Курсовая работа - Деятельность ООН и её специализированных органов - файл n1.docx

Курсовая работа - Деятельность ООН и её специализированных органов
скачать (1514.8 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx1515kb.08.07.2012 19:27скачать

n1.docx

  1   2   3


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КУРСОВА РОБОТА

ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ООН ТА ЇЇ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ УСТАНОВ ТА ЇЇ РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ




Виконала

студентка ІІІ курсу

група ___________________

П.І.Б._______________
Науковий керівник:

___________________

(наукове звання, П.І.Б)
Робота здана:______________

Дата, реєстраційний номер.
Робота перевірена:

Дата_______________
ЗАХИСТ:___________

Дата, підсумкова оцінка

Дніпропетровськ

2011

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретичні основи економічної діяльності ООН

1.1. Підходи до визначення поняття «економічна діяльність»…………….….6

1.2. Механізми реалізації економічних програм в рамках діяльності ООН..16

Розділ 2. Аналіз економічної діяльності спеціалізованих установ ООН

2.1. Діяльність ЕКОСОР…………………………………………………………27

2.2. Діяльність СОТ………………………………………………………………33

2.3. Проблеми реалізації економічних програм ООН……………………….42

Розділ 3. Участь України в економічній діяльності ООН

3.1. Роль і місце України в економічній діяльності ООН……………………..51

3.2. Перспективи діяльності України в економічній діяльності ООН……….57

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….66

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ………………68

ДОДАТКИ………………………………………………………………………...72

ВСТУП

Актуальність теми. Визначальною тенденцією світової економіки на початку XXI століття в умовах глобалізації є розвиток постіндустріальних відносин. Ключовими чинниками розвитку і прогресу стають можливості виробництва знань та розвиток потенціалу людини як носія цих знань, а саме приділення підвищеної уваги створенню соціально-економічного середовища, спрямованої на формування освіченої, творчої і фізично здорового суспільства. Особливості постіндустріального розвитку знаходять своє відображення в реаліях економічної дійсності (зміна структури виробництва і споживання, соціалізація та екологізація економіки, інформатизація суспільства і т.д.) і в розвитку наукової думки (поява таких напрямків досліджень і дисциплін, як "нова економіка", "економіка знань", "сталий розвиток" та ін.) Конкурентоспроможність і потенціал будь-якої держави в XXI ст. стали формуватися за рахунок якості інтелектуальних ресурсів та їх позиціонування в системі національних пріоритетів. Якісно змінилися підходи країн та урядів до розуміння цілей, факторів і наслідків економічного зростання для формування умов сталого розвитку цивілізації і стабільності світової економіки.

Світова спільнота в цілому та різноманітні країни окремо все більш активізують свої зусилля у вирішенні глобальних та національних проблем з урахуванням соціальних аспектів, необхідності збереження навколишнього середовища та природно-ресурсного потенціалу. Першочергові завдання економічного зростання стали формулюватися з точки зору підвищення рівня життя та створення можливостей для розвитку людського потенціалу як для нинішнього, так і для майбутніх поколінь.

Поява концепції сталого розвитку стала об’єктивним наслідком невирішених, незважаючи на світовий прогрес, глобальних проблем, таких, як нерівність, бідність, виснаження ресурсів. З іншого боку, це стало можливим завдяки науково-технічному прогресу, створюючому об’єктивні передумови для зміни наукового світогляду й реалізації більш ефективних підходів до використання факторів економічного зростання. Хоча концепція не є завершеною, її апарат постійно розвивається і набуває форми математичних моделей, фінансових та управлінських інструментів, до її використання все більше підходять й національні уряди, й міжнародні інститути. У практиці регулювання процесів міжнародного співробітництва з’являються підходи, орієнтовані на формування умов сталого світового розвитку.

Для міжнародних економічних організацій систуми ООН, таких як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) та інших, завдання формування глобальних та національних умов для сталого розвитку стали одними з пріорітетних. Всі ці організації представлені в Економічній та Соціальній Раді ООН (ЕКОСОР), яка, згідно Статуту ООН, заснована в якості головного органу по координації економічної та соціальної діяльності.

В останні роки складність і взаємозумовленність процесів міжнародних відносин, особливо в економічній сфері, вимагають підвищення ефективності регулювання в системі міжурядових інститутів, а також в їх діяльності на національному рівні. Саме тому представляється актуальним аналіз ролі та місця ЕКОСОР в регулюванні міжнародного співробітництва з метою сталого розвитку.

При написанні даної роботи основний опір робився на такі джерела, як Статут ООН, Конференція ООН з торгівлі та розвитку, Організація Об’єднанних Націй з промислового розвитку, Програма ООН з навколишнього середовища.

Мета даної роботи: проаналізувати та оцінити роль установ ЕКОСОР у регулюванні міжнародного економічного співробітництва в цілях сталого розвитку, визначити підходи до формування умов такого розвитку та оцінити їх застосування на міжнародному та національному рівнях.

Завдання полягає в тому, щоб визначити основну стратегію ООН у сфері економічного та соціального розвитку, проаналізусами систему органів ООН з соціально-економічного розвитку, дослідити діяльність цих органів у країнах колишнього СРСР, дослідити проблему подолання залишків фінансової кризи на континенті та визначити основні перспективи економічної діяльності ООН та її спеціалізованих установ, насамперед, в Україні.

Об’єктом курсової роботи є економічна та соціальна діяльність ООН у країнах СНД на сучасному етапі.

Предметом є теоретичні та практичні основи економічної та соціальної діяльності ООН та її спеціалізованих установ на сучасному етапі.

Хронологічні рамки, в яких виконана дана курсова робота, окреслені від 2000 року до 2011 року.

Географічні рамки курсової роботи визначені в межах країн колишнього СРСР, країн-учасниць Огранізації Об’єднаних Націй.

Методологічними засадами дослідження є: аналіз, індукція, дедукція.

Принципами курсової роботи є принцип історизму та об’єктивізму.

Джерелознавча база: при написанні курсової роботи застосовувалися преса, Статут ООН, офіційний веб – сайт ООН та офіційні документи такі, як: Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для розвитку тваринництва», Закон України «Про державну підтримку сільського господарства».

Допомогою в написанні курсової роботи стали головні роботи такі, як: Ільченко-Сюйва-доцент кафедри економічної політики, Бабій-аспірант кафедри економічної політики, Яковець-президент Міжнародного інституту, Сорокіна, Когдратьєва, Чистілін-кандидат економічних наук, Влада Прокарєва, Колосов, Серепович-кандидат економічних наук та інші.

Структура курсової роботи складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновку, списку літератури та джерел, трьох додатків.


Розділ 1. Теоретичні основи економічної діяльності ООН

1.1. Підходи до визначення поняття «економічна діяльність»

У широкому розумінні «економіка» – це сукупність методів створення умов для виживання і прогресу людства. Звідси можна сказати, що «економічна діяльність» – це всі види господарської діяльності людей, спрямовані для задоволення їхніх потреб і забезпечення матеріальних умов життя. Економічна діяльність необхідна для того, щоб перетворювати ресурси в потрібні для людини економічні блага – товари та послуги, що задовольняють ту чи іншу потребу людини і наявні в розпорядженні суспільства в обмеженій кількості. Схематично процес перетворення об’єктів природи в предмети споживання можна представити так:

РЕСУРСИ – ВИРОБНИЦТВО – РОЗПОДІЛ – СПОЖИВАННЯ

Власне економічна діяльність включає виробництво і розподіл. Ці дві складові нерозривно зв’язані, тому що вироблені блага можуть дати корисний результат у тому випадку, коли вони дійшли до споживача. Результати економічної діяльності залежать не тільки від загальних принципів її організації, але і від так званих економічних механізмів, тобто способів і форм з'єднання людьми своїх зусиль при вирішенні завдань життєзабезпечення. Такими найважливішими механізмами економіки є, наприклад, поділ праці і спеціалізація, торгівля (подумайте, як ці вже знайомі вам способи співробітництва людей впливають на зміст і результати економічної діяльності).

Суспільство одержує товари і послуги або роблячи їх самостійно, або за допомогою обміну вироблених продуктів на необхідні товари. Тому щоб підвищити рівень життя населення, необхідно знайти шляхи збільшення обсягу виробництва. Таких шляхів два: розширити обсяги використання економічних ресурсів чи збільшити ефективність їхнього використання. Показником або мірою того, наскільки ефективно використовуються доступні ресурси, є продуктивність (не плутайте з продуктивністю праці). Коли більше товарів кращої якості виробляється при тих же ресурсах, продуктивність зростає.

Продуктивність - це обсяг товарів і послуг, створюваних на одиницю витрат. Витратами можуть бути будь-які ресурси, задіяні в процесі виробництва: земля, паливо, витрати на устаткування тощо. На продуктивність прямо впливає якість трудових ресурсів (професійна підготовка, кваліфікацій працівників), використовувані технології й ефективність управлінських рішень [1].

Однією з центральних проблем економіки є обгрунтування спонукальних мотивів економічної (трудової) діяльності. Домінуючою спонукою економіки вважають потреби. Потреби - це об'єктивні умови існування людини, завдяки яким відбувається її фізіологічне, соціальне, інтелектуальне та духовне відтворення. Для задоволення потреб людина повинна вступити в ділові відносини з іншими людьми, що і складає основу ринкових відносин.

Потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер. Закон зростання потреб полягає в тому, що за умов задоволення певних потреб, їх кількість та зміст постійно зростають. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення складу продуктів праці, а отже, - появу нових потреб. Особливостями вияву закону зростання потреб в економіці розвинених країн у нинішніх умовах є те, що, з одного боку, відбувається перехід від масового виробництва і споживання до індивідуалізованого виробництва і споживання.

А з іншого боку, індивідуальні потреби, які динамічно розвиваються (творчі види праці, фізична культура і спорт, збереження миру), можуть бути реалізовані лише на колективній основі, спільною діяльністю колективів. Отже, відбувається одночасний процес індивідуалізації та колективізації потреб.

Економічні потреби відображають відношення соціальних суб'єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого споживання вартостей, опосередкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.

Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зору. Структура економічних (особистих) потреб складається із:

фізичних потреб: продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення;

інтелектуальних потреб: одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурного відпочинку, предметів і послуг культурного призначення;

соціальних потреб: охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок, тощо.

Економічна діяльність - це є процес суспільного виробництва, який спрямований на створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людей. Це ще й виробництво самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їх фізичного існування, а також реалізація і розвиток їх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця - людська діяльність, яка спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Але створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без посередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес, тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління. Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз:

безпосередньо виробництва;

розподілу;

обміну;

споживання.

Економічна діяльність як процес виробництва - це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційний, так і стрибкоподібний.

Важливою особливістю економічної діяльності є створення не тільки матеріальних, але й нематеріальних благ та послуг, значення яких досягло високого ступеня в сучасних умовах. Суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох факторів:

особистого;

речового (типи факторів виробництва).

Особистий фактор виробництва представляють трудові колективи, люди, зайняті суспільно-корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Це: працівники промисловості, будівництва, сільського господарства і т.п., тобто всі ті категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат (матеріальний продукт або послуга).

Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати техніку виробництва.

Робоча сила - здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ.

Речовий фактор - виробництва - це засоби виробництва: предмети й засоби праці. Це: речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні і духовні блага. Предмети праці включають всі ті предмети, на які спрямована праця людини, а саме:

предмети, що дає природа;

сировина;

вторинні ресурси;

штучно створені матеріали (тканини, полімерні, керамічні матеріали).

Засоби праці - ті засоби, за допомогою яких людини впливає на предмет праці. Вони включають:

знаряддя праці: машини, верстати, автомати та ін.);

"безмашинну" техніку (електричне розрядження, хімічний і електричний процеси);

"судинну" систему виробництва (трубопроводи, цистерни й інше обладнання);

виробничі будови, споруди, шляхи.

Види факторів виробництва зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах та регіонах економіки.

Функції факторів виробництва розрізняються. Робітник створює засоби виробництва, визначає .їх призначення і приводить їх у дію в процесі праці. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення трудової діяльності людини, примноження її продуктивної сили. Це предметні органи праці, своєрідне продовження людських органів діяльності і матеріальна основа їх розвитку в процесі виробництва.

Функція виробника як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів та сил природи з метою задоволення своїх потреб. Сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини складає її робочу силу.

Функція засобів виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії робітника на предмети й сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами праці, за допомогою яких робітники продуктивно трасформують предмети праці.

Функція - причина належить живій праці, а функція-наслідок - засобам виробництва. Вирішальну роль в еволюційному розвитку економічних систем відіграє суспільний поділ праці. Він визначає не тільки структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, ай базові відносини, що виникають між суб'єктами господарювання.

Суспільний поділ праці - це складне багатоаспектне економічне явище, яке проявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці й характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Представлений у часі, суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двома взаємозв'язаними, хоча й протилежним за змістом, тенденціями.

Перша, з погляду розвитку продуктивних сил суспільства, відбивається у відокремленні нових сфер виробництва та їх спеціалізації відповідно до якісних змін у матеріальних засобах виробництва та господарських функціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах.

Друга характеризується усуспільненням виробництва, формуванням більш складної системи господарських зв'язків та відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, пов'язана із розвитком економічних виробничих відносин. Доведено, що поглиблення і всебічний розвиток суспільного поділу праці є загальним економічним законом функціонування продуктивних сил суспільства.

Першим великим суспільним поділом праці було виділення пастуших племен і поділ сільськогосподарського виробництва на землеробство і тваринництво. Другий великий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла, яке раніше було підсобним заняттям землероба, від сільського господарства. Це сприяло подальшому зростанню продуктивної сили праці, її спеціалізації та кооперації, поглибленню обміну виробничої діяльності людей, у зв'язку з виробництвом матеріальних і духовних цінностей, які використовує людина.

Суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва є основою формування й розвитку товарних, у тому числі ринкових відносин. Кінцевим результатом економічної діяльності суспільства є суспільний продукт. До його складу входять різноманітні матеріальні і нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних сферах і галузях суспільного виробництва.

Суспільний продукт є результатом теперішінього і передумовою майбутнього виробництва. Це важливий, але не єдиний результат виробництва. Ним є також економічні відносини, які виникають між людьми у процесі створення, розподілу, обміну та споживання матеріально-речових та Духовних продуктів виробництва. Наскільки досконалими є ці відносини, можна робити висновок із руху суспільного продукту. Суспільний продукт виступає у вигляді сукупного (валового) та кінцевого.

Сукупний суспільний продукт (ССП) - це вся сукупність матеріальних благ та виробничих послуг, що створені та надані галузями матеріального виробництва протягом певного часу, як правило, за рік. Його визначають як суму валової продукції галузей матеріального виробництва: промисловості, сільського господарства, лісового господарства, будівництва, вантажного транспорту, зв'язку, торгівлі та громадського харчування, матеріально-технічного забезпечення, заготівлі сільськогосподарських продуктів, а також інших галузей матеріального виробництва.

За матеріально-речовим складом ССП поділяється на засоби виробництва й предмети споживання; за вартістю - на вартість спожитих засобів виробництва (перенесена вартість) і заново створену вартість (необхідний і додатковий продукт).

Кінцевий продукт - це частина сукупного суспільного продукту, що являє собою всю масу виробленої за певний період готової продукції. Його обчислюють так: із сукупного суспільного продукту треба вирахувати проміжний продукт. Це сировина, матеріали, паливо, електроенергія, вироблені в цьому році і витрачені у цьому ж році для виробництва іншої продукції. За своїм речовим змістом кінцевий продукт складається:

з готових до особистого споживання предметів споживання;

з готових до виробничого використання засобів праці (тобто лише частини засобів праці без предметів праці) [2].

Протягом тривалого часу в Україні, як і в інших країнах Східної Європи, узагальнюючий результат виробництва розглядався як валовий суспільний продукт. Статистичні органи розраховували його як суму виробленої за рік (чи інший проміжок часу) валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. Але його недоліком було те, що при його обчисленні стикалися з повторним рахунком окремих виробничих затрат, тому що до нього включається не тільки готовий, але й проміжний продукт (паливо, сировина, матеріали).

Поруч із кінцевим продуктом важливим показником суспільного виробництва є валовий національний продукт, який складається з кінцевого продукту і вартості виготовлених нематеріальних благ та наданих послуг. Він розраховується не за виробничим принципом, як сума кінцевих доходів або витрат. Його складові такі:

вартість спожитих населенням предметів споживання і послуг;

вартість державних закупок;

капітальні вкладення;

сальдо платіжного балансу.

Важливим результативним показником є також чистий продукт. Він являє собою частину валового національного продукту. Якщо з останнього вирахувати вартість тих засобів праці, які витрачаються на відшкодування їх зношеної частини, то одержимо чистий продукт. Це реальний доход, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва. Тому стосовно суспільства в цілому чистий продукт характеризують як національний доход. Його ще називають валовим доходом суспільства [1].

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Класифікацію розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України N 326 від 04.05.93 "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики".

КВЕД призначено для використання органами державного управління, фінансовими органами та органами статистики. Впровадження КВЕД забезпечує:

проведення статистичних обстежень економічної діяльності підприємств та організацій і аналізу статистичної інформації на макрорівні (складання міжгалузевого балансу виробництва і розподілу товарів та послуг відповідно до системи національних рахунків);

реєстрацію та облік підприємств і організацій за видами економічної діяльності у єдиному державному реєстрі підприємств і організацій;

застосування єдиної статистичної термінології та визначень щодо статистичних одиниць, прийнятих у Європейському Союзі;

можливість зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною.

Об'єктами класифікації в КВЕД є усі види економічної діяльності господарських суб'єктів (фізичних та юридичних осіб).

Економічна діяльність - це процес поєднання дій, які призводять до отримання відповідного набору продукції чи послуг.

Вид діяльності має місце тоді, коли об'єднуються ресурси (устаткування, робоча сила, технологічні засоби, сировина та матеріали) для створення виробництва конкретної продукції та надання послуг. Таким чином, вид діяльності характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції та наданням послуг.

Окремий вид діяльності може складатись з єдиного простого процесу, наприклад, ткацтва, а може охоплювати й цілий ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації. Наприклад, виробництво автомобілів вважається окремим видом діяльності незважаючи на те, що це комплексний виробничий процес, який охоплює лиття, ковальські роботи, зварювання, складання, фарбування тощо. Якщо виробництво окремих елементів (двигунів, коробок передач, меблів, приладів) є складовою частиною одного й того самого процесу виробництва, то всі процеси разом розглядаються як єдиний вид діяльності.

Галузь - це сукупність усіх виробничих одиниць, які беруть участь переважно в однакових або подібних видах виробничої діяльності.

Для опису економіки Класифікацію видів економічної діяльності побудовано так, що виділені об'єкти охоплюють усі або майже всі види діяльності, які здійснюються в будь-якій галузі господарства.

За структурою Класифікація складається з двох блоків: ідентифікації та назви. Блок ідентифікації має ієрархічну систему класифікації і систему кодування із застосуванням літерно-цифрового коду.

КВЕД гармонізовано з Класифікацією видів економічної діяльності Статистичної Комісії Європейського Союзу (NACE) на рівні класів, що дає змогу використовувати її для порівняння національних статистичних даних з даними Статистичної Комісії Європейського Союзу без перехідних ключів. Для забезпечення можливості порівняння національних статистичних даних з даними Міжнародної стандартної галузевої класифікації видів економічної діяльності (ISIC) Організації Об'єднаних Націй у структурі КВЕД надано графу "Код ISIC".

Для виділення галузей економіки (сільське господарство, металургія, транспорт, будівництво тощо), яким належать об'єкти класифікації, введені "Секція" та "Підсекція" і позначені вони прописними літерами латинської абетки.

Глибша деталізація угруповань КВЕД (розділ, група, клас, підклас) позначається цифровими кодами. Рівень підкласу має значення від "0" до "9". Значення "0" надається підкласу у разі відсутності розширення міжнародного рівня класу на національному рівні. Значення від "1" до "8" надаються підкласам у разі деталізації міжнародного рівня класу. Значення "9" завжди означає інші угруповання.

Введення в дію КВЕД припиняє чинність "Общесоюзного классификатора отраслей народного хозяйства" (ОКОНХ) та Загальної класифікації галузей народного господарства (ЗКГНГ), затвердженого наказом Мінстату України від 24.01.94 р. N 21 [3]. 

Ведення КВЕД здійснює Науково-дослідний інститут статистики Міністерства статистики України. Підставою для змін є відповідні зміни у NACE і у структурі економіки України.
1.2. Механізми реалізації економічних програм в рамках діяльності ООН

Основними структурними підрозділами системи органів економічного співробітництва в рамках ООН є три із шести головних органів, зазначених у Статуті, а саме: Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна Рада й Секретаріат [4; 5].

Генеральна Асамблея ООН — головний дорадчий, директивний та представницький орган Організації Об'єднаних Націй, створений у 1945р. Згідно із статутом ООН. Генеральна асамблея Складається з 192 членів ООН і являється форумом для багатостороннього обговорення всього спектру міжнародних питань, викладених у Статуті [30]. Вона також грає велику роль в процесі встановлення та кодифікації норм міжнародного права. Одна держава-член організації має в Генеральній Асамблеї один голос. Кожна країна представлена в ГА дипломатом високого рангу, але час від часу міністри закордонних справ і навіть голови держав також відвідують сесії ГА. Рішення по окремих важливих питаннях, таких, як рекомендації відносно миру і безпеки і вибори членів Ради Безпеки, приймаються більшістю в дві третини держав-членів; рішення ж по інших питаннях приймаються простою більшістю голосів.

Рада Безпеки, згідно Статутом, несе головну відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки. Рада складається з 11 членів: 5 постійних - Китай, СРСР, США, Англія, Франція і 6 вибраних Генеральною Асамблеєю на два роки. Всі члени ООН погоджуються підкорятися рішенням Ради Безпеки і виконувати їх. Функції та повноваження Ради Безпеки:

підтримка міжнародного миру та безпеки;

розслідування суперечок, які можуть привести до конфліктів;

надання рекомендацій, щодо методів врегулювання таких суперечок;

розробка планів для створення системи регулювання озброєння

закликати держав-членів організацій до застосування економічних санкцій та інших мір для попереднього або попередження або припинення агресій;

застосування військових дій проти агресора;

робити рекомендації відносно прийому нових членів;

робити рекомендації Генеральній Асамблеї відносно призначення Генерального секретаря.

Міжнародний суд є головним судовим органом ООН. До юрисдикції Суду входять всі питання, які передається йому державами і всі питання передбачені Статутом ООН. При прийнятті рішень, суд спирається на такі джерела права:

міжнародні конвенції, визнані конфліктуючими державами;

міжнародний звичай як доказ всезагальної практики визнані в якості правової норми;

загальні принципи права, визнані націями;

судові рішення і документи найбільш кваліфікованих спеціалістів.

Міжнародний суд складається з 15 суддів, які обираються Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки, і які голосують незалежно один від одного. До складу суду не може бути включено двох представників однієї держави. Судді обираються на 9-річний термін і можуть бути переобрані. Місцезнаходження суду – м. Гаага (Нідерланди).

Секретаріат обслуговує всі органи ООН, виконує програми і втілює в життя політику, прийняту ними. На чолі Секретаріату стоїть Генеральний секретар, який призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Секретаріат, нараховує близько 25 000 чоловік з більш ніж 150 країн, виконує поточну роботу ООН. Робота Секретаріату включає:

керівництво операціями по підтримці миру;

організація міжнародних конференцій;

складання оглядів світових економічних і соціальних тенденцій і проблем;

підготовка досліджень з таких питань, як права людини, роззброєння та розвиток;

наділення засобів масової інформації свідченнями про ООН.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) допомагає Генеральній Асамблеї ООН у сприянні міжнародного економічного і соціального співробітництва та розвитку [6]. ЕКОСОР складається з 54 членів ООН, всі з яких обираються Генеральною Асамблеєю ООН на трирічний термін. Президент ЕКОСОР обирається строком на один рік і вибирається серед малих та середніх держав, представлених в ЕКОСОР. Рада проводить засідання один раз на рік в липні, сесії тривають чотири тижні. З 1998 року вона почала проводити іще одне засідання - кожної квітня з міністрами фінансів та представниками, які очолюють ключові комітети Світового банку і Міжнародного валютного фонду (МВФ). В функції ЕКОСОР входить збір інформації, консультування членів Організації Об'єднаних Націй, вироблення рекомендацій та координування роботи спеціалізованих комітетів ООН. Крім того, ЕКОСОР добре вправляється в наданні консультаційних політичних спорів-рішень і веде координацію та дублювання деяких функцій органів ООН в області допоміжних секторів і саме в цій ролі ЕКОСОР найбільш активний.

ЕКОСОР в останні роки бере на себе провідну роль у ключових стратегічних областях:

етап засідань високого рівня 2003 року по темі «Заохочення комплексного підходу до розвитку сільських районів у країнах, що розвиваються з метою викорінювання вбогості й забезпечення сталого розвитку» сприяв відродженю уваги до цієї проблеми й початку здійснення відповідної ініціативи на Мадагаскарі;

у результаті розгляду питання про розвиток Африки на етапі засідань високого рівня 2001 року було вперше офіційно схвалене на міжнародному рівні Нове партнерство в інтересах розвитку Африки (НЕПАД) [7; 8].

Секретаріат забезпечує дослідження, збір інформації і коштів, необхідних органам Організації Об'єднаних Націй для проведення своїх засідань та регламентних дій [9]. Він також виконує завдання за вказівками від ООН, Ради Безпеки ООН, Генеральної Асамблеї ООН, Економічної і Соціальної Ради ООН та інших органів ООН. Секретаріат наділений обов'язками, що включають: сприяння вирішенню міжнародних суперечок, являється керуючим органом в операціях з підтримання миру, та проводить й організовує міжнародні конференції, наводить збір інформації про виконання рішень Ради Безпеки, і проводить консультації з урядами держав-членів по відношенню до різних ініціатив ООН.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) - орган Генеральної Асамблеї ООН. Конференція створена в 1964 році. Штаб-квартира ЮНКТАД знаходиться в Женеві. На сьогоднішній день конференція налічує 193 країни. Рішення ЮНКТАД приймаються у формі резолюцій і мають рекомендаційний характер. Виконавчим органом є Рада з торгівлі та розвитку, що відповідає за забезпечення загального відповідності діяльності узгодженим пріоритетам. Секретаріат ЮНКТАД співпрацює з урядами держав-членів, взаємодіє з організаціями ООН та регіональними комісіями. 
Держави-члени розділені на чотири групи за соціально-економічному та географічним принципом. 

Цілями ЮНКТАД є наступні положення:

сприяння розвитку міжнародної торгівлі з метою прискорення економічного зростання і розвитку, особливо в країнах, що розвиваються;

встановлення принципів та політики, що стосується міжнародної торгівлі та пов’язаних з нею проблем економічного розвитку, зокрема, в галузі фінансів, інвестицій, передачі технологій;

розгляд та сприяння організації діяльності інших установ у рамках системи ООН у галузі міжнародної торгівлі і відповідних проблем економічного розвитку;

прийняття у разі потреби заходів для ведення переговорів і затвердження багатосторонніх правових актів у галузі торгівлі;

узгодження політики урядів і регіональних економічних угруповань у сфері торгівлі та пов’язаного з нею розвитку, виступаючи в якості центру такого узгодження [10].

 В основу діяльності ЮНКТАД покладені функції, визначені резолюцією 1995р. (ХIХ) Генеральної Асамблеї ООН. Коло ведення ЮНКТАД охоплює практично всі актуальні економічні та правові аспекти сучасної міжнародної торгівлі та пов'язані з нею питання економічного розвитку.

Виконавчим органом ЮНКТАД є Рада з торгівлі та розвитку, який забезпечує роботу між сесіями Конференції. Рада подає щороку Конференції та Генеральної Асамблеї через ЕКОСОР доповіді про свою діяльність. Доступ до складу Ради відкритий усім країнам - членам ЮНКТАД. У 1996 р. число членів становило 115. Рада з торгівлі та розвитку проводить регулярні сесії один раз на рік восени протягом 10 днів. Крім того, Радою проводяться спеціальні сесії, засідання комісій та інших допоміжних органів з широкого спектру проблем світової торгівлі та економіки. На регулярних сесіях обговорюються питання глобальної політики, взаємозалежності економіки країн світу; проблеми торгівлі і валютно-фінансових відносин; торговельної політики, структурної перебудови та економічних реформ [11].

Світова організація торгівлі (СОТ)  – це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 153 країни, на долю яких припадає близько 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торговельний оборот товарів та послуг.

За останні роки значно розширилася сфера діяльності СОТ, яка на сьогодні далеко виходить за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою міжнародною структурою, здатною виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало на сьогодні практично обов`язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.

Процеси створення, становлення і розширення СОТ не були простими та однозначними. Хоча за останні 30 років масив загальних правил СОТ надзвичайно зріс, СОТ усе ще базується на принципі двосторонніх переговорів між членами з метою взаємного відкриття їх ринків. Члени СОТ, формулюючи вимоги до країн-претендентів стосовно доступу до їх ринків, відстоюють інтереси власних підприємств, захищаючи таким чином власне виробництво та робочі місця. Тому переговорний процес є непростим і, як правило, тривалим.

Згідно зі статтею VIII Маракеської угоди про утворення Світової організації торгівлі, СОТ є міжнародною міжурядовою організацією, створеною згідно з нормами міжнародного права. СОТ може діяти незалежно від волі кожної країни-члена цієї організації. Проте така діяльність СОТ здійснюється винятково через створені нею органи (Міністерську конференцію, Генеральну раду і Секретаріат). Діяльність СОТ може здійснюватися винятково в рамках її компетенції, визначеної Марракеською угодою і прийнятими на її основі іншими документами.

Згідно з Марракеською угодою, СОТ забезпечує загальну інституційну основу для здійснення торговельних відносин між її членами, тобто утворює міжнародний форум з робочими органами. В його рамках можуть здійснюватися міжнародні переговори як між усіма членами СОТ, так і між окремими учасниками. Сфера регулювання СОТ може бути розширена за рахунок майбутніх угод, які будуть включені в загальну систему СОТ.

Цілі СОТ визначено в преамбулі Марракеської Угоди про утворення СОТ. Основними з них є:

підвищення життєвого рівня;

забезпечення повної зайнятості;

постійне зростання доходів і ефективного попиту;

розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними;

оптимальне використання світових ресурсів згідно з цілями сталого розвитку;

захист і збереження навколишнього середовища;

забезпечення для країн, що розвиваються і найменш розвинених країн такої участі в міжнародній торгівлі, яка б відповідала потребам їх економічного розвитку.

Регулювання міжнародної торгівлі в рамках СОТ здійснюється на базі основних правил і принципів, серед яких одним з найважливіших є принцип недискримінації. Він означає, що всі контрактні сторони-члени СОТ зобов’язані надавати одна одній однаково сприятливі умови. Таким чином, жодна країна не повинна робити винятки для іншої або застосовувати щодо неї дискримінаційний підхід. Принцип недискримінації поділяється на суб-принцип режиму найбільшого сприяння, який застосовується до зовнішніх ринків, та суб-принцип національного режиму, який стосується внутрішнього ринку.

Режим найбільшого сприяння передбачає надання однакових переваг всім країнам в разі надання певної переваги одній країні. Наприклад, держава-член СОТ надає окремій країні, яка необов’язково є членом СОТ, деякі пільги в торгівлі певною послугою. Зазначена країна повинна згідно режиму найбільшого сприяння встановити щодо інших держав – членів СОТ однаковий пільговий режим. Таким чином викликається мультиплікаторний ефект, який забезпечує поширення пільг, наданих окремій країні, на всі держави – члени, що і сприяє подальшій лібералізації торгівлі. Допускаються також винятки із зазначеного принципу, термін дії яких обмежений до 10 років та які переглядаються через п’ять років після впровадження з метою перевірки існування умов, що зумовили їхню необхідність.

Національний режим забороняє дискримінацію іноземних товарів та послуг, наприклад, якщо держава субсидіює вітчизняного оферента послуг, тоді право на субсидії повинен також отримати іноземний оферент. Оскільки такі положення стосуються, зокрема, аудіовізуальної продукції, державних університетів, дитячих садків тощо, вони вважаються проблематичними, тому що викликають примусову комерціалізацію певних сфер економіки.

Принцип взаємності, який на даний момент особливо стосується України, зазначає, що країна, яка вступає в СОТ, отримає певні переваги, але і бере на себе певні зобов’язання. В зв’язку з цим важливо також зазначити, що жодна країна "де факто" не може відступити від попередньо взятих на себе зобов’язань в зв’язку з економічними наслідками для неї.

Система СОТ заохочує конкуренцію і знижує торговельні бар'єри, внаслідок чого споживачі виграють. Найочевидніша вигода вільної торгівлі для споживача – це зниження вартості життя. У результаті зниження протекціоністських торговельних бар'єрів дешевшають готові імпортовані товари і послуги, а також вітчизняна продукція, у виробництві якої використовуються імпортні комплектуючі.

Як правило, митні тарифи, державні виробничі субсидії і кількісні обмеження імпорту ведуть не до захисту вітчизняного ринку, а до підвищення вартості життя. Так, у Великобританії споживачі платять на 500 мільйонів фунтів у рік більше за одяг через торговельні обмеження на імпорт текстилю; для канадців ця сума складає приблизно 780 млн. канадських доларів. Показово, що лібералізація сектору телекомунікацій у Європейському Союзі призвела до зниження цін за послуги в середньому на 7-10%. Ширший вибір товарів і послуг – також безсумнівна перевага вільної торгівлі. Зовнішня конкуренція стимулює ефективне вітчизняне виробництво, опосередковано знижує ціни і підвищує якість вітчизняної продукції.

У результаті активнішого товарообміну розвиваються нові технології, як це відбулося, наприклад, з мобільним зв'язком. Збільшення експорту вітчизняної продукції також збільшує доходи виробників, податкові надходження в бюджет, а отже і доходи та добробут населення в цілому [10].

Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) - спеціалізована установа ООН для сприяння індустріалізації країн, що розвиваються, їх промислового розвитку шляхом мобілізації національних і міжнародних ресурсів.ЮНІДО була створена в 1966 р. Вищим органом є Генеральна конференція, яка скликається один раз на два роки. Керівні органи ЮНІДО - Рада з промислового розвитку і Комітет з програмних і бюджетних питань. Штаб-квартира ЮНІДО знаходиться у Відні.
Діяльність ЮНІДО прийнято умовно поділяти на оперативну і допоміжну.Оперативна діяльність ЮНІДО, виходячи з резолюції ГА ООН включає:

розробку рекомендацій і надання конкретної допомоги країнам у підготовці програм індустріалізації з урахуванням політичної, економічної, фінансової обстановки, технічних факторів;

створення і зміцнення в країнах, що розвиваються установ і органів з питань управління виробництвом;

організацію і проведення науково-дослідної роботи з обгрунтування промислових об’єктів;

надання технічної допомоги у здійсненні конкретних проектів, рекомендацій щодо використання сировинних ресурсів та ін [12].

Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) є спеціалізованною установою ООН, завданням якої є координація роботи міжурядових організацій з питань сільського господарства, а також індивідуальних та колективних дій в цілях поліпшення забезпечення населення сільгосптоварів. ФАО було створено в 1945 році, вищим органом є Конференція, яка скликається раз на два роки, штаб-квартира знаходиться в Римі. Одне із основних завдань ФАО полягає в у наданні допомоги країнам, що розвиваються в області сільського, лісового та рибного господарства. Допомога в рамках ФАО носить як матеріальний, так і нематеріальний характер. У країни, що розвиваються, постачається продовольство, здійснюється технічна допомога в розвитку сільгоспвиробництва, підготовка кадрів, розробка рекомендацій та інше [13].

Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК) - заснована в 1947 р. в якості тимчасового органу ООН з 5-річним терміном повноважень з метою сприяння економічному відродженню післявоєнної Європи. З 1951 р. - ЄЕК отримала статус постійного органу ООН. Керівний орган ЄЕК - чергова щорічна сесія, секретаріат розташований у Женеві. ЄЕК сприяє розвитку торгівлі, науково-технічного співробітництва. У складі ЄЕК цілий ряд галузевих комітетів - з питань сільського господарства, хімії і т.д. - всього близько півтора десятка. В останні роки ЄЕК зосередила свою увагу головним чином на проблемах екології, особливо транскордонного характеру, у галузі ефективного використання енергії (програма "Енергетична ефективність у 2000 році), в галузі транспорту (з позицій екології) і лісових ресурсів. 

Економічна комісія для Африки (ЕКА) - створена в 1958 р. з метою надання сприяння африканським народам у вивченні й аналізі проблем розвитку Африканського континенту. ЕКА розробляє заходи щодо економічного розвитку даного регіону, надає консультативні послуги відповідно до запитів країн-членів.Вищий орган - щорічні сесії Комісії, у перерві керівництво здійснюється через Виконавчий комітет. В останні роки ЕКА сприяла в рамках консультативних технічних послуг у галузі боротьби з посухою, створення проектів в областііррігаціі, підготовки кадрів [2]. 

Економічна комісія для Латинської Америки та Карибського басейну (ЕКЛАК) створена в 1948 році. Вищий орган – сесія, яка скликається один раз на два роки, в період між сесіями – Комітет у складі предстваників усіх 40 крахн-членів – латинської Америки, США, Канади, Великобританії, Франції, Голландії, Іспанії. У складі ЕКЛАК діють постійні органи – Комітет з розвитку та співробітництва країн Центральної Америки, Комітет з розвитку та та співробітництва країн Карибського району, Комітет з торгівлі, Комітет Урядових експертів. Основні напрямки роботи ЕКЛАК схожі на вже зазначені вище напрямки роботи ЕКА.

Економічна та соціальна комісія для Азії та Тихого океану (ЕСКАТО) – регіональний орган, заснований у 1947 році. Вищий орган – щорічна сесія, секретаріат ЕСКАТО розташований в Банкоку. Цленами комісії є більшість країн регіону, включаючи США, Нідерланди, Великобританію, Францію. На 50-й сесії Комісії в делі в 1994р. була прийнята Декларація про зміцнення регіонального економічного співробітництва в Азійсько-Тихоокеанському регіоні на шляху до ХХІ ст., яка намітила шляхи розвитку регіону з урахуванням його специфіки. Певні досягнення є в рамках реалізації програми «Транспорт і зв’язок” та програми розвитку інфраструктури, що мають вкрай важливе значення для регіону, в якому проживає більше половини населення земної кулі.

Економічна та соціальна комісія для Західної Азії (ЕСКЗА) створена в 1974 р. До складу ЕСКЗА входять 14 держав даного регіону. Вищий орган – пленарна сесія, яка скликається раз на два роки. Секретаріат ЕСКЗА складається з цілого ряду відділів – планування, промисловості, сільського господарства та інших, розташований в Багдаді. Економічне співробітництво країн у даному регіоні багатов чому визначається політичною ситуацією. Завдання, які ставить перед собою ЕСКЗА, в принципі аналогічні тим, що розглядалися вище – створення сприятливих умов для економічного співробітництва в регіоні, зміцнення економічних відносин, дослідження технічного характеру та ін. у 1994 році в Аммані Комісія прийняла для виконання 5 тематичних програм:


Розділ 2. Аналіз економічної діяльності спеціалізованих установ ООН

2.1. Діяльність ЕКОСОР

ЕКОСОР засновано Статутом ООН у якості головного органу, який відповідає за координацію економічної, соціальної та іншої відповідної діяльності 14 спеціалізованих установ ООН, 9 функціональних комісій та 5 регіональних комісій. Рада також отримує доповіді від 11 фондів та програм ООН. ЕКОСОР слугує центральним форумом для обговорення міжнародних економічних та соціальних проблем та розробці рекомендацій по відношенню до політики для держав-членів та системи ООН. Головні питання ЭКОСОР:

стан світового економічного й соціального стану й підготовка фундаментальних оглядів і інших аналітичних публікацій;

стан міжнародної торгівлі;

проблеми охорони навколишнього середовища;

економічна й науково-технічна допомога країнам, що розвиваються;

різні аспекти продовольчої проблеми;

проблеми соціально-економічної статистики;

проблеми народонаселення;

проблеми природних ресурсів;

проблеми населених пунктів;

проблеми планування й мобілізації фінансових ресурсів;

роль державного й кооперативного секторів в економіці країн, що розвиваються;

регіональне співробітництво;

складання програмних соціально-економічних документів;

розробка міжнародних стратегій розвитку ООН, а також спостереження за їхньою реалізацією й ін.

Місце ЭКОСОС у системі органів ООН ілюструється, наприклад, тим, що саме він прийняв рішення на початку 70-х років про дослідження діяльності ТНК, що стало початком нового напрямку його економічної діяльності, приведшей до того, що в структурі ООН з'явилася спеціальна Комісія ООН по транснаціональних корпораціях, а також спеціальний підрозділ у Секретаріаті ООН по цьому питанню - Центр ООН по ТНК.

Значно збагатилися функції ЭКОСОС після прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Декларації й Програми дій по новому міжнародному економічному порядку в 1974 р. Із цього часу як сама проблема, так і стратегічні завдання модернізації міжнародних економічних відносин на справедливій основі стали головною сферою роботи ЭКОСОС, його органів і організацій. Раді доручено розробляти багато важливих документів, у яких досліджуються економічні тенденції. Зокрема, розробляються й висуваються досить конструктивні пропозиції про реформу світової валютної системи, про програму «термінових мір» на користь країн, що розвиваються, постраждалих від економічної кризи, про шляхи ліквідації їхньої заборгованості Заходу, про проблему міжнародної заборгованості країн, що розвиваються, у цілому. Не випадково в рамках діалогу « Північ-Південь» західні країни визнали за необхідне піти по цьому питанню на певні поступки. Тут роль ради значна.

З початку 90-х років ЭКОСОС став приділяти більше увагу країнам Східної Європи, що були республікам СРСР - новим державам СНД, Балтії, окремим новим державам, видавати дослідження з їхньої проблематики.

ЕКОСОР уповноважена проводити або організовувати дослідження та складати доповіді з цих питань. Рада також має повноваження надавати допомогу у підготовці та організації великих міжнародних конференцій з економічних та соціальних проблем та пов’язаних з ними питаннями, а також сприяти здійсненню узгоджених подальших дій за підсумками таких конференцій. Відповідно до його широкого мандату у розпорядженні Ради знаходиться більше 70% людських та фінансових ресурсів усієї системи ООН.

Виконуючи свій мандат, ЕКОСОР проводить консультації з навчальними колами, представниками ділового світу та з більш ніж 2100 зареєстрованними неурядовими організаціями. Рада щорічно, у липні, проводить основну сесію, яка триває 4 неділі – по черзі у Нью-Йорку та Женеві. Сесія складається з етапу засідань високого рівня, етапу координацій, етапу, який присвячений оперативній діяльності, етапу розгляду гуманітарних питань та загального етапу.

Етап засідань високого рівня слугує для міністрів національних урядів та керівників міжнародних закладів та високопоставлених посадових людей, а також для представників громадянського та частного сектора форумом, на якому обговорюються ключові питання міжнародної повістки дня у галузі економічного та соціального розвитку та покращення якості навколишнього середовища. Новою функцією ЕКОСОР, покладеною на неї Всесвітнім самітом 2005 року, є проведення щорічного огляду на рівні міністрів та Форума зі співпраці у цілях розвитку. В кінці етапу засідань високого рівня приймається декларація міністрів, яка має керівні накази та рекомендації у відношенні дій.

ЕКОСОР в останні роки бере на себе провідну роль у ключових стратегічних областях:

під час етапу засідань високого рівня 2010 року Рада організувала свій другий Форум зі співпраці у цілях розвитку та присвятила свій четвертий Щорічний огляд на рівні міністрів проблемі гендерної рівності та розширенню прав та можливостей жінок;

під час етапу засідань високого рівня 2009 року Рада прийняла декларацію міністрів, присвячену темі тертього Щорічного огляду на рівні міністрів – «Реалізація узгоджених на міжнародному рівні цілей та обов’язків у відношенні глобальної охорони здоров’я»;

в рамках етапу засідань високого рівня 2008 року були проведені перший дворічний Форум з питань співпраці в цілях розвитку та другий Щорічний огляд на рівні міністрів. По закінченню Щорічного огляду з теми «Здійснення узгоджених на міжнародному рівні цілей та обов’язків у відношенні стабільного розвитку» була прийнята заява міністрів;

етап засідань високого рівня 2007 року був відзначений проведенням першого Щорічного огляду на рівні міністрів та затвердженням Форуму зі співпраці в цілях розвитку. В рамках щорічного огляду на рівні міністрів Рада розглянула ход здійснення цілі 1 ЦРДТ, в тому числі заслухала добровільні національні доповіді, які представили 6 країн, що розвиваються, а саме: Бангладеш, Барбадос, Камбоджа, Кабо-Верне, Ефіопія та Гана. Прийняв декларацію міністрів, міжнародна спільнота знову заявила про свою рішучість докласти зусиль до того, щоб досягти окреслених цілей з ліквідації злиднів та голоду до узгодженого терміну – 2015 року;

в рамках засідань високого рівня 2006 року пріорітетна увага приділялась питанням забезпечення повної та виробничої зайнятості та належної праці та їх вплив на стійкий розвиток;

етап засідань високого рівня 2005 року разом з етапом з координації вніс важливий вклад у здійснення рішень Всесвітнього саміту 2005 року у відношенні прогресу, який було досягнуто у здійсненні Декларації тисячоліття ООН, включаючи узгоджені на міжнародному рівні цілі у галузі розвитку та глобального партнерства, необхідного для їх досягнення;

на етапі засідань високого рівня 2004 року основна увага приділялась найменш розвинутим країнам та питанням мобілізації ресурсів та створенню сприятливих умов для викорінненя злиднів;

на етапі засідань високого рівня 2003 року з теми «Заохочення комплексних підходів до розвитку сільських районів в країнах, що розвиваються в цілях викорінення злиднів та забезпечення стійкого розвитку» сприяв відродженню уваги до цієї проблеми та початку здійснення відповідної ініціативи на Мадагаскарі;

на етапі засідань високого рівня 2002 року було прийнято новаторську заяву про роль розвитку людських ресурсів, в тому числі в області охорони здоров’я та освіти, в процесі розвитку;

в результаті розгляду питання про розвиток Африки на етапі засідань високого рівня 2001 року було вперше офіційно одобрено на міжнародному рівні Нове партнерство в інтересах розвитку Африки (НЕПАД);

у Декларації міністрів, прийнятій на етапі засідань високого рівня у 2000 році, пропонувались конкретні заходи зі зменшення «цифрового розриву», що безпосередньо призвело до створення у 2001 році Цільової групи по ІКТ (інформаційно-комунікаційним технологіям).

В останні роки зростає міжнародна підтримка закріплення ролі ЕКОСОР в контексті управління як системою ООН, так і глобальної економіки. Початок наступному етапу важливих реформ було покладено під час роботи 57-ї сесії Генеральної Асамблеї установою Спеціальної робочої групи по комплексному та скоординованному здійсненю рішень крупних конференцій та зустрічей на вищому рівні ООН в економічній та соціальній галузях та наступної діяльності у зв’язку з ними, що призвело до прийняття Генеральною Асамблеєю резолюціі 52/270В. Резолюція поклала на ЕКОСОР та її допоміжні органи важливу роль в комплексному та скоординованому здійснені рішень крупних конференцій та зустрічей на вищому рівні ООН 1990-х років та подальшої діяльності у зв’язку з ними.

Не дивлячись на досягнутий в останні роки прогрес у підвищені результативності та ефективності роботи ЕКОСОР та закріплені його ролі як центрального органу з координації діяльності системи ООН, продовжують лунати заклики до подальшого укріплення ЕКОСОР. На Всесвітній зустрічі на вищому рівні 2005 року голови держав та урядів відреагували на цей заклик. Рада прийняла рішення 2006/274, в якому міститься додаткова інформація щодо форм участі додаткового механізму ЕКОСОР у підготовці першого Щорічного предметного огляду на рівні міністрів 2007 року та Форуму зі співпраці в цілях розвитку. Домовленість про прийняття ЕКОСОР резолюції о всеосяжній реформі ЕКОСОР, в якій, як очікується, ьудуть додатково пророблені положення резолюції 61/16 та рішення 2006/206 ЕКОСОР, які стосуються корегування методів роботи Ради, ще не досягнута [10].

Кожен рік ЕКОСОР проводить етап засідань, який присвячений гуманітарним питанням та стає важливим форумом для огляду та координації діяльності гуманітрного напрямку, що здійснюється системою ООН. На засіданнях ЕКОСОР розглядала такі питання, як успіхи та труднощі у справі подолання наслідків цунамі, проблеми глобальної продовольчої кризи та пташиний грип.

Беручи до уваги органічну роль соціально-економічних питань в постконфліктному світобудівництві, ЕКОСОР продемонструвала свою кваліфікацію у цій сфері. Спеціальні консультативні групи ЕКОСОР по африканчьким країнам, які пережили конфлікти, та по Гаїті підкреслили необхідність у мобілізації донорської допомоги, закликаючи одночасно з цим національні влади до створення умов, які сприяли б збільшенню потрібної підтримки. Крім того, Рада робить крок до укріплення своїх взаємовідносин з Комісією по світобудівництву.

У мірі розвитку торгівлі, мореплавства, зв’язків між державами розширилась також сфера співпраці у боротьбі з конкретними видами злочинів, що зачіпають загальні інтереси.

В ООН дана проблема стала знову предметом розгляду у Спеціальному комітеті з питань рабства, створеному ЕКОСОР. Було визнано, що рабство, хоча й у скритих формах, все ще існує. У зв’язку з цим у 1956 році була скликана Женевська конференція по боротьбі з рабством. На конференції була прийнята Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів й звичаїв, схожих рабству.

Пізніше почалась співпраця держав у боротьбі з порнографією. В цьому відношенні представляють інтерес Паризька конвенція про боротьбу з розповсюдженням порнографічних видань 1910 року та Міжнародна конвенція про припинення використання порнографічних видань та торгівлі ними 1923 року.

В рамках Ліги Націй та ще до створення цієї організації країни почали боротьбу з таким явищем, як торгівля жінками та дітьми. Важливим документом стала Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції тертімі людьми 1949 року.

Представляє інтерес також Міжнародна конвенція про боротьбу з підробки грошових знаків 1929 року. Згідно Конвенції, держави взяли на себе обов’язок переслідувати у кримінальному порядку тих, хто підробляє або фальсифікує грошові знаки, розповсюджує підробні знаки та інше.

Міжнародна боротьба з незаконним обігом наркотиків – одна з найбільших транснаціональних проблем світу. Маштаби незаконного обігу наркотиків в сучасний час такі обширні, а отримувані від такої діяльності фінанси настільки великі, що постає загроза для економіки та безпеки багатьох країн Азії та Латинської Америки, правоохоронні органи яких не в змозі зробити що-небуть.

Міжнародна співпраця з цього питання почалась на початку сторіччя та розвивалась досить великими темпами. Перша багатостороння міжнародна Конвенція з опіуму була підписана в Гаазі 23 січня 1912 року. Найбільш широкий розмах ця співпраця отримала після створення ООН. 1972 року ЕКОСОР скликала у Женеві конференцію, яка прийняла 25 березня 1972 року Протокол о поправках до Єдиної конвенції про наркотичні засоби 1961 року. Протокол значно розширив значення дії конвенції, в тому числі в тому, що стосується переслідування та покарання осіб, скоївших злочин.

З метою створення більш потужної фінансової бази для здійснення співпраці в даній сфері у 1971 році бів створений Фонд ООН для боротьби зі зловживанням наркотиками. Його бюджетскладається із добровольчих внесків держав. Основна задача Фонду – надання технічної допомоги країнам, в першу чергу тим, що розвиваються, а також міжнародним організаціям у справі боротьби з незаконним обігом наркотиків [15].

2.2. Діяльність СОТ

Світова організація торгівлі (СОТ) – єдина міжнародна організація, що опікується глобальними правилами торгівлі між країнами. Її головна функція – забезпечувати, щоб торговельні обміни відбувалися настільки легко, передбачувано і вільно, наскільки можливо. СОТ стала наступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ҐАТТ), укладеної після Другої світової війни.Тож попри те, що СОТ – одна з наймолодших міжнародних організацій, багатосторонній торговельній системі, початково закладеній ҐАТТ, вже понад 50 років.

Протягом минулих 50 років світова торгівля зростала надзвичайно швидко. Торгівля товарами збільшувалась у середньому на 6% щорічно. 2000 року загальний торговельний обіг у 22 рази перевищив рівень 1950 року. ҐАТТ і СОТ допомогли створити сильну й удатну торговельну систему, сприяли безпрецедентному зростанню торгівлі [10].

Враховуючи негативні тенденції, що склалися в останні роки в галузі тваринництва України, що проявляються через скорочення чисельності поголів’я великої рогатої худоби, зростання цін на матеріально-технічні ресурси вищими темпами, ніж ріст цін на тваринницьку продукцію, важливо визначити головні пріоритети державної підтримки галузі тваринництва в умовах членства СОТ.

Зі вступом України до СОТ насамперед збільшилися вимоги до виробників продукції тваринництва, а, отже, наразі має змінитися сама система державного субсидування сільськогосподарських підприємств, зокрема в бік розширення заходів «зеленого кошику», водночас із переглядом ефективності діючих програм підтримки.

В умовах підвищення роздрібних цін на молочні та м’ясні продукти на зовнішньому та внутрішньому ринках, виробництво молока та м’яса у сільськогосподарських підприємствах залишається збитковим в силу різних причин, серед яких використання затратних технологій та худоби з генетично низькою продуктивністю. Практично в останні роки у галузі тваринництва відсутні серйозні структурні зміни через брак фінансування з боку держави та крупних інвестиційних проектів [16].

Фінансова підтримка галузі тваринництва у 1999-2007 роках базувалася на суттєвому переважанні непрямої підтримки за допомогою спеціальних режимів і механізмів оподаткування над прямим бюджетним фінансуванням.

Загалом в останні роки рівень підтримки сільського господарства (прямі бюджетні програми з непрямими механізмами підтримки шляхом дотації через податок на додану вартість) сумарно дорівнювали в середньому щорічно близько 10 млрд. грн. Водночас внутрішня підтримка галузі тваринництва в Україні складає близько 3,0 млрд. грн. («зелені» та «жовті» програми) [17].

Ефективність українських програм зеленого блоку за їхньої теперішньої структури є досить низькою, враховуючи відсутність інфраструктури та поінформованості сільськогосподарських товаровиробників через брак коштів. Крім того, заходам з контролю безпечності та якості продуктів харчування перешкоджають високі витрати, дублювання та погана реалізація. Здатність відповідати міжнародним санітарним і фітосанітарним нормам, а також забезпечувати безпечність продуктів харчування буде ключем до підвищення конкурентоспроможності галузі, а це вимагатиме додаткового фінансування з державного бюджету.

Програми «зеленого кошику» в Україні не мають специфічного спрямування на тваринницьку продукцію, окремі з них лише частково розповсюджуються на продукцію тваринництва. За оцінкою приблизне співвідношення обсягів підтримки „зелених” та „жовтих” програм становить за останні роки 1:3 [18].

Дослідження, проведене на базі даних Держкомстату України, свідчить про велику нерівномірність доступу до підтримки серед сільськогосподарських підприємств. Так, до 40% підприємств не отримують державної підтримки взагалі (крім податкових пільг та загальної галузевої підтримки), третина отримує лише 3% загальної суми підтримки, що склало менш 1% до реалізованої ними продукції, а 6-7% підприємств отримують дві третини суми підтримки, яка становить 10% до реалізованої ними продукції. Здешевлення вартості кредитів отримує лише третина сільськогосподарських підприємств, а здешевлення вартості техніки - менше 10% підприємств [19].

Враховуючи тенденції світового ринку тваринницької продукції, що характеризуються збільшенням попиту, ростом цін, для українського ринку молока та м’яса зберігається потреба у нарощуванні обсягів виробництва, особливо якісної молочної сировини та м’ясної худоби, вирощеної на органічних кормах. З огляду на це, підтримка галузі тваринництва через «жовті програми» залишається актуальною і важливою. Сума такої підтримки обмежується сукупним виміром підтримки (СВП) розміром в 3,043 млрд. грн., що було визначено в рамках вступу України до СОТ [20].

Розробка та впровадження нових програм «зеленого кошику», які мають певний ефект на галузь тваринництва, є перспективним напрямком державної політики підтримки тваринництва в нових умовах і не обмежена вартісними вимірами.

Світова практика також підтверджує, що розширення державної підтримки через зелені програми є більш ефективним механізмом підтримки аграрного сектора вцілому та галузі тваринництва зокрема.

Відповідно до вимог СОТ заходи «зеленого кошику» дозволяють здійснювати державну фінансову підтримку сільськогосподарським підприємствам насамперед на модернізацію виробництва або зміну спеціалізації господарств. Нижче приведені основні напрямки державної фінансової допомоги, які можуть використовуватися як заходи «зеленого кошику» і які практикуються у більшості країн-членів СОТ:

державна фінансова допомога сільськогосподарському підприємству на модернізацію виробництва або зміну спеціалізації господарства. Право на такі виплати надається на основі чітко визначених критеріїв за урядовими програмами, що мають на меті сприяння фінансовій та фізичній реструктуризації виробничої діяльності виробника з метою подолання об'єктивно доведених структурних недоліків. „Структурний недолік” означає, що структура окремого аграрного бізнесу (підприємства) є такою, що виробник є неконкурентним на ринку не через кон’юнктурну ситуацію, що склалася на ринку, а через недосконалу структуру самої ферми, неналежний рівень менеджменту на ній. Допомога надається при умові складання бізнес-планів, в яких має бути вказано, які інвестиції потребує підприємство, які наявні фінансові ресурси самого підприємства та які фінансові результати очікуються. При цьому обов’язковою вимогою є забезпечення дотримання стандартів ЄС з безпеки та гігієни молочної та м’ясної продукції. Цей захід підтримки (структурна перебудова) може підтримуватися як через державну фінансову допомогу господарству, так і через субсидії з компенсації відсотків за користування кредитами комерційних банків;

виплати за програмами охорони навколишнього середовища. Бюджетні кошти за цим напрямком підтримки можуть бути спрямовані безпосередньо виробниками тваринницької продукції на будівництво споруд з охорони навколишнього середовища, наприклад, гноєсховищ. Право на такі виплати надається в рамках чітко визначеної урядової програми охорони або захисту навколишнього середовища й залежить від виконання конкретних умов за такою урядовою програмою, у тому числі умов, що стосуються способів виробництва та сировини, яка при цьому використовується;

запобігання розповсюдженню збудників інфекційних хвороб тварин через фінансування державних ветеринарних установ для збору та утилізації загиблих тварин та відходів тваринного походження після забою тварин;

підтримка протиепізоотичних заходів. Основним завданням цього напрямку є реалізація заходів з попередження та ліквідації карантинних та особливо небезпечних хвороб тварин на основі проведення регіональних планів ветеринарного обслуговування тваринництва, у тому числі: формування плану протиепізоотичних заходів проти ящуру, грипу птиці, карантинних та інших особливо небезпечних хвороб тварин на території країни; формування плану діагностичних досліджень, спрямованих на виявлення тварин, хворих хронічними інфекційними хворобами (туберкульозом, бруцельозом і лейкозом). При цьому державні кошти виділяються на забезпечення учасників заходів лікарськими засобами для проведення протиепізоотичних заходів;

регіональні програми надання допомоги. Надається в райони (зони) неблагополучні, наприклад, постраждалі від Чорнобильської аварії, або посушливі райони, що потерпають від посух у вигляді виплат виробникам для підтримки утримання худоби та інших свійських тварин. Також це можуть бути неблагополучні райони за показником низької родючістю ґрунтів, що не дозволяє вирощувати достатню кількість кормових культур;

ціновий моніторинг. Система цінового моніторингу є невід'ємною складовою економічних ринкових реформ у сільському господарстві. Для прийняття та виконання урядових рішень з питань регулювання ринків сільськогосподарської продукції, у тому числі тваринницької продукції, міністерствам та відомствам також потрібна інформація про ситуацію на ринках, яка б носила незалежний, систематичний характер та збиралася за єдиним методичним підходом, охоплюючи всі регіони країни. У зв’язку з цим актуальним є питання збору та безкоштовного розповсюдження цінової інформації усім учасникам маркетингового ланцюгу [21].

Станом на 21 квітня 2011 року «Хліб Інвестбуд» уклав 696 форвардних контрактів закупівлі пшениці. Цього дуже мало, щоб говорити про готовність сільгоспвиробників співпрацювати з монополістом на запропонованих умовах. «В Україні 15 тисяч сільгосппідприємств і 40 тисяч фермерських господарств. Порівняйте лишень цифри – 55 тисяч підприємств і тільки 700 контрактів за півтора-два місяці. Це говорить лише про те, що форвардна торгівля в Україні розвиватися не буде», – сказав генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу Володимир Лапа під час «круглого столу», присвяченого темі готовності трейдерів укладати форвардні контракти за правилами законопроекту [22].

Сільгоспвиробники заявляють про те, що їх не влаштовують умови співпраці з монополістом, і наполягають на конкурентному ринку, коли вони зможуть обирати, з яким зернотрейдером працювати і на яких умовах. «Я ніколи не співчував трейдерам – ми з ними завжди були з різних боків барикад. Та ми бачимо, що відбувається, до чиїх кишень ідуть кошти від форвардів. Точно не до наших. Тому я абсолютно проти того, щоб держава створювала монополію. У нас є 9-10 великих трейдерів, які створили олігополію. Нехай уже краще олігополія, ніж державна монополія», – вважає Євген Соловчук, генеральний директор компанії «Енерготерра» (Кіровоградська обл.) [23].

Трейдери готові співпрацювати з фермерами і роблять це, та виконати умову 100% передоплати зерна, як вимагає законопроект №8163, вони не зможуть хоча б тому, що ціна врожаю становить близько 70 млрд. грн. Така сума не до снаги навіть усім трейдерам, які працюють на ринку. На думку гендиректора «Кернел-Трейд» Костянтина Литвинського, право на експорт не можна ставити у залежність від фінансування сільгоспвиробників. «Конкурентне середовище, відсутність преференцій та рівні умови для всіх учасників ринку – це те, що сприяє розвиту сільського господарства» – каже Литвинський [24]. 

У 2009 році Україна пережила наслідки не лише економічної кризи, але й членства у Світовій організації торгівлі. Весь рік країна жила в умовах free trade, і навіть встигла побачити зуби вільного ринку, коли СОТ покарав Київ за спроби захиститися від кризи імпортним митом.

Але загалом економіка не надто сильно відчула наслідки вступу в організацію. Розмови про захоплення ринку транснаціональними компаніями виявилися перебільшенням. Як, зрештою, і переможні реляції чиновників про грошовий дощ від іноземних інвестицій та вільні світові ринки для українських експортерів.

Битва в умовах жорсткого ринку СОТ у 2008 році виявилася не на користь України. Майже за всіма товарними групами, крім рослинництва, олійної продукції, шкіряної сировини і чорної металургії, Київ програв битву і мав від'ємне сальдо.

Від ризику вивезення усіх грошей Україну врятували іноземні інвестиції та кредити, які компенсували перетікання коштів за кордон. 2010 року країну "врятувала" криза, яка суттєво охолодила попит на імпорт та зробила його невигідним через знецінення гривні.

Що ж держава отримала 2008 року? Насамперед - колосальне від'ємне сальдо торгівлі товарами, яке зросло до рекордних 18 мільярдів доларів. Для порівняння: у 2007 році воно сягало 11,4 мільярда доларів (дод. 1).

Подальший наступ імпорту зупинила криза - в українців закінчилися гроші. Однак навіть у 2009 році країна мала від'ємне торгівельне сальдо у 2 мільярди доларів [25].

Аналіз експорту показує, що за кордоном Україну із своїми товарами не чекають.

Металургія.
  1   2   3


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации