Субботин В.М. Теория государства и права Украины.Учебное пособие - файл n1.doc

приобрести
Субботин В.М. Теория государства и права Украины.Учебное пособие
скачать (457 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc457kb.22.08.2012 14:32скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5


В.М. СУББОТІН, О.В. ФІЛОНОВ, Л.М. КНЯЗЬКОВА, І.Я. ТОДОРОВ




Серія "ВИЩА ОСВІТА XXI СТОЛІТТЯ"

ТЕОРІЯ

ДЕРЖАВИ і ПРАВА



Навчальний посібник




Київ
Знання 2005




УДК [321.01+340](075.8) ББК 67я73 ТЗЗ

Рекомендовано вченою радою Донецького юридичного інсти­туту МВС України при Донецькому національному універси­теті (протокол № 3 від ЗО березня 2005р.)

Рецензенти:

М.В. Примуш, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політології Донецького національного університету;

С.В. Ліхачов, кандидат юридичних наук, доцент, начальник кафедри адміністративного права та державного управління;

П.І. Павленко, кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права Донецького інституту внутрішніх справ

тзз

Теорія держави і права: Навч. посіб. / В.М. Субботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров. — К.: Знання, 2005. — 327 с. — (Вища освіта XXI століття).

ISBN 966-346-016-4

У навчальному посібнику розкривається зміст теорії держави і права як науки і як навчальної дисципліни. Розглядаються зако­номірності виникнення держави і права, їх типологія, структура, взаємодія елементів тощо. На основі класичного підходу висвітлю­ються найважливіші інститути сучасної держави, особливу увагу приділено концепціям побудови демократичної правової держави. За змістом посібник відповідає навчальній дисципліні "Теорія дер­жави і права".

Розраховано на студентів вищих навчальних закладів, які на­вчаються за спеціальністю "Правознавство", викладачів, усіх, кого цікавить теорія держави і права.

УДК [321.01+340](075.8) ББК 67я73

© В.М. Субботін, О.В. Філонов,

Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров, 2005 © Видавництво "Знання", 2005

ISBN 966-346-016-4
ЗМІСТ
м

Вступ 9

Тема 1. ДЕРЖАВА, ПРАВО Й ОСОБИСТІСТЬ 13

  1. Поняття людини, громадянина, особистості 14

  2. Держава і правовий статус особистості 19

  3. Межі правового регулювання і діяльності держави 28

Тема 2. ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ 35

  1. Умови утворення держави 35

  2. Відмінність держави від родоплемінних утворень 43

  3. Теорії походження держави і права 44

ТемаЗ. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ 50

  1. Поняття та ознаки держави 51

  2. Природа держави 59

  3. Складові елементи держави 61

  4. Функції державної влади 65

  5. Функції держави 69

  6. Історичні типи держави 72

Тема 4. ФОРМИ ДЕРЖАВИ 81

  1. Визначення форми держави і її структура 82

  2. Види форм правління і їхні відмінності 82

  3. Види форм державного устрою і їхні відмінності... 88

Зміст

  1. Політичний режим 95

  2. Форма Української держави 98

Тема 5. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА 100

  1. Поняття політичної системи 100

  2. Види політичних систем 105

Тема 6. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ 108

  1. Поняття й ознаки апарату управління державою 108

  2. Принцип поділу влади як головна ознака
    організації апарату управління державою 112

Тема 7. ПРАВОВА ДЕРЖАВА 118

  1. Формування теоретичних основ правової держави 118

  2. Погляди сучасних дослідників держави і права

на проблему правової держави 119

7.3. Основні ознаки правової держави 119

Тема 8. НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА І ДЕРЖАВНЕ

БУДІВНИЦТВО 137

  1. Поняття національної безпеки і її компоненти— 137

  2. Співвідношення категорій держава та етнос 139

  3. Принципи етнонаціональної політики 141

  4. Основні ідеї української державності 141

Тема 9. ПОНЯТТЯ Й ОЗНАКИ ПРАВА 145

  1. Походження права 145

  2. Визначення і головні ознаки права 149

  3. Призначення права 153

  4. Функції права 154

  5. Сутність права 160

Тема 10. ДЖЕРЕЛА ПРАВА 162

10.1. Поняття і види джерел права 162

Зміст

10.2. Особливості нормативно-правового акта

як джерела права 176

Тема 11. СТРУКТУРА ПРАВА 189

  1. Поняття системи права. Система права і пра­
    вова система 189

  2. Структурні елементи системи права 191

  3. Підстави класифікації норм за галузями.
    Предмет і метод правового регулювання 196

Тема 12. НОРМА ПРАВА 200

  1. Поняття та ознаки правових норм 200

  2. Структура норм права 204

  3. Основні види правових норм 209

  4. Співвідношення норм права і текстів
    нормативних актів 217

Тема 13. ОСНОВНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ ... 224

13.1. Поняття правової системи, різні

підходи до класифікації правових систем 224

  1. Романо-германська правова сім'я 227

  2. Характеристика англосаксонської правової
    системи 229

  3. Мусульманське право 232

Тема 14. ПРАВОВІДНОСИНИ 235

  1. Поняття, ознаки, склад правовідносин 235

  2. Суб'єкти правовідносин 239

  3. Юридичний зміст правовідносин 242

  4. Об'єкти правовідносин 245

  5. Юридичні факти 247

Тема 15. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 251

15.1. Співвідношення соціальної і юридичної від­
повідальності. Юридична відповідальність
як особливий вид правовідносин 251


ВСТУП
Зміст

  1. Правопорушення як підстава юридичної
    відповідальності 256

  2. Принципи юридичної відповідальності 265

  3. Види юридичної відповідальності 269

Тема 16. ЮРИДИЧНИЙ ПРОЦЕС І ЗАКОНННІСТЬ ....... 276

  1. Поняття, етапи та види юридичного процесу .... 276

  2. Поняття законності і її значення 283

  3. Основні принципи і гарантії законності 285

  4. Правопорядок і суспільний порядок 286

  1. Основні шляхи посилення законності та право­
    порядку в Україні 288

Тема 17. ПРАВОВА КУЛЬТУРА, ПРАВОСВІДОМІСТЬ

І ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ 295

  1. Правова культура, її види і функції 295

  2. Поняття, структура, види правосвідомості.

Функції правосвідомості 297

17.3. Правове виховання: поняття, способи,

методи, ефективність 300

Рекомендована література 302

Словник основних термінів і понять 305


'



Теорія держави і права як наука і навчальна дисципліна.

Теорія держави і права — це систематизований комплекс знань про державу й право та їхній взаємозв'язок і розвиток. Найго­ловніша риса цього комплексу: він спирається на сукупність даних про державу і право в сучасній правничій науці та нау­ковій думці. Така правова інформація подається різноманітни­ми науковими школами, і на цьому ґрунті формується загаль-ноюридичний погляд на основні закономірності виникнення, розвитку права і державних інститутів. Крім того, слід зазна­чити, що теорія держави і права за своєю суттю є своєрідним фундаментом юридичного знання та правової освіти. Саме з неї починаються перші кроки майбутнього фахівця-правознавця. Тому теорія держави і права є однією з базових наукових дис­циплін юридичного профілю.

Кожна наука ставить за мету одержати об'єктивні, достовірні й систематизовані дані про навколишню дійсність. З погляду предмета вивчення всі науки поділяються на дві великі групи — природничі та суспільні. Так, суспільні науки вивчають про­цеси, що відбуваються в людському суспільстві.


8

9

Вступ

У свою чергу, суспільні науки залежно від конкретного пред­мета поділяються на галузі знань — соціологію, психологію, політологію і т. ін.

До суспільних належать і науки, предметом яких є держав­но-правові інститути і їхнє функціонування. Такі науки вхо­дять до складу юридичних.

Юридичні науки мають свою складну внутрішню структуру, організовану залежно від предмета вивчення.

Ця структура така:

  1. Загальнотеоретичні й історичні юридичні науки. До них
    належать теорія держави і права, історія держави і права
    України, історія держави і права зарубіжних країн, історія вчень
    про державу і право. Вони виступають як методологічні стосов­
    но інших юридичних наук.

  2. Галузеві юридичні науки. Це науки конституційного, цив­
    ільного, кримінального, трудового, адміністративного права і т. ін.
    Вони вивчають норми матеріального права у різних галузях.

  3. Науки, що вивчають структуру, організацію і порядок
    діяльності державних органів, — суд, прокуратуру і т. ін.

  4. Науки, що вивчають міжнародне право, — міжнародне
    публічне право, міжнародне приватне право, право міжнарод­
    них договорів тощо.

  5. Прикладні юридичні науки — судова статистика, судо­
    ва медицина, судова психіатрія, криміналістика і криміно­
    логія тощо.

Наведена загальна структура спонукає нас до дуже важливої думки. Не слід змішувати назву предмета науки і назву самої науки. Так, конституційне право — це галузь права, яку вивчає наука конституційного права. До речі, у кожній країні існує своя сукупність юридичних наук. Тому правильно вживати, на­приклад, такі терміни: "українська наука конституційного пра­ва", "американська наука конституційного права" і т. ін.

Предмет, функції та метод теорії держави і права. Кожна з юридичних наук та навчальних дисциплін з того чи іншого боку, під своїм кутом зору вивчає державу та право. Тому юриспру-

10

Вступ

денцію загалом можна умовно порівняти з прекрасним діаман­том. Кожна з його граней — це та або інша юридична наука. Якщо в кристалі зникне хоча б одна невеличка грань — пропаде чудова гра світла. Можна сказати, що кожна правова дисцип­ліна має своє місце у складній системі, яка називається юрис­пруденцією. Однак слід чітко уявляти, які риси та властивості державно-правової реальності вивчає і досліджує конкретна наука та дисципліна. Спробуємо розібратися, що є предметом нашої дисципліни.

Отже, теорія держави і права як самостійна юридична наука має власний предмет вивчення. Будучи теоретичною дисциплі­ною, вона виявляє і вивчає найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Тому основні поняття, якими оперує ця наука, мають абстрактний, узагальнений характер. У ній формулюються основні юридичні терміни, що використовуються в інших юридичних дисциплі­нах, у текстах законів.

Тому логіка юридичної освіти диктує юристу-початківцю, що перш ніж переходити до вивчення галузевих юридичних наук, слід засвоїти положення науки теорії держави і права.

Наука теорії держави і права розвивається у взаємодії з інши­ми юридичними науками. Збагачуючи їх новими теоретичними категоріями, вона, разом з тим, виробляє їх на основі конкрет­них даних, отриманих іншими юридичними науками. На цій підставі можна виділити функції теорії держави і права:

  1. Описова (дати характеристику сучасного стану держави).

  2. Узагальнення і виявлення закономірностей (необхідне для
    отримання знань про основні тенденції розвитку досліджувано­
    го явища).

  3. Прогностична (зробити спробу створити модель майбут­
    нього стану держави і права).

  4. Практична (наука повинна дати рекомендації щодо ко­
    рекції і раціоналізації існуючого стану).

Відповідно до перелічених функцій, теорія держави і пра­ва покликана виявити засоби і результати взаємодії суспіль-

11

Вступ

ства з державою і правом, описати механізм державності (держ­апарат), на підставі системного підходу розкрити природу і показати, як діє, існує і функціонує сучасна держава, уза­гальнити досвід побудови державної організації, дати юрис­ту систему наукових понять. Більш широко головне завдан­ня теорії держави і права можна визначити як прагнення зробити знання про досліджувані явища частиною наукової картини світу.

У науці теорії держави і права використовується широкий набір методів пізнання державно-правових явищ. Усю су­купність методів, що застосовуються в науці теорії держави і права, можна розбити на три групи. До першої належать за­гал ьнофілософські методи, що дають змогу співвіднести зако­номірності розвитку держави і права з головними загальни­ми законами природи і суспільства. До другої групи входять загальнонаукові методи, серед яких слід особливо виділити системний аналіз, що дозволяє з'ясувати структуру дослі­джуваних явищ і взаємозв'язок її елементів; метод порівняль­ного правознавства, необхідний для порівняння позитивного правового досвіду інших країн і виявлення їхніх сильних і слабких сторін та вироблення рекомендацій з удосконалення законодавства; кількісні методи, що дають можливість авто­матизованого пошуку й аналізу нормативних актів.

Одним із важливих методів є також формально-логічний. Поряд з ним використовуються порівняльний та історичний методи. Для одержання узагальнених уявлень про державу і право застосовується метод абстрагування. У досліджуваних явищах виділяються тільки сутнісні риси й відкидається ви­падкове, часткове, нехарактерне.

Сучасна наука теорії держави розвивається на основі демо­кратичних і гуманістичних традицій. Вона виступає могутнім засобом формування нового юридичного світогляду професіо-налів-правознавців, українського суспільства в цілому, необх­ідного в умовах політичних, економічних і правових реформ.
Тема 1

ДЕРЖАВА, ПРАВО Й ОСОБИСТІСТЬ

  1. Поняття людини, громадянина, особистості.

  2. Держава і правовий статус особистості.

  3. Межі правового регулювання і діяльності держави.

Питання про співвідношення таких понять, як держава, пра­во й особистість, було важливим для юридичної науки в усі часи. У наш час питання про співвідношення держави, права й особи­стості набуло ще більш актуального значення, оскільки Украї­на будує правову демократичну державу, головною метою якої є задоволення потреб людини, охорона її прав і свобод. Відпо­відно до Конституції України (ст. 3): "Людина, її життя і здоро­в'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спря­мованість діяльності держави. Держава відповідає перед люди­ною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і сво­бод людини є головним обов'язком держави".

У цій лекції ми розглянемо взаємовідносини держави, права й особистості, їхню взаємну відповідальність, роль держави в забезпеченні прав і свобод громадян.



12

13



Тема 1

Держава, право й особистість



1.1. Поняття людини, громадянина, особистості

Людське суспільство складається з конкретних людей, різно­манітних зв'язків, що перебувають у системі суспільних відно­син, у які вони вступають у процесі виробництва й розподілу матеріальних благ, а також беруть участь у політичній, куль­турній та інших сферах соціального буття. Поза цими зв'язка­ми і відношеннями конкретний індивід виступає як людина, тобто жива істота.

Людина є невід'ємною частиною природи, що виявляється в її біологічних, фізичних, фізіологічних і психічних процесах. Будовою скелета, внутрішніх органів, головного мозку, біохі­мічним складом крові, анатомо-фізіологічними особливостями люди схожі на людиноподібних мавп. Проте завдяки своїм біо­логічним особливостям людина в ході тривалої еволюції істот­но перетворила себе, створивши якісно новий, невідомий при­роді стан — людське суспільство.

У характеристиці соціальної суті людини принципово важ­ливим є розуміння її як громадянина.

Громадянином є особа, що має правову належність до тієї чи іншої держави, підпадає під дію її законів, інших нормативно-правових актів і співвідносить свою поведінку з правовими по­ложеннями цієї держави.

Для громадянства характерні сталі взаємні права й обов'яз­ки людини і держави. В особі своїх органів і посадових осіб дер­жава відповідальна перед громадянами, зобов'язується діяти на благо їх і суспільства, всебічно захищати права громадян як на своїй території, так і поза нею.

У свою чергу, громадянин зобов'язується точно виконувати нормативні положення держави, не порушувати прав і закон­них інтересів інших суб'єктів права, не заподіювати шкоди на­вколишньому природному середовищу, захищати суспільство, державу від нападів іззовні.

14

Отримання громадянства пов'язане з двома чинниками:

  1. народження людини (філіація);

  2. спеціальне рішення компетентних державних органів, за
    заявою (натуралізація).

У більшості країн дитина автоматично визнається громадя­нином держави, громадянами якої є її батьки. Проте по досяг­ненні повноліття людина може за бажанням позбутися грома­дянства, стати особою без громадянства або претендувати на громадянство іншої держави.

У ряді авторитарних і тоталітарних країн людина може бути позбавлена громадянства за скоєння злочинів та інших дій, що завдають збитку державі або її безпеці.

Таким чином, громадянин — це людина у її співвідношенні з державою, політичною владою в суспільстві і законом, заснова­ним на державно-правовому визнанні конкретного індивіда носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Інститут громадянства виник порівняно недавно в процесі буржуазних революцій під впливом теорії про природні, такі, що не підлягають відчуженню, права у суспільстві.

З часів проголошення Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки (1776 р.) буржуазна держава визнає людину вільним і рівноправним членом цивілізованого суспільства, активним учасником здійснення суверенної влади і політично­го життя країни.

У феодальній державі, заснованій на поділі населення за ста­нами і нерівності їхніх прав, існував інститут підданства, що символізував повну залежність людини від влади і сваволі мо­нарха, узаконював обов'язок індивіда перебувати "під даниною" і цілком виконувати будь-які веління свого пана. Тепер термін "підданство" вживається стосовно держав з монархічною фор­мою правління. Передбачається, що підданство — це правовий зв'язок індивіда з монархом. Проте в більшості сучасних євро­пейських монархій терміни "громадянство" і "підданство" — повні синоніми.

15



Тема 1

Держава, право й особистість



Державно-правовими зв'язками індивіда не вичерпується розмаїття його становища у сфері політики, культури, еконо­міки. Для його характеристики використовується спеціальне поняття особистість. Кожна людина, вступаючи в життя, за­стає світ речей, предметів, зроблених попередніми поколіннями людей, різні політичні, соціальні інститути та установи, а та­кож історично сформовані соціальні норми, правила мислення і граматики, естетичні смаки й інші форми суспільної свідо­мості. Щоб стати повноправним членом суспільства, брати осо­бисту участь у його справах, індивід повинен у тій або іншій мірі засвоїти наявні дані про природу і суспільство, опанувати мовлення і правила граматики, вивчити чинні соціальні норми, освоїти професію і прилучитися до досягнень культури. Су­купність властивостей, що характеризують людину як соціаль­ну істоту, учасника суспільних відносин, і охоплює поняття осо­бистості. "Сутність "особи особистості", — писав К. Маркс, — становить не її борода, не її кров, не її абстрактна фізична при­рода, а її соціальна якість". Особистістю не народжуються, а стають, і не будь-хто може виступати в цій ролі. Так, особисті­стю не є дитина і душевнохвора людина.

Таким чином, поняття "людина" й "особистість", відобража­ючи різні аспекти одного цілого — окремого індивіда, перебува­ють між собою в тісному взаємозв'язку. Як продукт природи, конкретна людина виступає матеріальною, біологічною основою особистості. Для особистості як продукту суспільства характер­на єдність індивідуальних соціальних і біологічних рис, зокре­ма таких:

  1. Ознаки, що характеризують соціальні зв'язки і відносини
    людини (економічні, політичні, національні, класові, юридичні,
    моральні й інші).

  2. Набуті особистим досвідом знання, навички, звички,
    культурний рівень.

  3. Біологічно зумовлені риси: інстинкти, темперамент, по­
    чуття, елементарні потреби, стан здоров'я.

16

4. Риси індивідуальної психіки і мислення, можливості пізна­вати світ, створювати, добутки літератури, науки, мистецтва.

Конкретна особистість завжди індивідуальна. Психологічні риси, соціальний досвід, вид діяльності, темперамент, а також інтенсивність прояву цих рис у кожній людині поєднуються з найрізноманітнішою уявою і визначають неповторність особис­тості, її відмінність від усіх інших членів суспільства. У при­роді не буває однакових, схожих особистостей.

Неповторна індивідуальність особистості має в собі й загальні ознаки, властиві людині як представнику певної соціальної гру­пи людей, класу, національності, роду занять, соціального ста­ну і т. ін.

Сукупність таких загальних рис особистості утворює її со­ціальний тип. Можна говорити про особистості робітника, інже­нера, вченого, політика, пенсіонера, злочинця.

Кожна конкретно-історична формація завдяки особливостям її виробничих, політичних та інших відносин породжує суворо визначену сукупність соціальних типів особистості і їхні стійкі стосунки один з одним. Феодальне суспільство, наприклад, ха­рактеризувалося такими соціальними типами особистості, як феодал, поміщик, воїн, церковник, селянин, ремісник і т. ін. Капіталістичне суспільство ґрунтується на інших виробничих відносинах і створює нові типи соціальних особистостей: капі­таліст, представник середньої і дрібної буржуазії, робітник, інженер, фермер і т. ін.

Сполучення індивідуальних і загальних рис особистості зумовлюється впливом на неї двох взаємовиключних сил і тен­денцій. Внаслідок суспільного поділу праці, а також з деяких інших причин людина може існувати і розвиватися тільки в суспільстві, спілкуючись з іншими його членами в процесі ви­робництва і розподілу матеріальних благ, створення духовних цінностей. Стаючи одним з багатьох членів конкретної соціаль­ної групи, особистість набуває своїх характерних рис. У той же час особистість намагається виділитися з маси собі подібних,

17



Тема 1

Держава, право й особистість


найбільш повно розкрити свою індивідуальність, домогтися успіхів на якомусь поприщі й мати суспільне визнання своїх трудових, політичних, наукових заслуг, здобути популярність на ниві літератури, мистецтва або в іншій соціальній сфері. Хтось хоче стати процвітаючим бізнесменом або кваліфікова­ним спеціалістом, хтось відомим письменником, мудрим полі­тиком або великим ученим, а хтось, експлуатуючи свої зовнішні дані, — популярною фотомоделлю.

Домогтися визнання суспільства, як правило, вдається неор­динарній особистості, що має певні можливості, талант, ви­сокі професійні навички, які ця людина має від народження і які вдосконалила, розвиваючи в процесі навчання, виховання і трудової діяльності.

Процес становлення особистості може протікати дуже інтен­сивно або, навпаки, повільно, залежно від бажання і можли­вості індивіда набути і розвинути в собі властивості, притаманні певному соціальному типові особистості.

Не можна скидати з рахунку і значення соціальних умов для реалізації задуму індивіда опанувати необхідну суму знань та навичок, посісти відповідне місце в суспільстві:

Отже, система чинників, які сприяють або заважають повно­цінному розвиткові людини, є надзвичайно складною. Але ко­жен з цих факторів та їхній комплекс у цілому необхідно врахо-

18

вувати державним органам, законотворцю, політичним партіям та їхнім лідерам.

Однак слід зазначити, що і в наш час суспільство не в змозі створити необхідні умови для того, щоб кожен індивід міг фор­мувати себе як особистість відповідно до своїх можливостей, інтересів та потреб і застосовувати свої можливості і знання на практиці. Хоч, безперечно, сучасне цивілізоване суспільство створює більш сприятливі умови для формування особистості, ніж попередні історичні періоди. Вирішальну роль тут відіграє ступінь свободи особи, яку їй надає і закріплює держава у ви­гляді правового статусу громадян.
Отже, можна зробити такі висновки.

Людина — це поняття, що визначає вид живих істот, які виділилися з біологічного середовища. Людина — біологічна істота, наділена свідомістю.

Особистість — це продукт розвитку суспільства. Поняття "людина" ширше від поняття "особистість", тому що до нього входять кілька типів людини, що не є особистістю.

Громадянин — це поняття, що характеризує належність осо­би до певної держави, внаслідок чого на неї поширюється суве­ренітет цієї держави. Держава захищає права й законні інтере­си громадянина як усередині країни, так і за її межами.

1.2. Держава і правовий статус особистості

Правовий статус особистості являє собою систему прав, свобод і обов'язків, що мають чітке правове закріплення в нор­мах права, які визначають політико-правовий стан особистості. Для правового статусу особистості в державі характерні такі риси.

19

Тема 1

Держава, право й особистість


  1. Права, свободи й обов'язки, що становлять правовий ста­
    тус, є рівними, кожна особистість (у межах свого статусу) має
    рівні юридичні можливості скористатися наданими їй правами
    і виконувати покладені на неї обов'язки.

  2. Права, свободи й обов'язки, зафіксовані в правових нор­
    мах, охороняються державою, їхня реалізація забезпечується
    як державою, так і самим громадянином.

  3. Права, свободи й обов'язки гарантовані в інтересах су­
    спільства й держави, кожної особистості зокрема.

  4. Права, свободи й обов'язки особистості виступають як
    єдина система, що постійно розширюється і поглиблює свій
    внутрішній зміст у міру цивілізованості суспільних відносин.

  5. Права, свободи й обов'язки на всіх етапах існування дер­
    жави є необхідною умовою і передумовою всебічного і гармо­
    нійного розвитку особистості, виражають природу держави.

  6. Права, свободи й обов'язки, які входять до правового ста­
    тусу особистості, характеризуються єдністю, що виявляється в
    їхньому соціально-економічному призначенні.

Правовий статус є цінним правовим явищем, вищим досяг­ненням сучасного права, що виражає те високе значення, яке має особистість у суспільстві.

Основою правового статусу особистості є її конституційний статус; права, свободи й обов'язки в сукупності становлять єди­ний цілісний, внутрішньо узгоджений і цілеспрямований ком­плекс, що має системні характеристики. У юридичній літера­турі при аналізі співвідношення понять конституційних і ос­новних прав, свобод та обов'язків пропонувалося вважати пер­ше поняття вужчим за друге.

До основних належать права й обов'язки, що регулюють сфе­ру життєво важливих відносин між особистістю і суспільством, державою і громадянином. Значна частина з них закріплені в Конституції, і тим самим вони набувають характеру конститу­ційних основних прав і обов'язків.

Однак є низка прав і обов'язків, які регулюють сферу життє­во важливих відносин держави і громадян, що за своїм характе-

20

ром є основними, але закріпленими не в Конституції, а в кодек­сах, у поточному законодавстві. У цьому відношенні поняття "основні права й обов'язки" ширше, ніж поняття "конституційні права й обов'язки".

Як же визначити, чи належить те або інше право, що регу­лює сферу життєво важливих відносин між особистістю і су­спільством, особистістю і державою, до основного?

Очевидно, це залежить не лише від волі законодавця, що ви­значає ті або інші права, свободи й обов'язки як основні, закр­іплює їх в Основному Законі держави, тобто формулює їх як конституційні. Якщо на певному етапі розвитку суспільства, держави виникає необхідність визнання тих чи інших прав, свобод і обов'язків основними (що об'єктивно зумовлено всім ходом історичного розвитку), то для цього є можливість внести поправку до Конституції, тобто визнати їх конституційними, а отже, основними.

Правовий статус особистості потрібно розглядати як родове поняття, що складається з чотирьох різновидів:

Держава стосовно особистості має права, які кореспондують­ся з обов'язками, що лежать на особистості, громадянинові.

Разом з тим в особистості стосовно держави є права, а на дер­жаві лежать обов'язки стосовно особистості, громадянина.

Тим самим між державою і громадянином складаються дуже складні змістовні відносини, юридичними аспектами яких є пра­вові відносини між особистістю і державою, що укладаються на засадах рівності і справедливості. Тепер ця концепція одержа­ла право на існування.

Правовий статус являє собою систему правових норм, що фіксують права, свободи й обов'язки, які виступають як важ-

  1   2   3   4   5


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации