Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Социальная педагогика/социальная работа - файл n1.doc

приобрести
Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Социальная педагогика/социальная работа
скачать (356.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc357kb.13.09.2012 21:16скачать

n1.doc

  1   2   3
Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Социальная педагогика/социальная работа. Навч. посібник. - К.:ІЗМН, 1997. - 392с.

Частина 1. ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ/СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
Тема 1. ПРЕДМЕТ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ/СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Тема 2. СВІТОВІ МОДЕЛІ ТА СТАНДАРТИ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА І СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА. НАВЧАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В АВСТРІЇ, В НІМЕЧЧИНІ, В США, В ІЗРАЇЛІ

Тема 3. ПРИЗНАЧЕННЯ, СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА І СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА

 

Частина 1. ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ/СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
Тема 1. ПРЕДМЕТ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ/СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Визначення предмета і завдань соціальної педагогіки/соціальної роботи. Соціальна педагогіка — галузь загальної педагогіки, наука про закономірності та механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання у різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтована діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють форму-ванню соціальної активності дітей ти молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.

Для соціальної роботи в нашій країиі (з моменту її зародження і до нинішнього часу) характерна домінуюча роль соціальної педагогіки та соціального виховання. При цьому важливо пояснити, що поняття "соціальна педагогіка" не є тотожним поняттю "шкільна соціальна ро 6ота". Соціальна педагогіка, соціально-педагогічна служба (педагогіка відносин у соціумі) розглядається як базова інтегративна основа в системі служб соціальної допомоги населенню, яка дає змогу своєчасно діагностувати, виявляти і педагогічно доцільно впливати на відносини в соціумі, на розвиток різноманітних ініціатив, формування ціннісних оріентацій особистості, її ставленню до себе, свого фізичного і мораль-ного здоров'я, до оточуючого середовіща. Провідною функцією соціальної педагогіки є функція інтегративна. Вона покликана забезпечити інтеграцію наукових знань про виховання людини як соціальної істоти, розвинути духовні взаємини особистості та суспільства. Сферу соціально-педагогічних досліджень становить науково-практичний аналіз виховного потенціалу суспільства, напрями його актуалізації, визначення різних форм інтеграції суспільно-виховних зусиль, спрямо ваних на формування творчої особистості.

Реальні можливості виховного потенціалу суспільства соціальна педагогіка розглядає у зв'язку із систеемою діючих соціальних. факторів, Серед них першорядне значення мають сім'я, сусідство, навчальний і трудовий колектив, друзі, неформальні групи, засоби масової .інформації, а також мистецтво, політика, економіка; екологія, їх урахування, а також забезпечення педагогічно доцільної організації відношень у взаємодії індивіда з середовищем і є головним завданням соціального педагога. Через взаємини школи і сім'ї здійснюється взаємозв'язок із позашкільним середовищем. У зв'язку з цим школа повинна стати відкритою соціально-педагогічною системою,  через яку здійснюється формування творчої спрямованості людської діяльності.

Виникнення соціальної педагогіки як нового напряму педагогічних тань е результатом посилення соціальної функції загальної педагогіки. Об'єктивні умови цього процесу містяться в особливостях розвитку су масного суспільства й необхідності вирішення тих актуальних завдань, що постали на даному етапі.

Усі ці фактори різною мірою впливають на кожну конкретну лю дину. Динаміка їх. розвитку і впливу залежить від рівня розвитку суспільства, НТР, індивідуальних якостей особистості. Провідні завдання соціальної педагогіки:
• вивчення дії об'єктивних і суб'єктивних факторів соціального середовища, характеру їх впливу на формування особистості;
• дослідження закономірностей та перспектив соціально-педагогічної взаємодії особистості та середовища;
• розробка механізмів регулювання й корекції відносин особистості та суспільства.

Вирішення цих завдань здійснюється соціальною педагогікою у межах сучасного відрізку часу, стосовно конкретної держави, з урахуванням найближчих перспектив її розвитку. Практичний зміст указаних вище завдань реалізується у соціальній діяльності суспільства і полягає у:
• визначенні шляхів створення оптимального режиму навчально-виховного процесу в навчальних закладах в умовах мікросередовища;
• створенні педагогічних технологій інтеграції виховних зусиль суспільства ("педагогіки середовища", за визначенням С. Т. Шацького);
• дослідженні факторів, що впливають на відхилення у поведінці неповнолітніх;
• вивченні впливу соціального середовища на формування рівня соціальної зрілості особистості та готовності випускників шкіл, ПТУ, технікумів, коледжів тощо до виконання необхідних суспільству соціальних функцій і ролей; підтримка та соціальна реабілітація дітей, які живуть у несприятливих соціальних умовах.

Важливим аспектом соціальної педагогіки виступає керування обставинами, які прямо або опосередковано діють на вихованців, організація цих обставин в оптимальну систему, що забезпечує суспільству необхідний виховний ефект.

Провідні категорії соціальної педагогіки
Соціальна педагогіка, як і кожна наука, має свої категорії. Провідними категоріями цієї педагогічної галузі є соціальне середовище та соціалізація особистості. Їх доповнюють категорії соціальної ситуації у формуванні особистості та соціальної адаптації. Безумовно, ці провідні категорії тісно пов'язані із загальнопедагогічними та загальнопси-хологічними категоріями, які у зарубіжній та вітчизняній практиці розглядаються як форми і методи соціальної педагогіки: соціальне виховання, соціальне навчання, самовиховання, самоосвіта, соціальна допомога, самодопомога, соціальна активність, самозбереження, самоконтроль, самооцінка, саморегуляція, самопізнання, самовладання та інші.

Соціалізація означає, суспільний. Соціалізація — історично зумовлений процес розвитку особистості, надання та засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, шо_ притаманні даному суспільству. Його результатом є активне відтво-рення особистістю набутого соціального досвіду У своїй діяльності та спілкуванні. Соціалізація може відбуватися як в умовах виховання, тобто цілеспрямованого формування вихованця, так і в умовах стихійного впливу на особистість.

Мета соціалізації полягає в тому, щоб допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій — екологічній, енергетичній, інформативній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення вл ньому. При цьому людина в процесі соціалізації прагне до самопізнання, са-моосмислення, самовдосконалення. Ці процеси стулюють не пасивну адаптацію, а розвиток активного творчого самоствердження у суспільстві. Процес включення індивіда у систему суспільних відносин має двосторонній характер. 3 одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, притаманний даному, суспільству, а з другого - активно відтворює у своїй діяльності та відносинах систему соціальних, зв'язків, яка закодована у соціальному досвіді людства.

Соціально-психологічні механізми соціалізації підростаючих поколінь виявляються в процесі ідентифікації та інтеріоризації.
Ідентифікація (лат. ототожнювати) — процес ототожнення індивідом себе з іншими людьми, групою, колективом, який допомагає оволодівати різними видами діяльності, засвоювати соціальні норми та цінності, приймати соціальні ролі. Виділяють три форми ідектифікації:
а) пряме емоційне ототожнення з реальною або нереальною людиною (наприклад) уподіблення одному з батьків у ранньому дитин-стві або кіногерою у підлітковому віці). Ця форма домінує на початкових етапах соціалізації особистості;
6) прирахування до певної номінальної соціальної групи (вікової, національної тощо). Наприклад, соціальні межі поведінки у зв'язку із зарахуванням себе до тієї чи іншої вікової групи (порівняно з реальним віком особи) можуть проходити між інфантилізмом та акселерацією, "дорослістю";
в) зарахування (з відчуттям належності) себе особою певної соціальної групи, колективу, малої групи. Активне засвоєння індивідом соціальної поведінки, групових норм і цінностей здійснюється у спільній діяльності, насамперед, у трудових колективах. Тому цей механізм соціалізації діє на більш свідомих етапах розвитку людини.

Інтеріоризація суспільних ідеалів у молодіжному середовиїці пов'язана з пошуками реальних "прикладів для наслідування" та з характером уявлень про шляхи реалізації ідеалів. Кризова обстановка в державі, крах сформованих раніше суспільних ідеалів сприяють розвитку у молодіжному середовищі аморальних явиш, дармоїдства. Бажання "жити не гірше за інших" нерідко ототожнюється у свідомості молоді не з працею, як головним джерелом матеріального добробуту, а з "тіньовою" діяльністю. У зв'язку з цим особливого значення набуває такий механізм соціалізації, як переконання. Соціалізована людина мусить бути здатною протистояти тим чи іншим несприятливим життєвим обставинам. "Повна" соціалізація, тобто розчинення в соціумі деякої частини молоді свідчить про відсутність тієї активності, яка дозволяє вибірково сприймати та оцінювати оточуючу дійсність. У зв'язку з цим переконання як уміння логічно впорядковувати факти, робити висновки, аналізувати їх, використовувати методи пізнання суспільства та самопізнання є важливим механізмом соціалізації особистості.

Вирішальне значення у формуванні поведінки, яка б відповідала суспільному ідеалу, в переорієнтації та перебудові свідомості особи має самовиховання. Воно починається з осмислення себе як члена суспільства, своїх позицій в ньому, ставлення до природи, Батьківщи-ни, людей, сім'ї, ровесників. Процес самовиховання стає успішним лише тоді, коли дитина починає розуміти себе, осмислювати своє місце в світі, замислюватись над своїм майбутнім.

Засвоєння певних норм, оцінок, типових соціальних ситуацій, вирішення нагальних проблем шляхом використання засобів стимулювання соціальної поведінки та дій називається соціальною адаптацією.

Завдяки дії цього механізму індивід виявляє свою соціальну активність (або пасивність), виробляє навички творчої спрямованості в соціальній ситуації, тобто процес соціалізації здійснюється більш активно і динамічно.

Друга провідна категорія соціальної педагогіки — це соціальне середовище. У психології та педагогіці соціальне середовище визначається як суб'єктивно пережита людиною об'єктивна реальність. Соціальне середовище — це своєрідний показник інтеріоризації особистістю культури, рівня соціального розвитку, способу життя, цінностей суспільства.

Вплив соціального середовища на формування особистості здійснюється лише в тому випадку і тією мірою, якою особистість сама в результаті активного ставлення до соціального середовища здатна взяти його як орієнтир у своїй життєдіяльності. В такому разі правомірно говорити про співвідношення провідного впливу соціального середовища і конкретного ставлення до нього Особистості Ці характеристики становлять зміст соціальної ситуації. Залежно від вікових особливостей, умов проживання, внутрішніх процесів розвитку особистості змінюються її переживання, ставлення до оточуючого світу, тобто формується соціальна ситуація розвитку.

Соціальна адаптація — це процес активного пристосування індивіда до зміненого середовища за допомогою різних засобів. В умовах нестабільного соціально-економічного статусу суспільства проблеми соціальної адаптації мають важливе значення, Це пов'язане з тим, що соціальна адаптація особистості мас дві форми; активну, коли індивід прагне вплинути на середовище, змінити його, тобто активно вводить у промес соціалізації, і пасивну, коли він не вступає у взаємодію з середовищем, не прагне змінити його, визнати пануючі у ньому норми, оцінки, засоби діяльності. Показником низької соціальної адаптації є перехід в інше соціальне середовище, аномалії (різні види порушень в ціннісно-нормативній системі суспільства), відхилення у поведінці.

Проблеми соціальної адаптації особливо гостро відчуваються у молодіжному середовищі. Вони позначаються і на психічному здоров'ї молодої людини, і на формуванні її ціннісних норм, і на формах поведінки. Зростання кількості дітей, схильних до девіантної поведінки, свідчить про домінування саме низької соціальної адаптації ц їх соціальному розвитку. Тому категорія соціальної адаптації стає важливою категорією понятійного апарату соціальної педагогіки, а також
предметом глибокого практичного вивчення і втручання.

Таким чином, соціальна педагогіка як наука, як галузь загальної педагогіки має чітко визначений зміст, предмет, завдання, принципи, категорії, її науково-теоретичиу структуру складають:
агогіка — наука, що вивчає проблеми попередження відхилень у поведінці дітей та підлітків;
герогіка — соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку;
андрагогіка — наука про освіту та виховання людини протягом усього життя;
віктимологія — наука, що вивчає різні категорії людей, які стали жертв ми несприятливих умов соціалізації та насильства.

До кола питань, що розглядаються соціальною педагогікою, вхо дять проблеми правового захисту дитини та сім'ї, питання розвитку дитячих ініціатив» виховання дітей з девіантною поведінкою, груп "ризику", різні аспекти допомоги дітям-інйалідам, дітям-сиротам, жертвам обставин тощо.

Соціальна педагогіка має давні традиції. У наш час вона набуває псе більшої значущості як в системі педагогічних дисциплін, так і в соціальній роботі. Сучасні публікації рясніють термінами "соціальна педагогіка", "соціальне виховання", "соціальна робота з молоддю", що свідчить, як зазначає відомий німецький педагог Гермам Рьорс, про настання соціально-педагогічної ери. Так, в Німеччині близько поло вини соціальних працівників мають кваліфікацію соціального педагога. Випускники навчальних закладів одержують диплом із спеціальності "соціальний педагог/соціальний працівник". У Франції та Італії переважна частина спеціалістів, які працюють у соціальній сфері, отриму ють кваліфікацію "аніматор" (с фр. означає надихати, спонукати до якої-небудь діяльності) і "педагог". У Швеції в підліткових клубах працк ють штатні педагоги. В Данії поряд із підготовкою соціальних працівників ведеться професійна підготовка соціальних педагогів. Що стосується англомовних країн, то в англійській мові термін освіта, виховання протягом багатьох років асоціювався лише із шкільною та позашкільною освітою. Однак в останні роки спостерігаються деякі зміни у поглядах на цей термін, його межі, чому сприяло поширення ідей щодо "педагогіки поневолених". Деякі автори пов'язують педагогіку, а також соціальну педагогіку тільки з дитинством. Як альтернатива з'явився термін андрагогіка, яким позна чається та сфера педагогіки, яка має відношення до дорослої людини і розглядає проблеми освіти і виховання людини протягом усього життя. Зіставляючи педагогіку з соціальною роботою, зарубіжні дослідники зазначають, що соціальна робота складається з соціального контролю, соціального захісту та інших елементів, які використовуються в залежності від потреб клієнтів та інших обставин і так само, як і педагогіка, має справу інколи з непокірним об'єктом виховання, а інколи з поступливою людиною. Однак головне її завдання полягає у сприянні розкриттю того позитивного потенціалу, який є в кожній людині. Незважаючи на деяку зовнішню відмінність педагогіки і соціальної педагогіки, вони тісно взаємопов'язані. Педагогічна діяльність завжди була однією з кількох рівних За своєю значущістю сфер -соціальної роботи. Сучасні педагогічні ідеї мають відношення не тільки до системи шкільної або позашкільної 'освіти і виховання, а й до практики соціальною обслуговування. Педагогічна підготовка виступає в усьому процесі навчання соціальних працівників обов'язковою складовою частиною.

Соціальна робота — специфічна діяльність уповноважених органів держави та об'єднань громадян, спрямована на соціальне обслуговування, в тому числі соціальне страхування, надання соціальних послуг, соціальної допомоги громадянам, а також здійснення соціальної профілактики і соціальної реабілітації з метою реалізації та захисту еко-номічних, соціальних, екологічних прав, духовних і культурних запитів людини.

Основні принципи реалізації соціальної роботи з молоддю в суспільстві:
• принцип надання соціальної допомоги молодій людині, незалежно від її національності, походження, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання, релігійної належності;
• принцип гуманності, який означає орієнтацію
а) на пріоритет загальнолюдських цінностей, які включають погляд на людину в її взаємозв'язках із природою, суспільством, глобальними проблемами, продиктованими особливостями та реаліями ядерного віку, загальнолюдською культурою, а також такими загальнолюдськими цінностя- -ми, що сягають корінням у родинне середовище і фундаментальні основи моральності;
б) на поєднання інтересів суспільства і потреб особистості в отриманні соціальних послуг;
• принцип поєднання допомоги із самодопомогою, суть якого — спиратися на позитивний потенціал особистості та її прагнення сприйняти соціальний вплив;
• принцип інтеграції, який передбачав взаємодію зусиль усіх соціальних інститутів, зацікавлених у продуктивному процесі соціалізації особистості;
• принцип адаптації, що визначає особливості включення різних категорій молоді у соціально значущу діяльність;
• припціп узгодженості короткотривалих і довготривалих перспектив соціалізації особистості, що передбачає взаємодію державної та особистісної програм фізичного, культурного, освітнього, психічного розвитку;
• принцип комплексного підходу, який означає використання широкого спектра прийомів і засобів вирішення проблем соціалізації кожної особистості державними, громадськими й приватними установами та організаціями;
• принцип етичності, що відображає характер діяльності, спрямованої на обробку наявної інформації та збереження конфіденційності;
• принцип поваги до особистості, який передбачає опору на позитивні фактори в її розвитку та наданні допомоги;
• принцип партнерства і взаємної довіри як основи продуктивної взаємодії у соціальному становленні молоді;
• принцип безкоштовності обслуговування і коштовності послуг, що визначає види та способи розрахунку за надані послуги залежно від соціального статусу особистості у суспільстві, її фізичного та психічного стану.

Соціальна робота з молоддю має враховувати:
• сфери життєдіяльності дітей, підлітків, молоді (навчальні заклади, місця проживання, місце роботи, дозвілля);
• актуальні й найтиповіші соціальні та психологічні проблеми дітей, підлітків, молоді (наприклад, правовий захист, профілактика відхилень у поведінці, психологічні проблеми спілкування тощо);
• категорії дітей, підлітків і молоді (вік, стать, соціальний статус).

Соціальна робота з молоддю в Україні забезпечується:
а) зацікавленою участю в її організації міністерств, центральних органів державної виконавчої влади, місцевих органів влади і самоврядування, навчальних закладів, підприємств та організацій;
б) міцною базою законодавчих актів держави та нормативних знань про права й обов'язки людини у суспільстві;
в) органічним поєднанням державних і громадських, госпрозрахункових і безкоштовних засад соціальної роботи;
г) диференційованим підходом до різних категорій молоді та наявних у них проблем;
реабілітації;
е) системністю і безперервністю соціальної роботи.

Соціальна робота з молоддю здійснюється мережею центрів соціальних служб для молоді, які є сукупністю різнопрофільних установ, діяльність яких спрямована на відродження зруйнованих соціально-економічних, політичних, медико-екологічних, правових, психолого-педагогічних та інших умов, що забезпечують на сучасному рівні розвиток і виживання молоді, її повну самореалізацію.

До основних форм організації соціальної роботи слід віднести;
* індивідуальну, сутність якої полягає у здійсненні соціальної допомоги, соціальних послуг і соціальної реабілітації відповідно до потреб особистості та характеру проблем, які постали перед нею;
* групову, призначенням якої є організація соціальне значущих ініціатив, участі особистості у соціальне спрямованій діяльності громадських об'єднань та організацій;
* організацію соціальне корисної діяльності, в тому 'числі добродійної;
* соціальне навчання (соціальна освіта), яке здійснюється в різних типах навчально-виховних державних і приватних освітніх закладів і пов'язане з досягненням певного рівня соціальної освіти;
* соціально-психолого-педагогічну та юридичну підтримку, призначенням якої є професійна допомога та посередницька діяльність професіоналів у вирішенні різноманітних проблем особистості та колективу,
* консультування, в ході якого виявляються та накреслюються основні напрями виходу з проблеми, що хвилює особистість.

Науково обгрунтовані та своєчасно застосовані дії держави, центрів соціальних служб для молоді, спеціальних установ, професіоналів та волонтерів, спрямовані на:
• попередження можливих фізичних, психологічних і соціокультурних зіткнень окремих індивідів і груп ризику;
• збереження, підтримання і захист нормального рівня життя і здоров'я людей;
• сприяння молодим людям у досягненні поставлених цілей і розкритті їх внутрішнього потенціалу.

Входження України в новий період продуктивного розвитку всіх сфер соціального життя, відновлення державності, актуалізація багатого культурно-історичного досвіду і відродження традицій національного виховання - все це висуває на перший план проблему соціальної роботи з молоддю, яка за умов існування тоталітарного суспільства втратила соціальне значущі орієнтири. Дефіцит структури особистості, незатребуваність її духовного, емоційного та фізичного потенціалів наклали значний відбиток на можливості соціального розвитку, установки, мотиви, потреби, звички, відчуття повноти життя, здатності до навчання і т. п. Деструктивна динаміка соціалізації деякої частини молоді виявилася у наявності в неї стресових ситуацій, станів напруження, які ведуть до появи помилок у мисленні, соціальних діях, професійній діяльності.

Молодь — це та категорія населення України, яка визначається віком від 15 до 28 років. Вона завжди виступає як одна з продуктивних сил суспільства. Однак за даними статистики, починаючи з 1985 року у більшості областей України утримується чітка тенденція до спаду народжуваності, досить відчутною стає тенденція до старіння населення, особливо у виробничих галузях, від яких у першу чергу залежить можливість виходу України з економічної кризи. Ці негативні явища насторожують, оскільки відомо, що для забезпечення спадкоємності знань, досвіду професійної майстерності, з одного боку, та впровадження нових технологій, виробництв — з іншого, співвідношення молодших і старших вікових груп має бути 20:60; однак зараз воно становить 20:80, що абсолютно не відповідає потребам суспільства.

У соціальний патронаж включені практично всі категорії молоді, яка в тій чи іншій мірі потребують соціальної допомоги, соціальної підтримки, соціального забезпечення та соціальної реабілітації. Такими категоріями є:
працююча молодь
безробітна молодь
діти і молодь, які навчаються
молоді сім'ї
діти і молодь, які мають відхилення у здоров'ї (діти-інваліди і молоді інваліди)
діти і молодь, які мають відхилення у поведінці
молодіжні та дитячі організації й об'єднання
обдаровані діти і молодь
сироти й діти, батьки яких позбавлені батьківських прав
біженці, переселенці.

Соціально-економічні та освітні реформи, що проводились і проводяться у сучасному суспільстві, виявилися неспроможними дати надійні гарантії молоді у вирішенні цілого ряду проблем щодо забезпечення її життєвого та професійного рівнів, оскільки в цих реформах молодіжні програми не отримали належного розвитку. Вихід на нові рівні соціальної роботи вимагає формування духов- ності, прояву активного ставлення особистості до дійсності, поєднання уміння сучасної людини користуватися головним надбанням демократичного суспільства — свободою із формуванням у неї вимогливості до себе.

Важливим питанням сучасною суспільства у вирішенні проблеми соціальної роботи з молоддю е вибір нею системи цінностей, традиційних для українською народу, а також створення власної ієрархії цінностей, що набувають особливою значення в умовах відродження української державності та зміцнення її законодавчої основи.

Головною метою соціальної роботи з молоддю є створення умов для позитивно орієнтованої соціалізації особистості, яка сприяє соціальному розвитку та самореалізації молодих поколінь в інтересах особистості та суспільства. Вона передбачає взаємодію двох пріоритетних аспектів діяльності держави. З одного боку —це надання різних видів соціальної допомоги різним категоріям молоді, що мають в ній потребу; а з іншою — це соціальна профілактика, спрямована на розкриття творчою потенціалу молоді, яка стимулює формування в неї імунітету до різноманітних негативних явищ.

Включаючись у життя суспільства, діти і молодь опановують різні програми життєдіяльності. Перша — це відкрита освітня програма, відображена в офіційних законах, документах, навчальних програмах шкіл, позашкільних закладів, установ і спрямована па набуття особистістю певною досвіду соціальних знань та умінь. Друга — прихована програма соціалізації особистості, зумовлена, частіше од все, характером відносин, що складаються у суспільстві. Саме ця програма, здебільшого, є організаційно нестабільною, вона формує емоційний і духовний світ молоді, її уявлення про себе і про те, що думають про неї інші, хоч суспільне життя передбачає, здебільшого, реалізацію першої програми. Водночас процеси безпосереднього становлення, внутрішнього розвитку особистості, формування її емоційно-вольової сфери залишаються, як правило, поза увагою суспільства і це зумовлює прояв у деякої частини молоді девіантної поведінки.

Соціалізація здійснюється під впливом факторів, які умовно можна поділити на три групи:
1) макрофактори (суспільство, держава, планета/космос);
2) мезофактори (етнокультурні умови, тип поселення, в якому живе і розвивається людина);
3) мікрофактори (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільне сере довищє, релігійні установи, товариство однолітків тощо).

Усі ці фактори різною мірою впливають на кожну конкретну лю дину. Динаміка їх розвитку і впливу залежить від рівня розвитку сусшльства, НТР, індивідуальних якостей особистості. Враховуючи багато рівневість структури соціальною середовища на макрорівні, особливе значення для соціалізації молоді мають:
• спосіб життя, тобто сукупність умов, які забезпечують життєдіяль ність на всіх рівнях розвитку погреб, установок, диспозицій особис тості;
• умови,що забезпечують реалізацію нагальних потреб особистості (екологічних, житлово-побутових);
• умови, що забезпечують самоствердження, самовиявлення особистості на рівні соціальних потреб (професійне становлення, задоволення культурних потреб тощо).

Процес входження особистості в етнокультурні відносини, національну систему виховання та освіти сприяє соціалізації молоді на мезорівні. Об'єднуючи сукупність багатьох елементів, мезорівень забезпечує:
• освітні орієнтації, властиві для суспільства;
• формування культурних цінностей та їх відповідність загально людським;
• збереження і відтворення генофонду нації та розвиїхж її інтелектуального потенціалу.

Мікрорівень — це конкретні умови життя кожної особистості (сім'я, група, колектив), її розвитку в соціально орієнтованих установах, громадських об'єднаннях та організаціях. Соціалізація особистості на мікрорівні забезпечує:
• продуктивні умови спілкування, як домінуючого виду діяльності мо лоді;
• формування соціальною статусу і репутації особистості;
• розвиток нормативно ціннісної системи відносин особистості.

Крім поняття "соціалізації" є ще поняття "асоціалізації особис тости, зумовлене також як об'єктивними, так і суб'єктивними факто рами. Важливішими з них є такі,
• відхід держави від проблем молоді, тобто відсутність законодавчої основи, насамперед правового захисту, умов соціальної, психологіч ної, педагогічної підтримки молоді, оскільки наявність окремих законів;
• недосконалість системи виховних впливів на особистість;
• підвищення "рівня тривожності" фактично кожної сім'ї, що пов'язано з нестабільною економічною ситуацією у країні.

Завдання соціалізації полягають у тому, щоб допомогти молоді зорієнтуватися у суспільному потоці явищ — соціальних, екологічних, енергетичних, інформаційних, комп'ютерних, оволодіти досвідом старших поколінь, зрозуміти своє покликання, визначити своє місце у суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого функціонування в ньому. В процесі соціалізації реалізуеться право на виживання і розвиток, на фізичне і психічне відновлення, на соціальну реінтеграцію жертв зловживання та експлуатації, право на збереження індивідуальності, а також прагнення до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення. Ці процеси відбивають не пасивну адаптацію, а розвиток активного творчого самоствердження у суспільстві, вміння позитивно впливати на процеси гуманізації відносин у ньому.

Нині в Україні соціальна робота з дітьми і молоддю є провідним завданням кількох міністерств, в першу чергу міністерств освіти, охорони здоров'я, сім'ї та молоді, соціального захисту населення, внутрішніх справ. Проте цілісної державної системи, яка б інтегрувала різні аспекти роботи з молоддю, поки що не існує.

Провідними принципами соціальної роботи суспільства з молоддю є положення, закладені в Законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні". Основні з них такі:
• повага до загальнолюдських цінностей, прав людини і народів, історичних, культурних, національних особливостей України, її природи;
• безпосередня участь молоді у формуванні та реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі та молоді зокрема;
• урахування потреб дітей і молоді, співвіднесення їх реалізації з економічними можливостями держави;
• доступність для кожного молодого громадянина соціальних послуг і рівність правових гарантій;
• відповідальність держави за створення умов щодо саморозвитку і само реалізації дітей і молоді;
• єдність зусиль держави, всіх верств суспільства» політичних і громадських організацій, підприємств, організацій, установ та громадян у справі соціального становлення та розвитку дітей і молоді;
• відповідальність кожного молодого громадянина перед суспільством і державою за додержання Конституції, законодавства України.

Ці принципи значною мірою гарантують розвиток законодавчої діяльності держави по забезпеченню різних видів соціальної роботи з дітьми і молоддю» здійснюють вплив на вирішення соціальних питань.

Законодавчі акти суспільства забезпечують:
• соціальну справедливість і вирівнювання соціальних відмінностей у молодіжному середовищі;
• створення і підтримку гарантій соціальної захищеності молоді у суверенному суспільстві, а також тих, хто з нею працює; |
• розвиток дитячих і молодіжних ініціатив, стимулювання соціальної активності дітей і молоді;
• захист державною владою людської гідності і гарантовані зобов'язання щодо забезпечення умов життя і плідної діяльності молоді;
• рівні права всіх категорій дітей і молоді, заборона дискримінації на основі політичних» соціальних, економічних, генетичних, статевих відмінностей;
• охорону шлюбу, сім'ї та материнства;
• свободу вияву дитячих і молодіжних ініціатив, входження їх до ін-ших соціальне значущих організацій;
• створення умов соціальної адаптації дітей і молоді, які потребують спеціально організованого патронажу суспільства.

Таким чином, в епіцентрі соціальної роботи з дітьми і молоддю» незалежно від багаторівневої структури Суспільства і наявності ієрархії цінностей особистості, повинні знаходитися:
• норми, що регулюють діяльність суспілдетва по відношенню до дітей і молоді;
• норми, які визначають обов'язки дітей і молоді по відношенню до держави» людей, до самих себе;
• норми, які виступають у вигляді ідеалів життєдіяльності молодого покоління;
• норми-заборони, що коригують взаємовідносини людини і суспільства на різних рівнях; соціальному, мджособовому та особистісному.

Соціальна робота з дітьми та молоддю базується на точному визначенні сфер та напрямів її здійснення. Серед них провідними є: соціальна профілактика, соціальне обслуговування, соціальні послуги,
соціальна допомога, соціальна реабілітація.

Соціальна профілактика грунтується на виявленні несприятливих психобіологічних умов, психолого-педагогічних факторів які зумовлюють відхилення у психічному і соціальному розвитку дітей, підлітків, молоді, в їхній поведінці, стані здоров'я тощо, а також на організації життєдіяльності та дозвілля молоді.

Зміст соціальної профілактики складають:
- роз'яснення правових норм соціальна значущої діяльності та поведінки;
- ознайомлення з нормативними міжнародними і державними документами, які забезпечують розвиток особистості, рівень освіти, вибір професії;
- надання різним категоріям молоді інформації про можливі наслідки асоціальних дій, нехтування здоровим способом життя, відмова від культурною проведення дозвілля;
- організація заходів по забезпеченню програми позитивної життєдіяльності особистості;
- здійснення системи соціального захисту, різних категорій молоді (забезпечення роботою, навчанням);
- формування відповідальності за можливі наслідки антиправових дій.

Видами та формами соціальної профілактики є:
- організаційно-педагогічні заходи по створенню виховуючого сере-довиїца за місцем проживання дітей і молоді (робота консультаційних пунктів з проблем освіти, виховання, організації, дозвілля, працевлаштування, вибору професії; діяльність кімнат для школярів та молоді по задоволенню культурних, художніх, спортивних, підприємницьких потреб; робота психолога з корекції поведінки молоді й відносин у сім'ї та соціумі; реалізація державних, галузевих програм з профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі - алкоголізму, наркоманії, проституції, правопорушень тощо);
- включення різних соціальних інститутів у процес соціалізації молоді, яке передбачає подолання міжвідомчих бар'єрів в організації профілактичної роботи, створення у мережі соціальних служб умом для прояву соціальних ініціатив, і розвиток молодіжного руху та відродження традицій національного виховання (проведення, масових свят, конкурсів, спортивних змагань, театралізованих дій тощо);
- організація соціально-педагогічної роботи з дітьми із сімей групи ризику (індивідуальна та групова робота з батьками та дітьми, ознайомлення рівних категорій молоді з інформацією про можливі наслідки асоціальних дій, нехтування здоровим способом життя, відмови віл культурного проведення дозвілля);
- розв'язання проблем зайнятості та працевлаштування неповнолітніх і молодих людей завдяки стіюреншо робочих місць для яких категорій в умовах ринкової економіки;
- сприяння різною роду установам освіти, спорту, культури в розгортанні різноманітних форм організації дозвілля молоді (Будинки художньої творчості, Центри художнього виховання, об'єднання за інте ресами, фольклорні свята, конкурси обдарованої молоді, художні виставки, творчі об'єднання і майстерні з декоративно-прикладного мистецтва), спрямованого на відродження української національної культури.

Соціальне обслуговування — це вид соціальної діяльності спеціально уповноважених органів держави, соціальних служб, створений для молоді, об'єднань громадян та інших соціальних інституцій щодо надання безкоштовно чи на пільгових умовах, на компенсаційних або благодійних засадах різноманітних соціальних послуг з метою задоволення духовних, естетичних, моральних, освітніх, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних, матеріальних та інших потреб дітей та молоді.

Основними засадами соціального обслуговування є цілісність і збалансованість як державних, так і громадських й приватних програм, серед яких найважливіше місце займають служби планування сім'ї, працевлаштування молоді, пенсійного забезпечення, соціального страхування на випадок втрати роботи, організація життєдіяльності інвалідів, дітей-сиріт, а також соціально-побутова та гуманітарна допомога інвалідам дитинства, праці, війни, самотнім матерям, які виховують дітей-інвалідів, іншим категоріям молоді, котрі потребують реальної допомоги (закупівля продуктів, прибирання квартири, приготування їжі, супроводження до поліклініки); надання гуманітарної допомоги (їжа, одяг, взуття, медикаменти) дітям і жінкам, а також молодим людям, які змушені покинути сім'ю у зв'язку із жорстоким поводженням; організація роботи благодійних їдалень, соціальних притулків для тимчасового проживання дітей, жінок та молоді, що опинилися у складних життєвих ситуаціях, та осіб, які не мають постійного місця проживання.

Види та форми соціального обслуговування:
- соціально-психологічна експертиза, спрямована на визначення проблем і кризових станів різних категорій молоді, оцінка психолого-педагогічних технологій щодо корекції розвитку особистості;
- консультативно-медична робота, яка включає комплекс заходів щодо інформаційного та медичного обслуговування молоді, створення позитивно спрямованої програми життєдіяльності особистості;
- соціальна просвіта, яка передбачає підвищення загальнокультурно-го рівня розвитку різних категорій молоді, умови включення її у соціальне життя, засвоєння та оволодіння його цінностями;
- психолого-педагогічна корекція, основним завданням якої е здійснення заходів щодо попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі, утруднень у спілкуванні та міжгрупових взаєминах, формування адекватної соціально значущої діяльності.

Соціальні послуги — це комплекс дій держави, відповідних громадських і приватних організацій, спрямованих на створення і підвищення умов життєдіяльності молоді, можливостей її само-реалізації, на реалізацію особистісних, політичних, соціальних і культурних прав молодої людини. Надання соціальних послуг грунтується на різних формах власності, які забезпечують вільний доступ до видів і рівнів соціальних послуг.

Види соціальних послуг:
• обов'язкова — передбачає здійснення матеріального забезпечення громадян згідно з діючими законодавчими актами і включає всі види соціального страхування: пенсійне, медичне, страхування на випадок  безробіття;
• постійна — гарантована існуванням, мережі соціальних служб у державі, спрямованих на вирішення різного роду соціальних, економічних, психологічних, культурних, правових та інших проблем молоді;
• тимчасова — пов'язана з необхідністю задоволеная потреб оорбисн птості в отриманні інформації, консультацій, організації життєдіяльності та дозвілля;
• платна — визначається характером соціальної дисфункції, статусом, віком особистості та іншими характеристиками державних, громадських та приватних закладів соціального профілю.
• безкоштовна — спрямована на реалізацію державних соціальних послуг або громадських і приватних організацій, установ та осіб, які Здійснюють благодійну діяльність.

Зміст соціальних послуг складають:
- соціально-педагогічна робота з підлітками і молоддю з відхиленнями у поведінці; соціально-медична, психолого-педагогічна робота з тими, хто від чув на собі жорстокість, насильство;
- соціально-правовий, психолого-педагогічний захист прав та інтересів дітей, молоді;
- роз'яснення пільг молодим сім'ям, жінкам, неповнолітнім, молоді, дітям із неповних родин;
- формування правової свідомості в родині, відповідального ставлення до своїх батьківських функцій у розведених та осіб, які не були у шлюбі;
- надання соціально-правової допомоги сиротам, інвалідам, а також сім'ям інвалідів, що мають неповнолітніх дітей, малозабезпеченим сім'ям з групи ризику;
- надання всіх видів соціальної допомоги дітям і молоді, які стали жертвями екологічних і технологічних катастроф; тим, які потрапили в інші екстремальні ситуації (біженці, переселенці) тощо.
- соціальний патронаж молоді, яка має відхилення у фізичному ро звитку: інваліди, особи, які пройшли курс лікування від алкоголізму, наркоманії й токсикоманії;
- індивідуальна робота з попередження та позбавлення шкідливих звичок (пияцтва, куріння, вживання наркотиків, малорухливого способу життя та ін.), підготовка підлітків і молоді до створення сім'ї та народження дитини, профорієнтація молоді з урахуванням стану її здоров'я за оригінальними ефективними методиками, у тренажерних кабінетах для юнаків та дівчат, кабінетах ЛФК.

Соціальна допомога (підтримка) — це вид соціальної діяльності спеціально уповноважених органів держави, спрямованої на підтримання системи гарантованого державою рівня матеріального забезпечення дітей і молоді та багатодітних сімей з урахуванням їх матеріального та фізичного стану, складу сім'ї, віку, здоров'я, участі в суспільному та іншому виробництві. Це допомога окремим людям, соціальним групам або верствам населення з метою задоволення потреб, необхідних для нормальної життєдіяльності в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації, а також створення умов для самореалізації.

Надання суспільством соціальної допомоги індивіду — головня характеристика соціально-педагогічної діяльності і соціальної терапії. Взаємозв'язок соціально-педагогічної діяльності та соціальної терапії випливає зі спільності їх кінцевих цілей — допомогти людині подола ти її повсякденні життєві труднощі. Ця діяльність спирається на виявлення та "діагностування" проблем, структурування та перетворення повсякденних поведінкових і діяльнісних моделей і, в разі необхідності, — на їх корекцію. На відміну від безпосередньої допомоги (нагодувати, одягнути тощо) соціальна допомога виявляється пере важно як "допомога з метою вироблення навичок самодопомоги". Вона передбачає, що особистість сама навчиться допомагати собі, розв'язуючи численні проблеми, і долати труднощі та невдачі в житті, зміцнювати свій дух.

У тому випадку, коли використовується поняття "соціальна терапія", мається на увазі соціально-педагогічна діяльність в умовах дефіциту, який позначається на особистості дитини, дорослого, на їх поведінці. У загальному вигляді соціальні дефіцити можна поділити на дві групи, дефіцит в умовах життя (відсутність сім'ї; невиконання батьками своїх функцій; входження у неприйнятні суспільством об'єднання) і дефіцит взаємодії особистості (дитини) із суспільством (батьками, групами, соціальними інститутами). Соціально-педагогічна діяльність з метою компенсації (соціальної терапії) названих дефіцитів має характер санкцій і допомоги. Функцію допомоги виконують заклади, створені для соціальне незахищених дітей і дорослих, спеціалізовані виховні заклади, заклади для лікування від наркоманії та алкоголізму. У цій діяльності реалізуються такі підходи;
• корекція відхилень у поведінці на основі індивідуально-диференційованого підходу;
• введення в практику роботи психолого-педагогічного інструментарію з метою вивчення особливостей поведінки особистості, її близького оточення, в тому числі емпіричних ознак, що характеризують ступінь соціальної дезадаптації;
• надання кваліфікованої допомоги у формуванні системи взаємин, виробленні моральних цінностей, що сприяють природній соціалізації;
• використання методів психоконсультативної та психотерапевтичної роботи з підлітками по полегшенню соціальної ситуації, розв'язанню побутових, шкільних конфліктів, корекції педагогічної позиції бать ків, учителів стосовно даного учня.

Зміст соціальної допомоги полягає у цільовій реалізації програм центрів соціальних служб для молоді; робота з сім'єю, розв'язання конфліктів у відносинах між подружжям, стосунках із дітьми/ вирішення проблем освіти, працевлаштування, організації культурно-дозвільної діяльності, охорони здоров'я.

Основні напрями соціальної допомоги:
- підтримка життєвого рівня молоді;
- надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної під-тримки малозабезпеченій частині молоді, молодій сім'ї, яка виховує дітей;
- матеріальне забезпечення у разі тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника;
- реалізація заходів діючої системи соціального забезпеченні;
- створення умов щодо розвитку творчого потенціалу особистості, державної підтримки інтелектуальної еліти та обдарованої молоді;
- захист прав працездатної молоді у сфері праці в умовах різних форм власності;
- вплив, гцо визначається соціальною допомогою і соціальним захистом людей, які їх потребують через соціальну незахищеність, хворобу, соціальні дисфункції або інші соціальні причини.

Соціальна реабілітація — це вид соціальної діяльності спеціально уповноважених органів держави, соціальних служб для молоді, об'єднань громадян та інших соціальних інституцій, спрямованої на здійснення системи оргаїгізаційних, економічних, правових, культурних, освітніх, лікувальних, оздоровчих та інших соціальних заходів щодо відновлення фізичного стану, честі, гідності, прав і свобод дітей та молоді.

Зміст соціальної реабілітації полягає у:
- реконструкції соціокультурного оточення з різними категоріями молоді, допомозі у спілкуванні та навчанні, цілеспрямованій соціально-психологічній роботі з близькими та родичами;
- допомозі у професійному самовизначенні, направленні на роботу;
- організації дозвілля і спілкування;
- виявленні творчих здібностей;
- охороні прав молоді;
- медичному, педагогічному, психологічному патронажі;
- створенні позитивної громадської думки щодо багатоаспектності проблем молоді.

Напрямами соціальної реабілітації є виконання державних програм соціальної адаптації сиріт, які повернулися з місць позбавлення волі; соціалізації дівчат-підлітків, які залишилися без піклування батьків; соціальної та психологічної адаптації сиріт-інвалідів; соціально-педагогічного захисту учасників навчально-виховного процесу в контексті Державної національної програми "Освіта" (Україна XXI століття).

Видами та формами соціальної реабілітації є:
- розробка правових та організаційних основ системи обстежещц та лікування;
- превентивна робота з проблем пияцтва, алкоголізму, вживання, тютюну серед молоді, - пропагандистські заходи щодо міжнародних свят, Всесвітніх днів без тютюну (програма ВООЗ), алкоголю, наркотиків; - соціальна реабілітація та адаптація безробітних, емігрантів, людей, які змушені змінити своє місце проживання (сприяння в отриманні пільг, постійного житла, працевлаштування, перекваліфікація та влаштування на роботу за новою спеціальністю тощо), допомога інвалідам, пенсіонерам, жінкам, які мають дітей, підліткам — усім тим, хто бажає зайнятися виробничою працею (сприяння у створенні кооперативів, малих підприємств, в укладанні трудових угод про роботу вдома і т. д.), сім'ям, які мають несприятливі соціально-правові умови, колишнім вихованцям дитячих будинків та шкіл-інтернатів, які не мають батьків або залишилися без їхньої опіки, на початковому етапі самостійного життя і до досягнення матеріальної незалежності (сприяння в отриманні матеріальної допомоги, житла, майна по спадщині, у працевлаштуванні або продовженні навчання); організація роботи відділень соціальної реабілітації.

Крім указаних вище термінів і понять, Що характеризують сучасну соціальну роботу та соціальну педагогіку, використовується ряд інших, які доповнюють зміст та організацію практичної діяльності суспільства. Цими поняттями є:

Опіка і піклування — вид соціальних послуг спеціально упов новажених органів держави, соціальних служб для молоді і громадян, спрямованої на виховання неповнолітніх, які внаслідок смерті батьків чи позбавлення батьківських прав, хвороби та з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також повнолітньої молоді яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права і виконувати покладені на неї обов'язки.

Спеціаліст із соціальної роботи — соціальний працівник або соціальний педагог, зайнятий у сфері соціальної роботи, освітньо-виховної, культурно-дозвільної діяльності, який має спеціальну освіту, спеціальність, кваліфікацію, знання та досвід соціальної роботи з окремими групами людей, в тому числі дітьми, молоддю, людьми похилою віку, сиротами, інвалідами і хворими тощо.

Діти — соціальна група неповнолітніх громадян, які не досягли 15-річного віку й забезпечуються системою матеріальних та інших соціальних пільг, компенсацій, допомоги, гарантій, пов'язаних із віком, в інтересах яких здійснення окремих прав передбачається їх законними представниками внаслідок їх неповної фізичної зрілості (на яких розповсюджується особливий правовий статус), із особливим режимом реалізації і захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних, екологічних, культурних та інших прав і свобод.

Молодь — неповнолітні (з 15 до 18 років) та повнолітні (віком І до 28 років), які потребують спеціального соціального забезпечення, І допомоги, обслуговування та іншого соціального захисту. Соціальна молодіжна політика — система пріоритетних державних та ініціативно-громадських заходів і дій, спрямованих на створення належних правових, економічних, організаційних та інших умов, які забезпечують реалізацію можливостей дітей та молоді у різних сферах суспільного життя, розвитку їх ініціативи та активності й гарантують захист громадянських, політичних, соціальних, екологічних, економічних та інших прав і свобод.

Соціальні служби — спеціально уповноважені державні, гро-мадські, інші соціальні установи, організації та спеціалізовані підрозділи, які здійснюють будь-які види соціальної діяльності, спрямовані на допомогу дітям та молоді.

Соціальна експертиза — вид науково-практичної діяльності соціальних служб або соціальних працівників, яка грунтується на соціальному дослідженні, аналізі та оцінці різних соціальних явиїц, обставин, поведінки дітей і молоді; здійснення функцій у сфері соціальної діяльності з метою підготовки обгрунтованих висновків для прийняття відповідних соціальних рішень уповноваженими особами.

Соціальне середовище — сукупність соціальних чи соціально-природних умов, обставин і ситуацій, що впливають на формування свідомості та поведінки дітей і молоді й зумовлюють здійснення відповідної діяльності соціальних служб.
Соціальна поведінка — система активних чи пасивних установок і вчинків дітей і молоді у конкретних соціальних умовах, що узгоджується із соціальними традиціями, моральними, етичними, правовими та іншими соціальними нормами, вимогами і правилами.

Соціально-молодіжна орієнтація — сфера суспільної чи приватної діяльності, спрямованої на підтримку розвитку та становлення дітей і молоді, надання їм соціальної допомоги, послуг, лікування, сприяння їм в реалізації ними громадянських, політичних, економічних, екологічних культурних та інших соціальних прав і свобод.

Соціальна молодіжна ідеологія — система офіційно проголошених положень, принципів, поглядів, які передбачають основні на
прями здійснення соціфльної роботи з дітьми і молоддю, засоби за безпечення реалізації та захисту їх прав, законних інтересів і свобод.

Соціальне виховання — система соціально-педагогічних, культурних, сімейно-побутових та інших заходів, спрямованих на оволодіння та засвоєння дітьми і молоддю загальнолюдських і спеціальних знань, соціальною досвіду з метою формування у них сталих ціннісних орієнтацій та адекватної соціальне спрямованої поведінки.

Соціальна освіта — діяльність спеціально уповноважених освітніх закладів та установ, спрямована на гармонійне формування дітей та молоді, розвиток їх природних обдарувань, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, Іцо сприяє свідомій та активній участі у суспільно-економічному, політичному, культурному та інших сферах суспільного життя.

Соціальний захист дітей і молоді — система, соціально-правових заходів і гарантій, які забезпечують реалізацію та охорону законних прав і свобод дітей та молоді.

Основними напрямами наукових досліджень у соціальній педагогіці є:
- соціально-педагогічні основи формування особистості, її відповідальності за збереження життя, природи, культури; моральні норми та цінності як основа соціалізації особистості:
- соціально-педагогічний патронаж різних категорій населення: дітей, молоді, людей похилого віку; зміст, форми, методи та прийоми соціально-педагогічної підтримки;
- соціально-педагогічні фактори розвитку дитячо-підліткових та молодіжних ініціатив: історія, сучасний стан та перспективи розвитку;
- педагогічна анімація: розвиток особистості у загальнолюдському та національному культурному контексті, способи організації культурно-дозвільної діяльності в соціумі;
- соціально-педагогічні умови формування особистості у різних видах соціальне значущої діяльності: громадсько-політичної, морально-естетичної, фізкультурно-спортивної, художньо-творчої;
- проблеми шкільної соціальної педагогіки: структурний та порівняльний аналіз навчально-виховних систем і моделей соціалізації дітей, підлітків, старшокласників;
- шкільна валеологія: зміст, форми та методи організації здорового способу життя учнів різного віку;
- проблеми статево-рольової соціалізації особистості, форми і методи роботи у сімейно-побутовому середовищі, за місцем проживання, у позашкільних закладах та центрах дитячої творчості;
- соціально-педагогічні аспекти профілактики девіантної поведінки учнів
різного віку; профілактика негативних явищ у молодіжному середо-вищі: алкоголізму, проституції, наркоманії, СНІДу;
- соціально-педагогічна підтримка дітей-інвалідів, сиріт, дітей, які залишилися без опіки дорослих;
- основи соціально-педагогічного консультування у школі, сім'ї, мікрорайоні;
- багатоступенева підготовка соціальних педагогів та спеціалістів із со ціальної роботи.

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ
Соціальна педагогіка, соціалізація, соціальне середовище, соціальна ситуація, соціальна адаптація, ідентифікація, інтеріоризація, екстеріоризація, макро-мезо-мікрофактори, агогіка, герогіка, андрагогіка, віктимологія.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Що є предметом соціальної педагогіки?
2. Доведіть залежність соціального формування особистості від історичного, соціального, культурного потенціалу суспільства.
3. У чому виявляється взаємозв'язок двох сторін соціального формування особистості (соціалізація особистості та цілеспрямована репродукція повноцінних членів суспільства)?
4. В яких напрямах ви будете здійснювати вивчення соціально-педагогічного досвіду роботи сучасної школи?

ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ
Доведіть залежність розвитку підструктури соціальної педагогіки від її завдань і категорій.

Література
1. Битинас Б. Процесс воспитания. Приобщение к ценностям. — М., 1995.
2. Вульфов Б. 3., Семенов В. Д. Школа и социальная среда: вза-имодействие, — М, 1981.
3. Соціальна педагогіка/соціальна робота (понятійно-термінологічний словник) / За заг. ред. І. Д. Звєревої. — К.: Етносфера, 1994.
4. Социальная педагогика: теория и методика, опьгг исследова-ния. — Свердловск, 1989.
5. Беличева С. А. Служба социальной защиты семьи и детства// Педагогика, — 1992 — № 7—8.
6. Беличева С. А. Школа-микрорайон — предмет психолого-педагогичсского исследования // Педагогика, — 1991. — № 2,
7. Бочарова В. Г. Социальная служба: состояние и тенденции раз-вития // Педагогика, — 1992, — № 3-4.
8. Гордин Л. Ю. Воспитание и социализация // Педагогика. — 1991. - № 2.
9. Гуров В. Н. Семья и школа — деятельность, взаимоотношения // Педагогика. — 1991, — № 2.
10. Гурова Р. Г. Социологические проблеми воспитания. — М.: Педагогика, 1981. — 176с.
11. Концепція позакласної виховної роботи в загальноосвітній школі // Рідна школа. — І991. — № 6.
12. Концепция воспитания учащейся молодежи в современном обществе // Народное образование. — 1991. — № 1.
13. Киричук О. В. Формування в учнів активної життєвої пози ції. — К.: Рад. шк. — 1983. — 136 с
14. Краткий психологический словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского и М. Г. Ярошевского. — М.: Политиздат, 1985.
15. Семенов В. Д. Взаимодействие школы и социальной среды. —М.: Педагогика. — 1986. — 112с.
16. Социология. — М.: Мысль. — 1990. — 446с.
17. Харчев А. Г. Социология воспитания. — М: Политиздат, 1990.
18. Коваль Л., Звєрєва І., Хохлєнков І. Проблеми соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні // Вісник Київського університету. Серія "Соціологія. Психологія. Педагогіка": Вип. 2. — К., І996. — С 175-189.

  1   2   3


Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации