Доповіді - Зарубіжна література початку XX сторіччя. Анонси. Рецензії. Есе - файл n1.docx

приобрести
Доповіді - Зарубіжна література початку XX сторіччя. Анонси. Рецензії. Есе
скачать (124.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx125kb.19.09.2012 16:16скачать

n1.docx

  1   2   3
Анонси

  1. А. Камю. «Сторонній»

Історія дрібного чиновника, циніка, егоїста, байдужого до всього представника свого часу.

Його чекають різні перипетії, наскільки це можливо для середньостатистичного обивателя. Його повинні супроводжувати смуток, радість, кохання і ненависть, проте йому невідомі звичайні людські почуття.

Мерсо – головний герой – не асоціює себе з навколишнім світом та його цінностями, і відсторонюється від нього. Він – чужий. Він – сторонній.

Життя Мерсо не має чогось навчити читача, але повинно підштовхнути до роздумів про сенс життя, його вартість і значимість, а також про місце людини у світі.


  1. А. Камю. «Чума»

Коли в Орані почали помирати щури,ніхто не надав цьому значення… Проте вже за кілька днів від бубонної чуми починають помирати люди.

Люди змінюються під впливом нашестя, пристосовуються до нього. Хтось мириться із положенням приреченого, хтось видобуває із цього вигоду, хтось починає боротися… Чума безповоротно змінює життя кожного, хто потрапив у її тенета.

У цьому романі, метафорично зобразивши в образі чуми фашистську напасть, Альбер Камю описує боротьбу з нею як обов’язкову рису людини і людства, проте також стверджує і безперспективність такої боротьби.


  1. А. Камю. «Міф про Сізіфа»

Довільний переказ давньогрецького міфу. Сізіф кинув виклик богам: коли настав час помирати, він спробував втекти з пекла. За це він змушений довічно виконувати важку і безглузду роботу.

Камю викладає своє розуміння класичної історії. Він не зациклюється на міфічній складовій, а пропонує читачеві побачити Сізіфа у сучасному світі, усвідомити марудність і непотрібність щоденної офісної праці.

Письменник у притаманній йому манері стверджує, що життя людини не має сенсу, прибігаючи цього разу до критики такого звичного явища як робота. А висновок про трагічність та абсурдність життя повинен зробити сам читач.


  1. А. Камю. «Роздуми про гільйотину»

Альбер Камю знову виступає із критикою. Цього разу жертвою гострого письменницького пера стало несправедливе та жорстоке правосуддя.

Коли вище правосуддя викликає лише нудоту у чесної людини, важко повірити, що воно покликане підтримувати порядок. Камю розгромлює ідею смертної кари, проблема якої була актуальної у тодішній Франції і досі є животрепетною у багатьох розвинених країнах.

Як і завжди, Камю грає на суперечностях та абсурдності, спонукаючи конкретного читача та державу в цілому переосмислити роль такої звичної смертної кари.


  1. Дж. Джойс. «Улісс»

Роман Джойса став новою віхою у літературі XX ст. – це найкращий твір у формі «потоку свідомості».

Сучасна Одісея. Письменник відправляє у мандри Дубліном дрібного рекламного агента Леопольда Блума (Одісей) і юнака Стівена Дедала (Телемах), а також відстежує подружню честь (чи безчестя?) Моллі, дружини Блума (Пенелопа).

Крім очевидних паралелей, у творі є і очевидні протиставлення: героїчним постатям Гомера Джойс протиставляє пересічних персонажів сучасності. Роман перенасичений посиланнями на різні культурні та історичні явища, що вкрай ускладнює його прочитання.

Важкий, але дуже захопливий, «Улісс» обов’язковий для шанувальників Гомерових поем та для тих, хто хоче навчитися бачити приховані смисли у текстах.


  1. Дж. Джойс. «Портрет художника в юності»

Роман описує дитинство одного з найвідоміших персонажів Джойса Стівена Дедала, який згодом перекочував у його magnum opus «Улісс».

Джойс пропонує читачеві проспостерігати становлення юнака його ж власними очами. Та це не звичайна оповідь «від імені», а справжнє занурення у внутрішній світ персонажа.

Відчуття неминучості смерті, поламка крихких дитячих стереотипів, глузування з боку друзів, перевірка бідністю, перший інтимний досвід, пізнання мистецтва – усе це є у творі, і з усім цим читач познайомиться не зі слів, але з думок головного героя.


  1. Ф. Кафка. «Перевтілення»

Твір, який за формою являє собою оповідання, за суттю своєю є одним із найсильніших філософських трактатів минулого сторіччя.

Головний герой, який одного ранку прокинувся не людиною, а комахою, потрапляє під подвійний прес: з одного боку його сім’я, нажахана дивним перевтіленням, відсторонюється від нього, з іншого боку він відчуває себе винним у всіх проблемах родини.

Грегор Замза уособлює собою людину, яка волею випадку опинилася у дивних і несприятливих обставинах, що перешкоджають її кар’єрному зростанні та особистому життю. Єдине можливе вирішення такої ситуації – зміни. Кафка пропонує найбільш радикальний їх варіант.


  1. Ф. Кафка. «Замок»

Незакінчений роман, у якому Кафка описує пристосувальницькі уміння людини.

Головний герой, який не називається на ім’я, щоб підкреслити його схожість з будь-якою іншою людиною, виявляється непотрібним на новому місці роботи. Він шукає прихильників, знаходить контакт із владою, зваблює жінку, плете інтриги – живе так, як живе звичайна рядова людина.

Рукопис уривається в кульмінаційний момент, проте право домислити можливу кінцівку залишається за кожним окремим читачем.


  1. Ф. Кафка. «Америка»

У незавершеному романі Франца Кафки «Америка» розповідається про американську мрію європейського емігранта.

Головний герой – 16-річний Карл Россман – намагається піти второваним шляхом втечі з дому та пробує знайти щастя за океаном. Сам того не розуміючи, він руйнує все хороше, що з’являється навколо нього, сам собі створюючи проблеми.

Історія не є оригінальною ні в світовій літературі, ні для самого Кафки. Проте відчуття приреченості та марності зусиль надають романтичному сюжету чисто кафкіанської гостроти і життєвості.


  1. Ф. Кафка. «Процес»

Ще один зразок обивательської романтики чи романтичної буденності від майстра прози Франца Кафки.

Йозеф К. зненацька опиняється втягнутим у те, що він сам мовчки називає «процесом». Процес вривається в його життя та змінює його до непізнаваності. Він стає розсіяним і невпевненим у собі, а Процес затягується і стає невід'ємною частиною життя Йозефа К.

Завершення Процесу є вкрай логічним як на кафкіанську філософію, але шлях до нього дуже довгий і тернистий.


  1. Е. Хемінгвей. «Старий і море»

Філософська історія, за яку автор був удостоєний Нобелівської премії з літератури.

Непідготовлений читач побачить тільки, як на сорока сторінках старий рибалка-невдаха розмовляє зі своєю мертвою здобиччю.

Розумний читач побачить боротьбу – людини із природою, людини з обставинами, людини зі світом. Боротьбу виснажених народів Європи за право на існування. Боротьбу духу з жорстоким світом навколо.

«Старий і море» - це трактат. Це послання наступним поколінням, яке проголошує: «Боріться, якщо хочете отримати винагороду – моральну чи матеріальну».


  1. Е. Хемінгвей. «Прощавай, зброє!»

Воєнний роман «Прощавай, зброє!» розповідає класичну історію кохання та смерті. Хемінгвей – сам активний учасник бойових дій, який знає зсередини воєнну кухню. Тому і його персонажі живі і природні.

Письменник вкладає у вуста своїх героїв сокровенну думку про те, що війна не потрібна нікому, і ніхто у ній не брав би участі, якби за дезертирство не було покарань.

Війна дарує головному герою щастя, війна його ж і забирає. А героєві – лейтенанту санітарних військ – залишається тільки філософствувати про сенс життя. Те ж саме автор пропонує зробити і читачеві.


  1. Дж. Орвел. «1984»

Роман-антиутопія англійця Орвела є не стільки проекцією імовірного майбутнього, скільки спробою застереження від такого розвитку подій.

Твір переносить нас у недалеке майбутнє, у якому існує тільки три наддержави, які поперемінно воюють одна з одною, змінюючи при цьому свою ідеологію та спосіб «мислення» своїх громадян.

Головному герою Вінстону Сміту належить пройти шлях від темної безнадії до проблиску світла і згодом до втрати усього людського. Йому залишили тільки життя, хоча це навряд чи його тішить.

Роман вражає своєю яскравістю та життєвістю, а персонажі – мудрістю в часи безглуздя, яка межує то зі сліпою вірою, то зі сліпою ідеологічністю.


  1. О. Хакслі. «Дивовижний новий світ»

У кращих традиціях антиутопічного роману створив свій «Дивовижний новий світ» Олдос Хакслі.

Читач побачить, як суспільство майбутнього деградує, але підміняє це поняття поняттям примарної стабільності. На відміну від Орвелівського тотального контролю, Хакслі стверджує, що люди самі знищать себе, піддавшись впливу неконтрольованої індустрії розваг.

Кожен зробить висновок сам, наскільки Хакслі був близький до істини.


  1. М. Пруст. «Полонянка»

П'ятий роман циклу «У пошуках втраченого часу», один із програмових творів у формі «потоку свідомості».

Вийшовши вже після смерті автора, «Полонянка» швидко стала дуже продаваною, і це не дивно. Роман про прагнення свободи та її обмеження, про мрії та їх нездійсненність, про кохання, честь і зраду – він описує широку гамму почуттів у їх найрізноманітніших проявах.


  1. Е.М. Ремарк. «На Західному фронті без змін»

Один із найяскравіших романів усього втраченого покоління.

Розпал Першої світової війни, у шанцях опиняються четверо однокласників. Вони не переживають кохання та не шукають сенс життя, але вони проклинають війну, розмірковують про життя після неї та вірять у своє повернення.

Роман завершується так, як завершується і звичайне людське життя: несподівано і жорстоко.


  1. Е.М. Ремарк. «Три товариші»

Блискучий роман про життя і смерть. Ремарк описує повоєнне життя, як воно є – не віднімаючи та не додаючи до нього нічого від себе.

Тут є друзі, для яких про честь і вірність не є порожнім звуком. Тут є кохання, чисте і довічне. Тут є жорстока і безглузда політика, жертвою якої падає один із героїв. Тут є буденність роботи та святковість відпочинку. Зрештою, тут неминуче є і смерть.

Смерть не змінює нічого і ні для кого, окрім людини, до якої вона прийшла…


  1. Ж.-П. Сартр. «Мухи»

Жан-Поль Сартр повертає нас у добу Давньої Греції, пропонуючи свою історію Аргоса.

Орест, який ціною власного вигнання рятує міщан від безглуздої повинності каятися у всім відомим гріхах, забравши зграї мух із собою, символізує героя, готового іти проти думки спільноти, якщо впевнений у правильності своїх дій.

Твір є не тільки переказом класичної історії, але й філософським баченням того, як повинен діяти сучасний герой.


  1. Ж.-П. Сартр. «Стіна»

Коли смерть неминуче наближається, коли ти знаєш, що в будь-який момент тебе можуть приставити до стінки, життя мимохіть змінюється.

У «Стіні» Сартр показує, що відчуває людина, засуджена до страти, як змінюються її пріоритети та цінності, на що вона готова заплющити очі, а через що переступити не може.

Головний герой опиняється на роздоріжжі: помирати він не хоче, але і залишатися в живих після всього пройденого також уже не спроможний.


  1. Ж.-П. Сартр. «Нудота»

Жан-Поль Сартр у притаманній йому манері описує у романі «Нудота», який по сумісництву є також і його програмовим філософським твором, марність людського життя, яке не знайшло свого призначення.

Головному герою належить пройти через складні випробування нудотою, перш ніж він дійде до розуміння того, що насправді необхідно робити задля здобуття хоч якогось сенсу у своєму житті.


  1. Б.Брехт. «Матінка Кураж та її діти»

Будь-яка людина проявляється найповніше та найяскравіше у кризових ситуаціях, а війна безумовно належить до таких. Героїня п’єси матінка Кураж є торгашкою у найницішому розумінні цього слова і залишається такою незалежно від обставин.

Це історія про те, як людина втрачає розуміння істинної цінності сім’ї та любові, підкорившись скороминучим ідеалам влади та грошей. Матінка Кураж не має нічого людського. Та чи була б вона такою, якби не нескінченна війна, у якій їй доводиться жити?


  1. В.Вульф. «На маяк»

Історія про один дім, де ніхто не знаходить нічого, окрім розчарування.

Діти в сім’ї Ремізі прагнуть відвідати маяк, проте батько їх утримує. Гість будинку Чарльз Тенслі не знаходить прихильності господарів. Героїв супроводжують смерть, злість та смуток, і тільки в самому кінці батько дозволяє собі заохотити дітей.

Читач повинен вирішити, чи чекати йому до останнього у своєму житті, чи змінити щось уже зараз.


  1. А. де Сент-Екзюпері. «Маленький Принц»

Найвідоміша філософська казка у світі. Коротенька, але надзвичайно глибока історія.

Головний герой зустрічає у пустелі дивного хлопчика, який розповідає не менш дивні речі. Очами Маленького Принца читач дивиться на абсурдність дорослого життя. Якщо устами немовляти мовить істина, то устами Принца мовить вища істина.

Унікальний випадок, коли книжку можна перечитувати щодня, і вона не втратить свого блиску.


  1. Б. Шоу. «Пігмаліон»

Найвідоміший англійський драматург після Шекспіра пропонує історію сучасного Пігмаліона.

Професор-лінгвіст Хіггінс закладається з полковником Пікерінгом, що зможе за кілька місяців перетворити мову продавщиці квітів на мову герцогині. Він створює свій власний шедевр, і вже не може без нього. У той же час і Еліза вже не зможе повернутися до свого колишнього життя.

Проте оживити статую було простіше, ніж пустити в дім дівчину з вулиці…

  1. Б.Шоу. «Дім, де розбиваються серця»

П’єса глибоко трагічна, незважаючи на, здавалося б, щасливий кінець для головних героїв.

У домі, що за формою нагадують корабель перетинаються долі старого капітана Шатовара, його доньки Гесіони з чоловіком Гектором, її подруги Еллі з батьком і нареченим Менгеном і звичайного злодюжки.

Кожен герой зазнає втрат та непоправних змін. У цьому домі всі поводяться неприродно. А сам дім, здається, вічний…


  1. Б.Шоу. «Професія місіс Воррен»

Історія власниці публічного дому, яка і сама живе за правилами свого закладу.

Міссіс Воррен виховує доньку, проте не вважає її самостійною людиною. Вона зневажає усіх оточуючих та не сприймає їх всерйоз. Натомість користується популярністю у чоловіків, і сповна віддається пристрастям.

Такий образ життя, а також віяння нового часу зрештою руйнують все, що вона цінувала і що повинна була б цінувати.


  1. Т. Драйзер. «Сестра Керрі»

«Сестра Керрі» - перший роман Теодора Драйзера, який заклав основи усіх наступних романів письменника.

У творі описуються спроби юної дівчини досягнути успіху у великому місті. Неспроможна та неготова важко та щоденно працювати, вона змушена шукати інші способи заробітку. Зовні все виглядає добре, проте що вона відчуває всередині?

Цей роман – одна із мільйонів простих людських історій про переселення у мегаполіс. Майже кожен читач зможе знайти тут себе.


  1. Т. Драйзер. «Американська трагедія»

«Американська трагедія» - твір, який приніс найбільшу популярність Теодору Драйзеру. Це історія простих, рядових людей-не героїв.

Головний персонаж - звичайний хлопець, який майже нічим не відрізняється від однолітків. Він так само потрапляє у неприємності, так само працює, так само шукає плотських утіх, як і всі. Але він наважується на крок, на який не наважилася б більшість людей – і за це його чекає розплата.


  1. Т. Манн. «Доктор Фаустус»

Це не черговий переказ класичної німецької історії про доктора Фауста, а нова історія про сучасного персонажа за старою фабулою.

Новий Фауст – музикант Адріан Леверкюн, який просить у диявола музичний дар, натомість відмовляється від кохання та будь-яких прив’язаностей. Усі, до кого він відчуває прихильність, помирають.

І він сам зрештою не витримає цього – і на своєму фінальному концерті заплатить велику ціну за свою успішну кар’єру.


  1. Т. Манн. «Чарівна гора»

Чарівна гора – це гора Герзельберг, де, за легендою, міннезінгер Тангейзер 7 років провів у полоні богині Венери.

Там розташований санаторій для туберкульозних хворих, де опиняється головний герой. У новому оточенні він поводиться по-новому, заводить нові інтереси. Та раптово починається війна, і він опиняється у її вихорі.

Твір покликаний показати, як змінюється життя людини під впливом обставин. Сюжет твору неважливий для розуміння його змісту. Головним тут є думки автора про життя, смерть, хворобу, красу, прогрес та долю людини, вкладені у вуста персонажів.


  1. Т. Манн. «Смерть у Венеції»

Дуже плавна історія падіння та загибелі новоспеченого німецького дворянина, що розпочинається з невинної прогулянки рідним містом, а закінчується смертю від холери далеко від дому та ще й з ницими думками.

Твір викликає читача на роздуми про життя і смерть, про заборонене кохання та про щирість почуттів.


  1. Т. Манн. «Тоніо Крегер»

Головний герой новели – Тоніо Крегер – переконаний, що доля художника – відмовитися від життя у його звичайному розумінні і повністю присвятити себе мистецтву. Він, як і Томас Манн, не може безболісно прийняти таке життя.

Тоніо повертається додому, але залишається невпізнаним. Більше того – його ледве не заарештовують. І ця ситуація також близька автору…

Таким чином, новела є своєрідною біографічною та світоглядницькою сповіддю самого автора.


  1. Т. Манн. «Тристан»

Дія новели, як і в «Чарівній горі», відбувається у санаторії. Проте цього разу Томас Манн пропонує не філософську, а романтичну історію.

У пацієнтів санаторію Шпинеля і пані Клетеріан починаються платонічні стосунки. Шпинель змушує її знову відчути жінкою, а її чоловіка – знову покохати свою дружину. Сам же відходить убік, начебто його дії ніяк і ніколи не стосувалися їх обох.


  1. Г. Манн. «Вірнопідданий»

Генріх Манн показує, як сліпа відданість одній ідеї або одній постаті може перетворити людину на справжнього звіра.

Головний герой Дідерих Геслінг проходить шлях від хворобливої дитини та сором’язливого студента через тирана-керівника та світського завсідника до фанатичного прихильника великого кайзера.

Його дії не завжди зрозумілі, але завжди вмотивовані його хибною філософією, але ця хибна філософія спроможна вивести нелюда у верхівку суспільства.


  1. Г. Манн. «Учитель Гнус»

Історія про звичайного гімназійного вчителя, який принижує та пригнічує своїх підопічних.

Мстивий і аморальний, пан Нусс, якого діти прозвали «учитель Гнус», бачить у дітях своїх особистих ворогів і завжди радіє, коли з'являється можливість їх покарати.

Зрештою він скочується на саме дно, одружується із танцівницею і влаштовує у домі притон. Хоча чого ще від нього можна чекати?..

  1. Ричард Олдінгтон. «Смерть героя»

Твір побудований у формі спогадів автора про свого ровесника, який загинув на війні десь у Франції.

Роман присвячений проблемі людських стосунків та правильного розуміння думок і вчинків. Головний герой вважав, що його смерть засмутить його батьків, дружину і коханку, проте його щастя, що він не бачив їхньої реакції на звістку про його смерть.

На прикладі двох поколінь сімейства Вінтерборн показано, як люди переховують від світу своє єство та руйнують свої мрії.


  1. Г. Гессе. «Гра в бісер»

Роман виглядає як наукова праця. Перша частина – історичний трактат майбутньої держави Касталії та Гри в бісер, друга частина – біографія головного героя Йозефа Кнехта, третя частина – його вірші та оповідання.

Антиутопічний та по-гессівськи фантастичний роман перегукується з «Дивовижним новим світом» Хакслі. Але на противагу індустрії розваг, яка знищує цивілізацію в романі англійця, німець пропонує суспільство, яке шукає ідеал за грою в бісер і зовсім відірване від реальності.

Кнехт, який досяг досконалості у Грі, усвідомлює марність такого існування і відправляється на пошуки справжнього життя.


  1. Г. Гессе. «Степовий вовк»

Роман викладений у формі щоденникових записок Гаррі Галлера, знайдених у його кімнаті. Герой був тихим і замкненим, називав себе Степовим Вовком.

Книжник, відірваний від життя, він не знаходить собі місця у світі, але і піти з нього не знаходить сил.

Та за дивовижним збігом обставин поринувши у вир джазового життя, він не може зупинитися і потрапляє у світ видінь, де зал – пекло, музиканти – чорти, а за столами сидять історичні постаті…


  1. Г. Гессе. «Паломництво у Країну Сходу»

Повість – опис мандрівки членів певного таємничого Ордену на Схід у пошуках істини. У притаманній йому манері Генріх Гессе створює світ із ілюзій та оман, у якому головному герою належить знайти своє місце.

Головна думка твору у тому, що творіння поета мають більше життя і реальності, ніж їхні творці. Задля її провадження автор вдається до фантастики та абсурду, що надає твору ще більшої правдоподібності.
Рецензії

  1. А. Камю. «Сторонній»

Повість Альбера Камю «Сторонній» являє собою своєрідний творчий маніфест, який втілив в собі суть пошуку абсолютної свободи.

Головний герой – Мерсо – справжня пустеля, що загрожує існуванню світу непорушних для більшості людей цінностей. Він усвідомлює, що нічого дорогого для нього у світі немає, що він у цьому світі - сторонній, глядач, байдуже спостерігає за подіями, що відбуваються, в крайньому випадку здатний відчувати почуття фізіологічного страху і фізіологічної насолоди.

Він "засуджений за те, що не грає в гру оточуючих. У цьому відношенні він чужий суспільству, в якому живе. Важливо задатися питанням про те, як саме Мерсо не грає в гру.

Відповідь проста: він відмовляється брехати. Брехати - це не просто говорити неправду. Це також і перш за все - говорити щось крім правди, а стосовно людського серця, - висловлювати щось, окрім того, що відчуваєш. Він говорить те, що думає, він відмовляється ховати свої почуття, і суспільство негайно ж відчуває себе в небезпеці.

Мерсо - це більшість, кістяк суспільства. Він випадає з нього лише тому, що схильний не брехати. Він просто не бачить сенсу у брехні. А страшно від того, що все-таки він - більшість, натовп, безглуздий і нещадний...

Світ, який може бути як-небудь пояснений, - це наш знайомий, звичний світ. Але якщо Всесвіт раптом позбудеться ілюзій і інтерпретацій, людина відразу ж відчує себе в ньому чужим, стороннім.

Камю – досить специфічний автор, і не кожному по зубах. Проте той, хто наважиться подужати його «Стороннього», не залишиться байдужим.


  1. А. Камю. «Чума»

«Чума» - це притча про сенс існування, про людяність.

У прекрасному місті Оран запанувала чума. Вона вбиває всіх, не звертаючи уваги ні на вік, ні на стать, ні, тим більше, на соціальні відмінності. Місто закрите, жителі залишилися сам на сам зі своєю бідою. Як поведуть себе люди в такій ситуації?

Камю на фоні цього моторошного пейзажу малює історію знайомства (або навіть дружби) кількох людей, яка зав'язалася на самому початку лиха. Кожен герой (доктор Ріє, Гран, Тару, Костель, Рамбер) - це повноцінний «характер», чудово описаний автором, кожен намагається знайти відповіді на ті питання, які життя поставило перед ним.

Події книги йдуть неспішним чином, а час в книзі відміряється лише моментами зміни сприйняття жителями міста спіткала їх небезпеки. Чимось ці переходи нагадують п'ять основних етапів, які проходять люди, приречені на смерть невиліковною хворобою.

Заперечення. Першій фазі присвячена практично вся перша частина книги. Ви тільки згадайте, з яким азартом префектура і мерія намагалися самі себе переконати що це зовсім не чума, а всього-на-всього нетипова лихоманка.

Гнів. Цей етап ознаменувався безладами в місті, мародерством, озброєними сутичками у міських воріт, підпалами власних будинків.

Торг. Цей етап добре ілюструють спроби Рамбера вибратися із закритого міста на свободу. Це і підкати до лікаря, і оббивання порогів різноманітних канцелярій, і вигадування безглуздих причин, з яких він не повинен тут знаходитися, і, нарешті, звернення до контрабандистів.

Депресія. У всього міста, а найголовніше у добровольців, лікарів, зникають всі сили для боротьби, вони починають нехтувати елементарними засобами безпеки, забувають робити ін'єкції. Повна байдужість до всього.

Прийняття. Заключна стадія, яка в книзі описана моментом відвідин головних героїв стадіону, де карантинна зона: «Вони нічого не роблять. Вони перестали навіть розмовляти».

За словами автора, зміст «Чуми» первинно - це боротьба європейського опору проти фашизму, яка потім переросла у дещо більше. Але крім цього, «Чума» - це зло і абсурд, жорстокість і бездуховність, це безглуздість, це сліпий фанатизм. І найстрашніше те, що ця Чума заразна.

Та все ж «Чума» - перш за все книга про тих, хто чинить опір, а не про тих, хто здався.


  1. А. Камю. «Міф про Сізіфа»

Сізіф - міфологічний герой, що став втіленням самотності. Альбер Камю зробив аналіз міфу про Сізіфа одним з центральних пунктів своєї філософії. Засуджений богами на тяжку, безглузду і нескінченну працю, він позбавлений підтримки і людей, і богів.

Цей міф - символ абсурду. Абсурд - це буття, у якого немає ніякого сенсу. Камю говорить, що з абсурду не випливає ні самогубство, ні висновок, що життя не варте того, щоб його прожити. «Самогубство - помилка». Камю закликає набратися мужності і навчитися жити в абсурді. Причому не тільки жити, але й дивитися абсурду прямо в очі, «не відриваючи від нього погляду», не ухиляючись і не приховуючи від себе, що життя абсурдне.

Цей міф - символ людського життя. Що робимо ми на землі, якщо не безнадійну та безглузду роботу? Усвідомити безглуздість людської суєти - значить виявити абсурдність людської долі. Де ж вихід? Надія пережити себе завдяки своїм творінням? До чого письменнику писати, якщо все одно все закінчується смертю? Заради слави? Вона сумнівна, та й якщо вона переживе автора він все одно про це не дізнається. Але ж коли-небудь зникне і Земля ...

Та парадокс екзистенціалістського трактування міфу полягає в тому, що безмежна самотність цього міфологічного героя стає підтвердженням сили його духу і проявом внутрішньої свободи. Оскільки нормальним «людським станом», згідно з А. Камю, є самотність, то повнота і завершеність самотності Сізіфа служать підтвердженням того, що він піднявся над тими, хто, будучи самотнім, не хоче зізнатися собі в цьому.

«Від власної ноші не відбудешся. Але Сізіф вчить вищої вірності, яка заперечує богів і піднімає уламки скель» Через це Камю пропонує бачити Сізіфа щасливим».

Зробити самотність щастям, а свободу - тяжким тягарем - таке бачення Камю.


  1. А.Камю. «Роздуми про гільйотину»

«Роздуми про гільйотину» - одне з найбільш значущих есе Альбера Камю.

У ньому письменник та філософ піднімає актуальну сучасній йому Франції тему смертної кари, виносить на обговорення її правомірність як міри покарання злочинця, намагається спонукати державців до роздумів про це суспільно значуще явище.

Француз Камю наряду з англійцем Кестлером був першим європейським інтелектуалом, який оскаржував такий вид покарання та був поборником його остаточного скасування.

Камю вважає смертну кару недостойним покаранням, оскільки людині, окрім тяги до життя, притаманна також і тяга до смерті, тому страх померти не буде тим важелем, який зможе зменшити рівень злочинності. Натомість він вважає, що смертну кару слід замінити на каторгу, де злочинець сам «вибере смерть».

Саме думками про надмірну жорстокість, марність і непотрібність просякнуте есе Камю «Роздуми про гільйотину».


  1. Дж. Джойс. «Улісс»

З'ясувати ставлення будь-якої людини до цього твору легко: дочитав - значить, сподобалось. Проти волі мало хто зможе здолати таку глибу.

Роман справді грандіозний. Один день розписаний на 600 сторінок. І чого тільки на цих сторінках ні відбувається! Не тільки в плані змісту, а й за формою - книга цілком різнорідна. То майже реалістично-серйозна, то культурологічно-вишукана, то непристойно-блюзнірська. Тому багатьом важко перескакувати з одного стилю на другий, а з другого - на третій. Та саме це може в ньому і приваблювати, і якщо починає щось не подобатися - нічого, адже текст постійно змінюється до невпізнання. Віршики, стилізація під церковні тексти, епізоди в формі п'єси, потоки свідомості і навіть роздовбайський мюзикл.

«Улісс» - вершина модернізму і перший твір постмодернізму. Дослідники називають цей роман «Чорним квадратом» літератури: автор змішує жанри та стилі, відтворюючи їх безпомилково і тим самим перетворюючи їх у схеми, руйнуючи роман як явище.

Книга складається з 18 епізодів, кожен з яких співвідноситься (дуже віддалено) з гомерівською «Одіссеєю». Ми побачимо і пошуки сином батька у виконанні Стівена Дедала, і подорож Дубліном, який уособлює весь світ, яку здійснює Леопольд Блум, і подружню зраду нової Пенелопи – дружини Моллі.

«Улісс» невіддільний від коментарів С.Хоружего, якими він супроводжується. Просто без них зовсім мало що зрозуміло. Навіть назви епізодів дані тільки в коментарях, а сам Джойс їх в остаточному варіанті прибрав. Проте і коментатор іноді заграється, висловлюючись про головну паралель з Одісеєю, у якій лукові Одісея відповідає розум, наступним чином: «Чи варто було писати роман сторіччя заради такої гімназійної алегорії?»

Звісно, варто було. Можливо, когось обурять специфічні жарти, можливо, іноді знадобиться докласти зусиль, щоб не викинути книжку. Але, як сказав сам Джойс, для її написання теж потрібні деякі зусилля.


  1. Дж. Джойс. «Портрет художника в юності»

Назва роману «Портрет художника в юності» говорить сама за себе – це саме портрет, написаний пензлем майстра.

Штрих за штрихом народжується уявлення про головного героя. Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Світлими штрихами лягають спогади про батьків, і представляється батько, який читає синові казку. Поруч темними лініями проходять фантазії Стівена під час хвороби, представляються власні похорони, народжується страх перед смертю.

Проходить час, хлопчик вже навчається в єзуїтській школі. З'являються більш яскраві фарби, ось червоним нанесена перше кохання і перші вірші, слідом чорним банкрутство батька і крах дитячих надій.

Стівен ерудований не на свій вік і, не соромлячись, хизується цим. Він занурюється у роздуми про красу і естетику, про релігію, праведність, життя і смерть і часто видає на гора такі питання, які своєю абсурдністю та суперечливістю будь-кого можуть викликати на довгий дискурс.

Так зі штрихів і ліній поступово вимальовується силует вже не хлопчика, але юнака. Складно дається Стівену підлітковий період. Поклик плоті і страх бути покараним за гріх хіті, проповідь, в ході якої від усвідомлення можливої ​​кари маленька душа стискається у грудочку і сповідь, яка принесла довгоочікуване полегшення і єднання з Богом.

Час змінює все. З роками головний герой втрачає свою віру і сміється над канонами католицтва. Докорінно змінюються всі уявлення про те, що таке релігія, що таке мистецтво і яка роль відведена його власної особистості. Все більш явно молодий художник прагнутиме до самотності. Він приймає рішення про від'їзд і покидає своїх рідних і близьких на останній сторінці роману.

Джойсу дивовижно захоплююче вдалося описати становлення юного художника, його внутрішні монологи й усвідомлення власного «Я». При цьому релігійні і естетичні позиції автора відображені в романі, відкриті, прямолінійні і навіть категоричні.


  1.   1   2   3


    Анонси А. Камю. «Сторонній»
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации