Яновський П.О. Пасажирські перевезення: Навчальний посібник - файл n1.doc

приобрести
Яновський П.О. Пасажирські перевезення: Навчальний посібник
скачать (7932.1 kb.)
Доступные файлы (24):
n1.doc180kb.17.12.2008 16:14скачать
10,11.doc2982kb.19.12.2008 11:22скачать
n3.doc642kb.17.12.2008 16:06скачать
n4.doc189kb.17.12.2008 16:09скачать
n5.doc754kb.24.12.2008 17:02скачать
n6.doc435kb.23.12.2008 16:17скачать
n7.doc94kb.23.12.2008 16:21скачать
n8.doc1017kb.17.12.2008 16:23скачать
n9.doc143kb.03.02.2009 17:54скачать
n10.doc67kb.23.12.2008 16:53скачать
n11.doc342kb.03.12.2008 12:52скачать
n12.doc66kb.23.12.2008 16:53скачать
n13.doc175kb.16.12.2008 16:02скачать
n14.doc61kb.23.12.2008 16:55скачать
n15.doc118kb.16.12.2008 12:12скачать
n16.doc108kb.16.12.2008 16:07скачать
n17.doc1784kb.02.02.2009 10:26скачать
n18.doc4506kb.16.12.2008 17:10скачать
n19.doc1947kb.24.12.2008 17:02скачать
n20.doc26kb.24.12.2008 15:45скачать
n21.doc136kb.10.12.2008 16:21скачать
n22.doc914kb.24.12.2008 17:02скачать
n23.doc156kb.27.01.2009 17:21скачать
n24.doc32kb.24.12.2008 15:41скачать

n1.doc

ПЕРЕДМОВА
Навчальний посібник з дисципліни „Пасажирські перевезення” пропонується студентам транспортних університетів України.

Викладацький досвід автора показує, що розрізненість у сучасній літературі відомостей про сучасний стан вітчизняного пасажирського транспорту, його проблеми, тенденції і перспективи розвитку дуже негативно відбивається на навчальному процесі і якості знань студентів. Тому мета видання посібника є систематизоване викладення комплексу знань з організації перевезень пасажирів наземними та водними видами транспорту.

В посібнику наводиться інформація про методи обслуговування пасажирів на кожному виді транспорту, сутність основних проблем в роботі пасажирського комплексу, про форми транспортного сервісу, а також економічні, правові, технічні і технологічні аспекти реалізації складових сучасних елементів сервісу в транспортному обслуговуванні населення у ринкових умовах.

Посібник має сприяти виконанню основного завдання навчальних закладів з підготовки спеціалістів з широким спектром знань і вмінь у сфері діяльності пасажирського комплексу держави, здібних самостійно розв’язувати практичні задачі з розвитку і вдосконалення організації пасажирських перевезень в містах, селах, регіонах і між державами.

Джерелами інформації, наведеної у посібнику, послугували наукові дослідження, статистичні дані, навчально-методична література, періодичні видання, переклади з іноземних мов, Інтернет-сайти. В процесі визначення тенденцій розвитку було проаналізовано стан і тенденції розвитку транспортних систем країн СНД і світу. Основну увагу при цьому приділялося уточненням понятійного апарата, а також визначенням і розрахункам показників і характеристик транспортних процесів для різних видів транспорту.

Основний матеріал посібника викладено у 16 розділах, кожний з яких складається з 3-8 підрозділів. Основні поняття і ключеві слова зведено у предметний покажчик. У посібнику наведено основні довідково-інформаційні дані для розв’язання задач, обов’язкові та додаткові задачі і питання для самоконтролю. Все це має сприяти практичному засвоюванню викладеного в посібнику матеріалу студентами, їх вмінню вирішувати конкретні практичні задачі.

Паралельно автором ведеться робота з підготовки матеріалів посібника до видання російською мовою.

Автор висловлює подяку професорам Ю.Ф. Кулаєву, Т.В. Бутько, В.М. Самсонкіну начальнику Головного управління приміських пасажирських перевезень Укрзалізниці І.В. Маріненку, колективу кафедри „Управління експлуатаційної роботи” УкрДАЗТ, які допомогли у підготовці матеріалу до видання.

Автор буде вдячним за отримання критичних зауважень рекомендацій і побажань.
ВСТУП
Транспорт представляє собою важливу ключову складову економіки держави, без якісного функціонування якої неможливий наступний економічний розвиток нашого суспільства. Пасажирський транспортний комплекс - одна із значущих галузей транспортної системи, яка має велике соціально-економічне значення через її важливу роль в життєзабезпеченні світової спільноти. Перевезення населення нашої держави здійснюється основними видами транспорту, місце, роль і географія дії кожного з них залежить від багатьох факторів. Разом вони виконують задачу з максимального і якісного задоволення попиту людей в перевезеннях в складних ринкових умовах, що має супроводжуватися раціональним і економічним використанням технічних засобів.

Пасажири, враховуючи особливості транспортного забезпечення конкретного регіону і якість їх обслуговування кожним видом транспорту, а також наявні недоліки і досягнення в їх роботі, обирають певний вид транспорту, тим самим економічно зміцнюють його. В ринкових умовах особливо загострюється конкуренція між різними видами транспорту, що спонукає спеціалістів до постійного пошуку нових форм і сучасних методів організації пасажирських перевезень з метою покращення умов перевезень (зручності, комфорту), зменшення вартості проїзду, часу на доставку пасажирів до місць призначення, постійного удосконалення транспортних засобів і безумовного забезпечення безпеки пасажирів і їх багажу при перевезеннях.

Тому сучасний спеціаліст з організації функціонування транспортних систем, перевезень і управління на будь-якому виді транспорту повинен мати високу кваліфікацію. В ринкових умовах він повинен володіти необхідним інструментарієм для обґрунтування сервісу транспортного обслуговування пасажирів, визначення його ефективності, забезпечення комерційного успіху транспортного підприємства і якісного обслуговування пасажирів.

Запропонований навчальний посібник з дисципліни „Пасажирські перевезення” для студентів транспортних університетів України представляє собою систематизоване викладення комплексу знань з організації перевезень пасажирів наземними та водними видами транспорту із забезпеченням високого рівня якості їх транспортного обслуговування. В посібнику наводиться інформація про методи обслуговування пасажирів на кожному виді транспорту, сутність основних проблем в роботі пасажирського комплексу, про форми транспортного сервісу, а також економічні, правові, технічні і технологічні аспекти реалізації складових сучасних елементів сервісу в транспортному обслуговуванні населення.

Основною задачею дисципліни „Пасажирські перевезення” є підготовка спеціалістів з широким спектром знань і вмінь у сфері діяльності пасажирського комплексу держави, здібних самостійно розв’язувати практичні задачі з розвитку і вдосконалення організації пасажирських перевезень в містах, селах, регіонах і між державами.


1 Система управління пасажирськими перевезеннями на транспорті
Нові терміни та поняття

транспортна система

якість обслуговування

ринок

рентабельність

інфраструктура

фінансовий результат

пасажирооборот

управління

рейковий автобус

прогнозування

автомобільний маршрут

планування

автостанція

суб’єкт управління

основні фактори

об’єкт управління

міграція населення





1.1 Транспортна система як фактор соціально-економічного розвитку держави
Ефективне функціонування економіки, ринків товарів і послуг в суспільстві, а також динамічний розвиток регіонів, міжнародних економічних, культурних зв’язків і розширення торгівлі з іншими державами забезпечується розвинутою, розгалуженою, надійно та стабільно працюючою транспортною системою, яка служить міцною базою соціально-економічного розвитку держави. Мобільність економіки будь-якої держави, її спроможність адаптуватися до мінливих умов ринку можлива за наявності розвинутої виробничої інфраструктури з усіма її складовими (однією складовою є транспортна система), яка виступає як фактор, що сприяє раціональній організації життєзабезпечення економічного простору, реалізації регіонального розподілу праці, з передбаченням змін географічного розміщення не тільки різноманітних товарів, а і людей, тобто – перевезень великої маси вантажів і пасажирів.

В транспортну систему України, яка забезпечує перевезення пасажирів в міжміському, міжнародному, внутрішньоміському і приміському сполученнях, входять різні види транспорту загального користування:

- наземні: залізничний, автомобільний (автобусний), трамвайний, тролейбусний, метрополітенівський;

- водний: морський, річковий;

- авіаційний.

Всі види транспорту в різні історичні періоди соціально –економічного розвитку держави при здійсненні пасажирських перевезень робили свій внесок у формування галузевої територіальної структури господарства. В економічно розвинутих країнах світу транспорт є однією з базових галузей економіки, розвитку якої держава приділяє пріоритетну увагу, щоб забезпечити їй динамічний розвиток.

Україна має розвинуту, розгалужену, потужну транспортну систему, яка при відповідному її розвитку має задовольнити в повному обсязі всі попити населення держави. Транспортні лінії (в основному залізничного і автомобільного транспорту) пронизують практично всю територію держави. Транспорт України представляє собою систему транспортних комунікацій, яка об’єднує усі види транспорту. Розміщення їх регіонами держави, а також їх структура повністю відповідають вимогам щодо здійснення пасажирських перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях. Однак з метою підвищення якості транспортних послуг всі складові транспортної системи потребують істотного вдосконалення і модернізації. Крім того, транспортна система відповідає вимогам стратегічного розвитку держави, зв’язуючи в єдине ціле територію країни, забезпечуючи необхідну мобільність населення, реалізацію транзитних можливостей держави, безпеку та стабільність пасажирських перевезень. Внесок транспортної системи у валовий внутрішній продукт становить близько 10 % , що вказує на важливість галузі для подальшого розвитку нашої економіки [1].

Експлуатаційна довжина шляхів сполучення всіх видів транспорту загального користування складає 200299,1 км (дані за 2004 рік), в тому числі за видами транспорту: залізничні колії – 22,0 тис. км; автомобільні дороги – 169,4 тис. км; внутрішні річкові судноплавні шляхи – 2,3 тис. км; тролейбусні лінії – 4,4 тис. км; трамвайні лінії – 2,1 тис. км, метрополітенівські лінії – 99,1 км. Щільність шляхів сполучення (в км шляхів на 1 тис. км2 території) складає залізничних колій – 36; річкових судноплавних шляхів – 4; автомобільних доріг загального користування з твердим покриттям – 273. Інтенсивність перевезення пасажирів (млн. пас-км на 1 км довжини шляхів) складає за видами шляхів сполучення: залізничні колії – 2,35; річкові судноплавні шляхи – 0,03; автомобільні дороги з твердим покриттям – 0,1; тролейбусні лінії – 2,4; трамвайні колії – 3,2; метрополітенівські колії – 22,5. Середня відстань перевезення одного пасажира (в км) складає за окремими видами транспорту: залізничний – 112; морський – 6; річковий – 26; авіаційний – 1687; автомобільний (автобуси) – 13; тролейбусний – 6; трамвайний – 6; метрополітенівський – 8 [2].

Відправлення (перевезення) пасажирів (в млн. чол.) складає за видами транспорту загального користування (дні за 2004 рік): залізничний – 452; автомобільний (автобуси) – 3720; трамвайний – 1112; тролейбусний – 1849; метрополітенівський – 848; морський – 10; річковий – 2; авіаційний – 3. Виходячи з цих виконаних обсягів пасажирських перевезень внесок в загальні обсяги транспортної системи (у %) кожного виду транспорту складає: залізничний – 5,7 %; автомобільний (автобуси) – 46,5 %; трамвайний – 13,9 %; тролейбусний – 23,1 %; метрополітенівський – 10,6 %; а морський, річковий і авіаційний транспорт перевезли значно менше 1 % пасажирів кожний. По-іншому виглядає розподіл пасажирообороту (в млрд. пас-км) за видами транспорту: залізничний – 51,7; автомобільний (автобуси) – 47,5; трамвайний – 6,6; тролейбусний – 10,8; метрополітенівський – 6,4; морський – 0,1; річковий – 0,01; авіаційний – 5,5. Наведені дані свідчать про такий розподіл пасажирообороту за видами транспорту: залізничний – 40,2 %; автомобільний (автобуси) – 36,9 %; трамвайний – 5,1 %; тролейбусний – 8,4 %; метрополітенівський – 5,0 %; авіаційний – 4,3 %, а морський і річковий транспорт – значно менше 1 % кожний [2]. Отже, виходячи з щорічно виконуваних обсягів пасажирських перевезень головними є залізничний і автомобільний транспорт, невеликі обсяги пасажирських перевезень виконуються на морському, річковому та авіаційному транспорті.

Послугами пасажирського транспорту у 2006 р. скористалися 2,2 млрд. осіб, що на 2,7 % більше ніж за І півріччя минулого року. Було перевезено пасажирів (в млн. осіб) транспортною галуззю у І півріччі відповідно 2004 р. – 2046,2; 2005 р. – 2118,9; 2006 р. – 2146,9, а пасажирооборот (в млрд. пас-км) У І півріччі було виконано відповідно 2004 р. – 49,8; 2005 р. – 51,5; 2006 р. – 55,4. Наведені дані вказують на наявність тенденції зростання обсягів пасажирських перевезень, що вимагає проведення в життя ефективних заходів з удосконалення діяльності транспортно-дорожнього комплексу держави, перш за все, за рахунок модернізації та оновлення основних фондів і рухомого складу підприємств транспорту. У І півріччі 2006 року підприємствами транспорту освоєно капітальних інвестицій за рахунок всіх джерел фінансування на суму 2015,8 млн. грн. Основним джерелом, як і раніше, є власні кошти транспортних підприємств, які склали 78,9 % загального обсягу капітальних інвестицій, а 21,1 % - кредити іноземних (11,4 %) та вітчизняних (9,7 %) банків. За підгалузями транспорту загальні обсяги освоєних капітальних інвестицій розподілилися таким чином: Укрзалізниця – 83,7 %; Укрморрічфлот – 10,9 %; Державтослужба - 5,2 %; Укравтотранс – 0,2 % [3].

За рахунок усіх джерел фінансування в І півріччі 2006 р. на залізничному транспорті для пасажирських перевезень придбано один магістральний вантажно-пасажирський електровоз ДС-3, чотири електропоїзди типу ЕПЛ-9Т і ЕПЛ-2Т, один пасажирський тепловоз, 30 пасажирських вагонів; здійснено модернізацію пасажирських вагонів; побудовано приміський вокзал північного напряму в м. Харкові, реконструйовано вокзали станцій Кривий Ріг Придніпровської залізниці, Котовськ Одеської залізниці, п’ять малих вокзалів Донецької залізниці; триває будівництво вокзального комплексу станції Дарниця; вперше в Україні запущено в експлуатацію новий вид залізничного транспорту – рейковий автобус на маршруті станції Дворічна-Харків-Пасажирський та Суми-Смородино-Харків; впроваджено рух прискорених пасажирських поїздів сполученням Кременчук-Київ, Дніпропетровськ-Донецьк, Полтава-Київ, Одеса-Вінниця, Дніпропетровськ-Сімферополь, Суми-Шостка та інше. За цей же період на авіаційному транспорті проводилися роботи з реконструкції терміналу (аеропорт „Бориспіль”); з ремонту світлосигнального обладнання штучної злітно-посадкової смуги та модернізація зовнішньої системи зв’язку (аеропорт „Запоріжжя”); з ремонту аеродромних покриттів та світлосигнального обладнання (аеропорт „Сімферополь”); з модернізації вогнів підходу МК340, світлосигнального обладнання „Свіча 3” штучної злітно-посадкової смуги та здійснено реконструкцію зовнішнього електропостачання аеровокзалу і внутрішніх мереж централізованої заправної системи (аеропорт „Одеса”); з ремонту внутрішніх приміщень аеровокзалу, реконструкції пожежного депо (аеропорт „Харків”) та інше [3].

Для прискорення модернізації та оновлення основних фондів транспорту і рухомого складу необхідне залучення значних інвестицій. Тому одним з головних напрямів діяльності Міністерства транспорту та зв’язку України є проведення роботи з підвищення інвестиційної привабливості транспортної галузі. Крім того, пріоритетним напрямом діяльності Міністерства є підвищення рівня безпеки на транспорті, що проявляється в прийнятті єдиних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів (приєднання України 28 лютого 2006 року до угоди ЄЕК ООН), опрацьоване питання щодо застосування нових правил ЄС, якими регулюються час управління транспортними засобами, періоди відпочинку та забезпечення їх виконання при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень. На початку 2006 р. розроблено Заходи щодо поліпшення безпеки руху, польотів, судноплавства на підприємствах транспортно-дорожнього комплексу [3].

Залізничному транспорту належить провідна роль у транспортній мережі України. В І півріччі 2006р. залізницями здійснено (перевезено вантажів) понад 78 % всіх вантажних (вантажооборот склав 88,5 %) і 11,8 % (перевезено пасажирів) пасажирських перевезень (пасажирооборот склав 46,4 %). Послугами залізниць за цей період скористалися 257,3 млн. пасажирів, що на 1,8 % перевищує число перевезених пасажирів за аналогічний період 2005 року. Пасажирооборот склав 25,7 млрд. пас-км, що на 4,5 % більше показника відповідного періоду минулого року. Пасажирооборот збільшився на всіх залізницях, найбільше збільшення сталося на Південно-Західній, Придніпровській та Львівській (відповідно на 5,2 %; 5,1 % та 4,9 %) залізницях [3].

Провідне місце залізничного транспорту в нашій державі обумовлено відповідністю головних залізничних магістралей основним транспортно-економічним зв’язкам (при великих розмірах держави), а також техніко-економічними його перевагами над іншими видами наземного транспорту. Він суттєво впливає на регіональне розміщення виробничих сил і населення.

Якщо головна водна артерія нашої держави річка Дніпро надала можливість освоїти транспортний шлях з півночі на південь, то поява залізниць у другій половині ХІХ сторіччя крім того відкрила можливості для організації перевезень вантажів і пасажирів в широтному напряму. Ще в ХІХ сторіччі спостерігалась пряма залежність торгово-промислового стану території, що відповідає нинішній Україні, від наявності залізничних магістралей. Залізниці постійно впливали на розвиток торгівлі і промисловості регіонів, а отже – і на переміщення населення, що супроводжувалось поступовим формуванням продуктивних сил ближче до залізничних станцій, а з’єднання водного і залізничного транспорту дало розвиток багатьом дніпровським містам і містам Чорноморсько-Азовського басейну.

Для залізничного транспорту є характерною негативна тенденція, яка постійно загострюється, - зростання фізичного і морального старіння основних фондів. Для модернізації наявного рухомого складу і розробки дослідних зразків рухомого складу нового покоління Укрзалізниця передбачає використання власних коштів. Фінансовий стан галузі, на який впливає занижений рівень діючих тарифів та обмежені можливості обсягів фінансування із джерел розвитку (амортизація і прибуток) дає можливість здійснювати оновлення рухомого складу лише на 25 % від потреби. Тому для придбання нового рухомого складу залучаються інвестиційні ресурси [3].

Автомобільному транспорту належить значна частка ринку послуг з перевезення вантажів та пасажирів. Питома вага підприємств автомобільного транспорту в І півріччі 2006 р. в загальних обсягах перевезень по транспорту склала: перевезено вантажів – 20,7 %; вантажооборот – 8,4 %; перевезено пасажирів – 88,0 %; пасажирооборот – 47,3 %. Автотранспортом загального користування за І півріччя 2006 року перевезено 1,92 млрд. пасажирів і виконано пасажирообороту в розмірі – 26,2 млрд. пас-км. Зростання обсягів перевезень пасажирів було зафіксовано у 17 регіонах, найбільше - склало у Миколаївській, Волинській, Житомирській і Херсонській областях [3].

Автомобільний транспорт потреби населення у міських та міжміських перевезеннях задовольнив повністю. Ці перевезення мають стійке зростання попиту в умовах високого рівня конкуренції. У І півріччі 2006 р. в Україні функціонувало 1571 міжобласних автомобільних маршрутів. Крім того, регулярним автобусним сполученням додатково охоплено 49 сільських населених пунктів; додатково відкрито 16 автобусних маршрутів, внесено зміни до 26 діючих маршрутів та залучено до роботи 28 автобусів [3].

Складовою системи якості обслуговування пасажирів є рівень виконання послуг, які надаються автостанціями. Мережа автостанцій в Україні налічує 83 одиниць, в штаті яких працює близько 7,5 тис. осіб. Протягом півроку послугами автостанцій скористалося понад 50 млн. пасажирів. Пасажирські перевезення у відповідності до виданих ліцензій в установленому порядку на їх виконання здійснюють майже 22 тис. перевізників з використанням 99,6 тис. автобусів. Міжнародні перевезення здійснює 8,3 тис. суб’єктів господарювання, рухомий склад яких становить 34 тис. одиниць. На виконання міжнародних автомобільних перевезень діють угоди нашої держави з 48 країнами. Повністю забезпечено українських перевізників дозволами на виконання міжнародних автоперевезень з 43 державами [3].

Водний (морський і річковий) транспорт виконав у І півріччі 2006 р. обсяг перевезень пасажирів флотом судноплавних компаній та портів на рівні 1,816 млн. чоловік, що перевищує обсяг перевезень відповідного періоду попереднього року на 12,2 %. Пасажирооборот склав 17 млн. пас-км [3].

Відстоюючи національні інтереси України шляхом створення доступу українським судам з акваторії Чорного моря до морських портів, розташованих у Кілійському гирлі р. Дунай, без заходу до внутрішніх вод Румунії Указом Президента України від 10.06.2003р. № 502/2003 доручено розробити варіант створення ГСХ Дунай – Чорне море з урахуванням екологічних, економічних, технологічних та інших можливостей. Вирішення цього питання має важливе державне значення через те, що наявність в Україні власного судноплавного ходу, альтернативного румунському, на українській ділянці Дунаю сприятиме позитивному розвитку економіки придунайського регіону держави, де проживає 150 тис. чоловік. Тому на державному рівні прийнято обґрунтоване рішення про продовження будівництва глибоководного судноплавного ходу [3].

Авіаційним транспортом України в І півріччі 2006 р. перевезено майже 1,9 млн. пасажирів, що на 14,1 % більше, ніж за аналогічний період попереднього року. Постійне збільшення обсягів пасажирських перевезень на внутрішніх і міжнародних авіалініях забезпечили провідні вітчизняні авіакомпанії – „Аеросвіт”, „Міжнародні авіалінії України” та „Донбас – аеро”, які нині виконують 75 % усіх пасажирських перевезень, здійснених Українськими авіакомпаніями. На літній період 2006 р. 14 українським авіакомпаніям було затверджено розклад руху міжнародних регулярних перевезень за 124 маршрутами до 43 країн. Одночасно 48 іноземних авіакомпаній виконують міжнародні регулярні перевезення до України за 89 маршрутами з 27 країн світу. Найбільші обсяги пасажирських перевезень виконуються з Росією, Німеччиною, Чехією, Великобританією, Угорщиною, Австрією, Ізраїлем, Туреччиною, Францією, Польщею та Нідерландами. На внутрішніх рейсах у першій половині 2006 року виконувалися регулярні польоти 11 українськими авіакомпаніями на 20 внутрішніх повітряних лініях. Пасажиропотоки у І півріччі 2006 року зросли на 17 % через всі аеропорти України, особливо в основних аеропортах – „Бориспіль”, „Донецьк”, „Львів”, „Дніпропетровськ”, „Одеса” та „Сімферополь” [3].

Метрополітени в нашій державі відіграють значну роль в міських перевезеннях, що відповідає загальносвітовій тенденції розвитку міського транспорту. Це пов’язано з тим, що сучасний ритм життя людей ставить високі вимоги до рівня мобільності населення. Транспорт у великих містах має забезпечити зручність і необхідну швидкість перевезення жителів до місця роботи, об’єктів сфери обслуговування, культурних та освітніх закладів [3].

В Україні функціонують три метрополітени:

- Київський має 43 станції, протяжність лінії понад 55 км;

- Харківський має 28 станцій, протяжність ліній понад 35 км;

- Дніпропетровський має 6 станцій, протяжність ліній 7,9 км [3].

У м. Донецьк будується перша лінія метрополітену протяжністю в 10 км із 6 станціями. В середньому за рік українські метрополітени перевозять 873 млн. пасажирів, що становить близько 14 % населення, яке користується міським транспортом. Слід зауважити, що у більшості країн Західної Європи цей показник становить 50% і більше. В 2005 р. Міністерством транспорту та зв’язку України разом з Київською міською, Харківською, Дніпропетровською, Донецькою обласними держадміністраціями та будівельними підприємствами підготовлено Концепцію Державної програми будівництва та розвитку мережі метрополітенів до 2010 року та державну програму, виконання якої розпочалося в 2006 р. [3].

Програма передбачає [3]:

- розв’язання проблемних питань розвитку та продовження будівництва і введення в дію метрополітену в м. Донецьк, а в перспективі – в інших великих містах, в тому числі передбачається будівництво „легкого метро”, „міні-метро”;

- будівництво 38,8 км нових дільниць 28 станцій;

- загальні потреби у фінансуванні будівництва нових ліній близько 11 млрд. грн.
1.2 Значення пасажирських перевезень
Пасажирський транспорт для суспільства має велике соціально-економічне значення тому, що він впливає на життєзабезпечення держави. Пасажирські перевезення виконує залізничний, автомобільний, повітряний та водний (морський та річковий) транспорт. Сфера використання, а також оптимальний радіус дії кожного з них, залежить від багатьох факторів. Вибираючи вид транспорту, пасажири по-різному оцінюють переваги і недоліки кожного виду транспорту, перш за все оцінюють його безпеку, надійність, регулярність, вартість проїзду, умови пересування (зручність, комфорт), швидкість і витрати часу на проїзд до місця призначення. Конкуренція на ринку транспортних послуг вимагає постійного удосконалення транспортних засобів і технології та організації пасажирських перевезень.

Динамічність транспортного ринку в поєднанні з конкуренцією значно ускладнює діяльність усіх складових транспортної системи націлену на повне і своєчасне задоволення потреб населення в перевезеннях. В той же час це спонукає до підвищення якості транспортного обслуговування пасажирів, ефективності і якості роботи транспортної системи. Задача в умовах ринку дуже складна. Її рішення вимагає пошук оптимальних рішень не тільки транспортними організаціями, а й іншими галузями економіки, які забезпечують транспорт матеріальними ресурсами і технікою.

Умови виконання транспортом завдань з якісного перевезення пасажирів в теперішній час дуже складні. Вони характеризуються наступним:

- постійним зростанням обсягів пасажирських перевезень і вимог до їх здійснення;

- суттєвим зрушенням у відродженні економіки держави;

- необхідністю реалізації вимоги енергозберігаючої політики, через постійне зростання вартості енергоносіїв і велику залежність нашої держави від зовнішніх чинників;

-необхідністю дотримання умов охорони навколишнього середовища;

- необхідністю підвищення ефективності використання основних виробничих фондів;

- якісним підвищенням рівня культури перевізної роботи.

Існуючі тенденції на ринку пасажирських перевезень, прогнозне зростання потреб у пасажирських перевезеннях із вимогами підвищення їх якості вимагають широкого використання досягнень науково-технічного прогресу, вітчизняного і закордонного досвіду в сфері створення нової транспортної техніки і розробки та впровадження сучасної технології перевезень. Крім того, в процесі удосконалення пасажирських перевезень виникають специфічні для пасажирських сполучень наступні складнощі:

- об’єктивні: значні складнощі у довготривалому плануванні і прогнозуванні структури, розмірів та напрямів перевезень пасажирів через невизначеність попиту;

- суб’єктивні: зберігається ставлення до пасажирських перевезень другорядності (порівняно до вантажних), що призводить до зменшеного виділення ресурсів, ніж для вантажних перевезень, інколи труднощі в перевезенні вантажів усуваються за рахунок пасажирських перевезень (зменшення швидкостей руху пасажирських поїздів, пріоритетний пропуск вантажних поїздів та інше).

Соціально-економічне значення системи пасажирських перевезень для суспільства підтверджується наступним:

- пасажирськими сполученнями охоплюється все населення держави;

- сприяє розвитку і зміцненню економічних, соціальних та культурних зв’язків між регіонами і державами;

- зв’язуються в єдине ціле різні регіони держави;

- забезпечується природна міграція населення;

- чиниться вплив на розвиток міжнародних зв’язків;

- формується престижність тих чи інших районів розселення, вибору місць роботи, навчання і відпочинку;

- рівень продуктивності праці, чіткість організації виробничого процесу знаходиться в прямій залежності від якості пасажирських перевезень;

- більш раціонально використовуються трудові ресурси, збільшуються радіуси територій, з яких трудові ресурси залучаються до виробництва, більш повно використовуються основні виробничі та житлові фонди завдяки введенню швидкісних та високошвидкісних сполучень в пасажирських перевезеннях;

- забезпечується систематичне задоволення соціально і економічно виважених заявок на перевезення в будь-який період року, в будь-якому існуючому напрямку при задоволенні необхідного рівня комфорту;

- своєчасність доставки пасажирів в пункти призначення забезпечується наявністю гарантованих термінів доставки пасажирів, що обумовлюється дотриманням розкладів руху поїздів (автобусів, суден, літаків), тим самим пасажирам надається можливість використання вільного часу на свій розсуд;

- дотримання перевізниками вимог підвищення якості обслуговування пасажирів, що оцінюється відповідними критеріями, які регламентують рівень якості обслуговування пасажирів і наданого їм комфорту, сприяє підтриманню доброго гумору і фізіологічного стану пасажирів.

Наведені складові характеристики соціально-економічного значення системи пасажирських перевезень висувають специфічні вимоги до техніки і технології перевезень. Систематизація та об’єднання в єдине ціле цих вимог визначають умови створення чіткої і ефективної системи пасажирських сполучень в масштабі держави, яка включає різні види транспорту, що взаємодіють між собою. Отже, формування і функціонування системи пасажирських сполучень має здійснюватися в рамках єдиної транспортної системи з урахуванням взаємодії і узгодженості вантажних і пасажирських перевезень на загальних принципах єдиної системи.

Такими принципами є забезпечення комплексного розвитку і використання всіх видів транспорту, а також їх взаємодії в технічному, технологічному, соціально-економічному, організаційному і правовому аспектах.

При вирішенні проблеми розвитку системи пасажирських перевезень в державі важливо визначити раціональні шляхи виконання поставлених перед нею задач, чітко представити цілі, які необхідно досягати.
1.3 Шляхи підвищення ефективності функціонування пасажирського комплексу України
Ринкові умови потребують постійного пошуку сучасних оперативних методів управління пасажирськими перевезеннями для того, щоб зберегти стале положення і функціонування транспортних підприємств на ринку транспортних послуг, забезпечити зниження експлуатаційних витрат і збільшення прибутків. Стабілізація економічних процесів в нашій державі призводить до постійного збільшення розмірів пасажирських перевезень, що потребує перебудови в короткі терміни роботи всього пасажирського комплексу держави шляхом розв’язання великої кількості різноманітних задач з удосконалення технічної і технологічної складової процесу перевезень пасажирів. Головна задача держави полягає в створенні сучасного, ефективно працюючого в ринкових умовах пасажирського транспорту, прибутковість якого буде зростати не лише від збільшення обсягів перевезень, а і завдяки раціональному використанню основних фондів і скорочення матеріальних і фінансових витрат на перевезення.

Ефективність функціонування пасажирського комплексу в перспективі залежить від точності визначення стратегії і тактичних шляхів реалізації реструктуризації та розвитку господарства, а також забезпечення раціональної організації роботи всіх підрозділів пасажирського транспорту. При вирішенні задачі підвищення ефективності роботи пасажирського господарства держави необхідно спиратись на: державну політику з розбудови сучасної європейської держави; рішення і практичні дії державних і галузевих органів щодо політичної економічної інтеграції України до європейської і світової спільнот держав і їх транспортних систем; збереження і розвиток існуючих рівноправних економічних і культурних зв’язків з державами СНД; структурну перебудову галузі з урахуванням реальної динаміки і географії пасажиропотоків і практичного вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Транспортний комплекс є важливою складовою економіки держави, яка забезпечує життєдіяльність суспільства. Нормальне, злагоджене функціонування всього комплексу залежить від роботи великої кількості структурних підрозділів, в тому числі і з обслуговування пасажирів. Вирішення завдання підвищення ефективності роботи транспортної галузі в цілому суттєво залежить не тільки від якісного здійснення вантажних перевезень, а і від зниження собівартості пасажирських перевезень. Тому проблема забезпечення економічного управління пасажирськими перевезеннями в сучасних умовах вимагає розробки цілісної системи заходів для усунення недоліків в сфері організації соціально-значущих пасажирських перевезень. У зв’язку з цим якісне вирішення названої проблеми прямо залежить від впровадження в практику сучасної техніки і новітніх технологій. Пріоритетним напрямком в діяльності транспортної галузі є також забезпечення ефективного використання основних фондів і особливо транспортних засобів (вагонів, локомотивів, автобусів, літаків, суден).

Отже, важливим моментом в обґрунтуванні шляхів підвищення ефективності роботи пасажирського транспорту є визначення того, яким чином найбільш ефективно використовувати наявні ресурси кожного підприємства. В рамках діючої конкуренції у разі не вирішення цієї задачі транспортне підприємство на ринку втратить свою конкурентоспроможність, що призведе до його ліквідації. Для оцінки ефективності роботи, використання основних та обігових фондів, видів діяльності кожного транспортного підприємства необхідно використовувати спеціальну систему показників. В сучасних умовах ефективність функціонування будь-якого підприємства часто оцінюється з використанням показника рентабельності, а також визначається фінансовий результат діяльності підприємства (збиткове або прибуткове).

Жорстка конкуренція на ринку транспортних послуг в сучасних умовах спонукає транспортні підприємства до проведення систематичних і детальних аналізів своєї діяльності, на підставі яких буде обґрунтовано даватися економічна оцінка роботи підприємства в цілому, кожного його підрозділу і виду діяльності. Така деталізація надасть можливість своєчасно виявляти збої в роботі на кожному етапі процесу перевезень пасажирів, оцінювати їх наслідки, заздалегідь попереджати їх проявлення і швидко реалізувати ефективні заходи щодо їх усунення, якщо вони виникли. Крім того, на підставі результатів таких аналізів має відпрацьовуватися підприємством тактика і стратегія його поведінки на транспортному ринку. Гнучка економічна політика підприємства у поєднанні із своєчасною реалізацією ефективних заходів щодо впровадження нової техніки і прогресивної технології забезпечать рентабельність роботи підприємства і підвищити ефективність функціонування пасажирського комплексу України, що призведе до ліквідації збитковості деяких видів пасажирських перевезень, особливо залізничних. Серед причин збитковості залізничних пасажирських перевезень необхідно виділити наступні:

- недостатня відповідність розмірів руху пасажирських поїздів реальному попиту на деяких напрямках;

- невисока населеність окремих пасажирських поїздів;

-недостатки тарифної та державної політики в сфері пасажирських перевезень.

З метою подолання цих негативних явищ необхідно запровадити в практику управління залізничними пасажирськими перевезеннями системи проведення економічних аналізів і визначення рентабельності конкретних пасажирських поїздів, особливо в дальньому сполученні. Це дозволить зіставляти доходи та витрати кожного поїзда, виявляти шляхи зменшення збитковості пасажирських перевезень за рахунок більш ефективного використання пасажирського вагонного парку (збільшення кількості рейсів у відповідності до реального пасажиропотоку; впровадження взаємозамінності составів на різних маршрутах за рахунок використання уніфікованих схем; введення нових рентабельних поїздів; зменшення кількості нерентабельних поїздів та інше). Результати таких аналізів і розрахунків служитимуть базою для визначення доходів та калькуляції витрат не тільки конкретних пасажирських поїздів, а і пасажирських залізничних перевезень в цілому. Такі методичні підходи до визначення ефективності пасажирських перевезень на залізничному транспорті можуть бути корисними при вирішенні аналогічної задачі для інших видів транспорту.

Підвищення ефективності функціонування пасажирського комплексу України можливе за рахунок впровадження наступного:

- подальшого впровадження всього комплексу державного регулювання в практику перевезень пасажирів (організація транспортного ринку, ліцензування діяльності, контроль транспортних тарифів, податкове регулювання, розробка і контроль виконання екологічних стандартів, норм безпеки і охорони праці);

- проведення реструктуризації системи управління пасажирським комплексом на підставі принципів ринкової економіки і орієнтації цієї системи на потреби пасажира;

- впровадження комплексних автоматизованих систем управління пасажирськими перевезеннями;


1.4 Організаційна структура і правова основа управління пасажирськими перевезеннями на транспорті
Транспорт – велика і дуже складна галузь економіки, велика кількість підприємств якої розміщені на великому просторі держави. Для забезпечення безперебійного і безперервного перевізного процесу на всій транспортній системі необхідна згоджена робота різних підприємств і організацій транспортно-дорожнього комплексу, технологічно взаємозв’язаних між собою. Крім того, на транспорті є заводи з ремонту рухомого складу, а також з виробництва спеціальних машин, обладнання і запасних частин, необхідних транспортним підприємствам. У зв’язку з тим, що значна частина працівників транспорту, зайнятих утриманням різних пристроїв і забезпеченням перевізного процесу, а також члени їх сімей проживають не в містах роботи, виникає потреба у вирішенні непростих соціальних задач разом з виконанням основної задачі – здісненням перевізного процесу вантажів і пасажирів. Тому організація управління такої складної і специфічної галузі економіки має повинна спиратися на загальні принципи управління економікою в ринкових умовах при обов’язковому урахуванні особливостей різних видів транспорту.

Управління транспортним сектором економіки включає управління кадрами, технікою, технологією перевізного процесу, матеріальними частинами галузі, а також фінансами, матеріально-технічним забезпеченням, збутом, взаємовідносинами з клієнтурою і населенням. При цьому довготривале прогнозування і поточне планування, облік і аналіз результатів діяльності становить серцевину управління. Головними задачами управління в сучасних умовах є наступні:

Управління представляє собою свідомий, цілеспрямований вплив органів управління на будь-який об’єкт для досягнення заздалегідь поставленої мети. Отже, управління – це безперервний процес взаємодії суб’єкта (системи, що управляє) і об’єкта (система, якою управляють) управління. Взаємодія суб’єкта і об’єкта здійснюється таким чином:

Основне призначення системи управління полягає в забезпеченні узгодженої діяльності, координації в роботі і чіткої взаємодії складових (частин) всього перевізного процесу як єдиної, цілісної системи. Процес управління складається з таких стадій:

В основу системи управління необхідно покладати сучасні, наукові принципи – обов’язкові правила, положення і норми поведінки в економічному середовищі суспільства, які зобов’язані використовувати органи всіх рівнів управління в практичній діяльності. Головні принципи:

- демократизація управління, якою передбачається поєднання плановості, керівництва виробництвом з широкою самостійністю та ініціативою підприємств;

- дотримання централізму (управління з одного центра) і одноосібного керівництва з персональною відповідальністю керівників за роботу підприємств;

- поєднання інтересів виробничого колективу і керівництва;

- дотримання пропорцій і темпів розвитку підприємства;

- перебільшення пропозицій (можливостей) підприємства над попитом послуг;

- дотримання дисципліни;

- дотримання науковості на підставі комплексного і системного підходу та використання економічних законів;

- забезпечення високої ефективності і прибутковості виробництва;

- чітке розмежування прав і відповідальності в межах функціональних обов’язків, контроль виконання.

Одноосібне керівництво підприємствами галузі – обов’язкова умова реалізації принципу централізму в управлінні транспортом. Одноосібне керівництво передбачає персональну відповідальність керівника підприємства (підрозділу) за роботу в поєднанні з ініціативою спеціалістів різних рівнів управління і рядових працівників при вирішенні виробничих задач за умови дотримання високої загальної дисципліни. Дисципліна на транспорті – широке поняття, яке включає державну, трудову, технологічну дисципліну.

При рішенні різноманітних задач управління транспортом використовуються три основні групи методів:

З утворенням співдружності незалежних держав (СНД) транспортні комплекси, розміщені на їх території, повністю перешли у власність цих держав. В кожній з них для керівництва усіма видами транспорту утворені самостійні міністерства транспорту, в яких створені відповідні департаменти кожного виду транспорту. Управління транспортно-дорожнім комплексом нашої держави здійснює Міністерство транспорту та зв’язку України (МТЗУ). Як і інші міністерства, Мінтрансзв’язку керується в своїй діяльності Конституцією України, законами, які приймає Верховна Рада України, указами Президента України і постановами Кабінету Міністрів України. Важливу роль в діяльності транспортного комплексу відіграє Колегія та Науково-технічна Рада Мінтрансзв’язку України. Структура центрального апарата МТЗУ наступна: керівництво – Міністр, Перший заступник, п’ять заступників; департаменти – фінансового регулювання та соціально-економічної політики, розвитку та координації систем транспорту та зв’язку, безпеки галузі; управління – аналітичного забезпечення роботи Міністра та колегії, кадрів, зовнішньоекономічних зв’язків, контрольно-ревізійної роботи, юридичне, державної власності, бухгалтерського обліку та звітності, контролю та діловодства і три сектори: режимно-секретний, мобілізаційної роботи і інформаційних технологій.

Крім того, в структурі Міністерства транспорту та зв’язку України утворено підрозділи Міністерства, які приймають участь у межах компетенції в реалізації державної політики за видами транспорту у сфері перевезень пасажирів і вантажів; забезпеченні розвитку відповідного виду транспорту; нормативно-правовому регулюванні відносин між суб’єктами господарювання, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів; управлінні майном підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства; організації додержання вимог законодавства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, польотів літаків, руху поїздів і судноплавства; в здісненні відповідно до законодавства регулятивних та дозвільно-реєстраційних функцій в межах повноважень, визначених чинним законодавством та інше. Такими підрозділами, в компетенцію яких входить функція управління і вантажними, і пасажирськими перевезеннями, є наступні:

Особливе положення з 1991 року склалося на залізничному транспорті, через те що рухомий склад обертається на території всіх країн СНД. Тому виникла потреба щодо розробки та використанні єдиних стандартів, технології його ремонту, єдиних нормативів з безпеки руху поїздів, принципів і правил перевізного процесу. Враховуючи те, що розрив діючої технології роботи мереж залізниць держав СНД порушить транспортні зв’язки і в результаті призведе до розвалу економіки, керівники залізничних адміністрацій у 1992 році підписали угоду про координацію роботи залізниць СНД МПС Росії. Крім того, було утворено Раду по залізничному транспорту СНД в якості розпорядницького органу на міждержавному рівні. Рішення Ради – обов’язкові для всіх залізничних адміністрацій. Виконавчим органом Ради по залізничному транспорту стала Дирекція, яку було утворено рішенням голів урядів держав СНД. За дорученням Ради Дирекція може представляти його у стосунках з іншими організаціями і установами. Дирекція має статус юридичної особи.

Укрзалізниця є органом управління залізничним транспортом загального користування, підвідомчим Мінтрансзв’язку. Отже, залізницями здійснює керівництво Укрзалізниця (УЗ) через управління залізниць (Донецька, Одеська, Південна, Південно-Західна, Придніпровська, і Львівська). В структурі Укрзалізниці для керівництва кожною підгалуззю залізничного господарства утворено Головні управління: виробничі (безпеки руху та екології, перевезень, господарств: локомотивного, вагонного, колійного, а також пасажирське, автоматики, телемеханіки та зв’язку, комерційне та інші) і функціональні (кадрової та соціальної політики, медичних закладів, розвитку та інвестицій, фінансово-економічне, юридичне, воєнізованої охорони, капітальних вкладень та інші). Структура управлінь залізниць практично відображає структуру апарата УЗ і складається з відповідних виробничих (перевезень, локомотива, вагонна, пасажирська, колії та інші) і функціональних (юридична, економічна, капітальних вкладень, воєнізованої охорони та інші) служб.

Кожна залізниця розділена на Дирекції залізничних перевезень (на 4-5 дирекцій). Всього на мережі нараховується 27 дирекцій, в апараті яких є виробничі відділи (перевезень, пасажирський, комерційний) та ряд функціональних відділів і секторів (матеріально-технічного постачання, економічний, кадрів, організації праці і зарплати та інші).

Питаннями забезпечення пасажирських перевезень займається ряд Головних управлінь Укрзалізниці. Ведуча серед них роль належить Головному пасажирському управлінню, яке керує організацією перевезень пасажирів і багажу у внутрішньому та в міжнародному сполученнях, проводе заходи із забезпечення безпеки руху і якісного обслуговування пасажирів, збереженості багажу, покращення використання перевізних засобів та інше.

Для управління приміськими перевезеннями в УЗ створено Головне управління приміських пасажирських перевезень. На залізницях організацією пасажирських перевезень займаються пасажирські служби та служби приміських перевезень, координуючи цю роботу з іншими ведучими службами управлінь залізниць. На лінійному рівні обслуговування пасажирів покладено на працівників залізничних станцій (особливо пасажирських), вокзалів, вагонних депо.

За часи незалежності в транспортно-дорожньому комплексі України створена нормативно-правова база, що регламентує діяльність транспортних підприємств в сфері здійснення пасажирських перевезень і відповідає новим ринковим умовам. Прийнято основні законодавчі акти, що регулюють відносини в сфері транспорту, в тому числі закони України „Про транспорт”, „Про автомобільний транспорт”, „Про дорожній рух”, „Про залізничний транспорт”, „Про концесію на будівництво і реконструкцію автомобільних доріг”, „Кодекс торговельного мореплавства України”, „Повітряний кодекс України”, „Кодекс автомобільного транспорту”, постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року №178 „Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту”, від 29 січня 2003 року „Про затвердження Порядку проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування”, „Статут залізниць України”, „Концепція розвитку транспортно-дорожнього комплексу України на середньостроковий період і до 2020 року”, наказ Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363 „Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні”, „Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України” та інші.
1.5. Основні терміни та визначення в сфері пасажирських перевезень, задачі та предмет навчальної дисципліни
Основні терміни та визначення в сфері пасажирських перевезень:

В сучасних умовах подальший розвиток економіки не можливий без добре налагоджених пасажирських перевезень. Від їх чіткості і надійності залежить трудовий ритм підприємств промисловості, будівництва і сільського господарства, стан і настрій людей, їх працездатність. Соціально економічні перетворення в суспільстві, здійснені протягом трансформаційного періоду, порушили налагоджене функціонування пасажирського транспортного комплексу. Велику кількість об’єктів громадського пасажирського транспорту було роздержавлено, з’явилося багато індивідуальних перевізників і невеликих приватних підприємств, зайнятих пасажирськими перевезеннями. Тому перед наукою постала задача щодо творчого узагальнення практики організації пасажирських перевезень в ринкових умовах і проведення теоретичних досліджень з метою відпрацювання стратегії розвитку пасажирського транспортного комплексу.

В сучасних умовах систему пасажирських перевезень необхідно вивчати з технічної, технологічної, економічної, а також соціальної сторони. При вивченні технічних питань необхідно детально розглядати не лише існуючий стан технічного оснащення пасажирського комплексу, а і визначати напрями його удосконалення на перспективу; особливо важливим є визначення техніко-експлуатаційних характеристик і вимог до конструкції нових типів транспортних засобів (вагонів, локомотивів, автомобілів, суден, літаків) з урахуванням вимог транспортного ринку і конкуренції, яка постійно загострюється. Велике значення у справі підготовці спеціалістів для транспортного комплексу держави набуває вивчення також технологічного аспекту його функціонування, особливо таких питань, як: комерційна експлуатація і управління пасажирським транспортом; формування пасажирських потоків, їх характеристики і методи обслідування; обґрунтування раціональних маршрутних систем; організація руху пасажирських транспортних засобів; методи і критерії оцінки якості перевезень пасажирів; тарифна політика; оптимальні технологічні схеми організації перевезень; складання графіків руху транспортних засобів та інше.

В ринкових умовах на передній план в організації пасажирських перевезень виходить їх економічний аспект, тому що врахування дії сукупності загальних економічних законів, а також окремих законів, властивих даній галузі, надає можливість розробляти сучасні методи і прийоми використання цих законів в господарській діяльності. На підставі таких методів визначаються раціональні сфери використання різних видів транспорту, здійснюється вибір раціонального типу рухомого складу, виконуються розрахунки і аналіз фінансових показників роботи транспортного підприємства, а також розрахунки економічної ефективності заходів з організації пасажирських перевезень.

Соціальна сторона діяльності транспортного комплексу має важливе державне значення, тому що з нею прямо пов’язується організація роботи, побуту і відпочинку людей нашої держави, підвищення професійного, освітнього і культурного рівня населення.

Отже, предметом дисципліни „Пасажирські перевезення” є вивчення закономірностей формування пасажирських потоків, раціональних принципів територіального управління (також в масштабі держави) і організації системи обслуговування пасажирів різними видами транспорту, отримання знань і умінь для практичного рішення задач розвитку і удосконалення транспортного обслуговування населення міст, приміських поселень і сільської місцевості, по ефективному використанню матеріальних і трудових ресурсів транспортно-дорожнього комплексу держави.






Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации