Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник - файл n1.doc

приобрести
Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник
скачать (3807.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc3808kb.14.09.2012 12:27скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

1. 3. Предмет, зміст і завдання аналізу
Розглянуте вище щодо ролі аналізу дає підстави зробити висновок: еконо­мічний аналіз вивчає господарську діяльність підприємств і об’єднань з метою оцінювання її результатів і виявлення наявних резервів. Отже, предметом економічного аналізу є фінансово-господарська діяльність підприємств і об’єднань у всій її багатогранності, відображеної у системі економічних показників, а також в інших джерелах інформації.

Таке визначення предмета економічного аналізу, напевно, найповніше і найадекватніше відповідає його змістові, але воно не є єдиним. В економічній літературі предмет економічного аналізу визначають по-різному. Найдоцільнішим з них, з нашої точки зору, є визначення, вміщене у підручнику «Экономический анализ деятельности пред­приятий и объединений» (за редакцією С. Б. Барнгольц і Г. М. Тація, М., 1989).

Оцінюючи господарську діяльність підприємств (об’єднань), економічний аналіз, на відміну від інших економічних дисциплін, має на меті виявити умови, за яких вона здійсню­валась, та їх вплив на результати цієї діяльності. Через це його об’єктами є всі сторони діяльності, а також інші процеси, пов’язані з нею, і стан засобів підприємства. Конкретні об’єкти і зміст економічного аналізу залежить від досліджуваних питань, глибини вивчення резервів (характеру порівнянь, періодичності та термінів проведення).

Залежно від аспектів дослідження виділяють фінансово-економічний і техніко-економічний аналізи. Фінансово-економічний аналіз спрямований на розкриття суті фінансових показників (реалізації, прибутку, рентабельності) у їх зв’язку з виробничими. Проте такий аспект дещо вузький, тому для виявлення впливу факторів техніки, технології, організації виробництва, якості продукції на зміни фінансових показників використовують техніко-економічний аналіз, спрямований на вивчення техніко-виробничих показників (використання техніки, матеріалів, сировини, якості продукції, продуктивності праці). Названі показники здебільшого аналізуються не загалом по підприємству, а відповідно до окремих цехів, дільниць, виробничих бригад. Матеріали техніко-економічного аналізу мають тісно пов’язуватися з даними фінансово-економічного аналізу, і їх використовують для комплексного оцінювання результатів господарської діяльності всього підприємства (об’єднання) і визначення його резервів.

Залежно від кола питань, які вивчають, виділяють повний і тематичний аналізи. Повний економічний аналіз охоплює всі сторони аналізованого об’єкта, а тематичний проводять за вузьким колом питань. Метою тематичного аналізу є виявлення, використання (враховуючи той чи інший показник) і визначення можливих резервів поліпшення фінансово-господарської діяльності. Прикладом тематичного аналізу може бути аналіз продуктивності праці, якості випущеної продукції, реалізації продукції та ін.

За широтою вивчення резервів і характером порівнянь економічний аналіз буває внутрішньоцеховий, внутрішньо­заводський, галузевий і міжгалузевий. Найдетальнішим з них є внутрішньоцеховий аналіз.

Для оцінювання роботи окремих цехів і служб та їх внеску в загальні показники підприємства проводять внутрішньо­заводський економічний аналіз. Його результати допомагають виявити передові й відстаючі підрозділи. Міжзаводський галузевий і міжгалузевий аналізи проводять на базі зведених звітів господарських об’єднань. Основними їх завданнями є виявлення впливу отриманих результатів роботи окремих підприємств, що входять до складу даного промислового об’єднання. Порівняльний аналіз, який проводять під час вивчення показників передових і відстаючих підприємств, сприяє поширенню передового досвіду, виявленню і ви­користан­ню резервів кожного з них.

Залежно від періодичності проведення виділяють щоденний, декадний, місячний, квартальний і річний аналізи. Най­глибшими і найширшими є програми аналізу річних і квартальних результатів роботи підприємств. У результаті таких аналізів розробляють комплекс заходів, спрямованих на поліпшення діяльності в майбутньому.

Останнім часом дедалі більшого значення набуває щоденний (щозмінний), або, як його ще називають, оперативний економічний аналіз. Його результати одразу ж після робочого дня (зміни) дають можливість щодня впливати на хід виконання планів господарської діяльності. Особливістю щоденного економічного аналізу є те, що його проводять лише за основними (як правило, широкими) показниками, що мають найбільше значення в конкретних умовах роботи підприємств. Так, об’єктами оперативного економічного аналізу можуть бути показники випуску продукції, її якості, ритмічності вироб­ництва, відвантаження і реалізації продукції. Його результати допомагають керівництву підприємств і об’єднань вчасно вживати відповідних заходів, спрямованих на ліквідацію відхилень у рівні виконання прогнозих завдань. Питання організації оперативного економічного аналізу вже розробили професори І. І. Каракоз, В. І. Стражев, С. І. Шкарабан та інші автори у виданих ними монографіях, підручниках.

Об’єктами економічного аналізу, як вказано у визначенні його предмета, є всі сторони діяльності підприємств. Їх відображають за допомогою системи показників, що харак­теризують кількісний та якісний аспекти стану економіки й ефективності виробництва.

При проведенні аналізу виникає необхідність встановити, за допомогою яких показників можна дати всебічну харак­теристику того чи іншого об’єкта аналізу і виявити фактори, що зумовили позитивні або негативні відхилення.

Система показників економічного аналізу безпосередньо пов’язана з системою показників планування, але не тотожна останній. Кількість показників, необхідна для всебічного аналізу і характеристики об’єкта, завжди буде більшою, ніж кількість показників планування.

Зауважимо, що система показників економічного аналізу, як і показників планування, потребує постійного вдосконалення. Над вирішенням цього завдання працюють вітчизняні вчені-економісти і фахівці-практики. Цими проблемами доведеться в недалекому майбутньому займатись і теперішнім студентам – майбутнім економістам вищої кваліфікації. Для цього вже у стінах навчального закладу необхідно глибоко і всебічно вивчити багатогранну економічну (господарську) діяльність, методи управління народним господарством на всіх його ланках.

Основні завдання аналізу:

– оцінка якості, обґрунтованості й напруженості прийнятих завдань;

– визначення базових показників з метою прийняття реальних контрактних зобов’язань;

– оцінка результатів фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання;

– визначення резервів поліпшення роботи та шляхів їх викорис­тання;

– прогнозування очікуваних результатів фінансово-господарської діяльності;

– підготовка матеріалів для вибору оптимальних управлінських рішень.


1. 4. Види економічного аналізу та їх роль

в управлінні підприємством
Загальна схема економічного аналізу може бути представлена так (рис. 2).

Однак ця схема не дає повного уявлення щодо сукупності видів економічного аналізу, який використовується підприємствами. В основі класифікації економічного аналізу лежать різні ознаки.



Рис. 2. Схема видів економічного аналізу.
Залежно від ролі в управлінні виділяють:

• управлінський (внутрішній) аналіз забезпечує аналітичною

інформацією керівництво підприємства;

• фінансовий (зовнішній) аналіз забезпечує зовнішніх користувачів

інформацією про підприємство.

Залежно від періодичності аналіз є:

• перспективним (прогнозним, попереднім);

• оперативним;

• поточним (ретроспективним), який виконується за підсумками

діяльності за цей чи інший період.

Залежно від характеру об’єктів управління аналіз поділяють за:

• галузями економіки;

• рівнями суспільного виробництва та управління (галузь,

об’єднання, група взаємопов’язаних організацій, підприємства,

філії та структурні виробничі одиниці);

• стадіями процесу розширеного відтворення (виробництво, обмін,

розподіл, споживання);

• складовими елементами виробництва (трудовими, матеріальними,

фінансовими, кредитними).

За суб’єктами управління виділяють економічний аналіз, який виконується:

• керівництвом та економічними службами;

• власниками та органами господарського управління;

• постачальниками;

• покупцями;

• аудиторськими фірмами;

• кредитними організаціями;

• податковими та фінансовими органами.

За складом і повнотою питань, які вивчаються, економічний аналіз поділяють на:

• повний (аналіз господарської діяльності організації в цілому);

• локальний (аналіз діяльності окремих підрозділів);

• тематичний (аналіз окремих функціональних систем економіки).

За методом вивчення об’єкта виділяють аналіз:

• системний;

• функціонально-вартісний;

• факторний;

• діагностичний (експрес-аналіз), який дозволяє встановити характер

порушень нормального ходу економічного процесу;

• маржинальний – метод оцінки та обґрунтування ефективності

управлінських рішень на основі причинно-наслідкового взаємо-

зв’язку обсягів реалізації прибутку та витрат;

• економіко-математичний, який дозволяє встановити оптимальний

варіант управлінського рішення для використання виробничих

ресурсів;

• стохастичний, включаючи регресивно-кореляційний та ін.

За складом розрахунків, які виконуються, розрізняють:

• комплексний економічний аналіз, який включає економічну й тех­нічну сторони виробництва, аналіз соціальних і природних умов у взаємозв’язку з виробництвом;

• техніко-економічний аналіз;

• економіко-правовий аналіз;

• економіко-екологічний аналіз.

1. 5. Взаємозв’язок управлінського і фінансового аналізу
Аналіз господарської діяльності включає два великих розділи:

• фінансовий аналіз;

• управлінський аналіз.

Організація, об’єкти і методи вирішення завдань фінансового та управлінського аналізу мають свою специфіку.

У процесі фінансового (зовнішнього) аналізу виконуються розрахунки за визначенням:

• абсолютних показників прибутку, виручки, витрат;

• відносних показників рентабельності;

• ринкової стійкості, ліквідності балансу, платоспроможності

підприємств;

• ефективності використання власного капіталу;

• ефективності використання позичених засобів;

• ефективності авансування капіталу (інвестиційний аналіз);

• економічної діагностики фінансового стану підприємств і

рейтингової оцінки організації-емітента.

Предметом управлінського (внутрішньогосподарського) виробничого аналізу є:

• обґрунтування бізнес-плану;

• система маркетингу;

• комплексний економічний аналіз ефективності господарської

діяльності;

• технічно-організаційний рівень та інші умови виробництва;

• ефективність використання виробничих ресурсів;

• виробництво та реалізація продукції;

• взаємозв’язок собівартості, обсягу продукції і прибутку.

Фінансовий аналіз, який ґрунтується на даних бухгалтерської звітності, є зовнішнім аналізом і має такі особивості:

• множинність суб’єктів аналізу (користувачів інформації);

• різноманітність цілей та інтересів суб’єктів аналізу;

• наявність типових методик, стандартів обліку та звітності;

• орієнтація аналізу тільки на загальну звітність підприємства;

• максимальна відкритість результатів аналізу з метою управління

підприємством.

До особливостей управлінського аналізу відносять:

• орієнтацію результатів аналізу з метою управління підприємством;

• відсутність регламентації аналізу зі сторони;

• комплексність аналізу, вивчення діяльності підприємства з

економічної, фінансової і технічної сторін;

• інтеграція обліку, аналізу, прогнозування і прийняття рішень;

• конфіденційність результатів аналізу з метою збереження

комерційної таємниці.

Суб’єктами економічного аналізу є користувачі економічної інформації комерційної організації, котрі як безпосередньо, так і опосередковано зацікавлені в її діяльності (рис. 3).


Рис. 3. Користувачі фінансової інформації.
Спектр основних користувачів інформації доволі широкий. До безпосередньо зацікавлених належать ті, хто пов’язаний з організацією участі у капіталі, борговими та іншими господарськими відносинами. Опосередковано зацікавлені використовують економічну інформацію у суто професійних цілях; такі користувачі інформації безпосередньо не зацікавлені в діяльності організації, але за умовами контракту повинні захищати інтереси першої групи користувачів.

Розрізняють не тільки користувачів інформації, а й їх економічні інтереси щодо господарської діяльності підприємства, а також їх мету у ході аналізу.

Інтерес власників при аналізу фінансових звітів – підвищення прибутковості на вкладений капітал (дивідендів або норми дивіденду), забезпечення стабільності підприємства, оптимізація питомої ваги власного капіталу, підвищення ефективності використання виробничих ресурсів. Кредитори та інвестори аналізують фінансові звіти, щоб мінімізувати свої ризики за показниками і вкладами, вирішити питання щодо продовження терміну позики й умов її надання, гарантіях повернення кредиту, вигідності розміщення капіталу. Головна мета кредиторів – чистий грошовий потік, ліквідність активів, надійність і стабільність отримання виручки і прибутку. Увага інвесторів звернена на суму прибутку, який вони можуть отримати на вкладений капітал.

Управлінський персонал (менеджмент підприємства) аналізує всі сфери діяльності; для нього аналіз – це засіб контролю та основний інструмент управління, тому управлінці здійснюють систематичне спостереження за взаємопов’язаними подіями, намагаючись своєчасно виявити проблеми, контролюють представлення фінансової інформації зовнішнім користувачам.

До неосновних користувачів економічної інформації відносять страхові компанії, аудиторські та консалтингові фірми, фондові біржі, юридичні фірми, асоціації, пресу, профспілки тощо.


1. 6. Зв’язок економічного аналізу

з іншими дисциплінами
З розглянутого визначення предмета та об’єкта економічного аналізу випливає, що останній – як одна з економічних дисциплін – тісно пов’язаний з іншими дисциплінами. Теоретичною основою економічного аналізу є економічна теорія, що вивчає загальні закони розвитку народного господарства. ґрунтуючись на цих законах, економічний аналіз досліджує розвиток економіки окремих підприємств та об’єднань, а також галузі народного господарства. При цьому він спирається на вже відомі студентам категорії економічної теорії, розглядає, чи відповідає розвиток економіки окремих підприємств та об’єднань вимогам основних економічних законів економічної теорії і завданням, які поставив уряд країни перед даною галуззю народного господарства.

Загальні закони розвитку господарства по-різному про­яв­ляють­ся у різних його галузях. Через це при вивченні господарської діяльності конкретного підприємства (об’єд­нання) економічний аналіз має спиратися на особливості окремих галузей економіки.

Отже, економічний аналіз безпосередньо пов’язаний з економікою промисловості взагалі та економікою окремих галузей народного господарства зокрема.

Іншою економічною дисципліною, з якою тісно пов’язаний економічний аналіз, є бухгалтерський облік. Цей зв’язок, по-перше, виявляється у тому, що економічний аналіз як самостійна дисципліна у 30-х рр. ХХ ст. відокремився від бухгалтерського обліку. Варто нагадати, що перші наукові роботи з питань аналізу господарської діяльності видавалися під назвою «Аналіз балансу і звіту». Для студентів, які зацікавляться історією економічного аналізу, можна порекомендувати книгу «Еконо­мічний аналіз» (за редакцією М. І. Бака­нова, А. Н. Кашаєва, А. Д. Шеремета) (М.,1976).

По-друге, бухгалтерський облік і бухгалтерська звітність є основним джерелом інформації при аналізі господарської діяльності. Використання даних бухгалтерського обліку і звітності надає аналітичним висновкам документальної обґрунтованості. Водночас з допомогою економічного аналізу повною мірою реалізується контрольна функція бух­галтер­ського обліку.

По-третє, економічний аналіз – важливий засіб подальшого вдосконалення бухгалтерського обліку і звітності. Це виявляється у пристосуванні останнього до вимог аналізу. Ці вимоги враховують при розробці системи показників обліку і звітності, форм звітів і первинних документів, а також при механізації та автоматизації облікових робіт.

Економічний аналіз, як уже зазначалося, виступає у ролі бази планування і засобу оцінювання виконання плану, а також перевірки якості планів. Таким чином, економічний аналіз органічно пов’язаний із плануванням. За результатами аналізу не лише виявляють ступінь виконання планів, а й вносять корективи у самі планові завдання. Щоб здійснювати аналіз виконання прогнозів, необхідно знати систему його показників і всього методологічного прогнозування.

Окрім даних бухгалтерського обліку, в процесі економічного аналізу використовують дані статистичного обліку і звітності, матеріали вибіркових обстежень. Отже, економічний аналіз тісно пов’язаний зі статистикою. При аналітичній обробці інформації широко викорис­товують спеціальні технічні прийоми статистики – такі, зокрема, як групування, визначення відносних чисел, середніх показників, таблиці, графіки та ін. Економічний аналіз є засобом подальшого вдосконалення статистичного обліку і звітності, що виявляється у присто­суванні статистичного обліку і звітності до вимог аналізу.

Економічний аналіз тісно пов’язаний також з іншими фінансовими дисциплінами. Аналіз фінансової діяльності й фінансового стану підприємств (об’єднань) не можна провести, не знаючи чинних принципів фінансового планування, формування власних, позичених і спеціальних коштів, порядку їх використання і повернення. Неможливо на високому кваліфікаційному рівні проводити аналіз фінансових результатів, не знаючи чинного порядку формування та використання прибутку (те саме стосується питань пристосування відповідних галузей народного господарства).

Безпосередньо пов’язана з економічним аналізом така економічна дисципліна, як ревізія і контроль. Цей зв’язок зворотний. З одного боку, в процесі економічного аналізу використовують матеріали документальних ревізій і деякі специфічні методи ревізій та контролю.

З іншого боку, отримані аналітичні результати ревізори застосовують з метою недопущення в майбутньому виявлених недоліків.


1. 7. Метод і прийоми економічного аналізу
Метод економічного аналізу, тобто загальний підхід до вивчення свого предмета, базується на діалектичному та історичному матеріалізмі – основі наукової думки у всіх сферах економічних наук.

Розробка на основі методу аналізу господарської діяльності конкретно відображається у сукупності використовуваних прийомів, що дають змогу вивчити господарську діяльність, спираючись на закони діалектики, розглядати цю діяльність як результат суперечливої різноспрямованої дії численних взаємопов’язаних господарських чинників.

Чинниками в аналізі називають активно діючі сили, які зумовлюють позитивні і негативні зміни в стані об’єкта та у показниках, що його відображають, тобто причини цих змін. Переважно термін «причини» застосовують до ширшого комплексу чинників, а розміщені всередині цього комплексу окремі його складові називають чинниками.

Виявлення можливостей підвищення ефективності госпо­дарювання шляхом посилення дії позитивних чинників і ліквідації негативних називають резервами. При аналізі виявляють вплив на діяльність аналізуючого об’єкта зовнішніх і внутрішніх чинників, відокремлено вивчають їх позитивну і негативну дію. Потім результати аналізу узагальнюють, враховуючи взаємозв’язок усіх чинників, і здійснюють підрахунок резервів.

У процесі вивчення господарської діяльності поєднують дедуктивний та індуктивний методи дослідження, аналіз і синтез.

При фінансово-економічному аналізі переважно засто­совують дедуктивний метод: спочатку вивчають узагальнені показники господарської діяльності в масштабах усього господарського об’єднання, підприємства чи іншого об’єкта, потім ці показники деталізують, розчленовують.

Деталізація, розчленування узагальнених показників – це аналіз («аналіз» з грецької означає «розкладання, розчленування на частини»), а подальше узагальнення матеріалів дослідження, на основі якого дають вільну оцінку виконанню плану, ефективності господарювання і підраховують зведений рахунок резервів, називають синтезом.

У техніко-економічному аналізі найпоширенішим є індуктивний метод: спочатку вивчають хід господарських операцій і відображають показники їх роботи на окремих робочих місцях, а потім переходять від конкретних до більш абстрактних, узагальнених показників господарської діяльності аналізованого об’єкта загалом.

В обох аспектах економічного аналізу – фінансово-економічному і техніко-економічному – аналіз поєднують із синтезом, а дедуктивний метод – з індуктивним, що зумовлює використання матеріалістичної діалектики.

Метод аналізу – це спосіб системного комплексного вивчення, дослідження і узагальнення впливу окремих факторів на виконання господарських завдань і на динаміку госпо­дарського розвитку. Його здійснюють шляхом обробки спеціальними прийомами показників плану, обліку, звітності та інших джерел інформації.

Дане значення не є вичерпним: у ньому вказані лише основні особливості методу аналізу, що відрізняє його від методів споріднених економічних наук.

Системний підхід, комплексне вивчення економіки, техніки, технології і різних факторів, що впливають на ефективність гос­по­дарювання, – важлива особливість методу економічного аналізу.

Вивчимо об’єкт з урахування усіх зовнішніх і внутрішніх зв’язків як частину системи вищого ієрархічного рівня. Наприклад, розглянемо цех як частину підприємства, під­приємство – як частину господарського об’єднання. Це є проявом системного підходу в аналізі. За даним підходом оцінюють діяльність аналізованого об’єкта не лише з точки зору досягнення його локальної мети, а й з урахуванням того, наскільки вона поєднується з метою системи вищого рівня та із загально­державними інтересами. Системний підхід невід’ємний від комплексного, бо передбачає розгляд результатів діяльності об’єкта як результат взаємодії усіх сторін його діяльності й усіх чинників, що на них впливають.

Для зручності дослідження штучно виділяють і окремо розглядають вплив різних господарських чинників на діяльність підприємства, щоб наприкінці дослідження врахувати їх взаємодію і взаємо­об­умовленість.

Ступінь деталізації вивчення чинників у процесі аналізу залежить від ряду обставин. По-перше, неподільних чинників, тобто таких, що не могли би бути результатом інших чинників, насправді нема. Практичні завдання аналізу в кожному конкретному випадку диктують необхідність обмежитись до певної міри деталізацією на основі попереднього проведеного групування взаємодіючих чинників і вважати, що дані чинники є взаємопов’язаними.

Визначення впливу деяких чинників на динаміку госпо­дарського розвитку, результати виконання плану та ефективність господарювання допоможе з’ясувати їх значення у роботі підприємства, зосередити увагу на головних і друго­рядних чинниках.

Виявлення зв’язку між досягнутими результатами і поєднання цих результатів у групи (комплекси) чинників забезпечують об’єктивність оцінювання діяльності підпри­ємства і дію аналізу як інструмента виявлення резерву.

Узагальнення результатів аналізу, що базується на вивченні стану об’єкта та вимірюванні впливу на нього окремих чинників, здійснюють для різнобічного оцінювання результатів госпо­дарської діяльності підприємств і зведеного підрахунку резервів.

Документальне обґрунтування є обов’язковим як для аналізу, так і для обліку. Воно забезпечує незаперечність аналітичних розрахунків, на яких базуються висновки і пропозиції. Аналіз пов’язаний із перевіркою достовірності інформації, яку він використовує.

Більшість технічних прийомів використовують не лише в аналізі, а й в інших науках. Використання прийомів запозичують з інших наук, що є наслідком взаємопроникнення різних наук на сучасному етапі їх розвитку й особливістю економічного аналізу, який сформувався і розвивається на межі кількох наук. Удосконалення прийомів, запозичених з математики, математичної статистики і бухгалтерського обліку, здійснюють переважно науки, що їх створили. Економічний аналіз господарської діяльності застосовує ці прийоми до вивчення свого предмету, відповідно змінюючи їх і поєднуючи в єдину систему.

Класифікація прийомів аналізу, що утворюють цю систему, подана на схемі 1.

Різні прийоми аналізу на схемі об’єднані у групи. Прийом порівняння серед них є найважливішим. З його допомогою оцінюють роботу підприємства, вивчають вплив окремих чинників на виконання плану і виявлення резервів.

Найбільше значення має порівняння звітних показників із плановими. Його, як правило, подають у самих формах звітності. На основі порівняння з планом виявляють резерви, приховані під час усунення будь-яких негативних відхилень від плану і позапланових втрат.

Проте не варто обмежуватися порівнянням із планом, бо це порівняння необхідно поєднувати з аналізом якості самого плану. Критичний аналіз плану, відхилень від нього і реальних досліджень підприємства спира­ється на інші порівняння. Найпоширеніший з них вказаний нижче.

Порівняння показників аналізованого періоду (як планових, так і звітних) з показниками майбутніх періодів (місяць, квартал, рік) дає можливість оцінити темпи розвитку і напруженість плану на аналізований період.

У сучасній практиці аналізу цей вид порівняння викорис­то­ву­ють не комплексно, а відповідно до окремих показників, на­прик­лад, за коефіцієнтами використання календарного фонду ро­бо­чого часу обладнання або корисного використання сирови­ни. У перспективі він посяде провідне місце, бо дає можливість об’єк­тивно оцінити ступінь використання підприємством свого економічного потенціалу.

Щоб детальніше виявити резерви, не варто обмежуватись порівнянням лише аналізованого об’єкта, а потрібно проводити і порівняльний аналіз.

Порівняльний аналіз використовують для визначення розмірів і причин відмінностей у використанні ресурсів і ефективності виробництва, а також для мобілізації внутрішніх резервів порівнюваних підприємств шляхом поширення передового досвіду. Як базу порівняння використовують середньогалузеві показники чи показники іншого кращого підприємства.

Порівняння із середньогалузевими показниками дає змогу визначити, яке місце займає аналізоване об’єднання чи підприємство в галузі, чи належить воно до передових, середніх або відстаючих.

Порівняння з плановими і звітними показниками передового підпри­ємства, а всередині підприємства – з показниками передових цехів, виробничих дільниць, з показниками роботи кращих робітників дає змогу виявити резерви, приховані у запровадженні нових досягнень техніки і технології, в узагальненні та використанні передового досвіду з урахуванням особливостей кожного з порівнюваних об’єктів.

Різновидами такого порівняння є зіставлення:

– з роботою підприємства такого ж виробничого напрямку;

– з найдосконалішими підпри­ємства­ми тієї ж галузі за техніко-вироб­ничим показником обладнання,

матеріалів, палива, електроенергії.

Чим ширше коло порівнюваних підприємств, тим більші можливості виявлення, а тоді – поширення передового досвіду.

Від програми порівняльного аналізу, визначених у ній завдань залежить збільшення чи зменшення кількості порівнюваних підприємств. Якщо вивчати ті сторони діяльності, в яких виявляються спільні соціальні, організаційні та правові основи підприємств, то їх можна порівняти без урахування відмінностей продукції, масштабів, техніки і технології вироб­ництва на кожному з них. Наприклад, порівняльний аналіз використання робочого часу можна здійснювати на всіх підприємствах з однаковим режимом роботи. Якщо ж визначене завдання полягає у виявленні резервів, пов’язаних з характером виробництва, наприклад з економією матеріалів, то поглиблене вивчення цих резервів обмежується підпри­ємствами, що випускають однакову чи подібну за технологією виготов­лення продукцію.

Щоб розширити коло порівнюваних підприємств, здійс­нюють порівняння узагальнених показників по підприємству загалом, а також часткових – за окремими технологічними дільницями й операціями, що можуть бути однакові на підприємствах різного виробничого профілю.

При використанні прийому порівняння необхідно забезпечити зіставність вхідних даних, якої досягають шляхом дотримання певних умов, до яких належать єдине оцінювання (окремо виявляється вплив зміни оцінки); ліквідація впливу зміни об’єкта й асортименту і порівняльних календарних періодів. Будь-яке порівняння залежно від змісту показників, які вивчають, висуває певну умову для забезпечення зіставності та правильності висновків на основі цього порівняння.

Таблиця 1

Динаміка основних витрат на підприємстві


Групування належить до найпоширеніших прийомів у аналізі, але є суттєва різниця між використанням групування в статистиці й аналізі. У статистиці групування – умова отримання науково обумовлених середніх величин.

В аналізі, навпаки, групування використовують для розкриття змісту середніх, для визначення впливу окремих одиниць на це середнє.

Найбільше теоретичне і практичне значення в аналізі має групування чинників, пов’язаних:

а) із живою працею;

б) із засобами праці;

в) з предметами праці.

Використовують групування чинників і за іншими ознаками. Наприклад, їх поділяють на зовнішні і внутрішньогосподарські; соціальні та індивідуальні; залежні і незалежні від аналі­зованого об’єкта; головні й другорядні.

Часто використовують групування за розділами плану підвищення ефективності виробництва.

Широке використання в аналізі знаходить також групування за чинниками техніки, технології, організації виробництва і за фінансовими результатами.

Особливо часто застосовують прийом групування при аналізі зведених звітів, бо він дає змогу виділити показники роботи відстаючих підприємств, зосередити на них увагу і таким чином знайти та мобілізувати невико­ристані резерви.

В аналізі використовують наявні у звіті групування і проводять додаткові групування.

Групування допомагає розібратися в суті аналізованих явищ і процесів, систематизувати матеріали аналізу, знайти і ввести в дію резерви підвищення ефективності господарювання.

Виокремлення «вузьких місць» у провідних ланках використовують для того, щоб з’ясувати, які учасники чи які види ресурсів перешкоджають підвищенню ефективності господарювання, які є «вузькими місцями» від яких сторін діяльності залежить значне поліпшення роботи і що є провідною ланкою в цій роботі. Концентрація уваги на «вузьких місцях» у провідних ланках – характерний прийом, який широко використовують на практиці, особливо для регіональної організації пошуку резервів.

Вивчення в першу чергу «вузьких місць» і провідних ланок підвищує оперативність аналізу. Так, якщо серед використовуваних матеріалів є такі, які виділяють підприємству в обмеженій кількості, то потрібно, в першу чергу, виявити можливості найекономнішого використання або заміни цих матеріалів (наприклад, кольорових і дорогоцінних металів). Вивчаючи використання обладнання, необхідно звернути увагу на верстати, що гальмують зростання виробництва.

Поряд з аналізом «вузьких місць», потрібно вивчити провідні ланки, що визначають зростання ефективності виробництва, наприклад, вчасне введення в експлуатацію нових потужностей, виконання завдання підвищення сортності продукції, дотримання передбаченого плану щодо співвідношення між зростанням виробництва праці й зростанням зарплати виробників тощо.

Розробка і використання системи показників для оцінювання стану і динаміки об’єкта, який вивчають, є однією з характерних особливостей методу аналізу. Це дає змогу охарактеризувати вплив окремих чинників на виконання плану і виявлення резервів. У процесі аналізу не лише використовують показники, які є в плані, обліку і звітності, а й на їх основі підраховують виробничі показники, що дають змогу детальніше охаракте­ризувати різні сторони роботи підприємства та їх вплив на виконання плану, тобто в аналізі система показників планування, обліку і звітності розширюється.

Найчастіше додаткові аналітичні показники розраховують у вигляді процентів і коефіцієнтів, об’єднаних у загальну таблицю. Підбір і порівняння показників в аналітичних таблицях дають уявлення не тільки про економічні результати роботи підприємства, а й чинників, які визначили ці результати, що робить майже непотрібним текстове роз’яснення. Це значно скорочує трудомісткість і допомагає оперативності аналізу.

У системі аналітичних показників виділяють узагальнені показники оцінювання стану об’єкта і часткові (чинникові) показники, які викорис­товують для виявлення впливу деяких чинників на узагальнені показники.

Деталізацію показників за місцем і часом здійснення господарських операцій здійснюють шляхом розкладання узагальнених показників на часткові. Узагальнені показники звітності підприємств не характеризують якість роботи окремих його підрозділів і виконавців. У них можуть нейтралізуватися позитивні й негативні результати, отримані на різних ділянках роботи і в різний період часу.

Деталізуючи показники за підрозділами підприємств, можемо визначити вплив кожного з них на використання ресурсів і виконання плану, виявити передових і відстаючих. Велике значення також має деталізація показників за часом, тобто за хронологічними періодами. Наприклад, за рік підприємство отримало прибуток, але в деякі місяці воно працювало як збиткове. Необхідно дослідити, коли і за яких причин підприємство зазнало збитків, щоб уникнути їх у майбутньому. Узагальнення результатів аналізу – остання стадія вивчення господарської діяльності. Узагальнення виключає висновки, що містять оцінку діяльності, підрахунок і рекомендації щодо їх використання. При узагальненні розкривають зв’язок між підсумками діяльності окремих учасників і виконавців, визначають ступінь їх впливу на загальні результати щодо об’єкта загалом.

Весь процес аналізу можна зобразити у вигляді піраміди показників, на вершині якої знаходяться відповідні директивні показники господар­ської діяльності, а нижче – у ширшій і детальнішій формі система аналітичних показників.

На першому етапі проводять аналіз – поступове сходження від вершини піраміди до основи, у процесі якого з’ясовується, які чинники і якою мірою визначили досягнутий рівень директивного узагальненого показника. На другому етапі відбувається сходження від основи до вершини – синтез, отриманий шляхом аналізу результатів.

Введення нових директивних показників оцінювання діяльності потребує внесення відповідних змін і в піраміду аналітичних показників.

Виявлення, визначення й елімінування впливу окремих чинників на результат їх взаємодії базуються на деталізації показників, що дають змогу окремо розглянути кожний із чинників (комплекс факторів), який вивчають, хоч в процесі господарської діяльності їх вплив перехре­щується. Штучного розчленування чинників досягають у результаті застосування методу абстракцій.

Визначення впливу окремих чинників, а за необхідності – їх елімінування проводять за допомогою різних прийомів.

Ланцюгові підстановки і заснований на їх математичному перетворенні спосіб різниць абсолютних та відносних величин є найпоширенішими прийомами кількісного визначення впливу окремих чинників на результат їх взаємодії.

При цьому суть ланцюгових підстановок полягає в послідов­ній заміні базового показника, що входить у розра­хункову фор­мулу цієї заміни, на досліджуваний узагальнений показник.

Спочатку визначають відхилення фактичної величини дослід­жу­ваного узагальненого показника від базової (планової, минулорічної). Потім нівелюють кількісну залежність цього відхилення від зміни часткових показників, що входять у розрахункову формулу. З цією метою поступово і послідовно, як вони подані у формулі, замінюють базові величини часткових показників на фактичні, виконуючи над ними всі математичні дії (множення, ділення, додавання, віднімання), передбачені формулою. Від отриманого результату розрахунків віднімають попередній (до заміни цього показника). Різниця відображає шукану величину впливу зміни даного часткового показника на узагальнюючий, бо всі інші показники, які послідовно порівнюють у розрахунках, однакові.

Заміну базової величини показника фактично називають підстановкою.

Як і в будь-якій системі лінійних алгебраїчних рівнянь, число невідомих визначає число підстановок, а невідомі при ланцюгових підстановках є величинами впливу всіх складових у формулі часткових показників на зміну узагальненого показника (на його відхилення від базового).

Число подальших розрахунків стає більшим на одиницю, ніж число часткових показників, тому що для визначення загальної величини відхилення вводять базовий розрахунок (найчас­тіше – плановий). Так, при визначенні впливу двох часткових показників проводять три розрахунки, трьох показників – чотири і т. д.

Послідовна підстановка не є довільною, а випливає з попе­ред­нього якісного аналізу взаємозв’язку і взаємо­залежності, дослід­жуваних чинників у процесі їх спільної дії. У випадках, коли характер зв’язку з’ясований, можна визначити і правильну послідовність підстановок.

Вірно вирішити питання про послідовність підстановок допомагає розподіл часткових показників на показники кількості (і структури) і показники якості.

До першої групи показників належать, наприклад, обсяг товарної і валової продукції, кількість робітників, устаткування тощо. До другої групи зараховують такі показники, як собівартість одиниці виробу, середня продуктивність праці одного робітника, середня зарплата одного робітника тощо.

У всіх випадках використання прийому ланцюгових підстановок спочатку замість базових величин підставляють фактичні за аналізований період, що виражають кількісні й структурні зміни, а потім проводять підстановку якісних показників. При цьому оцінювання впливу відхилень кількісних показників від плану проводять на основі порівняння їх з базовими за питомою вагою, оскільки самі собою кількісні зміни можуть не зумовлювати зміни якісних показників. Наприклад, збільшення або зменшення кількості робітників за інших незмінних умов не змінює середній виробіток на одного робітника.

Для розрахунку впливу якісних показників на загальний результат виконання завдання вдаються до їх порівняння за питомою вагою, що характеризує фактичну структуру. Так, середній виробіток на одного робітника залежить від фактичного складу робітників і від рівня їх кваліфікації, від виконання норм виробітку кожним з них та інших чинників.

При перемноженні кількох співмножників, з яких один складають числа чи дані у натуральному виразі, а інші – дані у грошовому виразі, раніше робили підстановку спочатку натуральних показників, а тоді – вартісних.

Проте нерідко доводиться визначати вплив не одного, а кількох показників кількості і якості. У цих випадках для визначення послідовності підстановки попередньо з’ясовують, який показник є основним, незалежним від інших, а який – залежним.

Наприклад, потрібно визначити вплив на обсяг продукції зміни числа робітників, кількості відпрацьованих людино-годин і людино-днів (кількісні показники) і середньогодинного виробітку на одного робітника (якісний показник). Кількість робітників у даному випадку є основним кількісним показ­ником, число відпрацьованих людино-днів – добутком числа робітників, з’явлень на роботу і тривалості робочого дня кожного робітника. Тобто, другий показник є залежним від першого, а третій – від першого і другого. Перш за все, потрібно виключити вплив на перемножені показники вже врахованих їх співмножників. У даному випадку способом ділення числа відпрацьованих людино-днів на число робітників потрібно знайти середнє число днів, які відпрацював один робітник, а поділивши число відпрацьованих людино-годин на число людино-днів, визначити середнє число годин роботи протягом одного робочого дня. Потім ці показники у роз­рахун­ковій формулі підставляють з урахуванням їх залежності.

Окремі чинники впливають на результат їх взаємодії і у бік збільшення чи зменшення. Тому їх вплив має виражатися алгебраїчною величиною, тобто абсолютною величиною зі знаком «+» чи «–».

Прийом ланцюгових підстановок використовують для вимірювання відхилення від плану фактичних показників. Виконання плану щодо узагальненого показника можна простежити нижче на прикладі розрахунку впливу трудових чинників на виконання плану щодо обсягу товарної продукції.

Зв’язок між показниками відображений у такій формулі:

R х D х t х W = Q,

де r – середнє число робітників;

D – середнє число днів роботи;

t – середня тривалість робочого дня;

W – середній виробіток на одного робітника;

Q – товарна продукція.

Розрахунок наведений у табл. 2.

Таблиця 2

Порядок підстановок при застосуванні прийому
ланцюгових підстановок



Внаслідок негативного впливу екстенсивних чинників (недо­уком­­п­лектованості робітників на 20 осіб (1000 – 1020), зменшення середнього числа днів на 3,4 дня (231,5 – 235,0) і середньої тривалості робочого дня на 0,11 год. (7,49 – 7,6)) товарна продукція зменшилась на 74 тис. грн., 53 тис. грн., і 53 тис. грн., а разом на 180 тис. грн. Це компенсував надлишок дії чинника – зростання середнього виробітку на 0,207 грн.
(2,276 – 2,069), що привело до зростання товарної продукції на 359 тис. грн. У результаті обсяг продукції становив 179 тис. грн. (3948 – 3768).

Прийом абсолютних різниць, тобто знаходження різниць між фактичними і базовими величинами порівняльних показників з подальшим визначенням впливу цих різниць – зміною часткових показників на загальне відхилення узагальненого показника від плану чи іншої бази, – це технічне спрощення прийому ланцюгових підстановок. Вплив різниць на загальне відхилення визначають у тій же послідовності, що й ланцюгові підстановки, але величину відхилення отримують відразу в підсумку кожного розрахунку.

Так, у прикладі, розв’язаному раніше способом ланцюгових підстановок, різниці в абсолютних величинах становили:

а) у числі робітників – 20 осіб.;

б) у середній кількості днів, які відпрацював один робіт­­ник, – 3,4 дня;

в) у середній тривалості робочого дня – 0,11 год.;

г) у середньому виробітку одного робітника + 0,207 грн.

Перемноження цих різниць на інші часткові показники відображає кількісний вплив на загальний показник. У нашому прикладі отримуємо результати:

а) вплив недоукомплектованості робітників –

20 х 235 х 7,6 х 2,069 = – 74 тис. грн.;

б) вплив зменшення кількості днів роботи –

3,4 х 1000 х 7,6 х 2,069 = – 53 тис. грн.;

в) вплив зміни тривалості робочого дня –

0,11 х 1000 х 231,6 х 2,069 = – 53 тис. грн.;

г) вплив збільшення середнього виробітку

+ 0,207 х 1000 х 231,6 х 7,49 = + 359 тис. грн.

Результати розрахунків збігаються з раніше отриманими при використанні ланцюгових підстановок. Інколи вони можуть не збігатися через округлення чисел при розрахунках. Останнім часом поширеним став прийом відносних різниць. При цьому спрощеному варіанті ланцюгових підстановок попередньо підраховують зміну показників у процентах відповідно до базової величини, а тоді порівнюють проценти за послідовними добутками деяких часткових показників, що відображають їх залежність один від одного. Практичне використання цього методу показано нижче на основі даних попереднього прикладу (табл. 3).

Таблиця 3



Основою для використання цього прийому є наведені нижче роздуми.

Якщо план щодо кількості робітників не виконують на 1,96%, то обсяг продукції за інших рівних умов має скоротитися на 1,96%, або на 73,9 тис. грн. (3769 х 1,96:100).

Фонд робочого часу в людино-днях використаний на зайвий відсоток, ніби зменшилася кількість робітників, і рівність між цими відсотками (1,4) свідчить про невиконання планового числа робочих днів на кожного робітника. Через це обсяг продукції має пропорційно зменшитися ще на 1,4%, тобто на 52,8 тис. грн.

Відсоток виконання відпрацьованих людино-годин менший, ніж людино-днів на 1,42%. Оскільки людино-години – це добуток людино-днів і середньої тривалості робочого дня, то різниця між процентами використання фонду робочого часу в людино-годинах і в людино-днях показує вплив виконання плану щодо тривалості робочого дня.

І нарешті, якщо би відбулося тільки відхилення у викорис­танні робочого часу, то процент виконання завдання щодо обсягу продукції дорівнював би відсотку виконання завдання щодо фонду робочого часу в людино-годинах. Різниця між цими відсотками (9,53%) показує вплив інтенсивного фактора – відхилення фактичного середньолюдинного виробітку від прогнозного.

Перемножуючи різницю процентів на базову величину узагальненого показника (у нашому прикладі – на прогнозний обсяг товарної продукції), визначають вплив відповідного часткового показника на зміну узагальненого показника.

Прийом перерахунку прогнозних показників з урахуванням зміни обсягу і структури продукції, складу сировини, цін і т. ін. також є однією з форм практичного використання ланцюгових підстановок.

Перераховані показники – база для порівняння з фактичними даними при оцінюванні госпрозрахункових досягнень підприємства. Вони допомагають виділити результати роботи самого підприємства, які не залежать від впливу на них різних причин, або розмежувати відхилення від завдання на допустимі і недопустимі.

Підрахунок прогнозних показників проводять у ряді випадків уже в процесі складання звітності. Наприклад, у звітності про собівартість поряд з фактичними витратами наводять дані про планову собівартість випущеної товарної продукції.

Прийом пайової участі, тобто пропорційного розподілу відхилення щодо узагальненого показника між фактичними і базовими показниками, застосовують замість прийому ланцюгових підстановок у тих випадках, коли при значній кількості часткових показників, що входять у розрахункову формулу, не можна визначити їх залежність один від одного.

Балансовий прийом – це спеціальний прийом порівняння взаємо­пов’язаних показників господарської діяльності з метою з’ясування і визначення їх взаємного впливу, а також підрахунку резервів підвищення ефективності виробництва.

При застосуванні балансового прийому аналізу зв’язку між окремими показниками вплив чинників відображають у формі рівності підсумків, отриманих у результаті різних їх порівнянь.

Оскільки першим історичним прикладом зв’язків великої кількості показників господарської діяльності через виведення рівності двох підсумків був бухгалтерський баланс, то цей прийом аналізу отримав назву балансового. При його використанні рівність підсумків є підтвердженням того, що в аналізі враховані всі взаємодіючі чинники та відображені в них економічні показники і що зв’язок між ними представлений вірно. Так, для виявлення причин, що зумовили відхилення від завдання обсягу реалізованої продукції, перш за все, роблять порівняння звітного і прогнозного балансів (табл. 4).

Таблиця 4

(тис. грн.)

Приводимо баланс відхилень від завдання порівняльних показників з урахуванням їх взаємозв’язку:

, або + 400 тис. грн. + 200 тис. грн. – 100 тис. грн. = 500 тис. грн.

Балансовий прийом високоефективний у процесі проведення аналізу, але особливо широкого застосування він набув в аналізі фінансового стану підприємства, де основним джерелом інформації є бухгалтерський баланс. За допомогою балансового прийому з’ясовують, чи всі засоби господарства використовують за цільовим призначенням, чи відповідає сума власних обігових засобів запланованій потребі в них, чи правильно розміщені обігові засоби між окремими видами товарно-матеріальних цінностей.

Балансовий прийом використовують також як допоміжний при перевірці розрахунків, проведених за допомогою інших алгебраїчних аналітичних прийомів. Так, для перевірки розрахунків, здійснених способом ланцюгових підстановок, алгебраїчну суму відхилень від бази під дією окремих чинників порівнюють із загальним відхиленням узагальненого показника. У результаті отримують баланс відхилень.

Розглянуті прийоми аналізу багато років використовують у практиці аналітичної роботи, тому вони є традиційними. Проте відповідно до розвитку економічного аналізу та намаганні відновити його роль в управлінні і плануванні зростає кількість чинників з їх зовнішніми і внутрішніми зв’язками, які вивчають; це в багатьох випадках зумовлює необхідність використання в аналізі сучасних, складніших економіко-математичних прийомів. Автоматизація систем управління й удоскона­лення ЕОМ створюють для цього необхідні умови.

Досягнення прикладної математики й обчислювальної техніки за останні роки значно розширюють можливості з’ясування зв’язків між взаємодіючими факторами і визначення їх відносного впливу на ефективність виробництва.

Якщо кількість врахованих чинників невелика і їх вплив на результати взаємодії можна виразити (хоча б умовно) у вигляді прямо пропорційної чи обернено пропорційної функціональної залежності, то визначення проводять за допомогою традиційних аналітичних прийомів – балан­сового, ланцюгових підстановок.

Загальне правило математики – вибирати найпростіший і раціональний шлях розв’язку задачі – поширюється також на аналіз. Якщо ж необхідно вивчити і одночасно визначити суперечливий вплив багатьох чинників на результат їх взаємодії, коли зв’язок непропор­ційний, то не можна обійтися без сучасних економіко-математичних прийомів. Їх необхідно пристосувати до потреб аналітичного дослідження.

Раніше зазначалося, що з допомогою аналізу вивчають індивідуальні особливості даного підприємства і його виробничих дільниць, що можуть більше ніде не траплятися. Крім цього, кореляційні й інші економіко-математичні прийоми, як правило, передбачають відхилення від головних особ­ливостей окремих підприємств і базуються на масових спосте­реженнях і законі великих чисел. Тому економіко-математичні прийоми дають значний ефект при аналізі господарської діяльності підприємств, об’єднань і міністерств. На найнижчих ступенях управління (на виробничих дільницях, у цехах) їх потрібно використовувати для аналізу тих сторін роботи підприємства, що пов’язані з випадковими обставинами і статистич­ними процесами (наприклад, із попитом населення, природними умовами, суб’єктивними чинниками і т. ін.), і там, де можна отримати дані про масові спостереження.

У практиці аналізу нині використовують вибіркові прийоми, зокрема малу вибірку; показники варіативності (для характе­ристики хронологічних і просторових рядів); кореляційний, регресивний і дисперсний аналізи; лінійне програмування; теорію масового обслуговування; сіткові та інші графічні прийоми; теорію управління запасами; економіко-математичні моделі, теорію ігор та ін.

Всі ці прийоми розглядають у курсі математичної статистики і математичного програмування. При вивченні аналізу господарської діяльності наводяться конкретні приклади застосування перерахованих прийомів для виявлення і з’ясування впливу деяких чинників на інтенсивність господарювання і для визначення величини резервів.

Вибірковий прийом дає змогу, не проводячи загального вивчення використання всіх одиниць обладнання або причин втрати робочого часу на всіх робочих місцях, відібрати відповідно до вимог математичної статистики визначену кількість одиниць, вивчити їх і поширити отримані висновки на об’єкт аналізу.

Визначення варіацій використовують для характеристики коливань порівняльних величин. Наприклад, при вивченні продуктивності праці важливо визначити ступінь коливання її рівня на основі зіставлення виконаних ними норм виробітку. Для цього використовують розмах варіації, середньоквадра­тич­не відхилення і коефіцієнт варіації. Ці показники служать для оцінювання ритмічності виробництва, ритмічності товарообігу, їх застосовують при аналізі діяльності об’єднань.

Кореляційний і регресивний аналізи використовують для визначення ймовірності впливу факторів. Так, кореляція служить для визначення впливу певних факторних показників організаційно-технічного рівня виробництва на продуктивність праці, фондовіддачу, собівартість, рентабельність.

При використанні в аналізі парної і множинної кореляцій потрібно дотримуватися вимог математичної статистики стосовно величини вибірки, якісної однорідності відібраної сукупності та інших чинників, що забезпечують вибірку.

Отримані шляхом розв’язку рівняння регресій, коефіцієнти переважно правильні щодо всіх досліджуваних сукупностей (наприклад, при аналізі впливу окремих чинників на продуктив­ність праці робітників даної професії у господарському об’єднанні), але застосовувати ці коефіцієнти до невеликих груп, до того ж до окремих робітників, не варто, бо може бути точна варіація зв’язку між розглянутими чинниками й аналізованими показниками в межах досліджуваної сукупності. Щоб застосовувати практично отримані результати до окремих дільниць і виконавців, потрібно встановити розмах відхилення виявленої залежності. Після того, як ступінь відхилення залежностей визначений, переходять до дисперсійного аналізу ступення впливу окремих чинників на варіацію показників і їх залежність.

Лінійне програмування з усіх прийомів математичного програму­вання набуло найбільшого застосування в аналізі. Його використовують у тих випадках, коли вивчають чинники (змінні величини), пов’язані з ціновою функцією пропорційної залежності, для виявлення резервів шляхом зрівняння фактичних витрат з їх плановим рівнем за умови оптима­льної організації даного господарського процесу. Розрахунок оптимального варіанта – важлива база для порівняння, якщо в ньому не враховані реальні умови роботи об’єкта у формі відповідних обмежень. При використанні лінійного програму­вання необхідно попередньо визначити критичний оптимальний варіант, тобто який результат можна вважати найліпшим при врахуванні наявних у задачі умов. Таким результатом може бути максимальне чи мінімальне значення функції.Наприклад, при аналізі собівартості виробу потрібно з’ясувати, при яких співвідношенні складу початкової сировини і рецептурі рівень затрат на матеріали знизиться до мінімуму. Граничними умовами при виборі оптимального варіанта у цьому прикладі можуть стати необхідність забезпечення заданої якості продукції і неможливість підвищення рівня доходу певного дефіцитного компонента у складі суміші.

Знайшовши собівартість оптимального складу сировини, її порівнюють з фактичними затратами і таким чином визначають величину резерву зниження собівартості, який може бути отриманий у результаті оптимізації.

Найпоширенішою на практиці є так звана транспортна задача лінійного програмування на знаходження найекономнішого варіанта перевезення. Цільовою функцією може бути досяг­нення макси­мального обсягу пере­везень (тонно-кілометри) або транспортних ресурсів чи максимальне використання вантажо­підйомного транспортного засобу. Отриманий варіант перевезення товару з баз гуртової торгівлі і промислових підприємств на роздрібні торгові підприємства яскраво ілюструє цей прийом.

Теорію масового обслуговування використовують в аналізі для оцінювання якості обслуговування, визначення шляху оптимальних затрат на його поліпшення. Ця теорія передбачає вивчення явищ імовірного характеру, наприклад, можливості затримки обслуговування й утворення черги для отримання інструмента в роздавальних складах цеху, а також в їдальнях під час обідньої перерви, простою вагонів у період завантаження і розвантаження через нестачу вантажників, підйомних кранів чи інших причин. Дуже широко використовують теорію масового обслуговування при аналізі господарської діяльності підприємств роздрібної торгівлі для знаходження оптимального варіанта завантаження роботою продавців (обслуговувальної системи) і поліпшення обслуго­вування покупців – клієнтури.

Великий обсяг обрахунків при застосуванні економіко-матема­тичного методу передбачає наявність комп’ютерної техніки і високий рівень організації аналітичної роботи, що забезпечується в автоматизованих системах управління, як умови їх впровадження.

Графіки в аналізі використовують для унаочнення результатів розрахунків, проведених з допомогою інших прийомів. У цих випадках вони є не прийомом дослідження, а технічним засобом – інформацією.

Проте графіки використовують не лише для ілюстрування аналітичних висновків, а й як прийом дослідження даних з метою виявлення і визначення зв’язків та взаємодії чинників, а також їх впливу на аналізовані узагальнені показники. Дуже корисно використовувати графіки при аналізі варіацій рядів. Вони дають змогу встановити комерційну залежність зміни аналізованого показника від часткових факторних показників.

Наприклад, з допомогою графічних методів можна визначити вплив зміни обсягу виробництва на рівень умовно постійних та змінних витрат і в кінцевому рахунку – на собівартість продукції.

Сіткові графіки широко застосовують з метою виявлення резервів для пришвидшення будівництва і скорочення незавершеного будівництва. На цьому графіку показують найліпший варіант послідовного проведення робіт. На його основі визначають і критичний час проведення робіт – термін завершення кожного етапу зокрема і всього комплексу взагалі.

Аналіз виконання сіткового графіка вже на перших етапах робіт дає змогу визначити відхилення від критичного шляху, їх причини і вжити заходів для ліквідації відхилень та недо­пущення затримки і збільшення вартості будівництва. Позитивні відхилення на графіка нерідко сигна­лізують про можливості скорочення критичного шляху і критичного часу.

Вирішальне значення для застосування цих графіків в аналізі має вчасне надходження інформації про хід його виконання. Сіткові графіки використовують у тих випадках, коли велике значення має дотримання визначеної тривалості і послідовності робіт (наприклад, при аналізі впровадження нової техніки і технічної підготовки виробництва).

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


1. 3. Предмет, зміст і завдання аналізу
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации