Скакун О.Ф. Теорія права і держави - файл n1.doc

приобрести
Скакун О.Ф. Теорія права і держави
скачать (3072.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc3073kb.14.09.2012 09:37скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34



ЧАСТИНА ПЕРША





УДК 340.12(075.8) ББК 67.0я73 С42


Затверджено Міністерством освіти і пауки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (лист №1.4/18-Г-110.1 від 10.07.2009 р.)


Рецензенти:

О. В. Петришин - д.ю.н., проф. Національної юридичної академії імені Ярос­лава Мудрого, зав. кафедри теорії держави і права, віце-президент АПрН України, академік АПрН України;

Ю. М. Оборотов - д.ю.н., проф. Одеської національної юридичної академії, зав. кафедри теорії держава і права, проректор з наукової роботи;

А. І. Колодій - д.ю.н., проф Київського національного університету внутрішніх справ, начальник кафедри конституційного і міжнародного права.


Скакун О. Ф.

С42 Теорія права і держави: Підручник. - К.: Алерта; КНТ ; ЦУЛ, 2009,520 с.
ISBN 978-966-2183-54-2 (Алерта) ISBN 978-966-373-571-9 (КНТ) ISBN 978-966-364-653-5 (ЦУЛ)

Підручник підготовлено відповідно до навчальної програми із загальної тео­рії держави і права для юридичних вищих навчальних закладів України. Навчаль­ний матеріал становлять основні поняття, категорії і проблеми сучасної теорії права і держави. Усі питання курсу викладено з урахуванням новітніх теоретико-методологічних досягнень світової і вітчизняної юриспрунденції, оновленого наці­онального законрдЙЯОТ^За^а^^Ж ^иди^нрї практики.

Для студентли)$$рэдщ> ЩЩШШШ* <"їетРантів> ад'юнктів, викладачів навчальних зак;шіу^^щохаjpoiLmTjL^aps -тих, хто цікавиться пробле­мами загалы іогоЯРНИ їфояівИІіерІЩЩШІ*"**^ •

|^ , М ББК67.0я73

Всі права застережені. Жодна частина цього видання не може бути відтворена будь-яким способом та у будь-якій формі без письмового дозволу власників інтелектуальних прав. Правову охорону здійснює Центр правових досліджень Фурси.


ISBN 978-966-2183-54-2 (Алерта) © 0 Ф Скакун 2009

ISBN 978-966-373-571-9 (КНТ) © Всеукраїнська асоціація

ISBN 978-966-364-653-5 (ЦУЛ) видавців "Правова єдність", 2009


ТЕОРІЯ ПРАВА І ДЕРЖАВИ ЯК ЮРИДИЧНА НАУКА І НОРМАТИВНО-НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА ТА ГЕНЕЗИС ЇЇ ОБ'ЄКТІВ ПІЗНАННЯ


РОЗДІЛ 1.

ТЕОРІЯ ПРАВА І ДЕРЖАВИ ЯК НАУКА І ЮРИДИЧНА ДИСЦИПЛІНА

§ 1. Теорія права і держави, її об'єкт, предмет, ознаки

Теорія права і держави - фундаментальна юридична наука, що є синтетичною системою наукових знань про визначальні загаль­ні закономірності становлення, оформлення, функціонування права і держави та про відправні типові юридичні поняття і категорії, через які розкриваються об'єктивні властивості право-державних явищ і процесів.

Об'єкт теорії права і держави - право і держава (їх явища і процеси) у зв'язку і зумовленості як абстрактні творіння суспільного життя, що не пов'язані з конкретною історичною епохою і пізнаються через узагальнені про них уявлення.

Предмет теорії права і держави - основні закономірності становлення, оформлення, функціонування права і держави, вираже­ні в узагальненому вигляді в поняттях, категоріях, принципах, теоре­тичних конструкціях, через які розкриваються об'єктивні властивості право-державних явищ і процесів.

Основні ознаки теорії права і держави як юридичної науки:

1) забезпечує зв 'язок юриспруденції з іншими суспільними нау­ками - входить до складу суспільних наук (усі науки поділя-





ються на технічні, природничі, суспільні), оскільки вивчає суспільні явища, якими є право і держава; користується досягненнями різних суспільних наук, в тому числі міждис­циплінарних (філософія права, соціологія права, психологія права тощо);

  1. вивчає право і державу, як самобутні і відносно автономні явища, в єдності та органічному зв'язку, їхній взаємній і соціальній зумовленості, значенні у житті суспільства. Це означає, що право формується в суспільстві у вигляді типі­зованих стандартів поведінки чи моделей вирішення кон­фліктів. Ці стандарти закріплюються державою у визначе­них офіційних формах (норматйвно-правовий акт, правовий прецедент тощо). Держава встановлює, охороняє і захищає правопорядок через використання правових заходів (засо­бів і способів) і правових форм діяльності (нормотворча, правозастосовна, правотлумачна, установча, правоохо­ронна). У демократичному суспільстві держава не допускає свавілля своєї влади, а керується принципом верховенства права, згідно з яким природні, невідчужувані і невід'ємні права і свободи людини є основою права держави, його правовим першоджерелом;

  2. вивчає державу і право в узагальненому (синтетичному) вигляді - теорію держави і права називають загальною, загальним курсом не тільки тому, щоб відокремити її від тео­рій (теоретичних частин) інших юридичних наук. її загаль­ний характер виявляється в такому: а) розкриває значення норми права через її загальний аналіз (види, структура, спів­відношення з приписом статті нормативного акта та ін.); б) досліджує право як систему в цілому, а не як конкретну пра­вову систему; в) ґрунтується на узагальненні даних і висно­вків інших юридичних наук та юридичної практики; г) роз­робляє теоретичні моделі нормотворчої, правозастосовної, інтерпретаційної, правоохоронної та інших практик; д) дає теоретичні узагальнення як внутрішньодержавних, так і між­народних правових явищ і процесів;

4) вивчає загальні визначальні закономірності становлення,
оформлення, функціонування права і держави, тобто такі,
без яких буття права і держави є неможливим (закономір-


§ 1. Теорія права і держави. її об'єкт, предмет, ознаки

ності формування права; закономірності виникнення дер­жави; закономірності дії механізму правового регулювання тощо). Проте не обмежується вивченням винятково загаль­них закономірностей (глобальних і локальних перетво­рень). Враховує також випадковості поряд з абстрагуванням від конкретного стану і розвитку права і держави окремих країн, якого вимагає вироблення загальних закономірностей. Адже без знання випадків (відносно малих змін) складно правильно зрозуміти загальні закономірності. Нерідко за будь-якою випадковістю ховається закономірність іншого типу або кілька конкуруючих закономірностей. Тому під час розгляду закономірностей (необхідностей) беруть до уваги і випадковості;

  1. виробляє відправні типові юридичні поняття і катего­рії, через які розкриваються об'єктивні властивості право-державних явищ і процесів (сутність держави, форма дер­жави, тип держави, функції держави, юридична рівність, сутність права, форма права, система права, правовідно­сини, механізм правового регулювання та ін.). Суміжні загальні і абстрактні поняття, що відображають закономір­ності, становлять єдиний для всієї юриспруденції понятійно-категоріальний апарат. Цим самим теорія держави і права виконує методологічну, базову функцію стосовно інших юри­дичних наук;

  2. дає прогнози і рекомендації щодо вдосконалення та розвитку права і держави на основі глибоких узагальнень здобутків юридичної теорії і практики (вітчизняної і світової).

Теорія права і держави як юридична дисципліна, що є фунда­ментальною, методологічною дисципліною у системі вищої юридич­ної освіти, має за мету підготувати юристів високої кваліфікації, сформувати у них гуманістичне правове мислення, здатність профе­сійно забезпечувати реалізацію, охорону і захист прав і свобод люди­ни, виявляти активність в утвердженні в Україні принципу верховен­ства права, у побудові демократичної соціальної держави.

Завдання вивчення теорії права і держави як юридичної дисциплі­ни полягають в оволодінні її предметом, який становлять:

• загальні закономірності становлення, оформлення і функціо­нування право-державних явищ і процесів;





Завданнями теорії права і держави як юридичної дисципліни є такі: розвинути абстрактне юридичне мислення майбутнього юриста засвоєнням загальновизначальних закономірностей становлення, формування і функціонування права і держави, які є предметом цієї науки;

сприймати право як універсальний регулятор суспільних від­носин, за допомогою якого можна розв'язувати конфлікти, досягати компромісів, реалізовувати права і свободи людини, притягувати до відповідальності у разі їх порушення; орієнтуватися в національному законодавстві, знати основні кодекси, закони і підзаконні акти, їх структури, суб'єктів їх видання;



§ 2. Функції теорії права і держави
Функції теорії права і держави - основні напрями її теоретично­го і практичного призначення в суспільстві з метою його прогресив­ного перетворення.

Конкретна функція - це єдність змісту, форм і методів її здій­снення, вона характеризується певною самостійністю, однорідністю, повторюваністю.






§ 3. Методологія теорії права і держави
Методологія теорії права і держави (від греч. methodos -метод + logos - вчення) - система загальних підходів, принципів, методів, способів і засобів пізнання права і держави, реалізованих на основі знань про закономірності їхнього застосування за допомогою сукупності юридичних понять і категорій, а також вчення про теоре­тичні основи їхнього пізнавального використання.


§ 4. Загальні підходи і принципи, застосовувані в теорії права і держави

Теорія права і держави не обмежується власними (спеціальни­ми) методами, а виходить за їх межі, залучає до дослідження загаль-







Розділ І. Теорія права і держави як наука і юридична дисципліна

ні підходи, які виражають зв'язок із суспільною практикою, з інши­ми науками (філософією, соціологією, економічною теорією тощо), задіюють їхні можливості. Завдяки освоєнню елементів методів інших наук, так званій міждісціплінарній "методологічній" трансля­ції, відбувається оновлення, удосконалення методів теорії права і держави за рахунок освоєння елементів методів інших наук. Проте залучення загальних дослідницьких підходів як результату методо­логічної трансляції між юридичними й іншими науками не є меха­нічним і безмежним: перш ніж елементи методів інших наук набува­ють статусу загальних дослідницьких підходів у теорії права і держа­ви, вони мають бути адаптовані (пристосовані) і творчо переосмис­лені. Загальні дослідницькі підходи визначають фронтальну стра­тегію дослідження, актуалізуються цілями і завданнями конкрет­них проблем, що виникають у межах теорії права і держави, коли виявляється недостатність її власних методів, але не підмінюють їх собою. Більшість загальних підходів виникає в результаті "методоло­гічної трансляції" між філософією і теорією держави і права. Зазви­чай значущими серед них є загальні (філософські) підходи, але не можна применшувати вагомості й інших підходів.

Розглянемо деякі загальні підходи, що використовуються в теорії права і держави, - філософські і суспільно-наукові. Філософські підходи:

синергетичний - передбачає самоорганізацію через постійну зміну хаосу і порядку у складних соціальних системах (право, громадянське суспільство, правова система тощо); поряд із закономірними причинно-наслідковими зв'язками враховує випадкові зв'язки, що виникають у процесі самоор­ганізації різних систем, їх взаємодії з "навколишнім середо­вищем";

системний - передбачає розгляд право-державного об'єкта як складного, різнобічного, багатоякісного явища, що склада­ється з елементів і зв'язків між ними, котрі утворюють його


§ 4. Загальні підходи і принципи, іаспюсовувані в теорії права і держави

незмінну структуру і забезпечують його цілісність (кожну конкретну науку, діяльність, об'єкт можна розглядати як певну систему, що має множину взаємопов'язаних елемен­тів, компонентів, підсистем, визначені функції, цілі, склад, структуру);

аксіологічний (ідеологічний) - спирається на ідеї, цін­ності і дає можливість з'ясувати якості і властивості право-державних явищ і процесів, здатних задовольнити потреби окремої особи і певного суспільства, а також ідеї і спону­кання у вигляді норми та ідеалу; створює такі ідеї і цінності, які можуть наказати перейти до дій;





породжує потребу в соціальних формах спільної діяльності, в тому числі в праві, основу якого становлять ритуали, звича­єве право, що трансформується в позитивне право; розглядає відносини, що виникають між людьми у зв'язку з правом або його порушеннями, юридичними конфліктами;

комунікативний - ґрунтується на розумінні права і держави (її органів) як засобів взаємодії (комунікації) осіб, що виража­ється через певні поняття і існує в системі форм права і дер­жави; суб'єктів сприйняття і інтерпретації права та державної влади; легітимації права відповідно до ціннісних стандартів; взаємодії суб'єктів правовідносин з їх правами (уповноважена сторона) і обов'язками (зобов'язана сторона).

Суспільно-наукові підходи є такими:

Звичайно використовують різні підходи, якщо вони не виключа­ють один одного, що, як правило, відбувається у вигляді звертання до відповідного категоріально-понятійного ряду.


Принципи (єдності логічного та історичного, конкретного й абстрактного тощо) формуються зазвичай на рівні методів або мето­дологічних підходів - філософських і загальнонаукових, а не спеці­ально наукових. Принципи властиві методології досліджень так само, як і будь-яким явищам. Вони вимагають що дослідження проводили­ся за законами зв'язку, єдності, сполучення, системності відповідних способів (системи прийомів) між собою.

Принцип методологічного плюралізму закріплює можливість існування різних теоретичних, концептуальних підходів до вивчення державних і правових явищ, навіть таких, що обстоюють протилеж­ні погляди; заперечує одномірність і партикуляризм, тобто відосо­блення цінностей, фактів, ідей (форм) або насильницьке нав'язування будь-яких теоретичних схем як "абсолютних істин". Методологіч­ний плюралізм відображає природу права і держави як універсальних соціальних явищ (право і держава існують на різних рівнях соціаль­ного порядку), є зворотною стороною їх універсалізму.

Принцип єдності історичного і логічного допомагає відтворити об'єкт пізнання в сутнісних, закономірних зв'язках, де логічне є справж­ньою сутністю, а історичне - його формою, котра визначена конкрет­ним змістом. Якщо історичний метод дає змогу дослідити правові і державні явища в усій їх повноті - з усіма випадковостями, зиґзаґа­ми, подробицями, що нерідко спотворюють об'єктивну логіку розви­тку, то логічний метод допомагає відсторонитися від окремих фактів, особливостей, усього неістотного, визначити зміст правових суджень і простежити зв'язок між різними елементами права і держави тощо. У цілому ж принцип єдності логічного й історичного методів розкри­вається через два принципи: принцип проспективності (історизму) і принцип пізнавальної ретроспекції. Відповідно до першого принципу, нинішній (розвинутий) стан об'єкта неможливо добре вивчити і зрозу­міти без вивчення його історичного становлення. Відповідно до прин­ципу ретроспекції (принципу зворотного аналізу), до минулого стану потрібно підходити зі знанням зрілих, "що відбулися", станів об'єкта.


§ 5. Методи теорії права і держави

Терміни "методологія" і "метод" у теорії права і держави, як і в будь-якій науці, співвідносяться як загальне і часткове, де метод є





»





системою розумових і практичних операцій (процедур), що спрямо­вані на вирішення конкретних пізнавальних завдань з урахуванням визначеної пізнавальної мети.

Призначення методу - отримати за його допомогою нову інфор­мацію про навколишню реальність, заглибитися в сутність явищ і процесів, розкрити закони і закономірності розвитку, формуван­ня і функціонування об'єктів, які досліджуються. Від якості методу, правильності його обрання і застосування залежить істинність отри­маного знання.

Основні методи, використовувані в теорії права і держави.

Загальнонаукоеі методи (застосовуються до всіх наук):


Спеціально-наукові методи (застосовуються до конкретної науки, у нашому випадку - до теорії права і держави):

формально-юридичний (догматичний, юридично-технічний) -традиційно вживаний у теорії права і держави для вивчення "догми" права, його внутрішньої й зовнішньої форми. Аналіз джерел права, формальної визначеності права, порядку сис­тематизації нормативного матеріалу, правил юридичної тех­ніки є проявом цього методу. Завдяки зв'язаності із правилами логіки й мови зазначений метод допомагає сформулювати визначення юридичних понять, зробити їхній опис, класифі­кацію й систематизацію. Він забезпечує логічну стрункість і несуперечність викладу правових норм; наявність необ­хідних внутрішніх елементів при формулюванні понять, а також виведення з них логічних наслідків. Уже давні римляни вважали, що юридична форма є істотною формою (forma legalis - forma esseentialis);

соціологічно-правовий (взаємодіє із загальним соціокультур-ним підходом) - виражається в дослідженні права і держави не на рівні абстрактних категорій, а на базі реальних соціаль­них фактів, сформованих у суспільстві правил і передбачає використання таких засобів, як аналіз статистичних даних і різноманітних правових документів, соціально-правовий екс-





Роздиі 1. Теорія права і держави як наука і юридична дисципліна


§ 6. Понятійно-категоріальний апараті концепція теорії права і держанії





перимент, опитування населення, анкетування, інтерв'ювання з правових питань та ін. За допомогою цього методу можна визначити авторитет влади, якість діяльності законодавчої, виконавчої та судової галузей, ефективність правового регу­лювання, стан законності й правопорядку в суспільстві, пове-дінкову природу права;

герменевттно (тлумачно)-правовий (взаємодіє із філософським герменевтичним підходом)1 - допомагає досягти ясності в прочи­танні текстів правових документів і роз'ясненні їх внутрішнього змісту, уживанні термінів і узгодженні сфер їх використання, тлу­маченні вчинків учасників правовідносин. Будь-яке читання тек­сту (закону та інших правових документів) зумовлене потре­бою у відповіді на запитання "з якою метою" він був написаний. Використання герменевтично-правового методу спрямоване на подолання дистанції між читачем (тлумачем) і правовим текстом, прагнення поставити його на один культурно-правовий рівень із автором тексту, перебороти значеннєву роз'єднаність між ними і в такий спосіб включити зміст цього тексту в розуміння тлумача для того, щоб його реалізувати;

порівняльно-правовий - передбачає зіставлення подібних юридичних понять, явищ і процесів та встановлення їхньої специфіки. Порівняння застосовують у класифікації право-державних явищ, з'ясуванні їх історичної послідовності, гене­тичних зв'язків між ними, загальних і конкретних закономір­ностей розвитку, традицій і новацій. Розрізняють діахронне і синхронне порівняння: діахроиним є зіставлення галузі права чи інституту права в одній правовій системі в різні історичні періоди, встановлення наявності (відсутності) наступності у їх розвитку; синхронним - зіставлення галузі права чи інсти­туту права, що функціонують одночасно в різних правових системах, встановлення доцільності (недоцільності) запози­чення їх позитивного досвіду;

інструментально-правовий - дає змогу інструментально використати право в законотворчому процесі; визначати


правову форму як специфічну систему правових способів інструментів (заборон, дозволів, зобов'язань, заохочень, пока­рань), які поєднуються на окремих ділянках правового регу­лювання (залежно від мети, предмету, методу регулювання) у своєрідні режими, що забезпечують рішення суспільних завдань тощо;

  • метод теоретико-правового моделювання - передбачає ство­рення теоретичних моделей, в яких втілюються уявлення про ідеальні форми права і держави, що виникають на певному етапі соціально-політичного розвитку (наприклад, модель правової держави);

  • метод теоретико-правового прогнозування - полягає у вису­ненні та обґрунтуванні варіантів розвитку тих чи інших право-державних явищ.

З метою різнобічного пізнання права і держави доцільно викорис­товувати усі методи й підходи в сукупності. Варіанти вибірковості їх поєднання можуть бути різними: вони визначаються об'єктом, пред­метом, метою і завданнями пізнання проблем теорії права і держави.


§ 6. Понятійно-категоріальний апарат і концепція теорії права і держави

Понятійно-катсі оріалмшй апарат теорії права і держави - це

система погоджених і взаємозалежних понять і категорій (позначених словами і словосполученнями), необхідних для теоретичного пізнан­ня право-державних явищ і процесів.

Загальнотеоретичні юридичні поняття є формою конкретно­го мислення, що вкладається в логічно оформлену систему узагаль­нюючих ідей про групи (класи) юридичних явищ, відображених у їх відмітних ознаках.

Для гарантування юридичної безпеки поняттям і категоріям дається визначення (дефініція), що слугує моделлю і дає змогу порів­нювати з її змістом конкретні ситуації, котрі виникають у реально­му житті. Визначення поняття (дефініція) виражає: 1) його матері­альний зміст; 2) формальний зміст (форму) терміна, яким позначаєть­

ся поняття. Дефініції мають бути чіткилш іко<шрвтінімііі У

ки поняття не обов'язково повинні вхо4

АБОНЕМЕНТ ШЛЮПКИ


шн


1 Походить від слова герменевтика (гр. hermeneutike - тлумачне мистецтво) - сукуп­ність пізнавальних засобів, що одержали назву від імені давньогрецького бога Гер­меса, який витлумачував людям глибинний зміст велінь богів. Засновником герменев­тики як наукового методу вважається німецький вчений Ф. Шлейєрмахер (1768—1834).





І





дефініція має відображати основні елементи і зв'язки між ними, що характеризують певне поняття.

Процес розроблення дефініцій триває в категоризації понять -створенні категорій.

Загальнотеоретичні юридичні категорії - універсальні поняття, що є вищим рівнем наукового узагальнення стійких істотних внутрішніх і зовнішніх зв'язків право-державних явищ і процесів ("праворозумін-ня", "правова система", "механізм правового регулювання", "юридич­ний процес", "юридична практика" та ін.). Загальнотеоретичні катего­рії - форма логічного мислення, у якій поєднуються поняття і юридичні ситуації на основі загальних ознак елементів, з яких вони складаються (у цивільному праві - цивільно-правові зобов'язання; у кримінальному -склад злочину; у трудовому - трудовий договір тощо). Якщо визначен­ня поняття формулюється на основі аналізу самого поняття, то визна­чення категорії дається відповідно до іншої категорії. Юридичні кате­горії є об'єктивно-суб'єктивними утворами. З одного боку, вони мають тільки таке значення, яким їх наділяє об'єктивна реальність, яку ці кате­горії повинні відбивати. З другого боку, вони неможливі без інтелек­туальних зусиль юристів, що конструюють їх, системно класифікують, усувають хаос і невизначеність фактів суспільного життя, узагальню­ють раніше вироблені правові поняття. З допомогою юридичних кате­горій здійснюється схематизація права2. Наприклад, категорії злочинів поділяють на злочини невеликої, середньої і особливої тяжкості - залеж­но від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння; юридичні особи поділяються на державні і приватні, залежно від того, чи мають вони на меті отримання прибутку. Та сама юридична ситуація може співвідно­ситися відразу з кількома юридичними категоріями, що дає змогу вста­новити режим їх функціонування.

Вироблення понять і категорій теорії права і держави, їх кори­гування, наповнення новим змістом, впровадження в нормотворчу, правозастосовну та іншу практику - це результат інтелектуальної діяльності багатьох поколінь юристів, їх домовленості (конвенцій-ності). Разом із юридичними поняттями юридичні категорії станов­лять категоріально-понятійний апарат юридичної науки.

Тільки після опанування науковими поняттями і категоріями в галузі права і держави можна визначати закономірності державно-~«~иравов.ого4»отаиакуц.творчо розвивати, створювати моделі і пропону-

ляжшяшв wmti'^t 4ишіш\

' w те0рия права. - М.: NOTA BENE, 2000. - С. 358.


вати прогнози їх поступального руху. Будь-яка теоретична база пере­віряється надалі практикою.

Набір категорій і зміст понять визначаються концепцією, покла­деною в основу вивчення проблем теорії права і держави. Розроблен­ня концепцій - одне з головних методологічних завдань теорії права і держави.

Концепція теорії права і держави - це логічно виважена і уста­лена система причинно-наслідкових зв'язків між вихідною, стриж­невою ідеєю про право і державу й суміжними ідеями, що у комп­лексі пронизують весь досліджуваний (що викладається) матеріал, визначають його цільову спрямованість, підбір фактів, їх інтерпре­тацію та ін.

При побудові концепції теорії права і держави потрібно врахо­вувати, що її можна вивчати в широкому розумінні як науку про загальні закономірності права і держави та у вузькому значенні як юридичну догматику (аналітична юриспруденція). Перевагу слід віддати вивченню в широкому розумінні, оскільки вузьконорматив-ний підхід, властивий аналітичній юриспруденції (юридичному пози­тивізму), використовується в галузі юридичної техніки, юридичних понять, категорій і спрямований на вдосконалення структури системи права, надання їй формальної визначеності поза зв'язком із соціаль­ними процесами. У предмет свого дослідження аналітична юриспру­денція не вводить аксіологічні й соціологічні аспекти права: сутність права, його місце в суспільстві, дію в соціальних зв'язках та ін. Такий однобічний, далекий від методологічного й ідеологічного плюра­лізму метод не може бути визнаний ефективним у цілому. Він позбав­лений багатьох аспектів пізнання права і держави, що дають філо­софія права, соціологія права; збіднений однобокістю інтерпретації матеріалу і, отже, не може гарантувати свободу пошуку істини.

Розвиток філософії права (онтології, гносеології, аксіології, фено­менології, антропології права), соціології права й інших наукових дисциплін потребує прагматично-інтегрального підходу, врахуван­ня всієї системи факторів, які визначають право і здебільшого були головними для різних правових теорій. В центрі означеного підхо­ду мають бути людина, її потреби, інтереси, її основоположні права і свободи.





,


ТТШ





Розділ 1. Теорія права і держави як наука і юридична дисципліна

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации