Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник - файл n1.doc

приобрести
Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник
скачать (3807.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc3808kb.14.09.2012 12:27скачать

n1.doc

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22

1. 9. Аналіз і прогнозування ринкової вартості

власного капіталу
Ефективне використання основного та оборотного капіталу сприяє результативному функціонуванню підприємства на ринку товарів і послуг, що значною мірою визначається ефективністю обраних методів корпоративного управління й виражається максимально отриманим прибутком і забезпеченням максимального доходу його власникам. Це зумовлює актуальність оцінки впливу діючих на підприємстві систем фінансування активів і розподілу прибутку на ринкову вартість власного капіталу підприємства, його бізнесу, яка знаходить відображення у ринковій вартості корпоративних цінних паперів. Таким чином, виникає можливість прогнозувати й регулювати вартість бізнесу підприємства шляхом підвищення ефективності використання основного та оборотного капіталу. Лише за певних умов розмір власного капіталу, відображений у балансі, ідентичний ринковій вартості підприємства. Це пояснюється тим, що у ринковому середовищі підприємство – це не просто сукупність активів і пасивів, а системне утворення, комплекс майнових прав, які здатні приносити економічну вигоду.

Ринкова вартість капіталу підприємства визначається здатністю підприємства, здійснюючи господарську діяльність, генерувати чисті грошові потоки (прибуток). Отже, аналіз вартості капіталу безпосередньо пов’язаний з визначенням дохідності корпоративних цінних паперів (акцій).

Поточна ринкова вартість акцій залежить від сумарної теперішньої вартості дивідендів, які будуть виплачені за акціями:



де РVa – ринкова вартість акцій, грн.;

Dt – дивіденди, які виплачуються за акції у році, грн.;

k – річна дохідність альтернативних інвестицій.

Поряд із цим, можливість застосування методу дисконтування дивідендів умовне, оскільки дивіденди і річна дохідність альтернативних інвестицій, як правило, – це рівень позичкового відсотка на ринку капіталів або зрівняльна дохідність акцій однотипних підприємств, є важко­прогнозовані. Але рівень реальних цін формується під впливом прогнозних оцінок, джерело яких – наявна інформація про ефективність діяльності підприємства та його дивідендної політики.

Наблизити метод дисконтування дивідендів до реальності й одночасно спростити завдання оцінки ринкової вартості акцій можна за допомогою оцінки ефективності використання основного й оборотного капіталу підприємства. Володіючи цією інформацією, потенційний інвестор має змогу об’єктивно оцінити розмір майбутніх дивідендів.

Основою для прогнозування дивідендів є запланований розмір чистого прибутку та його частка, яка спрямовується на виплату дивідендів, тобто, коефіцієнт дивідендних виплат. До чинників впливу на величину чистого прибутку можна віднести рівень фінансових результатів до оподаткування у розрізі видів діяльності, ставки податку на прибуток. Коефіцієнт дивідендних виплат залежить від фінансового стану підприємства, який характеризується такими показниками: рівень рентабельності й забезпеченості активами, рентабельність акціонерного капіталу, забезпеченість запасів власними обіговими коштами, забезпеченість акцій активами, рівень платоспроможності, фінансової стійкості та незалежності підприємства.

Поряд із цим, оцінка ринкової вартості акцій лише за одним критерієм прогнозованої дохідності може бути не зовсім об’єктивною, оскільки вона не враховує наслідків високого коефіцієнта дивідендних виплат на подальшу діяльність підприємства.

З цього можна зробити висновок, що ринкова вартість цінних паперів залежить від багатьох чинників, які впливають на його фінансовий стан. Проте слід пам’ятати, що в у конкретний момент часу курси цінних паперів визначаються не лише реальним станом справ на підприємстві й економіці загалом, а й очікуваннями і намірами інвесторів. Тобто, не менш важливими є чинники довіри з боку інвесторів та біржової спекуляції.

Більшість вчених виділяє три групи чинників, які формують ринкову вартість корпоративних цінних паперів: об’єктивні, спекулятивні й суб’єктивні. Їх вплив має різну, а часом і протилежну спрямованість й виходить за рамки наших досліджень. Кількісно оцінити вплив усього комплексу чинників практично неможливо. Отримати обґрунтовані оцінки стану підприємства можемо на основі комплексного аналізу, який передбачає ряд спеціальних способів і засобів обробки економічної інформації, що формуються під впливом вибраної системи показників, які показують наявні господарські процеси та результати господарської діяльності.

Загалом, вивчення бухгалтерської звітності передбачає аналіз ресурсів та їх структури, результатів господарювання, ефективності використання власних і позичених коштів.

Основою аналізу є вибір та систематизація показників, які харак­теризують стан і динаміку майнового та фінансового стану господа­рюючого суб’єкта (підприємства), можливості його розвитку в перспективі.

Процедура аналізу передбачає таку послідовність дій.

1. Оцінка й аналіз економічного потенціалу суб’єкта господарювання:

• оцінка майнового стану;

• оцінка фінансового стану.

2. Оцінка й аналіз результативності фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання:

• оцінка основної діяльності;

• аналіз рентабельності;

• оцінка стану на ринку цінних паперів.

Оцінка майнового стану здійснюється в процесі аналізу величини і структури активів. Найбільш повне уявлення про наявні за звітний період зміни в структурі активів та їх джерел, а також їх динаміку можна отримати за допомогою вертикального і горизонтального аналізу показників бухгалтерської звітності.

Наступний етап деталізованого аналізу фінансового стану підприєм­ства – оцінка його стану на ринку цінних паперів, тобто визначення ринкової вартості корпоративних цінних паперів і прогнозування її змін. Цей етап аналізу вважають доцільним проводити на підприємствах, зареєстрованих на фондовому ринку, які котирують свої цінні папери. Це пояснюється необхідністю додаткової інформації, відсутньої у фінансовій звітності підприємства. На наш погляд, залучення обігових коштів для розвитку підприємства шляхом емісії власних корпоративних паперів – один із шляхів розвитку ринку капіталів у вітчизняній економіці, а це, до певної міри, призведе й до зниження позичкового відсотка, що сприятиме розширенню підприємницької діяльності.

Тому вважаємо доцільним розраховувати систему показників, які характеризують стан підприємства на ринку цінних паперів (табл. 54).

Як було зазначено, коефіцієнт дивідендних виплат, який не завжди свідчить про стабільність і майбутню прибутковість підприємства, але його доцільно застосовувати в просторовому зіставленні, зокрема, щоби при порівнянні різних підприємств однієї галузі відрізнити відносно «дешеві» акції від відносно «дорогих».

Таблиця 54

Система показників оцінки стану підприємства на ринку цінних паперів



Таким чином, на підставі проведених аналітичних досліджень можна дійти висновку, що не лише ринкова вартість акцій підприємства визначається винятково політикою управління підприємства й результативністю його господарювання. Підприємство має змогу регулювати курс акцій шляхом зміни політики мобілізації капіталу, капіталізації його доходів, залученням довготермінових позик і підвищувати ефективність функціонування на ринку товарів і послуг.

Безпосередній вплив на ринкову вартість акцій здійснюють такі показники:

• питома вага оборотних коштів у покритті запасів;

• коефіцієнт поточної ліквідності;

• коефіцієнт маневреності власного капіталу;

• коефіцієнт співвідношення власного й залученого капіталу;

• оборотність власного капіталу;

• оборотність запасів і засобів у розрахунках;

• рентабельність продажів;

• рентабельність акціонерного капіталу;

• коефіцієнт дивідендних виплат;

• розмір прибутку на акцію;

• розмір дивідендів на акцію.

Для вивчення та кількісної оцінки вибраних чинників, на наш погляд, доцільно провести стохастичний аналіз, який ґрунтується на застосуванні прийомів кореляційно-регресивного аналізу.

Вирішення завдань стохастичного факторного аналізу можливе при застосуванні програми електронних таблиць Exel за умови:

а) обґрунтування достатності вибраного обсягу сукупності даних з метою встановлення стійкого взаємозв’язку між чинниками й результативними показниками;

б) вибору регресії, яка б якнайліпше виражала дійсний взаємозв’язок між показником дослідження та сукупністю чинників;

в) розробка моделі, яка дає змогу визначити вплив кожного чинника на результативний показник і розрахувати його прогнозне значення.

У процесі розробки методики формування цільової структури капіталу, яка б дала змогу забезпечити його використання, ми прийшли до висновку, що кількісне співвідношення у цій структурі повинно визначатися для кожного підприємства на основі вказаних критеріїв, але індивідуально, з безперервним обліком ряду об’єктивних і суб’єктивних взаємозалежних чинників, зокрема:

• кон’юнктури товарного ринку;

• кон’юнктури фінансового ринку;

• рівня оподаткування прибутку;

• галузевих особливостей операційної діяльності підприємства;

• стадії життєвого циклу підприємства;

• рівня й динаміки рентабельності операційної діяльності;

• стосунків з кредиторами;

• фінансового менталітету власників і менеджерів підприємства.

Враховуючи зазначені чинники, на наш погляд, доцільно сформувати два основних напрямки цільової структури капіталу:

• встановлення оптимальних для даного підприємства пропозицій

використання власного та залученого капіталу, які відповідають

критеріям максимізації ринкової вартості акцій;

• забезпечення залучення на підприємство необхідних видів та обсягів

капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.


1. 10. Аналіз ефективності використання

нематеріальних активів
Згідно з чинним законодавством ведення бухгалтерського обліку вкладення капіталу в нематеріальні активи – новий об’єкт аналізу. Питома вага їх у майні підприємства в даний час на вітчизняних підприємствах дуже низька, і нема можливості провести порівняння з аналогічними документами підприємств у країнах з розвинутою економікою. Тому практичний досвід організації обліково-аналітичного забезпечення управління нематеріальними активами ще недостатній і не дає змоги провести глибокі узагальнення й дати корисні рекомендації.

Через відсутність цифрової інформації по окремих групах немате­ріальних активів на Тернопільському фарфоровому заводі, як і на інших підприємствах, а також через відсутність інформації за аналогічний період нема можливості провести аналіз у динаміці.

Враховуючи ці обставини, ми змушені використати умовний цифровий приклад, поданий у табл. 55.

Основними завданнями аналізу використання нематеріальних активів є:

– аналіз обсягу і динаміки нематеріальних активів;

– аналіз структури і стану нематеріальних активів за видами, термінами

використання і правової захищеності;

– аналіз дохідності (рентабельності) і фондовіддачі нематеріальних

активів;

– аналіз ліквідності нематеріальних активів і рівня ризику вкладення

капіталу в нематеріальні активи.

Для аналізу нематеріальних активів розробляють систему економічних показників, що характеризують статику (стан) і динаміку (рух) об’єкта, який вивчають. Особливе значення для аналізу мають показники ефективності використання нематері­альних об’єктів, що відображають рівень їх впливу на фінансовий стан і фінансові результати діяльності підприємства.

На основі даних бухгалтерського балансу (форма 1) і приміток до нього (форма 5) можна провести аналіз динаміки змін в обсязі нематеріальних активів усього і за видами за звітний період порівняно з даними базового періоду (табл. 55).
Таблиця 55

Зміна обсягу і динаміки нематеріальних активів


Як видно з даних таблиці 55, підприємство активно використовує у своїй роботі права на об’єкти промислової власності, результати інтелектуальної діяльності.

Нематеріальні активи неоднорідні за своїм складом, характером використання чи експлуатації у процесі виробництва за рівнем впливу на фінансовий стан і результати господарської діяльності. Тому необхідний диференційований підхід до їх оцінювання. З цією метою проводять класифікацію і групування нематеріальних активів за різними причинами. Таким чином, з’являється можливість аналізу структури нематеріальних активів.

Найважливішим для аналізу нематеріальних активів є аналітичне обстеження за видами, джерелами придбання, термінами корисного використання та за рівнем правової захищеності, престижності, ліквідності ризику вкладень капіталу в нематеріальні об’єкти.

Для аналізу зміни структури нематеріальних активів за видами складають табл. 56.

Таблиця 56

Зміна структури нематеріальних активів



З даних табл. 56 видно, що в структурі нематеріальних активів найбільшу питому вагу мають права на об’єкти промислової власності (більше 70%).

Зростання рівня цього виду активів у звітному періоді можна оцінити позитивно, тому що ці вкладення спрямовані на вдосконалення якісних параметрів виробництва і продукції. Далі необхідно проаналізувати структуру вкладень в об’єкти промислової власності, виділити у їх складі найефективніші види.

За аналогічною схемою (за формою табл. 56) проводять аналіз структури нематеріальних активів за іншими ознаками групування.

При аналізі структури нематеріальних активів за джерелами надходження виділяють наступні групи об’єктів.

Нематеріальні активи – всього (тис. грн.), у тому числі:

а) внесені засновниками;

б) придбані за плату або в обмін на інше майно;

в) одержані безпосередньо від фізичних і юридичних осіб;

г) субсидії державних органів.

При аналізі структури нематеріальних активів за рівнем правової захищеності виділяють наступні групи об’єктів.

Нематеріальні активи – всього, (тис грн.), у тому числі захищені:

а) патентами на винаходи;

б) зареєстровані ліцензіями;

в) свідоцтвами на корисну модель;

г) патентами на промислові взірці;

д) свідоцтвами на торгову марку;

е) авторськими правами.

Для аналізу структури нематеріальних активів за термінами корисного використання складають таблицю (табл. 57).
Таблиця 57

Структура нематеріальних активів за термінами корисного використання


З табл. 57 видно, що середній термін корисного використання результатів інтелектуальної власності становить 5–7 років.

У сучасних умовах достатнім є термін «життя» промислових новинок.

Більше 10-річного терміну корисного використання мають немате­ріальні активи: права на користування землею, природними та іншими ресурсами. У структурі нематеріальних активів їх питома вага становить 12,6%, що в умовах України є прийнятою величиною.

У країнах з дефіцитом трудових ресурсів і землі цей показник значно вищий.

При аналізі структури вибуття нематеріальних активів об’єкти групують за наступними напрямками.

Вибуло в звітному періоді нематеріальних активів – всього (тис. грн.), у тому числі через такі причини:

а) списання після закінчення терміну служби;

б) списання раніше встановленого терміну служби;

в) продаж виняткових прав;

г) безкоштовна передача нематеріальних об’єктів.

Престижність чи значимість нематеріальних об’єктів можна оцінити лише експертним шляхом. Існує багато чинників, що стримують реалізацію виняткових особливостей або властивостей, характерних для цих об’єктів. До таких чинників належать: несвоєчасність винаходу, дорожнеча, обмеження кола споживачів, недостатня правова захищеність. Тому експерти використовують як основний критерій престижності немате­ріальних об’єктів спектр можливого корисного використання їх властивостей на трьох рівнях: міжнародному, загальнонаціональному, галузевому або регіональному.

Вкладення капіталу в нематеріальні активи за рівнем ліквідності і ризику можна оцінити за трьома категоріями: високоліквідні, обмежено ліквідні, низьколіквідні. Ця класифікація є відносною. Переважно вкладення капіталу в нематеріальні активи при оцінюванні ліквідності майна підприємства прийнято відносити до низьколіквідних, тобто їх реалізованість є нижчою за реалізованість основних і обігових активів. Тому при необґрунтованому збільшенні питомої ваги нематеріальних активів у майні підприємства структура балансу погіршується, знижуються показники поточної ліквідності, зменшується фондовіддача позаобігових активів і сповільнюється обіг всього капіталу.

Зростання нематеріальних активів, як правило, призводить до зменшення величини власного оборотного капіталу. В результаті погіршуються показники забезпеченості підприємства обіговими коштами. Фінансові недостачі покривають за рахунок позичених і додатково залучених джерел, що створює фінансову напругу і спричиняє труднощі у фінансуванні поточної операційної діяльності підприємства.

Нематеріальні активи отримують з метою одержання економічного ефекту від їх використання при виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг.

У більшості випадків нематеріальні активи – вкладення в об’єкти промислового призначення: купівля ліцензії на використання технології виготовлення продукції; витрати на надання технічної допомоги й інженерних послуг з проектування і розташування виробничих потужностей, організації управління технологічними процесами, збуту й обслуговування ліцензованих виробів. Тому ефективність цих вкладень потрібно розглядати з позиції підвищення прибутковості виробництва.

Розрахунок ефективності використання нематеріальних активів пов’язаний з великими труднощами і потребує комплексного підходу. Ефект від придбання підприємством права використання запатентованого виробничого досвіду і знань, а також ноу-хау (незапатентованого досвіду) можна визначити лише за результатами реалізації підприємством продукції, виробленої з використанням ліцензії і ноу-хау. Однак обсяг продажів залежить від багатьох інших чинників (ціни, попиту, якості товару), і виявити дію кожного з них дуже важко.

Ефективність придбання ліцензії і ноу-хау залежить також від розмірів одноразових виплат за них; від термінів фінансування й обсягу капітальних вкладень підприємства у виробничий та інші фонди; поточних витрат, пов’язаних з виготовленням і збутом ліцензованої продукції.

Розрахунок економічного ефекту (Е) використання ліцензії і ноу-хау за період Т можна розрахувати за формулою:

,

де Т період використання ліцензії; Rt – вартісна оцінка результату використання ліцензованої технології у році t; St витрати, пов’язані з використанням ліцензованої технології у році t; Р – ставка дисконтування (зведення різночасових витрат до порівнянного за часом).

Витрати, пов’язані з використанням ліцензій, складаються з двох частин:

а) патентів за право користування ліцензіями, здійснюваних у формі одноразових або періодичних фіксованих платежів, або платежів у формі відрахувань з прибутку або обсягу реалізації ліцензованої продукції;

б) поточних витрат на виробництво і збут ліцензованої продукції.

Кінцевий ефект використання нематеріальних активів відображається у загальних результатах господарської діяльності: зниженні витрат на виробництво, зменшенні обсягів збуту продукції, зростанні прибутку, підвищенні платіжності й стійкості фінансового стану. Враховуючи це, основним принципом управління динамікою нематеріальних активів є формула: потрібно збільшувати темпи зростання віддачі капіталу. Інакше кажучи, у динаміці темпи зростання виручки від реалізації продукції або прибутку мають випереджувати темпи зростання нематеріальних активів.

Як видно з табл. 58, показники ефективності використання нематеріальних активів у звітному періоді порівняно з попереднім періодом поліпшились. Дохідність нематеріальних активів зросла на 20,3%. Основним чинником зростання дохідності є збільшення фондовіддачі нематеріальних активів і підвищення рентабельності реалізації. Кількісний вплив цих чинників можна визначити за допомогою прийому ланцюгових підстановок або будь-якого іншого відомого прийому факторного аналізу.
Таблиця 58

Показники ефективності нематеріальних активів




1. 11. Аналіз фінансового прогнозу
(можливого банкрутства) підприємства

Дані Вищого арбітражного суду України свідчать: за 9 місяців 2003 р. арбітражні суди отримали 6106 заяв про банкрутство, залишилось без розгляду – 1021, винесено постанов про визнання суб’єктів банкрутами – 2893. Щоб порівняти, наводимо дані за 2001 р.: отримано 4454 заяви, з них розглянуто – 3632, залишено без розгляду – 822, винесено постанов про визнання банкрутами – 1694.

Реальна ситуація складається зовсім не на користь нашої держави. Так, втрати і без того бідного бюджету від банкрутства підприємств і організацій за січень – вересень 2003 р. через списання боргів становлять 53,3 мільйона гривень.

На які ж підприємства заведена найбільша кількість справ про банкрутство? До них у першу чергу належать підприємства місцевого підпорядкування, Міністерства агропромислового комплексу, Міністерства промислової політики.

Практика переконливо засвідчує: завдяки вжитим заходам з боку арбітражних судів, самих підприємств та їхніх міністерств по 13,4 відсотка позовів підприємства самостійно погашають заборгованість на суму 62194,7 тис. грн. Це становить 12,2 відсотка від сум, заявлених до суду. Дуже багато заяв про банкрутство боржників надійшло від податкових адміністрацій, які через визнання боржника податків банкрутом добиваються погашення боргу перед бюджетом.

За останні роки в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості справ про банкрутство серед підприємств державного сектору або колишніх державних підприємств, перетворених у процесі приватизації на різні види товариств. Наприклад, у Донецькому регіоні кількість їх упродовж 2003 р. зросла на 18 відсотків. До того ж у судах Донеччини знаходяться 40 справ про припинення визнання банкрутами великих підприємств.

Дуже мала частка завершених справ про визнання банкру­та­ми – характерний показник недосконалості чинного механізму банкрутства. Так, за січень – вересень 2003 р. визнані банкрутами 893 підприємств, проте ліквідаційні баланси затверджено для 464.

Фактично лише близько половини підприємств-банкрутів спромоглися за рахунок продажу ліквідованого майна розрахуватися повністю або частково з боргами та отримати шанс створити новий суб’єкт підпри­ємництва, розпочати виробничу діяльність. Тим часом решта банкрутів повинна очікувати на закінчення ліквідаційних процедур, поповнюючи ряди безробітних та боржників.

Що є причиною такого стану справ? По-перше, чинні норми Закону України «Про банкрутство» доволі недосконалі. Не меншою мірою дається взнаки відсутність регламентації роботи ліквідаційних комісій. А основна причина – це нестача спеціально підготовлених фахівців – незалежних ліквідаторів та розпорядників майна, які мають відповідні сертифікати і державну ліцензію на право такої діяльності.

Слід зазначити, що в Законі не передбачено терміну, протягом якого подають оголошення щодо порушення справи про банкрутство. Через це в судах нагромаджується багато незавершених справ.

Відсутність коштів на оплату публікацій про банкрутство значною мірою гальмує подальше пришвидшення справ щодо банкрутства. Мала кількість порушених справ про банкрутство зумовлена високою вартістю послуг аудиторських фірм. Через відсутність аудиторських висновків багато справ повертаються без розгляду.

«Яким же законом керуватися в ухвалі про відмову в прийнятті заяви про банкрутство, якщо стосовно боржника ще раніше було порушено справу про банкрутство за заявою іншого кредитора?» – таке запитання ставлять суди, до того ж нерідко.

У зв’язку з цим доречно було б підтримати пропозицію арбітражних судів про створення інституту незалежних ліквідаторів за схемою розвинених капіталістичних країн. Їх відбір, підготовку, навчання та сертифікацію готове взяти на себе Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій разом з Вищим арбітражним судом.

В Україні нема банку даних про майно збанкрутілих підприємств та цивілізованого ринку підприємств-банкрутів. Не прийнято і нормативного документа щодо регламентації продажу підприємств-банкрутів та їхнього майна. Через це потенційні інвестори отримують інформацію про майно та банкрута з інших джерел, а іноді й провокують скоєння протиправних дій іншими людьми.

Яким же чином уникнути ліквідації стратегічно важливих підприємств? Необхідна, насамперед, їх фінансова підтримка. Для реструктуризації цих підприємств необхідно утворити Фонд стабілізації. Фонд державного майна України підтримує пропозицію про проведення «пілотної» реструктуризації і банкрутства на чотирьох підприємствах: державному; приватизованому; ВАТ, де контрольний пакет акцій залишається за державою; ВАТ, де здійснюється процес приватизації.

Нині у сфері діяльності Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій перебувають 11 неплато­спроможних підприємств і організацій. Агентство свою роботу з підпорядкованими йому підприємствами скеровує на забезпечення погашення заборго­ваності із заробітної плати перед Державним бюджетом, Пенсійним фондом, кредиторами та пожвавлення їхньої виробничої діяльності за рахунок високоефективного використання потужностей підприємства, зменшення собівартості продукції, непродуктивних витрат, зведення кількості працівників підприємств до реальних потреб виробництва.

Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій неабияку увагу приділяє інноваційній діяльності. Близько половини підприємств, підпорядкованих Агентству, уклали угоди про виробництво продукції, виконання яких сприятиме поліпшенню фінансового стану. До того ж триває процес укладання угод з іншими підприємствами.

Втілення у життя планів реструктуризації підприємств, затверджених Агентством, дасть змогу зменшити накладні витрати виробництва, а це, у свою чергу, знизить вартість продукції і підвищить її конкурентоздатність.

Зупинимось на плані реструктуризації підприємств державного сектору на 2000–2003 рр. Його розроблено відповідно до заходів щодо реалізації рішень Кабінету Міністрів України Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій виконавчої влади. План охопив 545 підприємств, а економічний ефект від проведення заходів реструк­туризації мав становити 355,3 млн. грн.

Однак заходи, передбачені галузевими програмами реструктуризації, здійснюються повільно. Так, з початку 2003 р. від реалізації передбачених планом заходів отримано лише 29,6 млн. грн. Це незначна частка від загальної суми. І тут дається взнаки відсутність коштів.

13 січня 2003 р. на засіданні Кабінету Міністрів було зазначено, що банкрутство не стало дійовим важелем фінансового оздоровлення підприємств, а роботу Агентства з виконання наданих йому повноважень визнано недостатньою, у ході якої виявлено низку недоліків.

Що ж у зв’язку з цим передбачено? До 1 березня 2003 р. запропоновано вжити заходів для ліквідації виявлених недоліків. Необхідно протягом місячного терміну подати Кабінетові Міністрів проекти законодавчих актів про покладення на Агентство завдань і функцій з розроблення та реалізації механізму банкрутства підприємств, надання йому відповідних повноважень щодо захисту майнових інтересів держави під час проведення банкрутства підприємств та організацій державного сектору.

Проект Програми підготовки фахівців у справах банкрутства – незалежних ліквідаторів, кризових керуючих, розпорядників майна та відповідних фахівців арбітражних судів – планують розробити за січень – березень 2004 р. У першому кварталі 2004 р. також передбачають запровадити конкурсний відбір та сертифікацію таких фахівців.

«Пілотну» реструктуризацію підприємств – державного, ВАТ з контрольним пакетом акцій у власності держави та ВАТ, де здійснюється приватизація, – планують провести впродовж 2004 р.

Для вивчення і розробки можливих шляхів розвитку підприємства в умовах ринкової економіки необхідним є фінансовий прогноз. Основні його завдання – встановити обсяг фінансових ресурсів у майбутньому періоді, джерела їх формування і шляхи найефективнішого використання. Прогноз дає змогу розглянути тенденції, що утворюються у процесі ведення фінансової політики, з урахуванням впливу на неї внутрішніх і зовнішніх умов та на основі аналізу визначити перспективи фінансової стратегії, що забезпечує підприємству стабільне фінансове і ринкове становище. Розроблення прогнозу дає можливість відповісти на життєво важливе запитання: що очікує підприємство в майбутньому – зміцнення чи втрата платоспроможності (банкрутство)?

У фінансовому прогнозуванні можна використати економіко-математичне моделювання і метод експертного оцінювання. Економіко-математичне моделювання дає змогу з певним ступенем імовірності визначити динаміку показників залежно від впливу чинників на розвиток фінансових процесів у майбутньому. Для отримання надійнішого фінансового прогнозу економіко-математичне моделювання доповнюють методом експертного оцінювання, що дає змогу коригувати отримані у ході моделювання кількісні значення фінансових процесів.

У світовій практиці для прогнозування стійкості підприємства, вибору його фінансової стратегії, а також визначення ризику банкрутства використовують різні економіко-математичні моделі.

Найпростішою моделлю прогнозування ймовірності банкрутства вважають двочинникову. Вона ґрунтується на двох основних показниках (наприклад, показник поточної ліквідності і показник частки позикових засобів у загальній сумі джерел), від яких залежить імовірність банкрутства підприємства. Ці показники множать на вагові значення коефіцієнтів, знайдені емпіричним шляхом. Коли результат (С1) є негативним, імовірність банкрутства невелика. Позитивне значення С1 вказує на високу ймовірність банкрутства.

В американській практиці виявлені і використовуються такі вагові значення коефіцієнтів:

– для показника поточної ліквідності (покриття):

(Кп) – ( – 1,0736);

– для показника питомої ваги взаємних засобів у пасивах підприємства (Кз) – (+ 0,579).

Звідси формула розрахунку С1 набуває такого вигляду:

С1 = – 0,3877 + Кп х (– 1,0736 ) + Кз х 0,579.

У нашій країні інші темпи інфляції, інші цикли макро- і мікроекономіки, а також інші рівні фондо-, енерго- і трудомісткості виробництва, продуктивності праці та інший податковий тягар. Через це не можна механічно використати наведені вище значення коефіцієнтів у вітчизняних умовах. Однак саму модель, але з іншими числовими значеннями, відповідними реаліями становлення українського ринку корисно було б застосувати, коли б вітчизняні облік і звітність забезпечували доволі відкриту інформацію про фінансовий стан підприємства.

Розглянута двочинникова модель не забезпечує всебічного оцінювання фінансового стану підприємства, тому можливим є значне відхилення прогнозу від реальності. Для отримання точнішого прогнозу американська практика рекомендує брати до уваги рівень і тенденцію зміни рентабельності проданої продукції, тому що даний показник суттєво впливає на фінансову стійкість підприємства. Це дає змогу одночасно порівнювати показник ризику банкрутства (С1) і рівень рентабельності продажу продукції. Якщо перший показник перебуває у небезпечних межах і рівень рентабельності продукції значно зріс, то ймовірність банкрутства є незначною.

Для прогнозування ймовірності банкрутства підприємств у різних капіталістичних країнах набула широкого поширення відома модель економіста заходу Е. Альтмана. Дослідження фінансового стану американських фірм, що збанкрутували, порівняно з показниками процвітаючих підприємств тих самих галузей і аналогічних масштабів дало йому змогу виявити п’ять основних показників, від значення яких значною мірою залежить імовірність банкрутства, і визначити їх вагові коефіцієнти. Модель Е. Альтмана має такий вигляд:
С2 = 1,2 х X1+1,4 х X2+3,3 х XЗ+0,6 х X4+0,999 х X5,
де показники Х1, Х2, Х3, Х4, Х5 – розраховують таким чином:

;

;

;

;



.

Якщо отриманий результат менший за 1,8, то це свідчить, що ймовірність банкрутства підприємства дуже велика, коли С2 перебуває у межах від 1,9 до 2,7 – ймовірність банкрутства є невеликою, коли С2 вище за 3,0 – ймовірність банкрутства дуже мала.

На основі п’ятичинникової моделі Е. Альтмана розроблена і використовується комп’ютерна модель прогнозування ймовірності банкрутства державних підприємств.

Нормативні документи, що діють в Україні, передбачають дещо інший підхід до прогнозування можливого банкрутства підприємств.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» передбачена система критеріїв для прогнозу можливого банкрутства підприємств.

Вона забезпечує єдиний методичний підхід до проведення аналізу фінансового стану підприємств та оцінювання структури їх балансів. Основною метою проведення такого аналізу є обґрунтування рішення про визнання структури балансу підприємства незадовільною, а самого підприємства – неплатоспроможним. Відповідно до вищезгаданого Закону незадовільна структура балансу характеризується таким станом майна і боргових прав підприємства-боржника, при якому через недостат­ній рівень ліквідності його активів є неможливим забезпечення своєчас­ного виконання обов’язків перед банками, постачальниками і кредиторами.

Відповідно до прийнятої методики аналіз та оцінювання ступеня задовільності структури балансу підприємства проводять на основі таких показників, як:

– коефіцієнт поточної ліквідності (покриття) (Кп);

– коефіцієнт забезпеченості власними засобами (Кз).

Коефіцієнт поточної ліквідності визначають як співвідно­шення фактичної вартості оборотних засобів, наявних у підприємства у вигляді виробничих запасів готової продукції, товарів, грошових засобів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (загальна сума розділу II активу балансу) до загальної суми розділу ІV пасиву балансу за формулою:

,

де II Апідсумок розділу II активу балансу;

ІV Ппідсумок розділу ІV пасиву балансу.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує наявність власних оборотних засобів у підприємства, необхідних для його фінансової стабільності. Коефіцієнт забезпеченості власними засобами визначають як співвідно­шення різниці між сумами реального власного капіталу (підсумок розділу І пасиву балансу) до вартості величин необоротних активів (підсумок розділу І «Позаобігові активи»):

,

де І П підсумок розділу І пасиву балансу;

І Апідсумок розділу І активу балансу.

Підставою для визнання структури балансу незадовільною, а підприємства – неплатоспроможним є наявність однієї з таких ситуацій:

– коефіцієнт поточної ліквідності (Кп) на кінець звітного періоду має значення менше за 2;

– коефіцієнт забезпеченості власними засобами (Кз) на кінець звітного періоду має значення менше за 0,1.

Слід також уточнити порядок розрахунку наявних власних засобів. Це зумовлено тим, що кожний із основних та оборотних засобів, як відомо, може мати два джерела покриття: власний і позичений капітал (довготермінові і короткотермінові зобов’язання). Враховуючи реко­мендований у Законі України «Про банкрутство» спосіб визначення коефіцієнта поточної ліквідності, який розглядає зіставлення оборотних засобів з короткотерміновими зобов’язаннями, випливає висновок, що короткотермінові позичені засоби є джерелом покриття оборотних активів (поточних активів), а довготермінові позичені засоби – основних засобів та інших необоротних активів (нерухомість). У свою чергу, довготерміновий позичений капітал за режимом використання – це довготермінове фінансування, що прирівнюється до джерел власних засобів. Тому рекомендований спосіб розрахунку власних оборотних засобів слід уточнити таким чином: до реального власного капіталу (підсумок розділу І пасиву балансу) треба додати довготермінові зобов’язання (підсумок розділу II пасиву балансу) і лише після цього відняти необоротні активи (підсумок розділу І активу балансу).

По-друге, при визначенні коефіцієнта поточної ліквідності у розрахунках як джерела погашення короткотермінових зобов’язань беруть усю суму дебіторської заборгованості. Однак серед дебіторів можуть бути неплатоспроможні платники і замовники, які через різні причини не оплатять продукцію вчасно.

Дані про дебіторську заборгованість, термін позовної давності якої минув згідно із законом, а також про дебіторську заборгованість, останній термін виконання розрахунків за поставлені згідно з договором товари (виконані роботи і надані послуги) якої минув, містяться у формі звітності 1-Б.

По-третє, нормативне значення Кп2 використовують у світовій обліково-аналітичній практиці диференційовано за галузями і підгалузями. За даними міністерства торгівлі США, коефіцієнт Кп щодо ряду галузей і груп підприємств у 2000 р. мав такі значення: корпорації виробничої сфери – 1,47, виробництво продуктів харчування – 1,25, видавнича діяль­ність – 1,67, хімічна промисловість – 1,30, нафтова і вугледобувна промисловість – 1,00, машинобудування – 1,85, виробництво електрообладнання й електронної техніки – 1,47, роздрібна торгівля – 1,50.

Зазначимо, що і в Україні в міру нагромадження статистич­ного матеріалу необхідно уточнити найголовніше, диферен­ціювати значення показника Кп за галузями і підгалузями та використати його для аналізу ліквідності активів.

Рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства ­ неплатоспроможним приймають у вітчизняній практиці з урахуванням наявності реальної можливості у підприємства-боржника відновити платоспроможність протягом відповідного періоду часу.

Тому в систему критеріїв оцінювання структури балансу внесли коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, що характеризує наявність реальної можливості у підприємства відновити через якийсь період часу або втратити свою платоспроможність у найближчий період часу.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності (КВ) розрахо­вують, якщо хоча б один із вищевказаних коефіцієнтів має значення менше за нормативне. Його обчислюють за період, що становить 6 місяців, за такою формулою:

,

де Кп1 – фактичне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду; Кп3 фактичне значення коефіцієнта поточної ліквідності на початок звітного періоду;6 – період відновлення платоспроможності в місяцях; Т – звітний період у місяцях.

Коли коефіцієнт відновлення платоспроможності набуває значення меншого за 1, це свідчить про те, що в підприємства найближчі 6 місяців відсутня реальна можливість відновити платоспроможність.

Коли коефіцієнт поточної ліквідності більший або дорівнює 2, а коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами більший або дорівнює 0,1, то розраховують коефіцієнт втрати платоспроможності (Кв) за період, що дорівнює 3 місяцям, за такою формулою:

,

де Кп1, Кп3, Т – аналогічні до попередньої формули; 3 період втрати платоспроможності в місяцях.

Наведені розрахунки коефіцієнтів критерію оцінювання й аналізу їх динаміки дають підстави визнати структуру балансу незадовільною, а підприємство – неплатоспроможним. Більше того, у підприємства відсутня реальна можливість відновити свою платоспроможність у найближчі 6 місяців.

У такій ситуації підприємству необхідно розробити конкретний план дій, що передбачає всі можливі заходи щодо відновлення платоспро­можності.

У світовій практиці з цією метою використовують прогноз за формою бухгалтерського балансу. Складання прогнозу починають зі встановлення балансових співвідношень, тобто залежності зміни різних статей балансу. Із формули розрахунку коефіцієнта поточної ліквідності видно, що формальними чинниками його зростання є випереджаючі темпи нарощування поточних активів порівняно з темпами зростання короткотер­мінових зобов’язань (поточних пасивів) або скорочення обсягу поточної короткотермінової заборгованості. Однак саме по собі скорочення короткотермінових зобов’язань призведе до відпливу грошових або інших оборотних засобів, тому нарощування поточних активів розглядають не лише як формальний, а й як найприйнятніший шлях відновлення платоспроможності підприємства. Очевидно, що збільшення поточних активів потрібно здійснювати за рахунок прибутку, який отримують у прогнозований період. Це приведе до збільшення джерел власних засобів за статтями: «Спеціальні фонди і цільове фінансування», «Нерозподілений прибуток». Отже, для досягнення нормативного (подвійного) перевищення поточних активів над пасивами, що забезпечує відновлення платоспро­можності підприємства, треба забезпечити отримання прибутку в прогнозованому періоді.

Якщо підприємство не забезпечує стійкі темпи зростання основних показників господарської діяльності, то для відновлення платоспро­можності воно мусить вдатися до надзвичайних засобів, серед яких:

а) продаж частини нерухомого майна;

б) збільшення статутного капіталу шляхом додаткової емісії акцій;

в) одержання довготермінових позик для поповнення оборотних засобів;

г) цільове фінансування і надходження з бюджету міжнарод­них фондів.

Коли коефіцієнт втрати платоспроможності набуває значення більшого за 1, це свідчить про наявність реальної можливості у підприємства не втратити платоспроможність у найближчі 3 місяці.

Коли коефіцієнт втрати платоспроможності набуває значення меншого за 1, наявна реальна загроза для підприємства у найближчий час втратити платоспроможність.

На основі отриманих значень коефіцієнтів у співвідношенні з нормативними і коефіцієнтів відновлення (втрати) платоспро­можності у відповідний період часу формулюють остаточні висновки, з урахуванням яких приймають рішення про оцінку структури балансу підприємства і стану його платоспроможності.

Структуру балансу підприємства визначають незадовільною, а його – неплатоспроможним, якщо значення коефіцієнта поточної ліквідності чи коефіцієнта забезпеченості власними оборотними засобами нижче за нормативне, а у підприємства відсутня реальна можливість відновити свою платоспроможність (значення коефіцієнта відновлення платоспро­можності менше за 1).

У тому випадку, коли виявлена реальна можливість підприємства відновити свою платоспроможність протягом 6 місяців (коефіцієнт відновлення платоспроможності більший за 1), рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства – неплатоспроможним може бути відкладене на термін до 6 місяців.

Якщо значення коефіцієнта критерію або одного з них відповідає нормативному чи перевищує його, то структуру балансу оцінюють задовільно, а підприємство визнають платоспроможним за умови відсутності прогнозу банкрутства його на найближчі 3 місяці (коефіцієнт втрати платоспромож­ності більший за 1). Якщо ж при сприятливому значенні коефіцієнтів виявлено, що у підприємства в найближчі 3 місяці існує реальна загроза втратити платоспроможність (коефіцієнт втрати платоспроможності менший за 1), то його визначають платоспроможним, але ставлять на відповідний облік в органах Державної податкової адміністрації України.

Для оцінювання незадовільності структури балансу аналізованого підприємства складемо аналітичну табл. 59 за даними форми 1.
Таблиця 59
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22


1. 9. Аналіз і прогнозування ринкової вартості
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации