Цюрупа М.В., Ясинська B.C. Основи сучасної політології - файл n1.doc

приобрести
Цюрупа М.В., Ясинська B.C. Основи сучасної політології
скачать (1776.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1777kb.15.09.2012 18:19скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16

Тема 2.6. Політична система суспільства, її функціонування та вплив на характер суспільно-політичних відносин

2.6.1. Смисл системного підходу до політичної системи


При розгляді першого питання теми зважимо на те, що у XX столітті з'являються нові методологічні підходи до осмислення політичної сфери життя суспільства, які були запозичені з досягнень методології природничих наук, зокрема, здобутки у галузі електроніки і кібернетики. Одним з ефективних, ключовим методом у вивченні складних соціально-політичних явищ став системний підхід, опрацьований фахівцями Чикагської школи США (Д. Істон, Г. Алмонд, В. Мітчелл) у 30-х роках минулого століття.

В загальнонауковому плані система — це достатня кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, які мають певні інтегративні якості, притаманні саме цій спільності елементів. У навколишньому світі існують різноманітні системи, не обов'язково всі вони соціальні, зокрема, є системи "людина —машина", "людина —природа" тощо, а однією з найважливіших серед соціальних систем є політична система.

Філософія науки визначає систему (грец. — цілісність, яка утворена з частин) як органічну єдність сукупності елементів (структура) та зв'язків між ними.

Із загально філософських уявлень та положень сучасного наукового знання щодо системи ми обрали такі, прикладні, необхідні для політологічної роботи положення:

* Ціле в системі головує над її частинами і не зводиться до суми всіх частин (І.Кант);

* Принципова незводимість якості системи до якостей складових її частин, саме тому окремі елементи набувають особливої, так званої системної якості;

* Взаємозалежності системи і оточуючого середовища та їх взаємодія;

* Поділ систем нашого світу на матеріальні, ідеальні (духовні), абстрактні, системи символьні тощо;

* Єдність аспектів динамічності та статичності системи, яка може і видозмінюватись, і водночас залишатись сама собою, тобто виступати системою відносин.

У правовій сфері, тісно пов'язаній з політичною, система є „структурно-інтегрований засіб цілісного впливу на суспільні відносини" (Тихомиров), включаючи межі і принципи правового регулювання. Вказано, що це об'єктивне, історичне явище, коли регулятивні елементи суспільства тяжіють до об'єднання і врешті решт утворюють політично-правову систему.

Політична система являється однією з центральних категорій політології. Вона дає загальне цілісне уявлення про організацію та функціонування політичного життя суспільства, його структуру, функції тощо.

Основними ознаками політичної системи є:

1. Органічний взаємозв'язок всередині групи елементів;

2. Утворення цими елементами певної цілісності;

3. Внутрішня взаємодія всіх елементів;

4. Прагнення до самозбереження, стабільності та водночас динамізму;

5. Здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами і утворювати мета-систему.

6. Ієрархічність (субординація) елементів політичної системи означає, що певні підсистеми, окрім держави, можуть набувати особливого значення, наприклад політичний рух „Солідарність" у Польщі 80-х років XX століття;

7. Закритість чи відкритість до інкорпорації нових елементів: так політична система Кампучії часів правління Пол Пота та Іенг Сарі була повністю закрита не тільки, для зовнішнього впливу, але і аналізу, до сих пір невідома кількість жертв політичних репресій та наслідки її функціонування для сучасних суспільних відносин держави.

У сучасній політичній науці існує декілька теорій політичних систем. Вагомий внесок у розробку цієї категорії зробили Д. Істон, Г. Алмонд (системний аналіз), К. Дойч (кібернетичний підхід), Т. Парсонс (політична система як елемент соціальної системи), Г. Пауелл, М. Каплан (зовнішньополітичний аспект функціонування політичної системи) та інші політичні мислителі.

Система як поняття політології дає змогу скласти уявлення про політичну сферу суспільства у вигляді абстрактної спрощеної моделі — як сукупності взаємопов'язаних елементів, дотичних до розробки і прийняття та виконання політичних рішень.

Сучасна політологія розглядає політичну систему у єдності протилежних сторін — політичної структури та інститутів, а також політичних процесів і поведінки.

Енциклопедичні видання визначають політичну систему суспільства як інтегровану сукупність політичної влади, суб'єктів, відносин, політичних інститутів, політичної діяльності і свідомості, політичних партій, політичної культури, яка забезпечує соціальну стабільність, соціальний порядок і має певну соціально-політичну орієнтацію.

Погоджуючись з цим визначенням, вкажемо на деякі уточнення та нові аспекти політичної системи.

По-перше, слід вказати на важливість зв'язків між цими елементами політичної системи, які забезпечують їх взаємодію та функціонування. Так, політичні партії пов'язані з політичними процесами і боротьбою за владу, а державна влада нерозривна від політичного режиму, форм і способів здійснення влади, а також засобів забезпечення її дієвості.

По-друге, у політичній системі кожен з елементів, будь то партія чи інша організація здобувають так звану системну якість. В політичній системі вони (наприклад, партії) набувають ознак "політичності'', слугують для завоювання або утримання влади. Вони можуть бути "одержавленими" у тоталітарній політичній системі чи вільними асоціаціями у громадянському суспільстві.

По-третє, політична система інтегрує у собі всі прояви політичного. Це "політика у розгорнутому вигляді", де існують усі моменти політичного — суб'єкти, об'єкти, свідомість, поведінка, процедури, культура тощо. Іначе кажучи, у політичній системі суспільства в наявності є все, що стосується функціонування політики та здійснення політичної влади.

У сучасній політичній науці виділяють такі функції політичної системи:

1) розробка політичного курсу держави, визначення цілей і завдань розвитку суспільства;

2) організація діяльності громадськості на виконання цілей, завдань політичної програми держави;

3) координація дій між окремими елементами суспільства;

4) легітимізація владних інститутів і відносин (діяльність, спрямована на узаконення елементів політичної системи);

5) політична соціалізація (включення людини у свідому політичну діяльність);

6) артикуляція інтересів суспільства (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);

7) узгодження та впорядкування корінних інтересів і соціально-політичних потреб різних прошарків населення;

8) інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і політичних ідеалів, культурних цінностей;

9) політична комунікація між складовими політичної системи;

10) забезпечення єдності соціального організму у часи складних випробувань, якими є війни, збройні конфлікти, стихійні лиха.

Таким чином, політика функціонує в межах утвореної нею системи, "втягуючи" у свою орбіту всі елементи суспільства, які мають значущість у контексті владних відносин. Суспільні відносини в процесі використання влади визначають тип політичної системи і навпаки, остання визначає характер функціонування політичної влади.

2.6.2. Поняття, структура та основні концепції політичної системи в політологічній науці


Друге питання теми продемонструє нам неоднозначність підходів до виявлення суттєвих ознак та місця системи політичного життя. У політичній науці склалось декілька наукових концепцій політичної системи.

Марксистська політологічна парадигма виходила з того, що політична система соціалістичного суспільства має своїм ядром комуністичну партію, навколо якого, так би мовити, "обертались" держава, професійні союзи, комуністичні молодіжні організації, а також деякі інші, дозволені радянською владою громадські організації. Тим самим стверджувалось важливість, незамінність головного "системоутворюючого" чинника — Комуністичної партії.

У енциклопедичних виданнях радянських часів стверджувалось, що політична система соціалістичного суспільства - це комплекс засобів реального здійснення народовладдя, а її функціонування, у основі якого є діяльність комуністичних партій, виступає запорукою ефективного керівництва всім суспільством. Політична система, таким чином, визначала легалізацію тоталітарного комуністичного політичного режиму.

Концепція політичної системи представленої у вигляді "чорного ящика "Дж. І стона та Г. Алмонда засновувалась на тому, що рішення, які приймаються всередині системи, залишаються не зрозумілими для пересічних громадян, "закритими" для більшості учасників політичного процесу, ми знаємо тільки те, що рішення приймаються у відповідь на наші вимоги — імпульси, які поступають на вхід політичної системи. Розшифровуючи термін "імпульс", ми виходимо з того, що це:

а) соціально-політичні вимоги народу до представників влади - економічні, політичні, моральні, соціальні, військові тощо;

б) підтримка влади у вигляді виконання громадянами прийнятих нею законів, її розпоряджень тощо.

в) сигнали про певні негаразди у суспільстві;

г) інформація щодо необхідності внесення змін у стан системи.

Водночас імпульси (вимоги), які поступають на вхід системи, є стимулом прийняття відповідних рішень всередині політичної системи, а рішення влади, знов-таки, впливають на характер вимог (імпульсів) як зворотній зв'язок між входом та виходом політичної системи - "чорного ящика".

Політична система, на думку Д. Істона, є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Політичне життя є неврівноваженою системою, у якій увесь час відбуваються порушення балансу і робляться спроби встановити рівновагу. Тому політичні системи бувають стійкими і нестійкими. Д. Істон вважає, що принципово стабільність політичної системи недосяжна, поки політична система живе.

Структуру (лат. внутрішня будова) політичної системи складають такі основні компоненти:

• політичні відносини - взаємини суб'єктів політики з приводу здобуття та здійснення влади (міжособистісні, між-групові, внутрішньо-групові, міжнаціональні, міждержавні);

• політична організація суспільства - це підсистема політичних інститутів, в межах яких відбувається політичне життя суспільства; вона складається з держави, політичних партій, політичних рухів, груп політичних інтересів, політизованих організацій (народні рухи, профспілки), "квазіполітичних" організацій (об'єднання груп людей за інтересами);

• засоби масової інформації (ЗМІ) - розгалужена мережа установ, які займаються збором, обробкою, поданням у відповідній формі і поширенням інформації, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, цінності, ідеали;

• політичні принципи та норми, які впливають на політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань даної політичної системи;

• політична свідомість - сукупність політичних поглядів, ідей, концепцій, що відображені у політичних документах, програмах партій, у політично-правових нормах, у інших документах, наприклад, в Універсалі національної єдності 3 серпня 2006 року;

• політична діяльність, яка визначає наявний стан політичного буття у мирних (ненасильницьких) та у немирних, озброєних (насильницьких) формах, так, політичний переворот є особливим видом політичної діяльності;

• політична культура — складова загальнолюдської культури, це сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя та достатньо високий рівень опануванням політичними процесами.

Частину з цих елементів ми розглянули вже у попередніх темах — політичну діяльність, політичну свідомість, політичну владу, а інші — державу, партії, політичну культуру, відносини лідерства ще належить осмислити.

Аналізуючи структуру політичної системи, вкажемо на те, що головним елементом її є політична влада - здатність і можливість суб'єкта політики нав'язувати і реалізовувати свою політичну волю іншим суб'єктам соціально-політичних відносин.

До суб'єктів політичної системи відносять впливових осіб політики — вождів, політичних лідерів, голів партій, активних партійних функціонерів, але ніяк не звичайних пересічних громадян, як це робиться у деяких авторитетних виданнях ', також суб'єктами політичної системи є колективні утворення - партії, громадські організації, політичні рухи, групи інтересів тощо. Ми виходимо з того, що суб'єкт у політичній системі повинен мати реальну можливість і здатність змінювати характер її функціонування та поточний стан, врівноважений чи нестабільний. Це під силу лише впливовим особам з владним статусом.

Більш динамічними елементами системи є політичні відносини щодо організації та здійснення влади, а також політичні доктрини та ідейно-політичні платформи діяльності суб'єктів.

В політичній системі, як правило, одночасно присутні всі різновиди політичних відносин — взаємодії, співробітництва, компромісу, рівно — як відносини ворожнечі, боротьби, конфлікту. Політичні конфлікти у суспільстві часто-густо породжуються конфліктністю (природою) самої політичної системи, у якій не представлено якісь впливові політичні сили, наприклад, такими ігнорованими в політичному офіціозі були курди та мусульмани-шиїти у Іраку часів влади Саддама Хусейна, або рух ісламістів у владних структурах Сомалі часів правління Сіада Баррє.

Інституціональний, статичний момент політичної системи є політична організації суспільства - це система інститутів, у межах яких відбувається функціонування політики.

Важливішим елементом інституціональної підсистеми є інститути органів влади, інститут лідерства, інститут регламентації (за концепцією Т. Парсонса). Вкажемо, що інститут влади і сама влада не співпадають, бо в інституті влади політична влада концентрується, набуває силового характеру і звідти генеруються владні імпульси - накази для динаміки політичного життя. Цікаво, що у Древньому Римі це чітко розрізняли політичні лідери, намагаючись інституювати свою особисту владу у посаду (постать, статус) "пожиттєвого диктатора", "народного трибуна", "цезаря".

Центральним елементом структури політичної системи є держава - специфічна форма організації та здійснення політичної влади у соціально неоднорідному суспільстві. Маючи легітимну владу, законодавчі прерогативи, апарат примусу, матеріально-фінансові, ідеологічні та воєнно-силові ресурси держава організовує і контролює життєдіяльність всіх суспільних сфер, визначає рамки діяльності фізичних і юридичних осіб, має право на легітимне застосування сили всередині держави і ззовні. Роль держави у політичному житті настільки визначальна, що вона розглядається нами окремо, незважаючи на "новомодні" концепції "пустотілої держави".

Іншим важливим елементом політичної системи являється партійна система (підсистема) у політичній системі. Партійна система — це сукупність взаємопов'язаних політичних партій, які в політичній системі суспільства визначають способи завоювання та здійснення партійної політики, яка може стати загальнодержавною. Партійна система є загальним покажчиком демократичності суспільства, особливо при наявності певної множини конкуруючих між собою за владу партій.

Таким чином, політична система суспільства інтегрує у собі всі прояви політичного, які можуть бути закріплені інституціонально, кожен з елементів якої взаємодіє з іншими у реальному політичному житті.

2.6.3. Типи сучасних політичних систем


Третє питання теми присвячено аналізу найтиповіших видів політичної системи, бо незважаючи на значні відмінності у політичних порядках різних країн, їх політичні системи можуть групуватись за певними ознаками.

. Розрізняють декілька типів політичних систем за різними підставами. Американські політологи Г. Алмонд і Дж. Істон в основу класифікації політичних систем кладуть тип політичної культури та політичний режим, які притаманні тим системам і визначають якість інших елементів системи. На цій підставі розрізняють чотири основних типи: англо-американський, європейсько-континентальний, тоталітарний та доіндустріальний типи політичних систем.

Для англо-американського типу політичної систем (вони функціонують у США, Великий Британії, Австралії, Канаді та у деяких інших країнах Британських домініонів) характерним є двопартійна партійна підсистема, за якою основні політичні партії по черзі змінюють одна одну у керма влади і не ставляться до протилежного політичного табору як до своїх ворогів. Відомий американський письменник Франк Салліван (Sullivan) у памфлеті „Ні! Тисячі разів, Ні!" показав взірець політичної промови на користь начебто однієї з партій США, але у дужках за назвою однієї політичної партії (демократів) вказана назва протилежної партії (республіканців) і за бажанням читача акценту промові змінюється на користь бажаного політичного табору, бо фрази, тези, доводи переваг своїх партій ті ж самі. Так у літературно-художній формі доводилась безглуздість вибору якоїсь партії з двох схожих. Це безумовно перебільшення, хоча б тому, що республіканська партія США веде традиційно більш консервативну внутрішню політику та більш агресивну зовнішню політику (вона за це й названа партією "яструбів").

З 2007 року більшість у Конгресі США належить демократам і ми помітили вже перші відмінності у відношенні до політичної стратегії в Іраку. Демократи мають намір добитись поетапного виводу американських військ, а республіканець президент Буш Молодший виступає за підсилення військової присутності, незважаючи на критику.

Держава у англо-американській світська, а вплив церкви на політичні процеси незначний, навіть при наявності національної (англіканської у Великій Британії) церкви, яка підпорядкована державі. Політичний режим демократичний, армія системою законодавства та політичними традиціями відсторонена від боротьби за владу. Стабільність, передбачуваність політичних процесів складають важливий момент у характеристиці даного типу політичної системи. Політичним ідеалом є безпека, добробут, стабільність, демократія, права і свободи людини. Політична культура громадян активістського типу, хоча американці здебільшого цікавляться поточними політичними справами свого регіону, свого штату більше, ніж федеральними справами.

Характерним для політичної активності американських громадян та зв'язку виборців із своїми представниками у Конгресі США є листи до них, у яких дебатуються, як правило, локальні соціально-політичні проблеми.

Вони є предметом особливої гордості американських громадян, політичною цінністю і явищем незвичайним для нас, українців.

Для європейсько-континентального типу політичної системи притаманна багатопартійна підсистема з 6-8 впливових політичних партій широкого ідеологічного спектру — від комуністичних до правих, до націонал -патріотичних, політична культура громадян активістського типу з більш енергійною участю у політичних дійствах — маніфестаціях, страйках, демонстраціях, у інших політичних акціях, світська європейська держава з можливим відчутним впливом релігійної ідеології та її ритористських моральних настанов, особливо у католицьких країнах (Польща, Італія), непримиренність у ставленні до політичних опонентів, застосування у політичній діяльності подекуди і крайніх екстремістських форм і способів діяльності.

Європейсько-континентальна політична система вважається системою "старої демократії", яка може бути взірцевою для інших.

Процеси глобалізації особливо виразні стали проявлятись саме у Європі, де створення Європейського Союзу (ЄС) означало і певну уніфікацію політичних систем для 25 країн: згідно Амстердамської угоди 1997 року всі країни мають єдине громадянство, керуються демократичними владними режимами, Конституцією, хоча проти ратифікації останньої спочатку виступили країни "старої" демократії - Франція та Нідерланди.

Для політичної системи до індустріального типу, або типу характерного для країн "третього світу", тобто які розвиваються у напрямку від колишнього колоніального до індустріального суспільства, характерна нестабільна внутрішньополітична ситуація, перманентна боротьба значних соціальних сил всередині держави, велика роль недержавних інституцій, наприклад, професійних союзів (у Мексиці, зокрема, останні мають право найму і звільнення робітників, внески збираються у зобов'язальному порядку, кошти профспілок витрачаються безконтрольно, а вибори керівників проводяться за "зачиненими дверима", мало сказати — не демократично, профспілки десятки років поспіль контролюють робітничий рух)1, зазвичай простежується втручання армії та інших силових структур у політичні процеси, існує деформована партійна система, включно до заборони політичних партій тощо. Яскравим прикладом функціонування конфліктних політичних відносин у такій системі є загострене протистояння протилежних соціально-політичних сил "ХАМ АС" та "Хезболлах", які мають власні збройні формування, що трансформувалось з кінця 2006 року до фактичного переходу відносин конфліктності і громадянської війни у Лівані. Політичні уподобання правлячих режимів у таких системах можуть бути найрізноманітнішими — саме тут прижились немарксистські та "ліві" уряди як президента Уго Чавеса у Венесуелі, Даніела Ортегі у Нікарагуа. Для політичного життя багатьох африканських країн військові перевороти стали звичайним явищем.

Для політичної тоталітарної системи характерним є наявність "одержавленої однієї або декількох політичних партій, домінуюча роль держави у інституціональній підсистемі, всеохоплюючий владний контроль над всіма сферами суспільства. Політичні вибори нагадують політичний маскарад так, у Південній Кореї у липні 2007 року вибори відбувались по одномандатних округах, відкритим голосуванням і були обов'язковими для всіх громадян.

У тоталітарній політичній системі відбувається політизація всіх сфер життя - невиконання плану виробництва, розлади у сім'ї, знайомство з несанкціонованими владою джерелами інформації ставлять людину поза законів цієї системи.

Дослідники тоталітаризму у післявоєнній Європі вказують на складність цього феномену, який з'являється внаслідок надзвичайно заплутаної взаємодії таких складових як соціальна інженерія, політична міфотворчість та сакралізація влади, ностальгія за "сильною" рукою.

Деякі автори політологічних видань виокремлюють типи політичних систем за культурно-цивілізаційними та формаційними ознаками, тому виділяються історичні типи - рабовласницької, феодальної, буржуазної, соціалістичної політичної системи.

Для рабовласницької політичної системи характерним була провідна роль у політиці мілітаризованої держави, вузьке коло громадян (вільні люди) залучених до політики, переважно монархічна форма правління, запекла боротьба за владу, значна роль армії в політиці верхівки, яка нерідко визначала постать політичного лідера (комплекс Агамемнона).

У політичних систем феодальної формації боротьбу за владу вели світські та релігійні кола, були звичайним відсутність універсальної правової системи, домінування "права сили", незначна роль національної держави, існування переважно найманих армій, чужих країні Й своєму народові. Цікаво, що О.С. Пушкін у нотатках до задуманого їм твору про Петра І, характеризуючи старі феодальні порядки Росії, вказував, що там панують звичаї більше, ніж закони.

Політична система буржуазної політичної системи вирізнялась розквітом формальної демократії - всі оголошувались рівними, скасовувались сослівні привілеї, формувались масові партії, поширювались доктрини республіканізму тощо. Ця система була і залишається доволі гнучкою ї пристосовується до історичних змін — сьогодні відбувається підвищення ролі мас у політичних процесах, інтернаціоналізація та глобалізація, створення систем колективної безпеки — все це лише сприяє зміцненню буржуазної влади.

Політична система соціалістичних країн вирізнялась моно-ідеологією марксистського типу, фактичною однопартійною, політичною культурою громадян підданського типу, одержавленням майже всього спектру політичного життя, відсутністю незалежних ЗМІ, суворим політичним контролем за умонастроями мас, патерналістичним типом держави.

Таким чином, у відповідності до структури політичної систем и та політичного режиму, який визначає її функціонування, розрізняються типи політичних систем, що дозволяє групувати політичні порядки начебто різних у владно-політичному відношенні країн.

2.6.4. Політична система України та проблеми її реформування (трансформації) у контексті політично-правової реформи 2004-2007 рр.


Четверте питання лекції присвячене найбільш актуальній проблемі політичного життя України - реформуванню існуючої політичної системи.

Перш за все зафіксуємо наявний, хоча і відносно динамічний, стан політичної системи України.

Політична система сучасної України складається з української суверенної, незалежної, демократичної, правової, соціальної держави, яка є рівноправним суб'єктом міжнародних відносин, багатопартійної системи атомарного типу (більше ніж 120 політичних партій), політичних інститутів та громадських організацій, що позитивно впливають на становлення громадянського суспільства, політичної культури підданського чи громадянського типу, яка різниться за регіонами, засобів масової інформації, традицій політичної діяльності ненасильницького типу, національної патріотичної свідомості, традиціями здійснення демократичного управління.

Основний вектор реформування політичної системи в Україні, як і очікувалось від більшості пострадянських країн, це перехід від цілком твердо встановленого конкретного тоталітарного режиму, який є основним системоутворюючим чинником однойменної системи, "до цілком не визначеного" - нового демократичного режиму, у якому реформуванню мало б підлягати все—політичні інститути, відносини, політична культура. Вдалий вислів "цілком не визначений новий політичний режим" належить американським дослідникам в галузі політичної транзитології О. Донесу та Ф. Шміттеру, які вважали, що авторитарно-комуністичні режими можуть трансформуватись у ще жорсткіші форми авторитарного правління. Тому для України важливим є включення у процес реформування якомога більше складових політичної системи та рівнів політичного управління: вищого еталона влади, місцевого і регіонального управління, політичних інститутів і громадянського суспільства. На наш погляд, до політичного реформування мають бути залучені і широкий український загал — науковці, бізнесмени, інтелігенція, студентська активна молодь та інші соціальні групи, які переймаються майбутнім України.

Головний напрямок, визначений у поспіхом прийнятих поправках до Конституції восени 2004 року — перехід від президентської до парламентсько-президентської форми державного правління. Після завершення політичної кризи в Україні, що виникла між гілками влади, поступово затверджується думка (її висловив колишній прем'єр-міністр Канади Ж. Кретьєн у інтерв'ю часопису „День'' 30 травня 2007 р.), що перехід до парламентської форми правління здійснюється передчасно.

У політично-правовому сенсі реформи — це поступова воле-встановлена зміна політичного устрою та законодавчої бази функціонування політики, яка, однак, не торкається фундаментальних основ суспільно-політичного життя. Такими фундаментальними принципами нашого політичного життя є визнання народу єдиним джерелом влади, республіканізм, соборність, унітарна держава.

Одним з перших політичних реформаторів у зазначеному смислі був знаменитий архонт Афін, легендарний Солон. Він проводив реформи, "поєднуючи право і силу".2 Політична реформа за змістом протилежна політичній революції, остання докорінним чином змінює політичну систему, відкидає старий політичний режим майже миттєво - впродовж лічених днів, як у царській Росії у лютому 1917 року.

У політичній науці вважається, що існують три основних шляхи реформ, з яких ми обрали наступний, найбільше відповідаючий українським реаліям, шлях - "поступове реформування влади погодженими зусиллями політичних сил, які перебувають при владі та в опозиції. Це процес поступових, погоджених змін і перетворень владних відносин".

Після 16 років незалежності сучасна політична система України включає в себе не тільки суверенну, демократичну, правову, соціальну державу, багатопартійну партійну систему "атомарного типу" та сукупність нових, "посткомуністичних" громадських організацій і установ, так і залишків елементів старої політичної системи (головними з яких є стереотипи, міфологеми, догми політичного мислення), нової політичної культури та більш-менш вільних від диктату держави незалежних засобів масової інформації.

Магістральний напрямок реформування політичної системи України є забезпечення реального народовладдя, подолання відчуження механізму влади від народу, завершення переходу від залишків тоталітарної політичної системи до демократичної політичної системи держави транзитивного типу.

Конкретний зміст політично-правової реформи політичної системи в Україні складається з таких напрямків:

• політична реформа:

• конституційна реформа;

• адміністративна та судова реформи;

• реформа розподілу владних повноважень між головними суб'єктами державної влади.

В українському суспільстві зріє розуміння необхідності більш масштабної політичної реформи, ніж це мислилось на початку століття - ініціація Президентом України обговорення ідеї двопалатного парламенту (перехід до бікамералізму був підтриманий народом на референдумі 2000 року), позбавлення народних депутатів статусу недоторканості (наближення до принципу рівності всіх перед законом), боротьба з корупцією та аморальністю у політиці - все це повинно забезпечувати у кінцевому підсумку повне реальне народовладдя. Щодо конкретного наповнення повноважень головних владних суб'єктів - Президента, Прем'єр-Міністра, Верховну Раду, то дискусії не вщухають, бо від перших залежить форма республіканського правління: президентська "м'яка", "жорстка президентська", парламентсько-президентська чи парламентська республіка.

При аналізі стану політичної системи до уваги беруться наступні фактори.

По-перше, це стабільність існуючих політичних відносин між основними елементами політичної системи. Особливу увагу слід звернути на їх характер: усталеність та продуктивність, конфліктність чи співробітництво між гілками влади, далі проаналізувати відносини "влада-армія" тощо. Як показує перебіг політичної ситуації у Пакистані військо-цивільні відносини є важливими. З одного боку, армії імпонує твердий, рішучий стиль керівництва державою, а з іншого - армія сама претендує на висування зі своїх лав такого політичного лідера. У цьому відношенні слід поставити питання: наскільки можливим є втручання силових інституцій держави у перебіг політичної боротьби чи політичного процесу? Американські дослідники зазвичай вказують, що у США традиційним є побоювання стосовно можливого втручання армії у цивільні (політичні) справи, тому "батьки-засновники" країни попервах вважали за необхідне ввести всезагальне озброєння народу.

Далі аналізу потребує поточна зовнішня політика держави з точки зору того, наскільки звичайною є практика застосування силових методів. Країни з тоталітарними або фашистськими режимами тяжіють до проведення агресивної політики як всередині держави, так і на міжнародній арені. Традиції зовнішньої політики менш помітні, але вони більш тривкі у часі. Так, дослідники зовнішньої політики Великої Британії вказують, що традиційним для англійських керманичів є прагнення зіштовхнути у боротьбу країн-суперників, а Британія стоїть начебто осторонь, що є різновидом "стратегії не прямих дій".

Беруться до уваги такі нові фактори, як-то: наявність чи можливість утворення терористичних організацій чи їх філіалів типу "Аль Каїди", "ЄТА", тренувальних таборів та центрів підготовки терористів, можливість їх доступу до зброї масового знищення, до комп'ютерних мереж, енергосистем тощо.

ВИСНОВКИ:

1. Системний підхід у політології дав можливість представити політичне життя суспільства у вигляді системи, як органічної цілісності політичних процесів, інститутів, установ, партій, держави, впливових суб'єктів та сукупності зв'язків між ними.

2. Виділено декілька типів політичних систем країн світу — англо-американський, континентально-європейський, тоталітарний, системи країн "третього світу", або тих, які розвиваються. Для пострадянських країн більш характерним є політична система транзитивного типу, для якої достеменно відомим є тільки початок — рух від компартійного тоталітарного режиму.

3. Політична система України може бути охарактеризована як така, що знаходиться у перехідному (транзиті) стані від тоталітарного радянського періоду до системи демократичного типу, наближеної до європейської парламентської моделі розподілу державної влади. Реформа політичної системи України у кінцевому підсумку має на меті забезпечення більш повного реального народовладдя.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. У чому смисл системного підходу до політичного життя суспільства?

2. Дайте визначення політичної системи суспільства.

3. Розкрийте структуру політичної системи.

4. Визначте типи політичної системи (за Г. Алмондом).

5. У чому смисл реформування політичної системи України?

6. Які елементи політичної системи ви вважаєте основними і чому?

7. Назвіть інституціональні елементи політичної системи.

8. Чому засоби масової інформації (ЗМІ) можуть включатись у склад політичної системи?

9. Виокремте статичні та динамічні елементи політичної системи та яка ієрархія їх відносин?

10. Що означає політичний аналіз стану політичної системи країни?

ЛІТЕРАТУРА:

1. Конституція україни. - к., 1996.

2. Политология: учебник для вузов / под ред. проф. в. лавриненко. -м., 2002.

3. В.В. Цветков, 1.0. Креста, АЛ Коваленко. суспільна трансформація і державне управління в україні: політико-правові детермінанти. - к.. 2003.

4. Політологічний енциклопедичний словник. - к., 2004.

5. Политология: учебное пособие / под ред. a.c. тургаева, а.е. хренова. - спб., 2005.

6. Реформа політична // політологічний енциклопедичний словник. - к, 1997.- с. 298.

7. Рудин Ф. чи багато влади потрібно владі? — к., 1996.

8. Рудин Ф.М. політологія: підручник для вузів. - к., 2005.

9. С.Г. Рябов, M.B. Томенко. основи теорії політики. — к., 1995.

10. Цюрупа M.B. історія правових і політичних вчень. — к.: центр духовної культури, 2007.

11. Цюрупа М.В., Ясинська B.C. та ін. основи загальної та воєнної політології.- к: наоу, 2007.

12. Юридичний енциклопедичний словник. - к„ 1999 — 2006 pp.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16


Тема 2.6. Політична система суспільства, її функціонування та вплив на характер суспільно-політичних відносин
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации