Реферат - Ліга Арабських Держав (ЛАД) - файл n1.docx
Реферат - Ліга Арабських Держав (ЛАД)скачать (48.8 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx
ЗМІСТ Вступ
1. Історія створення організації
2. Членство
3. Структура
4. Напрями діяльності
5. Сучасний стан та проблеми трансформації
6. Україна та ЛАД
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ Яскравим прикладом міжурядової організації, що представляє Близькосхідній регіон, є Ліга Арабських Держав (ЛАД). Площа членів Ліги Арабських Держав становить близько 14 млн. кмІ і охоплює вона два континенти: Захід Азії, а також Північ і Північний схід Африки.
Ліга арабських держав багата величезними ресурсами нафти і природного газу. Окрім цього, вона має велику площу родючих земель на півдні Судану, яку зазвичай іменують як «житницю» Арабського світу.
Нестабільність регіону не позначається на її туристичній галузі, яка є провідною і має динамічний розвиток в Єгипті, ОАЕ, Лівані, Тунісі і Йорданії. Економічні успіхи ініційовані Арабською лігою між державами-членами менш вражаючі, ніж ті, що досягнуті іншими невеликими арабськими організаціями, такими, як Рада співпраці країн Затоки (РСЗ). Але цікавим і дуже актуальним на даний час є аналіз її політичної діяльності. Події початку 2011 року – революції у цілому арабському світі, відбуваються саме у державах-членах Ліги.
Об’єктом роботи я вивчення діяльності Ліги Арабських Держав.
Метою роботи є: прослідкувати історію створення організації, проаналізувати членство в організації і її структуру, визначити основні напрями діяльності, дослідити сучасний стан та проблеми трансформації, а також оцінити співпрацю України та Ліги Арабських Держав.
1. Історія створення організації Можна вважати, що свій початок ЛАД бере з підписання договору "Про дружбу та союз" між Саудівською Аравією та Іраком 2 квітня 1936 року. В преамбулі договору сказано: "Обидві високі договірні сторони працюватимуть у напрямку об'єднання ісламської та арабської культур, а також військових організацій їхніх країн шляхом обміну науковими та військовими місіями". Цей договір був відкритий до підписання для інших арабських країн. 29 квітня 1937 року до нього приєдналась Народно-демократична Республіка Ємен.
Наступним кроком на шляху до зближення арабських країн було підписання 7 травня 1936 року "Договору про дружбу" між Єгиптом і Саудівською Аравією, яким було вперше встановлено дипломатичні відносини між цими двома країнами.
Початок другого етапу утворення арабського союзу пов'язаний з виступом британського міністра закордонних справ Ентоні Ідена в Палаті громад 29 травня 1941 року. У своїй промові він висловив підтримку арабським країнам у створенні такої організації, яка б об'єднала їхні інтереси. Через рік після цього ініціативу створення арабського об'єднання взяв у свої руки єгипетський прем'єр-міністр Мустафа Паша Нахас. "Його Величність запросила сирійського прем'єр-міністра Жаміля Мірідіна і президента Ліванського національного пакту відвідати Каїр з метою проведення тристоронніх переговорів під назвою "Створення Арабської ліги з метою розширення співпраці арабських країн"
Це стало першим обговоренням ідеї створення Арабської ліги. Після цього була проведена серія двосторонніх переговорів між Єгиптом з однієї сторони і представниками Іраку, Сирії, Лівану, Саудівської Аравії, Йорданії та Ємену - з другої. Результатом переговорів стали два основні проекти арабського утворення:
— майбутнє об'єднання могло мати назву "Субрегіональне об'єднання" під опікунством "Великої Сирії";
— другий проект мав загальніший характер об'єднання, яке охопило всі незалежні арабські країни.
З 2 серпня до 7 жовтня 1944 року підготовча комісія проводила зустріч між представниками Сирії, Лівану, Йорданії, Іраку, Єгипту та Ємену. І саме тоді комісія вирішила назвати майбутнє об'єднання "Лігою Арабських Держав".
У результаті переговорів між арабськими країнами на підготовчій конференції, яка проходила з 25 серпня до 7 жовтня 1944 року в замку Антонядес у м. Александрія (Єгипет) під головуванням Паші Нахас, єгипетська, сирійська, йорданська, іракська та ліванська делегації підписали Александрійський протокол. Основні його тези:
• Створення ЛАД, до складу якої входили б усі незалежні арабські держави. Водночас повинна бути створена Рада Ліги, в якій були б представлені всі держави-члени на рівних умовах (ст. І).
• Рада ЛАД повинна слідкувати за дотриманням попередньо укладених договорів між країнами-членами, очолювати періодичні зібрання, сприяти зміцненню зв'язків між країнами-членами, координувати їхні політичні дії, захищати їхню незалежність і суверенітет проти будь-якої агресії і будь-якими політичними методами (ст. І).
• Резолюції, прийняті Радою Ліги, є обов'язковими для тих країн-членів, що їх прийняли. Якщо дві країни-члени звернулись до Ради за допомогою по вирішенню конфлікту між ними, тоді резолюція, схвалена Радою, буде обов'язковою лише для тих двох країн-членів (ст. І).
• Не дозволено використовувати силу як засіб вирішення конфлікту (ст. І).
• Визнання суверенітету і незалежності всіх країн-членів ЛАД, повага їхньої територіальної цілісності (ст. І).
• Для тіснішої співпраці з економічних, культурних, національних, соціальних, а також з питань комунікації та охорони здоров'я повинні бути створені постійні комітети.
До протоколу додано дві резолюції:
• Країни зобов'язуються поважати кордони, суверенітет і незалежність Лівану.
• Країни-члени стверджували права палестинського народу на самовизначення, висловили побажання, щоб Велика Британія дотримувалась своїх зобов'язань і сприяла припиненню єврейської імміграції і продажу землі євреям. Вони пропонували створити "Національний арабський фонд" для купівлі земель у Палестині.
У заключній частині протоколу підкреслено необхідність створення перехідного комітету для підготовки плану дій Ради Ліги і обговорення всіх політичних питань, які б сприяли швидкому підписанню договору між арабськими країнами про створення ЛАД.
7 жовтня 1944 року був підписаний Александрійський протокол головами делегацій, які брали участь у роботі підготовчої комісії, за винятком Саудівської Аравії та Ємену, які згодом приєдналися до нього, відповідно 3 січня 1944 року і 5 лютого 1945 року.
Після 16-ти зустрічей, проведених з 17 лютого до 3 березня 1945 року представниками Єгипту, Лівану, Сирії, Ємену, Іраку, Йорданії і Саудівської Аравії на чолі з міністром закордонних справ Єгипту в Каїрі в палаці Ал-Заафарам був підписаний Статут ЛАД. При його ратифікації був присутній і представник Палестини. Представники Ємену не зразу підписали статут ЛАД, вони зробили це лише 10 травня 1945 року.
2. Членство У міру здобуття незалежності до ЛАД вступали й інші держави: Лівія (1953), Судан (1956), Марокко і Туніс (1958), Кувейт (1961), Алжир (1962), Південний Ємен (1967), що пізніше об'єднався з Єменом, Бахрейн, Катар, Оман і Об'єднані Арабські Емірати (1971), Мавританія (1973), Сомалі (1974), Джибутті (1977), Коморські острови (1993). У 1976 до складу ЛАД увійшла Організація визволення Палестини (ОВП).
Членство Єгипту було припинене в 1979 році після підписання єгипетсько-ізраїльського мирного договору, і штаб-квартира Ліги була перенесена з Каїра до Тунісу. У 1987 році арабські країни відновили дипломатичні стосунки з Єгиптом, і країна знов увійшла до Ліги в 1989 році, штаб-квартирі Ліги повернулась назад в Каїр. У вересні 2006 року, Венесуела була прийнята спостерігачем, а Індія в 2007 році. Ізраїль не є членом, не зважаючи що 20% його населення арабського походження і арабська мова є офіційною мовою. Також Чад не є членом, хоча і арабська мова використовується в офіційних і місцевих органах влади.
На даний час кількість членів ЛАД зросла з семи країн-засновниць до двадцяти двох. У результаті збройного конфлікту у Лівії, що розпочався 16 лютого 2011 року, ЛАД тимчасово відсторонила Лівію від участі у своїх засіданнях.
Всі члени Ліги Арабських Держав також є членами Організації «Ісламська конференція». Окрім цього, держави - члени утворюють в рамках Ліги менші об'єднання на кшталт РСЗ і Союз арабського Магрибу.
3. Структура Для забезпечення ефективного виконання і реалізації визначених завдань і функцій у ЛАД були створені три головні органи, якими є Рада Ліги, Постійні комітети і Генеральний секретаріат. Усі вони забезпечують виконання "Угоди про колективну безпеку", що була ратифікована в 1950 році. Крім головних органів, Ліга створила спеціалізовані установи з метою об'єднання економічної і соціальної політики, щоб таким чином відокремити себе від політичного впливу країн-членів. У системі Ліги існують урядові ради з питань охорони здоров'я, туризму тощо.
Згідно із статутом Рада є найвищим органом в структурі Ліги. Установчим договором визначається її склад, компетенція, процес прийняття рішень і процес голосування. При роботі Ради Ліги можуть бути присутні представники інших органів ЛАД. Рада засідає двічі на рік - у березні і в жовтні. Надзвичайні сесії Ради скликаються за необхідністю або за вимогою двох країн-членів (ст. XI). На кожній звичайній сесії делегати повинні обирати за ротацією голову Ради (ст. XV). У випадку агресії однієї країни проти іншої країни-члена, країна, якій загрожує небезпека, може вимагати негайного проведення позачергової зустрічі Ради. Якщо агресія вчинена країною-членом ЛАД, то її голос при голосуванні не буде врахований (ст. VI).
Кожна країна-член має лише один голос незалежно від кількості представників. Рішення Ради, прийняті одноголосно, є обов'язковими для всіх країн-членів Ліги, а ті, які були прийняті більшістю, є обов'язковими лише для тих країн-членів, які проголосували за них. Посередницькі чи арбітражні рішення повинні прийматися більшістю.
Якщо будь-яка з країн-членів захоче вийти з Ліги, вона мусить попередити Раду про своє рішення за рік (ст. XVIII).
Якщо Рада вважатиме, що якась країна-член не виконує зобов'язань, вказаних в установчому договорі, Рада може припинити її членство в Лізі шляхом одноголосного голосування, не враховуючи цю країну.
Договір 1950 року про колективну безпеку передбачає створення Постійних комітетів (їх є десять), які збираються хоча б раз на рік.
Це спеціальні комітети з таких питань:
— економічних і фінансових, куди належить сфера торгівлі, споживання, фінансів, сільського господарства;
— питання сфери комунікації: залізниці, дороги, авіаперельоти, навігація, пошта, телеграф;
— питання національності, видачі паспортів і віз, шляхів екстрадиції;
— соціальні питання;
— питання навколишнього середовища;
Постійні комітети можуть формувати субкомітети, що займаються вирішенням більш спеціалізованих питань.
У статті XII Установчого договору ЛАД мова йде про створення такого постійного органу, як Генеральний секретаріат Ліги, що є і адміністративним, і виконавчим. До складу Генерального секретаріату входить Генеральний секретар, помічники Секретаря і певна кількість службовців. Генеральний секретар повинен призначатися Радою Ліги, і за нього мають проголосувати 2/8 країн-членів ЛАД. Голова Секретаріату обирається на п'ятирічний термін. Помічники Генерального секретаря і головні службовці призначаються Генеральним секретарем із схваленням Ради Ліги, котра визначає також організаційну структуру Генерального секретаріату.
У межах ЛАД створено такі інститути та організації:
Арабська організація з питань освіти, науки і культури (ALECSO), створена в 1964 році; штаб-квартира в Тунісі;
Арабська організація праці (АLО), створена в 1965 році;
Арабська організація сільськогосподарського розвитку (АОАD), створена в 1970 році; штаб-квартира в Судані;
Арабська організація адміністративного розвитку (АОАD), створена в 1961 році; штаб-квартира в Єгипті;
Організація арабських країн-експортерів нафти (ОАРЕС), створена в 1968 році; штаб-квартира в Кувейті;
Рада арабської економічної єдності (АЕUC), створена в 1964 році; штаб-квартира в Єгипті;
Арабський фонд економічного і соціального розвитку (АFESD), створений у 1968 році; штаб-квартира в Кувейті;
Арабський банк економічного розвитку Африки (BADEA), створений у 1973 році; штаб-квартира в Судані;
Арабська агенція з атомної енергетики (ААЕА), створена в 1982 році; штаб-квартира в Тунісі;
Арабська організація індустріального розвитку і гірничо-видобувної промисловості, створена в 1990 році; штаб-квартира в Марокко;
Арабський валютний фонд, заснований у 1975 році; штаб-квартира в Об'єднаних Арабських Еміратах.
Також були створені Арабська організація стандартизації метеорології, Арабська академія морського транспорту, Арабський союз телекомунікацій, Арабський інститут нафти та Арабська організація менеджменту.
Усім цим підконтрольним інститутам і організаціям ЛАД надає фінансову допомогу. В складі Ліги діє Рада з економічних питань, до якої входять міністри економіки чи їх представники. Вони обговорюють та узгоджують економічну і соціальну політику країн-учасниць.
4. Напрями діяльності Економічні і стратегічні напрямки діяльності ЛАД пов'язала «Угода про колективну безпеку й економічне співробітництво», підписана 13 квітня 1950 року. Фактично, вона показала розуміння сторонами, які підписали угоду, важливості спільної захисної та економічної політики. Угода зобов'язала всі країни, що входять у Лігу «в разі нападу на одну чи більше з них, автоматично вживати, індивідуально чи колективно, необхідних заходів, включаючи і використання збройної сили проти агресора, з метою відновлення миру і безпеки». До підписання такої угоди арабські країни підштовхнула агресія Франції проти Сирії та Лівану в 1945 році і відсутність механізму захисту від такої агресії.
Після створення Єврейської держави в 1948 році виникла необхідність арабського об'єднання, щоб протидіяти «ізраїльській небезпеці». Згодом Сирія виступила з пропозицією укласти договір про воєнний і політичний альянс між державами-членами Ліги. Ця угода була ратифікована країнами-членами ЛАД в 1950 році.
Пізніше було ратифіковано Договір про спільну оборону, результатом якого стало створення органів для забезпечення «колективної безпеки»: Ради зі спільного захисту, Воєнного комітету, Воєнної консультативної ради, метою якої є нагляд за роботою Об'єднаного військового комітету.
Цей договір про спільну оборону має ще й економічну сторону, в якій йдеться про укріплення і розвиток економічної співпраці між арабськими державами.
У 1953 році було прийнято резолюцію, в якій вказувалося про необхідність спрощення і розвиток арабського комерційного обміну. Наступним кроком було прийняття в 1964 році резолюції про створення Спільного арабського ринку.
У 1980 році на саміті в Омані затверджено принцип національного планування з метою розвитку Спільної арабської політики. Прийнято також резолюції щодо стратегії Спільної арабської економічної політики. Було прийнято Угоду про план спільного розвитку, про національні економічні політики держав-членів, Договір про об'єднання капіталовкладень.
Саміт в Омані в листопаді 2001 року, названий «Економічним самітом», був першим періодичним самітом, проведеним згідно з резолюцією прийнятою на саміті в Каїрі в 2000 році. Ця резолюція ухвалила ініціативу Єгипту про проведення Першої арабської економічної конференції в листопаді 2001 року під девізом «Підтримка арабської економічної діяльності і співпраці».
Чергова, 73-тя нарада Економічної і соціальної ради на міністерському рівні працювала з 18 по 19 лютого 2004 року в Марокко. У ній взяли участь міністри фінансів та економіки країн-членів ЛАД, Організація спільних арабських дій та інші відповідні органи. Цій нараді передувала активна робота різних комітетів, зокрема комітету з підготовки імплементації рішення про створення зони вільної торгівлі. Ще в вересні комітет з проведення торговельних переговорів провів зустріч, на якій розглядалася доповідь Генерального секретаря про створення зони вільної торгівлі між тринадцятьма країнами-членами ЛАД, зараз їх вісімнадцять. Вони підписали Договір про активізацію товарообміну, що означає поступове зниження митних стягнень на товари арабського походження до 80 %, а в 2005 році такі збори були взагалі ліквідовані.
Надзвичайно важливою є участь ЛАД у вирішенні міжнародних конфліктів. З часу створення, перед Лігою Арабських Держав одразу постала проблема воєнної присутності Великої Британії в Сирії та Лівані. Це питання вирішилось на користь двох останніх країн і стало безперечним успіхом ЛАД, оскільки англійські війська вийшли з регіону 30 червня, а французькі — 31 серпня.
ЛАД піклувалась і долею Лівії. У січні 1946 року тодішній Генеральний секретар Ліги єгиптянин Абдула Рахман Аззам заявив, що «арабські держави протистоятимуть будь-якому поділу Лівії на окремі зони і встановленню над ними опіки, а також протидіятимуть будь-яким спробам віддати Лівію італійцям».
Ефективність дій Ліги у кожній із конфліктних ситуацій не є рівнозначною. Якщо говорити про палестинську проблему як найбільш застарілу з тих, що були розглянуті, то ситуація навколо Палестини ще далека від вирішення. Підходи Ліги до цієї проблеми протягом тривалого часу зазнавали змін. Під розв'язанням палестинської проблеми до початку 80-х років Лігою Арабських Держав розумілося створення Палестинської держави на всій території Палестини зі столицею в Єрусалимі і ліквідація Держави Ізраїль. Розв'язання палестинської проблеми повинне було знаходитися в рамках спільної компетенції арабських країн – членів Ліги.
На початку 80-х років спостерігається поступовий поворот ЛАД в діяльності з палестинської проблеми. Він передбачав не тільки перехід до політичних шляхів врегулювання, але і трансформацію підходу до самої суті розв'язання питання – визнання факту існування Держави Ізраїль і можливості створення Палестинської Держави на частині території Палестини.
На початку 90-х років ЛАД зайняла більш помірковану позицію щодо врегулювання палестинського питання, але ні Ізраїль, ні палестинці, ні сирійці не бачать Лігу в ролі посередника. Саме тому дуже важливою є роль ЛАД у формуванні системи безпеки на Близькому Сході. Форсування переговорного процесу, зокрема між Ізраїлем і ОВП, між Ізраїлем і окремими арабськими країнами, має важливе, але проміжне значення. ЛАД могла б створити передумови для вирішення конфлікту, а також посприяти проведенню переговорів по таким комплексним, що представляють взаємний інтерес для Ізраїлю і арабських країн питанням, як контроль над озброєнням, недопущення поширення в регіоні зброї масового знищення і проблема біженців.
Всі зусилля із врегулювання конфлікту зводяться до політичного врегулювання; приклади такого підходу – план Фахда 1981 року та формування рамок для переговорного процесу у 2007 році.
Кардинально інша ситуація склалася у Лівані, де внутрішньополітична криза переросла у кризу регіонального масштабу із залученням основних міжнародних акторів. Підхід ЛАД до проблеми врегулювання внутрішньополітичної кризи в Лівані з другої половини 1980-х років ґрунтувався на прагненні забезпечити, в першу чергу, припинення міжобщинних протиріч і зіткнень між організаціями, що входять до складу національно – патріотичних сил Лівану, і збереження його територіальної єдності шляхом національного діалогу. Це завдання розв'язав ліванський парламент, скликаний у рамках ЛАД в Ет – Таїфі з ініціативи Комітету трьох. Ет – Таїфські угоди виявили найбільш значний вплив на подальший розвиток внутрішньополітичної ситуації в Лівані, створили основу для припинення громадянської війни та встановлення миру в країні. Разом з тим була збережена конфесіональна система, в яку було внесено ряд змін, що не усунуло можливості повторення ліванських подій.
Щодо кризи у Перській затоці, то позиції держав-членiв ЛАД щодо кувейтської кризи мали значні розходження та охоплювали весь спектр від рішучого засудження Iраку до його підтримки. Держави – члени Ради співробітництва арабських держав Перської затоки, безпека яких зазнала безпосередньої загрози, висловили найбільший протест проти агресії. Їх позиція еволюціонувала від тихої настороженості i страху перед розповсюдженням іракської агресії до участі у військових діях проти іракських військ.
Сирія, Єгипет та Марокко зайняли чітку та незмінну позицію, спрямовану проти агресії Iраку. Вони намагалися переконати Iрак в необхідності вивести війська з Кувейту, здійснили низку практичних кроків (дипломатичні заходи, відправку військових контингентів до Саудівської Аравії).
Лiвiя, Тунiс та Алжир засудили як напад Iраку, так i іноземне втручання та нанесення збитків економічному та військовому потенціалу Iраку. Вони прагнули до врегулювання конфлікту на рівні арабських держав. Судан, Мавританія, Йорданія, Ємен та ОВП підтримали іракську агресію.
Таким чином, в позиції арабських країн щодо кувейтської кризи існували значні розбіжності, що призвело до поглиблення розколу в арабському світі і унеможливило врегулювання ситуації. Це мало серйозні наслідки для економічних, соціальних та політичних аспектів арабської безпеки.
Колективні загальноарабські зусилля, здійснені в рамках ЛАД, спрямовані на врегулювання конфлікту та пошук мирних шляхів вирішення проблеми, виявилися неефективними, так як не вдалося виробити спільну арабську позицію, яка дала б можливість задіяти механізм колективної арабської безпеки для захисту незалежності однієї з держав – членiв ЛАД.
Головним політичним наслідком кризи став безпрецедентний розкол серед арабських країн, причини якого полягали у відмінності точок зору щодо методів урегулювання кризи та ліквідації її наслідків. Криза довела неефективність діяльності ЛАД, так як вона виявилася неспроможною прийняти дійові заходи, щоб змусити Iрак вивести свої війська з Кувейту.
Західносахарська проблема, а також іранське питання є, порівняно з попередніми трьома, найменш успішними аспектами миротворчої діяльності Ліги. У випадку із західносахарською проблемою ЛАД фактично визнала свою неспроможність запропонувати конкретне дієве рішення, а іранська проблема є занадто багатоаспектною та складною, щоб бути вирішеною за допомогою такої регіональної організації, як Ліга арабських держав.
5. Сучасний стан та проблеми трансформації У кінці 2010 – на початку 2011 року відбулась серія масових вуличних протестів у низці арабських країн, зокрема великих масштабів досягли в Тунісі, Єгипті, Ємені, Алжирі, Лівії та Йорданії. Меншого розмаху набули протести в Мавританії, Саудівській Аравії, Омані, Судані, Сирії, та Марокко. Це, звичайно, напряму пов’язано з Лігою Арабських Держав, оскільки усі ці держави є її членами. Генеральний секретар ЛАД Амр Муса вітав революцію в своїй країні і вважає, що зміни повинні відбутись у всіх арабських державах. «Арабський громадянин перебуває в стані безпрецедентного обурення і незадоволення».
Натомість перебіг революції у Лівії 2011 року є надзвичайно складним. В кінці лютого ЛАД призупинила участь Лівії в діяльності організації. А 12 березня перестала вважати режим Муаммара Каддафі легітимним і закликала до введення заборони польотів над Лівією. Також були офіційно озвучені прийняті рішення про налагодження постійних контактів з представниками лівійських повстанців для надання гуманітарної допомоги мешканцям країни. Окрім цього, ЛАД застерегла міжнародне співтовариство від вторгнення до Лівії і обіцяє підтримати зусилля по збереженню єдності країни.
Представник Лівії при Арабській лізі Абдель-Монейм аль-Хоуні подав у відставку і закликав судити Каддафі та його командирів і помічників за масові вбивства у Лівії. Найближчим часом має бути проведене ще одне екстрене засідання ЛАД для обговорення ситуації в арабському світі і в першу чергу в Лівії.
Зараз Ліга Арабських Держав перебуває на межі банкрутства, про що заявив керівник офісу Генерального секретаря ЛАД Хішам Юсеф.
Амр Муса залишить посаду генсека ЛАД у кінці травня, після чого має намір взяти участь у боротьбі за посаду президента Єгипту.
Історія показала, що в скрутних ситуаціях і при вирішенні справді важливих питань регіону Ліга стикається з непорозумінням своїх членів. Серед причин невдач Ліги у справі підтримання миру на першому місці є неоднорідність складу організації. До її лав входять 22 держави з різних субрегіонів, з різними зовнішньополітичними векторами та амбіціями, з неоднаковим рівнем економічного розвитку, що впливає на процес прийняття рішень. Часто виходить так, що Ліга обмежується виданням резолюції Радою ЛАД чи висуненням певного плану з подальшим його обговоренням, і навіть найвдаліші, на перший погляд, ініціативи виявляються недостатньо підтримуваними, щоб втілитись у життя.
Ще одним фактором недостатньої ефективності ЛАД є особливості її структури та механізму прийняття рішень, які дозволяють державам – членам гальмувати прийняття невигідних їм рішень (як, наприклад, чинила Сирія на різних етапах ліванської кризи).
Формування нового міжнародного порядку вимагає активізації й розширення масштабів арабського співробітництва, створення ефективних механізмів гарантування арабської безпеки. Це покладає не лише відповідальність на ЛАД, але i надає особливого значення проблемі її реформування відповідно до вимог нових міжнародних та регіональних реалій, змiщуючи акценти в діяльності Лiги в напрямку пріоритетності економічної сфери гарантування безпеки арабського світу.
Реформування ЛАД могло б здійснюватися по двох напрямах:
1) прийняття нової редакції Статуту ЛАД або ж внесення суттєвих змін до окремих статей чинного Статуту з метою усунення перешкод на шляху до виконання ЛАД своїх завдань у новій системі регіональних та глобальних координат;
2) проведення структурно-органiзацiйних реформ, спрямованих на формування механізмів, здатних адекватно реагувати на нові загрози i виклики.
6. Співпраця України та ЛАД Співпраця України і Ліги Арабських Держав бере свій початок у 2009 році. Міністерство закордонних справ України та секретаріат Ліги арабських держав (ЛАД) в рамках 64-ої сесії Генеральної асамблеї ООН в Нью-Йорку підписали меморандум про взаєморозуміння. У меморандумі фіксується прагнення сторін розвивати традиційні дружні відносини згідно зі Статутом ООН та визначаються їх пріоритетні напрями в політичній, економічній та культурній галузях. Сторони погодилися з необхідністю більш повного використання існуючого політичного та економічного потенціалу співпраці України з 22 країнами-учасницями ЛАД і виведення його на новий рівень.
ВИСНОВКИ Ліга Арабських Держав - одна з регіональних організацій арабських держав Південно-Західної Азії, Північної і Північно-Східної Африки. Створена в Каїрі 22 березня 1945 Єгипетом, Сирією, Іраком, Ліваном, Йорданією, Саудівською Аравією. Ємен приєднався 5 травня 1945. Зараз нараховує 22 члени.
Ліга арабських держав нагадує Організацію американських держав, Раду Європи і Африканський Союз, в тому, що вона в першу чергу переслідує політичні цілі. Проте, членство в Лізі базується на культурі, а не на географічному розташуванні. У зв'язку з цим Ліга Арабських Держав нагадує організації, на кшталт Латинського союзу або Карибської співдружності.
Особливо разючою є відмінність Ліги Арабських Держав від Європейського союзу, в тому, що вона не досягла значного рівня регіональної інтеграції і сама організація не має прямих зв'язків з громадянами держав-членів. Ліга Арабських Держав базується на принципах, підтримки і розвитку єдиного арабського націоналізму і загальної позиції серед арабських держав по різних питаннях.
Для забезпечення ефективного виконання і реалізації визначених завдань і функцій у ЛАД були створені три головні органи, якими є Рада Ліги, Постійні комітети і Генеральний секретаріат.
Економічна діяльність в основному має м’яке регулювання і не зобов’язує учасників до цілковитого виконання основних положень та постанов.
Ефективність дій Ліги у конфліктних ситуаціях не є рівнозначною. В скрутних ситуаціях і при вирішенні справді важливих питань регіону Ліга стикається з непорозумінням своїх членів. Серед причин невдач Ліги у справі підтримання миру на першому місці є неоднорідність складу організації.
Часто виходить так, що Ліга обмежується виданням резолюції Радою ЛАД чи висуненням певного плану з подальшим його обговоренням, і навіть найвдаліші, на перший погляд, ініціативи виявляються недостатньо підтримуваними, щоб втілитись у життя.
Ефективність дій Ліги на сучасному етапі навряд чи можна назвати ефективною, яскравим прикладом чого є ситуація у арабських державах у 2011 році.
Виходом з ситуації, що склалась може бути реформування організації.
Оцінювати співпрацю України та Арабської ліги поки що складно, оскільки вона бере свій початок у 2009 році підписанням меморандуму про взаєморозуміння.
Список використаних джерел та літератури
Cкороход Л.І., Скороход Ю.С. Діяльність ЛАД по підтримці миру. – К., 1994.
Діяльність Ліги арабських держав по врегулюванню палестинської проблеми (80-і – перша половина 90-х років) / Автореф. дис. канд. політ. наук: Аль-Рукібат Хайел М.С. / Київ. ун-т ім. Т. Шевченка. Ін-т міжнар. відносин. – К., 1999. – 20 с.
Міжнародні організації. Навчальний посібник. – За ред. В.М. Матвієнка. – К., ВПЦ «Київський університет», 2005. – С. 314 – 316.
Міжнародні організації. Навчальний посібник. – За ред. О.С. Кучика. – К., «Знання», 2005 рік. – С. 134 – 140.
Пакт Лиги арабских государств от 22 марта 1945 г. // Международное право в документах. – М., 1982. – С. 271 – 274.
Скороход Л.І. Субрегіональні виміри арабської інтеграції // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – 2002. – №6.
«Ліга арабських держав - більше не визнає режим Каддафі легітимним» [Электрон. ресурс]. - Режим доступу: http://5.ua/newsline/193/0/74470/
«Ліга арабських держав обговорює ситуацію в Лівії» [Электрон. ресурс]. - Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/archive/news/20110414/630/630.html?id=3557203
«Ліга Арабських Держав шокована діями ООН» » [Электрон. ресурс]. - Режим доступу: http://www.newsmarket.com.ua/2011/03/liga-arabskih-derzhav-shokovana-diyami-oon/
«Україна та Ліга арабських держав визначили пріоритети співробітництва» [Электрон. ресурс]. - Режим доступу: http://www.rbc.ua/ukr/top/show/ukraina_i_liga_arabskih_gosudarstv_opredelili_prioritety_sotrudnichestva_1254062057