Субботин В.М. Теория государства и права Украины.Учебное пособие - файл n1.doc
приобрестиСубботин В.М. Теория государства и права Украины.Учебное пособиескачать (457 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc
В.М. СУББОТІН, О.В. ФІЛОНОВ, Л.М. КНЯЗЬКОВА, І.Я. ТОДОРОВ
Серія "ВИЩА ОСВІТА XXI СТОЛІТТЯ"
ТЕОРІЯ
ДЕРЖАВИ і ПРАВА
Навчальний посібник
Київ
Знання 2005
УДК [321.01+340](075.8) ББК 67я73 ТЗЗ
Рекомендовано вченою радою Донецького юридичного інституту МВС України при Донецькому національному університеті (протокол № 3 від ЗО березня 2005р.) Рецензенти:
М.В. Примуш, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політології Донецького національного університету;
С.В. Ліхачов, кандидат юридичних наук, доцент, начальник кафедри адміністративного права та державного управління;
П.І. Павленко, кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права Донецького інституту внутрішніх справ
тзз
Теорія держави і права: Навч. посіб. / В.М. Субботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров. — К.: Знання, 2005. — 327 с. — (Вища освіта XXI століття).
ISBN 966-346-016-4
У навчальному посібнику розкривається зміст теорії держави і права як науки і як навчальної дисципліни. Розглядаються закономірності виникнення держави і права, їх типологія, структура, взаємодія елементів тощо. На основі класичного підходу висвітлюються найважливіші інститути сучасної держави, особливу увагу приділено концепціям побудови демократичної правової держави. За змістом посібник відповідає навчальній дисципліні "Теорія держави і права".
Розраховано на студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальністю "Правознавство", викладачів, усіх, кого цікавить теорія держави і права.
УДК [321.01+340](075.8) ББК 67я73 © В.М. Субботін, О.В. Філонов,
Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров, 2005 © Видавництво "Знання", 2005
ISBN 966-346-016-4 ЗМІСТ
м Вступ 9 Тема 1. ДЕРЖАВА, ПРАВО Й ОСОБИСТІСТЬ 13
Поняття людини, громадянина, особистості 14
Держава і правовий статус особистості 19
Межі правового регулювання і діяльності держави 28
Тема 2. ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ 35
Умови утворення держави 35
Відмінність держави від родоплемінних утворень 43
Теорії походження держави і права 44
ТемаЗ. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ 50
Поняття та ознаки держави 51
Природа держави 59
Складові елементи держави 61
Функції державної влади 65
Функції держави 69
Історичні типи держави 72
Тема 4. ФОРМИ ДЕРЖАВИ 81
Визначення форми держави і її структура 82
Види форм правління і їхні відмінності 82
Види форм державного устрою і їхні відмінності... 88
Зміст
Політичний режим 95
Форма Української держави 98
Тема 5. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА 100
Поняття політичної системи 100
Види політичних систем 105
Тема 6. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ 108
Поняття й ознаки апарату управління державою 108
Принцип поділу влади як головна ознака
організації апарату управління державою 112
Тема 7. ПРАВОВА ДЕРЖАВА 118
Формування теоретичних основ правової держави 118
Погляди сучасних дослідників держави і права
на проблему правової держави 119
7.3. Основні ознаки правової держави 119
Тема 8. НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА І ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО 137
Поняття національної безпеки і її компоненти— 137
Співвідношення категорій держава та етнос 139
Принципи етнонаціональної політики 141
Основні ідеї української державності 141
Тема 9. ПОНЯТТЯ Й ОЗНАКИ ПРАВА 145
Походження права 145
Визначення і головні ознаки права 149
Призначення права 153
Функції права 154
Сутність права 160
Тема 10. ДЖЕРЕЛА ПРАВА 162 10.1. Поняття і види джерел права 162
Зміст
10.2. Особливості нормативно-правового акта
як джерела права 176
Тема 11. СТРУКТУРА ПРАВА 189
Поняття системи права. Система права і пра
вова система 189
Структурні елементи системи права 191
Підстави класифікації норм за галузями.
Предмет і метод правового регулювання 196
Тема 12. НОРМА ПРАВА 200
Поняття та ознаки правових норм 200
Структура норм права 204
Основні види правових норм 209
Співвідношення норм права і текстів
нормативних актів 217
Тема 13. ОСНОВНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ ... 224 13.1. Поняття правової системи, різні
підходи до класифікації правових систем 224
Романо-германська правова сім'я 227
Характеристика англосаксонської правової
системи 229
Мусульманське право 232
Тема 14. ПРАВОВІДНОСИНИ 235
Поняття, ознаки, склад правовідносин 235
Суб'єкти правовідносин 239
Юридичний зміст правовідносин 242
Об'єкти правовідносин 245
Юридичні факти 247
Тема 15. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 251 15.1. Співвідношення соціальної і юридичної від
повідальності. Юридична відповідальність
як особливий вид правовідносин 251
ВСТУП
Зміст
Правопорушення як підстава юридичної
відповідальності 256
Принципи юридичної відповідальності 265
Види юридичної відповідальності 269
Тема 16. ЮРИДИЧНИЙ ПРОЦЕС І ЗАКОНННІСТЬ ....... 276
Поняття, етапи та види юридичного процесу .... 276
Поняття законності і її значення 283
Основні принципи і гарантії законності 285
Правопорядок і суспільний порядок 286
Основні шляхи посилення законності та право
порядку в Україні 288
Тема 17. ПРАВОВА КУЛЬТУРА, ПРАВОСВІДОМІСТЬ
І ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ 295
Правова культура, її види і функції 295
Поняття, структура, види правосвідомості.
Функції правосвідомості 297
17.3. Правове виховання: поняття, способи,
методи, ефективність 300
Рекомендована література 302
Словник основних термінів і понять 305
'
Теорія держави і права як наука і навчальна дисципліна.
Теорія держави і права — це систематизований комплекс знань про державу й право та їхній взаємозв'язок і розвиток. Найголовніша риса цього комплексу: він спирається на сукупність даних про державу і право в сучасній правничій науці та науковій думці. Така правова інформація подається різноманітними науковими школами, і на цьому ґрунті формується загаль-ноюридичний погляд на основні закономірності виникнення, розвитку права і державних інститутів. Крім того, слід зазначити, що теорія держави і права за своєю суттю є своєрідним фундаментом юридичного знання та правової освіти. Саме з неї починаються перші кроки майбутнього фахівця-правознавця. Тому теорія держави і права є однією з базових наукових дисциплін юридичного профілю.
Кожна наука ставить за мету одержати об'єктивні, достовірні й систематизовані дані про навколишню дійсність. З погляду предмета вивчення всі науки поділяються на дві великі групи — природничі та суспільні. Так, суспільні науки вивчають процеси, що відбуваються в людському суспільстві.
8
9
Вступ
У свою чергу, суспільні науки залежно від конкретного предмета поділяються на галузі знань — соціологію, психологію, політологію і т. ін.
До суспільних належать і науки, предметом яких є державно-правові інститути і їхнє функціонування. Такі науки входять до складу юридичних.
Юридичні науки мають свою складну внутрішню структуру, організовану залежно від предмета вивчення.
Ця структура така:
Загальнотеоретичні й історичні юридичні науки. До них
належать теорія держави і права, історія держави і права
України, історія держави і права зарубіжних країн, історія вчень
про державу і право. Вони виступають як методологічні стосов
но інших юридичних наук.
Галузеві юридичні науки. Це науки конституційного, цив
ільного, кримінального, трудового, адміністративного права і т. ін.
Вони вивчають норми матеріального права у різних галузях.
Науки, що вивчають структуру, організацію і порядок
діяльності державних органів, — суд, прокуратуру і т. ін.
Науки, що вивчають міжнародне право, — міжнародне
публічне право, міжнародне приватне право, право міжнарод
них договорів тощо.
Прикладні юридичні науки — судова статистика, судо
ва медицина, судова психіатрія, криміналістика і криміно
логія тощо.
Наведена загальна структура спонукає нас до дуже важливої думки. Не слід змішувати назву предмета науки і назву самої науки. Так, конституційне право — це галузь права, яку вивчає наука конституційного права. До речі, у кожній країні існує своя сукупність юридичних наук. Тому правильно вживати, наприклад, такі терміни: "українська наука конституційного права", "американська наука конституційного права" і т. ін.
Предмет, функції та метод теорії держави і права. Кожна з юридичних наук та навчальних дисциплін з того чи іншого боку, під своїм кутом зору вивчає державу та право. Тому юриспру-
10
Вступ
денцію загалом можна умовно порівняти з прекрасним діамантом. Кожна з його граней — це та або інша юридична наука. Якщо в кристалі зникне хоча б одна невеличка грань — пропаде чудова гра світла. Можна сказати, що кожна правова дисципліна має своє місце у складній системі, яка називається юриспруденцією. Однак слід чітко уявляти, які риси та властивості державно-правової реальності вивчає і досліджує конкретна наука та дисципліна. Спробуємо розібратися, що є предметом нашої дисципліни.
Отже, теорія держави і права як самостійна юридична наука має власний предмет вивчення. Будучи теоретичною дисципліною, вона виявляє і вивчає найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Тому основні поняття, якими оперує ця наука, мають абстрактний, узагальнений характер. У ній формулюються основні юридичні терміни, що використовуються в інших юридичних дисциплінах, у текстах законів.
Тому логіка юридичної освіти диктує юристу-початківцю, що перш ніж переходити до вивчення галузевих юридичних наук, слід засвоїти положення науки теорії держави і права.
Наука теорії держави і права розвивається у взаємодії з іншими юридичними науками. Збагачуючи їх новими теоретичними категоріями, вона, разом з тим, виробляє їх на основі конкретних даних, отриманих іншими юридичними науками. На цій підставі можна виділити
функції теорії держави і права:
Описова (дати характеристику сучасного стану держави).
Узагальнення і виявлення закономірностей (необхідне для
отримання знань про основні тенденції розвитку досліджувано
го явища).
Прогностична (зробити спробу створити модель майбут
нього стану держави і права).
Практична (наука повинна дати рекомендації щодо ко
рекції і раціоналізації існуючого стану).
Відповідно до перелічених функцій, теорія держави і права покликана виявити засоби і результати взаємодії суспіль-
11
Вступ
ства з державою і правом, описати механізм державності (держапарат), на підставі системного підходу розкрити природу і показати, як діє, існує і функціонує сучасна держава, узагальнити досвід побудови державної організації, дати юристу систему наукових понять. Більш широко головне завдання теорії держави і права можна визначити як прагнення зробити знання про досліджувані явища частиною наукової картини світу.
У науці теорії держави і права використовується широкий набір методів пізнання державно-правових явищ. Усю сукупність методів, що застосовуються в науці теорії держави і права, можна розбити на три групи. До першої належать загал ьнофілософські методи, що дають змогу співвіднести закономірності розвитку держави і права з головними загальними законами природи і суспільства. До другої групи входять загальнонаукові методи, серед яких слід особливо виділити системний аналіз, що дозволяє з'ясувати структуру досліджуваних явищ і взаємозв'язок її елементів; метод порівняльного правознавства, необхідний для порівняння позитивного правового досвіду інших країн і виявлення їхніх сильних і слабких сторін та вироблення рекомендацій з удосконалення законодавства; кількісні методи, що дають можливість автоматизованого пошуку й аналізу нормативних актів.
Одним із важливих методів є також формально-логічний. Поряд з ним використовуються порівняльний та історичний методи. Для одержання узагальнених уявлень про державу і право застосовується метод абстрагування. У досліджуваних явищах виділяються тільки сутнісні риси й відкидається випадкове, часткове, нехарактерне.
Сучасна наука теорії держави розвивається на основі демократичних і гуманістичних традицій. Вона виступає могутнім засобом формування нового юридичного світогляду професіо-налів-правознавців, українського суспільства в цілому, необхідного в умовах політичних, економічних і правових реформ.
Тема 1
ДЕРЖАВА, ПРАВО Й ОСОБИСТІСТЬ
Поняття людини, громадянина, особистості.
Держава і правовий статус особистості.
Межі правового регулювання і діяльності держави.
Питання про співвідношення таких понять, як держава, право й особистість, було важливим для юридичної науки в усі часи. У наш час питання про співвідношення держави, права й особистості набуло ще більш актуального значення, оскільки Україна будує правову демократичну державу, головною метою якої є задоволення потреб людини, охорона її прав і свобод. Відповідно до Конституції України (ст. 3): "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".
У цій лекції ми розглянемо взаємовідносини держави, права й особистості, їхню взаємну відповідальність, роль держави в забезпеченні прав і свобод громадян.
12
13
Тема 1
Держава, право й особистість
1.1. Поняття людини, громадянина, особистості
Людське суспільство складається з конкретних людей, різноманітних зв'язків, що перебувають у системі суспільних відносин, у які вони вступають у процесі виробництва й розподілу матеріальних благ, а також беруть участь у політичній, культурній та інших сферах соціального буття. Поза цими зв'язками і відношеннями конкретний індивід виступає як людина, тобто жива істота.
Людина є невід'ємною частиною природи, що виявляється в її біологічних, фізичних, фізіологічних і психічних процесах. Будовою скелета, внутрішніх органів, головного мозку, біохімічним складом крові, анатомо-фізіологічними особливостями люди схожі на людиноподібних мавп. Проте завдяки своїм біологічним особливостям людина в ході тривалої еволюції істотно перетворила себе, створивши якісно новий, невідомий природі стан — людське суспільство.
У характеристиці соціальної суті людини принципово важливим є розуміння її як громадянина.
Громадянином є особа, що має правову належність до тієї чи іншої держави, підпадає під дію її законів, інших нормативно-правових актів і співвідносить свою поведінку з правовими положеннями цієї держави.
Для громадянства характерні сталі взаємні права й обов'язки людини і держави. В особі своїх органів і посадових осіб держава відповідальна перед громадянами, зобов'язується діяти на благо їх і суспільства, всебічно захищати права громадян як на своїй території, так і поза нею.
У свою чергу, громадянин зобов'язується точно виконувати нормативні положення держави, не порушувати прав і законних інтересів інших суб'єктів права, не заподіювати шкоди навколишньому природному середовищу, захищати суспільство, державу від нападів іззовні.
14
Отримання громадянства пов'язане з двома чинниками:
народження людини (філіація);
спеціальне рішення компетентних державних органів, за
заявою (натуралізація).
У більшості країн дитина автоматично визнається громадянином держави, громадянами якої є її батьки. Проте по досягненні повноліття людина може за бажанням позбутися громадянства, стати особою без громадянства або претендувати на громадянство іншої держави.
У ряді авторитарних і тоталітарних країн людина може бути позбавлена громадянства за скоєння злочинів та інших дій, що завдають збитку державі або її безпеці.
Таким чином, громадянин — це людина у її співвідношенні з державою, політичною владою в суспільстві і законом, заснованим на державно-правовому визнанні конкретного індивіда носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.
Інститут громадянства виник порівняно недавно в процесі буржуазних революцій під впливом теорії про природні, такі, що не підлягають відчуженню, права у суспільстві.
З часів проголошення Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки (1776 р.) буржуазна держава визнає людину вільним і рівноправним членом цивілізованого суспільства, активним учасником здійснення суверенної влади і політичного життя країни.
У феодальній державі, заснованій на поділі населення за станами і нерівності їхніх прав, існував інститут підданства, що символізував повну залежність людини від влади і сваволі монарха, узаконював обов'язок індивіда перебувати "під даниною" і цілком виконувати будь-які веління свого пана. Тепер термін "підданство" вживається стосовно держав з монархічною формою правління. Передбачається, що підданство — це правовий зв'язок індивіда з монархом. Проте в більшості сучасних європейських монархій терміни "громадянство" і "підданство" — повні синоніми.
15
Тема 1
Держава, право й особистість
Державно-правовими зв'язками індивіда не вичерпується розмаїття його становища у сфері політики, культури, економіки. Для його характеристики використовується спеціальне поняття особистість. Кожна людина, вступаючи в життя, застає світ речей, предметів, зроблених попередніми поколіннями людей, різні політичні, соціальні інститути та установи, а також історично сформовані соціальні норми, правила мислення і граматики, естетичні смаки й інші форми суспільної свідомості. Щоб стати повноправним членом суспільства, брати особисту участь у його справах, індивід повинен у тій або іншій мірі засвоїти наявні дані про природу і суспільство, опанувати мовлення і правила граматики, вивчити чинні соціальні норми, освоїти професію і прилучитися до досягнень культури. Сукупність властивостей, що характеризують людину як соціальну істоту, учасника суспільних відносин, і охоплює поняття особистості. "Сутність "особи особистості", — писав К. Маркс, — становить не її борода, не її кров, не її абстрактна фізична природа, а її соціальна якість". Особистістю не народжуються, а стають, і не будь-хто може виступати в цій ролі. Так, особистістю не є дитина і душевнохвора людина.
Таким чином, поняття "людина" й "особистість", відображаючи різні аспекти одного цілого — окремого індивіда, перебувають між собою в тісному взаємозв'язку. Як продукт природи, конкретна людина виступає матеріальною, біологічною основою особистості. Для особистості як продукту суспільства характерна єдність індивідуальних соціальних і біологічних рис, зокрема таких:
Ознаки, що характеризують соціальні зв'язки і відносини
людини (економічні, політичні, національні, класові, юридичні,
моральні й інші).
Набуті особистим досвідом знання, навички, звички,
культурний рівень.
Біологічно зумовлені риси: інстинкти, темперамент, по
чуття, елементарні потреби, стан здоров'я.
16
4. Риси індивідуальної психіки і мислення, можливості пізнавати світ, створювати, добутки літератури, науки, мистецтва.
Конкретна особистість завжди індивідуальна. Психологічні риси, соціальний досвід, вид діяльності, темперамент, а також інтенсивність прояву цих рис у кожній людині поєднуються з найрізноманітнішою уявою і визначають неповторність особистості, її відмінність від усіх інших членів суспільства. У природі не буває однакових, схожих особистостей.
Неповторна індивідуальність особистості має в собі й загальні ознаки, властиві людині як представнику певної соціальної групи людей, класу, національності, роду занять, соціального стану і т. ін.
Сукупність таких загальних рис особистості утворює її соціальний тип. Можна говорити про особистості робітника, інженера, вченого, політика, пенсіонера, злочинця.
Кожна конкретно-історична формація завдяки особливостям її виробничих, політичних та інших відносин породжує суворо визначену сукупність соціальних типів особистості і їхні стійкі стосунки один з одним. Феодальне суспільство, наприклад, характеризувалося такими соціальними типами особистості, як феодал, поміщик, воїн, церковник, селянин, ремісник і т. ін. Капіталістичне суспільство ґрунтується на інших виробничих відносинах і створює нові типи соціальних особистостей: капіталіст, представник середньої і дрібної буржуазії, робітник, інженер, фермер і т. ін.
Сполучення індивідуальних і загальних рис особистості зумовлюється впливом на неї двох взаємовиключних сил і тенденцій. Внаслідок суспільного поділу праці, а також з деяких інших причин людина може існувати і розвиватися тільки в суспільстві, спілкуючись з іншими його членами в процесі виробництва і розподілу матеріальних благ, створення духовних цінностей. Стаючи одним з багатьох членів конкретної соціальної групи, особистість набуває своїх характерних рис. У той же час особистість намагається виділитися з маси собі подібних,
17
Тема 1
Держава, право й особистість
найбільш повно розкрити свою індивідуальність, домогтися успіхів на якомусь поприщі й мати суспільне визнання своїх трудових, політичних, наукових заслуг, здобути популярність на ниві літератури, мистецтва або в іншій соціальній сфері. Хтось хоче стати процвітаючим бізнесменом або кваліфікованим спеціалістом, хтось відомим письменником, мудрим політиком або великим ученим, а хтось, експлуатуючи свої зовнішні дані, — популярною фотомоделлю.
Домогтися визнання суспільства, як правило, вдається неординарній особистості, що має певні можливості, талант, високі професійні навички, які ця людина має від народження і які вдосконалила, розвиваючи в процесі навчання, виховання і трудової діяльності.
Процес становлення особистості може протікати дуже інтенсивно або, навпаки, повільно, залежно від бажання і можливості індивіда набути і розвинути в собі властивості, притаманні певному соціальному типові особистості.
Не можна скидати з рахунку і значення соціальних умов для реалізації задуму індивіда опанувати необхідну суму знань та навичок, посісти відповідне місце в суспільстві:
матеріальний стан індивіда або його сім'ї;
морально-психологічні стосунки в найближчому оточенні
особи;
вплив неформальних угруповань на вулиці, у стінах на
вчального закладу, у виробничому колективі тощо;
наявність відповідних навчальних закладів, можливість
усім бажаючим вступити до них;
система цінностей соціальної верстви, до якої належить
індивід, що знаходить відбиття у пресі, радіо, телебаченні, на
веб-сайтах і т. ін.
Отже, система чинників, які сприяють або заважають повноцінному розвиткові людини, є надзвичайно складною. Але кожен з цих факторів та їхній комплекс у цілому необхідно врахо-
18
вувати державним органам, законотворцю, політичним партіям та їхнім лідерам.
Однак слід зазначити, що і в наш час суспільство не в змозі створити необхідні умови для того, щоб кожен індивід міг формувати себе як особистість відповідно до своїх можливостей, інтересів та потреб і застосовувати свої можливості і знання на практиці. Хоч, безперечно, сучасне цивілізоване суспільство створює більш сприятливі умови для формування особистості, ніж попередні історичні періоди. Вирішальну роль тут відіграє ступінь свободи особи, яку їй надає і закріплює держава у вигляді правового статусу громадян.
Отже, можна зробити такі висновки.
Людина — це поняття, що визначає вид живих істот, які виділилися з біологічного середовища. Людина — біологічна істота, наділена свідомістю.
Особистість — це продукт розвитку суспільства. Поняття "людина" ширше від поняття "особистість", тому що до нього входять кілька типів людини, що не є особистістю.
Громадянин — це поняття, що характеризує належність особи до певної держави, внаслідок чого на неї поширюється суверенітет цієї держави. Держава захищає права й законні інтереси громадянина як усередині країни, так і за її межами.
1.2. Держава і правовий статус особистості
Правовий статус особистості являє собою систему прав, свобод і обов'язків, що мають чітке правове закріплення в нормах права, які визначають політико-правовий стан особистості. Для правового статусу особистості в державі характерні такі риси.
19
Тема 1
Держава, право й особистість
Права, свободи й обов'язки, що становлять правовий ста
тус, є рівними, кожна особистість (у межах свого статусу) має
рівні юридичні можливості скористатися наданими їй правами
і виконувати покладені на неї обов'язки.
Права, свободи й обов'язки, зафіксовані в правових нор
мах, охороняються державою, їхня реалізація забезпечується
як державою, так і самим громадянином.
Права, свободи й обов'язки гарантовані в інтересах су
спільства й держави, кожної особистості зокрема.
Права, свободи й обов'язки особистості виступають як
єдина система, що постійно розширюється і поглиблює свій
внутрішній зміст у міру цивілізованості суспільних відносин.
Права, свободи й обов'язки на всіх етапах існування дер
жави є необхідною умовою і передумовою всебічного і гармо
нійного розвитку особистості, виражають природу держави.
Права, свободи й обов'язки, які входять до правового ста
тусу особистості, характеризуються єдністю, що виявляється в
їхньому соціально-економічному призначенні.
Правовий статус є цінним правовим явищем, вищим досягненням сучасного права, що виражає те високе значення, яке має особистість у суспільстві.
Основою правового статусу особистості є її конституційний статус; права, свободи й обов'язки в сукупності становлять єдиний цілісний, внутрішньо узгоджений і цілеспрямований комплекс, що має системні характеристики. У юридичній літературі при аналізі співвідношення понять конституційних і основних прав, свобод та обов'язків пропонувалося вважати перше поняття вужчим за друге.
До основних належать права й обов'язки, що регулюють сферу життєво важливих відносин між особистістю і суспільством, державою і громадянином. Значна частина з них закріплені в Конституції, і тим самим вони набувають характеру конституційних основних прав і обов'язків.
Однак є низка прав і обов'язків, які регулюють сферу життєво важливих відносин держави і громадян, що за своїм характе-
20
ром є основними, але закріпленими не в Конституції, а в кодексах, у поточному законодавстві. У цьому відношенні поняття "основні права й обов'язки" ширше, ніж поняття "конституційні права й обов'язки".
Як же визначити, чи належить те або інше право, що регулює сферу життєво важливих відносин між особистістю і суспільством, особистістю і державою, до основного?
Очевидно, це залежить не лише від волі законодавця, що визначає ті або інші права, свободи й обов'язки як основні, закріплює їх в Основному Законі держави, тобто формулює їх як конституційні. Якщо на певному етапі розвитку суспільства, держави виникає необхідність визнання тих чи інших прав, свобод і обов'язків основними (що об'єктивно зумовлено всім ходом історичного розвитку), то для цього є можливість внести поправку до Конституції, тобто визнати їх конституційними, а отже, основними.
Правовий статус особистості потрібно розглядати як родове поняття, що складається з чотирьох різновидів:
правовий статус громадянина;
правовий статус іноземного громадянина;
правовий статус особи без громадянства;
правовий статус особи, якій надано притулок.
Держава стосовно особистості має права, які кореспондуються з обов'язками, що лежать на особистості, громадянинові.
Разом з тим в особистості стосовно держави є права, а на державі лежать обов'язки стосовно особистості, громадянина.
Тим самим між державою і громадянином складаються дуже складні змістовні відносини, юридичними аспектами яких є правові відносини між особистістю і державою, що укладаються на засадах рівності і справедливості. Тепер ця концепція одержала право на існування.
Правовий статус являє собою систему правових норм, що фіксують права, свободи й обов'язки, які виступають як важ-