України національний юридичний - файл

приобрести
скачать (61.3 kb.)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Факультет адвокатури

Кафедра економічної теорії

Есе

на тему:

Конкуренція в Україні: результат реальних економічних перетворень чи «договірняку» економічних еліт?




Студентки 1 курсу, 4 групи:

Циркунової О. Б.
Викладач:

Іващенко М. В.

Харків 2022


Конкуренція - це невід’ємна частина саморегулювання капіталістичного способу виробництва. Сам термін конкуренція означає суперництво, боротьбу між капіталістами (виробниками товарів та послуг) за економічно вигідні умови виробництва, реалізацію або збут продукту. У ліберальних уявленнях ринкова конкуренція представляє собою вільну конкуренцію, у якій кожен підприємець, застосовуючи свої навички, знання та вміння, виводить підприємство та його продукцію кожен раз на все вищий і вищий рівень якості, не підвищуючи ціну. І, якщо простою мовою, тей підприємець, який зміг своїми силами правильно розпорядитись своїми обмеженими ресурсами у всіх аспектах виробництва (якість, ціна, кількість, маркетинг тощо) залишається у виграші на ринку. В цьому і полягає конкуренція - постійні покращення, інновації виробництва, щоб одночасно “переганяти” своїх конкурентів, та не втрачати клієнтів, а тільки вражати та притягувати нових покупців, розширюючи тим самим ринок збуту та нагромаджуючи прибуток.

Але чи відповідає цей вираз “вільна конкуренція” - реальності? Після переходу від феодальної системи економіки до капіталістичної, значна частина починала на більш-менш рівних умовах, як мінімум тому що на той період часу ще не до кінця була відома низка економічних законів, які були сформульовані дещо пізніше. Тим не менш, вчорашні феодали та вже сьогоднішні бізнесмени, мали більшу владу над ринками збуту: вони мали значне нагромадження грошей та землю. В принципі нічого більше і не потрібно для того, щоб починати будувати свою справу. Чого не скажеш про звичайний люд, який заробляв копійки на цих самих підприємствах, працюючи на людей, проти яких і проводилися бурхливі буржуазні революції майже по всій Європі.

Я вважаю, що на підставі вищесказаного, можна провести аналогію із економічними перетвореннями на теренах України 80-90-х років XX століття.

Приватизація. У період перебудови 1985-1990 років, вона набула характеру тіньового пограбування “генералами” партійно-господарської номенклатури. А після розпаду СРСР почалось вже неприкрите розкрадання загальнонародної власності. Що цікаво, це не можна було назвати чимось нелегальним, це не можна було обізначити як порушення закону, адже схем для регулювання процесу приватизації не існувало.

Захоплення власності здійснювалось на користь представників партійної, директорської, регіональної та частково профспілкових еліт. Поки пострадянські еліти в цей період займались такими справами як організація закритих аукціонів “для своїх” та “розігрували” за мізерні кошти землю, малі та великі державні підприємства (у тому числі і державоутворюючі (підприємства енергоструктури, машинобудування, металургії та ін.)) простий люд займався такими проблемами як приватизація своєї однієї квартири, пошуки роботи (яка зникла завдяки приватизації задля “нахаплювання чим побільше”). А ось мови щодо розвитку підприємств в багатьох випадках не йшлося. Ми й досі можемо спостерігати майже у кожному місті України низку покинутих підприємств, на яких і видніється тільки радянська символіка.

Держава не одержала бажаного: інтереси бюджету під час спонтанної приватизації абсолютно не враховувались.

Монополії та олігополії поглинули менших підприємців. І не тому, що їх власники володіють більшим талантом до підприємницької діяльності, а тому що з самого початку вони володіли доволі масивним капіталом, а в подальшому просто придушували дрібний бізнес за допомогою своїх грошей та зв’язків. «Мотор Січ», «Азовсталь» - це підприємства, які не будувалися новими власниками через важку путь праці та наполегливості. Це досі творіння вже неіснуючої держави, яке просто приватизували за копійки. Це просто зручний шанс, який був даний не простому люду, а “своїм”.

Щодо олігополій, то це такі ж самі монополісти, які грають в “гру з ненульовою сумою”, де передбачається, що виграш, отриманий одним гравцем, зовсім необов'язково передбачає програш іншого.

До прикладу можна взяти представників українського ринку мобільного зв’язку - «Київстар», «Lifecell», «Vodafone». Конкуренція за такої кількості гравців на ринку і розподілених між ними часток цього ринку є явною фікцією, яка направлена лише на створення ілюзій щодо існування суперництва. Ці товариства “переганяють” частину абонентів один до одного, шляхом зниження цін на тарифи протягом певного проміжку часу. Після приливу абонентів та, відповідно, їхніх коштів, відбувається, так би мовити, рокірування і все повторюється по колу.

Також негативний вплив проявляється у сфері якості наданих послуг, тому що за відсутності конкуренції у виробника немає мотивації для покращення якості. Спорідненість олігополії та монополії проявляється в тому, що як за останньої неможливо претендувати незалежному виробнику хоч на малу частку ринку.
Безумовно мною до уваги було взято велику, містоутворюючу промисловість, але навіть і на нижчому рівні ми спостерігаємо такі ж процеси. Наприклад, знищення дрібного бізнесу таким гігантом як «АТБ». Як тільки мережа заходить на ринок міста, багато дрібних лавок і магазинів починають відмирати.

Як результат, відлуння “шокової терапії” виявляється так само і на інституті конкуренції. З великою долею правди можна стверджувати, що конкуренція в Україні є або фікцією, або зовсім не простежується.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации