Скордамалья В. Право інтелектуальної власності ЄС - файл n1.rtf

приобрести
Скордамалья В. Право інтелектуальної власності ЄС
скачать (2797.8 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.rtf2798kb.15.09.2012 04:28скачать

n1.rtf

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони

Право інтелектуальної власності ЄС

Навчальний посібник

Київ 2005

ББК 67.412.1я73

Програма Tacis Європейського Союзу,

Проект "Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони ". Серія "Право ЄС". Книга двадцять четверта.

В.Скордамалья. Право інтелектуальної власності ЄС.-

Українською мовою

Навчальний посібник. К.: 1MB КНУ імені Тараса Шевченка, 2004. - 156.

Цей навчальний посібник присвячено правовому регулюванню відносин, що виникають у сфері інтелектуальної власності в ЄС. В ньому розглядаються основні етапи становлення цієї галузі права ЄС, досліджуються матеріальні норми, які застосовуються у сфері авторського права та суміжних прав, патентів, торгових марок та корисних моделей. Особлива увага приділяється питанням міжнародної співпраці, а також впливу торгового та конкурентного права на право інтелектуальної власності ЄС. Посібник містить значну кількість посилань на відповідні нормативні акти. Посібник призначається для фахівців та тих, хто цікавиться правом ЄС.

У підготовці та виданні брали участь: Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка, Донецький національний університет, Одеська національна юридична академія.

Погляди, викладені у цьому виданні, можуть не співпадати з поглядами Європейської Комісії

Title of the manual in English: EU Intellectual Property Rights

© Представництво Європейської Комісії в Україні, 2005

Шановні читачі!

Курс на інтеграцію до Європейського Союзу є одним із головних пріоритетів зовнішньої політики України на сучасному етапі її розвитку. Отже всебічне ознайомлення з правом ЄС і, як наслідок, свідоме та послідовне застосування набутих знань в процесі формування правової сфери української держави - все це, на наш погляд, є необхідною умовою успішного подолання труднощів на шляху України до ЄС.

Саме тому під час реалізації проекту Тасіс „Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони", що фінансується Європейським Союзом, виникла ідея видання серії навчальних посібників під загальною назвою „Право ЄС". Серед авторів посібників - відомі міжнародні експерти та ведучі українські фахівці з різних галузей європейського права. Вони досить детально висвітлили питання права ЄС щодо основ політики, інституційного устрою, політики внутрішнього ринку, антимонопольного права, фінансових ринків, банківського, торгового та митного права, трудового та соціального права, права інтелектуальної власності та інших галузей права ЄС.

Сподіваюся, що видання навчальних посібників слугуватиме доброю основою для поширення в Україні знань про європейське право, сприятиме кращому розумінню українським суспільством засад європейської політики та наближенню законодавства України до acquis communautaire, як це, зокрема, передбачено Угодою про партнерство та співробітництво, укладеною між Європейськими Співтовариствами та їх країнами-членами і Україною.

Д-р Йоланта Тачинська Керівник групи з реалізації Проект

уЗміст


1. Інтелектуальна власність та міжнародне співробітництво

Поняття та зміст інтелектуальної власності

Під інтелектуальною власністю, відповідно до практики Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності (далі - ВОІВ) та Світової організації торгівлі (далі - СОТ), розуміють одночасно як промислову власність, так і сферу авторських і суміжних прав. Права інтелектуальної власності мають подвійний зміст: вони надають виключні майнові права, а також, в більшій мірі стосовно авторських прав і в меншій стосовно промислової власності, особисті або немаинові права.

За традицією право інтелектуальної власності поділяється на право промислової власності і авторське право. Цей розподіл закріплено у двох Конвенціях: Паризькій Конвенції про охорону промислової власності та Бернській Конвенції про охорону літературних творів та творів мистецтва.

Історія виникнення інтелектуальної власності

Система привілеїв в Об'єднаному Королівстві. Історично інтелектуальна власність виникла в Об'єднаному Королівстві. За часів середньовіччя британська корона була вправі надавати за плату монопольні права на виробництво або комерційну діяльність у формі привілеїв (Crown privileges). Виступаючи проти цих привілеїв, Парламент Великобританії ухвалив в 1624 році Статут про монополії, який в цілому позбавляв монархічну владу цих можливостей. Втім, стосовно винаходів привілеї були залишені, однак Статут про монополії суттєво обмежив як дискреційні повноваження британської корони, так і термін дії привілеїв, які відтепер передбачали надання винахіднику виключного права на використання винаходу не більше, як на 14 років. Це право було зафіксовано в Litterae patentes (лат. - відкриті листи) британської корони, звідки й виникло слово патент. Французький термін brevet і відповідний італійський термін brevetto походять від Litterae Breves, коротких офіційних документів, що засвідчували виключне право і вперше з'явились у XVI сторіччі у Венеціанській Республіці.

Конституція Сполучених Штатів Америки про патенти і авторське право. Цікаво зазначити, що в 1789 році в Сполучених Штатах, які слідували переважно англійським правовим принципам, в Конституції (Ст. 1, Розділ 8) з'являється положення про те, що Конгрес має на меті "заохочувати розвиток науки та ремесел шляхом забезпечення авторам і винахідникам на певний термін виключного права на їхні відповідні твори і винаходи". Таким чином, винаходи і авторство потрапили до сфери федерального регулювання.

Законодавство за часів Наполеона і його вплив на теренах Європи. У Франції анулювання привілеїв старого режиму призвело до прийняття Закону від 7 січня 1791 року про корисні відкриття і засоби щодо забезпечення прав власності авторам. Під впливом ідей "світлоносного віку" виключне право було закріплено через визнання природного права автора бути власником свого твору, звідки й виникли поняття промислова власність та інтелектуальна власність.

За часів правління Наполеона такий французький підхід поширився на всю континентальну Європу і був відображений в національних законодавчих системах, які протягом ХІХ сторіччя розвивались паралельно.

Розбіжність в підходах країн Британської Співдружності та країн континентальної Європи. Ця розбіжність носить, переважно, теоретичний характер.

Країни Британської Співдружності вбачають у виключному праві позитивне право, що надається владою тій особі, фізичній або юридичній, яка бере на себе економічне використання твору або винаходу (привілеї виключного типу, обмежені в часі - феодальний підхід). Ця особа, зазвичай, є автором або винахідником, але існує можливість виникнення права безпосередньо на рівні керівництва підприємством, яке буде використовувати твір або винахід.

Під впливом аналогії з правом власності на рухоме і нерухоме майно система, яка застосовується в континентальній Європі, в свою чергу робить наголос на абсолютній природі права: йдеться про речове право, яке на теоретичному рівні втілюється в право на заборону третім особам використовувати твір або винахід без згоди власника прав. Позитивне право на використання твору або винаходу також визнається в праві континентальної Європи, але воно є вже наслідком більш загального права на розпорядження своїм майном, що властиве речовим правам.

Ця розбіжність в підходах має відчутні наслідки у сфері авторського права. Країни Британської Співдружності створили майже цілком орієнтовану на захист економічних прав при використанні авторських прав систему, тоді як європейські системи роблять більший наголос на нематеріальних правах автора літературного або художнього твору. Обмеженість виключності в часі, логічна при феодальному підході, але не властива класичному праву власності, виправдана в європейському підході зацікавленістю суспільства у вільному використанні через деякий час винаходу або твору, який перетворюється тоді у загальне надбання. Саме виходячи з цього тлумачення поняття власності в Німеччині народилася доктрина "Immaterialguterrechte ", права на нематеріальні активи, які складають третю категорію об'єктів права власності на рівні з рухомим і нерухомим майном.

Промислова власність

Права промислової власності традиційно охоплюють три групи прав:

а) права, спрямовані на впровадження технологічних та функціональних інновацій (переважно патенти на винаходи, корисні моделі, нові сорти рослин);

б) права на розрізнювальні позначення (марки, комерційні найменування, фірмові найменування). Найчастіше сюди ж відносять також зазначення географічних місць походження товарів, хоча їх юридична сутність дещо інша;

в) окрема категорія прав на промислові малюнки і зразки, які захищають нову, оригінальну форму виробів, але частково або цілком збігаються із змістом авторського права.

Авторське право і суміжні права

Авторське право захищає твори, які є результатами творчої діяльності автора. Вони традиційно поділяються на твори літературні та мистецькі. Втім, авторське право охоплює і багато інших творів: музичних, театральних, кінематографічних, аудіовізуальних, а також, в останній час, такі витвори суто технічного характеру, як комп'ютерне програмне забезпечення та структура баз даних.

Суміжні або супутні права захищають певні види діяльності, які мають безпосереднє відношення до творів, захищених авторським правом, але не вважаються такими, що випливають з цього права. Основними категоріями осіб, що володіють суміжними правами, є актори і виконавці, виробники носіїв, на яких записані твори (диски та касети), підприємства теле- та радіомовлення. Особи, які сприяють створенню кінематографічного або аудіовізуального твору, можуть розглядатися або як суб'єкти авторського права, або ж в рамках суміжних прав, в залежності від національного законодавства.

Сфера недобросовісної конкуренції

Сфера недобросовісної конкуренції є супутньою для всіх цих прав. Вона окремо розглядається в Паризькій Конвенції і, отже, має бути віднесена до інтелектуальної власності, хоча в даному випадку йдеться не про надання виключних прав, а про визнання юридичних вимог щодо необхідності додержання конкуруючими підприємствами чесних правил в їх комерційній діяльності. В рамках цієї ж дисципліни здійснюється захист комерційних або виробничих секретів (ноу-хау), які одержали спеціальну регламентацію в Угоді TRIPS (Угода про торговельні аспекти інтелектуальної власності).

Територіальний характер прав інтелектуальної власності

Права інтелектуальної власності охороняють нематеріальні об'єкти: твір, винахід, форму виробу, позначення. На відміну від рухомого і нерухомого майна, використання якого можливе лише власником і ніким іншим, ідея, форма, слоган, позначення, після обнародування, можуть бути використані невизначеним колом осіб в будь-якому місці. Розкриття їх призводить до втрати possessio rei (лат. - володіння річчю), яке зберігається за автором лише доти, доки його твір залишається в секреті.

Визнаючи права інтелектуальної власності, кожна юридична система ставила перед собою питання створення відповідного закону, який був би здатним регулювати відносини щодо цих нематеріальних об'єктів, що "не знають кордонів" і можуть бути використаними в різних місцях і до того ж - одночасно. Отже, необхідно було ввести ідею локалізації, прив'язки до місця.

Критерій "прив'язки до місця" в юриспруденції традиційно викладається у формі "місце, де права реалізуються". Тут також спрацьовує аналогія з правом власності в класичному розумінні, де критерієм прив'язки є locus situationis або locus rei sitae (лат. - місце знаходження майна, речі). Стосовно нематеріального об'єкта таким місцем є місце, де діє право на нього. Одностайне прийняття такого правила юридичними системами численних держав призвело до появи твердження, що права інтелектуальної власності підлягають загальному принципу територіальності, відповідно до

якого національне законодавство діє лише на території, де діють повноваження законодавця. З цього випливають такі наслідки:

а) охорона, надана в одній державі, діє незалежно від охорони, що може існувати в іншій державі (принцип незалежності паралельних прав інтелектуальної власності);

б) порушеннями прав вважаються лише дії, вчинені на тій території, де охорона цих права гарантована державою.

Паралельні права

Практичним наслідком територіального принципу є те, що особа, яка бажає захистити свій твір, винахід або позначення, повинна, беручи до уваги нематеріальну природу об'єкту, забезпечити визнання своїх прав в кожній країні, де треті особи можуть виявити зацікавленість в комерційному використанні цього об'єкту на шкоду власникові прав. Такі права, які стосуються одного об'єкту і мають одного власника, але набуті в рамках самостійних юридичних систем, звуться паралельними правами. Якщо йдеться про авторські права, то вони виникають і визнаються без зайвих формальностей, однак їх зміст може відрізнятись дещо в різних країнах. Це стосується також і суміжних прав, визначених нормами, нещодавно розробленими під впливом норм авторського права. В той же час, необхідність паралельного захисту є досить обтяжливою для власників прав промислової власності, щодо якої набуття прав найчастіше вимагає офіційної публікації та внесення до державного реєстру, які, в свою чергу, стають можливими лише після складної та недешевої адміністративної процедури.

Незручності, що випливають з цих вимог і повторюються в кожній країні, де бажано набути охорону, призвели наприкінці XX століття до надзвичайно активного розвитку міжнародного співробітництва у сфері охорони промислової власності.

Міжнародне співробітництво

1.8.1. Паризька Конвенція про охорону промислової власності та Бернська Конвенція про охорону літературних творів та творів мистецтва

Міжнародна система інтелектуальної власності базується сьогодні на двох конвенціях, укладених наприкінці XIX століття: Паризькій Конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (далі - Паризька Конвенція) та Бернській Конвенції про охорону літературних творів та творів мистецтва від 9 вересня 1886 року (далі - Бернська Конвенція). Ці дві Конвенції, які спочатку були підписані кількома індустріально розвинутими державами, відіграли фундаментальну роль в наступному розвитку правових інституцій. Відтоді, перелік країн, які приєдналися до цих Конвенцій, постійно збільшується1, а юридичні норми, які в них проголошені (конвенційні норми), стали основою для розвитку національних законодавств.

1.8.2. Акти, прийняті в розвиток Паризької та Бернської Конвенцій

Конвенційні норми набули розвитку після прийняття Конвенцій завдяки їх переглядам, що мали місце протягом наступних років. Втім, акти, прийняті в більш пізні часи, не призвели до зміни змісту попередніх редакцій цих Конвенцій. Взагалі, існує певне співіснування різних редакцій актів, завдяки чому всередині обох союзів держав (Паризького і Бернського) одна й та сама держава може керуватись ратифікованою нею більш ранньою редакцією Конвенції, яка залишається в силі для держав, що теж її ратифікували, і, в той же час, у стосунках з іншими державами керуватись більш пізніми редакціями, якщо вони теж ратифіковані обома сторонами. Слід відзначити, що кожний наступний акт є більш досконалим, ніж попередні, зокрема, щодо загального рівня правової охорони.

Останні редакції актів, що мають силу в рамках обох Конвенцій і до яких приєдналась більшість європейських держав, є наступними:

Стокгольмський акт від 14 липня 1967 року до Паризької Конвенції. Україна, починаючи з 25 грудня 1991 року, а також 25 країн-членів ЄС є учасниками саме цієї редакції Паризької Конвенції.

    1. Паризький акт 1971 року до Бернської Конвенції. Україна з 25 грудня 1991 року, а також 24 країни-члени ЄС приєднались саме до цієї редакції Бернської Конвенції. Серед країн ЄС лише Ірландія залишається учасницею Брюссельського Акту.

    2. Окремі конвенції, прийняті в межах Паризького та Бернського Союзів

В рамках Паризького та Бернського Союзів були укладені численні міжнародні конвенції. Координатором при цьому виступає ВОІВ.

Ці конвенції можна розділити на три великі групи:

Ці конвенції також часто набувають форму союзів. Як і у випадку Паризького і Бернського Союзів, вони об'єднують групи країн, які вже можуть бути пов'язані між собою різними і послідовними редакціями однієї конвенції. В інших випадках, і це типово для останніх часів, вони можуть мати форму класичних угод.

Нормативні акти, які визначають основоположні принципи захисту прав інтелектуальної власності.

До списку нормативних актів, які разом з Паризькою та Бернською Конвенціями визначають на міжнародному рівні основоположні норми захисту прав інтелектуальної власності, належать:

1.8.5. Конвенції, які встановлюють міжнародну систему реєстрації.

До переліку конвенцій, які створюють міжнародну систему подання заявок або реєстрації прав інтелектуальної власності, належать:

Лісабонського союзу: Угорщина, Італія, Португалія, Словаччина, Франція та Чехія.

До списку конвенцій, які встановлюють міжнародну систему класифікації, належать:

МОВІВ, створені після прийняття Паризької та Бернської Конвенцій, відігравали значну історичну роль до часів після Другої світової війни, коли їм на зміну прийшла ВОІВ. Це був зародок міжнародної організації, який діяв у швейцарській федеральній адміністрації в Берні і забезпечував управління Паризькою та Бернською Конвенціями, а також окремими договорами, які укладались за цими двома конвенціями.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

ВОІВ була заснована Конвенцією, прийнятою у 1967 р. і зміненою у 1979 р. Станом на 24 вересня 2004 р. членами ВОІВ є 181 країн. Україна є членом цієї організації з 26 квітня 1970 року. Усі 25 країн-членів ЄС є членами ВОІВ. ВОІВ - це спеціалізована агенція ООН, яка розташована в Женеві. Це, перш за все, міжнародний форум, на якому звичайно обговорюються на світовому рівні договори, укладені у сфері інтелектуальної власності. Секретаріат ВОІВ, який замінив МОВІВ, забезпечує управління інструментами, в яких безпосередньо зацікавлені підприємства, такими як Мадридський союз або Союз РСТ, якщо згадати тільки про найважливіші. ВОІВ створила також Центр арбітражу і посередництва для вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності; діяльність цього центру користується постійно зростаючим успіхом. ВОІВ є дуже незалежною організацією у фінансовому відношенні: внески держав-членів становлять лише біля 5-6% від її щорічних надходжень (приблизно 17 000 швейцарських франків у 2003 р.) ВОІВ фінансує свою діяльність завдяки надходженням коштів за послуги, надані приватному сектору; це, головним чином, депонування міжнародних патентних заявок, міжнародна реєстрація торговельних марок та промислових зразків, а також сплата за послуги арбітражу (в 2003 р. надходження ВОІВ складали біля 200 000 швейцарських франків).

Роль Світової організації торнгівлі

СОТ, заснована Маракешським договором у результаті Уругвайського раунду, була створена в 1995 році, замінивши ГАТТ (Генеральну угоду по тарифам і торгівлі). Станом на 13 жовтня 2004 р. 148 країн є членами СОТ. Україна ще не вступила до цієї організації, але має статус спостерігача. Всі 25 країн-членів ЄС, а також Європейське Співтовариство є учасницями організації. СОТ розташована в Женеві, її секретаріат нараховує приблизно 600 службовців. СОТ набула великого значення в сфері інтелектуальної власності у зв'язку з прийняттям Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності.1 Причина, яка спонукала держави обрати інший, ніж ВОІВ, форум для переговорів щодо цієї угоди, полягала у зростаючому незадоволенні існуючим контрастом між точністю, елегантністю, навіть вишуканістю договірних документів, які були предметом переговорів у ВОІВ, і недосконалістю засобів для забезпечення практичної реалізації та однакового тлумачення цих договорів в різних країнах. Прийняття в сфері міжнародної торгівлі угоди, яка охоплювала, крім товарів, також послуги і комерційні аспекти інтелектуальної власності, краще дозволяло створювати механізми вирішення спорів між договірними сторонами, а також передбачати ефективні санкції проти сторін, якщо вони вперто продовжують порушувати свої зобов'язання. Ця глобальна угода також полегшувала переговори з країнами, що розвиваються: в попередні роки спроби залучити ці країни до участі в конвенціях ВОІВ залишались безрезультатними.

1.8.10. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS)

Основні положення

Угода TRIPS є Додатком до Маракешського договору, який заснував СОТ. Її можна вважати сукупністю норм, які регламентують сферу торгівлі та інвестування в ідеї та творчість. Ці норми передбачають процедури та методи захисту інтелектуальної власності в торговельній сфері.

В Угоді TRIPS розглядаються п'ять важливих питань:

основоположні принципи торговельної системи та міжнародні угоди щодо інтелектуальної власності;

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации