Гальчинский А.С.та ін. Основи економічної теорії - файл n1.rtf

приобрести
Гальчинский А.С.та ін. Основи економічної теорії
скачать (2243.4 kb.)
Доступные файлы (9):
n1.rtf1450kb.11.10.2006 21:46скачать
n2.rtf156kb.11.10.2006 21:46скачать
n3.rtf5425kb.11.10.2006 21:46скачать
n4.rtf6912kb.11.10.2006 21:46скачать
n5.rtf4192kb.11.10.2006 21:46скачать
n6.rtf4327kb.11.10.2006 21:46скачать
n7.rtf12868kb.11.10.2006 21:46скачать
n8.rtf1258kb.11.10.2006 21:46скачать
n9.rtf3524kb.11.10.2006 21:46скачать
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

n1.rtf


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ

Конспект книги
Гальчинский А.С. Ещенко П.С. Палкин Ю.И. Основи економічної теорії/ -М.: Высшая школа, 1995. -471c.

виконаний студентом НАУ

Лужиним В.
Київ, 1998

Автори: АС. Гальчинський (теми 4, 6, 8, 15—17, 25—31); П. С. Єщенко (2,3,5,7, 9—11, 14, 18); Ю. І. Палкін (теми 1, 12, 13, 19—24)

Редакція літератури з історії, права, економіки

Редактор В. В, Півень

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І.

Основи економічної теорії: Підручник.—К. : Вища шк., 1995.—471 с. : іл.

ІSВN 5-11-004551-8

У підручнику згідно з програмою курсу розкрито загальні основи роз­витку економіки, що грунтуються на багатоманітності форм власності на засоби виробництва. Основну увагу приділено товарному виробництву і ринку в економічному розвитку суспільства. Розкриття змісту ринкових відносин є провідною економічною доктриною курсу. Послідовно висвітлені теми, присвячені первинній ланці господарювання, національному господарству України в умовах формування змішаної економіки, розподілу життє­вих засобів, господарському механізму і сучасному світовому господарству.

Для підготовки молодших спеціалістів.

ВСТУП ДО КУРСУ

Тема 1. ПРЕДМЕТ і ОСОБЛИВОСТІ КУРСУ

1. Що вивчає курс “Основи економічної теорії”

Кожна наука має свій предмет вивчення. Серед них є такі, які розраховані на певне і навіть вузьке коло спеціалістів. Хоча такий предмет вивчення необхідний, але немає потреби поширювати його на значне .коло людей, тим більше на все населення.

Курс економічної теорії мають вивчати всі спеціалісти народ­ного господарства. Мова йде про вирішальну сферу життя лю­дей — виробництво матеріальних благ. Кожна людина щоденно споживає матеріальні блага. Вона мусить знати, які є форми і по­рядки привласнення життєвих благ, форми господарювання, як найбільш доцільно розподіляти працю, в яких. умовах вона дає ефективні результати і відповідну винагороду. Будь-яка людина кожного дня цікавиться цінами, причинами їхніх коливань, вона хоче знати про сутність грошей, закони їх обігу, способи боротьби а інфляцією.

Людина не може байдуже ставитись до рівня національної еко­номіки. Вона повинна знати, за яких умов і якими шляхами може успішно розвиватися суспільне виробництво, оскільки від цього залежить рівень життя населення.

Отже, спосіб виробництва — це один з найважливіших і найці­кавіших об'єктів пізнання для людини.

У кожному способі виробництва є дві сторони—продуктивні сили (сукупність засобів виробництва і люди, що приводять їх в дію) і виробничі відносини (сукупність економічних відносин, які виникають між людьми незалежно від їхньої свідомості та волі у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ).

Виробничі відносини становлять базис кожного суспільства. Оскільки існує базис (основа), то на ньому виникає відповідна надбудова, що складається з державних і громадських інститутів та установ, а також пануючих у суспільстві політичних, правових, релігійних та інших поглядів.

Виробничі відносини були предметом вивчення політичної економії. Термін “політична економія”

з'явився у результаті поєднан-

3

ня трьох давньогрецьких слів: “політейа” — суспільний устрій, “ойкос” — дім, господарство і “номос” — закон.

Автори не відрікаються від політичної економії. Ця наука має свій предмет вивчення і тому має право на існування. Більше того, це наука не для вузького кола спеціалістів, вона стосується всіх людей. Курс" основ економічної теорії — це по суті курс політичної економії, але в світлі нових економічних вимог. Предметом навчального курсу “Основи економічної теорії” е також виробничі відносини людей у тісному зв'язку з продуктивними силами і над­будовою економічного базису. Нова назва курсу покликана під-креслити зовсім іншу економічну доктрину і тим самим зробити акцент на перегляді ряду теоретичних положень політичної еконо­мії часів панування авторитарно-бюрократичної системи.

Отже, економічна теорія вивчає закономірності та фактори виробництва, розподілу, обміну і споживання в умовах ринкової економіки. Вона є методологічним фундаментом комплексу еконо­мічних наук: галузевих (економіка промисловості, транспорту, бу­дівництва, сільського господарства); функціональних (фінанси, кредит, маркетинг); міжгалузевих (економічна географія, демографія, статистика, теорія управління і регулювання). Новий курс ставить і виявляє нові проблеми для наукового пошуку. Крім того, зроблено наголос на єдності теорії й практики, усуненні схоластич­них схем, відірваних від життя.

Ще однією особливістю предмета курсу “Основи економічної теорії”, яка раніше в курсі політичної економії навіть не згадува­лась, є те, що в предмет курсу включено дослідження економічної поведінки людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Ця особливість зближує курс з дис­ципліною “Економіка, яка вже давно вивчається в країнах з роз­виненою ринковою економікою.
Особливості курсу
Курс “Основи економічної теорії” мав ряд особливостей.

По-перше, він враховує економічні особливості України, яка здійснює перехід від адміністративне" командної системи до ринкової економіки. Розглядаються особли­вості завдань економічного розвитку країни, чинне економічне законодавство, особливості фінансової, банківської, податкової сис­тем тощо.

По-друге, якщо в курсі політичної економії існував пофазний підхід до вивчення теорії, де все, що стосувалось капіталізму, піддавалось остракізму, а все, що належало до соціалізму (державного, адміністративно-командного), оголошувалось “вищим Д досягненням економічної думки”, то в цьому курсі розглядається,!! змішана економіка, яка визнає багатоманітність форм власності на засоби виробництва. Вищим критерієм оцінки різних форм госпо—
4

дарювання стають не симпатії або належність до певної ідеології, а рівень ефективності виробництва, можливість економічного зма­гання різних систем, форм господарювання в умовах ринкових відносин і, безумовно, здатність їх забезпечити найвищий рівень життя населення.

По-третє, автори посібника виходять з того, Що сучасна ринкова економіка — це не синонім товарно-грошових відносин і не той ди­кий капіталізм, який у свій час був підданий справедливому кри­тичному аналізу К. Марксом.

Сучасна ринкова економіка має ряд нових рик ліквідовано без­контрольний монополізм, створено умови для розвитку вільної кон­куренції; виникла розвинена інфраструктура ринку; переважна більшість підприємців оволоділи маркетингом і менеджментом;

одержала розвиток теорія економічного зростання; значно посили­лась роль держави у регулюванні економічних процесів.

Безумовно, далеко не в усіх країнах ринкова економіка досягла високого рівня зрілості. У розв'язанні ринкових проблем в різних країнах є істотні відмінності. Однак в цілому ринкова економіка відповідає головному критерію — забезпечує високу ефективність виробництва.

У цьому курсі розглядається соціальне орієнтована ринкова економіка, яка втілює в собі "розвинений соціальний захист насе­лення, відчутні обмеження стихійного ринку, значні видатки дер­жави так званому неринковому сектору (фундаментальна наука, охорона здоров'я, освіта, культура, мистецтво), існування ринко­вих відносин при пануванні не окремих соціальних груп населен­ня, а громадянського суспільства, правової держави, яка представ­ляє економічні інтереси переважної частини населення.

По-четверте, виходячи з того, що Україна ще лише ступила на шлях ринкової економіки, в курсі розглядаються переважно пере­хідні форми ринкових відносин. Можна сказати, що у ряді випад­ків характеристика ринкових відносин подається за тезою: “Так має бути за нормальних умов ринку”.

По-п'яте, сьогодні вже існує ряд навчальних видань за відсут­ності єдиної програми курсу. Автори підручника пропонують струк­туру курсу, яка не повторює структуру вже існуючих підручників і посібників. Мета нової структури — охопити всі Центральні проб­леми ринкової економіки, дати логічний виклад .теорії й практики, що відповідає реальній дійсності.

Разом з тим автори не відмовляються від фундаментальних положень, які вже відомі економічній теорії. Наприклад, не можна погодитись з тим, що у багатьох посібниках зовсім не розглядаю­ться економічні закони. Економічна теорія без об'єктивних еконо­мічних законів — це вже не наука, а опис випадкових явищ, що мають значною мірою суб'єктивний характер. Разом з тим неприй-
5

нятний і поверховий, декларативний підхід до економічних зако­нів, який існував в недалекому минулому.

І нарешті, по-шосте, автори вбачають виховне значення курсу економічної теорії в новому економічному вихованні кадрів, А це означає необхідність формування економічного мислення, яке пов­ністю заперечує негативні риси адміністративно-командних мето­дів управління і спирається на глибоке знання економічних законів ринкової економіки. Сучасне економічне мислення—це не тільки усвідомлення основоположних принципів господарювання, розумін­ня сутності й головних напрямів економічного розвитку. Передусім це перетворення економічних знань на практичні дії, що забезпе­чують високий економічний ефект.

Курс економічної теорії, покликаний:

дати майбутнім спеціалістам знання загальних основ соціально-економічного прогресу;

розкрити зміст і роль товарного виробництва і ринку в еконо­мічному розвитку суспільства; показати, як має функціонувати на­ціональне господарство і основна його ланка — підприємство — в умовах ринкових відносин, в чому полягають сутність, форми і функції ринкового механізму;

ознайомити майбутніх спеціалістів а сучасним господарством, глобальними проблемами його розвитку.

2. Категорії і закони — стрижень економічної теорії

Сутність економічної теорії

Кожна наука спирається на свої специ­фічні поняття. Економічна теорія вико­ристовує поняття, в яких відображаються економічні ознаки пред­метів, явищ, процесів, що дають можливість відрізняти їх одне від одного. Серед понять центральне місце належить економічним категоріям. Отже, будь-яка економічна категорія є поняттям, але не завжди будь-яке поняття стає економічною категорією.

Економічні категорії відбивають виробничі (економічні) відно­сини. Проте в практиці господарювання існують поняття, пов'язані з економічною політикою, з надбудовними явищами. Вони також використовуються в економічній науці, але не є економічними категоріями за своєю сутністю.

Для з'ясування сутності економічної категорії слід враховува­ти такі вимоги:

економічні категорії мають відображати не природні властивості речей і предметів, а суспільні виробничі відносини як головний предмет економічної теорії;

категорії економічної теорії мають об'єктивний характер, че-
6

рез те що вони відбивають об'єктивну дійсність, відносини, що іс­нують поза нашою свідомістю;

значна частина категорій економічної теорії має історичний характер. Це означає, що вони відповідають певним історич­ним умовам і відображають різні ступені економічного життя люд­ства.

Економічна категорія як теоретична абстракція повинна мати певну структуру наукового опису: головна функція виробничих (економічних) відносин, які відокремлюються в певну якісно ви­значену категорію; основні специфічні ознаки категорії; форма і зміст категорії; місце категорії в системі суспільного відтворення.
Види економічних категорій

Економічні категорії неоднорідні за своїм значенням, часом: дії та роллю у системі відтворення. У зв'язку з цим об'єктивно існує можливість класифікації категорій за видами. Для цього слід визначити критерії групування.

Передусім треба розрізняти економічні категорії, властиві всім суспільно-економічним типам господарювання — загально-еконо­мічні категорії, й такі, що існують лише в межах цього типу гос­подарства (специфічні економічні категорії). Як правило, специ­фічні категорії — це форми існування виробничих відносин, поро­джених відповідною формою власності на засоби виробництва. На­приклад, господарювання, що грунтується на приватній власності, зумовлює одні категорії, а на колективній—зовсім інші.

За аналогією з економічними законами слід розрізняти й особ­ливі категорії, що існують у системі товарно-грошових відносин — товар, гроші, вартість тощо.

Класифікацію економічних категорій можна здійснити залеж­но від їхнього значення. Наприклад, категорії відносин власності зумовлюють головну визначеність, внутрішню сутність історично конкретного типу виробництва, його соціальний зміст і мають про­відне значення в системі економічних відносин.

Розглядаючи виробничі відносини у просторі, тобто у процесі руху продукту за фазами відтворення, виходимо на новий вид кла­сифікації економічних категорій: їх уже можна поділити на економічні категорії власне виробництва, розподілу, обміну і споживан­ня. Вирішальне значення у цьому групуванні категорій належить категоріям власне виробництва, які є визначальними для тих, які відображають зміст відносин інших фаз відтворення.
Субординація економічних категорій

Усі структурні елементи економічних категорій (всезагальні, специфічні, особли­ві) існують не ізольовано, а в тісному зв'язку і взаємозалежності. У зв'язку з цим значний інтерес мав вивчення субординації економічних категорій.

Як відомо, термін “субординація” походить від двох латинсь-
7

ких слів sub”—під, що означає розташування об'єкта під чим-небудь або навколо чого-небудь, і ordinatio” — приведення до по­рядку. В довідникових виданнях субординацію відносять або до системи службового підпорядкування, або до фізіологічних понять. Однак субординація може мати місце і в системі економічних ка­тегорій. Субординація тут означає, що всі структурні елементи економічних категорій (всезагальні, специфічні, особливі) існують не незалежно один від одного, а в тісному зв'язку і взаємоза­лежності, відображають єдність і взаємозв'язок виробничих від­носин.

У реальній дійсності відбувається досить складне переплетіння економічних категорій. Одна категорія може бути рисою або озна­кою, властивою іншій категорії. У свою чергу, ця категорія є скла­довою частиною для визначення іншої категорії. Тільки в еконо­мічному дослідженні можна уявити окреме існування цих еле­ментів.

Урахування взаємодії специфічних і загальноекономічних рис дає можливість розкрити справжній зміст соціально-економічної категорії. І пояснюється це тим, що специфічні та загально-еконо­мічні відносини не розділені якимось бар'єром. Вони постійно взає­модіють в межах певних виробничих відносин.

Чи можна економічні категорії розташувати в певну систему подібно до елементів відомої таблиці Менделєєва? Так, можна! І пояснюється це передусім тим, що об'єктивно така система існує. Вона зумовлена самим процесом виникнення І розвитку економіч­них відносин, їхніх структурних ланок, які в результаті теоретич­них абстракцій перетворюються на економічні категорії.

Будь-яке економічне дослідження розпочинають з аналізу емпі­рично заданого об'єкта. Спочатку Перед нами сукупність багатьох фактів, прикладів. Пізнаючи загальноекономічні категорії, викори­стовуючи загальнонаукові методи дослідження, виділяють елемен­ти родового поняття — визначають елементарні економічні катего­рії, такі як корисність взагалі, споживна вартість тощо. Сходжен­ня від абстрактного до конкретного як спосіб побудови системи економічних категорій дає можливість збагатити елементарні по­няття аж, до становлення елементарної вихідної економічної кате­горії.
Зміст економічних законів

Економічна теорія спирається на уза­гальнення досвіду, суспільної практики, що відображають об'єктивні суттєві еко­номічні зв'язки економічного життя; тобто економічні закони.

Економічні закони існують об'єктивно, тобто не залежать від волі, свідомості та намірів окремих людей, їхній об'єктивний характер не применшує ролі суб'єктивного фактора у розвитку еко­номіки, не приречує людину на пасивність в економічній діяльності.

8

Глибоке пізнання економічних законів дає змогу вести господар­ство на науковій основі, прискорювати темпи і підвищувати ефек­тивність суспільного виробництва.

Будь-який економічний закон насамперед відбиває причинно-наслідковий зв'язок процесів, що постійно повторюється. Отже, в цьому зв'язку один процес є причиною, інший — наслідком. Причинно-наслідковий зв'язок дає якісну характеристику закону, яка є визначальною у розкритті його змісту.

В економічному законі перехід від процесу-причини до процесу-наслідку треба розглядати як особливу форму руху, де один еконо­мічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом є об'єк­тивне економічне протиріччя.

У кожному такому .протиріччі є дві сторони (або протилежнос­ті). В об'єктивному протиріччі економічного закону однією його стороною є процес-причина. Вона є прогресивним фактором, а це, як правило,— результат певного економічного розвитку, економічна необхідність поступального розвитку суспільства. Другою стороною протиріччя економічного закону є економічний процес, що висту­пає як фактор, що протидіє процесу-причині. Він виникає як на­слідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі ви­робництва.

Важливо зазначити, що саме по собі протиріччя економічного закону автоматично не розв'язується. Воно може бути подолане через суспільні дії людей. Подолання протиріччя за сприятливих умов завершує перехід до процесу-наслідку, який виявляється у різних формах.

Отже, форми вияву закону — це результат дії причинно-наслідкового зв'язку економічного закону. Це те, що можна спостерігати на поверхні розвитку економічних явищ.

Форми вияву економічного закону впливають на економічні про­цеси, на розвиток економіки. І цей вплив неминуче призводить до різних соціально-економічних наслідків, що залежать від умов дії закону. Оптимальні умови функціонування зумовлюють раціональні форми вияву економічного закону. Проте економічний закон може реалізуватися в умовах, що відхиляються від нормальних. Тоді виникають форми вияву закону, що призводять до негативних соціально-економічних наслідків.

Зміст економічного закону містить його кількісне вираження, або, іншими словами, математичну модель закону. Економічні зако­ни математично виявляються у різних формах функціональної за­лежності. Визначення кількісного вираження економічного закону має дуже важливе значення. Воно дає можливість наочно побачити, як розвиваються економічні процеси, своєчасно виявити недоліки і прийняти відповідні заходи щодо усунення їх.
9


Пізнання економічних законів

Процес пізнання економічних законів — це відкриття певного економічного закону, виявлення механізму його дії. Існує два види пізнання економічних законів: через виявлення нових за­конів і через поглиблення розкриття змісту, механізму дії та взає­модії законів.

Науковий шлях пізнання економічних законів включає кілька ступенів.

На першому ступені пізнання економічні закони слід розгляда­ти як закони об'єктивно існуючого реального життя суспільства, виробничих відносин. На цьому ступені пізнання з багатьох тисяч економічних зв'язків виявляють істотні, що мають стійкий ха­рактер.

Другий ступінь пізнання економічних законів спирається на перший і реалізується у процесі наукової діяльності людей. На цьому ступені пізнання відбувається теоретичне відображення ре­ально існуючих об'єктивних законів. Це відображення може бути більш або менш повним і дістає вираження в законах науки (зако­нах політичної економії). Отже, економічний закон, що діє в систе­мі виробничих відносин, треба відрізняти від закону науки. Остан­ній є економічною категорією (більш складною порівняно з звичайними категоріями). Ця відмінність нагадує відмінність між лю­диною та відображенням її у дзеркалі. Як це відображення зале­жить від якості дзеркала, так і закон науки залежить від якості наукових досліджень.

Третій ступінь пізнання економічних законів полягає в апроба­ції законів науки в дії, виявленні того, що себе виправдало і дало позитивні результати, і того, що не витримало перевірки часом. Через вивчення практики господарювання роблять певні висновки і узагальнення, потім вносять доповнення і зміни в наукові визна­чення і опис економічних законів. Поряд з цим удосконалюється і механізм використання їх.
Використання економічних законів

Механізм використання економічних за­конів включає комплекс заходів, спрямо­ваних на подолання економічних супереч­ностей, розробку форм, принципів і методів використання економіч­них законів з метою ефективного ведення господарства. Цей меха­нізм включає дії державних органів, які розробляють на основі економічних законів правила господарювання, діяльності різних ринкових структур (бірж тощо), підприємців, фірм як основних ланок господарства.

Визначають три рівні використання економічних законів: політико-економічний, безпосередньо управлінський і практичний. Усі вони у широкому розумінні належать до системи управління гос­подарством.

10

Політична економія як ядро економічної теорії покликана да­вати наукове пояснення вимог діючих економічних законів, тобто доводити їх до підприємців, управлінських і господарських струк­тур у вигляді законів політичної економії. За результатами науко­вого аналізу взаємодії останніх і з урахуванням досягнутого рівня продуктивних сил, поєднання економічних інтересів створюється науково обгрунтована концепція розвитку економіки. Це і стано­вить зміст політично-економічної форми використання економічних законів. На сучасному етапі для України провідною концепцією є перехід до ринкових відносин.

Безпосередньо управлінський рівень використання економічних законів є компетенцією органів державної влади, які на основі законів політичної економії, провідної теоретичної концепції визна­чають методи, форми і засоби господарювання, розробляють дер­жавні закони (це передусім Закони Верховної Ради України), пра­вові положення та інші економічні документи, які мають дирек­тивний характер, визначають і затверджують економічні показ­ники.

І нарешті, третій рівень—використання економічних законів у практиці господарювання, у процесі функціонування основної лан­ки народного господарства—фірм, підприємств, усіх організацій; певною мірою пов'язаних з виробництвом. Розпочинається по суті суспільна діяльність людей, що грунтується на економічних рішен­нях і використанні економічних важелів.

Безумовно, підприємці не можуть будувати свою діяльність тільки на рішеннях державних органів. Останні розробляють лише правові засади господарської діяльності, так звані єдині правила. Підприємці мають певну самостійність і свободу вибору, яка засно­вана на знанні та використанні економічних законів. Розширюється самостійність не тільки приватних, колективних, а й державних підприємств. З багатьох питань господарювання підприємства не повинні чекати команди зверху, а діяти згідно з вимогами еконо­мічних законів.

Механізм використання економічних законів пов'язаний тільки з пізнаними економічними процесами. І оскільки процес пізнання не завжди адекватно відображає об'єктивну дійсність, а форми і методи використання законів є продуктом вольової діяльності лю­дей, механізм використання законів може включати елементи, що не відповідають об'єктивній дійсності.

У реальному житті дія економічних законів більшою чи мен­шою мірою збігається з свідомим використанням їх, адже закони не можуть діяти без участі людини. Однак сам процес використан­ня економічних законів може набувати різних форм. В одному ви­падку люди заздалегідь передбачають, прогнозують певні процеси і свідомо здійснюють певні дії. Це, як правило, свідоме, наукове

11

використання економічних законів. Проте буває і так, що супереч­ності, які виникають у реальному економічному житті, своєчасно не помічаються, і лише тоді, коли виявляються негативні явища, починають вживатися заходи щодо усунення їх. Це також вико­ристання економічного закону, але з елементами стихійності у розвитку економіки.

3. Методологія курсу

Сутність методології

Кожна наука спирається на сукупність методів дослідження, тобто має свою ме­тодологію. Для того щоб одержати нові знання, треба свідомо за­стосовувати науково обгрунтовані методи. Це важлива умова роз­витку всіх наук, у тому числі економічної теорії.

Не так давно всезагальним методом наукового пізнання для всіх наук—природничих і суспільних—був метод матеріалістич­ної діалектики, сутність якого полягає в пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому загальному зв'язку, і взаємозалежності, в ста­ні безперервного розвитку, коли накопичення кількісних змін при­зводить до зміни якісного стану. Джерелом розвитку е єдність і боротьба протилежностей. Необхідність використання методу мате­ріалістичної діалектики не втрачає сили і сьогодні. Проте слід ураховувати, що метод матеріалістичної діалектики не вичерпує змісту методології економічної теорії. Виникає необхідність вико­ристання загальнонаукових методів дослідження, які будуть роз­глянуті у подальшому викладі.

Досвід показує, що треба враховувати такі особливості сучас­ної багатогранної методології економічної теорії.

1. Це насамперед цільова спрямованість методології. Вона оз­начає підпорядкування всіх досліджень задоволенню потреб люди­ни, забезпеченню соціальної справедливості в умовах соціальне орієнтованої економіки та існування громадянського суспільства.

2. У процесі дослідження цільова спрямованість методології до­сягається за допомогою відповідних засобів її забезпечення через визначення провідного орієнтира. І таким орієнтиром господарю­вання мають бути зростання виробництва при мінімальних витра­тах живої та уречевленої праці на одиницю продукції, досягнення високих кінцевих господарських результатів.

3. Перетворення методології на способи докорінних перетворень і практичних дій засноване на свідомому використанні економічних законів у сфері господарської діяльності.

4. У структурі методології розширюється застосування еконо­мічних експериментів і наукового прогнозування.

5. Методологія передбачає творчий підхід до дослідження, усу-

12

нення канонізації окремих поглядів, допущення плюралізму ду­мок, боротьбу проти догматизму.

6. Методологія має враховувати поєднання державного управ­ління з саморозвитком підприємств, з наданням переваг економіч­ним методам управління.

7. Методологія спирається на єдність політичного і господарсь­кого підходів до розв'язання економічних завдань.
Розвиток економічної на основі загальнонаукових методів дослідження

У економічній теорії надзвичайно важливе значення має метод наукової абстракції як метод поглибленого пізнання дійсності, заснований на очищенні інфор­мативного матеріалу від випадкового, неістотного і виділення в ньому стійкого, типового. Результатами застосування методу наукової абстракції, його продуктом є теоре­тичні абстракції, наукові поняття, категорії, економічні закони.

Важлива роль у розвитку економічної теорії належить систем­ному підходу. Ринкова економіка являє собою певну цілісність, в якій виявляється взаємозв'язок елементів, компонентів, що входять до її складу. При цьому цілісність визначається не тільки складом властивих їй елементів, а й різними зв'язками між ними.

Системний підхід у економічній теорії означає вивчення внут­рішніх структурно-функціональних, причинно-наслідкових, ієрар­хічних, прямих і зворотних зв'язків. Саме пізнання цих зв'язків дає змогу виявити складні процеси розвитку виробничих відносин, з'ясувати природу багатьох економічних процесів і явищ.

У економічних дослідженнях широко використовують метод аналізу і синтезу. Аналіз являє собою процес розумового або фак­тичного розкладання цілого на складові частини, а синтез—поєд­нання різних елементів, сторін предмета в єдине ціле.

Аналіз дає можливість вивчити окремі сторони об'єкта, зроби­ти ряд наукових абстракцій, виявити певні поняття. Подальше по­єднання їх призводить до виявлення більш глибокої сутності ці­лого.

Системний підхід неможливий без органічної єдності аналізу і синтезу.

Однією з важливих проблем методології економічної теорії є поєднання кількісного і якісного аналізу. Його використання дає теоретичне підґрунтя для визначення нового підходу до темпів і пропорцій розвитку господарства, постановки конкретних практич­них завдань розвитку економіки.

Поєднання кількісного і якісного аналізу здійснюється за допо­могою математичних і статистйчних методів.

Принцип єдності якісного і кількісного аналізу .передбачає чіт­ке виявлення якісної визначеності процесу і виділення тих сторін, елементів, які піддаються кількісному виміру; вивчення динаміки

13

процесу; виявлення факторів, що впливають на зв'язки елементів у цій системі.

Розвиток економічної теорії пов'язаний з сходженням від аб­страктного до конкретного. Цей процес є рухом від простіших форм безпосереднього буття системи до її сутності; діалектичне розгортання сутності в багатоманітність форм ЇЇ руху і зовнішньо­го вияву; генетичний процес формування економічної системи.

У економічних дослідженнях широко використовують метод ло­гічного та історичного підходу. Логічний метод тісно пов'язаний з історичним методом тим, що він звільняє оцінку .історичного роз­витку від випадковостей, зигзагів, які не є властивими цьому про­цесові. Як правило, логічний метод дослідження прийнятний для розгляду більш зрілих економічних відносин. При цьому логічний аналіз не обмежується чисто абстрактним викладом. Одержані ви­сновки зіставляють з фактами, конкретною економічною дійсністю,

Для визначення схожості та відмінності господарських явищ використовують метод порівнянь.

Необхідність порівняння як загальнонаукового методу зумовле­на тим, що в економічному житті ніщо не може бути оцінено само по собі. Будь-яке явище пізнається у порівнянні. Для того щоб пі­знати невідоме, оцінювати його, потрібний критерій, яким, як пра­вило, є вже відоме, раніше пізнане.

Способи порівнянь різноманітні: порівняння ознак, властивос­тей, статистичних величин, економічних категорій, дії економічних законів у різних умовах тощо. .

Широко застосовують в економічних дослідженнях і такі загальнонаукові методи, як індукція і дедукція.

Індукція являє собою рух думки від одиничного до всезагального, від знання меншого ступеня спільності до знання більшого її ступеня.

Дедукція — рух думки від всезагального до одиничного. З цих визначень бачимо, що теоретичним грунтом для виникнення та іс­нування індукції й дедукції є діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального.

Метод аналогії означає перенесення властивості (сукупності властивостей) одного явища на інше. Зрозуміло, заздалегідь ма­ють бути визначені ще й інші схожі ознаки, які дають можливість застосувати аналогію, встановити необхідні зв'язки і відхилення між ознаками явищ, що існують у реальній дійсності. У певному значенні аналогія є різновидом порівняння, оскільки вона спрямо­вана на вивчення схожості та відмінності явищ.

У багатьох випадках висновки за аналогією не можуть бути доказом, але вони мають силу припущення і дають підстави для висунення гіпотез.
14

Гіпотеза — це науково обгрунтоване припущення про можли­ві зв'язки, відносини, причини явищ.

Економічні дослідження, як правило, здійснюються не наздогад, а цілеспрямовано, виходячи переважно з потреб практики. Якщо зміст явища, яке вивчається, невідомий, а фактів для з'ясування немає або недостатньо, дослідник змушений обмежитися припу­щеннями. Однак це ще не наукова гіпотеза, а лише певний ступінь на шляху до неї.

Для постановки гіпотези мають бути достовірні факти. Проте обсяг і рівень цих фактів ще не дозволяють перетворити теоретич­не припущення на повноцінну теорію. Тому висновок про можливі гіпотетичні зв'язки, причини ще не набуває повної достовірності. Вона потребує достатніх доказів, практичних підтверджень.

Важливість гіпотези полягає в тому, що вена є засобом розв'я­зання суперечностей між новими фактами і теоретичними погляда­ми, які вже застаріли.

Використання гіпотези має важливе значення для розвитку еко­номічної теорії. Гіпотеза ставить проблеми, які сприяють більш ефективному веденню наукових пошуків. Вона дає можливість пе­ревірити всі можливі шляхи дослідження і обрати найбільш правильні та науково обгрунтовані.

Важлива роль належить експерименту, в якому особливе місце відводиться економічним реформам, що здійснюються на перелом­них етапах економічного розвитку, в період криз стабілізації еко­номіки. Це вимагає ретельної підготовки, розрахунку, обгрунту­вання.

Тут наведено стислий виклад методології основ економічної тео­рії. Той, хто буде серйозно займатися економічними дослідження­ми, змушений буде більш глибоко вивчати всі загальнонаукові ме­тоди, які дають можливість поглиблювати розвиток економічної теорії, робити наукові висновки, необхідні для розв'язання прак­тичних завдань.
4. Єдність економічної теорії І господарської практики

Як розуміти єдність теорії і практики

Авторитет економічної теорії повністю за­лежить від її органічного зв'язку з гос­подарською практикою. Необхідність цьо­го зв'язку визнають усі прогресивні економісти. Сьогодні питання полягає не в тому, чи потрібний такий зв'язок, а в тому, який він — формальний чи реальний.

На жаль, в минулому домінував формальний, а не реальний зв'язок, який до цього часу повністю ще не усунено. Формалізм виявлявся і досі виявляється в безсистемній апеляції теорії до

15

явищ господарської практики. Часто висуваються заздалегідь “мертві” або приречені на невдачу схеми і рішення без урахуван­ня послідовності здійснення теоретичних висновків. Факти, явища при такому підході не вивчаються і не узагальнюються, а підбира­ються для ілюстрації апріорних постулатів. Вираз “єдність теорії й практики” зовсім не означає, що між ними немає відмінностей. Вони є і досить істотні.

Практика взагалі й господарська особливо втілює у собі всю багатоманітність життєвих процесів. У ній присутнє об'єктивне і суб'єктивне, закономірне і випадкове, нове і старе, що відмирає.

Не всяка економічна теорія перебуває у єдності з практикою. Є чимало випадків, коли за теорію видаються суб'єктивні погляди людей, наділених-великою владою (наприклад, в умовах тоталіта­ризму думка “вождя” вважалась єдино вірною). Така “теорія” нав'язується суспільству силою, наносить значну шкоду розвитку економіки. Згадаємо хоча 6 те, що у нас в недалекому минулому єдиною прогресивною формою власності вважалась державна, а приватна взагалі заперечувалась.

Для забезпечення справжньої, а не уявної єдності теорії й прак­тики, до науки висувається система вимог, а саме:

наука мусить іти попереду практики. Тільки в цьому випадку вона відповідає образному порівнянню—бути компасом для гос­подарювання. Проте слід правильно розуміти суть цього випере­дження. В одному випадку воно буде “забіганням вперед”, коли наукові рекомендації не враховують об'єктивних умов, що скла­лись, носять волюнтаристський, авантюристичний характер. У дру­гому випадку наука дає наукові прогнози на майбутнє, які дають змогу формулювати завдання економічної політики держави, за­побігати небажаним економічним ексцесам, обирати найоптимальніший напрям розвитку економіки;

теорія не. повинна зводитись до простого фіксування практики. Вона має втілювати лише типове, найістотніше з групи явищ, що досліджуються, розкривати сутність і тенденції їхнього розвитку. Теорію цікавлять факти не самі по собі, ті, що лежать на по­верхні господарського життя, а їхня соціально-економічна приро­да, об'єктивна зумовленість І тенденції розвитку;

на кожному історичному етапі розвитку суспільства в теорії формується провідна концепція. Вона відповідає найсуттєвішим по­требам економічного прогресу, підпорядковує собі всі теоретичні напрями; .

теорія не повинна маскувати господарські суперечності, прорахунки, недоліки;

важливе значення у теорії має вибір науково обгрунтованих напрямів розвитку економіки. Вони мають грунтуватися на провідній концепції, сприяти прогресу суспільства;

16

реальні науково обгрунтовані висновки економічної теорії по­винні використовувати інші економічні дисципліни, особливо галу­зеві. На жаль, наша практика в минулому потерпала від того, що галузеві економічні науки досить консервативно сприймали багатонових висновків економічної теорії;

економічна теорія набуває гласності, коли побудована на пра­вильних критеріях розвитку економіки. Тільки в цьому випадку можливі розробка науково обгрунтованих показників, правильна оцінка практичних результатів розвитку господарства;

теорія має спиратися на критичний аналіз певних сторін гос­подарської практики. Стан такої критики є одним з критеріїв пі­знання реальної дійсності. Безперечно, мова йде про конструктив­ну .критику, яка заперечує (критикує) старе утвердженням нового, прогресивного;

прогресивність теорії, чутливість її змін у практиці обов'язко­во передбачають існування плюралізму поглядів, змагання думок. Однак плюралізм не заперечує дисципліни у прийнятті економіч­них рішень та виконанні їх. Іншими словами, з актуальної та кон­кретної проблеми, що потребує нагального вирішення, не повинно бути нескінченної дискусії. Проблема має бути своєчасно виріше­на згідно з прийнятим рішенням, яке втілює в собі наукові, ефек­тивні, обгрунтовані, прогресивні підходи. У виробленні теоретич­них висновків і практичних рекомендацій треба вміло поєднувати демократизм і централізм.
Суспільна прогресивна практика —джерело і критерій істини

У економічному житті важливе значення має перевірка істинності того чи іншого твердження, того чи іншого теоретичного погляду. Без такої перевірки не виклю­чені суб'єктивізм і волюнтаризм в економічній політиці, що спри­чиняє значні втрати. І, мабуть, найнебезпечніше те, що з'являється терпимість, благодушність до безплідних теоретичних висновків тих, хто відповідає за впровадження науки у практику господарю­вання.

Однак як перевірити істинність або хибність теоретичної побу­дови? Поверхові висновки містять у собі небезпеку серйозних по­милок. Треба виробити науковий критерій істини. І таким крите­рієм істини є суспільна практика.

Слово “суспільна” означає практику не в окремих випадках, а в масштабі широких суспільних дій людей. Наукові теорії оста­точно перевіряються на практиці. Якщо теорія успішно використо­вується на практиці й дає позитивний наслідок, вона є істинною.

Прогресивність суспільної практики вимагає розробки факторів економічного зростання, врахування саме тих теоретичних поло­жень, висновків, які на цьому етапі розвитку суспільства переві­ряються
17

Справа в тому, що у практичній діяльності можуть бути такі випадки, коли явного погіршення в економіці не відбулось. Певні неістотні моменти виявились трохи краще. І це є для декого під­ставою для проголошення теоретичної концепції, що перевіряється, істинною, хоча насправді цей висновок нічим не обгрунтований.

Відомо, що динаміку виробництва характеризують темпи еко­номічного зростання (приросту). За стійкістю, рівнем і якісним наповненням їх можна надійно оцінювати економічне здоров'я суспільства, прогресивність практики, правомірність застосування тих чи інших теоретичних висновків.

Сьогодні відбуваються серйозні зміни в оцінці самої практики як критерія істини. Неприйнятними стають підходи, згідно з якими досить було досягти будь-яких поліпшень у кількісних показниках.

Збільшення кількісних показників не є самоціллю. Розвиток економіки має бути спрямований на більш повне з вдоволення су­спільних і особистих потреб. Наприклад, важливо не тільки ви­ростити великий урожай, а й запобігти втратам, зберегти його. Мо­ва йде про економне використання електроенергії, палива, інших ресурсів. У легкій промисловості потрібний не “вал”, не сам по собі обсяг виробництва, а такий набір виробів, який задоволь­няв би реальний попит людей.

Сучасна оцінка суспільної практики повинна особливо врахову­вати процес соціально-економічного розвитку в реальних показни­ках. Показники стають сьогодні дійовими інструментами формуван­ня економічної політики, контролю за її реалізацією.

Проте показники тільки тоді достовірно відбивають суспільну практику, коли вони досить точно характеризують динаміку зро­стання, добробуту суспільства.

Можна досягти певного рівня показників, що оцінюють добро­бут населення (припустимо, зростання заробітної плати, збільшен­ня обсягу житлового будівництва). Однак важливо враховувати, завдяки яким факторам досягнуто прогресу. Одна справа, коли це відбулось на основі самоокупності національної економіки і зов­сім інша — коли за рахунок збільшення зовнішньої заборгованості.

Сьогодні кардинально змінюються підходи до оцінки суспільної практики. Змінюються і способи перевірки теоретичних концепцій. Практика не повинна зводитись до зростання виробництва заради виробництва. Результати розвитку господарства мають насампе­ред забезпечувати задоволення соціальних потреб суспільства в цілому і кожного його члена зокрема. При цьому рівень задоволен­ня їх має відбивати прогресивну динаміку і структуру та порівню­ватися з найвищими показниками світової практики.

Важливим аспектом суспільної практики є збереження навко­лишнього середовища, природних умов життєдіяльності людини. Чистота повітря і водних басейнів, наявність лісів і зелених на-

18

саджень—це самостійний і досить важливий фактор оцінки прогресивності суспільної практики.

Суспільна практика не пасивна відносно теорії. Саме вона наочно показує необґрунтованість теоретичних висновків, їхню не­спроможність. А це дає змогу переглядати теоретичні положення, проводити нові дослідження, спрямовані на вдосконалення теорії.
Тема 2. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА І МЕХАНІЗМ ЇЇ ФОРМУВАННЯ

Перетворення директивної економіки в ринкову можливо лише через розвиток ініціативи і активності населення, приведення в дію стимулів високопродуктивної праці. А це вимагає вироблення на­укової концепції розвитку суспільства і втілення її в життя.

Оскільки наукова теорія трансформується в практику через по­літику і стає рушійною силою розвитку суспільства за умови по­єднання інтересів господарюючих суб'єктів, важливе значення має розкриття механізму формування науково обгрунтованої економіч­ної політики.
1. Наукові засади економічної політики

Причини суб’єктивізму і волюнтаризму в економічній політиці

Історичний досвід переконує, що науко­вою політика стає тоді, коли грунтується на об'єктивно діючій системі економічних законів з урахуванням різноманітності інтересів суспільства і пе­редбачає багатоваріантність рішень і свободу вибору, її реаліза­ція забезпечує відтворення для людини і суспільства умов жит­тя — праці, побуту, відпочинку, розвитку — на рівні адекватних можливостей економіки. Вона спрямована на забезпечення прогресу суспільного виробництва, найбільш повне задоволення матері­альних і духовних потреб усіх і кожного, гармонійного розвитку їх. На це мають бути орієнтовані такі її складові, як ідеї, цілі, за­соби, методи формування і способи, шляхи, методи, інструменти здійснення. .

Реалізація науково обгрунтованої політики дасть можливість задовольнити різноманітні потреби людини, розкрити її творчий потенціал, зробити активним фактором виробництва. І навпаки, по­літика, побудована на теорії, яка не враховує об'єктивних законів і сукупність інтересів суспільства, підпорядковує одні інтереси ін­шим,— ненаукова. Вона обеззброює людину, робить її цинічною, байдужою або фанатичною і деспотичною. Така політика веде су­спільство не до прогресу, а до кризових явищ, а то й регресу. Це стосується і економічної політики.

Відомо, що політика формується в сфері надбудови суб'єктами,

19

у руках яких перебуває влада, і являє собою процес вироблення політичних рішень у всіх сферах життя. Тривалий час суб'єктом, що виробляв політику в нашій країні, була комуністична партія. Влада концентрувалась у руках партійно-державного апарату, бу­ла по суті партійно-державною і спрямовувалась переважно на забезпечення відомчих інтересів. З плином часу це-дедалі більшою мірою ставало гальмом економічного зростання, соціального прогресу суспільства.

Саме політика, що проводилась у країні, була головною при­чиною негативних явищ, які ще не подолано. Заснована на командно-адміністративних методах, вона стала причиною як деформацій у базисі, його структурі, так і застою у розвитку суспільних наук, їх пристосування до дій того чи іншого лідера партії, його амбіцій. Суб'єктивістська, волюнтаристська політика створювала догма­тичну ідеологію, яка утверджувала в суспільній свідомості уяв­лення про деформоване суспільство як про найпередовіше. Волюн­таризм був головним методом вирішення всіх питань у нашому житті. Наука, на яку мала спиратися політика, не мала жодної ре­альної сили.

У результаті в економічному житті стався відхід-від вимог об'­єктивних законів розвитку суспільства, порушилась взаємодія еко­номіки і політики, утвердилася авторитарно-бюрократична система господарювання.

Суб'єктивізм і волюнтаризм економічної політики зумовлені ря­дом причин, заснованих на двох догмах. Одна з них стверджувала, що держава як суб'єкт власності загальнонародних-засобів і гос­подарюючий суб'єкт має здійснювати мало не всі процеси привлас­нення в суспільному виробництві, бути монополістом у формуванні економічної політики. Друга догма полягала в тому, що об'єктом економічної політики є потреби та інтереси держави, що видавали­ся за загальнонародні. За цих умов інтереси реальних суб'єктів економічних відносин — окремих працівників, трудових колективів, регіональні—розглядалися як неістотні, другорядні й підпорядко­вувались державному інтересу. На практиці це призводило до від­чуження трудящих та їхніх" колективів від засобів виробництва, ущемлення самостійності підприємств, абсолютизації адміністра­тивно-командних методів господарювання.

Виходячи з цих ідей, роль держави як економічного центру зво­дилася до головної функції — зміцнення і примноження державної власності. Держава як власник загальнонародних засобів вироб­ництва і господарюючий суб'єкт зобов'язана була: по-перше, формувати економічну політику і розробляти на її основі загально­державні плани розвитку народного господарства як єдиного ціло­го; по-друге, активізувати роль місцевих органів для вироблення планів на різних рівнях—регіональному, міжгалузевому, галузе-

20

вому, об'єднань, підприємств; по-третє, реалізувати політику і всю систему в суспільному відтворенні.

Вважалося, що на цій основі досягається органічна єдність політики і економіки, відбувається гармонізація інтересів. А на практиці державний інтерес, який намагалися всіма засобами реа­лізувати, виявлявся інтересом апарату управління, що призводило до протиставлення інтересів керуючих і керованих, ще більше зміц­нювало адміністративну систему.

В умовам волюнтаристської політики, адміністративно-команд­ної системи управління відбувається трансформація дії та викори­стання законів суспільного розвитку, в тому числі економічних. З огляду на те, що функціонування економічних законів видозміни­лося під впливом волюнтаристської політики, остання через госпо­дарський механізм знову “повертається” в економіку. Така взає­модія економіки і політики має своєрідну особливість, яка полягає в тому, що деформації в економіці відбуваються в розширеному масштабі. З таким відтворенням ми постійно стикаємось.

Політика як концентроване вираження економіки має будува­тися на врахуванні вимог об'єктивно діючої системи економічних законів. Це дасть можливість їй “повертатися” в економіку актив­ним фактором її розвитку.
Економічна теорія — основа наукової політики

Перехід до ринкової економіки може відбутися лише на основі використання реально діючих причинно-наслідкових зв'яз­ків в економічному житті, врахування інтересів усіх господарюю­чих суб'єктів, тобто політики, побудованої на науковій теорії й адекватно трансформованої у господарському механізмі. Саме у зв’язку з цим першоосновою вироблення науково обгрунтованої економічної політики є економічна теорія. Усякий відхід від теорії призводить до суб'єктивізму, сутність якого полягає в ігноруванні об'єктивних вимог і умов, а отже, у висуненні необгрунтованих зав­дань і рішень, що врешті-решт обертається нераціональним вико­ристанням природних, матеріальних, фінансових, людських ресур­сів, породжує диспропорції в суспільному виробництві та соціальні суперечності.

Наукове обгрунтування економічної політики сприятиме глибо­кому оновленню матеріального життя, більш повному розкриттю соціальних ресурсів суспільства.

Для вироблення економічної стратегії (рис. 1), що грунтується на всебічному врахуванні вимог об'єктивних економічних законів, першорядне значення має забезпечення реалістичної” об'єктивної оцінки, з одного боку, досягнень у вирішенні соціально-економічних завдань, виявленні труднощів і-недоліків, їхніх причин, а з іншо­го — такої самої реалістичної оцінки наявних можливостей, ресур­сів для подальшого соціально-економічного розвитку.



21

Рис. 1. Вироблення економічної стратегії

Без вирішення цих питань, врахування їх в економічній політи­ці неможливий прогрес в економіці. Про це свідчить весь постсоціалістичний досвід. Передусім неправильно визначались провідні концепції теорії — прискорення соціально-економічного розвитку країни, перебудови, підпорядкування їй усіх теоретичних напрямів. Відповідно вироблялися і перероблялися пріоритети економічного розвитку, методи господарювання.

Неправильне. визначення провідних концепцій доповнювалося помилковим положенням, що радикальні перетворення у всьому базисі й надбудові не потрібні, що досить усунути наявні деформа­ції в суспільному організмі, виправити систему управління, і за­працюють нові (економічні) методи господарювання. Цього не ста­лося тому, що стара система, не зазнаючи докорінних перетворень у відносинах власності, відтворювала старі методи, відторгаючи нові. Для того щоб нові методи запрацювали, необхідні були ради­кальні зміни всієї суспільної будови—від економічного фундамент ту до надбудови. Такий висновок зроблено за досвідом світової прогресивної практики.

Наукова об'єктивність у політиці вимагає врахування прита­манних суспільству суперечностей і труднощів. Більше того, економічні закони діють як тенденції, форми їх вияву неоднозначні й можуть варіювати під впливом різних обставин. Дуже важливо в практиці суспільного господарювання на кожному етапі розвит­ку суспільства вміти користуватися науковими знаннями законів, враховувати їхню дію, чітко визначати роль і місце суб'єктивного фактора.

Економічна політика, вироблена суспільством, має втілюватись у життя через владні органи, трудові колективи. Будь-яка відміна

22

функцій тих чи інших організацій є глибоко помилковою і непри­пустимою.

Тим часом протягом усієї історії розвитку нашого суспільства партія, зосередивши в своїх руках функції управління, здійснюва­ла владу, усунувши тим самим від неї трудящих. Державні органи втратили свої функції й були по суті лише виконавчими органами партії, які самостійно не могли прийняти жодного законодавчого акту, хоча й затверджували їх, але лише після того, як щодо них прийняла рішення тодішня правляча партія.

Те ж саме було і з наймасовішою організацією — профспілка­ми, які перетворилися на орган, що виконував поставлені партією завдання, а не забезпечував інтереси трудящих, яких він представ­ляв. У результаті профспілки втратили свою головну функцію — захист інтересів трудящих, виконуючи їх епізодично, формально, оскільки відстоювали відомчі інтереси. Сутність .професійних спі­лок деформувалася і звелася практично нанівець.

Перебудова в усіх сферах життя — економічній, політичній, со­ціальній і духовній — не може відбутися без перебудови в суб'єк­тах, що формують політику, у тому числі таких, як партії та дер­жава. Слід також ураховувати, що оскільки політика е. головним фактором змін в усіх сферах суспільства, то вона може бути не тільки гальмом економічного розвитку, а й фактором зростання економіки. Для цього має бути вироблена принципово нова-теоре­тична концепція суб'єкта і об'єкта економічної політики.

Конструктивною е лише концепція багатосуб'єктної економічної , політики, відповідно до якої справжніми суб'єктами економічної політики повинні бути працівники, трудові колективи, громадські, державні та політичні організації. Реальні потреби та інтереси суб'єктів господарської діяльності — об'єкт економічної політики. Такий підхід дає можливість сформувати нові економічні й полі­тичні структури і з їх допомогою — демократичне суспільство.
2. Основні напрями, пріоритети, методи, інструменти економічної політики

Напрями і пріоритети економічної політики

Економічна політика через господарський механізм позитивно впливає на економі­ку лише в тому випадку, коли вона реа­лістична, тобто орієнтована на поставлені цілі, які відбивають на­сущні інтереси суб'єктів суспільства, і спирається на реальні мож­ливості, ресурси соціально-економічного розвитку.

Практика довела, що політика, орієнтована на завищені цілі, не справляє позитивного впливу не тільки на економіку, а й на со­ціальну і політичну сфери, деморалізує людей.

У кожний період важливо визначити конкретні напрями еконо-

23

мічної політики, їхній зміст, політичну значимість. Вибір цих на­прямів не може бути довільним. На кожному етапі розвитку су­спільства він визначається рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, конкретними історичними умовами, ситуа­цією в світі. Одним з найважливіших завдань суб'єктів економіч­ної політики якраз і є врахування в практичній діяльності голов­них особливостей кожного етапу розвитку країни. Тільки на цих засадах можна забезпечити глибоку наукову обгрунтованість і реалізм принципових настанов у галузі економіки, гуманізм цілей, наступність у розв'язанні соціально-економічних завдань.

Напрями економічної політики різноманітні за змістом і полі­тичною значимістю, їх можна класифікувати за сферами економіч­ного життя (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, торгівля тощо); часом дії (довго-, середньо-, ко­роткострокові); політичною і соціально-економічною значимістю. . При цьому важливе значення має виділення головних напрямів суспільного виробництва, які забезпечують створення прогресивної структури економіки— неодмінної умови її переходу до нової якос­ті зростання. Без їх визначення не можна ефективно використову­вати стимули до Праці, реалізувати сукупність різнобічних інтере­сів суспільства і швидко рухатися вперед.

Пріоритетний підхід до економіки—це завжди політичний, стратегічний підхід. Пріоритети мають визначатися виходячи з ін­тересів і здійснюватися через них. Вони повинні сприяти науково­му передбаченню перспектив розвитку економіки, її структури, впливу на соціальну сферу, людину, природу. У свою чергу, за цими перспективами можна прогнозувати реальні суперечності та шляхи, способи їх вирішення. Тим самим економічна політика, по­будована на науковій теорії, перетворюється на фактор суспільно­го прогресу.

Пріоритетний розвиток тієї чи іншої сфери економіки передба­чає взаємодію двох факторів — забезпечення прогресивної матері­ально-технічної бази в цій сфері, використання підготовлених кад­рів, предметів праці, інших елементів виробництва, а також мате­ріального і морального стимулювання його розвитку. Це забезпе­чить єдність науково-технічного і соціального підходу до розв'язан­ня вузлових питань економіки. Отже, зміна пріоритетів в економіч­ній політиці можлива лише в тому випадку, якщо вона забезпечена адекватними змінами перелічених процесів.

При виробленні економічної політики слід широко використову­вати світовий досвід господарювання, розвитку науково-технічного прогресу, наукове передбачення. Орієнтація економіки лише на минулий чи сьогоднішній досвід веде до застою, регресу.

Економічна політика як .фактор економічного розвитку має. на­цілювати функціонування господарства на розв'язання таких ос-

24

новних завдань: вибір пріоритетних напрямів розвитку, які, з од­ного боку, забезпечать зростання галузей, що втілюють досягнен­ня науково-технічного прогресу, а з другого — дадуть можли­вість згорнути виробництва і сфери, успадковані від минулого. Це якісно змінить економіку, спрямує її розвиток на задоволення потреб населення.

Важливе місце в цьому процесі належить структурній перебу­дові економіки, оскільки нинішня структура народного господарст­ва, що склалася в основному ще в роки індустріалізації, безнадій­но застаріла, неефективна, не працює повною мірою на людські потреби. Зміни, які вносилися свого часу, були частковими, не комплексними, не докорінними. У результаті в економіці країни переважають капіталомісткі, насамперед добувні, та ресурсоємні галузі. Водночас частка галузей, від яких залежить прискорення науково-технічного прогресу і успішне розв'язання соціальних зав­дань, незначна.

Настав час, коли слід серйозно переосмислити сучасний рівень суспільного розвитку, по-новому оцінити перспективи. Економіка, всі її галузі й підгалузі повинні не тільки відповідати досягненням науково-технічної революції, а й працювати на задоволення різно­манітних сучасних потреб кожної людини, кожної сім'ї, суспільст­ва в цілому.
Методи, Інструменти економічної політики

Неодмінною умовою здійснення стратегічних цілей, напрямів, пріоритетів економічного розвитку є визначення шляхів, методів, інструментів економічної політики. Останні стають факто­ром оновлення економіки тоді, коли вони вдосконалюються не са­мі по собі, ізольовано від стратегічних цілей і пріоритетів, а в ор­ганічній єдності з ними, в процесі безперервного руху.

Досвід показує, що економічні методи управління не встанов­люються з утвердженням певної власності на засоби виробництва, а також після прийняття державних та інших рішень, як це було прийнято вважати. Більше того, такі методи в нашій економіці практично не використовувалися (за винятком періоду нової еко­номічної, політики). Причина полягала у незмінності виробничих відносин, А оскільки вони не зазнали докорінних змін і на сьогод­нішній день, то й нині переважають адміністративно-командні ме­тоди управління.

Потребують уточнення і самі поняття адміністративно-командні та економічні методи управління. Сутність перших найчастіше зво­диться до того, що вони діють через накази, розпорядження, за­борони та інші прийоми неекономічного тиску. Це поверховий про­яв адміністративно-командних методів управління. Він не дає відповіді на запитання: чому так відбувається? І тому багато хто вважає, що досить знайти якийсь універсальний показник оцінки

25

роботи, замінити органи управління, скоротити їх, перегрупувати або замінити кадри більш підготовленими, освіченими,— і система управління запрацює. Все це вже робилося неодноразово, а успіху не принесло. Причину слід шукати глибше — в економічних відно­синах, у їх серцевині — відносинах власності на засоби виробницт­ва. Остання монопольне зосереджена в руках держави, яка через це є монополістом влади і силою цієї влади спонукає виробників (підприємства, організації) до реалізації так званих загальнона­родних інтересів, не дуже дбаючи про інтереси колективів вироб­ників і окремих людей. Отже, адміністративно-командні методи управління—це методи жорсткого ієрархічного підпорядкування (економічними і неекономічними прийомами і підоймами) особи­стих і колективних інтересів загальнонародним. Такі методи також можуть бути ефективними, але лише в екстремальних умовах, що довела історія розвитку нашої країни.

Концентрація економічної та політичної влади в руках держа­ви зробила економіку країни некерованою, призвела до диспропорціональності, багатомільярдного дефіциту державного бюджету, хронічної нестачі переважної частини товарів, невиконання соці­альних програм.

Господарська політика, побудована на адміністративно-команд­них методах, застосовує відповідні інструменти—нормативні доку­менти, інструкції, накази, розпорядження, які на практиці є ні чим іншим, як інструментами “тиску”.

Все це сковувало самостійність колективів, бажання виявляти ініціативу, творчість, породжувало байдужість і апатію до вироб­ництва, його вдосконалення.

Разом з тим, як інструменти “тиску” використовуються і вар­тісні підойми —ціни, податки тощо. Досить згадати, як у післяво­єнний період високі податки на фруктові дерева призвели до прак­тичного знищення садів на присадибних ділянках. Або інший при­клад. Ціни, відірвані, від вартості на сільськогосподарську техніку, інші знаряддя праці, предмети споживання,— це також інструмен­ти “тиску”, що використовуються досі адміністративно-командною системою управління.

Як бачимо, сутність методів управління визначається не еконо­мічними чи позаекономічними інструментами, що застосовуються в господарському житті, а виробничими відносинами,—тим, на­скільки вони відповідають характеру і рівню розвитку продуктив­них сил, вдосконалюються разом з ними. Якщо вдосконалення ви­робничих відносин здійснюється через інтереси і на основі їх, то використовуються економічні методи управління. Це здійснюється не через підпорядкування інтересів одних в ім'я інших, а поєднан­ням усіх видів інтересів,

26

Отже, суспільство може перейти на економічні методи господа­рювання при виконанні таких умов:

врахування і реалізація інтересів усіх господарюючих суб'єктів, які беруть участь в економічному житті;

виявлення об'єктивних суперечностей економічних інтересів і розв'язання їх застосуванням ефективних форм і засобів управ­ління;

суб'єкти власності, а отже, і влади на всіх рівнях мають займа­тися управлінням інтересами і через інтереси;

усі суб'єкти економічної політики мають бути рівноправними. Цього можна досягти шляхом створення однакових економічних і політико-правових умов для всіх господарюючих об'єктів.

Такий підхід дасть змогу уникнути неправильних теоретичних трактувань методів керівництва і практичних заходів, спрямованих на розвиток економіки. Економічні методи керівництва не ототож­нюватимуться з використанням товарно-грошових відносин, вартіс­них категорій і децентралізацією, а адміністративно-командні — лише з централізацією і використанням планових нормативів.

Утвердження на практиці економічних методів керівництва еко­номікою можливе, з одного боку, при викорененні традиційного розуміння плану і ринку, спроб “планового” встановлення цін і здійснення планування шляхом визначення обсягів виробництва за галузями “у натурі” з наступним їх погодженням у матеріальних балансах, з іншого—при органічній єдності ринкових і неринкових зв'язків, що передбачають докорінне перетворення системи пла­нування і системи Організації ринку.

Згідно з цим система ціноутворення стане ринковою, що набли­зить ціни товарів до їхньої вартості, виявить реальні потреби, дасть змогу узгодити інтереси виробника і споживача.

Разом з тим для того, щоб закони ринку не дестабілізували су­спільство, не стимулювали зростання нездорових потреб, а сприяли прогресу суспільства, має здійснюватись ринкове регулювання. Важлива роль у цьому процесі належить державі. При цьому по­винні використовуватись податкова, інвестиційна і, кредитна полі­тика, різноманітні пільги, санкції, антимонопольні та антиінфляційні заходи і заходи соціального захисту громадян тощо.

Отже, економічні методи господарювання і адекватні їм еконо­мічні та правові регулятори потребують радикальних змін і в ба­зисних відносинах, і в надбудові, вироблення нової концепції функ­цій держави. Вона не повинна втручатися в діяльність не підпо­рядкованих їй підприємств, у роботу регіонів різних рівнів. Зусил­ля держави мають зосереджуватися на специфічних завданнях, спрямованих на реалізацію загальнонаціональних інтересів; зміц­нення фінансової системи, розвиток інфраструктури, захист держа-

27
ви, охорону навколишнього середовища, здійснення соціальних га­рантій.

Використання економічних методів управління збільшує потре­бу у висококласних керівниках-професіоналах, які володіють на­уковими засадами управління і здатні, спираючись на колектив, вирішувати найскладніші соціально-економічні питання.

Отже, втілення в життя нової концепції суб'єкта і об'єкта еко­номічної політики передбачає вирішення таких завдань.

1. Перерозподіл економічної та політичної влади, що можна здійснити не автономно, а в їх єдності. В економічній сфері це від-- бувається через радикальне перетворення відносин власності, а в сфері політики—шляхом передачі владних функцій від централь­них органів до місцевих.

2. Перегляд у зв'язку з процесами, що відбуваються, функцій держави, обмеження їх сферою інтересів, які не можуть бути за­безпечені на іншому рівні, крім державного.

3. Забезпечення надійного захисту інтересів суспільства від ринкової стихії завдяки створенню нового економічного механізму і застосуванню адекватних йому інструментів і методів.

4. Перебудова структурної та інвестиційної політики з акцен­том на пріоритетне введення в дію об'єктів житла, соціально-куль­турної сфери, розвитку галузей, які працюють на задоволення по­треб людини.

Економічна політика, яка спирається на реальні, а не дефор­мовані причинно-наслідкові зв'язки, враховує інтереси всіх госпо­дарюючих суб'єктів, визначає досяжні цілі, напрями, пріоритети економічного розвитку, використовує адекватні їм шляхи, методи та інструменти, стане могутнім фактором оновлення економіки, сприятиме вирішенню суперечностей між продуктивними силами, що безперервно розвиваються, і конкретними формами виробничих

Терміни і поняття

Наукова політика Суб'єкти економічної політики Об'єкти економічної політики Суб'єктивістська, волюнтаристська по­літика Взаємодія економіки і політики Єдність політики і економіки Економічна стратегія Багатосуб'єктна економічна політика Напрями економічної політики Пріоритети економічної політики Методи економічної політики Інструменти економічної політики Прогресивна структура економіки Політика як фактор-оновлення еконо­міки Економічні методи управління Адміністративно-командні методи уп­равління
28

Контрольні запитання і завдання

1. За яких умов економічна політика стає науковою? Що забезпечує її реалізацію?

2. Розкрийте причини суб'єктивізму і волюнтаризму економічної політики. На яких догмах вони засновані?

3. Поясніть, як волюнтаристська політика повертається в економіку і як впливає на неї.

4. Що являє собою економічна стратегія, який механізм її формування?

5. Дайте критичну оцінку моносуб'єктної концепції економічної політики. Поясніть, чому конструктивною може бути лише концепція багатосуб'єктної еко­номічної політики.

6. .Поясніть, як визначаються конкретні напрями економічної політики, її зміст, політична значимість. Чи може бути їх вибір довільним? Дайте класифі­кацію напрямів економічної політики.

7. Що таке пріоритетний підхід в економіці? Як може бути здійснений пріо­ритетний розвиток в економіці?

8. Розкрийте поняття “адміністративно-командні” та “економічні” методи управління. На чому вони засновані? Що потрібно для того, щоб економічні методи господарювання стали домінуючими в нашій економіці?

Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации