Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота: Теорія і практика - файл n1.doc

приобрести
Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота: Теорія і практика
скачать (3007 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc3007kb.13.09.2012 15:56скачать

n1.doc

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   27

2.4. Соціальна робота в системі освіти


Освіта — основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку держави і суспільства.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими кадрами.

Певні соціальні процеси, що виникають в нових соціально-економічних умовах, спонукають створення нових соціальних систем, відображають нові підходи до соціальної діяльності, тобто "рух на випередження".

Раніше, а в більшості країн і тепер, основна ідея прогресу полягала в тому, що спочатку треба наздогнати в розвитку науки, виробництва найрозвиненіші країни приблизно тим самим шляхом, який пройшли останні, і лише після цього досягати ще вищого рівня. Нині цей підхід застарів, коли ми за такою методологією наздоганятимемо країни, які застосовують рух на випередження, то вони відірвуться від нас ще більше, тобто ми продовжуватимемо відставати від них. Основна ідея методології на випередження полягає в тому, щоб "переганяти без того, щоб наздоганяти".

Дослідники зазначають, що усе залежить від взаємної гри двох протилежних начал: того, що створює структури, народжує неоднорідності в безперервному середовищі, і того, що їх розсіює, розмиває неоднорідності найрізноманітнішої природи. Тобто результат взаємодії цих протилежних начал, структуруючого і хаотичного, визначає всі форми існування складних систем: створення нових структур, їх розвиток і ліквідацію.

З цього погляду розглядаються механізми створення нових соціальних систем, структур у рамках вже наявних, які є по суті запозиченням зарубіжного досвіду. З цього випливає те, що розроблення нової концепції руху на випередження, вибір шляху до "істинного буття, добра, до храму" треба здійснювати на засадах діалогової взаємодії між будь-якими суб'єктами певної діяльності, а також їх взаємодії з її об'єктами, зокрема природними, в якій має відбуватися постійний коеволюційний розвиток цих суб'єктів і об'єктів.

Соціальна робота як прогресивна сфера допомагаючої діяльності соціального працівника має різні структурно-функціональні моделі: автономне, самостійне, незалежне функціонування (країни Західної Європи, зокрема Велика Британія); включеність в інші соціальні структури, наприклад в систему освіти, або поєднання з незалежними структурними елементами — СІЛА,

Соціальна робота у сфері освіти в Україні почала по суті формуватися у 80—90-ті роки XX ст. — етап соціальних, політичних, економічних, соціально-культурних змін і зрушень. Найбільш значущими з них є нове державотворення, формування національних підходів до навчання і виховання особистості, розпад піонерської і комсомольської організацій, значне погіршення економічного становища громадян, неконтрольований, негативний вплив засобів масової інформації на свідомість громадян, поява таких соціальних хвороб, як наркоманія, жебрацтво, бродяжництво, безпритульність. Нові соціально-економічні умови життя створили передумови для соціального замовлення на нові форми і методи соціального навчання і виховання молодого покоління, соціального захисту дітей та молоді.

Нині російські дослідники (О. Асмолов, И. Зимняя, В. Бочарова та ін.) здійснюють наукові дослідження щодо теоретичної бази соціальної педагогіки, її наукового апарату на основі діяльності загальноосвітніх шкіл і клубів за місцем проживання. Створюються два творчих колективи, які працюють в напрямках теоретичного обґрунтування предмета дослідження соціальної педагогіки і соціальної роботи. Розгортається дискусія щодо пріоритетів, сфер призначення і категорій соціальної педагогіки і соціальної роботи як науки і практичної діяльності. Прихильники першого напрямку наукового знання відстоювали позицію щодо самостійності соціальної педагогіки як науки, яка сформувалась у межах сфери освітні має власну теоретичну базу. Функції соціального педагога у загальноосвітніх школах виконували класні керівники і заступники директора з виховної роботи, які в майбутньому і повинні набути статусу соціальних педагогів. Тобто соціальна педагогіка розглядалась як галузь загальної педагогіки і мала вплив тільки у сфері освіти. Прихильники другого наукового напрямку ототожнюють соціальну педагогіку із соціальною роботою. Основний аргумент торкається питання соціалізації особистості всіх вікових груп, необхідності соціального захисту всіх категорій громадян. Дискусії розгортаються щодо повноважень соціальної педагогіки і соціальної роботи, виокремлення їх у професійну спеціалізацію. У цей період з'являються наукові праці і навчальні видання, які не ставлять знака відмінності між соціальною педагогікою і соціальною роботою.

На початку 90-х років з'являються нові організаційні форми соціального захисту дітей і молоді, що викликають необхідність розробки нових підходів як до соціального виховання, так і до системи соціального захисту. Серед них виділяються такі, як соціальні служби для молоді, управління у справах неповнолітніх, реабілітаційні центри і притулки для тимчасового перебування неповнолітніх. Методи карального впливу на дитину, яка схильна до девіантної поведінки, переключаються на превентивні і корекційні підходи. Особливого значення набуває соціально-педагогічна робота з сім'єю і групами однолітків зі створення нормального соціального оточення дитини, со-ціально-педагогічна робота за місцем проживання і з дітьми вулиці. Такі традиційні форми соціального виховання, як шефство над неповнолітніми, набуває нових форм, зокрема волон-терства, повертаються старі форми філантропії — спонсорська підтримка, допомога і мецентацтво. У цей період готуються до захисту наукові дослідження із соціальної педагогіки щодо вивчення соціалізації особистості, форм і методів соціального виховання окремих категорій дітей та молоді, ролі соціального середовища у процесі становлення і розвитку особистості.

Соціальна робота будується на теоретичній базі соціальної педагогіки, але є ширшою за змістом, рівнем складності соціального впливу на особистість (не тільки педагогічного, але і психологічного, соціально-психологічного), повноваженнями, такими як матеріальна допомога і правовий захист.

Особливості соціально-педагогічної роботи в системі середньої освіти.

· організація роботи соціальних служб на основі посередницьких і партнерських зв'язків із закладами освіти на основі угод про співробітництво;

· розробка теоретичних моделей соціальної служби в середній загальноосвітній школі та вищому навчальному закладі на основі зарубіжного досвіду соціальної роботи.

Організація роботи соціальних служб проводиться таким чином:

· просвітницька соціальна робота щодо реалізації соціально значимих соціальних програм і проектів — спільно із соціальними службами для сім'ї, дітей та молоді (тренінги, акції щодо формування здорового способу життя та подолання негативних звичок, попередження наркоманії та алкоголізму, статевого виховання дівчаток і хлопчиків та ін.);

· проведення консультативної соціальної роботи соціальними службами в загальноосвітніх закладах із розв'язання психологічних, соціально-психологічних, соціальних, правових та інших проблем;

· соціальний патронаж, опіка і супровід дітей-інвалідів, дітей із малозабезпечених сімей, дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків, — спільно із соціальними службами для сім'ї, дітей та молоді, управліннями праці та соціального захисту;

· культурно-дозвільнева діяльність: проведення фестивалів творчості, конкурсів, виставок творчих робіт — спільно із соціальними службами для сім'ї, дітей та молоді, управліннями праці та соціального захисту, позашкільними закладами освіти;

· реабілітаційна робота з підлітками та молоддю з девіантною і делінквентною поведінкою — разом із управліннями у справах неповнолітніх, соціальними службами для сім'ї, дітей та молоді, реабілітаційними закладами.

Прикладом моделі соціальної служби у загальноосвітніх закладах слугує досвід Росії, де почали створюватися соціальні служби, які спрямовані на організацію активного співробітництва як шкільної адміністрації, педагогів, учнів і батьків між собою, так і зовнішніх соціальних структур з ними для надання реальної, кваліфікованої, різнобічної і своєчасної допомоги дітям і вчителям щодо захисту їхніх особистісних прав і попередження їх порушень. Соціальна служба виконує такі функції:

· виступає поручителем, який забезпечує соціальні гарантії кожному члену шкільного колективу;

· охороняє і захищає особистість, її права, інтереси і працю;

· створює умови для безпечного, комфортного творчого життя учнів;

· надає допомогу і підтримку її учням і вчителям, що потребують її;

· налагоджує взаємостосунки у колективі, перешкоджає фактам психічного насилля над особистістю;

· вивчає громадську думку в шкільному колективі;

· організовує соціально-психологічну і правову консультації для учнів, педагогів, шкільної адміністрації, батьків;

· вирішує конфліктні ситуації між учнями, школярами і педагогами, учнями і батьками;

· організовує роботу шкільного телефону довіри;

· сприяє здоровому способу життя колективу і кожного його члена.

Основними принципами діяльності соціальної служби є:

· багатофункціональність — вжиття комплексу різнобічних заходів щодо охорони і захисту прав особистості школяра і педагога;

· об'єктивність — врахування якомога більшої кількості факторів існування і розвитку шкільного колективу і окремої особистості; вироблення неупереджених рекомендацій; врахування вікових особливостей і нахилів кожної особистості, ЇЇ моральної позиції;

· комунікативність — організація системи взаємозв'язку? адміністрацією школи, педагогами, учнями, батьками, лікарями, психологами, юристами, місцевою владою і т. д. для отримання різнобічної інформації про життя шкільного колективу, його окремих частин і особистостей з метою вільної орієнтації у всіх шкільних справах і процесах, швидкого знаходження засобів кваліфікованої допомоги;

· інтеграція — отримана інформація має акумулюватися у замкнену систему, що забезпечує повне збереження таємниці та анонімність респондентів;

· оперативність — швидке вирішення чи профілактика соціальних проблем і протиріч у певному шкільному колективі, у конкретної особистості;

· автономність — соціальна служба повинна бути незалежною від адміністрації школи, органів управління освітою та інших владних структур;

· репрезентативність — представництво у всіх соціальних групах школярів і врахування їхніх інтересів;

· адаптація — орієнтація на рухливість, відсутність інерції і швидке пристосування до змін зовнішнього соціального середовища, властивостей особистості й колективу.

Соціально-педагогічний модуль при школі створюється з метою надання допомоги дітям і підліткам, які зазнають труднощів у навчанні з причин вад розвитку, емоційно-вольової сфери, неправильної поведінки, невміння налагодити спілкування, нездатності до комунікації.

Його завданнями є:

· раннє виявлення дітей, які відчувають труднощі в навчанні та вихованні, у соціальній і середовищній адаптації і визначення умов для послаблення і долання недоліків у розвитку;

· надання допомоги педагогам загальноосвітніх шкіл в роботі з дітьми, у яких е відхилення у розвитку;

· проведення спеціальної роботи з дітьми, що спрямована на корекцію недоліків у розвитку;

· навчання і виховання дітей в умовах, що відповідають їхнім можливостям.

До основних напрямків соціально-педагогічного модуля належать:

· соціальна, педагогічна і психологічна діагностика дітей, які навчаються у територіально близьких школах;

· соціально-психологічна підтримка важкої дитини та її сім'ї;

· соціальний контроль за умовами виховання дітей з відхиленнями у розвитку, в школі і сім'ї;

· соціальна адаптація і психолого-педагогічна реабілітація в сім'ї та школі.

Перспективним напрямком соціальної роботи у сфері освіти у розвинених країнах світу є інтеграція дітей з вадами психофізичного розвитку в систему освіти.

У Великій Британії у 1981 р. прийнято акт про освіту, в якому визнано інтеграцію дітей зі спеціальними потребами обов'язковою. Діти зі спеціальними потребами в освіті можуть навчатися у загальноосвітніх школах і забезпечуються необхідними для цього умовами. Якщо вони влаштовані у загальноосвітню школу, то мають брати активну участь у шкільному житті поряд з іншими учнями. Це рішення є результатом широкого обговорення питання про користь інтеграції. Виділяється шість типів шкіл, які забезпечують певні умови для навчання дітей з вадами розвитку:

1) учні із спеціальними потребами влаштовуються у класи на загальній основі;

2) діти влаштовуються у загальноосвітню школу на загальній основі, однак із спеціальною підтримкою;

3) додаткові заходи надаються учням поза загальноосвітньою школою;

4) учні навчаються у спеціальному класі загальноосвітньої школи, однак деякий час проводять у класах основного потоку;

5) учні відвідують загальноосвітню школу, однак всю освіту отримують у спеціальному класі чи групі;

6) учні проводять частину свого часу в спеціальній школі, а частину — у звичайній школі.

Соціальні працівники здійснюють соціальний супровід дітей зі спеціальними потребами, проводять консультативну роботу з батьками, виступають посередниками між освітніми закладами та іншими організаціями.

У Сполучених Штатах Америки законодавчою базою для інтеграції дітей з вадами розвитку є закон "Про освіту індивідів з аномаліями", що розроблений для захисту прав учнів та їх сімей. У цьому законі визначено основні гарантії:

1) батьки повинні виявити згоду на атестацію своєї дитини і направлення її на навчання відповідно до індивідуальної програми;

2) атестація дітей має проводитися рідною мовою;

3) тести і процедури, які використовуються для атестації, повинні бути позбавлені расових і культурних упереджень;

4) батьки мають право побачити всю інформацію, яка збирається і використовується при прийнятті рішень;

5) батьки і учні мають право на неупереджене заслуховування, якщо вони не згодні з рішенням атестаційної комісії;

6) секретність усіх звітів і записів учнів охороняється законом.

Робота соціального працівника зосереджена на захисті прав дітей та їхніх батьків на освіту.

У Бельгії прийнято закон "Про спеціальну освіту" (1970 p.), що зумовлює можливість взаємодії між загальноосвітньою і спеціальною школою і забезпечує можливість для окремих учнів з проблемами розвитку відвідувати уроки у звичайній школі, отримуючи при цьому додаткову допомогу. Через 10 років проектом інтегрованої освіти (GON-проект) було започатковано вирішення різнобічних проблем інтегрованого навчання.

У Бельгії створено систему PMS-центрів (центрів психолого-медико-соціального супроводу), які виникли на базі наявних раніше профорієнтаційних центрів і психологічних служб. Спочатку основна увага в роботі цих центрів приділялась вибору маршруту навчання дітей з вадами розвитку. Потім почали розв'язуватись питання організації неперервного супроводу учнів. Так само змінились і спрямованість діяльності: від індивідуального супроводу учнів — до супроводу шкільних систем і корекції соціального фону.

Фундаментальні принципи діяльності PMS-центрів:

· автономність;

· пріоритет інтересів дитини;

· дорадчий характер;

· неперервність супроводу;

· мультидисциплінарність.

Сфери діяльності PMS-центрів:

· вибір освітнього маршруту;

· подолання труднощів у навчанні;

· вирішення проблем особистісного розвитку.

Основні функції, які виконують соціальні працівники: діагностична, консультативна, інформаційна, організація супроводу. Особлива роль PMS-центрів виявляється при переході дітей з одного етапу навчання на інший; при переході із системи спеціальної освіти у звичайну; за необхідності системних змін в освітньому закладі.

Особливості соціально-педагогічної роботи в системі вищої освіти.


У вищих навчальних закладах створюються соціальні служби для молоді, які є підрозділами міських центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Така служба функціонує і при університеті "Україна".

Студентська соціальна служба при Відкритому міжнародному університеті розвитку людини "Україна" — це спеціалізоване формування, що реалізує державну молодіжну політику і надає безкоштовні соціальні послуги та допомогу студентській молоді. Студентська соціальна служба при університеті "Україна" підпорядковується Київському міському центру соціальних служб для молоді (далі КМЦССМ). Діяльність студентської соціальної служби (далі ССС) при університеті "Україна" здійснюється за погодженням із керівництвом закладу.

Соціальну роботу в студентській соціальній службі університету "Україна" здійснює соціальний працівник — керівник, служби (менеджер), соціальний педагог, який призначається на посаду та звільняється за наказом директора КМЦССМ і залучений спеціаліст — соціальний педагог з числа студентів. Координує роботу служби від адміністрації — перший проректор університету. Порядок та умови фінансування студентської соціальної служби встановлюються за погодженням з КМЦССМ. Типову структуру та штат студентської соціальної служби визначає КМЦССМ.

Соціальна служба при ВМУРОЛ "Україна" у своїй діяльності керується чинним законодавством України, наказами

КМЦССМ, а також положенням про студентську соціальну службу університету "Україна".

Центр студентських соціальних служб, створений при КМЦССМ, координує роботу і здійснює організаційно-методичне керівництво діяльністю студентської соціальної служби, сприяє її розвитку та ефективній діяльності, а керівництво університету "Україна" здійснює координацію з питань оперативного управління.

Студентська соціальна служба має право:

· вносити пропозиції до КМЦССМ з питань, що належать до її компетенції;

· проводити у навчальному закладі соціально-психологічні опитування, тестування, анкетування.

Студентська соціальна служба університету "Україна" реалізує свою діяльність за такими видами та напрямками:

· профілактика негативних явищ у студентському середовищі та пропаганда здорового способу життя (студентська соціальна служба є підпрограмою освітньо-профілактичного відділу КМЦССМ);

· соціальна адаптація першокурсників до умов навчання у ВНЗ (подолання соціально-психологічних ускладнень різного характеру);

· формування та розвиток волонтерського руху в університеті, що дає змогу студентам І—II курсів навчатися навичкам соціальної роботи за фахом;

· соціальна реабілітація, адаптація та супровід студентів з особливими потребами (консультування, допомога у пересуванні, організація т'юторської підтримки);

· культурно-дозвільневий напрямок діяльності соціальної служби як засіб соціально-психологічного впливу на студентську молодь (проведення тематичних клубів-кафе, вечорів самодіяльності, відвідування музеїв, театрів, виставок тощо);

· реалізація екологічного напрямку діяльності (виховання екологічної свідомості молоді шляхом, залучення її до проведення екологічних акцій у районі та співпраці з Екологічною лігою молоді, Подільським центром захисту довкілля, міським будинком природи);

· проведення соціального моніторингу і соціальних досліджень у середовищі ВНЗ (бесіди, інтерв'ю, анкетування тощо);

· здійснення інформаційної діяльності (видання газети студентської соціальної служби "В-7", оформлення інформаційних стендів, здійснення соціальної реклами);

· вирішення проблем працевлаштування (сприяння тимчасовій та сезонній зайнятості студентів).

Завданнями студентської соціальної служби університету "Україна" є:

· надання соціально-педагогічних індивідуальних та групових послуг як засіб підготовки волонтерів, підвищення рівня самосвідомості молоді, оперативного вирішення запитів;

· надання соціально-інформаційних індивідуальних та групових послуг як засіб пропаганди здорового способу життя, основ репродуктивного здоров'я, прищеплення молоді активної життєвої позиції;

· надання комплексу послуг як засіб допомоги клієнтам, що перебувають у скрутному становищі, та здійснення соціального супроводу.

За вимогою КМЦССМ основними завданнями соціальної служби університету є:

· реалізація державних програм у сфері соціальної роботи зі студентською молоддю з метою поліпшення її становища, розв'язання соціальних проблем;

· надання соціальної, психологічної, правової та інформаційної соціальної допомоги студентській молоді, у тому числі студентам, що є сиротами, інвалідами, молодим студентським сім'ям;

· сприяння успішній соціальній адаптації студентів до умов навчання у ВНЗ, особливо першокурсників;

· профілактика негативних явищ у студентському середовищі.

Відповідно до основних завдань соціальна служба університету здійснює такі функції:

· реалізує проекти, заходи соціального становлення та соціальної підтримки студентської молоді;

· розробляє пропозиції щодо удосконалення діяльності ССС, зокрема їх організаційно-правового, науково-методичного, інформаційного, матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

· співпрацює у межах наданих повноважень з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм їх власності, громадськими організаціями, фізичними особами у вирішенні питань соціального становлення та соціальної підтримки студентської молоді;

· проводить соціологічні дослідження з метою визначення молодіжних соціальних проблем для використання їх у практиці соціальної роботи;

· організовує літню практику для студентів, які направляються факультетами, що готують фахівців з соціальної роботи;

· здійснює соціально-психологічне, соціально-педагогічне консультування, надає інформаційні послуги;

· сприяє вторинному працевлаштуванню студентської молоді;

· готує статистичні, інформаційні матеріали щодо розв'язання актуальних соціальних проблем у студентському середовищі;

· залучає до роботи волонтерів.

Специфіка діяльності соціальної служби пов'язана з особливостями університету "Україна":

· вік університету (університету лише 6 років, відбувається формування матеріально-технічної бази, залучення до роботи спеціалістів, фахівців, розробка та апробація навчальних планів, методичних матеріалів, є можливість експериментувати);

· територіальна розгалуженість (наявність 24 територіально відокремлених структурних підрозділів (філій) в областях України обумовлює особливості комунікації);

· форма власності (недержавний ВНЗ не має державного замовлення, та відповідного фінансування, окрім програми "Турбота");

· здійснює навчання пільгових категорій студентів за програмою КМДА "Турбота" (студенти з особливими потребами, сироти, малозабезпечені (ЗО % від загальної кількості студентів));

· навчання відбувається в інтегрованому середовищі (спільно навчаються студенти з особливими потребами та здорові студенти);

· наявність у базовій структурі університету таких підрозділів, як відділ по роботі з клієнтами, відділ адаптації та реабілітації студентів з особливими потребами, відділ виховної роботи, студентський профком, фахові кафедри соціальної роботи та психології, студентські науково-навчальні виробничі підрозділи, спортивний клуб, Центр студентської творчості, громадська організація студентів-інвалідів "Гаудеамус", наявність студентського самоврядування тощо.

Окрім завдань, які виконують студентські соціальні служби інших ВНЗ, до основних завдань студентської соціальної служби університету "Україна", зокрема, належать такі, як сприяння успішній соціалізації та адаптації студентів 1-го курсу, а особливо, студентів з особливими потребами.

Основна література

Бочарова ВТ. Социально-педагогическая концепция социальной работы в России: проблемы, перспективы // Социальная работа. — Вып. 6. — М., 1992. — С. 11—18.

Василькова Ю.В. Лекции по социальной педагогике (на материалах отечественного образования). — М.: Полиграфресур-сы, 1998. — С. 293—306, 373—386.

Василькова В.Ю. Методы и опыт работы социального Педагога. — М., 2001. — С. 3—5, 25—42.

КапсъкаА.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / За заг. ред. А.Й. Кепської. — К., 2002. — С. 116—145.

Обучение детей с проблемами в развитии в разных странах мира: Хрестоматия / Сост. Л.М. Шипицына. — СПб., 1997. — 256 с.

Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы / Моск. гос. соц. ун-т. — М.: Гуманит. изд. центр "ВЛАДОС", 2001. —С. 201—216.

Теми для дискусії

1. Правові аспекти соціальної роботи у закладах освіти.

2. Особливості соціальної роботи у сфері освіти: об'єкт соціальної роботи, напрямки роботи фахівців, взаємозв'язок із соціальними службами.

3. Форми і методи соціальної роботи в дошкільних закладах і загальноосвітніх школах.

4. Форми і методи соціальної роботи у вищих навчальних закладах.

2.5. Соціальна робота у сфері культури


У сучасних умовах життя, коли особистість зазнає емоційних, психологічних, соціальних проблем, культура сприяє духовному оновленню особистості.

Сфера культури і сфера соціального захисту тісно взаємопов'язані між собою і мають давню історію. Твори мистецтва, процес художньої, музичної, літературної, технічної творчості завжди справляли могутній вплив на інтелектуальний потенціал нації, розвиток емоційно-чуттєвої сфери особистості, мали оздоровлювальний, лікувальний, коригувальний, рекреаційний вплив. Використання засобів мистецтва як продукту творчої діяльності особистості, відбувається на основі тісних міждисциплінарних зв'язків педагогіки, соціальної педагогіки, психотерапії, менеджменту культури, психології, економіки.

Художня культура має складну структуру, що охоплює дві системи:

1) систему закладів (предметно-функціональних форм мистецтва у суспільстві), що забезпечують умови виробництва, підготовку кадрів, управління, розподіл, розповсюдження і користування художньою культурою;

2) систему мистецтва і його творів. У кожної з цих систем є свої підсистеми.

Методологічною основою соціальної роботи у сфері культури є праці Пауля Наторпа і Станіслава Теофіловича Шаць-кого. Ідеї П. Наторпа про інтеграцію виховних зусиль суспільства в підвищенні культурного рівня народу, які він визначив у праці "Соціальна педагогіка" знайшли свій розвиток у роботі "Культура народу і культура особистості". "Необхідно намагатись досягти того, — писав П. Наторп, — щоб все, що надається в процесі оволодіння знаннями, перебувало в органічній єдності між собою так, щоб одне випливало з іншого чи, принаймні, могло це робити.

Але чим більше досягається ця мета — надати поштовх до задоволення духовних запитів, тим більшим має бути бажання отримати повніші, ґрунтовніші знання. Між спеціальною вченістю, простим, поверхневим заняттям та імпульсом до нього є ще той напрям навчання, до якого ми спрямовуємо себе — до ґрунтовної освіти, тобто не до нагромадження знань, щоб гуляти в них, як в саду, для духовного спокою, а для того, щоб в людині щось освічувалось, формувалось і складалося в одне своєрідне ціле, причому не інакше, як з наміром зробити його самого визначальним у наданні внутрішньому життю цінного самого по собі духовного змісту".

Як зазначав С.Т. Шацький, підвищення культурного рівня дітей і молоді зумовлюється впливом на свідомість особистості всієї сукупності освітніх і соціально-культурних умов. Крім школи, сім'ї, дитячих об'єднань значимим у цьому процесі є створення певної соціальної інфраструктури, "соціального районування міста". Заклади, установи, громадські організації мають бути при школі, а діти — брати участь в їх роботі. І таким чином школа виступає центром соціального і культурного життя учнів за місцем проживання.

С.Т. Шацький, віддаючи пріоритет у формуванні особистості дитини школі, розробляє ідею створення клубу для дітей. У своїй праці "Что такое клуб?" педагог основну ідею дитячого клубу вбачає у створенні центру, де організується дитяче життя на основі вимог, які виходять із особливостей розвитку дитини. У дитячому клубі повинні бути надані всі можливості навчитися життю і всі головні елементи, які беруть участь у життєдіяльності. І водночас по-справжньому дитячому має бути виділено по-справжньому дитяче місце.

Отже, клуб повинен бути живим, гнучким, навіть безпрограмним, і педагоги, які працюють у ньому, мають вирізнятися "рухливістю орієнтування", вмінням пристосовуватись до особливостей життя дітей. Відповідно до педагогічних поглядів С.Т. Шацького, дитяче життя є грою інстинктів, і тому для осіб, які ведуть роботу дитячого клубу, необхідне розуміння тих інстинктів, з яких складається життя дітей.

Дбайливе, обережне поводження з дитиною С.Т. Шацький порівнює з процесом зчищення кори, щоб виявити найпотаємніші сфери розвитку дитини. Крім цього, серед методів виховання в клубі, педагог виділяє організацію фізичної праці, турботливого ставлення до матеріалу, пристосування до інструменту; трудової діяльності; ігрової діяльності. Мета естетичного виховання, мистецтва — розвинути смак у дітей, який залежить від їхніх потреб і уподобань. Завдання соціального педагога — не навчати мистецтву, а створювати життя мистецтва. Створюючи в клубі життя мистецтва, соціальні педагоги забезпечують у них звичку слухати, співпереживати і тим самим сприяти розвитку розумової діяльності. Неоціненною є робота дитини з книжкою. І в цьому аспекті провідне значення має бібліотека-читальня, яка повинна слугувати своєрідним довідковим бюро для всіх організацій, які працюють з дітьми. "При всіх узятих умовах робота в клубі виявляється широкою соціальною роботою, яка захоплює і дітей і дорослих".

У досвіді дореволюційної роботи С.Т. Шацький знайшов такі закономірності формування дитячого співтовариства, як самоврядування (усі питання обговорювалися на сходці вихованців і педагогів, прийнятті рішення були обов'язковими і для дітей, і для дорослих), чіткий розподіл обов'язків, організація різноманітної корисної діяльності в умовах взаємної допомоги і контролю. Більше усього об'єднувала дітей праця.

Соцанімація


У соціальній роботі з'явився новий напрям, який визначається також як метод і технологія соціальної роботи, — соціально-культурна анімація. Аніматор — спеціаліст, який організує соціальну роботу з дітьми і молоддю у вільний від навчання час шляхом залучення до рекреаційної діяльності, організації дозвілля. Завдання аніматора — соціалізація дітей та молоді через естетичне виховання, знайомство з цінностями вітчизняної і світової культури, формування просоціальної поведінки в процесі участі в художній творчості, культурно-мистецьких заходах. Соцанімація орієнтована на групову і колективну (масову) форми соціальної роботи.

Соціальний працівник сприймається як член групи, який бере участь в її житті, а не спостерігає пасивно за її функціонуванням; відповідає за культурне і соціальне удосконалення групи. Мета його діяльності — створити умови, за яких діти виявляли б потяг до культури, пізнання культурних цінностей; допомогти встановити добросердечні взаємовідносини в групі; стимулювати дітей до творчої діяльності. Соціальні аніматори працюють у сфері соціально-культурної анімації, у клубах, позашкільних закладах естетичного виховання і дозвілля для дітей та молоді, соціальних службах, реабілітаційних центрах та ін.

Соціальна робота виконує одне із важливих завдань — створення необхідних умов для всебічного, гармонійного розвитку особистості шляхом організації дозвілля і рекреаційної діяльності. Таким чином відбувається соціалізація особистості, формування просоціальної поведінки. І в цьому плані вона виконує універсальну роль своєрідного фасілітатора, стимулюючи особистість до творчої діяльності, вияву і розвитку потенційних здібностей і можливостей у різних сферах і видах творчості. Об'єктом впливу соціального працівника може бути будь-яка особистість, а також люди, які потрапили у складну життєву ситуацію, і тоді засоби впливу (мистецтво, ігрова діяльність, дозвіллєві заходи) мають терапевтичний, корекційний характер.

На відміну від спеціалістів, які працюють у сфері культури і займаються прикладною творчістю (культорганізатори, керівники творчих колективів, об'єднань), основна функція соціального працівника у сфері культури — організація культурного, змістовного дозвілля шляхом залучення громадян до процесу спілкування. Основні форми і методи його роботи такі; проведення фестивалів, конкурсів творчості, благодійних акцій, гурткова робота, соціальна робота у клубі.

' Одним із перспективних напрямів роботи соціальних служб є використання екранних мистецтв в практиці соціальної роботи, у діяльності соціальних служб, реабілітаційних центрів, оздоровчих закладів для дітей з метою естетичного розвитку, формування соціального поводження у соціумі, оздоровчо-лікувального, позитивного впливу на свідомість і психологію особистості, соціальної освіти і навчання.

Якщо мета кіноосвіти — добитися вибіркового ставлення до фільмів, привчити і навчити робити вибір, то мета кінопросвітницької роботи — через художні засоби кіномистецтва, аудіо-, відео-культуру, у тому числі і телевізійну, впливати на свідоме сприйняття інформації, художніх творів, позитивне ставлення до свого життя, поведінки, взаємостосунків з іншими людьми тощо.

Мистецтво — це не тільки відображення, але і перетворення, творіння, художній світ, практика. Думка митця, його "внутрішнє бачення", переконання і тривоги у закінченому творі повинні стати переконанням і переживанням глядача, читача, слухача, стати їх естетичною і моральною власністю.

Розгляд структури фільму, структури екранного мистецтва без виходу у світ суміжних мистецтв, загальної естетики не зможе дати правильного уявлення про особливості цієї структури.

Сьогоднішній екран став дзеркалом складних соціальних процесів, дзеркалом озлобленої боротьби, протиборств, світоглядів, що передусім відобразилось на основоположній для мистецтва проблемі — його ставленні до дійсності, ставленні до людини на екрані. Проблема образу героя як проблема ствердження людини в мистецтві завжди була полем битви різних сил і тенденцій, різних естетичних систем і концепцій. Боротьба йшла і йде за думки і почуття людини (людини на екрані і в глядацькому залі), за її ставлення до сучасної дійсності, насиченої гострими ідеологічними суперечностями і революційними перетвореннями, йде боротьба за світогляд героя і глядача. Ці слова відомого дослідника В. Ждана не втратили своєї значимості і в часи незалежності.

Емоційне безкультур'я в ставленні до людей породжує егоїзм, який є головним стрижнем байдужості, антигромадських вчинків. Споживацькі настрої і є наслідком того, що окремі підлітки не переживають прагнення до моральної краси власної поведінки, вчинків, ставлення до людей.

Свобода почуттів приноситиме загальне благо тільки тоді, коли вона випливатиме з великої внутрішньої емоційної самодисципліни. Емоційне і естетичне виховання починається з розвитку культури відчуттів і сприймань. Чим тонші відчуття і сприймання, чим більше бачить і чує людина в навколишньому світі відтінків, тонів і напівтонів, тим глибше виражається особиста емоційна оцінка фактів, предметів, явищ, подій, тим ширший емоційний діапазон, який характеризує духовну культуру людини.

Від культури слова до емоційної культури, від емоційної культури до культури моральних почуттів і моральних відносин — такий шлях до гармонії знань і моральності.

Виховання емоційної сприйнятливості полягає зовсім не в тому, щоб людина пройшла через горнило образ і принижень. Емоційна чутливість до світоглядних істин, ідей, принципів, закономірностей — це, образно кажучи, той вогник, від якого спалахує порох переконаності, принциповості, вірності людини своїм переконанням.

Сприймання навколишнього світу розумом і серцем — найважливіша передумова становлення моральної культури. Коренем емоційної байдужості є байдужість моральна.

Використання безмежного багатства життєвих ситуацій для виховання емоційної сфери — це сфера найтоншої педагогічної майстерності, суть педагогічної культури1.

Кіномистецтво відіграє визначну роль у формуванні особистості, розвитку її емоційної сфери. Величезне тематичне розмаїття, складові засоби художньої виразності сучасного кіномистецтва вимагають від глядача певних знань, ознайомлення з його образною мовою, історією та найважливішими напрямками.

"Роки спостережень над духовним розвитком тих самих вихованців від молодшого віку до зрілості переконали мене в тому, — пише В.О. Сухомлинський в книзі "Серце віддаю дітям", — що стихійний, неорганізований вплив на дітей кіно, радіо, телебачення не сприяє, а скоріш шкодить правильному естетичному вихованню".

Сприймати твір кіномистецтва така ж непроста справа, як і "робити фільм" (Ф. Феліні). Вона потребує від глядача постійної роботи думки, уваги, сформованої емоційної культури, певної естетичної підготовленості. На високому рівні художнього розвитку особистості стадія безпосереднього спілкування з фільмом збігається зі стадією безпосереднього емоційного сприйняття. У дитини, чи непідготовленого глядача, процес засвоєння моральних норм і їх перехід у внутрішній план особистості успішно відбувається лише тоді, коли повноцінно осмислюється побачене на екрані, усвідомлюється пережита емоція. Ось чому осмислене сприйняття кінострічки має стимулюватися з боку соціального педагога або соціального працівника і без його допомоги може не здійснитись.

Глибоке проникнення в образно-художній стрій фільму робить аналізуючого учасником творчого процесу, очевидцем народження художньої думки. Це сприяє пробудженню любові до творчості в момент сприйняття фільму. Глядач, у якого не вихована натура художника, аналітика, не здатний відрізнити ремесло від мистецтва, оскільки єдиним критерієм оцінювання для нього залишається правдоподібність на рівні побутового осмислення. У такого глядача створюється "ілюзія повної відповідності між екранним зображенням і дійсністю, народжується переконання, що в кіно все має бути тільки так, як відбувається насправді. Цей комплекс "наївного реалізму", природний для молодших школярів, стає в майбутньому головним гальмом розвитку кінограмотності, якщо не компенсується знанням хоча б основних художніх законів кінематографічної творчості".

Здібність до художнього сприйняття стимулюється творчою діяльністю. Заняття малюванням допомагають сприймати композицію кадру. Захоплення фотографією, знайомить з технікою зйомки. Словесне переказування фільму чи його фрагмента є корисною вправою для концентрації уваги, розвитку мовлення. Прилучають до кіномистецтва заняття кіноаматорством. Однак кіноаматорство лише тоді забезпечує здібність до глибокого розуміння мистецтва кіно, коли художня самостійність буде здійснюватися спільно з виробленням системи естетичних поглядів, з цілеспрямованим процесом формування здібності художнього сприйняття і смаку.

Кожному віковому етапу властиві свої види діяльності, своє відтворення мистецтва, свої фактори, які впливають на засвоєння особистістю художнього досвіду.

Аналізуючи наукову літературу, досвід із медіаосвіти в інших країнах, ми дійшли висновку про необхідність розробки просвітницької програми з кіномистецтва в рамках одного із напрямків соціальної роботи — соціально-культурної анімації. Програму можна використовувати в роботі кіноклубів, кінолекторіїв, відеоклубів при реабілітаційних центрах для різних цільових груп дітей та молоді, соціальних службах, в роботі соціального педагога або соціального працівника в середній загальноосвітній школі, соціальній роботі в мікросоціумі та ін.

Основна література

Фирсов M.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы / Моск. гос. соц. ун-т. — М.: Гуманит. изд. центр "ВЛАДОС", 2001. — С. 236—251.

Теми для дискусії

1. Наукові теорії щодо впливу культури на свідомість особистості і нації.

2. Соціально-педагогічні, психологічні, соціальні особливості соціальної роботи у сфері культури.

3. Зміст соціально-культурної анімації.

4. Вплив культури і мистецтва на розробку нових підходів до соціальної роботи.

2.6. Партнерство соціальних служб та благодійних і громадських організацій


З історії соціальної роботи відомо, що перші громадські товариства і організації почали виникати у XVIII—XIX ст. Суб'єктами суспільної роботи були, перш за все, товариства, фінансові кошти яких складались із внесків їхніх членів, одноразових пожертвувань і відсотків із цінних паперів (Общество поощрения трудолюбия для помощи женщинам, оставшимся без средств к существованию (1863), Общество для помощи больным и обездоленным детям "Синий крест" (1896). До організацій суспільно-державної благодійності належали також, які фінансувалися з державних коштів (Императорское человеколюбивое общество, Ведомство учреждений Императрицы Марии, Попечительство о домах трудолюбия и работных домах тощо).

Критерієм класифікації добродійних організацій був і характер допомоги: доброчинні заклади, товариства, приватна індивідуальна допомога і підтримка. Так, за роки царствування Олександра І було засновано 10 богоділень у Петербурзі і створено 6 опікунських комітетів у Москві та інших містах. Допомога, яку вони надавали, мала не тільки тимчасовий, але і постійний характер (богодільні, заклади безкоштовних і дешевих помешкань, освітньо-виховні організації, притулки, дешеві їдальні тощо). До початку 1882 р. у "Императорское человеколюбивое общество" входив 131 заклад, де надавалася допомога 1 млн 358 особам. У кінці 90-х р. товариство отримало право встановлювати платні посади для осіб, які професійно займалися доброчинною допомогою. Причому ці посади прирівнювалися до різних чинів державної служби. Указ від 17 травня 1897 р. зумовлював можливість просування по службі у сфері суспільної допомоги до п'ятого класу, що відповідало громадянському чину колежського радника чи воєнного — полковника. Як зазначає професор М. Фірсов, цим указом у Росії фактично було створено основи для професійної суспільної допомоги, суспільно-державної доброчинності.

Благодійні заклади були створені і у складі таких товариств, як "Червоний Хрест", "Синій Хрест", у межах Відомства православного віросповідання, організаціями, які були підпорядковані Міністерству внутрішніх справ. За роки російсько-турецької війни "Червоний Хрест" надав допомогу 71 тис. постраждалим і більш як ЗО тис. пораненим.

Товариство "Синій Хрест" використовувало різні форми допомоги дітям: створення дитячих будинків опіки, початкових шкіл, ремісничих училищ, дитячих лікарень, лікувально-виховних закладів. Дітям із бідних сімей призначались постійні грошові пільги. За роки існування "Синій Хрест" відкрив і утримував 32 заклади для дітей і надав разову грошову допомогу за 32 тис. звернень.

Багато доброчинних товариств мали православний характер. Від 20 до 40 % доброчинних товариств, які були відкриті з 1856 до 1875 р. надавали допомогу людям православного віросповідання. Такими закладами були і церковно-приходські центри допомоги приходським біднякам.

Широкою доброчинною діяльністю займалися і московські підприємці брати Бахрушині. Пожертвування Бахрушиних тільки за двадцять років (1892—1912) становили 4 млн. крб. В одній із газет початку XX ст. повідомлялося, що Московська міська дума "втомилася" висловлювати подяку трьом поколінням Бахрушиних.

У1893 р. у Києві було створено перше в Росії благодійне товариство "Краплина молока", в якому видавалося очищене коров'яче молоко хворим дітям із бідних сімей. Це товариство відкрило також харчувальний пункт на 300 дітей і 4 притулки на 160 місць.

У 1912 р. за активної участі професора Е. Л. Скловського у Києві було організовано благодійне товариство "Яслі". Це товариство створило для бідних дітей спеціальні притулки, в яких вони жили і харчувалися.

Благодійна діяльність сформувалася в окрему соціальну сферу, що отримала назву "третього", або недержавного (НДО), сектору. Поняття "третій сектор" з'явилося нещодавно. Його становлення відображає тенденції, які виникають одночасно з розвитком ринкової економіки. Сучасне громадянське суспільство представляють у вигляді трьох невід'ємних складових, які дають змогу виділити основні інститути, що функціонують в ньому.

Нагадаємо, що перший сектор — державний: органи державної влади на всіх рівнях, а також всі види державних підприємств і організацій, які функціонують у будь-якій сфері діяльності, у тому числі соціальній і засновані на державній і змішаній формах власності з переважною часткою державної участі.

Другий сектор — комерційний (бізнес-сектор): недержавні прибуткові організації.

Третій сектор — недержавний, неурядовий, незалежний, некомерційний, неприбутковий, благодійний, сектор добровільної активності (волонтерський, добровільний), філантропічний чи, як називають ці організації у країнах Заходу, "не для прибутку" (not for proft).

Для ефективної взаємодії держави і некомерційних організацій існує певний механізм соціальних взаємовідносин, який спирається на законодавчу та нормативно-правову базу.

Механізм соціальних взаємовідносин держави і некомерційних організацій


Державне соціальне замовлення: принципи, правила і положення формування, розміщення і використання на конкретній основі замовлень на соціальні програми підприємствами незалежно від форм власності через конкурсний механізм.

Соціальне обслуговування: участь НДО в обслуговуванні населення поряд з іншими організаціями в таких сферах діяльності, де необхідно проводити ліцензування (медицина, освіта тощо).

Державне соціальне спонсорство: надання пільг некомерційним організаціям (НКО), ураховуючи: пільги на уплату податків, митних та інших зборів і платежів; повне чи часткове звільнення від сплати за користування державним чи муніципальним майном; матеріально-технічне забезпечення І субсидіювання діяльності благодійних організацій; відсутність оподаткування грантів зарубіжних організацій і фондів, а також безкоштовних цільових пожертвувань, які надаються НКО, громадським об'єднанням і благодійним організаціям.

Лобіювання: легалізація і правове регулювання лобістської діяльності для сприяння реалізації конституційного права громадян на участь в управлінні справами держави шляхом впливу на процес прийняття рішень органами державної влади, а також для забезпечення більшої гласності про роботу цих органів.

Стимулювання соціальної активності прямим фінансуванням: пряме, контрактно-договірне і конкурсне фінансування діяльності організацій і суспільно корисних програм: здійснення цільового фінансування і підтримки соціально значимих програм суспільних об'єднань за їх заявами у формі державних грантів; укладання договорів на виконання державних програм на конкурсній основі; фінансування на конкурсній основі благодійних програм, які реалізуються благодійними організаціями; розміщення серед НКО державних і муніципальних соціальних замовлень на конкурсній основі; пільгові кредити і гарантії за кредитами.

Соціальне стимулювання недержавних спонсорів: пільги фізичним і юридичним особам, які надають матеріальну підтримку у формі внесків, включаючи: пільги на уплату податків; пільги на податок на прибуток (зменшується на суму внесків, однак не більше ніж на 3 % від прибутку, що оподатковується; може бути зменшений на суми до 5 %, якщо відрахування зроблені творчою спілкою у чорнобильські благодійні організації та їх фонди); для фізичних осіб сукупний прибуток при оподаткуванні зменшується на суми, які перераховані на благодійні цілі.

Організації соціальної сфери підтримують партнерські зв'язки із молодіжними громадськими організаціями, об'єднаннями громадян, благодійними організаціями.

Молодіжними громадськими організаціями є об'єднання громадян віком від 14 до 28 років, метою яких є здійснення і захист своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших спільних інтересів. Держава забезпечує право молоді на створення молодіжних громадських організацій. Молодіжні громадські організації є неприбутковими організаціями, їх правовий статус визначається законодавством України.

Молодіжні громадські організації вносять до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування пропозиції з питань соціального становлення та розвитку молоді. Організації соціальної сфери, особливо соціальні служби для сім'ї, дітей та молоді здійснюють фінансування програм і проектів молодіжних громадських організацій, що сприяють соціальному становленню та розвитку молоді та реалізації її суспільно корисних ініціатив. Держава надає дотації і субсидії молодіжним організаціям, надає у безплатне користування молодіжним громадським організаціям та фондам будинки, споруди, земельні ділянки та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності.

Об'єднанням громадян в Україні є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), відповідно до Закону "Про об'єднання громадян" визнається політичною партією або громадською організацією.

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності.

Благодійна організація — недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно з законом.

Благодійництво — добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у вигляді надання набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними формами благодійництва є меценатство і спонсорство.

Меценатство — добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у вигляді матеріальної, фінансової та іншої підтримки набувачів благодійної допомоги.

Спонсорство — добровільна безприбуткова участь фізичних та юридичних осіб у матеріальній підтримці благодійної діяльності з метою популяризації виключно свого імені (назви), торгової марки.

Благодійництво, благодійна діяльність здійснюються за такими основних напрямами:

· сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, спрямованих на поліпшення соціально-економічного становища;

· поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

· надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям;

· сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм, надання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням;

· сприяння розвитку культури, у тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;

· надання допомоги талановитій творчій молоді;

· сприяння охороні та збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання;

· надання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури;

· сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи;

· сприяння розвитку охорони здоров'я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у наданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування;

· сприяння захисту материнства та дитинства, надання допомоги багатодітним та малозабезпеченим сім'ям.

Конкретні напрями благодійництва та благодійної діяльності визначаються благодійниками і статутами (положеннями) благодійних організацій.

Благодійні організації створюються в таких організаційно-правових формах: членська благодійна організація; благодійний фонд; благодійна установа; інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо)* Конкретна організаційно-правова форма благодійних організацій визначається засновниками (засновником).

Соціальні служби виступають посередниками у мобілізації джерел благодійної допомоги шляхом реалізації благодійних програм. Благодійна програма приймається благодійною організацією і є комплексом благодійних заходів, спрямованих на вирішення завдань, що відповідають статутним цілям організації.

Благодійна допомога надається малозабезпеченим і багатодітним сім'ям, сім'ям з інвалідами, людьми похилого віку, самотнім непрацездатним громадянам, дітям-сиротам та дітям, які залишилися без піклування батьків та організаціям і установам, які опікуються соціально уразливими категоріями населенням. Благодійна допомога надається набувачам у вигляді:

· одноразової фінансової, матеріальної та іншої допомоги;

· систематичної фінансової, матеріальної та іншої допомоги;

· фінансування конкретних цільових програм;

· допомоги на основі договорів (контрактів) про благодійну діяльність;

· дарування об'єктів власності або дозволу на їх безплатне (пільгове) використання;

· дозволу на використання своєї назви, емблеми, символів;

· надання допомоги безпосередньо особистою працею, послугами чи передачею результатів особистої творчої діяльності;

· прийняття на себе витрат з безоплатного, повного або часткового утримання об'єктів благодійництва;

· інших заходів, не заборонених законом,

Основні напрями партнерства організацій соціальної сфери і організацій третього сектору:

· реалізація соціально значимих соціальних ініціатив;

· проведення громадськими організаціями консультацій органів влади з проблем соціально уразливих категорій громадян;

· реалізація проектної діяльності;

· вжиття заходів, спрямованих на підтримку різних категорій громадян.

Наведемо приклад діяльності Благодійного фонду "Інститут раннього втручання" для дітей з порушеннями розвитку і дітей-інвалідів, системи партнерських взаємозв'язків з різними організаціями та установами соціальної сфери. Фонд надає послуги сім'ям, які виховують дітей від 0 до 6 років таких категорій:

· діти групи біологічного ризику (недоношені, з перинатальною енцефалопатією);

· діти з неврологічними порушеннями, що супроводжуються порушенням психомоторного розвитку (ДЦП, спинномозкова грижа та ін.);

· діти з генетичними порушеннями, які мають передбачуваний ризик відставання у розвитку (синдром Дауна, феніл-кетонурія та ін.);

· діти з порушеннями поведінки і соціально-емоційного розвитку (аутизм та ін.).

Благодійний фонд "Інститут раннього втручання" для дітей з порушеннями розвитку і дітей-інвалідів був заснований 27 грудня 1999 р. Засновниками Фонду є фізичні особи — професіонали, які працюють у сфері надання допомоги дітям з порушеннями розвитку.

Створення Фонду виявилося продовженням більш ніж річної роботи, яка розпочалась у листопаді 1998 р. з виконання річного дослідного проекту зі створення моделі Центру раннього втручання, який очолювала Ганна Кукурудза. Цей проект здійснювався за фінансової підтримки International Fellowship Program (OSI — Budapest) у вигляді річного гранту (листопад 1998 — листопад 1999), інформаційної підтримки Фонду соціального захисту інвалідів України і за участю Українського науково-дослідного інституту охорони здоров'я дітей і підлітків.

У результаті праці у дослідному проекті було розроблено модель Центру раннього втручання, встановлені контакти з професійною організацією International Society on Early Interventional, центрами раннього втручання у Будапешті (Угорщина) і в США, вивчена організація роботи мережі центрів раннього втручання в Міннеаполісі (США).

У січні 1999 р. на громадських засадах було створено ініціативну групу Центру раннього втручання, в яку увійшли професіонали (медики, психологи і педагоги), які працюють у сфері надання допомоги дітям з порушеннями розвитку і дітям-інвалідам: спеціалісти Інституту охорони здоров'я дітей і підлітків, Центру планування сім'ї, Харківського національного університету, Обласного будинку дитини. Програму діяльності групи було представлено в Міністерстві охорони здоров'я, де вона отримала підтримку. У грудні 1999 р. було засновано Благодійний фонд "Інститут раннього втручання** для дітей з порушеннями розвитку і дітей-інвалідів як благодійна недержавна некомерційна організація.

У 2000 p. International Fellowship Program (OSI — Budapest) підтримала проект зі створення реально діючого Центру раннього втручання (січень 2000 — січень 2001). З листопада 2000 р. почав функціонувати Центр раннього втручання, в якому отримують психологічну і розвиваючу допомогу діти групи біологічного і соціального ризику, діти-інваліди з порушенням розумового і фізичного розвитку, сім'ї, які виховують дітей з порушеннями розвитку і дітей-інвалідів. Центр не є юридичною особою, а Фонд за формою власності є благодійною організацією.

Пошук клієнтів проводиться за направленням медичних закладів, на основі рекомендації інших батьків, за допомогою надання інформації про Центр у ЗМІ, за рекомендацією освітніх закладів. Клієнти реєструються у базі даних і картотеці первинних прийомів.

Робота Центру відображена у функціональній моделі, яка складається з трьох напрямків роботи: інформаційно-методичний, надання послуг і дослідна робота.

Інформаційно-методичний напрямок:

· створення методичних (відео- і друкованих) матеріалів для батьків і спеціалістів;

· робота інформаційно-консультативної телефонної лінії для батьків;

· створення інформаційних матеріалів (збірки) про державні і недержавні заклади, які надають допомогу дітям з порушенням розвитку та їхнім сім'ям у Харківському регіоні;

· проведення постійно діючих семінарів для спеціалістів з проблем раннього втручання і дитячого психоаналізу;

· робота бібліотеки спеціальної і науково-популярної літератури для батьків і спеціалістів;

· робота лекотеки (бібліотеки розвиваючих іграшок) і прокат обладнання;

· підготовка освітніх програм для батьків, спеціалістів і студентів;

· взаємодія із ЗМІ;

· участь у науково-практичних конференціях і круглих столах.

Надання послуг


В основу реабілітаційної роботи покладено модель раннього втручання, тобто сімейно-центрованої мультидисциплінарної допомоги сім'ї, яка виховує дитину з порушеннями розвитку. Процес надання послуг складається з шести напрямків.

1. Звернення за допомогою і запис на первинну діагностику. При записі на первинну діагностику батьки отримують опитувальники KID чи RCDI для оцінки розвитку умінь і навичок, які вони мають заповнити вдома, спостерігаючи за дитиною. Заповнення батьками опитувальника до первинного прийому дає змогу: включити батьків у процес оцінювання як експертів з першого етапу і зробити їх активними учасниками, отримати інформацію про адекватність оцінки батьками рівня розвитку і особливостей дитини (можливе заниження чи завищення результатів, що також є предметом обговорення і матеріалом для професійної роботи в подальшому).

2. Первинна діагностика. Проводиться спільно з лікарем і психологом протягом 50 хвилин — 1 години. Первинна діагностика проводиться в ігровій кімнаті, лікар не одягнений в халат. У розмові з батьками він визначає медичні проблеми дитини, одночасно спостерігаючи за її поведінкою і взаємодією з психологом. Психолог взаємодіє з дитиною, одночасно маючи моясливість отримати інформацію про історію розвитку дитини. Спільна присутність спеціалістів дає змогу уникнути повторів при збиранні анамнезу різними спеціалістами, спостерігати всім спеціалістам за поведінкою дитини і особливостями взаємодії дитини і батьків. При первинній діагностиці заповнюється картка первинного прийому, обов'язково проводиться короткий відеозапис (5—7 хвилин), який використовується в подальшому при командному обговоренні, аналізуються результати опитувальника, який заповнили батьки. Спеціалісти звертають увагу і оцінюють особливості розвитку і поведінки дитини, а також її взаємодію з батьками. Важливим завданням первинної діагностики є з'ясування запиту батьків.

3. Командне обговорення. Спеціалісти, які проводили первинну діагностику, представляють для всіх спеціалістів Центру її результати, використовуючи відеозапис, карту первинного прийому, результати опитувальників KID чи RCDI. Вказується на сильні і слабкі сторони дитини, характеризуються особливості емоційного стану батьків і дитячо-батьківських стосунків, всіма спеціалістами спільно визначається найбільш важливий у даний момент напрямок в роботі з дітьми і сім'єю. Відповідно до основної проблеми обирається спеціаліст, який є координатором команди, що працює з дитиною на основі спільно розробленого індивідуального плану чи організує взаємодію членів команди.

4. Зустріч з батьками для обговорення результатів оцінювання і програми допомоги. У призначений час спеціаліст — учасник первинної діагностики чи координатор (залежно від проблем дитини чи сім'ї) проводить зустріч з батьками, на якій представляє результати оцінювання і пропонує план роботи, враховуючи запит сім'ї і проблеми дитини. За відсутності виражених проблем розвитку в дитини проводиться консультація з батьками, і діти на цьому етапі виходять із програми. За наявності виражених проблем розвитку в дитини з батьками обговорюється план подальшої взаємодії, частота відвідувань Центру, форми роботи (індивідуальна, групова, консультативна) та інші організаційні моменти. Тривалість індивідуальних занять — 50 хвилин, групових 1—1,5 години. Частота відвідувань 1—2 рази на тиждень.

5. Робота згідно з індивідуальним планом проводиться командою спеціалістів, як правило, батьки є присутніми на заняттях і беруть участь у них. Хід роботи та її результати обговорюються всередині команди і періодично представляються для супервізії, в якій беруть участь всі співробітники Центру. Кожні 3—6 місяців батьки проводять оцінювання за опиту-вальниками KID чи RCDI. Координатор проводить зустрічі з батьками для обговорення ходу роботи, проведення деяких підходів і оцінювання проміжних результатів і визначення нових напрямків роботи.

6. Вихід із програми раннього втручання і перехід в інші програми. Спільно з батьками спеціалісти обговорюють можливість переходу дитини в інші заклади. За необхідності спеціалісти Центру взаємодіють зі співробітниками обраних закладів.

Дослідний напрямок:

· пошук наукової інформації з проблем раннього втручання;

· проведення наукових досліджень з різних аспектів раннього втручання;

· написання наукових статей І публікація в професійних журналах;

· виступ на наукових і науково-практичних конференціях, симпозіумах;

· участь в професійних співтовариствах, співробітництво з вітчизняними і зарубіжними колегами.

Центр використовує новітні сучасні підходи до соціалізації дітей, їх інтеграції у суспільство. Серед них виділяються такі: методики раннього втручання; створення мережі раннього втручання, яка територіально наближена до дитини і сім'ї, наприклад, кабінети у поліклініках; використання моделі мультидисциплінарної командної роботи; залучення батьків як експертів на найпершому діагностичному етапі; використання психоаналітичних теорій розвитку в роботі з дитиною і сім'єю, відеоматеріалів в роботі з батьками, методик ранньої соціалізації дітей у тоддлерівських та інтегрованих розвиваючих групах, програми "Маленькі сходинки" для розробки індивідуальних програм завдяки комп'ютеризації.

Програми роботи Центру реалізуються у трьох напрямках: робота з дитиною і сім'єю; створення моделі розвитку мережі раннього втручання в місті Харкові; освітні та інформаційні програми.

Робота з дитиною і сім'єю:

· розвиваючі заняття з дітьми (педагогічні, психологічні, фізична терапія);

· психологічна підтримка і консультування батьків;

· ігрова психотерапія;

· психотерапія дитячо-батьківських відносин;

· тоддлерівські групи;

· розвивальні групи;

· спільний круглий стіл батьків і спеціалістів (раз на три місяці).

Створення моделі розвитку мережі раннього втручання в м. Харкові:

· проведення скринінгів розвитку дітей до 3-х років у дитячих поліклініках м. Харкова (проводиться спільно з Інститутом охорони здоров'я дітей і підлітків);

· організація кабінетів раннього втручання у двох міських поліклініках.

Освітні та інформаційні програми:

· постійно діючі семінари "Від педіатрії до психотерапії", "Теорія і практика раннього втручання";

· постійно діюча сторінка "Куточок раннього втручання" в журналі "Психологія для всіх";

· відеофільм "Незнайомі діти", який присвячено проблемам нормалізації;

· тренінг для спеціалістів.

На сьогодні постійну допомогу за різними програмами отримують 44 сім'ї.

Фахівці Центру проводять методичну роботу, яка спрямована на поліпшення якості роботи з батьками і дітьми. Спеціалістами видано три книжки для батьків, збірку-довідку "З Вами і для Вас"; готується тренінг "Основи раннього втручання". Крім цього, підготовлено навчальні програми для студентів-психологів з дисципліни "Теорія і практика раннього втручання" і навчальний курс "Теорії розвитку".

Специфіка діяльності Центру зумовлює необхідність провадження наукової роботи, яка базується на таких підходах: проведення соціально-психологічних досліджень, що присвячені проблемі ставлення українського суспільства до дітей з порушеннями розумового розвитку; спільне з Інститутом охорони здоров'я дітей і підлітків дослідження з питань оцінювання на етапі раннього втручання. Крім цього, заплановано два дослідження на здобуття ступеня доктора психологічних наук і доктора медичних наук з проблем раннього втручання; видання інформаційного листа і методичних рекомендацій; участь у першому конгресі Міжнародного співтовариства раннього втручання у вересні 2003 р.

Навчальна і наукова-методична робота зумовлює необхідність професійного обміну. За період існування Центр активно співпрацює із Санкт-Петербурзьким Інститутом раннього втручання в реалізації довгострокової освітньої програми. Проведено семінар з лікувальної педагогіки, тренінги спільно із зарубіжними фахівцями: тренінг для співробітників, який проводили спеціалісти Центру порушень розвитку Дитячого медичного центру міста Цинциннаті (США); тренінг у Будапештському центрі раннього втручання (Угорщина). Крім цього, спеціалісти запрошувались до участі в роботі різних заходів, таких як: літня школа з дитячого психоаналізу; науково-практична конференція "Про стратегію соціальної політики в місті Харкові на 2002—2003 pp.", яка проводилась Управлінням праці і соціального захисту Харківської міської державної адміністрації; республіканський семінар з питань виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів", який проводило Міністерство праці і соціальної політики України у місті Миколаєві 12 березня 2001 p.; науково-практична конференція "Актуальні проблеми та шляхи впровадження ранньої соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров'я" 30—31 січня 2003 р. у м. Миколаєві.

Центр підтримує тісні партнерські зв'язки з організаціями соціальної сфери, медичними і освітніми закладами. Така співпраця здійснюється на основі угод про співробітництво, в яких визначаються права і обов'язки сторін, спільні заходи. Угоди про співробітництво підписані з Управлінням праці і соціальної політики Харківського міськвиконкому, Інститутом охорони здоров'я дітей і підлітків АМН України, міською дитячою клінічною лікарнею №23, міською поліклінікою № 77, педагогічним університетом ім. Григорія Сковороди, Санкт-Петербурзьким інститутом раннього втручання. У 2003 р. Фонд став учасником коаліції громадських організацій України для лобіювання інтересів людей з розумовою відсталістю.

Фонд активно співпрацює з іншими громадськими і донорськими організаціями та благодійними фондами. Так спільно з Харківським обласним психоаналітичним товариством проведено дві освітні програми — два тренінги за участю американських спеціалістів і постійно діючий семінар з теорії і практики дитячого розвитку. Разом з благодійним освітнім закладом ОРТ-Харків видано інформаційно-методичну літературу і створено відеоматеріали. Правовий аспект соціального захисту дітей та їхніх сімей реалізується завдяки зусиллям благодійного товариства "Джерело", а також діяльності коаліції організацій України із лобіювання прав людей з розумовою відсталістю.

Інваліди — члени організації, батьки дітей-інвалідів залучаються до процесу прийняття рішень на рівні організації і місцевої влади. Для цього вони запрошуються до обговорення концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, участі у громадських слуханнях з проблем розвитку міста, у тому числі, і соціального захисту населення.

Слід зазначити, що місцева влада з розумінням сприймає потреби організації і надає не тільки моральну, але і реальну допомогу у вигляді фінансування, сприяння реалізації програм і проектів. З 2000 р. Фонд є партнером Головного управління з гуманітарних і соціальних питань Харківської міської ради у реалізації проекту "Єдина соціальна мережа". У рамках цього проекту Фонд отримує невелике фінансування для виконання своїх програм.

Основна література

Громада як осередок соціальної роботи з дітьми та сім'ями: Метод, матеріали для тренера / Авт.-упор.: О.В. Безпалько, Т.П. Авельцева, О.М. Петрик, Г.О. Притиск; За заг. ред. І.Д. Звєрєвої. — К.: Наук, світ, 2004. — 69 с.

Кравченко Р., Кабаченко Н., Васильченко О. Розвиток недержавних організацій соціальної сфери / Соціальна робота в Україні: перші кроки. — К.: Академія. — С. 130—144.

Проект "Підвищення професійного рівня фахівців організацій, що вирішують проблеми неповносправних дітей та їх сімей" / UNICEF. — 2003 р. — 62 с.

Додаткова література

Каролина Н.С. Сравнительные исследования и законы по вопросам социального партнерства: Сб. материалов. — К.: ИГО, 2000.--148 с.

Партнерство в соціальній роботі: Робочі матеріали семінару 18—24 лютого 2002 р. — К.: Християнський дитячий фонд; Академія праці і соціальних відносин, 2002. — 150 с.

Социальное партнерство государственных органов и неправительственных организаций как фундаментальный принцип гражданского общества / Регион, общественная организация "Союз социального благосостояния". — М., 2000. — 255 с.

Социальное партнерство, проблемы и пути решения: Материалы бел.-укр. науч.-практ. конф. 25—26 июня 1998 г. — Минск, 1998. — 147 с.

Теми для дискусії

1. Характеристика третього сектору в соціальній структурі суспільства.

2. Історичний аспект формування традицій доброчинності в Україні.

3. Нормативно-правові умови забезпечення функціонування третього сектору.

4. Напрями взаємодії державних соціальних служб і некомерційних організацій.

5. Діяльність громадських організацій і об'єднань; благодійних громадських організацій, фондів, закладів.

6. Основні завдання і напрямки професійної роботи соціального працівника в організаціях третього сектору.

2.7. Соціальна робота на підприємстві


Цікавою моделлю соціальної служби е соціальна служба на підприємстві. їй притаманні відносно закритий характер обслуговування, тобто спрямований на співробітників організації; різновіковий склад соціального середовища; можливості для проведення різних видів і напрямків соціальної роботи — соціально-психологічної і психологічної допомоги, соціально-педагогічної роботи. Соціальна служба за певних умов може стати центром превентивної роботи, організації дозвілля, консультаційної допомоги, соціального втручання. Переваги соціальної роботи в таких умовах очевидні: добре знайомство з колективом і опора на адміністративні механізми впливу при вирішенні складних конфліктних ситуацій; відсутність територіальної відокремленості соціальної служби від професійної діяльності клієнтів; жорсткіший контроль над ситуацією; підвищення командної ідентичності під впливом підтримки колективу тощо.

Розвиток економіки нашої держави, від якого ми очікуємо поліпшення нашого добробуту, виникнення великих приватних фірм, приватизація великих промислових підприємств обумовлюють виникнення нових ресурсів соціального розвитку, соціального захисту та забезпечення громадян. Однією з форм інституціалізації соціальної відповідальності, реального піклування підприємців про найманих робітників є створення на підприємствах соціальних служб, в полі зору яких можуть перебувати не лише працівники підприємства та їх сім'ї, а й громадяни, що проживають на території, прилеглій до підприємства.

Розроблення концептуальної моделі соціальної служби на підприємстві сприяє як організаційно-методичному забезпеченню діяльності вказаних служб, так і поглибленню наукових уявлень про соціальні служби на підприємстві. Це детермінує значущість поставленої мети.

Проблематика становлення і розвитку соціальних служб на підприємствах, не зважаючи на її значущість, на жаль, достатньо не висвітлена у вітчизняній науковій та науково-методичній літературі, присвяченій соціальній роботі. Ми можемо пов'язати це з економічним занепадом початку 90-х pp. XX ст., який негативно позначився на соціальній інфраструктурі багатьох українських підприємств. Відповідно, активний інтерес до цієї проблематики ми пов'язуємо з економічним зростанням, зростанням уваги представників еліти вітчизняного бізнесу до соціальних процесів, які відбуваються на їх підприємствах, до соціального самопочуття працівників.

Потреба в соціальних службах на підприємствах усвідомлювалася ще за радянських часів. В 1986 р. було прийнято постанову Госкомпраці СРСР "Про покращення організації соціологічної роботи в галузях народного господарства", якою затверджено Положення про службу соціального розвитку підприємства, організації міністерства. Положення передбачало наділення служби повноваженнями щодо планування та управління соціальним розвитком трудових колективів, розвитку трудової та соціальної активності працівників, надання їм соціальних послуг.

Ряд вчених — І.І. Мигович, Г.М. Попович, Л.В. Бадя в своїх роботах висвітлювали роль трудового колективу в здійсненні соціальної допомоги, підтримки своїх членів. Однак проблема становлення і розвитку соціальної служби на підприємстві достатньої уваги дослідників соціальної роботи ще не привернула.

У Законі України "Про соціальні послуги" міститься таке визначення поняття "соціальні служби" — це підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання, а також громадяни, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Взявши це визначення за основу, ми можемо конкретизувати його відповідно до особливостей соціальних служб на підприємстві. Соціальні служби на підприємстві — це елемент системи недержавних служб соціальної роботи, що надають соціальні послуги працівникам підприємства та іншим громадянам (передусім — представникам громади, на території якої розташовано підприємство), які перебувають в складній життєвій ситуації або прагнуть отримати сприяння в особистісному та професійному розвитку, проведенні змістовного дозвілля.

Ми вважаємо, що перш ніж перейти до проблеми визначення оптимальної структури соціальної служби на підприємстві, необхідно охарактеризувати напрямки її діяльності, вказати її функції.

Виділяються такі напрямки роботи соціальної служби на підприємстві:

1. Проведення соціальних (соціологічних) досліджень.

2. Призначення і надання соціальної (матеріальної — грошової, натуральної) допомоги працівникам, які (або сім'ї яких) перебувають у важкій життєвій ситуації, іншим громадянам, якими опікується служба.

3. Надання психологічної, соціально-психологічної (наприклад, через тренінги) та соціально-педагогічної допомоги (послуг) працівникам та населенню.

4. Надання юридичної допомоги працівникам та населенню.

5. Надання інформаційно-освітніх послуг працівникам (наприклад, тренінги вмінь, самоменеджмент тощо).

6. Посередництво у вирішенні деструктивних виробничих та міжособистісних конфліктів між працівниками підприємства.

7. Організація залучення, навчання та діяльності волонтерів з числа працівників та залучених громадян, які не працюють на підприємстві (студентів, працівників соціальних служб, які розташовані на території громади тощо).

8. Розвиток соціальної активності працівників (наприклад, шляхом залучення їх до розроблення та реалізації різноманітних соціальних проектів).

9. Організація дозвілля працівників: мистецькі та технічні гуртки, клуби, туризм, спортивні змагання, проведення культурно-масових заходів (у т. ч. за участі самих працівників підприємства — самодіяльність).

10. Профілактика на підприємстві негативних соціальних явищ (алкоголізм, наркоманія, правопорушення, конфлікти тощо).

11. Благодійницька діяльність.

Аналізуючи літературу з соціальної роботи та зазначені напрями діяльності служби, визначають такі функції соціальної служби на підприємстві.

Діагностична — вивчення, аналіз та оцінювання соціальних процесів, які відбуваються в трудовому колективі, особливостей і проблематики його функціонування (на макрорівні); вивчення аналіз та оцінювання життєвої ситуації, здібностей та нахилів конкретного працівника (на мікрорівні).

Прогностична — прогнозування, програмування, проектування процесів розв'язання соціальних проблем підприємства, прогнозування перебігу соціальних процесів, які відбуваються в його колективі.

Організаторська — організація надання працівникам та населенню соціальних послуг, проведення культурно-масових заходів тощо.

Координаційна — забезпечення координації діяльності керівництва підприємства, його структурних підрозділів та окремих працівників щодо реалізації заходів, організованих соціальною службою, координація допомоги окремим працівникам, які перебувають у важкій життєвій ситуації.

Посередницька — посередництво у розв'язанні трудових суперечок, вирішенні міжособистісних конфліктів.

Психотерапевтична — можлива в разі залучення до діяльності служби психолога (психотерапевта). Полягає в діагностуванні, корекції та терапії психологічних відхилень в окремих працівників, вжитті заходів попередження негативних психологічних станів працівників, підвищення рівня їх психологічної культури, набуття ними навичок релаксації, подолання стресових станів.

Пропагандистська — здійснення працівниками і волонтерами соціальної служби пропаганди здорового способу життя, культури ділового і міжособистісного спілкування, формуванні позитивного ставлення до власного підприємства.

Профілактична — попередження на підприємстві негативних соціальних явищ.

Соціально-педагогічна — посилення соціально-виховного та культурного потенціалу колективу, сприяння позитивній соціалізації молодих працівників (через усунення негативних факторів, які можуть впливати на неї, створення умов для всебічного розкриття, розвитку та реалізації особистісного потенціалу працюючої молоді), проведення змістовного дозвілля.

Інформативно-освітня — надання працівникам інформації (психологічного, правового, медичного характеру тощо), навчання волонтерів.

Соціально-економічна — надання додаткової допомоги працівникам, які зазнали трудового каліцтва, травми, опинилися в складній життєвій ситуації.

Виконання зазначених функцій потребує відповідної організаційної структури.

Найбільш оптимальним штатом соціальної служби є один працівник на 100—200 осіб. Звичайно, залежно від конкретних умов (складності та небезпечності виробництва, фінансового становища підприємства, його традицій), ці цифри можуть бути збільшені або зменшені.

На підприємствах з чисельністю працівників менше 200— 300 осіб створення соціальної служби залежить від керівництва підприємства, рівня його піклування про працівників, його готовності до інвестицій у власний колектив.

Соціальна служба може складатися з одного або двох відділів. У разі наявності одного відділу, до його складу входять:

1) керівник соціальної служби (бажано досвідчений соціолог або соціальний працівник), за посадою керівник служби може виконувати обов'язки керівника центру соціальних досліджень;

2) професійний соціальний працівник;

3) професійний психолог;

4) фахівець з культурно-масової роботи.

Наявність двох відділів дає змогу сформувати відділ соціальної роботи (до складу якого входили б фахівці з соціальної роботи та соціології) та відділ психологічної та культурно-масової роботи (до його складу входили б фахівці з психології та соціальної педагогіки).

Функціонування соціальної служби на підприємстві може мати особливості, обумовлені її правовим статусом. Соціальна служба на підприємстві може мати статус:

а) структурного підрозділу підприємства (тоді залежно від форми власності підприємства, вона може розглядатися як приватна, комунальна або

державна);

б) громадської організації, яка створюється за участі керівництва та працівників підприємства і фінансується за кошти підприємства, працівників,

з інших джерел, передбачених українським законодавством;

в) державної соціальної служби з державним фінансуванням (на великих промислових підприємствах можливе створення самостійних державних

соціальних служб, на середніх і невеликих — пунктів соціальних послуг тощо).

Свою роль у розбудові соціальних служб на підприємствах зможуть відіграти соціальні служби для сім'ї, дітей та молоді, особливо на тих підприємствах, де переважають молоді працівники.

Обов'язковим є нормативно-правове забезпечення діяльності соціальної служби на підприємстві. У разі функціонування служби як структурного підрозділу підприємства, воно здійснюється шляхом прийняття положення про соціальну службу та посадових інструкцій працівників соціальної служби.

Особливо важливим аспектом діяльності соціальних служб на підприємстві є залучення, навчання та діяльність волонтерів з числа працівників. На нашу думку, оптимальна схема роботи соціальної служби є такою: працівники соціальної служби працюють в основному з працівниками підприємства; населенню громади, прилеглої до місця розташування підприємства, допомога надається волонтерами з числа працівників. Звичайно, основну роботу щодо підготовки та діяльності цих волонтерів соціальна служба бере на себе; однак у цьому випадку ця робота є необхідною складовою соціальної роботи на підприємстві, оскільки вона:

· є дієвим засобом виховного впливу на працівників (шляхом реабілітації працівників, які мали психологічні або соціальні проблеми);

· підвищує позитивну соціальну активність працівників;

· сприяє створенню позитивного іміджу підприємства в громаді та за її межами.

Ефективна соціальна робота на підприємстві не можлива без виходу за його межі — профілактика негативних явищ серед працівників, розв'язання їх соціальних і психологічних проблем, не пов'язаних безпосередньо з виробництвом, обумовлюватиме рух соціальної служби до таких інституцій, як сім'я та громада, в яких живе майбутній працівник підприємства, школа та училище, в яких він навчається.

Наведемо приклад діяльності соціальної служби у ВАТ "Чернігівське хімволокно". У своїй роботі працівники соціальної служби спираються на три "кити" — думаємо, діємо, дбаємо: думаємо про тих, кому ми потрібні; діємо, аби їм було легше; дбаємо про їхню кращу долю.

Основним принципом надання соціальної допомоги на підприємстві є принцип адресності, що полягає у цільовому характері соціальної допомоги та визначенні її величини (виду, форми) на підставі особливостей стану соціальної ситуації конкретного одержувача. Тобто кожному отримувачу надається конкретна допомога з урахуванням його матеріального, економічного, соціального чи психологічного стану. Основними напрямками діяльності служби є:

· соціально-правовий захист;

· охорона здоров'я;

· розвиток культури, духовності та спорту;

· пошук ресурсів та використання можливостей підприємства щодо матеріального забезпечення працівників підприємства в складних життєвих ситуаціях, розробка заходів, спрямованих на поліпшення умов праці та виробничого побуту працівників підприємства.

Програма діяльності служби у 2005 р. включала такі заходи:

· забезпечення зниження рівня профзахворювань, виробничого травматизму та поліпшення умов праці;

· санаторно-курортне лікування в санаторії-профілакторії "Хімік" працівників підприємства; вжиття низки профілактичних, санітарно-оздоровчих заходів, проведення капітального ремонту санаторію-профілакторію, дитячого оздоровчого табору "Юний хімік";

· пошук, відбір, підготовку та перепідготовку кадрів;

· створення фізкультурно-спортивного об'єднання — Спортивний клуб "Хімік", створення залу хореографії, атлетико-гімнастичного майданчика, тренувального футбольного поля та ін.;

· розширення асортименту страв, що готується в їдальнях тощо;

· формування високодуховної особистості на засадах християнського православного виховання та розвиток прояву у людей благодійності та доброчинності шляхом налагодження контактів з осередками православ'я у регіоні створення недільних шкіл; проведення благодійних акцій, концертів, масових заходів доброчинного характеру, надання матеріальної допомоги в роботі створених при православних осередках гуртків, груп підтримки, школах, майстернях тощо;

· виявлення реального стану речей щодо дотримання прав соціально вразливих працівників та їх матеріального забезпечення на підприємстві та з боку державних органів; проведення фахівцями з соціальної роботи співбесід та надання консультацій з питань чинного законодавства працівникам підприємства; залучення фахівців з міських та районних виконавчих комітетів та інших органів державної влади до надання консультацій з різних питань;

· надання допомоги багатодітним, малозабезпеченим сім'ям, сім'ям, в яких виховуються діти-інваліди, та працівникам підприємства, які є опікунами дітей-сиріт, а також іншим групам соціально вразливих працівників у реалізації їхніх соціальних прав та у компенсації фізичних, психічних, інтелектуальних, соціальних та інших недоліків, що перешкоджають повноцінному соціальному функціонуванню тощо.

Реалізація даної програми дає змогу поліпшити матеріальний, соціальний та психологічний стан працівників, що, в свою чергу, дозволяє покращити процес виробництва, підвищити якість роботи, знизити плинність кадрів, сприяє формуванню сприятливого соціально-психологічного клімату колективу. Турбота про соціально-психологічний стан працівників підприємства та їхніх сімей обов'язково позитивно впливає і на загальний рівень суспільної свідомості, піднімає престиж кожного конкретного робочого місця, сприяє здоров'ю та духовності підростаючого покоління.

Таким чином, соціальна служба на підприємстві — це необхідна складова системи служб соціальної роботи; структурний підрозділ підприємства або самостійна організація, які виконують ряд соціально значущих функцій. Серед них ми виділяємо посередницьку, профілактичну, соціально-педагогічну, інформативно-освітню та ін. функції.

Працівники соціальної служби мають бути єдиною командою фахівців, готовою до надання працівникам підприємства різноманітних соціальних послуг. Головну роль у діяльності соціальної служби, на нашу думку, можуть відігравати фахівці з соціальної роботи.

Основна увага працівників соціальної служби має зосереджуватися на працівниках підприємства. Проте розв'язання проблем працівників на підприємстві потребує уваги до проблем громади, на території якої воно розташовано. Тому важливим аспектом діяльності служби є організація ефективної волонтерської роботи залучених працівників щодо розв'язання проблем населення.

Основна література

Бадя Л.В. Трудовая помощь в России: прошлое и настоящее // Социальное развитие как атрибут цивилизованного общества: Методол. семинар / Отв. ред. и сост. В.В. Колков. — М.: Ин-тсоц. работы, 1997.

Мигович І.І. Соціальна робота: Вступ до спеціальності. — Ужгород: Ужгород, держ. ун-т, 1997.

Попович Г.М. Потреби як визначальна умова інституціалі-зації соціальної роботи // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. — 2003. — № 1. — С. 12—22.

Сидоров В. Ролі та функції соціальних працівників // Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під ред. В.Полтавця.— К.: Вид. дім "KM Академія", 2000. — С. 46—86. Социологический справочник / Под общ. ред. В.И. Воловича. — К.: Политиздат Украины, 1990. — С. 344—345.

Соціальна служба в Україні: соціально-психологічні засади формування й ефективного функціонування. Матеріали наук,-практ. конф. 12 травня 2005 р., м. Черкаси / Ред. кол.: В.В. Москаленко, H.I. Кривоконь, Н.М. Дембіцька. — К.: Фенікс, 2005.— 664 с.

Тюптя Л.Т. Концептуальна модель соціальної служби на підприємстві / Соціальна служба в Україні: соціально-психологічні засади формування й ефективного функціонування. Матеріали наук.-практ. конф. 12 травня 2005 р., м. Черкаси / Ред. кол.: В.В. Москаленко, Н.І. Кривоконь, Н.М. Дембіцька.

— К.: Фенікс, 2005. — С. 354—359.

Теми для дискусії

1. Напрями діяльності соціальної служби на підприємстві.

2. Функції соціального працівника на підприємстві.

3. Структура і зміст роботи соціальної служби на підприємстві.

4. Приклади роботи соціальної служби на підприємстві.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   27


2.4. Соціальна робота в системі освіти
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации