Кочерга Н.К., Передерій І.Г. др. Лекції з історії української культури - файл n1.doc

приобрести
Кочерга Н.К., Передерій І.Г. др. Лекції з історії української культури
скачать (1112.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1113kb.19.09.2012 11:31скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЮРІЯ КОНДРАТЮКА
КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА ТА ГУМАНІТАРНОЇ ПІДГОТОВКИ

Кочерга Н.К., Передерій І.Г., Мартинюк В.М.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ


(для студентів усіх спеціальностей і форм навчання)
ПОЛТАВА 2010

УДК

ББК

Рецензент: Сажко В.В., кандидат історичних наук, доцент

Відповідальний за випуск зав. кафедри українознавства та гуманітарної підготовки Н. К. Кочерга, канд. іст. наук, доцент.

Рекомендовано до друку науково-методичною радою ПолтНТУ Протокол № від 2010 р

Кочерга Н.К., Передерій І.Г., Мартинюк В.М. Історія української культури. Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей і форм навчання. – Полтава: ПолтНТУ, 2010. - 170 с.

Конспект лекцій призначений для самостійної роботи студентів усіх спеціальностей і форм навчання, а також тих, хто цікавиться історією української культури


© Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка, 2010

ТЕМА 1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО КУЛЬТУРУ, ЇЇ МАТЕРІАЛЬНІ

ТА ДУХОВНІ ЦІННОСТІ

ПЛАН


  1. Походження та зміст поняття „культура”.

  2. Структура культури.

  3. Функції культури.

  4. Основні культурні форми.

  5. Мистецтво як важлива складова духовної культури. Його види та стилі: загальна характеристика.


ЛІТЕРАТУРА


1. Походження та зміст поняття “культура”.

Слово “культура” походить від латинських слів colo, colere (щось вирощувати, доглядати, обробляти). Звідси culturare (вирощений, оброблений людською працею, доведений до досконалості). Спочатку ці слова стосувалися праці на землі (землеробства), однак згодом усе частіше стали вживатись у ширшому значенні – стосовно духовно-практичної діяльності людини. Так, відомий римський оратор Ціцерон у своїй праці “Тускуланські бесіди” називає філософію культурою душі. Щоб стати філософом, вважає він, треба наполегливо вдосконалювати свої розумові здібності, плекати розум, обробляти його, як селянин землю. Отже, основний зміст культури Ціцерон вбачав у розвитку мислиннєвої діяльності людини, вдосконаленні її духовного світу. І це перша відома спроба вживання слова “культура” як теоретичного терміна.

В епоху Середньовіччя поняття культури набуває світоглядно-морального змісту. Німецький філософ С. Пуфендорф у 1684 р. уперше вживає слово “культура” як самостійний термін для позначення духовного світу людини, що відрізняє її від звичайного тваринного існування. Культура пов’язується зі світосприйняттям, світобаченням, світовідчуттям того чи іншого народу, який займає певний географічний простір.

В епоху Відродження та Просвітництва поняття культури набуває ще ширшого змісту. Італійський мислитель Джакомо Віко (1668-1744) відводив культурі вирішальну роль у суспільному розвиткові. Французький філософ Шарль Монтеск’є (1689-1755) у праці “Про дух законів” доводив, що розвиток культури того чи іншого народу залежить від розміру території держави, від клімату, географічного середовища, ґрунту. Французький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712-1778) протиставляв культуру “чистій природі”. Згідно з його теорією культуру почали розуміти як “людяність” на противагу “природності”, “тваринності”. Звідси віра в те, що культура – це чиста духовність, яка можлива лише у філософській, науковій та художній творчості. Вважалося, що культуру в суспільстві можна утвердити шляхом піднесення рівня освіти народу, звільнення його від усіляких забобонів, релігійних вірувань, утопічних уявлень з метою побудови “розумної держави” і встановлення таких же суспільних відносин. Однак просвітницькі уявлення про культуру розвіялися під тиском реального суспільного життя ранньобуржуазного суспільства.

Пізніше теоретики наштовхнулись на проблему суперечностей у культурному прогресі людства. Німецький поет, драматург і теоретик мистецтва Фрідріх Шіллер досить точно побачив суперечність між природою й культурою, однобічність людини, яка відірвалася від природи та замкнулася у штучно витвореному нею світі культури. З осмислення суперечностей культури і цивілізації починає відлік сучасний підхід до культури як складного суспільно-історичного явища.

Перше, що слід зафіксувати при розгляді поняття “культура” у тому його вигляді, в якому воно закріплене сьогодні у свідомості, це багатозначність, розмитість меж, використання і вживання з різними відтінками значення. Не так багато існує понять, які були б настільки не визначені, доступні для використання у найрізноманітніших (часто протилежних один одному) значеннях, ніж те, яке ми розглядаємо. Всі дослідники культури з абсолютною одностайністю констатують цю обставину.

Ще у 60-их рр. ХХ ст. американські культурологи А.Кребер та К.Клакхон, аналізуючи лише американську культурологію, наводили 237 дефініцій (визначень). Зараз ці підрахунки безнадійно застаріли і підвищений інтерес до вивчення культури спричинив лавиноподібне зростання позицій щодо його визначення. Ледве не кожен автор дає власне визначення культури.

Таке семантичне (змістове) розмаїття визначень свідчить про поліфункціональність, складність світу культури й поняття, яке його виражає.

У повсякденному житті слово “культура” розуміють і як те, що характеризує людину в сфері соціальної поведінки, зокрема її тактовність повагу до інших людей, делікатність, уміння завжди знайти міру свого вчинка. Широко розповсюджене ототожнення культури з освіченістю. При цьому не з тим типом освіченості, який виступає синонімом ерудиції, накопиченої розумом інформації а з тим її змістом, що начебто “осідає” у внутрішньому світі особистості, роблячи її носієм якостей, прийнятих як культурні. У цьому разі культура ставиться на один щабель із внутрішньою інтелігенцією, практично ототожнюється з нею.

Інколи у повсякденному вжитку слово “культура” застосовується для характеристики якісного стану тих чи інших явищ. У цьому ключі й випускаються книги з найменуваннями: “Культура мовлення”, “Культура почуттів”, “Про культуру продажу товарів”, “Культура житла” тощо. І хоча це не зовсім буденне, швидше літературно-публіцистичне слововживання, але його витоки слід вбачати саме у буденній свідомості.

Прийнято й розуміння культури як того, що є специфічним для міського способу життя на противагу сільському.

Досить часто термін “культура” наближається до оціночної характеристики форм зовнішньої поведінки людини, виступає як інша назва дотримання норм етикету. “Некультурно поводитесь” – ця поширена фраза явно виражає негативну оцінку тому, хто порушує загальноприйняті норми.

Філософи ж намагаються трактувати слово “культура” у широкому розумінні. Згідно з цим трактуванням культура охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, які вироблені впродовж історії людства. Спробуємо дати прийнятне визначення терміна “культура”.

Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, яка визначає рівень розвитку суспільства, а також сам процес творення та розподілу цих цінностей.
2.Структура культури. Культуру прийнято поділяти на матеріальну і духовну. При цьому теоретики, як правило, висловивши кілька загальних фраз із приводу матеріальної культури, надалі всю увагу зосереджують на аналізі духовної. До певної міри це виправдане, бо галузь духовної культури значно багатша, багатоманітніша і справді є основною формою існування культури.

Цікаво, однак, те, що ні поділ культури на матеріальну і духовну, ні розуміння самої суті матеріальної та духовної культури не є усталеними. Культурологи висловлюють із цього приводу різні точки зору. Одні вважають духовною культурою наслідки духовного виробництва людства, інші зараховують до нього й саме духовне виробництво. Одні ототожнюють матеріальну культуру з матеріальним виробництвом, інші – зі способом виробництва загалом, укладаючи сюди і частину науки, зокрема технічні знання, які застосовуються у виробництві. Виникають іноді парадоксальні ситуації. Якщо, наприклад, технічні знання використовує інженер на виробництві, то їх відносять до матеріальної культури, а якщо ті ж знання використовує викладач ВНЗ – це вже духовна культура. А до якої культури віднести скульптуру, архітектуру, дизайн?

Про що це свідчить? Про те, що поділ культури на матеріальну і духовну відносний. По-перше, вони не існують цілком відірвано одна від одної, а становлять єдину систему культури як її складові частини. По-друге, цінності матеріальної культури завжди містять у собі певний елемент духовної культури через їх художнє оформлення (наприклад, житло, одяг, речі домашнього вжитку тощо). В свою чергу, цінності духовної культури базуються на матеріальній основі (кіно, книги, художні картини, телебачення тощо). По-третє, сучасна цивілізація визначила досить стійку тенденцію в розвитку культури – інтеграцію її складових частин. З одного боку, швидко розвивається і збагачується матеріальна сторона духовної культури – преса, радіо, телебачення, кіно, комп’ютерна та інша сучасна техніка, що використовується у цих видах мистецтва; з другого – спостерігається все більше насичення виробів матеріальної культури духовними цінностями (наприклад, сучасні автомобілі, побутові речі, житло тощо).
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации