Осадець C.C. Страхування - файл n10.doc

приобрести
Осадець C.C. Страхування
скачать (2454.1 kb.)
Доступные файлы (29):
n1.doc120kb.03.07.2002 17:22скачать
n2.doc28kb.10.07.2002 13:47скачать
n3.doc97kb.29.06.2002 20:54скачать
n4.doc225kb.08.07.2002 14:24скачать
n5.doc153kb.03.07.2002 12:14скачать
n6.doc131kb.25.06.2002 17:03скачать
n7.doc1035kb.25.06.2002 17:19скачать
n8.doc776kb.08.07.2002 14:30скачать
n9.doc805kb.25.06.2002 19:23скачать
n10.doc126kb.29.06.2002 13:32скачать
n11.doc201kb.26.06.2002 12:41скачать
n12.doc205kb.26.06.2002 12:46скачать
n13.doc148kb.26.06.2002 12:56скачать
n14.doc121kb.26.06.2002 13:30скачать
n15.doc311kb.08.07.2002 14:33скачать
n16.doc4691kb.03.07.2002 12:21скачать
n17.doc311kb.03.07.2002 14:59скачать
n18.doc156kb.03.07.2002 15:00скачать
n19.doc228kb.29.06.2002 15:18скачать
n20.doc144kb.08.07.2002 14:44скачать
n21.doc332kb.03.07.2002 15:05скачать
n22.doc722kb.08.07.2002 15:25скачать
n23.doc237kb.05.08.2002 16:33скачать
n24.doc78kb.14.06.2002 16:12скачать
n25.doc144kb.03.07.2002 15:03скачать
n26.doc69kb.03.07.2002 15:04скачать
n27.doc282kb.10.07.2002 15:37скачать
n28.doc94kb.03.07.2002 15:13скачать
n29.doc40kb.08.07.2002 15:37скачать
Победи орков

Доступно в Google Play

n10.doc

Розділ 6

ДОГОВОРИ СТРАХУВАННЯ


6.1. Поняття, зміст і основні вимоги
до страхових договорів

Договір страхування — це угода двох або кількох осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв’язків (прав і обов’язків).

Такий договір виконує дві основні функції. По-перше, це — юридичний факт, з яким норми права пов’язують виникнення (а також зміни і припинення) зобов’язань. Відповідні зобов’язання, оскільки вони виникають на підставі договору, називаються договірними. Кожне зобов’язання відбиває певні правовідносини. Це означає, що договір як угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні зобов’язання і правові відносини.

По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв’язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв’язок його учасників.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про страхування”» договір страхування є письмовою угодою між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або відшкодувати збиток у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Зміст договору як юридичного факту визначається сукупністю його умов. Визначення змісту договору має велике практичне значення, оскільки від цього залежать особливості виникнення прав і обов’язків, можливість належного виконання зобов’язань.

Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма її істотними умовами.

Істотними є умови про предмет договору, умови, які законодавством визнані суттєвими або необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, під істотними умовами договору розуміємо умови (пункти), передбачені як обов’язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. До таких умов договору страхування, крім предмета страхування і розміру страхового внеску (премії), належить умова, що стосується страхового випадку. Події, визначені як страхові випадки, що тягнуть за собою виплату страхових сум, мають бути чітко зафіксовані в договорі й погоджені сторонами.

Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організаціями (компаніями) умови (правила) з різних видів особистого і майнового страхування, що відбивають діловий імідж і фінансово-підприємницькі можливості страхувальників.

Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істотних (та інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Угода сторін зводиться, по суті, до прийняття умов договору або до відмови від укладення договору страхування на запропонованих страховиком умовах і конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк і т. ін.) в індивідуальних договорах страхування.

На ринку страхових послуг поширюється «продаж страхових полісів», в яких усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку страховиком. Придбавши такий поліс, страхувальник «погоджується» із запропонованими умовами.

Проте хоча визначальною ознакою договору є угода сторін, для деяких цивільно-правових договорів самої лише такої угоди замало. Потрібно виконати ще певні дії, наприклад передати речі, гроші, сплатити внески, після чого договір вважається укладеним. Такі договори іменуються реальними (на відміну від консенсуальних). До них належить договір страхування, який набирає чинності з моменту сплати страховиком першого страхового внеску (якщо договором або законом не передбачено інше). Договори страхування укладаються за правилами страхування. Факт укладення договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує в собі функції документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору.

Отже, законодавство тлумачить страховий поліс лише як можливий доказ факту укладення договору страхування, до того ж із доданням правил страхування.

У Законі докладно висвітлюються реквізити, які мають подаватися у страховому свідоцтві (полісі), а саме: 1) назва документа; 2) назва та адреса страховика; 3) прізвище, ім’я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси та дати народження; 4) прізвище, ім’я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача та його адреса; 5) зазначення об’єкта страхування; 6) розмір страхової суми за договором страхування, відмінним від договору страхування життя; 7) розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; 8) перелік страхових випадків; 9) розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; 10) страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); 11) строк дії договору; 12) порядок зміни і припинення дії договору; 13) умови здійснення страхової виплати; 14) причини відмови у страховій виплаті; 15) права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; 16) інші умови за згодою сторін; 17) підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян.

6.2. Права та обов’язки
суб’єктів страхового зобов’язання


Страхове зобов’язання — це правовідносини, згідно з якими одна сторона (страхувальник) зобов’язується сплатити встановлений законом або договором страховий внесок (страхову премію), а інша сторона (страховик) зобов’язується в разі настання передбачуваної договором страхування події (страхового випадку) при майновому страхуванні і страхуванні відповідальності відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір страхування, завдані збитки в межах обумовленої — страхової суми, а в разі особистого страхування — виплатити відповідну грошову (страхову) суму.

Зобов’язання являють собою найпоширеніший вид цивільних правовідносин. З урахуванням економічних і юридичних ознак усі зобов’язання поділяються на певні групи (зобов’язання з передання майна у власність та користування, з виконання робіт, надання послуг і т. ін.).

Згідно з чинним законодавством України страховик зобов’язаний:

  1. ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

  2. протягом двох робочих днів, тільки-но стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальникові;

  3. у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування в передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення виплати страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

  4. відшкодувати витрати, що їх у разі настання страхового випадку взяв на себе страхувальник, аби запобігти збиткам або змен­шити їх, якщо це передбачено умовами договору;

  5. у разі збільшення вартості майна за заявою страхувальника, котрий вжив заходів, спрямованих на зменшення страхового ризику, переукласти з ним договір страхування;

  6. тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов’язки страховика.

Обов’язки страхувальника полягають ось у чому:

  1. своєчасно вносити страхові платежі;

  2. при укладанні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінювання страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

  3. повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього об’єкта страхування;

  4. вживати заходів, щоб запобігти збиткам, завданим внаслідок настання страхового випадку та зменшити їх;

  5. повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов’язки страхувальника.

Основним правом страхувальника є право на одержання обумовлених договором грошових сум.

Так, за договором страхування майна або пов’язаного з ним майнового інтересу (договір майнового страхування) страховик зобов’язується у разі настання зазначеної в договорі події (страхового випадку) відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, завдані збитки повністю або частково (виплатити страхове відшкодування), у межах обумовленої договором суми (страхової суми).

На випадок, коли майно застраховане не на повну вартість, відшкодуванню підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не передбачено законодавчими актами або договором страхування.

Якщо страхова сума, заявлена в угоді, перевищує дійсну вартість застрахованого майна, договір є недійсним у тій частині страхової суми, яка перевищує вартість майна.

За договором особистого страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку заплатити страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, обумовлену за договором страхову суму, незалежно від суми, яка за соціальним страхуванням чи соціальним забезпеченням належить йому для покриття шкоди.

При страхуванні майна страхова сума не може перевищувати його дійсної вартості на момент укладення договору (страхової вартості). Сторони не можуть змінювати страхову вартість майна, визначену в договорі страхування, за винятком випадків, коли страховик доведе, що він введений в оману страхувальником.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, завданого застрахованому майну страхувальника або третьої особи в разі страхового випадку. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Страхове забезпечення виплачується страхувальникові або третій особі (незалежно від суми, яка належить йому за іншими договорами страхування, із соціального страхування чи соціального забезпечення) як відшкодування збитків.

Зупинимося на розгляді окремих положень статті 9 Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про страхування”», які мають важливе правове значення.

По-перше, основним принципом майнового страхування є страхування майна на всю його дійсну вартість на момент укладання договору (страхова вартість), і розмір страхового відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, заподіяного застрахованому майну, тобто принцип відшкодування, компенсації шкоди.

По-друге, у законі міститься норма, згідно з якою в разі, коли страхова сума нижча за страхову вартість майна, розмір страхового відшкодування скорочується в тій пропорції, яким є відношення страхової суми до страхової вартості майна (якщо умовами договору страхування не передбачено інше), тобто закріп­люється принцип пропорційної системи покриття заподіяних збитків.

Метою і завданням майнового страхування є відшкодування заподіяних негативними чинниками збитків застрахованим об’єктам. Проте розмір страхового відшкодування не завжди збігається з розміром завданих збитків. Співвідношення між цими величинами залежить від ряду факторів, у тому числі таких, як страхова сума, страхова вартість і система (вид) страхового забезпечення.

Істотне значення для обсягу відшкодування в майновому страхуванні має страхова сума — максимальна грошова сума, у межах якої страхова організація несе зобов’язання з виплати страхового збитку в разі настання страхового випадку.

Страхова сума може збігатися зі страховою вартістю об’єкта. Тоді майно вважається застрахованим за повною його вартістю. А якщо вона нижча за страхову вартість, важливим чинником при визначенні розміру страхового відшкодування є система (вид) страхового забезпечення.

В особистому страхуванні страхова сума встановлюється за згодою сторін, і страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та/або у вигляді регулятивних, послідовних виплат, обумовлених у договорі страхування сум ануїтету.

У майновому страхуванні застосовуються дві основні системи страхового забезпечення: пропорційна і першого ризику. За пропорційної системи відшкодування виплачується в розмірі такої частини збитків, яку страхова сума становить щодо страхової оцінки (страхової вартості) об’єкта страхування. Якщо страхова сума менша за практичну вартість майна, то певна частка збитку завжди лежить на страхувальникові, іншими словами, ступінь повноти відшкодування залежить від співвідношення між страховою сумою та вартістю застрахованого майна (страховою вартістю). Ця система, з одного боку, дає змогу страхувальникові відшкодовувати в повному розмірі збитки, а з іншого — підштовхує до вжиття заходів зі збереженням майна, а також попереджувальних заходів, оскільки частина втраченого йому не повертається.

Система першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі збитку, але в межах страхової суми. За такої системи страхового забезпечення збитки в рамках страхової суми (перший ризик) повністю погашаються страховиком, а збитки понад страхову суму (другий ризик) не погашаються. При системі першого ризику рівень відшкодування, як правило, вищий, ніж у разі пропорційної системи.

Якщо майно застраховане на повну вартість (страхова сума дорівнює страховій оцінці — страховій вартості), то розмір страхового відшкодування буде один і той самий як при страховому забезпеченні за пропорційною системою, так і в разі системи першого ризику: відшкодування при цьому завжди дорівнює збитку. Якщо застраховане майно загинуло повністю, то відмінності між зазначеними системами практично втрачаються, оскільки за тією чи іншою системою виплачується повна страхова сума.

Відмінності між цими системами виявляються при страхуванні майна не в повній вартості і водночас при неповній його загибелі, коли обсяг відшкодування за системою першого ризику трохи вищий. Хоча в цілому механізм зазначених двох систем можна вважати умовно вигідним, обом сторонам — страхувальникові і страховикові. Адже незначна втрата для страхової організації в разі системи першого ризику компенсується залученням багатьох страхувальників, зацікавлених у таких умовах майнового страхування. Це, зрештою, підвищує фінансову стійкість страхування, а отже, у підсумку відповідає інтересам страхової організації.

Характерною ознакою договорів страхування життя є обов’язкове збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік. При цьому виходять із результатів інвестування та розміщення коштів резервів зі страхування життя, ураховуючи витрати страховика на ведення справи в розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов’язкове відрахування до математичних резервів частки інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування; у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції — відрахування до таких резервів частки інвестиційного доходу, що відповідає цій індексації.

Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь страхувальника у прибутках страховика).

Прийняті страховиком додаткові страхові зобов’язання повідомляються страхувальникові письмово і не можуть бути у подальшому збільшені в односторонньому порядку.

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.

Договором страхування життя може бути передбачено індексацією (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи в разі його зміни. Якщо з настанням страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначається розмір таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума з цими випадками не встановлюється.

Крім зазначених у Законі обов’язків страховика, договором страхування можуть бути передбачені й інші його обов’язки.

Основний обов’язок страховика — здійснити страхові виплати в разі настання страхового випадку — кореспондує з основним обов’язком страхувальника — своєчасно вносити страхові внески.

Страховий внесок — плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові згідно з договором страхування або законом. У міжнародній практиці страховий внесок називають страховою премією.

Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми чи об’єкта страхування. Страхові тарифи за обов’язковими видами страхування встановлюються в законах про обов’язкове страхування або постановах Уряду. Страхові тарифи за добровільними видами особистого страхування, страхування майна та страхування відповідальності страховиком розраховуються актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається договором страхування за угодою сторін.

Згідно із законом страхувальник, укладаючи договір, зобов’язаний поінформувати страховика про всі відомі йому обставини, які мають значення для оцінки страхового ризику, а також про всі укладені й такі, що укладаються, договори страхування, пов’язані з даним об’єктом страхування.

Крім того, обов’язок страхувальника — вжити заходів, щоб запобігти (зменшити) збиткам застрахованого майна в разі настання страхового випадку та повідомити про це страховика в строки, які встановлено договором страхування.

Практичне значення цього обов’язку полягає в тому, щоб своєчасно встановити факт та обставини страхового випадку. Наявність страхового випадку та його причини важливі не лише для страховика, його економічних інтересів, а й для дієвого захисту майнових прав самих страхувальників.

Договором страхування можуть бути передбачені також і інші обов’язки. Майнове страхування спрямоване на відшкодування збитку, завданого застрахованому об’єкту в разі настання страхового випадку. Тому умовами страхування, а також договором на страхувальників можуть покладатись обов’язки, пов’язані з додержанням протипожежних, технічних вимог, правил дорожнього руху і т. ін. Санкції за порушення таких обов’язків мають передбачатися та встановлюватися в рамках цивільного законодавства за погодженням сторін.

Законом України «Про страхування» врегульовано питання про заміну страхувальника в договорі. Так, на випадок смерті страхувальника, який уклав договір страхування майна, права та обов’язки страхувальника переходять до особи, котра прийняла майно у спадок. При цьому страховик або будь-хто зі спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування. В інших випадках заміни страхувальника його права та обов’язки переходять до нового власника за згодою страховика, якщо договором чи законом не встановлено інше.

Принцип заміни страхувальника передбачається і в договорах особистого страхування. Зокрема, у разі смерті страхувальника, який уклав договір на користь третьої особи, права та обов’язки, що визначаються цим договором, переходять до третьої особи за її згодою.

Згідно із загальними нормами цивільного законодавства, якщо в період дії договору страхування страхувальника за вироком суду визнано недієздатним або обмеженим у дієздатності, його права і обов’язки виконує його опікун.

Виняток становить договір страхування відповідальності. Такий договір повинен закінчувати свою дію з моменту, коли страхувальника визнано недієздатним або обмеженим у дієздатності.

При реорганізації страхувальника, якщо він є юридичною особою, у період дії договору страхування його права та обов’язки за згодою страховика переходять до правонаступника.

Законодавство України передбачає норму, згідно з якою при настанні зазначеної в договорі події (страхового випадку) страховик зобов’язується відшкодувати збитки страхувальникові або іншій особі частково в межах обумовленої договором суми.

У разі, коли майно застраховане не в повній вартості, відшкодуванню підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не перед­бачено законодавством або договорами страхування. На випадок, коли страхова сума нижча від страхової вартості майна, розмір страхового відшкодування скорочується пропорційно до відношення страхової суми і страхової вартості майна, якщо умовами договору не передбачено інше.

Важливим елементом страхових правовідносин є страховий випадок — подія, передбачена договором страхування або законом, з настанням якої виникає зобов’язання страховика зробити страхову виплату страхувальникові або застрахованій особі, на користь якої укладено договір страхування.

Проте щодо конкретних видів і договорів страхування страховий випадок являє собою сукупність визначених умов та зобов’язань, наявність яких і породжує суб’єктивні права та обов’язки сторін страхового зобов’язання. Слід погодитися з визначенням, що подається в літературі: страховий випадок — складне поняття, зміст якого охоплює ряд необхідних елементів, у тому числі встановлені страховиком чи передбачені законодавством факти (обставини), які мають певні ознаки.

До елементів або умов, які мають входити до змісту страхового випадку, належить шкідливість випадку, на який здійснюється майнове страхування. Конкретний перелік таких подій передбачається правилами страхування.

6.3. Процедура підготовки
та укладання договору


Порядок укладання договору визначається цивільним законодавством, зокрема Законом України «Про страхування». Існують дві стадії у процесі укладання договору: 1) пропозиція однієї сторони іншій вступити в договірні відносини — оферта; 2) одер­жання і прийняття пропозиції іншою стороною — акцепт, що вказує на згоду останньої укласти договір на умовах, закладених у пропозиції.

Питання про правову характеристику — оферту — не може розглядатися без урахування теоретичних положень, розроблених наукою, та постанов цивільного законодавства.

Пропозиція щодо укладання договору може визначатись як оферта, якщо вона відповідає ряду необхідних ознак, зокрема, з оферти має випливати волевиявлення щодо укладання договору, а не просто наводитися інформація про можливість укладання договору. Оферта має бути адресована конкретній особі.

Законодавче визначення оферти і перелік ознак, яким вона має відповідати, передбачено в цивільному законодавстві. Згідно з ним пропозиція щодо укладання договору одній або кільком конкретним особам є офертою, якщо вона достатньо визначена і відбиває намір особи, яка внесла пропозицію, вважати себе пов’язаною договором у разі її прийняття (акцепту). Пропозиція вважається достатньо визначеною, якщо в ній зазначені істотні умови договору або порядок його визначення.

Законодавство розрізняє порядок укладання договорів залежно від пропозиції, зробленої однією зі сторін з визначенням строків для відповіді або без їх визначення.

Коли пропозиції укласти договір зроблено із вказівкою строку для відповіді, момент укладення договору встановлюється залежно від того, в усній чи письмовій формі подано пропозицію. У першому випадку договір визначається укладеним, якщо інша сторона терміново повідомила особу, яка внесла пропозицію, про прийняття цієї пропозиції.

В іншому випадку угода вважається досягнутою і договір укладеним, якщо повідомлення про прийняття пропозиції одержано до строку, встановленого законодавством, а якщо такий строк не встановлений, — у межах необхідного для цього часу.

До форми договору страхування застосовують загальні правила, установлені для форми угоди.

Якщо згідно із законодавством або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, то він може бути укладений складанням одного документа, підписаного сторонами, обміну листами, телетайпограмами і т. ін., а також підписаний стороною, яка їх надсилає.

Законодавство передбачає, що для укладання договору страхувальник подає страховикові письмову заяву встановленої форми або іншим способом повідомляє про свій намір укласти договір страхування.

Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки письмова заява страхувальника, а й письмова згода страхової організації на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво (страховий поліс), видане страховиком.

6.4. Вирішення спорів і припинення дії договору

Згідно з чинним в Україні законодавством усі спори за договорами, у тому числі й за договорами страхування, підлягають вирішенню в суді.

Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:

  1. закінчення терміну дії;

  2. виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі;

  3. несплати страхувальником страхових платежів у встановлені в договорі терміни. При цьому договір вважається достроково припиненим у разі, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня висунення такої вимоги страхувальникові, якщо інше не передбачено умовами договору;

  4. ліквідації страхувальника — юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності за винят­ком випадків, передбачених статтями 21—23 Закону «Про страхування»;

  5. ліквідації страховика в порядку, установленому законодавством України;

  6. прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

  7. в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дія договору страхування може бути достроково припинена за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов’язана повідомити іншу не пізніш як за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, здійснених за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком положень договору страхування, то останній повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає страхувальникові страхові платежі за час дії договору з вирахуванням витрат на ведення справи, визначених нормативом у розмірі страхового тарифу, виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення договору страхування не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безготівковій формі.

Правові наслідки, пов’язані з достроковим розірванням договору, визнаються залежно від того, допущені чи ні будь-якою зі сторін порушення правил страхування. Так, у разі дострокового припинення договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому внески за відкиданням певних витрат на ведення справи. Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком правил страхування, страхові внески повертаються страхувальникові за відкиданням витрат на ведення справи.

При укладанні договорів страхування Законом України «Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про страхування”» передбачено особливі умови врегулювання відмови у питаннях, пов’язаних з виплатою страхових сум (страхового відшкодування), причому підставою для відмови страховика у виплаті страхових сум (страхового відшкодування) може бути таке:

  1. навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов’язані з виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

  2. вчинення страхувальником — громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

  3. подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування;

  4. отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у заподіянні;

  5. несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

  6. інші випадки, передбачені законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у виплаті страхових сум, якщо це не суперечить законодавству України. Рішення про відмову у виплаті страхових сум приймається страховиком у термін, не більший від передбаченого правилами страхування, та повідомляється страхувальникові в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика щодо виплати страхових сум може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

Договір страхування вважається недійсним з часу його укладання у випадках, передбачених цивільним законодавством України. Крім того, відповідно до цього Закону договір страхування визнається недійсним також у разі:

  1. коли його укладено після страхового випадку;

  2. коли об’єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили. Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

ТЕСТ 6. Договори страхування

1. Чи існує різниця між такими документами, як «страховий договір», «страховий поліс», «страхове свідоцтво»?

а) Існує незначна різниця;

б) різниці немає;

в) є різниця відносно договорів страхування життя;

г) є різниця відносно договорів страхування інвестицій.

2. На який мінімальний термін може бути укладено страховий договір?

а) Зі страхування життя;

б) зі страхування майна громадян;

в) з обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

г) страхування здоров’я на випадок хвороби;

д) страхування фінансових ризиків.

3. Чи існують законодавчі обмеження на максимальний термін страхування за одним договором?

а) Так;

б) ні;

в) є обмеження по договорах:

1) страхування від нещасних випадків;

2) страхування майна.

4. Хто може припинити дію договору страхування?

а) Страхувальник;

б) ліга страхових організацій;

в) страховик;

г) судові органи;

д) уповноважений орган (Міністерство фінансів України).

5. Чи можна протягом строку дії договору страхування вносити зміни до його змісту?

а) Так;

б) ні;

в) з дозволу Уповноваженого органу (Міністерства фінансів);

г) з дозволу Кабінету Міністрів України;

д) з дозволу Верховної Ради України.




Розділ 6. Договори страхування


Розділ 6 ДОГОВОРИ СТРАХУВАННЯ
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации