Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота: Теорія і практика - файл n1.doc

приобрести
Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота: Теорія і практика
скачать (3007 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc3007kb.13.09.2012 15:56скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   27

Місто


Місто становить складне соціально-просторове утворення, до якого, крім природного і матеріально-речового компонентів, входять населення, виробництво і споживання, тому воно і вивчається багатьма науками і є предметом міждисциплінарних досліджень. Місто є предметом соціологічного аналізу насамперед як історично сформована стійка спільнота людей, що мешкають на одній господарчо освоєній території і суспільно організовані системою економічних, соціальних, політичних і соціально-психологічних зв'язків та відносин.

Перші емпіричні дослідження, що започаткували наукові дослідження проблем міста, були проведені у США в 20— 30-х pp. XX ст. (Р. Парк, Е. Берджес, Р. Маккензі, Л. Вірт, Р. і X. Лінд). їх досить бурхливий розвиток був спричинений швидким зростанням міського населення, яке вже до 1920 р. перевищило кількість мешканців сільської місцевості. Вельми інтенсивний процес урбанізації у США супроводжувався значним припливом іммігрантів з інших країн, що призвело до зламу, зіткнення традиційних життєвих підвалин місцевого і прибулого населення, загострило соціальні й національні суперечності, породило безліч інших проблем. Ці обставини зумовили формування і розвиток американської соціології в перші десятиліття XX ст. як соціології міських проблем.

Соціологічні дослідження міста в Україні розгорнулися наприкінці 50-х pp., коли швидке зростання міських населених пунктів гостро поставило питання про шляхи їх подальшого розвитку. Структура і напрями досліджень формувалися відповідно до основних функцій міст (як соціальний осередок суспільства, як соціально-територіальна спільність, як середовище життєдіяльності людей).

У межах першого напряму особливе місце посідають загальнотеоретичні проблеми: специфіка урбанізації в різних соціальних умовах, зв'язок індустріалізації та урбанізації тощо. Сюди ж належать розробки проблем управління, соціального прогнозування і планування, забезпечення комплексності соціально-економічного розвитку міста.

Другий напрям досліджень охоплює процеси, що відбуваються в міських спільнотах. Передусім, це формування соціально-демографічної і соціально-професійної структури міста, особливостей функціонування його соціальних інституцій, міський спосіб життя, міська культура, специфіка спілкування у міському середовищі тощо.

Предметом третього напряму досліджень є взаємодія населення міста з його соціальною інфраструктурою (проблеми її розвитку, вдосконалення відповідно до потреб городян у житлі, різних формах і видах побутового, соціального і культурного обслуговування). Тісно пов'язані з цим дослідження соціальних проблем архітектури, планування і розбудови міських населених пунктів. Метою таких досліджень є забезпечення соціального обґрунтування рішень, що приймаються з питань містобудування.

У цілому соціологія міста охоплює досить широке коло проблем. Деякі з них, зокрема розробка соціологічної теорії міста, соціальні закономірності урбанізації, створення системи показників розвитку соціальної інфраструктури і ряд інших, досліджені недостатньо і потребують подальших зусиль соціологів.

Специфіка соціальної роботи в місті визначається низкою факторів:

— чисельністю мешканців: мале місто, велике місто, проблеми урбанізації, корінне населення і переселенці;

— регіональними особливостями: аграрний, промисловий, курортний, науково-дослідний регіони тощо;

— демографічними особливостями: демографічний склад населення — віковий і національний склад, соціальний статус тощо;

— розгалуженою інфраструктурою;

— рівнем економіки;

— більшими потребами у послугах і соціальній допомозі;

— рівнем культури;

— рівнем соціальної напруженості і соціально-психологічного навантаження.

У місті спостерігається весь спектр надання соціальних послуг в системі міністерств праці і соціальної політики, освіти і науки, охорони здоров'я, соціальних службах для молоді, культури, спеціалізованих службах і закладах — індивідуальна, групова, колективні форми роботи. Однак найбільш поширеною формою соціальної роботи в місті у західних країнах є робота на місцевому рівні — в общині, громаді, ком'юніті. Ця тенденція спостерігається і в нашій країні: надання соціальних послуг здійснюється на рівні районних (міських) державних адміністрацій.

Таким чином, соціальна робота в сільській місцевості перебуває на низькому рівні й вирізняється нерозвиненістю соціальної інфраструктури соціальних служб для селян, низьким рівнем життя, зниженням демографічного стану і міграцією молодого населення у місто, відсутністю потреби в соціально-психологічній допомозі внаслідок особливостей розвитку сільської громади і традицій життя, браком кваліфікованих спеціалістів. Соціальна робота як особливий вид надання соціальної допомоги більше розвинена у місті і характеризується комплексом соціально-психологічних і економічних проблем суспільства та рівнем задоволення соціальних потреб окремих громадян.

Основна література

Сільська молодь України в період політичних та економічних трансформацій: настрої, орієнтації, сподівання. — К., 1998. — 167 с.

Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред. Е.И. Холостова, А.С. Сорвина. — М.: ИНФРА, 2001. — С. 270—278.

Соціально-економічні проблеми дитинства в сучасному українському селі. — К.: Академпрес, 1998. — С. 27—61.

Соціальне становище сільської жінки в Україні. — К.: Академпрес, 1998. — С. 31—45.

Соціологія: Короткий енцикл. слов. / Під заг. ред. В.І. Воловина. — К.: Укр. центр духовн. культури, 1998. — С. 554— 555.

Теми для дискусії

1. Соціальна інфраструктура та її вплив на сутність соціальної роботи: діяльність закладів освіти, культури, охорони здоров'я, праці і соціальної політики, соціальних служб в сільській місцевості і великому місті.

2. Вплив рівня життя, традицій населення на запити у соціальних послугах відповідно до територіальних особливостей.

3. Специфіка соціальної роботи у сільській місцевості. Фактори, що впливають на активізацію соціальної роботи на селі.

4. Наукові дослідження з вивчення проблем міста — дослідження міста як соціального осередку суспільства, соціально-територіальної спільноти, середовища життєдіяльності людей. Фактори, що визначають специфіку соціальної роботи у місті.


2.2. Система соціального обслуговування населення


25 липня 1997 р. за Указом Президента України № 705 було створене Міністерство праці та соціальної політики України.

Відповідно до цього указу, Міністерство праці та соціальної політики України є центральним органом виконавчої влади, який бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері зайнятості та соціального захисту населення, охорони праці, соціально-трудових відносин, нормування та оплати праці, проведення пенсійної реформи, координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади з реалізації державних і регіональних соціальних програм, налагодження соціального партнерства.

У систему Міністерства праці та соціальної політики входять:

· управління праці та соціальної політики обласних, районних, міських та районних (міст) державних адміністрацій;

· територіальні центри обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян та відділення соціальної допомоги вдома;

· будинки-інтернати;

· центри зайнятості;

· навчальні заклади;

· підприємства Українського виробничого протезного концерну "Укрпротез";

· санаторії для інвалідів та ветеранів.

Міністерство праці та соціальної політики здійснює свою діяльність відповідно до Положення про Міністерство праці і соціальної політики України № 1319 від 01 грудня 1997 р. у таких напрямах, як:

· пенсійне забезпечення;

· соціальний захист інвалідів, ветеранів війни та праці;

· соціальний захист дітей-сиріт, одиноких, багатодітних матерів, малозабезпечених сімей з дітьми;

· соціальний захист осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи;

· соціальне обслуговування громадян похилого віку та інвалідів установами соціального захисту.

До основних функцій Міністерства праці та соціальної політики належать такі:

· розробка законодавства у сфері соціального захисту: напрямів соціальної політики України та проектів нормативно-законодавчих актів щодо організації та розвитку соціального захисту; узагальнення практики застосування законодавства щодо соціального захисту, визначення та розробка законодавчих ініціатив у цій галузі; забезпечення виконання чинного законодавства та прийнятих урядом рішень стосовно соціального забезпечення і соціального захисту осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи;

· організація роботи місцевих органів соціального захисту населення: координація роботи і партнерство у сфері соціального захисту; контроль за роботою, пов'язаною з наданням сім'ям з дітьми встановлених законодавством пільг, координація діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з цих питань; взаємодія з місцевими органами щодо соціального захисту сім'ї, материнства і дитинства; координація діяльності органів соціального захисту населення з питань соціальної політики, надання методичної та практичної допомоги. Контроль за наданням пільг населенню, передбачених чинним законодавством; координація роботи органів соціального захисту щодо організації матеріально-побутового, культурного та медичного обслуговування непрацездатних громадян. Організаційне забезпечення працевлаштування та професійного навчання інвалідів, ветеранів війни та праці. Створення і розвиток відповідних спеціальних підприємств, зв'язок з громадськими і релігійними об'єднаннями, благодійними фондами щодо надання допомоги дітям-сиротам, одиноким, багатодітним матерям, а також малозабезпеченим сім'ям з дітьми;

· організація міжнародного співробітництва в галузі соціальної політики; міжнародне співробітництво в галузі соціальних прав жінок, сімей з дітьми, вивчення та узагальнення міжнародного досвіду соціального захисту сімей з дітьми;

· створення підприємств: разом з Фондом соціального захисту інвалідів України — створення спільних підприємств для виготовлення спеціалізованих засобів для інвалідів; розвиток та зміцнення матеріально-технічної бази санаторіїв, упровадження нових методів лікування; розробка заходів щодо розвитку мережі установ соціального обслуговування населення (будинків-інтернатів, територіальних центрів тощо, підсобних господарств та лікувально-виробничих майстерень);

· забезпечення інвалідів — спеціальними засобами пересування (виробництво, розподіл, контроль за реалізацією); засобами протезування, індивідуальними механічними та електрифікованими засобами пересування і реабілітації; забезпечення інвалідів санаторно-курортним лікуванням;

· проведення наукових досліджень: координація наукових досліджень з питань соціального захисту інвалідів, ветеранів війни і праці; вивчення проблем, пов'язаних із пенсійним забезпеченням громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, надання їм пільг і компенсацій; надання необхідної методичної і практичної допомоги місцевим органам соціального захисту населення створення спеціалізованих служб надання соціальних та інших послуг громадянам похилого віку та інвалідам.

Соціальний захист на обласному рівні здійснюють управління праці та соціальної політики обласних державних адміністрацій відповідно до Типового положення про управління соціального захисту населення обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1996 р. № 60.

Обласні держадміністрації реалізують такі завдання:

· розвиток соціального забезпечення з метою задоволення потреб соціально незахищених громадян;

· керівництво роботою управлінь соціального захисту населення районних держадміністрацій, виконкомів міських Рад, пов'язаних з призначенням та виплатою пенсій і допомоги відповідно до законодавства;

· створення системи адресної соціальної допомоги і підтримки малозабезпечених громадян і сімей з дітьми, які відповідно до законодавства мають право на її отримання;

· сприяння працевлаштуванню інвалідів, вжиття заходів щодо їх професійного навчання, забезпечення матеріально-побутового обслуговування інвалідів та пенсіонерів;

· здійснення контролю за наданням пільг громадянам, які відповідно до законодавства мають право на їх отримання;

· розширення і зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту населення, розвиток мережі будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, підвищення рівня обслуговування громадян, які перебувають у закладах соціального захисту;

· здійснення комплексних цільових програм разом з установами місцевого самоврядування, управліннями і відділами державних адміністрацій та громадськими організаціями, спрямованих на покращання соціального захисту інвалідів, ветеранів війни та праці, поліпшення обслуговування самотніх непрацездатних людей, громадян похилого віку, розвиток мережі територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів і надомних форм обслуговування, будівництво спеціальних житлових будинків для цієї категорії населення;

· впровадження наукової організації праці в організаційних структурах соціального захисту населення, забезпечення їх підвідомчих закладів і організацій кваліфікованими кадрами, створення умов для їх закріплення, найширшого використання знань і досвіду працівників;

· організація надання протезно-ортопедичної допомоги населенню і забезпечення інвалідів засобами пересування.

На районному рівні соціальний захист населення здійснюють управління праці та соціальної політики районних держадміністрацій відповідно до Типового положення про управління соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. №461.

Основні завдання районних держадміністрацій:

· організація соціального обслуговування: надання пільг ветеранам війни і праці та інвалідам, субсидій населенню; матеріально-побутове обслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці, забезпечення інвалідів транспортними засобами в установленому порядку; здійснення в установленому порядку компенсаційних виплат малозабезпеченим громадянам; надання адресної цільової грошової і натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам, а також допомоги сім'ям з дітьми; утворення у своєму складі підрозділів соціальних компенсацій та гарантій малозабезпеченим громадянам, створення мережі та організація роботи територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів, відділень денного і стаціонарного перебування та соціальної допомоги вдома, центрів соціальної реабілітації, магазинів, пунктів харчування малозабезпечених громадян та інших підприємств комунально-побутового обслуговування, у тому числі з наданням платних послуг, спеціальних житлових будинків з комплексом служб соціально-побутового і медичного призначення, контроль якості та своєчасності надання послуг щодо соціального захисту;

· вирішення питань працевлаштування громадян: підготовка пропозицій місцевим Радам щодо встановлення нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів; здійснення працевлаштування інвалідів; разом з відповідними державними органами і громадськими організаціями; сприяння створенню виробництв, цехів і дільниць, призначених для використання їхньої праці, професійно-технічного навчання та перекваліфікації інвалідів; перевірка на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності умов праці інвалідів і можливість використання їх на роботі згідно з трудовими рекомендаціями медично-соціальної експертної комісії, направлення інвалідів на навчання у навчальних закладах сфери соціального захисту населення;

· посередницька діяльність: сприяння громадським, релігійним організаціям, благодійним фондам, окремим громадянам у наданні соціальної допомоги ветеранам, інвалідам та громадянам похилого віку;

· здійснення дослідної роботи: аналіз стану надання встановлених законодавством пільг соціально незахищеним громадянам, виконання комплексних програм, вжиття заходів соціальної підтримки малозабезпечених верств населення, винесення на розгляд голови районної державної адміністрації актуальних питань соціального захисту; виявлення малозабезпечених громадян похилого віку і самотніх непрацездатних громадян, які мають потребу в соціальній допомозі різних видів; ведення обліку осіб, які потребують влаштування до будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, оформлення необхідних документів для їх влаштування до цих закладів, надання допомоги в організації роботи будинків-інтернатів (пансіонатів), розташованих на території району; ведення обліку осіб, які потребують протезно-ортопедичної допомоги, і сприяння їм у протезуванні;

· вирішення правових питань: надання правової допомоги підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності у підготовці документів для призначення пенсій працівникам і членам їхніх сімей, а також сприяння громадянам в одержанні документів, необхідних для призначення пенсій та допомоги; внесення відповідно до чинного законодавства пропозиції щодо встановлення піклування над повнолітніми дієздатними особами, які за станом здоров'я потребують догляду.

Територіальні центри соціального обслуговування є спеціальними установами, які надають послуги громадянам похилого віку та самотнім непрацездатним громадянам, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності та соціальної активності. Відповідно до адміністративної підпорядкованості територіальні центри включають в себе різні структурні підрозділи та відділення, зокрема:

· відділення соціальної допомоги вдома, в тому числі спеціалізовані — для обслуговування інвалідів з порушенням рухової активності, сліпих, глухих тощо;

· відділення соціально-побутової реабілітації;

· відділення гуманітарної та іншої благодійної допомоги;

· відділення денного перебування;

· лікувально-оздоровчий комплекс;

· відділення медико-соціальної реабілітації;

· стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання;

· спеціальні житлові будинки для самотніх непрацездатних громадян;

· лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні сільські господарства, в тому числі на госпрозрахунковій основі;

· дієтичні їдальні.

Територіальні центри здійснюють комплекс соціально-побутових, медичних, комунальних, оздоровчих, рекреаційних, посередницьких, реабілітаційних та інших послуг.

Будинки-інтернати — стаціонарна соціально-медична установа для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни і праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

Типи дитячих будинків-інтернатів:

· для дітей шкільного і дошкільного віку з фізичними вадами і нормальним інтелектом, в яких значно утруднене або неможливе самостійне пересування і які частково себе обслуговують;

· для фізично здорових, дітей-імбецилів шкільного та дошкільного віку, які можуть самостійно пересуватися, самообслуговуватися;

· для фізично здорових дітей з глибокою розумовою відсталістю в ступені ідіотії, які можуть самостійно пересуватися;

· для дітей різного ступеня розумової відсталості, які страждають важкими порушеннями нижніх та верхніх кінцівок, не можуть самообслуговуватись і самостійно пересуватися.

Типи будинків-інтернатів для інвалідів та людей похилого віку:

· пансіонати для ветеранів війни та праці;

· будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів;

· спеціальні будинки-інтернати;

· дитячі будинки-інтернати;

· психоневрологічні інтернати.

Дітей і дорослих людей з інвалідністю, людей похилого віку в будинках-інтернатах забезпечують одягом, взуттям, м'яким інвентарем, чотириразовим харчуванням. В усіх будинках-інтернатах є медпункта, ізолятори, карантинні кімнати, які обладнані необхідною медичною апаратурою та інструментарієм. З метою соціальної адаптації і трудової реабілітації підопічних, а також навчання трудовим навичкам дітей-інвалідів при стаціонарних установах створено лікувально-виробничі майстерні.

В системі міністерства праці та соціальної політики функціонують наукові організації та установи. Які проводять аналітичну, дослідну, наукову діяльність щодо вивчення соціальних процесів і явищ у сучасному українському суспільстві, потреб і запитів громадян, соціальних проблем населення та шляхів їх вирішення. Це такі установи:

1) інформаційно-обчислювальний центр;

2) Науково-дослідний інститут праці та зайнятості населення;

3) Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин;

4) Науково-дослідний інститут з проблем соціального захисту населення.

Підприємства Українського виробничого протезного концерну "Укрпротез". Для надання протезно-ортопедичної допомоги населенню в Україні у складі Українського виробничого протезного концерну "Укрпротез" функціонують 14 державних експериментальних протезно-ортопедичних підприємств, 17 виробничих дільниць, 10 ательє з надання малоскладної протезно-ортопедичної допомоги, в яких щорічно обслуговується майже 1 млн осіб.

Підприємства і дільниці розташовані в обласних центрах і великих промислових містах, таких як Київ, Вінниця, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Харків та ін.

Протезно-ортопедичними підприємствами за індивідуальними замовленнями виготовляються протези верхніх і нижніх кінцівок, рати, тутори, ортези, корсети, ортопедичне взуття та специфічні засоби реабілітації.

Наприклад, крісла-коляски для інвалідів різних типів можна придбати у Львівського підприємства засобів пересування і протезування. Харківське протезно-ортопедичне підприємство виготовляє засоби реабілітації та малої механізації: манеж-ходунки різних модифікацій, стільці туалетні, підставки туалетні, столики приліжкові, умивальники пересувні та ін.

Навчальні заклади. У різних областях і регіонах України функціонують навчальні заклади І і II рівнів акредитації для молоді з особливими потребами, із малозабезпечених сімей, дітей-сиріт та дітей, які залишились без батьківського піклування. У них молодь отримує юридичну, економічну, інженерну та іншу освіту. До них належать:

— Чернігівський юридичний коледж;

— Кам'янець-Подільський планово-економічний технікум-інтернат;

— Харківський обліково-економічний технікум-інтернат імені Ф.Г. Ананченка.

— Держслужбовці управлінь праці та соціальної політики проходять підвищення кваліфікації на Республіканських постійно діючих курсах підвищення кваліфікації керівників та спеціалістів системи соціального захисту населення.

— Санаторії для інвалідів та ветеранів:

— Київський клінічний санаторій "Перемога";

— Одеський санаторій "Салют";

— Трускавецький санаторій "Батьківщина";

— Миргородський санаторій "Слава";

— Алуштинський санаторій "Ветеран".

У санаторіях проходять оздоровлення ветерани війни і праці, пенсіонери, люди похилого віку, самотні непрацездатні громадяни.

Основна література

Введення в соціальну роботу / За ред. І, Григи. — К.: Фенікс, 2001. —С. 95—123.

Праця та соціальна політика в Україні; Аналіт,-статист, зб. — К.: Соцінформ, 1999. — 127 с.

Соціальна робота в Україні: перші кроки. — К.: Академія,2000. —С. 112—129.

Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы / Моск. гос. соц. ун-т. — М.: Гуманит. изд. центр "ВЛАДОС",

2001. — С. 172—200.

Теми для дискусії

1. Загальна характеристика системи соціального захисту в Україні.

2. Основні напрямки діяльності Міністерства праці та соціальної політики в Україні.

3. Особливості організаційної структури системи соціального захисту населення, державних органів соціального захисту, напрямки діяльності, завдання.

4. Функції організацій і установ щодо проведення соціальної роботи.

5. Особливості діяльності організацій і установ щодо соціальної роботи з різними категоріями населення.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   27


Місто
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации