Цюрупа М.В., Ясинська B.C. Основи сучасної політології - файл n1.doc

приобрести
Цюрупа М.В., Ясинська B.C. Основи сучасної політології
скачать (1776.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1777kb.15.09.2012 18:19скачать

n1.doc

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16

Тема 3.8. Партії у політичній системі суспільства. Спектр політичних партій сучасної України

3.8.1. Зародження та становлення політичних партій


Перше питання лекції розкриває історично-науковий аспект проблеми зародження і розвитку політичних партій. Політична історія показує, шо виникнення партійне випадкове, їх поява зумовлена об'єктивними потребами участі різних верств громадян в управлінні розвитком суспільства та субактивними мотивами—прагненнями активної частини людей мати власну політичну організацію з метою включитись у процес здобуття, утримання та здійснення влади.

Термін "партія" (від лат. Partio - частина, поділяю, розділяю) позначає частину з якоїсь більш великої спільноти у суспільстві. У священних книгах, зокрема, у Біблії та Корані зустрічаються непоодинокі використання поняття "партії" та посилання на них. Так, у Старому Заповіті є вказівка на існування партії "фарисеїв" та "саддукеїв", які вирізняються від інших віруючих: перша виділялась показовою набожністю, а друга пишалась особливим, книжковим знанням. Відтепер у сучасний політичний словник ці терміни увійшли у значенні надмірно показної моральності (фарисейство), а інша партія — це група людей, яка відірвана від реального життя та має уявлення про реалії життя з книжок.

У Священному Корані мусульман декілька разів вживаний термін „партія", причому у різних контекстах, зокрема, Пророк Мухаммед спеціально звертається до тих, "які поділили свою релігію і стали партіями. Будь-яка група радується тому, що у неї є".

Перші згадки про політичні партії зустрічаються також у мислителів Стародавнього світу. Так, грецький політичний мислитель Аристотель писав про партійну боротьбу в VI ст. до н. е. в Аттиці між партіями великих землевласників, мешканців рівнини, партіями торговельно-ремісничого населення побережжя та партіями селян, жителів гористої місцевості.

У Давньому Римі так само точилася боротьба між партією оптиматів (представники патриціанської знаті) та партією популяторів (представники переважно плебею, які грали на популярних та зрозумілих простому плебсу гаслах). Відтепер сучасний політичний термін „популізм" і означає гру на привернення на свою сторону надій, сподівань, прихильності більшості „популіс" — народу.

У середні віки існуючі політичні угрупування, що нагадували "партії" - ордени, виступали тимчасовими об'єднаннями прихильників окремішніх релігійних доктрин або догматів, чи певного способу релігійного життя. Це приводило до того, що ордени - майбутні політичні партії - набували рис закритої, таємничої організації з суворою дисципліною та ієрархією владних внутрішньопартійних відносин. У подальшому боротьба між Священною Римською імперією і папством у XII — XVстоліттях вилилася у боротьбу між партією гвельфів (представники інтересів торговельно-ремісничих верств, прихильники світської влади римського папи) і партією гіббелінів (ті захищали інтереси феодалів і виступали на підтримку сильної імператорської влади).

Окремого розгляду потребує партія масонів. яка увібрала в себе риси закритості та суворої дисципліни Середньовіччя, аристократичну вишуканість та символізм лицарства, потяг до намагання встановити всесвітню владу у часи всевладдя буржуазії. Навколо партії масонів, яка стала давати знання про себе у XVIII столітті, накопичилось багато міфів та подеколи звинувачень: перемога партії більшовиків Росії деякими силами оголошено "жидо-масонським зговором". Данину проблемі масонства віддав Лев Тол-стой у романі "Війна та мир", у якому один із головних героїв П'єр Безухов урочисто та таємниче посвячується у орден "каменярів" - натяк на емблему партії, бо масони називали себе каменярами нового суспільства, а архітектором цього всесвітнього проекту був, за їх переконанням, сам Господь Бог.

Узагальнюючи суперечливі та скудні дані про масонів скажемо: партія масонів, очевидно, продовжує існувати у XXI столітті, вона включає в себе на засадах суворої таємничості невелику кількість людей з потужними фінансовими капіталами, належними до певних керівних інституцій у багатьох державах світу, що сповідують політичну філософію всесвітньої влади з релігійно-месіанськими аспектами.

Таким чином, історія становлення політичних партій як елементів політичної системи у стародавні часи зводилась до запеклої боротьби за владу окремих угрупувань політично активних людей.

Прототипи сучасних політичних партій з'явились у період ранніх буржуазних революцій, а партії набули майже сучасного вигляду у часи Великої Французької революції у лиці партій конституціоналістів, жирондистів, якобінців.

У США після проголошення Незалежності наприкінці XVIII — на початку XIX ст. виникли партії федералістів і анти-федералістів. У Великобританії консервативна партія (відстоювала інтереси земельної аристократії та вищого духівництва англіканської церкви) була заснована у 1867 році і дотепер відіграє важливу роль у здійсненні політичного керівництва державою. Злет партії консерваторів відбувся за часів правління баронеси Маргарет Тетчер у 80-х роках XX століття, а ліберальна партія, яка зараз трансформувалась у лейбористську партію, репрезентувала інтереси дворянства, торговельної та фінансової буржуазії, сформувалася в середині XIX столітті і зараз знаходиться при владі. Вона сьогодні, як і колись партія консерваторів, втратила харизматичного лідера Тоні Блера і це відчутно на її іміджі.

Історії становлення партій соціалістичного та комуністичного спрямування присвятив окрему главу фундаментального твору "Капіталізм, соціалізм і демократія" Йозеф Шумпетер. Він вказує, що ідеологічне підґрунтя таких партій сильно різнилось у відповідності до національних умов, тому російський і шведський соціалізм як соціально-політичні ідеології та суспільні устрої, що утворились у країнах, майже протилежні.

Політичні партії у сучасному розумінні їх як організаційної структури у боротьбі та здійсненні політичної влади остаточно сформувалися лише в середині XX ст., кореспондуючись з еволюцією демократичного виборчого права в напрямку до визнання прямих, рівних, загальних виборів при таємному голосуванні за кандидатури, що їх висувають та підтримують партії. Політичні партії почали брати активну участь у демократичних виборах, відтепер це важливіший суб'єкт влади, що має велику силу, завдячуючи організації. "Партійний", так би мовити, фактор береться до уваги при плануванні воєнної політики: аналітики НАТО вказують, що у політичному середовищі 25 країн-член і в Альянсу діє майже 100 партій. Цс важливо, бо політичні рішення в структурі НАТО приймаються консенсусом.

Перші наукові уявлення про політичні партії пов'язані з такими мислителями та політичними діячами, як Ш.-Л. Монтеск'є, Ж. —Ж. Руссо, Дж. Вашингтон, Дж. Медісон. А. де Токвіль, Е. Бьерк. Значне місце проблемам політичних партій приділяли мислителі початку XX ст. М. Вебер, Г. Моска, В. Парето, Р. Міхелс та інші. Класиками вчень про політичні партії у науці партології були В. Ленін, М. Дюверже. При цьому, якшо В. Ленін вбачав у партії організацію, яка у десятки разів збільшує силу окремих осіб, що виборюють владу, то послідовники політичної теорії Ж.-Ж. Руссо розглядали партії як зло, як засіб роз'єднання суспільства, вияв домінування вузько групових інтересів над інтересами народу. Приблизно так само оцінювали роль партій й "батьки-засновники" США Т Джефферсон, О. Іамільтон. Але навіть вони, а тим більше їх наступники, не могли не зважати на те, що люди мають різні політичні інтереси та уподобання, а тому так чи інакше тяжіють до організаційного об'єднання у різні за своїми уподобаннями партії.

У сучасній науці склалось таке визначення : політична партія — це організована частина соціально активних громадян, які ідейно та організаційно об'єднуються на основі спільних політичних інтересів з метою вибороти владу в державі, змінити або утримати її.

З політично-правової точки зору у Законі України "Про об'єднання громадян" політична партія визначається як "об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають за головну мету участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі" таким чином, щоб підкреслити ЇЇ конструктивно-державницьку роль.

Серед факторів соціально-політичного життя, які викликають утворення політичних партій, ми виокремили такі:

• наявність у певних соціальних груп специфічних політичних інтересів, реалізація яких вимагає утворення саме організаційних форм політичної діяльності;

• існування різних поглядів щодо політичного устрою суспільства та шляхів вирішення конкретних політичних питань, тому партія виокремлює себе від інших, вона є частиною політичної спільноти;

• незадоволення частини суспільства своїм становищем та його перехід у організацію з можливістю активно діяти, щоб змінити такий стан;

• наявність міжнаціональних конфліктів та міжконфесійних протиріч, коли різні партії формуються насамперед навколо шляхів вирішення сукупності національних чи релігійних ідей. Це проявляється особливо виразно у мусульманських партій на Близькому Сході та країн Середньої Азії на теренах СНД.

Історичний досвід показує, що політичні партії можуть виникати на основі політичного руху або громадського об'єднання певної групи людей, перетворюючись на організацію для досягнення своєї мети шляхом розгортання політичної діяльності.

За визначенням М. Вебера, партії у своєму історичному становленні та подальшому розвитку пройшли три стадії: аристократичне угрупування, політичний клуб, масова партія.

На першому, аристократичному етапі партії були своєрідними кланами, напівзакритими для вступу у їх середовище інших осіб, згрупованими довкола правлячої верхівки. До них входили вибрані члени найближчого оточення правителів.

Другий етап партії як політичного клубу пов'язаний з ускладненням соціально-політичної структури суспільства, виникненням різних ідеологічних платформ для об'єднання та зростанням конкуренції у сфері політики. Партії набувають чіткішої організації та виразної ідейно-політичної побудови. Політичний клуб, однак, окрім активного обговорення політичних доктрин, не мав здатності впливу на широкі маси, як відірвана від їх інтересів закрита, „аристократична'' структура.

У другій половині XIX ст. у Європі виникають масові партії, які характеризуються значною, інколи великою кількістю членів (Комуністична партія СРСР налічувала 18 млн. членів, а КП Китаю мала більше 30 млн. членів, цікаво, що партія БААС при С. Хусейні нараховувала майже 5 млн.), більшою організованістю, впливовістю на широкі верстви суспільства. У даному випадку партія має постійне членство її представників, розподіл прав та обов'язків, вирізнення керівних органів, функціонерів, рядових членів. Першою масовою партією було створене у 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії.

В сучасних умовах стає очевидною суперечлива сутність та неоднозначна функціональна роль політичних партій. Як зазначав Ж. Клемансо, партії — це водночас добро і зло. "Добро — тому, що вони є колективною силою у боротьбі за прогрес. Зло - тому, що вони рано чи пізно уподібнюються церкві з її ієрархією та дисципліною, а такі організації обмежують можливості видатних особистостей, бо у колективі ті змушені опускатися до загального середнього рівня".

У природі політичних партій закладена вада, виявлена ще Робертом Міхелсом: створені як засіб досягнення соціально-групової політичної мети, партії самі у кінці кінців стають метою самих для себе. Вони починають дбати переважно про власні інтереси, про добробут керівників партійного апарату та успіх лише на виборах, а не у керівництві суспільством після отримання перемоги. Недарма, навіть прихильниця ідеї партійного способу формування парламенту і структур виконавчої влади, нинішній секретар РНБО Р. Богатирьова вказувала у статті „Партійний антидот влади'', що не більше 10-20% населення знають що-небудь стосовно партій, яким вони надали перевагу на парламентських виборах в Україні 2006 року за партійними списками.

Сучасне розуміння партій з відповідними типологічними ознаками почало формуватися в XIX — на початку XX ст. Суттєвий інтерес представляє позиція німецького дослідника В. Хасбаха, який розглядав партію як „спілку людей з однаковими політичними поглядами і цілями, що прагнуть до завоювання політичної влади з метою використання її для реалізації власних інтересів". Влучне визначення партії дав Макс Веберу який вважав її громадською організацією, що спирається на добровільний прийом членів і ставить собі за мету завоювання влади для свого керівництва та забезпечення активним членам відповідних умов (і духовних, і матеріальних) для отримання певних вигод чи особистих привілеїв.

Однак відтепер політичні партії стають ключовим елементом демократії, рушійною силою подальшого розвитку суспільства в усіх сферах. Вони є головною силою, що формує провідні інститути політичного дійства, бо визначають легітимність нової влади, особливо за умов парламентської республіки, коли уряд формується партіями - переможцями у виборчих перегонах.

У демократичному суспільстві політичні партії відіграють роль об'єднуючої ланки між виборцями, їх інтересами, з одного боку, та державними установами, владними інституціями, у яких приймаються загальнодержавні рішення, з іншого боку. Це своєрідні канали політичної взаємодії між різними елементами "громадянського суспільства" та "правової держави". Саме політичні партії та рухи відіграли провідну роль у переході від авторитарного та тоталітарного до демократичного посткомуністичного управління у Східній та Центральній Європі. Безумовно, роль політичних партій не слід перебільшувати у сучасному політичному житті України, бо склад партій нараховує 1-2 % від чисельності виборців, а ознайомлених з їх програмами та реальними справами не більше 15-20 % населення, ще менший вплив партій на життєдіяльність, а все ж таки це важливий суб'єкт політичного процесу.

Таким чином, політичні партії пройшли у своєму становленні шлях від перших об'єднань за інтересами і аристократичних клубів для обговорення політичних проблем до масових потужних організацій, які здатні виборювати владу та здійснювати політичне керівництво всіма сферами суспільства.

3.8.2. Ознаки, сутність і функції партій в політичній системі


Друге питання теми розкриває ознаки і сутність політичних партій, структуру, соціально-політичні функції у політичній системі суспільства. Це питання залишається проблемним у політичній науці.

Як ми встановили, політична партія сьогодні — це політична організація, яка виражає інтереси певних соціальних груп або сил, об'єднує їх як найактивніших представників та керує ними для досягнення певної мети. Аналіз сучасних досліджень у партології (галузі знання про партії) дозволяє виділити три основні ознаки, що притаманні політичній партії як політико—правовому інституту.

Перше, політична партія - це суспільне об'єднання, головною метою участі якого в політичному процесі є здобуття і здійснення (чи участь у здійсненні) державної влади в рамках конституції і діючого законодавства. Це головна кваліфікаційна ознака політичної партії, що виражає саму S сутність і відрізняє від всіх інших видів суспільних об'єднань неполітичного характеру (різного роду союзів, асоціацій, клубів, фондів і т.д.).

Друге, політична партія — це організація, що об'єднує індивідів на основі спільності політичних поглядів, що знаходять своє втілення в програмі, яка намічає основні напрямки політики держави та добровільності об'єднання у організаційну структуру.

Третє, політична партія—це об'єднання, що діє на постійній основі та має формалізовану організаційну структуру. Вона визначається законодавством більшості країн і відрізняє політичні партії від політичних рухів, тимчасових і вузьких по своєму складу об'єднань, що також можуть брати участь у політичному житті.

Розглянуті ознаки політичної партії, що знаходять своє закріплення в законодавстві різних країн, дозволяють сформулювати її загальне політологічне визначення: політична партія — це політичне об'єднання, що створене з метою здобуття та здійснення державної влади, яке виражає інтереси певних соціальних груп або сил, діє на постійній основі та має відповідну політичну програму.

У більшості країн світу статус і діяльність партій регулюються спеціальними законами чи конституційними нормами.

Згідно з Конституцією України (ст. 36), громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення та захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, що беруть участь у виборах.

Конституція України визначає (ст. 37), що утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

Якщо підсумовувати положення законодавства країн світу, то можна виділити наступні права і межі свободи соціальної діяльності політичних партій:

А) політичні права і свободи: право брати участь у формуванні і діяльності державних органів; свобода агітації та пропаганди своєї ідеології і програми; свобода поширення інформації про партійну діяльність; свобода організації масових заходів (з'їздів, мітингів, зборів, демонстрацій); право вільного доступу до засобів масової інформації і право засновувати свої засоби інформації (видавництва, радіо і телестанції, друковані органи); право створювати з іншими політичними партіями різного роду коаліції і блоки (виборчі, парламентські й урядові); право встановлювати міжнародні зв'язки із закордонними політичними партіями і їх міжнародними об'єднаннями;

Б) майнові права: право власності як звичайної юридичної особи; право займатися дозволеною законом підприємницькою діяльністю; право одержувати від державних органів і приватних осіб матеріальну і фінансову підтримку у різних формах, які не суперечать законодавству (пряме і непряме державне фінансування, надання різного роду податкових пільг і привілеїв). Нагадаємо, однак, що часто з приводу фінансування передвиборчої діяльності партій виникають гучні скандали - кампанія „Гроші у обмін на посади" у Великій Британії навесні 2007 року звинувачує лейбористів у підкупі посадовців. Наприкінці цього ж року новий Прем'єр Британії визнав це порушення і зробив заяву щодо повернення грошей з фонду партії. Ми спеціально обминаємо проблему фінансування політичних партій України у новітній час, бо встановити істину у навчально-науковому виданні нам видається практично неможливим.

В) ідеологічні, моральні права: право розробляти ідеологічні засади діяльності та відстоювати свої партійні цінності, позиції, переконання. У цьому відношенні заборона на парламентських виборах Росії утворювати між-партійні блоки, на наш погляд, є порушенням партійних свобод.

Сучасні політичні партії характеризуються складною структурою, якою вони і відрізняються від неоформлених політичних рухів.

В структурі партій можна виокремити такі важливі елементи:

1. Керівні органи — центральні комітети, лідери партії, партійний апарат, ідеологи партії.

2. Місцеві осередки з рядових членів партії.

3. Політична платформа, навколо якої об'єднуються рядові члени партії.

4. Статут та організаційні засади діяльності.

5. Фінансові, контрольні органи партії.

6. Соціальна база, на яку розрахована діяльність партії, а крім того — "партійний електорат", "меценати", тобто особи причетні до підтримки функціонування партій.

Тепер є можливість виділити най важливий і ознаки політичних партій:

• певна тривалість існування в часі цієї організації - від місяців до сотень років;

* розробка чіткої політичної лінії поведінки, яка випливає з програмних засад;

• метою політично-організаційної діяльності є досягнення, утримання або повалення (прагнення) влади;

* чітко сформульована політична програма дій на певний період. Політичні партії виконують дуже важливі, можна сказати, незамінні функції у політичному житті.

Функції, які виконують політичні партії в політичній системі суспільства, дають цілісне уявлення про ґенезу політичних партій, їх тип, суспільне призначення. Функції політичної партії — це завдання, які вона виконує в політичному житті суспільства. При цьому слід розрізняти функції партій, які закладені в певних нормативних актах, що регулюють діяльність політичних партій, і фактичні функції, які вони реально виконують.

Політичні партії в своїй багатогранній діяльності виконують значну кількість функцій, через визначення яких і вдається зрозуміти місце та роль політичних партій в сучасному політичному житті. Загалом їх можна умовно розділити на три великі групи - соціальні, державно-публічні та організаційні функції.

Соціальні функції визначають, що політичні партії значною мірою пов'язані з соціальною структурою суспільства, прагнуть до завоювання голосів виборців, котрі дозволяють їм ввійти до складу парламенту і взяти участь в формуванні уряду. Державно-публічні функції пов'язані з місцем партії у парламентсько-урядових взаєминах. Організаційні функції партія реалізує в ході своєї діяльності, як різновид соціально-політичної організації, що дозволяє їй приймати, виключати членів партії, кооптувати нових членів у центральні органи, проводити з'їзди, конференції.

Зупинимося детальніше на характеристиці лише окремих, найважливіших функцій політичних партій.

Однією з найбільш пріоритетних є функція формування політичних цілей та програм. Основним завданням, що ставлять перед собою всі політичні партії, є формування політичних поглядів не лише своїх членів, а якомога більшої кількості населення, яке партія хоче привернути до числа своїх прихильників. В разі вдалої роботи у цьому напрямку партії зміцнюють соціальну базу та збільшують свій електорат. В такий спосіб партія намагається сформувати готовність до діяльності населення, усіх своїх членів відповідно до партійної ідеології та партійних директив. Ця функція політичної партії безпосередньо пов'язана з її пропагандистською функцією.

Іншою основною функцією політичних партій є функція артикуляції та інтеграції соціальних інтересів. В ході своєї діяльності кожна партія намагається виявляти та формувати зміст інтересів тієї соціальної групи, на яку вона зорієнтована найбільше — це і є основою процесу артикуляції дещо невиразного соціального інтересу. Формування групової свідомості та усвідомлення своїх соціальних інтересів є суттю даної функції масових політичних партій.

Функцію політичних партій щодо інтеграції інтересів представляють прагнення репрезентації загального у інтересах окремих соціальних груп. В сучасній політології вважається, що завданням партії є поєднання інтересів різних груп і створення на цій основі певного суспільного компромісу. Кожна партія, здійснюючи інтеграційну діяльність, намагається об'єднати особливі інтереси окремих особистостей і груп навколо загальних інтересів, спільних для них проблем. Політичні цілі є тією найбільш загальною площиною, яка дозволяє знайти загальне порозуміння, шляхи взаємної інтеграції. Факт існування багатопартійності вказує на, що інтеграційні можливості окремих політичних партій не можуть бути всеохоплюючими. Широкі коаліції партій у парламентах деяких європейських країн стають можливими завдячуючи інтеграції інтересів.

Важливою функцією політичних партій є функція політичної ідентифікації. Партії виступають джерелом політичної ідентичності (само визнання) громадян. Вони дають їм можливість ідентифікувати свою політичну орієнтацію, визначити власні позиції у масі різнорідних політичних цінностей. Більшовистська партія в Росії вважала, що вона допомогла пролетарям осмислити свою історичну місію, стала зброєю у боротьбі за визволення.

Спільною для усіх партій є функція мобілізації мас. Політичні партії Є тим інструментом, який мобілізує населення та забезпечує його електоральну активність. Цей процес спрямовується і контролюється лідерами партій. Через "свої" партії політичні лідери поширюють особистий вплив на людей практично всієї країни. Крім виборів, політичні партії можуть служити знаряддям мобілізації людей для подолання кризи, підтримки чи протидії існуючому режиму. В Україні останнього часу партії здебільшого мобілізують людей на галасливі мітинги та збориська, тобто на деструктивні дії.

Виборча функція, як першочергова у низці завдань, представляє собою певну сукупність різноманітних форм діяльності політичної партії, яка здійснюється з різною інтенсивністю. Ця функція відіграє надзвичайно важливу роль в системі влади кожної демократичної держави. В рамках даної функції відбувається виховання, підготовка, селекція політичної еліти, яка згодом управляє державою. Навколо цієї сторони діяльності політичних партій точиться гостра політична боротьба і тому вона для партії має винятково важливе значення.

Загалом можна зазначити, що чим більше політична партія набирає рис виборчої, тим менш прозорою в ній стає номінація кандидатів. Критика способу формування списків у партіях України (з натяком на „продаж" місць у партійному списку) виглядає правдивою.

В масових партіях, навпаки, виступає чітка тенденція до врегулювання цієї процедури статутними нормами і рідше за допомогою правових засобів.

В сучасних умовах, особливо в Україні, все більше зростає роль функції зв'язку політичних партій, тобто забезпечення політичним лідерам ефективного каналу впливу на інших людей, що є важливим фактором політики. Саме політичні партії є тими інституціями, які постійно зв'язують лідерів із достатньо великою групою рядових громадян. Працює канал комунікації, який дає можливість контролювати діяльність як політичних лідерів, так і маси громадян.

Як форма контролю над лідерами, партія є важливим інструментом політики в усіх видах держав. Дана функція проявляється і в державах з непарламентськими формами правління. В окремих країнах, особливо з тоталітарним режимом, пильний партійний контроль встановлюється над діяльністю державних структур, де обійняти вищі посади можуть лише члени правлячої партії.

Функція керівництва, як базова функція будь-якої партії, може бути реалізована нею в подвійному сенсі. В буквальному розумінні вона означає, що партія самостійно чи в коаліції з іншими партіями, здійснює керівництво державою шляхом формування державних органів. В іншому розумінні під партійним керівництвом розуміється опосередкований вплив партій на органи, що приймають рішення. Можна вести мову про партійний контроль над урядом, а не про пряме керівництво ним. Досить часто в подібній ситуації перебувають партії, які програли на виборах і трансформуються в опозицію.

В демократичній політичній системі процес управління розуміють як конкурентну боротьбу різних політичних партій (сил), з яких одна забезпечує керівництво державою, а інша - критикує і контролює органи влади. Функція керівництва є невіддільною від функції опозиції — контролю та критики. Опозиційні партії впливають на рішення, котрі приймаються політичним керівництвом, намагаються уточнити ці рішення, вплинути на їх зміст чи принаймні на спосіб їх виконання.

Таким чином, ми розглянули основні функції політичних партій, через усвідомлення яких і вдається зрозуміти місце та роль партійних утворень в сучасному політичному житті. Це надає можливість проаналізувати особливості сучасних політичних партій та партійної системи України, можливості їхнього впливу на політику держави.

Деякі політологи в цілому обмежують чисельність функцій до 4-5, а інші доводять кількість функцій до 8 - 9. Називають, наприклад, такі:

1. Підбір партійних і державних лідерів, а також "рекрутування і соціалізація" нових членів;

2. Вироблення заходів щодо впливу партій на суспільні інституції та соціальне середовище;

3. Розв'язання внутрішніх партійних протиріч, які виникають у процесі діяльності та будь-якого роду інших внутрішніх проблем.

Західні політологи, зокрема, фон Боіше виокремлює інші функції політичних партій:

- визначення мети політичної діяльності;

- акумуляція та вираз соціальних інтересів;

- мобілізація та соціалізація громадськості на виборах;

- "рекрутування" еліти та формування уряду:

- організація громадської думки щодо інтересів нації;

- мобілізація електорату навколо партійних кандидатів піл час виборів;

- "виховання громадської думки" і виконання ролі партіями "загальноосвітньої ролі в процесі здійснення політичної соціалізації";

- "забезпечення політичних зв'язків між парламентом і всією країною";

- формування разом із іншими політичними інституціями механізму державного й громадського управління, забезпечення стабільності урядової діяльності;

- створення умов для заміни складу уряду за існування багатопартійної системи та ін.

Ідеологічна функція партії. У сучасній західній портології (науці про політичні партії) можна зустріти твердження, згідно з яким не визнається ідеологічна функція партій. Зокрема, наголошується, що політичні партії далекі від ідеології, вони не мають програм із визначенням ідеологічних постулатів, не мають статутів, в яких би до членів партії ставилися певні вимоги стосовно ідеології. У деяких державах, щоб вважатися членом партії, досить віддати свій голос під час виборів за її кандидата.

Проте навіть за відсутності ідеологічної програми конкретна політична діяльність партії має ідеологічний характер, бо партії виступають безпосередніми ініціаторами і творцями цілого шерегу теоретичних концепцій і доктрин, якими потім керуються органи державної влади, президенти та уряди. Кожна партія має для цього своєрідний „мозковий ідеологічний центр". Особливо чітко ідеологічна діяльність партій виявляється у пропагандистській роботі, зокрема, у виступах партійних лідерів із промовами і статтями в пресі, в розробці та поширенні різних партійних документів, маніфестів, заяв, декларацій та інше.

Провідна функція партії — намагання досягнення влади, оволодіння її апаратом. Зміст діяльності багатьох партій зводиться до того, щоб перемогти на виборах і сформувати уряд.

Значну питому вагу в діяльності політичних партій займає кадрова функція або функція політичного рекрутування чи залучення до своїх лав. Під "політичним рекрутуванням" розуміється підбір кадрів як для самої партії, так і для інших організацій, що входять у політичну систему, у тому числі висунення кандидатів у представницькі органи влади й у виконавчий апарат держави.

Відображенням значної ролі партії у політичній системі є функція розробки політики та здійснення політичного курсу. Обсяг та ефективність виконання функції залежить від місця конкретної партії у політичній системі. У партії, яка на сьогодні перебуває при владі, він більший, ніж у опозиційних партій.

Враховуючи множинність функцій, які виконують партії у політичному житті суспільства, їх можливість плідної політичної діяльності, вважається, що це є однією з ознак демократичного суспільства.

Таким чином, головними ознаками політичних партій є ідейна єдність, організованість, виразна політична платформа, внутрішньопартійна дисципліна, здатність брати дієву участь у політичній боротьбі і здійсненні влади, виконання низки незамінних соціально-політичних функцій у демократичній державі.

3.8.3. Типологія політичних партій. Типи партійних систем


Трете питання теми конкретизує питання типології політичних партій, яких може буде декілька десятків у одній державі. Проблема типології політичних партій, яких у світі налічується більше ніж 800, є актуальною для України, адже у ній Мін'юстом України зареєстровано 138 партій станом на початок 2007 року, серед яких важко визначитись пересічному виборцю.

У більшості підручників на теренах України за основу типологізації партій обрано трикомпонентний підхід — виокремлено:

А) кадрові партії (партії нотаблів - люди, чиє становище в суспільстві забезпечується досягненнями, авторитетом у політичному житті), у яких домінують партійні функціонери;

Б) партії масові, що складаються з достатньої кількості рядових членів партії, які можна вважати продуктом загального виборчого права;

В) "партії виборців", виведені як ідеальний тип політологами США Венєром, Пал амба ра та іншими на основі того, що партія утворюється лише для виконання головного поточного завдання — перемоги у виборах, об'єднуючи навколо популярних гасел достатню кількість населення. Судячи з попередніх політичних подій, такі партії утворились в Україні восени 2007 року на дострокових парламентських виборах — "партія Л. Кучми", "блок Людмили Супрун" та інші.

В основу типології ми поклали більш широке коло ознак:

1. Соціальна база;

2. Політична ідеологія;

3. Політична програма;

4. Форма участі у діяльності парламенту;

5. Організаційні засади.

За критерієм соціальної бази партії поділяються на пролетарські, буржуазні, селянські, мілко буржуазні тощо. Вважається, що соціальні групи, інтересам яких відповідає програма діяльності партій, складають її соціальну базу — остання скоріш об'єктивне, ніж суб'єктивне явище. Так, впевненість лідерів компартії України має основу не у відповідній агітаційно-пропагандистській та організаційній роботі, а у наявності стабільної групи колишніх комуністів, людей похилого віку, пенсіонерів, що живуть минулими спогадами та складають „не спалиму" базу партій комуністів.

Згідно із політичною ідеологією, яку розробляють та дотримуються партії, вони можуть кваліфікуватись як комуністичні, соціалістичні, соціал-демократичні, націоналістичні, фашистські. Проблема сучасних ідейно-політичних течій буде розглядатись у окремій лекції. Зауважимо, що ідеологічна платформа партії може бути розпливчатою, нестандартною, як наприклад, у партії "Пора".

Програмні положення партій дозволяють поділяти їх на революційні, консервативні, реформістські і т.д. Це означає, що партії виступають або за рішучі зміни існуючого соціально-політичного устрою шляхом революції, або вимагають поступових, плавних змін деяких сторін суспільного життя (реформи), або за збереження (консервацію) основ існуючих порядків.

По формі участі у діяльності парламентів партії можуть поділятись на парламентські, опозиційні та альтернативні — анархісти принципові противники участі у парламентській боротьбі.

За організаційною ознакою партії можна поділити на кадрові, масові, нелегального стану, закритого типу та інші.

Партійна система є сукупність взаємозв'язаних політичними відносинами партій певної країни, що об'єднана загальними підходами до вирішення найважливіших політичних проблем і складає підсистему політичної системи.

Дослідники на теренах СНД виділяють віл 4-5 до 6-7 типів партійних систем. Спробуємо синтезувати вищезгадані з тим, щоб не дублювати схожі типи-двійники і водночас охопити специфічні об'єднання партій.

1 .Однопартійна система притаманна тоталітарним суспільствам, у яких ця єдина партія є надзвичайно потужна політична сила, що спирається на державу і забезпечує "партійну легітимність" правлячому режиму. Вона й дотепер зберігається на Кубі, у Північній Кореї, а тенденції до утворення фактично єдиної потужної проявляються в Лівії, Венесуелі, інших країнах.

2. Двопартійна система, у якій дві партії мають приблизно однакову політичну силу, фінансові, інформаційні, кадрові можливості впливати на електорат, функціонує у США, Великий Британії, Австралії та інших країнах.

З.Багатопартійна система з партією-гегемоном, яка начебто політичний гігант домінує у партійно-політичному житті країни, була в країнах колишнього соціалістичного табору — Болгарії, Угорщині, Польщі, а також у Японії, де правляча ліберально-демократична партія знаходиться у руля влади більше 55 років.

4. Багатопартійна система з фіксованою, "обзорною" або "поміркованою" кількістю 6-10 партій, які мають майже рівні політичні сили та можливості у боротьбі за лідерство, функціонує у більшості країн Європи. Вважається, що така партійна система найбільш адекватна правовій державі, розвиненій демократії, громадянському суспільству.

5. Багатопартійна система "атомарного" типу або мультипартійна система, в структурі якої десятки мілких партій майже не пов'язані між собою.

Партійну систему України слід аналізувати з точки зору процесу її зародження і становлення та незавершеності структурування.

Розглядаючи партійну систему України зауважимо, що перша особливість партійної системи сучасної України — це мультипартійність, зростання якої ще не завершено. Ця багатопартійність, яка не була викликана нагальною соціально-класовою потребою, як це було на початку століття, а стала наслідком ідеологічних і владних розбіжностей. її "батьками" стали групи політиків, які вийшли на політичну арену за умов демократизації суспільного життя, нового етапу державотворення. Однак сьогодні можна стверджувати, що багатопартійність стала досить стійким та важливим фактором розвитку політичної системи країни.

Другою визначальною особливістю партійної системи України на сучасному етапі, окрім багатопартійності, є її повільна трансформація. Ця тенденція підтверджується такими тенденціями, як значна поляризація політичних сил та радикалізм політичної свідомості населення. Незавершеність партійно-політичного структурування українського суспільства може створити ситуацію можливості формування "псевдо-партійних авторитарних структур", здатних до ліквідації завоювань демократичного розвитку.

Третьою особливістю партійної системи України є поступове послаблення крайніх ідеологічних позицій—партій комуністичного та національно-патріотичного спрямування: так Комуністична партія України з підтримки до 20% голосів виборців на виборах у Верховну Раду 1-2 - то скликання дійшла до 5-6% на виборах у парламент 5 та 6 - го скликання, а Народний Рух України взагалі останнім часом не може перейти бар'єр у 3% поданих голосів.

Четвертою особливістю партійної системи сьогодні стала зміна парадигми розвитку. Українські партії не стільки репрезентують окремі суспільні прошарки, скільки слугують зовнішньою формою організації публічного функціонування і легітимації окремих груп, політичної та бізнесової еліти. Вони почали будуватись "згори", при цьому процес вибору ідеології набув штучного характеру. Гальмування економічних реформ та соціальних перетворень, принципи організації влади, що утвердились, визначили зворотну логіку: протягом тривалого часу розвитку незалежної України (до останніх президентських та парламентських виборів) не партії артикулювали суспільні інтереси і не вони визначали стратегії політичного розвитку, характер і зміст діяльності влади, а сама існуюча влада визначала правила виникнення та функціонування політичних партій,

Ще однією особливістю політичних партій в Україні є їх незначний вплив партійної політики на політичні позиції виборців. В Україні налічується не більше десятка партій, які мають вагомий банк виборців, розгалужену мережу партійних комітетів на місцях та первинні організації. Ще до 10 партій мають вплив в окремих регіонах, є десяток більш-менш відомих лідерів партій (частіш за все це народні депутати України), значні фінансові та інформаційні можливості для проведення масової роботи. Більшість же вітчизняних партій мають настільки невелике коло своїх прибічників, а їхній кількісний склад такий незначний, що й називати їх партіями в повному розумінні цього слова можна лише умовно, хоча вони й набули юридичного статусу політичної партії. З позиції політичної науки ці партії швидше підпадають під поняття "групи за інтересами", яких в Україні близько 100.

Наступною особливістю партійної системи є те, що ідеологічні відмінності не виразні та переплітаються з відповідними регіональними, національними, соціальними, професійними та іншими ознаками. Слід зазначити, що поляризація українського суспільства як за національною, так і за регіональною, а відтепер і партійною ознакою є головною перешкодою формуванню впливових центристських сил, які здатні консолідувати наше суспільство. Більш того, ті партії, які проголошують себе "центристськими", є такими не завжди. Вельми часто трапляється невідповідність назви її політичній платформі та смислу діяльності партії.

Станом на початок 2007 р. в Україні налічувалось 138 політичних партій, які були зареєстровані в Міністерстві юстиції. Однак більшість партій так і залишаються мало чисельними, а тому поза сферою міцного партійного впливу залишається значна частина населення України.

Вкажемо т умови і фактори, що впливають на подальше становлення партійної системи України:

а) посткомуністичний, посттоталітарний характер українського суспільства, який обумовлює "компартійні" атавізми в його політичній культурі та суспільній свідомості;

б) перехідний характер економіки, соціальна та політична поляризації суспільства;

в) нестійкість у суспільній свідомості базових демократичних цінностей, національних інтересів України;

г) зрошування інтересів економічної і політичної еліти;

д) посилення впливу бізнесових структур (пряме і опосередковане фінансування) щодо створення і діяльності політичних партій;

е) недовіра населення до більшості політичних партій як суб'єктів політики.

В сучасному партійно-політичному спектрі України виділяються 5 основних груп партійних орієнтацій, котрі помітно впливають на процес суспільно-політичної модернізації. Це: 1) партії комуністичної та соціалістичної орієнтації; 2) партії соціал-демократичної орієнтації західноєвропейського типу; 3) партії центристської (ліберальної) орієнтації; 4) партії консервативної орієнтації; 5) націонал-патріотичні демократичні партії.

Деякі науковці визначають лише 4 групи партійних орієнтацій: 1) партії націонал-радикального спрямування (Конгрес українських націоналістів, Українська консервативна республіканська партія, Українська Національна Консервативна партія та ін.) 2) партії націонал-демократичного напряму (Українська республіканська партія, Партія зелених України, Народний рух України та ін.) 3) партії центристсько-прагматичної орієнтації (Ліберальна партія України, Народна партія України, Селянська партія України та ін.) та 4) партії соціалістично-комуністичного спрямування (Соціалістична партія України, Комуністична партія України, Комуністична партія робітників і селян та ін.).

На підставі аналізу програм політичних партій ми можемо умовно згрупувати політичні партії України на три великих групи: правого напрямку — 36 партій, центристської орієнтації — 54 партії та лівого спрямування — 36 партій.

Співставлення програм партій виявляє їхню значну змістовну ідентичність і навіть певну єдність з питань основних проблем життєдіяльності суспільства, зміцнення державності, соціально-економічної політики, зовнішньої та воєнної політики.

Відмінності між ними пов'язані з різними соціальними і політичними інтересами тих верств населення, які представляють партії, тактичними підходами до завоювання прихильності, суб'єктивними характеристиками лідерів та іншими ознаками. Варто також мати на увазі, що у кожній з цих партійних груп є свої радикали й ліберали, консерватори й реформатори.

Таким чином, типологія політичних партій та партійних систем визначається їх ідейно-політичною платформою, програмними положеннями, організаційно-структурними засадами діяльності, соціальною базою та соціально-політичними функціями.

3.8.4. Партійно-політичний спектр українських партій у суспільно-політичному житті країни


Четверте питання лекції переводить теоретичний матеріал щодо партій у практичну площину - у сучасному реальному соціально-політичному житті України представлено групи партій трьох напрямків - правого, лівого спрямування та центру.

Сучасні політичні партій правої орієнтації в Україні мають свою історію, яка знає перемоги і поразки, кризи та періоди інтенсивного розвитку, вони тісно пов'язані з еволюцією вітчизняної багатопартійності. Фактично зародження правого руху в Україні почалося на початку XX століття утворенням перших політичних груп націоналістичної спрямованості.

Сучасний правий політичний рух в Україні активізувався у листопаді 1990 року, коли міністерством юстиції України було зареєстровано Українську республіканську партію. На зорі незалежності, у 1991 -1992 роках здавалося, що політичне панування перейде від комуністів до політичних партій національної орієнтації, а сьогодні вони навіть не представлені у парламенті самостійною силою.

Сьогодні до цих партій можна віднести до 30 політичних партій, яких з політичними партіями початку XX століття єднає ідейний та духовний зв'язок — боротьба за самостійну, соборну, незалежну Україну. Ці партії заявляють, що стоять на сторожі української національної ідеї, української державності, національної демократії. Націоналізм для них - сукупність ідей, поглядів, політичної практики національно-визвольних рухів, що змагаються за право корінної нації на створення власної національної держави.

В програмних документах таких політичних партій, як Всеукраїнське об'єднання „Батьківщина", Всеукраїнське об'єднання „Свобода", Конгрес Українських Націоналістів, Народний Рух України, Народний Рух України за єдність, Партія Християнсько-Демократичний Союз, Партія національно-економічного розвитку України, Політична партія „Народний Союз Наша Україна", Політична партія „Організація Українських Націоналістів", Політична партія „Молода Україна", Політична партія „Третя Сила", Політична партія „Україна Соборна", Республіканська Християнська партія, Українська Народна Партія, Українська Національна Консервативна партія, Українська Національна Асамблея, Українська партія „Зелена планета", Українська республіканська партія „Собор" — загально - політичні аспекти представлені найбільш повно.

Партії правої орієнтації заявляють, що зовнішня політика України повинна переслідувати власні національні інтереси, бути спрямованою на створення сприятливого зовнішнього середовища для економічного та політичного розвитку України, забезпечувати ЇЇ міжнародний авторитет та національну безпеку Такими пріоритетами є:

- повномасштабна інтеграція України в європейське та світове співтовариство, міжнародні та регіональні організації;

- налагодження відносин з країнами „третього світу", що мають стратегічне значення для України, бо вони є постачальниками енергоносіїв та сировини, а також ринком збуту для українських товарів;

- розвиток співпраці з європейськими і міжнародними чинниками співробітництва та безпеки, посилення інтеграції у систему трансатлантичної і глобальної безпеки;

Позиція партій стосовно механізмів вирішення конфліктів та можливості застосування воєнної сили спирається на неприпустимість застосування сили у міжнародних відносинах. Але внаслідок нестабільності та " вакууму сили" в Східній Європі, в умовах існуючих територіальних претензій, Україна має забезпечувати свою обороноздатність військовими засобами.

Партії правої орієнтації зауважують, що протягом останніх років у Європі відбулися кардинальні зміни, пов'язані, зокрема, з розширенням НАТО та ЄС. Більшість посткомуністичних країн Центрально-Східної Європи, до яких і належить Україна, визначилися у своєму курсі на політичну і військову інтеграцію в ЄС, НАТО. Україна, свого часу обравши позаблоковий статус, стала буферною зоною між двома військовими блоками - НАТО та Ташкентським Договором про колективну безпеку СНД, відносини між якими перебувають у стані невизначеності. Україна має відігравати роль активного будівничого нової Європи, США є головним стратегічним воєнно-політичним її союзником. Стратегічне партнерство України та США стає запорукою успішного здійснення економічних та політичних реформ. Праві вважають актуальним формування Балто-Чорноморського альянсу, ядром якого повинні стати країни трикутника Україна — Польща - Німеччина.

Таким чином, з геополітичної точки захищатися власними силами від будь-якого можливої загрози, відмовившись від колективної безпеки, для України було б занадто дорого і неефективно. Тому вступ України до НАТО є не лише бажаним, а й стратегічно важливим та необхідним кроком. Питання вступу України до НАТО розглядається не тільки як можливість долучитися до колективної безпеки в Європі, але і як можливість піднести на якісно інший рівень демократію, економічний та військовий потенціал України.

У багатопартійній системі сучасної України до центристських партій можна віднести до 50 партій. Більшість партій цього напрямку вважають себе прихильниками лібералізму - ідеології свободи підприємництва та торгівлі, парламентського устрою, плюралістичної демократії, широких свобод в політичній, економічній та інших сферах життя суспільства.

До групи політичних партій центристсько-прагматичного напрямку приєднуються так звані "технічні" — штучно створені партії. Лише за перші місяці 2005 р. до виборів у ВР 5-го скликання Міністерством юстиції було зареєстровано 22 нові партії, більше половини з яких відносять до центристського напрямку. Знайомство з програмам и цих партій виявляє певну ідентичність у питаннях зовнішньої, внутрішньої політики. Прихильність до класичних ідеологій поступається ідеологіям синтетичним, що вбирають у себе гасла та положення класичних ідейних течій. Особливістю цих ідеологій є те, що вони орієнтовані на кон'юнктурне вирішення поточних політичних проблем, на прихильність виборців.

В програмних документах партій: Всеукраїнської партії Народної Довіри; Всеукраїнського об'єднання „Громада"; Демократичної партії угорців України; Ліберальної партії України; Народної Партії; Народно-демократичної партії; Партії „Відродження"; Партії „Демократичний Союз"; Партії державного нейтралітету України; Партії Зелених України; Партії „НАШ ДІМ Україна"; Партії „Прагматичний вибір"; Партії промисловців і підприємців України; Партії розбудови, право захисту недержавних організацій України - „Партія правозахисту"; Партії Свободи; Патріотичної партії України; Політичної партії „Вперед. Україно!"; Політичної партії „Всеукраїнське об'єднання „ЦЕНТР"; Політичної партії „Інформаційна Україна"; Політичної партії „Ліберальна Україна"; Політичної партії „Справедлива Україна"; Політичної партії „Трудова Україна"; Української морської партії; Української партії „Єдність"; Української партії Справедливості — Союзу ветеранів, інвалідів, чорнобильців, афганців; Української соціал-демократичної партії; Християнсько-ліберальної партії України, — загальнополітичні аспекти представлені повно та системно.

Позиція центристів стосовно наявних або потенційних загроз майже однозначна: вони не вбачають конкретних держав, які загрожували б незалежності та територіальній цілісності України, а тому вважають, що головним засобом забезпечення незалежності та попередження зовнішніх загроз є проведення активної миролюбивої зовнішньої політики, хоча і не оголошують себе пацифістами.

Спираючись на принципові положення програм, партії формують свої позиції відносно допустимих механізмів вирішення конфліктів, можливості застосування воєнної сили, розв'язання конфліктів слід проводити шляхом переговорів. На їх думку, Україна, повинна виступати за політику миру, безпеки і добросусідських відносин з іншими країнами, за цілісність і недоторканість своїх кордонів, за дотримання загальновизнаних норм і принципів міжнародного права.

Майже у всіх центристських політичних сил є ознаки багатовекторності нейтралітету. Партії виступають за переосмислення підходів до організації системи національної безпеки крізь призму безпеки особистості, що відповідає ідеологічним принципам ліберальних партій.

Рівність націй є необхідною передумовою миру і стабільності у світі. Україна повинна поважати національний суверенітет і незалежність кожної держави, національна безпека пов'язана співпрацею з міжнародними та європейськими організаціями, участю в колективних зусиллях світового співтовариства щодо запобігання збройних конфліктів.

Зовнішня політика української держави має бути політикою миру та проводитись в інтересах народу на основі пріоритету загальнолюдських цінностей. Інтеграція України, як миролюбивої демократичної держави, у світове співтовариство повинна бути спрямованою на забезпечення мирних і дружніх стосунків з усіма сусідніми державами.

Сучасний лівий рух в Україні відновився 1991 року, коли Міністерство юстиції зареєструвало Комуністичну партію України. Проте 30 серпня 1991 року, після провалу путчу Державного комітету з надзвичайного стану. Президія Верховної Ради України заборонила діяльність КПУ. Але вже у жовтні 1991р. на уламках КПУ виникла Соціалістична партія України. Пізніше, 14 травня 1993 року, Президія Верховної Ради ухвалила рішення, за яким громадяни України, що поділяють комуністичні ідеї, отримали можливість створювати партійні організації.

Сьогодні лівий спектр — приблизно 36 політичних партій - від КПУ, СПУ до СДПУ(О) та ПР, які вважають себе лівоцентристськими. Крім того, це ліворадикальні політичні утворення — Комуністична партія робітників та селян, Прогресивна соціалістична партія України, Всеукраїнська політична партія „Братство", Політична партія „Союз анархістів України".

Якщо оцінювати програмні документи партій лівого напряму в цілому, то слід зазначити, що більшість з них розроблені недостатньо глибоко, страждають на популізм. Головні цілі в них визначені в більшості ідеалістично, а механізми їх досягнення не передбачені. Лише в програмах СПУ, СДПУ(О), ПР більш-менш розкрито позицію партій щодо реформування основних сфер суспільного життя.

Найбільш системно питання загальної політики виражені у 12 партій лівого напряму: Прогресивна соціалістична партія України; Комуністична партія України; Демократична партія України; Соціал-демократична партія України; Республіканська партія України; Партія Регіонів; СДПУ(О); Всеукраїнська політична партія „Братство"; Соціалістична партія України (СПУ); Партія захисників Вітчизни; Партія пенсіонерів України; Комуністична партія робітників і селян.

Позиція більшості лівих партій стосовно наявних або потенційних загроз спирається на два принципи: перший—немає постійних ворогів, немає постійних союзників, а є тільки постійні інтереси, другий — в боротьбі за Радянську владу і соціалізм нам протистоїть перш за все світовий капітал з могутньою воєнно-політичною організацією НАТО, яка захищає інтереси "золотого мільярда" людства. Зовнішня безпека України має підтримуватися шляхом запровадження принципу "розумної достатності" оборонного будівництва, але аргумент військової сили не втратив своєї ролі у міжнародних відносинах. Реальність зовнішньої загрози для національної безпеки держави ці партії пов'язують з процесами глобалізації, що поглиблюються та призводять до подальшого формування світового ринку і світових виробничих сил, інтернаціоналізації капіталу. Це дозволяє розвинутим країнам нав'язувати іншим державам невигідні для них принципи міжнародних стосунків, а також встановлювати контроль над стратегічно важливими регіонами планети. Головна загроза національній безпеці держави — втрата економічної незалежності, перетворення на сировинний придаток і джерело робочої сили для розвинених капіталістичних країн.

При визначенні пріоритетних напрямків зовнішньої політики майже всі партії перевагу віддають розвитку відносин з країнами СНД, виступають за консолідацію та захист слов'янства, і лише незначна частина лівих партій бачать Україну незалежною, нейтральною країною, рівноправним членом світової спільноти, регіональним східноєвропейським лідером у створенні системи європейської безпеки, що ґрунтується на принципах позаблоковості.

Визначення стратегічних союзників на випадок воєнної загрози у "лівих" традиційне. Це - братерські народи Росії, Білорусі та інші республіки колишнього СРСР. Окремо можна виділити позицію СДПУ(О), яка у своїй основній програмі виступає за: зміцнення стратегічного партнерства з Росією і США, розширення співробітництва з країнами СНД, східноєвропейськими країнами, державами чорноморсько-балтійського регіону, балканськими країнами; збереження без'ядерного позаблокового статусу України. До першочергових пріоритетів зовнішньої політики України СДПУ(О) відносить зміцнення стратегічного партнерства з Росією, вважає, що європейський вибір України не означає відмови від вікових традицій дружби і добросусідства, що склалися між українськими та російськими народами. Одночасно СДПУ (О) у своїй програмі вказала на необхідність зміцнення співробітництва з НАТО. Україна, на їх думку, повинна використовувати можливості, що надає їй Хартія про особливе партнерство з НАТО. Вони за формування нової системи загальноєвропейської колективної безпеки.

Переважна більшість партій лівого спрямування вважають можливим створення системи колективної безпеки, перш за все з Росією і Білоруссю, іншими країнами СНД, створення єдиних професійних збройних сил, підлеглих колегіальному органу Співдружності. Ліві виступають проти реалізації планів включення України до військових структур НАТО, перетворення її на санітарний кордон між Заходом та Росією.

Соціалісти та партія „Союз" вважають помилковим розширення військової організації НАТО на Схід, наполягаючи на підготовці і проведенні наради держав з питань безпеки і співробітництва в Європі. Деякі політичні партій лівого спрямування вважають, що Україна повинна мати можливість рішучого застосування військової сили для захисту своїх життєво важливих (національних) інтересів у випадках, коли потенціал невоєнних засобів уже вичерпано.

ВИСНОВКИ


1. Досвід розвинутих парламентських демократій свідчить, що від політичних партій, які формують уряди та парламенти, все більше залежить демократизація суспільства. Тому спроби реалізації заходів конституційної реформи в Україні 2004-2006 рр. значно посилило увагу до політичних партій, оскільки вони стають суб'єктом державної політики.

Процес трансформації партійної системи в Україні триває в кількісному і в якісному вимірах. Системними ознаками партійного життя в Україні стали багатопартійність, між-партійна (між-блокова) взаємодія, активний вплив на конституційні органи влади, включення військово-політичних питань до партійного будівництва.

2. Найбільш проблемним залишається питання зовнішньополітичних орієнтирів держави. Якщо праві партії підтримують євроатлантичну інтеграцію України та вимагають її інтенсифікації, то ліві наголошують на необхідності припинення, демонтажу контактів із Заходом та прискореного військово-політичного співробітництва України з РФ та іншими державами СНД.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Знайдіть історичні передумови та соціальні причини виникнення протополітичних організацій (партій).

2. Які історичні типи політичних партій зафіксовано в соціально-політичній історії людства?

3. Визначте основні характерні ознаки (атрибути) політичної партії.

4. Дайте визначення політичної партії та партійної системи.

5. Розкрийте зміст терміну "партійно-політичний спектр сучасної України".

6. Визначте основні типи партійних систем.

7. Які шляхи удосконалення партійної „атомарної" системи України ви можете запропонувати?

8. Чому багатопартійність сприяє парламентській демократії?

9. Проаналізуйте партійну боротьбу за місця в парламенті України 6-го скликання і чи знаходились в проблемному питанні зовнішньої політики?

ЛІТЕРАТУРА

1. Білоус АО. Політико-правові системи: Світі Україна. - К.: АМУПП,

1997.

2. Вебер М. Избранные произведения. — М.: Прогресе, 1990.

3. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верх. Ради України 28 червня 1996р. Закон України "Про внесення змін і доп. до Конституції України" № 2222-ГУвід 8 груд.2004 p. - X.: Фолио, 2005.

4. Політичні партії України: В 3 т. / Уклад.: Ю. Шайгородський - К., 2005.

5. Про об'єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 № 2460-ХІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1992. - № 43.

6. Програма Всеукраїнської політичної партії "БРАТСТВО"

7. Програма Конгресу Українських Націоналістів

8. Програма Народного Руху України.

9/ Програма партії Віче.

10. Програма партії Зелених України.

11. Програма політичної партії Ліберальна Україна.

12. Програма Соціалістичної партії України (Нова редакція). Розділ II: До демократичного соціалізму (програма-максимум).

13. Цюрупа М.В., Ясинська B.C. та ін. Основи загальної та воєнної політології. - К.: НАОУ, 2007.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16


Тема 3.8. Партії у політичній системі суспільства. Спектр політичних партій сучасної України
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации