Баймуратов М.О. Міжнародне право - файл n1.doc

приобрести
Баймуратов М.О. Міжнародне право
скачать (4016.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc4017kb.14.09.2012 13:51скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29
Міністерство освіти та науки України Одеська національна юридична академія

М.О. Баймуратов

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО

Підручник Видання третє

Харків

«Одіссей»

2002


ББК 67.9 Б2

Рекомендований до друку рішенням вченої ради Одеської національної юридичної академії (Протокол № 3 від 15 червня 2001 року).

Рецензенти:

ЇМ. Пахомов, доктор юридичних наук, професор,

академік Української академії наук національного

прогресу, Заслужений діяч науки і техніки України;

РЛ. Калюжний, доктор юридичних наук, професор.

— X.: «Одіссей», 2002.—

Баймуратов М.О.

Б2 Міжнародне право.

672 о.

ISBN 966-633-137-3

У підручнику, відповідно до програми курсу між­народного публічного права, освітлюються основні принципи, галузі й інститути сучасного міжна­родного публічного права, розглядаються основні напрямки розвитку міжнародного права, аналізуєть­ся договірна практика України та її національне законодавство на предмет відповідності нормам міжнародного права і договірних зобов'язань дер­жави.

Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних академій, вузів, факультетів і училищ, а також для всіх, хто цікавиться міжнародним правом і зов­нішньою політикою.

ISBN 966-633-137-3

© Баймуратов М.О., 2002 © ТОВ «Одіссей», підготовка до друку, оформлення, 2002

Світлій пам'яті

моїх рідних батька і матері,

ПРИСВЯЧУЮ

Передмова

Входження України в якості рівноправного партне­ра у світове співтовариство держав, об'єктивно підви­щило інтерес до міжнародної проблематики і насампе­ред до міжнародного права як універсального інстру­менту організації міждержавного діалогу і єдиного між­народного нормативно-правового масиву, у рамках якого можливі становлення, розвиток і вдосконалювання різ­них форм колективного співробітництва держав і на­родів із метою досягнення загального миру і взаєморо­зуміння, що лежать в основі існування людської циві­лізації.

Вже в Декларації про державний суверенітет Укра­їни від 16 липня 1990 року було закріплено, що Украї­на як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосере, -ні відносини з іншими державами, укладає з ними дог^ • вори, обмінюється дипломатичними, консульськими, тор­говими представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефек­тивного забезпечення національних інтересів Респуб­ліки в політичній, економічній, екологічній, інформа­ційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Закріплення такої багатогранної системи міжнарод­ного співробітництва та її подальша успішна реаліза­ція свідчать про вагомі наміри Української держави виступати в якості рівноправного учасника міжнарод­ного спілкування, активно сприяти зміцненню загаль­ного миру і міжнародної безпеки, приймати особисту

І

участь у загальноєвропейському процесі та європей­ських структурах.

Водночас міжнародне право, дотримання і повага його норм є важливим не тільки для держави, але і для її громадян, які через призму його основних положень можуть судити не тільки про виконання державою узя­тих нею міжнародних зобов'язань у відношенні інших держав і всього світового співтовариства, а, отже, про цивілізованість своєї держави, але і достатньо точно і повно оцінювати відношення держави до самої себе.

Сьогодні стало модним і навіть необхідним з кож­ного потрібного і непотрібного приводу посилатися на міжнародне право з позицій відповідності або невідпо­відності йому національного законодавства, дій органів держави і її посадових осіб. Проте такі посилання на загальновизнані принципи і норми міжнародного пра­ва носять здебільшого дуже загальний, абстрактний характер, без указівки на якийсь конкретний документ, його статтю або параграф. Нам представляється це три­вожним симптомом, тому що ця позиція є свідченням низької правової культури не тільки державних служ­бовців, але і широких верств населення. Це перетворює міжнародне право в якийсь символ, а іноді і жупел, спу­стошує його раціональний зміст, знижує соціальну й ін­дивідуальну значимість і необхідність.

Міжнародне право є не тільки вагомим елементом правової культури особистості, але і цілком необхід­ною частиною загальнолюдської культури. Його знан­ня допомагає людині більш впевнено орієнтуватися в складних хитросплетіннях політичних подій, що відбу­ваються на міжнародній арені, аналізувати позиції окре­мих держав з найбільш важливих проблем міждержав­них відносин, співвідносити міжнародні події з подія­ми, що відбуваються всередині своєї держави, робити достовірні висновки й узагальнення.

Особливої значимості набуває знання міжнародного права для молоді, студентів, особливо студентів-право-знавців. Без знання його основних галузей, інститутів і термінологічного апарату дуже складно пізнати гли-

бинні процеси й особливості становлення, розвитку і функціонування правової системи своєї держави й ін­ших країн, що знаходяться в процесі загальносвітового розвитку.

Нарешті, знання міжнародного права є своєрідною «пе­репусткою у майбутнє». Посилення європейської інте­грації держав та їхніх об'єднань, тенденції до стирання державних кордонів, поява єдиного громадянства і єди­ної валюти свідчать про якісно нову перспективу роз­витку людської цивілізації в третьому тисячолітті, при якому Земля перетвориться в єдину сім'ю народів — в основі її існування буде лежати міжнародне право.

Виходячи з цих позицій і побудований цей підруч­ник, у якому в узагальненій формі, іноді досить лапідарно, висвітлюються основні галузі сучасного міжнародного публічного права. Підручник написаний за зразком видань, прийнятим в державах Західної Європи. Він може слугувати не тільки для формування в читача основних опорних знань про міжнародне право, але й у якості довідкового видання з цієї специфічної системи права і послужити відправною точкою для більш глибокого її пізнання.

Автор буде щиро вдячний усім, хто висловить йому свої зауваження і висуне пропозиції у відношенні по­дальшої роботи з удосконалення цього підручника.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ 1

ПОНЯТТЯ І ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

1. Поняття і визначення міжнародного права

Міжнародне право виникло внаслідок реальних сус­пільних процесів. Вже на ранніх стадіях розвитку пер­вісні общини і племена не існували відокремлено, а були об'єднані неписаними родовими законами. Перші зви­чаєві норми зароджувалися ще в період первіснообщин­ного ладу, до становлення державності. Поява ж між­народного права в сучасному його розумінні як права міждержавного прямо пов'язано з процесами станов­лення державності.

Міжнародне право є результатом суспільної практи­ки. З'явившись як засіб усвідомлення людьми (група­ми, класами) свого матеріального інтересу, особливо в зв'язку з міжнародними відносинами, що постійно змі­нюються, воно справляло і справляє величезний вплив на розвиток держав і народів.

З огляду на особливу значимість міжнародного пра­ва як соціального феномена, пошуком його визначення займається доктрина міжнародного права.

Міжнародне право це система юридичних прин­ципів і норм договірного і звичаєвого характеру, що ви­никають у результаті угод між державами й іншими

суб'єктами міжнародного спілкування і регулюючих відносини між ними з метою мирного співіснування.

Виходячи з особливої значимості міжнародного права для становлення, розвитку й існування людського спів­товариства і світового об'єднання держав, воно має різ­номанітні трактування, що даються як ученими-міжна-родниками, так і різними міжнародними органами.

Так, наприклад, проф. Н.Т. Блатова думала, що між­народне право — це сукупність юридичних норм, дого­вірних і звичаєих, вироблюваних у результаті угоди між державами і регулюючих відносини між учасниками міжнародного спілкування. Л. Оппенгейм бачив у між­народному праві сукупність звичаєво-правових і дого­вірних норм, визнаних цивілізованими державами, юри­дично обов'язкових у взаєминах між ними. В.П. Панов вважає, що міжнародне право — це особлива правова , система, що регулює відносини між його суб'єктами за допомогою юридичних норм. Ж.Тускоз визначає між­народне право як сукупність юридичних норм та ін­ститутів, що регулюють відносини в міжнародному спів­товаристві з метою встановлення в ньому миру, справе­дливості і сприяння його розвитку.

Як приклад визначення міжнародного права міжна­родними органами можна навести рішення Постійної палати міжнародного правосуддя в справі пароплава «Лотос», у якому говорилося: «Міжнародне право регу­лює відносини між незалежними державами».

Таким чином, можливо запропонувати узагальнюю­че трактування міжнародного права, відповідно до кот­рого міжнародне право — сукупність норм, що виника­ють у результаті угоди між суб'єктами державного права, що досягається в результаті взаємних поступок і ком­промісів, із метою підтримки міжнародного правопо­рядку й організації усіх форм спілкування між держа­вами, реалізація яких забезпечена заходами примусового характеру.

З наведених вище формулювань можливо виділити основні ознаки міжнародного права:

Важливою характерною рисою міжнародного права є те, що воно виступає в якості окремої відособленої пра­вової системи зі своїми галузями й інститутами. Та­ким чином, воно не є галуззю внутрішньодержавного права і не входить у його правову систему.

Питання про співвідношення міжнародного і внут­рішньодержавного (національного) права є одним із центральних у теорії міжнародного права. Міжнарод­на доктрина в цьому питанні виробила три основних напрямки: одне дуалістичне і два моністичних.

В основі дуалістичного підходу лежить теза про те, що міжнародне право і право національне являють собою два різноманітних правопорядки. Відмічаючи це, основопо­ложник цього напрямку німецький учений XIX сторіччя Г. Трипель писав: «Міжнародне і внутрішньодержавне право суть не тільки різноманітні галузі права, але і різноманітні правопорядки. Це два кола, що не більш ніж стикаються і ніколи не перетинаються».

Суть моністичних концепцій полягає у визнанні єд­ності обох правових систем. Міжнародне і національне право розглядаються як частини єдиної системи пра­ва. При цьому прихильники цих концепцій розходять­ся тільки в питанні примату (першості, верховенства) цих правових систем. Одні з них виходять із примату внутрішньодержавного права над міжнародним (німе­цька юридична література другої половини XIX — по­чатку XX в.). Так, один із видатних представників цьо­го напрямку німецький вчений А. Цорн писав: «Між­народне право юридично є правом лише тоді, коли воно

8

є державним правом». А його колега А. Лассон стверд­жував, що «держава лишає за собою свободу вирішува­ти, дотримуватися міжнародного права або ні, в залеж­ності від того, чи диктується це її інтересами».

Обгрунтування позиції прихильників іншого різно­виду моністичної концепції — примату міжнародного права над внутрішньодержавним, що одержала широке поширення, міститься в працях австрійського юриста XX в. X. Кельзена, у повоєнні роки, професора Каліфор­нійського університету (США). Ототожнюючи державу з корпорацією, Кельзен писав: «Держава розглядається тільки як правове явище, як юридична особа, тобто корпорація». Тому співвідношення між міжнародним правопорядком і національними правопорядками «нагадує співвідношення національного правопорядку і внутрішніх норм корпорації».

Радянська концепція по цьому питанню грунтува­лася на таких посилках:

9

Таким чином, хоч і з досить туманними застережен­нями, признавався примат норм міжнародного права над нормами національного законодавства. В даний час такий примат норм міжнародного права знаходить своє закрі­плення в поточному законодавстві України (див., напри­клад, частина 2 статті 17 Закону України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори України»).

Тут доречно торкнутися питання про взаємовплив міжнародного і національного права. Дійсно, з одного боку, міжнародне право справляє суттєвий вплив на ста­новлення, формування і динаміку норм національного права, покладаючи на держави виконання зобов'язань, узятих ними під час підписання різних міжнародних договорів (наприклад, до цього їх зобов'язував Віден­ський документ НБСЄ 1989 p.). Але, з іншого боку, і саме міжнародне право може відчувати на собі вплив норм внутрішньодержавного права. Наприклад, прий­няття в 1951 році в СРСР Закону про заборону пропа­ганди війни призвело до того, що в статті 20 Міжнарод­ного пакту про громадянські та політичні права, при­йнятого Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 році, з'яв­илася норма, відповідно до котрої «всяка пропаганда війни повинна бути заборонена законом».

Норми міжнародного права створюють права й обо­в'язки тільки для суб'єктів міжнародного права. Орга­ни державної влади й інші суб'єкти, що знаходяться на території держави, безпосередньо нормам міжнародно­го права не підпорядковуються.

Реалізація міжнародних зобов'язань на внутрішньо­державному рівні здійснюється шляхом входження норм міжнародного права в норми внутрішньодержав­ного права.

Сам процес входження норм міжнародного права в національне законодавство називається імплемента­цією. Засоби входження іменуються трансформацією. У широкому значенні трансформація, на думку Р.А. Мюл-лерсона, являє собою «засіб здійснення міжнародного права за допомогою видання державою внутрішніх нор­мативних актів (законів, актів ратифікації і публікації

10

міжнародних договорів, адміністративних постанов, роз­поряджень і т.п.) і забезпечення виконання нею свого міжнародного зобов'язання або в інтересах використан­ня нею своєї міжнародної правомочності». Таким чи­ном, норма міжнародного права не перетворюється, вона зберігає свій статус. А от її змісту, правилу поводження надається статус норми національного права. Власне, як відзначає І.І. Лукашук, мова йде про імплементацію між­народної норми за допомогою національного права.

Трансформація може бути загальною й індивідуаль­ною.

При загальній трансформації держава встановлює, що усі або тільки визначені види прийнятих нею між­народно-правових норм є частиною національного пра­ва країни.

При індивідуальній трансформації необхідно в кож­ному випадку вводити міжнародні норми в національ­не право країни спеціальним актом.

У деяких країнах, наприклад у Великобританії, у від­ношенні звичаєвого міжнародного права застосовуєть­ся загальна трансформація, а у відношенні договорів — індивідуальна. В Україні у відношенні міжнародних договорів застосовується індивідуальна трансформація (Верховної Радою України видається спеціальний за­кон про ратифікацію).

У доктрині міжнародного права розрізняють декіль­ка засобів трансформації:

а) пряму рецепцію — коли норма міжнародного пра­
ва без зміни запозичується національним законодавст­
вом — має місце в Україні (див., наприклад, статтю 9
Конституції України). Нерідко цей засіб іменується ін­
корпорацією, тобто включенням;

б) бланкетну рецепцію — коли норма міжнародного
права не запозичується, але на неї робиться відповідне
посилання (див., наприклад, статтю 18 Конституції Укра­
їни);

в) власне трансформацію — коли норма міжнарод­
ного права змінюється шляхом створення словесної на­
ціональної транскрипції (перекладається на іншу мову)

11

і закріплюється в національному нормативному акті, але її смислове значення при цьому не зазнає значних

змін.

Міжнародне право слід відрізняти від міжнародних

відносин і дипломатії.

Міжнародні відносини набагато ширші, ніж міжна­родне право. Вони можуть виникати між фізичними і юридичними особами й іншими суб'єктами різних дер­жав і міжнародних суб'єктів, у тому числі такими, що не є суб'єктами міжнародного права.

Під міжнародними відносинами розуміють сукуп­ність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних, військових, соціальних, культурних та інших зв'язків між державами, основними соціальни­ми, економічними і суспільними рухами, що діють на міжнародній арені, тобто між народами в широкому значенні цього слова.

Основними рисами міжнародних відносин є:

— зміцнення різнопланового співробітництва між

державами;




Отже, можна стверджувати, що міжнародні відноси­ни на порозі III тисячоліття стають усе більш універсаль­ними, різноманітними, всеобіймаючими, рівнообов'язко-вими для всіх суб'єктів міжнародного права.

Міжнародні відносини частіше всього виявляються зовні в таких видах:

Міжнародні відносини стають міжнародно-правови­ми відносинами в результаті угод (укладання догово­рів або усних угод) між державами й іншими суб'єкта­ми міжнародного права, що містять правові норми, які регулюють їхню поведінку.

Дипломатією називають сукупність прийомів і ме­тодів реалізації зовнішньої політики держав та інших суб'єктів міжнародного права, за допомогою яких:

а) реалізується зовнішньополітична програма конк­
ретної держави;

б) реалізуються статутні задачі й функції міжнарод­
ної організації;

в) реалізуються на практиці норми міжнародного
права.

2. Особливості міжнародного права

Міжнародне право відрізняється від всіх інших пра­вових систем предметом і методами правового регу­лювання, об'єктом і суб'єктами права, а також засобом нормотворення і забезпеченням виконання розпоряд­жень міжнародно-правових норм.


12

13

Предметом регулювання міжнародного права є по­літичні, економічні й інші відносини між державами, що різні за своєю природою, характером, внутрішнім устроєм, територією і населенням і між іншими суб'єк­тами міжнародного права.

Таким чином, міжнародне право регулює суспільні відносини, що виходять за межі як внутрішньої компе-тенціїкожної конкретної держави, так і її територіаль­них меж.

Має відмінності і метод правового регулювання, вико­ристовуваний у міжнародному публічному праві. В ос­новному тут використовується імперативний метод правового регулювання суспільних відносин, обумовле­ний насамперед їхнім суб'єктним складом, і такий, що полягає в обов'язковому виконанні розпоряджень, що містяться в нормах міжнародного права.

Особливість суб'єктів міжнародного права виявля­ється насамперед у передвстановленості їх персоніфі­кованого (названого, пойменованого) переліку, що є ос­таточним і не підлягає розширенню.

Якщо у внутрішньодержавному праві суб'єкт — це носій прав і обов'язків, то суб'єкт міжнародного пра­ва — це носій міжнародних прав і обов'язків.

Суб'єктами міжнародного права є:

а) держави;

б) нації і народи, що борються за своє національне
визволення (більш детально — ті, що борються за сво­
боду, незалежність і створення власної державності);

в) міжнародні організації;

г) державоподібні суб'єкти.

Серед самих суб'єктів міжнародного публічного права головне і визначальне місце належить суверенним дер­жавам, що виступають у якості основних суб'єктів між­народного права. Саме від їхньої діяльності на міжна­родній арені залежать стабільне існування і функціо­нування всієї міжнародної системи в цілому, збережен­ня сформованої системи міжнародних відносин і ефек­тивність самого міжнародного права. Адже тільки дер­жави, діючи в рамках міжнародно-правових норм, воло-

діють реальною силою і можливостями із забезпечення миру і міжнародної безпеки, у тому числі і з примусо­вого забезпечення дотримання і виконання всіма су­б'єктами міжнародного права своїх зобов'язань.

Більш докладно характеристики й особливості су­б'єктів міжнародного права будуть розглянуті нижче.

Особливість об'єктів міжнародного права полягає в тому, що до них належить усе те, із приводу чого держа­ви й інші суб'єкти міжнародного права вступають у правовідносини між собою на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Таким чином, у коло об'єктів міжнародного права входять конкретні матеріальні і нематеріальні блага, що не належать винятково до внутрішньої компетен­ції держави і можуть виходити за межі державної те­риторії. Причому слід мати на увазі, що тільки держа­ви вправі вступати в будь-які правовідносини (визна­чати будь-який об'єкт взаємовідносин), котрі вони вва­жають необхідними і вигідними для себе. Єдиним об­меженням для держав у цьому смислі може бути пря­ма заборона якогось об'єкта міжнародним правом (на­приклад, не можуть бути об'єктом продажу жінки і діти, вирішення спорів між державами за допомогою оголошення війни і т.д.).

У якості об'єктів міжнародно-правових відносин мо­жуть виступати:

  1. територія і міжнародний простір;

  2. дії;

  3. стримування від дій.

Територія виступає в якості об'єкта міжнародно-пра­вових відносин дуже часто, особливо після закінчення війн, наприклад у мирних договорах. Дії можуть бути об'єктом у найрізноманітніших правовідносинах, на­приклад у пактах про взаємодопомогу і союзні догово­ри. Стримування від дій також є об'єктом міжнарод­но-правових відносин, наприклад у пактах про ненапад, про нейтралітет, про закони і звичаї війни.

Слід, проте, мати на увазі, що об'єкт міжнародно-пра­вових відносин, коли він виражається в дії або стри-


14

15








муванні від дії, повинний бути правомірний, тобто він не повинний суперечити принципам і нормам міжна­родного права. Наприклад, втручання у внутрішні спра­ви держав не може бути об'єктом міжнародно-право­вих відносин, тому що воно заборонено самим міжна­родним ,правом, зокрема Статутом ООН.

Засоби створення і забезпечення виконання чин­них норм міжнародного права також мають свої особ­ливості.

Засоби створення норм міжнародного права носять координаційний характер, тобто норми міжнародного права створюються самими суб'єктами міжнародного права в результаті взаємних компромісів і поступок, що призводять до угоди з тих або інших питань міжна­родних відносин.

Тому норми міжнародного права — є результат узгод­ження воль держав.

Слід мати на увазі, що процес узгодження воль дер­жав або інших суб'єктів міжнародного права — це спе­цифічний процес, що необхідно відрізняти, але не від­ривати від інших процесів, що відбуваються у світовій системі і навколишньому середовищі (основні аспекти узгодження воль держав будуть розглянуті нижче).

Особливість порядку примуса до дотримання норм міжнародного права полягає в передбаченні в таких нормах можливості застосування примусових заходів для забезпечення їхнього беззаперечного дотримання. Такий примус здійснюється самими суб'єктами міжна­родного права, як правило, державами, на основі чинних міжнародно-правових норм і в рамках відповідних між­народних договорів.

Примус для дотримання норм міжнародного права здійснюється у формі індивідуальних або колективних (групових):

репресалій — правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на відновлення своїх прав, пору­шених державою-порушницею, за допомогою інших, ніж застосування сили або погроза її застосування;

16

реторсій — правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на зустрічне обмеження прав держави-порушниці (наприклад, відповідні дискримі­наційні заходи у відношенні фізичних і юридичних осіб держави-порушниці, зустрічні митні обмеження і т.д.).

Якщо в основі правомірності репресалій лежить обо­в'язок держави, що наміряється звернутися до них, ви­користовувати для цього мирну процедуру відшкоду­вання збитку, заподіяного їй правопорушенням, то ре­торсії мають на меті відновлення принципу взаємнос­ті у відносинах відповідних держав. Слід мати на увазі, що міжнародне право забороняє збройні, тобто пов'яза­ні з застосуванням сили репресалії. Лише відмова дер­жави-порушниці від мирної процедури відшкодування збитку або від виконання рішення, прийнятого внаслі­док застосування такої процедури, дає правомірну мож­ливість для звернення до таких репресалій. Причому заходи, використовувані в їхній якості, повинні бути пропорційні (розмірні) правопорушенню, що виклика­ло їх, і підлягають припиненню з моменту відновлення положення, що йому передувало. Вимоги домірності й адекватності пред'являються і до реторсій. Причому дотримання принципу домірності, а також категорич­на вимога незастосування військової сили була вислов­лена Комісією з прогресивного розвитку і кодификації міжнародного права ООН,4 при розробці проекту міжна­родної Конвенції про відповідальність держав.

3. Міжнародне право та міжнародна система

Міжнародне право — це самостійна, відмінна від на­ціональних правових систем конкретних держав сис­тема права. Міжнародне право функціонує в міжнарод­ній системі, будучи її нормативною підсистемою.

Міжнародна система охоплює міжнародні (міждер­жавні) організації, різноманітні об'єднання держав (рух неприєднання, група 77 та інші), нації і народи, що бо­рються за незалежність.



17

і

Міжнародна система включає не тільки зазначені суб'єкти, але і відносини між ними (міжнародні відно­сини у вузькому значенні слова), міжнародно-правові й інші соціальні норми (норми міжнародної моралі, між­народної ввічливості, міжнародні порядки), а також вза­ємодії між усіма компонентами міжнародної системи і між нею та її компонентами.

Основна своірідність міжнародної системи полягає в тому, що головні її компоненти — держави — лише частково інтегровані в ній. Вони існують і функціону­ють насамперед як самостійні системи — суверенні дер­жави. Водночас кожна з них має різноманітні і постійні зв'язки з іншими державами й у цьому плані виступає як інтегральний компонент міжнародної системи, при­чому ступінь такої інтеграції в різних міжнародних системах неоднаковий.

Міжнародних систем дуже багато. Насамперед, існує загальна міжнародна система, що охоплює всіх суб'єк­тів, усі відносини між ними і всі інші компоненти. Але поряд із цим є універсальні, функціональні системи — такі, наприклад, як система міжнародних економічних відносин. Крім того, є значна кількість локальних між­народних систем різного характеру, зокрема система європейських-економічних співтовариств.

Основні риси сучасної загальної міжнародної систе­ми визначаються також науково-технічним прогресом (НТР).

НТР впливає на міжнародну систему і міжнародне право:

У сучасний період розвитку НТР, завдяки володінню людством ядерною зброєю й іншими засобами масового знищення, загостренню світової екологічної кризи, упер-

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации