Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник - файл n1.doc

приобрести
Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник
скачать (3807.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc3808kb.14.09.2012 12:27скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   22

3. 7. Аналіз виконання договорів про поставку
і реалізацію продукції

В умовах ринкової економіки вся виробнича діяльність будується на системі укладених договорів про поставку продукції, виконання яких є не лише гарантією фінансової стабільності підприємства, а й формою його високого авторитету (іміджу). Як відомо, зобов’язання щодо договорів про поставку продукції виконують підприємства України за державними замовленнями, державними контрактами і прямими договорами.

Державні замовлення виражають потреби держави у поставках продукції для задоволення суспільних потреб, на пришвидшення науково-технічного прогресу. Міністерства і відомства визначають обсяг і склад держзамовлень, несуть відповідальність за надання підприємствами важливих матеріально-технічних ресурсів і вирішення питань збуту виготовленої за держзамовленням продукції.

На відміну від держзамовлення держконтракт виражає потребу в поставках продукції державі, але випуск її підприємством фінансується державним бюджетом.

Прямі договори поставки – це найпрогресивніша форма поставки споживачам підприємствами-виробниками і підпри­ємствами гуртової торгівлі. Сюди належать договори між виробничими об’єднаннями, підприємствами, організаціями, виробниками та споживачами.

За умов, коли зменшується частка держзамовлень і зростає рівень самостійності підприємств у формуванні портфеля замовлень, суттєво підвищується відповідальність трудових колективів за чітке виконання своїх зобов’язань. Нині значно зріс ризик підприємств не знайти сфери збуту для своєї продукції, імідж якої не став гарантом високої якості та конкурентоспроможності.

Головна мета економічного аналізу обґрунтованості та виконання договорів про поставку полягає у забезпеченні повного і своєчасного виконання договорів на найвигідніших економічних умовах.

За умов ринку формується комплекс завдань аналізу виконання договорів про поставку, серед яких:

а) аналіз обґрунтованості й ефективності формування порт­феля замовлень;

б) аналіз виконання замовлень відповідно до асортименту вироб­люваної продукції;

в) аналіз виконання замовлень згідно з якістю вироблюваної
продукції;

г) аналіз виконання замовлень щодо поставок продукції у визначений час;

д) аналіз наслідків виконання замовлень щодо поставок продукції.

Розглянемо у табл. 11 конкретну господарську ситуацію.

Таблиця 11

Виробництво і реалізація продукції
на підприємстві (тис. грн.)



Варто враховувати те, що виконання зобов’язань щодо поставок продукції перебуває у тісному зв’язку з виробництвом і реалізацією продукції, що й визначає фінансово-економічний стан підприємства.

Виконання договірних зобов’язань і його фінансово-економічна результативність залежать від багатьох чинників. Головними з них є:

– чітка узгодженість щодо термінів обсягу, якості, асорти­­менту продукції, стану матеріально-технічного забезпечення виробництва, його організації і можли­востей транспортування продукції;

– відсутність коригування завдань щодо випуску і реалізації продукції;

– узгоджена робота внутрішньовиробничих підрозділів;

– чіткий облік, контроль і аналіз;

– система економічного стимулювання і санкціонування.

Початковим етапом аналізу є оцінювання обґрунтованості й напру­женості договірних зобов’язань. Цей аналіз проводять у двох площинах. По-перше. слід оцінити сформований портфель замовлень, враховуючи те, що на ринку не були укладені договори щодо найвигідніших для підприємства замовлень через конкуренцію.

При оцінюванні напруженості поставок зважають на фактичне виконання договірних зобов’язань. Коефіцієнт напруженості поставок продукції розраховують за допомогою співвідношення обсягу необхідних поставок продукції за укладеними договорами чи фактично представленої за аналізо­ваний період до величини виробничої потужності підприємства.

У нашому прикладі:

;

.

і – кількість виробленої продукції для укладання договорів і фактичні поставки продукції за договорами, тис. грн.; М – потужність підприємства, тис. грн.

Для аналізу втрат при ринковій конкуренції необхідно порівняти фактичний і бажаний портфелі замовлень стосовно використання виробничої потужності й фінансово-економічної результативності.

Дані свідчать, що сформований портфель замовлень не був узгоджений з виробничими можливостями підприємства (перевищення можливостей становить 0,028 пункту).

Разом з цим, не лише абсолютні порівняння величини портфеля замовлень і виробничої потужності є підтвердженням обґрунтованості договорів про поставку. Часто їх невиконання зумовлене нерівномірністю розміщення договорів відповідно до можливостей використання виробничої потужності підприємства. Підприємства, що формують пропорційність виробництва і поставок продукції у часі, мають кращі фінансові результати у результаті пришвидшення обороту капіталу.

Такий аналіз можна проводити з використанням аналітичної табл. 12. Таблиця 12

Аналіз рівномірності розміщення договорів
про поставку продукції підприємства




Нерівномірність завантаження підприємства договорами призвела до того, що у ІІІ кварталі договірні зобов’язання виконані лише на 95,0%. Швидко виконали план у І і II кварталах, а в цілому за рік – не виконали.

Аналіз виконання договірних зобов’язань проводять у кілька етапів:

– на першому етапі дають загальну оцінку виконанню зобов’язань загалом і з наростаючим підсумком від початку року;

– на другому етапі виділяють аналіз виконання за окремими групами продукції (у тому числі за товарами народного споживання) і відповідно до державного замовлення та за прямими договорами;

– на третьому етапі аналізують виконання договірних зобов’язань щодо асортименту, якості та термінів поставок продукції.

Особливу увагу слід звернути на рівень виконання договірних зобов’язань щодо асортименту, якості й термінів поставки, адже договір вважають виконаним лише тоді, коли дотримані всі умови поставки. Такий аналіз можна зробити з використанням коефіцієнтів оцінювання ступеня виконання зобов’язань щодо поставок згідно з передбаченим асортиментом ­– Кас, зумовленою якістю – Кяк і терміновим – Ктерм. Суть цих коефіцієнтів полягає у тому, що ступінь виконання договірних зобов’язань визначають за допомогою співвідношення обсягу фактичної поставки не більшої, ніж передбачено умовами договору, до величини договірних зобов’язань. Так, ступінь виконання договірних зобов’язань щодо асортименту продукції, яку поставляють, можна визначити з викорис­танням аналі­тичної табл. 13.

Таблиця 13

Аналіз виконання зобов’язань щодо асортименту продукції,

яку поставляє підприємство, тис. грн.





Аналогічну методику використовують при аналізі якості й термінів поставки. Для оцінювання договірних зобов’язань щодо поставок продукції можна застосовувати комплексний показник, який визначають як добуток виконання окремих показників договірних зобов’язань щодо асортименту, якості й термінів.При цьому необхідно ці показники узгодити між собою. Це означає, що при аналізі виконання зобов’язань щодо асортименту слід враховувати лише ту частину продукції, яка поставлена вчасно, а частку продукції, що відповідає якості, визначити лише за продукцією, зарахованою до виконання зобов’язань щодо асортименту.

Комплексний показник виконання договірних зобов’язань щодо поставок продукції дорівнює:

.

Аналіз причин невиконання договірних зобов’язань щодо поставок враховує також виявлення винуватців у внутріш­ньовиробничих підроз­ділах та впливу зовнішніх факторів.

На завершальному етапі слід провести аналіз причин перевиконання договірних зобов’язань.

У нашому прикладі таке перевиконання договірних зобов’язань становить 400 тис. грн.

Розділ 4. Аналіз організаційно-технічного рівня виробничого процесу
Дуже важливим напрямком аналізу є вивчення рівня техніки, технології, організації виробництва та управління.

Аналіз рівня техніки. Його доцільно почати з вивчення вікового складу обладнання, ступеня оновлення і зношення. З цією метою порівнюють результати аналізу стану основних виробничих фондів із середньо­галузевими показниками і даними споріднених підприємств.

Ступінь оновлення показує, наскільки інтенсивно діє процес «омолодження» техніки.

Важливим показником технічного рівня виробництва є питома вага прогресивного обладнання в загальній його кількості. Обладнання, що належить до прогресивного в тій чи іншій підгалузі, визначають галузеві проектно-технологічні інститути, його склад періодично переглядають і встановлюють, чи технічна база підприємства відстає від інших підприємств галузі.

Важливим показником технологічного рівня є ступінь механізації, який характеризують:

а) коефіцієнт механізації робіт (співвідношення обсягу продукції
або робіт, виконаних механізованим способом, до їх загального обсягу);

б) коефіцієнт механізації праці (співвідношення робочого часу, затраченого на механізовані роботи, до всього відпрацьованого часу на даний обсяг продукції чи робіт);

в) коефіцієнт механізації з трудомісткості (співвідношення другого коефіцієнта до першого).

Усі загальні коефіцієнти можна обчислити не лише на підприємстві загалом, а й в окремих цехах і під час виробничих процесів. Порівняння коефіцієнтів у динаміці за кілька років, а також у цехах показує, як здійснюється механізація процесу виробництва, а порівняння прогнозних звітних коефіцієнтів використовують для оцінювання виконання завдання щодо підвищення ефективності виробництва. Потім з’ясовують причини такого становища.

На завершення аналізу технічного рівня виробництва треба визначити вплив його змін на продуктивність праці, фондо­віддачу, обіговість наявних засобів. З цією метою вивчають динаміку фондоозброєності й енергооз­броєності робітників – показників, що характеризують технічне озброєння праці.

Між фондоозброєністю і продуктивністю праці існує функціональна залежність. Отже, щоб визначити вплив зміни фондоозброєності робітників на продуктивність їх праці, потрібно у розрахунках враховувати відмінність у методології визначення показників продуктивності праці робітників і їх фондоозброєності. Продуктивність праці вимірюють способом ділення обсягу продукції (Q) на середньооблікове число робітників (r), зайнятих у всіх змінах, а фондоозброєність – способом ділення основних виробничих фондів (F) на кількість робітників у найбільшій зміні (rc).Для погодження цих показників треба ввести до розрахунку як один із множників співвідношення кількості робітників у найбільшій зміні до загальної середньорічної чисельності робітників (rc/r). Тоді співвідношення між розглянутими показниками можна подати у вигляді такої розрахункової формули:

,

де Q/r – середньорічний виробіток на одного робітника;

F/rc – фондоозброєння;

rc/r – питома вага робітників у найбільшій зміні загалом;

Q/F – фондовіддача.

Користуючись цією формулою, можна зіставити відсотки виконання завдання за всіма показниками, що входять до неї, а також темпи їх зміни.

Прийоми визначення показників технічного озброєння праці за даними аналізованого підприємства показані у табл. 14.

Темпи зростання фондоозброєності й енергоозброєності робітників на заводі доволі високі, причому, фондоозброєність щодо активної частини фондів (113,5%) й енергоозброєність робітників (112%) зросли майже однаково. Однак завдання щодо зростання цих показників не виконані, і це негативно вплинуло на зростання продуктивності праці робітників. Підставивши відсотки виконання завдання щодо продуктивності праці робітників (100,6%), фондоозброєності (95,4%), питомої ваги робітників у найбільшій зміні (102,1%) і фондовіддачі (103,3%) у наведену вище розрахункову формулу, отримаємо:

100,6 = 95,4 х 102,1 х 103,3.

Отже, виконання завдання щодо продуктивності праці досягнуто в результаті пришвидшеного зростання фондовіддачі, а саме поліпшення використання техніки при одночасно негативному впливі невиконання завдання щодо фондо­озброєності робітників.

Невиконання завдань з механізації праці гальмує подальше зростання її продуктивності.

Таблиця 14
Основні показники технічного озброєння праці



Аналіз рівня технології виробництва. Об’єктами аналізу можуть бути: технологія виробництва по підприємству (об’єднанню) в цілому; технологія за окремими підрозділами; технологія виробництва окремих виробів або груп виробів, агрегатів, вузлів, деталей; окремі технологічні процеси.

Вибір об’єкта аналізу залежить від стану виробництва і від конкретних завдань, поставлених перед ним.

Проводити аналіз доцільно у такій послідовності:

а) аналіз основних показників рівня технології з метою визначення ступеня його прогресивності й економічності з урахуванням специфіки даного виробництва;

б) виявлення технічних та організаційних факторів, що зумовили незадовільні показники;

в) розробка основних напрямків удосконалення технології виробництва на найближчі роки і визначення прогре­сивних показників, яких необхідно досягнути до кінця періоду.

Важливим узагальнювальним показником рівня технології є питома вага продукції, виготовленої за допомогою прогре­сивних технологічних методів, у загальному обсязі товарної продукції (у ціновому, трудовому або натуральному виразі).

Кожний технологічний процес має свої особливості та властиві для нього показники. Тому питому вагу продукції, виготовленої за допомогою прогресивної технології, визначають відповідно до цехів.

Удосконалення технології у металообробних цехах пов’язане також із підвищенням рівня оснащеності пристроями і спеціальними інстру­ментами різних видів.

Для з’ясування рівня технологічного оснащення визначають коефіцієнт технологічного оснащення як співвідношення числа детале-операцій, виконаних із застосуванням пристроїв, до загальної кількості детале-операцій. Цей коефіцієнт також можна визначити за даними технологічних карт.

Крім цього, показниками технологічного рівня є спів­­від­ношення за різними групами обладнання машинного і допоміжного часу та засто­сування типових технологічних процесів.

Рівень технології пов’язаний зі станом технологічної дисципліни. Її аналіз проводять за допомогою вибіркового методу у таких трьох напрямках:

а) виявляють найтиповіші відхилення від технологічного процесу і причини, що їх зумовили;

б) оцінюють дотримання графіка перевірки обладнання на технологічну точність;

в) аналізують систему перевірки оснащення на технологічну точність.

Про технологічну дисципліну роблять висновок, врахувавши також динаміку таких показників, як втрати через брак і доплати (утримання) робітникам за порушення встановленої технології.

Рівень технології залежить і від ступеня механізації та автоматизації технологічного контролю, застосування прогресивних (наприклад, не руйнування підконтрольних виробів без зупинки обладнання тощо), статистично-матема­тичних, у тому числі вибіркових, методів контролю тощо.

Ефективність удосконалення технології проявляється у першу чергу в зниженні трудомісткості й матеріаломісткості продукції.

Для оцінювання рівня технології вивчають також норми часу і коефіцієнти корисного використання матеріалів для виробів деталей і окремих технологічних процесів.

Аналіз організаційного рівня виробництва. Для його оцінювання використовують відповідну систему показників. До них належать ступінь неперервності виробництва, а саме співвідношення середньої тривалості технологічного циклу (технологічна трудомісткість окремих виробів, зважаючи на частку випуску кожного виробу у виробничій програмі з урахуванням процесу виконання норм) до загальної тривалості виробничого циклу.

Середньовимірювальна тривалість технологічного процесу по підпри­ємству становить 300 нормо-годин, відсоток перевиконання норм – 115%; фактичний цикл дорівнює: 300 х 100 / 115 = 260,9 години, або 16,3 дня (завод працює у дві зміни). Коефіцієнт неперервності Кн = 16,3 х 100 / 78 = 20,9%; за попередні роки – відповідно 19,9 і 20,2%. Це означає, що близько 80% всього часу деталі простоюють (у цехах, коморах, на робочих місцях), транспортуються, перебувають на перевірці у ВТК і т. ін.).

Цей показник можна порівняти з іншими підприємствами, вироб­ництвами, цехів, дільницями, а також у динаміці.

Ступінь неперервності виробництва значною мірою залежить від введення поточних методів і характеризується коефіцієнтом поточності – співвідношенням трудомісткості (ваги, собівартості, кількості) деталей, які обробляють на поточних лініях, до загальної трудомісткості (або іншого показника) щодо відповідного цеху.

Коефіцієнт поточності по заводу загалом визначають шляхом вимірювання коефіцієнтів по цехах на питому вагу кожного з них в сукупній трудомісткості. На заводі він нижчий від запланованого, хоча порівняно з попереднім роком спостері­гається певне зростання.

Потрібно також виявити зміну середньої тривалості виробничого циклу через структурні зміни, а саме вплив асортименту.

Для того, щоб визначити частку вини останніх, треба визначити коефіцієнт кооперування, а саме питому вагу (в %) закупівельних напівфабрикатів і комплектуючих деталей у вартості продукції даного підприємства та порівняти її із запланованими і досягнутими у попе­редньому періоді.

До показників одночасно організаційного і технічного рівнів виробництва належить коефіцієнт спеціалізації – питома вага продукції, що відповідає виробничому профілю підприємства, у загальному обсязі випуску. Даний завод повністю спеціа­лізований, оскільки питома вага іншої товарної продукції, що не відповідає його профілю, становить менше 1%.

Організаційний рівень виробництва характеризує також ритмічність.

Коефіцієнт серійності визначають шляхом ділення вартості продукції на число найменувань виробів, які випускають. Чим більша його величина, тим вища концентрація виробництва і значніші економічні переваги, що з неї випливають.

Спеціалізація окремих підприємств, яку проводять усередині господарських об’єднань, дає змогу збільшити, а пізніше й оптимізувати масштаби виробництва, застосувати масово-поточні методи його організації, що скорочують тривалість виробничого циклу, трудомісткість і собівартість продукції, яку виробляють. Перехід на потік створює умови для механізації й автоматизації виробництва шляхом організації конвеєрів і автоматичних ліній. Посилення внутрішньозаводської предметної спеціалізації окремих виробничих дільниць також сприяє поліпшенню організації виробництва. Тому необхідно розробити заходи, спрямовані на оптимальну спеціалізацію цехів, дільниць, робочих місць, скорочення втрат часу (на отримання документації, заготовок, оснащення, інструменту, транспортних засобів тощо), забезпечення ритмічності виробництва і випуску продукції, скорочення тривалості виробничого циклу, термін підготовки виробництва.

Аналіз рівня управління. Такий аналіз має за мету виявити можливості вдосконалення управління, економії витрат на утримання управлінського апарату, а головне – підвищення на цій основі ефективності роботи управлінської системи.

До найбільш узагальнювальних показників рівня управління належить насамперед ступінь застосування сучасної комп’ютерної техніки у перспек­тивному, поточному й оперативному управлінні, а також ланковість управління і кількість структурних підрозділів одного рівня. Розглядаючи структуру господарського об’єд­нання та статутних і нестатутних підприємств, що до нього входять, необхідно з’ясувати можливості збільшення струк­тур­них підрозділів – злиття дрібних підприємств, скорочення числа цехів, а на малих підприємствах – перехід до безцехової структури управління, зменшення кількості секторів у функціональних відділах заводо­управління.

На даному заводі треба з’ясувати можливість об’єднання планово-економічного і планово-виробничого відділів, а також скорочення кількості секторів у цьому об’єднаному відділі.

Показовою є також динаміка питомої ваги управлінського персоналу в загальній чисельності всього персоналу.


Розділ 5. Аналіз інноваційної діяльності

підприємств
Інноваційна діяльність – це діяльність із доведення науково-технічних ідей, винаходів, розробок до результату, придатного у практичному використанні. У повному обсязі інноваційна діяльність включає всі види наукової діяльності, проектно-конструкторські, технологічні, дослідні розробки, діяльність із впровадження нових ідей у виробництво.

У світовій економічній літературі інновація інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах і технологіях.

Аналіз різних визначень інновації приводить до висновку, що специфічний зміст інновації становлять зміни, а головною функцією інноваційної діяльності є функція зміни.

Відповідно до міжнародних стандартів інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що дістав втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, або у новому підході до послуг, що реалізовуються.

Здійснення інноваційної діяльності пов’язане з внутрішніми і зовнішніми витратами.

Внутрішні витрати (поточні й капітальні) розподіляються за джерелами фінансування:

1) власні кошти підприємства;

2) кошти бюджету;

3) кошти бюджетних фондів;

4) кошти організацій підприємницького сектору.

Внутрішні поточні витрати на дослідження і розробки розподіляються:

1. За видами робіт:

• фундаментальні дослідження;

• прикладні дослідження;

• розробки.

2. За секторами діяльності:

• державний;

• підприємницький;

• сектор вищої освіти;

• приватний неприбутковий сектор.

Для оцінки ефективності витрат на інноваційну діяльність необхідно вирішити проблему оцінки її результатів.

Потрібно розрізняти ефективність витрат на інноваційну діяльність у виробників (продавців) і покупців.

Освоєння нових видів продукції серійного і масового виробництва, а також технологічних процесів не відносять на собівартість продукції і відшкодовують за рахунок позабюджетних фондів фінансування галузевих науково-дослідних робіт.

Позабюджетні фонди формуються за рахунок добровільних відрахувань підприємств та організацій незалежно від форм власності в розмірі 1,5% собівартості продукції.

Кошти позабюджетних фондів йдуть на фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт зі створення нових видів наукомісткої продукції, сировини та матеріалів, розробки нових і вдосконалення існуючих технологій, робіт з підвищення технічного рівня продукції, робіт з охорони праці й техніки безпеки тощо.

Кошти, що отримуються з позабюджетних фондів, використовуються суворо за цільовим призначенням і відображаються на рахунку.

Витрати, пов’язані з винахідництвом, включають:

• витрати на проведення дослідно-експериментальних робіт;

• витрати на виготовлення моделей і зразків;

• витрати на організацію виставок, конкурсів та інших заходів з маркетингу;

• виплати авторських винагород.

Витрати на створення нової техніки залежать від терміну початку і завершення відповідних робіт. Тому у рік закінчення НДДКР враховуються витрати цього року, включаючи витрати минулих років, загальні витрати на створення нової техніки.

Покупець, придбаваючи нову техніку, вдосконалює свою матеріально-технічну базу, технологію виробництва та управління. Він несе витрати, пов’язані з купівлею нової техніки та її транспортуванням, освоєнням тощо.

Ефективність витрат на використання нової техніки можна управляти через наступні показники:

• витрати на освоєння нової техніки;

• загальні витрати, на виробництво та реалізацію продукції;

• виручка від реалізації продукції, виготовленої із застосуванням нової техніки;

• виручку від реалізації всієї продукції;

• вартість нематеріальних активів (середня за період);

• вартість основних засобів (середня за період);

• чистий прибуток;

• середньооблікову чисельність персоналу.

Наведені показники дають змогу побудувати систему взаємопов’язаних чинників-співмножників для проведення чинникового індексного аналізу: 1) витрат на одиницю обсягу реалізації; 2) прибутки від реалізації продукції; 3) чистого прибутку.

Введемо наступні умовні позначення:

З – витрати на виробництво реалізованої продукції;

N – виручка від реалізації всієї продукції;

Зон – витрати на освоєння новинок;

NH – виручка від реалізації продукції, виготовленої із застосуванням нової техніки;

П – прибуток від реалізації продукції;

Пн – прибуток від реалізації нової продукції;

На – вартість нематеріальних активів;

На/S – коефіцієнт співвідношення нематеріальних активів та основних засобів;

З/N – витрати на одиницю обсягу реалізації;

Пч – чистий прибуток.

Ефективність витрат на освоєння нової техніки вияввляється у:

• зниженні собівартості продукції;

• зміні фондоозброєності праці;

• зростанні продуктивності праці;

• зростанні обсягу реалізації продукції;

• підвищенні рентабельності реалізованої продукції та інших виробничих і фінансових показників.

Для аналізу впливу освоєння інновацій на собівартість продукції приймемо як результативний показник – витрати на одиницю обсягу реалізації (З/N).

Вплив витрат на освоєння інновацій на одиницю обсягу реалізації дозволяє проаналізувати модель:

де З/NH – витрати на освоєння нової техніки на одиницю обсягу реалізації продукції, виготовленої з їх застосуванням; З/Зон – коефіцієнт збільшення витрат за рахунок інших витрат, що включаються у собівартість продукції; NH /N – частка виручки від реалізації нової продукції у загальній виручці від реалізації.

Для освоєння нової техніки необхідні знання, досвід та інші нематеріальні активи.

Відношення прибутку від реалізації продукції, виготовленої із застосуванням нової техніки або технології, до середньорічної вартості нематеріальних активів характеризує рентабельність нематеріальних активів:



де RHA _– рентабельність нематеріальних активів при освоєнні нової техніки.

Вплив рентабельності нематеріальних активів на прибуток від реалізації продукції відображає модель:



де Na/NH – потреба в нематеріальних активах на одиницю обсягу виручки від реалізації продукції; П/ПН – коефіцієнт збільшення прибутку від реалізації всієї продукції.

Відношенням вартості нематеріальних активів до середньооблікової чисельності персоналу отримаємо показник озброєності нематеріальними активами одного працюючого.

Взаємозв’язок показників озброєності нематеріальними активами й основними засобами озного працюючого відображає модель:



де S/Ч – фондоозброєність (вартість основних засобів на одного працівника); НА– озброєності працівників нематеріальними активами; Ч – середньооблікова чисельність персоналу; S/НА – коефіцієнт співвідношення освновних засобів і нематеріальних активів. Показником ефективності роботи персоналу є виручка від реалізації на одного працюючого (N/Ч).

Оцінити вплив озброєності нематеріальними активами й основними засобами на ефективність роботи персоналу дає змогу модель:



де N/Ч – виручка від реалізації на одного працюючого.

Вплив чинників на зміну прибутку відображає модель:



де П/S – рентабельність продажу; N/HA – коефіцієнт оборотності нематеріальних активів; НА/S – коефіцієнт співвідношення нематеріальних активів і вартості основних засобів.

Для оцінки впливу чинників на результативний показник у наведених вище моделях застосовуємо індексний метод.

Початкові дані для прикладу розрахунків наведені у табл. 15.
Таблиця 15

Показники роботи підприємства за два роки (тис. грн.)



За даними таблиці розрахуємо показники рентабельності продукції, використання основних засобів і нематеріальних активів (табл.16).
Таблиця 16


Показники рентабельності продукції, основних засобів

і нематеріальних активів


Індекс зміни чистого прибутку (результативний показник):



абсолютна зміна:

= +1677 млн. грн.
Індекс рентабельності продукції (чинник а):





Індекс рентабельності нематеріальних активів (чинник б):




Індекс коефіцієнта співвідношення нематеріальних активів та основних засобів (чинник в):





Індекс середньої річної вартості основних засобів (чинник г):




Підсумкові результати:



,
що близько до значення п. 6 табл.16 (розбіжності через округлення при розрахунках).

Таким чином, прибуток зріс за рахунок підвищення рівня рента­бельності продукції та рентабельності нематеріальних активів і зростання вартості основних засобів.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   22


3. 7. Аналіз виконання договорів про поставку і реалізацію продукції
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации