Коваленко Н.В., Корсакова О.С. (укл.) Конспект лекцій з дисципліни Ринок фінансових послуг - файл n1.doc

приобрести
Коваленко Н.В., Корсакова О.С. (укл.) Конспект лекцій з дисципліни Ринок фінансових послуг
скачать (514.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc515kb.18.09.2012 13:30скачать

n1.doc

  1   2   3   4


ЗМІСТ
ВСТУП................................................................................................6

ТЕМАТИЧНИЙ ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ........................................7

1 РИНОК ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ ТА ЙОГО РОЛЬ

В ЕКОНОМІЦІ...........................................................................................12

1.1 Сутність, функції та роль ринку фінансових

послуг економіці.........................................................................................12

1.2 Визначення фінансової стратегії України в умовах

фінансової глобалізації..............................................................................14

1.3 Суб'єкти ринку фінансових послуг, їх класифікації..............17

2 СТРУКТУРИЗАЦІЯ І СЕГМЕНТАЦІЯ РИНКУ

ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ.........................................................................18

2.1 Поняття структуризації та сегментації ринку

фінансових послуг. Визначення оптимальної структури.......................18

2.2 Характеристика сегментів ринку фінансових послуг............20

3 ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА ГРОШОВОМУ РИНКУ.............26

3.1 Характеристика системи готівкових та

безготівкових розрахунків на грошовому ринку....................................26

3.2 Операції з інструментами грошового ринку...........................33

3.3 Державні фінансові інструменти на грошовому ринку.........34

4 ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ………37

4.1 Конверсійні операції на валютному ринку………………….37

4.2 Операції «СВОП», операції з форвардними та

опціонними контрактами………………………………………………...40

4.3 Операції на міжнародному ринку фінансових послуг……...42

5 ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА РИНКУ ПОЗИК………………47

5.1 Сутність та механізм здійснення факторингових

операцій на ринку фінансових послуг…………………………………47

5.2 Лізингові операції на ринку фінансових послуг……………49

5.3 Селенг як специфічна послуга фінансового ринку…………52

5.4 Діяльність кас взаємодопомоги та кредитних спілок

на ринку фінансових послуг……………………………………………..54

6 ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ………57

6.1 Види фінансових структур як фінансових посередників…..57

6.2 Система довірчого управління портфелем цінних

паперів……………………………………………………………………66

6.3 Характеристика діяльності контрактних

фінансових інститутів на фондовому ринку……………………………68

7 ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ З ФЕДЖУВАННЯ РИЗИКУ………71

7.1 Стратегія управління ризиками………………………………71

7.1.1 Страхування……………………………………………71

7.1.2 Хеджування……………………………………………..72

7.2 Види хеджування……………………...………………………76

8 СИСТЕМА ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКУ

ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ……………………………………………….78

8.1 Інститути інфраструктури, що функціонують

на ринку фінансових послуг……………………………………………..78

8.2 Елементи інфраструктури ринку фінансових послуг.

Біржові індекси…………………………………………………………...80

8.3 Структура Національної депозитарної системи України…..82

8.4 Діяльність саморегулюючих та розрахунково–

клірингових організацій на ринку фінансових послуг………………...85
9 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ

ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ……………………………………………….89

9.1 Суть і важелі державного регулювання ринку

фінансових послуг на етапі його становлення…………………………89

9.2 Система державного регулювання окремих сегментів

ринку фінансових послуг………………………………………………...91

9.2.1 Місце та роль НБУ в системі

державного регулювання ринку фінансових послуг……………91

9.2.2 Державна політика на валютному ринку…………..97

9.2.3 Регулювання діяльності учасників ринку

цінних паперів……………………………………………………..99

9.2.4 Державне регулювання посередницької

діяльності…………………………………………………………101

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ……….103

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………….107

ВСТУП
Дисципліна «Ринок фінансових послуг» є однією з базових для підготовки спеціалістів та магістрів зі спеціальності «Фінанси».

МЕТА дисципліни: засвоєння знань з теоретичних та практичних аспек­тів управління фінансами за допомогою фінансових посередників та ана­лізу фінансових послуг; підготувати кваліфікованих спеціалістів у галузі фінан­сових послуг як специфічної сфери грошових відносин, які виникають у процесі руху фінансових фондів між державою, юридичними та фізичними особами за допомогою спеціалізованих фінансових інститутів.

ЗАВДАННЯ дисципліни: вивчення потреб споживача та можливостей їх за­доволення на ринку фінансових послуг різними фінансовими інститутами, основних напрямків державної політики в галузі регулювання фінансових відносин, які виникають на ринку фінансових послуг; набуття вмінь порівняльного аналізу в галузі фінансових послуг та визначення конкурентних переваг і вад окремих послуг; допомогти майбутнім фахівцям сформувати комплексне розуміння взаємозв'язків на ринку фінансових послуг та системи спеціалізованих фінансових інститутів; визначити роль держави на фінансовому ринку.

Конспект лекцій складено відповідно до робочої програми дисципліни, затвердженої Вченою Радою ДонДТУ. Він повною мірою охоплює тематику дисципліни, передбачену стандартом вищої освіти «Освітньо–професійної програми підготовки спеціаліста та магістра напрямку 0501 — «Економіка і підприємництво».
ТЕМАТИЧНИЙ ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ
ТЕМА 1 Ринок фінансових послуг та його роль в економіці.

Ринок фінансових послуг як економічний простір, на якому створюється механізм, що сприяє переміщенню потоків грошових фондів. Місце ринку фінансових послуг у фінансовій системі. Функції ринку фінансових послуг.

Дослідження впливу на процес розвитку вітчизняного та зарубіжного ринків фінансових послуг фінансової глобалізації.
ТЕМА 2 Суб'єкти ринку фінансових послуг.

Учасники ринку фінансових послуг, їх види та функції. Умови створення та діяльності фінансових установ. Система взаємодії суб'єктів ринку фінансових послуг у процесі акумулювання та переміщення капіталу.
ТЕМА 3 Поняття і класифікація фінансового посередництва.

Сутність, значення та переваги діяльності фінансових посередників. Типи фінансових посередників. Функції фінансових посередників. Роль банків у системі фінансового посередництва.

Необхідність функціонування та розвитку небанківського фінансового посередництва.
ТЕМА 4 Інституційна структура ринку фінансових послуг.

Характеристика інституційної структури ринку фінансових послуг. Діяльність банків як оферентів фінансових послуг. Особливості функціонування небанківських кредитних установ.

ТЕМА 5 Сегментарна структура ринку фінансових послуг.

Загальна характеристика сегментарної структури ринку фінансових послуг.

Грошовий ринок.

Валютний ринок.

Ринок позик.

Фондовий ринок.

Страховий ринок.
ТЕМА 6 Фінансові послуги на грошовому ринку.

Розрахунки на грошовому ринку як система організації та регулювання платежів. Характеристика готівкових розрахунків. Кредитні картки. Дебетні картки.

Види, форми та особливості безготівкових розрахунків. Характеристика рівней організації безготівкових розрахунків.

Діяльність державних фінансових інститутів на грошовому ринку. Діяльність НБУ по забезпеченню готівкового грошового обігу. Засоби та методи грошово–кредитної політики. Порядок визначення облікової ставки та ставки рефінансування НБУ.

Операції з інструментами грошового ринку.
ТЕМА 7 Фінансові послуги на валютному ринку.

Загальна характеристика валютних операцій та фінансових послуг, що супроводжують їх реалізацію.

Визначення курсів валют. Загальна характеристика та види конверсійних операцій. Характеристика та механізм здійснення операцій типу спот. Види форвардних операцій. Характеристика та механізм здійснення форвардних операцій. Характеристика та механізм здійснення валютної операції «своп».

Сутність та структурні елементи Національної валютної системи.

Сутність та структурні елементи Світової валютної системи. Міжнародний кредит. Міжнародний ринок позичкового капіталу.
ТЕМА 8 Фінансові послуги на ринку позик.
Кредитування юридичних осіб, як вид фінансової послуги. Лізингові операції фінансових установ. Факторингові послуги банківських установ. Характеристика діяльності кас взаємодопомоги та кредитних спілок. Селенгові операції.
ТЕМА 9 Фінансові послуги на фондовому ринку.
Механізм функціонування фондового ринку. Характеристика діяльності комерційних банків як учасників фондового ринку. Принципи та напрями реформування та розвитку банківської системи України. Принципи побудови комерційних банків. Додаткові послуги комерційних банків.

Функціонування небанківських кредитних інститутів на фондовому ринку: брокерські та дилерські фірми, трастові компанії.

Контрактні фінансові інститути як специфічні учасники фондового ринку: страхові компанії, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, позичково–ощадні асоціації, ломбарди.

ТЕМА 10 Фінансові послуги з перейняття ризику.
Види діяльності фінансових установ з обмеження ризиків.

Сутність операції хеджування. Сутність страхування. Мета хеджування. Характеристика контрактів за допомогою яких здійснюється хеджування: ф'ючерси, форварди, опціони.

Види хеджування.
ТЕМА 11 Інфраструктура ринку фінансових послуг.
Поняття інфраструктури ринку фінансових послуг. Значення інфраструктури для розвитку фінансового ринку. Система інфраструктури ринку фінансових послуг в Україні. Професійна діяльність на ринку цінних паперів Технологія торгів­лі цінними паперами. Біржовий та позабіржових обіг цінних паперів.

Фінансові інститути як посередники між суб'єктами рин­ку фінансових послуг. Значення посередництва: деномінація заощаджень, приймання ризику не­повернення виданої позички та виплати процентів, інформаційне забезпечен­ня, консолідація ризиків та ефект росту масштаб угод.

Роль комерційних банків як посередників. Депозитні небанківські ін­ститути. Фонди грошового ринку. Фінансові ком­панії. Активи та пасиви фінансових посередників та їх управління.

Національна депозитарна система в Україні, сфера її діяльності та уча­сники. Два рівні депозитарної системи. НБУ – депозитарій та фінансовий агент з обслуговування обігу державних цінних паперів.

Кліринг. Кліринговий депозитарій, розрахунковий банк. Органи конт­ролю та нагляду на фінансовому ринку. Контрольні функції Державної комі­сії з цінних паперів та фондового ринку, Національного банку України, Міні­стерства фінансів в Україні.
ТЕМА 12 Державне регулювання та саморегулювання ринку фінансових послуг.
Розвиток законодавчого регулювання ринку фінансових послуг в країнах з розвинутою економікою.

Основи правового регулювання ринку фінансових послуг в Україні. Правові норми регулювання ринку фінансових послуг і розвитку його інфраструктури.

Правове регулювання фондового ринку в Україні. Стратегія розвитку фондового ринку. Правові норми захисту майнових прав інвесторів на грошовому ринку. Захист майнових прав вкладників та акціонерів комерційних банків.

1 РИНОК ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

ТА ЙОГО РОЛЬ В ЕКОНОМІЦІ
1.1 Сутність, функції та роль ринку фінансових послуг в економіці.

1.2 Визначення фінансової стратегії України в умовах глобалізації.

1.3 Суб'єкти ринку фінансових послуг, їх класифікація.
1.1 Сутність, функції та роль ринку фінансових послуг в економіці
Підприємства та фірми в середньому щорічно витрачають більше, ніж заробляють від продажу товарів: це вимушений заход, оскільки окрім платежів за ресурси, фірми мають інвестувати свою діяльність, спрямовувати кошти або в основний капітал, або в товарно–матеріальні цінності. Витрати здійснюються раніше, ніж підприємство отримує прибуток, оскільки для виробництва продукції необхідно вкласти кошти в сировину, матеріали, обладнання і т. і. В цьому випадку підприємства більш за все потребують інвестицій. Оскільки більшість заощаджень припадає на населення, а більшість інвестицій здійснюються підприємствами та фірмами, то виникає потреба у механізмі, який має регулювати переміщення потоків грошових фондів. Цей механізм створюється завдяки функціонуванню ринку фінансових послуг.

Сутність та роль ринку фінансових послуг розкривається його функціями:

— мотиваційна мобілізація заощаджень та трансформація акумульованих коштів в позиковий та інвестиційний капітал;

— реалізація вартості фінансових активів; організація процесу доведення фінансових активів до споживача;

— перерозподіл на взаємовигідних умовах фінансових ресурсів суб'єктів господарювання з метою їх ефективного використання;

— фінансове обслуговування економічного оберту та фінансове забезпечення інвестиційних процесів, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямків використання капіталу в інвестиційній сфері;

— вплив на грошовий оберт та прискорення обороту капіталу;

— реформування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

— страхова діяльність з метою мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

— експортно-імпортні та ін. операції з фінансовими активами, що пов'язані з зовнішньоекономічною діяльністю;

— кредитування уряду, місцевих органів управління через розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

— розподіл державних кредитних ресурсів та розміщення їх серед учасників економічного кругооберту.

Суттєвий вплив на розвиток вітчизняних та зарубіжних ринків фінансових послуг має фінансова глобалізація. Цей вплив виявляється в наступних аспектах:

а) результати та наслідки глобалізаційних процесів є суперечливими і погано регулюються з позиції інтересів суспільства в цілому;

б) позитиви глобалізації використовують, головним чином, розвинені країни в інтересах власного збагачення та з метою освоєння міжнародних ринків;

в) країни–глобалісти, як члени міжнародних економічних угруповань, здійснюють тиск на слаборозвинені держави, примушують їх до ведення національної економічної політики, що вигідна багатим країнам;

г) глобалізаційні процеси сприяють розмиванню кордонів держав, посилюють міграцію населення, створюючи для цього сприятливі умови праці;

д) механізм вирішення суперечок впливу глобалізації на розвиток світової та національної економік до сьогодні є недопрацьованим (навіть у теорії).
1.2 Визначення фінансової стратегії України в умовах глобалізації. (Питання виноситься на самостійне опрацювання студентами)
Особливої актуальності питання, що пов'язані з визначенням фінансової стратегії в умовах глобалізації, набувають для України як молодої держави, економіка якої знаходиться в стадії реформування, і яка шукає свій шлях інтеграції в світове суспільство, освоєння світових фінансових ринків. На сьогодні в Україні неефективно використовуються інструменти ринкової економіки, недостатньо уваги приділяється управлінню фінансовими ресурсами на всіх рівнях національної економіки на принципах забезпечення прозорості руху фінансових потоків в напрямках їх створення та використання; їх розподіл між державою та суб'єктами господарювання; створення умов для рівноправного доступу до фінансово–кредитних ресурсів всіх суб'єктів господарювання. Вирішення внутрішньогосподарських проблем в сфері удосконалення управління фінансовими ресурсами може стати реальним фактором прискорення інтеграції України в світовий економічний простір як рівноправного з розвиненими державами партнера в освоєнні світового ринку фінансових послуг.

В останні 10–15 років на світових фінансових ринках достатньо високих темпів розвитку досягли операції з похідними цінними паперами, так званими деривативами. В Україні ринок деривативів фактично відсутній. На ринках цінних паперів здійснюються, головним чином, операції з акціями підприємств та державними облігаціями (ОВДП), які Міністерство фінансів України виставляє на аукціони. Останні досить активно реалізуються з рівнем дохідності 14,1 % і періодом обігу 4–7 місяців. Слід наголосити, що попит на ОВДП в декілька разів перевищує пропозицію. Основними покупцями ОВДП в Україні є комерційні банки. Однак, загальна консолідована вартість цінних паперів, що знаходяться в оберті фінансового ринку України, не перевищує 2–3 % річного ВВП — звідси високий фінансовий ризик в здійсненні фінансових операцій з цінними паперами на вітчизняних ринках (для порівняння: загальна капіталізація фондового ринку США, навіть після кризових потрясінь останніх років, не знизилася нижче, ніж 10 трлн. дол., що перевищує 100 % американського ВВП).

Серед інших характеристик, що суттєво відрізняють фінансові операції на вітчизняних та міжнародних ринках слід виділити об'єднання та поглинання різних суб'єктів ринку фінансових послуг та створення універсальних фінансових комплексів; створення трансконтинентальних мереж з обслуговуванням клієнтів ринку фінансових послуг на базі використання WED–технологій; зниження трансакційних витрат за рахунок налагодження прямих контактів «виробник–споживач».

Зараз в Україні досить активно розвиваються процеси горизонтальної інтеграції внутрішніх фінансових ринків на базі діяльності транснаціональних компаній, захоплення ними не лише вітчизняних ринків, але й стратегічних ресурсних джерел, до складу яких належать і високоефективні вітчизняні корпорації. Іноземні інвестиції вкладаються, головним чином, в ті галузі вітчизняної економіки, які здатні забезпечити швидку віддачу і високі прибутки. Відбуваються у вітчизняній економіці і такі процеси, як перерозподіл власності вже приватизованих об'єктів, концентрація капіталів в руках монополістів та їх диктат в галузі цін на продукцію та послуги.

Реальні зміни у фінансово–економічних відносинах між державою, суб'єктами господарювання, населенням відбуваються швидше, ніж формуються відповідні законодавчі акти і постанови, приймаються закони. Отже, розв'язання проблем, пов'язаних з формуванням цивілізованих фінансових відносин як на міжнародних, так і на внутрішньодержавних фінансових ринках потребує перш за все розробки і впровадження адекватних реальним умовам і потребам населення законодавчої бази. В Україні розробка законодавчої бази у сфері регулювання фінансових відносин на міжнародному і внутрішньодержавному рівнях повинна базуватися на досягненнях світової системи господарювання та власній стратегії розвитку національної економіки.
1.3 Суб'єкти ринку фінансових послуг, їх класифікація
На ринках діють суб'єкти ринку, що приймають участь в торгівельних операціях різних специфічних товарів – інструментів ринку.

Суб’єкти ринку фінансових послуг класифікують за формою та за функціями.

За формою виділяють:

За функціями виділяють:



інститути інфраструктури


2 СТРУКТУРИЗАЦІЯ І СЕГМЕНТАЦІЯ

РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ


    1. Поняття структуризації та сегментації ринку фінансових послуг. Визначення оптимальної структури.

    2. Характеристика сегментів ринку фінансових послуг.


2 1 Поняття структуризації та сегментації ринку фінансових послуг. Визначення оптимальної структури
Для підвищення якості клієнтської бази фінансові організації вдаються до наступних заходів:

а) проведення сегментації ринку;

б) визначення клієнтської бази відносно галузей, а також раціональності співвідношення діючої структури клієнтів в плані ринкової привабливості;

в) визначення ключових цільових клієнтів у привабливих сегментах , аналіз їх потреб.

Структуризація — це визначення оптимальної структури ринку фінансових послуг за часовими та інституційними ознаками.

Сегментація ринку фінансових послуг — це класифікація потенційних споживачів фінансових послуг згідно їх вимог до розвитку фінансового ринку.

Структуризація та сегментація ринку фінансових послуг за групою та видами фінансових активів подана на рисунку 2.1.


Рисунок 2.1 — Структуризація та сегментація ринку фінансових послуг

Критерії сегментації ринку фінансових послуг:

а) види фінансових активів, галузева належність споживачів, місцезнаходження споживачів;

б) оцінка та прогнозування фінансового стану та кредитоспроможність споживачів.

Загальна сегментація фінансового ринку виділяє такі ринки:

— ризикові, безризикові;

— місцеві, регіональні, національні, міжнародні, світові;

відповідно форм зберігання заощаджень: вклади в банк, придбання цінних паперів, вклади в цільові фонди;

за принципом повертання: ринок боргових зобов'язань, ринок інструментів власності;

за формою організації: організаційні, розподільчі.
2.2 Характеристика сегментів ринку фінансових послуг.

(Питання виноситься на самостійне опрацювання студентами)
Грошовий ринок. Основними суб'єктами грошового ринку виступають комерційні банки. Свої функції вони реалізують через виконання певного набору операцій:

І пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку для забезпечення його стабільної діяльності, ліквідності та отримання запланованого доходу; сформовані в результаті пасивних операцій кошти складають більшу частину всіх ресурсів банку;

ІІ активні операції — це розміщення банками власних та запозичених коштів з метою отримання доходу та забезпечення своєї ліквідності (кредитні операції, інвестиції в цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування основних фондів і т. і.);

ІІІ послуги — для їх надання банкам не потрібні додаткові ресурси; для їх виконання вимагається високий професійний потенціал робітників банка та високі банківські технології. Доходи від послуг банки отримують у вигляді комісійних виплат.

Валютний ринок.

Основою валютних операцій, що здійснюються на валютному ринку, є валютний курс, рівень якого постійно змінюється під впливом попиту та пропозиції учасників цих операцій. Головними суб’єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні корпорації та банки. В залежності від обсягу, характеру операцій та кількості використаних валют розрізняють:

а) світові валютні ринки;

б) національні валютні ринки;

в) регіональні валютні ринки.

Чим нижче рівень конвертованості національної валюти, тим більше валютний ринок підвладний валютному регулюванню. Основними формами валютних операцій відносно забезпечення міжнародних розрахунків є: негайна поставка – «спот»; поставка через визначений термін – «форвард»; обов’язкова поставка – «аутрайт»; з правом відміни операції – «опціон».

Ринок цінних паперів.

Ринок цінних паперів в Україні на сьогодні складають акції, державні облігації внутрішнього займу, облігації підприємств, векселів, казначейських зобов’язань; інвестиційних, ощадних, майнових та компенсаційних сертифікатів, житлових чеків, облігацій зовнішнього займу.

Окрім сегментації на біржовий та позабіржовий, ринок цінних паперів може поділятися на наступні сегменти:

а) за категоріями емітентів (ринок цінних паперів підприємств, державних цінних паперів тощо);

б) за термінами випуску (ринок безтермінових цінних паперів, термінових цінних паперів із встановленим терміном обертання та без встановлення терміну обертання тощо),

в) за територією розповсюдження (світовий, національний, регіональний);

г) за видами цінних паперів (ринок акцій, у тому числі за їх видами, ринок облігацій тощо);

д) за формою організації (організаційні і розподільчі ринки);

е) за принципом повернення фінансових активів, що підлягають поверненню (ринок боргових зобов’язань, і ринок інструментів власності).

Суб’єктами ринку цінних паперів України є: Державна комісія із цінних паперів та фондового ринку; Національний банк України; емітенти; депозитарії; реєстратори власників іменних цінних паперів; зберігачі цінних паперів; банки; організатори торгівлі цінними паперами; торговці цінними паперами.

Головною особливістю формування ринку цінних паперів в Україні є те, що на ньому одночасно і з рівними правами присутні як комерційні банки, що мають всі права на операції з цінними паперами, так і небанківські інститути. Головними передумовами становлення ринку цінних паперів в Україні є:

— масштабна приватизація і пов’язаний з нею масовий випуск цінних паперів;

— створення і діяльність комерційних утворень, що використовують кошти на акціонерній основі;

— розширення практики акумуляції коштів через боргові цінні папери загальнодержавними та місцевими органами;

— використання підприємствами та регіонами облігаційних займів – більш дешевого виду ресурсів у порівнянні з банківським кредитуванням.

— поява похідних цінних паперів у процесі розвитку національних ринків товарів, послуг, нерухомості;

— використання цінних паперів у міжнародних взаєморозрахунках, доступ до міжнародних ринків капіталу;

— стрімке становлення інфраструктури фондового ринку, покращання його технологічної бази;

— динамічний розвиток та усталена мотивація професійних учасників ринку цінних паперів.

Процес розвитку ринку цінних паперів стимулюють такі фактори:

а) активна приватизація;

б) діяльність державних інститутів, спрямована на збільшення обсягів ринку облігацій внутрішньої державної позики та вдосконалення його організаційно–економічного механізму;

в) створення позабіржової фондової торгової системи;

г) поява інституту незалежних реєстраторів;

д) вихід України на міжнародний ринок капіталів.

Основними факторами, які сьогодні стримують розвиток ринку цінних паперів, є:

— недосконала податкова нормативна база;

— звужений, непрозорий біржовий ринок;

— нерозвинені похідні фінансові інструменти;

— не вирішено проблеми надання гарантій щодо доставки корпоративних цінних паперів та їх перереєстрації в режимі, за якого гроші в обмін на цінні папери реально повинні бути поставлені на третій день після укладання угоди (режим «Т+3»).

Ринок нерухомості.

Є сферою вкладання капіталу в об’єкти нерухомості і систему економічних відносин, які виникають при операціях з нерухомістю; ці відносини виникають між інвесторами при купівлі/продажу нерухомості, іпотеці, надання об’єктів нерухомості в довірче управління, найом тощо.

Класифікація об’єктів нерухомості:

1. За походженням:

— природні об'єкти;

— будівлі.

2. За призначенням:

— вільні земельні ділянки під будівництво або сільського господарства;

— природні комплекси для експлуатації;

— будівлі для житла;

— будівлі під офіси;

— інші будівлі.

3. За масштабом:

— земельні масиви;

— окремі земельні ділянки;

— комплекси будівель та споруд;

— багатоквартирний житловий будинок;

— одноквартирний житловий будинок;

— квартира;

— кімната.

4. За готовністю до використання:

— готові;

— ті, що потребують реконструкції чи капітального ремонту;

— незавершене будівництво.

У країнах з розвиненою ринковою економікою застосовується інша класифікація: об'єкти нерухомості поділяються за категоріями А, Б та В.

До категорії А належить нерухомість, що використовується власником для ведення підприємницької діяльності. У свою чергу категорія А поділяється на декілька класів:

— спеціалізована нерухомість: нафтопереробні та хімічні заводи;

— неспеціалізована нерухомість: магазини, офіси, склади.

До категорії Б належить нерухомість, яка використовується для інвестицій. Особливістю є вид доходу у вигляді орендної плати, іпотеки або процентних доходів на закладні.

До категорії В належить нерухомість, що є надлишковою і не використовується для ведення бізнесу.
3 ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА ГРОШОВОМУ РИНКУ
3.1 Характеристика системи готівкових та безготівкових розрахунків на грошовому ринку.

3.2 Операції з інструментами грошового ринку.

3.3 Державні фінансові інструменти на грошовому ринку.
3.1 Характеристика системи готівкових та безготівкових розрахунків на грошовому ринку
Грошовий ринок — це ринок готівкових грошей, короткострокових кредитних операцій, валюти. На грошовому ринку мають обіг надійні короткострокові інструменти. Їхній рух зумовлений різницею в рівнях прибутку та ризику.

Розрахунки с системою організації та регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями. Методи платежу діляться на готівково–грошові та безготівкові. В оптовому обороті домінують безготівкові платежі та розрахунки, а в сфері роздрібного товарного обміну й досі основна маса угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиріччя там же активно впроваджуються різні форми безготівкових розрахунків.

Готівкові розрахунки можуть проводитись двома шляхами готівково–грошові розрахунки гривнями (українською валютою); розрахунки за допомогою кредитних та дебетних карток.

Дебетна картка — це платіжно–розрахунковий документ, що видається банками своїм вкладникам для оплати товарів, послуг чи для отримання готівки в банківських автоматах; мають закодовану суму рахунку власника картки. Оплата за дебетними картками проводиться шляхом прямого списання з рахунку платника грошей із суми, закодованої на магнітній стрічці картки. Дебетні картки вида­ються вкладникам тільки при депонуванні його коштів у банку.

Кредитна картка — платіжно–розрахунковий документ, що видається банком своїм вкладникам для оплати ними товарів та послуг. При придбанні товару чи бажанні отримати готівку власник картки пред'являє її комп'ютеру, магазину чи банку, даючи команду про термінову оплату.

Організація безготівкового грошового обороту органічно пов'язана із регулюванням готівкового обігу: лімітування залишків у касах зумовлює зберігання основної маси грошей юридичними особами на рахунку у банку. Однак більш дійовий фактор — стимулювання депозитних операцій через виплату банками процентів за вкладами. Ще одна форма прояву органічного зв'язку безготівкового і готівкового обороту — можливість вико­ристання розрахункових документів (зокрема переказних векселів) як для переказу коштів за рахунками, так і для безпосе­реднього здійснення платежу.

Існує велика різноманітність видів і форм безготівкових розрахунків. Головна особливість безготівкового обороту полягає у використанні спеціальної організаційної форми здійснення самого акту платежу.

Оскільки гроші платника знаходяться в банку, він особисто не може здійснити платіж; перерахування (передачу) грошей за його дорученням здійснює банк. Це передбачає створення спеціальної системи безготівкових розрахунків як форми організації руху грошей за рахунками у банку. Вона базується на загальних принципах організації банківської діяльності, яка передбачає відповідальність банку за збереження грошей на рахунках клієнта та обов'язкове виконання його розпоряджень щодо використання цих грошей.

Для забезпечення використання грошей при відкритті рахунку клієнт здає в банк картки зі зразками підписів осіб, уповно­важених розпоряджатися грішми, й відбиток печатки. Банк списує гроші з рахунку на підставі документів, оформлених самим клієнтом-платником, чеків, платіжних доручень, простих векселів або акцептованих ним документів, виставлених одержувачем коштів платіжних вимог, тратт (переказних векселів).

Відповідно до характеру діяльності клієнтів банки відкри­вають їм різні види рахунків. Юридичним особам, які мають самостійний баланс і діють на основі комерційного розрахунку, відкриваються розрахункові рахунки бюджетним, громадським та іншим організаціям і установам - погашення грошей та здійснення платежів у межах залишку грошей на момент платежу.

Для обліку виданих клієнтам кредитів банки відкривають їм позичкові рахунки. Найбільш надійним (кредитоспроможним) клієнтам відкриваються єдині (контокорентні) рахунки для збе­рігання грошей клієнта та обліку виданих йому позик. Крім того, банки відкривають рахунки для цільового витрачання коштів — акредитиви, особливі рахунки, рахунки фінансування капітальних вкладень тощо.

Перерахування грошей за рахунками базується на двох основних принципах:

а) платежі здійснюються лише за згодою платника, про що він надсилає у банк оформлені або акцептовані ним розрахункові документи; відхід від цього правила допускається у випадках стягнення коштів за рішенням суду чи арбітражу;

б) платежі здійснюються в календарній послідовності над­ходження розрахункових документів та настання строку платежу.

Виходячи зі специфіки проведення безготівкових розрахунків, виділяються три рівні їх організації.

а) міждержавні розрахунки;

б) міжбанківські розрахунки;

в) розрахунки юридичних та фізичних осіб.

За характером об'єктів розрахункових відносин виділяються розрахунки за товарними і нетоварними операціями. Якщо при нетоварних операціях голов­ним є забезпечення своєчасності та повноти платежу, то організація розрахунків за товарними операціями включає також підтвердження факту відвантаження та виконання зобов'язань, які передбачені договором сторін.

За способом оплати товарів та послуг виділяються такі розрахунки:

— оплата за фактичним відвантаженням;

— попередня оплата;

— планові платежі.

Залежно від кількості учасників розрахунки можуть бути прямими чи транзитними. У прямих розрахунках відвантажувач та одержувач товару одночасно виступають як одержувач коштів і платник. У транзитних розрахунках, крім відвантажувача та одержувача товару, бере участь посередник — постачальник.

У процесі безготівкових перерахувань клієнти банків України використовують п'ять основних форм розрахунків (матеріал виноситься на самостійне опрацювання студентами), які відрізняються за формою розрахункових документів та порядком документообороту :

а) розрахунки платіжними вимогами;

б) розрахунки платіжними дорученнями;

в) розрахунки чеками;

г) акредитивна форма розрахунків;

д) розрахунки вимогами–дорученнями.

Розрахунки платіжними вимогами передбачають здійснення платежу за місцезнаходженням рахунку платника на основі розрахункового документа, оформленого постачальником. Вони ба­зуються на операції «інкасо» — дорученні банку одержати від імені постачальника належну йому суму коштів. Комплект оформлених відповідним чином вимог банк постачальника пересилає банку платника, який контролює процес їх оплати. Платіж здійснюється за згодою (акцепту) платника. При попередньому акцепті гроші списуються з рахунку платника лише після закін­чення періоду, встановленого для відмови від акцепту (негативний акцепт), чи одержання письмової згоди на оплату (позитивний). При наступному акцепті оплата вимог проводиться протягом операційного дня в міру їх надходження в банк, але за платником залишається право протягом трьох робочих днів відмовитися від оплати товару. У разі відмови гроші поновлюються на рахунок платника.

Платіжне доручення є дорученням господарчого суб'єкта про перерахування визначеної суми зі свого рахунку на рахунок іншого господарчого суб'єкта. Доручення дійсне протягом 10-ти днів, починаючи з дня виписки (день виписки не включається). Платіжне доручення за домовленістю сторін можуть бути тер­мінові, дострокові та відстрочені.

Аналогічно гарантується платіж при розрахунках чеками з чекових книжок. При видачі чекової книжки платнику відповідна сума коштів депонується на окремому рахунку, який відкривається клієнту в банку платника. Вона дорівнює граничній сумі (ліміту), на яку можуть бути виписані чеки. Чек, виписаний на суму, що перевищує ліміт, є недійсним. При чековій формі розрахунків платіж здійснюється за місцезнаходженням рахунку одержувача коштів на основі розрахункового документа, оформленого платником. Виписаний для оплати товарів чи послуг чек передається одер­жувачу коштів, який здає його у свій банк. Останній зараховує суму чека на його рахунок, про що банк інформує платника. Одержавши повідомлення, банк платника списує гроші з рахунку, на якому була депонована сума при видачі чекової книжки.

Акредитив — 1) іменний цінний папір, що являє собою доручення однієї кредитної установи іншій виплатити визначену суму фізичній або юридичній особі при виконанні зазначених в акредитиві умов; 2) банківський рахунок, що дає право виставляти на банк тратти; 3) грошовий документ, у якому міститься розпорядження банку або іншої установи іншому банку чи іншій кредитній установі на виплату фізичній або юридичній особі певної суми на вказаних в акредитиві умовах.

Дана форма розрахунків використовується з метою гарантування платежу в умовах разових товарних поставок. Вона передбачає проведення платежу за місцезнаходженням рахунку постачальника на основі оформлених ним розрахункових документів у межах коштів, депонованих у банку платника. Депонування проводиться за заявою платника на окремому рахунку, про що повідомляються банк постачальника та сам постачальник. Одержавши повідомлення про відкриття акредитиву, постачальник відвантажує товар і для одержання грошей подає у свій банк «реєстр рахунків», оформлений на бланку платіжної вимоги. Банк зараховує відповідну суму на рахунок постачальника і повідомляє про це банк платника, який списує суму платежу з окремого рахунку. Хоча акредитивна форма і гарантує платіж, крім попереднього вилучення коштів платника, вона викликає затримку відвантаження товарів поста­чальником.

Платіжні вимоги–доручення — розрахункові документи, що містять вимогу продавця до покупця оплатити згідно з направле­ними йому (поза банком) розрахунковими документами та доку­ментами на відвантаження вартість поставленого за договором товару (виконаних робіт, наданих послуг). Платіжна вимога доручення є вимогою продавця до покупця і дорученням покупця своєму банку провести оплату на основі розрахункових та відвантажувальних документів доставленої продукції. Цей документ оформляється постачальником після відван­таження товару і разом з відповідними документами направляється на адресу платника. Покупець акцептує цей розрахунковий документ, оформляючи його підписами осіб, уповноважених розпоряджатися коштами на рахунку, та відбитком печатки, і здає в свій банк. Перерахунок грошей відбувається у порядку, прийнятому пла­тіжними дорученнями. Ця форма розрахунків спирається на взаємну довіру сторін, і банк не контролює стан виконання ними платіжних зобов'язань.
  1   2   3   4


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации