Моторин Р.М. Економічна статистика - файл n1.doc

приобрести
Моторин Р.М. Економічна статистика
скачать (864.2 kb.)
Доступные файлы (8):
n1.doc647kb.25.11.2004 09:59скачать
n2.doc1110kb.29.11.2004 15:42скачать
n3.doc640kb.29.11.2004 12:35скачать
n4.doc1696kb.29.11.2004 18:15скачать
n5.doc992kb.25.11.2004 10:04скачать
n6.doc152kb.29.11.2004 18:44скачать
n7.doc25kb.19.11.2004 12:26скачать
n8.doc60kb.29.11.2004 18:41скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7

Тема 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
ЕКОНОМІЧНОЇ СТАТИСТИКИ


Економічну статистику можна розглядати як науку і як галузь практичної діяльності. Вона не зможе піднятися до рівня науки, якщо тільки реєструватиме явища без їхньої систематизації, наукових узагальнень, аналізу, синтезу та висновків. Для цього передусім треба визначити предмет економічної статистики.

1.1. Предмет економічної статистики

Зародження економічної статистики як наукової дисціпліни в Росії сталося на початку ХХ ст. У роботі доцента Петербургського університету Г. Г. Швіттау «Введение в економическую статистику» (СПб. 1910) підкреслювалося, що економічна статистика як предмет університетського викладання «посідає середнє місце між двома основними загальними курсами: політичною економією, з одного боку, і теорією статистики — з іншого». Предмет економічної статистики Швіттау визначив як «числове вираження економічних і соціально-економічних явищ і процесів» 4, с. 136. Він стверджував, що не можна використовувати просто термін «статистика», а необхідно вказувати конкретно: соціальна статистика, медична статистика тощо, мотивуючи це тим, що статистика — це метод пізнання, і треба завжди мати на увазі, до чого цей метод застосовується.

За роки радянської влади сформувалася досить складна структура економічної статистики. Предметом вивчення економічної статистики, як суспільної науки, визначали «кількісну сторону масових економічних процесів і явищ суспільного відтворення в нерозривному зв’язку з їхнім якісним змістом» [9, с. 8]. Вона була галуззю статистики, як і загальна теорія статистики, статистики окремих галузей народного господарства (промисловості, сільського господарства та ін.).

До речі, в американської статистичної літературі в той час існувало таке визначення економічної статистики: «… наука про способи перевірки положень економічної теорії за допомогою спостережених фактів; наука, яка дозволяє вирізнити сфери успішних та невдалих досліджень і (там де необхідно) начебто повертає теоретику його незадовільні ідеї для пере­гляду…»[1, с. 14].

Зауважимо, що головне місце в економічній статистиці посідали макроекономічні показники: сукупний суспільний продукт, національний дохід, фонди споживання, нагромадження та ін. Крім них розглядалися зведені показники національного багатства, виробництва, обігу, затрат на виробництво та обіг, ефективності, рівня життя тощо. Важливим розділом економічної статистики була система економічних показників балансу народного господарства (БНГ), яка характеризувала найважливіші пропорції, закономірності відтворення та основні його результати.

Через свою закритість макроекономічна статистика розвивалася камерно, а значна кількість питань її методології вимагали глибших досліджень.

Власне, у період розвитку статистики за роки радянської влади серед її численних галузей не виділялася макроекономічна статистика як галузь, не було визначено предмет, об’єкт і завдання цієї дисципліни. Економічна статистика не поділялася на макроекономічну та мікроекономічну статистику.

За останнє десятиріччя відбулись істотні зміни як у прак-
тиці, так і в теорії економічної статистики. На практиці економічна статистика, яка є органічною частиною економічної системи, трансформується разом з нею в ринкову модель. Теоретична економічна статистика також змінюється. Ці зміни спрямовані на використання досвіду міжнародної економічної статистики, її стандартів. Тому в теорії економічної статистики передусім переосмислюється структура цієї галузі статистики. Очевидно, що процес трансформації економічної статистики буде хворобливим і неоднозначним. На нього впливатимуть тенденції розвитку міжнародної та закордонної економічної статистики і передусім російського досвіду, потреби економіки України.

Доречі, економічна статистика, за сучасним визначенням російського вченого Ю. М. Іванова, це «…одна з найбільш важливих галузей статистики як наукової дисципліни та виду практичної діяльності органів державної статистики, яка займається кількісною характеристикою масових явищ та процесів в економіці…» [3, c. 6].

Предметом економічної статистики як науки, таким чином, є методологія кількісного вивчення масових явищ і процесів в економіці.

Об’єктом економічної статистики є масові явища та процеси в економіці.

1.2. Методологічні принципи
економічної статистики


Серед принципів діяльності в галузі економічної статистики важливими є творчість, своєчасність та вагомість економічної статистики, ступінь комп’ютеризації, покриття при збиранні інформації про економічні процеси, якість та ефективність статистичної інформації.

Зараз усе гостріше постає питання про збільшення витрат на виробництво статистичної інформації стосовно зростання корисності даних. На це впливає низький ступінь комп’ютеризації економічної статистики, недостатнє покриття, несвоєчасність надання статистичних даних. Статистична діяльність колишнього Радянського Союзу не відповідала наведеним принципам, тому що використання даних економічної статистики було суворо обмежене політичним устроєм. У спостереженнях майже не застосовували вибіркового методу.

Історія показує, що проблеми уніфікації економічних показників і методів їх розрахунків для єдиного розуміння соціально-економічних явищ, які характеризуються ними, почали вирішуватись із середини минулого століття Міжнародним статистичним конгресом, а з 1885 р. — Міжнародним статистичним інститутом.

Якість статистичних даних, відповідно до положень, схвалених Євростатом, характеризується за допомогою таких критеріїв:

Підготовка міжнародних стандартів і рекомендацій щодо розрахунку статистичних показників на єдиній методологічній основі є однією з головних функцій Статистичної комісії ООН. Експерти ООН вивчають і узагальнюють досвід багатьох держав, відбирають найбільш досконалі й цікаві для країн методи, пропонують їх у своїх рекомендаціях. Крім того, співробітники Статистичного бюро готують різні технологічні документи та довідники, які сприяють використанню розроблених для всіх національ­них статистичних органів. Погоджені міжнародні рекомендації, стандарти, класифікації та методологічні дослідження друкуються в двох основних серіях документів ООН: матеріали з питань методології для рекомендацій ООН і статистичні дані для технічних документів.

1.3. Структура економічної статистики

На Заході предмет економіки визначають як вивчення ефективності використання обмежених ресурсів на мікро- та макрорівнях. Наприклад, у книзі Пола А. Семюелсона і Вільяма Д. Нордгауза «Макроекономіка» стверджується: «У нашому дослідженні ми розрізнятимемо макроекономіку, яка вивчає функціонування економіки в цілому, та мікроекономіку, яка аналізує поведінку індивідуальних складових, таких як галузі, фірми або окремі господарства ...» Відповідно, статистичний аналіз виконується на макро- та мікрорівнях.

Система макроекономічних показників посідає центральне місце в перебудові статистики. Саме вона визначає спільні методологічні підходи та вимоги в системі суспільного розподілу праці в кожній галузевій статистиці.

Втім, безумовно, потреба в новій її галузі — макроекономічній статистиці — тепер зростає тому, що в нових політичних і економічних умовах неминуче стає значнішою роль зведених макроекономічних показників.

Завданням макроекономічної статистики є кількісне вивчення масових економічних явищ і процесів на макрорівні, які характеризують розвиток економіки в цілому. Вивчення кількісної сторони цих явищ і процесів нерозривно пов’язане з якісним змістом, оскільки кількісна розмірність не існує без їхньої якісної визначеності. Наприклад, групуючи ВВП за категоріями доходу, макроекономічна статистика вирізняє якісно відмінні категорії: оплата праці найманих працівників, податки, споживання основного капіталу, чистий прибуток, змішаний дохід. Тож, перш ніж проводити розрахунки, треба визначити якісні властивості та межі кожної категорії доходу. Об’єктом макроекономічної статистики є економіка в цілому як сукупність секторів, галузей, підприємств усіх форм власності.

Багатогранність завдань, які треба розв’язати в перехідний період, вимагає багатовимірного, багатоаспектного підходу до розроблення методологічних принципів і методичних прийомів побудови системи статистичних показників, згрупованих у відповідні блоки статистичної інформації. У сукупності вони мають давати достатньо цілісну, логічну й компактну картину економіки та слугувати основою для прийняття різноманітних рішень на всіх рівнях економічного управління. Найважливішим є відображення якісних і кількісних змін, що відбуваються в економіці України, з погляду загальноекономічного розвитку країни; спостережень за процесами ринкової трансформації; забезпечення економічної та соціальної стабільності. Для цього необхідно розвивати такі напрями макроекономічної статистики, як статистика національного багатства, статистика зайнятості населення, методи розрахунку основних макроекономічних показників, статистика зовнішньоекономічної діяльності, статистика цін і тарифів на макрорівні.

Це дає можливість характеризувати процеси створення ринкових умов у економіці, які сприяють зростанню ефективності функціонування економічної системи в цілому та окремих її елементів на макроекономічному рівні.

Мікроекономічна статистика збирає дані, обробляє та аналізує поведінку галузі, фірм або окремих господарств з погляду концентрації та деконцентрації капіталу й виробництва, економічної кон’юнктури, їхнього місця в ринкової інфраструктурі, основних товарних ринків і галузевих комплексів. Її основою є статистика підприємств, яка розвивається за такими напрямами: удосконалення методів спостереження за діяльністю підприємств, статистика основного капіталу, статистика оборотних активів, статистика ринку праці, статистика інвестицій, статистика науково-технічної та інноваційної діяльності підприємств, статистика виробництва продукції підприємств, статистика результатів фінансово-госпо­дарської діяльності підприємств.

Статистика підприємництва повинна охоплювати систему основних показників, що характеризують економічне життя інституціональних одиниць, об’єднаних за економічними інтересами. Для спостереження за цим процесом використовується система показників, яка характеризує стан і поведінку підприємств.

Спостереження за цими явищами необхідне для аналізу обсягу та складу капіталу й виробництва, розподілу продукції за видами діяльності, концентрації виробничих потужностей підприємств на випуск окремих видів продукції, характеристикою ринків основних товарів та послуг.

Елементами ринкової інфраструктури є: юридичні організації і заклади у сфері господарського права; фінансово-кредитні заклади; торговельні та інші посередницькі заклади ринкового типу; підприємства й організації з виробництвом різних послуг, у тому числі інформаційних, консультативних та ін.

Статистика ринкових факторів виробництва розвивається за такими напрямами: ринок праці, ринок капіталу, ринок важливих видів сировини, матеріалів, палива та енергії.

Перехід до ринкової моделі господарювання потребує створення статистики економічної кон’юнктури, яка повинна стати основою для прийняття оперативних і тактичних економічних рішень на різних рівнях господарської ієрархії.

На основі цих напрямів сформована система взаємозв’я­заних показників, які характеризують кількісно і якісно в статиці та динаміці господарську систему країни не тільки в цілому, але й будь-якого територіального утворення — республіки, області, району, а це припускає можливість аналізу стану й розвитку країни з погляду виявлення відмінностей і оцінки тенденцій, які відбуваються як у країні в цілому, так і у великих економічних регіонах, окремих великих промислових центрах, містах і сільських населених пунктах.

Вивчаючи і використовуючи чинні міжнародні стандарти в цій галузі, необхідно, з огляду на специфіку економіки, створювати відповідні стандарти для нашої держави і впроваджувати їх у повсякденну практику облікової та статистичної роботи.

У процесі переходу до нової господарської моделі слід вести постійну дослідницьку роботу з порівняльного аналізу методології та організації статистики інших країн, особливо коли ці країни розв’язують проблеми, аналогічні тим, з якими стикається Україна в перехідний період. Найважливішими з них є показники макроекономічної статистики, які відображають кінцеві результати функціонування господарської системи.

1.4. Тенденції розвитку
економічної статистики


Вітчизняна статистика, сформована за період панування адміністративно-розподільчої системи, в багатьом була побудована на принципово інших порівнюючи з поширеними у більшості країн світу методологічних основах. Її особливості витікали з характеру тієї системи, яку вона обслуговувала. Радикалізм перебудови статистики диктується як раз тим, що без неї перехід від планової до ринкової економіки просто неможливий.

Створення нормальних основ господарювання в нашій країні потребує часу, на протязі якого статистика повинна буде забезпечувати самі різноманітні інформаційні потреби, поступово наближаючись до основних прийнятих у міжнародній практиці нормам.

З початку нинішнього століття у статистиці позначилися дві кардинально різні системи, як по внутрішній логіки своєї організації, так і по цілях і методах спостереження за розвитком економіки. Одна формувалася шляхом природного розвитку, описуючи стихійне ринкове господарство, прагнучи більш точно відобразити процеси з ціллю кращого розуміння й регулювання, друга була штучно створена для спостереження за виконанням централізованих планових завдань. Перша була заснована на прагненні отримати по можливості повну скоординовану картину розвитку економіки, заснована, головним чином, на горизонтальних зв’язках незалежних товаровиробників (у ній вартісні показники грали першорядну роль). Друга — переслідувала ціль забезпечити необхідною інформацією про виробництво матеріальних благ та послуг, заснованого на принципах централізованого планування (тут головний інтерес виявляється до натури, а вартісні показники грали другорядну роль). У колишньому СРСР панували безумовні пріоритети ідеології над економікою, матеріального виробництва над сферою послуг, а також підпорядкованість вартісних та фінансових показників натуральним. Методологічною основою статистики була марксисько-ленінська методологія. Тому пріоритет віддавався сфері матеріального виробництва у порівнянні з невиробничою сферою. Основні класифікації були заполітизовані. Класифікація галузей народного господарства починалася з промисловості. Класифікація товарів була основана на формах власності (державна, колгоспно-кооперативна), а не на видах продуктів. Більшість класифікацій слабо були орієнтовані на конкретних споживачів. Крім того, статистика у багатьох сферах була закрита для рядового користувача. Це також знижувало її широке використання для економічного аналізу. Не визнавалися сховане безробіття, схована інфляція, завищувалися реальні доходи населення, не робився належним чином облік мертвонароджених. Некоректно визначалась значна частина основних показників у сільському господарстві (урожайність у розрахунку на весьняно-продуктивну площу, біологічний урожай і т. ін.).

Методика розрахунку більшості показників, яка використовувалася для СРСР у цілому була некоректна для окремих республік. Комплекс міністерств тиснув на території. Більшість показників по Україні розраховувалися не по територіальній, а по галузевій ознаці. Використання національного доходу затверджувалося Москвою. Таким чином, защемлявся суверенітет республіки. Після проголошення незалежності України, статистика республіки опинилася у складному стані. Методологічна та методична база, мозковий центр залишився у Москві. Дорахунки по промисловості, будівництву, торгівлі здійснювалися там і у методику цих розрахунків не посвящалися республіканські статистичні органи. Працівники статистики України всі складні теоретичні питання звикли тоді вирішувати через Москву. Необхідно відмітити своєчасну появу Концепції побудови національної статистики України та Державну програму переходу до прийнятої у міжнародній практиці системи обліку та статистики 4 травня 1993 року, а також появлення закону про статистику.

В умовах перехідного періоду статистика, крім пасивної функції адекватного відображення реальної економічної ситуації, придбає риси інструменту активного управління процесом інформатизації економічної системи. Це пов’язано з тим, що при вирішенні завдань по радикальній перебудові роботи національної господарської системи необхідна розробка цілого комплексу заходів по створенню умов, форм і методів господарювання на нових принципах. Як показує практика останніх років, без відповідних організованих державою програм, такий перехід неможливий.

У реалізації як першої (короткострокової), так і другої (довгострокової) завдань важливе місце належить інформації, на основі якої приймаються рішення політичного, економічного та соціального характеру. Ключову роль у формуванні інформаційної системи країни грають державні статистичні служби, поєднані у єдину систему.

За своїм призначенням державна система статистичних служб повинна водночас з’являтися:

1) інструментом фіксації ситуації, яка складається у країні;

2) засібом ефективного контролю й управління за змінами, які проходять у країні;

3) інструментом прогнозування та інформаційного забезпечення перспектив розвитку соціально-економічної системи країни в цілому.

Не тільки Україна, але і всі країни, які довгий час використовували у своїй господарській практиці методологію централізованого директивного планування, при переході до ринкової моделі господарювання повинні вирішити цілий комплекс складних проблем, раніше ніж ринкова модель почне працювати, забезпечуючи ефективність суспільного виробництва і загальний поступовий розвиток господарської системи у цілому.

Трансформація статистики буде залежить від темпів трансформації самої господарської системи.

Ці проблеми особливо тяжкі в умовах сучасної України, що пов’язано з наростаючим протистоянням між окремими гілками влади, конституційної невизначеністю, широкою гамою політичної структури суспільства, відсутності згуртованості різних його прошарків навколо загальнонаціональної ідеї, із найбільшою серед східноєвропейських країн, занехаяністю соціальної сфери і наростаючою політичною нестабільністю.

Протягом перехідного періоду багатоканальна поступова приватизація державної власності повинна привести до створення багатоукладної економіки, де будуть паралельно існувати різні форми власності, але і різні господарські механізми. Статистика повинна достатньо ясно відображати ці відмінності одночасно давати загальні представлення о стані господарської системи у цілому.

В цих умовах на державну статистику покладається основна роль забезпечення базової соціально-економічної інформації для розгортання комплексу програм переходу до нової господарської системи, одночасно вона перетворюється в один із важливих інструментів реалізації такого переходу.

Статистика, будучи органічною частиною господарської системи, як правило розвивається разом із нею і відображає усі особливості й нюанси цього розвитку. Тому важливо зрозуміти необхідність органічної єдності процесу формування ринкового господарства і відповідної йому нової статистичної бази, яку розуміємо ні тільки як сукупність даних економічної інформації, але як організацію всього комплексу статистичних органів і служб, які користуються відповідними методами збору, передачі інформації для забезпечення ефективного функціювання господарської системи у цілому.

Значна частина завдань такої перебудови вже сформована і вирішується Державним комітетом статистики України. Однак проблема полягає в складності здійснення самого переходу до принципово іншого способу організації суспільного господарства, для якого треба не тільки час і значні зусилля по подоланню накопиченої спадщини, переусвідомленню багатьох усталених у господарстві зображень, але і головне — правильний вибір шляхів і методів здійснення такого переходу. Без чіткого концептуального осмислення й оформлення початкових меж і кінцевих цілей неможна прокласти шлях від одної системи до іншої. Мова повинна йти не об абстрактних теоретичних схемах, а о відновленні нормальних основ господарської діяльності в країні. Тверезий погляд на можливість рішення цієї задачі обов’язково одразу відмітить її колосальну складність і трудомісткість, що потребує розробки специфічних економіко-статистичних програм для такого перехідного періоду.

Самостійне прийняття рішень потребує від фахівців набагато більше відповідальності, внутрішньої самосвідомості. Ефективний ринок, може існувати тільки у суспільстві, де переважає висока ступінь довіри між громадянами (по горизонталі) і глибоку повагу й довіру населення до влади та влади до населення (по вертикалі). І цей бік процесу підвищення довіра до статистики також необхідно виявляти й зберігати.

Нарешті, ринковий конкурентний клімат повинен підтримуватися і сфері самої статистики. В країні повинні бути альтернативні, незалежні, але при цьому доповнювати один одного статистичні служби і організації, які займаються тими або іншими видами статистичної роботи, які виражають інтереси відповідних груп населення або секторів господарювання. З цими організаціями державна статистика могла б звіряти свої данні, таким чином, перевіряти себе, уточнювати свої результати, своєчасно вдосконалювати методологію та методику, пристосовуючи її до швидко мінливих умов сучасного життя.

Складність і багатогранність завдань, які треба розв’язати у перехідний період, здійснюючи перехід країни на іншу господарську модель, потребує багатомірного, багатоаспектного підходу як до виробітки методологічних принципів і методичних приймів побудови системи статистичних показників, так і до організації статистичних спостережень і обробки отриманої інформації. Це може бути реалізовано за допомогою розробки системи показників, згрупованих у відповідні блоки статистичної інформації, які в сукупності повинні давати достатньо цілісну, логічну і в той же час цілком компактну картину господарської системи і служити основою для прийняття самих різноманітних рішень на усіх рівнях економічного управління. При цьому з великої гами різних аспектів статистичних спостережень найбільш важливим уявляється відображення якісних і кількісних змін, що відбуваються у народному господарстві країни, з точки зору:

Термінологічний словник

Об’єкт економічної статистики — масові явища та процеси в економіці.

Предмет економічної статистики — методологія вивчення масових явищ і процесів в економіці.

Макроекономічна статистика кількісно вивчає масові економічні явища і процес на макрорівні, які характеризують розвиток економіки в цілому.
Мікроекономічна статистика збирає дані, обробляє та аналізує поведінку галузі, фірм або окремих господарств з погляду концентрації та деконцентрації капіталу й виробництва, економічної кон’юнк­тури, їх місця в ринкової інфраструктурі, основних товарних ринків і галузевих комплексів.

Статистика підприємств кількісно характеризує за допомогою системи показників стан і поведінку підприємств, об’єднаних за економічними інтересами.

Питання для самоперевірки

1. Роль економічної статистики в управлінні економікою.

2. Предмет економічної статистики.

3. Об’єкт економічної статистики.

4. Напрями розвитку економічної статистики.

5. Структура дисципліни «Економічна статистика».

6. Взаємозв’язок економічної статистики з іншими економічними дисциплінами.

Література

  1. Кейн Э. Экономическая статистика и эконометрия. — М.: Статистика, 1977. — 256 с.

  2. Липпе Петер фон дер. Экономическая статистика. — Штудгарт; Йена, 1995. — 629 с.

  3. Новиков М. М., Теслюк И. Е. Макроэкономическая статистика. —М., БГЭУ, 1996. — 132 c.

  4. Плошко Б. Г., Елисеева И. И. История статистики: Учеб. пособие. — М.: Финансы и статистика, 1990. — 295 с.

  5. Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка — Пер. з англ. — К.: Основи, 1995. — 554 с.

  6. Статистика: Национальные счета, показатели и методы анализа: Справоч. пособие / Н. П. Дашинская, М. М. Новиков, В. Н. То­машевич и др.; Под ред. И. Е. Теслюка. — Мн.: БГЭУ, 1995. — 376 с.

  7. Статистика: Підруч. / А. В. Головач, А. М. Єріна, О. В. Козирев та ін. — К.: Вища шк., 1993. — 623 с.

  8. Швырков В. Тайна традиционной статистики Запада. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 144 с.

  9. Экономічна статистика / За ред. С. П. Кошелюка і Л. Г. Маріна. — К.: Вища шк. 1974. — 392 с.

  10. Экономическая статистика: Учеб. под ред. Ю. Н. Иванова. — М.: ИНФРА-М, 1998. — 406 с.





ОСНОВНІ ІНСТРУМЕНТИ
ЕКОНОМІЧНОЇ СТАТИСТИКИ


Тема 2. ОСНОВНІ КЛАСИФІКАЦІЇ
ЕКОНОМІЧНОЇ СТАТИСТИКИ

2.1. Роль класифікацій в економічної статистиці.

2.2. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД).

2.3. Класифікація товарів зовнішньоекономічній діяльності.

2.4. Класифікатор секторів економіки.

2.1. Роль класифікацій
в
економічній статистиці


Класифікації в економічної статистиці — це розподіл об’єктів економічної інформації за певною ознакою чи кількома ознаками. На відміну від групувань, класифікації розглядаються як стандарт та затверджуються Держкомстатом України. Вони виконують функцію «скелета» економіко-статистичного аналізу структури економіки, міжгалузевих зв’язків, ефективності виробництва. Головна класифікація — класифікація видів економічної діяльності — відіграє роль «хребта» в цьому аналізі.

Під час переходу до міжнародних статистичних класифікацій в Україні було визначено міжнародні класифікації-аналоги, за якими мали розроблятися національні статистичні класифікації.

Базовими статистичними класифікаціями у світі вважаються класифікації видів діяльності, продукції та товарів зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнародними аналогами базових національних класифікацій є такі класифікації ООН:

Міжнародна стандартна галузева класифікація усіх видів економічної діяльності (International Insdustrial Classification of All Economic Activities — ISIC) (Rev/3);

Центральна класифікація продукції (Central Product Classification-СРС);

Гармонізована система опису та кодування товарів (Harmonized Commodity Classification — SITC) (Rev. 3), а також класифікації видів економічної діяльності (General Industrial Classification of Economic Activities within European Communities — NACE);

Класифікація продукції, відповідна видам діяльності (Classification of Products According to their Activities-CPA);

Комбінована номенклатура (Combined Nomenclature-CN).

При створенні базових статистичних класифікацій України прийнято методологію європейських класифікацій без будь-яких змін у їх структурах. Специфіка економіки України подана у національних класифікаціях на спеціальних рівнях угруповань, які продовжують коди європейських класифікацій.

В Україні розроблено і впроваджено такі державні класифікатори

ДЕРЖАВНІ КЛАСИФІКАТОРИ УКРАЇНИ

Державний класифікатор

Скорочення

ДК 001-94 Класифікація форм власності

КФВ

ДК 002-94 Класифікація організаційно-правових форм господарювання

КОПФГ

ДК 003-95 Класифікатор професій

КП

ДК 004-95 Класифікатор нормативних документів

КНД

ДК 005-96 Український класифікатор відходів

УКВ

ДК 006-96 Класифікатор валют

КВ

ДК 007-96 Класифікатор держав світу

КДС

ДК 008-96 Класифікатор корисних копалин

КККПВ

ДК 009-96 Класифікація видів економічної діяльності

КВЕД

ДК 010-96 Державний класифікатор управлінської документації

ДКУД

ДК 011-96 Класифікатор системи позначень одиниць вимірювання та обліку

КСПОВО

ДК 012-97 Класифікація послуг зовнішньоекономічної діяльності

КПЗЕД

ДК 013-97 Класифікація основних фондів

КОФ

ДК 014-97 Класифікатор об’єктів адміністративно-терито­ріального устрою України

КОАТУУ

ДК 015-97 Класифікація видів науково-технічної діяльності

КВНТД

ДК 016-97 Державний класифікатор продукції та послуг

ДКПП

ДК 017-98 Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності

УКТЗЕД

Міжнародна класифікація хвороб 10-го перегляду

МКХ-10

З усієї низки державних класифікаторів України три класифікатора — КВЕД, ДКПП, УКТЗЕД — є основними, тому що вони виведені безпосередньо з єдиної системи європейських номенклатур, яка у свою чергу виведена з міжнародної системи.

2.2. Класифікація видів економічної діяльності

В основі класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) лежить одна з трьох ознак: призначення продукції, яка виробляється; єдність технології виробництва; однорідність сиро­вини, що використовується.

Об’єкт класифікації в КВЕД — види економічної діяльності суб’єктів господарювання (інституційних одиниць).

КВЕД складається з таких 17 розділів:

А. Cільське господарство, мисливство і лісове господарство.

В. Рибне господарство.

С. Добувна промисловість.

D. Обробна промисловість.

E. Виробництво електроенергії, газу та води.

F. Будівництво.

  1. Оптова і роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту.

  2. Готелі та ресторани.

  3. Транспорт.

  4. Фінансова діяльність.

  5. Операції з нерухомістю, оренда та послуги для юридичних осіб.

  6. Державне управління.

  7. Освіта.

N. Охорона здоров’я та соціальна допомога.

O. Колективні, громадські та особисті послуги.

  1. Послуги домашніх слуг.

  2. Екстериторіальна діяльність.

Інституційні одиниці класифікуються за критеріями діяльності. Якщо частка одного з видів діяльності в загальному обсязі доданої вартості становить понад 50 %, то цей вид діяльності визначає класифікацію одиниці. В інших випадках слід застосовувати класифікаційні правила. Класифікація здійснюється кроками зверху вниз, від найвищого рівня агрегації, що відповідає коду секції (1 буква), до підкласу (5 цифр); між ними розміщені підсекції (2 букви), розділи (2 цифри), групи (3 цифри) і класи (4 цифри). Групування на кожному рівні має бути сумісним із класифікацією на попередньому рівні. Виробнича або економічна діяльність (далі — «діяльність») визначається із взаємодії засобів (обладнання, робочої сили, технології, інформаційної мережі, видів продукції), що спонукають виробництво певних товарів або послуг.

Якщо та сама одиниця здійснює кілька видів діяльності, то види діяльності, що не є допоміжними, групуються залежно від доданої ними вартості брутто за факторами витрат. Розрізняють основні та вторинні види діяльності.

Якщо немає даних щодо доданої вартості, то слід застосовувати інші критерії, такі як зайнятість, сума зарплати та окладу, обіг, обладнання та будівлі тощо, щоб домогтися якомога більшого наближення до класифікації на основі доданої вартості.

З основною і вторинною діяльністю пов’язана допоміжна діяльність, така як, наприклад, діяльність адміністрації, бухгалтерії, ЕОМ, їдалень, діяльність щодо купівлі, продажу та маркетингу, зберігання на складі, ремонту, перевезень тощо. Ця допоміжна діяльність усередині одиниці виконується з метою забезпечення або полегшення виробництва цією одиницею товарів, призначених для реалізації. Сама продукція допоміжної діяльності на сторону не відпускається.

2.3. Класифікація товарів
зовнішньоекономічної діяльності


Метою розроблення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності УКТЗЕД є створення національної багатоцільової товарної класифікації, що відповідає потребам статистичних служб, митних органів, зовнішньоекономічної діяльності підприємств.

УКТЗЕД призначено для збирання статистичних даних про зовнішньоекономічну діяльність, а також проведення митного контролю. УКТЗЕД забезпечує виконання робіт з декларування, ліцензування і квотування, регулювання експорту та імпорту товарів державного значення, вивчення кон’юнктури ринку.

Розроблення УКТЗЕД базується на 8 знаках з подальшою деталізацією на національному рівні до 10 знаків.

Об’єкт класифікації в УКТЗЕД — усі товари, що мають обіг у міжнародній торгівлі.

УКТЗЕД — складова частина державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Класифікацію розроблено відповідно до «Змін до Державної програми переходу на міжнародну систему обліку і статистики», затверджених постановою Кабінету Міністрів № 403 від 8 червня 1995 р., яка затверджена як національний класифікатор в 1998 році.

У зв’язку з прагненням України приєднатися до Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі та вступити до Світової організації торгівлі (ГАТТ/СОТ), розвитком зовнішньоекономічних зв’язків, національна Класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності має бути узгодженою з прийнятою у світі більшістю країн митною і статичною класифікацією товарів, що має назву Гармонізована система опису і кодування товарів (HS).

HS — це система, яка включає номенклатуту товарів, коди товарів, детальний опис класифікаційних угруповань, пояснення, загальні правила класифікації товарів, що дає змогу у митним службам різних країн однозначно класифікувати товари, коли їх перевозять через кордон.

СХЕМА ГАРМОНІЗОВАНОЇ СИСТЕМИ ОПИСУ
І КОДУВАННЯ ТОВАРІВ


Розділ

Назва розділу

Кількість глав
і їх шифри

I

Живі тварини та вироби тваринного походження

5 (1—5))

II

Вироби рослинного походження

9 (6—14)

III

Вироби та масла тваринного та рослинного походження, вироби їх розщеплення, виготовлені харчові жири, віск тваринного та рослинного походження

1 (15)

IV

Продукти харчової промисловості, напої, алкогольні напої та оцет, тютюн та вироблені замінники тютюну

9 (16—24)

V

Мінеральні продукти

3 (25—27)

VI

Продукти хімічної промисловості і сумісних з нею галузей

11 (28—38)

VII

Пластмаси та вироби з пластмас, каучук та вироби з каучуку

2 (39—40)

VIII

Шкури, шкіри, хутро та вироби з них; шорні вироби, дорожні приладдя, сумки та аналогічні емності

3 (41—43)

IX

Деревина, деревинне вугілля та вироби з дерева; пробка та вироби з пробки, плетені вироби

3 (44—46)

X

Деревинна маса та інші целюлозні волокнині речовини; паперові та картонні відходи; папір та вироби з паперу

3 (47—49)

Продовження схеми

Розділ

Назва розділу

Кількість глав
і їх шифри

XI

Текстиль та текстильні вироби

14 (50—63)

XII

Взуття, головні убори, парасольки, палиці, батоги, плітки, перо та вироби з пера

4 (64—67)

XIII

Вироби з каменю, гіпсу, цементу, азбесту, слюди та аналогічних матеріалів, керамічні вироби, скло та вироби зі скла

3 (58—70)

XIV

Натуральні та роблені перли, коштовні та напівкоштовні камені, коштовні метали, вироби, покриті коштовними металами, та вироби з них, біжутерія, монети

1 (71)

XV

Звичайні метали та вироби з них

12 (72—83)

XVI

Машини та апарати електричне обладнання та їх частини, пристрої для запису та відтворення телевізійного зображення і звуку, їхні частини і приналежності

2 (84—85)

XVII

Транспортне обладнання

4 (86—89)

XVIII

Оптичні, фотографічні та кінематографічні пристрої та апарати, медичні та хірургічні інструменти та пристрої, годинники, музикальні інструменти, їхні частини і приналежності

3 (90—92)

XIX

Зброя, бойові припаси, їхні частини і приналежності

1 (93)

XX

Предмети мистецтва, колекціонування або антикваріату

3 (97—99)

Європейський Союз на базі HS створив Комбіновану номенклатуру (CN), яка розширює HS до 8 знаків.

УКТЗЕД базується на 8 знаках CN з наступною деталізацією на національному рівні до 10 знаків. Об’єктом класифікації в УКТЗЕД є всі товари, що мають обіг у міжнародній торгівлі.

Товари, що класифікуються в УКТЗЕД, мають вісім рівнів класифікації: розділ, група, підгрупа, позиція, підпозиція, співпозиція, категорія та підкатегорія. Для розділів та підгрупп використовуються римські цифри, які не позначаються у структурі коду, а для груп, позицій, підпозицій, категорій та підкатегорій — арабські. Номери розділів та підгруп не взаємопов’язані один з одним, так само як і з кодами груп, позицій, підпозицій, категорій та підкатегорій. Для співпозицій не передбачено цифрового коду, вони позначаються знаком «–», який ставиться перед їх назвою.

Загальне кодове позначення об’єктів УКТЗЕД має вигляд, показаний у схемі:

Кодове позначення: Y1 XX Y2 XXXX Zi XX Zj XX

Y1 — розділ (I—XXI)

XX — група (01—97)

У2 —підгрупа [є в групах: 28 (I—VI), 29 (I—XIII), 39 (I—II), 63 (I—III), 69 (I—II), 71 (I—III), 72 (I—IV),]

XXXX — товарна позиція

Zi — і співпозицій (і = 1–n)

XXXX XX — товарна підпозиція

Zj —j співпозицій (j = 1–m)

XXXX XX XX — товарна категорія

Zk — k співпозицій (k = 1–1)

XXXX XX XX XX — товарна підкатегорія

де n, m 1-відповідна кількість дефісів «–» перед назвами співпозицій.

Специфіка класифікації товарів на національному рівні у УКТЗЕД відображена у дев’ятому та десятому розрядах коду. Для встановлення єдиного розміру розрядів цифрового коду класифікаційні угруповання, за якими надалі не проводиться деталізація, доповнюється «0» до десяти знаків.

Для відображення одиниць виміру товарів у класифікації за групами введено поняття основної та додаткової одиниці виміру, які приводяться на початку класифікації. З метою означення додаткових одиниць виміру для окремих товарних позицій введено графу «додаткові одиниці виміру».

УКТЗЕД має дуже детальну систему опису та правил кодування товарів. В основу утворення класифікаційних угруповань УКТЗЕД закладено різні ознаки. При формування розділів використовуються такі: походження матеріалу, з якого виготовлено товар, призначення, хімічний склад. Для утворення груп використано принцип послідовної обробки товарів — від сировини, напівфабрикатів до готових виробів, що створює умови для застосування УКТЗЕд у митних тарифах.

Для утворення товарних позицій та підпозицій у кожній групі часто застосовується своя послідовність ознак. Але у всій сукупності можна виділити чотири основних: ступінь обробки, призначення, вид матеріалу, з якого виготовлено товар, значення товару у світовій торгівлі.

В УКТЗЕД суворо дотримано принципу однозначного занесення товарів до класифікаційних угруповань, що дозволяє залучити кожний товар тільки до одного класифікаційного угруповання. Це досягається завдяки «Загальним правилам класифікації товарів», приміткам до розділів, груп та товарних позицій.

Примітки, розроблені до всіх розділів та груп, є невід’ємною частиною УКТЗЕД та мають юридичну силу. Вони визначають границі угруповань, дають списки товарів, що вилучаються із розділу, групи, товарної позиції, підпозиції категорії чи підкатегорії.

Підставою для змін в УКТЗЕД стають відповідні зміни у Гармонізованій системі, Комбінованій номенклатурі або у номенклатурі національних товарів.

Облік експорту (імпорту) товарів, обкладення товарів митним тарифом здійснюється саме за УКТЗЕД з першого липня 2001 року. УКТЗЕД найбільш повно відображає структуру міжнародної торгівлі і відповідає одночасно потребам митної служби і Держкомстату України Таким підхід створює передумови для забезпечення співставності національних даних про зовнішню торгівлю на міжнародному рівні.

2.4. Класифікатор секторів економіки

Класифікатор секторів економіки побудовано на базі рекомендацій класифікації секторів економіки, висловлених у СНР.

Класифікація призначена для використання в рахунках СНР під час вивчення та аналізу потоків доходів і витрат, зміни активів і пасивів.

Об’єктами класифікації є господарські одиниці національної економіки, які здійснюють операції у сфері виробництва, розподілу, перерозподілу і споживання.

Сектор — це сукупність інституційних одиниць, тобто господарських одиниць, які мають схожі інтереси, функції та джерела фінансування, що обумовлюють їхню схожу економічну поведінку.

Інституційними одиницями є господарські одиниці, які можуть від свого імені володіти активами, брати зобов’язання, здійснювати економічну діяльність та операції з іншими одиницями. Інституційними одиницями можуть бути юридичні та фізичні особи (або їх групи) у формі домашніх господарств. Основними видами інституційних одиниць, які виступають виробниками товарів і послуг, є корпорації, некомерційні організації та держані бюджетні установи. Виробниками товарів і послуг є також некорпоративні підприємства.

Наприклад, виокремимо серед запропонованого переліку інституційні одиниці.

1. Державне підприємство.

2. Акціонерне товариство.

3. Юридичний відділ виробничого об’єднання.

4. Комерційний банк.

Згідно визначення наведеного вище, до інституційних одиниць треба віднести державне підприємство, акціонерне товариство та комерційний банк.

Основними видами інституційних одиниць, які виступають у ролі виробників товарів та послуг, є корпорації, некомерційні організації та державні бюджетні установи. Виробниками товарів і послуг є також некорпоративні підприємства.

Ознаками класифікації інституційних одиниць за секторами є їхні головні економічні функції та джерела формування доходів, які містяться в табл. 2.1. Класифікатор секторів економіки структурно складається з двох блоків: ідентифікації та найменування.

Блок ідентифікації має дворівневу ієрархічну систему класифікації та послідовну систему кодування з використанням цифрових десятичних знаків.

Блок найменування має найменування секторів і підсекторів.

Формула структури кодового позначення: Х + Х, де 1-й рівень — один знак (сектор); 2-й рівень — два знаки (підсектор).
Класифікатор секторів економіки

Код Найменування

1. Нефінансові корпорації.

1.1. Державні нефінансові підприємства.

1.2. Національні приватні нефінансові підприємства.

Іноземні нефінансові підприємства.

2. Фінансові корпорації.

2.1. Національний банк.

2.2. Інші кредитно-депозитні організації.

2.3. Фінансові та посередницькі організації.

2.4. Допоміжні фінансові організації.

    1. Страхові організації та пенсійні фонди.

  3. Органи загального державного управління.

3.1. Центральний уряд.

3.2. Регіональний уряд.

3.3. Місцеві органи управління.

3.4. Фонди соціального забезпечення та інші позабюджетні фонди.

Таблиця 2.1

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ТА ДЖЕРЕЛА ДОХОДІВ (РЕСУРСІВ) СЕКТОРІВ

№ з/п

Сектор

Основні функції

Основні джерела доходів
(ресурсів)

1

Нефінансові корпорації

Виробництво товарів і ринкових нефінансових послуг

Виторг від реалізації товарів та послуг

2

Фінансові корпорації

Фінансові операції на комерційній основі та операції зі страхування

Надходження в результаті фінансових пасивів, проценти, страхові внески за контрактами

3

Органи загального державного управління

Надання неринкових по-
слуг для колективного споживання та перерозподілу національного доходу, багатства

Зобов’язальні платежі (по-датки), які виробляються інституційними одиницями інших секторів

4

Домашні господарства:

  • як споживачі




  • як підприємці



Споживання
Виробництво товарів і ринкових послуг

Оплата праці, трансферти з інших секторів, дохід від власності
Виторг від реалізації товарів і послуг

5

Некомерційні організації, які обслуговують домашні господарства

Надання неринкових послуг домашнім господарствам

Вільні та благодійні внески населення (домашніх господарств), доходи від власності, а також трансферти




Інший світ (при-рівнюється до сектору)

Цей «сектор» не характеризується якоюсь принциповою функцією або доходами (ресурсами); він групує іноземні одиниці (нерезиденти), тому що вони здійснюють операції з вітчизняними інституційними одиницями (резидентами даної країни)

  4. Домашні господарства.

4.1. Роботодавці.

4.2. Самозайняті особи.

4.3. Наймані робітники.

4.4. Отримувачі доходів від власності та трансфертів.

  5. Некомерційні організації, які обслуговують домашні господарства.

5.1. Суспільні та релігійні організації.

5.2. Благодійні організації та фонди.

5.3. Інші некомерційні організації.

  1. Інший світ.

Наприклад, серед запропонованого переліку треба виокремити суб’єкти господарювання, що належать до сектору нефінансових корпорацій.

1. Державне підприємство (безприбуткове).

2. Науково-дослідний інститут при державному університеті.

3. Комерційний банк.

4. Колективне підприємство.

5. Акціонерне страхове товариство.

Основні функції сектору нефінансових корпорацій — виробництво товарів та ринкових нефінансових послуг, а основні джерела доходів (ресурсів) — виторг від реалізації товарів і послуг. Тому до цього сектору треба віднести тільки колективне підприємство.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Інституційні сектори — класифікація суб’єктів на сектори з метою складання рахунків і доходів 1 витрат, фінансування капітальних витрат та балансових рахунків активів і пасивів.

Класифікатор — систематизований перелік об’єктів, кожен з яких має код.

Класифікація — розподіл об’єктів інформації за певною ознакою чи кількома ознаками. На відміну від групувань, класифікації розглядаються як стандарт та затверджуються Держкомстатом України.

Номенклатура — стандартний перелік об’єктів і груп.


ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

  1. Яка різниця між класифікацією та групуванням?

  2. Чим відрізняється класифікатор від класифікації?

  3. Роль номенклатур у статистиці.

  4. Що лежить в основі класифікації?

  5. Наведіть приклади класифікацій, які використовуються в економічній статистиці.

  6. Назвіть види економічної діяльності, зафіксовані в КВЕД.

  7. Які функції виконує КВЕД?

  8. Для чого використовують класифікатор секторів економіки?

  9. Які сектори економіки ви знаєте?

  10. Які форми власності є в класифікації форм власності?




ЛІТЕРАТУРА

  1. Классификация видов экономической деятельности (КВЭД). — К.: НИИ статистики Министерства статистики Украины, 1996. — 222 с.

  2. Липпе Петер фон дер. Экономическая статистика. — Штудгарт; Йена, 1995. — 629 с.

  3. Парфенцева Н. Міжнародні статистичні класифікації в Україні: Впровадження й використання. — К.: Основи, 2000. — 351 с.

  4. Практикум по социально-экономической статистике. — Мн.: БГЭУ, 1997. — 196 с.

  5. Экономическая статистика: Учеб. / Под ред. Ю. Н. Иванова. — М.: ИНФРА-М, 1999. — 480 с.

Тема 3. СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ
ЯК ІНСТРУМЕНТ ОЦІНКИ
ТА АНАЛІЗУ
ЕКОНОМІЧНИХ ЯВИЩ І ПРОЦЕСІВ

3.1. Аналітичні можливості СНР.

3.2. Основні напрями аналізу даних СНР.

3.3. СНР як інструмент вироблення економічної політики.

3.4. Міжнародні зіставлення основних агрегатів СНР.

3.5. Узгодження СНР з іншими інструментами економічної статистики.

3.1. Аналітичні можливості
системи національних рахунків СНР


СНР розглядають як багатоцільову систему, призначену для комплексного аналізу економіки. Метою аналізу даних СНР є характеристика найзагальніших закономірностей, взаємозв’язків і пропорцій в економічному розвитку країни, виявлення основних тенденцій розвитку економічних процесів, що відображаються на окремих рахунках. Це дозволяє приймати обґрунтовані рішення на різних рівнях управління, виробляти економічну політику.

Основні поняття і визначення, прийняті в СНР, обумовлені економічною аргументацією і принципами, що мають універсальну силу і не залежать від конкретних економічних умов, в яких вони застосовуються. Прийняті в системі класифікації та правила обліку також припускають можливість їх застосування у всіх ситуаціях.

Головна мета СНР полягає в тому, щоб забезпечити всебічну концептуальну основу і структуру обліку, що могли б використовуватися для створення бази макроекономічних даних, придатних для аналізу й оцінки ефективності функціонування економіки. Наявність такої бази даних є необхідною умовою для вироблення обґрунтованої й раціональної політики та прийняття відповідних рішень.

Дані національних рахунків забезпечують інформацію, що охоплює як окремі види економічної діяльності, так і різні сектори економіки. Це дає можливість спостерігати за динамікою таких основних економічних потоків, як виробництво, споживання домашніх господарств, споживання органів державного управління, нагромадження, експорт, імпорт, заробітна плата, прибутки, податки, кредитування, запозичення і т. ін., причому потоки товарів і послуг ураховуються як у поточних, так і в постійних цінах. Крім того, забезпечується інформація про низку основних балансуючих статей і співвідношень, визначення й обчислення яких можливе тільки в межах структури обліку (наприклад, про перевищення доходів над витратами чи дефіцит бюджету, про частку доходу, що зберігається чи інвестується окремими секторами економіки всієї економіки в цілому, про зовнішньоторговельний баланс).

Національні рахунки містять також дані, що дозволяють оцінити й витлумачити динаміку таких короткострокових показників, як місячні індекси обсягу промислового виробництва чи споживчих цін і цін виробників. Спостереження за зміною стану економіки можна істотно поліпшити, якщо принаймні деякі основні агрегати Системи будуть складатися як щороку, так і щокварталу, хоча багато рахунків, таблиць, а також балансів активів і пасивів Системи зазвичай складаються не частіше ніж один раз на рік.

Наявність величезного обсягу взаємопов’язаної інформації в СНР забезпечує комплексність аналізу, його глибину та багатогранність.

Метою аналізу СНР є характеристика найбільш загальних закономірностей, взаємозв’язків і пропорцій в економічному розвитку країни, виявлення основних тенденцій розвитку економічних процесів, що відображаються на окремих рахунках, і всієї економіки загалом.

Ця мета дає змогу вирішити такі завдання:

  1. виявити пропорції та результати економічної діяльності за секторами й галузями економіки, окремими формами власності;

  2. схарактеризувати процес утворення, розподілу та перерозподілу доходів в економіці;

  3. дослідити процеси утворення та використання кінцевих доходів галузей і секторів;

  4. схарактеризувати роль іноземних джерел інвестування вітчизняної економіки;

  5. проаналізувати кінцеве споживання в економіці;

  6. виявити джерела фінансування нагромадження національного майна;

  7. проаналізувати міжгалузеві зв’язки.

На основі системи макроекономічних показників СНР (валовий внутрішній продукт, валовий національний дохід, валовий прибуток, валове національне заощадження, валове нагромадження основного капіталу та ін.) та їх співвідношень можна проаналізувати майже всі основні економічні процеси.

У рахунках відображаються результати різних видів діяльності: виробництва матеріальних благ; виробництва послуг (ринкових і неринкових, матеріальних і нематеріальних). Це визначає один з основних напрямів аналізу результатів економіки, — структуру ВВП в угрупуванні на виробництво товарів і послуг, їхньої питомої ваги в названих показниках, а також за галузями і секторами економіки; дає змогу оцінювати структуру економіки, її результативність, виявити внесок кожної галузі та сектору в її розвиток. На основі вивчення галузевої структури визначається характер розвитку економіки країни (індустріальний, аграр-но-індустріальний, аграрний), фактори зростання макроеконо-
мічних результатів і ступінь впливу екстенсивних та інтенсивних факторів.

У рахунках відображаються всі стадії відтвореного циклу: виробництво, розподіл, перерозподіл доходів, їх кінцеве використання на споживання, нагромадження (заощадження). Це дозволяє проаналізувати основні співвідношення та пропорції — між виробництвом товарів і виробництвом послуг; виробництвом і споживанням; споживанням і нагромадженням; споживанням виробничим і невиробничим; між первинними, вторинними та наявними доходами та ін.

СНР дає змогу виявити роль фінансово-кредитного механізму в розподілі та перерозподілі доходів, формуванні кінцевих доходів, а також вплив податкового навантаження на кінцеві доходи, роль зовнішньоекономічної діяльності в економіці та формуванні доходів.

Наявність рахунку переоцінки дозволяє вивчити всі явища та процеси, що відображені у СНР у динаміці (у зіставних цінах), з’ясувати вплив інформації на обсяг та співвідношення показників, структуру економічних результатів.

Аналіз окремих рахунків також дає корисну інформацію для органів управління виробництвом на різних рівнях.

Рахунок виробництва дозволяє проаналізувати обсяг валового випуску, його структуру, частку в ньому проміжного споживання та валової доданої вартості для оцінки витрат живої уречевленої праці на виробництво продукції галузі, сектору, країни в цілому, а також різних послуг. Рахунок виробництва дає також можливість проаналізувати обсяг та структуру валового випуску за кількома напрямками. По-перше, можливо визначити частку продуктів і матеріальних послуг та частку нематеріальних послуг у загальному обсязі валового випуску всієї економіки. По-друге, під час складання рахунку виробництва окремо за секторами та галузями економіки є можливість визначати частку валового випуску окремих секторів та галузей у загальному валовому випуску продуктів та послуг.

Розрахуємо ці показники за даними національних рахунків України. З табл. 3.1 можна зробити такі висновки.

Найбільш вагома частка у валовому випуску належить промисловості — 44,2 %, далі йде сільське господарство — 15,2 %, на третьому місці будівництво — 5,6 %.

За цими самими напрямами проаналізувати обсяг і структуру проміжного споживання та валової доданої вартості.

Частка проміжного споживання становила 59,0 %, а валової доданої вартості — 41,0 %. У структурі валової доданої вартості частка оплати праці була більшою, ніж валовий прибуток. Податки становили 4,8 % валового випуску.

Частка валової доданої вартості у валовому випуску дає уявлення про ступінь результативності кожного господарювання суб’єкта, галузі, сектору, про матеріаломісткість виробництва.

Наступним напрямом аналізу є відношення валової доданої вартості до проміжного споживання, що характеризує зведений показник економічної ефективності виробництва та дозволяє визначити, скільки отримано кінцевого результату на одиницю витрат. Він дорівнював 71,2 %.

Для поглиблення аналізу доцільно порівняти показник валового випуску з іншими показниками рахунку виробництва.

Таблиці 3.1

РОЗПОДІЛ ВАЛОВОГО ВИПУСКУ В ПОТОЧНОМУ РОЦІ




Випуск

Проміжне споживання

Валова додана вартість

З неї

оплата праці найманих працівників

податки, за
виключенням субсидій, пов’язані з виробництвом

валовий прибуток, змішаний дохід

У процентах до випуску

Виробництво товарів

65,7

44,4

21,3

10,7

3,4

7,2

У тому числі:



















промисловість

44,2

31,5

12,7

6,9

2,4

3,5

сільське господарство

15,2

9,8

5,4

1,9

0,5

3,1

будівництво

5,6

2,8

2,7

1,7

0,5

0,6

Виробництво послуг

34,3

14,0

20,3

11,4

1,4

7,5

У тому числі:



















ринкових

22,6

9,4

13,2

5,6

1,4

6,2

неринкових

11,7

4,6

7,1

5,8

0,0

1,3

Оплата послуг фінансових по­середників

Ч

0,6

– 0,6

Ч

Ч

– 0,6

Усього в основних цінах

100,0

59,0

41,0

22,1

4,8

14,0

Податки, за виключенням суб-
сидій на продукти

5,4

Ч

5,4

Ч

5,4

Ч

Валовий внутрішній про­дукт у ринкових цінах

Ч

Ч

46,3

22,1

– 0,6

14,0

Проміжне споживання показує вартість продуктів і послуг, які були спожиті у процесі виробництва інших продуктів і послуг. Тому, порівнюючи цей показник з валовим випуском, одержимо важливий показник ефективності виробництва, а саме — показник матеріаломісткості. Він становив 59,0 %.

Обсяг податків, порівняно з валовим випуском, а також з валовою доданою вартістю, дозволяє визначити податкове навантаження, тобто з’ясувати, скільки на кожну одиницю результату сплачено податків. Розклад узагальнюючого показника податків дає інформацію про види, джерела надходження податків та дає можливість зробити висновок про те, хто несе податкове навантаження. Частка податків, за виключенням субсидій на продукти, становила 5,4 % у валовому випуску.

Використання даних інших рахунків дозволяє розрахувати та проаналізувати процеси інтенсифікації та ефективності суспільного виробництва. Співвідношення валової доданої вартості та заробітної плати характеризує продуктивність живої праці, величину кінцевого результату на одиницю зарплати, його ефективність; співвідношення валової доданої вартості (а на рівні національного господарства — валового внутрішнього продукту) та кількість зайнятих у галузях та секторах економіки дозволить оцінити їхню суспільну продуктивність праці. Використання даних про середньорічний обсяг основного капіталу дає можливість розрахувати додатково показники капіталовіддачі, капіталоомісткість і т. ін.

Залучаючи для подальшого аналізу дані про кількість населення країни, можна розрахувати один з показників рівня життя населення, застосований при міжнародних порівняннях. Цим показником є валовий внутрішній продукт на особу.

Таблиця СНР «Витрати-випуск» лежить в основі аналізу формування цін, а також матеріаломісткість валового випуску.

Рахунок утворення доходів доповнює інформацію рахунку виробництва: він дає можливість проаналізувати рівень оплати праці за галузями та секторами економіки. Частка сплати найманих працівників у ВВП становила 47,8 %. Дані цього рахунку дозволяють пов’язати доходи з досягнутими результатами діяльності за секторами та галузями, розрахувати показники доходів і виробництва продукції та надання послуг на одного зайнятого.

Аналіз показників рахунку утворення доходів у динаміці (у постійних цінах) дасть змогу виявити не тільки тенденції змін обсягів доходів, що створюються та їх використання, а й тенденції зміни частки участі окремих галузей та секторів у цих процесах, структури використання доходів на різні потреби, зміни співвідношень між оплатою праці, її результатами та часткою прибутків, що вилучаються.

Рахунок розподілу доходів може послугувати джерелом інформації про податки та податкове навантаження секторів та галузей економіки; дозволить порівняти розмір податків, що виплачуються окремими інституційними одиницями, пов’язати всі показники доходів та сальдо первинних доходів, знайти частку доходів від праці, капіталу та змішаних доходів у наявному доході. Частка доходів від праці становила 47,8 %, від капіталу та змішаних доходів — 30,3 %. Органи державного управління одержують у цьому разі можливість аналізувати свою податкову політику, визначати, наскільки оптимально податкові платежі розподілені між секторами, як вони пов’язані з їхніми доходами та внеском до економіки.

Порівняння структури наявного доходу зі структурою первинних доходів дозволить проаналізувати вплив перерозподільчого процесу на формування кінцевих доходів.

Аналіз наявного доходу необхідно пов’язати з показниками «соціальні трансферти в натуральному виразі», які поки що не знайшли повного відображення у вітчизняній практиці СНР, але їх рекомендовано відображати у СНР за методологією ООН. Соціальні трансферти в натуральному виразі характеризують натуральні виплати та видачі окремим особам та колективам. У сучасних умовах інфляції такі соціальні трансферти достатньо широко розповсюджені. У цьому разі рахунок наявного доходу та його використання коригується на величину натуральних трансфертів. Аналіз рахунку розподілу доходів, що охоплює первинний розподіл, та рахунків перерозподілу доходів дає інформацію для органів та осіб, які займаються так званою фіскальною політикою, тобто перевіркою правильності сплати податків з доходів, що дуже актуально, оскільки за підрахунками окремих фахівців — 50 % усіх доходів в Україні на даному етапі її розвитку не оподатковуються. Ці рахунки дозволяють проаналізувати ступінь охоплення секторів податковим обкладенням чи провести аналіз за визначеним типом податку, наприклад податку на додану вартість.

Аналіз вказаних рахунків виявляє також чистий перерозподіль­чий ефект трансфертів і доходів від власності та їхній вплив на економіку країни в цілому. Це важливий і новий для вітчизняної практики напрям аналізу. Слід відзначити, що процеси приватизації збільшують доходи від власності.

Використання рахунків, які відображають утворення та розподіл доходів (первинний та вторинний), при аналізі дозволяє зробити висновок про те, в якому обсязі має місце споживання у домашньому господарстві продукції та послуг власного вироб­ництва та наскільки великим є обсяг прибутку, що його одержують домашні господарства від такої продукції. Це забезпечує вимірювання різниці між витратами на споживання та фактичним споживанням; останнє в цьому разі відображає загальний обсяг споживання населення.

Аналіз рахунку капітальних витрат дозволить визначити, які сектори економіки інвестували на придбання основного капіталу та оборотних активів і в яких розмірах; які сектори та інституційні одиниці здійснювали заощадження для подальшого фінансування своєї діяльності чи діяльності інших фірм. По країні в цілому та по секторах економіки немає рівності заощаджень та інвестицій через перерозподільчі процеси. Так, якщо уряд має дефіцит по поточних рахунках, тобто негативні доходи (збитки), то воно все ж може здійснювати інвестиції, беручи в борг кошти в підприємств, домашніх господарств, за кордоном. Рахунки відображають ці процеси та їх результати. Якщо чисті заощадження дорівнювали 1582 млн грн, то валове нагромадження основного капіталу — 16891 млн грн.

Таким чином, цей рахунок надає важливу інформацію для здійснення політики капіталовкладень та її оцінки.

Важливим напрямом аналізу СНР є аналіз взаємодії, взаємозв’язків секторів та галузей економіки. Для поглиблення аналізу та для використання СНР на рівні галузей може бути здійснено дезагрегування всіх рахунків, розклад їх на складові. Наприклад, у секторі держуправління можуть бути визначені органи центрального управління, місцевого управління, органи соцстраху та ін.

Рахунок зовнішньоекономічних зв’язків можна дезагрегувати за країнами, визначивши країни СНД та країни далекого зарубіжжя, а також за географічними зонами.

Можна розкласти макроекономічні показники, пов’язавши їх з показниками бухгалтерського обліку та банківського обліку. Це потребує розробки відповідних напрямів аналізу.

Крім того, усі макроекономічні показники, як фінансові, так і нефінансові, можна дезагрегувати до рівня показників окремих секторів, галузей та виробництв. Це дає змогу зробити більш глибокий та докладний аналіз економічного розвитку країни.

Інформаційні можливості СНР таким чином дозволяють проаналізувати основні економічні процеси та їхні результати.

Про аналітичні можливості інформаційної бази СНР як методу комплексного дослідження економіки не можна судити в повному обсязі тільки за змістом збірника «Статистичний щорічник України». Для цього треба використовувати дані національних рахунків Державного комітету статистики України.

3.2. Основні напрями аналізу даних

Систематизація аналізу даних СНР — необхідний його етап. Тому особливим завданням, пов’язаним із запровадженням національних рахунків у практику вітчизняної статистики, є розроблення напрямів аналізу даних СНР і кожного рахунку окремо, виходячи з їхнього призначення.

Залежно від цілей та завдань, аналіз може здійснюватись у таких напрямах:

1. Аналіз показників окремих рахунків.

2. Аналіз показників рахунків у поєднанні з показниками інших рахунків.

3. Аналіз динаміки та структури показників СНР у порівняльних цінах.

4. Аналіз показників національних рахунків України та країн СНД, а також країн з розвинутою ринковою економікою.

5. Аналіз результатів економічної діяльності; процесів розподілу та перерозподілу доходів; використання доходів на споживання, зберігання, нагромадження та інших процесів.

6. Секторний аналіз розвитку економіки України.

7. Галузевий аналіз виробництва товарів та послуг для визначення їхнього внеску в загальноекономічні результати, оцінки рівня їхнього розвитку та його зміни в динаміці.

8. Характеристика приросту національного багатства країни та її економічного потенціалу на основі інформації СНР.

9. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності України.

Національні рахунки використовуються також для вивчення причинових механізмів, що діють в економіці країни. Такий аналіз звичайно полягає в оцінюванні параметрів функціональ-них взаємозв’язків між різними економічними змінними застосуванням економетричних методів до часових рядів даних, що складаються в межах структури національних рахунків як у поточних, так і в постійних цінах. Види використовуваних для таких досліджень макроекономічних моделей можуть розрізнятися залежно від школи економічної думки відповідного дослідника, а також від цілей аналізу, але Система є досить гнучкою, щоб задовольняти вимогам різних економічних теорій і моделей, за єдиної умови, що вони не суперечать основним поняттям виробництва, споживання, доходу і т. ін., що лежать в основі Системи.

Досягнення у сфері обчислювальної техніки дають змогу здійснювати економетричний аналіз великих макроекономічних моделей за допомогою ПК. Для цього розроблено безліч пакетів економетричних програм. Тож моделювання такого роду проводять уже не тільки невелика кількість державних відомств, науково-дослідних інститутів та університетів, що мають великі універсальні ЕОМ. Воно дедалі ширше застосовується у приватних корпораціях та установах, що володіють лише обмеженими ресурсами для таких цілей.

3.3. СНР як інструмент вироблення
економічної політики


Результати аналізу даних СНР використовується для вироблення економічної політики. Економічна політика формується на основі оцінки останніх тенденцій і поточного стану економіки країни, а також гіпотези чи прогнозу щодо ймовірних змін у майбутньому. Короткострокові прогнози, як правило, складаються з використанням названих вище економетричних моделей. У середньо- і довгостроковій перспективі еконо-мічна політика повинна формуватися з врахуванням загальної економічної стратегії, що може вимагати кількісного вираження у формі плану. Більшість елементів середньо- і довгострокових економічних планів —показники потоків національних рахунків, без яких навряд чи можливо підготувати ці плани. Як для планування, так і для прогнозування в багатьох випадках необхідна добротна макроекономічна модель, що точно відображає функціонування економіки за минулі періоди.

Прийняття відповідних рішень здійснюється на всіх рівнях державного управління, а також у межах державних і приватних корпорацій. Великі корпорації мають можливість створювати власні макроекономічні моделі з урахуванням своїх потреб, для чого їм необхідні дані національних рахунків. Інвестиційні програми великих корпорацій повинні ґрунтуватися на довгострокових очікуваних прогнозах щодо майбутніх тенденцій економічного розвитку, що також вимагає даних національних рахунків. Крім того, існують, звичайно, і спеціалізовані установи, що складають прогнози для індивідуальних клієнтів в обмін на винагороду. Як правило, такі установи мають потребу в дуже докладних даних національних рахунків.

3.4. Міжнародні зіставлення
основних агрегатів СНР


Дані національних рахунків використовуються для подання в міжнародні чи наднаціональні організації. Вони повинні відповідати стандартним, прийнятим на міжнародному рівні поняттям, визначенням і класифікаціям. Отримані в такий спосіб дані широко застосовуються для проведення міжнародних зіставлень обсягів таких основних агрегатів, як ВВП чи ВВП на особу, а також для зіставлення структурних статистичних показників, таких як відношення величини інвестицій, чи податків державних витрат до ВВП. Такі зіставлення використовують економісти, журналісти та інші аналітики для оцінки ефективності функціонування економіки певної країни порівняно з іншими країнами, що мають аналогічну економіку. Вони можуть впливати на суспільну й політичну думку з приводу відносної успішності економічних програм так само, як і динаміка змін у межах окремо взятої країни. Крім того, бази даних, що містять набори національних рахунків за цілими групами країн, можна використовувати з метою економетричного аналізу, за якого об’єднуються часові ряди і структурні дані, що забезпечує більш широкий діапазон спостережень для оцінки функціональних взаємозв’язків.

Рівні ВВП або валового національного доходу (ВНД) на особу в різних країнах використовують також міжнародні організації для визначення наявності прав на одержання позик чи допомоги, інших коштів, а також для визначення умов, на яких такі позики чи допомога надаються. Якщо завдання полягає в зіставленні обсягів товарів і послуг, вироблених чи споживаних у розрахунку на особу, то дані в національних валютах повинні перераховуватися в ту чи іншу загальну валюту за допомогою паритетів купівельної спроможності, а не обмінних курсів. Добре відомо, що в цілому ні ринкові, ні фіксовані обмінні курси не віддзеркалюють відносну внутрішню купівельну спроможність різних валют. Якщо для перерахунку ВВП чи інших статистичних даних у загальну валюту використовувати обмінні курси, то ціни, за якими визначається вартість товарів і послуг у країнах з високим рівнем доходу, виявляються, як правило, вищими, ніж у країнах з низьким рівнем доходу, що призводить до перебільшення різниці між їхніми реальними доходами. Тому перераховані за обмінними курсами дані не можна витлумачувати як показники відносних обсягів відповідних товарів і послуг. Крім того, рівні ВВП чи ВВП на особу в різних країнах використовуються під час визначення (цілком чи частково) розміру внесків, зроблених державами — членами тієї чи іншої міжнародної організації для фінансуванні її діяльності.

Хоча міжнародні організації й використовують СНР, щоб забезпечити можливість збирання міжнародних порівняльних показників національних рахунків, її було створено не для цього. СНР стала стандартною системою, використовуваною з незначними змінами чи взагалі без змін більшістю країн світу для розв’язання власних національних завдань. Національні статистичні органи й державні відомства самі серйозно заінтересовані в тому, щоб СНР задовольняла їхні власні потреби у сфері аналізу та політики, і з цієї причини беруть активну участь у розвитку Системи.

3.5. Узгодження СНР з іншими інструментами
економічної статистики


Між СНР і суміжними статистичними системами необхідна максимальна погодженість у тому, що стосується основних понять, визначень і класифікацій. Національні рахунки завжди посідали центральне місце в економічній статистиці, оскільки дані з таких більш спеціалізованих систем, як платіжний баланс чи статистика державних фінансів, зазвичай доводилося використовувати в поєднанні з даними національних рахунків. Погодженість між різними системами підвищує придатність усіх відповідних статистичних даних для аналізу. Узгодження СНР з такими суміжними статистичними системами, як фінансова статистика і статистика платіжного балансу, стало однієї з рушійних сил перегляду Системи.

Перегляд інших статистичних систем проводився паралельно й у тісному зв’язку з переглядом СНР з метою усунення концептуальних розходжень між ними. А деякі винятки піддаються конкретному обґрунтуванню особливої характеристики різних видів даних чи особливих потреб різних категорій користувачів. Узгодити СНР та інші основні системи майже вдалося, чого було досягнуто за рахунок внесення змін як у СНР, так і в інші системи.

Завдяки активній участі МВФ у перегляді СНР процес узгодження був особливо ефективним стосовно статистики платіжного балансу, статистики державних фінансів і грошово-банківської статистики, відповідальність за розроблення яких несе МВФ. Перегляд кожної з цих трьох систем починається МВФ не тільки з метою приведення їх у відповідність до нових вимог, але й щоб забезпечити їхню максимальну узгодженість із СНР.

Переглянуті посібники з даних систем були опубліковані приблизно в той самий час, що й видання СНР 1993 р., або в найближчі роки після його опублікування. До них належать третє переглянуте видання Міжнародної стандартної галузевої класифікації усіх видів економічної діяльності (МСГК) Організації Об’єднаних Націй, тобто галузевої класифікації, що використовується в СНР. Заклади в МСГК є статистичною одиницею, які використовуються також час складання галузевих рахунків виробництва, на основі яких у СНР складаються таблиці ресурсів і використання. Таким чином, як у СНР, так і в МСГК концепція закладу однакова. Міжнародна організація праці випустила переглянуті стандарти зі статистики праці, в яких поняття зайнятості визначається відповідно до прийнятого в СНР межею сфери виробництва розмежування між організованим і неорганізованим секторами економіки. Ще одним прикладом слугує переглянутий Довідник із сільськогосподарських рахунків» (Handbook on Agriculturul Accounts), виготовлений ФАО, що був приведений у відповідність до прийнятого у СНР порядку обліку сільськогосподарської продукції та видів діяльності. Немає ні необхідності, ні практичної можливості називати тут усі зміни, внесені чи плановані до внесення в міжнародні статистичні системи і стандарти, оскільки максимально можливе узгодження цих систем між собою та із СНР є завданням усіх різних міжнародних організацій та установ, що займаються відповідними питаннями на світовому рівні.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Зведений показник еконопмічної ефективності виробництва — відношення валової доданої вартості: до проміжного споживання.

Паритет купівельної спроможності (ПКС) — своєрідний просторовий «дефлятор», аналог динамічних індексів цін. Якщо динамічні індекси цін вимірюють зміну купівельної спроможності валюти однієї країни в часі, то ПКС вимірюють розходження в купівельній спроможності валют різних країн у просторі.

Секторний аналіз економіки дозволяє не тільки визначити масштаб і основний напрям розвитку економіки, а й моделювати її функціонування, стежити за закономірностями її внутрішнього розвитку, робити висновки про роль кожного сектору.

СНР — багатоцільова система, яка призначена для характеристики найзагальніших закономірностей, взаємозв’язків і пропорцій в економічному розвитку країни, виявлення основних тенденцій розвитку економічних процесів, що відображаються на окремих рахунках.

Суспільна продуктивність праці — співвідношення ВВП та кількості зайнятих в економіці країни.


ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

  1. Як відображається господарський колообіг у СНР?

  2. У чому полягають аналітичні можливості СНР, мета та завдання аналізу?

  3. Які основні напрями аналізу даних СНР?

  4. Для чого призначений виробничий рахунок ?

  5. Для чого призначені рахунки доходів ?

  6. Для чого призначені баланси в СНР?

  7. Для чого призначений рахунок капіталу?

  8. Для чого призначені рахунки зовнішньоекономічних зв’язків?

  9. Для чого призначений рахунок продуктів і послуг?

  10. Які основні вимоги висуваються до даних, що використовуються при міжнародних зіставленнях макроекономічних показників?

  11. Що являє собою паритет купівельної спроможності, які його особливості?

  12. Як паритет купівельної спроможності використовують у практиці міжнародних зіставлень?

ЛІТЕРАТУРА

  1. Башкатов Б. И. Система национального счетоводства. — М.: МЭСИ, 1982. — 60 с.

  2. Моторин Р. М., Моторина Т. М. Система національних рахунків: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2001. — 336 с.

  3. Національні рахунки України за 1998 рік: Стат. зб. — К.: Держкомстат України, 2000. — 99 с.

  4. Национальное счетоводство: Учеб. / Под ред. Г. Д. Кулагиной. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 448 с.

  5. Октябрьский П. Я. Национальное счетоводство // Вестн. Санкт-Петербург. ун-та. Сер. 5. Экономика. — 1993. — Вып. 4. — С. 49—55.

  6. Опыт составления баланса народного хозяйства Украины за 1923/24 и 1924/25 годы // Хозяйство Украины. — 1927. — № 2/3.

  7. Система национальных счетов. — Брюссель; Люксембург; Вашингтон; Нью-Йорк; Париж, 1998. — 725 с.

  8. Система национальных счетов — инструмент макроэкономического анализа. — М.: Финстатинформ, 1996. — 285 с.

  9. Словник основних термінів і показників національного рахівництва // Інформ. бюл. М-ва статистики України. — 1995. — №1 (5). — С. 27—31.

  10. Статистика: Национальные счета, показатели и методы анализа: Справоч. пособие / Н. П. Дашинская, М. М. Новиков, В. Н. Томашевич и др.; Под ред. И. Е. Теслюка. — Мн.: БГЭУ, 1995. — 376 с.

  11. Тітьонко О. М. Системи макроекономічного рахівництва: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 1999. — 100 с.

Тема 4. БАЛАНСОВІ ТАБЛИЦІ
«ВИТРАТИ-ВИПУСК

4.1. Поняття і структура таблиць «Витрати-ви-пуск».

4.2. Загальна схема таблиці «Витрати-випуск».

4.3. Головне рівняння таблиці «Витрати-випуск».

4.4. Види таблиць «Витрати-випуск» за класифікаційними ознаками.

4.5. Схема й аналітичні можливості балансу пропозиції та використання ресурсів.

4.1. Поняття і структура таблиць
«Витрати-випуск»


Таблиці «Витрати-Випуск» — це узгоджена система балансів, інтегрована в СНР, яка докладніше, ніж СНР, характеризує виробництво й використання товарів і послуг, утворення, розподіл і використання доходів. Ця система таблиць відображає процеси, які відбуваються в сучасній економіці; дає змогу обчислювати основні макроекономічні показники СНР та аналізувати взаємозв’язки між видами економічної діяльності або галузями економіки; виявляти найважливіші економічні пропорції; вивчати структурні зрушення й особливості ціноутворення.

В Україні система цих таблиць охоплює таблицю «Витрати — випуск» в основних цінах, таблицю «Витрати-випуск» у цінах споживачів, баланс пропозиції та використання ресурсів, а також набір аналітичних таблиць, у яких відображається структура випуску, використання продукції та витрат, вартісна структура ВВП і структура ВВП або ВДВ за видами економічної діяльності.

Центральною в системі таблиць є сама таблиця «Витрати-Випуск», яка складається в основних цінах, цінах споживачів і виробників.

Таблиця «Витрати-випуск» в основних цінах дає розгорнуту характеристику процесів відтворення та взаємозв’язків між видами економічної діяльності. Вона виконує функцію деталізації рахунків товарів і послуг, виробництва, утворення і використання доходу, капіталу на рівні груп товарів та послуг. У поєднанні з таблицею «Витрати-випуск» у цінах споживачів вона дозволяє проаналізувати вплив на виробництво валової доданої вартості, націнок торгівлі та транспорту, податків і субсидій на продукти.

4.2. Загальна схема таблиці «Витрати-випуск»

Таблиця «Витрати-випуск» у СНР складається з трьох основних частин (квадрантів): І квадрант — проміжне споживання; ІІ квадрант — кінцеве використання; ІІІ квадрант — валова додана вартість (табл. 4.1).

Таблиця 4.1
  1   2   3   4   5   6   7


Тема 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ СТАТИСТИКИ
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации