Скакун О.Ф. Теорія права і держави - файл n1.doc
приобрестиСкакун О.Ф. Теорія права і державискачать (3072.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc


ЧАСТИНА ПЕРША
УДК 340.12(075.8) ББК 67.0я73 С42
Затверджено Міністерством освіти і пауки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (лист №1.4/18-Г-110.1 від 10.07.2009 р.)
Рецензенти:
О. В. Петришин - д.ю.н., проф. Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, зав. кафедри теорії держави і права, віце-президент АПрН України, академік АПрН України;
Ю. М. Оборотов - д.ю.н., проф. Одеської національної юридичної академії, зав. кафедри теорії держава і права, проректор з наукової роботи;
А. І. Колодій - д.ю.н., проф Київського національного університету внутрішніх справ, начальник кафедри конституційного і міжнародного права.
Скакун О. Ф.
С42 Теорія права і держави: Підручник. - К.: Алерта; КНТ ; ЦУЛ, 2009,520 с.
ISBN 978-966-2183-54-2 (Алерта) ISBN 978-966-373-571-9 (КНТ) ISBN 978-966-364-653-5 (ЦУЛ)
Підручник підготовлено відповідно до навчальної програми із загальної теорії держави і права для юридичних вищих навчальних закладів України. Навчальний матеріал становлять основні поняття, категорії і проблеми сучасної теорії права і держави. Усі питання курсу викладено з урахуванням новітніх теоретико-методологічних досягнень світової і вітчизняної юриспрунденції, оновленого національного законрдЙЯОТ^За^а^^Ж ^иди^нрї практики.
Для студентли)$$рэдщ> ЩЩШШШ* <"їетРантів> ад'юнктів, викладачів навчальних зак;шіу^^щохаjpoiLmTjL^aps -тих, хто цікавиться проблемами загалы іогоЯРНИ їфояівИІіерІЩЩШІ*"**^ •
|^ , „ М ББК67.0я73
Всі права застережені. Жодна частина цього видання не може бути відтворена будь-яким способом та у будь-якій формі без письмового дозволу власників інтелектуальних прав. Правову охорону здійснює Центр правових досліджень Фурси.
ISBN 978-966-2183-54-2 (Алерта) © 0 Ф Скакун 2009
ISBN 978-966-373-571-9 (КНТ) © Всеукраїнська асоціація
ISBN 978-966-364-653-5 (ЦУЛ) видавців "Правова єдність", 2009
ТЕОРІЯ ПРАВА І ДЕРЖАВИ ЯК ЮРИДИЧНА НАУКА І НОРМАТИВНО-НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА ТА ГЕНЕЗИС ЇЇ ОБ'ЄКТІВ ПІЗНАННЯ
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРІЯ ПРАВА І ДЕРЖАВИ ЯК НАУКА І ЮРИДИЧНА ДИСЦИПЛІНА
§ 1. Теорія права і держави, її об'єкт, предмет, ознаки
Теорія права і держави - фундаментальна юридична наука, що є синтетичною системою наукових знань про визначальні загальні закономірності становлення, оформлення, функціонування права і держави та про відправні типові юридичні поняття і категорії, через які розкриваються об'єктивні властивості право-державних явищ і процесів.
Об'єкт теорії права і держави - право і держава (їх явища і процеси) у зв'язку і зумовленості як абстрактні творіння суспільного життя, що не пов'язані з конкретною історичною епохою і пізнаються через узагальнені про них уявлення.
Предмет теорії права і держави - основні закономірності становлення, оформлення, функціонування права і держави, виражені в узагальненому вигляді в поняттях, категоріях, принципах, теоретичних конструкціях, через які розкриваються об'єктивні властивості право-державних явищ і процесів.
Основні ознаки теорії права і держави як юридичної науки:
1) забезпечує зв 'язок юриспруденції з іншими суспільними науками - входить до складу суспільних наук (усі науки поділя-
ються на технічні, природничі, суспільні), оскільки вивчає суспільні явища, якими є право і держава; користується досягненнями різних суспільних наук, в тому числі міждисциплінарних (філософія права, соціологія права, психологія права тощо);
вивчає право і державу, як самобутні і відносно автономні явища, в єдності та органічному зв'язку, їхній взаємній і соціальній зумовленості, значенні у житті суспільства. Це означає, що право формується в суспільстві у вигляді типізованих стандартів поведінки чи моделей вирішення конфліктів. Ці стандарти закріплюються державою у визначених офіційних формах (норматйвно-правовий акт, правовий прецедент тощо). Держава встановлює, охороняє і захищає правопорядок через використання правових заходів (засобів і способів) і правових форм діяльності (нормотворча, правозастосовна, правотлумачна, установча, правоохоронна). У демократичному суспільстві держава не допускає свавілля своєї влади, а керується принципом верховенства права, згідно з яким природні, невідчужувані і невід'ємні права і свободи людини є основою права держави, його правовим першоджерелом;
вивчає державу і право в узагальненому (синтетичному) вигляді - теорію держави і права називають загальною, загальним курсом не тільки тому, щоб відокремити її від теорій (теоретичних частин) інших юридичних наук. її загальний характер виявляється в такому: а) розкриває значення норми права через її загальний аналіз (види, структура, співвідношення з приписом статті нормативного акта та ін.); б) досліджує право як систему в цілому, а не як конкретну правову систему; в) ґрунтується на узагальненні даних і висновків інших юридичних наук та юридичної практики; г) розробляє теоретичні моделі нормотворчої, правозастосовної, інтерпретаційної, правоохоронної та інших практик; д) дає теоретичні узагальнення як внутрішньодержавних, так і міжнародних правових явищ і процесів;
4) вивчає загальні визначальні закономірності становлення,
оформлення, функціонування права і держави, тобто такі,
без яких буття права і держави є неможливим (закономір-
§ 1. Теорія права і держави. її об'єкт, предмет, ознаки
ності формування права; закономірності виникнення держави; закономірності дії механізму правового регулювання тощо). Проте не обмежується вивченням винятково загальних закономірностей (глобальних і локальних перетворень). Враховує також випадковості поряд з абстрагуванням від конкретного стану і розвитку права і держави окремих країн, якого вимагає вироблення загальних закономірностей. Адже без знання випадків (відносно малих змін) складно правильно зрозуміти загальні закономірності. Нерідко за будь-якою випадковістю ховається закономірність іншого типу або кілька конкуруючих закономірностей. Тому під час розгляду закономірностей (необхідностей) беруть до уваги і випадковості;
виробляє відправні типові юридичні поняття і категорії, через які розкриваються об'єктивні властивості право-державних явищ і процесів (сутність держави, форма держави, тип держави, функції держави, юридична рівність, сутність права, форма права, система права, правовідносини, механізм правового регулювання та ін.). Суміжні загальні і абстрактні поняття, що відображають закономірності, становлять єдиний для всієї юриспруденції понятійно-категоріальний апарат. Цим самим теорія держави і права виконує методологічну, базову функцію стосовно інших юридичних наук;
дає прогнози і рекомендації щодо вдосконалення та розвитку права і держави на основі глибоких узагальнень здобутків юридичної теорії і практики (вітчизняної і світової).
Теорія права і держави як юридична дисципліна, що є фундаментальною, методологічною дисципліною у системі вищої юридичної освіти, має за мету підготувати юристів високої кваліфікації, сформувати у них гуманістичне правове мислення, здатність професійно забезпечувати реалізацію, охорону і захист прав і свобод людини, виявляти активність в утвердженні в Україні принципу верховенства права, у побудові демократичної соціальної держави.
Завдання вивчення теорії права і держави як юридичної дисципліни полягають в оволодінні її предметом, який становлять:
• загальні закономірності становлення, оформлення і функціонування право-державних явищ і процесів;
юридичний понятійно-категоріальний апарат;
об'єктивні властивості право-державних явищ і процесів в Україні і їх порівняльні аспекти в інших країнах світу;
Завданнями теорії права і держави як юридичної дисципліни є такі: розвинути абстрактне юридичне мислення майбутнього юриста засвоєнням загальновизначальних закономірностей становлення, формування і функціонування права і держави, які є предметом цієї науки;
здобути узагальнені систематизовані знання про структу-рування і розвиток правових і державних явищ та процесів, методів їх пізнання;
оволодіти понятійно-категоріальним апаратом і вміти вільно оперувати загальною юридичною термінологією, спиратися на неї у подальшому навчанні і практиці;
сприймати право як універсальний регулятор суспільних відносин, за допомогою якого можна розв'язувати конфлікти, досягати компромісів, реалізовувати права і свободи людини, притягувати до відповідальності у разі їх порушення; орієнтуватися в національному законодавстві, знати основні кодекси, закони і підзаконні акти, їх структури, суб'єктів їх видання;
знати основні процеси реалізації норм права, включаючи їх тлумачення і ефективність дії;
набути навичок правильно використовувати права, виконувати обов'язки, додержуватися заборон, тлумачити нормативні приписи законів та інших нормативно-правових актів, застосовувати їх до конкретних ситуацій тощо.
§ 2. Функції теорії права і держави
Функції теорії права і держави - основні напрями її теоретичного і практичного призначення в суспільстві з метою його прогресивного перетворення.
Конкретна функція - це єдність змісту, форм і методів її здійснення, вона характеризується певною самостійністю, однорідністю, повторюваністю.

§ 3. Методологія теорії права і держави
Методологія теорії права і держави (від греч. methodos -метод + logos - вчення) - система загальних підходів, принципів, методів, способів і засобів пізнання права і держави, реалізованих на основі знань про закономірності їхнього застосування за допомогою сукупності юридичних понять і категорій, а також вчення про теоретичні основи їхнього пізнавального використання.
§ 4. Загальні підходи і принципи, застосовувані в теорії права і держави
Теорія права і держави не обмежується власними (спеціальними) методами, а виходить за їх межі, залучає до дослідження загаль-


Розділ І. Теорія права і держави як наука і юридична дисципліна
ні підходи, які виражають зв'язок із суспільною практикою, з іншими науками (філософією, соціологією, економічною теорією тощо), задіюють їхні можливості. Завдяки освоєнню елементів методів інших наук, так званій міждісціплінарній "методологічній" трансляції, відбувається оновлення, удосконалення методів теорії права і держави за рахунок освоєння елементів методів інших наук. Проте залучення загальних дослідницьких підходів як результату методологічної трансляції між юридичними й іншими науками не є механічним і безмежним: перш ніж елементи методів інших наук набувають статусу загальних дослідницьких підходів у теорії права і держави, вони мають бути адаптовані (пристосовані) і творчо переосмислені. Загальні дослідницькі підходи визначають фронтальну стратегію дослідження, актуалізуються цілями і завданнями конкретних проблем, що виникають у межах теорії права і держави, коли виявляється недостатність її власних методів, але не підмінюють їх собою. Більшість загальних підходів виникає в результаті "методологічної трансляції" між філософією і теорією держави і права. Зазвичай значущими серед них є загальні (філософські) підходи, але не можна применшувати вагомості й інших підходів.
Розглянемо деякі загальні підходи, що використовуються в теорії права і держави, - філософські і суспільно-наукові. Філософські підходи:
матеріалістичний - ґрунтується на категорії економічного базису, якою пояснюється розвиток держави і права як його надбудови (К. Маркс, Ф. Енгельс);
метафізичний - полягає у вивченні право-державних явищ і процесів в статиці і "зсередини", в усуненні будь-якого впливу на них (Г. Кельзен);
синергетичний - передбачає самоорганізацію через постійну зміну хаосу і порядку у складних соціальних системах (право, громадянське суспільство, правова система тощо); поряд із закономірними причинно-наслідковими зв'язками враховує випадкові зв'язки, що виникають у процесі самоорганізації різних систем, їх взаємодії з "навколишнім середовищем";
системний - передбачає розгляд право-державного об'єкта як складного, різнобічного, багатоякісного явища, що складається з елементів і зв'язків між ними, котрі утворюють його
§ 4. Загальні підходи і принципи, іаспюсовувані в теорії права і держави
незмінну структуру і забезпечують його цілісність (кожну конкретну науку, діяльність, об'єкт можна розглядати як певну систему, що має множину взаємопов'язаних елементів, компонентів, підсистем, визначені функції, цілі, склад, структуру);
аксіологічний (ідеологічний) - спирається на ідеї, цінності і дає можливість з'ясувати якості і властивості право-державних явищ і процесів, здатних задовольнити потреби окремої особи і певного суспільства, а також ідеї і спонукання у вигляді норми та ідеалу; створює такі ідеї і цінності, які можуть наказати перейти до дій;
феноменологічний - ґрунтується на первісному досвіді, досвіді пізнавальної свідомості; на чистих нормативних структурах, що підкоряють собі людську свідомість і діяльність, а не на пізнанні форм реальної поведінки людей; акцентує увагу на принципі суб'єктивності, прагне описати феномени свідомості і показати, як вони конструюються; визнає фундаментальними феноменами людського буття свідомість і самосвідомість; уявляє право (як і будь-яке явище) таким, що дається через свідомість, яка занурена у безліч життєвих зв'язків і своїми зусиллями (незалежно від законодавця і судді) утворює певні форми; законодавець і суддя лише "розпізнають" уже готові, сформовані правові моделі, виявляють типові життєві ситуації, яким людина надає значущості;
герменевтичний - ґрунтується на вченні про способи тлумачення правових текстів, первісний смисл яких є неясним через їх давність або багатозначність; контекстом інтерпретації правової норми й конкретної ситуації вважає "бажане право", з його допомогою відбувається входження в герме-невтичне коло, коли для розуміння цілого необхідно зрозуміти його окремі частини, але для розуміння окремих частин уже потрібно мати уявлення про зміст цілого (знати попередні нормативні акти та юридичні ситуації). Розуміння (з'ясування смислу) правових норм визначається глибиною особистих переживань, що виникають у кожній конкретній ситуації правозастосування, мас творчий характер; антропологічний ~ має основою вивчення правового буття людей; виходить з того, що біологічна незахищеність людини
породжує потребу в соціальних формах спільної діяльності, в тому числі в праві, основу якого становлять ритуали, звичаєве право, що трансформується в позитивне право; розглядає відносини, що виникають між людьми у зв'язку з правом або його порушеннями, юридичними конфліктами;
• комунікативний - ґрунтується на розумінні права і держави (її органів) як засобів взаємодії (комунікації) осіб, що виражається через певні поняття і існує в системі форм права і держави; суб'єктів сприйняття і інтерпретації права та державної влади; легітимації права відповідно до ціннісних стандартів; взаємодії суб'єктів правовідносин з їх правами (уповноважена сторона) і обов'язками (зобов'язана сторона).
Суспільно-наукові підходи є такими:
функціонально-інструментальний - ґрунтується на характеристиці взаємовпливу права, держави та інших соціальних явищ (політики, економіки, релігії); передбачає, що здійснення впливу з боку права відбувається за допомогою його інструментів - правових засобів і способів (заборон, дозволів, зобов'язань, заохочень, рекомендацій, покарань);
діяльнісний (праксіологічний) - бере за основу категорію предметної діяльності людини (групи людей, соціуму в цілому), де діяльність - форма правової активності, що характеризує здатність людини чи пов'язаних з нею систем бути причиною змін у право-державному бутті;
інформаційний - ґрунтується на розумінні інформації як основи і змісту практично всіх право-державних явищ і процесів; виявляє нові якості, важливі для розуміння їх сутності та можливих напрямів розвитку на основі знання загальних властивостей та закономірностей інформаційних процесів. За цього підходу відправник і одержувач інформації перебувають на різних полюсах інформаційного каналу, але здатні підтримувати діалог, перейти на рівень комунікації;
соціокультурний - полягяє в розгляді права і держави як соціальних і культурних феноменів, що є соціокультурним відтворенням (репродукцією).
Звичайно використовують різні підходи, якщо вони не виключають один одного, що, як правило, відбувається у вигляді звертання до відповідного категоріально-понятійного ряду.
Принципи (єдності логічного та історичного, конкретного й абстрактного тощо) формуються зазвичай на рівні методів або методологічних підходів - філософських і загальнонаукових, а не спеціально наукових. Принципи властиві методології досліджень так само, як і будь-яким явищам. Вони вимагають що дослідження проводилися за законами зв'язку, єдності, сполучення, системності відповідних способів (системи прийомів) між собою.
Принцип методологічного плюралізму закріплює можливість існування різних теоретичних, концептуальних підходів до вивчення державних і правових явищ, навіть таких, що обстоюють протилежні погляди; заперечує одномірність і партикуляризм, тобто відособлення цінностей, фактів, ідей (форм) або насильницьке нав'язування будь-яких теоретичних схем як "абсолютних істин". Методологічний плюралізм відображає природу права і держави як універсальних соціальних явищ (право і держава існують на різних рівнях соціального порядку), є зворотною стороною їх універсалізму.
Принцип єдності історичного і логічного допомагає відтворити об'єкт пізнання в сутнісних, закономірних зв'язках, де логічне є справжньою сутністю, а історичне - його формою, котра визначена конкретним змістом. Якщо історичний метод дає змогу дослідити правові і державні явища в усій їх повноті - з усіма випадковостями, зиґзаґами, подробицями, що нерідко спотворюють об'єктивну логіку розвитку, то логічний метод допомагає відсторонитися від окремих фактів, особливостей, усього неістотного, визначити зміст правових суджень і простежити зв'язок між різними елементами права і держави тощо. У цілому ж принцип єдності логічного й історичного методів розкривається через два принципи: принцип проспективності (історизму) і принцип пізнавальної ретроспекції. Відповідно до першого принципу, нинішній (розвинутий) стан об'єкта неможливо добре вивчити і зрозуміти без вивчення його історичного становлення. Відповідно до принципу ретроспекції (принципу зворотного аналізу), до минулого стану потрібно підходити зі знанням зрілих, "що відбулися", станів об'єкта.
§ 5. Методи теорії права і держави
Терміни "методологія" і "метод" у теорії права і держави, як і в будь-якій науці, співвідносяться як загальне і часткове, де метод є
»
системою розумових і практичних операцій (процедур), що спрямовані на вирішення конкретних пізнавальних завдань з урахуванням визначеної пізнавальної мети.
Призначення методу - отримати за його допомогою нову інформацію про навколишню реальність, заглибитися в сутність явищ і процесів, розкрити закони і закономірності розвитку, формування і функціонування об'єктів, які досліджуються. Від якості методу, правильності його обрання і застосування залежить істинність отриманого знання.
Основні методи, використовувані в теорії права і держави.
Загальнонаукоеі методи (застосовуються до всіх наук):
діалектичний - всебічне вивчення процесів виникнення, еволюції, ознак об'єкта, його значення у період функціонування, перспектив розвитку; встановлення зв'язку з чинниками матеріальними (матеріалістична діалектика), духовними, культурно-моральними (ідеалістична діалектика). Для вивчення застосовують загальні категорії діалектики - сутність і явище, форми і зміст, можливість і дійсність. Цей метод використовує принципи і закони діалектичної логіки: закон переходу кількісних змін у якісні; закон єдності і боротьби протилежностей; закон заперечення заперечення (допомагає виявити і ліквідувати суперечності в поясненні фактів і явищ, виробити критичне ставлення до будь-яких неточностей і непослідовностей в отриманій інформації);
логічний - використовується для формування нових понять, їх класифікації, типологізації досліджуваних явищ, тобто поділу на окремі типи, підтипи; усунення неточностей і суперечностей тощо. Цей метод передбачає використання логічних законів і правил (їх називають ще методами-прийомами або логічними прийомами): сходження від абстрактного до конкретного, абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання та ін.;
історичний - пізнання генезису та розвитку подій, фактів, ідей (теорій) у контексті їх виникнення, формування і розвитку, виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей. Завданням його є установити значення досліджуваного об'єкта для періоду функціонування, перспектив розвитку, зв'язок із сучасністю;
системного аналізу - основні правила і принципи елементарно-структурної внутрішньої методології системного підходу, які дають змогу здійснити комплексне пізнання великих і складних об'єктів (систем) у цілісності, єдності різноманітних явищ, що набувають нових якостей, яких немає у разі існування їх у роз'єднаному стані. Системний аналіз полягає у вивченні всього розмаїття зв'язків правових і державних явищ один з одним і із зовнішнім середовищем; установленні того, що життя системи визначається процесом зміни і стабілізації, збереженням традицій і збагаченням новаціями, а тривале порушення балансу цих процесів обертається руйнацією системи;
структурно-функціональний - полягає у виокремленні в деяких системах права і держави їх структурних частин за призначенням, роллю, взаємозв'язком, конкретною дією (функціонуванням).
Спеціально-наукові методи (застосовуються до конкретної науки, у нашому випадку - до теорії права і держави):
• формально-юридичний (догматичний, юридично-технічний) -традиційно вживаний у теорії права і держави для вивчення "догми" права, його внутрішньої й зовнішньої форми. Аналіз джерел права, формальної визначеності права, порядку систематизації нормативного матеріалу, правил юридичної техніки є проявом цього методу. Завдяки зв'язаності із правилами логіки й мови зазначений метод допомагає сформулювати визначення юридичних понять, зробити їхній опис, класифікацію й систематизацію. Він забезпечує логічну стрункість і несуперечність викладу правових норм; наявність необхідних внутрішніх елементів при формулюванні понять, а також виведення з них логічних наслідків. Уже давні римляни вважали, що юридична форма є істотною формою (forma legalis - forma esseentialis);
• соціологічно-правовий (взаємодіє із загальним соціокультур-ним підходом) - виражається в дослідженні права і держави не на рівні абстрактних категорій, а на базі реальних соціальних фактів, сформованих у суспільстві правил і передбачає використання таких засобів, як аналіз статистичних даних і різноманітних правових документів, соціально-правовий екс-




Роздиі 1. Теорія права і держави як наука і юридична дисципліна § 6. Понятійно-категоріальний апараті концепція теорії права і держанії
перимент, опитування населення, анкетування, інтерв'ювання з правових питань та ін. За допомогою цього методу можна визначити авторитет влади, якість діяльності законодавчої, виконавчої та судової галузей, ефективність правового регулювання, стан законності й правопорядку в суспільстві, пове-дінкову природу права;
герменевттно (тлумачно)-правовий (взаємодіє із філософським герменевтичним підходом)1 - допомагає досягти ясності в прочитанні текстів правових документів і роз'ясненні їх внутрішнього змісту, уживанні термінів і узгодженні сфер їх використання, тлумаченні вчинків учасників правовідносин. Будь-яке читання тексту (закону та інших правових документів) зумовлене потребою у відповіді на запитання "з якою метою" він був написаний. Використання герменевтично-правового методу спрямоване на подолання дистанції між читачем (тлумачем) і правовим текстом, прагнення поставити його на один культурно-правовий рівень із автором тексту, перебороти значеннєву роз'єднаність між ними і в такий спосіб включити зміст цього тексту в розуміння тлумача для того, щоб його реалізувати;
порівняльно-правовий - передбачає зіставлення подібних юридичних понять, явищ і процесів та встановлення їхньої специфіки. Порівняння застосовують у класифікації право-державних явищ, з'ясуванні їх історичної послідовності, генетичних зв'язків між ними, загальних і конкретних закономірностей розвитку, традицій і новацій. Розрізняють діахронне і синхронне порівняння: діахроиним є зіставлення галузі права чи інституту права в одній правовій системі в різні історичні періоди, встановлення наявності (відсутності) наступності у їх розвитку; синхронним - зіставлення галузі права чи інституту права, що функціонують одночасно в різних правових системах, встановлення доцільності (недоцільності) запозичення їх позитивного досвіду;
інструментально-правовий - дає змогу інструментально використати право в законотворчому процесі; визначати
правову форму як специфічну систему правових способів інструментів (заборон, дозволів, зобов'язань, заохочень, покарань), які поєднуються на окремих ділянках правового регулювання (залежно від мети, предмету, методу регулювання) у своєрідні режими, що забезпечують рішення суспільних завдань тощо;
метод теоретико-правового моделювання - передбачає створення теоретичних моделей, в яких втілюються уявлення про ідеальні форми права і держави, що виникають на певному етапі соціально-політичного розвитку (наприклад, модель правової держави);
метод теоретико-правового прогнозування - полягає у висуненні та обґрунтуванні варіантів розвитку тих чи інших право-державних явищ.
З метою різнобічного пізнання права і держави доцільно використовувати усі методи й підходи в сукупності. Варіанти вибірковості їх поєднання можуть бути різними: вони визначаються об'єктом, предметом, метою і завданнями пізнання проблем теорії права і держави.
§ 6. Понятійно-категоріальний апарат і концепція теорії права і держави
Понятійно-катсі оріалмшй апарат теорії права і держави - це
система погоджених і взаємозалежних понять і категорій (позначених словами і словосполученнями), необхідних для теоретичного пізнання право-державних явищ і процесів.
Загальнотеоретичні юридичні поняття є формою конкретного мислення, що вкладається в логічно оформлену систему узагальнюючих ідей про групи (класи) юридичних явищ, відображених у їх відмітних ознаках.
Для гарантування юридичної безпеки поняттям і категоріям дається визначення (дефініція), що слугує моделлю і дає змогу порівнювати з її змістом конкретні ситуації, котрі виникають у реальному житті. Визначення поняття (дефініція) виражає: 1) його матеріальний зміст; 2) формальний зміст (форму) терміна, яким позначаєть
ся поняття. Дефініції мають бути чіткилш іко<шрвтінімііі У
ки поняття не обов'язково повинні вхо4
АБОНЕМЕНТ ШЛЮПКИ
шн
1 Походить від слова герменевтика (гр. hermeneutike - тлумачне мистецтво) - сукупність пізнавальних засобів, що одержали назву від імені давньогрецького бога Гермеса, який витлумачував людям глибинний зміст велінь богів. Засновником герменевтики як наукового методу вважається німецький вчений Ф. Шлейєрмахер (1768—1834).
І
дефініція має відображати основні елементи і зв'язки між ними, що характеризують певне поняття.
Процес розроблення дефініцій триває в категоризації понять -створенні категорій.
Загальнотеоретичні юридичні категорії - універсальні поняття, що є вищим рівнем наукового узагальнення стійких істотних внутрішніх і зовнішніх зв'язків право-державних явищ і процесів ("праворозумін-ня", "правова система", "механізм правового регулювання", "юридичний процес", "юридична практика" та ін.). Загальнотеоретичні категорії - форма логічного мислення, у якій поєднуються поняття і юридичні ситуації на основі загальних ознак елементів, з яких вони складаються (у цивільному праві - цивільно-правові зобов'язання; у кримінальному -склад злочину; у трудовому - трудовий договір тощо). Якщо визначення поняття формулюється на основі аналізу самого поняття, то визначення категорії дається відповідно до іншої категорії. Юридичні категорії є об'єктивно-суб'єктивними утворами. З одного боку, вони мають тільки таке значення, яким їх наділяє об'єктивна реальність, яку ці категорії повинні відбивати. З другого боку, вони неможливі без інтелектуальних зусиль юристів, що конструюють їх, системно класифікують, усувають хаос і невизначеність фактів суспільного життя, узагальнюють раніше вироблені правові поняття. З допомогою юридичних категорій здійснюється схематизація права2. Наприклад, категорії злочинів поділяють на злочини невеликої, середньої і особливої тяжкості - залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння; юридичні особи поділяються на державні і приватні, залежно від того, чи мають вони на меті отримання прибутку. Та сама юридична ситуація може співвідноситися відразу з кількома юридичними категоріями, що дає змогу встановити режим їх функціонування.
Вироблення понять і категорій теорії права і держави, їх коригування, наповнення новим змістом, впровадження в нормотворчу, правозастосовну та іншу практику - це результат інтелектуальної діяльності багатьох поколінь юристів, їх домовленості (конвенцій-ності). Разом із юридичними поняттями юридичні категорії становлять категоріально-понятійний апарат юридичної науки.
Тільки після опанування науковими поняттями і категоріями в галузі права і держави можна визначати закономірності державно-~«~иравов.ого4»отаиакуц.творчо розвивати, створювати моделі і пропону-
ляжшяшв wmti'^t 4ишіш\
' w те0рия права. - М.: NOTA BENE, 2000. - С. 358.
вати прогнози їх поступального руху. Будь-яка теоретична база перевіряється надалі практикою.
Набір категорій і зміст понять визначаються концепцією, покладеною в основу вивчення проблем теорії права і держави. Розроблення концепцій - одне з головних методологічних завдань теорії права і держави.
Концепція теорії права і держави - це логічно виважена і усталена система причинно-наслідкових зв'язків між вихідною, стрижневою ідеєю про право і державу й суміжними ідеями, що у комплексі пронизують весь досліджуваний (що викладається) матеріал, визначають його цільову спрямованість, підбір фактів, їх інтерпретацію та ін.
При побудові концепції теорії права і держави потрібно враховувати, що її можна вивчати в широкому розумінні як науку про загальні закономірності права і держави та у вузькому значенні як юридичну догматику (аналітична юриспруденція). Перевагу слід віддати вивченню в широкому розумінні, оскільки вузьконорматив-ний підхід, властивий аналітичній юриспруденції (юридичному позитивізму), використовується в галузі юридичної техніки, юридичних понять, категорій і спрямований на вдосконалення структури системи права, надання їй формальної визначеності поза зв'язком із соціальними процесами. У предмет свого дослідження аналітична юриспруденція не вводить аксіологічні й соціологічні аспекти права: сутність права, його місце в суспільстві, дію в соціальних зв'язках та ін. Такий однобічний, далекий від методологічного й ідеологічного плюралізму метод не може бути визнаний ефективним у цілому. Він позбавлений багатьох аспектів пізнання права і держави, що дають філософія права, соціологія права; збіднений однобокістю інтерпретації матеріалу і, отже, не може гарантувати свободу пошуку істини.
Розвиток філософії права (онтології, гносеології, аксіології, феноменології, антропології права), соціології права й інших наукових дисциплін потребує прагматично-інтегрального підходу, врахування всієї системи факторів, які визначають право і здебільшого були головними для різних правових теорій. В центрі означеного підходу мають бути людина, її потреби, інтереси, її основоположні права і свободи.
,
ТТШ
Розділ 1. Теорія права і держави як наука і юридична дисципліна