Курсовой проект - Основи конструювання виробів - файл n1.doc

приобрести
Курсовой проект - Основи конструювання виробів
скачать (4458 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc4458kb.01.06.2012 08:01скачать

n1.doc

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ
Кафедра конструювання й технологій виробів із шкіри

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ
з курсу “Основи конструювання виробів” на тему:

Проектування моделі жіночих ботильонів, клейового методу кріплення і висотою підбору 70мм
(пояснювальна записка)


Виконав:

Войнич Л. С.

Група: БВкд - 07

Перевірила: Чертенко Л.П.


Оцінка:____________

Дата захисту: травень 2010

КИЇВ, КНУТД, 2010 рік
Зміст

Вступ

    1. Напрямок моди

    2. Стильова направленість і призначення взуття

    3. Обґрунтування вибору конструкції і фасону взуттєвої колодки

    4. Обґрунтування вибору конструкції взуття

    5. Засоби художньої виразності; способи гармонізації, що застосовується при проектуванні розроблюваної моделі

    6. Обґрунтування вибору матеріалів та фурнітури

    7. Обґрунтування методів з’єднання деталей взуття

    8. Конструктивна характеристика моделі

    9. Одержання розгорток (УРК і сліду)

    10. Розробка основної моделі верху (зовнішніх деталей)

    11. Проектування внутрішніх та проміжних деталей верху взуття

    12. Проектування деталей низу взуття

    13. Градирування контурів шаблонів деталей

    14. Технологічний маршрут складання заготовки верху взуття


Висновок

Список літератури


Вступ

Легка промисловість є однією з найбільш соціально вагомих галузей народного господарства, адже вона є провідною з виробництва товарів народного споживання, серед яких є і взуттєва галузь.

Завдяки розвитку науки та техніки зараз з’явилося дуже багато різноманітного обладнання та нових матеріалів – що в значній мірі вплинуло на сучасну взуттєву галузь. З появою нових матеріалів також збільшується якість взуття та вимоги до нього.

Оскільки головна мета всієї промисловості – підвищення життєвого рівня населення, вимоги до підприємств взуттєвої галузі можна сформулювати так: виготовляти взуття в потрібній кількості, оптимального асортименту і регламентованої якості.

За останні роки взуттєва галузь легкої промисловості України зазнала значних змін. Перехід України на нові ринкові відносини різко вплинув на виробництво взуття: змінилися взаємозв’язки з постачальниками комплектуючих деталей і матеріалів, та технічне оснащення фабрик. Великі взуттєві фабрики не витримали ринкових відношень, але з’явилося багато невеликих підприємств різних форм власності, які виготовляють взуття широкого асортименту.

Протягом останніх років відбулися сталі позитивні структурні зрушення в динаміці економічного розвитку України, зміцнилися міжгалузеві зв’язки у базових галузях, активізувалися інвестиційні процеси. Все це призвело до появи великої кількості взуття на ринку і зниження його вартості.

Завдяки високій якості і доступним цінам продукція підприємств України має стабільний попит на ринках України та інших країнах.

За умов великої кількості взуття на ринку воно повинно бути конкурентоспроможним, тобто відповідати високим вимогам якості, відповідності зовнішнього вигляду напрямку моди та мати доступну для споживачів вартість.

Всього цього можна досягнути тільки за умов дотримання високих вимог сучасної технології виробництва взуття.

Велике значення при виготовленні взуття має кваліфікація модельера, а також робітника – розкрійника, вирубника, заготовника, пошивника та чоботаря – яка значною мірою залежить від знання основ конструювання татехнології, вміння та навичок при виконанні технологічних операцій.

У відповідності з завданнями, які стоять перед взуттєвою галуззю в сучасний період, пропонується в курсовому проекті розробка жіночих ботильонів весняно-осіннього сезонів носіння.

1.1Напрямок моди
Жіноче взуття.

Відійшли в минуле як непомірно довгі загострені носи колодки, так і вкорочені широкі силуетні форми. В майбутньому сезоні актуальна носкова частина колодки має перехідну форму: звужений овал або вкорочений трикутник з помітною тенденцією до елегантної простоти, характерної для кінця 40-х - початку 50-х років, та трішки наповнена носкова частина. Для українського ринку більше характерний менш витончений і більше суворий стиль 30-40-х років: злегка обтяжена носкова частина колодки, ремінцеві конструкції, прямий каблук “стовпчик”, кубинський каблук. Дуже актуальної залишається танкетка, та зовнішня, чи, переважно, внутрішня платформа. Для європейських тенденцій також характерна жіночна витонченість 50-х: полегшена носкова частина, каблук “чарочка”.



Рисунок: сучасне жіноче взуття.

Тенденції взуттєвої моди досить сильно відрізняються по стилях:

Класичний, стиль, як відомо, найбільш претензійний до застосовуваних матеріалів і комплектуючих. Сполучення “дорога класика”, що характеризує якісне, стильне, але без надмірностей, модне взуття, на жаль, не застосовується до більшої частини поступаючого на український ринок взуття. Це пояснюється відсутністю якісних матеріалів, колодок, а також дорожнечею технології виробництва. Що стосується колірної гами, то чорний помітно здав свої позиції, поступившись місцем шляхетному темно-коричневому.

Менш популярною стала гладка шкіра. Перевага віддається сполученням різних фактур матеріалів: велюр + рептилія.

Найбільш різноманітними і яскравими моделями представлений романтичний стиль “фантази”. Тут явно простежується тенденція до італійського стилю ексцентричної розкоші. У весняно-осінньому взутті акцент ставиться на декор та інші додаткові засоби художньої виразності (фактура, малюнок, орнамент). Застосовуються вишивка, інкрустація, перфорація, декоративні шкіряні й текстильні квіти. При акценті на танкетку верх повинен бути максимально простим. В орнаментах і декорі дуже популярним залишається етнічний напрямок: візерунки в грецькому, єгипетському стилі, бахрома в північноамериканському стилі й ін.

У цьому сезоні популярні орнаментовані матеріали (текстиль, шкіра, що імітує гобелен) з різноманітними рослинними візерунками, а також орнаментами в стилі модерн.

Колірні сполучення популярні найрізноманітніші. Популярна чорно-біла класика. Писк минулого сезону коричневий + бірюзовий частково поступився місцем новинці: приглушений зелений + жовтогарячий. Колірна гама в цілому дуже насичена й життєрадісна.

Спортивний стиль, як завжди, відрізняється підкресленою комфортністю. Підошви: формовані клейові або клейо-прошивні (типу “опанків”). З’являються нетипові рішення низу взуття (заготівка, що загортається на підошву, заготівка, що настрочується на підошву). Всі рішення покликані підкреслити добротність і комфортність взуття. Конструкція верху м’яка, з мінімумом твердих деталей. Колірні сполучення світлі, радісні, романтичні, трохи дитячі (білий + рожевий, білий + голубий беж у різних інтерпретаціях). Одна з помітних тенденцій - акцент на рядки, виконані контрастною ниткою, у тому числі й “селянський напрямок” - грубий зиґзаґоподібний шов. Зі способів декорування також використовуються перфорація, тиснення, лазерна перфорація й ін.

Чоловіче взуття.

Класичний стиль нового сезону практично продублював тенденції минулих сезонів: форма носкової частини колодки - класичний злегка звужений овал. Матеріали: чорні й коричнева гладкі шкіри, велюр; більше вишукані моделі виготовляють із використанням шкіри рептилії.

Спортивний стиль відрізняється більшою оригінальністю й розмаїттям. Контрастні сполучення матеріалів. Найбільш нове й авангардне сполучення нового сезону - чорний + жовтогарячий. Можна виділити три напрямки в моді спортивного стилю:

- стилізовані під спортивне взуття, кросівки з контрастним сполученням квітів, з більшою кількістю відрізних деталей, настрочних підсилювачів;

- підкреслено м’які комфортні конструкції (мокасин, напівчеревики без підноска);

- вінтажний напрямок (м’які, “пом’яті” конструкції з матеріалів з ефектом потертості, подряпин, із застосуванням обтріпаного текстилю).

З найбільш характерних для нового сезону тенденцій у чоловічому взутті можна виділити: застосування рельєфних рядків, вінтажні ефекти (в обробці верху або устілок у літнім взутті), які покликані підкреслити ручне, одиничне (кустарне) виробництво взуття, відхід від зовнішнього вигляду вилизаних промислових зразків.

1.2 Стильова направленість і призначення взуття

Жіночі ботильйони призначені для осінньо-весняного сезону носіння, так як в цей час погода нестабільна, досить таки ще прохолодно , і тому існує потреба у більш закритому взутті ніж туфлі.

Призначення даного взуття повсякденне, орієнтоване на молодіжну категорію споживачів, так як саме вони прагнуть одягатися стильно, модно і зручно. Сьогоднішня мода диктує в першу чергу гламур та розкіш, але і зручність у носінні і модність . Тому стильова направленість даного взуття – жіночих ботильйонів з настрочною союзкою і фігурними берцями, на шнурівці , більше все таки тяжіє до гламурного стилю, поєднання кольорів рожево-сріблясте , чіткість форм та ліній , напищений декор, високий підбор. Все це створює неповторний образ молодості та краси в поєднанні з гламурною розбещеністю.

1.3 Обгрунтування вибору конструкції і фасону взуттєвої колодки

Однією з основних характеристик взуття є його зручність, яка значною мірою визначається відповідністю форми і розмірів внутрішньої поверхні взуття формі і розмірам стопи. Вона, як відомо, залежить від форми і розмірів колодки (копила), на якій формується взуття. Тому колодка є основною технологічною оснасткою, на якій формується взуття. Виходячи з форморозмірів колодки, конструюють виконавчі органи деяких взуттєвих машин. Таким чином, колодка мас важливе значення як для створення комфортного взуття, так і для правильного виконання техноло­гічного процесу виготовлення взуття.

Взуттєві колодки випускають згідно з вимогами ГОСТ 3927-88. Відповідно до цього стандарту колодки поділяються за такими ознаками:

Основні (або затягувальні) колодки використовують для формування заготовки з метою надання їй необхідної форми і виготовлення взуття.

Допоміжні колодки, які використовують на деяких операціях виготовлення взуття, отримали свою назву від цих операцій: оздоблювальні і гладильні. До допоміжних також відносять пуансон пресів для гарячої вулканізації і лиття низу взуття. Для розправлення взуття в період його експлуатації служать розправні колодки.

Особливості технології взуття визначають і основні конструкції колодок.

Для виготовлення відкритого взуття (сандалій, пінеток, домашніх тапочок) використовують суцільні колодки. Недоліком суцільних колодок є те, що вони не змінюють своїх поперечних розмірів і на них не можливо виготовляти закрите взуття.

Колодки з випиляним клином використовують для виготовлення закритого взуття. Клин утримується на тілі колодки двома штифтами-упорами. Один з упорів має пружину, що дає змогу сховати штифт у тілі колодки, коли треба зняти або встановити клин. Головний недолік цієї конструкції полягає в тому, що при зніманні з неї взуття дуже деформується верх і низ. Ця деформація може бути настільки великою, що призводить до пошкодження взуття.

Щоб запобігти пошкодженню взуття використовують зчленовані колодки , п'яткова частина яких з'єднана з передньою шарніром. Завдяки цьому при зніманні взуття з колодки спочатку виймають п'яткову частину, а потім витягують всю колодку без деформацій взуття. Однак ці колодки мають суттєвий недолік. Шарнірне з'єднання ослаблює матеріал колодки (особливо з пластмаси), і вона швидко руйнується, не витримуючи встановлених строків експлуатації.

Для виготовлення взуття внутрішнім способом формування заготовки використовують розсувні колодки. Конструк­тивно вони можуть бути виконані по-різному: з прямим розрізом і поздовжнім переміщенням передньої і задньої частин колодки; з розрізом по дузі, з поздовжнім переміщенням задньої частини і дугоподібним рухом передньої частини колодки; з розрізом по дузі, з поздовжнім переміщенням передньої частини і дугоподібним рухом п'яткової частини колодки.

Особливості способів прикріплення затягувальної кромки до устілки при формуванні заготовки висувають додаткові вимоги укріплення сліду колодки. Коли затягувальна кромка прикріплюється цвяхами (скобками) до устілки по всьому периметру, то слід колодки повністю покривається пластиною (укріплюється). Металева пластина виконує таку технологічну функцію: вістря цвяха загинається, вдаряючись об пластину, і надійно скріплює затягувальну кромку з уст Якщо затягування заготовки на цвяхи передбачається лише в п'ятковій або п'ятково-геленковій частинах, то, відповідно, вони укріплюються металевою пластиною.

Для даної моделі (жіночі напівчеревики) ми використовуємо зчленовані колодки, п'яткова частина яких з'єднана з передньою шарніром. Завдяки цьому при зніманні взуття з колодки спочатку виймають п'яткову частину, а потім витягують всю колодку без деформацій взуття.



Індексація колодок

Індекс колодки (фасон) позначається цифрами та буквами. Індекс, як правило, складається з 4-6 цифр та букв.

Перша цифра позначає статево-вікову групу: 9 - чоловіча; 8 -жіноча; 7 - хлопчача; 6 - для хлопчиків-школярів; 5 - дівоча; 4 - для дівчаток-школярок; 3 - дошкільна; 2 - малодитяча; 1 - для ясельного віку; 0 – пінетки.

Для кожної статево-вікової групи стандартом на колодки встановлюються відповідні розміри і повноти.

Друга цифра означає тип взуття, для виготовлення якого призначена колодка:

  1. - для закритого взуття (черевики, напівчеревнки, туфлі, опанки, сандалети);

  2. - для легкого взуття (сандалі, домашні туфлі, дорожні туфлі, чув'яки);

  3. -для літнього відкритого взуття (туфлі з відкритими п'ятковою та носковою частинами, ремінцевого типу);

  4. -для утепленого взуття (чобітки, напівчобітки, черевики на резинкач);

  5. - для туфель типу "лодочка" (витонченого взуття);

  6. - для хромових чобіт;

  7. -для юхтових чобіт (полуботків);

  8. - для спортивного взуття;

  9. - для взуття спеціального призначення.

Третя цифра позначає висоту підняття п'яткової частини (висота каблука) - 1-10 мм; 2-20 мм ...0-100 мм.

Четверта цифра означає ширину носкової частини колодки: 1 - широка, 2 – середня, 3 - вузька.

Далі в індексі є буква"У" (Україна) і знову одна або дві цифри, які позначають порядковий номер моделі колодки в даній серії.

У колодках, які призначені для випуску чобіток без підкладки, друга цифра в індексі - 1, а після останніх - буква "С".

Іноді в колодках, які призначені для виробництва модельного взуття, перед індексом ставиться буква "М".

Дана колодка має такий індекс 8173-У1

8- взуття жіноче

1- для закритого взуття

7- висота каблука70 мм

3- носкова частина вузька

У-Україна

1-порядковий номер1


1.4. Обґрунтування вибору конструкції взуття

Так як восени та весною, як правило, погода не тепла, треба робити взуття закритого типу.

Саме тому пропонується закрите взуття. Відштовхуючись від останніх тенденцій моди: мигдалеподібна, трішки округла форма носкової частини, переважно яскрава гама кольорів: кричущий рожево-сріблястий, та класична форма взуття з наявністю фурнітури.

Конструкція верху – ботильйони з настрочною союзкою з двох частин і фігурними берцями, на шнурівці та 5–ти парах блочок на союзці, з відрізною задинкою.

Стильова направленість цього взуття - це гламур, я вважаю,що це дуже актуально, насамперед серед молоді.

Враховуючи те,що взуття повинно бути комфортним, відповідати ергономічним показникам якості, пропонуються необхідні матеріали, форма колодки, конструкцію моделі. Для кращого закріплення конструкції на нозі, я пропоную союзку зробити на 5 парах блочок і на шнурівці відповідно , яка буде краще тримати взуття на стопі (більш комфортні умови експлуатації).

Через те, що це взуття на високому підборі, воно має помітний колір та фурнітуру, воно підходить для людей, які люблять гламур, сучасність, підвищену увагу перехожих, але і цінують зручність.

Всі деталі верху - з натуральних матеріалів.

Метод кріплення клейовий.


1.5 Засоби художньої виразності; способи гармонізації, що застосовується при проектуванні розроблюваної моделі

Гармонія - це злиття різноманітних компонентів в одне ціле. Гармонія досягається шляхом застосування гармонізуючих засобів композиції. Кожен дизайнер-художник при створенні своїх моделей, повинен дотримуватись правил гармонії, знати принципи гармонізації. Існує декілька принципів гармонізації, завдяки яким можна досягти гармонії у будь-якому витворі:

Для досягнення бажаного привабливого вигляду розроблюваної моделі, використовувались наступні з вищезазначених принципів гармонізації. Принцип пластичної узгодженості забезпечується стильовою єдністю та єдністю пластики матеріалів. Пластична узгодженість характеризується поступовим переходом від одної частини форм до другої. Пластична узгодженість форм костюма та взуття тісно пов’язана з єдністю пластики лінії та силуету .

Принцип симетрії сприяє досягненню художньої рівноваги композиції. Симетрія і асиметрія доповнюючи одна іншу становиться якісною характеристикою виробу та забезпечує його гармонію та красоту. Асиметрія може виступати як своєрідний принцип композиції. Вона сприяє досягненню динамічності композиції.

Принцип пропорційності та рівноваги. Пропорція – співрозмірність, співвідношення елементів, узгодженість частині цілого. Пропорція є найважливішим засобом гармонізації. У даному випадку розчленованість конструкції була викликана: конструктивними особливостями, утилітарними вимогами та, перш за все, художньою ідеєю.

За допомогою емоційної виразності ліній, поєднання контрастних кольорів та самої форми моделі була досягнута динамічність виробу, як єдиного цілого. До засобів художньої виразності відносяться лінії, форма, фактура матеріалу.

Лінії бувають контурні ( силуетні), конструктивні ( обмежують кожну окрему деталь) та декоративні ( композиційні).

В даному взутті застосовуються всі види ліній, які своєю плавністю забезпечують більшу м’якість та тендітності даного взуття, що сприяє кращому зовнішньому вигляду і покращує його естетичні властивості.

Форма взуття відіграє чи не одну з самих головних ролей в його привабливості.Форма – це об’ємно - просторова характеристика виробу.

Найбільш привабливими виглядають конструкції прямокутної видовженої форми і прилягаючого силуету. Форма взуття складається із форми верху + форма низу.

Найбільш залежною від моди є саме форма носкової частини і форма та висота каблука. Для даної конструкції взуття запропонована саме мигдалеподібна форма носкової частини, яка виглядає витончено і жіночно, а високий каблук стовпчик створює більшу грандіозність конструкції, і одночасно підкреслює тендітність жіночої ніжки, робить саму фігуру жінки ще стрункішою.

Фактура матеріалу також відіграє невід’ємну роль у художньому оздобленні моделі, оскільки саме завдяки їй можна надати виробу більш об’ємної форми , чи на оборот візуально звузити його. Гладкі глянцеві поверхні відбиваючи від себе світло візуально звужують виріб, витягують форму, наближаючи її до прямокутника. Шероховаті, ворсисті поверхні з нерівномірною структурою додають формі більшої приземленості, візуально розширюють її. Отже для більшої гармонізації даного взуття і надання йому витонченої форми я використовую тиснену під рептилію шкіру.

1.6.Обґрунтування вибору матеріалів та фурнітури
Жіночі ботильйони складаються з деталей верху та низу.

Деталі верху й низу в свою чергу діляться на зовнішні, внутрішні та проміжні деталі. Зовнішні деталі верху взуття залежно від їх положення на стопі, характеру навантажень, яких вони зазнають у процесі експлуатації взуття, поділяють на відповідальні і менш відповідальні. До перших відносяться деталі, що покривають передню частину стопи від пальців до початку плюсни (пучків); до других - ті, що покривають плюсну, п'ятку, гомілку.

Носок є найбільш виступаючою частиною взуття, тому він повинен мати і довго зберігати гарний зовнішній вигляд. Оскільки носок найчастіше зазнає значних ударних впливів, які залишають на ньому забруднення і подряпини, стирання лицьового покриття шкіри, то матеріал, з якого виготовляють носок, повинен мати гарну і стійку до руйнуючих впливів лицьову поверхню, добре очищатися від бруду і легко реставруватися. Цю деталь необхідно викроювати з чепракової частини шкіри.

При русі людини найбільшого впливу зазнає союзка, а саме та її частина, яка розташована над плюсно-фаланговим суглобом стопи. При переносі опори стопи на пучки союзка сильно згинається, в результаті чого на матеріалі верху утворюються складки, які направлені перпендикулярно поздовжній лінії стопи або під кутом 85-120° до неї. Залежно від товщини матеріалу і конструкції верху взуття радіус кривизни складок різний: від 0,5-1,0 мм - на м'яких і тонких матеріалах до 5-10 мм на жорстких і товстих шкірах (юхта). Багаторазове згинання матеріалу призводить до його руйнування. Вважається, що матеріал для верху взуття повинен витримувати до руйнування не менше 1,5 млн повторних згинів.

Ділянка появи складок знаходиться в межах 0,62-0,78 Д(довжини стопи, мм). Враховуючи це, при проектуванні деталей верху взуття не рекомендується в цьому місці розміщувати шви, тому що вони швидко руйнуються.

Внутрішні деталі верху взуття: кишеня заготовки – призначена для розміщення задника або підноска; підкладка взуття – призначена для поліпшення гігієнічних і теплозахисних властивостей, формостійкості взуття, а також для ізоляції ноги від швів і зовнішніх деталей верху.

Проміжні деталі верху взуття: задник – призначений для збереження форми п’яткової частини; міжпідблочники – призначені для підвищення міцності кріплення блочків до деталей верху; міжпідкладка – призначена для підвищення формостійкості взуття; підносок – призначений для збереження форми носкової частини взуття.

До зовнішніх деталей низу в даній конструкції належать: каблук – призначений для того, щоб підняти п’яткову частину стопи на певну висоту; набійка – призначена для захисту нижньої частини каблука від швидкого стирання; підошва – призначена для захисту плантарної поверхні стопи від механічних ушкоджень. Внутрішні деталі низу взуття: устілка – відповідає п’ятково - геленковій частині основної устілки. Проміжні деталі низу взуття: геленок – призначений для формостійкості геленкової частини взуття, простилка – проміжна деталь, що заповнює об’єм, обмежений краями затягувальної кромки сліду затягнутого взуття. До фурнітури в жіночих напівчеревиках згідно завдання на курсовий проект та розробленої моделі належать: люверси та хольнітени – щоб прикрашати взуття.

Таблиця 1

Фізико-механічні властивості шкіри для верху взуття.

Найменування шкір

Межа міцності при розтягненні, МПа, не менше

Подовження при напруженні, 10 МПа, не менше

Стійкість покриття до багаторазового згину, мегацикли

Жорстікість, сН

1

2

3

4

5

ТУ 17-06-78. Замша

15

20-30

-

22

ДСТУ 2726. Шкіра для верху взуття (опойок)

18

15-35

4,0-5,0

30-45

ТУ 17-06-49. Шкіра для верху взуття, вироблена з воротків шкур в.р.х.

14

20-40

3,5

45


Таблиця 2.

Фізико-механічні властивості гуми для низу взуття

Марка гуми

Межа міцності при розтяганні, МПа, не менше

Опір до стирання, Дж/мм3, не менше

Твердість зі сторони малюнка, у.о.

Щільність, г/см3, не менше

1

2

3

4

5

„Міпора” (ТУ 17-21-326), марки РПШ

2,3

3,9

-

0,35-0,50

„Талка” (ТУ 17-21-506), марки ТК

-

3,0

45-65

45-65

„Депора” (ТУ 17-21-498)

2,3

3,5

36-52

0,40-0,55


Таблиця 3.

Фізико-механічні властивості шкір для підкладки

Найменування шкіри

Масова доля оксиду хрому, %, не менше

Масова доля вологи, %,

Межа міцності при розтяганні по партії, МПа, не менше

Подовження при напрузі 10 МПа по партії, %

1

2

3

4

5

ГОСТ 940. Шкіра для підкладки взуття (виросток)

4,3

10-16

14

15-35

ТУ 17-947, Шкіра підкладкова свиняча підвищеної якості для модельного взуття.

4,5

12-16

13

15-30

ТУ 17-06-3-76, Шкіра для підкладки взуття хромового дублення

4,3

12-16

11

15-35


Ергономічні вимоги. Ці вимоги повинні забезпечувати оптимальні умови експлуатації взуття. Вони складаються з антропометричних, фізіологічних та гігієнічних вимог.

Гігієнічні вимоги. Важливими є гігієнічні вимоги до даних матеріалів. Вони повинні мати достатні ізоляційні властивості проти втрати тепла стопою і проникнення води у взуття з зовні, що дуже важливо, оскільки взуття призначене саме для осінньо - весняного сезону носіння.

Антропометричні вимоги. Забезпечують відповідність взуття розмірам стопи та голені людини. Ці вимоги визначають вплив внутрішніх розмірів і форми взуття на зовнішні розміри та форму взуття. Із внутрішніми розмірами та формою взуття пов’язані зовнішні розміри і форма взуття. Форма взуття визначається формою носкової частини взуття, висотою і формою підборів, формою п’яткової частини взуття, габаритами та формою підошов взуття та іншими факторами.

В даному курсовому проекті, згідно ескізу, форма носової частини жіночих ботильйонів, повинна бути овальною. Форма п’яткової частини залежить від висоти підбору.

Фізіологічні вимоги. Забезпечують зручність взуття в процесі носіння, загальні енергетичні витрати людини при ходінні та її втомленість. Ці вимоги реалізуються через маси, гнучкість та жорсткість взуття . Зменшення ваги взуття достригається за рахунок малої щільності і товщини матеріалу.

Гігієнічні вимоги. Матеріал повинен мати достатні ізоляційні властивості проти втрати тепла стопою і проникнення води у взуття з зовні. Але взуття повинно поглинати вологу і піт, які виділяє стопа і віддавати вологу у оточуюче середовище.

Естетичні вимоги. Забезпечують зовнішній вигляд взуття, гармонію та його образність, художньо-колористичне оформлення, виразність та стиль взуття. Ці вимоги визначаються такими естетичними елементами, як композиція, краса виробу, гармонічна цілісність форми взуття та його інформативну виразність, колір та фактуру поверхні матеріалів, з яких вироблене взуття, модель та фасон взуття в залежності від напрямку виробу.

Красу промислового виробу визначають декілька естетичних елементів: характер композиції, колір, світло - тінню, якістю поверхні, співвідношення елементів форми, симетрією та асиметрією, контрастом, динамікою форми, пропорціями, гармонічністю.

Гармонічна цілість форми передбачає пропорційність, масштабність, колірне рішення моделі та єдність форми.

Інформаційна виразність взуття – це виразність матеріалу, що проявляється за допомогою його декоративною якістю та технологічністю.

Для даного взуття – жіночих ботильйонів з настрочною союзкою з двох частин і фігурними берцями, на шнурівці, допустиме застосування великої кількості декоративних елементів та фурнітури,застосовується рожево-срібляста тиснена під рептилію шкіра.

Це взуття повинне забезпечувати комфортність, надійність та естетичність.

Проаналізувавши фізико - механічні , естетичні та ергономічні показники (16) до даних матеріалів і керуючись останніми напрямками моди , для даного взуття – жіночих котильйонів з настрочною союзкою з двох частин і фігурними берцями, пропонуються такі матеріали :

- для матеріалів верху - ТУ 17-06-49. Шкіра для верху взуття, вироблена з воротків шкур ВРХ;

- для підкладки - ГОСТ 940. Шкіра для підкладки взуття (виросток);

- для задників та підносків вибираємо матеріал термопластичний ЕП -2(ТУ17-21-592-87).

Ці матеріали добре гармоніюють між собою, є модними, зручними, з красивим зовнішнім виглядом та хорошими показниками якості.

Для деталей низу пропонується гума «Талка» (ТУ 17-21-506), марки ТК. Ця гума володіє красивим зовнішнім виглядом і має хороші фізико – механічні та естетичні властивості. Каблуки і з спеціальної пластмаси, набійки поліуретанові. Для основної устілки пропонуються взуттєві картони, а вкладна устілка із підкладкової шкіри - ГОСТ 940. Шкіра для підкладки взуття (виросток).
1.7 Обґрунтування методів з’єднання деталей взуття
Традиційно деталі верху з’єднуються нитковими швами. Ниткові шви поділяються за такими ознаками:

- способом переплетення ниток в стібку;

- видом строчки;

- кількістю строчок;

- взаємним розміщенням деталей, що з’єднуються .

У швах, що використовуються для скріплення деталей взуття найбільш розповсюдженими є три основних види переплетень ниток в стібках, які утворюються швейними машинами: двониткове внутрішнє, двониткове зовнішнє, однониткове зовнішнє.

Строчки бувають лінійні або зигзагоподібні. Останні застосовуються для з’єднання деталей встик, обметування язичків та інших деталей.

За кількістю строчок шви можуть бути однострочкові, двострочкові та багатострочкові. Кількість строчок залежить від навантаження, якого зазнає шов в процесі експлуатації взуття.

За взаємним розміщенням деталей, що зшиваються, шви поділяються на настрочений(а), підкладковий(б), зшивний(в), виворітний(г), переметувальний встик(д), потайний(е) та їх модифікації.



Рисунок: види швів

Найбільш розповсюдженим є настрочений шов. Ним з’єднують більшість деталей верху і підкладки взуття.

Цей шов може бути в одну, дві або три строчки Більшу міцність має шов у дві та три строчки, тому ним з'єднують найбільш відповідальні деталі: носки, союзки, задинки, задні зовнішні ремені та ін. Для прикрашання деталей іноді між строчками роблять перфорацію. Після ряду отворів обов'язково повинна виконуватись строчка, в протилежному випадку шов значно ослаблюється.

Припуск на настрочений шов порівняно з іншими швами найбільший і коливається в межах 6-11 мм. На нього впливають: кількість строчок, вид матеріалу, призначення взуття, наявність перфорації та діаметр отворів, відстань між строчками тощо .

Підкладковим швом з'єднують вузли зовнішніх і внутрішніх деталей по канту. При цьому зовнішня деталь може бути оброблена загинанням або фарбуванням. До підкладки дасться припуск 2-4 мм для зручності виконання операції (строчки).

Зшивним швом в основному з'єднують деталі по задньому контуру (п'ятковому). Для укріплення такого шва його розстрочують з зовнішнього або внутрішнього боку деталі ременем або тасьмою. Задній зовнішній ремінь, який нашивається на зшивний шов однією або двома строчками, також укріплює його.

Інколи зшивний шов не розстрочують, а прокладають прошву між халявами по задньому контуру . По-перше, прошва ущільнює шов, роблячи його більш водостійким; по-друге, дозволяє краще стягнути деталі та виключити їх сковзання, що також збільшує міцність шва і запобігає перетиранню ниток. Таку ж роль відіграє і бізик, який прокла­дається, коли зшиваються дві напівсоюзки посередині.

Виворітним швом з'єднують зовнішні деталі з підкладкою по канту. Для закріплення деталей у такому положенні їх прошивають строчкою.

З давнини використовували для зшивання деталей потайний шов. Він зараз застосовується рідко (для з'єднання халяв з підшивкою в юхтових чоботах). Цей шов не дає наскрізних проколів, що зменшує проникання води.

Клейові шви мають деякі переваги перед нитковими, але вони ще не набули такого широкого розповсюдження, як ниткові. У даних швах деталі не ослаблюються проколами, є перспектива автоматизації процесу скріплення деталей. Клейові шви можна розділити за способом з'єднання деталей на послідовне, паралельне, з одночасною обробкою краю та нанесенням клею. Крім цього їх можна поділити на дві самостійні групи: без зміцнювальної тасьми та зі зміцнювальною тасьмою.

Як правило, клейові шви у взуттєвому виробництві застосовуються для тимчасового з'єднання деталей верху або підкладки з наступним їх застрочуванням.

Конструктивні особливості швів для скріплення деталей верху та низу взуття

Сучасна класифікація методів прикріплення низу взуття умовна і далеко не повна, оскільки не відтворює всі можливі конструкції швів, способи їх виконання. Конструкція шва залежить від наявності деталей, взаємного розташування їх у шві, виду і матеріалу скріплювача, властивостей матеріалів, що скріплюються.

Найбільш поширеним у взуттєвій промисловості та професіоналів є спосіб групування швів в залежності від виду кріпильної фурнітури механічні (шпилькові та ниткові), хімічні та комбіновані

Механічні методи кріплення застосовують рідко, але у деяких випадках вони використовуються, оскільки забезпечують необхідні умови для експлуатації взуття певного призначення. До них відносяться: шпилькові - гвинтовий (а), цвяховий (б) та дерев'яно-шпильковий (в); ниткові - прошивний (г), рантовий (д), сандальний (с), допельний (є), "Парко"(ж), виворітний (з). У шпилькових І прошивному затягувальна кромка кріпиться на устілку, в рантовому вона направлена перпендикулярно до підошви, а в сандальному, допельному та "Парко" - випущена назовні, тобто на підошву.





Рисунок: види методів кріплення підошов

Механічні методи кріплення мають ряд недоліків, а саме: взуття виготовлене цими способами досить жорстке, важке, тому що через проколи, які ослаблюють матеріал, деталі низу (устілка, підошва та ін.) повинні бути значно товстішими, ніж в інших методах. Крім цього на масу взуття впливає маса гвинтів, цвяхів. Шви в цих методах не є водостійкими, тому волога попадає через отвори у підошві, вони трудомісткі та неперспективні. Використо­вуються ці методи для виготовлення спеціального взуття.

Ниткові методи, незважаючи на ряд недоліків, викорис­товуються для виготовлення дитячого взуття, оскільки дають еластичний і міцний шов. Відсутність устілки в сандальному та "Парко" методах збільшує еластичність дитячого взуття та зменшує його масу, тому ці методи досить поширені.

Головним недоліком ниткових методів кріплення є швидке протирання підошви і ниткового шва, що змушує шукати способи захисту шва від зношення.

Для виробництва побутового, а також спеціального взуття (наприклад, для військових) найбільш поширеним є рантовий метод кріплення. Він має високу міцність, хоча і дуже трудомісткий.

До хімічних методів кріплення відносяться: клейовий, лиття та гарячої вулканізації (и, і).


Рисунок: клейовий метод кріплення підошов

Найбільше розповсюджений в нашій та інших країнах одержав клейовий метод кріплення деталей низу взуття. Він вирізняється простотою процесу і застосуванням нескладного устаткування для його виконання, прикріплення деталей виконується за один прийом, що дозволяє автоматизувати процес. Міцність шва не залежить від товщини деталей, що скріплюються, тому можна зменшити товщину підошви і устілки, не знижуючи експлуатаційні показники. Завдяки цьому цим методом можна виготовляти взуття легке, еластичне, гнучке, витончене, на підошвах з різних матеріалів. Слід пам'ятати, що при виготовленні взуття клейовим методом потрібно суворо дотримуватись технологічних вимог, а то може статись масове відривання підошви. Для клейового методу кріплення характерна жорсткість шва, оскільки при склеюванні деталей, особливо підвищених товщин, створюється зрощена система, в яку входять устілка, простилка, підошва та інші деталі. Цей моноліт важче зігнути, ніж деталі, які з'єд­нані дискретно, наприклад, стібками. Тому, якщо порівняти жорсткість взуття клейового і допельного методів кріплення на шкіряній підошві, то у першому випадку воно буде значно жорсткішим.

Методи гарячої вулканізації та лиття підошви на взутті відносяться до прогресивних методів кріплення низу взуття з синтетичних матеріалів. Характерною особливістю цих методів є те, що процес прикріплення низу взуття у цьому випадку суміщається з його формуванням. При цьому одержують міцне з'єднання, герметичний шов. Процес здійснюється у спеціальних прес-формах при певній температурі. Затягнуте на звичайну колодку взуття з намащеною клеєм затягувальною кромкою після формування знімають з затягувальних колодок, надягають на пресові металеві колодки і прикріплюють низ. У методі гарячої вулканізації матеріалом для виготовлення низу є сирі гумові суміші, які під дією температури і тиску вулканізуються і скріплюються з верхом з допомогою клею. При методі лиття для виготовлення низу взуття застосовуються суміші на основі термопластичних матеріалів, які в розплавленому стані подаються під тиском у прес-форму І, вистигаючи, формуються, набираючи форми підошви. Конструк­тивні особливості цих трьох методів однакові, схеми також. У методах гарячої вулканізації і лиття застосовується комбінована устілка зі шкіри і картону або з термостійкої шкіри.

Комбіновані методи кріплення - поєднання механічних та хімічних. Як показано вище механічні, особливо ниткові методи кріплення, мають суттєві недоліки - швидко протирається шов і підошва відпадає. Клейові методи не мають такого недоліку, але порівняно з деякими нитковими, наприклад, рантовим, вони поступаються міцністю. Тому, враховуючи переваги методів, їх комбінують, що дає позитивні результати.

Найбільш поширеними з комбінованих методів є такі: ранто-клейовий (ї), сандально-клейовий, допельно-клейовий, ранто-прошивний (й), строчильно-рантовий (к), стро-чильно-клейовий (л), строчильно-литтєвий (м), строчильно-гарячої вулканізації та ін.



Рисунок: комбіновані методи кріплення підошов

Комбіновані методи кріплення порівняно із звичайними більш трудомісткі і матеріаломісткі, в них як правило, з'являється нова деталь - підложка, до якої і прикріплюється підошва. У методах, де використовується об'ємна заготовка, цих недоліків немає.

1.8 Конструктивна характеристика моделі
Жіночі ботильйони, клейового методу кріплення і висотою підбору 70мм



Дана модель має:

деталі верху: союзка, деталь союзки, язичок, фігурний берець, задинка

деталі низу: підошва з крокулем, каблук, набійка, основна устілка

проміжні деталі: задник, підносок, супінатор, геленок, міжпідкладка, простилка

внутрішні деталі: підкладка під союзку, підкладка під берці, шкір карман, підкладка під язичок
1.9.Одержання УРК та розгортки сліду колодки

Взуттєва колодка має складну просторову форму, яка не може бути описана простими математичними залежностями. Вона задається натуральною моделлю, що ускладнює побудову розгортки її поверхні загальноприйнятими методами нарисної геометрії.

Розгортка служить основою для проектування деталей взуття, які мають просторову форму, якщо вони виготовляються з плоских або рулонних матеріалів. Побудова розгорток поверхонь технічних форм завжди пов'язана з вирішенням конкретних задач проектування, що робить цей етап одним з основних. Тому вирішення проблеми інженерного проектування взуття має розпочатися з наукового розв'язання задачі побудови розгорток поверхонь взуттєвої колодки. Інженерні науково обґрунтовані методи побудови розгорток відкривають шлях до вирішення задач технічного розрахунку і проектування конструкцій, обґрунтуванню фізико-механічних характеристик матеріалів, що застосовуються для виготовлення взуття, технологічних параметрів процесів, пов'язаних з оформленням просторової форми і її збереження.

У більшості випадків при проектуванні взуття користуються так званою середньою копією бокової поверхні взуттєвої колодки, яку ще називають умовною розгорткою. Точно кажучи, це не те, ні інше. Копією будь-якої поверхні, що прийнята за вихідну, або оригінал, слід називати аналогічну іншу поверхню. Визначення розгортки має більш глибокий зміст, про що поведемо мову пізніше. Слід відмітити, що, якщо термін "копія" є традиційним, то термін розгортка" в даному випадку вступає в протиріччя з відомою технічною термінологією.

"Середня копія" - результат усереднення суміщених "копій" бокових поверхонь колодки, які отримують з допомогою надрізаних паперових шаблонів. При обгинанні колодки окремі елементи шаблона накладаються один на одного або розходяться між собою. При суміщенні з площиною елементи шаблона займають початкове положення, а тому відповідності між поверхнею колодки і отриманою копією бути не може. Залежно від характеру надрізів по-різному проходить обгинання поверхні колодки. Це призводить до того, що при повторному копіюванні тієї ж поверхні отримують різні за площею і розмірами розгортки. Дослідженнями встанов­лено, що відхилення лінійних розмірів середніх копій досягає І 5,0 %, а за площею - ± 4,0%.

Складність побудови розгорток поверхонь взуттєвих колодок полягає в тому, що поверхня колодки не є геометричною поверхнею, елементи якої можна визначити аналітично. Вона не с також і графічною поверхнею, тобто не задається в графічному вигляді з допомогою креслення. Такі поверхні в нарисній геометрії називають "випадковими", тобто геометрично невизначеними.

Створення моделей колодок має прикладний характер, що ускладнює застосування законів геометрії при побудові форм взуттєвих колодок.

Нарисна геометрія залежно від здатності поверхні теоретич­но точно розгортатись на площині, ділить їх на два типи: такі, що розгортаються і мають розгортку, та такі, що не розгортаються. З цієї точки зору поверхня колодки відноситься до останніх.

Теоретично у поверхонь, що не розгортаються, розгортки не може бути. Та на практиці часто доводиться при виготовленні просторових деталей з листових матеріалів будувати наближені розгортки. Різниця між лінійними параметрами поверхні в такому випадку усувається за рахунок використання фізико-механічних властивостей матеріалу, здатного на додаткове розтягування або стиснення.

Створення відповідної форми взуття пов'язано з додатковим розтягуванням матеріалу, яке має за мету не стільки утворення форми, як її збереження в період експлуатації. Тому точність наближеної розгортки для створення форми взуття не відіграє важливої ролі завдяки великій тягучості матеріалів, що застосовуються для взуття на сучасному етапі його виробництва.

Техніка графічних побудов завжди пов'язана з деякою похибкою, яка залежить від якості і досконалості інструментів, що використовуються, і суб'єктивних особливостей (майстерності) виконавця

Таким чином, розгортки, побудовані графічно, є набли­женими. Тому в подальшому, говорячи про розгортки, матимемо на увазі саме наближені розгортки.

На відміну від геометричних розгорток, які враховують лише геометричну форму поверхні, технічні або технологічні, враховують ще й властивості матеріалів, що застосовуються для виготовлення виробу просторової форми з плоских листів, характер технологічного впливу на них, а також конструктивні особливості виробу. Таким чином, конфігурація технологічної розгортки і її розміри залежать від основних технологічних чинників, які визначають і обумовлюють її форму і конструктивне оформлення, тобто вона в основному визначається її конструктивним призначенням.
Шаблонний спосіб одержання розгорток бокової поверхні колодки

На практиці використовують декілька способів одержанні розгортки бокової поверхні колодки за допомогою паперових шаблонів: А. Хассельбарта (спрощений), В.П. Апанасєнка, Г.І Рослика, Е.А. Дубинського, Л.А. Тонковида та ін.

Вперше запропонував використання розгортки колодки при проектуванні взуття Арно Хассельбарт, удосконалюючи графічний спосіб побудови деталей верху взуття Р. Кнеффеля.

Попередньо тильну поверхню колодки лініями поділу розділяли на дві поверхні зовнішню і внутрішню Лінії поділу проводили через середину носково-гребеневої частини колодки, а також п'яткової частини.

Умовну розгортку бокової поверхні колодки (УРК) одержують прикріплюючи на бокові поверхні колодки паперові шаблони, надрізані по краях. Опорна ненадрізана смуга залишається приблизно посередині бокової поверхні колодки (рис.1). Наклеєний шаблон повинен перекривати лінії поділу, а смужки розправлятися без зморщок. При цьому на плоских ділянках смужки надрізаного паперу лягають поряд, на опуклих - накладаються одна на одну, а на ввігнутих розходяться під деяким кутом. На смужках відмічають контури ребра устілки і лінії поділу колодки.

Паперовий шаблон з нанесеними лініями знімають з колодки, наклеюють на цупкий папір і відрізають по відмічених лініях.







а б

Рис. 1 - Підготовка шаблонів і. їм одержання розгортки з зовнішньої (а) і внутрішньої (б) Гмжових поверхонь

Одержані копії з зовнішньої та внутрішньої бокових поверхонь накладають одна на одну і усереднюють по всьому периметру, зберігаючи контури зовнішнього та внутрішнього пучків. При усередненні суміщували найбільш випуклі точки в п'ятковій і носковій частинах (рис. 2).

За Макаровою В.С. при усередненні розгорток, шаблони суміщують в найбільш випуклій точці носкової частини - в і в верхній точці п'яткового контуру - Ву (рис3, а). Між контурами, за винятком пучково-ггленкової частини, проводять середню лінію (рис. 3,б).







Рис. 2 - Усереднення розгорток







Рис. 3 - Усереднення розгорток за Макаровою В.С.

Таким чином, був започаткований спрощений шаблонний спосіб одержання умовної розгортки бокової поверхні колодки. Потім він дещо удосконалювався і сьогодні є одним з найпоширеніших серед шаблонних способів одержання розгорток з колодки.

Застосування спрощеного шаблонного способу одержання розгорток не вимагає дефіцитних матеріалів і устаткування. Відрізняється простотою і низькою трудомісткістю. Але він мас і суттєві недоліки, а саме невисоку точність, не враховує конструкцію заготовки. Тому його рекомендують застосовувати при конструюванні простих моделей взуття, при виготовленні взуття за індивідуальними замовленнями та в інших випадках, коли не вимагається висока точність проектування та виготовлення заготовки верху взуття.




Інші шаблонні способи одержання розгортки відрізняються від спрощеного формою шаблона, способами його надрізів, розміщенням опорної (ненадрізаної) смуги, варіантами усереднення розгорток (рис. 4).




Рис. 4 - Форми і характер надрізів шаблонівдля одержання розгорток за методиками: а- Рослика Г.І.; в - КТІЛП; в - Апанасенка» В.П.



Так наприклад, шаблонний спосіб Г.І. Рослика передбачає при підготовці колодки, крім поділу на зовнішню та внутрішню бокові поверхні, проведення на колодці і шаблоні геодезичних ліній по довжині (1/3 висоти п'яткової і середина носкової частини) та по ширині (лінія обхвату колодки в пучках). Шаблон надрізають як показано на рис. 5, наклеюють почергово на бокові поверхні по геодезичній лінії Отримавши розгортки зовнішньої і внутрішньої поверхонь. їх суміщують в точках найбільшої випуклості в носковІй частині і верхній точці п'яткової частини і усереднюють за винятком пучково-геленкової частини, де при різниці між контурами більшій З мм наводять обидва контури внутрішнього і зовнішнього пучків.



Методика одержання розгортки за методом Апанасенка В.П. аналогічна попереднім, але підготовка колодки та шаблона більш складна оскільки розгортку використовують для побудови просторових заготовок. У даному випадку на колодці відмічаються пограничні лінії верхньої носково-пучкової частини за формою овальної вставки (рис.5, г). Тому кількість паперових шаблонів у даному випадку дорівнює трьом. Одержують розгортки з бокових поверхонь і верхньої частини окремо, а потім суміщують і усереднюють. Трудомісткість та складність цього способу роблять його непопулярним і він мало застосовується на практиці.



Одержання розгорток колодки способом зліпка

Зліпок - це об'ємна оболонка після зняття її з колодки. Його можна одержати з допомогою тканини, кальки, підкладкової еластичної штучної шкіри - Т, клейкої стрічки. Цей спосіб був запропонований Буділом В. (Чехія) та Пєшиковим Ф.В. (Росія).

На перевірену та підготовлену колодку наклеюється з допомогою каучукового клею один з перерахованих вище матеріалів без складок та зморщок на тильній поверхні та особливо по грані сліду. На отриманий зліпок наносять лінії поділу колодки на зовнішню та внутрішню бокові грані (рис. 6.), контрольні точки та лінії надрізів, характер яких залежить від способу формування заготовки та її конструкції. Раціональніше робити внутрішні надрізи, оскільки отримана розгортка задовольняє вимоги всіх способів формування, а також удосконаленим способом - для заготовок, що формуються обтяжно-затягувальним способом. При внутрішніх надрізах (рис.7) виточки та накладення компенсуються по площі всередині шаблона розгортки. Щоб розгортки не розтягувались уздовж ліній розрізу, їх краї укріплюють стрічкою шириною 4-5 мм.







Рис. 6 - Виготовлення шаблона для одержання зліпка з тканини:

а - проекція колодки з припуском; б - шаблон для розкрою; в - наклеювання

шаблона на колодку, нанесення орієнтованих точок і ліній поділу







Рис. 7 - Одержання і сплощення ціпка способом внутрішніх надрізів




При удосконаленому способі розпластування (рис. 8) надрізи роблять в носковій і п'ятковій частинах. У місцях розрізів утворюються виточки. Площу розгортки коректують на площу виточок, як показано на рис. 8. На площу накладень (точки В і Г) площу шаблона не коректують, оскільки це враховується при проектуванні деталей верху. Отримані розгортки зовнішньої та внутрішньої бокових поверхонь усереднюють (рис. 9).

Рис. 9 - Сплощення і коректування зліпка удосконаленим способом



Рис. 10 - Одержання умовної розгортки колодки
Спосіб зліпка в порівняні з шаблонним дає можливість одержати розгортку з високою точністю, оскільки він повніше відтворює площу поверхні колодки, для різних способів формування заготовки.

Одержання розгорток комбінованим способом

Враховуючи переваги і недоліки розглянутих вище способів одержання розгорток, італійські модельєри пропонують свій спосіб, який полягає у використанні способу зліпка для одержання розгортки зовнішньої о боку і шаблонного - для одержання розгортки внутрішнього боку. При цьому до підготовки колодки відносяться дуже ретельно, домагаючись високої точності виконання робіт на кожному етапі. Поділ колодки на бокові грані і визначення положення лінії пучків наведений на рис. 11.


Для одержання зліпка на зовнішню бокову поверхню колодки наклеюють клейку стрічку (кальку, тканину) без зморщок та складок (рис. 12), обрізають по граничних лініях, переносять лінію пучків. Відстань від точки союзки до вершини гребеня ділять на три рівні відрізки, через отримані точки проводять лінії, паралельні лінії пучків СП, (рис. 13) і знімають зліпок. По проведених лініях роблять розрізи, не доходячи до країв на 2-3 мм, потім його наклеюють на цупкий папір, починаючи з п'яткової частини, старанно розгладжують і вирізають. Для одержання розгортки внутрішньої поверхні колодки на папері обводять розгортку зовнішнього боку, дають припуск в геленковій частині, проводять на ньому середню лінію і роблять надрізи по вертикалі, недоходячи до проведеної лінії на 5-10 мм (рис.14). Шаблон наклеюють по лініях поділу, відмічають ребро грані сліду, знімають з колодки, наклеюють на цупкий папір і вирізають по відмічених лініях.






Рис. 12 - Покриття матеріалом зовнішньої бокової поверхні колодки




Рис.13- Надрізування і сплощення зліпка і одержання розгортки зовнішнього боку колодки



Рис. 14- Побудова шаблона для одержання розгортки внутрішнього боку колодки


На цупкому папері обводять розгортку зовнішнього боку. На неї по п'ятково-гребнево-носковому контуру (жирна лінія) накладають розгортку внутрішнього боку і відмічають нижній контур. Для коректування надлишку площі зліпка, який утворився при розпластуванні на спаді гребеня, розгортку розрізають по лінії пучків, залишаючи перемичку посередині 1,5-2,0 мм, розводять в точці союзки С на 1,5 мм і фіксують частини розгортки у цьому положенні клейкою стрічкою .

Цей спосіб одержання розгорток вирізняється високою точністю, має невелику трудомісткість і набув широкого розпов­сюдження як за кордоном, так і в нашій країні. Таким чином, ми розглянули найбільш поширені способи одержання розгорток бокової поверхні взуттєвих колодок. Найбільш точними є способи зліпка та італійський.

Вони враховують ряд конструктивних особливостей заготовки, способи формування тощо. Який спосіб вибрати в тому чи іншому випадку, залежить від того, яке взуття потрібно спроектувати, яка точність пред'являється до нього, які способи формування будуть застосовуватись при його виготовленні.

Отже проаналізувавши різні способи одержання УРК , для даного взуття – жіночих ботильйонів з настрочною союзкою та фігурними берцями, враховуючи висоту каблука (70мм) я обираю як на рис.18, і усереднюю розгортку за системою запропонованою Макаровою В.С.
1.10. Розробка основної моделі верху (зовнішніх деталей)

До зовнішніх деталей жіночих ботильйонів з настрочною союзкою, фігурними берцями, згідно завдання на курсовий проект та розробленою основною моделлю верху, належать такі деталі: союзка, деталь союзки, берці, язичок, задинки.

Основою для побудови внутрішніх та проміжних деталей є грунт - модель верху (без припуску на обробку).

Проектування моделей різних конструкцій взуття за копіювально-графічною системою включає такі етапи: встановлення (вписування) умовної розгортки колодки (УРК) в осі координат, розрахунок і нанесення базисних ліній; розрахунок положення контрольних точок і ліній; розробка загального виду - конструктивної основи креслень зовнішніх, внутрішніх і проміжних деталей верху. Основою для проекту­вання креслень моделей верху взуття за копіювально-графічною системою є умовна розгортка колодки, вписана у систему координат і затверджений ескіз моделі. Після нанесення осей координат по осі ОУ вверх відкладають висоту каблука і товщину пакета деталей верху і низу (т. ВкВ'к), від точки В'к радіусом Вк'П який дорівнює 0,62 Д, на осі ОХ відмічають т. П (точка зовнішнього пучка). Через точки В'к і П проводять пряму О1Х1, яку продовжують в обидва боки. З врахуванням контурів зовнішнього та внутрішнього пучків, товщини деталей верху і низу в п'ятковій частині (5-8 мм), окреслюють контур УРК. Перпендикулярно до лінії Вк'П та О1 Х1 дотично до п'яткового контуру УРК проводять лінію О1У1 (рис. 32). Таким чином, отримують зміщені осі Х1О1У1, по відношенню до яких проводять базисні та допоміжні лінії.

Рис. 31 Встановлення УРК в осі координат і побудова конструктивної сітки

Базисні лінії - це проекції поперечних перерізів стопи, які проходять через найбільш характерні її анатомічні точки. Система базисних ліній служить для визначення розмірів і обґрунтованої побудови контурів деталей верху взуття з врахуванням анатомо-фізіологічної будови стопи.

Для побудови конструктивної сітки використовують п'ять базисних ліній. Відстань до базисних ліній визначається відповідним коефіцієнтом залежно від довжини розгортки (без декоративного припуску в носковій частині):

I- 0,23 Др - центр зовнішньої щиколотки;

II- 0,41 Др - точка згину стопи в гомілковостопному суглобі;

Ш- 0,48 Др,- середина стопи;

ІV-0,68Др,- центр головки внутрішнього пучка;
V-0.78Др, - кінець мізинця.

Відстані до базисних ліній відкладають від т. О1 по осі О1Х1.

Через одержані точки проводять базисні лінії, перпенди­кулярно до осі О1Х1.

Основними розмірами деталей верху взуття є: висота берців ботильйона, туфель, черевика, халяви чобіт, задинки, задника, підноска тощо. Деякі з цих розмірів визначаються державним стандартом на взуття. Тому для визначення їх розмірів користуються

формулами, запропонованими Хохловим Б.П. і Пєшковим Ф.В. у 1948 році. Висоту берця напівчеревиків і закритих туфель (В'к Вп )визна­чають за формулою:



Зокрема, для чоловічого і жіночого взуття ця формула має вигляд:



Висоту задинки визначають за формулою:



де Nm- розмір взуття в метричній системі нумерації.

Відрізок п'ятої базисної лінії, обмежений контуром УРК, ділять пополам (т. а) і з'єднують з точками Вб та Вз одержуючи відповідно верхню допоміжну Вба і контрольну Вза лінії. Ці лінії є орієнтиром при побудові берців в туфлях та напівчеревиках.

Напрям лінії верхнього канта Вба залежить від висоти каблука. Тому нижню половину базисної лінії V ділять на три однакові відрізки і отримують відповідно точки: а', а", і а'". Лінія Вба' - відповідає положенню верхнього канта для взуття на низькому; Вба"-середньому; Вба'"- високому каблуці. Для побудови переднього контуру берців у моделях черевиків і напівчеревиків з настрочною союзкою проводять допоміжні лінії, які визначають положення заглиблення союзки і ниткової закріпки. Для цього з'єднують прямими точку перетину верхнього контуру УРК з базисною лінією V (т. К) і точки перетину базисних ліній III і II з нижнім контуром УРК (відповідно т. Л і т. Л1). На лінії КЛ від т. К відкладають відстані 0,35 КЛ (б) і 0,50 КЛ (6і). Точка б - верхня межа, а точка б' - нижня межа заглиблення союзки (т. Г).

Розрахунок Базисних ліній та розмірних параметрів жіночих ботильйонів з настрочною союзкою з двох частин і фігурними берцями, на шнурівці та на 5–ти парах блочок на союзці, з відрізною задинкою і висотою каблука 70мм.

D


урк=250мм

В

кП = 0,62 Дурк.=0,62Ч250=155,0 (мм)

В'кВп = 0,15 Nм + 25,5 = 0,15Ч235 + 25,5 = 60,8 (мм)

В'кВз= 0,15 Nм + 12,5 = 0,15Ч235+ 12,5 = 47,8 (мм)
Рисунок: Побудова зовнішніх деталей напівчеревика

Креслення зовнішніх контурів деталей називається конструктивною основою. Побудова конструктивної основи моделі верху ботильйони з настрочною союзкою з двох частин і фігурними берцями, на шнурівці та 5–ти парах блочок на союзці, з відрізною задинкою включає в себе проектування лише один конструктивний вузол. Побудову починають з традиційного вписування УРК в сітку проекту. Найбільш важливим моментом побудови моделі ботильйонів є визначення висоти ботильйона. Орієнтиром для побудови висоти служить т.Внч, яка лежить на І базисній лінії.

Вн/ч = 0,15 Nм + 25,5 (мм)

Лінія перегину союзки тут також визначається за допомогою прямокутного трикутника, покладеного катетами на т.Р' і т.Н', а вершина прямого кута - на контур УРК.

Довжина язичка моделі вв' розраховується по величині відста­ні між точками в і Ш1 плюс 15 мм. Ширина язичка вибирається з умовою запобігання пошкодження ступні блочками, тобто заходу за лінію блочок на 10-15 мм. Відстань між блочками вибирається 12-15 мм, і від краю деталі - 10-12 мм.

Відрізок п'ятої базисної лінії, обмежений контуром УРК, ділять пополам (т. а) і з'єднують з точками Вб та Вз одержуючи відповідно верхню допоміжну Вба і контрольну Вза лінії. Ці лінії є орієнтиром при побудові берців в туфлях та напівчеревиках.

Напрям лінії верхнього канта Вба залежить від висоти каблука. Тому нижню половину базисної лінії V ділять на три однакові відрізки і отримують відповідно точки: а', а", і а'". Лінія Вба' - відповідає положенню верхнього канта для взуття на низькому; Вба"-середньому; Вба'"- високому каблуці.
1.11. Проектування внутрішніх та проміжних деталей верху взуття




До внутрішніх та проміжних деталей жіночих котильйонів, згідно завдання на курсовий проект та розробленою основною моделлю верху, належать такі деталі: кишеня заготовки, підкладка взуття, задник, підносок. Підкладка складається із шкіряної підкладки під берці та шкіряної підкладки під союзку, шкіряної кишені. При кресленні деталей підкладки відносно зовнішніх деталей верху враховується товщина проміжних деталей та тягучість матеріалів.

Верхній та передній краї шкіряної підкладки проводять паралельно верхньому та передньому краям берців з припуском 2-4 мм під обрізування. Підкладка або внутрішні деталі моделі будують за контурами зовнішніх деталей верху ботильйонів. Частіше в практиці моделювання зустрічається стандартний набір деталей підкладки: хутряна або текстильна підкладка під союзку і під язичок, шкіряна підкладка по верхньому канту берців - штаферка, шкірпідкладка по передньому краю берця - підблочник, задній внутрішній ремінь, хутряна або байкова підкладка під берець. Підкладка під союзку на її крилі коротша на 2мм, по обводу язичка - на 4 мм, нижче лінії перегину союзки у носочній частині - на 3 мм, коротше передньої лінії нос­ка на 3 мм. З’єднання підкладок під союзку і язичок не повинно співпадати з відповідним з’єднанням зовнішніх деталей. Задній внутрішній ремінь проектується в п’ятковій частині для запобігання швидкого стирання підкладки. Він має лінію пере­гину по довжині, розширену нижню частину і вузьку верхню.

Проектування міжпідкладки

Призначення міжпідкладки - зменшити та зробити більш рівномірним розтягування заготовки, збільшити формостійкість готового взуття при експлуатації. Контур міжпідкладки будують відносно контурів зовнішніх деталей верху без припусків на обробку видимих країв. При проектуванні необхідно враховувати, що міжпідкладка не повинна попадати під загинання, а тільки під строчку і затягування. Нормативи проектування міжпідкладки відносно зовнішніх деталей верху черевика (пунктирна лінія). Міжпідкладку відносно контуру зовнішньої деталі будують так: від контуру, що іде під точний шов, - менше на 1-1,5мм; від контуру що загинається, - менше на 5мм; від контуру з настрочним швом – менше на 2мм; від контуру, що іде під затяжку, - менше на 8 – 10мм.
1.12 Проектування плоских деталей низу

В порівнянні з проектуванням деталей верху, побудова деталей низу є більш типовою та простою.

Форма та розміри деталей низу залежать від виду взуття, розміру, методу кріплення, напрямку моди тощо.

Основою для побудови деталей низу є розгортка сліду колодки.

Побудова устілки. Для побудови контуру устілки зі сліду колодки одержують розгортку, для чого використовують колодку вихідного розміру з чіткими гранями між боковими та устілковою поверхнями. Розгортку сліду одержують з допомогою шаблонного способу.

Контур устілки для закритого взуття будують по контуру розгортки за виключенням п'яткової частини, де потрібно забезпечити плавний перехід від бокової поверхні колодки до каблука. Тому устілку в п'ятковій частині або фрезерують, або роблять дещо коротшою. Величину вкорочення визначають за формулою:

у=ty*tg

де tу - товщина устілки;

- кут між дотичною до п'яткового контуру колодки і нормаллю, проведеною через прямий зріз устілки.

Очевидно, величина вкорочення устілки буде залежати від її товщини і кута, який дорівнює: в п'ятковій частині, ззаду 20-25°, а з боків - 8-23°.

Оскільки фрезерування устілки вимагає встановлення додаткового устаткування і робочого місця, то економніше для виробництва устілку вкорочувати на визначену величину.

Сучасна технологія передбачає максимальне використання попередньо складених та відформованих вузлів деталей низу, в тому числі і вузла устілки, в який входять устілка, геленок і півустілка. У цьому випадку ця операція виключається, оскільки вузол поступає з обробленою боковою гранню. Для взуття з відкритою п'ятковою частиною контур устілки повністю співпадає з контуром розгортки сліду колодки.

Жорстка півустілка будується по контуру основної, не доходячи до контуру пучків на 18-20 мм. Жорсткий підп'яток також будують по основній устілці до лінії 0,2 Д. Він застосо­вується для вирівнювання сліду у рантовому взутті, а також в інших видах для збільшення міцності прик­ріплення каблука (цвяхами) у разі відсутності жорсткої півустілки.


Проектування вкладних усті­лок, півустілок та підп'ятків

Вкла­дну устілку для закритого взуття проектують по контуру основної з такими відхиленнями: у п'ятковій частині вкладна устілка довша і ши­рша основної на 2 мм, щоб закрити ребро основної устілки , в геленковіЙ частині: ззовні припуск становить 2,5-3,0 мм, з внутрішнього боку - 3-4 мм. В пучковій частині контури устілки і вкладної устілки співпадають. В носковій частині кон­тур вкладної устілки коротший на 2-3 мм.

У взутті ремінцевого типу або з відкритими частинами (п'ятковою, носковою, геленковою) вкладна устілка будується по контуру основної, або з припуском 2 мм на декоративне оздоблення зубчиками.

У більшості випадків у взутті застосовують м'який підп'яток з поролону або інших матеріалів. Він будується по контуру устілки симетрично осі п'яткової частини, вужчим та коротшим на 8-10 мм. Його передній край оформлюється конструктивно у вигляді крапельки або по-іншому.

Вкладна півустілка будується так само, як і вкладна устілка тільки доходить до лінії пучків, а вкладний підп'яток - до лінії приблизно 0,2-0,3 довжини сліду. Передній край може бути прямим або фігурним .

Проектування підложок. Підложка проектується точно по контуру підошви для низького каблука по всьому сліду, або може бути на 1-2 мм коротшою і вужчою від контуру підошви.

Проектування підметок. Підметка проектується також по контуру підошви, на яку нанесено лінію пучків. Прямий край підметки проводять паралельно лінії пучків на відстані 30-40 мм. По всьому контуру дається припуск 1 мм, а при переході до прямого зрізу- 2-3 мм.

Проектування набійок, фліків, кранців. Основою для побудови набійок є ходова поверхня каблука. Набійку будують симетрично, щоб її можна було прибити на обидві півпари .

Набійка на середній та високий каблук будується з врахуванням товщини обтяжки і язичка підошви в крокульній частині.

Фліки для низького каблука будують по контуру набійки з припуском 0,5-1,0 мм по всьому контуру. Фліки можуть складатись з 2-3-х частин, за виключенням останнього, до якого прикріплюється набійка.

Фліки для середнього каблука будують так. На аркуші паперу обводять контур верхньої частини каблука, яка безпосередньо прилягає до сліду затягнутого взуття. Всередині цього контуру обводять контур набійкової частини каблука. Прямими лініями з'єднують ідентичні точки. Ці лінії ділять на число фліків (залежно від їх товщини і висоти каблука). З'єднуючи ці точки, одержують контури всіх фліків.

Кранець для низького набірного каблука будують по контуру набійки, а для середнього та високого каблуків - по контуру фліка, який прилягає до підошви або сліду взуття. Внутрішній контур кранця проводять паралельно зовнішньому контуру з врахуванням ширини. Ширина кранця в чоловічому взутті - 18-20 мм; жіночому і шкільному - 17-19 мм; дошкільному -16-18 мм; дитячому - 15-18 мм. Кранці можуть бути складеними з 2-3 частин. При цьому дають припуск на накладення 8-10 мм.

Проектування геленка та простилки. Геленок та простилка заповнюють простір, утворений затягувальною кромкою або губою рантової устілки. Тому цей контур і є основою для побудови цих деталей. Передня лінія геленка не доходить до лінії пучків на 8-10 мм, а простилки перекриває цю лінію теж на 8-10 мм (рис. 1).



Рис. 1 - Побудова простилкн і геленка

Між контуром затягувальної кромки і контуром геленка чи простилки повинен бути простір 1,5-2,0 мм. У багатьох випадках, коли застосовується вузол устілки, простилка будується суцільною за тим самим принципом.

Підошва з кроку лем

Для побудови крокульної частини підошви на п’яткову частину обкресленої устілки накладають каблук до повного збігу його п’яткового контуру з контуром устілки.

Розгорнення отримують із фронтальної поверхні каблука, укладають на устілку таким чином, щоб лінія фронту збігалася з обкресленої на устілці, а середня лінія розгорнення фронтальної поверхні була продовженням осі устілки в п’ятковій частині. Після цього окреслюють контур розгорнення фронтальної поверхні каблука до перетинання з контуром устілки. Припуски при конструюванні підошви:

- у п’ятковій частині по довжині-4,0 мм;

по ширині-4,0мм;

- у геленочні частині із внутрішньої сторони-3,5-4,0мм;

із зовнішньої - 4,0-5,0 мм;

- у пучковій -4,5-5,0мм;

- у носкові по довжині -5,5-6,5 мм;

по ширині-5,0-6,0мм.


Рисунок: проектування підошви з крокулем на підбор


1.13. Градирування контурів шаблонів деталей

В основі процесу градирування лежать чотири закономірності зміни розмірів стоп і колодок. Перша закономірність встановлює, що розподіл розмірних ознак стоп в однорідному колективі підпорядковано закону нормального розподілу. Друга - що середні поперечні розміри стоп пов’язані з їхньою довжиною лінійною залежністю у = kx + b. Третя - що всі розміри стопи за довжиною пропорційні її довжині. Четверта - що всі поперечні розміри стопи пов’язані з її шириною і обхватом пропорційною залежністю.

Вихідними даними для градирування деталей верху взуття є абсолютний приріст за довжиною, абсолютний приріст за шириною, довжина грунт - моделі верху, ширина грунт - моделі верху.

Абсолютний приріст за довжиною – це зміна основних параметрів шаблонів, деталей і колодок від розміру до розміру за довжиною моделі: у метричній системі нумерації – 5мм; у штихмасовій – 6,67мм.

Абсолютний приріст за шириною – це зміна основних параметрів шаблонів, деталей і колодок від розміру до розміру за шириною моделі: у метричній системі нумерації – 2мм; у штихмасовій системі нумерації – 2,4мм.

Довжину грунт - моделі верху вимірюють від найвипуклішої точки п’яткового контуру до середини носка заготовки верху або від точки перетину осі заготовки з дотичною до п’яткового контуру і до точки середини носка. Розрахунковим шляхом довжина грунт - моделі визначається за формулою:

Li = L0 ± ∆Lp – n, (1)

де Li – довжина грунт - моделі крайнього (більшого чи меншого) розміру

взуття в серії;

L0 – довжина грунт - моделі вихідного розміру;

∆Lp – абсолютне збільшення УРК по довжині;

n – число розмірів у серії (до більшого чи меншого розміру).

Знак «плюс» застосовується при розрахунку довжини грунт - моделі більшого розміру, а «мінус» – при розрахунку меншого.

Ширину грунт - моделі верху вимірюємо як подвійну довжину перпендикуляра. Проведеного до лінії довжини у межах заготовки у пучках(0,68Дст).

Вихідними даними для градирування деталей низу взуття є довжина основної устілки, ширина основної устілки, абсолютний приріст за довжиною та абсолютний приріст за шириною.

Довжину основної устілки вимірюємо від крайньої точки середини п’ятки до середини носка основної устілки. Ширину основної устілки вимірюємо по середині пучків(0,68Дст) основної устілки. Абсолютний приріст за довжиною – це зміна основних параметрів шаблонів, деталей і колодок від розміру до розміру за довжиною основної устілки: у метричній системі нумерації – 5мм; у штихмасовій системі нумерації – 6,67мм. Абсолютний приріст за шириною – це зміна основних параметрів шаблонів, деталей і колодок від розміру до розміру за шириною основної устілки: у метричній системі нумерації – 1мм; у штихмасовій системі нумерації – 1,5мм. Існують графічні, графоаналітичний, механічний способи градирування та спосіб градирування шаблонів деталей за допомогою ПЕОМ. Дамо коротку характеристику кожному із них.

До графічних способів градирування відносять: спосіб градирування за двома крайніми розмірами та градирування за спрощеним методом Єреванського БМВ. Градирування за двома крайніми розмірами потребує використання шаблонів або грунтів двох крайніх розмірів. Однойменні точки зміщених

один відносно другого шаблонів з’єднують прямими лініями і поділяють їх на різницю номерів між більшим і меншим. Отримані точки на лініях з’єднують у деталь потрібного розміру. Градирування за спрощеним методом Єреванського БМВ використовують для градирування моделей нескладної конструкції. Для цього на папері роблять допоміжну сітку ліній: по вертикалі відстань між лініями дорівнює 2,6мм, а по горизонталі – 1мм. Лінію згину продовжують за п’ятковий контур, позначаючи точку середини, через яку проводять перпендикуляр. Грунт середнього розміру накладають на сітку так, щоб збігалися осьові лінії сітки і грунт - моделі, обводять контур деталей. Для отримання наступного(більшого) розміру грунт зміщують на одну клітинку праворуч і вниз від середньої, обводять носкову частину, а ліворуч і вниз від середньої обводять п’яткову частину грунту і т.д.

Для отримання меншого розміру грунт переміщують вгору і відповідно до середини.

Графоаналітичний спосіб градирування за допомогою градирувального трикутника виконують на основі грунт - моделі середнього розміру розрахунково-графічним способом. Грунт - модель середнього розміру вписують в осі координат таким чином, щоб її довжина збігалася з віссю ОХ, а ширина – з віссю ОY. На осі OY відкладають однакові відрізки, кількість яких дорівнює числу розмірів у серії, і проводять через них перпендикуляри. Довжину моделі поділяють на однакові відрізки, відстань між якими становить 15-20мм, і також проводять через них перпендикуляри. Через конструктивні точки або в місцях складного контуру проводять додаткові перпендикуляри. Визначають довжину моделі крайнього розміру за формулою: Dі = D0 (1+/-ng) і відкладають по перпендикуляру. З’єднують вершини довжин грунтів лінією, яку продовжують до вертикалі, що відповідає другому крайньому розміру, отримують довжини моделі решти розмірів серії. Кожну вертикаль ділять на те саме число відрізків, що і в середньому розмірі. Через отримані точки проводять перпендикуляри.

Поперечні розміри грунт - моделі визначають за формулою або з допомогою градирувального трикутника Ші = Ш0 (1+/-ng). Основа градирувального трикутника (рівнобедреного або прямокутного) дорівнює найбільшій ширині моделі середнього розміру в пучках, висота - більшою за основу в півтора

разу. За формулою визначають ширину моделі крайніх розмірів у пучках і відкладають по обидва боки трикутника. Через отримані точки проводять додаткові бічні сторони трикутника. На моделі вибирають широтний розмір, знаходять його на горизонталі трикутника і визначають ширину, відповідну до розміру. Отримані точки з’єднують плавними лініями.

Механічний спосіб градирування шаблонів деталей виконують на спеціальних градин - машинах АСГ(Росія), “Альбеко-25”(Німеччина) або машина одеського виробництва з елементами програмного управління. Основними робочими органами градин - машини є: модельний столик, копіювальна каретка, різальна каретка, поздовжній і широтний пантографи, коректори, стіл для закріплення картону, привід, станина. В основі способу лежить використання довжинного і широтного пантографів і коректорів, які дають змогу пропорційно збільшувати або зменшувати розміри деталей взуття. Машина потребує настроювання відповідно до довжини та ширини моделі вихідного розміру, необхідного розміру серії і збереження постійних припусків до деталі. Вихідні шаблони вирізають з жерсті завтовшки до 1 мм, а шаблони серії - з електростатичного картону.

Градирування шаблонів деталей за допомогою ПЕОМ є локальним модулем у структурі програмних комплексів з автоматизованого проектування взуття. Процес градирування виконують за формалізованими алгоритмами теорії градирування, закладеними у пам’яті машини. Вихідними даними для градирування на ПЕОМ є координати вершин багатокутника, якими описано шаблон. Контури деталей викреслюють на графічному плоттері, друкують на принтері або вирізають на різальному плоттері.

Градирування на машині АСГ-3 Для визначення установочних чисел та напрямів градирування на креслення грунт - моделі верху або деталі низу наносять лінії довжини і ширини моделі (шаблона). Довжина грунт - моделі вимірюється від найбільш опуклої точки п’яткової частини до кінця носкової паралельно лінії згину союзки, а її

ширина - по IV базисній лінії. Довжина деталей низу вимірюється між найбільш опуклими точками носкової і п’яткової частин, а ширина - перпендикулярно поздовжній осі в перерізі 0,68Д (Д - довжина стопи вихідного розміру).

Установочні числа пантографів визначаються з рівнянь:

- для довжинного: Uд = 1/g = (Дм + dшт)/∆Д, (2)

- для широтного: Uш = 1/b = (Шм + dшт)/ ∆Ш, (3)

де Дм, Шм — відповідно довжина і ширина грунт - моделі або розгортки вихідного розміру;

dшт - діаметр обвідного штифта, рівний 2 мм; .

∆Д - абсолютний приріст по довжині при переході від розміру до суміжного

розміру. Для деталей низу ∆Д = 5 мм; для грунт - моделі верху ∆Д = 5,1 ... 5,3 мм; ∆Ш - абсолютний приріст по ширині при переході від розміру до суміжного розміру. Для деталей низу ∆Ш = 1 мм; для грунт - моделі верху ∆Ш = 2 мм

Для даної грунт - моделі: Uд = 1/g = (250+2)/5,1=49,4

Uш = 1/b = (132+2)/2=67

1.14. Технологічний маршрут складання заготовки верху взуття



ВИСНОВКИ

В даній курсовій роботі я закріпила уміння проектування жіночих ботильйони з настрочною союзкою з двох частин і фігурними берцями, на шнурівці та 5–ти парах блочок на союзці, з відрізною задинкою, клейового методу кріплення і висотою каблука 70 мм. Набула уміння створення виробу з окремих функціональних елементів із такою логіко просторовою їх організацією, яка забезпечує виконання виробом функції, що випливають з його призначення. Також я набула навичок, потрібних для роботи з конструкторськими документами та довідковою літературою. Завдяки даній курсовій роботі я навчилась самостійно вибирати матеріали для різних деталей взуття, керуватися напрямком моди при розробці моделі, естетичними смаками та вподобаннями. Навчилася проектувати складні деталі ( верху, підкладки і проміжні) жіночого високо каблучного взуття з використанням фурнітури. Важливою метою даного курсового проекту, яку я успішно опанувала, навчитися правильно підбирати варіанти з’єднання деталей між собою ( види швів) та метод кріплення, які б задовольняли естетичні, фізико - механічні та ергономічні показники якості взуття. Самостійно навчилася підбирати фасон і модель взуттєвої колодки в залежності від призначення взуття, сезону носіння та напрямків моди. Враховуючи особливості пошиття даної моделі жіночих ботильйони з настрочною союзкою з двох частин і фігурними берцями, на шнурівці та 5–ти парах блочок на союзці, з відрізною задинкою, було складено технологічний маршрут складання заготовки, що полегшить процес виготовлення даної пари взуття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Справочник обувщика. Проектирование обуви, материалы. Т.І, - М: Легкая и пищевая промышленность. - 1988, - 428 с.

  2. Практикум з конструювання і проектування взуття. ( Під заг. ред. B.I. Бегняк), - Хмельницький, 2002. - 272 с., іл.

  3. Технологія взуттєвого виробництва (Коновал В.П., Олійникова Л.Т.., Л.Т.Свістунова) – К.: ”Либідь”-2003,-365с.

  4. Зыбин Ю.П. и др. Конструирование изделий из кожи. - М.: Легкая и пищевая промышленность, 1982, - 264 с.

  5. Універсальний довідник взуттєвика (Коновал В.П., Гаркавенко С.С., Л.Т.Свістунова) – К.: «Лібра»-2005,-

  6. Лиокумович В.Х. Проектирование обуви. - М.: Легкая индустрия, 1971. - 312 с.

  7. Бегняк B.I. Основи конструювання і проектування виробів із шкіри. Навчальний посібник. - Хмельницький: ТУП, 2002. - 259 с.

  8. Натуральні і штучні матеріали для взуття (В.П.Коновал, В.В.Рибальченко, М.Є.Хом’як,Г.І.Шевченко) – К.: КНУТД-2005,-217с.

  9. ГОСТ 3927-88. Колодки обувные деревянные.

  10. Джерело інформації про сучасну моду та стиль - Інтернет сторінка:-„All shoes”.

  11. Сучасні журнал каталоги:”Collezione”2010.

  12. Каталог «Bazar» 2010

  13. Джерело інформації про сучасну моду та стиль - Інтернет сторінка:-„Moda-online.Ru”

  14. Конспект лекцій з дисципліни.

  15. Матеріали з інтернету.

  16. Рибальченко В.В., Коновал В. П., Матеріалознавство виробів зі шкіри, Київ, КНУТД, 2005,- 312-314 с.


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации