Приходько M.I. Педагогіка вищої школи: курс лекцій для магістрів - файл n1.doc

приобрести
Приходько M.I. Педагогіка вищої школи: курс лекцій для магістрів
скачать (688 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc688kb.18.09.2012 10:42скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8
Певна фінансова незалежність від держави, її бюрократичних структур. Це положення базується:

а) на формування власних бюджетів вузів (навіть факультетів) з урахуванням частини державних і приватних інвестицій, чіткому їх розподілі,' виходячи з рішень, прийнятих демократичним шляхом;

б) на власній ініціативі і правовій діяльності вищої школи відносно формування достатності бюджету і його використання;

в) на винятковому праві розпоряджатись коштами бюджету у відповідності з демократичними рішеннями;

г) введення практики інвестицій (кредитування) підготовки спеціалістів, росту їх кваліфікації, стажування (в тому числі і зарубіжного) та регулювання їх перепідготовки.

Приклад - діяльність незалежного, автономного Університету Мексики в Мехіко-Сіті. Мексика бідна країна. Але в Мексиканському Університеті 450 тисяч студентів. Це окреме містечко з корпусами факультетів, бібліотек і гуртожитками, стоянками машин, басейнами, тенісними кортами, стадіоном на 40 тисяч чоловік. Асигнування: 1) плата за навчання, 2) пожертвування багатих людей - бізнесменів (зі звільненням їх від податків). Студенти (також в Колумбійському Університеті, Північному Університеті в США) кредитуються безпроцентно Університетом, а ставши спеціалістами, дуже швидко повертають позику, оскільки медики, юристи, економісти, дипломати і ін. одержують Велику зарплату. З цими і іншими особливостями роботи Університетів автори ознайомились на конгресах у Чехословаччині, США, Мексиці, Швейцарії і Деяких інших країнах. І студенти вчаться (працюють) просто добре. В разі

невдачі повторний екзамен - через рік, не здав повторно - виключення з Універ­ситету.

Автономність діяльності вищої школи у підготовці кадрів полягає:

а) в її повному і винятковому праві вести необхідну підготовку науково-педагогічних кадрів усіх рівнів і спеціальностей у відповідності з реальними соціальними потребами на основі чітко розробленої структури і фінансового

кошторису;

б) у використанні принципу демократичних асоціацій спеціалістів для контролю за змістом підготовки і нострифікації дипломів висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів.

Вищевикладене грунтується також на уроках історії, які треба пам'ятати.

Необхідність можливо швидкого повернення до демократичних принципів діяльності вищої школи, на основі подолання залишків практики тоталітарного контролю за її діяльністю (нескінченні комісії - навчальні, фінансові, господарські, причому часто із малих периферійних вузів, з від­повідно недостатнім професіоналізмом особливо в навчально-методичній

роботі).

Викладемо і дещо крамольну думку. Навіщо нашій країні стільки

університетів (майже в кожній області), 15 медичних вузів?

Ми розуміємо, що після возз'єднання із Західною Україною (де був лише один добрий інститут у Львові), з політичних міркувань були створені інститути в Станіславі (Івано-Франківську). Тернополі, Чернівцях, факультет в Ужгороді. Відмінний інститут є у Дніпропетровську - створений після революції (як тепер говорять, після Жовтневого перевороту), проте у повоєнні роки поруч відкрито інститут в Запоріжжі; Донецький медінститут - і поряд відкрито інститут в Луганську; Харків - старий медичний факультет Університету, створений раніше від Київського, і поруч інститут у Полтаві, а тепер медичний факультет Університету в Сумах. Інститути фінансуються погано, на науку грошей немає, недостатньо професійно підготовлених кадрів, які біжать і з відомих інститутів. Напевне, й не потрібно стільки лікарів з мізер­ною оплатою. А факультети все створюються.

Похвальбою звучало, що СРСР займав 1 місце за кількістю лікарів (без стоматологів, бо з ними на 1 місце виходили США). Як атавізм звучить "розподіл випускників". Правда, тепер це все поволі змінюється, але ми пам'ятаємо, як "спускали" в інститут рознарядку - на Північ -10 чол. Далекий Схід - 4 чол., МВС - 10 чол. (в'язничні лікарі); в Житомирську, в Чернігівську, в Київську і т.д. 1 якщо ти був із Чернігівської області і туди ж просився - тебе обов'язково направляли в Черкаську і навпаки. Стогін, плач, руйнування сім'ї,

але будь-що треба виконати план.

Студенти, які поступають на контрактній основі, вже не будуть роз­поділятися. Закінчив Інститут, інтернатуру і шукай собі роботу на конкурсній основі, в залежності від того, який маєш диплом. З часом спеціаліст зможе повертати гроші, витрачені на нього за час навчання (йому ж був виданий кредит). Ми розуміємо, що негайно це зробити неможливо, дай Бог прожити на „,^ 3j,g тзано чи пізно ми до цього прийдемо. Ось і зникнуть про-



хання, моління, протекції. І відвідуватимуть, і вчитимуться краще (адже диплом дійсно стане передумовою одержання престижної праці).

Спинимося на кадрах. Хіба ми не пишаємося тим, що вчилися медицини у О.П. Кримова, який із медінституту пішов у 80 років, у М.С. Спірова - в 83 роки, у М.Д. Стражеско? Що за безглузда ідея про вихід на пенсію викладачів у 60 років, професорів - в 65? Треба віддати належне розсудливості ректорів, які намагаються затримати досвідчені кадри за наказом, контрактом, договором. Зараз із вузів через невлаштованість, малу зарплату, погані побутові умови молоді вчені біжать, літніх - гонять. Талановиті фахівці виїжджають за кордон, оскільки в ряді вузів немає приладів, апаратури. Хто ж буде навчати, з ким ми залишимось у вищій школі через 10-15 років?

Заслуговує на увагу вивчення досвіду здійснення автономії вищої школи: а) з історії нашої Вітчизни - Київський Університет Святого Володимира, його факультети і, зокрема, медичний факультет - 150-річчя якого ми відсвяткували, і над колискою якого стояли Микола Іванович Пирогов -попечитель Київської учбової округи, Володимир Панасович Караваєв -блискучий хірург, перший декан медичного факультету, почесний громадянин міста Києва. Чудові школи терапевтів - В.П. Образцов, Ф.Г. Яновський, М.Д. Стражеско, Ф.А. Удінцев, М.М. Зюков - учень Яновського, М.М. Губергриц, В.М. Іванов, Г.Й. Бурчинський, О.Й. Грицюк. Чудова хірургічна школа - В.П. Караваєв, Ю.К. Шимановський, М.В. Скліфосовський, М.М. Волкович, О.П. Кримов, М.І. Іщенко, М.С. Коломійченко, Г.М. Матяшин. Акушери-гінекологи - П.Ф. Писемський, О.Ю. Лур'є, М.С. Бакшеєв. Це все особистості в історії медицини. Ми не будемо перелічувати всесвітньовідомі школи теоретиків-анатомІБ, гістологів, фізіологів, спеціалістів загальної патології, гігієністів. І це все на базах своїх теоретичних корпусів, своїх клінік, вільного фінансування. Не менш багата історія медичного факультету Харківського та Новоросійського (Одеського) Університетів та ін.

б) Автономія в діяльності зарубіжних університетів, в дореволюційний час Росії, в теперішній час США, Англії, Франції, Німеччини, Японії, їх досвід уже вивчається. Мова йде не про сліпе запозичення і перенесення (не все так рожево і там). Надто різняться наші системи державного устрою, освіти взагалі і в вузах зокрема. Взяти те, що корисне і може бути використане у нас в найближчі роки, не забуваючи, що вітчизняна вища школа мала і має ряд цінних позитивних якостей.

Певна річ, автономія вузів - це питання не одного дня. Але готуватись до цього треба, тому важливо продумати структуру управління вищого навчального зак­ладу, пристосувавши ії до діяльності в умовах автономії вищої школи. Наш Університет вже вживає в цьому напрямку ряд заходів (свої навчальні плани, автономна побудова методичної роботи, машинного контролю знань. Комерційної діяльності, що дозволяє збільшити асигнування на апаратуру, обладнання, дрібний інвентар та ін., забезпечує збільшення заробітної плати, преміального фонду і т.п.). Ці перші корисні починання дадуть свої плоди у справі автономії вищих учбових закладів, відновлення падаючого, престижу вищої школи, зростання наукових пошуків і навчально-методичної роботи, у

аг\'>ЛГ\/Є'

України.

68

Лекція 11

Нормативно-правові документи

Кабінет Міністрів України

ПОСТАНОВА

від 5 вересня 1996 р. № 1074 м. Київ

Гфо затвердження Положення про державний вищий заклад освіти

Відповідно до стаття 12 Закону України "Про освіту" Кабінет Міністрів України постановляє:

Затвердити положення про державний вищий заклад освіти (додається).

Зазначене Положення може застосовуватися вищими закладами освіти, заснованими на інших формах власності, в частині, що не суперечить чинному законодавству.

Прем'єр-міністр України

П.Лазаренко

Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996р. № 1074

Положення про державний вищий заклад освіти

Загальна частина

1. Державний вищий заклад освіти (далі - вищий заклад освіти) є суб'єктом освітньої діяльності, яка здійснюється з метою задоволення освітніх потреб особи, суспільства і держави.

2. Вищий заклад освіти у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, нормативними актами Міносвіти, міністерств і відомств та цим Положенням.

3. В Україні діють такі види вищих закладів освіти:

1) університет (класичний університет) - багатопрофільний вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямків науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів, проводить

69

фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення, має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ, високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності.

Можуть створюватися технічні, технологічні, економічні, медичні, сільськогосподарські та інші університети, які здійснюють багатопрофільну підготовку фахівців з вищою освітою у відповідній галузі;

2) академія - вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного

забезпечення;

3) інститут - вищий заклад освіти або структурний підрозділ

університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, провадить наукову та науково-виробничу діяльність, має високий кадровий та матеріально-технічний

потенціал;

4) консерваторія (музична академія) - вищий заклад освіти, який здійснює

підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у галузі культури і мистецтва - музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Навчання в консерваторії передбачає всебічну теоретичну і практичну підготовку музикантів до професійної виконавської і педагогічної діяльності;

5) коледж - вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має обхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу;

6) технікум (училище) - вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, як здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.

4. Порядок створення, реорганізації, ліквідації, ліцензування, атестації та акредитації вищого закладу освіти встановлює Кабінет Міністрів України.

5. Вищому закладу освіти Міносвіти разом з міністерством, відомством, у підпорядкуванні якого перебуває вищий заклад освіти, може надавати йому встановлену Законом України "Про освіту" певну автономію відповідно до

отриманого статусу.

6. Вищий заклад освіти відповідно до Закону України "Про освіту" забезпечує громадянам України та громадянам інших країн, особам без громадянства можливість отримати вищу освіту на рівні державних стандартів за освітньо-кваліфікаційними рівнями та здобути наукові ступені.

Порядок здійснення державного контролю за якістю підготовки

випускників вищих закладів освіти встановлює Кабінет Міністрів України.

Порядок організації навчального процесу, форми навчання та контролю за набуттям знань студентами, порядок їх атестації та тривалість канікул встановлює Міносвіти.

7. Умови прийому студентів до вищих закладів освіти розробляє Міносвіти і затверджує після попереднього розгляду їх Віце-прем'єр-міністром України. Згідно з цими Умовами кожен вищий заклад освіти розробляє власні правила прийому, які затверджує Міносвіти. Порядок затвердження правил прийому до вищих закладів освіти встановлює Міносвіти.

8. Відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки студентів, способів реалізації освітньо-професійних програм соціальних функцій у системі освіти можуть діяти вищі заклади освіти таких рівнів акредитації:

вищі заклади освіти першого рівня акредитації (технікум, училище та інші прирівняні до них за результатами акредитації вищі заклади освіти), які готують фахівців на основі повної загальної середньої освіти - з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста; на основі базової загальної середньої освіти - з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста та з одночасним отриманням повної загальної середньої освіти;

вищі заклади освіти другого рівня акредитації (коледжі та інші прирівняні до них за результатами акредитації вищі закади освіти), які готують фахівців на основі повної загальної середньої освіти з присвоєнням кваліфікацій молодшого спеціаліста, бакалавра;

вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації (університети, академії, інститути, консерваторії та інші вирівняні до них за результатами акредитації вищі заклади освіти), які готують: фахівців на основі повної загальної середньої освіти - з присвоєнням кваліфікацій бакалавра, спеціаліста, магістра; на основі вищої освіти - з присудженням наукових ступенів кандидата та доктора наук у встановленому порядку.

9. Рівень акредитації вищого закладу освіти, освітньо-кваліфікаційні рівні, за програмами яких здійснюється підготовка студентів, змінюється виключно за результатами акредитації.

10. За результатами акредитації вищий заклад освіти без зміни свого статусу може отримати право здійснювати з окремих напрямів (спеціальностей) підготовку за освітньо-професійними програмами вищого закладу освіти більш високого рівня акредитації.

Вищі заклади освіти за погодженням з міністерствами, відомствами, у підпорядкуванні яких вони перебувають, можуть готувати фахівців за всіма освітньо-професійними програмами закладів освіти нижчого рівня акредитації, якщо вони утворили комплекс з іншими закладами освіти, які проводять підготовку за програмами такого рівня.

Питання про включення до таких комплексів закладів освіти місцевого підпорядкування погоджується з відповідними органами управління освітою.

11. Державному вищому закладу освіти за особливі досягнення в роботі відповідно до Указу Президента України в червня 1995р. № 451 "Про Положення про національний заклад (установу) України" може надаватися статус національного.

12. Статут вищого закладу освіти приймається на загальних них зборах (конференціях) трудового колективу, затверджується у порядку, передбаченому частиною шостою статті 18 закону України "Про освіту".

71

у такому ж порядку вносяться зміни та доповнення до Статуту вищого

закладу освіти.

13. Взаємні зобов'язання керівництва (власника або уповноваженого ним органу) вищого закладу освіти і профспілкового комітету чи іншого уповноваженого трудовим колективом органу працівників вищого закладу освіти у частині забезпечення прав, безпечних умов праці, виконання обов'язків регулюються колективним договором, що розробляється та укладається

відповідно до чинного законодавства.

14. У вищому закладі освіти створюється комісія з трудових спорів, яка розглядає спірні питання, що виникають між працівниками та керівництвом

закладу.

15. Вищі заклади освіти незалежно від їх статусу мають право на

добровільних засадах об'єднуватися в комплекси та інші типи об'єднань у встановленому порядку. Порядок створення, реорганізації та ліквідації зазначених комплексів (об'єднань) встановлює Міносвіти.

16. Вищим закладам освіти третього і четвертого рівнів акредитації, які працюють за спільними навчальними планами і об'єднані в комплекс із закладами освіти першого і другого рівнів акредитації, надається право зараховувати випускників цих закладів освіти для продовження навчання за спеціальними програмами із скороченим терміном підготовки спеціалістів або на ІІ-ІУ курси для поповнення академічних груп. Умови фінансування такої підготовки визначаються керівництвом вищого закладу освіти за погодженням з міністерством чи відомством, у підпорядкуванні якого перебуває заклад. ■^ Завдання, права та обов'язки вищого закладу освіти 17. Головними завданнями вищого закладу освіти є:

1) провадження освітньої діяльності, яка включає навчальну, виховну, наукову, культурну, методичну діяльність;

2) забезпечення умов для оволодіння системою знань про людину, природу і суспільство; формування соціально зрілої, творчої особистості; виховання морально, психічно і фізично здорового покоління громадян; формування громадянської позиції, патріотизму, власної гідності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свою долю, долю суспільства, держави і людства; забезпечення високих етичних норм, атмосфери доброзичливості й взаємної поваги у стосунках між працівниками, викладачами та студентами;

3) забезпечення набуття студентами знань у певній галузі, підготовка їх

до професійної діяльності;

4) забезпечення виконання умов державного контракту та інших угод на

підготовку фахівців з вищою освітою;

5) проведення наукових досліджень або творчої мистецької діяльності як основи підготовки майбутніх фахівців та науково-технічного і культурного

розвитку держави;

6) підготовка молоді до самостійної наукової, викладацької або

мистецької діяльності;

1Л інформування абітурієнтів і студентів про ситуацію, що склалася на



ринку зайнятості;

8) перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів; просвітницька діяльність.

18. Державні органи управління освітою, у підпорядкуванні яких перебувають вищі заклади освіти, мають забезпечувати:

1) створення нормативно-правової бази для діяльності вищого закладу освіти;

2) установлення вимог до змісту, рівня і обсягу освіти;

3) проведення державної акредитації вищого закладу освіти;

4) здійснення інформаційного забезпечення освітньої діяльності;

5) соціальний захист учасників навчально-виховного процесу;

6) установлення нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

7) формування державного замовлення;

8) отримання або придбання нерухомого майна та обладнання, необхідних для провадження освітньої діяльності згідно з установленими нормативами.

19. Вищий заклад освіти має право:

1) визначати зміст освіти з урахуванням державних стандартів та освітньо-професійних програм, установлених для випщх закладів освіти відповідних рівнів акредитації;

2) визначати форми та засоби проведення навчально-виховного процесу відповідно до ліцензованої освітньої діяльності;

3) готувати фахівців за державним замовленням і замовленням галузевих міністерств, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, місцевих органів виконавчої влади, громадських організацій та за договорами з громадянами;

4) розробляти та запроваджувати власні програми наукової діяльності;

5) створювати в установленому порядку структурні підрозділи;

6) отримувати кошти і матеріальні цінності (будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби тощо) від органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, громадян і благодійних фондів;

7) укладати угоди про спільну діяльність з підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами для виконання статутних завдань відповідно до чинного законодавства;

8) розвивати власну соціальну базу, мережу спортивно-оздоровчих, лікувально-профілактичних і культурних закладів;

9) здійснювати капітальне будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт основних фондів;

10) користуватися пільгами, встановленими чинним законодавством для вищих закладів освіти;

11) користуватися банківськими кредитами і позичками згідно з чинним законодавством;

12) провадити самостійну видавничу діяльність у встановленому порядку;

13) брати участь у діяльності міжнародних організацій;

73

14) отримувати за результатами акредитації додаткові права та пільги, передбачені для закладів відповідного рівня.

Вищий заклад освіти, якому надано статус національного, користується також правами, передбаченими Указом Президента України від 16 червня 1995р. № 451 "Про Положення про національний заклад (установу) України".

20. Вищий заклад освіти несе відповідальність за:

1) дотримання врплог Законів України "Про освіту", "Про умови в Україні" та інших законодавчих актів;

2) дотримання державних стандартів освіти;

3) забезпечення безпечних умов проведення освітньої діяльності;

4) дотримання договірних зобов'язань з іншими суб'єктами освітньої, виробничої, наукової діяльності та громадянами, в тому числі за міжнародними

угодами;

5) дотримання фінансової дисципліни та збереження державного майна;

6) соціальний захист учасників навчально-виховного процесу.

^ Структура вищого закладу освіти

21. Структура вищого закладу освіти визначається відповідно до цього

Положення та його Статуту.

22. Основними структурними підрозділами вищого закладу освіти третього і четвертого рівнів акредитації є: інститути, факультети, кафедри,

курси тощо.

Основними структурними підрозділами вищого закладу освіти першого і

другого рівнів акредитації є відділення.

23. Інститут є навчагьно-науковим або науковим структурним підрозділом і може створюватися у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації з метою більш ефективної реалізації статутних завдань закладу. Навчально-науковий інститут об'єднує споріднені факультети, кафедри і створюється органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий заклад освіти. Керівництво навчально-науковим інститутом здійснює директор інституту, який призначається на посаду і звільняється з посади наказом керівника вищого закладу освіти. Функціональні обов'язки директора інституту визначаються ректором відповідно до Статуту вищого закладу освіти. Науково-дослідний інститут об'єднує споріднені наукові лабораторії, центри і створюється наказом ректора (якщо діяльність інституту фінансується з державного бюджету, органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий заклад освіти). Директор науково-дослідного інституту призначається на посаду і звільняється з посади наказом керівника вищого закладу освіти (якщо науково-дослідний інститут створюється органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий заклад освіти, кандидатура директора погоджується з керівництвом органу управління).

24. Факультет є навчально-науковим структурним підрозділом вищих закладів освіти третього та четвертого рівнів акредитації, що здійснює підготовку студентів, аспірантів та докторантів із споріднених спеціальностей. Факультет об'єднує відповідні кафедри і лабораторії. Керівництво діяльністю

факультету здійснює декан, який призначається на посаду з числа професорів або найдосвідченіших доцентів у порядку, встановленому Статутом вищого закладу освіти, і звільняється з посади керівником вищого закладу освіти.

Структура факультету, порядок призначення заступника декана, обов'язки і відповідальність декана визначаються Статутом вищого закладу освіти.

Факультет створюється, ліквідується та реорганізується органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий заклад освіти.

25. Кафедра є основним навчально-науковим структурним підрозділом вищих закладів освіти третього та четвертого) рівнів акредитації (філіалів, факультетів), що провадить навчальну, методичну та науково-дослідницьку діяльність з однієї або кількох споріднених дисциплін.

Кафедра створюється наказом ректора за поданням декана факультету та за рішенням вченої ради факультету, погодженим з органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий заклад освіти, за умови, що обсяги навчальної роботи дають змогу сформувати викладацький склад у кількості не менш як 5 штатних одиниць. У вищих закладах освіти мистецтва, як виняток, за погодженням з органами управління, у підпорядкуванні яких перебуває вищий заклад освіти, можуть створюватися кафедри чисельністю не менш як З штатні одиниці.

У разі потреби для забезпечення розвитку нового напряму навчальної, методичної і наукової діяльності при кафедрі може бути створена секція.

Посаду завідуючого кафедрою може займати, як правило, особа, яка має вчене звання професора або науковий ступінь доктора наук. Порядок наймання на роботу завідуючого кафедрою встановлюється положенням, яке затверджує Міносвіти.

26. У структурі вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації можуть створюватися відділення, які об'єднують навчальні групи з однієї або кількох спеціальностей, методичні, навчально-виробничі підрозділи, необхідні для виконання покладених на відділення завдань.

27. У вищих закладах освіти першого і другого рівнів акредитації можуть створюватися предметні (циклові) комісії, що провадять навчальну та методичну діяльність з однієї або кількох споріднених дисциплін.

Предметна (циклова) комісія створюється у разі, коли обсяги навчальної роботи дають змогу сформувати викладацький склад у кількості не менш як З особи.

Перелік предметних (циклових) комісій, кандидатури їх голів та персональний склад затверджуються наказом директора вищого закладу освіти терміном на один навчальний рік.

28. Вищі заклади освіти у своєму складі можуть мати: підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, лабораторії, бібліотеки, навчально-методичні кабінети, обчислювальні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена чинним законодавством.

75

Вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації можуть також мати аспірантуру, докторантуру, науково-дослідні установи.

Наукові, виробничі та інші структурні підрозділи вищих закладів освіти беруть участь у процесі навчання студентів, аспірантів, докторантів, клінічних ординаторів або в організації чи забезпеченні освітньої діяльності закладу.

29. Вищий заклад освіти може створювати навчальні підрозділи: курси, факультети суміжних і додаткових професій інші підрозділи, що надають платні освітні послуги. Такі підрозділи підпорядковані безпосередньо ректору (директору) вищого закладу освіти, який відповідно до його Статуту призначає керівника підрозділу, визначає напрями їх основної діяльності, порядок фінансово-господарської діяльності, структуру управління та умови використання матеріально-технічної бази, що належить базовому вищому

закладу освіти.

ЗО. Вищий заклад освіти має право створювати у своєму складі заклади

післядипломної освіти, які на базі вищої освіти у скорочені терміни готують фахівців з нових перспективних напрямів науки і техніки. Порядок створення цих закладів регулюється нормативними актами, які затверджує Міносвіти за

погодженням з Мінфіном.

31. Для обміну досвідом з питань навчально-методичної роботи при провідних вищих закладах освіти можуть створюватися науково-методичні лабораторії, центри, експериментальні майданчики. Порядок їх створення встановлюється органами управління, у підпорядкуванні яких перебувають вищі заклади освіти.

Управління вищим закладом освіти 32. Управління вищим закладом освіти здійснюється на основі суміщення прав центральних органів виконавчої влади та керівництва вищого закладу освіти, розмежування повноважень, поєднання єдиноначальності та самоврядування, реалізації прав власника на використання свого майна.

33. Управління діяльністю вищого закладу освіти здійснює уповноважений засновником керівник (президент, ректор, директор), який діє

на засадах єдиноначальності.

34. Наймання на роботу керівника (президента, ректора, директора) вищого закладу освіти здійснюється у порядку, встановленому Законом

України "Про освіту".

35. Наймання на роботу і звільнення з роботи заступників керівника, керівників основних структурних підрозділів та їх заступників здійснюється за наказом керівника вищого закладу освіти на умовах, передбачених чинним законодавством і Статутом вищого закладу освіти. Кількість заступників ке­рівника визначається органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває

вищий заклад освіти.

36. Наймання на роботу професорсько-викладацького складу провадиться відповідно до чинного законодавства за трудовим договором, у тому числі за контрактом, а також може здійснюватися на основі конкурсного відбору інших ■ —„;„ цд vMOBax, встановлених Статутом вищого закладу освіти.



37. Вищим колегіальним органом самоврядування вищого закладу освіти є загальні збори чи конференція. Порядок обрання делегатів конференції встановлюється Статутом вищого закладу освіти. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності делегатів конференції мають становити викла­дачі та наукові працівники вищого закладу освіти.

38. Загальні збори (конференція):

розглядають проект колективного договору і надають повноваження профспілковому комітету чи іншому уповноваженому трудовим колективом органу працівників вищого закладу освіти підписувати договір з власником або уповноваженим ним органом від імені колективу вищого закладу освіти;

обирають представників вищого закладу освіти до складу конкурсної комісії з питань заміщення вакантної посади керівника, що створюється органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий заклад освіти;

визначають рейтинг претендентів на посаду керівника вищого закладу освіти шляхом відкритого або таємного голосування і подають свої пропозиції конкурсній комісії;

обирають комісію з трудових спорів відповідно до Кодексу законів про працю України.

39. Для забезпечення гласності та інформованості про діяльність керівництва та органів самоврядування вищого закладу освіти, висвітлення актуальних проблем життя трудового колективу закладу при ньому в установленому порядку можуть бути створені засоби масової інформації.

40. Для координації діяльності вищих закладів освіти в Автономній Республіці Крим, областях (регіонах) створюються ради ректорів (директорів) вищих закладів освіти. Положення про ці ради затверджує Міносвіти.

Голови рад ректорів (директорів) організовують діяльність ради разом з Міносвіти, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, обласними органами виконавчої влади.

Рішення рад керівників вищих закладів освіти мають і рекомендаційний характер.

41. З метою поліпшення координації діяльності, обміну досвідом роботи вищі заклади освіти в установленому порядку можуть утворювати асоціації або інші об'єднання.

42. Для вирішення основних питань діяльності вищого закладу освіти відповідно до його Статуту створюються робочі та дорадчі органи:

робочі органи - ректорат, деканати (для вищих закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації), адміністративна рада (для вищих закладів освіти першого і другого рівня акредитації), приймальна комісія;

дорадчі органи - вчена рада (для вищих закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації), педагогічна рада (для вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації), бюджетно-фінансова комісія тощо.

Положення про робочі та дорадчі органи і їх функції затверджуються наказом керівника вищого закладу освіти.

43. На підставі рішення вченої ради вищого закладу освіти керівник може видавати накази, обов'язкові для виконання викладачами, співробітниками і

1   2   3   4   5   6   7   8


Певна фінансова незалежність від держави
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации