Реферат - Сучасні проблеми української термінології - файл n1.doc

Реферат - Сучасні проблеми української термінології
скачать (54.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc55kb.15.09.2012 05:42скачать

n1.doc

Зміст


  1. Вступ

  2. Історія української термінології

  3. Сучасні проблеми української термінології

  4. Висновок

  5. Література

Вступ
Українська термінологія вже упродовж двох століть привертає до себе наукову увагу. Адже зараз українська мова цілком рівноправна з іншими мовами світу, до того ж є цілком придатною для творення термінів. Інша справа, що через історичні обставини та політичні спекуляції розвиток української термінолдогіх був непослідовним і, часом, далеко не природнім.

Особливістю нашого часу, який межує не лише зі століттями, а й тисячоліттями, є те, що нарешті після багатьох років поневірянь та утисків українська мова знову зайняла своє достойне місце в усіх сферах життєдіяльності, і зокрема у науковій галузі. Тож, як писав колись І. Огієнко: “українська мова здатна бути мовою науки, як і всі інші мови…"

Історія української термінології

До середини 19 ст. Першим у Київській Русі текстом, пов'язаним з термінологією, був перекладений у Болгарії «Ізборник Святослава» (1073), де є пояснення незрозумілих слів святого Письма і статей Георгія Херобоска «О образЂх», що докладно тлумачить церковнослов’янські назви, головним чином кальки з грецької. Наприклад: «инословие» - алегорія, «прЂвод» - метафора, «поругание» - іронія тощо.
Пізніше Іван Величковський у збірці «Млеко» (1691) подав пояснення термінів фігурного віршування («ехо», «рак літералний», «вірш жартовний» та ін.) з прикладами. «Руська Правда» і грамоти відбивають своєрідну і високорозвинену юридичну, а літописи також військову термінологію.

Українське національне відродження та розвиток науки і техніки в 19 — 20 ст. викликали потребу створення української термінології, брак якої був спричинений колоніальним становищем України, рядом заборон українського слова і зокрема тим, що інженерно-технічні навчальні заклади були рос. -, поль. - або нім.-мовними. Спроби поставити ширше проблему української термінології почалися з середини 19 ст. М. Левченко писав в «Основі», що наукові терміни треба укладати в дусі народної мови, і подав словничок своїх перекладів кількох десятків інтернаціональних термінів. У відгуку на статтю М. Левченка П. Єфименко додав ще низку термінів.

В Австро-Угорщині, де обмежень було менше, українська секція урядової комісії для укладання слов'янської юридичної термінології видала «Juridisch-politische Т. fьr die slav: Sprachen Цsterreichs ... Deutsch-ruthenische Separatausgabe» (1851).

Видатне місце в природничій термінології мають «Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної» Івана Верхратського і його пізніші розвідки з термінології (до 1909). У 1894 надруковано в «Зорі» заклик НТШ збирати термінологію, вживану «в реміслах, домашнім промислі, господарці, торгівлі, народній медицині», бо «вчені... густо-часто суть приневолені позичати (терміни) з інших слов’янських язиків або творити їх не раз ... дуже невдало і проти духа нашої мови». У 1890-их pp. і пізніше у низці випусків Збірки Математично-Природописно-Лікарської Секції друковано матеріали до українська термінологія та номенклятури з математики, фізики й хімії В. Левицького, з географії С. Рибницького, з ботаніки Миколи Мельника. На Східній і Центральній Україні вийшов «Опыт толкового словаря народної технічної термінології по Полтавской губ.» Віктора Василенка.

З приходом П. Постишева в Україну, що відбувся на весні 1933 погром також і в Інституті Мовознавства, серед головних жертв якого були О. Курило, М. Трохименко, М. Драй-Хмара. Окремий сектор термінології та номенклятури ліквідовано. Щоб звільнити вже видані словники від пуристичних тенденцій та запровадити «спільні для обох (укр. і рос.) мов слова», «очищений» вже Інститут Мовознавства мав видавати до них додатки, т. зв. «термінологічні бюлетені», з тими тільки гаслами, що підлягали виправленню.

Термінологічна праця відновилася, коли у квітні 1957 Президія АН УРСР створила Комісію для складання термінологічних словників.

Від кін. 1960-их pp. праця над термінологічними словниками загальмована і вони з'являються тільки вряди-годи («Словник соц.-екон.» С. Воробйової й Т. Молоді д, 1976 — дещо поширене вид. словника 1966).

Критичний стан термінологічної справи в УРСР спричинив спроби опрацювання термінології на еміграції

З часів незалежності, українська термінологія почала розвиватися активно з цілого ряду передусім політичних причин. Але актуалізувалися і власне мовні проблеми термінології.
Сучасні проблеми української термінології
Сучасна українська термінологія практично не відрізняється від зафіксованої у радянських і теперішніх академічних словниках. Зросійщеність основних термінів і термінних слів термінологи й філологи пов’язують передусім з термінологічними бюлетенями Інституту мовознавства 1934–1935 років, які вилучили з ужитку 14,5 тисяч українських термінів і замінили їх термінами, нашвидкуруч створеними на зразок російських.

На початку 90-х років минулого століття ніхто не сумнівався, що для утвердження державності треба відроджувати українську мову в усіх сферах суспільного життя. Саме тому, так важливо зайнятися доцільним переглядом термінологічного фонду української мови, випрацювати закони запозичень, відсіяти кальковані слова й загалом зайнятися стандартизацією.

Існує п’ять підходів до упорядкування термінологічного фонду української мови:

1) Формальний. Головним для нього є кількісний показник – якнайскоріше видання словника. Поквапливість у термінологічній справі не приносить користі – це в кращому випадку. У гіршому - розхитує терміносистему, подає неправильні орієнтири для користувачів. "Термінологія - це не поле для здобуття слави, для козакування. Це... натомість муравлина, забарна праця, найчастіше зовсім недооцінювана" (А.Вовк). 

2) Етнографічний. Він ґрунтується на ідеї відродження національної термінології НТШ та Інституту Української Наукової Мови. Творці словників прагнуть повернути до сучасної української термінології майже всі терміни початку століття. 

3) Консервативний. Його прихильники виступають за збереження української науково-технічної термінології такому вигляді, якого вона набула за радянського часу. Це так званий принцип "реальної мови". 

4) Інтернаціональний. Для нього характерне введення до української науково-технічної термінології великої кількості запозичень із західноєвропейських мов, особливо з англійської. 

5) Поміркований. Він передбачає упорядкування української науково-технічної термінології з урахуванням історичних, національних, політичних чинників і вироблення її оптимального варіанту.

Очевидно, що найбільш продуктивним і ефективним є п’ятий підхід. Крім того, важливо сформувати вимоги до терміна. Зокрема, А. Зелізний формулює такі вимоги до терміна: 1) змістовність - точна відповідність слова поняттю, прозора внутрішня форма терміна; 2) пластичність, або гнучкість, - здатність до творення похідних термінів; 3) мовна досконалість - короткість, милозвучність, легкість для запам'ятовування; 4) відповідність міжнародним нормам.

Сьогодні стало очевидним, що основний масив української науково-технічної термінології 1920-1930-х рр., її "золотий фонд", повинен повернутися до активного наукового вжитку. 

Насамперед українські терміни повинні замінити: 


Загалом, серед проблем української термінології можемо виділити такі пункти:

1) Проблема спадщини. Тобто чи варто повертати набуток минулих років, чи виходити з реального вживання тих чи інших термінів. Які терміни є застарілими, які менш вдалими ніж наступні.
2) Проблема запозичень. Чи доцільно запозичувати терміни з інших мов, чи маємо ми завжди шукати їм питомі відповідники. Запозичення на пряму чи з посередництвом інших мов.
3) Проблема перекладу термінів. Важливо, щоб переклад не перетворювався на сліпу кальку.
4) Словотворча проблема. Питання використовування власне українських словотвірних засобів, шукання ідеальних найлаконічніших форм.
5) Правописна проблема. Багато термінів запозичувалися в різні часи і тому опрацьовувались згідно різних правописних систем.
6) Проблема транслітерації.
7) Проблема синонімії. Ще Іван Огієнко: «краще мати хоч не зовсім досконалу термінологію, але одну, ніж гарних, але багато.»
8) І наостанок проблема культури наукової мови.


Проблема термінологічних запозичень з інших мов виходить за рамки власне мовної проблеми. О. Баранов писав: «У самій англійській мові кількість запозичень становить лише 5 відсотків від загального числа новотворів, що свідчить про її чистоту і про здатність цієї мови до самозбагачення». Дозволю собі не_погодитись з цим твердженням. По-перше, англомовні країні мають високий ступінь наукового розвитку, так би мовити, рухають технічний прогрес, багато явищ виникає саме там, тому англійській мові немає резону запозичувати слова, адже першовідкривачі мають право давати імена. По-друге, в сучасному світі англійська мова має статус міжнародної наукової мови.

Однак, слід мати на увазі, що інші мови, у т.ч. й українська, також мають потужні внутрішні ресурси для називання нових понять. Обвальна кількість запозичень у них - це найчастіше данина моді. Для чого, скажімо, українській мові потрібні нові терміни дистриб'ютор і дилер, коли на позначення тих самих понять вона має слова база та продавець (або посередник). Так само зайвими є слова ексклюзивний (винятковий),  превентивний (попереджувальний, запобіжний), шипінговий (кораблебудівний), калькуляція (обчислення), опція (вибір), прес-реліз (довідка для преси) тощо. Слушне зауваження: "Більшість термінів американського походження базується на побутовій лексиці. Тому терміни, які сприймаються українцями як щось надзвичайно хитромудре, для американця – це, як звичайно, знайомі з дитинства слова (або їх корені): господар, загорожа, згода, вискочень тощо" (В.Гуменюк).

Загальновживані українські слова теж здатні термінологізуватися: "Хто б міг колись подумати, що поле може бути електромагнітним, а яма - потенціальною?" (М.Вакуленко). Також слова тканина (нервова), місток (водневий), ланцюг (атомний), гусениця (тракторна), корінь (квадратний), хвиля (звукова), пояс (кліматичний) тощо в рамках конкретної терміносистеми сприймаються лише у своєму другому - термінологічному – значенні.

До того ж, сьогодні українська термінологія має можливість поповнюватися запозиченнями і перекладами безпосередньо з тих мов, які для того підходять, а не тільки через російську, як це було в попередні десятиліття.

Тому важливо мати на увазі, що для того. щоб нові терміни органічно увійшли до літературної мови, їх треба творити з власномовного будівельного матеріалу (коренів, префіксів, суфіксів, постфіксів). Ця нібито проста вимога на сучасному етапі функціонування термінології перетворилася на проблему


На теперішньому етапі розвитку української науково-технічної термінології, та, зрештою, як і на попередніх етапах, теоретичні проблеми термінотворення розробляють насамперед науковці-техніки, а не філологи. Ця обставина визначає і підхід до розв'язання проблеми. Так, фізик В.Моргунюк є автором "Словотворчої таблиці множення", за допомогою якої навіть термінолог-початківець може утворити назви наукових понять, не порушуючи законів словотвору української мови. Інженери-електротехніки В.Перхач та Б.Іванков розробили загальну таблицю усіх можливих форм мовних описових конструкцій, яка містить класифікацію засобів української мови щодо вираження понять стану, дії тощо і може стати зручним інструментом для термінологічної роботи.
Висновок
 Досі йдуть суперечки з приводу деяких державних стандартів, з приводу правопису наукових слів, а також з приводу передачі іншомовних слів українською мовою. На часі постало питання вироблення українського наукового стилю, який упродовж віків не розвивався рівно і беззастережно, а йшов тернистими шляхами свого утвердження і становлення. Вироблення стилю зніме чимало питань перекладу окремих термінів, бо, пишучи наукову працю, можна оминути деякі неоковиті слова чи фрази, не вживати дієприкметникових форм чи деяких запозичених слів. Згадаймо слова І. Огієнка, який писав: “Виявилося…що наша мова дуже гнучка й зовсім придатна для творення термінологічних назов".

Література


  1. Галина Наконечна Українська науково-технічна термінологія. Історія і сьогодення. Львів. "Кальварія", 1999

  2. Митрополит Іларіон. Історія української літературної мови. – Вінніпег, 1980, – С. 198.

  3. Енциклопедія «Українська мова», Київ 2000





Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации