Назарець В.М., Васильєв Є.М. Зарубіжна література першої половини XX ст. Для лекцій та студентських робіт - файл n1.doc

приобрести
Назарець В.М., Васильєв Є.М. Зарубіжна література першої половини XX ст. Для лекцій та студентських робіт
скачать (1338.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1339kb.18.09.2012 11:46скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15



До найбільш прикметних чинників власне літературного розвитку в першій половині ХХ ст. можна віднести:

____________________

Запитання і завдання:


Психологічна та лірична проза. Вірші у прозі

ЧИТАЦЬКА ЛОЦІЯ

Головні тези розділу:_______________________________________________________________________________________

Література рубежа ХІХ-ХХ століть: Реалізм та шляхи його оновлення. Натуралістичні, імпресіоністичні, неоромантичні тенденції в літературі рубежа століть. Співставна таблиця розвитку літературно-художніх напрямків рубежа ХІХ-ХХ ст.

Лірична проза в літературі рубежа століть: Художні особливості ліричної прози. Розквіт ліричної прози в російській літературі рубежа століть.

Творчість М.Горького: “Іконоборець, що став радянською іконою”. Творча особистість М.Горького “Людина ! Це звучить гордо!” Твори М.Горького 1889-1903 рр. “Хай сильніше гряне буря!” “Пісня про Буревісника” М.Горького. “Буревісник революції”. Твори М.Горького 1904-1912 рр. Гіркий Горький. Твори М.Горького 1913-1936.

Ключові терміни та поняття:________________________________________________________________________________

Реалізм, натуралізм, імпресіонізм, неоромантизм, психологізм, ліризм, фабула, сюжет, верлібр, вірш у прозі.

Основні письменники і твори:____________________________________________________________________

Цвейг С. "Лист незнайомої" Бунін І. "Антонівські яблука", "Легке дихання" Купрін О. "Гранатовий браслет" Шолом-Алейхем "Пісня над піснями" Горький М. "Челкаш", "Коновалов", "Макар Чудра", "Стара Ізергіль", "Пісня про Буревісника".


Література рубежа ХІХ-ХХ століть
_______________________________

Реалізм та шляхи його оновлення

Реалізм, що прийшов на зміну романтизму в літературі другої третини ХІХ ст., залишався панівним літературним напрямком в літературі упродовж майже до останніх його десятиліть, подарувавши світові цілу плеяду письменників, твори яких по праву належать до вершин світового письменства. XIX століття дало світовій літературі таких видатних письменників-реалістів, як Стендаль, П. Меріме, О Бальзак, Г. Флобер у Франції; Ч. Діккенс, У. Теккерей, Т. Гарді, Ш. Бронте в Англії; О. Пушкін, М. Гоголь, М. Нєкрасов, І. Гончаров, І. Тургенєв, Ф. Достоєвський, О. Островський, Л. Толстой, А. Чехов у Росії; Г. Гайне, Т Фонтане в Німеччині; Ш. де Костер у Бельгії; Б. Прус, Е Ожешко в Польщі; Я. Неруда в Чехії; І. Вазов у Бол­гарії; В. Вітмен, В. Д. Хоуелс, М. Твен у США. Серед українських реалістів - пізній Т. Шевченко, Марко Вов­чок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, С. Руданський, І. Франко, М. Коцюбинський.

Реалізм мав величезне значення для подальшого розвитку світової літератури. Література реалізму синтезувала досвід і увібрала до себе кращі традиції багатовікового розвитку європейської літератури, створила передумови і грунт для розвитку тих художніх тенденцій, які виявились найбільш перспективними та пріоритетними у розвитку літератури ХХ ст. Одна з головних заслуг реалізму ХІХ ст. полягає у тому, що він зробив рішучий крок у напрямку зближення літератури і реального життя, значно розширив коло її тематичних пошуків, переорієнтував головну увагу письменників від історичного минулого до зображення сучасності, яка постає у творах письменників-реалістів у концентрованому вияві найбільш наболілих, злободенних проблем соціально-політичного та духовного розвитку суспільства. Вперше з усією гостротою та безкомпромісністю літературою реалізму було поставлено питання про місце людини в суспільстві та історії, про перспективи та сенс розвитку людської цивілізації. Реалізм ХІХ ст. пройнятий біллю за людину, за приниження її гідності, рішучим протестом проти соціальної несправедливості та недотримання морально-етичних норм людської поведінки. Реалізм ХІХ ст. значно розширив читацьку аудторію, зробивши літературу зрозумілою і цікавою не лише для високоосвіченої еліти, але й якнайширших верств демократичного читача. Реалізм ХІХ ст. перетворив літературу на справжнє дзеркало життя, став голосом критичного сумління епохи, її сумнівів, розчарувань і надій.

Проте, чим ближче до кінця ХІХ ст, тим більше література реалізму починає усвідомлюватись як така, що вже не в повній мірі відповідає усьому спектрові пізнавальних запитів та духовних пошуків сучасної людини. Письменників-реалістів усе більше критикують за те, що вони надмірно захоплюються пошуком типового у житті, що, зрештою, перетворює відображувані у їх творах картини дійсності в надто узагальнені і часто невідповідні реальному розмаїттю життя схеми, що, через свою гіпертрововану зосередженість на проблемах аналізу соціальних явищ та матеріальних умов людського життя, вони випускають з уваги цілі сфери духовних інтересів людини, її метафізичних пошуків, ірраціональних глибин її психологчного єства, проблем статі та взаємостосунків чоловіка і жінки, немотивованих законами сціальної зумовленості, алогічних мотивів людської поведінки тощо.Як наслідок з останньої третини ХІХ ст. в літературі починають визрівати нові художні тенденції, пов’язані з переосмисленням ралістичної програми відображення світу та розробкою нових принципів та методів його художнього відображення.

Оновлення реалізму відбувається під знаком перехресного впливу, з одного боку, позитивістської філософії, а, з іншого боку, ідеалістичних концепцій, і в перш чергу, “філософії життя”, ніцшеанського культу надлюдини та естетики модернізму. Наслідком впливу позитивістської філософії та естетики стає відмежування від реалізму генетично з ним пов’язаного і водночас якісно нового методу відображення життя, що отримав назву натуралізму. В свою чергу експерименти з реалістичною прозою, які були ініційовані численними виплвами ідеалістичної філософії та естетики викликали до життя численні модерністські літературні напрямки, найбільш яскравими з яких на ранньому етапі розвитку модернізму стали імпресіонізм та неоромантизм, художні приниципи відображення світу яких вже значно менше пов’язані із реалізмом, аніж принципи натуралізму.

________________________________________________________________________________
Натуралістичні, імпресіоністичні, неоромантичні тенденції в літературі рубежа століть

З останньої третини ХІХ ст. в європейській, і насамперед у французькій, літературі поряд з реалістичним утверджується новий літературний напрямок – натуралізм (лат. natura – природа) . Він постав як логічне продовження і водночас заперечення основних принципів реалістичного відображення життя. Спільним для натуралізму та реалізму є прагнення до об’єктивності та правдивості відображуваних картин життя, зацікавленість проблемами матеріального побуту людського життя, соціальними конфліктами та суперечностями, що характеризують розвиток суспільства та місце людини у ньому. Проте, між натуралізмом та реалізмом досить швидко намітились і серйозні розбіжності у розумінні тих світоглядних та художніх засад, що ними керується митець, який прагне до достовірного, правдивого відображення дійсності. Як відомо, вимога правдивості реалістичного твору, відповідності його реаліям життя, значною мірою умовна. Правдивість тут не означає буквального копіювання дійсності. Правдивість реалістичного твору означає лише відтворення дійсності у вигляді сукупності найбільш характерних для неї, суттєвих її ознак. Отже, правдивість реалістичного твору - це типовість виведених у ньому життєвих реалій. Типовість передбачає потребу узагальнювати, звідки й постає основна розбіжність між реалістами та натуралістами, які по-різному розуміли поняття об’єктивності відображуваного в літературному творі життя. Якщо під життєвою правдою в реалізмі розуміється типовість, тобто узагальнена, а тому неповна відповідність реального і змальовуваного, то в натуралізмі під життєвою правдою розуміють фактологічність, тобто максимально вичерпну точність і відповідність реальності її художньому відображенню. Ідеалом, таким чином, основним положенням, навколо якого визначались розбіжності між натуралістами та реалістами, була міра об’єктивності , життєподібності відображуваної в літературному творі дійсності. На думку натуралістів, в творах реалістів життєподібність приймала спотворену форму в силу, насамперед їхнього прагнення до типовості картини відображуваного життя, яка, як і будь-яке узагальнення, вела до неминучого схематизму. Спотворенням об’єктивності, на думку натуралістів, було й намагання з боку представників реалізму давати авторську оцінку зображуваному, вдаватися до його коментаря. Пристрасним, типізованим зображенням реалістичних творів письменники-натуралісти намагался протиставити безпристрасне, фактографічно-точне відображення світу, яке й було, на їх думку, найбільш правдивою і достовірною картиною життя. При цьому своєрідним еталоном точності відображення для натуралістів служили методи описання дійсності, якими користувалися точні науки. Таким, що не відповідає дійсності, на думку натуралістів, було й намагання представників реалізму пояснювати вчинки та характери їхніх героїв виключно впливом на них з боку їхнього соціального оточення. Не заперечуючи наявність такого впливу у цілому, натуралісти в дусі сучасної їм науки та філософії все ж вважали, що психологію людини скеровує не стільки соціальна, скільки біологічна природа, зокрема її фізіологічні та еротичні потяги, а також імпульси спадковості, дію і спрямованість яких, як і будь-якого біологічного організму, визначає елементарна і постійна боротьба за виживання, в ході якої наявний в людині біологічний комплекс неминуче вступає у суперечність з моральними та етичними нормами суспільної поведінки.

Майже одночасно з натуралізмом в європейській літературі з’являється імпресіонізм – літературний напрямок, який виник у Франції і, починаючи з другої половини 70-х років ХІХ ст., поширився на усі європейські літератури. Iмпресіонізм (вiд франц. impression - враження) - це мистецтво відтворення об’єкту не шляхом більш або менш повного і послідовного його опису, а шляхом вибіркової фіксації його найбільш яскравих ознак, часто поданих у швидкоплинності та мінливості їх перебігу, побачених з несподіваного ракурсу, що у сукупності створює картину не стільки самого відображуваного об’єкту, скільки враження, отриманого від його споглядання. Своє походження імпресіонізм як митецький напрямок веде від живопису, однак його грунт можна відшукати і в літературі. Як і натуралізм, імпресіонізм генетично пов’язаний із реалізмом і постає як модифікація та ускладнення притаманних для нього принципів психологізму, тобто мистецтва опису внутрішніх переживань та думок зображуваної людини. Якщо натуралізм виступив значною мірою як продовження соціально-побутової лінії тематичного розвитку реалістичної прози, то імпресіонізм став закономірним продовженням її соціально-психологічної лінії. В літературі імпресіонізм найчастіше приймає вигляд поглибленого, підкресленого психологізму, що характеризується прагненням до якомога повнішого відтворення динаміки глибинних душевних переживань людини, мінливих і складних психологічних станів людської душі. Поетичний імпресіонізм, як і прозаїчний, це насамперед мистецтво тонкої передачі психологічних вражень та відчуттів. В поезії ці враження найчастіше передавались у формі витончених пейзажних замальовок а також вишуканого добору звукових сполучень, які поглиблювали музикальність вірша і зумовлювали навіювання слухачу потрібного емоційного настрою. Попри свою спорідненість з окремими принципами реалізму, в цілому імпресіонізм постає як напрям протилежного реалізму, модерністського спрямування. Розбіжність між двома напрямками виявила себе в імпресіонізмі у формі відчутної психологізації соціальної проблематики, в перенесенні основного інтересу з аналізу соціальних чинників, які зумовлюють дану проблему, на специфічний характер психологічних переживань, породжуваних нею в душі людини. Крім того, на відміну від письменника-реаліста, письменник-імпресіоніст не прагне до точності і типовості створюваних ним картин, а сам психологічний аналіз у творах письменників-імпресіоністів часто набуває надзвичайно витончених і складних “настроєвих” форм, перетворюючись в самоціль, повністю позбавлену соціально-критичного елементу, властивого творам реалістів.

Третій новий напрямок тогочасної літератури – неоромантизм – має більше відмінних, аніж спільних рис із реалізмом. Неоромантизм – це літературний напрям рубежа століть, який генетично сходить до романтизму початку ХІХ ст. і виступає як новітня його модерністська модифікація. В літературі кінця ХІХ ст. неоромантизм постає як напрямок, що рішуче протиставляє себе заземленій та гнітючій естетиці натуралізму. Неоромантики заперечують атмосферу побутовізму та типовості, що панує в традиційному мистецтві і намагаються відшукати в потоці буденності нетипові, виключні людські натури, незвичайні чи навіть екстремальні обставини, в яких діють змальовувані ними персонажі, акцентують увагу на елементах екзотики, героїчного та трагічного у житті людини, питаннях самоусвідомлення та громадської позиції особистості у зв’язку з проблемами етичного вибору та морального обов’язку (творчість Р.-Л.Стівенсона, Р.Кіплінга, К.Гамсуна, Г.Гауптмана). В російській літературі рубежа століть елементи неоромантизму містяться в прозі В.Короленка і А.Чехова, в поезії М.Гумільова.


Співставна таблиця розвитку літературно-художніх напрямків рубежа ХІХ-ХХ ст.



Напрямок


Соціально-історичні передумови


Основоположники й представники

Головна теза



Визначальні ознаки

Взаємодія з іншими літературно-художніми явищами

РЕАЛІЗМ


(30-ті рр. ХІХ – наші дні)

Критична реакція на штампи романтизму, успіхи матерілістичної філософії, ствердження ідей позитивізму

Перші теоретики – Шанфлері (Франція) і П.Аненков(Росія). Головні представники в літературі ХХ ст. : А. Франс, Р. Роллан, Ф. Моріак, Веркор (Франція), Дж. Голсуорсі, Г. Веллс, Б. Шоу, Г Грін (Англія), Л. Фейхтвангер, Т. і Г. Манн, Е. М. Ремарк, Г. Белль (Німеччина), Т. Драйзер, Е. Гемінгвей, В. Фолкнер, Дж. Стейнбек (США), М.Горький, О. Купрін, М. Булгаков, А. Платонов (Росія), С. Васильченко, О. Кобилянська, О. Гончар, П. Загребельний, О. Довженко, М. Стельмах, В. Винниченко, М. Хвильовий, В. Дрозд, Є. Гуцало(Україна).


Правдиве і всебічне відображення дійсності на основі типізації життєвих явищ

Правдивість; зображення типових характеріву типових обставинах; змалювання соціальних конфліктів і суперечностей в житті суспільства;обгрунтування поведінки та психології людини впливом соціального середовища; соціально-критичний пафос; демократичність

Практично усі літературні напрямки

НАТУРАЛІЗМ

(остання третина ХІХ – перші десятиліття ХХст.)

Успіхи природничих наук, експериментальна фізіологія, теорія біологічної боротьби за існування Ч.Дарвіна, відкриття в галузі спадковості і сексуальної сфери, фройдизм, філософія позитивізму

Головний теоретик – французький письменник Е.Золя; найбільш значні представники: Гі де Мопассан, Г.Флобер, брати Гонкури, А.Доде та інші. Натуралістичними вкрапленнями позначена творчість М.Пруста, Е.Йонеско (Франція), К.Гамсуна (Норвегія), А.Стріндберга (Швеція), С.Моема (Англія), Ф.Кафки(Австрія), Б.Пруса(Польша), Дж. Джойса, С.Беккета(Ірландія), В.Короленко, О.Купріна, М.Горького(Росія), О.Кониського, Б.Грінченка, Олени Пчілки, Н.Кобринської, Г.Хоткевича, М.Яцківа, В.Винниченка та ін.(Україна).


Фактологічність, максимально вичерпна точність і відповідність реальності її художньому відображенню.

Максимально можлива об’єктивність, ідеаломо якої виступають точні науки; безпристрасніть, відсутність авторських оцінок; зумовленість поведінки людини впливом не лише соціального, але й біологічного середовища; поглиблений інтерес до фізіологічних імпульсів людської поведінки, проблем спадковості, статі, фаталізму тощо

Реалізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, “театр абсурду”, масова література

ІМПРЕСІОНІЗМ

(остання третина ХІХ – початок ХХ ст)

Творчі пошуки у французькому живописі 60-х рр. ХІХ ст, “філософія життя”

Головні представники: П.Верлен, С.Малларме, брати Гонкури, пiзні - Г.Мопассан, М.Пруст (Франція), К.Гамсун(Норвегія), О.Уайльд, Дж.Конрад, Р.Л.Стiвенсон (Англія), П.Альтенберг, А.Бар, А.Шнiцлер(Австрія), А.Чехов, I.Бунiн, I.Аннєнський, К.Бальмонт (Росія), М.Коцюбинський, I.Стефаник, М.Черемшина, частково О.Кобилянська та iн.(Україна)


Зображення не самого предмету, а враження вiд нього.

В прозі - зосередженість на фіксації швидкоплинної динаміки людських почуттів;враженнєвий(фрагментарний, ескізний) опис об’єктів, недомовленість, хиткість, замовчування, натяки на таємне, фатальне, настрої "кохання та смерті"; перевага описовості над дією; в поезії – витончені пейзажні замальовки; медитативно-музикальний, настроєвий характер; асоціативність, звукопис.

Реалізм, символізм, натуралізм

НЕОРОМАНТИЗМ

(остання третина ХІХ – перша третина ХХ ст.)

“Філософія життя”, критична реакція на позитивізм, ніцшеанський культ сильної особистості

Представники: Л.Стівенсон, Р.Кіплінг, А.Конан Дойл, Г.Честертон, Р.Хаггард(Англія), К.Гамсун(Норвегія), Г.Гауптман(Німеччина), А.Чехов, М.Гумільов, М.Горький, О.Грін, О.Купрін (Росія), Леся Українка, частково – О.Кобилянська, М.Вороний, Г.Чупринка, Г.Хоткевич, М.Йогансен, Ю.Яновський, О.Теліга, О.Ольжич (Україна)


Ідеалізація і героїзація людини, її духовних прагнень і морально-етичних запитів


Змалювання сильної та вольової людської особистості;цікавість до виняткових і навіть екстремальних ситуацій людської поведінки; заперечення філістерства, інтерес до природи, екзотики, прагнення збагнути глибини внутрішнього світу людини, відобразити його суперечності, аспекти героїчного та трагічного у житті людини, їх зв’язок з проблемами етичного вибору та морального обов’язку

Реалізм, експресіонізм, історична, пригодницька література, фантастика, детектив
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


літературного розвитку
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации