Когутич І.І. Криміналістика - файл n1.doc

приобрести
Когутич І.І. Криміналістика
скачать (16867.4 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc16868kb.08.09.2012 23:41скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   35

І. І.Когутич
Курс лекцій

Київ • Атіка • 2008

УДК 348.9(042.3) ББК 67.52я7 К57

Рекомендовано Вченою радою юридичного факультету Львівсько/о національного університету ім. Івана Франка

Рецензенти:

Бічеичук П. Д.~ професор кафедри досудового розслідування навчаль-ію-иаукового інституту підготовки слідчих і криміналістів Київського національного університету внутрішніх справ;

Подубинський Б. В.~ заступник прокурора Львівської області, стар­ший радник юстиції.
Когутич І. І.

К57 Криміналістика: Курс лекцій.- К.: Атіка, 2008.- 888 с. • ISBN 978-966-326-251-2

Курс лекцій иідповідає програмі дисципліни «Криміналістика». Теми її матеріал лекцій - конкретизовані іі цілеспрямовані, що дає змогу використовувати їх не тільки в навчальному процесі, а й у практичній діяльності з розкриття й розслідування злочинів.

Три перші теми курсу містять: загальнотеоретичні питання, кри­міналістичну техніку і криміналістичну тактику. В інших - розглядає­ться криміналістична методика розслідування злочинів.

Курс лекцій буде корисним не тільки для студентів, слухачів і курсантів, які вивчають криміналістику, а й для викладачів, аспіран­тів (ад'юнктів), іюшукувачів, для практичних працівників правоохо­ронних органів.

УДК 343.9(042.3) ББК 67.52я7

ISBN 978-966-326-251-2

© Когутич І. І., 2008

© Видавшіцтпо «Атіка», 2008

Переднє слово

Проблеми дослідження події злочину і діяльності з його роз­криття, розслідування й попередження традиційно виступають ос­новними для криміналістичної науки. За багато років криміналіс­тикою набуто певного досвіду, напрацьовано методи, прийоми і рекомендації, що сприяють підвищенню ефективності криміналь­ного переслідування на всіх, головно поки що на досудових, його стадіях. Проте невпинне урізноманітнення способів учинення зло­чинів, а також поява злочинів нових видів вимагає не тільки вдо­сконалення вже існуючих методів їх пізнання, а й у розроблення нових.

Запропонований курс лекцій з криміналістики є результатом досліджень, що проводяться кафедрою кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету іме­ні Івана Франка протягом останніх 15-ти років. Базою дослідження стали не лише праці відомих вітчизняних і закордонних науков-ців-криміиалістів, а й результати узагальнення судової та проку­рорсько-слідчої практики. Посібник підготовлено з урахуванням реалій сьогодснігя: на основі узагальнень конкретної протиправ­ної діяльності останніх років (після прийняття Кримінального кодексу України 2001 р.); із використанням закордонного досвіду діяльності правоохоронних органів; із орієнтуванням на новітні досягнення науковців-криміналістів щодо використання техніч­них засобів, розроблених останнім часом, таких, що підвищують ефективність виявлення, вилучення й дослідження криміналіс­тично значущої інформації.

Зміни до Кримінально-процесуального кодексу України від 21 червня та 12 липня 2001 р. суттєво видозмінили процес роз­криття, розслідування й попередження злочинів. Умови реалізації принципів змагальності й рівності сторін, незалежності суддів вимагають відповідно персусвідомити не лише певні проблеми

організації н провадження окремих слідчих дій, а й загальнотео­ретичні основи криміналістичних знань.

Цей курс лекцій відображає усталену і визнавану більшістю науковців систему криміналістики. Його структура відповідає загальноприйнятим уявленням про систему криміналістики та основні її розділи, що випливає з рівня розвитку цієї науки та обумовлено вимогами сучасної практики. Багато підходів до формулювання тих чи інших положень є авторсько-новацій-пимн.

Видається, що вивчення цього курсу лекцій дасть можливість створити цілісне уявлення про науку криміналістику і допоможе в набутті практичних навичок щодо провадження у кримінальних справах, адже загально відомо, що найкраща практика - це добре засвоєна теорія.

Тема 1

ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, СИСТЕМА І МЕТОДИ КРИМІНАЛІСТИКИ

1. Поняття і стислий нарис становлення криміналістики

Розвиток України як сувернної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, що закріплено в ст. 1 Конституції України, на даному етапі безпосередньо пов'язаний з подолан­ням кризи в економіці, підвищенням рівня життя народу і зміц­ненням правопорядку та результативністю діяльності право­охоронних органів та суду в боротьбі зі злочинністю. Від вива­женого і цілеспрямованого вирішення цих завдань залежить забезпечення національної безпеки, прискорення здійснення реформ та стабільність у суспільстві. У розв'язанні назрілих економічних і соціальних проблем та подоланні злочинності важлива роль належить правовим знанням і багатьом юридич­ним наукам, у тому числі - криміналістиці.

Виникнення криміналістики (від лат. crimen - злочин, crimi-nalis - злочинний) - специфічної галузі узагальненої інформа­ції про злочинну діяльність, а також про діяльність щодо вияв­лення, розкриття та розслідування злочинів і встановлення істини у процесі судочинства - обумовлюється розвитком дер­жави і суспільства, оскільки цей процес безумовно потребував (вимагав) протидіяти злочинності, що як і право, виникла од­ночасно з державою.

А отже, виникли і спеціальні державні органи, па які й по­кладалася боротьба з правопорушеннями.

Виникнувши разом із державою, кримінальна юстиція була змушена вирішувати проблему пошуку способів установлення істини у правосудді.

Вже у священних книжках іудеїв, християн, мусульман - Торі (П'ятикпижжі), Біблії, Корані можна знайти опис способів по­шуку такої істини: допиту, обшуку, впізнання (див.: Біблія - Бут­тя, глави 4, 44 тощо; Коран - сура 12; Тора - кн. Ваікра тощо).

Вони згадуються і в пам'ятках права Риму, Греції, Русі, Ні­меччини, Китаю та ін.

Але це були, переважно, власне емпіричні рекомендації, узагальнення життєвого досвіду, що, Грунтуючись на здорово­му глузді, використовувались у контексті тогочасного звичає­вого або писаного права.

Хоча вже й тоді деякі засоби і методи, що базувалися на досяг­неннях тогочасних наук, наприклад, способи встановлення підроблених грошей, виявлення підроблень у документах, до­слідження знарядь заподіяння ушкоджень тощо.

Але, коли промислові революції в розвинених країнах спону­кали якісні та кількісні зміни злочинності, коли виникла органі­зована і професійна злочинність, життєвий досвід і здоровий глузд виявилися безсильними у боротьбі з нею: виникла гостра потреба в інших, ефективніших методах, і їх пошук став соціаль­ним замовленням з боку держави та суспільства.

Історично криміналістика виникла як прикладна наука про практичні засоби і методи розслідування злочинів, які Грунту­ються на розробках природничих і технічних наук.

Перші криміналістичні рекомендації містились у працях з кримінального процесу, таких, наприклад, як «Керівництво з судового розслідування» Людвіга фон Ягсмана (Франкфурт, т. 1 - 1838; Т. 2 - 1841; «Досвід стислого вказівника для прова­дження слідства» Миколи Орлова (М., 1833) або «Правила і форми про провадження слідства, складені за Зводом законів Омеляна Колоколона» (М., 1850)).

На основі цих рекомендацій і пошуків у сфері реєстрації та ототожнення особи злочинців від кінця XIX - початку XX ст. по* малося формування криміналістики як самостійної науки.

За кордоном її піонерами були:

Альфонс Бертільйон (1853-1914) - директор бюро іденти­фікації Паризької полі цінної префектури, автор антропомет­ричного методу криміналістичної реєстрації злочинців, систе­ми опису ознак зовнішності людини - словесного портрета, методів метричного фотознімання на місці події та впізнаваль-пого (силіалітичпого) фотознімання. Першим запропонував термін «ідентифікація».

Вільям Гершель (1833-1917) - англійський криміналіст, першовідкривач феномена папілярних узорів як засобу іденти­фікації особи.

Едмон Локар (1877-1966) - французький криміналіст і су­довий медик, засновник Ліонської лабораторії техніко-поліцій-них методів. Розробив пороскопічний метод дослідження слідів пальців рук, графометричний метод дослідження почерку, методику багатьох експериментальних досліджень із викорис­танням хімічних методів.

Генрі Фолдс (1843-1930) - англійський лікар-криміналіст, запропонував використовувати відбитки пальців, вилучених з місця події, для розшуку і встановлення злочинців.

Ганс Гросс (1847—1915) австрійський учений, професор уні­верситетів у Граці та Празі, довгий час викладав у Чернівецько­му університеті; засновник першого у світі криміналістичного музею а Граці. Першим обгрунтував самостійний характер кри­міналістики, побудови її теми як науки. Його фундаментальні праці «Кримінальна психологія».- Грац, 1898; «Руководство для судебных следователей, чинов общей и жандармской поли­ции».- Грац, 1892 (протягом 1895-1896 рр. витримало три ро­сійськомовні перекладені видання); «Руководство для судеб­ных следователей как система криминалистики».- Грац, 1898 (рос. ггерекл. СПб., 1908) - і досі не втратили енциклопедич­ного характеру. Саме Г. Гросс у 1897 році запропонував термін « кр и м і и ал і сти ка».

Рудольф-Арчибальд Рейсе (1876-1928) - швейцарський кри­міналіст, засновник однієї з перших в історії криміналістичних лабораторій і курсів для вивчення працівниками поліції науко­вих методів дослідження речових доказів у Лозанні.

Можна назвати ще прізвища таких криміналістів, як Роберт Гейндль, Стіфф Оттоленгі, Генрі Едуард, Френсіс Гальтон та ін.

Першими вітчизняними криміналістами були:

Євген Федорович Буринський (1849-1912) - батько судової фотографії, засновник першої вітчизняної судово-експертної лабораторії. Започаткував основи судового почеркознавства, запровадив у криміналістиці принцип криміналістичної транс­формації.

Микола Сергійович Бокаріус (1869-1931) - доктор медици­ни, судовий медик і криміналіст, засновник і перший директор Харківського НДІ судової експертизи, засновник і редактор журналу «Архів кримінології і судової медицини».

Сергій Михайлович Потапов (1873-1957) - ініціатор ство­рення теорії криміналістичної ідентифікації. Першим читав курс кримінальної техніки. З 1914 р. по 1919 р. завідував Київ­ським кабінетом науково-судової експертизи, а з 1920 р. по 1922 р. був старшим науковим працівником Одеської лаборато­рії науково-судової експертизи.

Сергій Іванович Тихеико (1896-1971) - професор криміна­лістики, заслужений діяч науки і техніки, автор багатьох науко­них досліджень у галузі судової експертизи, а також розроб­лення методики розслідування розкрадань.

Микола Прокопович Макаренко (1874-1945) - професор, завідувач кабінету науково-судової експертизи в Одесі від першого дня його утворення в 1914 році, а потім керівник Одеського НДІ судової експертизи (1925-1938). Працював над розробленням техніки розслідування злочинів.

Іван Миколайович Якимов (1884-1954). Започаткував єди­ний методичний підхід до розслідування злочинів, детально дослідив різновиди слідчого огляду, розробив основи обшуку. Автор перших методичних посібників із криміналістики.

Сергій Миколайович Матвіїв (1881-1937) - доктор медици­ни і криміналістики. Сфера діяльності - експертиза речових доказів. Широкого розголосу набули його праці з дослідження розбитого скла: він установив ознаки, за якими можна визначи­ти напрям пострілу або нанесення удару.

Цей перелік за бажанням можна продовжити.

На етапі виникнення і становлення криміналістика вважа­лася прикладною технічною дисципліною (так зазначали у своїх працях Р. ІО. Мале, В. І. Громов, Е. У. Зіцер).

Проте розвиток криміналістики, дослідження проблем кри­міналістичної тактики, а надто методики розслідування злочи­нів видозмінювали погляди па природу цієї науки: поряд з кон­цепцією криміналістики - технічної дисципліни - виникли уявлення про неї як про правову науку, що в середині 50-х ро­ків XX ст. внаслідок наукових дискусій стали панівними.

Ці позиції знайшли відображення у працях С. ГІ. Митричева, А. І. Вінберга, О. Р. Ратінова, М. О. Селіванова, Р. С. Бєлкіна.

Криміналістику було віднесено до групи спеціальних юри­дичних наук таких, як: кримінологія, судова статистика, теорія оисративно-розшукової діяльності.

Прихильники цієї концепції стверджували, що криміналіс­тка - правова наука, оскільки її предмет і об'єкти пізнання лежать у сфері правових явищ; її службова функція, завдання належать до правової сфери діяльності державних органів і до правових процесів (розслідування, судовий розгляд); усім ре­комендаціям, що виробляються криміналістикою для практи­ки, притаманний правовий характер, ґрунтуються вони на зако­ні, відповідають йому.

Вважалося, що, звичайно, криміналістика пов'язана з ба­гатьма науками, але ці зв'язки мають переважно локальний, вузькопаправлепий характер, тоді як основним «живлячим» се­редовищєм криміналістики є право, правові науки, слідча і су­дово-експертна практика.

Зрештою, ця позиція обґрунтовувалася тим, що історично криміналістика зародилась у надрах саме правової, криміналь­но-процесуальної науки.

Поодинокі спроби по-іншому подивитися на природу кримі­налістики, наприклад, пропозицію Петра Гнатовича Тарасова-Родіопова розмежувати у криміналістиці дві частини: правову (оперативно-криміналістична техніка, тактика і методика) і природничо-техпічну (криміналістична експертиза), було від­кинуто.

І все ж, сучасний стан і тенденція розвитку криміналістики під впливом процесів інтеграції та диференціації наукового знання привели до потреби перегляду традиційних уявлень про правову природу криміналістики.

Стало очевидним, що не всі об'єкти пізнання і не ввесь пред­мет криміналістики (про який буде йти мова далі) лежать у сфе­рі правових явищ.

Поза нею перебувають закономірності механізму злочинної діяльності, закономірності виникнення інформації про злочин і злочинців тощо.

Вважають, що головною службовою функцією криміналіс­тики є розроблення (для потреб практики, боротьби зі злочин-ністю)'відповідних засобів, методів і рекомендацій, надання цій боротьбі допомоги науковими положеннями.

Але цю ж функцію виконують, наприклад, судова медицина, логіка доказування, судова бухгалтерія та інші галузі знань, що аж ніяк не належать до правових наук.

Від протилежного треба сьогодні відповідати на запитання, чи всі рекомендації криміналістики зв'язані із законом?

Адже немає нічого правового, наприклад, у способах фото­графування па місці події, виявлення, фіксації, вилучення, дослідження слідів пальців рук, знарядь злому тощо, не кажучи вже про експертні методики, що розроблені для експертних досліджень цих і схожих об'єктів.

У сучасних умовах зв'язки криміналістики з іншими нау­ками - не правовими - мають не вузьконаправлений, ло­кальний характер, а можливо навіть визначальний для її роз­витку, у чому легко переконатися, звернувшись до змісту її розділів.

Це аж ніяк не зменшує значення для криміналістики право­вих наук, правової практики і робить беззмістовними, непотріб­ними спроби визначити, що ж для криміналістики є важливі­шим: техніка чи право?

Отже, криміналістика в її сучасному вигляді належить до міждисниплінних сфер наукового знання, її природа має інте­грал ьниії характер.

Криміналістика - наука, що динамічно розвивається, її су-спільно-державпе значення зростає водночас із зростаючою актуальністю проблеми підвищення ефективності боротьби зі злочинністю.

У розвитку вітчизняної криміналістики загальноприйнятим є її поділ на три етани:

Перший - її становлення і накопичення емпіричного мате­ріалу (кінець XIX ст.- 1930-ті роки);

Другий - формування окремих криміналістичних теорій (кі­нець 1930-х - кінець 1960-х років);

Третій - формування загальної теорії криміналістики і подаль­шого розвитку окремих її теорій (від кінця 60-х років дотепер).

Сучасний розвиток і впровадження криміналістичних знань в Україні безпосередньо пов'язані з науковою та практичною діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства Юстиції України, відповідними галузевими кафедрами провідних юри­дичних вишів України (Києва, Харкова, Львова, Одеси), а та­кож діяльністю ексиертно-криміналістичних підрозділів МВС, СБУ, МОЗ, Міністерства оборони України.

Науковці, які працювали та очолювали ці заклади (С. І. Ти-хенко, М. М. Гроздинський, В. П. Колмаков, В. І. Фаворський, М. А. Петров, А. Д. Кисельов, С. М. Матвіїв, Б. Р. Киричин-ський та ін.) підготували плеяду науковців, які складають ядро українських криміналістів: В. О. Коновалова, О. Н. Колеснічен-ко, В. К. Лисичепко, М. В. Салтевський, Г. А. Матусовський, М. Я. Ссгай, В. Г. Гончаренко, В. Ю. Шепітько, В. А. Журавель, А. В. Іщспко, О. П. Сиігерьов, В. С. Кузьмичов, О. А. Киричен-ко, П. Д. Біленчук, В. Д. Басай та ін.

Сьогодні практично неможливо уявити ефективну організа­цію профілактики,і розслідування злочинів без використання криміналістичних знань, навичок і вмінь.

Вони є необхідними свідкові й потерпілому, слідчому і адво­кату, криміналісту й судді.

Сьогодні усі люди так чи інакше стикаються зі злочинним світом, страждають від нього, а тому варто знати і певною мірою володіти криміналістичними знаннями для захисту своїх прав як у правовому чи фаховому, так і суто людському значенні.

2. Предмет і об'єкти криміналістики
Предмет будь-якої науки - це властивості й відносини навколишнього світу, що вирізнені у процесі практики й пере­творень у об'єкт дослідження для розкриття їхніх спеціальних закономірностей.

Слід зазначити й повторити, що саме австрієць Г. Гросс за­пропонував вирізнити криміналістику як самостійну науку з циклу кримінальііо-правових наук, у надрах яких вона зароди­лася. Він першим спробував визначити предмет криміналісти­ки, коли писав, що криміналістика за своєю природою почина­ється лише там, де кримінальне право, також за своєю приро­дою, припиняє свою роботу: матеріальне кримінальне право має своїм предметом визначення злочинного діяння та пока­рання за нього, формальне кримінальне право (процес) містить у собі правила застосування матеріального права.

Але яким способом вчиняються злочини?

Як дослідити ці способи і розкрити їх, які були мотиви в та­кому вчиненні, яка переслідувалася мета - про все це нам не ка­же ні кримінальне право, ні процес!

Ці питання утворюють предмет криміналістики.

До теперішнього часу вчені-криміналісти не дійшли єдиної думки про визначення предмета криміналістики.

Початково криміналістику визначали як науку про розкрит­тя злочину. І це певною мірою відповідало завданням і рівню її розвитку на конкретному історичному розвитку.

Потім, коли було накопичено значний емпіричний матеріал, коли почали формуватися теоретичні основи криміналістики, коли виникли і почали розвиватися криміналістична тактика і методика, це визначення вже не відповідало природі та змісту криміналістики: по-перше, через те, що не тільки криміналістика, як уже наголошувалося, працює над забезпеченням розкриття злочинів, а, по-друге, з тієї причини, що воно не містило змістов­ного результату криміналістичних пошуків - створення засобів і методів діяльності щодо розкриття й розслідування злочинів.

Ось чому від 50-х років XX ст. почалося корегування визна­чення предмета криміналістики.

У підручнику «Криміналістика» 1950 р. видання А. І. Він-берг увів оптимальне на той час визначення, що криміналісти­ка - це наука про спеціальні способи й методи виявлення, зби­рання, фіксації дослідження доказів, що використовуються для розкриття злочинів.

Але й це визначення не розкривало в усьому обсязі змісту й суті того, що таке криміналістика, бо, відображаючи результат криміналістичних досліджень, не зачіпало основ і витоків їх ви­никнення, тобто об'єктивних закономірностей, що вивчаються криміналістикою.

Тому в 1968 р. Р. С. Бєлкін дав визначення, яке стало етап­ним у розвитку науки криміналістики. Криміналістика - це наука про закономірності виникнення, збирання, дослідження та використання доказів і розроблених на ґрунті цих закономір­ностей спеціальних засобів і методів судового дослідження й запобігання злочинів.

Але й з таким визначенням предмета криміналістики не всі науковці погоджуються, намагаючись зробити це по-своєму.

О. М. Васильєв у 1980 р., І. Ф. Пантелеев у 1988 р., М. П. Яб-локов у 1990 р., О. О. Ексарпохуло в 1995 р., В. О. Образцов і А. В. Дулов 1996 р. та ін. пропонували свої позиції з цього пи­тання.

Далі розглянемо другу частину питання, а саме назвемо і проведемо аналіз об'єктів криміналістики. Об'єктами криміналістики є:

а) злочинна діяльність;

б) діяльність щодо розкриття, розслідування, судового роз-
гляду злочину та його попередження (по-іншому, умовно - це
криміналістична діяльність).

Зрозуміло, що основною із позицій криміналістики та її зав­дань є перший її об'єкт - злочинна діяльність, як основа, що визначає зміст діяльності щодо судочинства.

Аналіз злочинної діяльності (не плутайте зі злочинністю, яка є об'єктом вивчення кримінології, статистики, соціології тощо) передбачає розгляд таких її елементів, що утворюють її зміст:

Ціль злочинної діяльності - забезпечення умов для існуван­ня осіб-злочинців: збагачення, помста, слава, соціальний про­тест тощо.

Об'єкт злочинної діяльності - предмети матеріального світу, люди, правові відносини.

Суб'єкт злочинної діяльності - фізична особа, зазвичай з ан-тисуспільною установкою на вчинення злочину, дії якої харак­теризуються здебільшого (для умисної злочинної діяльності) прихованим характером .дій; притаманність злочинного досві­ду, спеціальні «підготування» тощо.

Засоби злочинної діяльності - специфічний набір засобів і способів, знарядь реалізації. Всі засоби визначаються метою, умовами вчинення, конкретними видами злочину тощо. Вони можуть поділятися на: а) матеріальні предмети (знаряддя, інс­трументи, зброя, транспорт тощо); б) нематеріальні - засоби психологічного або іншого характеру, що застосовуються для злочинної мети (обман, навіювання, погрози тощо).

Процес злочинної діяльності - сам акт злочинної діяльності сукупно з іншою діяльністю для забезпечення життя злочинця або його кола:

Зрозуміло, що злочинна діяльність може бути різною, якщо розглядати злочин як одинарний акт, тим паче злочин з не­обережності, і якщо вести мову про організовану злочинну діяльність.
3. Завдання, функції криміналістики та її принципи і закони

Криміналістика не розкриває і не розслідує злочинів. Вона тільки сприяє працівникам правоохоронних органів у цій діяльності.

У цьому саме й полягає головне завдання криміналістики, як вважає більшість науковців і практиків, а саме - сприяти бо­ротьбі зі злочинністю.

Однак, у такому загальному вигляді сприяння боротьбі зі злочинністю є завданням усіх наук, що вивчають злочинність.

Тому завдання криміналістики повинно виражатися через щось таке, що й буде вирізняти її внесок у боротьбу з названим суспільним злом.

Саме таким виступає розроблення засобів, способів і методів збирання, дослідження й використання доказової інформації з метою розкриття, розслідування й попередження злочинів.

Звідси головне завдання криміналістики можна сформулю­вати як - забезпечення боротьби зі злочинністю відповідними для потреб практики засобами, способами та методами отри­мання й використання доказової інформації.

Окрім цього, криміналістика виконує ще й певні спеціальні завдання:

• розроблення заходів і засобів попередження злочинів. Спеціальні завдання криміналістики, своєю чергою, через

їхні динамічність, взаємообумовленість із соціальними змінами у суспільстві й потребою слугувати практиці боротьби зі зло­чинністю, зміцненню законності й правопорядку, - реалізуються і через конкретні завдання, які визначаються конкретними, сьогоденними потребами практики (конкретні завдання - зав­дання певного періоду, яке вирішує криміналістика).

Наприклад, посилення боротьби з організованою злочинніс­тю внесло до порядку денного створення нових структурних підрозділів правоохоронних органів, розроблення нових тех­нічних засобів, удосконалення нормативної й технічної бази діяльності цих органів.

Розроблення спеціальних засобів звуко- та відеозапису, но­вих ідентифікаційних методик ототожнення джерел звукової інформації - все це є одним із конкретних завдань сучасної криміналістики.

Боротьба з організованою злочинністю, рекетом, охорона власності в ринкових умовах окреслили ще одне окреме завдан­ня - розробити методи й технічні засоби експлуатації вибухо­небезпечних об'єктів, які стали часто використовуватися ма­фіозними структурами.

Сучасна боротьба зі злочинністю вимагає використання нетрадиційних джерел доказової інформації про сліди запаху, звуку, дослідження трасологічних відбитків на молекулярному і атомарному рівнях; існує загальна потреба у розробленні ме­тодики нетрадиційних методів і засобів, йдеться про можли­вість застосування поліграфа, гіпнорепродукування, візуальної психодіагностики - все це висуває нові конкретні (окремі) зав­дання перед криміналістикою України, яка використовує ос­танні досягнення природничих і технічних наук, пристосовує ці методи й засоби до криміналістичної практики.

> До функцій криміналістики (а функції - це основні на­прямки діяльності) у загальному вигляді можна віднести:

методологічну - забезпечення правильного розуміння пред­мета і змісту криміналістичної науки, її ролі у процесі пізнання та практичної діяльності; дає можливість правильно визначити співвідношення науки і практики;

синтезуючу - криміналістика відображає у собі загальні про­цеси інтеграції наукового знання. Завдяки криміналістиці від­бувається впорядкування накопиченого емпіричного матеріалу способом його синтезу, яке виявляє внутрішню єдність отрима­них відомостей (тобто, відбуваються систематизація та узагаль­нення емпіричного матеріалу як передумова його синтезу), інко­ли цю функцію називають статичною (закріпляючою);

прогнозуючу - криміналістика прогнозує форми практичного використання своїх положень у майбутньому. Іншими словами, криміналістика слугує основою для теорії прогнозування. Інколи прогнозуючу ще називають динамічною.

Як і кожна наука, криміналістика також має специфічні за­кони свого розвитку.

Закони розвитку науки - це відображення тих чинників, умов, принципів, які визначають напрям і зміст науки, її змін у конкретних умовах існування суспільних явиш, і форм їх пі­знання.

У найбільш загальному, синтезованому вигляді, бо і з цього питання в теорії криміналістики немає єдииоприйнятої позиції. У До законів розвитку криміналістики можна віднести:

Причинами таких прискорених темпів розвитку науки криміналістики є:

Під принципами криміналістики зазвичай розуміють певні вихідні положення, керівні ідеї.

Вивчаючи кримінальний процес, ви, принаймні, вже вели мову про принципи кримінального судочинства і знаєте ознаки принципів, відмінність їх від правових норм, рекомендацій чи інших категорій механізму кримінально-процесуального регу­лювання.

Оскільки в теорії криміналістики, як, до речі, і в теорії кри­мінального процесу, існує різнобій у підходах науковців до пи­тання про принципи криміналістики, потрібно, насамперед, визначитись у тому, що мова в цьому разі йтиме про принципи науки, а не як певного виду діяльності (криміналістичного).

Якщо ці категорії не розмежовувати, то через багатознач­ність поняття «принцип» дійти до якогось прийнятого показ­ника неможливо.

Тому, по-перше, ми ведемо мову про принципи криміналіс­тики як науки;

по-друге, класифікаційною рубрикою, тобто підставою групування за видами, виступають ті вихідні положення, що визначають гносеологічну (пізнавально-динамічну) направле­ність криміналістичних наукових досліджень.

> До принципів криміналістики як науки можна віднести:

- принцип можливості пізнання матеріального світу - озна­чає, що світ є пізнаванним, тобто що всі факти, явища і проце­си, які стають об'єктами вивчення криміналістики, є пізнаван­ними;

принцип об'єктивності - виражає незалежність криміналіс­тичних наукових прикладних досліджень від будь-яких полі­тичних позицій, мотивів, наявність заінтересованості у досяг­ненні максимально точного відображення закономірностей і процесів реального світу;

принцип історизму - відображає діалектичну вимогу роз­глядати предмет криміналістики, її зміст, функції, зв'язки з іншими науками під кутом зору їх виникнення та зміни у дина­міці історії;

принцип системності науки - передбачає такий підхід до предмета криміналістики, за якого вона в цілому, а також окре­мі її розділи і напрями, об'єкти, що нею вивчаються, явища тощо розглядаються як взаємопов'язані та взаємозалежні частини одного цілого, які між собою утворюють взаємообу-мовлену систему.

Сподіваємося, що на цей час вам уже відомі вимоги, що став­ляться до побудови систем будь-яких категорій, це - взає­мозв'язок і взаємообумовленість елементів системи, індивіду­альність, винятковість і т. д.

Іншими словами, криміналістика утворює побудовану за всіма правилами наукову систему складових її предмета, а не звичайне об'єднання категорій, понять, рекомендацій, правил тощо.

Повертаючись до питання про принципи, можна ще сказати, що коли йдеться про принципи криміналістики як виду прак­тичної діяльності, то можна назвати такі:





4. Система криміналістики та її взаємозв'язок з іншими юридичними науками

Система - це, як уже було сказано, сукупність якісно визна­чених елементів, між якими існує закономірний зв'язок чи взаємозв'язок.

Система криміналістики - це складові її частини або розді­ли, розташовані в певній послідовності, яким притаманна наяв­ність внутрішніх і зовнішніх взаємних зв'язків.

Частини або розділи, виступаючи самостійними структурни­ми одиницями, одночасно співвідносяться між собою за зміс­том, певними взаємозв'язками або закономірностями і сукупно характеризують індивідуальне ціле.

У багатьох державах світу криміналістика, або, як її назива­ють, судова наука, поліційна техніка тощо, криє в собі лише тех­нічні засоби, способи і методи збирання й дослідження речових доказів і сукупність тактичних методів проведення слідчих дій, без наукових досліджень і напрацювань з цих питань.

Згідно з сучасним уявленням більшості вітчизняних учених-криміпалістів система криміналістики об'єднує чотири розділи:

Перший - методологію криміналістики;

Другий - криміналістичну техніку;

Третій - криміналістичну, або слідчу, тактику;

Четвертий - методику розслідування окремих видів злочину (криміналістичну методику).

Звичайно, так було не завжди.

На початку становлення криміналістики вона справді була як «поліційна техніка», бо містила положення, що стосувалися рекомендацій про застосування технічних засобів у виявленні та дослідженні речових доказів.

З часом було вирізнено та узагальнено методи проведення слідчих дій.

Так з'явився другий розділ криміналістики - тактика.

Наприкінці 20 - на початку 30-х років XX ст. криміналісти­ка збагатилася третьою частиною - методикою розслідування окремих видів злочинів, або інакше її можна назвати особливою частиною.

Після появи у 50-х роках «Вступу у криміналістику», в яко­му почали розглядати предмет, завдання, історію, розвиток і су­часний стан криміналістики, а згодом і методи криміналістики тощо, сформувався повий розділ криміналістики - методологія криміналістики.

Розглянемо в загальних рисах кожен із названих розділів криміналістики. *

Методологія криміналістики (її ще називають теорією кри­міналістики) - система її світоглядних принципів, теоретичних концепцій, категорій, понять, методів, визначень і термінів, які сукупно відображають увесь предмет криміналістики, його внутрішні та зовнішні зв'язки.

До загальної теорії входять певні окремі теорії-вчення, на­приклад, криміналістична ідентифікація та діагностика, про механізм слідоутворення, спосіб учинення злочину, криміна­лістичну характеристику злочину, про версії та планування розслідування. Цей перелік постійно збагачується, що приво­дить до виникнення нових теорій.

Окрім цього, до методології криміналістики входять складо­вими:

Криміналістична техніка - розділ про систему наукових по­ложень і рекомендацій щодо застосування технічних засобів, способів і методів призначення яких є збирання, фіксація та дослідження доказової інформації для розкриття, розслідуван­ня, судового розгляду та попередження злочинів.

Структура розділу вміщує:

Отже, можна сказати, що криміналістична техніка у виді загальних положень пропонує використання досягнень при­родничих і технічних наук, виробляє правові підстави застосу­вання криміналістичної техніки, вказує, як процесуально пра­вильно, технічно ефективно та раціонально оформити сам про­цес застосування технічних засобів і форм їх використання під час провадження у справах.

Криміналістична тактика - третій розділ криміналістики, який містить науково розроблену систему проведення слідчих і судово-слідчих дій, загальні та спеціальні рекомендації про ор­ганізацію та планування процесу розслідування, з урахуванням кримінальної та оперативно-розшукової тактики.

Окрім розроблення тактики проведення слідчих дій, кримі­налістична тактика, або, як її ще називають, слідча тактика, до­сліджує й інші тактичні засоби, якими є:

Криміналістична методика (методика розслідування окре­мих видів злочинів) - сукупність криміналістичних знань і рекомендацій, що базуються на них щодо розслідування і попе­редження окремих видів злочинів.

Іншими словами, це - синтезуючий розділ криміналістики, який об'єднує положення криміналістичної техніки і тактики в їх специфічному поєднанні щодо умов і завдань розслідування конкретного виду злочину.

Складовими криміналістичної методики виступають:

- принципи побудови і способів практичного використання методик розслідування й попередження конкретних видів зло­чинів і т. д.

У вигляді резюме можна дати таке узагальнення: криміналіс­тична техніка вчить, як можна і як потрібно використовувати в розслідуванні кримінальних справ науково-технічні засоби криміналістики та інші технічні знання.

Криміналістична тактика вчить як відповідно до вимог КПК правильно тактично виконувати всі передбачені цим кодексом слідчі дії.

А криміналістична методика, як уже було сказано, об'єднує знання з техніки і методики для використання у комплексі їх дій, операцій, пов'язаних із розслідуванням окремих видів зло­чинів.

Що стосується системи криміналістики не можна не за­значити того факту, що останнім часом у спеціальній кримі­налістичній літературі висуваються пропозиції про потребу перегляду системи криміналістики.

Так, О. О. Ейсмаи, російський професор-криміналіст, неза­довго до своєї смерті запропонував переділити загальну теорію криміналістики на дві самостійні частини: «Вступ у науку», що міститиме предмет, систему, методи, історію науки, та «Загаль­ну теорію», яка буде присвячена загальним питанням збирання й дослідження доказів, теорії ідентифікації.

Водночас професор М. О. Селіванов, науковець Інституту прокуратури РФ, пропонує семичленну систему, вважаючи за потрібне доповнити її окремим розділом щодо загальних пи­тань иауковозиавчого характеру, а розділи «Криміналістична методика» та «Криміналістична тактика» поділити кожний на дві частини: загальну і спеціальну.

Так професор А. В. Дулов пропонує доповнити загальнопри­йняту систему новим, як видається, перспективним розділом « Крим іналі стична стратегія».

Звичайно, кожен із названих авторів обґрунтовує свою по­зицію.

Але, як видається, чотириланкова система криміналістики відповідає її змісту та, можливо, потребує лише більш чіткого визначення критеріїв її поділу на існуючі розділи.

І тоді певні стикові проблеми теми, такі, як проблема проти­дії розслідуванню, проблема криміналістичної стратегії, проб­лема злочинної тактики, можна буде вмістити у вже наявні складові, наприклад, у структуру криміналістичної тактики. А у структурі методики розслідування - лише особливості прояву протидії та її переборення щодо специфіки розслідування кон­кретних видів злочинів.

Криміналістика, висловлюючись образно, є каналом надход­ження у сферу кримінального судочинства досягнень науки і тех­ніки, а також засобом забезпечення ефективної реалізації право­вих норм у діяльності щодо розкриття й розслідування злочинів.

Саме тому криміналістика тісно пов'язана з багатьма сфера­ми знань людини.

Зв'язок криміналістики з кримінальним правом обумовлю­ється насамперед тим, що право визначає, конкретизує види кримінально караних діянь, через що перед криміналістикою постає завдання вироблення окремих методик розслідування цих злочинів. Іншими словами, кримінальне право визначає, що є злочином, а криміналістика - якими методами його роз­слідувати.

Звичайно, тіснішим є взаємозв'язок криміналістики з кримі­нальним процесом, оскільки кримінальний процес, як право визначає (регламентує) процедуру розслідування, а криміналіс­тика на цьому ґрунті розробляє організаційні, техніко-тактичні і методичні прийоми та засоби вирішення завдань кримінального судочинства.

Принципи і норми кримінального процесу передусім фік­сують що і як повинно бути зроблено під час розслідування злочинів з тим, щоб ця діяльність була законною, щоб було за­безпечено захист прав і законних інтересів учасників кримі­нального судочинства.

А криміналістика дає рекомендації, як цього досягти.

У більшості випадків кримінальний процес і криміналістика розглядають одні й ті ж аспекти процесуальної діяльності, але з різних боків.

Наприклад, процесуальний закон установлює, що допит непов­нолітнього повинен проводитися за участі, крім захисника, якщо допитуваний є підозрюваним чи обвинуваченим, ще й іншого представника неповнолітнього, а криміналістичні рекомендації в умовах цього обов'язку будуть полягати в тому, кого саме доціль­ніше запросити на допит, щоб не тільки забезпечити дотримання прав допитуваної особи, а й створити умови для найбільш сприят­ливої та результативної обстановки проведення допиту.

Навіть більше, оскільки закон не може передбачити й відоб­разити у своїх нормах усіх ситуацій, що можуть виникнути у ході розслідування, криміналістика, усуває ці прогалини, а подеколи такі рекомендації сприймаються законодавцем і їм надається сила закону.

Так, попервах лише як рекомендація існувала порада слід­чим надавати особі, яку пред'являють для впізнання, можли­вість вибору для себе місця розташування серед інших упізна­ваних, а вже згодом вона ввійшла в закон як одне з правил про­цедури проведення цієї слідчої дії.

Зв'язок криміналістики з теорією оперативно-розшукової діяльності обумовлений тим, що обидві вони присвячені ви­робленню способів і засобів збирання інформації про злочин, але кожна своїми специфічними методами.

Тому розвиток і вдосконалення криміналістичних засобів повинен відбуватися з урахуванням рекомендацій теорії опера-тивно-розшукової діяльності і навпаки.

Так, вироблення організаційно-технічних і технічних основ і правил такої слідчої дії, як «прослуховування й фіксація теле­фонних розмов», без сумніву відбуватиметься з урахуванням досвіду проведення цього оперативного заходу, яке вже трива­лий час відображено в теорії оперативно-розшукової діяльності.

Криміналістика широко використовує положення і закони логіки, які виступають підґрунтям як для діяльності слідчого (для конструювання версій визначення періодизації розсліду­вання, застосування тактики оцінювання доказів тощо), так і для постійних криміналістичних наукових досліджень (аналіз, синтез, гіпотеза тощо).

Особливе місце у розвитку криміналістики і забезпечення наукового обґрунтування її рекомендацій належить юридичній психології.

Процес учинення злочинів і процедура їх розслідування - це в основному процес спілкування різних людей, залучених до цієї сфери.

Тому знання й використання закономірностей людського спілкування утворює основу раціонального з'ясування мотивів поведінки цих осіб, способів установлення контакту, засобів правомірного психологічного впливу з метою отримання бажа­ної для слідства інформації тощо.

Отже, слідча тактика - це передусім реалізація знань про закономірності поведінки людини, що вивчаються психоло­гією.

1, нарешті, можна сказати, що криміналістика також широко використовує у вирішенні своїх завдань дані інших наук (фізи­ки, хімії, судової медицини, біології тощо).

З іншого боку, методи й засоби, розроблені криміналістами, дедалі частіше використовуються іншими науками і в інших сферах діяльності людей (мистецтвознавстві, літературознав­стві, археології, фінансовій діяльності тощо).

Наприклад, методи рефлексного впізнавального фотозні­мання сприяли появі фотоапаратів миттєвої дії типу «Поля­роїд».

Методи криміналістичної техніки щодо встановлення дав­ності слідоутворепия широко використовуються в археології для встановлення віку знайдених археологічних об'єктів.

Розроблені криміналістикою пристрої для ультрафіолетово­го та інфрачервоного випромінення, що використовуються для дослідження документів чи інших об'єктів зі слідами, широко використовуються банківськими та іншими відповідними уста­новами для визначення справжності чи фальшивості грошей, валюти тощо.
5. Методи криміналістики та їх класифікація

Криміналістика, водночас з іншими науками, вирішує свої завдання, використовуючи для цього певні методи пізнання та наукового дослідження.

Вчення про методи криміналістики є складовим елементом загальної теорії цієї науки та її методики.

Як і багато інших, питання про розуміння суті поняття «ме­тоди криміналістики», їх класифікацію до сьогоднішнього часу не розроблено до кінця, існує багато різних підходів і позицій щодо розуміння їх.

Метод у широкому розумінні - це спосіб пізнання й вивчен­ня явищ природи або суспільства, досягнення певних цілей, ви­рішення відповідних завдань.

Метод криміналістики - це спосіб вивчення й дослідження, який використовується у криміналістиці для пізнання її пред­мета та об'єктів.

Найбільш розповсюдженим серед науковців є поділ (кла­сифікація) методів криміналістики як науки за принципом узагальненості на три великі групи:

  1. всезагальний (діалектичний) метод пізнання;

  2. загальнонаукові (загальні) методи;

  3. спеціальні (окремі) методи.

Діалектичний метод, що засвідчує принципову можливість відображення й пізнання всіх явищ і фактів навколишнього сві­ту, їх взаємозв'язок, взаємообумовленість, є основою (базисом) для всіх інших методів пізнання дійсності, виступає методоло­гією криміналістичного дослідження.

Загальнонаукові (загальні) методи - це ті, що використову­ються в усіх (чи багатьох) науках чи сферах діяльності людей.

Вони, своєю чергою, поділяються ще на декілька різновидів:

Чуттєво-раціональні методи поєднують у собі й чуттєве, і раціональне пізнання, оскільки сприймається не звичайна маса (сума) окремих ізольованих між собою елементів, а їх сукуп­ність, певним чином систематизована.

До чуттєво-раціональних методів відносять:

Спостереження - сприйняття певного об'єкта, явища, про­цесу, яке відбувається для їх системного, цілеспрямованого, запланованого вивчення. Об'єктами спостереження є елементи речової обстановки місця події тощо, сліди злочинця й злочину, їх копії, документи, певні предмети та інші люди, ознаки їхньої зовнішності, прояви характеру, темпераменту, емоційного ста­ну тощо; дії людей, зокрема ті, що утворюють спосіб учинення та приховування злочину; явища і процеси (наприклад, процес сдідоутнорення). Суб'єктом спостереження пиступає вчепий-крнміналіст, а якщо говорити про криміналістику як вид діяль­ності - тоді, слідчий, суддя...

Спостереження може бути двох видів - безпосереднім (пря­мим), опосередкованим (непрямим).

Непряме спостереження має місце тоді, коли інформація про об'єкт, подію, факт отримується від інших осіб.

Описування має місце тоді, коли результати встановлені спостереженням чи іншими методами, вказуються, тобто зазначаються, спеціальним засобом фіксації - вербальпо-гра-фічпим.

Описування може бути безпосереднім або опосередкованим.

Безпосереднє описування здійснюється безпосередньо до­слідником для виразу результатів безпосереднього спостере­ження (у процесі або в пам'яті).

Опосередковане спостереження здійснюється самим дослід­ником, але з урахуванням ознак об'єктів, які сприймались іншими особами, наприклад, ознаки злочинця зі слів очевидця.

Порівняння - зіставлення властивостей чи ознак двох або де­кількох об'єктів.

Об'єктами порівняння, що повинні бути зіставлені, є: кон­кретні матеріальні утворення, уявні образи, висновки і пропо­зиції, результати діянь тощо.

Застосування цього методу вимагає наявності не менше двох об'єктів порівняння.

Експеримент (дослід) - відтворення явища або події для ви­вчення зв'язків його (її) з іншими явищами, діяннями чи проце­сами.

Метою експерименту є встановлення природи явищ, що спостерігаються, їх сутності, походження, способів і методів управління (керування) ними.

За допомогою цього методу досліджуване явище виокрем­люється з множини інших явищ і фактів та може вивчатись ізо­льовано від пов'язаних із ним причин і наслідків, після чого з цієї множини взаємовідносин причинових зв'язків між дослід­жуваними явищами вирізняється саме та взаємозалежність, котра буде об'єктом вивчення.

Моделювання полягає в заміні об'єкта - оригінала моделі, тобто спеціально створеним аналогом.

Це можуть бути моделі предметів, пристроїв, систем, явищ і процесів, дослідження певних явищ, процесів, систем, об'єктів у спосіб побудови і визначення їхніх моделей.

До моделювання як методу дослідження звертаються в тих випадках, коли вивчення об'єкта в оригіналі, явища чи процесу з тих чи інших причин є неможливим або недоцільним.

У криміналістиці використовують багато видів моделювання:

Окремим видом моделювання є реконструкція - відновлен­ня початкового вигляду, виду, стану об'єкта за залишками або письмовими джерелами.

Буває матеріальне реконструювання (відбувається за допо­могою макетування або натуральної реконструкції, наприклад, за черепом створюють графічно або у скульптурі обличчя лю­дини);

- мислена реконструкція - логічне моделювання на основі відображених у пам'яті наглядних образів об'єктів, що їх особа раніше особисто чи зі слів сприймала.

Логічні методи, або методи формальної логіки. До них належать:




Вимірювання - полягає в порівнянні досліджуваної величи­ни із одною величиною (зазвичай такою, що береться за оди­ницю виміру і її називають мірою (еталоном) і встановленні кількісного співвідношення між відомою та невідомою вели­чинами.

Об'єктами вимірювання у криміналістиці виступають різно­манітні фізичні величини, що характеризують предмети, яви­ща, процеси: довжину, масу, температуру, часовий інтервал, швидкість, спектральні величини тощо.

Вираховування - використовується для встановлення назва-них вище параметрів, а також під час проведення математично­го моделювання.

Геометричні побудови - без них неможливо побудувати пла­ни, креслення, схеми; цей метод безпосередньо пов'язаний з ви­мірюванням.

Коли на місці події є неможливим вимірювання певних просторових величин (наприклад, через крутий схил чи обрій), тоді за допомогою відповідних геометричних побудов визнача­ють відповідні відстані.

Кібернетичні методи (їх не слід плутати з математичними, оскільки виконання вираховувань і математичного моделюван­ня - це тільки частина завдань, що вирішуються з використан­ням кібернетичних методів).

Нові інформаційні технології, що ґрунтуються на використан­ні кібернетичних методів, сприяють пошуку та автоматичному опрацюванню інформації (наприклад, криміналістичні комп'ю­терні обліки, картотеки), комп'ютерне моделювання - для вибору типових слідчих версій або реконструювання елементів, мате­ріальної обстановки до злочину, який був поєднаний зі значними змінами такої: вибухи, пожежі, технологічні аварії тощо.

Спеціальні методи - такі, сфера застосування яких обмеже­на однією чи декількома науками. Система спеціальних методів складається з двох груп:

  1. власне криміналістичні методи;

  2. спеціальні методи інших наук.

Власне криміналістичні методи - це методи, які початково були розроблені криміналістичною наукою та лише нею вико­ристовувалися:

Техніко-криміналістичні методи - методи, що використову­ються в галузі техпіко-криміналістичних наукових досліджень:

Іншими словами, це - методи, підґрунтям яких є безпосеред­ні закони природничих і технічних наук - оригінальні криміна­лістичні методи, вироблені тільки криміналістикою.

Структурно-криміналістичні - методи побудови у криміна­лістиці певних структурних систем (систем основних елементів планування розслідування злочинів; тактичних заходів, що ут­ворюють тактику слідчих дій, рекомендацій, що утворюють ос­новні методики розслідування окремих видів злочинів тощо).

> Спеціальні методи інших наук можуть бути використані криміналістикою чи безпосередньо, тобто без модифікації (на­приклад, методи фотографування, мікроскопії) або такі, що модифіковані - пристосовані до вирішення криміналістичних завдань (метод спектрального аналізу (кольороподілу), метод побудови словесного портрета, композиційна модифікація аит-ро п ол огі ч пого м етоду).

Дати повний перелік таких пристосованих методів є немож­ливим, оскільки він постійно збільшується. У розслідуванні кримінальних справ може виникнути потреба використання ме­тодів інших природничих і технічних наук, які раніше ніколи криміналістикою не використовувалися.

Найчастіше використовуються:

А яким критеріям повинен відповідати метод, що використо­вується в криміналістичних дослідженнях?

Науковість методу, під якою треба розуміти наукову обгрун­тованість і достовірність отримуваних результатів, їхні точність і надійність (іншими словами - позитивна відповідь про при­даті гість методу для криміналістики повинна міститись у базо­вій науці, в якій пі методи вже випробувано).

Недопустимими с методи, що не ґрунтуються на науці або спираються на псевдонаукові теорії, наприклад, астрологію, ворожіння тощо;

На завершення цього питання слід ще раз зазначити, що мова йшла про методи науки криміналістики, а не про мето­ди криміналістики як певного виду діяльності (діяльності ор­ганів дізнання, слідчого, суду, експертів, теоретичну основу якої утворюють положення низки наук, зокрема криміналіс­тики).

Водночас треба зазначити, що як у практичній діяльності, так і в криміналістичному науковому дослідженні можуть використовуватись одні й ті ж методи пізнання, пізнавальна сутність яких залишається однаковою незалежно від сфери пізнання.

Наприклад, метод спостереження і там, і там виражатиметься як планомірне, цілеспрямоване і запрограмоване сприйняття... Тобто, сутність його не зміниться залежно від того, хто буде спостерігати - практичний працівник чи криміналіст-науко-вець.

Відмінність у методах наукового дослідження і практичної діяльності під час доказування у кримінальних справах стає більш значною, коли мова йде про застосування саме спеціаль­них методів.

Взагалі деякі спеціальні методи не можуть використовува­тись у доказуванні взагалі, оскільки це може не відповідати ви­могам законності.

Література

Баев Л. Я. Основы криминалистики: Курс лекций.- М., 2001. Бахин В. П., Вазгрии И. А. Как раскрываются преступления,- СПб., 1997.

Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Зло­бодневные вопросы российской криминалистики.- М., 2001.

Белкин Р. С. Собирание, исследование и оценка доказательств.-М.. 1996.

Біленчук П. Д. Криміналістика: Підручник.- К.: Атіка, 2001.

Густое Г. А. Моделирование при расследовании преступлений (п схемах).- 3-е изд.- Л., 1989.

Зорин Г. А. Криминалистическая методология.- Минск, 2000.

Зорин Г. А. Теоретические основы криминалистики.- Минск, 2000.

Лавров В. П. Предмет, история и методология криминалистики.-М., 1994.

Лавров В. П. Предмет, история и методология криминалистики.-М., 1994.

Лцзгии И. М. Моделирование при расследовании преступлений.-М., 1981.

Образцов В. А. Основы криминалистики,- М., 1996. Пещак Я. Общетеоретические проблемы криминалистики.- М., 1977.

Скригоиюк М. І. Криміналістика: Підручник,- К.: Атіка, 2007.

Теоретические основы криминалистики и криминалистическая техника: Метод, рекомендации.- Ростов н/Д., 1997.

Теория и практика математического моделирования в судебно-по-черковедческоп экспертизе: Метод, пособие / Под ред. В. Ф. Орло­вой,- М., 1980.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   35


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации