Мова-духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов”язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо видбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства.
У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу ф-цій мови та їх назв. З-поміж багатьох ф-цій мови в житті людини і суспільства основними називаються такі:
1.Комунікативна ф-ція або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв”язок у суспільстві.
2.Номінативна ф-ція або ф-ція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.
3.Мислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.
4.Гносеологічна ,тобто пізнавальна, ф-ція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.
5.Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей , вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін.людей.
6.Волюнтативна ф-ція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).
7.Естетична ф-ція . Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.
8.Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу-мовотворця.
9.Ідентифікаційна ф-ція мови полягає в тому, що мова виступає засобом індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.
10.Магічно-містична ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажагий хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі. 2.Укр. літературна мова і мова професійного спрямування.
Літературна мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, державні установи, побут людей.
Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами. Вона за своїм походженням зв”язана з місцевими діалектами, бо виникла на їх основі. Літ. мова і місцеві діалекти завжди перебувають у взаємозв”язку, вона безперервно збагачується за рахунок народних говорів. Літ. мова впливає на місцеві говори і сприяє їхньому зближенню із загальнонародною національною мовою.
Укр. літ. мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою національної культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.
Багато відомих людей відзначали велич і красу укр.мови. В.Сухомлинський так характеризує укр. мову: “Надзвичайна мова наша є таєм=ицею. В ній всі тони і відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших.. Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупне, зернисто, як самі перла”.
Укр. літ. мова постійно розвивається і збагачується. Людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон- досконалу літ. мову. Щоб досягти цього еталону, треба дбати про високу культуру мови у повсякденній мовній практиці. 3. Поняття “національна мова”, “державна мова”.
Національна мова – це мова окремої нації, якою говорить переважна більшість народу якоїсь окремої країни, включає в себе літературну мову, різні територіальні діалекти, а також професійні діалекти
Історична доля укр. народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах СРСР суверенних держав, у тому числі й незалежної України.
У час “перебудови” мови союзних республік одержали державний статус, що мало послужити захистом проти цілковитого витіснення цих мов на перефирію суспільного буття.
Укр. мова є першим з вирішальних чинників нац-ної самобутності укр. народу.
Українська РСР забезпечує укр. мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил укр. народу; гарантування його суверенної національно-державної майбутності. (Закон УРСР про мови в УРСР (прийнятий 28 жовтня 1989р.)).
Державна мова – це мова більшості корінного населення країни, яка є узаконена Конституцією.
Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала невідповідність між декларуванням державності мови і реалізацією цього статусу.
Ст.10. Державною мовою в Україні є укр.мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр.мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Ст.12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами. 4. Мовне законодавство в Україні.
Історична доля укр. народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах СРСР суверенних держав, у тому числі й незалежної України.
У час “перебудови” мови союзних республік одержали державний статус, що мало послужити захистом проти цілковитого витіснення цих мов на перефирію суспільного буття.
Укр. мова є першим з вирішальних чинників нац-ної самобутності укр. народу.
Українська РСР забезпечує укр. мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил укр. народу; гарантування його суверенної національно-державної майбутності. (Закон УРСР про мови в УРСР (прийнятий 28 жовтня 1989р.)).
Державна мова – це мова більшості корінного населення країни, яка є узаконена Конституцією.
Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала невідповідність між декларуванням державності мови і реалізацією цього статусу.
Ст.10. Державною мовою в Україні є укр.мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр.мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Ст.12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами. 5.Статус укр.мови як державної.
Історична доля укр. народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах СРСР суверенних держав, у тому числі й незалежної України.
У час “перебудови” мови союзних республік одержали державний статус, що мало послужити захистом проти цілковитого витіснення цих мов на перефирію суспільного буття.
Укр. мова є першим з вирішальних чинників нац-ної самобутності укр. народу.
Українська РСР забезпечує укр. мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил укр. народу; гарантування його суверенної національно-державної майбутності. (Закон УРСР про мови в УРСР (прийнятий 28 жовтня 1989р.)).
Державна мова – це мова більшості корінного населення країни, яка є узаконена Конституцією.
Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала невідповідність між декларуванням державності мови і реалізацією цього статусу.
Ст.10. Державною мовою в Україні є укр.мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр.мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Ст.12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами. 6.Літературна мова. Етапи розвитку укр. літ. мови.
Літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр, держ.установи, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами.. Укр.літ.мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац. культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.
Укр. літ. мова постійно розвивається й збагачується. Суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу літ.мову.
Укр.мова належить до групи слов”янських мов східно-слов”янської підгрупи ( росіяни, українці, білоруси). Існують ще 2 групи слов”янських мов: західно-слов”янська і південно-слов”янська.
Існують дві версії походження укр.мови: 1) науковці доводять, що українська мова виокремилась із праслов”янської; 2) у ХІІ – ХІІІ ст. укр. мова сформувалася на основі давньоруської мови.
Найдавніші пам”ятки укр.мови: “Слово о полку Ігоревім”,”Остромирове Євангеліє”. У ХVІ ст. живою укр. писемною мовою написано так зване “Пересопницьке Євангеліє”. У ХVІІІ ст. формується сучасна укр.мова. Зачинателем укр. літ. мови є Котляревський, а основоположником її вважається Шевченко, який поповнив її іншомовними словами, новотворами, добирав досконаліші граматичні форми, синтаксичні конструкції, ввів в укр.мову орфоепічні, лексичні, граматичні норми, створив унормовану мовно-стилістичну систему укр. літ. мови.
У подальшому розвитку укр літ мови велику роль відіграли письменники-класики такі, як Марко Вовчок, Панас Мирний, М.М.Коцюбинський, І.Франко, Леся Українка та ін., які впроваджували традиції Шевченка в розвитку укр літ мови на народній основі.
На сучасному етапі відбувається явище мовної інтеграції ( взаємодія і вплив 2-х чи більше мов). 7. Усна і писемна форми укр літ мови.
Усна форма може обслуговувати виробничі і побутові потреби суспільства. В ній переважає лексика побутового харктеру, використовуются переважно прості речення. Можна виділити кілька типів усного мовлення за сферами його застосування: ділова розмова, засідання, публічний виступ (лекція, помова, бесіда).
Усне мовлення відрізняється від писемного такими чинниками:
- усному мовленню властива спонтанність;
-під час усного мовлення мало уваги приділяється формі вислову, особливо з точки зору орфоепії;
-для усного мовлення характерна поширена інформативність, насиченість різнопалновими фактами;
-важливим елементом усної мови є інтонація, від якої залежить зміст вислову. Саме ця ознака є однією з найсуттєвіших рис усного мовлення.
Усне мовлення допускає повтори, які використовуються з тією чи іншою метою. На особливу увагу заслуговує особисте ділове усне мовлення в процесі прийому відвідувачів, спілкування зі своїми колегами. Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Сухомлинський писав:”Щоб правильно розмовляти і писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити укр мову й свою справу”.
Писемне мовлення є основним для ділових людей. Саме через ділову документацію, листування встановлюються певні ділові контакти. Одиницею писемного мовлення є текст різного х-ру. Це може бути стаття, газетний текст, лист чи будь-який документ. Писемне мовлення відрізняється від усного і має такі особливості:
- писемна мова фіксується графічними знаками;
- писемна мова завжди спирається на усне мовлення і є вторинною. Вона завжди фіксує чиюсь висловлену думку і сприймається органами зору;
писемна мова – це форма в основному монологічна;
-писемне мовлення характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики;
-в писемній мові переважає особливий стиль, загальноприйняті структури документів, правила вживання специфічних словосполчень;
-у писемній мові виділяють тексти за сферою спілкування, наприклад: накази, квитанції, накладні тощо. 8. Сучасна укр літ мова. Унормованість як основна ознака літ мови. Види мовних норм.
Літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр, держ.установи, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами.. Укр.літ.мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац. культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.
Укр. літ. мова постійно розвивається й збагачується. Суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу літ.мову.
Літ мова – це мова нормована, тобто така, яка має загальнообов”язкові, єдині норми (правила) у вимові, правописі, слововживанні, граматиці. Літ мова – це унормована й опрацьована форма загальнонародної укр мови. Розрізняють такі норми мови: 1) лексична – правильність вживання слів та їхньої сполучуваності; 2) орфографічна – правильне написання слів; 3) орфоепічна – правильна вимова слів; 4) граматична – вибір правильного закінчення і синтаксичної форми; 5) стилістична – доцільність використання мовних засобів в окремому стилі. Літературні норми фіксуються в граматиках, словниках, довідниках. 9. Функціональні різновиди укр літ мови Їх основні ознаки.
Сучасна укр літ мова багатофункціональна, вона обслуговує всі потреби життя і діяльності укр нації. Використання її в найрізноманітніших сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний стиль – це різновид укр літ мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. У зв”язку з тим, що укр літ мова має дві фрми – писемну і усну, існують стилі писемні, або книжні, й усні.
До усних належать стилі:
-розмовний – це стиль побутового спілкування (використовуються просторіччя, прості речення);
-ораторський – виклад певної інформації, дотримання літ мови, використання звертань, вставних слів, міміки, жестів. До писемних належать стилі:
-науковий стиль – це стиль наукових праць із різних галузей науки і техніки. Він характеризується широким використаням термінології, іншомованої та абстрактної лексики. Слова вживаються тільки у прямому значенні, використовуються складні речення. Існують підстилі: науково-популярний (теми подано доступно для масового читача), газетно-інформаційний. У науковому стилі не використовуються образні засоби мови, діалектні й вульгарні слова.
- офіційно-діловий – це стиль ділових паперів, різних документів, законів, постанов. Характеризується використанням канцелярської термінології, деяких застарілих слів, мовних штампів, мовних кліше (стандартні усталені вислови, які використовуються в документах), простих речень. 10. Сучасна укр літ мова. Характеристика наукового стилю.
Літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр, держ.установи, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами.. Укр.літ.мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац. культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.
Укр. літ. мова постійно розвивається й збагачується. Суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу літ.мову.
Науковий стиль-це стиль наукових праць із різних галузей науки і техніки, зокрема математики, фізики, економіки, філософії і т.д. Він характеризується широким використаням термінології, іншомованої та абстрактної лексики. Слова вживаються тільки у прямому значенні, використовуються складні речення. Існують підстилі: науково-популярний (теми подано доступно для масового читача), газетно-інформаційний. У науковому стилі не використовуються образні засоби мови, діалектні й вульгарні слова. 11. Сучасна укр літ мова. Характеристика офіційно-ділового стилю.
Літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр, держ.установи, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами.. Укр.літ.мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац. культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.
Укр. літ. мова постійно розвивається й збагачується. Суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу літ.мову.
Офіційно-діловий стиль – це стиль ділової мови, яким користуються для написання різноманітних ділових документів, зокрема законів, указів, постанов, договорів, заяв, актів, протоколів, анкет, розписок тощо. Він характеризується використанням канцелярської термінології та деяких застарілих слів (вельмишановний, вищезгаданий), наявністю стандартних схем висловлення, мовних кліше та сталих синтаксичних конструкцій. В офіційно-діловому стилі може використовуватися лексика з інших шарів, зокрема науково-термінологічна, виробничо-професійна, суспільно-політична, що залежить від того, яку галузь суспільного життя він обслуговує. Загалом для цього стилю властиве суворе дотримання зразків оформлення ділових паперів, мова яких має бути ясною, чіткою, лаконічною.
Власне, функція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення.
Основною одиницею офіційно-ділового стилю є документ. Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя. 12.Сучасна укр літ мова. Характеристика розмовного (кодифікованого)стилю.
Літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр, держ.установи, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами.. Укр.літ.мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац. культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.
Укр. літ. мова постійно розвивається й збагачується. Суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу літ.мову
Розмовний стиль використовується у бесідах, приватних листах, ним користуються під час обміну інформацією, думками, враженнями, проханням чи наданням допомоги. Він є засобом невимушеного спілкувіання. Застосовується у побутових стосунках, в спілкуванні з родичами, друзями. До ознак розмовного стилю можна віднести такі: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між співрозмовниками і невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, використання позамовних чинників (рухи, жести, міміка), лаконізм, емоційні реакції.
Використовуються мовні засоби: побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені та просторічні слова, звертання, вставні слова, вигуки, неповні речення , діалектизми, фольклоризми скорочені слова тощо. 13. Науковий, офіційно-діловий, розмовний стилі літературної мови як основа мови професійного спрямування.
Науковий стиль-це стиль наукових праць із різних галузей науки і техніки, зокрема математики, фізики, економіки, філософії і т.д. Він характеризується широким використаням термінології, іншомованої та абстрактної лексики. Слова вживаються тільки у прямому значенні, використовуються складні речення. Існують підстилі: науково-популярний (теми подано доступно для масового читача), газетно-інформаційний. У науковому стилі не використовуються образні засоби мови, діалектні й вульгарні слова.
Офіційно-діловий стиль – це стиль ділової мови, яким користуються для написання різноманітних ділових документів, зокрема законів, указів, постанов, договорів, заяв, актів, протоколів, анкет, розписок тощо. Він характеризується використанням канцелярської термінології та деяких застарілих слів (вельмишановний, вищезгаданий), наявністю стандартних схем висловлення, мовних кліше та сталих синтаксичних конструкцій. В офіційно-діловому стилі може використовуватися лексика з інших шарів, зокрема науково-термінологічна, виробничо-професійна, суспільно-політична, що залежить від того, яку галузь суспільного життя він обслуговує. Загалом для цього стилю властиве суворе дотримання зразків оформлення ділових паперів, мова яких має бути ясною, чіткою, лаконічною.
Розмовний стиль використовується у бесідах, приватних листах, ним користуються під час обміну інформацією, думками, враженнями, проханням чи наданням допомоги. Він є засобом невимушеного спілкувіання. Застосовується у побутових стосунках, в спілкуванні з родичами, друзями. До ознак розмовного стилю можна віднести такі: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між співрозмовниками і невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, використання позамовних чинників (рухи, жести, міміка), лаконізм, емоційні реакції.
Використовуються мовні засоби: побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені та просторічні слова, звертання, вставні слова, вигуки, неповні речення , діалектизми, фольклоризми скорочені слова тощо. 14. Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу фахівця-економіста.
Художній стиль реалізується в таких жанрах: трагедія, комедія, драма, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка тощо. Різнобічний вплив на почуття, думки за допомогою художнії образів, формування ідейних переконань, моральних якостей та естетичних смаків. Застосовується у мистецтві слова, творчій діяльності, літературі, різних видах мистецтва, культури, освіти.
Худ. стиль виходить за межі не тільки інших стилів, а й літ мови, бо він включає в себе ( з певною метою) й позалітературні мовні засоби- діалектизми, жаргонізми тощо.
Однак достоїнства художнього мовлення визначаються не тільки незвичайною широтою охоплення засобів загальнонародної мови. Художнє мовлення – це ще й зразкове мовлення.
Худ. стиль поєднує в собі окремі ознаки інших стилів. Основним завданням худ. стилю є творення за допомогою мовних засобів художніх образів.При цьому широко використовуються всі можливі експресивно-емоційні засоби мови, її лексичне, фонетичне багатство, вся різноманітність фонетичних форм і конструкцій.
Щодо форми мовлення худ. стиль є досить своєрідним. Основна його форма – писемна, однак і в усному мовленні широко використовуються його елементи. У текстах цього стилю використовуються синоніми, антоніми, омоніми, пароніми, слова в переносному значенні. 15.Мова у професійній діяльності економіста.
Мова – безперервний процес пізнання світу, його освоєння людиною. Мова є засобом спілкування між людьми, передання власного досвіду іншим. Мова сприяє виявленню і задоволенню матеріальних і духовних потреб людей, об”єднує їх у суспільство для досягнення матеріального благополуччя та щонайвищих духовних цінностей.
Мова і снує у двох формах: усній і писемній. Передаючись із вуст в уста, закріплюючись в текстах, вона невтомно долає віки, єднає покоління, збирає й зберігає духовне єство народу, національну картину світу, формує національну свідомість та культуру нації. Потреба ефективного спілкування стимулює мовців до художнього осмислення мови, до пошуку все точніших й виразніших мовних засобів. У результаті з загальнонародної мови витворюється відшліфований, культурний варіант – добірне літературне мовлення, яке й саме вже може стати мистецтвом (мистецтво образного слова) й естетичним матеріалом для інших видів мистецтва ( театру, живопису, музики).
Мова невмируща, бо в ній безсмертя народу. Вона твориться народомживе в ньому і з ним. Але в безсмерті мови є й часточка безсмертя людини. + що для вас значить мова. 16. Культура мови. Шляхи удосконалення індивідуального мовлення.
Культура мови – це вміння правильно говорити і писати, добирати мовні засоби відповідно до мети і обставин спілкування. Обов”язковою умовою дотримання культури мови є мовні норми.
Розрізняють такі норми мови: 1) лексична – правильність вживання слів та їхньої сполучуваності; 2) орфографічна – правильне написання слів; 3) орфоепічна – правильна вимова слів; 4) граматична – вибір правильного закінчення і синтаксичної форми; 5) стилістична – доцільність використання мовних засобів в окремому стилі. Літературні норми фіксуються в граматиках, словниках, довідниках.
Культура мови –це загальноприйнятий мовленнєвий етикет: типові форми звертання, побажання, запрошення і т.д. залежно від ситуації, соціального стану і віку тощо. Мовна культура людини виявляється також у вмінні вибрати доречну форму привітання чи прощання.
Шляхи удосконалення індивідуального мовлення – це насамперед читання якісної художньої літератури, підвищення ступеня відповідності мови нормам літературної мови, вивчення правил літературної вимови. 17. Орфоепічні та акцентуаційні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця
Орфоепія – розділ мовознавчої науки, який вивчає норми правильної літературної вимови. Унормована вимова необхідна для того, щоб мова могла нормально і ефективно функціонувати як найважливіший засіб комунікації, оскільки розбіжність у вимові ускладнює спілкування, уповільнює розуміння висловленої думки.
Орфоепія –невід”ємна складова частина культури укр мови, однією з основних вимог якої є те, що мовлення має відбуватися відповідно до загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм вимови і наголошування слів. Отже, норми правильної літ мови обов”язкові для всіх, хто користується укр літ мовою в її усній формі.
Орфрепія має практичне значення для всіх, оскільки вивчення правил літературної вимови не тільки забезпечує високу культуру мовлення, а й сприяє подоланню вимовних помилок. Ці помилки можуть бути зумовлені незнанням правил укр літературної вимови або впливом діалектного оточення.
Норми сучасної укр літ вимови сформувалися на основі вимовних норм середньонаддніпрянських діалектів і охоплюють вимову голосних, приголосних і слів іншомовного походження. 18.Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
Орфографія – це система загальноприйнятих правил про способи передачі мови на письмі. Орфографія, як і орфоепія, має велике значення у спілкуванні людей. Вона визначає письмові норми укр літ мови, єдині і обов”язкові для всіх, хто цією мовою користується. Єдина орфографія полегшує спілкування, сприяє піднесенню мовленнєвої культури мовців.
Орфографія- невід”ємна складова частина культури укр мови, однією з основних вимог якої є те, що написання слів має відбуватися відповідно до загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм написання слів. Отже, норми правильного написання слів обов”язкові для всіх, хто користується укр літ мовою в її письмовій формі.
Орфографія має практичне значення для всіх, оскі;ьки вивчення правил написання слів є одним з основних компонентів форму2ання мовної компетенції фахівця, а також сприяє подоланню помилок в написанні слів. 19. Принципи укр правопису. Зміни 4-ї редакції правлпису (1993р.).
Укр. правопис дотримується таких принципів:
не змінювати традиційної укр. графіки;
не ускладнювати принципи написання слів новими правилами і винятками;
по можливості спростити правопис складних слів;
критично ставитися до тих правописних моментів, які не випливають із мовної структури;
враховувати, що укр. мова постійно розвивається, але правопис повинен відповідати живій народній мові.
В 1993р. в правопис було внесено такі зміни: м’який знак було поставлено 3-ою з кінця буквою в алфавіті; було відновлено букву “ґ”; спрощено правила написання запозичених і складних слів, зменшено кількість винятків за рахунок уніфікації однотипних явищ, введено зміни щодо написання географічних назв та найменувань людей.
20. Характеристика лексичного складу укр літ мови за походженням та вживанням, за динамікою.
Лексика – це всі слова, які існують у мові. За походженням лексика поділяється на 4 групи:
спільнослов”янська (спільна для всіх слов”янських мов);
східнослов”янська ( спільна для східних слов”ян);
власне українська лексика;
запозичена лексика (найдавніші запозичення із грецької і латинської мов у сфері освіти: аудиторія, студент, конспект, лектор; у юриспруденції: адвокат, прокурор).
За стилістичним використанням виділяють лексику загальновживану, специфічно-побутову, виробничо-професійну, науково-термінологічну, адміністативно-ділову та ін.,а також лексику книжну і розмовну.
Оскільки словниковий склад укр мови весь час розвивається, в ньому розрізняють 2 шари: активний, який охоплює загальновживану лексику та слова, що вживаються у спілкуванні спеціалістів певної галузі народного господарства, науки і культури, та пасивний, до якого належать слова, що вийшли з активного мовного вжитку (архаїзми) і викоритовуються за певної потреби, а також слова неологізми, які ще не стали загальновживаними.
За сферою вживання лексика поділяється на групи:
1)загальновживана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів. До загальновживаної лексики належать слова, що називають основні поняття, речі та явища навколишньої дійсності: рука, нога, небо, хліб тощо.
2)побутова лексика відбиває побут укр народу. Це назви одягу, речей, їжі, розваг, звичаїв тощо.
3) виробничо-професійна лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва. Кожна професія має своє коло виробничо-професійної лексики. Наприклад, для педагогічної професії –це слова вчитель, клас.
4)науково-термінологічна обслуговує сферу науки й наукової й професійно-виробничої діяльності. Наприклад, крило автомобіля, лампа дугова.
5)суспільно-політична включає слова, які характеризують політичне життя країни.
6)адміністративно-ділова - це лексика, що вживається у ділових паперах.
7)емоційно-забарвлена лексика служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій. До таких слів належать: любов, ласка, втіха. 21. Точність слововживання як ознака мови професійного спрямування. Спеціальна лексика у наукових текстах.
До наукових текстів належать статті, дипломні роботи, підручники, посібники, енциклопедії.
Особливості лексики наукових текстів:
1.В наукових текстах використовується загальнозрозуміла нейтральна нормована міжстильова лексика та відповідна термінологія.
2.Вживаються слова з абстрактним значенням
3.Використовуються вмотивовані слова
4.Специфічно вживається категорія роду
5.Вживаються відповідні займенники 22. Багатозначність, синонімія, паронімія й омонімія у різностильових текстах.
Властивість слова мати багато значень називається багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам. Як правило, найбільш багатозначними є слова, які здавна існують у мові.
Омоніми-слова, які за своїм звуковим складом однакові, але мають різні значення. Види: лексичні (слова тотожні за звуковим складом і написанням в усіх граматичних формах); граматичні (слова, що збігаються за значенням і написанням лише в деяких окремих формах); фонетичні (слова, що збігаються за звучанням, а пишуться не однаково)
Синоніми – це слова близькі за значенням. Синоніміка означає у мові наявність близьких , але не тотожних способів висловлення.. Деякі слова відрізняються лише префіксами і тут треба бути обережним, бо заміна однієї букви може позначитись на значенні слова та усього тексту. Класифікація: семантичні (синоніми відрізняються один від одного відтінками у значенні); стилістичні (слова однакові за значенням, але різні за стилістичними відтінками).
Пароніми – слова досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінче=ням, наявністю чи відсутністю часки (-ся). Серед паронімів є слова з різними коренями. 23. Синонімія, паронімія й омонімія у науковому тексті.
Омоніми-слова, які за своїм звуковим складом однакові, але мають різні значення. Види: лексичні (слова тотожні за звуковим складом і написанням в усіх граматичних формах); граматичні (слова, що збігаються за значенням і написанням лише в деяких окремих формах); фонетичні (слова, що збігаються за звучанням, а пишуться не однаково)
Синоніми – це слова близькі за значенням. Синоніміка означає у мові наявність близьких , але не тотожних способів висловлення.. Деякі слова відрізняються лише префіксами і тут треба бути обережним, бо заміна однієї букви може позначитись на значенні слова та усього тексту. Класифікація: семантичні (синоніми відрізняються один від одного відтінками у значенні); стилістичні (слова однакові за значенням, але різні за стилістичними відтінками).
Пароніми – слова досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю часки (-ся). Серед паронімів є слова з різними коренями.
У науковому стилі вживаються такі мовні засоби: терміни, наукова фразеологія, цитати, посилання, складні синтаксичні конструкції, повні речення, часто ускладнені зворотами, нанизування іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм.З дієслівних форм чатсіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені. 24. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах.
Загальновживані слова – це нейтральні слова, що вживаються в різних функціональних стилях мови, а також ті, які є назвами нових речей і понять, що широко побутують у суспільстві (електричка, телевізор, холодильник, диван, телефон, стіл тощо).
У словниковому складі укр мови є значна частина діалектизмів, тобто слів, які вживаються лише на окремій території України. Діалектизми не входять до лексичного складу укр літ мови, але використовуються у художніх творах для змалювання життя та мови людей, що проживають на певній території.
Жаргон – соціальний діалект, що відрізняється від загальновживаної мови специфічною лексикою і експресивністю зворотів, але не має власної фонетичної і граматичної системи. Розвивається у середовищі замкнутих колективів: школярів, студентів, військовослужбовців, різних професійних груп. Жаргони лексично і стилістично різноманітні. Вони проникають в художню літературу і використовуються для характнристики мови героїв. Крім жаргонів, які виникли на основі загальнонародної мови, існують жаргони, що з”явилися в результаті спілкування різномовного населення в прикордонних областях. 25.Загальновживані слова, професіоналізми і терміни.
Загальновживані слова – це нейтральні слова, що вживаються в різних функціональних стилях мови, а також ті, які є назвами нових речей і понять, що широко побутують у суспільстві (електричка, телевізор, холодильник, диван, телефон, стіл тощо).
Термін – це слово , що означає певне поняття в певній галузі. Терміни поділяють на загальнонаукові й вузькотермінологічні. Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені суб”єктивно-оціночних відтінків, Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство); запозичується з інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних або із запозичених складників (фотокамера) тощо.
В основному значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Тому терміни повинні вживатися у зафіксованому значенні.
Всі терміни характеризуються системністю, однозначністю, стилістичною нейтральністю (відсутністю образності).
Науково-технічний прогрес наповнив мову новими поняттями, що властиві різним професіям. Ці слова називаються професіоналізмами. Професіоналізми – це вирази і звороти, що характерні для певної професії, не мають чіткого наукового визначення. Професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність чи фах не мають розвиненої термінології (мова мисливців, рибалок тощо). Друга група професіоналізмів –це загальнозрозумілі слова, які, проте, не є літературними.
До професіоналізмів належать слова, вжиті в особливому, специфічному значенні із якоїсь професійної сфери.
26.Неологізми, архаїзми, історизми в укр літ мові та в економічній термінології зокрема.
В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни. Пасивний запас укр лексики становлять: а) слова, які застаріли і вийшли або виходять з ужитку; б) нові слова, що не закріпилися й не стали в мові загальновідомими. Отже, в пасивному запасі укр лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.
Історизми – це назви предметів старої культури, побуту: смерд, кріпак, князь. У процесі історичного розвитку зникають окремі предмети, поняття, звичаї, а з ними перестають вживатися й слова, що їх називали.
Архаїзми – це застарілі слова, що виходять з ужитку. Але реалії, названі ними, залишаються й мають уже інші, сучасні назви: чоло-лоб, ректи-говорити.
Неологізми – це нові слова, покликані до життя потребами суспільства, що відбивають сучасність. Неологізми – дуже рухлива група лексики. Ті слова, що рік тому були неологізмами, сьогодні стають загальновживаними: перебудова, гласність, приватизація. 27. Виразність та образність мовлення, його чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова у лексиці та лексиконі.
Укр літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр, держ.установи, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами.. Вона, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац. культури, засобом її відродження.
Як відомо, мова відіграє надзвичайно важливу роль у спілкуванні людей. Тому необхідно боротися за її виразність та чистоту, не вживати жаргонізмів, лайливих та вульгарних слів.
У словниковому складі укр мови є значна частина діалектизмів, тобто слів, які вживаються лише на окремій території України. Діалектизми не входять до лексичного складу укр літ мови, але використовуються у художніх творах для змалювання життя та мови людей, що проживають на певній території.
Жаргон – соціальний діалект, що відрізняється від загальновживаної мови специфічною лексикою і експресивністю зворотів, але не має власної фонетичної і граматичної системи. Розвивається у середовищі замкнутих колективів: школярів, студентів, військовослужбовців, різних професійних груп. Жаргони лексично і стилістично різноманітні. Вони проникають в художню літературу і використовуються для характнристики мови героїв. Крім жаргонів, які виникли на основі загальнонародної мови, існують жаргони, що з”явилися в результаті спілкування різномовного населення в прикордонних областях.
Науково-технічний прогрес наповнив мову новими поняттями, що властиві різним професіям. Ці слова називаються професіоналізмами. Професіоналізми – це вирази і звороти, що характерні для певної професії, не мають чіткого наукового визначення. Професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність чи фах не мають розвиненої термінології (мова мисливців, рибалок тощо). Друга група професіоналізмів –це загальнозрозумілі слова, які, проте, не є літературними.
До професіоналізмів належать слова, вжиті в особливому, специфічному значенні із якоїсь професійної сфери.
Просторічні слова – слова, що використовуються у повсякденній мові людей.
Канцеляризми – слова і звороти мови, що характерні для стилю ділових паперів та документів. Документи, акти, заяви, справки пишуться згідно з прийнятою формою.
Вульгаризми – слова та звороти, що використонуються в просторіччі, але є недопустимими для літературної мови. Для таких слів характерним є сильне емоційне забарвлення.
Лайливі слова – грубі, нецензурні слова, що використонуються в просторіччі при виникненні конфліктів між некультурними людьми, і є недопустимими для літературної мови. 28. Поняття “фразеологізм”, “фразеологія”.
У лексиці укр мови поряд з окремими словами існують стійкі словосполучення, вирази і навіть цілі речення (вислови), що мають одне лексичне значення, яке подібне (синонімічне) до значення окремого повнозначного слова: байдики бити (ледарювати), накивати п”ятами (втекти), замилювати очі (брехати), пекти раків (червоніти).
Такі стійкі вирази називають фразеологізмами (від грецького слова фразис, що означає вислів), а розділ мовознавства, що їх вивчає, наз. фразеологією.
В укр літ мові широкого значення набули фразеологізми, що походять з інших джерел, зокрема:
виробничо-професійні вирази, що набули метафоричного значення:сім раз одміряй, а раз одріж (з мови кравців), грати першу скрипку (з мови музикантів);
вислови з античної культури: золотий вік (епоха розквіту), золотий дощ (несподіване багатство);
переклади виразів видатних людей: Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах (Д.Ібаррурі);
переклади крилатих виразів рос письменників: Насмішки боїться той, хто вже нічого не боїться (М.Гоголь);
переклади крилатих виразів зарубіжних письменників: / дим вітчизни нам солодкий і приємний (Гомер);
біблійні й євангельські вислови: Берегти, як зіницю ока.
Фразеологічні вислови за будовою бувають 2-х типів:
1) фразеологічні зрощення – це вислови, в яких значення слів не співпадають зі значенням самого виразу;
2) фразеологічні єдності –вислови, у яких значення слів певною мірою пов”язані зі значенням фразеологізмів;
фразеологічні сполучення – вислови, в яких існує головне слово, а залежні можуть змінюватися і утворювати новий фразеологізм.
29. Роль фразеологізмів в оптимізації професійного мовного спілкування.
Фразеологізми – особливі мовні одиниці- мають чітко виражене стильове призначення. Вони тяжіють до окремих стилів і в текстах цих стилів найчастіше вживаються. Пояснити це можна тим, що вони співвідносні зі словами, бо, як правило, виражають одне поняття, використовуються як образні синоніми і мають виразне стилістичне забарвлення.
Кожен стиль мовлення володіє значним запасом фразеологізмів. Стилістичні функції фразеологізмів залежать від джерел їх походження.
До книжних фраз-мів належать термінологічні словосполучення, поява яких зумовлена постійним розвитком різних галузей науки, культури, техніки. Ці фраз-ми найчастіше використовуються у науковому, діловому і публіцистичному стилях. У творах худ. літ-ри вони вживаються рідко. Термінологічні словосполучення, як і інші групи фраз-мів, означають одне поняття і в мовленні виступають як готовий вислів, що не членується: коротке замикання; іменний складений присудок; північне сяйво; мічені атоми; юридична особа тощо.
Фраз-ми можуть перебувати в синонімічних зв”язках як з окремими словами, так і між собою. Наприклад: живучий – і довбнею не доб”єш; скрипуче дерево довго стоїть. Фраз-ми-синоніми більш експресивні, ніж окремі слова, тому вони вживаються у розмовному, художньому стилях, а слово живучий – стилістично нейтральне.
У публіцистичних і художніх текстах фраз-ми іноді видозмінюються, що служить засобом експресії, створення каламбурів. Наприклад: Бути чи не бути – питання вирішене. Як бути – ось у чім питання.
Фраз-ми є одним з невичерпних джерел багатства і виразності мовлення, але вимагають доречного вживання. 30.Укр лексикографія. Типи словників. Їхня характеристика. Специфіка тлумачення економічних термінів у загальномовних і спеціальних словниках.
Лексикографія (від грецьких слів лексикос-той, що відноситься до слова і графо – пишу) – це розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників. Від інших книг словник відрізняється специфічною будовою.