Буткевич В.Г (ред.) Міжнародне право.Основи теорії - файл n1.doc

приобрести
Буткевич В.Г (ред.) Міжнародне право.Основи теорії
скачать (3700.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc3701kb.18.09.2012 10:42скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30
Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В.

Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В. Г. Буткевича. — К.: Либідь, 2002. — 608 с. ISBN 966-06-0265-0.

У підручнику розглядаються основні поняття системи між­народного права, джерел, суб'єктів правотворчого і правозасто-совчого процесів, забезпечення міжнародного права. Особлива увага приділяється інститутам визнання і правонаступництва, історії міжнародного права. Вперше у вітчизняній навчальній літературі дана характеристика міжнародної правосвідомості, міжнародної юстиції, міжнародної законності і правопорядку.

Усі теми підручника розглядаються у взаємозв'язку з поло­женнями сучасного законодавства України.

Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних вузів і фа­культетів, а також для тих, хто навчається за спеціальностями «Міжнародне право», «Міжнародні відносини».

ББК «7.5я73

ISBN 966-06-0265-0
ББК 67.5я73 Б 93

Розповсюдження та тиражування

без офіційного дозволу видавництва заборонено

Рецензенти:

д-р юрид. наук, проф., чл.-кор. АПН України О. Л. Копиленко,

д-р юрид. наук В. В. Медведчук

Редакційна колегія: канд. юрид. наук, доц. О. В. Задорожній, канд. юрид. наук, доц. В. В. Мицик, канд. юрид. наук, доц. В. I. Муравйов

Допущено Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-3972 від 02.10. 2001 p.)

Редакція навчально-методичних видань Головний редактор В. М. Куценко Редактор О. І. Цибульська

В. Г. Буткевич, В. В. Мицик, О. В. Задорожній, 2002

ВСТУП

Вивчення міжнародного пра­ва має давні традиції. Як­що не зважати на ідеологічні упередження (що для вив­чення міжнародного права є вкрай шкідливим), то слід визнати наявність достатньої кількості навчальної літера­тури з цього предмета. Сьогодні в Україні є десятки різ­них підручників, підготовлених вченими Росії, Велико­британії, Італії, Франції, США, Німеччини та багатьох ін­ших країн (мовою оригіналу чи в перекладі на російську або українську мову; опубліковані в українських чи зару­біжних видавництвах).

Тому нині більш нагальним постає питання про те, як вивчати міжнародне право в навчальних закладах Украї­ни. Адже більшість зарубіжних підручників розраховані на вивчення міжнародного права крізь призму своїх націо­нально-правових проблем. Наприклад, підручники, опуб­ліковані в Росії, розкривають основні засади міжнародно­го права з урахуванням проблем, потреб та інтересів Ро­сійської Федерації.

Очевидно й те, що нові знання набуваються легше і засвоюються глибше, коли предмет вивчають рідною мо­вою. Актуальною уявляється також проблема активізації ролі вітчизняного підручника як засобу розвитку відпові­дної національної термінології.

Вивчення міжнародного права за вітчизняним підруч­ником має ще один важливий аспект. Так, Конституція України проголошує міжнародні договори, згоду на які дала Верховна Рада України, частиною національного за­конодавства країни. Отже, їхні положення обов'язкові для виконання, адже стаття 68 Конституції України зак-

3

Вступ

ріплює обов'язок кожного громадянина «неухильно до­держуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших лю­дей. Незнання законів не звільняє від юридичної відпо­відальності».

Очевидно, що знання відповідних міжнародних дого­ворів, які стали частиною законодавства України, не мож­на отримати з іноземних підручників. Згідно зі ст. 57 Кон­ституції України українська держава гарантує кожному «право знати свої права і обов'язки». Ця гарантія забезпе­чується завдяки тому, що «закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, вста­новленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не до­ведені до відома населення у порядку, встановленому за­коном, є нечинними».

Тому держава має подбати про роз'яснення міжнарод­них договорів населенню. На розв'язання цього завдання спрямована, зокрема, публікація різних коментарів, по­сібників і підручників з міжнародного права. Отже, сьо­годні знання міжнародного права необхідні не лише дип­ломатам, іншим працівникам сфери зовнішніх зносин Ук­раїни, а й кожному громадянинові, особливо тим, хто по­в'язує свою роботу з органами та установами забезпечен­ня правопорядку в державі.

Україна стала активним членом міжнародного співто­вариства. Більшість її зобов'язань стосується безпосеред­ньо не лише державних органів забезпечення виконання міжнародних угод, а й кожного громадянина зокрема. Ре­алізувати їх без належної підготовки неможливо. Водно­час через ускладнення системи міжнародного права, роз­ширення кола його суб'єктів, посилення ролі впливу між­народної громадської думки, зокрема неурядових міжна­родних організацій, на розвиток міжнародного права, зро­стання ролі механізму міжнародно-правового регулюван­ня в сферах, які ще недавно не були об'єктом міжна­родного права, ускладнився сам процес засвоєння між­народно-правових засад.

Звичайно, у вирішенні цих та інших проблем Україна не відособлена від зусиль інших держав. Значну допомогу (консультативну насамперед) надають різні міжурядові й

4

Вступ

неурядові, регіональні та універсальні міжнародні органі­зації. Особливо слід наголосити на ролі ООН в поширенні міжнародно-правових знань. З цією метою використову­ються різні засоби і процедури, як-то:

гласність і суспільна поінформованість (розповсюд­ження текстів міжнародно-правових документів, популя­ризація діяльності щодо дотримання норм міжнародного права та оголошення випадків їх порушення, вироблення заходів для надання інформації з міжнародно-правових питань та ін.); консультативні послуги (круглі столи, се­мінари, наукові конференції, допомога експертами, про­ведення регіональних курсів підготовки, надання стипен­дій тощо);

викладання міжнародного права (підготовка викла­дачів і студентів, розвиток національних, регіональних та універсальних організацій з метою дослідження і вивчен­ня міжнародного права, координація діяльності в галузі підготовки й поширення міжнародно-правової інформації та ін.);

прийняття резолюцій Генеральною Асамблеєю ООН з питань заохочення вивчення міжнародного права й по­ширення міжнародно-правових знань (знаменним у цьо­му плані є проголошення ООН 1990—1999 pp. Десяти­річчям міжнародного права і проведення в 1995 р. Міжна­родної конференції з вивчення й викладання міжнарод­ного права).

Проте основні завдання щодо оволодіння знаннями з міжнародного права стоять перед державою і її грома­дянами, бо саме вони розуміють, що ці знання є не лише показником загальної культури, а й невід'ємною умовою прийняття у світове співтовариство. Звичайно, всього охопити не можна, і тому підручники покликані відібрати й пояснити головне, принципово найбільш важливе.

Щоправда, у кожного може бути своя думка. Деякі автори підручників практикують подавати власне бачен­ня певних проблем як «аксіоми» сучасного міжнародного права. На жаль, досить часто такі «аксіоми» не підтвер­джуються вже на час виходу підручника в світ.

Щоб уникнути таких помилок і з метою шанобливого ставлення до думки інших дослідників міжнародного пра­ва, в нашому підручнику, по можливості, подані різні точ-

5

Вступ

ки зору на ту чи іншу проблему. Гадаємо, це спонукати­ме студентів до самостійного мислення та пошуку опти­мальних варіантів.

Структура підручника враховує традиційні засади по­будови цієї навчальної дисципліни й сучасні потреби всебічного оволодіння міжнародним правом. При цьому враховано міжнародний досвід підготовки таких видань. У підручнику широко використовуються міжнародно-правові джерела й матеріали, законодавчі акти України та іноземних держав, сучасні міжнародно-правові дослі­дження представників різних шкіл і напрямів. Особливу увагу приділено рішенням міжнародних і національних судів.

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

ВМО — Всесвітня метеорологічна організація

ВООЗ — Всесвітня організація охорони здоров'я

ВПС — Всесвітній поштовий союз

ВОТ — Всесвітня організація торгівлі

ЕКОСОР — Економічна Соціальна Рада

ЄВРОАТОМ — Європейське співтовариство з атомної енергії

ЄЕС — Європейське економічне співтовариство

ЄОВС — Європейське об'єднання з питань вугілля

і сталі

ІКАО — Міжнародна організація цивільної авіації

ІМКО — Міжурядова морська консультативна

організація (після 1982 р. називається ІМО)

ІМО — Міжнародна морська організація (до травня

1982 р. називалась ІМКО)

ККН — Комітет з контролю за наркотиками

КЛДК — Комітет з ліквідації дискримінації проти

жінок

КЛРД — Комітет з ліквідації расової дискримінації

КСР — Комісія з соціального розвитку

КТРООН — Конференція ООН з питань торгівлі

і розвитку

ЛАД — Ліга арабських держав

7

Умовні скорочення

МАГАТЕ — Міжнародне агентство з питань атомної

енергії

МАР — Міжнародна Асоціація Розвитку

МБЕС — Міжнародний банк економічного

співробітництва

МБРР — Міжнародний банк реконструкції і розвитку

МВФ — Міжнародний валютний фонд

МЗС — Міністерство закордонних справ

МІБ — Міжнародний інноваційний банк

МОП — Міжнародна організація праці

МСЕ — Міжнародний союз електрозв'язку

МС ООН - Міжнародний Суд ООН

НАТО — Організація Північноатлантичного договору

НДР — Німецька Демократична Республіка

ОАД — Організація американських держав

ОАЄ — Організація африканської єдності

ОБСЕ — Організація з питань безпеки

і співробітництва в Європі

ООН — Організація Об'єднаних Націй

ОПЕК — Організація країн — експортерів нафти

ППМП — Постійна палата міжнародного правосудця

ППТС — Постійна палата третейського суду

ПРОООН - Програма розвитку ООН

СНД — Співдружність незалежних держав

СРСР — Союз Радянських Соціалістичних Республік

США — Сполучені Штати Америки

УВКБ — Управління Верховного Комісара ООН

з прав біженців

УВКПЛ — Управління Верховного Комісара ООН

з прав людини

8

Умовні скорочення

ФАО — Продовольча і сільськогосподарська

організація

ФРН — Федеративна Республіка Німеччини

ЮНЕСКО — Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури

ЮНІДО — Організація Об'єднаних Націй з питань

промислового розвитку

'ФНІСЕФ - Дитячий Фонд ООН



ПОНЯТТЯ, ПРИРОДА ТА СФЕРА ДІЇ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Термін «міжнародне право»

Сьогодні термін «міжнарод­не право» поряд з термі­ном «право народів» є офіційно визнаним у правовій, дипломатичній і зовнішньополітичній практиці. Проте до їхнього визнання та утвердження держави пройшли три­валий період пошуків. Слід зазначити, що вживання різ­них термінів було характерним не лише для доктрини міжнародного права, а й для державної практики.

Вже на етапі зародження міжнародного права в різних регіонах складається різне його визначення. У Стародав­ній Індії застосовувався термін «деза дхарма», шо в пере­кладі із санскриту означало «право країн» (desaкраїна, земля; dharmaправо, обов'язок).

У Стародавньому Китаї сповідувалася концепція при­родної гармонії між небом і землею, а не між народами. Оскільки перевагу має небо перед землею і на всіх рівнях від сім'ї до держави досягається гармонія завдяки здій­сненню функцій управління (делегованих небом) правед­ним Сином Неба, то відпадає необхідність в особливому міжнародному праві. Термін «ч'ун-ч'іу» охоплював міжна­родні відносини разом з міжнародним правом.

10

і

Термін «міжнародне право»

В ісламському регіоні становлення міжнародного пра­ва відбувалося за умови визнання його лише як мусуль­манського права. Таке міжнародне право діяло як мусуль­манські правила «дар аль Іслам»; стосовно держав нему-сульманського світу діяли норми «дар аль гарб». В утвер­дженні «дар аль Іслам» правомірно застосувати джихад, що можна вважати тотожним праву війни у християн.

Своєрідні терміни міжнародного права з'являлись і в інших регіонах, але в результаті експансії і колонізації з боку держав європейської цивілізації вони не затвердили­ся в міжнародній практиці. Виходячи з цього історичного факту, численні автори зійшлися на тому, що сучасне «міжнародне право» є перекладом з римського jus gentium. Формально такий висновок логічний, адже jus gentium у перекладі з латини означає «право народів». Фактично ут­вердження цього терміна не залежало від перекладу, а було результатом тривалої історичної боротьби держав за визнання певних сутнісних властивостей міжнародного права. І коли це сталося, латинська мова давно вже вий­шла з ужитку у сфері міжнародних відносин.

Базуючись суто на філологічних засадах, важко відпо­вісти, чому перекладачі обрали саме jus gentium. Адже, по-перше, це право стосувалося не лише публічних, а й при­ватних відносин. По-друге, поряд з jus gentium часто зас­тосовували термін jus honorarium, jus fetiale, jus belli, jus belli et pads, jus naturale. Римські юристи не вбачали в цьому терміні того значення, яке йому згодом почали припису­вати. У Гая термін homines не протиставляється терміну gentes. У Граціана, Ульпіана та інших римських юристів jus gentium є сумішшю публічно-правових і приватно-пра­вових норм. Виходячи з природно-правової концепції, вони часто розуміли під jus gentium норми, що збігаються у різних народів, а не норми, що діють між народами.

Свідоме застосування терміна jus inter gentes як сукуп­ності норм публічного права, що діють у сфері міжна­родних відносин, ми бачимо лише у Й. Ольдендорпа і Ф. Вітторіа. Але мине ще близько ста років, коли абат де Сен-П'єр вживе не латиною, а в перекладі «право між народами». Проте ці нововведення ще тривалий час не справлятимуть враження на позиції вчених. Залежно від різних аспектів міжнародного права вони продовжувати­муть вживати різні терміни. Г. Гроцій використовував і

її

Глава I
Поняття, природа та сфера дії міжнародного права

jus gentium, і jus inter civitates, і «право між державами». X. Вольф залежно від аспекту міжнародного права вжи­вав терміни: «право народів», «звичаєве право народів», «внутрішнє право народів», «природне право народів», «необхідне право народів», «позитивне право народів», «договірне право народів», «добровільне право народів», «природне право», «право війни» та ін.

Сказане свідчить про те, що правова свідомість уче­них ще не вбачала важливості однозначного застосуван­ня визначення міжнародного права. Навіть після виходу в світ (1650) монографії Р. Зьоча, де спеціально дослід­жується значення терміна «право між народами», для ба­гатьох це дослідження лишилося непомітним, і вони продовжували по-старому користуватися терміном jus gentium.

Згодом співвітчизник Р. Зьоча 1. Бентам підхопить вислів канцлера Г. Ф. Д'Агоссо, що право між народами більш чітко відображає термін «міжнародне право» (inter­national law). Авторитет 1. Бентама серед державних діячів Європи і правознавців вплине на визнання цього терміна не лише як найбільш прийнятного в юридичній науці, а й як офіційного у міждержавній практиці.

Але на цьому не припинилися пошуки нового, більш адекватного терміна. Залежно від часу, регіону, сповідан­ня тих чи інших поглядів на міжнародне право вчені про­понували десятки нових термінів (деякі по кілька одно­часно), частина яких і сьогодні застосовується в наукових дослідженнях, інші давно вже стали набутком історії. Щоб уявити, наскільки активним був цей пошук, вкаже­мо лише на частину із запропонованих термінів: «сучас­не міжнародне право» (Л. А. Алексідзе, І. П. Блішенко, В. В. Гладишев, Е. Глазер, Дж. Фішер, К. Океке, В. Оут-рата, М. Поточна, Ф. І. Кожевніков, Б. 1. Кофман, Д. Б. Левін, М. М. Мінасян, Г. 1. Тункін та ін.), «міжна­родне публічне право» (Е. X. де Аречага, Г. Ацціолі, М. Бар-тош, Я. Броунлі, Ш. де Вішер, П. Гугенхейм, А. Клаф-ковський, Р. Куадрі, Л. Подеста-Коста, Ш. Руссо, М. С'єр-ра, М. Соренсен, А. Улоа, П. Фошіль та ін.), «міждер­жавне право» (І. Кант, В. А. Незабитовський, М. К. Рен-ненкампф, М. М. Коркунов, А. Романович-Славатин-ський, Ф. Ліст, В. Е. Грабар, О. М. Горовцев, Г. Єл-лінек, Дж. Каваретта та ін.), «зовнішнє державне пра-

12

і

Термін 'міжнародне право»

во» (Г. В. Ф. Гегель, М. О. Безобразов, О. О. Ейхель-ман, Є. К. Сімсон, Ю. Біндер, Л. Шехер, М. С. Строго-вич, С. О. Голунський, В. Чепл та ін.).

Свого часу, коли європейські метрополії визнавали міжнародну правосуб'єктність лише за «цивілізованими народами» (спочатку християнські народи Європи, а зго­дом і США), досить популярними стали терміни «євро­пейське міжнародне право» (А. Гефтер, Т. Маміані та ін.), «європейське правонародів» (Й. Мозер, А. Шмальц, Ф. Са-алфідд, А. Кваріч, Й. Пьоцль, Ф. Гольцендорф та ін.), «су­часне міжнародне право Європи» (І. Клюбер), «сьогод­нішнє міжнародне право Європи» (Л. Нейман), «сучасне право народів Європи» (Г. Ф. Мартене, А. Отта, А. Рід-маттен та ін.), «публічне право Європи, засноване на між­народних договорах» (Г. Б. Маблі). Після визнання за США статусу цивілізованої держави з'явилися терміни «міжнародне публічне право Європи і Америки» (П. Пра-дьєр-Фодер, С. Баєз та ін.), «іспансько-американське між­народне право» (Є. С. дон Зебаллос, 1. X. Веласко та ін.). Процес деколонізації вплинув на посилення регіональних тенденцій в утвердженні термінів. Так, з'явилися терміни «американське міжнародне право» (Й. М. Єпес, К. Сан-чес-Санчес та ін.), «американське міжнародне публічне право» (Дж. Пуї), «міжнародне право Америки» (А. Аль­варес та ін.), «латиноамериканське міжнародне право» (Р. Ф. Сейжас, С. Л. Рекансес, Л.К. Косіо, Х. Ламабіас де Азеведо, М. Е. Гарсіа та ін.), «західне і східне міжнародне публічне право» (А. К. Павітран), «мусульманське міжна­родне право» (С. А. Маджід, А. Решід, А. Рахім, Н. Арма-назі, М. Хаддурі та ін.).

Вчені соціалістичних країн (В. Ф. Генералов, Є. О. Ко­ровій, А. А. Есаян, Г. П. Задорожний, Цю Жіцін, Чжоу Цзия, Лю Цзяцзи, Ян Деньшен, Ген Фучен, Лін Сін, Сян Чжецзунь, Цзянь Хайчао, Хе Хайянь, Ху Веньчжі, М. По­точна, М. Геновскі та ін.) спробували утвердити «класо­во-формаційні» назви міжнародного права: «соціалістич­не міжнародне право», «буржуазне міжнародне право», «міжнародне право перехідного часу». Але належної під­тримки серед наукової громадськості вони не дістали, ос­кільки не були підтримані пропозиції «націоналізувати міжнародне право», а позаяк і застосувати терміни на кшталт «російське міжнародне право», «французьке між-

13

Глава I
__ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права

народне право» (О. Ейхельман, Є. К. Сімсон), «мексикан­ське міжнародне право» (Р. Д. Р. Естева, О. А. Нуньєс та ін.), «гватемальське міжнародне право» (Д. Р. Сала-зар, С. Ф. де Техада та ін.), «міжнародне право Індії» (Праматанат Бандуопадьяя, Нажендра Сінх, С. В. Вісваната та ін.). Далі наукових досліджень вказаних авторів ці тер­міни не пішли.

На рівні наукової доктрини вживаються й ті назви міжнародного права, що відображають її основну суть: «міжнародне публічне позитивне право» (Дж. де Лютер, Л. Каваре та ін.), «позитивне право народів» (К. Штрупп, Г. Матцен та ін.), «позитивне міжнародне право», «при­родне право» (Дж- Дель Веккіо), «природне і міжнародне право» (Е. Кассірер, Дж. М. Жерард де Рейнвал та ін.).

Одні автори (М. Буркен, Дж. Брайєрлі, Ж. Франсуа, Е. Кауфман, Л. Лефюр, Г. Лаутерпахт, Дж. Сальвіолі, Дж. Ссель, А. Кобза, Ж. Сеферіадіс та ін.) поверталися до старих термінів «міжнародне право миру», «міжнародне право війни», а згодом відмовлялися від свого задуму. Інші (Ф. Джесепп, П. Реш, М. Таубе, А. Нуссбаум, Г. Кель-зен, Р. Пінто, У. Дженкс та ін.) спробували утвердити нові терміни, а саме: «інтернаціональне право», «міжвладне право», «транснаціональне право», «наднаціональне пра­во», «право народів сучасних держав світу», «сучасне між­народне право», «право націй», «право Об'єднаних На­цій», «право міжнародних відносин», «право світового то­вариства» та ін.

Жоден із названих термінів офіційно не був визнаний державами. За винятком прихильників німецького Volker-recht, норвезького volkerrett, голландського volkenrecht, фла­мандського vojkenrecht («право народів») та деяких інших здебільшого вживається термін «міжнародне право». В італійців це diritto internazionale, у французів — droit inter­national, в англійців — international law, в іспанців — de-recho internacional, у португальців — direto intemacional, у румунів — drept international, в угорців — nemzetkozi jog тощо. В Україні загальновживаним є термін «міжнародне право», в Росії — «международное право», в Хорватії — medunarodno pravo, у Сербії — «международне право», в Польщі — pravo miedzynarodowe, в Чехії — mezinarodi pravo, у Швеції — international ratt, у Фінляндії — kansainvalinen oikeus тощо.

14

Поняття міжнародного права

Поняття міжнародного права

Професор Кембриджського університету Р. Дженінгс, аналізуючи наукові дослідження як вчений і редактор «Англійського щорічника міжнародного права», дійшов такого висновку: «Я не вірю, що для професійного юрис-та-міжнародника сьогодні є більш важливе або більш вип­робувальне завдання, ніж пошук відповідей на проблеми визначення міжнародного права»1.1 це справді підтверд­жується практикою наукових досліджень.

За підрахунками Є. О. Коровіна та А. Бустаманте різ­них визначень міжнародного права дано понад сотню. За­уважимо, що ці автори помиляються. Вказані «здобутки» можуть характеризувати лише «досягнення» наукової гро­мадськості окремо взятої країни, а не світового співтова­риства юристів-міжнародників. Досить переглянути праці, вказані в бібліографічному збірнику Д. Г. Л. Омптеди (опу­блікований в 1785 p.), щоб переконатись у значно більшій кількості визначень міжнародного права. За період від Ци­церона (в якого ми знаходимо перші спроби з'ясувати суть міжнародного права і який ще розумів під «правом народів (jus gentum, jus universum)... юридичне право, що випливає з уз між людьми (societas generis humani), створених Богом»2) і до сьогодні вченими запропоновано більш як 1000 ви­значень міжнародного права. Але їм так і не вдалося до­сягти згоди навіть із найбільш принципових питань. Для прикладу наведемо два визначення, які є чи не останніми і які мають значну кількість своїх прихильників.

«Міжнародне право — це система юридичних норм, — пише І. І. Лукашук, — які регулюють міждержавні відно­сини з метою забезпечення миру та співробітництва... В основу визначення покладено найбільш поширене розу­міння міжнародного права як сукупності юридичних норм, що регулюють міждержавні відносини»3.

1 Jennings Robert Y. The Identification of International Law //Inter­
national Law. Teaching and Practice /Ed. by Bin Cheng. London, 1982.
P. 8.

2 Цицерон. О старости. О дружбе. Об обязанностях. М., 1974. С. 228.

3 Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. М., 1996. С. 1.

15

Глава I
Поняття, природа та сфера дії міжнародного права

Це визначення, як гадає його автор, відображає най­важливішу рису міжнародного права, яке є системою норм, структурно організованих на засадах єдиних цілей і прин­ципів. З цим категорично не погоджується суддя Між­народного Суду ООН Р. Хіггінс, яка вважає, що «між­народне право не є нормами права... Погляд на право як на норми має бути відкинутий, бо норми лише накопи­чують тенденції минулих рішень, що не є тотожним змі­нам, які призводили до тих рішень, вони також не мають зв'язку з умовами сьогоднішніх проблем, що змінюються, і не вказують переваг на майбутнє. Минулі рішення є сут­тєвою складовою сучасного прийняття рішення, але їх недостатньо. Погляд на право як на «норми» слід відки­нути, виходячи з розуміння права як «процесу» і, особли­во, виходячи з процесу прийняття правових рішень, який не ставить за мету бути нейтральним або позбавленим ціннісних орієнтирів, а вимагає владності»1.

Прихильники цієї точки зору на міжнародне право вважають, що погляд на нього як на сукупність норм, які неупереджено застосовуватимуться як до слабкого, так і до сильного, склався під впливом загальносуспільного, а не наукового розуміння права. їхнє бачення сутності між­народного права зводиться до процесу прийняття рішень повноважними особами або органами на відповідному форумі, в межах певної сталої практики (в тому числі й норм міжнародного права). Воно передбачає оцінку не­бездоганних минулих рішень (часто такі рішення не є цілком зрозумілими) і встановлення юридично обов'язко­вих параметрів щодо політики змін на майбутнє. «Міжна­родне право, — підсумовує Р. Хіггінс, — по суті є вста­новлення цілей у спільних інтересах і забезпечення засо­бами їх досягнення»2.

Слід зауважити, що в сучасних поглядах на міжнарод­не право визначення його поняття не обмежується вказа­ними підходами. Залежно від того, ідеї якої школи, теорії чи концепції міжнародного права сповідують автори, такі пропонуються й визначення.

1 Higgins R. Policy Considerations and the International Judicial Pro­
cess // International and Comparative Law Quarterly. 1968. Vol. 17.
P. 58-59.

2 Higgins R. The Identity of International Law // International Law.
Teaching and Practice /Ed. by Bin Cheng. London, 1982. P. 37-38.

16

Поняття міжнародного права

Прихильники позитивістського напряму в міжнарод­ному праві обов'язково включають до визначення такі критерії і властивості: основний компонент — система норм; основний суб'єкт — держава; основна функція — регулювання міждержавних відносин; основна мета — мир і безпека між народами.

Раніше до основних критеріїв належав і засіб захисту — примус. Але через критику прихильників природно-пра­вової школи, особливо апологетів ліберального напряму в міжнародному праві, позитивісти перестали на цьому на­голошувати. Хоча фразою «у разі необхідності (для вико­нання норм міжнародного права. — В. Б.) застосовується примус індивідуальними або колективними зусиллями» ще нерідко завершуються "їхні визначення міжнародного права.

Прихильники природно-правового погляду на міжна­родне право включають у його визначення поняття при­родного розуму («від здорового розуму випливають здо­рові судження, які вказують народам їхні права і обов'яз­ки»), справедливості, моралі та етики. Солідаристи бачать у визначенні міжнародного права центрального суб'єкта — фізичну особу, головне джерело — умови життя, основ­ний компонент — біологічні норми як визначальник жит­тя людини, а об'єкт регулювання — міжнародні відноси­ни як міжіндивідуальні, міжгрупові зв'язки.

Для соціологів міжнародного права важливішим є факт, реальне становище, а не норма права. Сучасні реалісти розглядають міжнародне право через силовий компонент, процес прийняття владних рішень.

Отже, плюралізм поглядів на міжнародне право вияв­ляється насамперед у формулюванні визначення його по­няття. Часто різному розумінню міжнародного права спри­яло ідеологічне протиборство двох систем, передусім за­хідноєвропейської та східноєвропейської. Вчені східноєв­ропейських (соціалістичних) країн у визначенні поняття міжнародного права виокремлювали лише загальне між­народне право. Як уже зазначалося, окремі автори при­пускали соціалістичне міжнародне право, але то мало бу­ти, як писав В.А.Василенко, «міжнародне право майбут­нього» і «міжнародне право капіталістичного суспільства або буржуазне міжнародне право (старе міжнародне пра­во), час якого вичерпався в дожовтневий (до 1917 р.) пе-

17

Глава I
Поняття, природа та сфера дії міжнародного права

ріод»1. Інколи вони припускали міжнародне право, яке діяло у відносинах між кількома державами, яке різні ав­тори називали по-різному: регіональне, локальне або пар­тикулярне.

Західні вчені не обмежувалися категоріями загального міжнародного права. Найчастіше йшлося про: а) універ­сальне міжнародне право, яке застосовувалося до всіх дер­жав без винятку; б) загальне міжнародне право, яке засто­совувалося до багатьох держав незалежно від їхнього мате­рикового розташування, але за умови включення провідних держав світу; в) регіональне міжнародне право, яке засто­совувалося у певному регіоні (американське міжнародне право, африканське міжнародне право, мусульманське між­народне право); г) партикулярне міжнародне право.

До регіонального міжнародного права західні автори, як правило, не відносили міжнародного права соціалі­стичних країн, бо вбачали в ньому більше ідеологічних засад, аніж правових. Вони відкидали визначення понят­тя міжнародного права, які давали вчені країн Східної Європи (іноді вони називалися соціалістичними або ра­дянськими, волюнтаристськими або консенсуалістськими) в силу того, що ті будувалися на базі п'яти основних за­сад, жодну з яких західні вчені не вважали основною для розуміння міжнародного права:

  1. міжнародне право як загальна система має бути виз­нане всіма державами, а тому є вираженням їхньої волі;

  2. держави можуть утриматися від згоди на таку сис­тему права і відмовитися від неї;

  3. створення нових або відміна старих норм звичаєво­го права вимагає згоди держав;

  4. держава, яка не дає згоди на звичаєву норму права, вільна в будь-який час відмовити в її застосуванні щодо неї;

  5. будь-яка держава вільна здійснити її суверенне пра­во відмовити в застосуванні норм звичаєвого права на тій підставі, що воно не відповідає її державній волі.

Основне у визначенні поняття міжнародного права — концепцію узгодження волі держав — західні вчені нази­вали надуманою і такою, що не відповідає дійсності. Вони висували такі підстави:

Поняття міжнародного права




Отже, взаємні критичні зауваження вчених щодо виз­начення поняття міжнародного права здебільшого роз-


1 Василенко В. А. Основы теории международного права. К., 1988. С. 35.

18 "

1 Тункин Г. И. Теория международного права. М., 1970. С 242.

19

Глава I
Поняття, природа та сфера дії міжнародного права

кривали негативні сторони і не привели до певних пози­тивних наслідків. Одна група вчених наполягає на тому, що це — система юридичних норм, які створені визнани­ми і вповноваженими на те суб'єктами міжнародного пра­ва і регулюють відносини між ними. Інша вважає, що міжнародне право — це сам процес прийняття і втілення в життя владних рішень. Він зводиться до одночасної ре­алізації трьох основних завдань: 1) застосування чинних норм міжнародного права; 2) ліквідації небездоганних ми­нулих правових рішень; 3) встановлення цілей у спільних інтересах суб'єктів і забезпечення їх засобами досягнен­ня. Таким чином, міжнародне право — це не система норм, а нормативна система, в межах якої норми посіда­ють досить скромне місце.

Для першої групи вчених більш важливою є статика міжнародного права, для другої — динаміка. Розуміння міжнародного права першими більше відповідає при­роді того права, яке функціонувало від Вестфальського миру 1648 р. і до Другої світової війни. Для нього ха­рактерна невелика динаміка змін, безумовне сповідан­ня державного суверенітету, визнання волі та інтересу держави як основного фактора міжнародного право-творення. Підставу для оптимізму прихильники дина­мічного погляду на природу права, на визначення його суті через процес прийняття владних рішень вбачали в міжнародному праві, що розвивалося з прийняттям Ста­туту ООН.

Наскільки обидва напрями були далекі від розуміння справжнього міжнародного права, свідчить «Керівництво з термінології міжнародного публічного права (права ми­ру) і міжнародних організацій», складене І. І. Паенсоном у співпраці з Управлінням з правових питань ООН, нау­ковими установами Іспанії, Швейцарії та Інститутом дер­жави і права Російської Федерації.

У визначенні цілей міжнародного права марксисти зійшлися на такому: «Оскільки держава — явище історич­не, виникла в результаті поділу суспільства на класи, вона відімре зі зникненням останніх і побудовою комуністич­ного суспільства; проте до тих пір існування держав про­довжує бути об'єктивно необхідним, і тому перетворення ООН на своєрідний світовий уряд є недосяжним. Єди­ним засобом збереження міжнародного миру й безпеки і

Поняття міжнародного права

забезпечення підвищення ефективності міжнародного права є його розвиток як права міждержавного, а не над­державного*^.

їхні опоненти вбачали ціль міжнародного права у «зникненні суверенітету окремих держав взагалі і виник­ненні світової держави, забезпеченої законодавчими, ви­конавчими і судовими органами, або — як наближення до такого рішення — докорінне перетворення ООН на своєрідну світову федерацію»1.

Недивно, що за такого розуміння міжнародного права теорія розвивалася своїм шляхом, а практика — своїм, що в кінцевому підсумку зашкодило обом. Сучасне між­народне право далеке від того, яким розуміли його дер-жави-переможці, затверджуючи Статут ООН. Якщо кла­сичне міжнародне право було суто міждержавним за ха­рактером, то сфера дії сучасного міжнародного права сут­тєво змістилася всередину від державних кордонів. Кла­сичне міжнародне право було виключно правом держав, сучасне міжнародне право стало правом держав, між­державних організацій і фізичних осіб. І вже не спрацьо­вує теза, що дії міждержавних організацій — це саме дії держави, бо принаймні на їх здійснення потрібна згода держави. Сьогодні більшість рішень міждержавних органі­зацій щодо конкретної держави затверджується без її зго­ди. А саме рішення організації перестало бути арифме­тичною сумою голосів держав-членів (за аналогією, як державна воля не є сумою воль її громадян).

Фізичні особи своїми домаганнями до держав про від­повідальність за порушення останніми їхніх прав, визна­чених міжнародним правом, настільки заполонили їхню увагу, що держави змушені створювати нові державницькі структури гуманітарного характеру, постійно передбачати в бюджеті засоби для відшкодування збитків таким осо­бам тощо. Сьогодні держава приділяє міжнародно-право­вим питанням відносин «держава—фізична особа» більше уваги, ніж відносинам «держава—держава».

Класичне міжнародне право забороняло втручання у внутрішній конфлікт у державі, якщо він не загрожував міжнародному миру й безпеці. Сучасне міжнародне право

1 Manual of the Terminology of Public International Law (Law of Peace)
and International Organization. Brussels, 1983. P. 17.

2 Ibid. P. 16.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации