Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник - файл n1.doc

приобрести
Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник
скачать (2298 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc2298kb.15.09.2012 12:35скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Рік: 2006.

Віктор Леонтійович Петрушенко

ФІЛОСОФІЯ Навчальний посібник
Підписане до друку з оригінал-макета 01.02.2005. Формат 60x84/16. Папір друк. №2. Гарнітура Тип Таймс . Умови, друк. арт. 20,2
ТзОВ НВФ "Магнолія плюс"

а/я 2623, м. Львів-60, 79060, Україна, тел./факс 63-89-39

Знання Сторінок : 243. ISBN: 966-620-047-3
Established by Ivan Evdokymenko.

За будь які помилки у тексті укладач відповідальності не несе.

Матеріал взято з сайту http://law.biz.ua/books/0019/0250.htm

ЗМІСТ ( Нумерація сторінок може не співпадати)


ПЕРЕДНЄ СЛОВО............8
ВСТУП....................................... 12
ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, її ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ......16


1.1. Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення............................................18
1.2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія 22
1.3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія...................................................26
1.4. Проблема визначення предмету філософії. Характерні риси філософського мислення. Співвідношення філософії, науки, релігії та мистецтва..............................30
1.5. Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії.......................................................34


ТЕМА 2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ...42


2.1. Проблема "Схід-Захід" в сучасній філософії та культурології. Особливості східного та західного типів філософствування........................................45
2.2. Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії................................................................49
2.3. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю........................................................54



ТЕМА 3. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ................. 61


3.1. Поняття античної філософії. Етапи її розвитку та загальні особливості..............................................63
3.2. Розвиток ідей у натурфілософських ("фізичних") школах Стародавньої Греції.............................................66
3.3. Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії............................................. 71
3.4. Завершальний цикл розвитку античної філософії: школи, ідеї, представники........................................ 76


ТЕМА 4. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ............81


4.1. Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя........................................84
4.2. Вихідні ідеї середньовічної патристики. Місце філософії у духовному житті Середньовіччя...................86

4.3. Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії.............................................91

ТЕМА 5. ФІЛОСОФІЯ ВІДРОДЖЕННЯ..............99


5.1. Поняття "Відродження" та характерні риси духовного життя цієї доби......................... 101
5.2. Провідні напрями ренесансного філософування: гуманістичний антропологізм, неоплатонізм, натурфілософія...................................103
5.3. Філософські ідеї пізнього Відродження......................109


ТЕМА 6. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ............. 116


6.1. Панорама соціокультурних та духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії 118
6.2. Методологічні пошуки Ф. Бекона, Р. Декарта та Т. Гоббса ..121
6.3. Теорія пізнання Т. Г. Гоббса та Дж. Локка. Скептицизм
П. Бейля та Д. Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі . 127
6.4. Б. Спіноза та Г. Лейбніц - тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію.................................................130
6.5. Б.Паскаль та філософія Просвітництва місце і роль людини у світі та суспільні стосунки........134


ТЕМА 7. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ...............141


7.1. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії.............................143
7.2. Іммануїл Кант — творець німецької класичної філософії. Основні ідеї І. Каїтга................................145
7.3. Філософські ідеї Й.-Г. Фіхте та Ф.-В.-Й. Шеллінґа........150
7.4. Філософія Г.-В. Ф. Геґеля як найвище досягнення німецької класичної філософії....152
7.5. Антропологічний принцип філософії Л. Фейербаха......158


ТЕМА 8. ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ПРОЦЕС У ЄВРОПІ XIX ст……162


8.1. Зміна парадигми філософського мислення у XIX- на поч. XX ст...........164
8.2. Вихідні ідеї філософії А. Шопенгауера та С К'єркегора... 166
8.3. Ідеї розроблення "наукової філософії" у європейській філософії XIX ст......................................170
8.4. Фрідріх Ніцше та ідеї "філософії життя".......................173




ТЕМА 9. ЗАРУБІЖНА ФІЛОСОФІЯ XX ст………...178

9.1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії у XX ст..............181
9.2. Сцієнтистські напрями у зарубіжній філософії XX ст. . 184
9.3. Напрями антропологічного спрямування......................188
9.4. Культурологічні та історіософські напрями у філософії XX ст................... 198
9.5. Релігійна філософія XXст.............. 203
9.6. Провідні тенденції розвитку світової філософії на межі тисячоліть................207






ТЕМА 10. НАРИС ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ .... 213


10.1. Українська філософія як органічна складова української духовної культури. Загальні особливості української філософії...........................................216
10.2. Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі............................219
10.3. Україна - Європа: духовні зв'язки Відродження.
Поява професійної філософії в Україні.........................223
10.4. Особливості філософських курсів Києво-Могилянської академії. Життя та філософська діяльність Г.Сковороди . 228
10.5. Університетська філософія в Україні XIX ст. Філософські ідеї в українській літературі та громадсько-політичних рухах.............................236
10.6. Особливості розвитку української філософії XX ст. ..246


ТЕМА 11. ПРОБЛЕМА БУТТЯ У ФІЛОСОФІЇ................257
11.1. Фундаментальне значення проблеми буття для філософії. Людські виміри проблеми буття.........259
11.2. Проблеми буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття........263
11.3. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське окреслення)..............270


ТЕМА 12. СВІДОМІСТЬ ЯК ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМА .277
12.1. Проблема онтологічного статусу свідомості та її суттєві ознаки........................280
12.2. Проблема походження свідомості.....................283
12.3. Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова 288
12.4. Структура та функції свідомості.................................293



ТЕМА 13. ЛЮДИНА ТА II БУТТЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ.. 300


13.1. Проблематичність людського буття. Життя, буття
та існування як характеристики людини.....................303
13.2. Проблема походження людини: сперечання
еволюціонізму та креаціонізму..................................306
13.3. Діяльність та екзистенціали людського буття. Структура людської діяльності та сутнісні сили людини .312
13.4. Співвідношення природнього, соціального, персо-
нального та трансцендентного в людині. Вихідні цінності людського буття..............................................316

13.5. Проблема смерті та безсмертя людини у філософсько-світоглядному окресленні...........322







ТЕМА 14. ФІЛОСОФІЯ ОСОБИСТОСТІ................................329
14.1. Співвідношення понять "людина - індивід - особа –особистість-індивідуальність".........331
14.2. Феномен людської особистості.....................................334
14.3. Вихідні характеристики людської особистості. Відношення "Я і Ти", "Я та Інший" у особистішому окресленні............................337

14.4. Основні аспекти буттєвих виявлень людської особистості.........................342

ТЕМА 15. ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ..... 349
15.1. Поняття пізнання та його види......................................351

15.2. Рівні і форми пізнання..................................356
15.3. Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання...................................................360
15.4. Людина і пізнання. Істина і правда...............................364


ТЕМА 16. ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ........368


16.1. Особливості методологічної ситуації в сучасній філософії....................................370

16.2. Сутність та структура методу як способу організації людської діяльності. Поняття методу, методології та методики.........................373,
16.3. Проблема методу та методології в сучасній філософії 377
16.4. Поняття науки та її суттєві ознаки. Методи і форми наукового пізнання.



ТЕМА 17. ДІАЛЕКТИКА ЯК ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ РОЗВИТКУ І МЕТОД ТА її АЛЬТЕРНАТИВИ.....394


17.1. Діалектика як складова філософії, теорія та метод ....497
17.2. Вихідні складові теорії діалектики: рівні діалектичного мислення, принципи, категорії........................................402
17.3. Співвідношення діалектики із метафізикою, софістикою, релятивізмом, догматизмом та еклектикою..................415
17.4. Визначення та оцінки діалектики в історії філософії..422

ТЕМА 18. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ................427


18.1. Філософія історії як напрям філософського знання: історичне формування проблематики.......429
18.2. Поняття історії. Історичний процес як реальність ......434
18.3. Філософія історії про суб'єкт, рушійні сили, умови та чинники історичного процесу.......439
18.4. Людина та історія. Роль особи в історії.......................444



ТЕМА 19. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ...... 449


19.1. Онтологія соціального. Поняття та зміст соціальних якостей.................................451
19.2. Поняття суспільства. Співвідношення суспільства і природи....................457
19.3. Суспільство як система. Основні сфери суспільного життя та їх взаємозв'язок... 462
19.4. Людина і суспільство: основні аспекти співвідношення ...466



ТЕМА 20. КУЛЬТУРА ТА ЦИВІЛІЗАЦІЯ.............471


16.1. Особливості сучасних проявів культури. Суттєві ознаки культури...............473
16.2. Поняття цивілізації. Взаємозв'язок культури і цивілізації...............480
16.3. Національні культури та культура загальнолюдська48З
16.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації.....................487



Література............................495


ТЕМА 1 ФІЛОСОФІЯ, її ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ

Філософію цікавлять лише ті предмети, які за своєю природою тісно пов'язані із самим фокусом дійсності. Перш за все філософія аналізує людське знання про реально існуючі речі та цікавиться тим ступенем достовірності, який може бути тут досягнутий.Дитрих фон Гільдебранд
Філософія відрізняється від науки не в тому значенні, що апелює до відірваних від життя тверджень, а в тому, що максимально вірно виражає її зміст.Карл Ясперс16
Тема 1. Філософія, її походження, проблематика та функції
Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та самоствердження. Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як узагальнюючий характер знання, принциповий людино-центризм, прагнення досягти абсолютів та ін. Ці особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. У кінцевому підсумку філософія постає як глибинне і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості підвалин власного буття.
Після вивчення матеріалу теми Ви повинні ЗНАТИ що таке світогляд, його складові та типологія; співвідношення філософії зі світоглядом, наукою, мистецтвом, релігією та ідеологією; історичні особливості виникнення філософії; особливості та характерні риси філософського мислення; структуру та основні функції філософії.
■** розрізняти світоглядні та інші види знання;

^ виділяти елементи філософського мислення у певних знаннях;

■з- пояснювати (у тому числі - конкретними прикладами) основні функції філософії;

■** застосовувати до конкретних ситуацій ознаки найперших філософських позицій.

? в чому полягають необхідність та неминучість виникнення у людини світоглядних знань та орієнтацій;

? як пов'язані між собою світогляд та філософія;

? чим зумовлена наявність у філософії саме таких характерних рис мислення;

? внутрішній зв'язок основних функцій філософії між собою;

? чим зумовлена саме така структура філософського знання.

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
1.1. Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення.

1.2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія.

1.3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія.

1.4. Проблема визначення предмету філософії. Характерні риси філософського мислення. Співвідношення філософії (науки), релігії та мистецтва.

1.5. Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії.
●- ключові терміни і поняття
*■ СВІТОГЛЯД — сукупність узагальнених уявлень людини про світ, місце людини у світі, підвалини людських взаємин з світом, що виконують функції людського самоусвідомлення та світоорієнтування.
* ФІЛОСОФІЯ (з давньогрец.: любов до мудрості) — теоретична форма світогляду; особливий рівень мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі.
*■ РЕФЛЕКСІЯ (з лат.: загинати, обертати) — унікальна здатність людської свідомості (і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість, думка про щось —як думка про думку, знання про щось — як знання про саме знання.
* КАТЕГОРІЇ (з давньогрец.: демонструю, виявляю) — гранично широкі, вузлові поняття певної галузі знання, сукупність яких окреслює якісну специфіку предмета пізнання даної галузі.
* ФІЛОСОФІЯ, РЕЛІГІЯ, МИСТЕЦТВО — за Г.Гегелем, три основні форми людської духовно-практичної діяльності, які фіксують три основні властивості людського інтелекту: філософія (наука) уособлює здатність розуміти, мистецтво — здатність переживати дійсність, релігія — здатність відчувати спорідненість людського духу з фундаментальними початками буття.
1.1. Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення

Вивчення філософії як особливої галузі людського знання та інтелектуальної діяльності ми починаємо з питання про людину та її становище в світі. Це зумовлено, перш за все, тим, що

*• філософія, як і будь-які інші види людської діяльності, постає людською справою: не було би людини, ми не вели би про все це розмову. По-друге, з чим би ми не мали справи - з природою, творчістю, наукою, пізнанням - -*- ми завжди, так чи інакше, маємо справу з людиною. Не в тому сенсі, що людина настільки егоїстична, що власний голос загл/і " їй "грім небесний", а в тому, що + реально ми можемо вести розмову про будь-що лише тоді, коли воно ввійшло в контакт із нами, із нашим сприйняттям.
Людина своєю активністю створює універсум, в якому живе і про який знає, бо ми не знаємо, що є світ сам по собі; ми знаємо той світ, який нам відкрився через нашу діяльність, працю, впізнання, експерименти, фантазію і т. ін. Саме з того огляду слід розуміти твердження А. Шопенгауера про те, що світ є нашим уявленням, або слова Ф. Ніцше про те, що все є лише проявами життя. За влучним висловом М. Хайдеггера, людина є "отвором у бутті", бо на рівні людини та через людину глибинні потенції буття вперше виходять у своє виявлення.
Унаслідок того, що людина постає ніби епіцентром, або зосередженням, універсуму, вона сама виявляє себе надзвичайно по-різному та суперечливо. Можна нескінченно перебирати людські життя та долі, але вони завжди в чомусь виявляться новими, несподіваними. Власне кажучи, саме тому людське самопізнання постає невичерпним за змістом та горизонтами виявлення. Мимоволі виникає питання: завдяки чому людина має такі властивості? Що становить основи її буття? Водночас перед нами постає та окреслюється питання і про те, якими людськими потребами зумовлене існування філософії (яка, за словами французького філософа, математика та фізика Р. Декарта, лише одна відрізняє нас від дикунів).
Намагаючись осмислити людину, ми порівнюємо її з іншими істотами та явищами світу, і в такому порівнянні перед нами вимальовуються деякі фундаментальні особливості становища людини у світі.

Першою особливістю людини виступає її розумність, здатність усвідомлювати себе і те, що її оточує. В загальному плані розумність постає перед нами як здатність людини не лише жити та діяти, зберігати своє життя та регулювати його, а й як людська можливість не зливатися із дійсністю та власними діями, володіти певними засобами оцінки дійсності.
■ Розумність людини ~ це та її особливість, яка найчастіше кидається у вічі при міркуваннях про людину і яка зумовлює необхідність людського самоусвідомлення.
2. Значною мірою якості людини та її становище в світі пов'язані з її біологічною неспеціалізованістю. Це означає, що в будову людського організму не закладена програма її способу життя та життєвих здійснень.
Коли ми маємо справу з твариною, то можемо лише за особливостями будови її організму визначити, що це за істота і яким може бути спосіб її життєдіяльності (птах літає, риба живе у воді і т. ін.). У тваринному світі досить чітко та однозначно діє закон співвідношення органів та функцій: якщо є певний орган, він повинен виконувати саме такі функції. Коли ж народжується людина, ми можемо прогнозувати можливі варіанти її життя, але ніхто не дасть гарантій щодо здійснення таких прогнозів. Мало того, народжена людина взагалі може "випасти " з людського суспільства і не набути навіть елементарних навичок людської поведінки (пряма хода, користування предметами побуту та ін.), не кажучи вже про опанування культурою, видами людської професійної діяльності та ін. Звичайно, і тут ми бачимо, що народжується саме людина, проте ми розуміємо, що її життя не може бути зведеним до життя її організму, і яким саме життям вона проживе, того особливості її анатомічної будови не визначають. Людина може мати певні завдатки, наприклад, чудовий музичний слух, проте це зовсім не зумовлює того, що вона стане музикантом.
3. Відсутність якоїсь певної (однієї) програми життя робить людину істотою вільною, такою, що має свободу: людина як людина (а не її організм) ні до чого жорстко не прив'язана й однозначно не спонукувана: "Доля людини покладена на неї саму" (Ж.-П.Сартр); "Людина - це передусім проект... "(Ж.-П.Сартр), тобто людина має можливість обирати, певною мірою проектувати своє життя.
4. В іншому аспекті неспеціалізованість постає як універсальність людини: якщо людина не призначена однозначно ні до чого конкретного, то вона - потенційно, так би мовити, за суттю,- може бути всім. І справді, загалом нормально розвинена людина може оволодіти майже всіма можливими видами та напрямами людської діяльності. Мало того, з цього огляду людина "відкрита" майбутньому, тобто може створювати принципово нові види діяльності та поведінки. Саме завдяки універсальності, різноманітності, незапрограмованості людини існує історія людства; тварини, наприклад, не мають власної історії у тому сенсі, що вони віками, із діють одноманітно, а людська історія являє собою досить швидку й динамічну зміну суспільств, культурних досягнень, видів діяльності, способів життя. Певна річ, що за наявності єдиної жорсткої програми життєвих здійснень людини все це було б неможливе.
? Той факт, що людина є істотою не спеціалізованою, що вона не реалізує своїм життям певної, заздалегідь наданої їй програми, має не лише позитивне значення, а й свою не дуже приємну сторону, наданої програми життя немає, а тому людина сама повинна її знайти, сформулювати. Якщо ж вона цього чомусь не зможе зробити, то віддасть своє життя невідомо чому - чи-то традиції, чи-то життєвій стихії, але й результат життя у такому випадку таком: буде не зовсім належати саме цій людині. Перед нами окреслюється така ситуація: людина є істотою неспеціалізованою, а тому вільною та універсальною. Вона "може бути всім ", але саме тому може бути й нічим. Тому в людській історії, у розвитку окремої людини так гостро стоїть питання про пошуки життєвих орієнтирів, про людський життєвий вибір, людське самовизначення. 5. Людина як істота розумна є єдиною, хто усвідомлює свою смертність, обмеженість та скінченність свого життя (принаймні - свого земного життя). Цей момент відіграє в історії людства та в житті окремої людини надзвичайно важливе значення: життя надається людині лише один раз, тому ціна життєвого вибору фактично оплачена ціною життя; ми маємо можливість виправдати своє перебування у цьому світі й у цьому житті лише один раз, у єдино можливому для нас варіанті. Тому тема смерті в людській думці невіддільна від теми життя. В аспекті розглянутих особливостей людини вона надзвичайно посилює і загострює проблеми людського самовизначення, пошуку життєвого сенсу. Адже в разі помилки повторити "життєвий експеримент" буде вже неможливо. Звідси - знамениті міркування М. Монтеня: "Розмірковувати про смерть означає розмірковувати про свободу. Хто навчиться помирати, той забуде, що таке бути рабом ". "Міра життя - не в його тривалості, а в тому, як ви його використали ". Людина сучасної цивілізації майже ніде не стикається з природою в її первісному вигляді: її оточують переважно штучні створіння, результати її праці, пізнання, наснаги. Внаслідок того людина прогресує не за рахунок змін в організмі, а за рахунок розвитку власної діяльності, за рахунок удосконалення соціокультурних надбань. Але ось тут слід звернути увагу на надзвичайно важливий факт: річ у тім, що навички людської соціокультурної діяльності не передаються генетично. Це пояснюється тим, що предмети культури не становлять частини людського організму, існують поза ним, а генетично передаються лише відомості про будову організму.
Отже, народжуючись, людина, для того щоб стати людиною, повинна опанувати способами соціокультурної поведінки, навчитися діяти з допомогою предметів культури. Вона має навчитися прямої ходи, їсти з посуду, розмовляти, писати, водити автомобіль та ін.
Буття людини (саме як людини) тримається на людському зусиллі, людській активності. Ми є людьми настільки, наскільки утримуємо себе в людському статусі буття. Якщо ж ми чомусь не робимо таких зусиль, то, як кажуть, "спускаємося на дно " суспільного життя, певною мірою втрачаючи людські якості. Отже, лише прилучення до культури, але прилучення внутрішньо активне, дійове, вольове та свідоме, робить нас людьми.
Розглянуті особливості становища людини в світі засвідчують, що задля того, щоби бути людиною, треба, звичайно, людиною народитися; проте ця умова є необхідною, але недостатньою: людина не народжується із готовою програмою на життя (якщо ми і віримо у те, що хтось заздалегідь визначив наше життя, ми все одно позбавлені знань про те, що і як саме нам призначено), тому вона сама повинна її знайти, виробити, здійснити свій життєвий вибір, оскільки у кінцевому підсумку лише вона сама має право розпорядитися власним життям j Історичне покликання та глибинне виправдання філософи полягає саме у тому, щоб виробити і надати людині інтелектуальні засоби для свідомого здійснення життєвого вибору
1.2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія
На основі розглянутої вище специфіки людського буття в суспільній історії виникають особливі напрями духовного життя, спрямовані на вироблення засад людського життєвого само утвердження. Ці напрями формують те, що за усталеною термінологією з подачки німецького філософа І. Канта) називається світоглядом.
[У загальному плані появу світогляду можна пояснити так: людина, усвідомлюючи дійсність, рано чи пізно починає усвідомлювати і свою унікальність, свою відмінність від усього іншого в світі. В результаті у неї формуються певні уявлення як про основні засади та особливості світу, так і про свої власні риси та особливості отже, світогляд постає формою загального людського самовизначення в світі. Світогляд - це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини із світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення.
Світогляд - не просто знання, а деяке інтегральне духовне утворення, оскільки:він повинен надавати людині не стільки поглиблені знання про закони тих чи інших сфер реальності, а знання разом із оцінкою, вІдН0ШЄННЯМ
б) предмет світогляду - відношення "людина - світ " постає майже неозорим, безмежним і тому до певної міри невизначеним. Звідси і випливає те, що світогляд ніби синтезує цілу низку інтелектуальних утворень, таких як знання, інтуїцію, віру, надію, життєві мотиви, мету та ін.Через це складовими світогляду постають: > погляди, > переконання, > принципи, > ідеали, > цінності, > вірування, > життєві норми та стереотипи, і


ОСНОВНІ СВІТОГЛЯДНІ ПИТАННЯ
(За німецьким філософом І. Кантом)
Що таке людина ?

Що я можу знати ?

Місце людини в світі

Що я маю робити ?

На що можу сподіватися?


Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані; зрозуміло, що ми не можемо вести розмову про світогляд новонароджених дітей, а також душевнохворих людей чи людей із серйозними психічними відхиленнями від норми. Саме загальнолюдський характер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різноманітність, адже люди дуже по-різному уявляли та уявляють собі і світ, і себе самих. Якщо б ми поставили собі завданням перерахувати основні види світогляду, нам, напевне, знадобилося б багато часу, тому й виникає потреба у типологізації світогляду
Типологія світогляду - це не просте перерахування його можливих видів, а, перш за все, виділення типових ознак, за якими та на основі яких пізніше здійснюється класифікація основних видів світогляду Тобто, типологія постає у порівнянні із простим переліком більш містким та логічно виправданим способом ознайомлення із світоглядом з метою його подальшого докладнішого вивчення.

За будовою розрізняють світогляд > цілісний, > фрагментарний, > внутрішньо злагоджений, > суперечливий;

За ступенем адекватності сприйняття дійсності > реалістичний, > фантастичний, > викривлений, > адекватний дійсності; за Ставленням до визнання існування вищих цінностей- > релігійний, > скептичний, > агностичний, > атеїстичний.

Дуже поширеною є також типизація світогляду за ознакою соціальних станів та верств суспільства, за культурно-історичними регіонами та ін. Кожна людина, що вивчає філософію та цікавиться світоглядними питаннями, може додати до наведеної типології світогляду свої додаткові ознаки та вивести на їх основі інші види світогляду. Корисним заняттям було б спробувати охарактеризувати власний світогляд хоча б тому, що це дасть можливість зрозуміти, що це зробити не легко.
За своїми функціями світогляд постає такою формою духовного засвоєння світу, яка покликана:
? інтегрувати людину у світ;

? надати їй найперших життєвих орієнтирів;

? подати дійсність у її людських вимірах та виявленнях.
Досить часто формування світогляду відбувається стихійно: людина народжується, входить у життя і засвоює через батьків оточення, соціальні зв'язки, світоглядні уявлення і світоглядні переконання. Більше того, людина інколи навіть не знає про існування світогляду, проте у деяких ситуаціях життя уникнути зустрічі з ним просто неможливо. Загалом подібні ситуації називають екстремальними, тобто крайніми, такими, що вимагають від людини кардинальних невідкладних рішень.

Це може бути ситуація, коли людину ставлять на межу життя та смерті, коли вона змушена брати на себе відповідальність за життя інших людей та ін. Але світоглядні питання можуть поставати перед людиною і у більш простих та буденних ситуаціях, наприклад, коли йдеться про виховання дітей, неодмінно постають питання, чому вчити дитину, які якості прищеплювати їй насамперед; інколи, коли заходить мова про оцінку дій якоїсь людини, часто звучать слова: "Людина не повинна так робити", тобто при цьому керуються загальними уявленнями про те, якою повинна бути людина, що гідно її, а що не гідно.

Розглянуті характеристики та різновиди світогляду дозволяють помітити, що філософія постає певним видом світогляду: у наведених вище класифікаціях філософія фігурує як світогляд певного рівня, а це значить, що, хоча всі люди мають світогляд, проте далеко не кожна людина прилучена до філософії і, відповідно, не кожна людина виходить на її рівень у своїх світоглядних орієнтуваннях.)

Цей рівень, на якому розгортається філософське осмислення світу і людини, називається теоретичним. Звідси випливає, що у найпершому визначенні філософія постає як теоретична форма світогляду.

Теорія відрізняється від практики та простого міркування тим, що вона аналізує певні явища через поняття, чітко визначені терміни, на засадах певних законів чи їх необхідних внутрішніх зв'язків, тобто теорія постає перш за все аналітико-синтетичною інтелектуальною діяльністю. Значить, філософствувати - це не просто думати про світоглядні проблеми, а усвідомлювати їх необхідність, їх зв'язки, їх сторони, характеристики та складові, виражені через певну термінологію.
Отже, філософія: І) це теоретична форма світогляду, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню достовірності та надійності таких вирішень; 2) це усвідомлений світогляд; 3) вона повинна прагнути бути => аргументованою, => внутрішньо стрункою, => логічно послідовною.
Звідси випливають основні аспекти взаємозв'язку філософії та світогляду: філософія є різновидом світогляду, тобто вона є частиною світогляду, проте частиною особливою як теорія світогляду, філософія концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому у ньому; це позначається в літературі у такий спосіб - "філософія є теоретичним ядром світогляду".р іншого боку можна висловити і прямо протилежне твердження - світогляд є частиною філософії, і це у тому сенсі, що за широтою постановки та вирішення питань, за ступенем їх розробленості філософія є безумовно ширшою за світогляд.

Світогляд в цілому постає духовним ґрунтом для виникнення та розвитку філософії, і філософія не вигадує свої проблеми, вона бере їх із життя, із живого функціонування світоглядних уявлень людини, проте підносить їх на вищий рівень осмислення, вираження та розв'язання.


1.3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія
Із розглянутого вище матеріалу однозначно слідує те, що філософія як теорія не може бути найпершою формою світогляду, бо будь-яка теорія передбачає попереднє існування простіших

форм знання. Історично першою формою світогляду прийнято вважати міфологію (від грецьких слів: перекази, оповіді, слово, учення) - розповіді або переповідання про богів, першопредків, початкові події світу та ін. .
На перший погляд може здаватися, що міфи - це казки, щось вигадане, фантастичне. Проте для давньої, архаїчної людини міф був єдиною та всеохоплюючою формою світосприйняття. Найпершою особливістю міфологічної свідомості був її синкретизм - "злиття всього із усім"; і справді, в міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, наявне від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра та ін. Через це міф володів такою формою цілісності, яка для інших форм свідомості постає майже неможливою. Окрім носіїв міфологічної свідомості поставав не думкою чи розповіддю, а самою реальністю, тобто міф мав таку характеристику, яку у деяких видах мистецтвознавства називають "зникненням ефекту рамки" (або "екрану"): коли ми в захопленні від картини чи від кіно, ми можемо на певну мить забути про екран, не бачити рамки, а повністю зануритись у той зміст, який вони нам несуть, можемо навіть щось вигукувати, жестикулювати.
Для людини міфологічної свідомості не існувало окремо дійсності, а окремо - міфу як розповіді про дійсність; ні, міф і був єдиною та єдино можливою дійсністю. Особливою силою володіло в міфі слово, оскільки воно також розглядалось як певний вид реальності, навіть, як ключ, відмичка до проникнення у особливу реальність; виголосити слово дорівнювало тому, щоб заволодіти сутністю речі. Через це міфи зберігались, передавались незмінними та недоторканими із покоління у покоління. Міф інколи називають "машиною для знищення часу", оскільки і справді час над ним ніби не владний. Чим були зумовлені саме такі характерні риси міфологічної свідомості? Можна стверджувати, що вирішальну роль тут відіграло фактичне злиття архаїчної людини із природою: давня людина поставала майже органічною частиною природних процесів, була інтегрована у ці процеси, перебувала у великій залежності від них. Між; давньою людиною та світом природи не існувало чітких якісних меж, тому ця людина, з одного боку, розглядала саму себе як частину природи, а, з іншого боку, переносила на природу свої власні сили та властивості, наприклад, одухотворювала природу, бачила у природних явищах наміри, бажання, прагнення.

Проте вже давня людина не була тотожною із природою хоча б тому, що вона не лише пристосовувалася до неї, а й впливала.

Чим були зумовлені саме такі характерні риси міфологічної свідомості? Можна стверджувати, що вирішальну роль тут відіграло фактичне злиття архаїчної людини із природою: давня людина поставала майже органічною частиною природних процесів, була інтегрована у ці процеси, перебувала у великій залежності від них. Між; давньою людиною та світом природи не існувало чітких якісних меж, тому ця людина, з одного боку, розглядала саму себе як частину природи, а, з іншого боку, переносила на природу свої власні сили та властивості, наприклад, одухотворювала природу, бачила у природних явищах наміри, бажання, прагнення.

Проте вже давня людина не була тотожною із природою хоча б тому, що вона не лише пристосовувалася до неї, а й впливалана природу, до певної міри змінювала її. Між людиною та природою існували опосередковуючі ланочки, серед яких найперше значення мали штучно зроблені знаряддя праці. Згодом сфера штучно створених речей та явищ почала розростатися та все більше віддаляти людину від природи. Сферу створених людиною речей, засобів життєдіяльності, знарядь та інструментів, що у відношенні із природою постають явищами штучними, називають сферою соціально-культурних процесів.

Означена сфера заснована на технологіях людської діяльності (технологію у даному випадку слід розуміти у широкому значенні - як будь-які соціально вироблені способи та процедури людської діяльності), а останні вимагають і особливого мислення, не міфологічного, де все здатне переходити в усе, а такого мислення, яке фіксує себе у своїх послідовних діях. Пізніше таке мислення назвали дискурсивним, таким мисленням, яке рухається послідовно, впорядковано, через чітко фіксовані пункти власного руху до певних результатів.

Дискурсивне мислення суперечить міфологічному, тому внаслідок історичного розвитку людської діяльності, внаслідок розростання сфери соціально-культурних процесів, разом із появою та формуванням дискурсивного мислення міфологічна свідомість починає руйнуватися.

Міф розкладається, і із нього виділяється ціла низка напрямів духовної діяльності, яка постає характерною вже для цивілізаційно розвинених суспільств.

Всі ці напрями духовної діяльності зберігають свою певну і первинну спорідненість із міфологією, тобто всі вони прагнуть до того, щоб репрезентувати реальність, проте вони втрачають вихідні властивості міфу, стають внутрішньо диференційованими та частковими.

В Наслідок того масова суспільна свідомість час від часу відчуває своєрідну ностальгію за МІфоЛОГІЄЮ, ЇЇ ЦІЛІСНІСТЮ,етнічні норми та правша 'Ц сПОрІДНЄНІСТЮ ІЗ ЛЮДСЬ- кими мріями, бажаннями за міфологічною одухотвореністю та обжитістю світу. Наприклад, своєрідний "міфологічний ренесанс" Європа пережила у XX ст., коли внаслідок величезної раціоналізації життя, його технізації та технологізації виникла зворотна реакція - підсвідоме прагнення повернутись у живий, цілісний світ, пронизаний бажаннями, душевними пориваннями, живими пристрастями. Отже, можна зробити висновок про те, що історично філософія виникла шляхом виділення із первинного, синкретичного міфологічного світогляду; причиною її виділення постало формування дискурсивного, тобто принципово нового - усвідомленого та послідовно розгорнутого - типу мислення. Звідси випливають деякі суттєві відмінності між; філософією та міфологічним світоглядом, відмінності, які дають можливість краще зрозуміти особливості філософії.

Міфологічний світогляд і філософія
Філософія

Формується і функціонує стихійно

Постає свідомою та усвідомленою інтелектуальною діячьністю

Міфологія не має автора, її творцем є народ (народи)

Є авторською формою мислення та інтелектуальної творчості

Характеризується відсутністю розмежування і протиставлення світу й людини

Знаменує виділення людини із природи, а окремого індивіда із людської первинності,

Міф розповідає про явища оточуючого світу

Пояснює свої твердження

Міфологічна свідомість є синкретичною, тобто бачить світ цілісним, універсальним

Характеризується дискурсивним, тобто аналітико-синтетичним мисленням

Проблема визначення предмету філософії. Характерні риси філософського мислення. Співвідношення філософії (науки), релігії та мистецтва

Термін "філософія" має давньогрецьке походження, бо саме у Стародавній Греції філософія вперше відокремилась від інших сфер інтелектуальної діяльності та набула автономного характеру розвитку. Перша частина цього терміна походить від слова "філо" - схильність, любов, бажання, відданість та слова "софія"'-мудрість, яке, у свою чергу, складається із двох слів і буквально значить - казати, промовляти, цілісно, доречно. Ще у XIX ст. існував слов'янський термін "любомудріє", який можна вважати дослівним перекладом слова "філософія".

Розглядаючи історичні корені філософії, ми вже дали її найперші та найпростіші визначення, проте на сьогодні не існує якогось єдиного та загальноприйнятого розуміння та визначення предмету філософії'. Цей факт має свої виправдані підстави:,якщо у філософії йдеться про пошуки найперших людських життєвих орієнтирів, якщо філософія намагається водночас розробляти виправдані засоби для їх винайдення, то її предмет набуває майже безмежних виявлень. У найпростішому варіанті філософія могла би виконати своє суспільно-історичне призначення тоді, коли вона змогла би співставити між собою світ, з одного боку, та людину, з іншого боку, окреслити їх основні можливі виявлення і на цій основі І сказати людині, що вона є і що їй належить робити у цьому житті та у цьому світі. Проте як світ, так, тим більше, і людина постають незавершеними і майже безмежними у своїх характеристиках, діях та проявах. Через це і філософія постає багато в чому незавершеною, або, як кажуть у науці, "відкритою системою знання".

* Справа філософії радше полягає у тому, щоб чітко з'ясувати те, якими вже проявили себе людина та її дійсність як історично, так і в їх інтелектуальних осмисленнях. Через це філософія постає перед нами формою випробовування буттєвих спроможностей людини; вона засвідчує той стан самоосвідчень людського єства, якого останнє спромоглося реально досягнути. Виконуючи цю справу, філософія водночас вибудовує "стартовий майданчик" для руху у майбутнє, даючи до того ж людині дещо на зразок "топографії" людського універсуму, тобто допомагає людині зорієнтуватися у власній реальності та отримати певні інтелектуальні інструменти для подальшого життя і діяльності.
Означена "широта" предмету та завдань філософії дозвояляє зрозуміти наступні особливості предмету філософії: її предмет є історично змінним, оскільки історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини; уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми і здатні окреслити "топографію " людськості; філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської свідомої самоідентифікації.

Отже, філософія покликана тримати весь час у полі уваги та у актуальному стані всі основні виявлення людини як людини. Саме тому Р. Декарт був правий, коли стверджував, що лише філософія відрізняє нас від дикунів. Зазначений момент історичного буття філософії виявляється досить важливим з огляду на те, що філософія завжди вписана у певне соціальне життя, функціонує в ньому і певним чином намагається на нього впливати (використовуючи наявний арсенал своїх засобів). Це значить, що філософія має свою активно дійову, практичну сторону, проте не в тому сенсі, що вона стає якоюсь виробничою діяльністю, а в тому, що вона намагається втілюватись у реальні процеси життя.

Через це філософію завжди треба розглядати не лише в аспекті вічного, характерного для людини завжди, айв аспекті конкретних окреслень. І коли ми сьогодні, наприклад, використовуємо здобутки античної філософії, ми повинні розуміти, що це наше саме сьогоднішнє її бачення, а не власне антична філософія, як органічна частина давньої цивілізації.

Зазначені особливості предмету філософії змушують нас не стільки прагнути дати їй одне єдине визначення, скільки спробувати окреслити характерні риси філософського мислення, які дозволять нам побачити внутрішню особливість його самоздійснення. Спираючись на численні існуючі визначення філософії, можна виділити такі найперші риси філософського мислення.

гранично широкий рівень узагальнення (категорії, л принципи), що виходять на межу буття і небуття

Постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору

Окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, а й такою, якою має бути

Є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням та думкою про якусь реальність

Постає внутрішньопов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обгрунтованим

Прагне поставити і розв язати граничні, абсолютні І проблеми людського буття   

Зазначені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе саму відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тою мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, тою мірою, якою вона просякнута рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, - саме тою мірою вона філософствує або постає філософом.

Означені характерні риси філософського мислення дозволяють нам не лише орієнтуватись у тому, що саме можна вважати філософією, а ще й виразно побачити те, чим філософія відрізняється від інших провідних форм людської інтелектуальної діяльності.

Видатний німецький філософ XIX ст. Г. Гегель вважав, що вищі здатності людського інтелекту проявляються у розумінні (яке втілюється у науку та філософію), переживанні (яке втілюється у мистецтво) та відчутті нашої вихідної спорідненості із найпершими засадами буття (яке втілюється у релігію). Відповідно, найперші риси філософії і проявляються через її порівняння із наукою, мистецтвом та релігією.

Науку та філософію споріднює те, що вони базуються на дискурсивному мисленні та прагнуть пояснювати дійсність, проте кожна наука має відносно чітко окреслений предмет свого вивчення та дослідження, який постає частиною реальної дійсності, а предмет філософії, як вже зазначалося, постає значною мірою невизначеним, майже безмежним, та ще й історично змінним. Окрім цього, лише філософії властиве гранично широке узагальнення, науки ж, постаючи обмеженими своїми предметами, узагальнюють лише в їх межах.

Хоча науки й прагнуть наблизити людину до істини, надати їй надійні знання, вони не досліджують того, що саме є істиною та знанням, так само як не досліджують вони й питання про становище людини в світі та можливості її самовизначення.

Філософія та мистецтво схожі між собою у тому, що вони подають дійсність через людське до неї відношення, а не відсторонено; окрім того, для філософії і мистецтва немає нецікавих або заборонених тем: вони проникають усюди і усюди знаходять предмет своєї уваги.

Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво надають суттєвої ваги людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, а тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глибини процесів дійсності (докладніше про пізнавальні можливості мистецтва мова буде йти у відповідному розділі).
Філософію та релігію споріднює те, що вони постають різновидами світогляду, тобто те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири. Обидві вони також: претендують пароль життєвого наставництва, проте релігія базується на вірі, тобто на безумовному сприйнятті певних положень (догм) у якості істинних, у той час як філософія, базуючись на дискурсивному усвідомленому мисленні, намагається усе розглядати критично та доводити те, що розглядається, до рівня розуміння. До того ж релігія - це не лише ідеї та погляди, а й соціальний інститут, певні ритуали і навіть певний спосіб життя; філософія ж була та залишається інтелектуальною формою світоосмислен-ня. Філософія залишає на вирішення самої людини питання про те, з чим вона погодиться, із чим - не погодиться, та, врешті, як саме буде потім вирішувати свої життєві питання.

Отже, філософія постає безумовно своєрідною, особливою формою людського світоосмислення, формою, яка не дублює інші напрями та форми інтелектуальної діяльності. Вона сприяє людському розумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та лишаю-~ чись при цьому суто людською справою і до певної міри показчиком того, чого саме досягла людина на певний момент свого історичного самоздійснення.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации