Конспект лекцій з дисципліни Теорія організацій - файл n1.doc

приобрести
Конспект лекцій з дисципліни Теорія організацій
скачать (1479.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1480kb.01.06.2012 12:08скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9

Розділ 8. ОРГАНІЗАЦІЙНА КУЛЬТУРА

  1. Поняття, структурні елементи і властивості
    організаційної культури.


  2. Функції організаційної культури.

  3. Класифікація організаційної культури.

  4. Система методів підтримки культури організації.

  5. Зміна організаційної культури.

8.1. Поняття, структурні елементи і властивості організаційної культури

Важливим компонентом теорії організації є уявлення про організаційну культуру. У сучасних умовах головними напря­мами роботи з підвищення ефективності діяльності організа­цій є зміна ставлення працівників до праці, забезпечення її су­часної організації, творчої спрямованості. Саме реалізація цих напрямів створює передумови для розвитку організаційної культури.

Організація — це складний організм, основою життєвого потенціалу якого є організаційна культура. Вона не тільки відрізняє одну організацію від іншої, але і зумовлює успіх фун­кціонування та виживання організації в довгостроковій перс­пективі. Можна сказати, що організаційна культура — це «душа» організації.

У літературі є різні визначення поняття «організаційна культура». Концепція організаційної культури не має єдиного тлумачення.

Одні автори розуміють під організаційною культурою складну композицію важливих припущень, що бездоказово приймаються і поділяються членами колективу. Інші автори трактують організаційну культуру як філософію та ідеологію управління, ціннісні орієнтації, вірування, очікування, нор­ми, що лежать в основі відносин та взаємодій як усередині ор­ганізації, так і за її межами.

Більшість сучасних дослідників під культурою розуміють специфічний спосіб організації та розвитку людської життє­діяльності, представлений в продуктах матеріального та ду­ховного виробництва, системі соціальних норм і духовних цін­ностей, сукупності відносин людей до природи, один до одного і до самих себе. На думку Е. Смирнова, організаційна культура означає впорядковану сукупність виробничих, суспільних та духовних досягнень людей.

Усі наведені визначення поняття організаційної культури не суперечать один одному. Відмінність полягає в тому, що одні даються у вузькому значенні, інші — в широкому.

Найповніше визначення поняття організаційної культури таке: «Організаційна культура — це набір найважливіших припущень, що приймаються членами організації та виража­ються в цінностях, які заявляються організацією та визнача­ють людям орієнтири їх поведінки та дій»1.

Таким чином, організаційна культура — це сформована впродовж всієї історії організації сукупність прийомів та пра­вил адаптації організації до вимог зовнішнього середовища і формування внутрішніх відносин між групами працівників. Організаційна культура концентрує політику та ідеологію життєдіяльності організації, систему її пріоритетів, критерії мотивації та розподілу влади, характеристику соціальних цін­ностей та норм поведінки. Елементи організаційної культури є орієнтиром в ухваленні керівництвом організації управлінсь­ких рішень, налагодженні контролю за поведінкою та взаєми­нами співробітників у процесі оцінювання виробничих, госпо­дарських та соціальних ситуацій.

У деяких дослідженнях організаційну культуру називають корпоративною культурою.

Формування організаційної культури відбувається з часом, вона вбирає досвід працівників, плоди їх виховання, враховує цілі та установки організації. Загальна мета організаційної культури — створення в організаціях здорового психологічно­го клімату для об’єднання працівників в єдиний колектив, що сповідує певні етичні, моральні та культурні цінності.

Організаційна культура має певний набір елементів — сим­воли, цінності, вірування, припущення. Виокремлюють три рівні організаційної культури.

Перший рівень, або поверхневий, включає, з одного боку, такі видимі зовнішні факти, як архітектура, поведінка, мова, технологія, гасла, а з іншого — все те, що можна відчувати та сприймати за допомогою відчуттів людини. На цьому рівні речі і явища виявити легко, але не завжди їх можна розшифрувати та інтерпретувати в термінах організаційної культури.

Другий рівень, або підповерхневий, передбачає вивчення цінностей і вірувань, їх сприйняття має свідомий характер та залежить від бажання людей.

Третій рівень, або глибинний, включає базові припущення, що визначають поведінку людей: ставлення до природи, ро­зуміння реальності часу та простору, ставлення до інших лю­дей, до роботи. Без спеціального зосередження ці припущення важко усвідомити навіть членам організації.

Дослідники організаційної культури часто обмежуються підповерхневим рівнем, оскільки на глибинному рівні виника­ють майже непереборні труднощі.

Властивості організаційної культури базуються на та­ких істотних ознаках: загальність, неформальність, стійкість. Загальність організаційної культури виражається в тому, що вона охоплює всі види дій, здійснюваних в організації. По­няття загальності має подвійний зміст. З одного боку, органі­заційна культура — це форма, яку одержують дії в організації. Наприклад, організаційна культура може визначати певний порядок розробки стратегічних проблем або процедури найму нових працівників. З іншого — культура є не просто оболон­кою життєдіяльності організації, але і її змістом, елементом, Що визначає зміст діяльності. Культура перетворюється на одну зі стратегічних цілей організації. Певний порядок найму може бути підпорядкований необхідності якомога краще адап­тувати нових працівників до культури, що склалася в органі­зації.

Неформальність організаційної культури визначається тим, що її функціонування практично не пов’язане з офіційни­ми, встановленими у наказовому порядку правилами організа­ційного життя. Організаційна культура діє ніби паралельно з формальним механізмом діяльності організації. Відмінною рисою організаційної культури порівняно з формальним ме­ханізмом є переважне використання усних, мовних форм ко­мунікацій, а не письмової документації та інструкцій, як це прийнято у формальній системі.

Значення неформальних контактів визначається тим, що більше 90 % ділових рішень у сучасних організаціях ухвалю­ються не у формальній обстановці — на нарадах, зборах, а на неофіційних зустрічах, за межами спеціально відведених місць. Організаційну культуру не можна ототожнювати з будь-якими неформальними контактами в організації. До організа­ційної культури належать тільки ті неформальні контакти, які відповідають цінностям, прийнятим у межах культури. Не­формальність організаційної культури є причиною того, що параметри і результати дії культури практично неможливо виміряти за допомогою кількісних показників. Вони можуть бути виражені шляхом якісного протиставлення: «краще — гірше».

Стійкість організаційної культури пов’язана з такою за­гальною властивістю культури, як традиційність її норм та ін­ститутів. Становлення будь-якої організаційної культури ви­магає тривалих зусиль з боку керівників. Проте, будучи сфор­мованими, цінності культури та способи їх реалізації набува­ють характеру традицій і зберігають стійкість впродовж де­кількох поколінь працівників організації. Багато сильних ор­ганізаційних культур успадкували цінності, запроваджені лі­дерами і засновниками компаній багато десятиліть тому. Так, основи сучасної організаційної культури ІВМ були закладені в перші десятиліття XX ст. Т.Дж. Уотсоном.

Можна виділити декілька основних ознак організаційних культур, за якими вони відрізняються. Особлива комбінація таких ознак додає кожній культурі індивідуальності, дає змо­гу її ідентифікувати.

До основних ознак організаційної культури відносять:




Культура організації містить як суб’єктивні, так і об’єіхтив-ні елементи.

До суб’єктивних елементів культури належать віруван-ня, цінності, образи, ритуали, табу, легенди та міфи, пов’язані з історією організації та життям її засновників, звичаї, црий-няті норми спілкування, гасла.

Під цінностями розуміються властивості тих або Щших предметів, процесів та явищ, емоційно привабливі для біль­шості членів організації, що робить їх взірцями, орієнтирами, мірилом поведінки. До цінностей належать передусім цілі, ха­рактер внутрішніх взаємин, орієнтованість поведінки лк)ДЄй, старанність, новаторство, ініціатива, трудова і професійна, ети­ка. Вважається, що сьогодні необхідно не тільки спиратися На наявні цінності, але і активно формувати нові. Тому важливо ретельно відстежувати все нове, корисне, що є в цій сфері у ін­ших, справедливо і неупереджено його оцінювати. При цьому не можна знищувати повністю або пригнічувати старі цінності. Навпаки, до них необхідно відноситися дбайливо, використо­вувати їх як основу для формування нових цінностей, залучив­ши відповідні механізми, зокрема спільної творчості.

Ключові цінності, будучи об’єднаними в систему, утворю­ють філософію організації. Вона відповідає на питання, що є для неї найважливішим. Філософія відображає сприйняття організацією себе та свого призначення, головні напрями ді­яльності, створює основу вироблення підходів до управління, упорядковує діяльність персоналу на основі загальних при­нципів, полегшує освоєння вимог адміністрації, формує за­гальні універсальні правила поведінки.

Обряд — це стандартний, такий, що повторюється захід, який проводиться в певний час і за спеціальним приводом. Найширше розповсюджені такі обряди, як вшановування ве­теранів, проводи на пенсію, посвята в члени організації.

Ритуал є сукупністю спеціальних заходів (обрядів), що чи­нять психологічний вплив на членів організації з метою зміц­нення відданості їй, затушовування дійсного сенсу певних сторін її діяльності, навчання організаційним цінностям та формування необхідних установок. Працівники багатьох япон­ських компаній, наприклад, починають трудовий день зі співу гімнів.

Легенди і міфи відображають у потрібному світлі й у зако­дованій формі історію організації, успадковані цінності, при­крашені портрети її відомих діячів.

Звичай є формою соціальної регуляції діяльності людей та їх відносин, що перейнята з минулого без змін.

Як елементи культури можуть розглядатися також прий­няті в організації норми і стиль поведінки її членів — їх став­лення один до одного та зовнішніх контрагентів, здійснення управлінських дій, вирішення проблем.

Нарешті, елементом організаційної культури є гасла, тобто заклики, що в короткій формі відображають її керівні завдан­ня, ідеї або місію організації.

Об’єктивні елементи культури відображають матеріаль­ний бік життя організацій. Це, наприклад, символіка кольору, зручність і оформлення інтер’єрів, зовнішній вигляд будівель, устаткування, меблі.

Цінності, звичаї, обряди, ритуали, норми поведінки членів організації, привнесені з минулого в сьогодення, отримали на­зву традицій. Останні бувають як позитивними, так і негатив­ними. Як позитивну традицію можна розглядати доброзичли­ве ставлення до всіх нових співробітників, що приходять в ор­ганізацію, а як негативну — дідівщину в армії.

Образ мислення членів організації, що визначається тради­ціями, цінностями, рівнем культури, свідомістю членів органі­зації називається менталітетом.

Фахівці виділяють дві важливі особливості культури:

  1. багаторівневість. Поверхневий рівень утворюють спосо­би поведінки людей, ритуали, емблеми, дизайн, уніформа,мова, гасла. Проміжний рівень становлять укорінені цінності та вірування. Глибинний рівень представлений філософією ор­ганізації;

  2. багатогранність, багатоаспектність. Культура організа­ції, по-перше, складається з субкультур окремих підрозділів або соціальних груп, що існують під «дахом» загальної культу­ри (вони можуть конкретизувати і розвивати останню, можуть мирно існувати разом з нею, а можуть їй суперечити). По-дру­ге, організаційна культура включає субкультури тих або ін­ших напрямів та сторін діяльності — підприємництво, управ­ління, ділове спілкування, внутрішні взаємини.


8.2. Функції організаційної культури

Організаційна культура виконує різні функції, які вона ха­рактеризує якнайповніше. Всі функції умовно можна підрозді­лити на дві групи: ті, що визначаються внутрішнім станом формального механізму організації; ті, що визначаються необ­хідністю адаптації організації до свого зовнішнього середо­вища.

До першої групи функцій належать такі.

Охоронна функція. Культура є своєрідним бар’єром для проникнення небажаних тенденцій та негативних цінностей, характерних для зовнішнього середовища, тобто вона нейтра­лізує дію негативних зовнішніх чинників. Культура охоплює специфічну систему цінностей, особливий клімат та способи взаємодії учасників організації і тим самим створює неповтор­ну зовнішність організації, що дає змогу відрізняти її від ін­ших організацій, від зовнішнього середовища в цілому. Особ­ливо актуальна ця функція культури для сучасних українсь­ких економічних організацій, що обумовлює необхідність особ­ливої уваги керівників організацій до проблем формування організаційної культури. Вона здатна обмежити простір неви­значеності та змінити баланс сил на користь стабільності та стійкості.

Інтегруюча функція. Прищепивши певну систему ціннос­тей, організаційна культура створює відчуття ідентичності у індивідів та груп — її учасників. Це дає змогу кожному су­б’єктові внутрішньоорганізаційного життя: краще усвідомити цілі організації; одержати найбільш сприятливе враження про організацію, в якій він працює; відчути себе частиною єдиної системи і визначити свою відповідальність перед нею.

Регулююча функція. Організаційна культура включає не­формальні, неписані правила. Вони вказують на те, як люди повинні поводитися в процесі роботи. Ці правила визначають звичні способи дій в організації: послідовність здійснення робіт, характер робочих контактів, форми обміну інформацією. Таким чином, задаються однозначність і впорядкованість ос­новних форм діяльності.

Інтегруюча і регулюючі функції сприяють зростанню про­дуктивності праці в організації, оскільки: відчуття ідентично­сті та сприйняття цінностей організації дають змогу підвищи­ти цілеспрямованість та наполегливість учасників організації у виконанні своїх завдань; наявність неформальних правил, що упорядковують організаційну діяльність і дій, що усувають неузгодженість, створює економію часу в кожній ситуації.

Функція заміщення. Сильна організаційна культура, спро­можна до ефективного заміщення формальних, офіційних ме­ханізмів, дає змогу організації не вдаватися до надмірного ускладнення формальної структури і збільшення потоку офі­ційної інформації та розпоряджень. Таким чином, відбуваєть­ся економія на витратах управління в організації. Оскільки культура, на відміну від формального механізму, є феноменом, що самовідтворюється, — самовідтворюються мова культури, культурні комунікації, звичні форми поведінки в межах куль­турного середовища, то багато елементів культури для свого відтворення не вимагають спеціальних зусиль та витрат.

Адаптивна функція. Наявність організаційної культури полегшує взаємне пристосування працівників до організації та організації до працівника. Адаптація здійснюється за допомо­гою сукупності заходів, званих соціалізацією. У свою чергу можливий протилежний процес — індивідуалізація, коли ор­ганізація здійснює свою діяльність так, щоб максимально ви­користовувати особистий потенціал та можливості індивіда для вирішення власних завдань.

Освітня та розвиваюча функція. Культура завжди пов’я­зана з освітнім, виховним ефектом. Керівники в організаціях повинні піклуватися про підготовку та освіту своїх працівни­ків. Результатом таких зусиль є приріст знань і навичок пра­цівників, яких організація може використовувати для досяг­нення своєї мети. Таким чином, організація розширює кіль­кість і якість економічних ресурсів, що знаходяться в її розпо­рядженні.

Функція управління якістю. Оскільки культура, зрештою, втілюється в результатах господарської діяльності — еконо­мічних благах, то організаційна культура, продукуючи уваж­ніше та серйозніше ставлення до роботи, сприяє підвищенню якості товарів та послуг, що пропонуються економічною ор­ганізацією. Іншими словами, якість роботи та робочого середо­вища переходить в якість продукції.

Орієнтуюча функція спрямовує діяльність організації та її учасників у необхідне русло.

Мотиваційна функція створює необхідні стимули для ефективної роботи та досягнення мети організації.

Функція формування іміджу організації, тобто її образу в очах тих, хто її оточує. Цей образ є результатом мимовільного синтезу людьми окремих елементів культури організації в якесь невловиме ціле, що здійснює величезний вплив як на емоційне, так і на раціональне ставлення до неї.

Культура пронизує процес управління від початку до кін­ця, відіграє вагому роль в організації спілкування, обумовлюючи логіку мислення, сприйняття та інтерпретацію (надан­ня індивідуального змісту спостереженням та встановлення зв’язку між ними) вербальної та особливо невербальної інфор­мації.

До другої групи функцій організаційної культури належать такі.

Функція орієнтації на споживача. Врахування цілей, за­питів, інтересів споживачів, відображене в елементах культу­ри, сприяє встановленню міцніших та несуперечливих відно­син організації з своїми покупцями і клієнтами. Багато сучас­них організацій позиціонують турботу про споживачів як най­більш значиму цінність.

Функція регулювання партнерських відносин. Організацій­на культура виробляє правила взаємин з партнерами, що пе­редбачає моральну відповідальність перед ними. У цьому сенсі організаційна культура розвиває та доповнює норми і правила поведінки, вироблені в рамках ринкової економічної куль­тури.

Функція пристосування економічної організації до потреб суспільства. Дія цієї функції створює найбільш сприятливі зовнішні умови для діяльності організації, її ефект полягає в усуненні бар’єрів, перешкод, нейтралізації дій, пов’язаних з порушенням або ігноруванням організацією правил суспільної гри. Тобто вигода організації полягає в усуненні економічних мінусів — збитків.

8.3. Класифікація організаційної культури

У теорії організації організаційну культуру поділяють на дві великі відносно самостійні частини: матеріальну і духовну. Матеріальна культура — це вся сфера матеріальної діяль­ності та її результати. До неї належать: знаряддя і засоби пра­ці, речі, матеріально-предметна діяльність, матеріально-пред­метні відносини, штучне середовище, соціальні організації. Духовна культура — це цілісна система, що включає всі види, форми і рівні суспільної свідомості, освіти та виховання, релі-

гії, науки, моральності. Вона включає: сенс, цінності, соціаль­ні норми, соціальні орієнтири, ритуали, вірування, знання.

Наявний поділ організаційної культури за галузями про­фесійної діяльності на інженерну, управлінську, організацій­ну, фінансову.

Розрізняють культуру елітарну, народну і масову. Елітар­на культура створюється привілейованою частиною суспільс­тва або на її замовлення професійними творцями та включає витончене мистецтво, класичну музику і літературу. Народна культура — результат діяльності анонімних творців, що не мають професійної підготовки, вона має колективний харак­тер (міфи, легенди, оповіді, пісні і танці). Масова культура носить загальнодоступний характер і не виражає вишуканих смаків аристократії та інтелігенції.

Організаційну культуру поділяють на суб’єктивну та об’єк­тивну.

Суб’єктивна організаційна культура — це припущення, що поділяються працівниками, віра і очікування, а також гру­пове сприйняття організаційного оточення з його цінностями, нормами та ролями, що існують поза особою. Сюди включають такі елементи: героїв організації, міфи, історії про організацію та її лідерів, організаційні табу, обряди і ритуали, мову спілку­вання. Суб’єктивна організаційна культура є базою для форму­вання управлінської культури, тобто стилів керівництва, тех­нології ухвалення управлінських рішень, характеру взаємин керівника і колективу співробітників, професіоналізму, чіт­кості роботи апарату управління.

Об’єктивна організаційна культура — це, зазвичай, ма­теріальне зовнішнє оточення організації: будівля, її архітекту­ра, забарвлення, місце розташування, устаткування і меблі, кольори і обсяг простору, зручності, кімнати прийому, осна­щення робочих місць. Все це так або інакше відображає цін­ності, яких дотримується певна організація.

Обидва ці аспекти організаційної культури активно вза­ємодіють один з одним. Проте суб’єктивний аспект організа­ційної культури здійснює більший вплив на формування як загальних рис культури, так і специфічних її відмінностей у різних людей і різних організацій.

Харіс і Моран пропонують розглядати конкретну організа­ційну культуру на основі десяти характеристик:

Г. Хофстид сформулював п’ять параметрів, за якими мож­на ідентифікувати національні культури:

  1. за дистанцією влади (ДВ), що визначається ставленням до проблеми нерівності людей, її допустимого рівня;

  2. за роллю індивідуалістичного начала (ІН), що характе­ризується тіснотою зв’язку індивіда і суспільства, готовністю людей діяти поодинці;

  3. за ступенем несприйняття невизначеності (НН), праг­нення її уникнути за допомогою правил, традицій, законів, ідеології, релігії (будь-яка релігія сприяє терпимості до неви­значеності);

  4. за ступенем орієнтованості на майбутнє (ОМ). Організа­ція може жити вчорашнім, сьогоднішнім днем або прагнути доперспективної живучості, що забезпечується заощадженнями, накопиченням багатства;

  5. за рівнем мужності (М), що виражається в характерірозподілу соціальних ролей між статями під впливом культур­них традицій. Культура з жорстким закріпленням ролей є чо­ловічою, зі слабким — жіночою. У чоловічих культурах домі­нують соціальні цінності, традиційні для чоловіків (орієнтація на успіх, відчутні результати, ефект). У жіночних культурах пріоритети надаються людським відносинам, турботі про ко­лектив, симпатію до слабких.

Наведемо приклад експертних оцінок національних куль­тур деяких країн за рівнем вияву перерахованих параметрів (в — високий; с — середній; н — низький) (табл. 8.1).

Таблиця 8.1. Експертні оцінки національних організаційних культур


Країна

ДВ

ІН

НН

ОМ

М

США

н

в

н

н

в

Німеччина

н

в

с

с

в

Японія

с

с

в

в

в

Франція

в

в

в

с

с

Росія

в

с

в

н

н

Китай

в

н

с

в

с


За місцем організації та рівнем впливу на неї виокремлю­ють декілька типів організаційних культур.

Безперечна культура характеризується невеликою кіль­кістю основних цінностей і норм, але вимоги до орієнтації на них є неухильними. Вона не допускає спонтанного впливу як ззовні, так і зсередини, є закритою (закритість культури — це небажання бачити недоліки, виносити сміття з хати, прагнен­ня зберегти показну єдність). Закрита культура пригнічує пер­сонал та стає вирішальним моментом мотивації. Але самі цін­ності та норми за необхідності свідомо коректуються.

Слабка культура практично не містить загальноорганіза-ційних цінностей та норм. У кожного елементу організації вони свої, причому такі, що часто суперечать іншим. Норми та цінності слабкої культури легко піддаються внутрішньому та зовнішньому впливу і змінюються під його дією. Така культу­ра роз’єднує учасників організації, протиставляє їх один одно­му, ускладнює процес управління та зрештою призводить до її ослаблення.

Сильна культура відкрита впливу як зсередини, так і ззов­ні. Відкритість передбачає гласність та діалог між усіма учас­никами, організаціями і сторонніми особами. Вона активно асимілює все краще, звідки б воно не виходило, і в результаті тільки стає сильнішою. Потрібно мати на увазі, що сильна культура, як і слабка, може бути ефективною в одному і не­ефективною в іншому.

Розглянемо деякі найбільш відомі різновиди організацій­них культур.

У. Холл пропонує абетки (АВС) корпоративної культури:

А — артефакти і етикет (поверхневий рівень). Конкретні видимі елементи культури, такі як мова, форма вітання, одяг, фізичне розташування (відкриті або закриті приміщення);

В — поведінка та дії (глибший рівень). Стійкі зразки та сте­реотипи поведінки, що охоплюють методи ухвалення рішень індивідами, організацію командної роботи та ставлення до про­блем;

С — мораль, переконання, цінності (ядро). Ціннісні су­дження більшості співробітників організації (правильно — по­милково, справедливо — неетично). Нерідко в організаціях формуються різні колективні або загальні погляди на етичні проблеми діяльності.

Відомою є типологія управлінських культур Ч. Хенді. Кожному з типів він привласнив ім’я відповідного олімпійсь­кого бога.

Культура влади або культура Зевса. її істотний момент — особиста влада, джерелом якої є володіння ресурсами. Органі­зації, що сповідають таку культуру, мають жорстку структуру, високий ступінь централізації управління, нечисленні прави­ла та процедури, пригнічують ініціативу працівників, здійс­нюють жорсткий контроль над всім. Успіх тут зумовлюється кваліфікацією керівника та своєчасним виявленням проблем, що дає змогу швидко ухвалювати і реалізовувати рішення. Така культура характерна для молодих структур.

Ролюва культура або культура Аполлона. Це бюрократич­на культура, що ґрунтується на системі правил та інструкцій. їй властивий чіткий розподіл ролей, прав, обов’язків і відпові­дальності між працівниками управління. Вона негнучка та ут­рудняє нововведення, тому малоефективна в умовах змін. Дже­релом влади тут є посада, а не особисті якості керівника. Така управлінська культура властива великим корпораціям та дер­жавним установам.

Культура завдань або культура Афіни. Ця культура при­стосована до управління в екстремальних умовах та постійно змінюваних ситуаціях, тому основна увага тут приділяється швидкості вирішення проблем. Вона ґрунтується на співпраці, колективному виробленні ідей та загальних цінностей. Фунда­ментом влади є знання, компетентність, професіоналізм діння інформацією. Це перехідний тип управлінської куль­тури, здатний перерости в один із попередніх. Він властивий проектним або венчурним організаціям.

Культура особи або культура Діоніса. Вона пов’язана з емоційним началом і ґрунтується на творчих цінностях, об’єд­нуючи людей не для вирішення службових завдань, а для до­сягнення індивідуальної мети. Рішення тут ухвалюються на основі згоди, тому влада має координаційний характер.

Фахівці вважають, що, як правило, на стадії зародження організації в управлінні нею переважає культура влади; стадію зростання характеризує ролева культура; стадію стабільного розвитку — культура завдань або культура особи; у кризі пере­важає культура влади.Американський дослідник У. Оучі виділив три основні види організаційної культури:

Виходячи з таких обставин, як орієнтація культури на лю­дей або матеріальні умови, з одного боку, відкритість та за­критість — з іншого, виокремлюють такі її типи.

Бюрократична культура характеризується регулюванням усіх аспектів діяльності організації на основі документів, чіт­ких правил, процедур; оцінкою персоналу за формальними принципами та критеріями. Джерелом влади, сконцентрова­ної в руках керівництва, тут є посада. Така культура гарантує людям стабільність, безпеку, позбавляє від конфліктів.

Опікунська культура виявляється в сприятливому мораль­но-психологічному кліматі, згуртованості людей, групових нормах та цінностях, неформальному статусі співробітників, їх особистій активності, взаєморозумінні, гармонії відносин. Культура гарантує персоналу стабільність, розвиток та участь У справах організації.

Праксеологічна культура ґрунтується на порядку, раціо­нальності, планах, ретельному контролі за їх виконанням, оцінці діяльності працівника за результатами. Головною фігу­рою є керівник, влада якого основана на посадових повнова­женнях і глибоких знаннях. Він допускає в певних межах за­лучення працівників до управління. Все це забезпечує високу ефективність роботи.

Підприємницька культура підтримує дії, спрямовані зовні організації та на перспективу, новаторство і творчу активність персоналу. Привабливість культури полягає в тому, що вона гарантує задоволення потреб працівників у розвитку та вдоско­наленні. Управління тут ґрунтується на вірі в керівника, його знаннях і досвіді, а також на залученні персоналу до творчості. В основу класифікації підприємницьких культур покладено способи отримання прибутку. Наприклад, американські до­слідники Д. Діл і У. Кеннеді виділили такі типи підприєм­ницьких культур: культуру торгівлі, вигідних операцій, адмі­ністративну та інвестиційну культуру.

Важливим елементом управлінської культури організації є культура ставлення до жінок (як тих, що посідають керівні посади, так і тих, що є рядовими виконавцями), що визначає їх становище. Тут виділяються такі види:

  1. культура джентльменського клубу. Це культура ввіч­
    ливих, гуманних, цивілізованих людей, в межах якої чоловіки-менеджери, ґрунтуючись на атерналістських позиціях,
    м’яко утримують жінок на певних ролях, не даючи змогу їм піднятися вище. Жінки цінуються на тій роботі, яку викону­ють, але їм не дають можливість руйнувати бар’єри та посідати керівні посади. Спроба жінок наполягати на своїх правах при­зводить до загострення відносин з ними;

  2. культура казарми. Вона деспотична та властива бюрок­ратичним організаціям з безліччю рівнів управління, де жінки займають нижчі рівні. Така культура дає змогу ігнорувати їх інтереси та ставитися до них грубо і презирливо;

  3. культура спортивної роздягальні. У її межах чоловіки будують міжособистісні стосунки на основі специфічних чо­ловічих інтересів, уявлень та демонструють відкриту зневагу до жінок. Жінок, навіть високого становища, що, наприклад,

належать до вищого керівництва організації, чоловіки в своє коло спілкування не допускають;

  1. культура заперечення відмінностей між статями. Ця культура відкидає дискримінацію, але одночасно не бачить й реальних відмінностей між статями, ігнорує жіночу сутність,їхні сімейні обов’язки, а тому вимагає від них тих же успіхів,що і від чоловіків;

  2. культура помилкового захисту жінок. У межах цієї культури ідея рівності, заснована на загальнолюдських цін­
    ностях, підміняється міфами про рівність. Тут має місце дис­кримінація у формі заступництва, коли жінок насильно залу­
    чають до активної роботи, виховують в них відчуття упевне­ ності, постійно нагадують їм про те, що вони — жертви, що потребують допомоги та підтримки;

  3. культура розумних мачо. Зовні ця культура не бере доуваги статеві відмінності, бо цінуються розумні та енергійні
    люди, що уміють в умовах жорсткої конкуренції забезпечува­ ти високу економічну ефективність роботи організації. Тих, що не справляються карають і звільняють, причому іноді жін­ки бувають жорстокішими і нещаднішими.

В одній організації може бути декілька «локальних» куль­тур: переважаюча в організації культура та культура її частин

Зміст організаційної культури впливає на спрямованість поведінки та визначається не просто сумою припущень, а тим, як вони пов’язані між собою і як формують певні зразки по­ведінки. Відмінною рисою тієї або іншої культури є відносний порядок, в якому розташовуються базові припущення, що фор­мують її. Це вказує на те, яка політика та які принципи повин­ні домінувати у разі конфлікту між різними наборами припу­щень.
8.4. Система методів підтримки культури організації

Управління організаційною культурою здійснюється за до­помогою таких заходів, як контроль за її станом з боку мене­джерів; пропаганда і навчання персоналу необхідним навич­кам; підбір кадрів, що відповідають цій культурі, та усунення тих, хто в неї не вписується; широке використання символіки, обрядів та ритуалів.

Сила, стійкість і живучість організаційної культури визна­чаються низкою її провідних чинників: кількість вірувань, цінностей, що поділяються працівниками або «товщиною» культури; ступінь підтримки культури членами організації; зрозумілість пріоритетів культури.

«Товщина» організаційної культури визначається кількіс­тю важливих припущень, що поділяються працівниками. Культури з багатьма рівнями віри та цінностей мають сильний вплив на поведінку в організації. В одних культурах віруван­ня, що поділяються, та цінності чітко розшифровані, їх віднос­на важливість та зв’язок між ними не зменшують ролі кожної з них. У інших культурах відносні пріоритети та зв’язки між цінностями, що поділяються, не такі зрозумілі. У першому ви­падку досягається більший ефект з погляду впливу на поведін­ку людей. Таким чином, сильна культура «товстіша», вона поділяється великою кількістю працівників, чітко визначає пріоритети та має більший вплив на поведінку в організації. Сильна культура не тільки створює переваги для організації. Слід мати на увазі, що вона є й серйозною перешкодою на шля­ху проведення змін в організації. Тому вважається, що краще мати помірно сильну культуру в організації.

Для підтримки організаційної культури теорією організа­ції пропонується система методів. Основними групами методів є такі.

Об’єкти і предмети уваги, оцінки, контроль з боку мене­джерів. Це один з найбільш сильних методів підтримки куль-

тури в організації, оскільки своїми діями, що повторюються, менеджер орієнтує працівників на те, що важливе і що від них очікується.

Реакція керівництва на критичні ситуації та організа­ційні кризи. У таких ситуаціях менеджери та їх підлеглі роз­кривають для себе організаційну культуру такою мірою, в якій вони собі її й не уявляли. Глибина і розмах кризи можуть вима­гати від організації або посилення наявної культури, або впро­вадження нових цінностей та норм, які дещо її змінюють.

Моделювання ролей, навчання та тренування. Аспекти організаційної культури засвоюються підлеглими крізь при­зму виконання своїх ролей. Менеджери можуть спеціально включати важливі «культурні» сигнали в програми навчання та в щоденну допомогу підлеглим по роботі. Постійно концен­труючи на цих моментах увагу, менеджер допомагає підтриму­вати певні аспекти організаційної культури.

Критерії визначення винагород та статусів. Культура в організації може вивчатися через систему нагород і привілеїв. Останні зазвичай прив’язані до певних зразків поведінки та визначають для працівників пріоритети, а також вказують на цінності, що мають більше значення для окремих менеджерів та організації в цілому.

Критерії прийняття на роботу, просування та звільнен­ня. Це один з основних способів підтримки культури в органі­зації. Вихідні моменти регулювання кадрового процесу стають швидко відомі персоналу щодо руху співробітників усередині організації. Критерії кадрових рішень можуть допомогти, а можуть і перешкодити зміцненню культури, наявної в органі­зації.

Організаційні символи та обрядовість. Багато вірувань та цінності, що покладені в основі культури організації, виража­ються через різні ритуали, обряди, традиції та церемонії. До обрядів належать стандартні та повторювані заходи колекти­ву, що проводяться у встановлений час за спеціальним приво­дом для впливу на поведінку та розуміння працівниками ор­ганізаційного оточення. Ритуали є системою обрядів. Навіть певні управлінські рішення можуть ставати організаційними обрядами, які працівники інтерпретують як частину організа­ційної культури. Такі обряди виступають як організовані і сплановані дії, що мають важливе культурне значення. Дотри­мання ритуалів, обрядів і церемоній підсилює самовизначення працівників.

Однією з форм прояву культури організації є її імідж, тобто репутація — добре ім’я, образ, що формується у клієнтів, пар­тнерів, громадськості під впливом результатів діяльності, ус­піхів або неуспіхів організації. Поняття іміджу запропоноване американським економістом К. Болдингом в 1961 році. Основу іміджу становлять: наявний стиль внутрішніх та зовнішніх ді­лових і міжособових відносин персоналу та офіційна атрибути­ка — назва організації, емблема, товарний знак. Сьогодні імідж є однією з найважливіших характеристик організації, чинником довіри до неї та її товару, а отже, є умовою її процві­тання. Мета створення іміджу полягає не в отриманні органі­зацією популярності, а в забезпеченні позитивного ставлення до неї. Його основою є надійність, порядність, гнучкість, куль­тура та соціальна відповідальність. Імідж є динамічний і може змінюватися під впливом обставин, нової інформації. Він ство­рюється цілеспрямованими зусиллями та залежить від кожно­го працівника. Сучасний менеджмент вкрай потребує форму­вання високої культури. Насамперед потрібно визначити, який тип культури необхідний певній організації. Вибравши його, слід всебічно вивчити ту культуру, яка вже сформувалася. У результаті можна скласти план перетворень організаційної культури відповідно до наперед поставленої мети та заручити­ся підтримкою персоналу.
8.5. Зміна організаційної культури

З часом під впливом обставин культура може зазнавати змі­ни. Методи зміни культури організації відповідають методам підтримки культури. Це:




• зміна організаційної символіки та обрядовості.

Зміни в поведінці можуть спричинити зміни в культурі, і навпаки. Є три можливості поєднання змін у поведінці та куль­турі в організації.

Зміни в культурі без змін в поведінці. В цьому випадку пра­цівники можуть змінити одне чи декілька вірувань або ціннос­тей, але при цьому вони не здатні змінити свою відповідну по­ведінку. Головною проблемою є те, що люди в організації не володіють потрібними для зміни поведінки в цих умовах здіб­ностями та підготовкою.

Зміни поведінки без змін у культурі. В цьому випадку один або більше членів організації або група можуть бути переко­нані в тому, що організаційні зміни повинні відбутися, хоча окремі працівники можуть не хотіти цього. Головна проблема — відсутність прихильності та послідовності в адаптації своєї формальної поведінки до нової культури.

Зміни відбуваються і в поведінці, і в культурі. Це ситуація постійних змін у тому сенсі, що люди по-справжньому і щиро вірять та цінують те, як вони по-новому роблять свою роботу, що дає внутрішнє задоволення.

У процесі проведення змін у культурі організації виникає багато труднощів. Особливо вони породжуються опором змі­нам культури. Це стає помітним, коли зміни починають зачі­пати глибинний зміст організаційної культури. Ступінь опору змінам у культурі організації пропорційний величині змін за змістом, тобто рівню їх радикальності та силі переважаючої в організації культури.

Зміни в організаційній культурі можуть або передувати змінам поведінки, або йти за ними.

Можливі два підходи при зміні культури: ухвалення спів­робітниками організації нових вірувань та цінностей; вклю­чення і соціалізація нових людей в організації, а також їх звільнення.

Зміни в змісті культури потрібні тоді, коли культура, наяв­на в організації, не сприяє змінам поведінки до стану, необхід­ного для досягнення бажаного рівня організаційної актив­ності.

Питання для самоконтролю

  1. Що таке організаційна культура?

  2. Перерахуйте структурні елементи організаційної куль­тури та розкрийте їх зміст.

  3. Охарактеризуйте рівні організаційної культури.

  4. Розкрийте зміст основних властивостей організацій­
    ної культури. Що таке неформальність організаційної куль­тури?


  5. Назвіть суб’єктивні та об’єктивні елементи організа­ційної культури.

  6. Які функції виконує організаційна культура стосовно
    внутрішнього та зовнішнього середовища організації?


  7. Охарактеризуйте адаптивну функцію організаційної культури.

  8. Як можна класифікувати організаційну культуру?

  9. Назвіть риси сильної та слабкої організаційних куль­тур.



  10. Розкрийте зміст абетки корпоративної культури
    У.Холла.


  11. Яку типологію організаційних культур запропонував Ч. Хенді?

  12. Охарактеризуйте види організаційної культури, запро­поновані У. Оучі.

  13. Чому, на Вашу думку, культура ставлення до жінок є важливим елементом організаційної культури?

  14. Охарактеризуйте методи підтримки культури орга­нізації.

  15. Які є методи зміни організаційної культури? Чому куль­тура організації з часом змінюється?


1   2   3   4   5   6   7   8   9


Розділ 8 . ОРГАНІЗАЦІЙНА КУЛЬТУРА
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации