Салов В.О. Основи педагогіки вищої школи - файл n3.doc

приобрести
Салов В.О. Основи педагогіки вищої школи
скачать (1099.3 kb.)
Доступные файлы (12):
n1.doc530kb.03.10.2003 22:14скачать
n2.doc34kb.21.12.2002 12:22скачать
n3.doc372kb.22.12.2002 07:56скачать
n4.doc304kb.22.12.2002 08:08скачать
n5.doc764kb.22.12.2002 08:31скачать
n6.doc738kb.22.12.2002 08:33скачать
n7.doc742kb.22.12.2002 09:17скачать
n8.doc718kb.21.12.2002 15:13скачать
n9.doc657kb.21.12.2002 16:53скачать
n10.doc233kb.21.12.2002 16:59скачать
n11.doc29kb.21.12.2002 17:02скачать
n12.doc20kb.21.12.2002 17:04скачать

n3.doc


ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ





1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИЩОЇ ОСВІТИ


Вища освіта

Завдання системи вищої освіти

Освітні рівні

Освітньо-кваліфікаційні рівні

Напрями, спеціальності та спеціалізації

Кваліфікація

Вищий навчальний заклад

Ліцензування та акредитація

Суб’єкти навчально-виховного процесу

Педагогічні та науково-педагогічні працівники


1.1. Вища освіта

Вища освіта – це рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного і цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті та завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

В Україні підготовка фахівців з вищою освітою, які відповідатимуть потребам суспільства в сучасних умовах, забезпечується ступеневою системою освіти (рис. 1.1). У вищих навчальних закладах реалізується модель вищої професійної освіти, що націлена на підготовку особи до виконання професійної роботи на певних посадах (у відмінності від західної моделі, за якою вищі навчальні заклади реалізують професійно спрямовані освітні програми).

Основні завдання системи вищої освіти:

Освітні рівні вищої освіти (неповна вища освіта, базова вища освіта, повна вища освіта) – це характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню.
О
світньо-кваліфікаційний рівень
вищої освіти (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) – характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов'язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.

Рівень професійної діяльності – характеристика професійної діяльності за ознаками опанування особою певної сукупності умінь та знань. У сфері праці розрізняють наступні рівні професійної діяльності:

Молодший спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту.

Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні й спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.
Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань і обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань і обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.

Переліки напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців з вищою освітою за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, та зразки документів про здобуття освіти і певної кваліфікації та порядок їх видачі затверджує Кабінет Міністрів України. Напрями підготовки об’єднують декілька спеціальностей. Програми підготовки бакалаврів кожного напряму мають спільну нормативну частину підготовки. Чинним є перелік напрямів та спеціальностей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 р. №507.

Спеціальність – категорія, що характеризує:

Кваліфікація – здатність особи виконувати завдання та обов’язки відповідної роботи (кваліфікація вимагає певного освітньо-кваліфікаційного рівня і визначається через назву професії).

Вищі навчальні заклади мають право визначати спеціалізації спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, спеціаліста та магістра. Назви спеціалізацій за спеціальностями відображають відмінності у засобах, умовах та продуктах діяльності в межах спеціальності.

Післядипломна освіта – спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь та навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня і практичного досвіду.

Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає:




Особа, яка пройшла перепідготовку та успішно пройшла державну атестацію, отримує відповідний документ про вищу освіту.

Особа, яка успішно пройшла стажування або спеціалізацію чи розширила профіль (підвищила кваліфікацію), отримує відповідний документ про післядипломну освіту.
1.2. Вищий навчальний заклад

Вищий навчальний заклад (ВНЗ) – освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання і професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову і науково-технічну діяльність.

Вищий навчальний заклад державної форми власності – ВНЗ, заснований державою, що фінансується з державного бюджету і підпорядковується Міністерству освіти і науки України (МОН України) або галузевим міністерствам;

Вищий навчальний заклад, що перебуває у власності Автономної Республіки Крим, – ВНЗ, заснований органами влади Автономної Республіки Крим, що фінансується з бюджету Автономної Республіки Крим і підпорядкований органам влади Автономної Республіки Крим.

Вищий навчальний заклад комунальної форми власності – ВНЗ, заснований місцевими органами влади, що фінансується з місцевого бюджету і підпорядкований місцевим органам влади.

Вищий навчальний заклад приватної форми власності – ВНЗ, заснований на приватній власності і підпорядкований власнику (власникам).

Основна мета діяльності ВНЗ – забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України.

Головні завдання ВНЗ:


Правовий статус вищого навчального закладу

Вищий навчальний заклад є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Вищий навчальний заклад згідно із законом може виступати засновником (співзасновником) інших юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність відповідно до напрямів навчально-науково-виробничої діяльності ВНЗ.

Акредитовані вищі навчальні заклади у встановленому порядку можуть створювати навчальні та навчально-науково-виробничі комплекси, які є добровільними об'єднаннями. Усі учасники комплексу зберігають статус юридичних осіб.
Рівень акредитації та тип вищого навчального закладу. Рівень акредитації – рівень спроможності ВНЗ певного типу провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Установлюються такі рівні акредитації вищих навчальних закладів:

Рівень акредитації ВНЗ встановлює МОН України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В
%
ідповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів (рис. 1.2):

Можуть створюватися класичні та профільні (аграрні, авіаційні, гірничі, економічні, культурологічні, медичні, мистецькі, педагогічні, технічні, технологічні тощо) університети;

Державному ВНЗ четвертого рівня акредитації відповідно до законодавства може бути надано статус національного вищого навчального закладу.

Національному ВНЗ за рішенням Кабінету Міністрів України може бути надано повноваження:

Структурні підрозділи. Структурними підрозділами ВНЗ третього та четвертого рівнів акредитації є кафедри, факультети, інститути, філії, бібліотека тощо.

Кафедра – базовий структурний підрозділ ВНЗ (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну та методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом. Кафедра створюється рішенням Вченої ради ВНЗ за умови, якщо до її складу входить не менше ніж п'ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менше ніж три з яких мають науковий ступінь або вчене звання.

Факультет – основний організаційний та навчально-науковий структурний підрозділ ВНЗ третього та четвертого рівнів акредитації, що об'єднує відповідні кафедри і лабораторії. Факультет створюється рішенням Вченої ради ВНЗ за умови, якщо до його складу входить не менше ніж три кафедри і на ньому навчається не менше ніж 200 студентів денної форми навчання.

Структурними підрозділами ВНЗ першого та другого рівнів акредитації є відділення і предметні (циклові) комісії.

Відділення – структурний підрозділ, що об'єднує навчальні групи з однієї або кількох спеціальностей, методичні, навчально-виробничі та інші підрозділи. Відділення створюється рішенням керівника ВНЗ, якщо на ньому навчається не менше ніж 150 студентів.

Предметна комісія - структурний навчально-методичний підрозділ, що проводить виховну, навчальну та методичну роботу з однієї або кількох споріднених навчальних дисциплін. Предметна (циклова) комісія створюється рішенням керівника ВНЗ за умови, якщо до її складу входить не менше ніж три педагогічних працівники.

Філія – відокремлений структурний підрозділ, що створюється з метою забезпечення потреб у фахівцях місцевого ринку праці та наближення місця навчання студентів до їх місця проживання.

Філію очолює директор, який призначається у порядку, встановленому статутом ВНЗ.

Структурними підрозділами ВНЗ четвертого рівня акредитації можуть бути наукові, навчально-наукові, науково-дослідні та науково-виробничі інститути.

Можуть створюватися:




Вищий навчальний заклад може мати у своєму складі підготовчі відділення (підрозділи), підрозділи перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, лабораторії, навчально-методичні кабінети, комп'ютерні та інформаційні центри, навчально-виробничі, творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, спортивні комплекси, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законодавством.
1.3. Концепція освітньої діяльності вищого навчального закладу

Концепція освітньої діяльності ВНЗ є складовою його статуту, який затверджує МОН України. Як приклад нижче подана концепція освітньої діяльності Національного гірничого університету.
Цілі, принципи та цільові програми освітньої діяльності Національного гірничого університету (далі Університет) відповідають концептуальним ідеям національної Доктрини розвитку освіти, Закону України Про освіту», Закону України «Про вищу освіту», Державної національної програми «Освіта» («Україна XXI століття»).

Цілі освітньої діяльності:

Освітня діяльність базується на принципах:

Цільові програми діяльності та засоби реалізації

Кадрове забезпечення основних галузей промисловості та сфери послуг через:

Національне виховання через:

Забезпечення рівного доступу до здобуття освіти через:

Створення системи безперервної освіти через:

Підготовка студентства до життєдіяльності в інформаційному суспільстві через:

Поєднання освіти і науки через:

Моніторинг та використання зарубіжного досвіду через:

Кадрове забезпечення навчального процесу через:

Концепція освітньої діяльності доповнюється та деталізується концепціями освітньої діяльності інститутів, факультетів, кафедр, інших підрозділів Університету.

1.4. Ліцензування освітньої діяльності, акредитація напрямів, спеціальностей та вищих навчальних закладів

Освітня діяльність на території України здійснюється вищими навчальними закладами на підставі ліцензій, які видаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ліцензування освітньої діяльності ВНЗ здійснюється перед початком підготовки фахівців за напрямом, спеціальністю.

Ліцензування – процедура визнання спроможності ВНЗ певного типу розпочати освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Міністерство освіти і науки України на підставі заяви ВНЗ про проведення ліцензійної експертизи у двомісячний термін приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі.

Обов’язковою умовою видачі ліцензії вищим навчальним закладам є наявність у них необхідної матеріально-технічної, науково-методичної та інформаційної бази, бібліотеки, науково-педагогічних кадрів за нормативами, що встановлює МОН України.

Вищому навчальному закладу, що успішно пройшов ліцензійну експертизу, видається ліцензія на освітню діяльність, як правило, на термін завершення циклу підготовки фахівців за напрямом, спеціальністю, але не менше ніж на три роки. Продовження терміну дії ліцензії здійснюється у порядку, встановленому для її одержання. З дня прийняття рішення про ліквідацію ВНЗ видана ліцензія втрачає чинність.

Вищі навчальні заклади, що мають ліцензії, вносяться МОН України до Державного реєстру вищих навчальних закладів.

Наприкінці терміну дії ліцензії через процедуру акредитації визначається відповідність рівня підготовки фахівців за ліцензованими спеціальностями.

Акредитація – процедура надання вищому навчальному закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.
Акредитація спеціальності проводиться після (або в період) закінчення терміну навчання.

Вищий навчальний заклад не має права видавати документ про вищу освіту державного зразка з неакредитованих спеціальностей чи напрямів.

Акредитація проводиться з ініціативи ВНЗ за його заявою. Навчальний заклад, який заявив про акредитацію спеціальності, подає в МОН акредитаційну справу, яка містить:

Акредитаційна справа готується випускаючими кафедрами і розглядаються на Вченій раді вузу. Звіт підписується завідуючим випускаючої кафедри, а справа в цілому - керівником вузу.

Після одержання акредитаційної справи МОН проводить її попередню експертизу та, за умови відповідності нормативно-правовим актам, формує експертну комісію, яка проводить акредитаційну експертизу діяльності за заявленою до акредитації спеціальністю безпосередньо у ВНЗ.

За результатами акредитаційної експертизи експертна комісія МОН готує мотивований висновок про можливість акредитації спеціальності та подає його до експертної ради ДАК.

Експертна рада ДАК проводить аналіз матеріалів акредитаційної cправи і висновку експертної комісії і виносить пропозиції на засідання ДАК, який приймає рішення про акредитацію або відмову від акредитації.

Навчальному закладу в акредитації спеціальності відмовляється у разі, коли:

У разі негативного рішення ДАК повторне проведення акредитації можливе за умови усунення недоліків, але не раніше ніж через рік після прийняття такого рішення.

Рішення МОН з питань акредитації можуть бути оскаржені до суду.

Вищі навчальні заклади, що успішно пройшли акредитацію спеціальності, отримують сертифікат про акредитацію, термін дії якого не може перевищувати 10 років. Продовження терміну дії сертифікату здійснюється у порядку, встановленому для його одержання.
1.5. Суб’єкти навчально-виховного процесу

Особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, є студенти (слухачі), курсанти, екстерни, асистенти-стажисти, інтерни, клінічні ординатори, здобувачі, аспіранти (ад’юнкти) та докторанти.

Студент (слухач) – особа, яка в установленому порядку зарахована до ВНЗ і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Курсант – особа, яка в установленому порядку зарахована до військового ВНЗ і навчається з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Екстерн – особа, яка в установленому порядку зарахована до ВНЗ, має відповідний освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень і навчається за екстернатною формою навчання з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.
Асистент-стажист – особа, яка має повну вищу освіту та освітньо-кваліфікаційний рівень магістра або спеціаліста, навчається в асистентурі-стажуванні ВНЗ мистецького профілю з метою удосконалення творчої майстерності.

Інтерн – особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста медичного або фармацевтичного спрямування, навчається з метою отримання кваліфікації лікаря або провізора певної спеціальності відповідно до переліку лікарських або провізорських посад.

Клінічний ординатор – особа, яка має повну вищу освіту та освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста або магістра медичного спрямування та кваліфікацію лікаря певної спеціальності відповідно до переліку лікарських посад, навчається з метою поглиблення професійних знань, підвищення рівнів умінь та навичок лікаря-спеціаліста.

Здобувач – особа, яка прикріплена до аспірантури або докторантури ВНЗ або наукової установи і готує дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук без навчання в аспірантурі, або особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і готує дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора наук без перебування в докторантурі.

Аспірант (ад’юнкт) – особа, яка має повну вищу освіту та освітньо-кваліфікаційний рівень магістра або спеціаліста, навчається в аспірантурі (ад’юнктурі) ВНЗ або наукової установи для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Докторант – особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і зарахована до докторантури для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук.

Права суб’єктів навчально-виховного процесу. Студенти, курсанти, екстерни, асистенти-стажисти, інтерни, клінічні ординатори, здобувачі, аспіранти та докторанти ВНЗ мають гарантоване право на:

Студенти ВНЗ, які навчаються за денною формою навчання, мають право на пільговий проїзд у транспорті, а також на забезпечення гуртожитком у порядках, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Студенти ВНЗ мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства.

Обов’язки суб’єктів навчально-виховного процесу. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, зобов’язані:



1.6. Педагогічні та науково-педагогічні працівники

Посади педагогічних і науково-педагогічних працівників можуть обіймати особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку.

Основні посади педагогічних працівників ВНЗ першого та другого рівнів акредитації:

Основні посади науково-педагогічних працівників ВНЗ третього та четвертого рівнів акредитації:

На посади науково-педагогічних працівників обираються за конкурсом, як правило, особи, які мають наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури.

Статутом ВНЗ може бути встановлено додаткові вимоги до осіб, які приймаються на посади науково-педагогічних працівників.

Педагогічні працівники призначаються на посаду керівником ВНЗ. Педагогічні працівники кожні п’ять років проходять атестацію. За результатами атестації визначається відповідність працівників займаній посаді, присвоюються категорії, педагогічні звання.

Позитивне рішення атестаційної комісії може бути підставою для підвищення за посадою, а негативне – підставою для звільнення педагогічного працівника з посади у порядку, встановленому законодавством.

Порядок атестації педагогічних працівників встановлюється МОН України.

Перелік кваліфікаційних категорій і педагогічних звань педагогічних працівників, порядок їх присвоєння визначаються Кабінетом Міністрів України.

Права педагогічних та науково-педагогічних працівників:

Педагогічні та науково-педагогічні працівники відповідно до закону мають право на:

Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають і інші права, передбачені законами та статутом ВНЗ.

Обов'язки науково-педагогічних працівників. Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані:


1.7. Підсумки

Вища освіта – це рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті та завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Завдання системи вищої освіти – підготовка фахівців до наступної професійної діяльності, відтворення, розвиток і передача новим поколінням досягнень науки, техніки та культури, формування гуманістичних світоглядних принципів.

Підготовка фахівців із вищою освітою в Україні забезпечується ступеневою системою.

Освітні рівні вищої освіти – неповна вища освіта, базова вища освіта, повна вища освіта.

Освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти – молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Напрями та спеціальності підготовки фахівців затверджує Кабінет Міністрів України. Напрями підготовки об’єднують декілька спеціальностей. Програми підготовки бакалаврів кожного напряму мають спільну нормативну частину підготовки.

Вищий навчальний заклад – освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Статус вузу – І, ІІ, ІІІ i IV-й рівень акредитації визначає право реалізувати програми підготовки молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів і магістрів відповідно.

Мета діяльності вищого навчального закладу – забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України.

Ліцензування – процедура визнання спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Акредитація – процедура надання вищому навчальному закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Суб’єкти навчально-виховного процесу – студенти (слухачі), курсанти, екстерни, асистенти-стажисти, інтерни, клінічні ординатори, здобувачі, аспіранти (ад’юнкти) та докторанти.

Педагогічну діяльність у вищих навчальних закладах І і ІІ-го рівнів акредитації здійснюють педагогічні працівники, у вищих навчальних закладах ІІI і IV-го рівнів акредитації та закладах післядипломної освіти – науково-педагогічні працівники – асистент, викладач, старший викладач, директор бібліотеки, науковий працівник бібліотеки, доцент, професор, завідуючий кафедрою, декан, проректор, ректор.

Учасники навчально-виховного процесу повинні дотримуватись відповідних обов’язків і мають визначені права.
1.8. Завдання до самоконтролю

1.8.1. Дайте визначення поняття “вища освіта”.

1.8.2. Перелічіть основні завдання системи освіти.

1.8.3. Дайте визначення понять “освітні рівні вищої освіти” та “освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти”.

1.8.4. Дайте визначення поняття “рівень професійної діяльності” та його видів.

1.8.5. Приведіть ознаки освітньо-кваліфікаційних рівнів “молодший спеціаліст”, “бакалавр”, “спеціаліст”, “магістр”.

1.8.6. Поясніть шифр спеціальності, якої Ви навчаєтесь.

1.8.7. Розкрийте поняття “вищий навчальний заклад”.

1.8.8. Приведіть ознаки та класифікуйте вищі навчальні заклади за статусом і типом.

1.8.9. Перелічите повноваження національного вищого навчального закладу.

1.8.10. Сформулюйте мету та завдання діяльності вищого навчального закладу.

1.8.11. Перелічте основні структурні підрозділи вищого навчального закладу.

1.8.12. Дайте визначення процедур “ліцензування” та “акредитація”.

1.8.13. Перелічте ознаки акредитованого вищого навчального закладу.

1.8.14. Перелічте суб’єктів навчально-виховного процесу.

1.8.15. Сформулюйте основні права та обов’язки суб’єктів навчально-виховного процесу.

1.8.16. Перелічте посади педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів.

1.8.17. Сформулюйте основні права та обов’язки педагогічних та науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів.









Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации