Соляник А.А. Документні потоки та масиви - файл n1.doc

приобрести
Соляник А.А. Документні потоки та масиви
скачать (457 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc457kb.10.09.2012 09:29скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

А.А. Соляник

ДОКУМЕНТНІ ПОТОКИ ТА МАСИВИ


Допущено Міністерством культури і мистецтв України як навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури і мистецтв
Харків 2000

УДК 002.001 ББК 73я7 С60

Друкується за рішенням Вченої ради ХДАК, протокол № 5 від 21 січня 2000 р.

Гриф “Допущено міністерством культури і мистецтв України як - навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури і мистецтв” нада­ний наказом Міністерства № 145 від 04.04.2000 р.

Рецензенти:

Дмитренко Т. О., доктор педагогічних наук, професор Ха­рківський державний педагогічний університет;

Кушнаренко Н.М., доктор педагогічних наук, професор Дійсний член Міжнародної академії інформатизації, завідуюча кафедрою книгознавства та фондознавства Харківської державної академії культури.
Соляник А.А.

С 60 Документальні потоки та масиви: Навч. посібник / Харк держ. акад. культури. - X.: ХДАК, 2000.- 112с.

ISВN 966-7352-31-5

У навчальному посібнику вперше з Документознавчих по­зицій узагальнено теоретичні знання про особливості доку­ментних потоків та масивів (ДП та М) як штучно створеної підсистеми документних комунікацій суспільства, розглянуто сутність, ознаки, властивості та структуру ДП та М закономірності їх розвитку, методи аналізу та оцінки

Призначено студентам, аспірантам, викладачам бібліотеч­но-інформаційних та документознавчих факультетів вузів культури,


УДК 00.0012

ББК 73я7
Соляник Алла Анатоліївна, 2000

Харківська державна

академія культури, 2000


Зміст
Вступ

Розділ 1. Документні потоки та масиви

як складові документної комунікації

1.1. Документні потоки та масиви сутність і значення

1.2. Документні потоки та масиви як системні об 'єкти

1.3. Ознаки, властивості, параметри та функції документних

потоків та масивів

1.4. Основи структурування документних потоків та масивів

1.5. Методи вивчення системних властивостей документних

потоків та масивів

Розділ 2. Документні потоки та масиви в структурі

життєвого циклу документа

2.1. Сутність циклічності функціонування документів у суспільстві

2.2. Документні потоки та масиви як результат документогенезу

2.3. Особливості функціонування документних потоків та масивів на етапах документорозповсюдження та документовикористання

Розділ 3. Основні закономірності функціонування

документних потоків та масивів

3.1. Загальні та специфічні закономірності функціонування

документних потоків та масивів

3.2. Закономірності росту документних потоків та масивів у суспільстві

З 3. Старіння та актуалізація документів у документних

потоках та масивах

З.4. Закономірність розсіювання - концентрації

документів у документопотоках та масивах

3.5. Фрагментарність і дублювання документованої інформації

Розділ 4. Основні етапи еволюції документних

потоків та масивів

4.1. Етап зародження документних потоків та масивів у суспільстві

4.2. Етап формування документних потоків та масивів

4.3. Етап інтенсивного розвитку документних потоків та масивів

4.4. Етап кардинальних структурних змін документних

потоків та масивів

Висновки

Додатки

Вступ
Проблеми, які в умовах інформатизації мають вирішувати фахівці документно-комунікаційної сфери, зумовлені необхідністю поєднати різноманітні носії інформації та механізми доступу до них у єдину нерозривну систему документних ресурсів та послуг. Це потребує знань про особливості створення, руху та кумуляції документів у суспільстві, що відбиваються через функціонування документних потоків та масивів (ДП та М).

У навчальному посібнику вперше з документознавчих пози­цій розглянуто сутність, ознаки, властивості та структуру ДП та М, закономірності їх розвитку, методи аналізу та оцінки. Посібник є логічним продовженням підручника Н.М. Кушнаренко "Документознавство", основні положення посібника базуються на Ідеях Ю.М. Столярева, Г.Ф. Гордукалової, Н.М. Кушнаренко, Г.М. Швецової-Водки та ін.

Головна мета посібника — надати студентам теоретичні знан­ня про особливості ДП та М як штучно створеної підсистеми доку­ментних комунікацій суспільства, яка набуває у процесі розвитку елементів самоорганізації з власними законами функціонування. Тому структура навчального посібника передбачає: розкриття ос­новних категорій предметної галузі "документні потоки та маси­ви"; надання знань про можливості структурування ДП та М за різ­ними ознаками; набуття навичок виділення однорідних мікропотоків документів та моніторингу їх розвитку; орієнтування у характе­рних проявах закономірностей росту, розсіювання-концентрації, старіння, фрагментарності й дублювання; опанування історико-генетичних підвалин еволюції ДП та М, як елементів соціальних комунікацій суспільства.

Особливості подачі матеріалу зумовлені наявністю тісного зв'язку змісту посібника з курсами "Документознавство", "Документологія", "Соціальні комунікації", "Інформатика", "Книгознавство" та ін.

В умовах становлення науки про документ, деякі з теоретич­них положень про ДП та М як підсистему документних комуніка­цій мають дискусійний характер. Автор буде вдячний отримати зауваження та пропозиції щодо змісту та структури навчального посібника.

розділ 1. документні ПОТОКИ ТА МАСИВИ ЯК СКЛАДОВІ ДОКУМЕНТНОЇ КОМУНІКАЦІЇ


    1. Документні потоки та масиви: сутність і значення


Головною умовою існування та розвитку суспільства є соціально-комунікативна діяльність. Без спілкування, обміну інформацією між індивідами не можливі інтелектуальна ево­люція людства, розвиток виробництва, спадкоємність суспі­льних відносин, збагачення соціальної пам'яті, нові досяг­нення матеріального і духовного життя. Сучасні дослідники соціогенезу доводять, що соціальна комунікація - це глибин­ний базис матеріального виробництва та необхідний фактор прогресу будь-якого виду суспільного уст грою.

Найважливішою підсистемою соціальних комунікацій є документна комунікація (ДК) - процеси і засоби обміну інфо­рмацією у суспільстві за допомогою документів. Вона забез­печує рух соціальної інформації у часі і просторі шляхом створення, зберігання та розповсюдження документів. ДК ви­никла на певному етапі соціального прогресу людства і нині охоплює всі сфери суспільного життя.

Існує декілька підходів щодо глобального характеру ДК. Так, закон документаційного супроводу соціальних комуні­кацій, сформульований Ю.М. Столяревим, доводить, що ко­жна соціальна комунікація обов'язково опосередковується документом, і всі соціальні інститути за своєю сутністю є документними, оскільки кожен з них зайнятий або виробницт­вом, або транспортуванням, або одержанням, обробкою та зберіганням документа, наданням його користувачам та ін. Наприклад, органи державної влади - це соціальний інститут по виробленню законодавчих документів, банківська сфера – також суто документна інституція, оскільки всі фінансові операції супроводжуються документами та ін.

Тенденції глобального розповсюдження документів знайшли відбиття в новітніх метатеоріях, які вводять до наукового обігу поняття "документне середовище ноосфери (сфери розуму)" “документальна пам’ять ноосфери”, “інфосфера” та ін.

Автори цих понять доводять, що простір в якому функціонують документи по, постійно розширюється. Документи дедалі активніше "завойовують” не лише наземний простір, але й підземний водний, навколоземний, космічний. Це відбувається в наслідок постійного розширення масштабів пізнавальної діяльності людей, перш за все на основі інформації, набутої при проведенні інструментальних досліджень поверхні, надр та атмосфери Землі, океанів, космосу, мікросвіту. Про великий обсяг цієї інформації свідчать такі показники: лише одна Система спостереження за Землею Національного управління по аеронавтиці та досліджень космічного простору США щоденно породжує 1012 байт даних, що еквівалентно 520 тис друкованих книг обсягом по 200 сторінок кожна. Для порівняння – сумарний обсяг книг та інших документів, які не повторюються за змістом по накопиченні у всіх бібліотеках світу, оцінюється у 1014 байт. Ця інформація фіксується на машинопрочитуваних носіях, оцінюється та інтерпретується спеціалістами, це зумовлює постійне зростання кількості опублікованих документів та тих, що не публікуються.

Поширенню середовища функціонування ДК сприяє також інформація суспільства, яка охоплює всі сторінки сучасного суспільного життя – виробництво, кредитно-фінансову сферу, постачання, управління, науку, освіту та зумовлює зростання обсягів техніко-економічної, фінансової, технологічної, наукової, іншої документованої інформації, що циркулює в межах підприємств та організацій, між ними та між різними країнами. Впровадження новітніх інформаційних технологій, удосконалення засобів документування та розповсюдження інформації постійно розширюють документне середовище ноосфери та збагачують документні ресурси суспільства.

Функціонування ДК передбачає постійний рух документів по комунікаційним каналам від комуніканта (створювача документованої інформації) до реципієнта (споживача доку­ментованої інформації). Рух документів у процесі їх вироб­ництва, розповсюджування та використання у суспільстві створює документний потік (ДП). ДП - це сукупність роз­поділених у часі і просторі документів, які рухаються по ко­мунікаційним каналам від створювачів та виробників до ко­ристувачів. За А.В. Соколовим, канал - це абстрактний шлях, по якому рухаються документи. Він забезпечує розповсю­дження документів у суспільстві, надає можливість доступу до них користувачам. Наприклад, канали доступу до опублі­кованих документів - це документоторговельні установи, бібліотеки, передплатні агентства, органи науково-технічної інформації та ін. Окремий канал може деякий час не діяти, однак ДП рухається постійно.

Найфундаментальніша дефініція ДП належить Г.Ф. Гордукаловій, яка визначає документний потік як вибіркове відображен­ня у формі документів результатів соціальної діяльності членів су­спільства. Під соціальною діяльністю розуміється науково-пізнавальна, управлінська, виробнича, фінансова, літературно-художня та ін. види діяльності.

Термін "документний потік" мав декілька етапів стано­влення. На початку XX століття, коли основним видом опуб­лікованого документа була книга, М.А. Рубакін увів до нау­кового обігу поняття "книжковий потік" Зворот з терміном "документний" вперше був застосований в архівознавстві і використовувався в межах цієї сфери у вузькому значенні, щодо функціонування лише ділових непублікованих докуме­нтів. У 1960-ті роки, через бурхливий розвиток інформатики виникли та почали вживатися як синоніми терміни "інформа­ційний потік", "документальний потік", "документально-інформаційний потік". У 1990-ті роки розвиток документознавства як міждисциплінарної узагальнюючої науки та роз­ширення значення поняття "документ" привели до введення у науковий обіг терміна "документний потік" у широкому його значенні.

Термін “документний” та “документальний” мають різне змістове навантаження. За Ю.М. Столяровим, документний – тобто “складається з документів”, або має безпосереднє відношення до документа як до фізичного об’єкта, а “документальний” означає “підтверджений документом, достовірний”. Але й нині в багатьох спеціальних виданнях як синоніми вживають прикметники "документний" та "документальний”. Наприклад, “Терминологический словарь по библиотечному делу и смежным отраслям” (1995 р.) визначає термін “первинний документальний потік” як організовану чисельність первинних документів, що функціонують (створюються, розповсюджуються та використовуються) у соціальному середовищі. Таке визначення потоку змістовно відповідає терміну “документний", саме його необхідно використовувати відносно багатьох явищ і процесів, опосередкованих документом, - фондів, масивів, комунікацій та ін.

Функціонування ДК у суспільстві потребує створення спеціалізованих документних систем (ДС), що забезпечують цикл життєдіяльності документів, тобто їх виробництво, транспортування, збирання, зберігання та використання. Перший досвід кваліфікації цих систем належить Ю.М.Столярову, який поділяє їх на генералізаційні (де створюють та виробляють документи – авторські колективи, наукові, навчальні заклади, видавництва, редакції засобів масової інформації, типографії, теле- та радіокомпанії, студії звукозапису, фото та кіностудії, відеопідприємства, виробники продуктів на оптичних дисках та ін.), транзитні (транспортують та розповсюджують документи – передплатні та посередницькі агентства, центри електронної доставки документів, документоторговельні установи, поштові відділення, кур’єрські служби, провайдери комп’ютерних мереж та ін.), термінальні (одержують обробляють, зберігають та організують використання документів – архіви, бібліотеки, органи НТІ, інформаційні фірми, музеї, аудіо та відеотеки, власники комп’ютерних серверів та ін.).

Проходячи через названі документні системи, ДП ство­рює там постійні або тимчасові сукупності документів. Тим­часові слабоструктуровані сукупності документів, що підля­гають подальшому трансформуванню (відбиранню, перероз­поділу, та транспортуванню) - це документні масиви (ДМ). Стаціонарні систематизовані, споряджені довідково-пошуковим апаратом сукупності документів, що комплекту­ються відповідно до завдань документної системи по обслу­говуванню користувачів документованою інформацією - це документні фонди (ДФ). Тобто документні масиви створю­ються, як правило, в генералізаційних та транзитних ДС, а документні фонди – в термінальних ДС.

Донедавна поняття "потік" та "масив" документів ви­вчалися головним чином у контексті інформатики та бібліо­графознавства. Потік визначався як найрухоміша частина ма­сиву документів або як активна частина інформаційних ре­сурсів суспільства. Потік та масив відрізняли переважно за формою їх існування: потоку притаманна динаміка, масиву - відносна статика. Поняття "масив" та "фонд" документів ви­користовувалися як синоніми. Документознавчий підхід по­требує детальнішого визначення цих понять, їх змістовного розмежування, встановлення співвідношення між ними.

Фонд - це фундаментальніше утворення, ніж масив. Те­рмінологічне поняття "фонд" походить від латинського "fоnd”, що означає "основа", "фундамент". Масив - це більш мобільний комплекс документів, призначений для подальшо­го перетворення. Фонд - це освоєний масив документів. Його освоєння відбувається за допомогою систематизації, предметизації, анотування, реферування, упорядкування за змістов­ними або формальними видами розстановок та ін. Важливою ознакою фонду є його відбиття у довідково-пошуковому апа­раті.

Документні потоки, масиви та фонди утворюють доку­ментні ресурси (ДР) - сукупність документів, підготовлених для ефективного їх використання членами суспільства. ДР забезпечують збір, обробку, зберігання, пошук та використання документованої інформації, тому є найважливішим ви­дом ресурсів поряд із матеріальними та енергетичними. ДР поповнюються зовнішнім документним потоком, що виникає завдяки створенню та розповсюджуванню документів. Крім зовнішнього існують внутрішні ДІЇ, що циркулюють у документних масивах та фондах внаслідок їх організації та корис­тування ними. Особливості функціонування внутрішніх ДП вивчаються в межах документного фондознавства.

На функціонування документних ресурсів країни впли­ває багато факторів, головним з яких є інформативна політика держави. Вона відображається у законах та підзаконних ак­тах, що регламентують розвиток та використання документно-комунікаційних систем країни, і спрямована на створення умов для ефективного і якісного забезпечення інформаційних потреб членів суспільства, перш за все - на документне забез­печення вирішення стратегічних завдань соціального та еко­номічного розвитку держави.

За роки незалежності України прийнято близько 20 за­конодавчих актів щодо вдосконалення процесів формування національних документних ресурсів. Найважливішими з них є закони України "Про інформацію" (1992 р.), "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (1992 р.), "Про науково-технічну інформацію" (1993 р.), "Про державну тає­мницю" 1994 р.), "Про захист інформації в автоматизованих системах" (1994 р.), "Про національний архівний фонд і архі­вні установи" (1994 р.), "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (1995 р.), "Про видавничу справу" (1997 р.), "Про Завдання Національної програми інформатизації до 2000 р." (1998 р.), "Про обов'язковий примірник документів" (1999 р.) та ін.

Крім загальнодержавних актів прямої дії на функціону­вання документно-комунікаційних систем впливають багато законодавчих актів опосередкованої дії, а також не лише вну­трішні, але й зовнішні економічні та соціально-політичні змі­ни, перш за все - світові тенденції створення глобальних комп'ютерних мереж і технологічні досягнення в галузі нові­тніх інформаційних технологій.

На порозі XXI століття визначним фактором розвитку ноосфери стає інформація, тому в наш час найважливішим завданням є створення інформаційної інфраструктури суспі­льства, тобто мережі взаємопов'язаних документно-комунікаційних установ та каналів зв'язку між ними. Органі­заційна інфраструктура документної комунікації має вироб­ничі та невиробничі компоненти. До виробничих компонентів належать видавнича, поліграфічна, документоторговельна справи, засоби зв'язку (традиційна та електронна пошта, те­лекомунікації, спеціальні мережі передачі даних типу Теле-текс, Відеотекс та ін.). Невиробничі компоненти інфраструк­тури - це система підготовки кадрів для організації створен­ня, розповсюджування та користування документними ресур­сами, система адміністративного керівництва документними комунікаціями, система наукового та технологічного забезпе­чення документних комунікацій (алгоритми та програми фу­нкціонування технічних засобів), сукупність систем збору, зберігання, обробки, пошуку та надання користувачам доку­ментованої інформації.

Відсутність або недостатній розвиток будь-якої складо­вої інфраструктури документних комунікацій знижує ефекти­вність функціонування ДП та М та темпи доведення інфор­мації до користувачів, сповільнює розвиток науки, економіки, виробництва, управлінської сфери. Створення в країні опти­мальної інфраструктури документної комунікації передбачає врахування перспектив розвитку можливостей технічних за­собів передачі, обробки, пошуку, збереження та тиражування документованої інформації. Нині необхідно розширювати за­соби обчислювальної техніки та електрозв'язку для передачі даних і теледоступу до віддалених документних ресурсів, створювати повнотекстові бази даних та центри автоматизо­ваного інформаційного пошуку, впроваджувати нову техніку виготовлення та доставки копій документів користувачам.


    1. Документні потоки та масиви як системні об'єкти


Документні потоки та масиви - це складні явища і ви­значити їхню сутність безпосередньо, тобто шляхом практич­ного обстеження, дуже важко. Найраціональніший шлях ви­вчення складних явищ — послідовний розділ їх на елементи, встановлення зв'язків між ними та функцій кожного елемен­та. Таке структурування явищ можливе завдяки застосуванню системного підходу.

Відокремлення будь-якої системи з зовнішнього середо­вища можливе лише теоретично, тобто умовно, оскільки фак­тично система не може існувати ізольовано від зовнішнього середовища. Основні ознаки системи - елемент, структура, зв'язок, функція. Згідно з теорією системного підходу будь-яка система конструюється з обмеженої кількості елементів, що пов'язані між собою метою функціонування. Проста сис­тема - це сукупність однорідних елементів, що виконують необхідну для існування системи функцію. Якщо в системі кілька таких сукупностей, то кожна з них набуває ранг підси­стеми, а вся система стає складною.

На загальнотеоретичному рівні ДП та М – це складні впорядковані системи, основні компоненти яких посідають означене положення та відіграють певну роль. Поняття "сис­тема" - відносне, як і поняття "елемент". Залежно від мети та масштабів розглядання окремий елемент може стати підсис­темою або самостійною системою зі своїми елементами та зв'язками, а система, що вивчається, може розглядатися як частина більш великої - макросистеми. Наприклад, документ як система - це єдність матеріального носія та інформації, але на іншому рівні системного розгляду документ сам стає еле­ментом більш загальної системи - документного потоку або масиву. Тому при застосуванні системного підходу завжди важливо встановити межі системи, що вивчається, тобто ви­значити, підсистемою якої більш загальної системи вона є, як взаємодіє з зовнішнім середовищем.

Система утворюється тоді, коли між елементами вини­кають зв'язки. Вони створюють структуру системи, забезпе­чують її цілісність. У ДП та М як системних об'єктах зв'язки характеризуються багатоаспектністю: є елементарні зв'язки між документами (як змістовні, так і формальні - мовні, хро­нологічні, видавничі, територіальні та ін.); зв'язки між група­ми документів, що дозволяє структурувати та упорядковувати документні потоки та масиви (наприклад, відокремлювати потоки та масиви періодичних видань, патентної документа­ції, ділових документів, технічної літератури тощо); зв'язки між документними потоками й масивами та зовнішнім сере­довищем.

За напрямом розрізняють прямі й зворотні зв'язки. ДП та М виникають в процесі установлення прямих та зворотних зв'язків між створювачами та користувачами документів. Су­купність запитів на документовану інформацію стимулює створення нових документів, які доведені до користувачів та освоєні ними і в свою чергу приводять до виникнення нового знання, що знову фіксується та розповсюджується за допомо­гою документів.

Графічно це може бути зображено так:
створювачі документів ДМ, ДФ користувачі документів



зворотний зв'язок

(потреба у нових документах, запити на них)
Будь-яка система відокремлюється у зовнішньому сере­довищі для виконання конкретної функції. Функціонування здійснюється для досягнення конкретної мети, це робить сис­тему доцільною. Кожний структурний компонент системи виконує свою власну функцію. Функції розвиваються на ліні­ях зв'язків між компонентами системи. Так, ДП виконує фун­кцію руху документів у суспільстві, забезпечує можливість їх розповсюджування, поповнення та оновлення документних масивів, а функція ДМ - кумулювання, впорядкування доку­ментів, забезпечення можливості їх зберігання та викорис­тання споживачами.

Масштаби системного розглядання ДП та М можливі на мікро-.мезо- та макро-рівнях. Так, на мікрорівні ДП як систе­му детально охарактеризувала Г.Ф. Гордукалова, визначивши родоутворюючим елементом потоку - документ, а головною системотворною ознакою – зв'язок документів у потоці за змі­стом. Цей зв'язок зумовлений тим, що не існує документа, семантичне не зв'язаного з попередніми елементами потоку. Щоб створити такий документ, слід описати принципово но­вий об'єкт, який вивчено невідомими раніше методами у но­вій для людства системі понять. Створення будь-якого нового документа певної тематики здійснюється на основі вивчення, аналізу, обробки попередніх документів.

На макрорівні ДП із системних позицій розглянув К.Б. Гельман-Виноградов, визначивши його як ту частину документного середовища ноосфери, що рухається.

Основи розгляду ДП та М на мезорівні першим заклав Ю.М. Столяров, запропонувавши класифікацію соціальних ін­ститутів з документознавчих позицій, поділивши їх на генералізаційні, транзитні, термінальні документні системи, визначивши ДП та М як результат виробництва і розповсюдження докумен­тів. Цей підхід дозволяє запропонувати таке розуміння систем­ності явищ, що вивчаються:

ДП та М як мезосистема - це сукупність документів, що функціонують в процесі створення, розповсюдження та використання у суспільстві документованої інформації.

Зовнішнє середовище, що впливає на ДП та М як систе­му безпосередньо або опосередковано, виявляє себе через та­кі основні фактори:

• економічний - рівень та структура доходів населення країни, темпи інфляції, обсяг бюджетних асигнувань на функціо­нування документно-комунікаційної сфери, безробіття та ін.;

• політико-правовий — вплив пануючого політичного режиму, офіційної ідеології, прийнятих законів та ступінь їх виконання, стан щодо дотримання прав людини;

• науково-технічний - етап у розвитку науково-технічного прогресу, технології, що використовуються, рі­вень комп'ютеризації та ін.;

• соціокультурний — звички, традиції, пануюча форма релігії, національна психологія, менталітет, грамотність насе­лення;

• демографічний – густота населення, динаміка народження та смертності, тривалість життя, міграційні про­цеси та ін.;

• природничо-екологічний - розміри території країни, клімат, запаси корисних копалин, особливості екологічної си­туації та ін.

Зовнішнє середовище прямого впливу - це державні ор­гани, виробники, розповсюджувачі та користувачі докумен­тів, джерела фінансування процесів створення, розповсю­дження, кумулювання документів у суспільстві. Зовнішнє середовище непрямого впливу - це рівень розвитку технологій, стан економіки, політичні та соціокультурні фактори, чинни­ки міжнародного середовища. Наприклад, аналіз даних нау­ково-статистичного довідника "Преса Української РСР: 1918 - 1973 рр." свідчить про вплив на розвиток ДП та М соціаль­но-політичних факторів. У роки Другої Світової війни ДП книг і брошур УРСР зменшися за обсягом у 5 разів, а в окремі роки складав лише 3 - 4 % від довоєнних років. У періоди політичної стабільності ДП неухильно зростав - у 1970-ті ро­ки середньорічний обсяг ДП книг і брошур удвічі перевищу­вав аналогічні показники 1950-х років. Стосовно ДП друкованих творів образотворчого мистецтва – його середньорічний обсяг у 1970-ті роки порівняно з 1950 –ми роками збільшився утричі.

Нині в Україні, у зв’язку з економічною нестабільністю кількісні показники річного обсягу ДП книг та брошур за назвами та тиражем знаходяться на рівні 1928 – 1929 рр. Але проголошення Україною суверенітету кількість загальнодержавних газет у період 1994 по 1996 рр. зросла в 4 рази. Комерціалізація суспільства наочно виявилася у розвитку ДП рекламно-інформаційних газет – за період з 1992 по 1996 роки їх ДП зріс у 39 разів. Одночасно ДП приватних газет розвивався не стабільно – у 1992 р. виходило 309 назв, а у 1996 – 136.

Ці дані свідчать про системний характер ДП та М, що дійсно мають прямі та зворотні зв’язки з зовнішнім середовищем, які безпосередньо чи опосередковано впливають на їх розвиток.

1.3. Ознаки, властивості, параметри та функції

документних потоків та масивів
Документні потоки і масиви відокремлюються в само­стійні явища системи документних комунікацій завдяки на­явності власних ознак та властивостей. Ознаки відображають зовнішні сторони явища, а властивості відбивають внутрішні його особливості та відмінні якості. Оскільки документні по­токи та масиви - це складові однієї системи, родоутворюючим елементом якої є документ, вони крім відмінних мають спіль­ні ознаки та властивості, що відтворюють характерні особли­вості функціонування документів у суспільстві.

Спільні ознаки документних потоків та масивів:

Відмітними ознаками потоку, що відрізняють його від масиву, є

• динамічність як спосіб існування потоку, який постійно переміщує документи від створювачів документованої інформації до її споживачів;

• невпорядкованість документів у потоці, який лише переміщує їх по комунікаційних каналах і за станом своєї організації, як звичайно, не пристосований для безпосереднього використання в ньому інформаційної складової документів споживачами.

Так, зовнішній потік, який потенційно надходить на вхід термінальних ДС, містить документи, що потенційно значені для використання, але поки вони не оброблені та не відображені в інформаційно-пошукових системах, вони фактично не доступні споживачам.

ДМ, навпаки, відносно статичні, більш упорядковані, створюються через відбір, оскільки формуються відповідно до конкретного призначення, мають профіль та сукупність специфічних ознак документів, що обмежують формування масиву. Наприклад, ДМ книготорговельної організації, ДМ місцевого відділення Укрдруку, масив документів відділу комплектування наукової бібліотеки, який без попереднього освоєння методами аналітико-синтетичної обробки не може стати частиною фонду та ін.

Розрізняють атрибутивні та прагматичні властивості ДП та М. Атрибутивні - це необхідні, суттєві властивості, без .явище не існує. Прагматичні - це властивості, які виявляються в процесі використання ДП за М.

До атрибутивних властивостей, загальних, загальних для ДП та М, належать: цілісність, цілеспрямованість, дискретність, континуальність, інформативність.

Цілісність забезпечується наявністю внутрішніх зв’язків між документами потоку або масиву. Всі документи взаємопов'язані між собою за будь-якою однією або кількома ознаками: тематикою, мовою видання, місцем походження, цільовим призначенням, формою носія або засобом докумен­тування інформації та ін. Внутрішня єдність елементів систе­ми ДК, коли один документ доповнює інший, забезпечує три­валість функціонування та постійне зростання значущості ДП та М у суспільстві. Система зберігає свою цілісність, поки є мета її функціонування і елементи, що входять у систему, взаємодоповнюють один одного. Тобто цілісність ДП та М як системи забезпечується наявністю тісних взаємозв’язків між створювачами та користувачами документів.

Цілеспрямованість системи забезпечується наявністю мети — поки у суспільства буде потреба у комунікації на снові документованої інформації, будуть функціонувати ДП та М.

Дискретність (від лат. discretus - розділений, перерив­частий ) виявляється в тому, що ДП та М складаються з окре­мих самостійних документів, які можуть бути відмежовані один від одного у просторі та часі. Це зумовлено тим, що ко­жен документ потоку або масиву залишається незмінним за змістом і зберігає та розповсюджує лише певну кількість ві­домостей про об'єкт. Для доведення до користувачів нової інформації створюються інші документи, що постійно попов­нюють документні потоки, а через них - масиви.

Діалектичною протилежністю дискретності є континуальність (від лат. соntіnuum - безперервний), яка виявляється в постійному продукуванні суспільством нових документів та накопичуванні документованою пам'яттю людства відомос­тей про його досягнення. За думкою Ю.М. Столярова, влас­тивість документа виступати у двох статусах - дискретним або континуальним - зумовлює одночасне існування документного потоку та документного масиву: кожний окремий (дискретний) документ є результатом, продовженням низки попередніх документів і в свою чергу - причина, джерело по­яви наступних документів.

Невід'ємною складовою будь-якого документа є інфор­мація, яка має цінність і призначена для зберігання та розпо­всюджування, тому важливішою властивістю документних потоків та масивів є інформативність. Вона виявляється в тому, що ДП та М містять відомості з усіх сфер людської діяльності на всій території планета за всі часи.

Крім загальних атрибутивних властивостей, притаман­них і ДП та М, є специфічні атрибутивні властивості, що зумовлюють відмінності між ними. Так, зовнішні ДП - це джерело поповнення та оновлення ДМ, які в свою чергу призначені для кумулювання документів, їх упорядкування, розповсюдження та організації користування ними. Тому документним потокам притаманні такі специфічні атрибутивні властивості:

- транзитивність - проходження через проміжні документні системи;

- нескінченність - постійне продукування суспільствомнових документів та їх рух у часі й просторі;

- нестабільність - постійна зміна кількісного обсягу, те­мпів зростання, типо-видової, жанрової, мовної структури та інших характеристик ДП.

Масивам документів притаманні протилежні специфічні властивості:

- термінальність - призначеність для відбору за кумулювання профільних видів документів з метою організації їх функціонування в каналах документної комунікації;

- скінченність - обмеженість функціональним призна­ченням та іншими ознаками;

- стабільність - пристосованість для вводу та виводу окремих видів документів з метою їх упорядкування та орга­нізації розповсюджування.

Прагматичні властивості ДП та М - це стохастичність, керованість, відкритість, організованість, синергічність.

Стохастичність (імовірність) формування ДП та М ви­являється в тому, що неможливо з абсолютною точністю роз­рахувати їх поповнення, передбачити ступінь цінності та ви­користання окремих документів. Це зумовлює необхідність широкого впровадження різноманітних методів вивчення ДП та М, прогнозування їх розвитку в суспільстві.

Керованість як властивість ДП та М розкривається у двох аспектах: у здатності потоків і масивів бути керованими, у спроможності управляти суспільною діяльністю. Обсяг, склад, структура ДП та М змінюються під впливом зовніш­нього та внутрішнього середовища і, в свою чергу, впливають на них через задоволення та формування інформаційних по­треб користувачів.

Відкритість ДП та М проявляється в їх поступовому розвитку та універсальності відносно інформаційної та мате­ріальної складової документів, їх форм, носіїв та засобів до­кументування. Нині в суспільстві використовують найрізно­манітніші види документів: рукописні і електронні, опубліко­вані та ті, що не публікують, паперові, плівкові та ін., які охоплюють за змістом увесь універсум знань людства.

Системним об'єктам притаманна організованість, на­явність ієрархічної структури, співвідношення окремих еле­ментів, розташованість їх один до одного згідно з заданими параметрами або схемою упорядкування. Наприклад, за рів­нями функціонування розрізняють міжнародні, міжгалузеві, міжособисті ДП, за напрямом - вхідні, вихідні, внутрішні та ін.

Синергетичність ДП та М виявляється в тому, що збі­льшення загальної ефективності системи досягається злаго­дженим функціонуванням окремих ЇЇ елементів. Так, сформу­вати якісний ДМ книжкової крамниці неможливо без систе­матичного поповнення його новими документами, що постій­но виникають у ДП. Необхідність підвищення ефективності функціонування документних комунікацій як на локальному, так і на загальнодержавному рівнях потребує організаційно-технічної консолідації спеціалізованих документних установ, що зайняті створенням, розповсюдженням, кумулюванням документів.

Якщо характеристики ДП та М піддаються вимірюван­ню, вони набувають статусу параметрів. Основні параметри ДП та М:

- зміст та функціональна належність - відповідають ці­льовому призначенню документів, що складають потік або структура, що має ознаки, відповідно з якими може здійснюватися класифікація документів та їх індексація, спорюватися система довідково - пошукового апарату,

- режим функціонування - визначається змінами, що відбуваються з плином часу в інформаційному навантаженні

До факторів, що характеризують режим руху документів у потоці чи масиві, належать: обсяг ДП та М у фізичних величинах (кількість документів або інформації що в них міститься); пропускна спроможність каналів зв'язку, засобів створення та тиражування документів, допустиме навантаження співробітників, що обробляють документи та попит користувачів на документовану інформацію. При цьому семантична насиченість ДП та М визначається кількістю назв документів, а фізична насиченість – кількістю їх екземплярів. Так, річний обсяг потоку книг та брошур, виданих в Україні у 1991 р склав 5855 друк. од., у 1994 р. - 4752 друк. од., а у 1996 р. – 6074 друк. од. Тираж книг і брошур, виданих у 1991 р - 136415,9 тис прим., 1994 р., - 52161 тис. прим., 1996 р. – 51777,1 тис прим. Ці показники свідчать про постійні зміни режиму функціонування ДП, нестабільність його семантичної та фізичної насиченості.

Функції ДП та М - це реалізація їх властивостей у про­цесі функціонування ДК суспільства.

Базисною функцією є інформативна – забезпечення розповсюджування соціальної інформації у суспільстві. Ви­конуючи основну функцію - інформативну - ДП та М як сис­тема постійно пристосовується до будь-яких змін зовнішньо­го середовища, витримуючи його вплив. Змінюються умови функціонування системи: вдосконалюються засоби фіксування інформації та її матеріальні носії, впроваджуються новітні технології передачі документованої інформації, ускладню­ються інформаційні потреби користувачів, посилюються їх вимоги щодо форм та оперативності надання необхідних до­кументів, впроваджуються нові закони та джерела фінансу­вання, але система не руйнується, а лише адаптується до но­вих умов.

Основна функція ДП - комунікативна - забезпечення руху та обміну інформацією в соціальному середовищі, нала­годження стійкого міжсуб'єктного зв'язку між створювачами та користувачами документованої інформації, реалізація гло­бальної мережі контактів у суспільстві.

Основна функція ДМ - кумулятивна — забезпечення зосередження документів, їх упорядкування з метою органі­зації розповсюдження та використання членами суспільства.

Перелічені функції зумовлюють суспільну необхідність існування ДП та М, викликані потребами суспільства, тому належать до зовнішніх функцій.

Внутрішні функції відображають завдання ДП та М відносно тих підсистем ДК, з якими безпосередньо пов'язані, тобто виробників, розповсюджувачів та користувачів доку­ментів. До цих функцій належать:

- соціально-орієнтувальна (або соціалізуюча) – забезпе­чення спадкоємності розвитку суспільства завдяки функціо­нуванню ДП та М;

- управлінська - забезпечення керівництва соціальними процесами через розповсюдження серед членів суспільства документованої інформації;

- утилітарна (від лат. utilus – користь) - використання ДП та М у процесі соціально-комунікативної діяльності. Сто­совно конкретного користувача ця функція може проявлятися як система конкретних функцій - культурно-освітньої, праг­матичної, гедонічної, статистичної, правової, функції істори­чного джерела та ін. Наприклад, 12 - 14 % всіх створюваних у суспільстві ділових документів надходять на постійне збері­гання до державних архівів - цей ДП містить історичні відо­мості про розвиток суспільства, тому виконує функцію істо­ричного джерела.

Таким чином, ДП та М відокремлюються у відносно самостійні системи завдяки наявності власних ознак, властивостей та функцій. Їх знання дозволяє відрізняти ДП та М від інших підсистем ДК, зважати на об’ективні закони їх розвитку та використання, оптимізувати роботу з ними.
1.4. Основи структурування документних потоків та масивів
Структура (від лат. – будова, розташування) – сукупність стійких зв'язків об'єкта, що забезпечують його цілісність збереження основних властивостей. Структурування – це визначення внутрішньої будови об'єкта вивчення, встановлення зв'язків та співвідношень між його складовими.

Основи структурування ДП та М - це базисні положен­ня раціонального впорядкування документів у потоках та масивах, що сприяє створенню оптимальних моделей їх функціонування. Активне збільшення нових видів документів та розширення їх репертуару потребують різних підходів до побудови систем упорядкування ДП та М, оскільки у єдиній су­купності ними складно керувати.

Структурувати ДП та М можна за різними ознаками: змістовними і формальними. До змістовних належать ті ознаки структурування, що відбивають семантичні та тематико-типологічні особливості ДП та М.

Семантична структура ДП та М відбиває смислові зв'язки між документами, кількісну розповсюдженість документів однієї тематики. Семантична структура ДП та М виявляє себе через посилання на попередні роботи в текстах до­кументів, пристатейні та прикнижкові списки літератури та ін Так, у разі одночасного цитування двох наукових публікацій у третій, між двома першими повинні існувати відношен­ня інтелектуальної взаємодії, або когнітивні зв’язки. Вивчен­ня семантичної структури ДП та М сприяє визначенню міждисциплінарних зв'язків, тенденцій розвитку комунікативних процесів у науці, фактів зародження нових дослідних напря­мів.

Тематична структура - це відносна поширеність до­кументів певної тематики у ДП та М. Моделлю тематичної структури ДП та М можуть служити класифікаційні схеми: Універсальна десяткова класифікація, Бібліотечно-бібліографічна класифікація, Міжнародна класифікація вина­ходів та ін.

Семантичну та тематичну структури ДП та М не можна ототожнювати: перша означає зв'язок не лише за тематикою, але й за іншими змістовними зв'язками - за методами дослі­дження, термінологією, фактичним матеріалом. Семантична структура ДП та М постійно змінюється, оскільки кожний новий документ змінює змістовні зв'язки між попередніми документами та їх значимість для користувача, а тематична структура ДП та М є відносно стабільною.

Типологічна структура ДП та М - це розповсюдженість та кількісне співвідношення документів певних типів або жанрів. При динамічному моніторингу за розвитком ти­пологічної структури ДП та М є можливість визначити актуа­льні проблеми або тенденції функціонування конкретних сфер та галузей. Наприклад, різке зменшення у потоці кілько­сті наукових видань свідчить про нестабільність та кризовий стан розвитку науки. Сучасну типологічну структуру видав­ничого ДП відбивають покажчики державної статистики дру­ку: у 1998 р. в Україні було видано 286 друк. од. офіційних видань, що становить 5,1% загального ДП; 919 друк. од. нау­кових видань (16,6%); 493 науково-популярних видань (8,9%); 1507 друк. од. навчальних видань (27,1%); 393 друк. од. довідкових видань (7,1%); 764 друк. од. літературно-художніх видань (13,8%) та ін.

Інші ознаки структурування ДП та М належать до фор­мальних і відбивають видові, мовні, географічні, видавничі характеристики документів, технологічні особливості носіїв інформації та її документування.

Видова структура - це співвідношення у ДП та М до­кументів різних видів. Наприклад, у 1998 р. видова структура ДП видань України мала такі особливості: авторефератів ди­сертацій - 2601 назва, що становить 25,8% ДП некнижкових видань; образотворчих видань - 222 назви (2,2%); нотних ви­дань - 26 назв (0,2%); 844 назви журналів та продовжуваних видань (8,4%); 2509 газет (24,9%).

Мовна структура ДП та М - це співвідношення кіль­кості документів, опублікованих певними мовами. Так, у віт­чизняному ДП книг політичної тематики у 1998 р. видання українською мовою склали 85,2%, російською мовою -13,9%, англійською мовою - 0,3%, двома мовами - російсько-українською - 0,6%.

Географічна структура ДП та М - це розподіл доку­ментів за місцем видання. Наприклад, географічна структура вітчизняного ДП політичної тематики за 1998 р. представлена 20 містами України. Майже 90% складають документи, вида­ні у Києві (70,9%), Львові (11%) та Харкові (4,8%). Аналіз показників географічної структури ДП книг і брошур України за 1998 р. дозволяє зробити висновок, що книговидавнича ді­яльність найрозвиненіша у Київській (там видано 50,3% зага­льного ДП), Харківській (9,7%) та Донецькій (8,6%) областях. Одночасно в кризовому становищі перебувають книговидавці Херсонської (видано 0,02% річного обсягу загального ДП книг і брошур) та Миколаївської (0,03%) областей.

Видавнича структура ДП та М - це кількісне співвід­ношення документів за ознакою належності до видавничих установ, до яких входять державні й приватні видавництва, органи державної влади та управління, вищі навчальні закла­ди, науково-дослідні установи та ін. Уміння орієнтуватися в сукупності видавничих установ та їх продукції дозволяє пра­вильно, оперативно, повно комплектувати документні фонди, розшукувати потрібні користувачам нові видання.

Так, аналізуючи видавничу структуру ДП друкованої продукції України 1998 року, можна констатувати, що найак­тивнішими були видавництва та видавничі організації недержавних форм власності (ними видано 3266 назв, тобто 59% ДП книг і брошур загальним тиражем 23958,4 тис. прим.; мі­ністерства та відомства, що видають книги поза видавницт­вами, видали 1634 назви (29,5%) книг і брошур загальним ти­ражем 5732,5 тис. прим.; державні видавництва видали 636 назв (11,4%) книг і брошур загальним тиражем 10881,4 тис. прим. Серед державних видавництв на першому місці за об­сягом друкованої продукції видавництво "Освіта" - 159 друк. од. (25% ДП, що аналізується) , на другому - "Основа" - 52 друк. од. (8,1%), на третьому - "Наукова думка" " 41 друк. од. (6,4%).

Авторська структура ДП та М - це співвідношення документів за ознакою наукових колективів чи індивідуаль­них авторів. В залежності від основного профілю розробок первинні наукові колективи (кафедри, лабораторії, відділи, інститути та ін.) поділяються на дві групи: перша - профільні колективи, тобто ті, чия діяльність повністю укладається в межі комплексної наукової проблеми; друга - непрофільні, які крім даної проблеми проводять свої основні дослідження і розробки по інших напрямах. Вивчення організаційно-фірменної та авторської структури результативне, тому що дозволяє визначити коло наукових шкіл та Їх лідерів, перелік авторів, яких найчастіше цитують та ін.

Хронологічна структура ДП та М - це співвідношення документів за роком видання. Її вивчення результативне при встановленні рівня та швидкості оновлення або старіння до­кументів у документних системах.

ДП та М можна структурувати за будь-якими формаль­ними ознаками документних класифікацій, визначаючи спів­відношення документів, що відрізняються знаковою приро­дою інформації, способом документування, матеріальною конструкцією документів, призначеністю для сприйняття ін­формації користувачем та ін. Так, останнім часом у ДП та М зростає питома вага електронних документів, що свідчить про активне впровадження новітніх інформаційних технологій у сферу документних комунікацій.

У документалістиці поширені інші ознаки структурування ДП: за рівнями та спрямованістю функціонування ві­докремлюють вхідні, вихідні та внутрішні потоки; за складні­стю напрямів ДП поділяють на два види: симплексний (спрямований від одного створювача до одного користувача) та мультиплексний (від кількох створювачів до одного або кількох користувачів).

Таким чином, ДП та М як системні об'єкти мають стру­ктуру, що відображає концентрацію та розсіювання докумен­тів, їх кількісне зростання і старіння залежно від конкретних ознак: належності документів конкретним авторам, темам, місцю та року видання тощо. З появою нових наукових на­прямів, носіїв, засобів документування інформації та ін. інно­вацій, що відбуваються в інфосфері, структура ДП та М змі­нюється. Наприклад, у розвинутих країнах світу в 1990-х рр. електронні форми інформування про нові публікації та доста­вки їх копій користувачам змінили співвідношення основних видів наукових документів у потоці: швидко зростає кількість наукових журналів на оптичних носіях, збільшується питома вага публікацій з проблем нових інформаційних технологій та ін.

Стеження за змінами структури ДП та М дозволяє про­гнозувати закономірності розвитку документних комунікацій суспільства, здійснювати науково обґрунтоване управління документними системами.


1.5. Методи вивчення системних властивостей документних

потоків та масивів
Ефективність розвитку ДК значною мірою залежить від того, наскільки раціонально організовані та функціонують ДП та М. У зв'язку з цим потрібний систематичний збір відо­мостей про ДП та М за змістовними та формальними ознака­ми структурування. Оцінка та визначення тенденцій розвитку ДП та М здійснюються на основі спеціальних досліджень. Ці дослідження проводяться різноманітними методами, внесок у їх розробку зробили представники багатьох наук та сфер документно-комунікаційної діяльності.

З метою виявлення тенденцій розвитку певних наукових і напрямів значний внесок у розробку методів дослідження га­лузевих ДП зробили П.І. Валден (1911 р.), Ф.Д. Коул, Н.Б. Ілз (1917 р.), С. Бредфорд (1930-ті рр.), Дж. Д. Бернал (1939 р.). Надзвичайно активно та плідне ці методи використовували і розвивали у 1960-ті рр. Д.Прайс, Р. Бартон, Р. Кеблер, Г.М. Добров, В.В. Налімов, З.М. Мульченко, у 1970-гі рр.- В.І. Горькова, Л.С. Козачков, Г.Ф. Гордукалова та ін.

В залежності від об'єктів наукових досліджень сформувалися три групи методів, що здійснюють вивчення ДП та М: наукометрія, бібліометрія, інформетрія.

Наукометрія - це комплексний метод вивчення проце­су і закономірностей розвитку науки на основі кількісних до­сліджень потоків і масивів наукових документів. Його теоре­тичну базу заклали на початку 1960-х рр. Д. Прайс (США) у праці "Малая наука, большая наука", В.В. Налімов та З.М. Мульченко (СССР) у фундаментальній монографії "Наукометрия: изучение науки как информационного процесса".

В наукознавстві одним із базових є положення, що ДП та М є інформаційною базою та відбитком науки, - вони аку­мулюють попередні знання, що спонукають людину до одер­жання нового результату, стимулюють саморозвиток науки та суспільства. Розвиток науки прямопропорційно залежить від стану ДП та М, тому закономірності їх функціонування від­бивають основні тенденції наукового пізнання. Так, на основі статистичного аналізу динаміки росту кількості наукових жу­рналів, учених та їх робіт визначаються висновки про темпи розвитку окремих наукових напрямів. Факт зростання кілько­сті наукових публікацій в окремій науці свідчить про збіль­шення темпів наукових досліджень та їх результативність.

За допомогою вивчення ДП встановлена сучасна зако­номірність розвитку науки - перехід від індивідуальних до­сліджень до колективних. Тенденція росту в ДП та ДМ кіль­кості публікацій колективного автора за останні 50 років зумовлена ускладненням науки. На початку XX ст. у ДП науко­вих видань 82% друкованих праць належали одному авторові, а нині таких праць лише 33%. Робіт двох авторів на початку століття було 16%, а нині їх 40%, трьох авторів - 2% ДП, а нині - 17%. Колективні наукові праці виникли у 20-ті рр. XX ст. і тепер вони складають 10% ДП наукових видань.

Таким чином, кількісні (статистичні) методи дозволя­ють вимірювати у потоці частоту стрічання документів за будь-якою ознакою, частку й співвідношення однотомних до­кументів у мікропотоці, їх продуктивність. Вимірювання здійснюється в абсолютних цифрах, для наочного уявлення й співвідношення результатів їх доцільно подавати у процент­ному відношенні.

Поряд із кількісними методами вивчення ДП та М у ме­жах наукометрії широко використовуються якісні методи, що спрямовані на вивчення змісту документів і особливо ефекти­вні при дослідженнях тематичної структури ДП та М, їх вну­трішнього розподілу на предметне обмежені області, встано­влення взаємозв'язку між ними та текстами окремих докуме­нтів. До цієї групи методів належать:

класифікаційні (систематизація, предметизація, кластеризація, дескрипторизація, фасетизація);

семаптико-лінгвістичні (контент-аналіз, кластерний аналіз або метод ключових слів, сленговий аналіз та ін.);

бібліографічні (аналіз бібліографічних посилань або цитат-аналіз, аналіз співцитування та ін.).

Класифікаційні методи призначені для встановлення тематичних зв'язків між документами, виявлення тематично однорідного мікропотоку та його внутрішнього підрозділу на предметне відокремлені складові частини.

Семантико-лінгвістичнІ методи основані на різних ме­тодиках змістовного аналізу відомостей про документи та їх текстів. Так, контент-аналіз оснований на аналізі частоти за­стосування в назві чи тексті документа певних термінів і сло­восполучень. При кластерному аналізі відокремлюють ключові слова за силою зв'язків між ними (частота стрічання), поєднують їх у споріднені кластери та предметні рубрики. Сленговий аналіз дозволяє прогнозувати актуальні суспільні проблеми на основі виявлення нових понять в різних слово­сполученнях, допомагає формувати нові предметні рубрики у картотеках з актуальних проблем. Ці методи особливо ефек­тивні для структурного аналізу наукових галузей та виявлен­ня динаміки розвитку наукових дисциплін.

Для оцінки продуктивності та внеску в науку окремих учених та наукових колективів, прогнозування і виявлення найзначніших періодичних видань, вдосконалення комплек­тування фондів та ін. нині широко використовуються методи­ки цитат-аналізу. Їх принципові основи були розроблені аме­риканським хіміком Ю. Гарфілдом і з 1964 р. реалізуються як покажчик та база даних "Sсіеnсе Сіtаtion Іndех". Перший річ­ний випуск покажчика містив відомості про 3,3 млн. поси­лань у 296 тис. статтях у журналах з усіх природничих та технічних наук та 60 тис. патентних описів США. Покажчик - це список усіх праць, які згадувались у будь-якій науковій роботі минулого року.

Аналіз бібліографічних посилань у наукових статтях допомагає визначати концептуальні зв'язки між публікація­ми, дозволяє стежити за розвитком тієї чи іншої галузі науки і техніки, за проникненням її у суміжні, прогнозувати розвиток окремих галузей науки, виявляти її лідерів й "класичні" праці, механізми та шляхи зародження нових наукових напрямів.

Бібліометрія - комплексний метод вивчення кількісних закономірностей функціонування документів як об'єктів біб­ліотечної справи та бібліографії. Об'єктом бібліометрії є по­токи документів, що надходять до бібліотечних систем, та масиви, що в них утворюються, а предметом - кількісні зако­номірності їх використання читачами та функціонування у бібліотечних фондах.

У бібліотечній теорії та практиці крім методів повсяк­денного ознайомлення з ДП та М використовують кількісні та якісні методи їх вивчення. Серед кількісних методів найбільшого поширення набув статистичний аналіз бібліотечного фонду. Якісний аналіз ДП та М потребує знань про наявність та використання в бібліотеці документів за конкретними те­мами або безпосередньо окремих видань. Збір таких даних здійснюється за допомогою контент-аналізу, а також бібліо­графічними та аналітичними методами.

Бібліотечні ДП та М вивчаються з метою одержання ві­домостей про показники читаності, оборотності, документо-забезпеченості, про галузеву, тематичну, типо-видову, мовну, хронологічну структури фондів. Ці дані дозволяють встано­вити співвідношення ДП та М завданням бібліотеки та потре­бам її користувачів, визначити резерви поліпшення документопостачання фонду, відокремити напрями вдосконалення бібліотечно-бібліографічної діяльності.

Інформетрія – це комплексний метод вивчення кількіс­них закономірностей функціонування наукової документної комунікації. Її об'єкт - документні носії наукової інформації, предмет — об'єктивні кількісні закономірності науково-інформаційної діяльності.

Основні завдання інформетрії - пошук оптимальної структури ДП та М згідно з тематичним профілем інформа­ційних потреб користувачів, визначення критеріїв оцінки якості документних фондів органів НТІ, прогнозування зростання обсягів ДП та М, визначення ореолу розсіювання, кри­теріїв старіння та актуалізації наукової документованої інфо­рмації.

Для побудови математичних та статистичних моделей інформаційних процесів широко використовують автомати­зовані інформаційні системи, а також теорію і методи систе­много аналізу, теорію математичної статистики та теорію імовірності. Ефективним є використання імітаційного моде­лювання, моделей рангових та частотних розподілень.

В органах НТІ широко застосовуються тезаурусний ме­тод вивчення ДП та М та їх класифікаційний аналіз. Сутність першого методу в тому, що вимірювання здійснюється на рі­вні понять (дескрипторів, ключових слів). Частота Їх стрічання у текстах характеризує напрями та темпи розвитку предметних галузей, відображає виникнення нових понять і про­блем, що дозволяє визначити актуальність і перспективність сфер діяльності наукових колективів та їх окремих дослі­джень.

Класифікаційний аналіз ДП та М здійснюється, як зви­чайно, за допомогою Рубрикатору ДСНТІ. Віднесення доку­ментів до того чи іншого відділу класифікаційної системи дозволяє визначити родо-видові відносини між об'єктами, роз­діли з максимальною і мінімальною забезпеченістю докумен­тами та ін. Так, стеження за допомогою ЕОМ за зміною напо­внення розділів Рубрикатора ДСНТІ дозволило визначити, що за останні 20 років кількість публікацій у світовій літературі з природничих та технічних наук збільшувалася на 2,5% - 5% на рік. Так, у галузі хімії та хімічних технологій, на долю якої припадає до 1/3 всіх публікацій природничо-технічної тема­тики (500 тис. на рік), річний приріст публікацій складав 6,2%, в біології - 3,3%, фізики - 9%. Ці показники свідчать про динамічні зміни в предметно-тематичному розподіленні потоків науково-технічної літератури, відбиваючи тенденції розвитку світової науки й техніки. Тому прогнозування інфо­рмації через постійне стеження за допомогою ЕОМ за зміна­ми в наповненні розділів Рубрикатора є однією з важливих функцій автоматизованих систем реферативної служби.

З метою підвищення якості проблемно-орієнтованого обслуговування фахівців важливого значення набувають ме­тоди, що дозволяють визначити новизну і вірогідність доку­ментованої інформації. Найрозповсюдженішим серед них є метод експертних оцінок, оснований на інтуїтивно-емпіричному підході.

Новизна при цьому розглядається як абсолютна, так і відносна. Абсолютно новим вважається будь-яке досліджен­ня, що вперше пропонує певне вирішення проблеми; відносно новим - подальша розробка, пов'язана з удосконаленням, по­глибленням і розширенням досліджень запропонованого ра­ніше вирішення проблеми (розробка по горизонталі). Вірогідність наукового документа є мірилом повноти інформації, на основі якого визначається правдивість документа.

Другий показник, що вивчається інформетрією - це ста­ріння документів. Найчастіше воно вивчається за їх цитуван­ням: аналізують переліки публікацій періодичних видань (журналів) і визначають кількісний зміст процитованих праць різного "віку". Необхідно враховувати, що темпи старіння залежать від профілю і виду документів.

Вивчення оперативності публікацій первинних докуме­нтів проводять порівнянням дат надходження документа у видавництво і дат видання. Іноді вдаються до дослідження від моменту зародження наукової ідеї до публікації методом ан­кетування.

Оптимальні результати щодо досліджень ДП та М мож­на одержати лише в умовах регулярного стеження за їх ста­ном та застосування комплексу методів вивчення. Система­тичний збір даних про складні явища з метою оперативної їх діагностики та оцінки в динаміці сучасні фахівці характери­зують поняттям "моніторинг". Цей термін походить від лат. "monitor" - "наглядаючий". Тобто моніторинг ДП та М - це безперервне стеження за їх розвитком і функціонуванням. Без систематичного нагляду за станом об'єктів дослідження неможливо правильне управління ними. Моніторинг прийнято розглядати як початкову стадію процесу:

моніторинг —> аналіз ситуації —> синтез ідей та про­блем —> вироблення рішень та їх корегування.

Зміст поняття "моніторинг" відносно ДП детально роз­глянуто в працях Г.Ф. Гордукалової. Цей тип моніторингу вона охарактеризувала як інформаційний моніторинг, у ме­жах якого в залежності від характеру одержуваних відомос­тей розрізняють три його види: бібліографічний, статистич­ний, концептуальний.

Бібліографічний моніторинг - це систематичне моде­лювання профільного потоку або масиву документів, як семантично взаємопов'язаних сукупностей їх бібліографічних описів, доповнених у разі необхідності анотаціями, рефера­тами, переліками ключових слів, класифікаційними індекса­ми.

Статистичний моніторинг - це стеження за змінами кількісних показників ДП та М, які характеризують темпи росту, використання, старіння, ступінь концентрації - розсію­вання документів. Цей вид моніторингу ефективний тільки в умовах автоматизованої обробки машинопрочитуваних баз і даних. Головне при цьому - передбачити достатню кількість статистичних індикаторів стеження за об'єктом, забезпечити автоматичне ранжування набору реквізитів одного форматного поля. Статистичні показники - найбільш згорнута форма фіксування відомостей про ДП та М, тому потрібний їх постійний аналіз з метою встановлення причин змін.

Концептуальний моніторинг — це систематичний аналіз статистичних показників ДП та М з метою вироблення знань про стан та тенденції їх розвитку, виявлення результа­тів впливу на них змін у відповідній науково-практичній діяльності.

Основні функції інформаційного моніторингу: стеження за змінами зовнішнього оточення об'єкта дослідження; оці­нювання стану оточення; контролю стану оточення; управ­ління станом оточення об'єкта дослідження.

Таким чином, інформаційний моніторинг – бібліогра­фічне, статистичне й концептуальне стеження за розвитком профільних ДП та М - створює основу для підтримки управ­лінських рішень щодо їх функціонування. Дані моніторингу дозволяють фахівцям оперативно підключитися до вивчення найважливішого фрагмента ДП - публікацій провідних авто­рів, наукових колективів, профільних журналів та ін.

Додержання технологій моніторингу та правильне кори­стування методами дослідження ПД і ДМ дозволяє вивчити ситуацію з будь-якої наукової проблеми, визначити перспек­тиви розвитку пріоритетних наукових напрямів, вирішити проблеми вдосконалення забезпечення фахівців науковою інформацією, що дає можливість підняти вітчизняні наукові розробки на сучасний рівень, впроваджувати світові досяг­нення та передовий досвід у повсякденну роботу фахівців рі­зних галузей.
Завдання для самоперевірки:
1. Розкрити сутність закону документаційного су­проводу соціальних комунікацій.

2. Встановити співвідношення понять "документний потік", "документний масив”, "документний фонд”, "докуме­нтні ресурси".

3. Обгрунтувати несинонімічність понять "документний" та "документальний".

4. Охарактеризувати види документних систем сус­пільства за класифікацією Ю.М. Столярова.

5. Перелічити фактори зовнішнього середовища, що впливають на функціонування ДП та М як системи.

6. Встановити спільні та відмінні ознаки документ­них потоків та масивів.

7. Розкрити сутність атрибутивних та прагматич­них властивостей ДП та М.

8. Навести функції ДП та М, обгрунтувати їх розпо­діл на зовнішні та внутрішні.

9. Навести змістовні та формальні ознаки структурування ДП, що використовують в процесі його моніторингу?
  1   2   3   4   5


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации