Шпоры по Основи охорони праці (укр.яз) - файл n1.doc

приобрести
Шпоры по Основи охорони праці (укр.яз)
скачать (531 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc531kb.18.09.2012 10:43скачать

n1.doc

  1   2   3   4

  1. Основні закони про охорону праці в Україні.

  2. Основні положення Закону України «Про охорону праці».

  3. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

  4. Законодавча та нормативна база з питань охорони праці в Україні.

  5. Охорона праці жінок та неповнолітніх.

  6. Основні положення ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

  7. Основні положення Кодексу законів про працю.

  8. Фінансування охорони праці.

  9. Соціальний захист працівників.

  10. Види державних нормативних актів про охорону праці. Нормативні акти про охорону праці, що діють в межах підприємства.

  11. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

  12. Обов’язки власника підприємства в галузі охорони праці.

  13. Органи державного управління охороною праці, їх завдання, функції.

  14. Назвіть завдання, функції і права Держнаглядоохорони праці на виробництві.

  15. Державне управління охороною праці та організація охорони праці на виробництві.

  16. Служба охорони праці підприємства, в організації, її завдання, функції.

  17. Комісія з питань охорони праці – мета створення, завдання діяльності, права.

  18. Навчання з питань охорони праці.

  19. Навчання та види інструктажів з питань охорони праці.

  20. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань на виробництві.

  21. Розслідування та облік аварій на виробництві.

  22. Характеристика небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища.

  23. Мікроклімат виробничих приміщень. Вплив параметрів мікроклімату на самопочуття людини. Засоби і заходи нормалізації параметрів мікроклімату .

  24. Забруднення повітря виробничих приміщень. Вплив шкідливих факторів на організм людини та захист від них. Нормування шкідливих речовин.

  25. Освітлення виробничих приміщень. Вплив освітлення на умови праці. Основні вимоги до освітлення робочих місць.

  26. Види виробничого освітлення. Природне освітлення. Штучне освітлення. Джерело штучного освітлення.

  27. Вентиляція виробничих приміщень. Види вентиляції. Організація повітрообміну в приміщеннях.

  28. Природна вентиляція. Штучна вентиляція. Їх переваги і недоліки. Кондиціювання.

  29. Причини і джерела вібрацій, основні їх параметри. Організм людини та вплив вібрації на нього.

  30. Причини і джерела вібрацій, основні їх параметри. Методи і засоби захисту від вібрацій.

  31. Шум. Діапазони звукових коливань. Характеристики шуму. Дія шуму на організм людини. Порогові рівні шумів.

  32. Нормування шумів. Методи та засоби захисту від шуму.

  33. Параметри та дія інфразвуку та ультразвуку на організм людини. Нормування рівнів. Методи і засоби захисту від інфразвуку та ультразвуку.

  34. Джерела, фізичні параметри електромагнітного випромінювання (ЕМП). Вплив ЕМП на організм людини.

  35. Електромагнітне випромінювання. Засоби захисту від ЕМП: технічні, будівельно-планувальні, організаційні.

  36. Випромінювання оптичного діапазону. Інфрачервоне випромінювання. Захист від інфрачервоного випромінювання.

  37. Випромінювання оптичного діапазону. Ультрафіолетове випромінювання. Захист від ультрафіолетового випромінювання.

  38. Випромінювання оптичного діапазону. Лазерне випромінювання. Захист від лазерного випромінювання.

  39. Іонізуюче випромінювання, класифікація, джерела випромінювань, вплив на організм людини. Дози іонізуючого випромінювання.

  40. Іонізуюче випромінювання. Вплив іонізуючого випромінювання на організм людини. Засоби захисту від іонізуючого випромінювання.

  41. Електротравматизм. Дія електричного струму на організм людини. Види електричних травм.

  42. Електротравматизм. Причини електротравм. Умови ураження людини електричним струмом. Фактори, що впливають на наслідки ураження електричним струмом.

  43. Електробезпека. Технічні засоби безпечної експлуатації електроустановок за нормальних режимів роботи.

  44. Електробезпека. Технічні засоби безпечної експлуатації електроустановок при переході напруги на нормально не струмоведучі частини обладнання.

  45. Пожежна безпека. Причини пожеж в Україні. Небезпечні та шкідливі фактори, пов’язані з пожежами.

  46. Процеси горіння, пожежна небезпека речовин та матеріалів. Порядок збереження пожеженебезпечних речовин. Пожежна безпека на робочих місцях.

  47. Способи і засоби пожежегасіння. Умови припинення горіння. Вибір засобів припинення горіння.

  48. Способи і засоби пожежегасіння. Порядок дій у разі пожеж.

  49. Перша долікарська допомога при травмах (механічних, електричних) та нещасних випадках на виробництві. Послідовність та порядок виконання.

  50. Охорона праці користувачів відео дисплейних терміналів.

  51. Кольори безпеки та знаки безпеки праці. Види знаків безпеки.


Это значит, что ответ большой!!! Предупреди меня.

Если не выделен вопрос красным, значит ответ маленький. Тоже скажи мне


  1. Основні Закони про охорону праці в Україні.

Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. В ст. 43 записано: „Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується", „Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом", „Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється". Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.У тексті ст. 46 Конституції України вказано на те, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Роботодавець (власник підприємства) зобов'язаний забезпечити нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці. Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки робітників. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах щодо охорони праці, а саме:

• Кодексі законів про працю;

•Законі «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

• Законі «Про охорону праці»;

• Законі «Про пожежну безпеку»;

• Законі «Про охорону здоров'я»;

• Законі «Про охорону навколишнього природного середовища»;

• Законі «Про колективні договори і угоди»;

• Законі «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;

• Законі «Про поводження з радіоактивними відходами»;

• Законі «Про дорожній рух».


  1. Основні положення Закону України «Про охорону праці»

Верховна Рада України 14 жовтня 1992 року прийняла Закон України „Про охорону праці". Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Специфічною особливістю українського Закону, що регламентує правову основу охорони праці, є високий рівень прав і гарантій робітникам. Вперше в історії держави робітникам було надано право відмовитися від роботи у випадку існування на виробництві загрози для їхнього здоров'я і життя (cт. 7).

Розширено права робітників у соціальних гарантіях відшкодування збитків у випадку пошкодження їх здоров'я на виробництві. Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором)( ст.8).

Передбачається нова система фінансування охорони праці, формування системи страхування від нещасних випадків і профзахворювань, посилюється централізація планування. Договірне регулювання з питань охорони праці поставлено на високий рівень, передбачається значна участь громадських інституцій у цьому процесі. З позицій законодавчої регламентації прав і гарантій робітникам у сфері охорони праці та їх забезпечення Закон України „Про охорону праці" та нормативно-правові документи щодо його реалізації одержали високу оцінку експертів Міжнародної організації праці.

  1. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

4. Законодавча та нормативна база з питань охорони праці в Україні.

Перелік законодавчо-нормативних документів з охорони праці в Україні:

  1. Конституція – стаття 43,45,46.

  2. Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992р.

  3. Інші закони з питань охорони праці в Україні (КЗпП, ЗУ «Про соціальний захист», ЗУ «Про пожежну безпеку»)

  4. Міжгалузеві і галузеві нормативні акти: ДНАОП – державний нормативний акт з охорони праці)

  5. Міждержавні стандарти і державні стандарти

  6. Правила, положення, інструкції, інструктажі, графіки, плани, вказівки керівництва, вимоги, рекомендації, технічні умови безпеки, вимоги при роботі)

Конституція України:

Закон України «Про охорону праці»:

Серед колишніх республік Радянського Союзу Україна прийняла закон про охорону праці одна з найперших.

У Радянському Союзі питання охорони праці було покладено на громадську організацію – профспілка. В Україні з прийняттям закону у 1992 році питання з нагляду за охороною праці покладені на державу.

Основні положення ЗУ «Про охорону праці»:

  1. Високий рівень прав і гарантій працівника.

Вперше в історії України працівникам було надано право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя та навколишнього середовища (ст. 6 )

  1. Передбачається нова система фінансування охорони праці.

Передбачається формування системи страхування від нещасних випадків.

  1. Ротободавець несе безпосередньо відповідальнісь за порушення вимог їх праці (ст. 13)

Державні органи з управління о охорони праці в Україні:

Управління охороною праці – це підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів спрямованих на забезпечення безпеки, збереження здоров’я й працездатності людини в процесі праці.

Повноваження та компетенція органів держ. управління з охорони праці в Україні:

  1. Компетенція КМУ в галузі охр праці:

  1. Державний комітет:

Держ комітет України з нагляду за охр праці:

Проведення експертизи проектної документації та видача дозволів на введення в експлуатацію нових та реконструйованих підприємств обєктів і засобів виробництва.

  1. Охорона праці жінок і неповнолітніх.

охорона праці жінок.

Враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму законодавство про працю передбачає певні обмеження у виконанні певних робіт, а при деяких роботах встановлює жінкам пільги і переваги, зокрема у Кодексі законів про працю введена глава «Праця жінок». Згідно статті 174 Кодексу законів про працю забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умова праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню). Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я.

Відповідно до статті 175 залучення жінок до робіт в нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.

Відповідно до Ст 176 КЗпП жінки, що мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучати до надурочних робіт або направлятися у відрядження без її згоди. Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижується норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку із вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів – 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів. За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дітей віком до 14 років, або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається крім випадку повної ліквідації підприємства. Закон України «Про зайнятість населення» від 1.03.1991 р. у статті 5 передбачає гарантії зайнятості для жінок, які мають дітей віком до 6 років, що підлягають у бронюванні робочих місць для тієї категорії жінок. При обранні трудової діяльності робота жінки повинна бути гідною, добре оплачуваною, а не будь-якою, що дає якусь оплату та пільговий стаж. Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їх заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям – за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

охорона праці неповнолітніх.

законом України «Про охорону праці» Заборонено застосування праці неповнолітніх, тобто осіб до 18 років на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років на до підіймання та переміщення важких речей неповнолітніми затверджені наказом міністерства Охорони здоров’я України.

Згідно статті 188 КЗпП не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років.За згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14 віку за згодою одного з батьків або особи, що його заміняє.

Умови праці неповнолітніх на виробництві, тобто осіб, які не досягли вісімнадцяти років, повинні відрізнятися як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується. Неповнолітні у трудових правовідносинах прирівнюються в правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користується пільгами, встановленими законодавством.На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження. Усі особи молодше 18-річного віку приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові.

Щорічні відпустки працівників віком до 18 років надаються в зручний для них час. Щорічні відпустки працівникам молодше 18-річного віку повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Щорічна відпустка для неповнолітніх встановлена тривалістю 31 календарний день.Для осіб молодше 18 років передбачені спеціальні норми виробітку. Для робітників віком до 18 років норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорціаонально скороченому робочому часу для осіб, що не досягли 18 років. Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній трива­лості щоденної роботи.
6. Основні положення ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

-проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

-відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

-відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі - працівник).Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи.

Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.Держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або на інших підставах, передбачених законодавством про працю;

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі застраховані особи, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Особам, які підлягають страхуванню від нещасного випадку, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування та є документом суворої звітності.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у цьому Законі, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів.

Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку:

1) своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні;

2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;

3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

4) організувати цілеспрямоване та фективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в нших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;

5) забезпечити потерпілому разом із відповідними службами охорони здоров'я за призначенням лікарів повний обсяг постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги.

Страховими виплатами є грошові суми, які Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Для розгляду справ про страхові виплати до Фонду соціального страхування від нещасних випадків подаються:

-акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та (або) висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть;

-документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обгрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок:

- внесків роботодавців: для підприємств - з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

- капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

- прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

- коштів, що надійшли від стягнення штрафів і пені із страхувальників та їх посадових осіб відповідно до закону;

- добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить з/д.

Застрахована особа несе відповідальність за невиконання своїх обов'язків щодо страхування від нещасного випадку згідно із законодавством.

7. Основні положення Кодексу законів про працю.

КЗпП, затверджений Верховною Радою України 10 грудня 1971 p., уведений в дію з 1 червня 1972 р. Він складається з 18 глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття КЗпП, він доповнений главою Ш-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників», главою XVI-A «Трудовий колектив». Назва глави XV «Трудові спори» змінена на назву «Індивідуальні трудові спори». Змінені і доповнені 267 статей КЗпП, тобто до окремих статей зміни вносилися по декілька разів. Прикладом цього може слугувати ст. 67, до якої в 1995 р. була внесена ч. З такого змісту: «У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) співпадає з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого».

Кодекс законів про працю (КЗпП) України проголошує правові засади та гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Правове регулювання охорони праці розглядається не лише у главі ХІ «Охорона праці» Кодексу законів про працю . Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України, таких як «Трудовий договір» (глава ІІІ), «Робочий час» (глава ХІV), «Час відпочинку (глава V), «Праця жінок» (глава VІІ), «Праця молоді» (глава XІІI), «Професійні спілки» (глава XVI), «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю» (глава XVІІI).

Розглядаючи правове і нормативне регулювання охорони праці, слід знати, що загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція Украї­ни, Кодекс законів про працю та Закон України «Про охорону праці». Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні та нешкідливі умови праці є Конституція України. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах Кодекс законів про працю (КЗпП) України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності. Розглядаючи Кодекс законів про працю, слід визначити, що правове регулювання охорони праці не обмежується тільки главою ХІ «Охорона праці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України, таких як «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

8. ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Відповідно до ст. 21 Закону України „Про охорону праці" фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці. На підприємствах, в галузях, на регіональному та державному рівні створюються фонди охорони праці відповідно до Положення про державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09. 03. 1999 р. № 335). Управління галузевими фондами охорони праці здійснюється міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, концернами, корпораціями, іншими об'єднаннями, що створені за галузевим принципом та здійснюють координацію діяльності підприємств з питань охорони праці. Кошти галузевих фондів використовуються на виконання, погоджених з Держнаглядохоронпраці, галузевих програм, покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також інших найважливіших робіт відповідно до визначеного переліку. Управління регіональними фондами охорони праці здійснюється Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Коштирегіональних фондів використовуються на виконання погоджених з територіальними органами Держнаглядохоронпраці регіональних програм покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також інших найважливіших робіт відповідно до визначеного переліку.

Власники підприємств або уповноважені ними органи визначають порядок управління фондами підприємств, призначають відповідальних за це осіб. Кошти фондів підприємств використовуються на виконання комплексних заходів, що забезпечують досягнення встановлених нормативів з охорони праці, а також на подальше підвищення рівня охорони праці на виробництві відповідно до визначеного переліку.

Держнаглядохоронпраці здійснює загальний контроль за надходженням і витрачанням за призначенням коштів фондів.

Державний, галузеві, регіональні фонди і фонди підприємств формуються за рахунок:

— добровільних перерахувань підприємств з прибутку, щозалишається у їх розпорядженні;

— коштів підприємств, повернених за отриману раніше допомогу на становлення і розвиток спеціалізованих виробництв, науково- технічних центрів, творчих колективів та експертних груп, якщо це передбачено умовами угоди про їх надання;— коштів інших фондів, громадських організацій, що надійшли в порядку надання допомоги, а також інших надходжень.

Кошти від оплати вищезгаданих штрафів перераховуються підприємствами до державного фонду в розмірі 50% загальної суми штрафу, до галузевого та регіонального фондів — по 25%. Відповідальність за перерахування коштів до відповідних фондів покладається на власників підприємств або уповноважені ними органи.



  1. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ПРАЦІВНИКІВ.

Соціальний захист – необхідний елемент функціонування будь-якої досить розвиненої держави. Сама система соціального захисту в широкому змісті – це система правових, соціально-економічних і політичних гарантій, що представляють умови для забезпечення засобів існування:

  1. працездатним громадянам – за рахунок трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва;

  2. соціально уразливим прошаркам – за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму.

Соціальний захист – це система законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, засобів і мір, завдяки яким створюються рівні для членів суспільства умови, що перешкоджають несприятливим впливам середовища на людину, що забезпечують гідну і соціально прийнятну якість їхнього життя.

Соціальний захист являє собою, з одного боку, функціональну систему, тобто систему напрямків, по яких вона здійснюється, а з іншого боку – інституціональну , тобто систему інститутів, що її забезпечують (державу, суд, профспілки й інші громадські організації).

У повному своєму прояві соціальний захист повинен охоплювати наступні напрямки:

Розглянемо основні принципи механізму соціального захисту, котрий:

Будь-який соціальний захист будується на соціальних гарантіях, що також являють собою визначену систему. Гарантії повинні:

  1. регулювати ринок робочої сили через замішання виникаючих суперечок між її попитом і пропозиціями;

  2. сприяти повній зайнятості всіх працездатних членів суспільства (ніхто не повинен проти своєї волі залишатися без роботи);

  3. розраховуватися на всі категорії працездатного населення, особливо виділяючи при цьому потребуючих.

Система гарантій повинна враховувати структуру населення конкретного регіону, що по трудовому потенціалу може бути розділена на наступні групи:

хто не прагне працювати.

10. Види державних нормативних актів про охорону праці. Нормативні акти про охорону праці, що діють в межах підприємства.

Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) — це правил , стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'якових для виконання.

Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону праціце ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації народного господарства України незалежно від їх відомчої (галузевої) належності та форм власності.

Державний галузевий нормативний акт про охорону праціце ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що відносяться до певної галузі.

В Україні створена система державних нормативних актів про охорону праці. Правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, затверджені державними органами у межах їх компетенції, мають чинність правових норм, підлягають виконанню, і їх невиконання чи неналежне виконання тягне за собою юридичну відповідальність аж до кримінальної.

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі ДНАОП і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють в межах підприємства, установи, організації. Відповідно до Рекомендацій Держнаглядохоронпраці щодо застосування „Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві", затвердженого наказом Держнагляд- охоронпраці від 12. 12. 1993 року № 132, до основних нормативних актів підприємства належать:

— Положення про систему управління охороною праці на підприємстві.

— Положення про комісію з питань охорони праці підприємства.

— Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці'.

— Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці.

— Положення про організацію і проведення первинного та повторного інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму.

— Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативних актів про охорону праці.

— Положення про організацію попереднього і періодичного медичних оглядів працівників.

— Положення про санітарну лабораторію підприємства.

— Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт.

— Інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт на підприємстві.

— Загальнооб'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки.

— Перелік робіт з підвищеною небезпекою.

— Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці.

— Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувально-профілактичного харчування.

— Наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів працівникам підприємства, що працюють у шкідливих умовах.

11. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Згідно із Законом України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (розділ VIII) встановлені різні види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих працівників.

Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення.

Адміністративна відповідальність — це відповідальність посадових осіб і працівників перед органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Умови притягнення до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ст. 41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці тягне за собою накладення штрафу на винних осіб у таких розмірах:

на громадян — власників підприємств або уповноважених ними осіб — від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Контроль і нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, з безпеки проведення робіт здійснюють органи державного нагляду за охороною праці. Інспектори цього департаменту розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення. Невиконання законних вимог посадових осіб департаменту щодо усунення порушень законодавства про охорону праці або створення перешкод діяльності цих органів згідно із ст. 188 КУпАП тягне накладення штрафу на працівників у розмірі від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від 10 до 14.

Законом України «Про охорону праці» та Положенням про порядок накладання штрафів на підприємства, установи та організації за порушення нормативних актів про охорону праці встановлено відповідальність підприємств у вигляді штрафу за:

Максимальний розмір штрафу, що накладається на підприємство, не може перевищувати 2 % місячного фонду зарплати. Підприємство також сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання, що сталися з його вини, а саме в разі:

Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у 10-кратному розмірі.

За передачу замовникові у виробництво і застосування конструкторської, технологічної та проектної документації, яка не відповідає вимогам санітарних норм, розробник цієї документації сплачує штраф у розмірі 25 % вартості розробки.
  1   2   3   4


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации