Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі - файл n1.doc

приобрести
Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі
скачать (2306 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc2306kb.16.09.2012 07:56скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

4*

51

На завідувача кафедри покладаються такі завдання:

На викладацький склад кафедри покладаються такі завдання:

52

Інститут кураторства у вищому навчальному за­кладі

З метою забезпечення загального ефективного керівництва навчально-виховним процесом, а також розвитку творчих здібно­стей майбутніх фахівців у кожну студентську групу призначаєть­ся керівник-наставник (куратор). Куратори академічних груп під­бираються деканатом із числа провідних, найбільш досвідчених педагогів і затверджуються на засіданні ради відповідного факу­льтету. Керівник-наставник закріплюється за академічною гру­пою на весь період навчання студентів у вузі, що дозволяє йому глибоко вивчити кожного студента, досягти послідовності в ідейно-виховній роботі на кожному курсі.

Організаційну роботу серед студентів куратор проводить згі­дно з планом на семестр, який затверджується на засіданні ка­федри. В ньому повинні бути відображені основні напрями ідейно-виховної й навчальної роботи, її форми, методи і конкре­тні заходи.

Кафедра один раз за семестр на своєму засіданні заслуговує звіти кожного керівника-наставника про проведені в групі захо­ди, ефективність ідейно-виховної роботи, її вплив на рівень на­вчально-творчої діяльності студентів і трудової дисципліни.

Для систематичного контролю за діяльністю керівників-наставників та поліпшення навчально-виховного процесу деканат обирає старшого куратора факультету. Його кандидатура затвер­джується на засіданні ради. Старший куратор разом із завідува­чами кафедр здійснює загальне керівництво діяльністю керівни-ків-наставників (відвідує заняття кураторів зі студентами, вивчає досвід роботи кращих керівників-наставників, організовує семі­нари, підводить загальні підсумки кураторської роботи на факу­льтеті).

Декан факультету регулярно на засіданнях ради виносить на обговорення питання про роботу кураторів, заслуховуючи звіт старшого куратора.

Куратор студентської групи зобов 'язаний:

• сприяти формуванню студентського колективу, його гро­
мадської свідомості, високій успішності, зразковій поведінці і

53

морально-етичних якостей студентів шляхом періодичного про­ведення бесід зі студентами про раціональний режим і культуру розумової праці, систему їх самостійної роботи, моральні і духо­вні цінності;

Куратор академічної групи має право:

54

Участь викладачів кафедри в контролі за якістю навчально-виховного процесу

Викладачі кафедри беруть участь у контролі рівня засвоєння знань студентами, використовуючи для цього різні види контролю:

Викладач у своїй діяльності використовує різні форми поточ­ного контролю засвоєння знань студентами (з урахуванням моти­вації студента):

Відвідування занять контролюють старости груп (облік відсу­тніх). Викладачеві доцільно теж стежити за відвідуванням навча­льних занять (особливо лекцій). При цьому бажано контролювати не тільки відвідування, а й визначати позитивну активність сту­дентів балами рейтингу. Для цього викладач перед лекцією має роздати старостам груп карту оцінювання творчої активності студентів, а в кінці зібрати і проаналізувати результати. Поіменна перекличка з боку викладача — це архаїзм і розтринькування часу.

Контроль повинен бути попереджувальним, стимулюючим, а не застрашливим (гнітючим, тим більше караючим). Викладач — не наглядач, а насамперед консультант. Він не повинен втрачати контакт зі студентами протягом усього періоду вивчення навча­льної дисципліни що, на жаль, вдається далеко не кожному.

Важливо, щоб кафедра була для студента місцем його фахо­вих інтересів і розвитку творчих здібностей. Необхідно створити такі умови, щоб кафедральне середовище спонукало його до роз­витку, становлення і вибору сфери його майбутньої діяльності як професіонала — менеджера, економіста, підприємця, викладача, вченого тощо.

55

Форми контролю роботи викладачів з боку завідувача кафед­рою включають: постановку відповідних питань на засіданнях кафедри; надання і перевірка індивідуальних завдань; контроль тематичних планів, робочих програм, методичного забезпечення; відвідування лекцій, практичних занять викладачів з їх наступ­ним обговоренням; аналіз «відхилень», «сигналів», результатів опитування студентів про роботу викладачів; аналіз результатів контрольно-кваліфікаційних робіт, державних і семестрових іс­питів; аналіз наукової роботи (видавнича активність, організація науково-дослідної роботи студентів).

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

  1. Навчально-методичний комплекс і його складові.

  2. Освітньо-професійна програма (ОПП) підготовки спеціа­лістів.

  3. Освітньо-професійна характеристика (ОПХ) фахівця.

  4. Навчальний план, його структура і порядок реалізації.

  5. Графік навчального процесу, його роль і порядок складання.

  6. Навчальна програма. Види навчальних програм.

  7. Робоча навчальна програма та її складові.

  8. Порядок розробки робочої програми.

  9. Тематичний план, його зміст і порядок затвердження.




  1. Навчальне навантаження викладача і його види.

  2. Структура робочого часу викладача.

  3. Графік робочого часу викладача, порядок його розроб­лення.

  4. Роль кафедри в управління навчшіьним процесом.

  5. Зміст навчальної, методичної і наукової роботи кафедри.

  6. Функції завідувача і викладацького складу кафедри.

  7. Функції і права куратора академічної групи.

  8. Участь викладачів кафедри в контролі за якістю навча­льно-виховного процесу.

56

«Вчитель готується до хорошого уроку все

життя... Така духовна і філософська основа

нашої професії і технології нашої праці: щоб

дати учню іскорку знань, вчителю треба

усмоктати ціле море світла»

В. О. Сухомлинський

МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИКЛАДАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН

4.1. Методика читання лекцій.

  1. Методика проведення практичних і семінарських занять.

  2. Методика оцінювання знань, умінь і навичок (при­ймання іспитів і заліків).

  3. Методика організації курсового й дипломного про­ектування.

  4. Організація практичної підготовки спеціалістів.

  5. Організація самостійної та індивідуальної роботи студентів.

Етапи підготовки лекції. Особливості використання лек­тором лінгвістичних, паралінгвістичних і кінетичних засо­бів впливу на аудиторію. Критерії оцінювання лекторської майстерності. Форми й порядок проведення практичних занять. Методи раціональної організації самостійної робо­ти студентів. Розроблення екзаменаційних білетів. Підго­товка й проведення іспиту і заліку. Порядок проведення державного іспиту. Форми самостійної роботи студентів та ії контроль з боку викладача.

4.1. Методика читання лекцій

Лекція— основна форма проведення навчальних за­нять у вищому навчальному закладі, яка призначена для засвоєн­ня теоретичного матеріалу. Як правило, лекція охоплює основ­ний теоретичний матеріал окремої чи декількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навча­льною програмою. Можливе читання проблемних лекцій, зміст яких стосується даної дисципліни, але не охоплений навчальною

57

програмою. Такі лекції проводяться провідними вченими-фахів-цями для студентів і працівників вузів у спеціально відведений час. Лекції читають професори і доценти (викладачі) вузу. У ви­ключних випадках читання лекцій дозволяється викладачам за відповідним рішенням кафедри.

Лектор, якому доручено читати курс лекцій, зобов'язаний пе­ред початком відповідного семестру подати на кафедру конспект лекцій (авторський підручник, навчальний посібник), контрольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом і програмою для цієї дисципліни. Лектор зо­бов'язаний дотримуватися навчальної програми за темами лек­ційних занять, але не обмежуватися в питаннях трактування на­вчального матеріалу, формах і способах доведення його сту­дентам.

Лекція з елементами проблемного навчання починається не з оголошення теми лекції, а зі створення перед студентами про­блемної ситуації, вирішуючи яку разом з аудиторією, лектор уво­дить своїх слухачів у світ знань нової інформації. Після того як удалося сформулювати проблему, її необхідно структурувати на 2—3 проблемні питання (у звичайних лекціях це еквівалентно основним питанням лекції). Тепер кожна проблема повинна бути сформульована самостійно. Кількість проблемних питань зале­жить від змісту проблеми та вміння педагога розчленити інфор­мацію на самостійні «порції» закінченої інформації. Кожна про­блема повинна бути чітко сформульована. Після структурування проблеми, окремі проблемні питання розміщуються у визначеній за значущістю послідовності, у якій рішення однієї проблеми сприяло б постановці наступної. Розроблена послідовність про­блемних ситуацій представляє план лекції в традиційному його розумінні.

Підготовка до виступу на лекції

Ораторське і педагогічне мистецтво — це засіб впливу на лю­дей і одночасно засіб керування ними. Успіх приходить, якщо ми враховуємо інтереси людей, їх психологічні особливості, потре­би, сприйняття і розуміння ситуації. Ораторське мистецтво — це мистецтво підготовки промови з конкретним впливом на розум, почуття і волю слухачів. Головне правило лектора — знати кому, що, де і як сказати. Відомий римський оратор Марк Тулій Цице­рон у своїй праці «Три трактати оратора» зазначав, що для досяг­нення мети під час своєї промови оратор повинен робити три ре­чі: 1) переконливо доводити свої ідеї; 2) впливати на волю і

58

почуття слухачів; 3) доставляти задоволення аудиторії. Тому ус­піх публічного виступу, як і тисячі років тому, залежить від знання прийомів ораторського мистецтва, культури мовлення і невпинної праці. Нагадаймо заповідь ораторського мистецтва: «Поетами народжуються, а ораторами стають».

Гарну мову дуже часто порівнюють з деревом, що росте, де корінь — спонукальний мотив, стовбур — головне питання, гіл­ки — допоміжні питання, листки — порівняння, квіти — ритори­чні прийоми. Результативність лекції залежить від багатьох фак­торів, зокрема, від ситуації, у якій вона читається; типу аудитори, з якою викладач працює; індивідуальних якостей самого лектора та ін. Студенти жартують над викладачами, виділяючи такі типи лекторів: «півні» — скльовують текст із конспектів; «солов'ї» — ті, що «співають», не дивлячись не тільки в конспект, а й на ау­диторію; «маятники» — постійно бігають по аудиторії, тримаючи в руках картки з опорним текстом. Ознакою ефективного, успіш­ного лектора, що вміє працювати з аудиторією, є здатність вико­ристовувати у своїй роботі сукупність стилів і жанрів виступів, усіх прийомів впливу на аудиторію, уміння швидко адаптуватися в новій ситуації.

Лекцію слід розглядати не тільки як засіб передачі інформації з голови викладача в голову студента. Насамперед лекція — це: засіб обміну думками; засіб полеміки (дискусії); форма управлін­ня навчально-творчою діяльністю студентів. У цьому контексті постає дуже важливе питання; чим визначається ораторська май­стерність педагога? Насамперед рівнем харизматичності, яскра­вою особистістю оратора, вмінням впливати на аудиторію, заці­кавити студентів практичною цінністю предмета, культурою мовлення. При цьому постійна праця і вдосконалення лекторсь­кої майстерності — умова гарного результату.

Чим більше ми врахуємо інтереси студентів, особливості їх сприйняття інформації, рівень підготовленості, потреби— тим більше в лектора шансів на успіх. Основою цього є вміння воло­діти словом, мистецтво викладача переконувати людей. Успіш­ному оволодінню лекторською майстерністю сприяє вивчення досвіду кращих ораторів, критичне оцінювання власного досвіду і прагнення до самовдосконалення.

За змістом і формою представлення інформації лекції поділя­ють на такі види: проблемні, інформаційні, підсумкові, консуль­таційні (оглядові), а за типом їх подачі слухачам — монологи (без акценту на реакцію аудиторії); діалоги (постійна взаємодія зі слухачами); дискусії (розкриття протиріч у ході лекції).

59

■■

Підготовка до лекції

Звичайно підготовка до лекції включає складання плану і пе­ріод збирання інформації. Після цього лектор структурує матері­ал і визначає час на його викладання. Лектору потрібно ретельно готуватися і відразу намітити: головні проблемні аспекти, змісто­вні елементи, технологічність викладання матеріалу, порядок і форми завершення лекції. При цьому бажано добирати приклади з практики і «моменти розрядки» (психологічного розвантаження аудиторії). Особливу увагу слід звернути на підбір наочних засо­бів (плакатів, таблиць, слайдів тощо). Важливо викладачеві на­лаштуватися на відповідну аудиторію (поставити себе на місце студента, який буде сприймати матеріал). Цей механізм психо­логічного «вживання» в інший образ у психології називається емпатією.

Крім матеріалу, викладеного в письмовій формі, існує екс­промт викладача, тобто ті факти, що згадуються за аналогією в процесі викладення основного матеріалу. Звідси висновок: ви­кладач повинен знати більше, ніж планує викласти за планом чи програмою.

Підготовка оратора до лекційного виступу

Ця підготовка включає такі етапи:

  1. визначення типу виступу, який може бути: інформаційний (дає конкретний опис, виявлену закономірність, пропонує визна­чені результати); пропагандистський (необхідно переконати ау­диторію, надихнути, залучити до участі тощо); комбінаційний;

  2. вибір стилю виступу, який може бути: науковим (характери­зується обґрунтованою аргументацією й академічністю); діловим (використовується серед підприємців, практиків); співбесідою (довірча розмова куратора з аудиторією);

  3. визначення варіантів промови: а) зачитувати з конспекту, б) відтворювати по пам'яті, в) викладати вільно або імпровізува­ти. У залежності від типу і способу підготовки вибирається інди­відуальний варіант читання лекції;

  4. визначення чіткої композиційної побудови лекції (вступ, основна частина, закінчення).

При цьому необхідно пам'ятати психологічну складову засво­єння інформації студентами залежно від форми подання інфор­маційного матеріалу. Наприклад, якщо студенти сприймають на­очний матеріал — працює зорова пам'ять, сприймають інфор­мацію на слух — слухова пам'ять, вступають у полеміку —

60

починають міркувати. Багатьма дослідженнями визначено, що для підвищення ефективності сприйняття інформації лектору необхідно використовувати комплексний підхід.

Кожен черговий лекційний матеріал викладач компонує на­вколо головної ідеї («опорної бази»). Бажано, щоб навчальний матеріал однієї лекції можна було розібрати за 2 академічні години (одна пара) з логічним її завершенням. Під час підготовки до ви­ступу варто пам'ятати, що для підвищення ефективності засвоєння навчального матеріалу необхідно дотримуватися таких вимог:

Для більш якісної підготовки до виступу психологи рекомен­дують лекторові шліфувати лекційний матеріал за такою послі­довністю: 1) виступ у собі (матеріал потрібно «пережити», щоб він мав особистий відбиток; 2) виступ для себе (внутрішній мо­нолог за текстом; 3) виступ для уявних слухачів (тренування до­повіді).

Психологи відмічають: існує три типи запам'ятовування сту­дентами навчального матеріалу: 1) безпосередній відбиток сен­сорної (почуттєвої) інформації; 2) короткочасне; 3) довгостроко­ве запам'ятовування.

Безпосередній відбиток сенсорної інформації у пам'яті люди­ни здійснюється системою, що утримує досить точну і повну ін­формаційну картину протягом дуже малого проміжку часу (до 0,5 с). У короткочасну пам'ять потрапляє вже інтерпретована ін­формація. Наприклад, якщо на сенсорному рівні ми сприймаємо звуки, то в короткочасну пам'ять потрапляють слова і фрази. Ко­роткочасна пам'ять здатна утримувати невеликий обсяг інформа­ції шляхом безупинного уявного повторення, що дозволяє швид­ко і безпомилково приймати рішення. Довгострокова пам'ять — найбільш важлива і найбільш складна із систем пам'яті. її єм­ність практично не обмежена і містить весь придбаний людиною досвід.

Викладач повинен вчитися полемізувати. Необхідність веден­ня дискусій виникає внаслідок незгоди в оцінках і думках з тими чи іншими питаннями. Викладачеві необхідно зважити на те, що студенти інколи прагнуть спростувати те, що доводить лектор. Для цього необхідно вміти аргументовано довести істину.

61

Читання лекції

У лекції визначальним є зміст. Мова не повинна бути склад­ною. Говорити потрібно просто, переконливо, відверто, зрозумі­ло. Залежно від мети лекції коригується структура і метод подачі матеріалу, уточнюється план, відбираються необхідні аргументи. Досвідчені лектори прагнуть завчасно врахувати склад, рівень та інтереси слухачів, їх настрій і можливу реакцію.

В основу лекції, що викладається за допомогою методу «опо­рної бази», покладено принципи базового нагромадження з кож­ного питання найбільш важливого матеріалу з метою підвищення продуктивності процесу навчання.

Основні принципи цього методу: виклад матеріалу великими часовими «порціями»; повторення викладеного кілька разів; зво­ротний зв'язок з аудиторією у вигляді обговорення матеріалу.

Для реалізації цих принципів необхідно, щоб кожна чергова лекція починалася з короткого змістовного огляду раніше викла­деного лекційного матеріалу — вікторин, з метою оцінки вхідно­го контролю знань і повнішого засвоєння інформації. На це ви­трачається близько 5—7 хв.

Технологія проведення вікторин будується з коротких запи­тань з можливістю швидких відповідей. При цьому доціль­но заохочувати студентів балами рейтингу за правильні відпо­віді. Можливий варіант, коли викладач пропонує студен­там самостійно готувати вікторини перед кожною лекцією по черзі.

Психологи визначають, що в лектора є три основні засоби впливу на аудиторію:

  1. лінгвістичні (зміст промови);

  2. паралінгвістичні (темп, інтонація, модуляція голосу тощо);

  3. кінетичні (жести, міміка, пози оратора).

У ході викладу лекційного матеріалу стежите за дотриманням граматичних норм і слововживання. Уникайте канцеляризмів, шаблонів, адже вони ускладнюють сприйняття інформації і нері­дко заплутують слухачів.

Спеціалісти в галузі лінгвістики радять лекторам уважно стежити за правильністю словосполучень, уникати багатослів­ності, повторення сказаного близькими за змістом словами. Ле­ктор повинен прагнути урізноманітнити свій лексичний запас, уникати штампів, ширше використовувати синоніми. При побу­дові пропозицій підбирайте слова з властивою їм семантикою і стилістичними особливостями. Лектору важливо знати не тільки

62

що сказати, але і як сказати. Наприклад, психологи відмічають, що зміною тону голосу лектор може подати на 40 % більше ін­формації.

Фахівці доводять, що приблизно третина слів оратора зай­ві. Тому прагніть уникнути зайвого багатослів'я і надмірної поспішності у викладенні матеріалу. Контролюйте темп і ритм мови. Оптимальним вважається темп зі швидкістю 120 слів за 1 хв.

Гстотно на зміст виступу впливають паузи. За багатьма дослі­дженнями паузи становлять 10—15 % часу промови лектора. Па­узи в ході виступу бувають різні: люфтпауза (для вдиху повітря), граматична (використовується для уважного читання текстової інформації), педагогічна (для осмислення і засвоєння інформації слухачами); «дірява» (лектор втратив хід мислення, забув інфор­мацію або не знає, що сказати далі).

Що робити лекторові, якщо він втратив послідовність висту­пу? Якщо маємо «діряву» паузу, досвідчені лектори в такому ви­падку радять скористатися однією із порад:

У ході виступу необхідно контролювати свою поведінку і стан слухачів, оскільки вони взаємозалежні. Слухачі дивляться на ле­ктора, стежать за його зовнішністю, жестами і мімікою. Необхід­но прагнути говорити природнім, невимушеним голосом. Особ­ливу увагу слід приділити жестикуляції. Хоча жести є результа­том наших душевних рухів, їх необхідно контролювати. При цьому жести можуть бути логічними (визначені тим, що гово-

63

риться) і емоційними. Уникайте механічних жестів: невиправдані і часті випади руками, енергійне і безглузде рубання повітря то­що. Позу під час виступу вибирайте стійку, але не одноманітну, щоб не стомлюватися.

Зверніть увагу на свою міміку, за допомогою якої можна пе­реконливо показати і гордість, і збурення, і сарказм тощо. Якщо, наприклад, удається сказати смішне при серйозному обличчі, то сказане виглядає ще більш смішним.

Особливого уміння від лектора потребує виклад матеріалу по пам'яті або із зоровою опорою на текст. Засвоєння матеріалу слухачами в даному випадку порівняно з його зчитуванням збі­льшується у три рази.

Роблячи начерки виступу, врахуйте, що при нормальному те­мпі викладання можна прочитати текст із ЗО рядків (комп'ютер­ний інтервал 1,5) за дві хвилини, а розповісти його — за три хви­лини. Виступ не повинен бути перевантажений цифрами. До речі, цифровий матеріал варто зачитувати для більшої аргументовано-сті. Висновки необхідно знати напам'ять.

Зверніть увагу на зворотній зв'язок безпосередньо на лекції — постійно контролюйте взаємодію з аудиторією. Учіться спостері­гати за слухачами, адже увага — ті єдині двері, через які прохо­дить усе, що може бути сприйнято людиною. Про рівень залу­чення уваги студентської аудиторії говорить такий критерій: чим більше слухачі зосереджені на Вашій лекції, тим менше руху в аудиторії. Лектору важливо «завойовувати» увагу аудиторії й утримувати її, регулюючи вищевикладені аспекти виступу.

Загальні рекомендації для лектора: прагніть не читати, а говорити; логічно будуйте думки і речення; визначайте послі­довність і несуперечність суджень; підбирайте аргументовані фа­кти і докази; будьте в гарному настрої і доброзичливі; приділяйте увагу ерудиції; контролюйте аудиторію; вмійте розпізнавати кри­тичні моменти лекції; аналізуйте свій виступ.

У табл. 5 подано карту оцінювання лекції, за якою можна проаналізувати виступ лектора, а також мати уявлення про ос­новні критерії лекційної майстерності. Кількісна оцінка лек­ційної майстерності ведеться за п'ятибальною шкалою. При цьому можна підрахувати середній бал або рейтинг (сума ба­лів) за окремими критеріями. Викладачі мають надавати мож­ливість магістрантам самостійно проводити таке оцінювання під час навчальної практики з дисципліни «Методика викла­дання у вищій школі», ознайомлюючись із досвідом читання лекцій кращих викладачів.

64

Таблиця 5

КАРТА ОЦІНЮВАННЯ ЛЕКЦІЇ

Кафедра

Лектор

Навчальна дисципліна

Тема лекції

Критерії оцінювання

Зміст критерію

Оцінка

критеріальна

загальна

Змістов­ність лекції

І. Науковий рівень, відповідність новітнім досягненням науки і практики







2. Наявність узагальнень, переконливість




3. Відображення дискусійних питань, поста­новка наукових проблем




4. Відповідність лекції' змісту програми і на­вчальному плану




5. Виховна роль




Професій­на спрямо­ваність

і. Формування професійного світогляду сту­дентів на лекції







2. Розширення соціальної сутності проблем­них питань




3. Зв'язок лекційного матеріалу з професій­ними інтересами підготовки спеціалістів на­родного господарства




Методич­ний рівень

1. Застосування методів і прийомів активіза­ції пізнавальної діяльності студентів







2. Використання елементів зворотного зв'язку




3. Наявність міжпредметних і міжтематичних зв'язків при викладанні лекційного матеріалу




Структура лекції

1. Формулювання мети







2. Наявність плану




3. Наявність літературних джерел




4. Чітка композиційна побудова (вступ, осно­вна частина, закінчення)




5. Логічна послідовність і взаемозв'язок окре­мих частин лекції




6. Відокремлення кожного питання плану при послідовному викладенні лекції




7. Виділення головних ідей і моментів




Закінчення табл. 5

Критерії оцінювання

Зміст критерію

Оцінка

критеріальна

загальна

Стиль лекції

1. Ясність, чіткість і доступність викладення думок







2. Темп викладення матеріалу




3. Наочність інформації (плакати, таблиці)




4. Оптимальне використання дошки




5. Застосування технічних засобів навчання




6. Наявність мовного контакту з аудиторією




Майстер­ність лек­тора

1. Рівень вільного володіння лекційним мате­ріалом







2. Емоційність, культура мовлення




3. Зовнішній вигляд




4. Поважне і тактовне ставлення до студентів




5. Уміння зняти напруження і втому аудиторії




4.2. Методика проведення практичних і семінарських занять

Практичне заняття — форма навчального заняття, на якому викладач організує детальне закріплення студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, в резуль­таті чого формуються уміння і навички практичного застосуван­ня знань теоретичного матеріалу шляхом індивідуального вико­нання студентами відповідних завдань.

Практичні заняття проводяться відповідно до розробленого тематичного плану й охоплюють весь матеріал. Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення практичного заняття грунтується на по­передньо підготовленому методичному матеріалі (тестах для ви­явлення рівня знань студентів), практичних завданнях різної складності; наочному матеріалі; методичних вказівках; засобах оргтехніки. Назване методичне забезпечення готує викладач, якому доручено проводити практичні заняття, за погодженням з лектором дисципліни.

66

Практичне заняття включає проведення попереднього контро­лю знань студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення, рішення завдань з їх обговоренням і оцінюван­ням результатів. Оцінки, отримані студентом на окремих практи­чних заняттях, враховуються при виставлянні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни.

Практичне заняття повинно формуватися у відповідності з на­ступною такою: мета, вихідні дані, методичні вказівки, алгоритм рішення, завдання для самостійної роботи (за аналогією з розгля­нутим раніше алгоритмом), контрольні запитання студентам для закріплення матеріалу, оцінювання рівня сформованості умінь, обговорення ходу заняття і питання до викладача, видання дома­шнього завдання студентам.

У структурі заняття самостійна робота домінує. Викладач бере участь на стадії постановки завдання, при розробленні методич­них вказівок і здійснює контроль. При цьому практична робота може бути організована за допомогою комп'ютерів при виконан­ні задач на оптимізацію і з використанням спеціалізованих при­кладних програм.

Практичне заняття може проводитися у вигляді розрахункової роботи, ділової або дидактичної гри, аналізу виробничих ситуа­цій, роботи з документами, колоквіуму, дискусії, контрольної ро­боти. Нижче наведено форму плану-конспекту практичного за­няття, яку викладач може використовувати для його підготовки.

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

з дисципліни:

Тема заняття:

Дата проведення:

Цілі заняття:

Головна проблема заняття:

Обладнання (перелік наочних посібників, ТЗН, плакатів та ін.):

План заняття (перелік основних пунктів і час, який відводить­
ся на їх реалізацію):

Хід заняття (докладний конспект):

5* б7

Завдання студентам з рефлексії їх діяльності:

Форми контролю і оцінювання результатів заняття:

Домашнє завдання:

Список використаної літератури:

Форма аналізу проведеного заняття, підсумки його обгово­
рення з колегами і викладачами ,

Семінарське заняття — форма навчального заняття, на якому викладач організовує дискусію за попередньо визначеними тема­ми. До заняття студенти готують тези виступів на підставі інди­відуально виконаних завдань (рефератів). Перелік тем семінарсь­ких занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені виступи, активність студентів у дискусії, уміння фо­рмулювати і відстоювати свою позицію. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття викладач вносить до журналу.

У табл. 6 наведено карту оцінювання рівня організації проведен­ня практичного (семінарського) заняття за п'ятибальною шкалою.

Таблиця 6

КАРТА ОЦІНКИ ПРАКТИЧНОГО (СЕМІНАРСЬКОГО) ЗАНЯТТЯ

Кафедра

Викладач

Навчальна дисципліна

Тема заняття

Критерії оцінювання

Зміст критерію

Оцінка

критеріальна

загальна

Змістов­ність

практично­го заняття

1. Відповідність теми практичного заняття змі­сту програми і навчальному плану







2. Відповідність змісту практичного заняття сучасним проблемам господарської практики в даній галузі




3. Рівень досягнення мети практичного заняття




4. Рівень повноти розкриття тематичних питань




68

Закінчення табл. 6

Критерії оцінювання

Зміст критерію

Оцінка

критеріальна

загальна

Структура практично­го заняття

1. Визначення теми практичного заняття







2. Визначення мети діяльності




3. Надання методичних вказівок для самостій­ного виконання практичного завдання




4. Надання переліку рекомендованої літератури для поглибленого вивчення окремих питань




5. Організація процесу навчання студентів




6. Організація зворотного зв'язку на етапах за­кріплення певного навчального досвіду




7. Організація об'єктивного контролю навчальної діяльності студентів у кінці практичного заняття




Методич­ний рівень

1. Застосування методів і прийомів активізації пізнавальної діяльності студентів







2. Роз'яснення складних місць навчального ма­теріалу




3. Надання наочної інформації і засобів оргтех­ніки




4. Наявність елементів управління ходом про­ведення практичного заняття




5. Використання елементів зворотного зв'язку на всіх етапах засвоєння навчальної інформації




6. Наявність методичних вказівок до самостій­ного виконання практичного завдання




7. Наявність тестів для самоконтролю знань




Професій­на спрямо­ваність

1. Формування професійного світогляду студе­нтів на занятті







2. Розширення соціальної сутності проблемних питань




3. Зв'язок практичного матеріалу з професій­ними інтересами підготовки спеціалістів народ­ного господарства




Майстер­ність викладача

1. Рівень вільного володіння практичним матеріа­лом







2. Уміння заохотити студентів до більш якісної навчальної діяльності




3. Уміння організувати дискусію та обговорен­ня навчального матеріалу




4. Культура мовлення




5. Поважне і тактовне ставлення до студентів




6. Уміння зняти напруження і втому аудиторії




69



Модель семінарського заняття в активній формі

Підготовка творчо обдарованих фахівців різноманітних сфер виробництва неможлива без активізації форм і методів навчаль­ного процесу. Однією з основних форм практичної підготовки є семінарське заняття, яке необхідно побудувати в активній формі процесу дієвого засвоєння студентами навчальної інформації за моделлю управління їх навчально-творчою діяльністю, тим са­мим інтенсифікувавши процес підготовки кадрів.

Мета проведення семінару в активній формі (САФ) — активі­зувати процес мислення студентів шляхом безпосереднього залу­чення їх до організації та керівництва заняттям. Ця дидактична форма також призначена сформувати і закріпити вміння з колек­тивної підготовки, обґрунтування, прийняття та оцінювання управлінських рішень, що є обов'язковим елементом творчої сформованості керівників і спеціалістів виробничої сфери.

Активна форма занять передбачає якісні зміни у взаємовідно­синах між викладачами і студентами: джерелом інформації стає не тільки викладач і відповідна навчальна і наукова література, а й сама аудиторія. Студенти з об'єкту управління стають суб'єктами, адже в цьому випадку вони самі навчають один одного. Викладач створює таку дидактичну систему, за якої учні самостійно органі­зовують проведення навчального заняття, виконуючи не тільки ре-трансляторські функції з передачі інформації, а й розробляють ал­горитм управління навчально-творчою діяльністю, що забезпечує загальне підвищення ефективності процесу засвоєння знань і фор­мування творчого досвіду особистості. При цьому відношення ви­кладачів зі студентами стають суб'єкт-суб'єктними.

В основі проведення САФ лежить моделювання конкретних ситуацій (виробничих, соціальних, економічних, політичних). Для майбутніх менеджерів активна форма навчання є найбільш ефективною не тільки у контексті придбання навичок взаємовід­носин в системі управління виробництвом, але й для виявлення резервів покращання методів і стилю керівництва.

Порядок підготовки і проведення семінарів в актив­ній формі

САФ включає дві частини: підготовчу і основну. Етапи підго­товчої частини (виконує викладач разом зі студентами):

  1. Ознайомлення з темою семінарського заняття.

  2. Призначення ведучого (з числа студентів) семінарського заняття і арбітра по ведучому (також з числа слухачів)

  3. Розробка ведучим регламенту семінарського заняття.

70

Перші два етапи здійснюються викладачем заздалегідь, тобто до проведення семінарського заняття (наприклад, у кінці попере­днього заняття). Регламент семінарського заняття розробляється ведучим заздалегідь і самостійно, для чого він повинен уважно ознайомитися з темою семінарського заняття і вивчити питання, які повинні бути розглянуті за його планом. При розробленні ре­гламенту рекомендується скористатися формою, наведеною в табл. 7.

Таблиця 7

ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ В АКТИВНІЙ ФОРМІ

№ п/п

Етапи семінарських занять

Тривалість виступу, хв.

Час

початок

кінець

1

Вступне слово викладача

5







2

Вступне слово ведучого

3—5







3

Виступ з питання

t







4

Питання до доповідача

2—5







5

Відгук і оцінка арбітра по допо­відачу

2—5







6

Висновок ведучого з питання і пе­рехід до наступного питання

і—2







7

Заключне слово ведучого

3—5







8

Відгук і оцінка арбітра по веду­чому

2—3







9

Заключне слово викладача (підве­дення загальних підсумків, вистав­лення оцінок, завдання на наступне заняття)

5—10







Загальна тривалість часу виступу (t) з питання залежить від його складності і значущості, а також від обсягу матеріалу, який необхідно розглянути за планом семінарського заняття. Після складення регламенту ведучий заздалегідь (до семінарського за­няття) повідомляє виступаючим час, який відводиться на допо­відь. Ведучому надається право призначати доповідачів за темою семінарського заняття, а також арбітрів по кожному доповідачу. При цьому кожен студент за одним питанням може бути допові­дачем, а за іншим — арбітром. Основна частина семінарського заняття здійснюється згідно з блок-схемою, подано на рис. 2.

71



Рис. 2. Блок-схема проведення семінарського заняття в активній формі

Семінарське заняття в активній формі організовують і прово­дять самі студенти. Його особливістю є те, що слухачі оцінюють свої дії самостійно, мотивуючи і обґрунтовуючи прийняті рішен­ня. Викладач дає оцінку роботі учасників семінарського заняття (ведучого, виступаючих, арбітрів) в кінці заняття при підведенні підсумків.

Семінарське заняття в активній формі передбачає наявність іг­рових моментів, що досягається за допомогою створення і підтри­мки «ігрового настрою». Ігрова ситуація задається ведучим, який повинен мати відповідні здібності організатора і лідерські якості. Він повинен творчо спланувати, підготувати і провести семінар, щоб протягом усього заняття інтерес аудиторії не слабшав.

72

Функції і роль студентів при проведенні САФ

Склад учасників — студенти академічної групи, з числа яких виділені: ведучий семінару; арбітр по ведучому; виступаючі з пи­тань (число виступаючих повинно бути не менше, ніж кількість питань теми, що розглядається); арбітри по виступаючих.

Функції ведучого. Основна частина семінарського заняття (після попередніх рекомендацій викладача) починається із вступ­ного слова ведучого (див. рис. 2). Ведучий повинен повідомити тему семінару, назвати питання, які будуть обговорюватися, зро­бити короткий вступ. Після цього він називає назву питання, яке буде розглядатися, прізвище виступаючого, повідомляє виступа­ючому регламент, називає арбітра з питання. Після закінчення виступу доповідача ведучий організовує діалог у формі «питан­ня — відповідь», а потім обговорення доповіді. Після цього веду­чий надає слово арбітру, який ознайомлює слухачів з оцінками студентів, які брали участь в обговоренні питання. Далі ведучий підводить підсумки, а потім переходить до обговорення наступ­ного питання семінарського заняття.

Після розгляду і обговорення всіх питань теми семінарського заняття ведучий підводить загальні підсумки шляхом короткого узагальнення всіх розглянутих питань, акцентуючи увагу аудито­рії на ключових моментах теми. Після цього надає слово своєму арбітру і викладачеві.

Функції арбітра по доповідачу. Арбітр повинен добре орієнтуватися в питанні, за яким він дає оцінку-рецензію. При виставленні оцінки виступаючим арбітр користується шкалою оцінок, наведеною в табл. 8.

Таблиця 8

ШКАЛА ОЦІНОК ЯКОСТІ ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Фактори, що враховуються

Оцінки

іідмінн<

добре

задові­льно

незадо­вільно

іужс по гано

1. Для доповідачів

1.1. Дотримання регламенту
















1.2. Розкриття змісту питання
















1.3. Залучення практичного ма­теріалу, прикладів, цитат, гра­фічних ілюстрацій
















1.4. Змістовність, логіка ви­кладання, стиль мовлення
















73

Закінчення табл. 8

Фактори, що враховуються

Оцінки

1ІДМІНІК

добре

задові­льно

незадо­вільно

іуже по гано

1.5. Вміння зацікавити ауди­торію
















2. Для ведучого

2.1. Розробка і дотримання ре­гламенту занять
















2.2. Знання питання, вміння виправити, доповнити
















2.3. Вміння організувати об­говорення
















2.4. Психологічний такт, стиль мовлення
















Особлива увага арбітра повинна бути приділена розкриттю змісту питання. Якщо доповідач питання розкрив не повністю або допустив помилки (пропущені основні моменти), то арбітр повинен звернути на це увагу аудиторії і зробити відповідні по­правки і доповнення.

Функції арбітра по ведучому. Арбітр по ведучому оці­нює його виступ за згаданою шкалою. При цьому ведучий САФ оцінюється за двома критеріями: 1) за підготовку і організацію семінарського заняття; 2) за проведення заняття. Особлива увага арбітра повинна бути зосереджена на вмінні ведучого організува­ти обговорення всіх питань, для того щоб план семінарського за­няття був виконаний повністю.

У процесі проведення семінарського заняття оцінка дій його учасників дається самими студентами, а в кінці заняття (при під­веденні підсумків) — викладачем.

Індивідуальне навчальне заняття проводиться з окремими сту­дентами з метою підвищення рівня їх підготовки і розкриття інди­відуальних творчих здібностей. Індивідуальні заняття організову­ються за графіком індивідуального навчального плану студента і можуть охоплювати частину або повний обсяг занять з певної ди­сципліни, а в окремих випадках — повний обсяг навчальних за­нять для конкретного освітнього чи кваліфікаційного рівня.

Консультація — форма навчального заняття, при якій студент одержує відповіді або пояснення від викладача на конкретні пи­тання певних теоретичних положень та аспектів їх практичного

74

застосування. Консультація може бути індивідуальною або про­водитися для групи студентів. Обсяг часу, відведений викладаче­ві для проведення консультацій з конкретної дисципліни, визна­чається навчальним планом. Як правило, це 2 академічні години.

4.3. Методика оцінювання знань,

умінь і навичок (приймання іспитів і заліків)

У навчальному процесі використовують такі види контролю: вхідний, поточний, проміжний, підсумковий і відстрочений.

Вхідний контроль ставить за мету виявити базовий рівень під­готовки студентів за дисциплінами, що є основою курсу, який вивчається; розподілити студентів за рівнем підготовки для ди­ференціації і індивідуалізації навчальної діяльності. Основні фо­рми вхідного контролю: тестування, співбесіда, опитування.

Поточний контроль здійснюється з метою перевірки рівня знань студентів на етапі первинного засвоєння навчального мате­ріалу; створення надійної системи управління навчально-творчою діяльністю з опанування змістом дисципліни. Основні форми контролю: дидактичні і ділові ігри, семінарські заняття в активній формі, тренінги, тестування, складання і розв'язання тематичних кросвордів, участь у вікторинах, наукових гуртках, конференціях тощо.

Проміжний контроль оцінює знання, уміння і навички студе­нтів за результатами вивчення окремих навчальних модулів (роз­ділів) або тем навчальної дисципліни. Формами проміжного кон­тролю знань є: атестація, модульний контроль (модульна контрольна робота), рубіжний контроль та ін.

Підсумковий контроль проводиться з метою оцінювання ре­зультатів навчання студентів на визначеному освітньому (квалі­фікаційному) рівні на окремих його завершених етапах. Основ­ними формами контролю є іспит і залік. Якщо у вищому навчальному закладі використовується модульно-рейтингова технологія навчання, та оцінки підсумкового контролю можуть визначатися рейтингом студентів виключно за підсумками скла­дання навчальних модулів дисципліни (іспит або залік відсутній).

Слід зазначити, що всесвітньо відомі педагоги (К. Ушинський, П. Каптєрєв, М. Пирогов) піддавали критиці «Екзаменаційний на­прям» як офіційний звіт про знання. Вони вважали його контролем «миттєвих знань». Іспит, за 'їх глибоким переконанням,— це «... значна частина часу, що відбирається від навчального процесу. Під-

75

готовка до іспитів, як правило, поспішна і безсистемна. Іспити ви­кликають штучне збудження в учнів сил, напруження, що шкодить здоров'ю. Відповіді на іспитах бувають випадковими і не можуть бути надійним показником зусиль учителя і учня впродовж року».

Відстрочений контроль застосовують з метою перевірки оста­точних знань студентів (через певний час після іспиту або залі­ку), а також для визначення ефективності використання дидакти­чних засобів і напрямів удосконалення навчального процесу. Основні форми контролю: олімпіади, комплексне тестування, опитування.

Організація складання іспитів і заліків

Підсумковий (семестровий) контроль з навчальної дисципліни проводиться в терміни, встановлені навчальним планом.

Семестровий іспит — це форма підсумкового контролю за­своєння студентом теоретичного і практичного матеріалу з на­вчальної дисципліни за семестр.

Семестровий залік— це форма підсумкового контролю за­своєння студентом навчального матеріалу виключно на підставі результатів його навчально-творчої діяльності за програмою кур­су протягом навчального семестру (оцінки на практичних, семі­нарських заняттях, результати виконання самостійної та індиві­дуальної роботи).

Студент вважається допущеним до семестрового контролю з конкретної дисципліни (семестрового іспиту, заліку), якщо він виконав усі види робіт, передбачені навчальним планом на се­местр з цієї дисципліни. Іспити складають студенти в період ек­заменаційних сесій, передбачених навчальним планом. Вищий навчальний заклад може встановлювати студентам індивідуальні терміни здачі заліків і іспитів. При використанні модульного ко­нтролю іспити можуть не проводитися.

Іспити проводяться відповідно до розкладу, який доводиться до відома викладачів і студентів не пізніше, ніж за місяць до по­чатку сесії. Порядок і методика проведення заліків та іспитів ви­значаються вищим навчальним закладом.

Залежно від успішності студента протягом семестру виклада­чем може бути передбачити можливість «автоматичного» скла­дання іспиту або заліку. При цьому умови обмовляються викла­дачем на першому занятті з даного предмета.

Питання до іспиту складаються в кількості не менше, ніж 50— 70 на групу. Залежно від змісту і значущості навчальної дисцип­ліни у фаховій підготовці спеціаліста іспит може включати тео-

76

ретичні питання, практичні ситуації і задачі. При підготовці до іспиту викладач складає екзаменаційні білети (ЗО на групу). Ек­заменаційні білети затверджує завідувач кафедрою. Зміст питань в екзаменаційному білеті повинен відбивати три рівні сформова-ності знань: репродуктивний, дійовий, творчий.

Викладачеві необхідно в ході проведення іспиту намагатися не допускати списування, взаємних консультацій студентів. Прийма­ючи іспит в усній формі, педагог повинен дотримуватися таких педагогічних прийомів і принципів: добровільний початок іспиту (черговість складання іспиту визначається за бажанням студентів); доброзичливе відношення до студентів; не переривати відповідь студента; кількість додаткових питань повинна визначатися їх до­цільністю; додаткові питання не повинні бути провокаційними.

Результати складання іспитів і диференційованих заліків оці­нюються за 4-бальною шкалою («відмінно», «добре», «задовіль­но», «незадовільно»), а заліків — за двобальною («зараховано», «не зараховано»). Із впровадженням Болонських освітніх станда­ртів вищий навчальний заклад використовує 100-бальну та літер­ну шкалу за системою «ECTS», які адаптовані до національної 4-бальної шкали (табл. 9). Оцінки вносяться викладачем в екзаме­наційну відомість і залікову книжку. У випадку неявки студента на іспит або залік в екзаменаційній відомості (графа оцінок) за­писується— «не з'явився». Якщо студент пропустив багато за­нять, викладач повідомляє про це деканату, який у відомості ро­бить запис: «Не допущений».

Таблиця 9

УНІФІКОВАНА ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ СТУДЕНТІВ ЗА СИСТЕМОЮ CCTS ТА НАЦІОНАЛЬНОЮ 4-БАЛЬНОЮ СИСТЕМОЮ

Оцінка за ECTS

Національне 4-бальне оцінювання

літерна

100-бальна

А

90—100

«Відмінно» (5) — відмінне виконання лише з незначною кількістю несуттєвих помилок

В

85—89

«Дуже добре» (4+) вище від середнього рівня, але з кількома по­милками

С

75—84

«Добре» (4) — в цілому правильна робота з певною кількістю по­мітних помилок

д

70—74

«Задовільно» (3) — непогано, але зі значною кількістю грубих по­милок

Е

60—69

«Достатньо» (3-) — виконання задовольняє мінімальні критерії

FX

35—59

«Незадовільно» (2) — потрібно доопрацювати матеріал перед тим, як отримати залік

F

0—34

«Незадовільно» (2-) — необхідно переробити (серйозна подальша робота)

77

Загальні критерії оцінювання знань студентів на іспиті:

Повторна здача іспитів допускається не більше двох разів з кожної дисципліни: один раз викладачу, другий — комісії, що створюється деканом факультету. Студенти, що одержали під час сесії незадовільні оцінки і не склали іспит повторно комісії, при­значеній деканом, відраховуються з вищого навчального закладу. У табл. 10 наведено карту кількісного оцінювання організації про­ведення іспитів і заліків у вищому навчальному закладі за 5-бальною шкалою.

Таблиця 10

КАРТА ОЦІНЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОВЕДЕННЯ ІСПИТІВ І ЗАЛІКІВ

Кафедра

Викладач

Навчальна дисципліна

Форма контролю

Критерії оцінки

Зміст критерію

Оцінка

критеріальна

загальна

Рівень організації проведення іспитів і заліків

1. Організація проведення консультації напе­редодні іспиту у визначений термін







2. Наявність питань для самостійної підгото­вки студентів до іспиту (заліку)




3. Наявність належно оформленої екзамена­ційної (залікової) відомості




78

Закінчення табл. 10

Критерії оцінки

Зміст критерію

Оцінка

критеріальна

загальна

ill

4. Наявність достатньої кількості білетів (у 1,5 рачу більше, ніж студентів у групі)







5. Наявність білетів із запитаннями різних рі­внів складності для перевірки знань і умінь




6. Наявність чистих аркушів для підготовки студентами відповідей на білети




7. Своєчасність початку екзамену (заліку)




8. Дотримання регламенту проведення: екза­мену — 0,33 год на кожного студента (залі­ку — 2 год на академічну групу)




Методичний рівень

1. Застосування прийомів диференціації конт­ролю знань







2. Організація багаторівневого контролю із застосуванням тестів, теоретичних запитань, ситуаційних завдань




3. Визначення рівня засвоєння студентами на­вчального матеріалу (репродуктивний, діяль-нісний, творчий)




4. Визначення якісних характеристик контро­лю: а) повнота (наявність повного ланцюга системи знань); б) систематичність (упоряд­кованість і стрункість); в) науковість (глибоке засвоєння наукових понять, законів, теорій); г) міцність (можливість довгострокового збе­рігання в пам'яті накопиченої суми знань і за­собів діяльності)







Педагогічна майстер­ність викладача

1. Доброзичливе і поважне ставлення до сту­дентів







2. Терпіння і тактовність




3. Вимогливість




4. Справедливість і об'єктивність оцінки




5. Забезпечення вільного обміну думками




6. Зацікавленість в успіхах студентів




Методичні основи організації тестового контролю знань

Управління якістю підготовки фахівців багато в чому визна­чається системою зворотного зв'язку на етапах вхідного, поточ­ного, проміжного, підсумкового і відстроченого контролю, який називають ще контролем залишкових знань.

79

Викладач не повинен бути байдужим до того, як прочитані ле­кції і проведені практичні заняття відклалися у пам'яті студента. У даному випадку його має цікавити не сам акт проведення конт­рольної акції, а, насамперед, перевірка власного досвіду і спро­можності ефективно впливати на формування знань, вмінь, нави­чок, а також розвиток творчих здібностей студентів. Тому контроль знань — це ще й можливість удосконалювати форми, методи і засоби педагогічної майстерності. Успішне вирішення цих завдань багато в чому буде визначати загальний рівень якості вищої освіти.

Для проведення контролю знань студентів через обмеженість часу зручно використовувати тестові програми. Основна мета те­стового контролю (ТКЗ) — оцінювання рівня засвоєння знань студентів після вивчення дисципліни й одержання інформації для удосконалення процесу підготовки кадрів.

Відповідно до загальної мети можна виділити такі основні функ­ції ТКЗ: 1) діагностична; 2) навчальна; 3) організуюча; 4) виховна.

Функція діагностики випливає із самої суті контролю, спря­мованого на збирання, аналіз та інтерпретацію результатів оцінки для визначення реального рівня сформованості знань студента.

Навчальна функція спрямована на досягнення однієї з найваж­ливіших цілей — оволодіння студентами змістом освіти (певної дисципліни). Мається на увазі той факт, що студент при вирі­шенні тестового завдання ще раз повторює пройдений матеріал і краще закріплює отримані знання.

Організуюча функція педагогічного контролю виявляється в його впливі на організацію навчального процесу. Залежно від отри­маних результатів контролю викладач вносить відповідні зміни в навчальний процес, що виявляються в нових підходах, формах, методах та дидактичних засобах навчання.

Виховна функція. Тестова перевірка допомагає студентам удо­сконалювати свої знання, систематизувати їх, розвивати пам'ять, мислення, гуманізувати освітній процес і на цій основі формува­ти гармонійно-розвинуту творчу особистість.

Як один з елементів процесу навчання ТКЗ регламентується відомими загальними принципами педагогіки: 1) об'єктивності і справедливості оцінювання; 2) науковості; 3) ефективності й оперативності; 4) систематичності; 5) єдності вимог; 6) гласнос­ті та ін.

Перед тим, як визначити основні вимоги щодо методології складання тестових програм, зупинимося на термінології. Тест (англ. «test» іспит) — завдання стандартної форми, що має за

80

мету визначити рівень засвоєння знань, розумового розвитку, спеціальних можливостей та інших якостей особистості людини.

Тест педагогічний являє собою сукупність завдань зростаючої складності, що дозволяють точно оцінити знання, уміння, навич­ки й інші характеристики особистості студента, які цікавлять пе­дагога. Наприклад, такі як повнота (наявність повного ланцюга системи знань); систематичність (упорядкованість і стрункість); науковість (глибоке засвоєння наукових понять, законів, теорій); міцність (можливість довгострокового зберігання в пам'яті нако­пиченої суми знань і засобів діяльності).

Відповідно до змісту завдань педагогічного контролю педаго­гічний тест повинен задовольняти такі вимоги: 1) чіткий ком­плекс тестових завдань; 2) оптимальний рівень складності; 3) на­дійність; 4) валідність; 5) можливість оцінювати знання студента за рівнем сформованості його творчого досвіду.

Тест повинен включати комплекс завдань різноманітних видів, для того щоб всебічно оцінити рівень засвоєння навчальної інфор­мації: розуміння, пізнання, відтворення, застосування, творчість. Особливо складно діагностувати творчий рівень, тому що творча діяльність заснована на сукупності умінь: інтелектуально-логічних, інтелектуально-евристичних, методологічних, світогля­дних, комунікативних, автодидактичних тощо. Для цього необхід­но розробити комплекс тестових завдань зростаючої складності.

Рівень складності має бути таким, щоб студент розумів сут­ність і завдання тесту, а питання в тесті повинні відповідати складності контрольного матеріалу.

Надійність — одна з найважливіших характеристик тесту. Те­стова програма повинна дозволяти визначити й оцінити знання, уміння і навички з максимальною точністю.

Валідність показує цінність тестових завдань, які повинні бу­ти пов'язані з практичними або емпіричними показниками.

Для реалізації цих умов існує класична процедура складання тестів, що має таку послідовність етапів.

/ етап. Викладач повинен визначити мету тестування (що він хоче оцінити: Знання?, Уміння?, Якого рівня? тощо); виділити вимоги (критерії) до оцінюваних знань, умінь, навичок (розроби­ти шкалу оцінювання, модель інтерпретації отриманих оцінок). Наприклад, оцінка репродуктивного рівня знань за 5-бальною шкалою.

2 етап. Розглядається план тесту, визначається кількість за­вдань, встановлюється рівень їх складності. З погляду практич­ного підходу, якщо в якості критерію прийняти 5-бальну шкалу

и\і

81

оцінки, то кількість завдань у тесті повинна дорівнювати або бу­ти кратною п'яти. Тоді легко визначити результати оцінки: п'ять правильних відповідей — оцінка «відмінно», три правильних відповіді — оцінка «задовільно».

Що стосується оптимізації кількості варіантів можливих від­повідей, то їх не повинно бути від З до 5, адже при їх суттєвому збільшенні тест перетворюється в лотерею з вірогідністю 50 % на 50 %. Якщо в тесті налічується три альтернативні варіанти відпо­відей — маємо 33 % того, що студент вгадає відповідь; відповід­но: чотири варіанти— 25 %, а п'ять— 20%. Збільшувати кіль­кість альтернативних відповідей більше п'яти не рекомендується, тому що зниження відсотка можливості вгадування відповіді зменшується незначно, а час, що буде витрачено студентом на обмірковування, може набагато збільшитися (рис. 3).



Рис. 3. Залежність вірогідності вгадування правильної відповіді (В) від кількості альтернативних варіантів у тесті (/V)

З етапскладання і підбір завдань. Тут необхідно керувати­ся такими вимогами: 1) кількість завдань у тесті повинна забез­печити рішення поставлених перед тестуванням цілей (тобто кі­лькість завдань повинна бути такою, щоб найбільш повно охопити досліджуваний матеріал); 2) форма завдань повинна бу­ти різноманітною і залежати від предмета тестування. Будь-який тест складається з таких елементів: 1) інструкція до тестування (наприклад: назвіть правильні відповіді, складіть схему тощо);

82

2) текст тестового завдання; 3) варіанти відповідей (якщо тести закриті). Відкриті тести передбачають вільну відповідь, а закри­ті — один правильний варіант і мають різноманітну форму по­становки задачі. Ось деякі з варіантів закритих тестів.

  1. Тест на впізнавання (або «програмований контроль знань»). Він передбачає вибір студентом із декількох альтернативних ва­ріантів правильного. Основна перевага таких тестів — швидкість тестування і простота оцінки, а недолік — відповіді навмання.

  2. Тест на достовірність передбачає відповіді типу «так» або «ні», «правильно» або «неправильно». Текст тесту дається у фо­рмі однієї відповіді, питання або формули; перевага — простота, а недолік — неможливість перевірити глибину знань.

  3. Тестове завдання на доповнення. Цей тест складніший і йо­го на практиці називають «економічний диктант». Він має таку структуру: 1) інструкція: доповніть або підставте у формулу від­повідне значення; 2) текст тесту подається у вигляді речення, в якому наріжне слово або цифра відсутні і їх потрібно вставити, додати (наприклад: продуктом праці управлінського працівника є...). Тут є деякі дидактичні правила: а) в кожному завданні по­винно бути одне доповнення; б) доповнення краще приводити в кінці речення; в) запитання потрібно формулювати чітко, без двозначного тлумачення.

  4. Тест на відповідність. Пропонується зіставити одне з од­ним визначені позиції, поняття, явища. Наприклад: інструкція для студента: «Встановіть відповідність між школами управлін­ської думки і хронологією їх діяльності». У цьому виді тестів є можливість більш глибоко перевірити рівень знань.

  5. Тест на послідовність дій. У тестах цього виду необхідно встановити правильну послідовність, технологію, алгоритм або процедуру (прийняття управлінських рішень) тощо. Тест можна ускладнити, якщо в одній колонці помістити нумерацію етапів, а в іншій — їх найменування. Тести такого виду рекомендується застосовувати при контролі засвоєння методик, процедур, тобто якщо процес нагадує алгоритм. Цей вид тестів являє собою ще більш високий рівень складності, ніж попередні. Він дає можли­вість перевірити й оцінити знання, уміння й навички. До недолі­ків цього виду тестів відноситься небезпека запам'ятовування початкового варіанта дій як правильного, так і неправильного.

  6. Тест на конструювання. Ці тести можна ефективно викори­стовувати для перевірки правильності побудови структур, графі­ків, розроблення моделей тощо. Наприклад, дається інструкція: побудуйте оргсхему або графік. Далі наводиться текст, що скла-

6*
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


4* 51
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации