Шпаргалка - Методика викладання історії в школі - файл n1.doc

приобрести
Шпаргалка - Методика викладання історії в школі
скачать (210.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc211kb.15.09.2012 05:44скачать

n1.doc

1. Предмет методики викладання історії у школі

Предмет методики:

Методика – це:

Методика навчання історії – наукова дисципліна, що досліджує процес навчання історії як системи у її взаємозв’язках, протиріччях та закономірностях для забезпечення якісної історичної освіти учнів
3. Складові позитивного професійного іміджу педагога

Психологи выделяют следующие черты приятного человека: чувство собственного достоинства, доброжелательность, оптимизм, ответственность, уравновешенность.

Черты профессионального положительного имиджа педагога:

  1. Природные качества:

    1. Коммуникабельность;

    2. Эмпатия (способность к сопереживанию);

    3. Рефлексивность (способность понять другого);

    4. Демократичнось;

    5. Красноречие;

    6. Чувство юмора.

  2. Образование и воспитание:

    1. Моральность;

    2. Профессиональность;

    3. Овладение технологиями познания человека (деловой спич, неформальный спич, умение сгладить конфликты, межличностное общение).

  3. Жизненный и профессиональный опыт;

  4. Внешний вид и здоровый образ жизни.


2. Педагогічне спостереження та педагогічний експеримент як методи наукового дослідження шкільного навчання історії

Педагогическое наблюдение - это целенаправленный сбор сведений о фактах поведения и деятельности человека в различных естественных условиях.

Главное достоинство наблюдения: ценные факты добываются непосредственно из жизни (в процессе обучения, в ходе воспитательных мероприятий и т. д.).

Недостаток наблюдения: субъективизм (субъективное отношение наблюдателя к тому или иному явлению).

Выделяют такие виды наблюдений:

Этапы подготовки и проведения педагогического наблюдения:

Объективность выводов по данным наблюдений значительно возрастает, если:

Эксперимент (от лат. - проба, опыт) - это метод сбора научных фактов или фактов поведения и реагирования личности в специально созданных условиях при активном воздействии экспериментатора на ситуацию исследования и измерение соответствующего отклика испытуемого.

Эксперимент является таким методом педагогических исследований, при котором происходит активное воздействие на педагогические явления путем создания новых условий, соответствующих цели исследования.

Методика эксперимента (из конспекта Иващенко):

  1. «Момент истины»

  2. Момент решимости – принятие решения о начале эксперимента

  3. Момент напряжения – поиск идей, их оформление;

  4. 4. Момент озарения – выход найден;

  5. Момент перелома – начинаются трудности;

  6. Второй «момент истины».

Этапы эксперимента:

План эксперимента включает:

Таким образом, педагогический эксперимент является методом комплексного характера, так как предполагает совместное использование методов наблюдений, бесед, интервью, анкетных опросов, диагностирующих работ и пр. Все эти методы применяются как на первом этапе проведения педагогического исследования для того, чтобы ``замерить'' начальное состояние системы, так и на контрольном этапе, чтобы сделать вывод о справедливости выдвинутой гипотезы.

4. Особливості педагогічного спілкування

Педагогическое общение – профессиональное общение преподавателя с учащимися в целостном педагогическом процессе, развивающееся в двух направлениях: организация отношений с учащимися и управление общением в детском коллективе.

Педагогическое общение - это многоплановый процесс организации, установления и развития коммуникации, взаимопонимания и взаимодействия между педагогами и учащимися, порождаемый целями и содержанием их совместной деятельности.

Условия эффективности педагогического общения:

Качества личности учителя значимые для продуктивного общения

Барьеры восприятия в общении

Эффект ореола – распространение общего оценочного впечатления о человеке на все его ещё неизвестные личностные качества и свойства, действия и поступки. Ранее сложившееся представление мешает по- настоящему понять человека.

Эффект первого впечатления - Обусловленность восприятия и оценивания человека первым впечатлением о нём, которое оказаться ошибочным.

Эффект первичности - придание большого значения при восприятии и оценивании незнакомого воспитанника или группы той информации о нём, которая поступила раньше.

Эффект новизны - придание большого значения более поздней информации при восприятии и оценивании знакомого человека.

Эффект проекции - приписывание своих достоинств приятным воспитанникам или другим людям, и своих недостатков - неприятным.

Эффект стереотипизации - использование в процессе межличностного восприятия устойчивого образа человека. Приводит к упрощению в познании человека, постарению неточного образа другого, к возникновению предубеждения.

Виды стилей педагогического общения

Перспективные: Общение на основе совместной творческой деятельности. Общение на основе дружеского расположения.

Неперспективные: Общение-устрашение. Общение заигрывание.

5. Цілі шкільної історичної освіти

1. Освіта як засіб формування громадянської позиції (модель громадянсько-патріотичного виховання)

2. Історична освіта як складова формування наукової картини світу (модель вивчення закономірності історичного розвитку)

3. Історична освіта як шлях розвитку вмінь, навичок і компетентностей учнів (модель засвоєння основ ремесла історика).

Компетентнісний підхід до навчання – це оволодіння необхідними особистісними ключовими компетенціями.

Компетенції – це набір умінь, знань, навичок, ставлень, які набуваються в процесі навчання, сприяють досягненню успіху в житті, застосовуються в широкій сфері (робота, сімейне життя тощо).

Виділяють близько 30 ключових компетенцій, які поділяють на 3 групи:

– інструментальні – включають когнітивні здібності, лінгвістичні та технологічні уміння (наприклад, уміння організувати діяльність, базові знання предмету, комунікативні навички тощо).

Мета сучасної школи:

1. Освітня – дати знання

2. Розвивальна – навчити діяти

3. Виховна – виховати відповідні риси

Цілі шкільної історичної освіти

- формувати в учнів історичні знання як основу їхніх світоглядних позицій, ознайомлювати їх з історичним минулим людства та його соціальним досвідом;

- розвивати в учнів історичне мислення, що передбачає загальне розуміння історичного процесу, його різноманітності і суперечливості;

- ознайомлювати їх з загальнолюдськими і національними духовними цінностями, досягненнями культури, ідеалами гуманізму, демократії, громадянського суспільства;

- виховувати в учнів особистісні якості громадянина України, любов до свого краю і народу, відповідальність за його і своє майбутнє, відкритість до сприйняття різноманітних культурних досягнень світу;

- формувати в учнів позитивні мотиви активної участі в суспільному житті, соціальний оптимізм, здатність здійснювати самостійний вибір і приймати відповідні рішення;

- виробляти вміння практично осмислювати минуле і прогнозувати майбутнє, усвідомлювати роль людини (включаючи й себе) в історії;

- ознайомлювати з позитивним досвідом у взаєминах українців з представниками меншин на основі добросусідства і толерантності;

- розвивати критичне, творче мислення; формувати власний погляд на інформацію;

- формувати у дітей навички самоосвіти, прагнення ознайомлювати їх з основами філософії і вміння працювати із сучасними носіями інформації (електронними підручниками зі історії, інформаційно-бібліографічними центрами та ін.);

- використовувати любов і пошану до державної символіки суверенної України, а також шанобливе ставлення до родини.

6. Засоби організації систематичних курсів історії: лінійний та концентричний

Лінійний принцип передбачає однократне, хронологічно послідовне вивчення історичного минулого власної держави і держав світу з найдавніших часів до сучасності

Концентричний принцип розрахований на 2- разовий розгляд одних і тих же хронологічних відрізків історичного минулого, кожного разу підвищуючи рівень аналізу.





Лінійний курс

Концентричний курс

Позитивні риси

  • Учні отримують повне уявлення про поступовий історичний розвиток людства

  • В учнів формуються вміння визначати причинно-наслідкові зв’язки та закономірності розвитку суспільства

  • Знижується небезпека дублювання окремих тем та питань

  • Вивчення нового матеріалу підтримує інтерес учнів

  • Подання матеріалу поступово ускладнюється (від подійно-хронологічного до проблемного між предметного принципу)

  • Дозволяє вивчати різні етапи людства з однаковою глибиною

  • Дозволяє синхронізувати курси вітчизняної та всесвітньої історії

  • Дозволяє застосувати різні підходи (формаційний, культурологічний, цивілізаційний)

Негативні риси

  • Не дозволяє у повній мір врахувати пізнавальні можливості учнів

  • Історія стародавнього світу та середніх віків засвоюється лише на елементарному рівні

  • Часто порушується синхронізація вітчизняної та всесвітньої історії

  • Як правило, базується на одному підходові (формаційний, культурологічний, цивілізаційний)

  • Є небезпека дублювання історичного матеріалу, як наслідок – одноманітність навчального процесу, втрата інтересу з боку учнів

  • Дефіцит часу на вивчення великої кількості матеріалу, як наслідок – скорочення «другорядних тем»

  • Є небезпека уривчастості, несистематичності знань


12. Основні компоненти навчального змісту історичної освіти

Зміст освіти, як зазначає відомий український дидактик О. Савченко, - головний засіб цілеспрямованого навчання. Сучасні погляди на його структуру передбачають такі складові: знання, вміння, навички, які відбивають досвід репродуктивної і творчої діяльності, а також емоційно-ціннісних відносин41. Відповідно зміст шкільної історичної

освіти - один із компонентів процесу навчання історії, певна система історичної інформації, яка засвоюється у вигляді історичних знань, умінь і навичок, в яких особистість засвоює вже відомі способи діяльності, досвід творчої пізнавальної діяльності у розв'язанні проблем, що вирішувались людством у минулому, досвід ставлення до світу, до людей, до себе, що може забезпечити емоційно-ціннісний розвиток

особистості.








  1. Методичні можливості сучасного підручника.

За роки існування нової структури та змісту шкільної історичної освіти в Україні було розроблено предметні програми та видано підручники, посібники, робочі зошити та ін. з усіх історичних курсів. І хоча в цьому списку на сьогодні вже понад 100 найменувань, створення нових навчальних книг продовжується, а на місцях іде розробка регіональних навчальних посібників.

Отже, процес створення цілісної системи українських підручників ще далеко не завершений. Складна соціокультурна ситуація в суспільстві, протистояння політичних партій та ідеологій, неусталеність національних та інших цінностей надають можливість звинувачувати авторів підручників у пропаганді певної ідеології, яка приймається

однією суспільної групою і відкидається іншою. Створенню якісних шкільних підручників з історії сьогодні напевно заважає не тільки відсутність єдиної концептуальної основи шкільних курсів, їх теоретична і методична неоднорідність, але й різнобій у їхньому оформленні і програмно-методичному забезпеченні. Безумовно, основою сучасних підручників є новий зміст, який значно мірою відбиває погляди сучасної вітчизняної історичної науки та звільнився від жорстких класових установок. В умовах кардинального переосмислення минулого кожний учений і кожний автор вважає

за потрібне висловити своє власне розуміння того, що відбувалося, тому сторінки книг часто заповнені різноманітними, інколи суперечливими і протилежними, судженнями і оцінками. Нам здається, що для сучасної української школи більше підходять підручники поліконцептуалього характеру, які дають не одне, а два або більше трактувань одного і того ж факту, події. Як свідчить аналіз, сучасні навчальні книги демонструють можливі шляхи здійснення такої поліконцептуальності:

- одні автори після викладення фактів пропонують учням самостійно порівняти судження або оцінки, інтерпретації, думки різних істориків (інших підручників) з цього приводу та висловити власні погляди;

- інші - пропонують школярам поміркувати над версіями та теоріями прямо в основному тексті, викладаючи їх одночасно з власною версією подій та запрошуючи таким чином до осмислення та дискусії;

- нарешті, ще одним підходом є включення в основний текст фрагментів документів, джерел, що містять іншу точку зору, ніж авторська та запрошують учнів до порівняння та співставлення. Основні підручники, що використовуються сьогодні в школі, особливо в старшій, не є кращими з мовної точки зору, оскільки авторський текст не є ані жвавим, ані образним. Часто фрагменти документів, мемуарів та ін., наведені в підручниках, викликають в учнів набагато більше інтересу, ніж основний текст.

14. Емпіричний та теоретичні рівні засвоєння історичного матеріалу



На емпіричному рівні історичні факти засвоюються учнями у вигляді історичних уявлень про історичні постаті, спосіб повсякденного життя людей, їхні дії та вчинки, місця історичних подій та час їх протікання, кількість учасників тощо. Історичні уявлення - це результат складної психічної діяльності: відчуттів, сприйняття, пам'яті, уяви, емоцій, осмислення, що утворюють у свідомості дитини картину, яскравийобраз минулого. Історичний образ - це почуттєво-емоційний та раціонально-логічний відбиток історичної дійсності у свідомості дитини, існуючий у вигляді уявлення про речі, людей, оточуюче середовище,історичну подію.

Відповідно до змісту історичного матеріалу і характеру усвідомлення його учнями розрізняють види історичних уявлень: 1) кількісні; 2) локальні (просторові); 3) хронологічні (часові); 4) образні; 5) логічні.

15. Види пізнавальних вмінь.

Пізнавальні вміння в методиці навчання історії визначають як підготовленість до свідомих і точних дій (розумових і практичних) і здатність учня послідовно застосовувати всю сукупність навчальних і розумових дій... при вивченні нового матеріалу чи матеріалу, який відрізняється від раніше вивченого, при розв'язанні

незнайомих пізнавальних питань і завдань.

Більш складною є класифікація пізнавальних умінь за змістом. У самому загальному виді їх можна розділити на загальнонавчальні і спеціальні, предметні. До першої групи відносяться ті вміння, які формуються і застосовуються при вивченні всіх чи більшості предметів: планувати свою навчальну діяльність, застосовувати найбільш раціональні

способи навчальної праці, здійснювати самоконтроль і самооцінку, складати план читання і шукати потрібну літературу, використовувати різні типи усного і письмового мовлення, виступати з доповідями і короткими повідомленнями тощо.

До спеціальних умінь належать ті, що потрібні у навчанні конкретного предмета (споріднених навчальних дисциплін). Усередині цієї категорії виділяють кілька видів. Загальновизнаною і стабільною групою спеціальних пізнавальних умінь у навчанні історії є хронологічні і картографічні вміння. Вони присутні в кожній історико-методичній класифікації, інші ж види вмінь варіюються залежно від цілей шкільної історичної освіти. Сьогодні однією з розповсюджених класифікацій є розподіл умінь на образні, логічні й оцінні. У групу образних умінь входять, зокрема, уміння образно описувати історичні факти, відтворювати образи і картини минулого, розповідати

про яскраві та важливі події. У групу логічних умінь – уміння виявляти причинно-наслідкові зв'язки, зіставляти об'єкти минулого, називати основні риси і характерні ознаки, пояснювати поняття, робити порівняння і т. п. У групу оцінних умінь - уміння давати аргументовані оцінки історичним фактам, розкривати своєрідність подій і

явищ, виявляти ієрархію причин і наслідків, а також новизну в розвитку соціально-економічних, політичних і культурних процесів.

Від цього підходу до класифікації пізнавальних умінь трохи відрізняється варіант класифікації за вимогами до рівня підготовки випускників основної і повної середньої школи. Види діяльності й уміння, що повинні стати одним зі значимих результатів шкільної історичної освіти, можуть бути розділені на 6 груп: 1) хронологічні; 2) просторові (картографічні вміння); 3) інформаційні (уміння працювати з джерелами);

4) мовленнєві (усно та письмово описувати історичні події і явища); 5) логічні (аналізувати, пояснювати історичні факти); 6) аксіологічні (формулювати версії та оцінки історичного руху і розвитку).


16. Методика формування пізнавальних умінь

Успішність формування пізнавальних умінь у навчанні історії залежить від цілого ряду умов. Методисти вважають, що найбільш важлива робота у цьому напрямі має проводитися у 5-7-х класах, бути систематичною і послідовною. Учитель повинен чітко уявляти, яких прийомів навчальної роботи відповідно до вікових пізнавальних можливостей потрібно навчати школярів у конкретних класах, на яких темах

і джерелах з давньої та середньовічної історії можна проводити таке навчання.

На початку кожного навчального року методисти радять учителям проводити в класах спеціальні самостійні роботи, які допомагають діагностувати рівень оволодіння основними пізнавальними прийомами. За їх результатами визначаються і плануються основні напрями формування в учнів нових пізнавальних умінь і удосконалення вже

освоєних. Робота над прийомом навчальної діяльності, як правило, починається з його демонстрації. Педагог називає прийом, за допомогою якого був представлений історичний факт (у його викладі чи в навчальному посібнику), розкриває зміст прийому і пояснює, чому в данному випадку був використаний саме цей прийом. При навчанні школярів більш складним прийомам учитель пояснює структуру і порядок дій:

розкладає прийом на операції, частина яких уже знайома і використовується учнями.

На другому етапі формування вміння організується серія спеціальних вправ, у яких школярі спочатку впізнають відомий прийом, пояснюють його призначення і потім за зразком відтворюють у своїх роботах.

У подальшому при вивченні тексту учні вже самостійно складають

такий план за зразком чи пам'яткою.

У 70-80-х роках XX ст. пам'ятки для учнів, що допомагають у визначеній послідовності образно відтворювати історичний факт чи розкривати його внутрішні суттєві сторони, активно розроблялися до всіх пізнавальних умінь, публікувалися в методичних посібниках. Як правило, вони були переліком питань і завдань, що розчленовують

навчальний прийом на більш прості операції і допомагають учням виконати навчальне завдання.

Учителям рекомендувалося збирати пам'ятки в кабінетах історії як роздавальний матеріал для самостійної роботи учнів. Сьогодні інтерес до цих засобів формування пізнавальних умінь, на жаль, помітно знизився. Проте в деяких підручниках і посібниках з методики історії автори намагаються відродити колишню традицію63.

Поступово учні починають застосовувати нові прийоми самостійно, без підказки вчителя, не користуючись пам'ятками і зразками, що свідчить про сформованість умінь і здатності свідомо використовувати їх у роботі на перетворюючому і творчому рівнях. Такими є

основні етапи формування пізнавальних умінь учнів.

Незважаючи на те, що основна початкова праця учителя і учнів у напрямі формування умінь проводиться у 5-7-х класах, у більш старших класах вона не припиняється і стає складнішою за рахунок зростання вимог до підготовки учнів з історії, ускладнення навчального матеріалу, зростання його обсягу, залучення нових історичних джерел, ускладнення самих прийомів пізнавальної діяльності, зміни співвідношення прийомів емпіричного і теоретичного вивчення історії на користь останніх, згортання початкових логічних операцій у внутрішню розумову форму (аналіз інформації, зіставлення, систематизація і т. п.) і матеріалізації тільки заключних дій в усних і письмових відповідях (узагальнюючі характеристики, оцінні висновки, есе, порівняльно-узагальнюючі і конкретизуючі таблиці, тезові плани і т. п.). У зв'язку зпринциповим відновленням складу пізнавальних умінь актуальною є розробка методики навчання школярів прийомам самостійного і критичного аналізу різноманітних історичних джерел, зіставлення протилежних версій і обґрунтованого вибору однієї з них, аргументації

власних оцінок минулого тощо.


17. Компетентностний підхід

Сучасному суспільству потрібна інформована та компетентна особистість, яка спроможна приймати самостійні рішення і нести відповідальність за власні вчинки. За умов політичної та економічної нестабільності, дефіциту духовності виключно важливою стає стабілізуюча роль школи як гаранта громадянського миру. Державна система освіти, що відповідає за соціалізацію особистості, є важливим інститутом, який спроможний еволюційним шляхом забезпечити зміну ментальності, створити умови для виховання людини громадянського суспільства. Саме тому одним з головних освітньо-виховних

завдань шкільної суспільствознавчої освіти є формування громадянськості як комплексу відповідних якостей та життєвих компетентностей особистості. Ефективність формування ключових компетентностей особистості значною мірою визначається реалізацією у навчальному процесі діяльнісного підходу, відповідно до якого в структурі особистості виникають і закріплюються передусім ті новоутворення, у конструювання яких індивід вкладає свої почуття, власну працю, енергію, конкретну дію, проявляючи цілеспрямовану активність. Отже, особистість громадянина формується, якщо він бере реальну участь у діяльності, в якій апробуються, перевіряються на практиці відповідні

громадянські цінності. Особистісно-орієнтований підхід до навчання в такому випадку передбачає постановку в центрі освітньо-виховного процесу інтересів дитини, її потреб та можливостей, її прав. Лише через таку ієрархію ціннісних підходів, як: людина (особистість) – народ (культура, історія, освіта) - держава (суспільство) можна реалізувати перспективну й демократичну модель навчання та виховання. За таких умов на основі аналізу дискусії з концептуальних основ суспільствознавчої та історичної освіти24 можна виділити основні принципи її розвитку:

- гуманізація та демократизація навчального процесу, що передбачає рівноправність і взаємну відповідальність учасників педагогічної взаємодії, їх взаємоповагу;

- переважаюча діалогічність взаємодії вчителя і учнів у навчальному процесі;

- самоактивність і саморегуляція учнів у навчанні, які сприяють розвитку у школяра суб'єктивних характеристик, формують здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень;

- науковість навчальної інформації, тобто достовірність фактів і явищ, які вивчаються, ознайомлення учнів з розмаїттям історичного руху й історичного життя в різних сферах суспільства, багатством альтернативних сучасних теорій та поглядів на історичний процесс.

1. Предмет методики викладання історії у школі
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации