Скордамалья В. Право інтелектуальної власності ЄС - файл n1.doc

приобрести
Скордамалья В. Право інтелектуальної власності ЄС
скачать (815 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc815kb.26.08.2012 15:30скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9
Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони

Право інтелектуальної власності ЄС

Навчальний посібник

Київ 2005

ББК 67.412.1я73

Програма Tacis Європейського Союзу,

Проект "Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони ". Серія "Право ЄС". Книга двадцять четверта.

В.Скордамалья. Право інтелектуальної власності ЄС.-

Українською мовою

Навчальний посібник. К.: 1MB КНУ імені Тараса Шевченка, 2004. - 156.

Цей навчальний посібник присвячено правовому регулюванню відносин, що виникають у сфері інтелектуальної власності в ЄС. В ньому розглядаються основні етапи становлення цієї галузі права ЄС, досліджуються матеріальні норми, які застосовуються у сфері авторського права та суміжних прав, патентів, торгових марок та корисних моделей. Особлива увага приділяється питанням міжнародної співпраці, а також впливу торгового та конкурентного права на право інтелектуальної власності ЄС. Посібник містить значну кількість посилань на відповідні нормативні акти. Посібник призначається для фахівців та тих, хто цікавиться правом ЄС.

У підготовці та виданні брали участь: Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка, Донецький національний університет, Одеська національна юридична академія.

Погляди, викладені у цьому виданні, можуть не співпадати з поглядами Європейської Комісії

Title of the manual in English: EU Intellectual Property Rights

© Представництво Європейської Комісії в Україні, 2005

Шановні читачі!

Курс на інтеграцію до Європейського Союзу є одним із головних пріоритетів зовнішньої політики України на сучасному етапі її розвитку. Отже всебічне ознайомлення з правом ЄС і, як наслідок, свідоме та послідовне застосування набутих знань в процесі формування правової сфери української держави - все це, на наш погляд, є необхідною умовою успішного подолання труднощів на шляху України до ЄС.

Саме тому під час реалізації проекту Тасіс „Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони", що фінансується Європейським Союзом, виникла ідея видання серії навчальних посібників під загальною назвою „Право ЄС". Серед авторів посібників - відомі міжнародні експерти та ведучі українські фахівці з різних галузей європейського права. Вони досить детально висвітлили питання права ЄС щодо основ політики, інституційного устрою, політики внутрішнього ринку, антимонопольного права, фінансових ринків, банківського, торгового та митного права, трудового та соціального права, права інтелектуальної власності та інших галузей права ЄС.

Сподіваюся, що видання навчальних посібників слугуватиме доброю основою для поширення в Україні знань про європейське право, сприятиме кращому розумінню українським суспільством засад європейської політики та наближенню законодавства України до acquis communautaire, як це, зокрема, передбачено Угодою про партнерство та співробітництво, укладеною між Європейськими Співтовариствами та їх країнами-членами і Україною.

Д-р Йоланта Тачинська Керівник групи з реалізації ПроектуЗміст

1. Інтелектуальна власність та міжнародне співробітництво 9

1.1. Поняття зміст інтелектуальної власності 9

1.2. Історія виникнення інтелектуальної власності 9

1.3. Промислова власність 11

1.4. Авторське право і суміжні права 11

1.5. Сфера недобросовісної конкуренції 12

1.6. Територіальний характер прав інтелектуальної власності 12

1.7. Паралельні права 13

1.8. Міжнародне співробітництво 13

1.8.1. Паризька Конвенція про охорону промислової власності та Бернська Конвенція про охорону літературних творів та творів мистецтва 13

1.8.2. Акти, прийняті в розвиток Паризької та Бернської Конвенцій. 14

1.8.3. Окремі конвенції, прийняті в межах Паризького та Бернського Союзів 15

1.8.4. Нормативні акти, які визначають основоположні принципи захисту прав інтелектуальної власності 15

1.8.5. Конвенції, які встановлюють міжнародну систему реєстрації.. 17

1.8.6. Конвенції про міжнародну систему класифікації 19

1.8.7. Міжнародні об'єднані відомства з інтелектуальної власності (МОВІВ) 19

1.8.8. Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) 20

1.8.9. Роль Сот всесвітньої торгової організації 20

1.8.10. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS) 21

1.8.10.1. Основні положення 21

1.8.10.2. Основні принципи Угоди TRIPS 21

1.8.10.3. Мінімальні норми щодо існування, обсягу та здійснення прав інтелектуальної власності 22

1.8.10.4. Заходи щодо забезпечення виконання положень про інтелектуальну власність 23

1.8.10.5. Перехідні положення Угоди TRIPS 23

1.8.11. Вирішення спорів 24

1.8.12. ВОІВ і СОТ: подвійний форум 25

1.8.13. Роль інших міжнародних організацій, зокрема, ЮНЕСКО та Ради Європи 26

2. Інтелектуальна власність у Європейському Співтоваристві 27

2.1. Твердження про відсутність компетенції ЄС 27

2.2. Національні системи інтелектуальної власності можуть діяти як заходи, еквівалентні кількісним обмеженням 28

2.3. Вичерпання прав на території Співтовариства 30

2.4. Правила конкуренції 36

2.4.1. Позов про контрафакцію 37

2.4.2. Передача права 37

2.4.1. Ліцензійні договори 38

2.4.4. Зловживання домінуючим положенням 41

2.4.5. Спільна торговельна політика 42

2.5. Застосування Співтовариством інших інструментів прямого впливу на національні акти у сфері інтелектуальної власності 44

2.5.1. Конвенції, укладені країнами-членами 44

2.5.2. Директиви про гармонізацію законодавства 46

2.5.3. Створення єдиних охоронних документів Співтовариства 49

2.6. Зовнішні відносини 51

2.6.21. Початкова стадія 51

2.6.2. Зовнішні повноваження Співтовариства 52

2.7. Положення, які стосуються інтелектуальної власності, в Договорі, що встановлює Конституцію для Європи 55

2.7.1. Положення, перенесені з попередніх Договорів 55

2.7.2. Нові положення 56

3. Патент на винахід 58

3.1. Європейський патент 58

3.1.1. Відмінності в національних процедурах реєстрації 58

3.1.2. Міжнародний патентний інститут в Гаазі 59

3.1.3. Конвенція Ради Європи про уніфікацію деяких положень патентного права 59

3.1.4. Перша спільна європейська ініціатива: (1958 - 1962) 60

3.1.5. Друга спільна європейська ініціатива: (1968 - 1973) 61

3.1.6. Європейська патентна конвенція 62

3.1.7. Європейський патент 63

3.1.8. Європейська патентна організація 64

3.1.9. Адміністративна Рада 64

3.1.10. Європейське патентне відомство (ЄПВ) 65

3.1.11. Права за патентом ЄПК 67

3.1.11.1. Умови патентоспроможності 67

3.1.11.2. Виключення з патентоспроможних об'єктів 67

3.1.11.3. Право на європейський патент та статус винахідника 69

3.1.11.4. Термін охорони 69

3.1.11.5. Права, що надаються європейським патентом, і обсяг охорони 70

3.1.11.6. Переклад опису до європейського патенту 71

3.1.12. Європейська заявка 72

3.1.13. Розгляд заявки до видачі патенту 72

3.1.14. Процедура заперечення 74

3.1.15. Процедура обмеження обсягу охорони або відкликання 75

3.1.16. Процедура апеляції 75

3.1.17. Процедурні правила 76

3.1.18. Взаємодія з національними законодавствами 77

Договір про патентну співпрацю (РСТ) 78

3.2.1. РСТ 78

3.2.2. Зв'язок між РСТ і ЄПК 80

С. Патент Співтовариства 81

3.3.1. Конвенція про патент Співтовариства 1975 р. (КПС) 81

3.3.2. Угода щодо патентів Співтовариства 1989 р 81

3.3.3. Пропозиція Комісії щодо регламенту Ради стосовно патенту Співтовариства 82

3.3.4. Патент Співтовариства буде європейським патентом 84

3.3.5. Патент Співтовариства буде єдиним охоронним документом, що базуватиметься на юридичних засадах ЄС 85

3.3.6. Патентне право 85

3.3.6.1. Право на патент 85

3.3.6.2. Права, що надаються патентом 86

3.3.7. Мовний режим 87

3.3.7.1. Рішення, запропоноване КПС у 1975 р 87

3.3.7.2. Рішення, запропоноване Угодою 1989 р 88

3.3.7.3. Рішення, запропоноване проектом, що розглядається 88

3.3.8. Режим розв'язання спорів 90

3.3.8.1. Режим розв'язання спорів за КПС (1975 р.) та Угодою (1989 р.) 90

3.3.8.2. Пропозиція Комісії 91

3.3.8.3. Позови, розгляд яких буде відноситися до виключної компетенції Суду з патентів Співтовариства 93

3.3.9. Режим фінансування 95

3.4. Законотворча діяльність Співтовариства в сфері патентного права95

3.4.1. Додаткові свідоцтва 95

3.4.2. Юридичний захист біотехнологічних винаходів 96

3.4.3. Патентоспроможність винаходів, створених комп'ютером .... 100

3.4.4. Корисні моделі 100

3.4.5. Обов'язкові ліцензії на патенти для виробництва фармацевтичних продуктів, які експортуватимуться у країни, в яких ускладнено охорону здоров'я 101

4. Торговельна марка 102

4.1. Мадридська угода 1891 р 102

4.2. Перша ініціатива на рівні Співтовариства (1959-1962 р.р.) 104

4.3. Друга ініціатива Співтовариства та пропозиції Комісії 1980 р 105

4.3.1. Перша Директива Ради № 89/104/ЄЕС від 21 грудня 1988 про зближення законодавств країн-членів ЄС у питаннях торговельних марок 108

4.3.2. Регламент щодо торговельної марки Співтовариства 110

4.4. Бюро з гармонізації внутрішнього ринку 112

4.5. Право торговельної марки Співтовариства 117

4.5.1. Визначення торговельної марки 117

4.5.2. Право на торговельну марку 117

4.5.3. Причини відмови у реєстрації 118

4.5.4. Відносні причини відмови у реєстрації 119

4.5.5. Права, що їх надає торговельна марка 123

4.5.6. Вичерпання прав 123

4.5.7. Термін охорони 123

4.5.8. Передача прав та ліцензійні договори 124

4.6. Колективні торговельні марки Співтовариства 125

4.7. Заявка на реєстрацію торговельної марки Співтовариства 125

4.8. Процедура реєстрації 127

4.8.1. Експертиза заявки 127

4.8.2. Експертиза абсолютних причин відмови 127

4.8.3. Пошук 127

4.8.4. Публікація заявки 128

4.8.5. Процедура заперечення 129

4.8.6. Відклик, зміна, скорочення та розділення заявки 129

4.8.7. Реєстрація та її подовження 129

4.9. Припинення чинності свідоцтва на марку 130

4.10. Процедура скасування свідоцтва 130

4.11. Процедура оскарження 131

4.11.1. Позов до Апеляційних палат Бюро 131

4.11.2. Оскарження у Суді першої інстанції та Суді ЄС 132

4.12. Правила розв'язання спорів в Бюро 134

4.13. Розв'язання спорів стосовно марок Співтовариства 136

4.13.1. Застосування Брюссельської виконавчої конвенції 1968 р. та Регламенту Ради 44/2001 про судову компетенцію, визнання та виконання рішень у цивільних та господарських справах 136

4.14. Специфічні норми міжнародної компетенції у справах про контрафакцію 138

4.14.1. Контроль чинності свідоцтва на марку Співтовариства шляхом зустрічного позову 139

4.14.2. Право, що застосовується 140

4.14.3. Санкції, тимчасові заходи та заходи з забезпечення позову.. 140

4.14.4. Інші види спорів (окрім чинності свідоцтва та контрафакції)140

4.15. Відносини між маркою Співтовариства й національними знаками141

4.16. Виключні заходи у зв'язку з розширенням ЄС 142

4.17. Протокол до Мадридської угоди від 28 червня 1989 р. стосовно міжнародної реєстрації торговельних марок 144

4.17.1. Дві причини ухвалення Протоколу 144

4.17.2. Зміст Протоколу 146

4.17.3. Відносини між Протоколом і маркою Співтовариства 147

4.17.4. Міжнародна реєстрація грунтується на заявці на марку Співтовариства чи свідоцтві на марку Співтовариства 149

4.17.5. Міжнародна реєстрація, в якій зазначається Європейське Співтовариство 149

1. Інтелектуальна власність та міжнародне співробітництво

1.1. Поняття та зміст інтелектуальної власності

Під інтелектуальною власністю, відповідно до практики Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності (далі - ВОІВ) та Світової організації торгівлі (далі - СОТ), розуміють одночасно як промислову власність, так і сферу авторських і суміжних прав. Права інтелектуальної власності мають подвійний зміст: вони надають виключні майнові права, а також, в більшій мірі стосовно авторських прав і в меншій стосовно промислової власності, особисті або немаинові права.

За традицією право інтелектуальної власності поділяється на право промислової власності і авторське право. Цей розподіл закріплено у двох Конвенціях: Паризькій Конвенції про охорону промислової власності та Бернській Конвенції про охорону літературних творів та творів мистецтва.

1.2. Історія виникнення інтелектуальної власності

Система привілеїв в Об'єднаному Королівстві. Історично інтелектуальна власність виникла в Об'єднаному Королівстві. За часів середньовіччя британська корона була вправі надавати за плату монопольні права на виробництво або комерційну діяльність у формі привілеїв (Crown privileges). Виступаючи проти цих привілеїв, Парламент Великобританії ухвалив в 1624 році Статут про монополії, який в цілому позбавляв монархічну владу цих можливостей. Втім, стосовно винаходів привілеї були залишені, однак Статут про монополії суттєво обмежив як дискреційні повноваження британської корони, так і термін дії привілеїв, які відтепер передбачали надання винахіднику виключного права на використання винаходу не більше, як на 14 років. Це право було зафіксовано в Litterae patentes (лат. - відкриті листи) британської корони, звідки й виникло слово патент. Французький термін brevet і відповідний італійський термін brevetto походять від Litterae Breves, коротких офіційних документів, що засвідчували виключне право і вперше з'явились у XVI сторіччі у Венеціанській Республіці.

Конституція Сполучених Штатів Америки про патенти і авторське право. Цікаво зазначити, що в 1789 році в Сполучених Штатах, які слідували переважно англійським правовим принципам, в Конституції (Ст. 1, Розділ 8) з'являється положення про те, що Конгрес має на меті "заохочувати розвиток науки та ремесел шляхом забезпечення авторам і винахідникам на певний термін виключного права на їхні відповідні твори і винаходи". Таким чином, винаходи і авторство потрапили до сфери федерального регулювання.

Законодавство за часів Наполеона і його вплив на теренах Європи. У Франції анулювання привілеїв старого режиму призвело до прийняття Закону від 7 січня 1791 року про корисні відкриття і засоби щодо забезпечення прав власності авторам. Під впливом ідей "світлоносного віку" виключне право було закріплено через визнання природного права автора бути власником свого твору, звідки й виникли поняття промислова власність та інтелектуальна власність.

За часів правління Наполеона такий французький підхід поширився на всю континентальну Європу і був відображений в національних законодавчих системах, які протягом ХІХ сторіччя розвивались паралельно.

Розбіжність в підходах країн Британської Співдружності та країн континентальної Європи. Ця розбіжність носить, переважно, теоретичний характер.

Країни Британської Співдружності вбачають у виключному праві позитивне право, що надається владою тій особі, фізичній або юридичній, яка бере на себе економічне використання твору або винаходу (привілеї виключного типу, обмежені в часі - феодальний підхід). Ця особа, зазвичай, є автором або винахідником, але існує можливість виникнення права безпосередньо на рівні керівництва підприємством, яке буде використовувати твір або винахід.

Під впливом аналогії з правом власності на рухоме і нерухоме майно система, яка застосовується в континентальній Європі, в свою чергу робить наголос на абсолютній природі права: йдеться про речове право, яке на теоретичному рівні втілюється в право на заборону третім особам використовувати твір або винахід без згоди власника прав. Позитивне право на використання твору або винаходу також визнається в праві континентальної Європи, але воно є вже наслідком більш загального права на розпорядження своїм майном, що властиве речовим правам.

Ця розбіжність в підходах має відчутні наслідки у сфері авторського права. Країни Британської Співдружності створили майже цілком орієнтовану на захист економічних прав при використанні авторських прав систему, тоді як європейські системи роблять більший наголос на нематеріальних правах автора літературного або художнього твору. Обмеженість виключності в часі, логічна при феодальному підході, але не властива класичному праву власності, виправдана в європейському підході зацікавленістю суспільства у вільному використанні через деякий час винаходу або твору, який перетворюється тоді у загальне надбання. Саме виходячи з цього тлумачення поняття власності в Німеччині народилася доктрина "Immaterialguterrechte ", права на нематеріальні активи, які складають третю категорію об'єктів права власності на рівні з рухомим і нерухомим майном.

1.3. Промислова власність

Права промислової власності традиційно охоплюють три групи прав:

а) права, спрямовані на впровадження технологічних та функціональних інновацій (переважно патенти на винаходи, корисні моделі, нові сорти рослин);

б) права на розрізнювальні позначення (марки, комерційні найменування, фірмові найменування). Найчастіше сюди ж відносять також зазначення географічних місць походження товарів, хоча їх юридична сутність дещо інша;

в) окрема категорія прав на промислові малюнки і зразки, які захищають нову, оригінальну форму виробів, але частково або цілком збігаються із змістом авторського права.

1.4. Авторське право і суміжні права

Авторське право захищає твори, які є результатами творчої діяльності автора. Вони традиційно поділяються на твори літературні та мистецькі. Втім, авторське право охоплює і багато інших творів: музичних, театральних, кінематографічних, аудіовізуальних, а також, в останній час, такі витвори суто технічного характеру, як комп'ютерне програмне забезпечення та структура баз даних.

Суміжні або супутні права захищають певні види діяльності, які мають безпосереднє відношення до творів, захищених авторським правом, але не вважаються такими, що випливають з цього права. Основними категоріями осіб, що володіють суміжними правами, є актори і виконавці, виробники носіїв, на яких записані твори (диски та касети), підприємства теле- та радіомовлення. Особи, які сприяють створенню кінематографічного або аудіовізуального твору, можуть розглядатися або як суб'єкти авторського права, або ж в рамках суміжних прав, в залежності від національного законодавства.

1.5. Сфера недобросовісної конкуренції

Сфера недобросовісної конкуренції є супутньою для всіх цих прав. Вона окремо розглядається в Паризькій Конвенції і, отже, має бути віднесена до інтелектуальної власності, хоча в даному випадку йдеться не про надання виключних прав, а про визнання юридичних вимог щодо необхідності додержання конкуруючими підприємствами чесних правил в їх комерційній діяльності. В рамках цієї ж дисципліни здійснюється захист комерційних або виробничих секретів (ноу-хау), які одержали спеціальну регламентацію в Угоді TRIPS (Угода про торговельні аспекти інтелектуальної власності).

1.6. Територіальний характер прав інтелектуальної власності

Права інтелектуальної власності охороняють нематеріальні об'єкти: твір, винахід, форму виробу, позначення. На відміну від рухомого і нерухомого майна, використання якого можливе лише власником і ніким іншим, ідея, форма, слоган, позначення, після обнародування, можуть бути використані невизначеним колом осіб в будь-якому місці. Розкриття їх призводить до втрати possessio rei (лат. - володіння річчю), яке зберігається за автором лише доти, доки його твір залишається в секреті.

Визнаючи права інтелектуальної власності, кожна юридична система ставила перед собою питання створення відповідного закону, який був би здатним регулювати відносини щодо цих нематеріальних об'єктів, що "не знають кордонів" і можуть бути використаними в різних місцях і до того ж - одночасно. Отже, необхідно було ввести ідею локалізації, прив'язки до місця.

Критерій "прив'язки до місця" в юриспруденції традиційно викладається у формі "місце, де права реалізуються". Тут також спрацьовує аналогія з правом власності в класичному розумінні, де критерієм прив'язки є locus situationis або locus rei sitae (лат. - місце знаходження майна, речі). Стосовно нематеріального об'єкта таким місцем є місце, де діє право на нього. Одностайне прийняття такого правила юридичними системами численних держав призвело до появи твердження, що права інтелектуальної власності підлягають загальному принципу територіальності, відповідно до

якого національне законодавство діє лише на території, де діють повноваження законодавця. З цього випливають такі наслідки:

а) охорона, надана в одній державі, діє незалежно від охорони, що може існувати в іншій державі (принцип незалежності паралельних прав інтелектуальної власності);

б) порушеннями прав вважаються лише дії, вчинені на тій території, де охорона цих права гарантована державою.

1.7. Паралельні права

Практичним наслідком територіального принципу є те, що особа, яка бажає захистити свій твір, винахід або позначення, повинна, беручи до уваги нематеріальну природу об'єкту, забезпечити визнання своїх прав в кожній країні, де треті особи можуть виявити зацікавленість в комерційному використанні цього об'єкту на шкоду власникові прав. Такі права, які стосуються одного об'єкту і мають одного власника, але набуті в рамках самостійних юридичних систем, звуться паралельними правами. Якщо йдеться про авторські права, то вони виникають і визнаються без зайвих формальностей, однак їх зміст може відрізнятись дещо в різних країнах. Це стосується також і суміжних прав, визначених нормами, нещодавно розробленими під впливом норм авторського права. В той же час, необхідність паралельного захисту є досить обтяжливою для власників прав промислової власності, щодо якої набуття прав найчастіше вимагає офіційної публікації та внесення до державного реєстру, які, в свою чергу, стають можливими лише після складної та недешевої адміністративної процедури.

Незручності, що випливають з цих вимог і повторюються в кожній країні, де бажано набути охорону, призвели наприкінці XX століття до надзвичайно активного розвитку міжнародного співробітництва у сфері охорони промислової власності.

1.8. Міжнародне співробітництво

1.8.1. Паризька Конвенція про охорону промислової власності та Бернська Конвенція про охорону літературних творів та творів мистецтва

Міжнародна система інтелектуальної власності базується сьогодні на двох конвенціях, укладених наприкінці XIX століття: Паризькій Конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (далі - Паризька Конвенція) та Бернській Конвенції про охорону літературних творів та творів мистецтва від 9 вересня 1886 року (далі - Бернська Конвенція). Ці дві Конвенції, які спочатку були підписані кількома індустріально розвинутими державами, відіграли фундаментальну роль в наступному розвитку правових інституцій. Відтоді, перелік країн, які приєдналися до цих Конвенцій, постійно збільшується, а юридичні норми, які в них проголошені (конвенційні норми), стали основою для розвитку національних законодавств.

1.8.2. Акти, прийняті в розвиток Паризької та Бернської Конвенцій

Конвенційні норми набули розвитку після прийняття Конвенцій завдяки їх переглядам, що мали місце протягом наступних років. Втім, акти, прийняті в більш пізні часи, не призвели до зміни змісту попередніх редакцій цих Конвенцій. Взагалі, існує певне співіснування різних редакцій актів, завдяки чому всередині обох союзів держав (Паризького і Бернського) одна й та сама держава може керуватись ратифікованою нею більш ранньою редакцією Конвенції, яка залишається в силі для держав, що теж її ратифікували, і, в той же час, у стосунках з іншими державами керуватись більш пізніми редакціями, якщо вони теж ратифіковані обома сторонами. Слід відзначити, що кожний наступний акт є більш досконалим, ніж попередні, зокрема, щодо загального рівня правової охорони.

Останні редакції актів, що мають силу в рамках обох Конвенцій і до яких приєдналась більшість європейських держав, є наступними:

1) Стокгольмський акт від 14 липня 1967 року до Паризької Конвенції. Україна, починаючи з 25 грудня 1991 року, а також 25 країн-членів ЄС є учасниками саме цієї редакції Паризької Конвенції.

2) Паризький акт 1971 року до Бернської Конвенції. Україна з 25 грудня 1991 року, а також 24 країни-члени ЄС приєднались саме до цієї редакції Бернської Конвенції. Серед країн ЄС лише Ірландія залишається учасницею Брюссельського Акту.

1.8.3. Окремі конвенції, прийняті в межах Паризького та Бернського Союзів

В рамках Паризького та Бернського Союзів були укладені численні міжнародні конвенції. Координатором при цьому виступає ВОІВ.

Ці конвенції можна розділити на три великі групи:

- конвенції, що визначають основні, прийняті на міжнародному рівні, норми щодо охорони інтелектуальної власності в кожній країні;

- конвенції, які створюють механізми набуття прав в декількох або всіх країнах - учасницях шляхом однієї реєстрації або шляхом подання однієї заявки. Такі механізми спрощують процедуру та зменшують витрати для заявника, який більше не має необхідності подавати заявку окремо в кожній країні, де він бажає отримати охорону прав інтелектуальної власності;

- конвенції з питань класифікацій, які спрямовані на створення систем індексації для полегшення інформаційних пошуків щодо винаходів, позначень та промислових зразків.

Ці конвенції також часто набувають форму союзів. Як і у випадку Паризького і Бернського Союзів, вони об'єднують групи країн, які вже можуть бути пов'язані між собою різними і послідовними редакціями однієї конвенції. В інших випадках, і це типово для останніх часів, вони можуть мати форму класичних угод.

1.8.4. Нормативні акти, які визначають основоположні принципи захисту прав інтелектуальної власності.

До списку нормативних актів, які разом з Паризькою та Бернською Конвенціями визначають на міжнародному рівні основоположні норми захисту прав інтелектуальної власності, належать:

- Мадридська угода 1891 р. про санкції за неправдиві дані або такі, що можуть ввести споживачів в оману відносно місця походження товару. Станом на 24 вересня 2004 р. сторонами угоди виступають 34 країни-учасниці. Україна не є учасницею Мадридської угоди. З 25 держав-членів ЄС лише 12 є учасницями угоди: Великобританія, Ірландія, Іспанія, Італія, Німеччина, Польща, Португалія, Словаччина, Угорщина, Франція, Чехія та Швеція.

- Римська конвенція 1961 р. про захист прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Станом на 4 листопада 2004 р. сторонами конвенції виступають 79 країн- учасниць конвенції. Україна є учасницею Римської конвенції, починаючи з 12 червня 2002 року. З 25 країн-членів ЄС 23 є учасницями конвенції, за винятком Кіпру та Мальти.

- Женевська конвенція 1971 р. про захист виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (Конвенція про фонограми). Станом на 20 вересня 2004 р. сторонами конвенції виступають 73 країни-учасниці конвенції. Україна є учасницею Конвенції про фонограми, починаючи з 18 лютого 2000 року. З 25 країн-членів ЄС 20 є учасницями цієї конвенції, за винятком Бельгії, Ірландії, Мальти, Польщі та Португалії.

- Брюссельська конвенція 1974 р. про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники (Конвенція про супутники). Станом на 20 вересня 2004 р. сторонами угоди виступають 26 країн-учасниць конвенції. Україна не є учасницею Брюссельської конвенції. З 25 країн-членів ЄС 6 є учасницями конвенції: Австрія, Греція, Італія, Німеччина, Португалія та Словенія.

- Найробський договір 1981 р. про захист олімпійського символу. Станом на 20 жовтня 2004 р. було 43 країни-учасниці. Україна є учасницею Найробського договору з 20 грудня 1998 року. З 25 країн-членів ЄС лише 5 є учасницями договору: Греція, Італія, Кіпр, Польща та Словенія.

- Женевський договір 1989 р. про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів (Договір про реєстр фільмів). Станом на 15 жовтня 2004 р. було 13 країн-учасниць. Україна не є учасницею цього договору. З 25 країн-членів ЄС учасницями Женевського договору 1989 є Австрія, Словаччина, Угорщина, Франція та Чехія.

- Женевський договір 1994 р. про право на торговельний знак (TLT). Станом на 1 жовтня 2004 р. було 33 країни-учасниці. Україна є учасницею цього договору з 1 серпня 1966 року. З 25 країн-членів ЄС 15 є учасницями договору. Не є учасницями цього договору наступні країни-члени ЄС: Австрія, Греція, Італія, Люксембург, Мальта, Польща, Португалія, Фінляндія, Франція та Швеція.

- Женевський договір 1996 р. про авторське право. Станом на 27 жовтня 2004 р. було 49 країн-учасниць. Україна є учасницею цього договору з 6 березня 2002 р. З 25 країн-членів ЄС лише 8 є учасницями договору: Кіпр, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія.

- Женевський договір 1996 р. про виконання і фонограми. Станом на 15 листопада 2004 р. було 46 країн-учасниць. Україна є учасницею цього договору з 20 травня 2002 р. З 25 країн-членів ЄС лише 7 є учасницями договору: Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія.

- Женевський договір 2000 р. про патентне право (PLT). Договір підписано 53 країнами (серед яких 20 країн-членів ЄС) та Європейським патентним відомством; станом на 24 вересня 2004 р. договір ще не набув чинності. Заявки про ратифікацію або вступ подали наступні держави: Україна і 4 країни-члени ЄС (Данія, Естонія, Словаччина та Словенія).

1.8.5. Конвенції, які встановлюють міжнародну систему реєстрації.

До переліку конвенцій, які створюють міжнародну систему подання заявок або реєстрації прав інтелектуальної власності, належать:

- Мадридський союз 1891 р., заснований Мадридською угодою 1891 р. про міжнародну реєстрацію торговельних марок та Мадридським протоколом 1989 р. про міжнародну реєстрацію торговельних марок. Станом на 24 вересня 2004 р. було 77 країн- учасниць Мадридського союзу (56 сторін Мадридської угоди, 66 сторін Мадридського протоколу). Україна є учасницею Мадридської угоди з 25 грудня 1991 року, Мадридського протоколу - з 25 грудня 2000 року. Крім Європейського Співтовариства, до Мадридського союзу належать 24 країни-члени ЄС, за винятком Мальти (16 країн-членів ЄС є сторонами Мадридської угоди, 24 країни-члени ЄС та Європейське Співтовариство є сторонами Мадридського протоколу).

-
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации