Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право - файл n1.doc

приобрести
Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право
скачать (5148.7 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc5149kb.14.09.2012 11:44скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30
§ 4. Мета порівняльного методу

На сучасному етапі розвитку нашої держави особливо актуаль­ним є питання створення її якісного права. Для того, щоб норхматив- но-правові акти були якісними, необхідно, зокрема, використову­вати результати порівняльного методу щодо елементів правової системи. Тому метою застосування цього методу є вивчення права інших держав у зв'язку з численними міжнародними зв'язками, юридичними угодами, а також уніфікацією права.

Порівняльний метод дає можливість, зокрема, зробити висно­вок про те, як вирішуються схожі питання в типологічно різних чи однакових правових системах. Адже до їх вирішення можуть застосовуватися різні чи однакові юридико-технічні способи.




Результат їх вирішення може бути також різний чи однаковий. Це стосується, наприклад, укладення угод, способів виконання зобов'язань.

Практична корисність порівняльного методу завжди пов'язува­лася з виконанням завдань міжнародного приватного права. Останнє мало забезпечити у міжнародному обігу здійснення націо­нальних законів та встановити гармонію між ними й нормами міжнародного права. Таке завдання могло бути належним чином досягнуто, зокрема, через порівняння норм національного права й побудову з них «середньої» норми, яка гармонувала б з окремими його нормами. Правники по-різному ставилися до корисності вка­заного методу, ігноруючи (Бартен) чи перебільшуючи його зна­чення для міжнародного приватного права (Р. В. Тарановський, Ламбер та ін.). За останнього підходу вважалося навіть можли­вим встановити так званий міжнародний юридичний порядок, створити загальне право цивілізованого людства, норми якого використовувалися б для усунення конфліктів у праві. Безпереч­но, застосування порівняльного методу сприяє зближенню окре­мих правових систем. Проте повна, загальна уніфікація норм права неможлива.

Значення вказаного методу стосовно міжнародного приватно­го права взагалі та окремих його об'єктів дослідження можна розглядати з позицій: правотворчості (внутрінаціональної та актів міжнародного характеру); правозастосовної діяльності; доктрини права.

У правотворчій та правозастосовній діяльності порівняльний метод використовується:




правотворчого та правозастосовного досвіду, зокрема неефектив­ності норм права; 7) використання застереження про публічний порядок; 8) передбачення можливого рішення зі спірного питання й уникнення помилкового рішення; 9) перспективного планування законодавчої діяльності; 10) зміни національного законодавства. Вказаний метод сприяє вдосконаленню юридичної техніки, зокре­ма законодавчої, замінює експериментування в законодавстві, що є важливим для кожної держави. Показовим стосовно застосування порівняльного методу у гіравотворчості є створення Закону Укра­їни «Про міжнародне приватне право» від 2005 р. Чимало норм чинних Цивільного та Сімейного кодексів України також запропо­новані завдяки використанню цього методу (наприклад, інститут набувальної давності чи заручин).

У доктрині права порівняльний метод дає можливість: 1) ви­явити протилежність, різницю, риси наступності правових систем різних історичних типів і правових «сімей»; 2) формулювати за­гальнотеоретичні положення та конструкції; 3) виявити законо­мірності функціонування й розвитку правових систем.

Зазначений метод є ефективним, якщо законодавство, судова практика, звичаї, норми моралі, які регулюють певні правовідно­сини, аналізуються комплексно. Вказане було б ідеальним, зокрема в разі застосування норм іноземного права. Загалом порівняльний метод сприяє глибокому пізнанню власного права завдяки форму­люванню висновків, які базуються й на досвіді інших правових систем. Адже знання, отримані в процесі чи в результаті порівнян­ня, завжди можуть стати джерелом нових знань.

Література

Горшенёв В. М. О преемственности в советском праве // Проблемы со­циалистической законности,- X., 1980 - Вып. 6.

Денисов В. И. Системы нрава в развивающихся странах,— К.: Наук, дум­ка, 1978.

Современная буржуазная политико-правовая идеология. Критический анализ / Авт. гл. В. Н. Денисов- К.: Наукова думка, 1985 -С. 158-188.

Фединяк Г. Значення порівняльного правознавства та порівняльного ме­тоду для розвитку міжнародного приватного права та інших галузей права // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць.- Одеса: Юридична література, 2003 - Вип. 17.- С. 84-88.

Федішяк Г. Порівняльний метод і порівняльне правознавство у сфері міжнародного приватного права // Право України.- 2002,- № 7.- С. 107— 110.




А також:

Алексеев С. С. Общая теория права - Т. 1- М.: Юрид. лит., 1981.

Богуславский М. М. Сравнительный метод в международном частном праве // СССР - Франция: социологический и международно-правовой аспекты сравнительного правоведения - М.: ИГПАН СССР, 1987-С. 66-72.

Кнапп В. Крупные системы права в современном мире // Сравнительное правоведение - М.: Прогресс, 1978 - С. 211-235.

Нерсесяни В. С. Сравнительное правоведение: либертарно-юридическая концепция // Ежегодник сравнительного правоведения. 2001 год - М., 2002.

Очерки сравнительного права. (Сборник) / Сост. В. А. Туманов- М: Прогресс, 1981.

Саидов А. Развитие сравнительного правоведения на постсоветском про­странстве // Порівняльно-правові дослідження. Українсько-грецький міжна­родний науковий юридичний журнал - 2006 - № 2 - С. 8-18.

Саидов А. X. Введение в сравнительное правоведение - М.: Наука, 1988.

Сравнительное правоведение.- М.: Прогресс, 1978. СССР - Франция: социологический и международно-правовой аспекты сравнительного право­ведения,- М.: ИГПАН СССР, 1987.

Тилле А. А. Социалистическое сравнительное правоведение - М.: Юрид. лит., 1975.

Цвайгерт К., Кетц X Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права,- Т. 1. Основы / [Пер. с нем.].- М., 1995.

З1


Розшл IV

юрипико-технічні метопи

регулювання віаносин

у міжнародному приватному праві

§ 1. Колізійний метод регулювання

Правовий метод регулювання - це сукупність узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. У міжнарод­ному приватному праві це питання чи не найменш вивчене. Для міжнародного приватного права характерним є цивільно-правовий метод, що виражає правову природу цієї галузі. Крім нього, для врегулювання відносин з «іноземним елементом» застосовуються два юридико-технічні методи: колізійний та матеріально-право­вий. Вони характеризують і зовнішню форму джерел міжнарод­ного приватного права, тобто національно-правових і міжнародно- правових.

Колізійний метод є необхідним для регулювання цивільно- правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права. Виникнувши на­прикінці середніх віків, колізійний метод став похідним від колізії статутів, які діяли на певних територіях. Згодом виникло колізійне право.

Проблеми, пов'язані з вирішенням колізій, давно досліджува­лись у науковій літературі не тільки в загальнотеоретичному аспек­ті, а й стосовно міжнародного приватного права. Адже застосу­вання цього методу саме в цій галузі права відбувається частіше, ніж у інших. Тому стає зрозумілим, що у деяких правових систе­мах колізійне право вважається значною частиною міжнародного приватного права чи повністю ототожнюється з ним. Водночас навряд чи правильно вважати, що колізійний метод є специфічним і притаманним саме цій галузі права. Адже колізії можуть виника­ти й поза її сферою. їх вирішення хоч і залежить від застосування колізійних норм, проте вони не матимуть міжнародного приватно­правового характеру.

Отже, потреба в застосуванні колізійного методу може виника­ти як у разі неідентичності законодавства різних правових систем з одного і того ж питання, так і у випадку їх абсолютної схожості.




Тобто для винесення рішення на основі законодавства певної дер-
жави суд повинен, насамперед, зробити вибір між законодавством
цих держав - звернутися до колізійної норми. Власне, існування

правових систем, між нормами правових джерел яких необхідно
зробити вибір, породжує потребу в застосуванні колізійного ме-
тоду. Останній застосовується також за відсутності міжнародної
уніфікації матеріально-правових норм із певного питання.

Вказаний метод покликаний розв'язати колізійну проблему,
яка виникає у міжнародному приватному праві. Це здійснюється
різними способами. Наприклад, через застосування уніфікованих
матеріально-правових норм міжнародних договорів чи звичаїв;
«переборення» колізії, тобто тимчасовим її вирішенням стосовно
конкретних випадків. Останнє є наслідком правозастосовної діяль-
ності та може виявлятися в офіційному чи неофіційному тлума-
ченні права. Але найчастіше для розв'язання колізійної проблеми
застосовують саме колізійні норми, тобто норми права (національ-
ного чи міжнародного), які визначають законодавство правової
системи, що необхідно застосувати до певного правовідношення.
Тому метод, з допомогою якого врегульовуються колізії через за-
стосування колізійної норми, отримав назву колізійного.

Для міжнародного приватного права значення мають не будь-
які колізії, а тільки такі, що виникають між іноземними правовими
системами
(міжнародні колізії). Внутрішні (міжобласні) колізії,
наприклад такі, що виникають в одній правовій системі між різни-
ми її правовими джерелами чи галузями, не входять до сфери між-
народного приватного права. Вони регулюються правовими дже-
релами тієї держави, де й виникли. Іноді важко кваліфікувати колі-
зію як міжнародну чи внутрішню, як, приміром, колізію між
правом Англії та Гонконгу. Наслідки кваліфікації часто можуть не
збігатися за змістом, оскільки використовуються різні колізійні
правила.

Водночас, як показала правозастосовна практика, у деяких
правових системах застосування того чи іншого колізійного пра-
вила до різних видів колізій не має значення. Так, американські
юристи використовують одні принципи для вирішення як міжна-
родних, так і міжобласних (міжштатних) колізій, хоча правові сис-
теми американських штатів не вважаються одна стосовно одної
гетерогенними. Такий підхід частково обумовлений тим, що колі-
зійне право США почало розвиватися саме з огляду на необхід-
ність вирішення внутрішніх колізій між законами штатів. Ситуація

з*

51


залишається такою й досі. Правники США стверджують, що в сис­темі американського права колізійні проблеми розглядаються, на­самперед, як міжнародні. Такий погляд покладено в основу одного з неофіційних джерел колізійного права США - Другого Зводу ко­лізійного права 1971 р.

Практика правотворчості та правозастосування свідчить і про те, що за певних умов один вид колізій може переходити в інший. Так, міжобласні (міжреспубліканські) колізії можуть набувати ста­тусу міжнародних. У цьому випадку доводиться вирішувати пи­тання, яким колізійним нормам слід надати перевагу за такої змі­ни. В іноземній правовій доктрині висловлювалась думка про те, що немає необхідності розмежовувати види колізій (І.-К. Кан- Фройд, Бар, Л. Раапе, Нуссбаум, М. Вольф та ін.). Навряд чи така позиція є правильною. Адже поділ колізій на міжнародні, міжгалу­зеві і т. д. часто потребує різного правового вирішення.

Останнім часом чимраз частіше дебатується проблема міжна­родних інтерперсональних (міжперсональних) колізій, їх виник­нення викликане різним правовим статусом громадян однієї країни на її ж території. Вказані колізії найчастіше виявляються у сфері особистих правовідносин, скажімо, з питань відшкодування мо­ральних збитків за завдану шкоду, а також спадкування, сімейних відносин тощо. Ці колізії виникають у державах, де поряд із тери­торіальним правом діє право персональне, де нації та етнічні групи сповідують різні релігії (Ліван, держави Північної Африки, Ніге­рія, Індонезія, Індія та ін.). Мабуть, ці колізії близькі до міжнарод­них, оскільки персональне право має такі ж властивості, як і право територіальне, крім особливості щодо його дії на певне коло осіб.

Попри зазначені та інші спірні питання, які стосуються колі­зійного методу, все ж його наявність і потрібність учені під сумнів не беруть.

§ 2. Колізійні норми: загальна характеристика, структура, види

Передумовами виникнення колізійної норми є посилення про­цесів міграції населення за кордон, розширення господарських зв'язків між державами тощо. Змістом колізійної норми є відси­лання до компетентного законодавства, визначення умов та меж його застосування до певних правовідносин. Іноді до змісту колі­




зійної норми включається й вимога належного застосування інозем­ного закону. Проте навряд чи слід звертати особливу увагу на цю вимогу, адже вона є обов'язковою для застосування будь-якого нормативного припису.

В юридичній літературі стверджують, що колізійна норма мо­же відсилати до компетентного правопорядку або ж до права дер­жави. Хоча термін «компетентний правопорядок» чимраз частіше вживається в доктрині (А. С. Довгерт, В. І. Кисіль), проте він, а також термін «право», за змістом є ширшими від терміна «законо­давство». Сьогодні у Законі України «Про міжнародне приватне право» від 2005 р. використано термінологію «право держави». У міжнародних двосторонніх договорах про надання правової до­помоги з різних категорій справ використано термінологію «зако­нодавство держави».

Колізійні норми як юридико-технічні утворення за структурою є складними нормами. Стверджують, що вони, як й інші норми, мають у своєму складі гіпотезу, диспозицію та санкцію. Але в міжнародному приватному праві утвердилася позиція, відповідно до якої кожна колізійна норма складається з двох частин: обсягу та прив 'язки. У першій частині норми (в обсязі) вказується правовід- ношення, яке потребує законодавчого врегулювання (наприклад, здатність до укладення цивільно-правових угод; визначення права власності на річ; відносини спадкоємності). У другій частині нор­ми (у прив'язці; колізійному принципі; формулі прикріплення) міс­титься відсилання до законодавства держави, яке повинно врегу­лювати певне правовідношення (за законодавством держави, де створено підприємство чи організацію; за законом країни, де зна­ходиться майно; за законом останнього постійного місця прожи­вання спадкодавця, ін.).

За змістом обсягу це можуть бути норми, спрямовані на вирі­шення певних питань, пов'язаних із правосуб'єктністю осіб, пра­вом власності та ін. За змістом прив'язки вони поділяються на односторонні та двосторонні. Односторонні колізійні норми (та прив'язки) вказують на застосування до правовідносин законодав­ства конкретної держави. Наприклад, за правом України визнача­ється форма правочину щодо нерухомого майна, право на яке за­реєстроване на території України (ч. 2 ст. 31 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 2005 р.).

Двосторонні колізійні норми мають загальне правило - при­в'язку, що дозволяє визначити, закон якої держави слід застосувати




до правовідносин з «іноземним елементом». Так, більшість дого­ворів про правову допомогу, укладених з участю України, містять норму, за якою форма реєстрації шлюбу визначається за законо­давством Договірної Сторони, на території якої реєструється шлюб (ч. 1 ст. 24 Договору за участю Республіки Молдова; ч. 1 ст. 25 - Республіки Грузія; ч. 1 ст. 24 - Республіки Польща). Вза­галі, в абсолютній більшості випадків у законодавстві застосову­ються двосторонні прив'язки. Більшість колізійних прив'язок у нормах Закону України «Про міжнародне приватне право» від 2005 р. є також двосторонніми.

Загалом колізійна норма може санкціонувати дію норм інозем­ного права у сфері функціонування «свого» права. Це становить особливість колізійної норми.

Колізійні прив'язки можуть застосовуватися до: 1) особистого статусу фізичних та юридичних осіб; 2) правового становища майна; 3) правочинів та юридичних фактів. У доктрині колізійні прив'язки позначаються стислими латинськими виразами.

1. Особистий статус фізичних та юридичних осіб визначається особистим законом та законом національності, які мають різновиди.

До особистого статусу фізичних осіб застосовується особистий закон (lex personalis) в одному з двох його варіантів: як закон гро­мадянства (lex patriae) чи як закон місця проживання (lex domicilii). Перша прив'язка використовується переважно в державах «сім'ї континентального права», зокрема у Франції, ФРН, у Східній Єв­ропі. Друга прив'язка (вона є давнішою) найбільш широко засто­совується у країнах «сім'ї загального права», зокрема у США та Великобританії. Часто у правових системах застосовують обидва варіанти прив'язок.

Прикладом застосування lex personalis у законодавстві України є норма розділу II за назвою «Колізійні норми щодо правового статусу фізичних та юридичних осіб» Закону України «Про між­народне приватне право» 2005 р. Зокрема, ч. 1 ст. 16 Закону, яка називається «Особистий закон фізичної особи» зазначає, що осо­бистим законом фізичної особи вважається право держави, грома­дянином якої вона є. Тобто тут застосовується колізійна прив'язка lex patriae.

Частина 3 цієї ж статті встановлює, що особистим законом осо­би без громадянства вважається право держави, в якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування. Тобто у цій частині використано колізійну прив'язку lex domicilii.




Слід зауважити, що у науці України ще не склалося остаточного твердження про зміст поняття lex domicilii, використовуваного са­ме у правовій системі України. На відміну від такої ситуації у дер­жавах іноді спостерігається принципова різниця у з'ясуванні зміс­ту поняття lex domicilii. Так, у США доміцилієм вважають певний строк постійного чи переважного перебування фізичної особи у певній місцевості. За англійським правом доміцилієм вважають місцеперебування особи, що є місцем її народження.

До юридичних осіб (правосуб'єктності підприємств, установ, організацій тощо) використовується закон національності (lex societatis). Вказана прив'язка має декілька видів. По-перше, особис­тий статус може визначатися за законом знаходження адміністра­тивного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія і т. д.). По- друге, за законом місця заснування (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, Угорщина, США, Вели­кобританія). Так, відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про міжнародне приватне право» 2005 р. особистим законом юри­дичної особи вважається право держави місця її знаходження. Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місце­знаходження юридичної особи вказується в установчих докумен­тах. Таким чином в Україні використано критерій інкорпорації. По-третє, за законом місця здійснення основної діяльності. Ця колізійна прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що розвиваються. Існують й інші критерії визначення осо­бистого статусу юридичних осіб (див. детальніше розділ VII цьо­го підручника).

2. Правове положения майна регламентується законом місце­знаходження речі (lex rei sitae). За цією колізійною прив'язкою ви­рішуються питання, належні до права власності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 2005 р. право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, в якій це майно зна­ходиться, якщо інше не передбачено законом.

У законодавстві багатьох держав, у т. ч. й України, розрізняють статус рухомого та нерухомого майна. У законодавстві України до вирішення питання про поділ майна на рухомі та нерухомі речі також застосовують колізійну прив'язку lex rei sitae (ч. 2 ст. 38 За­кону України «Про міжнародне приватне право»).

з-

55


Здебільшого статус нерухомого майна визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є, наприклад, ч. 1 ст. 31 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1994 p., відповідно до якої правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.

Стосовно майна можуть застосовуватися інші колізійні прин­ципи. Наприклад, відповідно до ст. 40 Закону України «Про між­народне приватне право» від 2005 р. право власності та інші ре­чові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, в якій це майно зареє­стровано.

3. До правочинів та юридичних фактів застосовуються різно­манітні колізійні правила. Так, до правочинів з «іноземним елемен­том» застосовується здебільшого закон автономії волі (lex volun­tatis). Він означає, що особи самі обирають закон для регламен­тації своїх прав та обов'язків. Наприклад, у ч. 1 ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, як­що інше не передбачено законом.

До правочинів може застосовуватися колізійна прив'язка - закон місця вчинення угоди, що визначає її форму (lex locus regit actum) (ч. 1 ст. 31 Закону України «Про міжнародне приватне право»). У міжнародних договорах про правову допомогу у різних катего­ріях справ також передбачається норма, яку договірні держави вва­жають за необхідне застосовувати у аналізованих правовідносинах (наприклад, п. 1 ст. 34 Договору з Республікою Молдова).

Закон країни продавця (lex venditoris) найчастіше застосовуєть­ся за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін у зовніш­ньоторговельній угоді. Цю колізійну прив'язку часто містить за­конодавство держав Європи.

Колізійна прив'язка - закон валюти боргу (lex monetal) засто­совується щодо угод, які укладаються у певній валюті. Вказаний принцип означає, що укладення договору в певній валюті підпо­рядковує таку угоду з питань валюти праву держави, якій нале­жить валюта.

Регулюванню трудових відносин притаманна, зокрема, колізій­на прив'язка - закон місця виконання роботи (lex loci laboris). Вона передбачається законодавством багатьох держав «сім'ї конти-




ментального права», прецедентним правом Бразилії, Нідерландів, інших держав та означає, що до правовідносин застосовується за­конодавство держави, в якій зазвичай постійно виконуються роботи.

Колізійна формула - закон прапора (lex lieg) регулює вибір за­конодавства до правовідносин, що виникають у сфері торговель­ного мореплавства.

Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti comicii) застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди з делікту. Цей принцип передбачено здебільшого у законо­давстві держав «сім'ї континентального права». Він закріплений, зокрема, у ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», де вказано, що права та обов'язки за зобов'язаннями, які виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом дер­жави, де мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Закон держави, з яким певне правовідношення найтісніше по­в'язане (the proper law of the contract), застосовується переважно у державах «сім'ї загального права». Цей універсальний принцип може застосовуватися до будь-яких правовідносин з «іноземним елементом». Відсилання до такої колізійної прив'язки дозволяє уникнути прогалин у колізійному регулюванні відносин з «інозем­ним елементом».

У Законі України «Про міжнародне приватне право» колізій­ний принцип «закон найбільш тісного зв'язку з правовідношен- ням» передбачено у ч. 2 ст. 32. Тут зазначено, що у разі відсутно­сті вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. У ч. З цієї ж статті вказано: якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то гіравочин більш ті­сно пов'язаний з правом держави, в якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту пра­вочину, має своє місце проживання або місцезнаходження. Таким чином законодавець запропонував тлумачення вказаного принци­пу. Інше тлумачення цього колізійного принципу наведене, напри­клад, у ч. 2 ст. 44 згаданого Закону. Стаття 44 визначає право, що застосовується до договору за відсутності згоди сторін про вибір права. Зокрема, у ній вказано, що правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається: 1) щодо договору про нерухоме майно - право держави, в якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації,- право держави, де здійснена реєстрація;

З' 57




2) щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт - право держави, в якій провадиться така діяльність або створюють­ся передбачені договором результати; 3) щодо договору, укладено­го на аукціоні, за конкурсом або на біржі,- право держави, в якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа. Таким чи­ном, законодавець у кожному конкретному випадку прагне визна­чити зміст колізійної прив'язки «закон найбільш тісного зв'язку з правовідношенням».

Колізійна прив'язка - закон суду (lex fori) означає, що до спору застосовується закон тієї держави, в якій він розглядається. Тобто суд (арбітраж чи інший орган держави) повинен керуватися зако­нодавством своєї держави, не зважаючи на наявність «іноземного елементу» у правовідношенні. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони зо­бов'язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди, у будь-який час після його виникнення можуть обрати право держави суду.

Загальновизнано, що з питань процесу суд (арбітраж, інший орган) кожної держави застосовує власні норми права. Свідченням цього є, наприклад, ч. 2 ст. 22 Закону України «Про правовий ста­тус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 p., яка вказує, що в судочинстві іноземці як учасники процесу користу­ються процесуальними правами нарівні з громадянами України.

Законодавству та правозастосовній практиці держав відомі й інші колізійні прив'язки. Виклад тих самих колізійних прив'язок може відрізнятись у різних правових системах. Скажімо, колізійне правило lex loci laboris сформульовано як «закон країни, в якій працівник звичайно виконує свою роботу», в законах із міжнарод­ного приватного права Австрії 1978 р. (ст. 44 (1)); Швейцарії 1987 р. (ст. 121), в Європейській конвенції 1980 р. про право, яке застосо­вується до договірних зобов'язань (ст. 6 (2)). У Законі Албанії 1964 р. про користування цивільними правами іноземцями та за­стосування іноземного права (ст. 20); Законі Угорщини 1979 р. з міжнародного приватного права (ст. 5 (1)), у законодавстві деяких інших держав вказану прив'язку сформульовано як «закон країни, в якій виконується робота».

Більшість із перелічених вище прив'язок не є універсальними, тобто такими, що застосовуються до всіх правовідносин одного інституту (наприклад, спадкування, укладення зовнішньоторго­вельних угод тощо). З огляду на це вони поділяються на основні та додаткові.




Колізійна прив'язка вважається основною, якщо вона спрямова­на на регулювання певного виду правовідносин з «іноземним еле­ментом». Проте іноді необхідно уточнити застосування цього основ­ного правила. Одним із способів такого уточнення є використан­ня додаткових колізійних прив'язок. Приміром, із змісту ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» випливає, що основною колізійною прив'язкою до визначення прав і обов'язків сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шко­ди, є закон країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послу­жила підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Проте, якщо сторони мають місце проживання або місцезнахо­дження в одній державі, то права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди за кордоном, визнача­ються правом цієї держави, тобто правом місце проживання або місцезнаходження цих осіб (ч. 2 ст. 49 Закону). Отже, для окремих випадків передбачені додаткові колізійні прив'язки.

У процесі правозастосування іноді є можливою вказівка на одночасне застосування законодавства кількох правових систем. Це явище отримало назву кумуляції колізійних прив'язок. Часто воно ускладнює регулювання правовідносин, а тому є не завжди бажаним.

§ 3. Місце колізійних норм у джерелах права

Застосування до правовідносин колізійних прив'язок привело до створення в багатьох державах власної упорядкованої сукуп­ності колізійних норм, які становлять її колізійне право.

Колізійні норми можуть міститись у різних джерелах права, зо­крема в законах з міжнародного приватного права: Австрії 1978 р., Угорщини 1979 р., Польщі 1965 р., Швейцарії 1987 р., Румунії 1992 р., Законі Албанії про користування цивільними правами іно­земцями та застосування іноземного права 1964 р. Зазначені норма­тивно-правові акти містять систему колізійних норм, призначених для врегулювання правосуб'єктності осіб у цивільних, сімейних, трудових відносинах, визнання та виконання рішень іноземних су­дів тощо. У державах, де немає єдиного закону з питань міжнаро­дного приватного права, колізійні норми можуть бути в окремих юридичних актах. Так, у Болгарії колізійні норми містяться в Де­креті про економічне, промислове, наукове й технічне співробіт­

3~

59


ництво з іноземними юридичними та фізичними особами від 12 червня 1974 р. тощо.

Колізійні норми є і в міжнародних угодах, наприклад у Гаазь­кій конвенції про колізію законів стосовно форми заповідальних розпоряджень від 5 жовтня 1961 р.; Гаазькій конвенції про право, що застосовується до аліментних зобов'язань від 2 жовтня 1973 р.; Мінській конвенції про правову допомогу 1993 р.

Правові системи колишніх республік СРСР свого часу опини­лися в неоднаковому становищі стосовно наявності колізійних норм, покликаних урегулювати відносини з «іноземним елемен­том». У найвигіднішому становищі перебувала правова система України та Білорусі з їх порівняно розвиненими системами колі­зійних норм. Водночас зміст цих норм був недосконалим.

Сьогодні Україна має розгорнуту систему колізійних норм. Вона побудована на загальновизнаних у світі принципах міжнарод­ного приватного права, таких, як автономія волі сторін правовід- ношення, можливість широкого та повного застосування інозем­ного права, максимально повне урахування інтересів фізичної особи щодо її особистого та сімейного статусу, застосування до правовідносин права країни, що має з ними найбільш тісний зв'я­зок, надання судові чи іншому органові можливості творчо засто­совувати колізійне право.

Колізійні норми України систематизовані в Законі України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р., який на­був чинності 1 вересня 2005 р. Деякі колізійні норми містяться у окремих нормативно-правових актах України, наприклад, у Сі- хмейному кодексі України 2002 р. (розділ VI).

Колізійні норми України систематизовані в міжнародних дого­ворах за участю України. Наприклад, їх містить згадувана Мінська конвенція про правову допомогу 1993 р., міжнародні двосторонні договори про надання правової допомоги у різних категоріях справ.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


§ 4. Мета порівняльного методу
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации