Кузнєцов В.І. Філософія права. Історія та сучасність - файл n1.doc

приобрести
Кузнєцов В.І. Філософія права. Історія та сучасність
скачать (751 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc751kb.26.08.2012 21:24скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Кузнєцов Історія філософії 2007



Передмова

Знання з історії філософії є необхідною частиною культурного надбання сучасної освіченої людини. Особливо вони потрібні фахівцям з юриспруденції. Такі поняття, як права та обов’язки людини, відповідальність, справедливість, закон, громадянське суспільство, розподіл влад тощо, завжди були у центрі філософського аналізу. Філософи та правники зробили багато для їх становлення та прояснення. Вміння оперувати ними буде досконалішим, якщо знати їх походження і зв’язок з відповідними філософськими категоріями й принципами, якщо при вивченні історії філософії знайомитися з різними тлумаченнями цих понять та їх обґрунтуванням.

В посібнику в стислій і доступній формі розглядається низка важливих ідей та діючих осіб західної філософії - від античних часів до сьогодення, характеризуються типи філософського мислення, описуються різні моделі розуміння дійсності, суспільства та людини.

Історія філософії трактується як неперервний процес висування у вільній дискусії найбільш глибоких, вічних та взаємопов’язаних ідей щодо людини, її мислення, суспільства та навколишнього світу.

Програма курсу “Вступ до історії філософії” розрахована на студентів Київського університету права. Навчальним планом на вивчення цього курсу виділяється 34 лекційних години, 18 годин семінарських занять та 18 годин для самостійної роботи.

Навчальна дисципліна передбачає знайомство з основними етапами історії західної філософії, з тими філософськими проблемами, поняттями, поглядами та положеннями, які тісно пов’язані з понятійним інструментарієм правничих наук.

До тексту посібника додається перелік науково-монографічної, навчальної та довідкової літератури українською та російською мовами, а також словник термінів.
Використані джерела

Гордер Ю. Світ Софії. Роман про історію філософії. – З норвезької переклала Наталя Іваничук. – Львів: Літопис, 1997.

Камке В.А. Философия. – М.: Логос, 2001.

Каратини Р. Введение в философию. История философии. Формирование философских взглядов и систем от античности до современности. – Перевод с французского Г.Ливановой. – М.: ЭКСМО, 2003.

Кунцман П., Буркард Ф.-П., Відман Ф. Філософія: dtv-Atlas.Переклад с 10-го німецького вид. – Науковий редактор перекладу В.П.Розумний. – К.: Знання-Прес, 2002.

Скирбекк Г., Гилье Н. История философии. – М.: Владос, 2000.

Стивенсон Дж. Философия. – Перевод с английского С.В.Зубкова. – М.: Астрель, 2006.

Стратон Р. Коротка історія новітньої філософії. – Переклад з англійської О.Коваленко. – К.: Основи, 1998.

Рассел Р. Історія західної філософії. – Переклад з англійської Ю.Лісняка та П.Таращука. – К.: Основи, 1995.

Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. В четырех томах. – Перевод с итальянского С.Мальцевой. – Санкт-Петербург: Петрополис, 1997.

Татаркевич В. Історія філософії. В трьох томах. – Переклад з польської А.Шкраб’юка. – Львів: Свічадо, 1997/8.

Турчин В.Ф. Феномен науки: Кибернетический подход к эволюции. Изд. 2-е – М.: ЭТС, 2000.

Філософський енциклопедичний словник. – Голова редколегії В.І.Шинкарук. – К.: Абрис, 2002.

Шкода В.В. Философские сказки и притчи. Новый смысл старых истин. – Харьков: Фолио, 2000.

Шкода В.В. Философия in Action. – Харьков: Консум, 2004.

Шумпетер Й. История экономического анализа. В трех томах. – Перевод с английского под редакцией В.Автономова. – Санкт-Петербург: Экономическая школа, 2004.
Словник термінів

В словнику наводиться стисле тлумачення деяких загальних, конкретно-наукових, філософських, логічних та етичних понять, які необхідні для розуміння учбового матеріалу з історії філософії.

При складанні словника використовувалися такі джерела:

Великий термінологічний словник школяра. Усі терміни з усіх курсів шкільних наук: 5-11 класи. – К.: Школа, 2002.

Дидье Жулиа. Философский словарь. – Перевод с французского Н.В.Андреевой. – М.: Международные отношения, 2000.

Сучасний словник іншомовних слів. – Уклали О.І. Скопненко, Т.В. Цимбалюк. – К.: Довіра, 2006.

Школьный философский словарь. – Общее редактирование А.Ф.Малышевского. – М.: Просвещение, 1995.

Філософський енциклопедичний словник. – Голова редколегії В.І.Шинкарук. – К.: Абрис, 2002.

Філософський словник.—За редакцією В.І.Шинкарука. – Друге видання. – К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1986.

A Dictionary of Philosophical Terms and Names // http://www.philosophypages.com/dy/index.htm

A.Chrucky. Meta-Encyclopedia of Philosophy // http://www.ditext.com/encyc/frame.html

The Internet Encyclopedia of Philosophy // http://www.utm.edu/research/iep/

Stanford Encyclopedia of Philosophy. – Principal Editor: Edward N. Zalta // http://plato.stanford.edu/

Wikipedia, The Free Encyclopedia // http://en.wikipedia.org

Абсолютне і відносне – категорії, що фіксують суперечливу єдність в об’єктах пізнання 1) їхньої самостійності, незалежності від всього іншого та 2) їхньої опосередкованості, релятивності, обумовленості всіма іншими об’єктами.

Абстрагування – уявне виокремлення будь-якого аспекту об’єкта пізнання та перетворення цього аспекту у сконструйований суб’єктом новий, особливий об’єкт раціонального пізнання – абстракцію (абстрактне поняття), яка репрезентує аспект у вигляді, що є доступним для раціонального аналізу.

Абстрактне і конкретне – категорії, що фіксують можливість аналізу мислення як складної системи процесів формування та обробки абстракцій об’єктів пізнання та дійсності як побудованої з конкретних, тобто окремих одиничних об’єктів, що взаємодіють.

Абстракція – див. Абстрагування. Приклади абстракцій: злочинець, правопорушення, правова система.

Агностицизм – філософська позиція, яка обмежує пізнання лише явищами та заперечує можливість пізнання сутності.

Агрегатні стани речовини – стани речовини, в яких вона перебуває за певних фізичних умов (величини тиску та температури), а саме у вигляді твердого тіла, рідини, газу чи плазми.

Адекватний – цілком відповідний, тотожний.

Аксіологія – вчення про цінності, яке досліджує об’єкти пізнання та практичної дії з точки зору здатності їх або їхніх аспектів задовольняти потреби, інтереси та бажання людей.

Аксіома – вихідне положення наукової теорії, що не потребує доказу, яке, по-перше, приймається за істинне завдяки його самоочевидності на базі існуючих знань, по-друге, є твердженням про певні аспекти об’єкта, що досліджується за допомогою теорії, і, по-третє, є основою для отримання інших положень теорії.

Алгоритм – опис послідовності дій по розв’язанню певного класу задач. Приклад – спосіб додавання чисел стовпчиком.

Аналіз і синтез – взаємозалежні методи пізнання, які ґрунтуються на 1) розкладанні (реальному або абстрактному) об’єкта пізнання на аспекти; 2) самостійному вивченні властивостей та відношень цих аспектів (етапи аналізу); 3) реконструюванні об’єкта шляхом з’єднання виокремлених аспектів, яке враховує вже отримане знання про них; 4) здобутті нового знання про об’єкт (етапи синтезу).

Аналізатор – сукупність нервових елементів (рецепторів), що здатні сприйняти подразнення внутрішнього або зовнішнього середовища, трансформувати його в енергію нервового збудження (рецептори та органи відчуттів), передати до центральної нервової системи (нервові волокна), проаналізувати там і сформувати відчуття (кора великих півкуль мозку).

Аналогія – міркування, в якому, виходячи з подібності об’єктів пізнання за одними аспектами, робиться висновок про їхню можливу подібність за іншими аспектами.

Аргумент – підстава, доказ, свідчення, чинник, факт, думка, які наводяться для обґрунтування певного положення, тобто демонстрації його істинності, правдоподібності, вірогідності тощо.

Аргументація – процес обґрунтування певного положення, який звичайно складається з ланцюга пов’язаних переконливих свідчень, положень тощо.

Аспект – сторона, особливість, частина, підсистема, властивість, відношення, стан, закономірність, процес, епізод, прояв, розвиток, історія, ракурс тощо об’єкта пізнання. Практично всі об’єкти пізнання можуть розглядатися за допомогою категоріальної пари об’єкт-аспект чи її розширень на кшталт категоріальної трійки об’єкт (річ)-властивість-відношення.

Атом – найменша структурна одиниця хімічного елемента.

Атрибут – невід’ємний аспект об’єкта пізнання. Наприклад, просторові властивості (геометрична форма, протяжність) є атрибутами будь-якого чуттєвого об’єкту.

Бажання – схильність, яка усвідомлює свій об’єкт та прагне до оволодіння ним. Бажання породжує почуття, пристрасті, думки тощо.

Благо – 1) все, що має для людини позитивний ціннісний зміст; 2) вище втілення моральної досконалості людини, що досягається найкращим шляхом. Благо виступає як ідеал, до якого прагнуть, та як критерій людських думок і дій. Зміст конкретних благ залежить від шкали цінностей, потреб та рівня розвитку людей та їхніх спільнот. В історії філософії як благо розглядалися Бог, життя, любов, знання, насолода тощо.

Бог – згідно з більшістю релігій надприродна, духовна, вічна, всемогутня, абсолютно досконала, самодостатня, добра, всезнаюча, безмежна, незбагненна для людського розуму вища істота, яка створила Всесвіт, є джерелом моралі, вищим суддею людських вчинків та основним об’єктом релігійного культу.

Боротьба за існування – сукупність взаємодій організмів між собою та з навколишнім середовищем. В результаті цієї боротьби виживають і розмножуються організми, які пристосовані до середовища, і гинуть непристосовані, тобто відбувається природній відбір. Форми боротьби за існування: видова та міжвидова.

Буття – 1) синонім існування; 2) безпосередня дійсність, ще не роздвоєна на явище та сутність; 3) протилежність свідомості; 4) найбільш загальна спільна властивість всього сущого (матеріального світу, ідей, цінностей тощо).

Виведення – процес мислення, результатом якого є набуття нових знань про об’єкт пізнання.

Визначення – з гносеологічного погляду процес встановлення істотних аспектів об’єкта пізнання. Результат цього процесу оформлюється у вигляді мовних тверджень про зміст цих ознак, тобто як певна наукова дефініція об’єкта пізнання.

Вимірювання – планомірний, заснований на визначеному знанні про об’єкт пізнання фізичний процес знаходження кількісних значень його певних аспектів.

Вища нервова діяльність – сукупність рефлексів, яка забезпечує різноманітні форми взаємозв’язку тварин і людей з довкіллям. Здійснюється вищими відділами центральної нервової системи (корою великих півкуль, підкірками мозку). Основу вищої нервової діяльності складають умовні рефлекси, що базуються на безумовних рефлексах. Головні нервові процеси – збудження і гальмування.

Відкрите суспільство – за Карлом Поппером форма суспільства, для якої характерні свобода думки, слова та зібрань, високий рівень освіти, правової безпеки, поінформованості, толерантності, реалізації прав людини.

Відношення – зв’язок між принаймні двома об’єктами пізнання, між абстракціями включно. Багато об’єктів природничого пізнання можуть бути розглянуті за допомогою категоріальних трійок – об’єкт (річ)-властивість-відношення, об’єкт-стан-властивість тощо.

Відповідь – див. Питання.

Відчуття – сукупність процесів перетворення енергії зовнішнього подразнення на феномен свідомості суб’єкта пізнання завдяки впливу об’єктів пізнання на органи чуття людини. Найрізноманітніші чинники зовнішнього середовища збуджують периферичну частину аналізатора органа чуття – рецептор; збудження у вигляді імпульсів передається нервовими шляхами в центральну частину аналізатора – кору головного мозку, де й виникає відчуття. Результатом його окремого акту є створення суб’єктивного образу, який є відносно правильним чуттєвим відбитком окремих рис об’єкта пізнання. Емпірицизм перебільшує, а раціоналізм принижує роль відчуття в процесах пізнання.

Віра – необґрунтоване розумом прийняття як беззаперечних та істинних положень про існування чогось та його аспектів. Часто віра слугує засадою для людських дій.

Віра релігійна – різновид віри, прийняття існування надприродного (Бога, богів, ангелів тощо) на ґрунті виховання чи власного навертання.

Властивість – особливість об’єкта пізнання, яка пов’язана з його самототожністю та цілісністю. За допомогою властивостей та їхніх значень суб’єкт пізнання ідентифікує, відрізняє об’єкти та знаходить між ними подібність.

Воля – свідома пізнавальна здатність людини, яка спричиняє її дії для досягнення певної мети, задоволення потреб, реалізації бажань тощо. Складовими волі є наявність мотивів, міркування, рішення, дії, здійснення.

Волюнтаризм – система поглядів, яка пов’язує волю з можливістю довільного вибору дій та стверджує її пріоритет над іншими пізнавальними здібностями людини.

Галактика – велике скупчення зірок, яке обертається навколо єдиного центра. Типова галактика нараховує близько 100 мільярдів зірок. Відомо приблизно 100 мільярдів галактик. Галактика, до якої належить Сонце, називається Чумацьким шляхом.

Гармонія – природне, досконале, завершене поєднання, злагодженість, взаємна відповідність різних аспектів (частин, властивостей, відношень, закономірностей) об’єкта пізнання.

Гідність – 1) шанобливе ставлення людини до себе як до визнаної цінності; 2) сукупність явлень особи про її самоцінність і унікальність, соціальну та правову рівність. Людина, яка має гідність, за будь-якої ситуації поводиться так, щоб не втратити свого “обличчя”.

Гіпотеза – положення, яке претендує на пояснення деякого факту чи положення, але яке недостатньо обґрунтоване і може бути спростоване новими свідченнями або міркуваннями.

Головний мозок – вищий відділ центральної нервової системи людини і хребетних тварин. Міститься в черепі і через великий потиличний отвір переходить у спинний мозок. У головному мозку розрізняють стовбур мозку, мозочок, довгастий мозок, великі півкулі, підкірку.

Дедукція – процес виведення нових істинних тверджень з тверджень, які вважаються істинними.

Дійсність і можливість – філософські категорії, які відображають єдність 1) актуальної даності об’єкта пізнання та 2) перспектив його змін. Дійсність – це сукупність всіх реалізованих можливостей, а можливість – сукупність умов та тенденцій, які за певних детермінуючих дій здатні породити відповідну дійсність.

Діяльність – реалізація здатності людини породжувати зміни в ній самій та її оточенні. Рівням свідомості відповідають рефлексивна (на ґрунті рефлексів), інстинктивна, традиційна (звичаєва), вольова (афективна, раціональна, моральна та творча) діяльність. Також розрізняють пізнавальну (емпіричну й теоретичну) діяльність, яка спрямована на приріст, уточнення і застосування знання, та практичну діяльність, пов’язану зі свідомим чи несвідомим перетворенням навколишнього соціального та природного середовища.

Добро –протилежність зла, втілює сукупний зміст вимог і цінностей моральної свідомості.

Догма – положення, яке його прихильники вважають істинним поза будь-яким сумнівом та можливістю критичного перегляду або спростування.

Догматизм – сприйняття певного вчення та його положень як вічної, абсолютної та незмінної істини. Там, де догматизм, немає науки.

Досвід – знання і навички, одержані людиною дослідом та при мисленні.

Дослід вид діяльності, спрямований на емпіричне і практичне одержання, фіксацію, збереження й передачу знань та умінь в процесах комунікації. Складовими наукового досліду є систематичне спостереження за об’єктами пізнання, вимірювання їх аспектів, контрольований експеримент з об’єктами.

Друга сигнальна система – сукупність нервових процесів, що виникають у корі півкуль головного мозку внаслідок подразнення словом. Виникає й існує як засіб спілкування людей. Формується в перші роки життя людини. Функціонує в постійній взаємодії з першою сигнальною системою, утворюючи єдиний механізм, що забезпечує діяльність вищої нервової системи.

Дуалізм – визнання існування в світі двох незалежних першооснов – матеріального і ідеального, матерії і духу.

Думка – розумове відтворення та перетворення пізнавальних образів об’єктів. Думки фіксуються в мовних висловлюваннях та їхніх системах. Думки сучасних науковців породжуються і розвиваються не довільно, а згідно з вимогами відповідних теорій.

Дух – здатність людини бути самосвідомим суб’єктом мислення, почуттів та волі, яка реалізується в цілепокладанні та творчій діяльності.

Душа – термін для позначення психіки, внутрішнього світу людини, який застосовують переважно донаукова психологія, різні релігії та ідеалістичні течії філософії. Останні тлумачать душу як нематеріальну безсмертну силу, що тимчасово перебуває в тілі та є основою і джерелом психічних явищ.

Еклектика – механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних положень.

Експеримент – планомірне, прораховане (тобто з передбаченням можливих якісних та кількісних наслідків) емпіричне дослідження об’єкта пізнання шляхом створення контрольованих штучних умов, в яких з’ясовуються та спостерігаються у “чистому” вигляді його певні аспекти та вимірюються їхні характеристики. Як свої складові, експеримент включає спостереження та вимірювання.

Емпіризм – система поглядів, згідно з якою дослідження об’єкта пізнання мусить мати емпіричну, дослідну складову.

Емпірицизм – філософська течія, яка єдиним джерелом і критерієм пізнання об’єкта вважає чуттєвий досвід, а форми мислення тлумачить лише як суб’єктивні засоби систематизації чуттєвих уявлень.

Енергія – фізична величина, що характеризує здатність тіла виконувати роботу.

Естетика – філософська наука про закономірності художньої творчості, про особливості перетворення життя за законами краси, про природу мистецтва.

Етика (моральна філософія) – вчення про мораль і поведінку людини в соціумі. Формулює та обґрунтовує знання про те, що таке бути людиною, як люди мусять та здатні діяти тощо.

Закон – відображення певної закономірності у відповідній системі знання.

Закономірність – істотний необхідний зв’язок між аспектами об’єктів пізнання.

Звичай – форма соціальної регуляції діяльності людей, успадкована з минулого і звична, стереотипна для людей; наслідування взірців минулого.

Здатності пізнавальні – здібності людини, які уможливлюють її функціонування як суб’єкта пізнання. Виокремлюють чуттєві (відчуття, сприймання, уявлення), раціональні (мислення, розум) і проміжні (уява, пам’ять) пізнавальні здатності. Будучи природженими, вони реалізуються та удосконалюються в процесах виховання, освіти та професіоналізації індивіда.

Здібності – індивідуально-психологічні особливості людини, які є умовою успішного, високоякісного виконання нею певних функцій. Здібності зумовлюють динаміку, якість та можливість оволодіння знаннями, вміннями та навичками, що потрібні людині для виконання суспільних функцій.

Зірка – космічне тіло, яке завдяки ядерним процесам випромінює енергію в зовнішній простір.

Зло – 1) абсолютна протилежність блага та добра, втілення та носій всього ціннісно-негативного; 2) здатність робити шкоду. Розрізняють фізичне (біль, хвороба, голод тощо), соціальне (війна, голодомор тощо), моральне (жорстокість, підступність, пихатість, самодурство, здирництво, зрада, брехливість, обман тощо) зло.

Знак – об’єкт, що в процесах мислення, спілкування, навчання та пізнання репрезентує якийсь інший об’єкт. Знаки та їх системи використовуються, зокрема, для надбання, зберігання, перетворення, передачі знання.

Зміна – виникнення або зникнення якісних та кількісних аспектів у будь-якому об’єкті.

Зміст і форма – філософські категорії, які відображають, відповідно, єдність частин, зв’язків, процесів, властивостей і відношень об’єкта пізнання та спосіб їхньої організації та упорядкування. Зміст і форма знаходяться в нерозривній єдності. Форма виступає як спосіб існування змісту, його внутрішня організація та зовнішнє вираження.

Знання про певний об’єкт пізнання – абстрактне відтворення його властивостей, відношень та закономірностей в думках, мисленні людини або в знакових системах. Знання про об’єкт є результатом складного та нескінченного процесу пізнання, тому воно постійно змінюється, уточнюється, збагачується тощо. На відміну від віри, знання характеризується обґрунтуванням, що дає підстави вважати істинність його важливою ознакою. Наукове знання є неодмінною складовою перетворення об’єкта з метою його використання в діяльності людини.

Ідеал – 1) абстракція, яка утворюється на базі знань про певний об’єкт пізнання та яка по відношенню до нього тлумачиться як взірець, норма, мета, втілення досконалості тощо; 2) зразок, згідно з яким людина (людність) визначає свою поведінку та способи життя за конкретних умов.

Ідеалізм – вчення про самостійне існування ідей. Суб’єктивний ідеалізм стверджує, що індивідуальна свідомість або її окремі складові (воля, відчуття, розум тощо) є первинними та породжують матерію та її елементи (атоми, чуттєві речі, зірки тощо). Об’єктивний ідеалізм проголошує першоосновою всього існуючого абсолютне ідеальне начало (світовий дух, Бог, абсолютна ідея тощо), яке не залежить від індивідуальної свідомості.

Ідентичність – усвідомлення людиною її приналежності (а також приналежності інших) до певної статевої, вікової, майнової, класової, етнічної, національної, політичної, культурної, релігійної, конфесійної, цивілізаційної тощо спільноти. Людина, яка відносить себе до будь-якої спільноти, розглядає її членів як своїх, а всіх інших – як чужих, іноді навіть ворожих. Ідентичність є багатомірною та потенційно суперечливою, тому що спільноти, до яких зараховує себе людина, можуть конфліктувати.

Ідея – абстрактне уявлення про реальний чи можливий об’єкт пізнання, яке охоплює знання про його сутність. В філософії ідея трактується 1) як структура індивідуальної свідомості, за допомогою якої людина формує знання про об’єкт пізнання (матеріалістичні тлумачення); 2) як принципова риса буття, яке в кінцевому рахунку розглядається як складна ієрархія ідей чи як головний задум, проект буття (ідеалістичні тлумачення).

Ідіотія –форма слабоумства, проявом якої, зокрема, є нездатність до зв’язної мови. Інші форми психічного недорозвинення: олігофренія, дебільність, імбецильність.

Ієрархія – впорядкування частин або елементів складних систем за певними ознаками.

Імперія – складена держава, яка включає суверенну державу – метрополію та підвладні їй території, на яких мешкають народи, відмінні від народу метрополії.

Ім’я – вираз мови, який позначає об’єкт пізнання.

Індивід – див. Особистість.

Індукція – протилежний дедукції процес отримання загальних тверджень про властивості об’єктів певного класу на основі вивчення властивостей його окремих представників.

Інертність – властивість фізичного тіла, яка полягає в збереженні ним за певних умов стану спокою або рівномірного прямолінійного руху.

Інстинкт – природжений комплекс безумовних рефлексів, успадкована здатність до цілком певних дій, коли закінчення однієї є сигналом до початку наступної. Один з чинників пристосування тварин до умов життя.

Інтелект – розвинена та реалізована здатність людини до мислення.

Інформаційне суспільство – суспільство, в якому отримання, використання та обмін інформацією обумовлює його високий економічний розвиток та рівень матеріального благополуччя його членів.

Істина – відношення між об’єктом пізнання та знанням про нього, яке відповідає адекватному, обґрунтованому, вірному, перевіреному практикою або абстрактному, прогностичному відтворенню об’єкта в знанні.

Кальвінізм – протестантське вірування, згідно з яким єдиним способом потрапити в рай є наполеглива праця. Розглядає багатство як знак Божий в земному житті для тих, хто добре працює. Кальвіністи радять обмежувати земні радощі як такі, що заважають накопичуванню багатства.

Капіталізм – суспільно-політичний лад, що базується на приватній власності на засоби виробництва та застосуванні найманої праці. У процесі свого історичного розвитку довів свою життєздатність і принципову спроможність видозмінюватись і забезпечувати відносно нормальне функціонування суспільства, пристойний рівень матеріального благополуччя переважної більшості його членів.

Категорії – філософські поняття, які відображають загальні та необхідні аспекти як окремих об’єктів пізнання, так і дійсності в цілому. Приклади: простір, час, рух, якість, кількість, причина, форма тощо.

Квант – найменша можлива кількість фізичної величини (енергія, елементарний заряд). Квант світла – фотон.

Класифікація – розподіл об’єктів пізнання на групи (класи), які виокремлюються завдяки тому, що всім членам (елементам) певного класу притаманний спільний аспект.

Когнітивні науки – сучасний комплекс інтердисциплінарних (філософських, психологічних, нейробіологічних, лінгвістичних, антропологічних тощо), досліджень пізнавальних здатностей суб’єкта пізнання.

Компетентність – обізнаність в певній справі, системі знань.

Комунізм – суспільно-політичний лад, що передбачає побудову суспільства на суспільній (або загальнодержавній) власності на засоби виробництва, має забезпечити загальну рівність та добробут всіх членів суспільства, усунення відмінностей між різними прошарками суспільства і, як наслідок, відмирання держави, яка регулює суспільні відношення.

Конкуренція – форма взаємовідносин між організмами та їхніми угрупованнями, що виявляється в змаганні за засоби існування і умови розмноження (їжа, територія, тепло, вода тощо).

Контекст – уривок тексту, що висловлює закінчену думку, потрібний для визначення сенсу певного слова або фрази, які входять до його складу.

Конформізм – пасивне, пристосовницьке сприйняття існуючих стандартів та норм у поведінці, незважаючи навіть на їхню аморальність; некритичне визнання і використання на власну користь панівних думок; підлабузницьке схиляння перед керівними особами.

Креаціонізм – вчення, яке стверджує творення світу й людини Богом.

Людина – природно-соціальна істота, найвищий, якісно особливий ступінь земних організмів, що мають пізнавальні здатності та спроможні до свідомої саморегуляції, завдячуючи чому окрема людина та людство в цілому є суб’єктом соціально-історичної діяльності й культури. Людина та людство є об’єктом пізнання гуманітарних (антропологія, психологія, етнологія, етика, естетика, когнітивні дисципліни тощо), суспільних (філософія, демографія, економіка, історія тощо) та природничих (біологія, медицина тощо) наук.

Лютеранство – протестантська течія, яка не визнає пишного і дорого вбрання, шанування ікон, вищого авторитету папства.

Математичні структури – побудовані шляхом абстрагування штучні об’єкти, властивості та відношення яких вивчає сукупність математичних наук (теорія множин, теорія чисел, геометрія, функціональний аналіз, теорія груп тощо). Приклади – множини, числова вісь, матриці, геометричні фігури, функції, групи тощо.

Матеріальна точка – одна з абстракцій класичної фізики, змістом якої є уявлення про тіло, розмірами якого за певних умов можна нехтувати.

Матерія – реальність, яка дана людині в її відчуттях, копіюється, відтворюється, відображується її свідомістю. Уявлення про матерію розвиває та уточнює наука. Для матеріалізму матерія первинна по відношенню до свідомості.

Ментальність – історично та культурно сформована риса людей, націй, суспільств, яка визначає й певним чином реалізується у їхніх почуттях, думках, поведінці, формує їхні системи цінностей і норм життя.

Мета – бажаний результат діяльності, мислення включно.

Метод – обґрунтований, систематичний, відтворюваний, ефективний комплекс послідовних процесів, які приводять до отримання певного результату. Виокремлюють загальні методи (абстрагування, аналіз, синтез, дедукція, індукція, спостереження, моделювання тощо) та спеціальні методи (порівняльно-описовий, генеалогічний, математичний, слідчий експеримент тощо).

Методика – сукупність строгих та евристичних знань про відповідне використання методів.

Методологія – галузь філософії, що досліджує методи.

Мислений експеримент — спосіб пізнання, що полягає в побудові концептуальних моделей явищ, процесів, станів, які вивчаються, та в дослідженні поведінки цих моделей в ідеалізованих умовах, що імітують реальний експеримент. На відміну від експерименту як чуттєво-предметної діяльності з реальними об'єктами, мислений експеримент є сукупністю ідеальних дій та операцій, що можливі з точки зору існуючих наукових теорій. Хоча ці дії та операції або практично нездійсненні, або нездійсненні в даний час через відсутність технічних засобів їхньої реалізації. Пізнавальне значення мисленого експерименту пов'язане з інтерпретацією теоретичних понять і положень, з перевіркою узгодженості припущень, законів і принципів, з прогнозом результатів реального експерименту тощо.

Мислення – сукупність складних багаторівневих та маловивчених процесів конструювання та обробки свідомістю індивідуальної людини абстрактних репрезентацій аспектів, понять включно, об’єктів пізнання з метою їхнього розуміння, отримання знання про них, обґрунтування та проектування практичних дій з ними тощо.

Міфи – стародавні донаукові уявлення про світ, людину, суспільство, їхній зв’язок та походження. Притаманні міфам узагальнення мають конкретно-чуттєвий характер.

Мова – створена у процесах суспільного розвитку відносно постійна знакова система, яка забезпечує спілкування членів колективу людей. Вона підпорядковуються певним правилам, які вивчаються такими галузями лінгвістики, як семіотика, семантика та прагматика. Мова зберігається у пам’яті її носіїв і в писемних текстах, є важливим засобом соціалізації та освіти, обміну накопиченою інформацією між різними генераціями та людськими спільнотами, надбання та удосконалення знання. Гарне володіння мовою є необхідною ознакою освіченої, культурної та мислячої людини. Виокремлюють природні (українська, англійська, китайська тощо) та штучні (логічні, математичні, мови програмування тощо) мови.

Модель – об’єкт, що опосередковує відношення між суб’єктом та об’єктом пізнання й в абстрактній формі відтворює обмежену сукупність аспектів останнього. Модель є більш простим об’єктом дослідження, ніж об’єкт, що моделюється. Це полегшує отримання обґрунтованого знання, яке в контрольованих умовах інтерпретується як знання про аспекти модельованого об’єкта. Виокремлюють натурні, словесні, описові, абстрактні, знакові, математичні, комп’ютерні моделі тощо.

Моделювання – сукупність процесів та процедур конструювання, аналізу та тестування моделей.

Мозок – центральний орган нервової системи тварин і людини, що забезпечує досконалу регуляцію життєвих функцій організму та його зв’язок з зовнішнім оточенням. Носій системи нервових процесів, що є фізіологічною основою мислення.

Мораль – система поглядів і уявлень, норм і оцінок, ідеалів та взірців, звичаїв та традицій, принципів і переконань, яка регулює поведінку людей в суспільстві та їхнє ставлення до нього. Мораль вивчається етикою.

Мотиви – спонукальні чинники дій, тобто те, що змушує людину діяти.

Навчання – цілеспрямовано організований процес планомірного, послідовного і систематичного засвоєння знань, формування і вдосконалення умінь, набуття певних навичок під керівництвом учителів, наставників в освітньому закладі, а також на виробництві.

Надія – почуття та усвідомлення сподівань людини на позитивні наслідки змін, що відбуваються в суспільстві та природі.

Наука – 1) складна, диференційована, ієрархічна сукупність засобів, методів та інструментів фахової пізнавальної діяльності таких суб’єктів пізнання, як вчені. Ця діяльність спрямована на виробництво, перевірку, систематизацію та практичне застосування знань про будь-які об’єкти пізнання. В залежності від типу об’єктів пізнання виокремлюють математичні, природничі, технічні, суспільні та гуманітарні науки; 2) сукупність систем знання, теорій включно; 3) сукупність суспільних інститутів (шкіл, університетів, державних та корпоративних дослідницьких установ, конструкторсько-проектних організацій, видавництв фахової літератури тощо), яка разом з відповідним матеріальним та інформаційним забезпеченням уможливлює надбання та застосування знання, а також підготовку вчених.

Наукова революція — 1) в широкому розумінні — сукупність синхронізованих та взаємопов'язаних якісних змін у більшості підсистем науки, що зумовлені як переходом її до пізнання нових суттєвих рівнів реальності, так і зростанням соціальних вимог до неї. Під науковою революцією в цьому значенні розуміють, наприклад, періоди впровадження експериментального методу або математики як постачальника основних мов опису об’єктів наукового пізнання. Прикладами є також революція в природознавстві на межі 19—20 ст. і сучасна наукова революція, що переросла в науково-технічну революцію, характерними рисами якої є теоретизація, комп'ютеризація, перетворення науки на безпосередню продуктивну силу; 2) у вузькому розумінні — період розвитку науки, пов'язаний з глибокими змінами в будь-якій підсистемі науки (див. Парадигма). Під науковою революцією в цьому значенні розуміють локальні зміни в окремих науках. Ці зміни знаходять відображення у виникненні нових наукових теорій, у радикальних перетвореннях способів бачення і моделей реальності, у прийнятті нових критеріїв ототожнення й розрізнення пізнаванних об'єктів та аналізі відповідних цим системам парадигм. Прикладами таких наукових революцій є періоди в розвитку фізики, коли відбувалося переосмислення класичних уявлень квантовою механікою і спеціальною теорією відносності.

Насолода – відчуття задоволення.

Необхідність і випадковість – протилежні сторони зв’язку. 1) Необхідність – внутрішня закономірність у зв’язках, яка за певних умов породжує визначений результат. 2) Випадковість – те, що може статися або не статися, відбутися так чи інакше.

Об’єкт – див. Суб’єкт і об’єкт.

Об’єкт пізнання – все, що виступає предметом людського пізнання, наприклад числа, атоми, свідомість, Бог тощо. Розрізняють конкретні матеріальні об’єкти, чуттєві речі включно, які незалежні від людини, та абстрактні об’єкти, які сконструйовані у процесах абстрагування та які обробляються, удосконалюються свідомістю, розумом. Абстрактні об’єкти та відповідні їм системи знання є необхідним інструментом пізнання конкретних об’єктів. У ролі об’єкта пізнання також виступають властивості, відношення, закономірності, процеси, абстракції, поняття, факти, знання та його системи, наукові теорії тощо.

Обскурантизм – вкрай вороже ставлення до науки й світської освіти, що використовує її досягнення.

Одкровення (об’явлення) – релігійний акт та процес Божественного самовиявлення, розкриття Божественної істини, сприймається не розумом, а душею, серцем.

Орган – частина організму, що виконує одну або кілька властивих їй функцій.

Організм – будь-яка жива істота. Організми є неклітинні (віруси) і клітинні (одно- або багатоклітинні).

Особистість – окрема людина в єдності та неповторності природних і соціальних інтелектуальних, вольових, емоціональних, поведінкових, фізичних, моральних особливостей, якостей та соціальних функцій.

Оцінка – результат оцінювання.

Оцінювання – процес приписування об’єкту пізнання чи його аспектам значень з кількісних або якісних шкал за допомогою певних дій та процедур.

Пам’ять – пізнавальна здатність, яка реалізується у закріпленні, збереженні та відтворенні у свідомості людини засвоєних в процесах соціалізації та освіти або особисто отриманих знань та досвіду.

Парадигма – 1) поняття, яке використовували в історії філософії і культури для характеристики примату ідеального над матеріальним і пов'язували з ідеями платонізму і неоплатонізму, з богом у схоластичній філософії, з конструктивним принципом організації і пояснення природи (Шеллінг, Гегель); 2) поняття, що виражає ціннісно-нормативну оцінку різних аспектів наукової діяльності з врахуванням існуючих традицій і фіксує моменти неперервності і наслідування в розвитку науки. В цьому розумінні поняттю “парадигма” протилежне поняття наукової революції. Конкретний зміст парадигми залежить від того, для характеристики якої сторони (світоглядної, філософської або інших) і підсистеми науки вона використовується. Зокрема, в науковому знанні виділяють наукові теорії і мовні засоби їхнього виразу; способи бачення і моделі пізнаваної реальності; стандарти, канони і цілі науки; сукупність вирішених, вирішуваних і невирішених проблем і задач, а також методи їхнього вирішення й оцінювання на істинність; результати, що приймаються науковим співтовариством як загальновизнані і беззаперечні зразки тощо. Періоди незмінності цих підсистем різні, як за якісною природою, так і за темпами відповідних змін. У зв'язку з цим адекватне використання поняття “парадигма” для опису і пояснення закономірностей розвитку конкретних наук передбачає його співвіднесення з тією чи іншою досліджуваною підсистемою.

Парадокс – положення, що 1) є неочікуваним наслідком мислення в межах певної системи знання; 2) різко розходиться зі загальноприйнятими поглядами.

Перша сигнальна система – сукупність нервових процесів, що виникають в корі головного мозку за безпосередньої дії подразників зовнішнього та внутрішнього середовища на рецептори. Є основою безпосереднього відтворення об’єктів пізнання у формі відчуттів та сприймання. Забезпечує в нормальних умовах узгоджене функціонування органів чуття.

Питання – висловлювання, яке вказує на невизначені аспекти певної ситуації. Ця невизначеність усувається в процесі знаходження відповіді на питання. Відповідь описує та пояснює ці аспекти, але, як правило, веде до формулювання нових питань.

Пізнання – складна сукупність взаємопов’язаних, цілеспрямованих, ініційованих, виконуваних та контрольованих суб’єктом пізнання процесів здобування, нагромадження, вдосконалення, уточнення, квантифікації, перевірки, систематизації достовірної інформації про об’єкт пізнання тощо. В узагальненій формі пізнання розглядається як взаємодія суб’єкта пізнання (тобто абстрактно мислячої та практично діючої людини як репрезентанта суспільства, озброєного певними знаряддями й методами) та об’єкта пізнання, на який спрямована теоретична та практична діяльність суб’єкта.

Поведінка – система взаємопов’язаних реакцій і дій живого організму. Розрізняють і відповідно вивчають поведінку у біологічному, психологічному, соціальному і цивілізаційному вимірах.

Політика – 1) мистецтво та наука керування суспільством; 2) вид діяльності по здобуттю та здійсненню влади; 3) складна та ієрархічна система взаємозв’язків людей, угруповань, партій, спільнот, держав, яка регулює та впорядковує владні відносини.

Поняття (про визначений об’єкт пізнання) – важливий вид абстрактних (психічних/ментальних) репрезентацій аспектів цього об’єкта в системах знання (свідомості людини). Поняття фіксує обґрунтовану відповідність (єдність) об’єкта пізнання та знання про нього. Ця відповідність породжується та обумовлюється певним рівнем розвитку пізнавальних здатностей, існуючих систем знання та практичних (експериментальних) можливостей суб’єкта пізнання. Поняття змінюються внаслідок поглиблення, уточнення, систематизації, формалізації, математизації тощо знань про об’єкт пізнання, що неодмінно трансформує його в іншій об’єкт. “Народження”, “дозрівання”, “зріле життя”, “старіння”, перетворення, удосконалення тощо понять є принциповою рисою пізнання. Науковий аналіз та обробка понять в процесах мислення продукують нове знання.

Порядність – почуття й усвідомлення людиною відповідальності за долю інших людей.

Потворне – те, що викликає відразу у людей.

Прагматизм – напрямок філософії, що зводить істинність знання до його практичної корисності: “Істинне те, що корисне.”

Праця – цілеспрямована діяльність людини зі створення благ, необхідних для задоволення її матеріальних та культурних потреб.

Прекрасне – те, що викликає у людини естетичну насолоду і задоволення від взаємодії з ним.

Причинність – форма взаємодії явищ, процесів, об’єктів, яка полягає в утворенні або породженні певними з них (причинами) інших (наслідків).

Прихильність – 1) доброзичливе ставлення людини до інших; 2) форма усвідомлення потреби злагоди між людьми. Прихильність пов’язана з такими якостями, як щирість, мужність, працелюбність, великодушність, доброзичливість, вірність, відданість суспільним ідеалам тощо.

Прогрес – висхідний рух від нижчого до вищого, від досконалого до досконалішого. Протилежність прогресу – регрес.

Простір – форма співіснування та відокремленості об’єктів пізнання.

Протестантизм – один з трьох (поряд з католицизмом і православ’ям) головних напрямів християнства. Оформився в XVI ст. Принципове положення –спасіння через особисте вірування людини. Заперечує непогрішимість Римського папи, церковну ієрархію, ідею спасіння через посередництво церкви тощо. Головні течії – кальвінізм та лютеранство.

Протилежності – аспекти об’єкта пізнання, що взаємно обумовлюють і взаємно виключають один одного. Див. суперечність.

Реальність – те, що згідно з накопиченим досвідом, певною системою знання чи вірою вважається існуючим. Виокремлюють об’єктивну, природну, матеріальну (все що, існує незалежно від людини), суб’єктивну (все, що притаманне свідомості людини – духовний, внутрішній світ людини), соціальну (все, що не існує поза суспільством), надприродну (Бог, Божественні сили тощо) реальність. Розрізняють також ідеальну, абстрактну, семіотичну реальність тощо.

Релігія – сукупність поглядів на світ, суспільство та людину, яка базується на вірі в існування надприродного світу, центром якого є Бог.

Релятивізм етичний – точка зору, згідно з якою уявлення про добро (зло) є різними для різних людей і суспільств.

Рефлекс – опосередкована нервовою системою реакція організму на впливи зовнішнього і внутрішнього середовища. Безумовні рефлекси – відносно постійні природжені реакції. Умовні рефлекси – реакції на дії середовища, що формуються протягом життя і функціонують поки потрібні організму. Основний прояв вищої нервової діяльності. Умовні рефлекси утворюються за участю кори великих півкуль головного мозку на основі безумовних рефлексів.

Рефлексія – пізнавальне відношення, в якому суб’єкт пізнання перетворює себе на об’єкт власного пізнання.

Реформація – суспільний рух, внаслідок якого здійснювались релігійні та культурні перетворення в Західній Європі XVI-XVII ст. у дусі протестантизму.

Рецептори – кінцеві структури чуттєвих нервових волокон, клітини яких сприймають подразнення і перетворюють його на нервове збудження.

Розвиток – рух, який характеризується сходженням від нижчого до вищого та виникненням якісно нового.

Розум – вища пізнавальна здатність, що реалізується в усвідомленому, активному, творчому, обґрунтованому, критичному, ефективному оперуванні існуючими абстракціями та у висуванні нових абстракцій.

Рух – зміна стану, атрибут всього, що існує, протилежність спокою, незмінності.

Самосвідомість – усвідомлення людиною себе, своїх здібностей та пізнавальних здатностей, думок, почуттів, ідеалів, інтересів, цілей, дій, місця в суспільстві та природі.

Свідомість – пізнавальна здатність, завдяки реалізації якої людина 1) виокремлює себе; 2) продукує знання; 3) перетворює навколишній світ та себе згідно з існуючими закономірностями, своїми потребами та інтересами. Свідомість людини формується у процесі її соціалізації на базі властивих їй біологічних, фізіологічних та психологічних вроджених здібностей.

Свобода – притаманна людині здатність діяти згідно зі своїми цілями та інтересами.

Секуляризація – процес звільнення сфер життєдіяльності людини і суспільства від впливу релігії.

Сенс життя – сукупність уявлень про сутність людини, цілі та цінності її існування, а також можливі й допустимі способи та шляхи її реалізації. Як світоглядна настанова – прийнятий людиною ідеал буття.

Сила – фізична величина, яка характеризує взаємодію тіл; причина зміни стану тіла.

Система – сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок.

Систематизація – зведення розрізнених знань про певну сукупність об’єктів пізнання в єдину науково впорядковану систему.

Скептицизм – філософська позиція, що піддає сумніву можливість отримання суб’єктом пізнання істинного знання про об’єкт пізнання.

Смак – відчуття їжі внаслідок подразнення спеціальних рецепторів (розміщених на кінчику, на краях та біля кореня) язика. Смак впливає на апетит, травлення і залежить від фізіологічного стану організму. Переносно: смак естетичний – відчуття прекрасного, потяг до красивого.

Слух – властивість слухового аналізатора сприймати та перетворювати енергію звукових хвиль на образи навколишнього світу.

Совість – засноване на прийнятті моральних цінностей й ідеалів почуття та усвідомлення людиною відповідальності за свою поведінку, вчинки перед собою, іншими людьми, суспільством.

Солідарність – спільна відповідальність, взаємодопомога і підтримка людей, що ґрунтуються на приналежності до певної (етнічної, конфесіональної, професійної тощо) спільноти.

Сонце – центральне тіло сонячної системи, навколо якого обертаються планети, найближча до Землі зірка, одна з приблизно ста мільярдів зірок, які утворюють Чумацький Шлях. Єдиний постачальник енергії, завдяки трансформації якої виникли та еволюціонують численні форми життя на Землі.

Соціалізація – довготривалий процес засвоєння людиною певних навичок, правил поведінки, мови, традицій, знань, норм та цінностей, які дають можливість функціонувати їй як повноправному члену суспільства (соціуму).

Соціологія – комплексна наука про аспекти виникнення, розвитку та функціонування соціальних утворень (різних за складністю соціальних систем, форм спільності, інституцій, процесів). Використовує теоретичні та емпіричні засоби.

Спостереження – сплановане активне, але без втручання в природний перебіг подій, сприйняття об’єктів пізнання з метою отримання про них інформації, переважно якісної.

Сприймання – чуттєве осягнення об’єктів пізнання в сукупності притаманних їм властивостей та відношень за їх безпосередньої дії на органи чуття. Чуттєве джерело сприймання – відчуття, опертя на яке характеризує сприймання як процес формування чуттєвого образу предмета у людській свідомості.

Суб’єкт і об’єкт – 1) суб’єкт – носій певного роду діяльності, активності; 2) об’єкт – те, на що спрямована діяльність суб’єкта.

Суб’єкт пізнання – свідома істота, що пізнає.

Судження – форма мислення, що репрезентується розповідним реченням, яке щось стверджує про об’єкт пізнання чи його аспект (аспекти). Судження можуть бути істинними або хибними.

Суперечність – єдність і боротьба протилежностей; за діалектичним матеріалізмом є джерелом будь-якого руху і розвитку.

Суспільство – сукупність людей, пов’язаних спільними умовами матеріального та духовного життя.

Сутність і явище – 1) сутність – головне, визначальне у об’єкті пізнання; 2) явищезовнішній вияв сутності об’єкта пізнання.

Талант – обдарованість, високій рівень схильності людини до певного виду діяльності, творення нового в будь-який галузі діяльності.

Твердження – істинне судження.

Теорія – вищий спосіб організації наукового знання про певний клас об’єктів пізнання. Теорія значно посилює можливості суб’єкта пізнання по отриманню нового знання, тобто розширенню та поглибленню пізнання. Реальні наукові теорії мають складну і мало досліджену системну побудову, що включає в упорядкованому ієрархічному вигляді всі інші форми організації знання. Логіко-лінгвістична підсистема теорії включає її мовні та логічні засоби; модельно-репрезентативна – абстрактні репрезентації окремих аспектів об’єкта пізнання та його різні моделі; проблемно-евристична – її задачі, питання, завдання, проблеми, різноманітні оцінки (нестрогі та строгі); прагматико-процедурна – операції, методи, процедури, алгоритми конструювання та мисленої праці зі згаданими компонентами теорії. Отримане за допомогою теорії нове знання про об’єкт пізнання має спочатку гіпотетичний характер і перетворюється на відносно істинне лише після його підтвердження в експериментах з об’єктом пізнання.

Узагальнення – 1) пізнавальний процес, який забезпечує перехід від тверджень про певний аспект об’єкта пізнання до тверджень про клас подібних аспектів; 2) результат процесу узагальнення.

Умовивід -- 1) процес мислення, в якому з декількох суджень виводиться нове судження; 2) результат цього процесу, тобто нове судження.

Уява – пізнавальна здатність, яка полягає у творчій переробці в свідомості пізнавального образу об’єкта.

Уявлення – пізнавальна здатність, яка відтворює об’єкт пізнання в раніше засвоєних конкретних (наочних) та абстрактних пізнавальних образах.

Факт – те, що існує чи відбулося, мало місце. Твердження про багато фактів потрібно обґрунтовувати, доводити.

Фізика — система взаємозв'язаних наукових дисциплін, які досліджують фундаментальні й універсальні властивості, відношення та закономірності основних видів неорганічної матерії (речовини та поля). Фізика відображає сутнісні характеристики різних рівнів самоорганізації матерії, виявляє їхню структуру і закони руху, взаємодії та еволюції. Поняття, закони і методи фізики складають основу природознавства, зумовивши виникнення таких дисциплін, як фізична хімія, біофізика, геофізика та інші. Згідно об'єктивно існуючій ієрархії форм диференціації матерії та властивих їм форм руху виділяють фізику елементарних частинок, ядерну, атомну, молекулярну фізику, фізику плазми, фізику газів й рідини, фізику твердого тіла, фізику планет, фізику зірок та інше. У свою чергу, кожна з них, як правило, поділяється на окремі розділи (напр., фізика елементарних частинок на фізику різних видів взаємодії тощо). Експериментальна фізика безпосередньо досліджує аспекти та зміни матеріальних об'єктів, що дає змогу отримати нові емпіричні дані й перевірити чинність уже встановлених теоретичних законів. Теоретична фізика опосередковано досліджує фізичні об'єкти через побудову різних абстрактних моделей і спрямована на узагальнення й формулювання законів природи. В теоретичній фізиці на основі законів і принципів дається пояснення, опис і передбачення аспектів досліджуваних явищ та їхніх взаємозв'язків. Такий поділ є характерним для будь-якої фізичної дисципліни і свідчить про нерозривну єдність експерименту й теорії. Будь-яке знання у фізиці отримується при вивченні її об'єктів в умовах, які контролюються як результат спланованого на основі теорії експерименту. Разом з тим це знання існує в теоретичному вигляді, що робить можливим як його подальшу експериментальну перевірку й уточнення, так і його практичне застосування. Абстрактні моделі відображають, як правило, зв’язок істотних аспектів фізичних об'єктів і піддаються аналізу різними фізичними теоріями. Ядро класичної фізики, що досліджує макрооб'єкти та неперервні фізичні поля, складають механіка І. Ньютона, класичні електродинаміка, термодинаміка і статистична механіка. Основу некласичної фізики, яка досліджує мікро- і мегаоб’єкти, складають квантова механіка, спеціальна і загальна теорії відносності, квантова теорія поля. Попри всі відмінності цих теорій за предметними областями й методами дослідження, їх об'єднує ряд важливих ідей та принципів. Серед них у сучасній фізиці особливе місце посідає ідея близькодії, за якою будь-який фізичний вплив реалізується певним фізичним агентом (на достатньо глибоких рівнях матеріального світу — фізичними полями), і принципи інваріантності, що вимагають незмінності певних властивостей і закономірностей досліджуваних об'єктів відносно перетворень симетрії. Особливістю фізичних теорій і абстрактних моделей їх предметних областей є органічне використання математичних мов, числень, структур, перетворень, алгоритмів тощо, проте, не зводиться лише до встановлення кількісних зв'язків між явищами, що пізнаються. За допомогою математичних засобів і методів відображаються сутнісні характеристики об'єктів, закономірності, які їм властиві. Все це дозволяє будувати такі моделі, що відображають не тільки сутність об'єкта, якій пізнається, але і різноманітні його прояви, що дає змогу дослідним шляхом перевіряти ті чи інші теоретичні твердження. Водночас використання моделей дозволяє з'ясувати матеріальні зв'язки об'єктів як між собою, так і з Всесвітом.

Форма – див. зміст і форма.

Цінність – властивість об’єктів, що породжується ставленням до них людей чи суспільств як важливих, бажаних, значимих, престижних, необхідних для життя та існування. За допомогою актів оцінки (оцінювання) об’єктам приписуються певні значення цінності, що утворює різні, в тому числі несумісні, ціннісні ієрархії. Поведінка людей значною мірою є ціннісно мотивованою.

Час – форма фіксації змін та процесів об’єктів пізнання.

Чуттєві речи – існуючі незалежно від нас об’єкти, які ми сприймаємо за допомогою наших органів чуття, тобто зору, слуху, дотику, смаку й нюху. До властивостей чуттєвих речей належать просторово-часова локалізація, цілісність, сталість, змінність тощо. Прикладами чуттєвих речей є дерева, каміння, тварини, вода, їжа, зірки тощо.

Якість та кількість – категорії, що відображають 1) притаманну об’єктам пізнання специфічну визначеність, що невіддільна від їхнього буття та відрізняє від інших об’єктів; 2) існування множини якісно тотожних об’єктів як дискретних одиниць. Якість та кількість існують лише як аспекти об’єктів.

ТЕМА 1. ВСТУП
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации