Кравчук О.М., Лещук В.П. Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва - файл n1.doc

приобрести
Кравчук О.М., Лещук В.П. Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва
скачать (6953 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc6953kb.16.09.2012 13:44скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
ТЕМА 2. ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСУВАННЯ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА РІЗНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ

2.1. Характеристика організаційно-правових форм підприємницької діяльності

Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності треба вважати вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників (мірою відповіда­льності, системою оподаткування, потребою у фінансових коштах, можливістю зміни власника, управлінськими здібностями підприєм­ця тощо). Суб'єкти підприємництва можуть бути організовані у різних організаційно-правових формах. Повна їх класифікація подана в додатку Б. Визначимо, що розуміємо під терміном «суб'єкти господарювання». У Господарському кодексі України зазначено, що «суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарсь­ких прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть від­повідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна». Вони бувають таких видів:

  1. господарські організації - юридичні особи, створені від­повідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

  2. громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відпові­дно до закону як підприємці;

  3. філії, представництва, інші відокремлені підрозділи гос­подарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб'єкти підприємництва реалізують свою господарську ком­петенцію на основі права власності, права господарського відан­ня, права оперативного управління та права оперативно-господарського використання майна. Можна зустріти і такі дефі­ніції терміну «суб'єкти господарювання»: 1) господарські органі­зації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи; 2) відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господар-

62

ьких організацій можуть діяти лише на основі права оператив-господарського використання майна, без статусу юридичної

особи. ...

Суб єкти господарювання є шституційними одиницями наці­ональної економіки України. Інституційна одиниця - це госпо­дарська одиниця, основними ознаками якої є:

_ право самостійного володіння товарами та активами від власного імені, що надає їй можливість обмінюватися правами власності на ці товари й активи при операціях з іншими одини­цями;

- здатність приймати самостійні економічні рішення і здій­
снювати господарську діяльність, за яку вона сама несе пряму
відповідальність і відповідає перед законом;

здатність приймати фінансові та інші зобов'язання від свого імені, а також укладати договори;

- існування для неї повного набору рахунків, включаючи
баланс активів і пасивів, або практичної можливості - як з еко­
номічної, так і з юридичної точки зору - щодо підготовки повно­
го набору рахунків, а також статистичної звітності в разі необ­
хідності. Інституційна одиниця вважається резидентом певної
країни тоді, коли вона має центр економічного інтересу (місцез­
находження житла, виробництва чи інших приміщень), що зна­
ходиться на економічній території цієї країни , та коли вона бере
участь в економічній діяльності країни протягом необмеженого
або досить тривалого періоду (рік або більше), а також керується
законодавством цієї країни. Резидентом є також інституційна
одиниця, що тимчасово знаходиться на території іншої країни та
проводить діяльність в інтересах своєї країни.

Інституційні одиниці - нерезиденти, що здійснюють операції з резидентними шституційними одиницями або мають з ними

«Економічна територія країни» - це географічна територія, що перебуває під юрисдикцією уряду даної країни, у межах якої відбувається вільне пе­ресування людей, товарів та капіталів. До економічної території включа­ються повітряний простір над нею, територіальні води і та частина конти­нентального шельфу, який розташований у міжнародних водах, щодо якої краща користується виключним правом на вилов риби чи видобуток на шельфі палива або інших корисних копалин. Крім того, до економічної території належать вільні зони, приписані (митні) склади та підприємства, експлуатація яких здійснюється під контролем митних органів. До неї та-{°ж входять територіальні анклави, які розташовані на території інших Ращ (території посольств, консульств, військових баз, наукових станцій).

63

інші економічні зв'язки, утворюють групу, яка вважається за за­гальноприйнятою міжнародною методологією СНР'93 самостій­ним сектором «інший світ», призначеним для оцінки зовнішньое­кономічної діяльності. До складу «іншого світу» входять певні нерезидентні інституційні одиниці, що знаходяться у географіч­них рамках країни, наприклад, іноземні анклави, такі як посольс­тва, консульства, військові бази, міжнародні організації тощо. Інституційні одиниці поділяються на дві великі групи:

Основними видами юридичних осіб є корпорації'' (включаю­чи квазікорпорації), некомерційні організації, органи державного управління.

Корпорації - це інституційні одиниці, що створені спеціально з метою ринкового виробництва товарів та послуг і є джерелами прибутку чи іншої фінансової вигоди для своїх власників. Кор­порації знаходяться у приватній власності акціонерів і пайовиків, відповідальність кожного з яких обмежена розміром капіталу, вкладеного в акції. Квазікорпорації - це унітарні підприємства, тобто такі, що створюються одним засновником (власником), а в усьому іншому не відрізняються від корпорацій. Квазікорпораці-ями є державні, комунальні підприємства, підприємства спожив­чої кооперації, приватні підприємства, створені на основі прива­тної власності одного громадянина, а також іноземні підприємства.

Некомерційна господарська діяльність (некомерційні ор­ганізації (НКО)) - це самостійна систематична господарська ді­яльність, здійснювана суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку12.

До ринкових НКО належать НКО, які надають товари та по­слуги за економічно значущими цінами, тобто за ціною, яка до-

11 Термін «корпорація» у контексті Класифікації інституційних секторів економіки використовується як узагальнюючий термін для господарських товариств.

12

Ст. З Господарського кодексу України: за станом на ЗО квіт. 2009 р. // Відомості

Верховної Ради України. -№ 18, № 19-20, №21-22.-2003.

64

оЛяє вплинути на рівень попиту. З іншого боку, статус НКО дозволяє їм мати додаткові кошти у вигляді добровільних пожер­твувань приватних осіб, корпорацій або органів державного праВління, за рахунок яких вони можуть одержати активи, що приносять значні доходи від власності.

До неринкових належать НКО, які надають основну частину товарів і послуг безкоштовно або за цінами, які не мають еконо­мічного значення. Головним джерелом фінансування для них є кошти державного бюджету, регулярні внески їхніх членів, по­жертвування, інші трансферти, а також доходи від власності. У складі неринкових НКО виділяють дві основні групи:

—НКО, які контролюються і в основному фінансуються ор­ганами державного управління;

— НКО, які обслуговують домогосподарства.

Домашні господарства (домогосподарства) - це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогоспо-дарство може складатися з однієї особи.

Відповідно до своїх функцій та структури економіки України інституційні одиниці - резиденти групуються в п'ять інституцій-них секторів економіки:

65

НКО, які є ринковими виробниками, а також неринкових НКО які контролюються та в основному фінансуються органами дері жавного управління. Виділяються такі типи НКОДГ політичні партії та інші громадські організації; благодійні організації і ф0_ нди; соціально-культурні підрозділи нефінансових і фінансових корпорацій).

При віднесенні інституційних одиниць до певного сектору або підсектору економіки України враховується їхня організаційно-правова форма господарювання, форма власності та вид економі­чної діяльності (додаток Б), перелік яких визначають відповідно Класифікації організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ) та Класифікації форм власності (КФВ), які затвердже­но наказом Держспоживстандарту України від 28 травня 2004 р. № 97, а також Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), яку затверджено наказом Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. №441.

Основними критеріями та чинниками, які слід враховувати, приймаючи рішення щодо вибору форми організації бізнесу є:

  1. Рівень відповідальності власників та їх кількість. Розріз­няють форми підприємницької діяльності з обмеженою відпові­дальністю власників за зобов'язаннями підприємства, з необме­женою відповідальністю, а також змішані форми. У світовій практиці спостерігається чітка тенденція до вибору форм органі­зації бізнесу з обмеженою відповідальністю, що пояснюється праг­ненням власників суб'єктів підприємництва обмежити свої ризи­ки величиною вкладів у власний капітал. До таких форм належать насамперед капітальні товариства (товариства з обмеженою відпові­дальністю (ТОВ) та акціонерні товариства (AT)).

  2. Можливості участі в управлінні справами суб 'єкта підп­риємництва та контролю за ним. Найважливіша функція влас­ників підприємства полягає в участі в управлінні його діяльніс­тю. Залежно від того, який обсяг капіталу планує інвестувати потенційний власник у бізнесову діяльність, його бачення свого місця в управлінні бізнесом, обирається та чи інша форма органі­зації підприємницької діяльності.

Реалізувати свої права з управління підприємством власник може безпосередньо або через уповноважені ним органи. Зазна­чені права можуть бути також делеговані наглядовій раді, вико­навчому або іншому органу, передбаченому статутом підприємс­тва. У цьому контексті для багатьох інвесторів важливу роль також відіграє можливість забезпечення анонімності їх участі у справах підприємства.

66

Участь в управлінні для власників означає:

. участь у визначенні основних напрямів діяльності суб'єктів підприємництва, затвердження його планів та звітів про їх вико­нання;

« обрання та відкликання членів виконавчих і контролюючих

органів (ревізійна комісія);

У капітальних товариствах (AT, TOB), кооперативах виконан­ня функції управління здійснюється через участь власників у за­гальних зборах товариства. Безпосереднє управління справами товариств покладається на виконавчі органи. Можливість участі в управлінні партнерствами залежить від ступеня правової відпо­відальності учасників. Так, управління справами командитного товариства здійснюють тільки учасники з повною відповідальніс­тю. Як правило, ці самі учасники виконують також функції вико­навчого органу.

3.Можливості фінансування. Форма організації бізнесу ви­значає також можливості та умови залучення власного і позичко­вого капіталу. Так, рівень кредитоспроможності підприємства значною мірою залежить від рівня відповідальності за борги, а також від розміру власного капіталу. Можливості використання різних інструментів фінансування залежать також від правових обмежень і рівня доступу суб'єкта підприємництва до ринку ка­піталів, зокрема: публічні AT можуть залучати кошти шляхом емісії акцій та облігацій;

4. Умови передачі права власності та правонаступнщтво (порядок та затрати коштів і часу на вихід з числа власників суб'єкта підприємництва чи набуття права власності). Якщо кор­поративні права підприємств мають вільний обіг на фондовій бі­ржі чи іншому організованому ринку капіталів, то процедура пе­редачі права власності є спрощеною. Якщо ж йдеться про підприємства із замкненим колом можливих власників, то проце­дура передачі права власності на них є дещо ускладненою і су­проводжується підвищеними накладними витратами. Приймаючи

67

відповідні рішення, слід також враховувати, що за деяких обста­вин позбутися права власності на суб'єкт господарювання можна лише у разі його реорганізації чи ліквідації. Останній варіант, як правило, пов'язаний з додатковими затратами.

  1. Умови оподаткування суб'єктів підприємництва різних форм організації бізнесу. В цілому для всіх видів підприємств встановлені однакові умови оподаткування. Особливості передбачені для приватних підприємців, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи; для підприємств, які за встановле­ними критеріями належать до малого бізнесу; для підприємств з іноземними інвестиціями (при репатріації доходів). Окрім цього, певні особливості встановлені для оподаткування об'єднань суб'єктів підприємництва.

  2. Накладні витрати, зумовлені окремими формами організа­ції бізнесу. Для різних форм організації бізнесу характерний різ­ний рівень накладних витрат як при заснуванні, так і при здійс­ненні поточної фінансово-господарської діяльності. Ці витрати пов'язані з особливостями ведення фінансового та податкового обліку, складання звітності, із залученням додаткового капіталу, організацією управління тощо. Прикладом специфічних наклад­них витрат можуть бути емісійні витрати, витрати на обов'язкові аудиторські перевірки, обов'язкову публікацію звітності в засо­бах масової інформації, організацію зборів власників тощо. Окрім цього, слід приховувати законодавчі вимоги щодо мініма­льного розміру статутного капіталу для різних форм бізнесової діяльності.

  3. Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності формам організації бізнесу. Наприклад, банки можуть створюва­тися лише у формі AT чи ТОВ, страховики - юридичні особи - у формі акціонерних, повних, командитних товариств або това­риств з додатковою відповідальністю, ломбарди - у формі пов­них товариств. Дозвіл на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів можуть отримати AT, статутний капітал яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, ТОВ, то­вариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства, для яких операції з цінними паперами становлять ви­ключний вид їх діяльності.

На фінансування суб'єктів підприємництва залежно від орга­нізаційно-правової форми господарювання впливає ризик фінан­сової неспроможності і доступ до фінансових ринків (табл. 2.1).

68

Таблиця 2.1 Особливості фінансування суб'єктів підприємництва в залежності від організаційно-правової форми господарювання

Організаційно-правова форма гос­подарювання

Ризик фінансової неспроможності

Доступ до фінансових та грошових ринків

Індивідуальне власне підприємство, зміша­не товариство, ТОВ, повне товариство

Високий

Надзвичайно обмежений Малоймовірне викорис­тання бюджетних коштів. Винахідливість керівника у пошуках потрібного обсягу грошових коштів.

Державне, муніципа­льне підприємство

Високий та підпри­ємство може існу­вати за рахунок допомоги держави

Надзвичайно обмежений. Можливість використан­ня бюджетних коштів.

Корпорація (AT)

Середній

Відкритий через залучен­ня коштів акціонерів.

Об'єднання організа­цій (спілки, ПФГ, асоціації, концерни, консорціуми)

Низький

Широкий доступ до фінан­сових та грошових ресур­сів. Можливе використан­ня коштів різних фондів.

2.2. Фінансова діяльність господарських товариств

До господарських товариств відносяться акціонерні, повні, командитні товариства, товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Акціонерні товариства (AT)

Рівень відповідальності власників та їх кількість. Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вар­тості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акці­онери не відповідають за зобов'язаннями товариства, але несуть ризик збитків, пов'язаний з діяльністю товариства, тільки в ме­жах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акці­онери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зо­бов'язаннями товариства у межах несплаченої частини вартості належних їм акцій. До акціонерних товариств належать: публічне акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися

69

публічно та приватно; приватне (закрите) акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розпо­всюджуватися публічно, тобто купуватися та продаватися на бі­ржі. Кількісний склад акціонерів приватного AT не може пере­вищувати 100 акціонерів. Засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, упов­новаженого управляти комунальні^:.; майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснуван­ня. Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб. Засновниками може укладатися засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і фор­ма оплати вартості акцій, строк дії договору. Для створення акці­онерного товариства засновники повинні провести закрите (при­ватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства. Засновники не­суть солідарну відповідальність13 за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства. Публічне акціонерне това­риство зобов'язане мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на якій розміщується інформація, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства.

Можливості участі в управлінні справами суб 'єкта підприєм­ництва та контролю за ним. Загальні збори є вищим органом ак­ціонерного товариства. Акціонерне товариство зобов'язане щоро­ку скликати загальні збори (річні загальні збори). Річні загальні збори товариства проводяться не пізніше 30 квітня наступного за

13 Солідарна відповідальність характеризується тим, що в разі її застосу­вання суб'єкт вправі притягти до відповідальності як усіх боржників разом, так і кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Більш того, суб'єкт, який не одержав повного задоволення від одного з солідарних боржників, має право вимагати недоодержане з решти солідарних боржників. При цьому солідарні боржники залишаються зо­бов'язаними доти, доки зобов'язання не погашено повністю. Отже, ця відповідальність застосовується за принципом: «один за всіх і всі за одно­го» і є найвигіднішою для суб'єкта. Зазначимо, що боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором.

70

звітним року. Не рідше ніж раз на три роки до порядку денного загальних зборів обов'язково вносяться питання анулювання акцій та їх консолідації і дроблення. У загальних зборах акціонерного товариства можуть брати участь особи, включені до переліку акці­онерів, які мають право на таку участь, або їх представники. На загальних зборах за запрошенням особи, яка скликає загальні збо­ри, також можуть бути присутні представник аудитора товариства та посадові особи товариства незалежно від володіння ними акці­ями цього товариства, представник органу, який відповідно до ста­туту представляє права та інтереси трудового колективу. Перелік акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах, склада­ється в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України. На вимогу акціонера товариство або особа, яка веде облік права власності на акції товариства, зобов'язані надати інформацію про включення його до переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах. Наявність кворуму загальних зборів визначається реєстраційною комісією на момент закінчення реєстрації акціонерів для участі у загальних зборах акціонерного товариства. Загальні збори акціонерного товариства мають кворум за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є вла­сниками не менш як 60 % голосуючих акцій. Для вирішення пи­тання, право голосу з якого надається власникам привілейованих акцій, або питання, при розгляді якого голоси власників привіле­йованих акцій товариства підраховуються окремо, загальні збори вважаються такими, що мають кворум з таких питань, за умови реєстрації для участі у загальних зборах також акціонерів, які су­купно є власниками не менш ніж 60 % привілейованих акцій (ко­жного класу привілейованих акцій), що є голосуючими з цього пи­тання. Одна голосуюча акція надає акціонеру один голос для вирішення кожного з питань, винесених на голосування на загаль­них зборах акціонерного товариства, крім проведення кумулятив­ного голосування. Право голосу на загальних зборах акціонерного товариства мають акціонери - власники простих акцій товариства, а у окремих випадках також акціонери - власники привілейованих акцій товариства, які володіють акціями на дату складення перелі­ку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах. Акці­онер не може бути позбавлений права голосу. Обраними до складу органу акціонерного товариства вважаються кандидати, які набра­ли найбільшу кількість голосів серед тих, хто набрав більш як 50 % голосів. Рішення загальних зборів з загальних питань прий­мається більш як трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості. Статутом приватного товариства можуть бути перед-

71

бачені інші питання, рішення щодо яких приймаються трьома чве­ртями голосів акціонерів від загальної їх кількості. Позачергові загальні збори акціонерного товариства скликаються наглядовою радою: 1) з власної ініціативи; 2) на вимогу виконавчого органу - в разі порушення провадження про визнання товариства банкрутом або необхідності вчинення значного правочину; 3) на вимогу реві­зійної комісії (ревізора); 4) на вимогу акціонерів (акціонера), які на день подання вимоги сукупно є власниками 10 і більше відсотків простих акцій товариства; 5) в інших випадках, встановлених за­коном або статутом товариства. У випадках, передбачених стату­том акціонерного товариства з кількістю акціонерів не більше 25 осіб, допускається прийняття рішення методом опитування. У та­кому разі проект рішення або питання для голосування надсила­ється акціонерам - власникам голосуючих акцій, які повинні у пи­сьмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з дати одержання повідомлення від останнього акціонера -власника голосуючих акцій всі акціонери - власники голосуючих акцій повинні бути в письмовій формі проінформовані головою зборів про прийняте рішення. Рішення вважається прийнятим у разі, якщо за нього проголосували всі акціонери - власники голо­суючих акцій. Наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компе­тенції, контролює та регулює діяльність виконавчого органу. В акціонерних товариствах з кількістю акціонерів - власників прос­тих акцій 10 осіб і більше створення наглядової ради є обов'язковим. У товаристві з кількістю акціонерів - власників простих акцій 9 осіб і менше у разі відсутності наглядової ради її повноваження здійснюються загальними зборами. У такому разі передбачені цим Законом повноваження наглядової ради з підго­товки та проведення загальних зборів здійснюються виконавчим органом, якщо інше не встановлено статутом акціонерного това­риства. Одна й та сама особа може обиратися до складу наглядової ради неодноразово. Член наглядової ради не може бути одночасно членом виконавчого органу та/або членом ревізійної комісії (реві­зором) цього товариства. Кількісний склад наглядової ради вста­новлюється загальними зборами. До складу наглядової ради в то­вариствах з кількістю акціонерів - власників простих акцій від 100 до 1000 осіб повинні входити не менше ніж п'ять осіб, з кількістю понад 1000 - не менше ніж сім осіб, а в товариствах з кількістю акціонерів - власників простих акцій понад 10 000 осіб - не менше ніж дев'ять осіб. Якщо кількість членів наглядової ради становить менше половини її кількісного складу, товариство протягом трьох

72

місяців має скликати позачергові загальні збори для обрання реш­ти членів наглядової ради, а в разі обрання членів наглядової ради шляхом кумулятивного голосування - для обрання всього складу наглядової ради. Голова наглядової ради акціонерного товариства обирається членами наглядової ради з їх числа простою більшістю голосів від кількісного складу наглядової ради, якщо інше не пе­редбачено статутом товариства або положенням про наглядову раду. Наглядова рада має право в будь-який час переобрати голову наглядової ради. Для проведення перевірки фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства загальні збори обирають ревізійну комісію (ревізора). В акціонерних товариствах з кількістю акціонерів - власників простих акцій товариства до 100 осіб запроваджується посада ревізора (або обирається ревізійна комісія), а в товариствах з кількістю акціонерів - власників прос­тих акцій товариства більш як 100 осіб обов'язково обирається ре­візійна комісія. Члени ревізійної комісії в таких товариствах оби­раються виключно шляхом кумулятивного голосування з числа фізичних осіб, які мають цивільну дієздатність. Голова ревізійної комісії обирається членами ревізійної комісії з їх числа простою більшістю голосів від кількісного складу ревізійної комісії, якщо інше не передбачено статутом або положенням про ревізійну комі­сію акціонерного товариства.

Можливості фінансування. Фінансування акціонерного това­риства може здійснюватися за рахунок надходження коштів від емісії акцій (простих і привілейованих), випуску облігацій, цін­них паперів, що конвертуються в акції (конвертовані облігації), опціонів на придбання акцій. Окрім цього, джерелом поповнення капіталу може бути тезаврований прибуток, банківські та комер­ційні позички.

Умови передачі права власності та правонаступництво. Пе­редача права власності відбувається на фондовій біржі за посере­дництвом андеррайтерів.

Умови оподаткування суб 'єктів підприємництва різних форм організації бізнесу. Акціонерні товариства сплачують усі податки, передбачені законодавством для суб'єктів господарювання - юри-

Кумулятивне голосування - голосування під час обрання органів това­риства, коли загальна кількість голосів акціонера помножується на кількість членів органу акціонерного товариства, що обираються, а акціонер має право віддати всі підраховані таким чином голоси за одного кандидата або розподілити їх між кількома кандидатами.

73

дачних осіб на загальних підставах. Згідно з чинними норматив­ними актами юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльно­сті будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не переви­щує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн грн, можуть перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва. Юридична особа, яка перейшла на спро­щену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно оби­рає одну з таких станок єдиного податку: 6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акциз­ного збору в разі сплати ГЩВ або 10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, в разі включення ПДВ до складу єдиного податку. Суб'єкт підприє­мництва, який сплачує єдиний податок, не с платником таких ви­дів податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб опода­ткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 %; податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю; збору на спеціа­льне використання природних ресурсів; нарахувань на заробітну плату; комунального податку, інших податків і зборів, передбаче­них системою оподаткування України.

Накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бі­знесу, та законодавчі вимоги. До накладних витрат, які в цілому збільшують вартість залучення власного капіталу, належать: витра­ти на оплату послуг незалежного оцінювача вартості майна AT; ви­трати, пов'язані з друкуванням звітності; оплата послуг фінансових посередників і реєстраторів; витрати на аудиторські перевірки; ви­трати, пов'язані з емісією акцій; витрати на проведення зборів акці­онерів; витрати, пов'язані з наданням Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) інформації про майновий стан і фінансово-господарську діяльність товариства тощо. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний капітал акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівале­нтної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мі­німальної заробітної плати, діючої на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. У разі заснування акціонерного товарист­ва його акції підлягають розміщенню виключно серед його заснов­ників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про ре­єстрацію першого випуску акцій. Кожний засновник акціонерного товариства повинен оплатити повну вартість придбаних акцій Д°

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


ТЕМА 2. ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСУВАННЯ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА РІЗНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации