Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі - файл n1.doc

приобрести
Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі
скачать (2306 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc2306kb.16.09.2012 07:56скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

33

Своєчасна орієнтація майбутнього «фахівця на конкретні поса­ди, конкретні завдання сприятиме форзмуванню його мотивації до навчання, прагненню пізнати секрети ^майбутньої професії. Фахі­вцеві доведеться працювати з людьми _ тому стиль його діяльнос­ті повинен характеризуватися своєрідністю мотивації і відповід­ною технологією економічного мислення. Конкретна поведінка фахівця буде зумовлюватися одночасно умовами виробництва, потенціалом підприємства, кваліфікацією співробітників, атмос­ферою колективу, зовнішніми обставі-хнами. Лінія поведінки і дій спеціаліста виробляється в процесі його інтенсивної роботи, вза­ємодії, взаєморозуміння як у середиь-іі колективу, так і за його межами.

Ефективно працювати фахівець rw-іоже тоді, коли за метода­ми роботи та індивідуальним стилем керівництва лежить знання законів і принципів теорії J5 практики соціально-еко­номічних процесів та методології на_вчання і виховання особи­стості.

Система формування професійних, менеджерів сучасної гене­рації повинна передбачати три важливі елементи [14, с. 52]:

1) створення підсистеми виявленню і відбору талановитої мо­лоді з рисами й задатками творчого л кдера;

2)формування підприємницького мислення майбутніх мене­джерів;

3) посилення психолого-педагогічної підготовки фахівців.

Володіти такими навичками та досвідом творчої діяльності можливо лише за умов створення відповідної системи підготовки фахівців-професіоналів, яка ґрунтувалася б на концепції якості. Під час розроблення програм якості у вищому навчальному за­кладі необхідно мати на увазі, що інтегральна якість фахівця з перспективними властивостями визначатиметься такими чинни­ками: якістю управління системою освіти і професійної підготов­ки; ефективністю політики зарахуваиня абітурієнтів; ефективніс­тю дивактичної концепції вищої освіти; якістю дидактичного забезпечення навчального процесу; сумісністю змісту та струк­тури освітньої програми відносно відповідних характеристик студентів (рівня здоров'я, інтелектуального розвитку, професій­но-важливих якостей тощо); якістю науково-педагогічного пер­соналу; ефективністю політики забезпечення якості оцінювання навчальних досягнень студентів; якгістю інфраструктури вищої школи; якістю зовнішнього середовища вищої школи; відповідні­стю реального навчального наванта:ження студента вимогам за­конодавства [13, с 89].

34

Вирішення цих важливих завдань, вважаємо, може бути дося­гнуто насамперед за умов удосконалення професійної підготовки викладачів, приведення її у відповідність до вимог технічного прогресу на основі технологізації освітньої діяльності. Нині ос­новним критерієм педагогічної майстерності повинно стати не те, який обсяг навчального матеріалу подав викладач, а те, як він на­вчив студента самостійно опановувати зміст дисципліни, зустрі­чати життєві ситуації, користуючись соціальним досвідом. Світо­вий досвід свідчить, що навчальний процес побудований з позиції педагогічної технології, перетворює навчання у виробни­чо-технологічний процес з гарантованим результатом. Як спра­ведливо відзначає Беспалько В. П., «... щоб перейти до перспек­тивної педагогічної системи, необхідне спеціальне її проекту­вання та експериментальне доведення до того ступеня удосконалення, коли гарантовано співвідношення «цілі — ре­зультат» [6].

Зважаючи на останнє, сучасна дидактика повинна адекватно реагувати на соціальне замовлення, сприяти формуванню тво­рчої особистості фахівця, активізації його навчально-творчої діяльності.





ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ






  1. Концепція підготовки управлінських кадрів у системі еко­номічної освіти. Зміст економічної освіти.

  2. Проблема формування економіко-управлінського мислен­ня фахівця. *

  3. Педагогіка, предмет та розвиток науки.

  4. Педагогічна система.

  5. Закони і закономірності педагогіки.

  6. Принципи навчання.

  7. Індивідуалізація навчання.

  8. Структура вищої освіти.

  9. Освітні і освітньо-кваліфікаційні рівні.




  1. Система вищих навчальних закладів України.

  2. Професійно-кваліфікаційна модель спеціаліста (загальні вимоги до кваліфікації управлінських кадрів).

»* 35

«Вважай нещасним той день або ту годину,

коли ти нічого не засвоїв нового

і не додав до своєї освіти»

Я. А. Коменський

ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ СПЕЦІАЛІСТІВ З МЕНЕДЖМЕНТУ ОРГАНІЗАЦІЙ

  1. Навчально-методичний комплекс за спеціальністю «Менеджмент організацій».

  2. Навчальний графік, робочі програми і тематичні плани.

  3. Організація аудиторноїроботи зі студентами.

  4. Організація праці викладача.

  5. Роль кафедри в управлінні навчальним процесом.

Навчальний план. Навчально-методичний комплекс. Розро­блення навчальних програм і узгодження їх з типовими. Те­матичний план: зміст і порядок затвердження, види нава­нтаження в організації праці викладача. Розподіл часу між усіма видами навантаження. Планування навантаження на навчальний рік і семестр. Форми роботи і завдання кафед­ри. Методи організації роботи кафедри. Роль кафедри в управлінні навчальним процесом.

3.1. Навчально-методичний комплекс

за спеціальністю «Менеджмент організацій»

Організаційно-методичне забезпечення навчального про­цесу ґрунтується на розробленні навчально-методичного ком­плексу спеціальності і відповідних дисциплін, який включає:

36

Усі ці документи повинні відповідати державному стандарту освіти України.

Зміст освіти — це науково обгрунтована система дидактич­ного і методичного оформлення процесу формування знань, вмінь і навичок, а також досвіду творчої діяльності особистості у відповідності з освітніми і кваліфікаційними рівнями.

Зміст освіти визначається освітньо-професійною програмою підготовки, освітньо-кваліфікаційною характеристикою, стру­ктурно-логічною схемою підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними документами і відобража­ється у відповідних підручниках, навчальних посібниках, ме­тодичних матеріалах, дидактичних засобах при організації на­вчального процесу.

Освітньо-професійна програма (ОПП) підготовки фахівців — це перелік нормативнихj вибіркових навчальних дисциплін із ви­значенням обсягу годин, відведених для їх вивчення, а також форм підсумкового контролю знань, вмінь та навичок студентів.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) — це основ­ні вимоги до професійних якостей, теоретичних знань, виробни­чих вмінь та навичок фахівців, які відповідають визначеному освітньому рівню і необхідні для успішного виконання професій­них обов'язків.

Структурно-логічна схема підготовки — це наукове і мето­дичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми підготовки.

Зміст освіти складається з нормативної і вибіркової частин. Но­рмативна частина визначається відповідним державним стандар­том освіти, вибіркова частина — вищим навчальним закладом.

Державний стандарт освіти — це сукупність норм, що ви­значають вимоги до відповідного освітнього (кваліфікаційного) рівня. У відповідності до державного стандарту навчання студен­тів ведеться за навчальним планом, що складається на підставі

37

типового навчального плану, затвердженого Міністерством осві­ти і науки України.

Навчальний план— це нормативний документ, що визначає перелік і обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчаль­них занять і їх обсяг, графік навчального процесу, форми і спосо­би проведення поточного і підсумкового контролю.

Перелік дисциплін, розподіл їх за семестрами, час, відведений на їх викладання, визначається залежно від спеціальності, спеціа­лізації, кваліфікації майбутнього фахівця, а також від загальної тривалості часу навчання.

Для конкретизації планування навчального процесу на кож­ний навчальний рік складається робочий навчальний план. Нор­мативні навчальні дисципліни визначаються державним стандар­том освіти. Дотримання їх назв і обсягу є обов'язковим для навчального закладу. Вибіркові навчальні дисципліни вводяться для поглибленої підготовки фахівців у визначеній сфері діяльно­сті, ефективного використання можливостей конкретного навча­льного закладу.

Розподіл дисциплін за навчальним планом йде з сферами: за­гальноосвітні, технологічні, соціально-економічні і гуманітарні, професійні (спеціалізовані) дисципліни. Загальноосвітні дисцип­ліни повинні займати до 15 % обсягу всіх дисциплін, технологіч­ні (відповідно до галузевої спрямованості) — 15—20 %, загаль­ноекономічні — 22 %.

Навчальним планом визначаються форми аудиторної, само­стійної та індивідуальної роботи студентів: лекції, практичні, ла­бораторні і семінарські заняття, самостійні та індивідуальні за­няття, курсові роботи (проекти), практики, підсумковий контроль знань студентів, дипломні (випускні) роботи, державні іспити. При цьому зазначається кількість навчального часу для засвоєння певного обсягу навчального матеріалу з урахуванням нормативів використання часу.

3.2. Навчальний графік, робочі програми і тематичні плани

Навчальний графік— це інформаційно-розпорядчий документ, який визначає порядок і терміни проведення всіх видів навчальних занять у відповідності до навчального плану. Графік навчального процесу формує декан на основі навчального плану і

38

закріплення дисциплін за кафедрами. Його доцільно формувати відповідно до кадрових можливостей вузу і наявності навчальних аудиторій.

Графік може коригуватися залежно від зовнішніх факторів: зміни умов проходження практики, роботи інфраструктури вузу (заповнюваності бібліотек, достатності місць у гуртожитках) та ін. При цьому викладач повинен мати гнучкі форми викладання матеріалу з урахуванням забезпеченості бібліотеки навчальними і методичними посібниками, наявності технічних засобів навчан­ня, програмного і комп'ютерного забезпечення, можливості дис­танційного навчання тощо.

Місце і значення навчальної дисципліни, її загальний зміст і вимоги щодо знань і умінь визначаються навчальною програ­мою дисципліни. Навчальна програма — це нормативний доку­мент, який визначає зміст дисципліни, методи аудиторної, само­стійної та індивідуальної роботи студентів, форми контролю знань, а також відповідні літературні джерела для досягнення високої продуктивності навчального процесу. Типові навчальні програми розробляє науково-методичний центр вищої освіти разом з педагогічними колективами провідних вищих навчаль­них закладів. Для кожної навчальної дисципліни, що входить до освітньо-професійної програми підготовки, на підставі типової програми дисципліни і навчального плану вищим навчальним закладом (відповідною кафедрою) складається робоча навчаль­на програма дисципліни, що є нормативним документом вищого навчального закладу.

Історично склалося два способи побудови навчальних про­грам. Один з них одержав назву концентричного, інший — ліній­ного. Відповідно до концентричного способу спочатку визнача­ється концептуальна одиниця базового навчального матеріалу певної дисципліни. Потім цей навчальний матеріал повторюється на кожному змістовному елементі вивчення курсу, але в більш розширеному вигляді. Наприклад, на початку викладання дисци­пліни викладач визначає проблему — оптимізація структури кад­рового складу підприємства. Далі, протягом вивчення змістовних модулів дисципліни, основна увага концентрується на даній про­блемі і визначаються складові її вирішення. За цим способом де­тальніше враховуються індивідуальні здібності студентів, але сповільнюється темп навчання. Сутність лінійного способу поля­гає у тому, що матеріал кожного наступного змістовного модуля дисципліни є логічним продовженням того, що вивчалося на по­передніх тематичних блоках. Обидва способи поширені у викла-

39

дацькій практиці і знаходять своє відображення залежно від осо­бливостей навчального курсу та стилю викладання.

Робоча навчальна програма дисципліни включає виклад конк­ретного змісту дисципліни, послідовність її вивчення, організа­ційні форми навчання, форми і способи поточного і підсумкового контролю, літературні джерела і технічні засоби навчання. Стру­ктурні складові робочої навчальної програми дисципліни: тема­тичний план, завдання для самостійної і індивідуальної роботи, методи поточного і підсумкового контролю, перелік навчально-методичної літератури і технічних засобів навчання. Робочі про­грами затверджуються спочатку на кафедрі, а потім методичною комісією факультету.

Кожен навчальний заклад, самостійно формуючи навчальний план, повинен дотримуватися загальних вимог і орієнтуватися на типовий перелік дисциплін, коригуючи його відповідно до галу­зевої спрямованості і регіональної специфіки.

Від перших до старших курсів, звичайно, скорочується кіль­кість теоретичних занять, збільшується кількість і тривалість практичної підготовки. Термін канікул складає орієнтовно шість тижнів на рік — два тижні взимку і чотири тижні влітку. Кіль­кість іспитів не повинна бути більше п'яти в одному семестрі.

Відповідно змісту дисциплін, що викладаються, на перших курсах передбачається вивчення загальних наукових і гуманітар­них дисциплін. На старших курсах переважають професійно-орієнтовані і спеціалізовані дисципліни.

Кількість курсових робіт (проектів) і розрахункових робіт розподіляється рівномірно за часом навчання (крім останнього курсу, коли йде підготовка до дипломної роботі), а на практику планується приблизно третина навчального часу.

Робоча програма складається ведучим викладачем з прив'язкою до конкретного потоку студентів, для яких викладається дана дис­ципліна. Приклад робочої програми представлений у табл. 1.

Таблиця 1

РОБОЧА ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ «УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ»

Прізвище, ім'я, побатькові викладачів, які ведуть лекції та ла­бораторно-практичні заняття:

Усього годин

Лекції

Практичні заняття

Самостійна та індивідуальна робота

Залік

Екзамен

108

32

32

14



+

40



41

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРА ТУРА

Лекційний курс

  1. Виноградський М. Д. Управління персоналом: Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 548 с.

  2. Воронько О. Керівні кадри: державна політика та система управ­ління: Навч. посібник. — К.: УАДУ, 2000. — 156 с.

  3. Егоршин А. П. Управление персоналом. — Н. Новгород, 2005. — 607 с.

  4. Щекин Г. В. Теория и практика управления персоналом: Учеб. по­собие. — К.: МАУП, 1998. — 256 с.

Практичний курс

  1. Зиновьев И. Ф., Панова Н. Н. Управление персоналом: Практ. по­собие. — Симферополь: Таврия, 1998. — 236 с.

  2. Управління виробництвом: Методичні вказівки до самостійного вивчення дисципліни / Укл. В. М. Нагаєв / Харк. нац. аграр. ун-т. — Харків, 2003.— 60 с

  3. Управління виробництвом: Збірник практичних завдань / Укл. В. М. Нагаєв / Харк. нац. аграр. ун-т. — Харків, 2003. — 34 с

Технічні засоби навчання

  1. Епідіаскоп для демонстрації слайдів.

  2. Комп'ютер для використання прикладних програм тесту­вання студентів; обробки матеріалу результатів модульно-рейтингового навчання.

  3. Відеосистема для демонстрації навчальних відеофільмів і проведення ділових ігор.

Для оптимізації навчального процесу необхідно складати структурно-логічну схему узгодження дисципліни, що виклада­ється, з іншими дисциплінами. До робочої проірами бажано до­давати листок узгодження змісту цієї робочої програми з викла­дачами, які раніше викладали профільні дисципліни, а також дисципліни, які викладаються паралельно з нею.

Останнім етапом розроблення тематики і змісту курсу, що ви­кладається, є складання тематичного плану (приклад наведено нижче). Тематичний план являє собою тематику лекцій і практи­чних (семінарських) занять (табл. 2). При цьому в кожній лекції формулюються питання відповідно до кількості годин, відведе-

42

них на цю тему в робочій програмі. Бажано, щоб одна лекція бу­ла розрахована на дві академічні години (1 пара) і складалася з трьох тематичних питань, а семінарське заняття включало на більш п'яти проблемних питань.

Таблиця 2

ПРИКЛАД ТЕМАТИЧНОГО ПЛАНУ

З ДИСЦИПЛІНИ «КОНФЛІКТОЛОГІЯ»

(для студентів спеціальності «Менеджмент організацій»

освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр») Плани лекційних занять

Назва тематичного модуля

Кількість годин

лекції

практичні заняття

усього

1-й модуль «Загальна теорія конфлікту»

1.1. Розвиток конфліктології як науки та на­
вчальної дисципліни

1.2. Сутність конфлікту та його структура

1.3. Види конфліктів та причини їх виникнення

1.4. Динаміка конфлікту та механізми його
виникнення

6

1

2 1 2

4

1

1 1 1

10

2

3 2 3

2-й модуль «Управління конфліктами»

2.1. Процес управління конфліктами

2.2. Управлінські рішення в конфліктних си­
туаціях

2.3. Методи та форми управління конфліктами

2.4. Профілактика конфліктів в організації

6

1 1

2 2

6

1 1

2 2

12

2

2

4 4

3-й модуль «Психологія і соціологія конфлікту»

3.1. Психологія особистості у конфлікті

3.2. Групові особливості виникнення конфлі­
ктів в організації

3.3. Конфлікти в суспільстві

3.4. Конфлікти у сфері управління

4

1 1

1 1

4

1 1

1 1

8

2 2

2 2

Усього

16

14

ЗО

Плани практичних і семінарських занять 1-й модуль «Загальна теорія конфлікту»

  1. Сутність конфлікту і його причини. Ділова гра «Скарга».

  2. Конфліктні ситуації. Рішення ситуаційних задач.

  3. Види конфліктів. Моделювання конфліктних ситуацій.

  4. Структурна модель конфлікту. Семінарське заняття.

  5. Модульна контрольна робота, тестування за темою модуля.

43

2-й модуль «Управління конфліктами»

  1. Конфліктна ситуація у первинному виробничому підрозділі. Ділова гра.

  2. Формули конфліктів. Рішення ситуаційних задач.

  3. Трансактний аналіз конфліктів. Рольове моделювання виро­бничих ситуацій.

  4. Конфліктогени в міжасобистісній взаємодії. Тренінг.

  5. Управління конфліктами. Семінарське заняття.

  6. Модульна контрольна робота, тестування за темою модуля.

3-й модуль «Психологія і соціологія конфлікту»

  1. Ієрархія потреб особистості за А. Маслоу. Тестування.

  2. Визначення соціально-психологічного мікроклімату у коле­ктиві.

Практичне заняття.

  1. Переговорний процес в організації. Ситуаційно-рольова гра.

  2. Технології ефективного спілкування і раціональної поведі­нки в конфліктах. Дидактичний тренінг.

  3. Конфлікт в агропромисловому підприємстві. Ділова гра.

  4. Тематична дидактична гра «Брейн-ринг».

  5. Модульна контрольна робота, тестування за темою модуля.

3.3. Організація аудиторної роботи зі студентами

На основі навчальної діяльності (пізнавальної, творчої, наукової, самостійної тощо) у студентів з'являється визначене ставлення до різних навчальних предметів. Щоб студенти успіш­но оволоділи знаннями, вміннями та навичками, викладачеві не­обхідно організувати навчальний процес у відповідності до су­часних принципів мотивації і потреб особистості. Основними факторами, які мотивують студентів до високопродуктивної на­вчально-творчої діяльності, є: важливість предмета для профе­сійної підготовки і усвідомлення теоретичної та практичної зна­чущості тематики занять; усвідомлення студентом найближчих і кінцевих цілей навчання; висока педагогічна майстерність викла­дання дисципліни (емоційна форма викладання навчального ма­теріалу, демонстрація викладачем перспективних напрямів роз­витку наукових ідей у певній галузі, вирішення завдань, що

44

створюють проблемні ситуації в структурі навчальної діяльнос­ті); особистісні взаємовідносини (антипатія чи симпатія) з викла­дачем даного предмета тощо.

Для ефективного взаєморозуміння між студентами і виклада­чем педагог повинен знати психологічну структуру студентської аудиторії. Адже кожна студентська група поділяється на нефор­мальні підгрупи за визначеними інтересами і має своїх неформа­льних лідерів. Викладачеві доцільно їх знати і вміти з ними взає­модіяти. Крім того, студент як особистість має свою психоло­гічну структуру, основними компонентами якої є спрямованість, можливості, характер, темперамент.

Психологи і викладачі-практики виділяють такі типи студен­тів: «негативісти» (все сприймають негативно); «позитивісти» (намагаються завжди підтримати викладача); «мовчуни», «все­знайки», «багатослівні». При цьому викладачеві необхідно вра­ховувати темперамент студента, його рівень загальної освіченості і вихованості, здатності до творчого пошуку та інші фактори. Відповідно до цих аспектів викладач будує свої взаємовідносини зі студентами і налагоджує аудиторну роботу. З метою удоскона­лення педагогічної майстерності викладачеві бажано вивчати фо­рми і методи проведення занять іншими лекторами, урізноманіт­нювати способи ділових контактів з аудиторією.

Викладач як організатор освітнього середовища повинен за­безпечити необхідні умови навчального процесу, щоб студенти мали можливість навчатися ритмічно і самостійно, постійно по­повнюючи свої знання. Бажано постійно вивчати потреби студе­нтів, їх прагнення і мотиви діяльності. Вивчати громадську дум­ку в процесі проведення аудиторних занять можна такими способами: спостереження (помічати схвальні репліки, відгуки, негативні емоції, відволікання від занять, наявність запитань сту­дентів); анкетування (рекомендується проводити на початку, усередині та після закінчення курсу). При цьому доцільно визна­чити погляди студентів за такими питаннями: відповідність на­вчального матеріалу тематиці курсу; значущість дисципліни у фаховій підготовці; характер викладання матеріалу (логіка, темп, емоційність, визначення головних питань); загальна характерис­тика особистості викладача (ерудиція, доброзичливість, культура мовлення тощо).

Навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюєть­ся в таких формах: навчальні заняття; самостійна робота; практи­чна підготовка; контрольні заходи. Основними видами навчаль­них занять у вищому навчальному закладі є: лекції, практичні і

45

семінарські заняття, індивідуальні заняття, консультації. Інші ви­ди навчальних занять визначаються залежно від цілей і змісту навчання у порядку, встановленому вищим навчальним закладом. Законом України «Про вищу освіту» (ст. 50) передбачається ві­льний вибір методів та засобів навчання в межах затверджених навчальних планів.

3.4. Організація праці викладача

Робочий час викладачів вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації відповідно до «Положення про органі­зацію навчального процесу у вищих навчальних закладах», за­твердженого наказом Міністерства освіти і науки України (№ 161 від 2 червня 1993 p.), визначається обсягом їх навчальної, мето­дичної, наукової й організаційної роботи.

Обсяг навчальних занять, доручених для проведення конкрет­ному викладачеві, виражений в облікових (академічних) годинах, становить навчальне навантаження викладача. Згідно Закону України «Про вищу освіту» (ст. 49), максимальне навчальне на­вантаження науково-педагогічних працівників не може переви­щувати 900 годин на навчальний рік при середньотижневому на­вантаженні 30 год. Види навчальних занять, що входять до навчального навантаження науково-педагогічного працівника відповідно до його посади, встановлює вищий навчальний заклад в індивідуальному плані викладача.

Види навчальних занять, що входять до обов'язкового обсягу навчального навантаження викладача відповідно його посаді, встановлює кафедра. Планування робочого часу викладачів здій­снюється на поточний навчальний рік і відбивається в індивідуа­льному робочому плані (табл. 3).

Обов'язковий, мінімальний чи максимальний обсяг навчального навантаження викладача в межах його робочого часу встановлює вищий навчальний заклад з урахуванням виконання ним інших обов'язків (методичних, наукових, організаційних). За необхідності викладач може бути залучений до проведення навчальних занять поза обов'язковим обсягом навчального навантаження, визначеного індивідуальним планом, у межах свого робочого часу.

Графік робочого часу викладача (табл. 4) визначається роз­кладом аудиторних навчальних занять і консультацій, розкладом контрольних заходів та інших видів робіт, передбачених індиві­дуальним планом викладача. Види і час виконання робіт визнача­ється в порядку, установленому ВНЗ.

46

Обсяг навчальної роботи розраховується на основі норм часу, що Є обов'язковими. Для різних видів робіт норми часу встановлені у конкретних цифрах у визначених межах з максимальним обмежен­ням. Конкретні норми часу визначаються з урахуванням специфіки видів діяльності й особливостей викладання навчальної дисципліни.

Норми часу розраховуються, виходячи з астрономічної години (60 хв), крім таких видів роботи, як читання лекцій і проведення лабораторних, практичних і семінарських занять, де академічна година (45 хв) розраховується як астрономічна. Облік навчальної роботи викладачів здійснюється за фактичними витратами часу.

Методична, наукова й організаційна робота викладачів плану­ється в індивідуальному плані викладача на навчальний рік із конкретизацією обсягів і очікуваних результатів. Перелік основ­них видів методичної, наукової й організаційної роботи виклада­чів вищих навчальних закладів має орієнтований характер і за рішенням кафедри може уточнюватися.

Таблиця З

ФОРМА ІНДИВІДУАЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ПЛАНУ ВИКЛАДАЧА

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ПЛАН РОБОТИ ВИКЛАДАЧА

На / навчальний рік

П.І.Б.

Вчений ступінь, вчене звання

Посада





47

1. НАВЧАЛЬНА РОБОТА



Викладач (підпис)

Зав. кафедрою (підпис)

Розглянуто на засіданні кафедри « » 200 р.

Таблиця 4




48


ФОРМА ІНДИВІДУАЛЬНОГО ГРАФІКА РОБОТИ ВИКЛАДАЧА ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПЛАН-ГРАФІК РОБОТИ ВИКЛАДАЧА

Закінчення табл. 4



На період відряджень, хвороби, підвищення кваліфікації (інших поважних причин) викладач звільняється від виконання усіх видів робіт, передбачених індивідуальним планом. Його навчальне на-

4

49

вантаження в цей період виконують інші викладачі кафедри за ра­хунок зменшення їх методичної, наукової й організаційної роботи шляхом залучення викладачів з погодинною оплатою праці.

3.5. Роль кафедри в управлінні навчальним процесом

Основними структурними підрозділами вищого навча­льного закладу III—IV рівнів акредитації є інститути, факульте­ти, кафедри. Кафедра є основним структурним навчально-науковим підрозділом вищого навчального закладу, що прово­дить навчальну, методичну, науково-дослідну і виховну роботу з підготовки кадрів відповідної спеціальності. Кафедра створюєть­ся за рішенням ученої ради ВНЗ, погодженим з вищим органом управління (відповідним міністерством), у підпорядкуванні якого находиться вищий навчальний заклад. Однією з основних вимог створення кафедри є обсяг навчальною навантаження, який до­зволяє працювати не менше ніж п'яти науково-педагогічним працівникам за відповідними штатними одиницями. Для забезпе­чення розвитку нового напряму навчальної, методичної і науко­вої діяльності при кафедрі може бути створена лабораторія або відповідний центр наукових досліджень.

Посаду завідувача кафедрою може займати, як правило, особа, що має вчене звання професора. Завідувач кафедри організовує і контролює:

Навчальна робота кафедри полягає у наступному:

50

Методична робота кафедри включає:

Наукова робота кафедри передбачає:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации