Осадець C.C. Страхування - файл n11.doc

приобрести
Осадець C.C. Страхування
скачать (2454.1 kb.)
Доступные файлы (29):
n1.doc120kb.03.07.2002 17:22скачать
n2.doc28kb.10.07.2002 13:47скачать
n3.doc97kb.29.06.2002 20:54скачать
n4.doc225kb.08.07.2002 14:24скачать
n5.doc153kb.03.07.2002 12:14скачать
n6.doc131kb.25.06.2002 17:03скачать
n7.doc1035kb.25.06.2002 17:19скачать
n8.doc776kb.08.07.2002 14:30скачать
n9.doc805kb.25.06.2002 19:23скачать
n10.doc126kb.29.06.2002 13:32скачать
n11.doc201kb.26.06.2002 12:41скачать
n12.doc205kb.26.06.2002 12:46скачать
n13.doc148kb.26.06.2002 12:56скачать
n14.doc121kb.26.06.2002 13:30скачать
n15.doc311kb.08.07.2002 14:33скачать
n16.doc4691kb.03.07.2002 12:21скачать
n17.doc311kb.03.07.2002 14:59скачать
n18.doc156kb.03.07.2002 15:00скачать
n19.doc228kb.29.06.2002 15:18скачать
n20.doc144kb.08.07.2002 14:44скачать
n21.doc332kb.03.07.2002 15:05скачать
n22.doc722kb.08.07.2002 15:25скачать
n23.doc237kb.05.08.2002 16:33скачать
n24.doc78kb.14.06.2002 16:12скачать
n25.doc144kb.03.07.2002 15:03скачать
n26.doc69kb.03.07.2002 15:04скачать
n27.doc282kb.10.07.2002 15:37скачать
n28.doc94kb.03.07.2002 15:13скачать
n29.doc40kb.08.07.2002 15:37скачать
Победи орков

Доступно в Google Play

n11.doc

Розділ 7

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

7.1. Правове забезпечення страхування

Правове забезпечення страхування становлять ухвалювані законодавчі та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками.

Система правового регулювання страхової діяльності містить норми, визначені:

Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення й функціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, однією зі складових якої є забезпечення розрахунку страхової справи.

Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичну специфіку, яка відчутно позначається на всій системі правового забезпечення.

У колишньому Радянському Союзі не було базового закону, який регулював би порядок здійснення страхової діяльності. Оскільки страхову діяльність здійснювали виключно установи Держстраху та Індержстраху, що не мали повністю самостійного статусу, то не було потреби визначати законодавчі норми стосовно прав та обов’язків цих суб’єктів. Окремі аспекти страхової діяльності регулювалися Постановами ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР, нормативними документами Держстраху СРСР та Укрдержстраху.

Протягом 1992—1993 років у більшості незалежних держав, котрі утворилися після розпаду колишнього СРСР, було ухвалено законодавчі акти з питань страхування.

Улітку 1992 року Укрдержстрах за участю провідних страхових компаній, утворених у період 1990—1992 років, подав до Кабінету Міністрів України перший проект Закону «Про страхування», спрямований на узгодження позицій кількох причетних до страхової справи міністерств і відомств. У грудні 1992 року цей проект після узгодження повторно було внесено на розгляд Кабінету Міністрів України. Оскільки згідно з рішенням Верховної Ради України в цей період Уряд дістав право видавати декрети, які мали статус законів, зазначений проект було прийнято як декрет у травні 1993 року.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування» став фактично першим базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової діяльності. Цей Декрет визначив базові терміни й поняття, пов’язані зі страховою діяльністю (ринком страхових послуг).

Декрет «Про страхування» міг розглядатися лише як проміжний законодавчий акт. Головний його недолік полягав у тому, що тут було зроблено спробу поєднати суперечливі положення: з одного боку, «держстрахові» принципи здійснення страхової діяльності, що базувалися на планово-адміністра­тивній економіці, а з іншого — принципи страхування в умовах ринку. Наприклад, Декрет передбачав здійснення страхових виплат за рахунок страхових резервів, що відповідало ринковим принципам, не визначаючи фінансового механізму формування цих резервів, і суто адміністративно обмежував перераховування до резервів 50 % страхових платежів. Окрім того, Декрет надліберально забороняв державі втручатися в діяльність страхових організацій, а водночас визначав державний орган, відповідальний за стан розвитку страхового ринку. І таких суперечностей було немало.

Отже, з розвитком ринкової економіки в Україні постала потреба ухвалити новий законодавчий акт, який повністю врегульовував би як понятійний апарат, так і порядок здійснення страхової діяльності (давно застосовуваний у розвинених країнах).

6 березня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про страхування» (далі — Закон), до якого 4.10.2001 р. Верховною Радою внесено зміни та доповнення. Він є головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі.

Закон України «Про страхування» має 5 основних розділів.

У першому розділі встановлюється головний понятійно-термінологічний апарат: визначаються такі базові поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об’єкти і види страхування, форми страхування, страхові ризики і страхові випадки, страхова сума, страхове відшкодування, страхові платежі і тарифи, співстрахування, перестрахування, об’єднання страховиків, страхові агенти та страхові брокери і деякі інші.

Центральне місце в цьому розділі посідають норми, що визначають вимоги до страховика під час його створення та реєстрації, а також порядок здійснення обов’язкового страхування. Зокрема, цим Законом в Україні встановлюється особливий механізм, коли види обов’язкового страхування можуть визначатися лише цим Законом, а не іншими законодавчими актами. При цьому Кабінетові Міністрів України надається право регулювати порядок проведення кожного виду обов’язкового страхування за умови, що цей вид передбачено Законом.

Другий розділ Закону регулює порядок проведення страхування: визначає вимоги до договорів та правил страхування й відповідної валюти, установлює обов’язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації. Важливість законодавчих норм, передбачених цим розділом, полягає в тому, що вони з максимальною повнотою відбивають особливості договірних відносин, прав та обов’язків сторін у сфері страхування. Фактично конкретизуються загальні норми цивільного права у цій сфері.

Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків і має дуже важливе значення. Саме тут подається фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, установлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов’язань і визначаються загальні принципи аудиту страховика. Важливими статтями цього розділу є ті, де йдеться про порядок формування та види страхових резервів як технічних, так і зі страхування життя. Ряд статей регулює питання, що стосуються створення гарантійних фондів, порядку обліку та звітності.

Четвертий розділ визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю. Цим розділом визначено орган, що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю (зараз цю роботу виконує Міністерство фінансів України), і встановлено його права та функції. У цьому розділі наведено порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків на страховому ринку. Закон конкретизує, зокрема, особливості ліквідації, реорганізації та санації страховиків, що дає змогу контролювати їх після того, як вони припинять свою діяльність.

Завершальний, п’ятий, розділ передбачає регулювання таких загальних моментів, як урахування міжнародного права, порядок та етапи застосування певних норм і т. ін.

Коли Закон було прийнято, Уряд упровадив низку підзаконних актів, зокрема постанов і розпоряджень, що регулюють окремі питання здійснення страхової діяльності.

Так, окремою постановою Уряду визначено порядок регулювання системи перестрахування в Україні. Зокрема, передбачається, що страховик, перестраховуючи в нерезидента свої зобов’язання, має зважати на певні обмеження, а саме: він може здійснювати таке перестрахування лише за наявності в нерезидента ліцензії від свого вітчизняного органу страхового нагляду, за відсутності порушень протягом певного часу та в разі виконання низки інших вимог.

Прийнято також постанову Уряду стосовно правового регулювання діяльності посередників — брокерів та агентів на страховому ринку. Насамперед передбачаються певні вимоги щодо реєстрації брокерів, обмеження діяльності посередників, зокрема щодо можливості прийому коштів страхувальника на власний рахунок, термінів укладання договору страхування з боку посередників, деяких інших моментів.

Окремою постановою Уряду визначено особливості функціонування товариств взаємного страхування.

Постановами Уряду регулюється порядок здійснення кожного виду обов’язкового страхування. Окремою постановою визначаються граничні розміри витрат на ведення справи в разі здійснення обов’язкового страхування, а також регулюються питання щодо створення державних і національних страхових компаній та обов’язкових об’єднань страховиків.

Розпорядженнями Уряду подаються окремі доручення щодо проведення експериментів у галузі страхування. З допомогою розпоряджень можуть вирішуватися й окремі питання регулювання тарифів, умов договорів тощо, коли це не суперечить законам України.

Нормативними актами міністерств і відомств — інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції, деталізуються ті чи інші законодавчі норми. Це передусім стосується тих питань, які належать до сфери регулювання кількох відомств. Наприклад, такими актами регулюється порядок ведення бухгалтерської та статистичної звітності страховиків, здійснення з боку митних або правоохоронних органів спільного фінансового та страхового нагляду. Іноді такими актами затверджуються методики розрахунку страхових тарифів. Спільними актами встановлюється й порядок реєстрації страховиків у системі різних відомств.

Нормативні акти, що їх видає орган, уповноважений здійснювати контроль за страховою діяльністю, є обов’язковими для страховиків. Цими актами (наказами, розпорядженнями, рішеннями колегії) установлюються, по-перше, інструкції та методики щодо здійснення окремих видів діяльності; по-друге, заходи впливу на страховиків за виявлені порушення — приписи, зупинки, обмеження та відкликання ліцензії; по-третє, вимоги до звітності й обліку; по-четверте, порядок реєстрації, ліцензування, вилучення з реєстру, ліквідації та реорганізації; по-п’яте, порядок здійснення навчання, підготовки та перепідготовки кадрів для страхового ринку.

Так, до найважливіших чинних нормативних актів колишнього Укрстрахнагляду належать Методика розрахунку резервів у разі страхування життя, інструкція з ліцензування страховиків, положення про філії та відокремлені представництва страховиків, положення з регулювання розміщення страхових резервів та деякі інші документи.

Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади, як правило, мають розпорядчий характер, окреслюючи, в межах певних адміністративних одиниць особливості виконання заходів, визначених урядовими або відомчими документами. Це можуть бути роз’яснення щодо проведення будь-яких експериментів, особливостей муніципального страхування. У зв’язку з віднесенням більшості питань з регулювання страхової діяльності на загальнодержавний рівень роль правових актів місцевої влади у страховій галузі незначна.

7.2. Структура, завдання та функції
органів державного нагляду
за страховою діяльністю


Законом України «Про страхування» було визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює відповідний нагляд: Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю — Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року. Укрстрахнагляд був центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковувався Кабінетові Міністрів України. За своїм статусом Комітет мав ранг Державного комітету України.

У процесі адміністративної реформи Указом Президента України «Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 року за № 1573/99 функції Укрстрахнагляду було покладено на Міністерство фінансів України.

Законом України «Про страхування» визначені такі основні функції органу нагляду:

  1. ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

  2. видача ліцензій на здійснення страхової діяльності;

  3. контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов’язань перед страхувальниками;

  4. установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

  5. проведення перевірок страховиків та страхових посередників щодо дотримання ними законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності.

  6. розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції органу нагляду за страховою діяльністю;

  7. узагальнення практики страхової діяльності, розробка та подання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність;

  8. участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності;

  9. участь у міжнародному співробітництві і сфері страхування та перестрахування.

У рамках цих основних функцій орган нагляду за страховою діяльністю має такі конкретні завдання:

Законом України «Про страхування» визначено основні права органу страхового нагляду:

  1. у межах своєї компетенції одержувати від страховиків установлену звітність про страхову діяльність, інформацію про їхній фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків і громадян, необхідну для виконання власних функцій;

  2. перевіряти правильність застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність, достовірність їхньої звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування; не частіш як один раз на рік призначати (з визначенням аудитора) додаткову обов’язкову аудиторську перевірку;

  3. у разі виявлення порушень страховиками чинного законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про усунення цих порушень, а в разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Дія ліцензії після її відкликання поновлюється в порядку, передбаченому статтями 38 і 39 Закону «Про страхування»;

  4. звертатися до арбітражного (нині господарського) суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб’єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених статтею 8 Закону України «Про підприємництво».

Крім того, орган державного нагляду має право:

У складі Мінфіну створено департамент фінансових установ та ринків. Останній на відміну від Укрстрахнагляду, не може самостійно подавати до Кабінету Міністрів України як суб’єкта законодавчої ініціативи проекти законодавчих актів.

Департамент забезпечує проведення Мінфіном державної політики стосовно не лише страхування, а й державних лотерей, фінансових установ і ринків.

Департамент узагальнює практику застосування законодавства з питань, які належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та вносить їх на розгляд керівництва Міністерства. У межах своїх повноважень Департамент організовує виконання нормативно-правових актів і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основні завдання Департаменту у справах нагляду за страховою діяльністю такі:

Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

  1. забезпечує ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) і державного реєстру страхових брокерів;

  2. розглядає та готує документи, що стосуються видачі ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності, і проводить перевірки її відповідності виданій ліцензії;

  3. розглядає і готує документи, на підставі яких видаються свідоцтва про включення страхових брокерів до державного реєстру страхових брокерів та проводить перевірки стосовно додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та стосовно достовірності їх звітності;

  4. проводить перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;

  5. готує та вносить керівництву Міністерства пропозиції щодо видання приписів страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність або про відкликання ліцензій та вилучення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);

  6. готує та вносить керівництву Міністерства пропозиції про призначення за рахунок страховика додаткової обов’язкової
    аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

  7. готує та вносить керівництву Міністерства пропозиції щодо видання приписів страховим брокерам про усунення виявлених порушень законодавства, а в разі їх невиконання — про виключення страхового брокера з державного реєстру страхових брокерів;

  8. у межах своєї компетенції здійснює методичне забезпечення роботи страховиків та страхових посередників;

  9. розробляє рекомендації щодо захисту фінансових інтересів страховиків, страхових посередників і страхувальників;

  10. узагальнює практику страхової та посередницької діяльності на страховому ринку, розробляє і подає на розгляд керівництва Міністерства пропозиції щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;

  11. готує у межах своєї компетенції і подає на затвердження керівництву Міністерства проекти актів Міністерства з питань страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні й перестрахуванні;

  12. проводить аналіз додержання законодавства об’єднаннями страховиків і страхових посередників;

  13. здійснює контроль за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов’язань перед страхувальниками;

  14. забезпечує проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні й перестрахуванні, підвищення ефективності держав­ного страхового нагляду;

  15. розробляє та подає на затвердження керівництву Міністерства правила формування й розміщення страхових резервів, а Департаменту податкової політики і макроекономічного прогнозування — пропозиції щодо правил обліку таких резервів і показ­ників звітності;

  16. розробляє та подає до Департаменту податкової політики і макроекономічного прогнозування пропозиції щодо впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків і страхових посередників;

  17. аналізує стан і тенденції розвитку страхової та посередницької діяльності у страхуванні й перестрахуванні; аналізує стан і розробляє пропозиції щодо національних систем розрахунків і платежів;

  18. координує навчання, підготовку й перепідготовку кадрів та розробляє і подає на затвердження керівництву Міністерства кваліфікаційні вимоги до осіб, які здійснюють свою діяльність на страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхової діяльності;

  19. за дорученням керівництва Міністерства бере участь у міжнародних заходах у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, а також державних лотерей; вивчає, узагальнює, поширює світовий досвід, організовує виконання міжнародних договорів України з цих питань;

  20. готує роз’яснення порядку застосування законодавства про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні, проводить через засоби масової інформації інформаційно-роз’яснювальну роботу з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

  21. здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків;

  22. здійснює експертизу фінансових питань приватизації;

  23. розглядає звернення громадян, підприємств, установ і організацій з питань, що належать до його компетенції і не потребують вирішення керівництвом Міністерства;

  24. здійснює інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Департамент має право:

  1. одержувати в установленому порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансове становище та необхідні пояснення щодо звітних даних;

  2. одержувати від страхових брокерів установлену звітність про їхню діяльність та інформацію про укладені договори, а також необхідні пояснення щодо цих даних;

  3. одержувати в установленому порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у тому числі інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;

  4. здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інформації, що надається учасниками страхового ринку. Департамент у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами Міністерства, місцевими фінансовими органами (у межах, визначених відповідним положенням та іншими актами Міністерства) із центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

Департамент очолює начальник, якого призначає на посаду та звільняє з посади міністр фінансів України в установленому законодавством порядку.

До складу Департаменту входять такі управління:

  1. кредитних і небанківських фінансових установ;

  2. страхової діяльності;

  3. контролю фінансових ринків, ліцензування та нагляду.

Отже, безпосередньо страховим ринком у складі Департаменту відають два управління. На одне з них покладено опрацювання методологічного та законодавчого забезпечення, а інше здійснює контроль за дотриманням страховиками законодавства України у сфері страхування.

Орган нагляду при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами держав­ної виконавчої влади, а також з відповідними органами інших держав.

Орган нагляду в межах своїх повноважень видає на основі та на виконання чинного законодавства накази, організує й контролює їх виконання. У разі потреби орган нагляду видає разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади спільні акти.

Рішення органу нагляду з питань страхової діяльності, видані в межах його повноважень, є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Департамент має центральний апарат та відділи нагляду в регіонах.

Центральний апарат Департаменту має підрозділи, які забезпечують виконання основних його функцій щодо контролю за страховим ринком. Підрозділи спеціалізуються на таких напрямках:

Залежно від своєї спеціалізації кожний підрозділ виконує певні функції, такі як розробка проектів законодавчих актів і нормативних документів, здійснення ліцензування та ведення державного реєстру, упровадження систем обліку та звітності, аналіз поданих звітів та підготовка аналітичних записок, проведення перевірок і підготовка висновків щодо додержання законодавства за результатами перевірок.

З огляду на потребу серйозного збільшення обсягу та підвищення якості різноманітних фінансових послуг у серпні 2001 року ухвалений Верховною Радою Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яким передбачено створення Єдиного уповноваженого органу, що здійснюватиме контроль за наданням будь-яких фінансових послуг, включаючи й послуги зі страхування.

Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом.

Положення про Уповноважений орган за поданням Кабінету Міністрів України затверджується Президентом України. Уповноважений орган є юридичною особою і має відокремлене майно, що є державною власністю.

Структура центрального апарату Уповноваженого органу визначається Положенням про Уповноважений орган.

За рішенням Уповноваженого органу може створюватися Кон­сультаційно-експертна рада — дорадчий орган, який діє на громадських засадах, беручи участь в обговоренні проектів документів, що розробляються і/або розглядаються Уповноваженим органом. Склад Консультаційно-експертної ради та положення про неї затверджує Уповноважений орган.

Основною формою роботи Уповноваженого органу є засідання, які збираються за потребою, але не рідше як один раз на місяць. Порядок прийняття Уповноваженим органом рішень визначається Положенням про Уповноважений орган.

Напрямки страхового нагляду. Перший, початковий, припадає на період подання документів на ліцензування. Документи на отримання чи переоформлення ліцензії, які надходять до органу нагляду, проходять експертизу в підрозділах, які відають питаннями страхування і в разі потреби подають свої зауваження до зазначених документів. Страховики згідно з цими зауваженнями усувають помічені недоліки. Особлива увага приділяється правилам (умови страхування, страхові продукти), що їх розробляє страховик за тими видами страхування, на які він має намір отримати ліцензію. При цьому орган нагляду зосереджує увагу на тому, чи відповідають правила вимогам закону, а також на тому, щоб окремі їх положення не призвели до можливих зловживань щодо страхувальників. Крім того, контролюються розрахунки страхових тарифів, насамперед актуарні.

Другий напрямок — це аналіз звітності, яку щокварталу подають страховики. Орган нагляду головну увагу зосереджує на додержанні умов платоспроможності, визначених законодавчими та нормативними актами, а також на розміщенні страхових резервів на умовах, установлених цим органом.

Особливо ретельно аналізуються розмір і причини заборгованості перед страхувальниками. За результатами аналізу формується план перевірок страховиків на наступний за звітним квартал.

Аналіз звітності протягом кількох років показав, що переважна більшість порушень страховиками страхового законодавства України стосується умов укладання договорів страхування, формування страхових резервів та заповнення форм звітності.

І, нарешті, третій напрямок — проведення безпосередніх перевірок на місці. Працівники органу нагляду аналізують первинну бухгалтерську та фінансову документацію, вивчають відповід­ність договорів страхування правилам, затвердженим під час ліцензування та реєстрації, вивчають банківські документи. За результатами перевірок складаються відповідні акти, що є підставою для вжиття санкцій до страховиків.

На місцях орган нагляду здійснює свою роботу через регіональні відділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Вони підпорядковані керівництву цього органу, хоча й співпрацюють у спільних питаннях із місцевою виконавчою владою. Конкретно їх основні функціональні обов’язки такі:

Працівники в регіонах мають право:

Взаємовідносини страховика і держави. Страховик не відповідає за зобов’язаннями держави, а держава — за зобов’язан­нями страховика. Виняток становить обов’язкове державне страхування, згідно з яким держава гарантує виконання зобов’язань перед страхувальниками в разі неплатоспроможності страховика з цього виду страхування.

Не допускається (за винятком обов’язкового страхування, а також страхування життя, майна громадян, перестраховування та діяльності страхових посередників) будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов’язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового від­шкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України.

Гарантії прав та законних інтересів страховиків. Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції у здійсненні страхової діяльності.

Втручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов’язане з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

Законодавство України передбачає при потребі можливість проведення ліквідації, реорганізації та санації страховика. Орган нагляду за страховою діяльністю має право провести примусову санацію страховика в разі:

Примусова санація передбачає:

Реорганізація страховика за рішенням органу нагляду за страховою діяльністю передбачає:

Місцеві органи влади виключають страховика з державного реєстру суб’єктів підприємницької діяльності через його ліквідацію або реорганізацію лише після внесення відповідних змін до єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків).

Реорганізація страховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) проводиться в порядку, визначеному чинним законодавством, з урахуванням особливостей із забезпечення правонаступництва щодо укладання договорів страхування, установлених органом нагляду за страховою діяльністю.

7.3. Страховий нагляд
у країнах Європейського Союзу


Нагляд за страховою діяльністю здійснюється в усіх країнах з ринковою економікою. Страхуванню тут приділяється особлива увага. Держава та її громадяни надто зацікавлені в соціально орієнтованому розвитку страхової справи, який, у свою чергу, залежить від стану економіки.

Страхування є невідчутним і непомітним товаром, через що в людини непідготовленої створюються певні проблеми з його сприйняттям. Потрібно, щоб у суб’єктів народного господарства та окремих громадян формувалася довіра до страховиків (це особливо актуально для України). Банкрутство або несумлінна поведінка, про яку стало відомо громадськості одного страховика, здатні підірвати довіру до інших компаній.

І, нарешті, народногосподарське значення страхування. За обсягами капіталів страхове господарство в розвинених країнах поступається лише банківському, а інколи й випереджає його.

Беручи до уваги, що у країнах Європейського союзу (ЄС) завершується активний процес уніфікації державного регулювання страхової справи, розглянемо умови здійснення державного нагляду за страховою діяльністю на прикладі Німеччини — однієї з найпотужніших за економічним розвитком країни ЄС.

Правові основи й головна мета нагляду. У Німеччині страховий нагляд базується, передусім, на Законі про страховий нагляд (далі — ЗСН).

Згідно із ЗСН головна мета страхового нагляду — забезпечувати достатній захист інтересів застрахованих і гарантії того, що майбутні зобов’язання страхової компанії можуть бути виконані в будь-який момент.

Для забезпечення інтересів страхувальників відомство нагляду стежить:

Особливо для забезпечення постійного виконання майбутніх зобов’язань страхової компанії відомство нагляду має стежити за тим, щоб компанія вела свої справи належним чином, отримувала відповідні премії за надані страхові послуги і створювала належні резерви, мала достатньо вільних коштів для покриття несподіваних збитків і мала адекватне перестрахування, належним чином звітувала про свою діяльність, тобто складала баланси та розрахунки на підставі єдиних принципів і правильно оцінювала своє фінансове становище.

Отже, в Німеччині нагляд здійснюється не лише за страховою компанією, а й (із зазначеним обмеженням) за продуктами, що їх вона пропонує.

Розмежування й розподіл функцій у сфері нагляду за страховою діяльністю. У Німеччині страховому нагляду підлягають без обмежень усі приватні і публічно-правові страхові компанії, котрі здійснюють пряме страхування в рамках чинного законодавства, з місцезнаходженням у Німеччині або державі за межами ЄС і Європейського економічного простору (ЄЕП). Лише обмеженому нагляду підлягають компанії з місцезнаходженням в іншій державі—членові ЄС або в державі—члені ЕЄП, що через філії або в рамках надання послуг ведуть діяльність у Німеччині, а також такі вітчизняні компанії, які здійснюють виключно перестрахування.

Водночас не підлягають нагляду за ЗСН установи соціального страхування, тобто офіційні лікарняні каси, офіційне пенсійне страхування або страхування на випадок безробіття. Ці установи із забезпечення соціальної безпеки працюють на цілком іншій правовій і технічній основі і контролюються іншими державними органами.

Важливе значення має також врахування федеративної структури, що в умовах України є не зовсім звичайним. Відповідно до федеративної структури Німеччини страховий нагляд розподілений між федерацією і землями. Федеральне відомство нагляду за страховою діяльністю (ФВСН) здійснює нагляд за діючими в Німеччині приватними страховими компаніями, а також публічно-правовими конкуруючими страховиками, котрі діють і за межами окремої землі.

У процесі часткової гармонізації національного законодавства з нагляду для підприємств із місцезнаходженням у країнах-членах спочатку були істотно спрощені умови створення філій, а після цього і вимоги до страхової діяльності в так званій сфері послуг. За допомогою Директиви з укладання балансу страхових компаній від 19 грудня 1991 року та Директив зі страхування від збитків і страхування життя від 1992 року була майже завершена уніфікація правової бази наглядової діяльності, і в 1994 році виник єдиний страховий ринок, що охоплює всі держави Європейського економічного простору.

Найважливішою зміною є введення принципу країни перебування. Компанія з місцезнаходженням в одній з держав—членів ЄС або державі—членові Європейського економічного простору перебуває щодо всієї її комерційної діяльності в ЄЕП в основному під наглядом вітчизняного відомства; останній видає дозвіл і здійснює поточний фінансовий нагляд під особисту відповідальність. Проте правовий нагляд за діяльністю в інших державах—членах ФВСН здійснює спільно з відомством відповідної держави.

Особливе значення для Німеччини має заперечення, що міститься в директивах на встановлення залежності використання умов страхування й тарифів від попереднього дозволу. Завдяки цьому відомство нагляду було позбавлене важливого засобу попереднього нагляду, що добре себе зарекомендував та служив захисту страхувальників. Компанії мають право пропонувати свої страхові продукти на ринку без перевірки, так, що їхні клієнти більшою мірою змушені здійснювати власний контроль на стадії до укладення договору. З огляду на різноманітність умов і тарифів, що пропонуються, споживачеві складно порівнювати продукти на підставі співвідношення ціни та споживної вартості послуги. Відомство, щоправда, залишає за собою можливість перевіряти умови й тарифи пізніше та забороняти їх подальше використання, якщо вони суперечать інтересам страхувальників.

Етапи здійснення нагляду. У сфері нагляду розрізняють два етапи: етап видачі дозволу і поточний нагляд за діяльністю страхових компаній.

Надання дозволу і його передумови. Нагляд повинен мати по змозі превентивний характер. Відомство нагляду має піклуватися про те, щоб уникнути обмеження інтересів страхувальників. Тому страхування може, за деякими винятками, здійснюватися лише тоді, коли страхова компанія має дозвіл відомства нагляду. Той, хто здійснює страхування без відповідного дозволу або укладає для такої компанії договори страхування (чи є посередником при укладенні таких договорів), підлягає покаранню.

Якщо компанія, розташована в Німеччині, має намір отримати дозвіл на здійснення страхової діяльності, вона повинна виконати такі умови:

У випадку, якщо відомство нагляду після перевірки поданих документів дійде висновку про наявність усіх законодавчих передумов, воно зобов’язане видати дозвіл. Останнє не може бути поставлене в залежність від перевірки потреб страхового ринку.

Виданий дозвіл діє на території ЕС, а також у державах ЄЕП. Якщо компанія має намір поширити свою діяльність на одну з цих держав, вимагається лише формальна заява відповідному відомству страхового нагляду.

Поточний нагляд. Після видачі компанії дозволу на заняття страховою діяльністю страхова компанія перебуває під постійним наглядом. Відомство має збирати й аналізувати інформацію, перевіряти ділові документи і спостерігати за всім комплексом страхової діяльності для вчасного викриття можливих порушень та недоліків (порушення приписів, некоректна робота зі страхувальниками і, звичайно, фінансові проблеми). Коли виникають такі явища, відомство нагляду має вжити заходів для відновлення нормальних умов.

Якими можливостями отримання інформації володіє відомство страхового нагляду?

  1. Кожна зміна плану діяльності страховика може набирати чинності лише після дозволу відомства нагляду. Зміною плану страховика є, наприклад, поширення його діяльності на інші галузі страхування. Компанія повинна повідомляти про намір використати нові або змінені умови обов’язкового страхування й страхування на випадок хвороби. Щодо останнього, а також щодо страхування життя компанія має інформувати про основи, на яких розраховувалися премії і страхові резерви. В особливих обставинах страховий нагляд може також вимагати інші ділові документи, наприклад умови страхування або договори з посередниками.

  2. Страхові компанії мають постійно інформувати органи страхового нагляду про розміщення вкладів. При цьому страховики повинні враховувати законодавчі вимоги, спрямовані на забезпечення рентабельності й надійності таких вкладів. За рахунок комбінації та диверсифікації вкладів страхові компанії повинні бути захищені від ризику великих втрат капіталу.

  3. На підставі особливих приписів кожна страхова компанія зобов’язана звітувати й надавати інформацію, що вимагається для визначення її економічного й фінансового становища, не тільки громадськості (зовнішня звітність), але й, передусім, відомству нагляду (внутрішня звітність). Окремі, заздалегідь відомі фінансові показники, подаються ФВСН щокварталу.

  4. Відомство нагляду перевіряє компанії через певні проміжки часу за місцем знаходження офісу, а в разі необхідності також у відділеннях і філіях в інших державах ЄС і ЄЕП. На вимогу перевіряючих їм повинні подаватися всі документи і видаватися будь-які довідки про діяльність компанії.

  5. ФВСН розглядає щорічно багато тисяч скарг страхувальників. Часто вони дають уявлення про труднощі або порушення в страхових компаніях, у тому числі при укладенні договорів страхування.

У розпорядженні ФВСН є різноманітні засоби для вжиття заходів стосовно страхових компаній, що не дотримуються встановлених вимог. На підставі ЗСН відомство нагляду може видавати розпорядження, доцільні й необхідні для попередження або усунення порушень, що загрожують інтересам страхувальників. Можливі порушення описані в ЗСН.

Окрім цієї загальної умови закон надає відомству нагляду цілий ряд спеціальних повноважень (аж до відкликання дозволу), що мають на меті попередити типові загрозливі ситуації.

Відомство нагляду може діяти як у сфері професійних питань, так і в кадровій сфері. Наприклад, воно може призначити спеціального уповноваженого в правління, спостережну раду і, навіть у вищий орган компанії. Компанії можуть оскаржити заходи відомства нагляду через суд.

Федеральне відомство нагляду впливає на компанії не тільки за допомогою класичного інструменту адміністративних актів, а й, передусім, із допомогою пропозицій, рад, попереджень, висловлювання невдоволення і т. п. Завдяки цьому Федеральне відомство нагляду прагне брати участь у визначенні такого характеру діяльності страхового товариства, що давав би змогу взагалі уникати ситуацій, в яких потрібні формальні попередження або санкції.

Участь у справах про банкрутство. Відомство нагляду, природно, виконує особливі функції у випадках банкрутства страхових компаній. Немає потреби спинятися тут на цьому питанні, бо протягом більш ніж 60 років у Німеччині не було жодного серйозного випадку банкрутства страховиків. Цей факт доводить, що німецька система страхового нагляду добре себе зарекомендувала. Досягнуто головної мети: забезпечено можливість страхових компаній у будь-який момент виконати зобов’язання за договорами страхування.

Структура й фінансування ФВСН. Федеральне відомство страхового нагляду почало свою діяльність 1 липня 1901 року. Під назвою того часу «Імператорське відомство нагляду за приватним страхуванням». Відомство є частиною адміністративного апарату федерації, входить до сфери діяльності Міністерства фінансів і має сьогодні у своєму складі близько 350 співробітників. Очолює відомство президент, що має заступника в особі віце-президента. Відомство складається з 43 відділів, об’єднаних у 7 управлінь.

Особлива увага приділяється складу і кваліфікації співробітників (у тому числі її постійному підвищенню). Так, у вищій ланці (президент, віце-президент, начальники управлінь і відділів, референти) зайняті тільки працівники з університетською економічною, юридичною або математичною освітою.

Існує окремий план, який ухвалюється щорічно Бундестагом при затвердженні федерального бюджету. Зафіксовані в кінці бюджетного року видатки ФВСН на 90 % припадають на піднаглядні компанії.

Видатки розподіляються серед них залежно від обсягу одержуваних страхових премій. Решта 10 % покриваються з загальних податкових надходжень до бюджету.

7.4. Напрямки вдосконалення
державної політики в галузі страхування


Основні засади вдосконалення державної політики в галузі страхування базуються на європейських підходах до контрольної діяльності держави, які формуються міжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування при Європарламенті. Їх можна визначити так:

Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз перед­бачає розробку й ухвалення низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство України. Насамперед це стосується перестрахування, а також діяльності страхових посередників.

Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Не вирішено повністю, як саме в системі обліку слід ураховувати передання резервів перестраховикові або резерви в майбутніх виплатах після вирішення спірних питань тощо. Необхідна комплексна система фінансових показників та їх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми звітності для податкових і статистичних органів, органів страхового нагляду, а також преси і страхувальників).

Важливо також законодавчо й нормативно вдосконалювати систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування і т. ін.

Розвиток страхового ринку потребує вирішення багатьох актуальних питань через об’єднання страховиків, що спеціалізуються на найважливіших напрямках страхової діяльності.

В Україні набула поширення така форма, як страхові бюро. Членство в таких бюро, що створені відповідно до рішень Уряду України, є обов’язковим для всіх страховиків, котрі отримали ліцензію на певний вид діяльності. Першим таким бюро стало Моторне (транспортне) страхове бюро. Воно об’єднало страховиків, які здійснюють страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Далі згідно із законодавством України створено Морське та Авіаційне страхові бюро — об’єднання страховиків, які страхують морські та авіаційні ризики. Проектами відповідних актів законодавства передбачено також створення Ядерного й Космічного страхових бюро. А за планами найближчим часом можуть бути створені бюро страхування фінансових та експортних ризиків.

Особливістю бюро є те, що законодавче регулювання та нагляд з боку держави тут органічно поєднуються із саморегуляцією з боку страхового ринку. Фактично створюється орган, де страховики самостійно на демократичних засадах встановлюють загальні «правила гри», затверджують нормативні регуляційні документи щодо розвитку галузі, координують здійснення страхування, погоджуючи умови страхування, страхові тарифи, розмір комісійних і т. ін., а також проводять єдину міжнародну політику.

При цьому ніхто не повинен втручатися в нормальну конкурентну боротьбу за ринок і клієнтів. Держава здійснює свій нагляд через наглядові Ради, що є в кожному бюро. Крім того, загальні умови функціонування цих бюро також затверджуються державними органами.

У найближчій перспективі державне регулювання через обов’язкові пули — страхові бюро — може стати одним із основних напрямків державного впливу в галузі страхування.

Важливе значення має також подальша інтеграція України у світові структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування.

Україна лише з 1992 року почала активно залучатися до міжнародної інтеграції. Очевидно, що за час, який минув відтоді, наша країна ще не ввійшла в усі необхідні структури як на європейському, так і на світовому рівні. Проте вже є певні успіхи в цьому плані. Так, у 1997 році Україна першою з країн СНД стала асоційованим членом системи «Зелена картка».

Подальша інтеграція України в міжнародні структури дозволить вивірити державну політику щодо регулювання страхової діяльності згідно із застосовуваними у світі формами, методами та важелями. Розвинені країни — члени Європейського Союзу — мають максимально ідентифіковані методи державного регулювання, установ­лювані відповідними директивами цього Союзу. Наша країна, стаючи поступово повноправним членом найавторитетніших міжнародних організацій, оволодіває методами впливу держави на страховий ринок, що відповідають найвищим світовим стандартам.

Державна політика має також удосконалюватися через сприяння оптимізації співвідношення між обов’язковим та добровільним страхуванням.

Закон України «Про страхування» передбачає запровадження нових видів обов’язкового страхування тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливості запровадження такого страхування дуже обмежені і процедура досить складна.

Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов’язкового страхування підвищує ступінь відповідальності держави. Тобто при розширенні поля обов’язкового страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осіб до використання цієї послуги. А оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примушення з боку держави має бути мінімальним, відповідальність при запровадженні обов’язкового страхування набуває великої ваги.

У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше — перегляд щодо можливого зменшення діючих видів обов’язко­вого страхування. Друге — упорядкування умов та порядку здійснення зазначених видів. І третє — введення нових видів тільки в разі реальної потреби в цьому.

Деякі види обов’язкового страхування слід упорядковувати, удосконалюючи умови їх проведення, якомога чіткіше встановлюючи обов’язки страховика й визначаючи форми типових договорів. Завдання з упорядкування діючих видів обов’язкового страхування стосується насамперед таких його видів, як авіаційні ризики, втрата врожаю, нещасні випадки на транспорті.

У цілому сфера розширення поля обов’язкового страхування уже значною мірою вичерпана, і головне завдання полягає нині не у запровадженні нових видів, а у вдосконаленні діючих.

Зазначене завдання споріднене з таким: залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування.

Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття, відшкодування витрат при травматизмі на виробництві і т. ін. лише за рахунок державного бюджету. Отже, потрібно залучати кошти підприємств, роботодавців, працівників. Якщо таке залучення здійснювати напряму, то це фактично означатиме введення нових видів податків. Крім того, кошти, які залучаються, мають деякий час розміщуватися так, щоб приносити додатковий дохід.

Такі завдання може виконати страховий ринок. Відносини, які виникають при залученні страхового ринку до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються від відносин, пов’язаних із прямим відчуженням коштів. Роботодавці, підприємства та працівники вступають у гарантійні цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере зобов’язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і здійснити ті виплати, під які взято зобов’язання (пенсії, допомога, компенсації тощо).

Тому найближчим часом необхідно законодавчо визначити поле, що його має посідати страховий ринок у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодо його входження в ці програми. Зауважимо, що страховий ринок не може повністю взяти на себе виконання функцій за соціальними програмами. Держава за рахунок своїх власних коштів має гарантувати мінімум соціальних благ за всіма напрямками.

Важливе значення для держави має нині створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у системі страхування.

Тепер головне завдання державної політики — налагодити дворівневу підготовку. Перший — базовий бакалаврський рівень — має забезпечувати оволодіння фундаментальними знаннями як у галузі страхування, так і в цілому з економіки, фінансів, основ математики і т. ін. Цей рівень повинен охоплювати здебільшого молодь після здобуття середньої освіти, а також молодь, що вже має деякий досвід роботи на страховому ринку.

Другий — рівень спеціаліста та магістра — повинен охоплювати передусім тих, хто має освіту бакалавра з економіки, а також тих, хто має досвід роботи на страховому ринку і раніше здобув вищу освіту за іншим профілем, осіб з досвідом керівної роботи на страховому ринку. При цьому слід розвивати базу спеціалізованої підготовки на рівні магістрів та спеціалістів.

Завдання держави — регулювати також систему короткотермінової перепідготовки кадрів з дуже вузьких питань, таких як актуарні проблеми, перестрахування тощо.

І, нарешті, серйозного значення набуває сьогодні посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.

ТЕСТ 7. Державне регулювання страхової діяльності

1. У якій послідовності з огляду на субординацію слід розташувати наведені нижче правові акти?

а) Міжнародні угоди, що містять положення зі страхування;

б) Конституція України;

в) постанови Кабінету Міністрів України;

г) рішення міністерств і відомств України;

д) Цивільний кодекс України;

е) Закон України «Про страхування».

2. Який орган повноважний прийняти рішення щодо:

а) зміни назви страхового товариства;

б) введення нового виду обов’язкового страхування;

в) припинення дії конкретного страхового договору;

г) зміни умов формування страхових резервів;

д) надання пільг з оподаткування страховиків;

3. Які з перелічених функцій покладено на орган нагляду за страховою діяльністю?

а) Реєстрація страхових договорів, за якими частина ризиків передається на перестрахування нерезидентам;

б) контроль за платоспроможністю страховиків;

в) визначення мінімального розміру статутного фонду для страховиків;

г) опрацювання страхових тарифів;

д) затвердження рішень про ліквідацію страхових компаній;

4. Стосовно правил страхування компетенція органу нагляду за страховою діяльністю зводиться до:

а) реєстрації;

б) затвердження;

в) перевірки і зауваження по суті, аж до відхилення;

г) доповнення або скорочення;

д) депонування.

5. Чи може посадова особа органу нагляду, яка працює в регіоні, зупинити дію ліцензії на здійснення страхової діяльності?

а) Так;

б) ні;

в) може після письмового попередження;

г) може за погодженням з місцевим органом самоврядування;

д) може за погодженням з правоохоронними органами.



Розділ 7. Державне регулювання страхової діяльності


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации