Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник - файл n1.doc

приобрести
Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник
скачать (3807.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc3808kb.14.09.2012 12:27скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
ББК 65.053.9 (4 Укр.) Я 73

П 58

УДК 338.409.3
Попович П. Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник. – Тернопіль: Економічна думка, 2004. – 416 с.

Підручник знайомить читачів із теоретичними основами економічного аналізу, метою і завданнями системи внутрішньо­виробничого управління виробництвом.

Наведена методика аналізу виробничого потенціалу, витрат на вироб­ництво продукції, фінансових результатів та інших показників.

Розглянуті методи аналізу фінансового стану підприємства, показники фінансової стійкості, ліквідності, ефективності використання оборотного капіталу.

Досліджені методологічні питання аналізу зовнішньо­економічної діяль­ності суб’єктів господарської діяльності.
Видання призначене для викладачів, аспірантів, студентів вищих нав­чальних закладів відповідних спеціальностей, а також практичних фахівців економічних служб.
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів.

Рецензенти: Крупка Я. Д., в. о. директора інституту обліку
і аудиту ТАНГ, д.е.н.,професор кафедри обліку
і контролінгу в промисловості;


Фаріон І. Д., завідувач кафедри економіки, обліку та економічного аналізу у сфері соціальної інфраструк­- тури, д.е.н., професор.

ISBN 966–654–132–7


© П. Я. Попович, 2004

© Економічна думка, 2004

ЧАСТИНА І. Економічний аналіз
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ

ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
1.1. Розвиток економічного аналізу

та його місце у системі управління виробництвом
Аналітико-синтетичний процес, що стосується суспільних явищ, явищ виробництва та обміну, соціально-економічного устрою суспільства, стосується безлічі фактів, спостережень, привів людську думку до того, що саме виробництво, добробут людей, підлеглі таким могутнім, але прихованим від їхнього безпосереднього погляду супільним чинникам, глибинним законам економічного розвитку. Для того, щоб виявити ці закони, недостатньо простого спостереження, опису явищ. Потрібна наука, здатна проникнути в суть процесів, що відбуваються, і виявити їх рушїйні сили.

У зв’язку з цим багато вчених пов’язують появу економічного аналізу з виникненням економчної науки. Історія економічної науки бере початок з давнини.

Виникнення аналізу найчастіше обґрунтовано пов’язують і зі станов­ленням бухгалтерського обліку й балансоведенням. Є припущення, що бухгалтерський облік та економічний аналіз виникли ще у Єгипті.

Потужний розвиток економічний аналіз отримав у більшості розвинених країн у період переходу до ринкових відносин, тому що в цей період виникла необхідність використання у господарській діяльності позикових засобів, тобто, з’явилася потреба визначати рівень ризику, поглиблювати аналіз фінансового стану підприємств-позичальників.

Аналіз господарської діяльності підприємств приватного капіталу та їх монопольних об’єднань зводився переважно до аналізу ліквідності балансу, оцінки статей активу і пасиву. Але виникали істотні труднощі, оскільки підприємства багатьох галузей прмисловості діяли разом з іноземним капіталом. Бухгалтерський облік і звітність вели не лише за зразками німецьких, англійських чи французьких підприємств, а на німецькій, англійській і французькій мовах.

В аналізі діяльності державного сектору економіки України підвищену увагу приділяли аналізу доходів, витрат і прибутку.

Досить високим на той час рівнем організації відрізнявся аналіз діяльності в акціонерних товариствах. Необхідність аналізу, природна потреба у ньому була обумовлена самою формою акціонерної власності (регулярна звітність перед акціонерами про результати своєї фінансово-господарської діяльності). У раціональному веденні справи підприємці справедливо вбачали витоки збільшення чистого прибутку.

Однак спеціальної літератури, присвяченої економічному аналізу, на той час видавали мало. Серед основних публікацій можна назвати працю І. І. Аринушкіна «Баланси акціонерних підприємств» (1912 р.). Кілька статей з питань аналізу балансу, рахунку прибутків і збитків було опубліковано в журналі «Рахівництво». Їхня цінність у тому, що автори викривали поширену тоді незрозумілість балансів, а це можна було розуміти як форму завуальовування і приховування. Деяке значення для становлення аналізу мали короткі інструкції комерційних банків щодо перевірки кредитоспроможності своєї клієнтури.

У результаті наукових досліджень на перший план вийшли завдання, пов’язані зі збереженням засобів виробництва, майнових і грошових цінностей. Тому особливу увагу приділяли становленню і зміцненню статистики, обліку і контролю.

У 1920 р. була видана оригінальна праця з аналізу балансу – книга
П. Н. Худякова «Аналіз балансу». Автор аналізував баланси вироб­ничих артілей, кредитних і споживчих товариств. Рамок проведення аналізу балансу автор дитримував досить чітко, тому ряд показників (обсяг виробництва, реалізації, собівартість продукції він не аналізував).

З переходом до нової економічної політики (1921 р.) почали віднов­люватися усі галузі народного господарства. На керівництво державних підприємств (трестів) була покладена відповідальність не тільки за організацію виробництва, а й ведення обліку за системою подвійного запису, кошторису, виробничого плану.

У 1926 р. видана книга А. Я. Усачова «Економічний аналіз балансу», в якій уперше вжито вираз «економічний аналіз».

У 20-і роки видані наукові роботи, які сформулювали позиції аналізу, зокрема «Рахунковий аналіз» (методи дослідження діяльності підпри­ємства за даними його бухгалтерії) Н. Р. Вейцмана (1924 р.), «Аналіз балансу кооперативу» А. М. Яковлєва (1925 р.), «Керівництво до аналізу балансів споживчих товариств» А. Я. Міхеєва (1926 р.), «До питання про аналіз балансу».

Наприкінці 20-х – початку 30-х років зросла потреба продовження у монографічному плані досліджень проблеми, пов’язаної з оборотністю оборотних коштів. Прискорення їх обороту розширювало можливості додаткових капітальних вкладень.

У 30-і роки багато авторів порушували проблему аналізу собівартості продукції, оскільки раціональне використання у виробничому процесі живої і уречевленої праці, виділені Держбанком кредити щонайкраще відповідали завданням історичного моменту. З’явилися такі праці: «Основи економічного аналізу собівартості в промисловості», «Методика техніко-економічного аналізу собівартості у машино­будуванні» Н. Е. Коло­сова, «Аналіз калькуляції у виробництві» Б. Н. Мок­шанцева, «Принципи організації аналізу собівартості» М. Х. Жебрака, «Аналіз фінансової діяльності промислової артілі» С. Б. Барнгольц. У цей період економічний аналіз кінцево сформувався як самостійна дисципліна вищих навчальних закладів.

Наукові дослідження в галузі аналізу продовжувались як у частині поповнень аналітичного арсеналу відповідними методами і прийомами, так і у поглибленні вивчення економіки підприємства. Останнє знайшло відображення у наступній диференціації аналізу за галузями народного господарства.

Аналіз господарської діяльності промислових підприємств набув суворої логічної послідовності, коли виявлення умов і чинників вироб­ничого процесу стало передувати аналізу засобів виробництва і фінансових результатів. При цьому аналізували і зворотний зв’язок – вплив фінансового стану на виконання виробничої програми.

У післявоєнний період істотно зросло значення досліджень, пов’язаних з аналізом собівартості промислової продукції, вишукуванням резервів скорочення витрат. Відбулася подальша диференціація економічного аналізу за галузями народного господарства, поглиблення аналізу діяльності внутрішніх підрозділів підприємств (на рівні цехів і дільниць). У цей період вийшли у світ такі праці: «Економічний аналіз виробничо-господарської діяльності промислових підприємств» І. І. Поклада
(1956 р.), «Основи аналізу економіки підприємства» С. К. Татура (1956 р.), «Оборотні кошти промислових підприємств» С. Б. Барнгольц, Д. М. Сухарєва (1957 р.).

У 60–70-і роки велику увагу приділяли питанням оперативного аналізу, оцінці якості продукції, рівня техніки, технології, організації виробництва. Отримали розвиток проблеми фінансово-економічного і функціонально-вартісного аналізу. Були глибоко розглянуті проблеми оперативного аналізу та його ролі в системі управління суб’єктами, що висвітлено у працях
І. І. Каракоза, І. І. Поклада, М. Г. Чумаченко. Дослідження з міжзаводського порівняльного аналізу у нашій країні, розпочаті В. І. Ганштаком, продовжив Б. І. Майданчик, праця якого «Порівняльний економічний аналіз у машино­будуванні» вийшла у 1973 році. Колектив кафедри МДУ ім. Ломоносова під керівництвом А. Д. Шере­мета продовжив роботу над впровадженням в економічний аналіз сучасних досягнень математики й інформатики, розвитку внутрізаводського аналізу в органічному зв’язку з госпрозрахунком. Найбільш узагальнюючий вид аналізу – фінансово-економічний – отримав подальший розвиток у підручнику «Економічний аналіз діяльності підприємств» за редакцією С. Б. Барн­гольц і Г. М. Тація, що побачив світ у 1975 р.

Після переходу економіки України на ринкові відносини значно розширилася сфера застосування економічного аналізу. Його ставили в основу розробки варіантів управлінських рішень щодо поліпшення використання економічного потенціалу господарюючих суб’єктів, що працюють, незалежно від форм власності.

Акцентуючи увагу на ролі економічного аналізу в системі управління виробництвом, доцільно відштовхуватися від процесу пізнання тих чи інших явищ.

Відомо, що аналіз – це метод пізнання економічної дійсності, у процесі аналітичного дослідження необхідно керуватися всіма принципами і категоріями теорії пізнання:

• аналіз – розчленування об’єкта, явища на окремі складові;

• розгляд господарських об’єктів у розрізі чинників, що їх обумовили;

• синтез – об’єднання в єдине ціле всіх умов, причин, чинників;

• узагальнення результатів, виявлених при аналізі;

• вивчення економічної дійсності у взаємозв’язку, русі, розвитку

(пошук умов розвитку явища);

• індукція, дедукція.

Залежно від рівня управління економічний аналіз поділяють на два основних напрямки (див. рис.1):

– макроекономічний;

– мікроекономічний.

Під економічним аналізом господарської діяльності підприємства розуміють комплекс, системне дослідження господарської діяльності підприємств та об’єднань з метою підвищення ефективності й об’єктивності результатів оцінки.



Рис. 1. Напрямки розвитку економічного аналізу.
Економічний аналіз господарської діяльності як дисципліна досліджує питання оцінки діяльності низових господарських ланок (підприємств, організацій – рівень мікроекономіки).
Основними завданнями функціонування підприємства є:

– отримання прибутку, достатнього для задоволення потреб колективу та власників підприємства, а також для забезпечення активного виробничого процесу;

– задоволення потреб у тій продукції, роботах, послугах, які підпри­ємство виробляє чи надає.

Забезпечення безперервного функціонування – завдання управління.
Стандарти управління містять шість основних напрямків діяльності:

1. Управління виконанням завдань виробництва й постачання.

2. Управління якістю продукції, робіт, послуг.

3. Управління ресурсами (усім виробничим потенціалом).

4. Управління розвитком підприємства.

5. Соціальний розвиток колективу.

6. Управління охороною навколишнього середовища.

Залежно від ситуації у країні (економіці тощо) той чи інший напрямок стає переважаючим і диктує характер функціонування підприємства.

Для вироблення стратегії підприємства потрібно вміти оцінити і взаємопов’язати реальні процеси, що відбуваються на підприємстві, спрямувати його дії на досягнення поставленої мети.

Цей взаємозв’язок й оцінка і є місцем економічного аналізу в системі управління.

Виробничий процес починається з аналізу і ним закінчується, оскільки перед складанням реального прогнозу чи перспективи розвитку підприємства ми зобов’язані вивчити реальну інформацію про підприємство: тобто, провести збір, групування, аналітичну обробку інформації. Економічний аналіз сприяє зменшенню ризику прийняття неефективних управлінських рішень.

Етапи економічного аналізу оформляються у вигляді програми аналізу управлінського рішення, що випереджає прийняття.
1-й етап. Видача завдання на проведення аналізу. Завдання на проведення аналізу:

• власних підприємств;

• керівництво підприємства;

• інші засоби, що є користувачами звітної інформації (статистичні,

податкові органи, інвестори);

• планування (щорічне складання бізнес-плану на наступний рік).

Аналіз:

• плановий (щорічне складання бюджету на наступний рік);

• ініціативний (конкретний замовник).
2-й етап. Узгодження мети і завдань аналізу, з’ясування термінів виконання робіт, визначення кола фахівців. Мету і завдання визначає замовник:

• оцінка фінансового стану підприємства, заходи для підвищення

його продуктивності й стабільності;

• місце підприємства на ринку і можливість диверсифікованості

для розширення ринку збуту і збільшення зростання реалізації

продукції;

• оцінка виробничих можливостей підприємства, використання

виробничих ресурсів;

• доцільність здійснення інвестицій.

Терміни виконання робіт. Складають графіки:

• лінійні (послідовність виконання робіт);

• мережеві (є перетинання, взаємозв’язок робіт).

Коло фахівців:

• можуть залучати окремих фахівців;

• тимчасовий творчий колектив (технологи, конструктори).

На цьому ж етапі з’ясовують питання про надання матеріалів.
3-й етап. Оцінка сформованої ситуації, оцінка ефективності функціонування об’єкта й змін його найважливіших показників.
4-й етап. Виявлення умов, які сприятливо або негативно впливають на функціонування об’єкта, пошук резервів підвищення ефективності діяльності.

Навіть найслабші підприємства можуть мати позитивні сторони у своїй діяльності. Потрібно виявити негативні сторони діяльності підприємства, що не дають йому змоги ефективно працювати, і повинен бути складений перелік заходів для ліквідації явищ, які негативно впливають на виробництво.
5-й етап. Пропонування якомога більшої кількості управлінських рішень, що дасть змогу підприємству досягти поставленої мети.

Цей етап подають у вигляді дерева варіантів, де все розмаїття варіантів поділяють на групи, що істотно різняться між собою і способом досягнення поставленої мети (кожну групу поділяють на підгрупи і т. д.).
6-й етап. Зіставлення варіантів. Критеріями вибору варіантів можуть бути:

• економічна ефективність;

• термін виконання;

• ступінь впливу на фінансові результати чи соціальні аспекти тощо.
7-й етап. Впровадження вибраного рішення (проекту).

Таким чином, економічний аналіз – це функція управління, що забезпечує науковість прийняття рішень.

1. 2. Роль аналізу для внутрішньовиробничого

управління
Аналіз як функція внутрішньовиробничого управління має власну методологічну основу: принципи, функції, організаційну структуру, методи та інструменти, інформаційну базу.

Аналітична діяльність спрямована на вивчення, обліку попиту та вимог ринку для обґрунтованої орієнтації виробництва на випуск конкуренто­спроможних продуктів у раніше встановлених обсягах, що відповідають певній техніко-економічній харак­теристиці, реалізації, яка може забезпечити підприємству отримання найвищого прибутку.

Найважливіша особливість аналізу, без якої практично не можна про нього говорити, – це певні теоретична концепція, стиль мислення, запланований підхід до прийняття науково-технічних (конструктивних) і виробничих рішень із позицій найповнішого задоволення вимог споживача, ринкового попиту. Філософія аналізу проста: виробник повинен випускати таку продукцію, що має збут і може досягти запланованого рівня рентабельності, та за яку можна отримати певну суму прибутку. Враховуючи це, виробник цілеспрямовано ставить завдання в галузі науково-технічних розробок, висуває вимоги до них, орієнтовно розра­ховуючи витрати виробництва, рівень ціни та прибуток. Виробник визначає найефективнішу технологію виробництва, включаючи міжвиробничі та внутрішньо­виробничі кооперування.

Аналіз передбачає широкий пошук, творчий підхід до вирішення конкретних завдань виробничої діяльності. До функцій керівників виробництва належать створення необхід­них організаційних, технічних, економічних умов для творчих ідей і найголовніше – застосування у виробництві нововведень на підставі зацікавленості працівників.

Кінцева мета аналітичної діяльності – розробка аналітичних програм, що є вихідним пунктом, передумовою планування виробництва, оскільки вони дають змогу визначити оптимальну структуру (номенклатуру, асортимент та ефективність виробництва). На основі отриманих результатів укладають міжнародні комерційні угоди, проводять комерційні операції.

Важливим принципом аналізу є комплексний підхід для погодження мети з ресурсами та можливостями підприємства, визначення шляхів її досягнення, що реально лише в результаті розробки програм аналізу виробів і кожного господарського підрозділу підприємства зокрема. Методи розробки таких програм потребують орієнтації на максимальне використання потенційних можливостей підприємства та резервів виробництва.

Характерним для аналізу принципом є також досягнення оптимального поєднання в управлінні фірмою централізованих та децентралізованих починань, постійний пошук нових форм та інструментів для підвищення ефективності виробництва, стимулювання творчої ініціативи працівників, спрямованої на створення необхідних умов для широкого впровадження новов­ведень, підвищення якості продукції, скорочення витрат вироб­ництва.

На реалізацію принципів аналізу зорієнтовані його функції, а саме:

– найповніший облік вимог ринкового попиту і запитів споживачів, їх вимог до якості, техніко-економічних параметрів, новизни, дизайну та іншого на основі комплекс­ного дослідження ринків, розробки технічної політики і проведення науково-дослідних робіт;

– визначення оптимального асортименту продукції, що випускається, та структури виробництва на основі економічного розрахунку:
вит­рат виробництва (собівартості) продукції, ефективності капі­­­тальних вкладень, можливості забез­печення виробництва мате­ріа­лами, фінансовими та трудовими ресурсами, рівня прибутку;

– прийняття обґрунтованих рішень, ефективність яких визначається за кінцевим результатом діяльності підпри­ємства;

– розробка збутової політики на основі визначення максимально вигідних каналів збуту, системи руху товарів, організації технічного обслуговування, системи стимулювання збуту та формування потреб споживачів.

Реалізація цих чинників передбачає встановлення зворотного зв’язку з ринком для коригування розрахунків у рамках аналітичних програм, на основі яких приймають рішення на відповідних рівнях управління.

Особливо гостро в аналізі як у системі внутрішньо­виробничого управління ставиться завдання забезпечення високоефективної взаємодії на різних рівнях управління. У сучасній системі внутріш­ньовиробничого управління усі його функції тісно пов’язані між собою, й аналіз виступає як передумова планування, як передпланова діяльність. Забез­печуючи визначення кожного продукту, мети та напрямків розвитку виробничо-збутової діяльності, аналіз стає вихідним пунктом планування, спрямованого на створення сприятливих умов для максимального використання виробничих ресурсів і випуск продукції з раніше заданими економічними та технічними параметрами. Отже, внутрішньовиробниче планування зорієнто­ване на забезпечення відповідних умов для досягнення мети, яку задають ззовні шляхом реалізації функції аналізу.

Виняткове значення у сучасних умовах, особливо при виході на міжнародні ринки, мають підприємства, що суворо контролюють якість продукції, яку випускають, реалізацію заходів, організацію збуту, здійснюють післяреалізаційне технічне обслуговування, надання технічних та інших послуг, проведення рекламних кампаній. Усі ці заходи належать до організації і техніки комерційних операцій, що мають за мету доведення аналітичної діяльності до логічного завершення – отримання кінцевого результату. Це свідчить і про те, наскільки продумані складена програма аналізу та план-бюджет на поточний рік і наскільки успішно вони реалізовані. Головний критерій оцінювання – досягнення визначеної мети: отримання максимального та стабільного прибутку, міцне закріплення на ринку або проникнення на нові ринки.

Велике значення має практика відпрацювання організаційної структури, що стимулює проведення аналізу на підприємствах. Ця структура має принципові відмінності середніх і малих компаній від великих.

Характер, форма та методи аналітичної діяльності мають суттєві відмінності залежно від виду продукту, на який спрямована ця діяльність. Так, при поставках складного обладнання комплектуючих підприємств відносини між виробником та споживачем мають тривалий, стійкий характер, вони починаються задовго до укладення комерційного контракту і тривають багато років після введення підприємства в експлуатацію або в умовах гарантійного технічного обслуговування за додаткову оплату.

Важлива особливість аналізу як системи внутрішньо­виробничого управління полягає в тому, що вона заснована на прийнятті рішень на базі багатоваріантних економічних розрахунків і зорієнтована на створення організаційних, економічних та юридичних умов для високоефективного функціонування та розвитку фірми загалом.

Аналіз в умовах сучасної науково-технічної революції став не тільки необхідним, об’єктивно закономірним, а й можливим. Науково-технічний прогрес, породжуючи нові потреби, одночасно створює відповідну базу і математичний апарат аналізу та прогнозу для здійснення багатова­ріантних роз­рахунків і вибору за їх результатами оптимального варіанта вирішення.

Проведення таких розрахунків – невід’ємна риса сучасного аналізу. Його застосування передбачає широке використання економіко-математичних моделей на основі електронно-обчислювальної техніки. Завдяки досягненням науки та техніки стало можливим заздалегідь проводити підрахунок платоспро­можного попиту на конкретних ринках, визначаючи ефек­тивність виробництва і його кінцеві результати – отримання прибутку з кожного продукту, який випускають, й асортименту фірми в цілому.

Таким чином, аналіз як система внутрішньовиробничого управ­ління повинен мати цілеспрямований підхід до вирішення головного зав­дання – створення та виробництва високоякісної, конкурен­тоспроможної продукції з мінімальними витратами для отримання заздалегідь визначеного прибутку (стабільного, максимального тощо).

Новий підхід до системи внутрішньовиробничого управ­ління знайшов вираження у теоретичному обґрунтуванні маркетингу, який розглядають як інструмент регулювання виробництва та збуту, а звідси – і ринкових відносин. Зміст дії такого механізму полягає в тому, що споживач диктує свої умови на ринку, а виробник до них пристосовується.

В умовах сучасної науково-технічної революції, без­посередньо пов’язаної зі швидкозмінними умовами ринку, появою найскладнішого наукомісткого продукту, виникає взаємопов’язаний, постійно діючий процес безперервного впливу споживача на виробника. Споживач активно впливає на визначення мети виробництва в умовах змінних вимог до товару. Сучасна реалізація науково-технічних досягнень служить невід’ємним засобом формування нових потреб.

Важливе значення має розмежування суті аналізу та особливостей його застосування залежно від характеру товару, які задовольняють ті або інші потреби кінцевого споживача, бо форми та методи аналітичної діяльності, зорієнтовані на виробниче призначення, суттєво відрізняються від форм і методів аналітичної роботи, зорієнтованої на виробництво продукції споживчого призначення.

Аналітична робота підприємств спрямована на те, щоб обґрунтовано спираючись на попит ринку, визначати конкретну поточну і, головним чином, довготермінову (стратегічну) мету, напрямки та реальні джерела ресурсів господарської діяльності, а також асортимент і якість продукції, її пріоритети, оптимальну структуру виробництва та очікуваний прибуток.

Аналіз як управлінська функція діяльності включає:

– вивчення попиту (поточного та перспективного) на конкретний товар на певному ринку, вимог споживачів до товару: його якості, новизни техніко-економічних та естетичних харак­теристик, рівня ціни та інших орієнтирів, включаючи можливі канали збуту;

– складання, враховуючи комплексний облік ринкового попиту, програми аналізу продукту (або групи продуктів), в якій на основі аналізу всіх необхідних чинників розглядають можливі витрати виробництва конкретного продукту, в тому числі враховують необхідні капітальні вкладення, витрати на науково-дослідні роботи, на освоєння товару при виробництві, збуті, транспортні витрати, витрати на рекламу, технічне обслуговування та ін;

– встановлення верхньої межі ціни товару та рентабельності його виробництва;

– розробка на основі програм аналізу асортиментної та інвести­ційної політики підприємств, розрахунок повних витрат виробництва та рівня рентабельності на підприємстві загалом;

– визначення кінцевого результату господарської діяльності підприємства, загального доходу та чистого прибутку після вирахування матеріальних витрат, оплати праці, сплати всіх видів податків та відрахувань, включаючи відсотки за кредит.

Виконання таких видів аналітичної роботи означає якісно новий підхід до управління виробництвом. Суть цього підходу в тому, що вихідним пунктом визначення можливостей конкретного виробництва, його інтенсифікації та підвищення ефективності став аналіз платоспроможного ринкового попиту на відповідні товари та потреби споживача.

Здійснення аналітичної роботи стає об’єктивною необхід­ністю орієнтації науково-технічної, виробничої та збутової діяльності підприємства на облік ринкового попиту і вимог споживачів. Тут відображається і постійно діюча тенденція до планомірної організації виробництва з метою підвищення ефективності функціонування підприємства взагалі і його окремих виробничо-господарських підрозділів зокрема.

Головний зміст аналізу як функції управління полягає у сприянні визначенню мети та стратегії розвитку підприємства загалом і її оперативно-господарської ланки – виробничих дільниць. Тому найважливішого значення набувають відпрацювання та прийняття рішень щодо перспективних напрямків аналітичної роботи, а саме:

– доцільності розробки подальшого освоєння та випуску продукції, зорієнтованої на конкретний ринок або кінцевого споживача з урахуванням їх вимог та потреб у продукції;

– доцільності проведення науково-дослідних робіт самостійно або закупівлі технологічного досвіду, патентів та ліцензій в інших підприємств;

– доцільності освоєння та випуску продукції у встановлених обся­гах (у натуральному та вартісному виразах) з урахуванням життєвого циклу товару;

– будівництва нових цехів (їх розташування, технологічного ос­нащен­ня), реконструкції наявних виробничих потужностей або заміни їх новими, доцільності фінансових витрат та їх окупності;

– на основі багатоваріантного розрахунку прийняття рішень про джерела забезпечення матеріальними ресурсами (сировиною, матеріалами, обладнанням), форми забезпе­чення доступу до розробки сировинних ресурсів інших країн (утворення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств) та умови постачання;

– прийняття рішень за конкретної умови угод з постачаль­никами обладнання та технології на основі узгодження техніко-економічних характеристик, вартості, термінів постачання, умов фінансування;

– прийняття оптимальних рішень про основні напрямки кадрової політики для забезпечення виробництва заздалегідь визна­ченими категоріями робітників і фахівців (інженерно-технічного та управлінського персоналу);

– на основі моделювання організаційної системи збуту конкретного продукту та проведення багатоваріантних розрахунків з урахуванням існуючої структури управління збутовою діяльністю підприємства прийняття рішень про проведення певних комерційних операцій, спрямованих на забезпечення збуту конкретного продукту.

На підприємствах, де зовнішньоекономічна діяльність становить вагому частку, аналіз набуває пріоритетного значення. Тому на основі результатів аналітичної роботи укладають міжнародні комерційні угоди, проводять комерційні операції на світовому ринку.

Укладання комерційних угод та здійснення операцій передбачає, перш за все, дотримання певних принципів та правил, застосування нових методів роботи на ринку. Виробникові необхідно заздалегідь визначити можливості ринку за номенклатурою конкретних видів продукції. При цьому він не може обмежитися дослідженнями та розробками сьогоднішнього дня, виробник мусить визначити перспективу, зорієнтувати дослідження в найперспективніших напрямках розвитку науки та техніки і пропонувати споживачам найперспективніші види продукції. Практика свідчить, якщо аналіз проводиться на завданнях вирішення поточного ринкового попиту, то він, по суті, втрачає свої переваги. Його головне призначення – вивчати тенден­ції та резерви розвитку потреб споживачів і здійснювати певний вплив на формування цих потреб, конкретного ринкового попиту.

Тому аналіз – це діяльність, перш за все, зорієнтована на перспективу. У цьому зацікавлені споживач і виробник.

У процесі вибору партнерів на зовнішньому ринку необхідне скрупу­льозне вивчення їх організаційної структури управління, розташування та функціонування маркетингових служб, характеру маркетингової діяльності, внутрішньофірмового планування та контролю. Це однаковою мірою стосується експортної та імпортної діяльності.

Відзначаючи специфіку комерційної справи та її зв’язок з аналізом, важливо підкреслити, що одним з нових завдань аналізу є розробка збутової політики, яка визначає канали та методи збуту кожного конкретного виду продукту на певному ринку; підрахунок можливих витрат на організацію збуту, рекламу, транспортування та доставку.

У сучасних розвинених європейських фірмах, що мають децентра­лізовану структуру управління, апарат, який здійснює діяльність, як правило, включає відділ маркетингу на виробничих дільницях та центральну службу маркетингу.

Відділ маркетингу на виробничій дільниці здійснює координацію всіх аспектів виробничо-збутової діяльності дільниці за кожним товаром або групою закріплених за ним товарів. Як правило, він має у своєму складі такі сектори: комплексного вивчення ринку, розробки програм маркетингу, організації збуту, реклами, технічного обслуговування. Діяльність цих секторів спрямована на максимальну орієнтацію продукції, яку випускають виробничі дільниці, на вимоги конкретних ринків та запити споживачів і виконання встанов­лених показників з прибутку.

Функції відділу маркетингу тісно пов’язані з функціями інших підрозділів виробничого відділення: відділами внут­рішньо­фірмового планування, фінансування та цін, а також з центральною службою маркетингу, що здійснює координаційну діяльність усіх виробничих дільниць фірми. Центральна служба маркетингу є основним органом, через який реалізується ця функція управління.

Центральна служба маркетингу розробляє мету та стратегію фірми на основі програм маркетингу щодо кожного продукту, одержаного від виробничих відділень. Ця служба тісно пов’язує свою діяльність з центральними службами планування, фінансів, контролю, що забезпечує комплексний підхід при вирішенні питань, які стосуються організації виробничо-збутової діяльності фірми. Рішення щодо найважливіших питань маркетингової діяльності приймає вища ланка управління – рада директорів або правління за участю провідних фахівців у галузі підприємництва.

На невеликих фірмах, що мають центральну структуру управління, апарат, який здійснює маркетингову діяльність, як правило, обмежується службою маркетингу, що координує діяльність самостійно виділених відділів або секторів з вивчення ринків, відділів реклами, а також відділів планування, забезпечення виробництва та інших підрозділів. Таку службу очолює керуючий з маркетингу або віце-президент компанії. Вони, як правило, несуть відповідальність за такі напрямки діяльності компанії, як розробка програм маркетингу щодо продукту, дослідження ринку, розробка нових видів продукції та товарних запасів, визначення цін на продукцію, проведення реклами та обслуговування споживачів, організація збуту, транспортування товарів, загальне керівництво маркетинговою діяльністю.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации