Размещено на - файл

Размещено на http://www.allbest.ru/

Корисність економічного блага. Економічний вибір

Содержание

Основи теорії поведінки споживача
Поняття корисності. Сукупна та гранична корисність. Функція корисності. Закон спадної граничної корисності економічного блага
Побудова кривих байдужості та їх властивості
Бюджетне обмеження споживача
Рівновага споживача: економічна, алгебраїчна та гранична інтерпретація

1. Основи теорії поведінки споживача

Мета споживчого вибору - максимізація задоволення потреб споживача, але ресурси споживача, як і будь-якого іншого суб’єкта, обмежені відносно його бажань. Поведінка споживача – це процес формування попиту споживачів відповідно до його уподобань та цін на різноманітні товари та послуги.

Уподобання - це система цінностей людини щодо благ, інших людей, оточення.

Вибір – це прийняття рішень на основі уподобань та наявних ресурсів.

Фактори, що визначають поведінку споживача:

уподобання;
доход (бюджет);
ціни на товари.

Споживча рівновага – це ситуація, в якій споживач не може збільшити загальну корисність, що отримує за даного бюджету, використовуючи менше грошей на купівлю одного блага й більше – на купівлю іншого.

Моделювання процесу прийняття рішення споживачем охоплює три етапи:

визначення індивідуальних смаків та уподобань;
визначення його можливостей виходячи з його доходу та ринкових цін на блага;
суміщення бажань споживача з його можливостями, тобто визначення імовірного вибору , що максимізує добробут споживача.

Для моделювання першого етапу теорії вводиться поняття корисності як суб’єктивної цінності певного товару для споживача у певний момент часу. Відомі два підходи до вимірювання корисності – кількісний та порядковий.

Кількісний (кардиналістський) підхід до корисності передбачає, що корисність може мати кількісний вимір, тобто визначається функціонально. Функція корисності показує залежність від загальної кількості споживаних благ:

U = ƒ (X,Y),
де U – рівень корисності; X,Y – кількості спожитих благ.

Порядковий (ординалістський) підхід до корисності передбачає можливість оцінювати тільки те, якому набору благ віддається перевага, а не кількісну різницю в корисності. Тобто споживач упорядковує різні набори благ відповідно до власних смаків. В основу ординалістського підходу лежать такі умови, за яких споживач надає перевагу певним товарам та послугам.

Система переваг споживача включає:

1) Здібність до ранжування альтернатив.

* Це здібність людей ранжувати альтернативні комбінації товарів та послуг у тому порядку, який характеризує різний рівень задоволення від їх споживання.

* Якщо є дві альтернативи, споживач може або віддати перевагу одній з них, або не розрізняти їх між собою.

2) Транзитивність потреб споживача.

* Це послідовність задоволення потреб, певний логічний зв'язок між різними ступенями задоволення потреб.

* Якщо споживач віддає перевагу набору А перед набором В, а набору В перед набором С, це означає, що набір А має перевагу перед набором С.

* Транзитивність означає узгодженість у відданні переваги.

3) Ненасичуваність, тобто більша кількість товару має перевагу над меншою.

* Споживач завжди захоче отримати більшу кількість товару, а не меншу, якщо товари якісні.

* Потреби в товарах та послугах не можуть бути цілком насиченими.

4) Субституціональність, тобто споживач згоден відмовитись від невеликої кількості блага А, якщо йому запропонують замінити більшою кількістю блага-субститута.

5) Спадна гранична корисність. Гранична корисність будь-якого блага зменшується зі збільшенням загальної кількості , яку споживач має.

За ординалістською теорією поведінка споживача визначається за допомогою кривої байдужості.

2. Поняття корисності. Сукупна та гранична корисність. Функція корисності. Закон спадної граничної корисності економічного блага
Корисність U (Utіlіtу) — це задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товарів та послуг. Для вимірювання корисності використовують умовні одиниці – ютілі.

Функція корисності — це співвідношення між обсягами товарів та послуг, що споживаються, і рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач.

Функція корисності може бути представлена як
,
де ТU - сукупна корисність; - кількість товару х, що споживається, за певний період; - кількість товару у, що споживається, за певний період.

Ступінь корисності певної кількості блага (або певного набору благ) оцінюється величиною іншого блага (еталонного), якою особа здатна пожертвувати заради отримання заданої кількості блага (або набору благ), корисність якого оцінюється. (Отже, чим більша жертва, на яку здатний індивід заради отримання певного набору благ, тим більша корисність цього набору).

Види корисності:

Загальна (сукупна) корисність tu (Тоtаl Utіlіtу) - це задоволення, що пов’язане з споживанням набору даного виду.

Гранична корисність mu (Маrgіnаl Utіlіtу) - це приріст корисності від споживання додаткової одиниці товару чи послуги у даний момент часу.

Згідно з законом спадної граничної корисності при збільшенні споживання блага кожна додаткова його одиниця має все менше граничної корисності. (графік 2.1).

Сукупна корисність tu, яка визначається як сума граничних корисностей, зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою і меншою мірою. Це означає, що гранична корисність (mu) — додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару - знижується.

Перший закон Госсена: із збільшенням обсягу споживання певного блага загальна корисність індивіда зростає, а гранична зменшується.
U

0 Q

Графік 1.1 Графічне зображення першого закону Госсену

Антиблага – це блага, що мають від’ємну сукупну корисність (наприклад, забруднення повітря).

Графік 1.2 Нетрадиційні випадки функції корисності

Існують нетрадиційні випадки корисності (графік 2.2):

а) функція сукупної корисності антиблага (максимальна корисність спостерігається при його відсутності);

б) функція зростаючої граничної корисності (наприклад, колекціонування);

в) функція граничної корисності, яка спочатку зростає, а потім знижується (наприклад, ліки).

ПАРАДОКС СМІТА: Якщо ціна товару залежить від його корисності, то чому блага, що мають у нормальних умовах найвищий ефект (хліб, молоко, вода), мають нижчу ціну, ніж товари, корисність яких для людини досить відносна (діаманти)?

Парадокс Сміта розв’язується наступним чином: споживаючи воду, люди доходять до таких способів її споживання, коли корисність останньої її одиниці, тобто гранична корисність, дуже низька. Таким чином, загальна корисність від води дуже велика, але ціна встановлюється не по загальній корисності, а по граничній.

3. Побудова кривих байдужості та їх властивості.

Переваги споживача можуть бути представлені у графічній формі.

Крива байдужості - це крива, що показує різноманітні комбінації двох товарів (послуг), цінність яких для споживача однакова, тобто вони мають однакову корисність.

Графік 1.3 Крива байдужості

U - крива байдужості; Qx- обсяг споживання товару x, Qy- обсяг споживання товару у.

Карта кривих байдужості – це множина кривих байдужості, що показують різні рівні корисності (графік 2.4).

Графік 1.4 Карта кривих байдужості

Qx - обсяг товару х, Qy - обсяг товару у, U1, U2, U3 - криві байдужості.

Властивості кривих байдужості:

Віддається перевага наборам товарів на тих кривих байдужості, які найбільш віддалені від початку координат.
Криві байдужості не перетинаються
Криві байдужості є монотонно спадними функціями, тобто мають від'ємний нахил. При збільшенні кількості одного блага кількість другого знижується

Гранична норма заміщення MRSxy (Mаrginal Rate of Substitution) визначає, від якої кількості товару у споживач згоден відмовитись, щоб отримати ще одну додаткову одиницю товару х, залишаючись на тій же кривій байдужості.

зменшується по мірі того, як товар у заміщується товаром х.

Зменшення граничної норми заміщення при переміщені вздовж кривої байдужості донизу є важливою передумовою формування кривої байдужості. У міру того як товар х заміщує товар у, крива байдужості стає менш крутою.

4. Бюджетне обмеження споживача
Бюджетна лінія — це множина точок, що показує різні комбінації двох товарів, які може придбати споживач за даними цінами у межах свого доходу (графік 2.5).

Рівняння бюджетного обмеження:

,
де I - доход споживача; Px- ціна товару х; Py - ціна товару у; Qx - кількість товару х; Qy - кількість товару у.

Графік 1.5 Бюджетне обмеження. (Бюджетна лінія.)

Властивості бюджетної лінії:

Бюджетна лінія – це межа між можливим та неможливим;
Бюджетна лінія має від’ємний тангенс кута нахилу до горизонтальної осі;
Збільшення бюджету зміщує бюджетну лінію паралельно вгору та праворуч, зменшення – вниз та ліворуч;

Зміни ціни першого блага відносно другого призводить до зміни кута нахилу бюджетної лінії.
Фактори, які впливають на бюджетну лінію:

зміна доходу споживача;
зміна цін на товари.

у у

Доход споживача Доход споживача

зменшується збільшується
І1 І2 І1 І2
х х

у Ціна на товар х а) у Ціна на товар х

зростає падає

І2 І1 І1 І2

х х

Графік 1.6 Вплив зміни доходу на бюджетну лінію (а); вплив зміни ціни товару на бюджетну лінію (б).

При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно до його збільшення І1→ І2 (графік 2.6.а) (або зменшення І2→ І1) і займає паралельне попередньому положення. Зміна цін на товар х приводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії (графік 2.6.б).
5. Рівновага споживача: економічна, алгебраїчна та гранична інтерпретація
Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує сукупну корисність при даних бюджетних обмеженнях. Така рівновага передбачає, що як тільки споживач отримує даний набір товарів, у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший.

На графіку 2.7 точка D дотику найвищої кривої байдужості U2 бюджетною лінією I відповідає стану рівноваги споживача (згідно з ординалістською теорією корисності).

Загальна умова рівноваги споживача означає, що споживач розподіляє свій доход на всі товари таким чином, щоб урівняти граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю (гривню, долар тощо), яка витрачається на кожний товар.
y

Графік 1.7 Рівновага споживача.

споживач поведінка корисність

Концепція рівноваги споживача в термінах граничної корисності (MU) і цін товарів (P) може бути описана рівнянням:

Другий закон Госсена: індивід досягає максимуму корисності, якщо співвідношення граничних корисностей будь-яких двох благ дорівнює співвідношенню їхніх цін, тобто mu / mu = P /Р .

Поряд з загальними принципами вибору раціонального споживача існують особливості, які визначаються впливом на нього уподобань. Американський економіст Х.Лейбенстайн виділяв три типових випадки взаємного впливу:

- Ефект “юрби”, коли споживач не хоче відставати від інших і купує те, що купують інші. Він залежить від думки інших споживачів і ця залежність пряма.

- Ефект сноба, коли споживач прагне виділитися з натовпу. Тут залежність від думки інших обернена.

- Ефект Веблена, коли товари та послуги купляються не для особистого задоволення, а для того, щоб призвести враження на навколишніх людей.