Васильков В.Г. Організація виробництва (полная версия) - файл R_12.doc

приобрести
Васильков В.Г. Організація виробництва (полная версия)
скачать (2006.4 kb.)
Доступные файлы (20):
n1.doc26kb.18.03.2003 11:37скачать
n2.doc28kb.11.03.2003 15:59скачать
R_1.doc138kb.12.03.2003 16:39скачать
R_10.doc411kb.18.03.2003 11:17скачать
R_11.doc1416kb.18.03.2003 11:18скачать
R_12.doc640kb.28.03.2003 11:46скачать
R_13.doc881kb.17.03.2003 16:20скачать
R_14.doc584kb.17.03.2003 17:05скачать
R_2.doc339kb.18.03.2003 11:11скачать
R_3.doc1121kb.12.03.2003 10:15скачать
R_4.doc526kb.12.03.2003 16:22скачать
R_5.doc419kb.12.03.2003 16:19скачать
R_6.doc361kb.12.03.2003 17:08скачать
R_7.doc643kb.18.03.2003 11:13скачать
R_8.doc490kb.18.03.2003 11:39скачать
R_9.doc386kb.12.03.2003 16:59скачать
T_tyl.doc194kb.30.06.2003 15:49скачать
n18.doc28kb.19.03.2003 10:02скачать
n19.wbk
n20.jpg8kb.24.06.2009 14:45скачать
Победи орков

Доступно в Google Play

R_12.doc

  1   2   3   4
Р

РОЗДІЛ 12




ОЗДІЛ 12


ОРГАНІЗАЦІЙНО-ВИРОБНИЧЕ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ
ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
ПРОДУКЦІЇ

12.1. ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ (ПОСЛУГ)

Технологічний розвиток та якість. Роль і значення якості продукції постійно зростає під впливом потреб споживачів та технології виробництва, які постійно змінюються. Еволюційний розвиток технології можна простежити за певними етапами істотного підвищення продуктивності праці за рахунок створення комплексу систем машин і механізмів.

На першому етапі технологічний комплекс нововведень забезпечив інтенсивну передачу функцій безпосереднього впливу на предмети праці від людини спеціалізованому технологічному обладнанню. Створювалися і впроваджувалися обробні та вимірювальні інструменти, пристрої, механізми, які, на відміну від раніше існуючих, могли використовуватися як складові машин (устаткування).

Результатом другого етапу є індустріальний розвиток, пов’я­заний з розвитком енергетичного комплексу нововведень, що вможливило використання автоматизованих машин і наданням їм функцій енергетичного забезпечення технологічних впливів.

Третій етап технологічного розвитку пов’язаний з виникненням та впровадженням управлінського комплексу нововведень, що створило умови для покладання на техніку функцій управління процесами, які виконувала раніше людина. Це спричинило радикальні зміни у виробничій системі, стало поштовхом до використання автоматичних машин, автоматизованих систем управління, інформаційних технологій, переходу до постіндустріального розвитку.

До складу комплексів технологічних нововведень, що набули поширення з початком індустріального розвитку, входили керовані людиною машини, а потім автоматичні машини, які відрізнялися предметом трансформації. Спочатку предметом праці виступала тільки речовина, потім додалася енергія, а далі — інформація. Послідовно створювалося технологічне устаткування для трансформації предметів праці (речовини), обладнання для трансформації енергії, електронні машині для трансформації інформації.

З передачею техніці дедалі більшої кількості простих функцій (операцій) зростає роль людини у виробничих системах унаслідок закріплення за нею найбільш важливих і складних виробничих операцій та управлінських функцій.

Поширення нововведень у процесі еволюції технологій має циклічний, комплексний характер, при цьому використовуються суміщені технології, а також відповідні форми і методи організації виробництва, управління та контролю якості продукції.

На перших етапах технологічного розвитку панував адміністративний підхід до якості продукції, що випускалася, який передбачав підвищення її рівня до 100 % шляхом пошуку причин дефектів та здійснення заходів з їх усунення за будь-яку ціну.

Підвищення рівня культури і освіти роблять споживача дедалі розбірливішим та вимогливішим. Якість товару, його експлуатаційна безпека, надійність, дизайн, рівень обслуговування після продажу є для сучасного покупця основними критеріями під час придбання товару. Тому на сучасному етапі технологічного розвитку спостерігається таке розуміння якості, коли 100 % продукції повністю відповідають установленим вимогам, проте забезпечення такого рівня якості має комплексний характер.

Принципово нові вимоги споживачів до якості визначають рівень конкурентоспроможності продукції, що випускається, від якого залежить стійкість позиції фірми на ринку, а також її фінансовий стан. Конкурентоспроможність продукції пов’язана з дією багатьох чинників, серед яких основними є рівень ціни і якість продукції, яка поступово виходить на перше місце. Більш 80 % покупців товару надають перевагу його якості. Досвід доводить об’єктивну необхідність укладення коштів на формування і забезпечення якості, які мають бути не менше 15—20 % сукупних виробничих витрат.

З розвитком технологій і наукомістких виробництв стали порівнювати витрати на забезпечення якості з очікуваним від цього ефектом. Розрахунковий рівень якості, таким чином, став залежати від економічної доцільності величини витрат на його досягнення. Поняття якості поступово трансформувалося в економічну категорію.

Якість як засіб задоволення вимог. Сучасний концептуальний підхід до формування виробничої стратегії визнає якість найефективнішим засобом задоволення вимог споживачів і зниження витрат виробництва.

Відповідно до ДСТУ ISO 9000—2001 «Системи управління якістю. Основні положення та словник»: якість — це ступінь, до якого сукупність власних характеристик задовольняє вимоги.

Термін «якість» можна вживати з такими прикметниками, як погана, добра або відмінна. «Власний», на відміну від «присвоєний», означає присутній у чомусь саме як постійна характеристика.

Вимога — це сформульовані потреба або очікування, загальнозрозумілі або обов’язкові. «Загальнозрозумілі» означає, що є звичаєм або загальноприйнятою практикою для організації її замовників та інших зацікавлених сторін вважати потребу або очікування, про які йдеться, само собою зрозумілими.

Для позначення конкретного типу вимоги можна вживати означальні слова, наприклад, вимога щодо продукції, вимога щодо управління якістю, вимога замовника. Установлена вимога — це вимога, сформульована, наприклад, у документі. Вимоги можуть ставити різні зацікавлені сторони.

Градація — це категорія або розряд, присвоєні різним вимогам до якості продукції, процесів або систем, що мають те саме функціональне застосування Якщо установлюють певну вимогу до якості, звичайно зазначають градацію.

Задоволеність замовника — це сприйняття замовником ступеня виконання його вимог. Претензії замовників є звичайно показником низького рівня задоволеності замовника, але їхня відсутність необов’язково свідчить про високий рівень задоволеності замовника. Навіть якщо вимоги замовника було узгоджено з ним та виконано, це ще не є неодмінною гарантією високого рівня задоволеності замовника.

Спроможність — це здатність організації, системи або процесу створювати продукцію, яка відповідатиме вимогам до цієї продукції.

Характеристика — відмітна властивість. Характеристика може бути власною або присвоєною, якісною або кількісною. Існують різні класи характеристик, такі як: фізичні (наприклад, механічні, електричні, хімічні або біологічні характеристики); органолептичні (наприклад, пов’язані з нюхом, дотиком, смаком, зором, слухом); етичні (наприклад, ввічливість, чесність, правдивість); часові (наприклад, пунктуальність, безвідмовність, доступність); ергономічні (наприклад, характеристики фізіологічні або пов’я­зані з безпекою людини); функціональні (наприклад, максимальна швидкість літака).

Характеристика якості — це власна характеристика продук­ції, процесу або системи, пов’язана з вимогою.

Присвоєні характеристики продукції, процесу або системи (наприклад, ціна продукції, власник продукції) не є характеристиками якості цієї продукції, процесу або системи.

Якість продукції тісно пов’язана зі споживчою вартістю, яка характеризує спроможність товару задовольняти певну потребу в різній мірі. Тому якість характеризує міру споживчої вартості, ступінь її придатності та корисності. Таким чином, споживча вартість становить основу якості, а остання відбиває рівень споживчої вартості, тобто кількісне задоволення суспільної потреби в продукції.

Потреби можуть бути актуальними та потенційними (сподівання споживача).

До складу властивостей входять «вимірювальні» — кількісні характеристики якості, котрі вимірюються у фізичних одиницях, і «не вимірювальні» — якісні характеристики, що не підлягають вимірюванню фізичними методами. «Вимірювальні» та «не вимірювальні» властивості об’єднуються загальним поняттям «показники якості», які обов’язково мають бути кількісними характеристиками.

«Вимірювальні» характеристики в основному є показниками якості за своїми значеннями та вимірністю. «Не вимірювальні» властивості трансформуються в показники шляхом вимірювання їх значень якими-небудь фізичними методами (наприклад, колір можна «виміряти» довжиною хвилі) або оцінкою їх відповідності еталону (за бальною чи іншою шкалою).

Якість продукції оцінюється на основі кількісного виміру визначальних її властивостей. Метою оцінки обумовлюється: які показники якості варто вибирати для розгляду, якими методами, і з якою точністю визначати їх значення, які засоби для цього будуть потрібні, як опрацювати й у якій формі подати результати оцінювання.

Показники якості продукції. Кількісна характеристика однієї або кількох властивостей продукції (що складають її якість), яка розглядається до певних умов її створення та експлуатації або споживання, називається показником якості. Вибір показників якості встановлює перелік найменувань кількісних характеристик властивостей продукції, що входять до складу її якості та забезпечують оцінку рівня якості продукції.

Обґрунтування вибору номенклатури показників якості провадиться з урахуванням: призначення та умов використання продукції; аналізу вимог споживача; завдань управління якістю продукції; складу і структури властивостей, що характеризуються; основних вимог до показників якості (рис. 12.1).

За стадією:


Рис. 12.1. Класифікація показників якості

Сучасна наука і практика виробили систему кількісної оцінки властивостей продукції, що характеризують показники якості, які відбиті в стандартах (міжнародних, національних, галузевих, стандартах підприємств) і технічних умовах.

Для оцінки якості продукції використовується система показників, які групуються на узагальнюючі, комплексні та одиничні.

Узагальнюючі показники характеризують загальний рівень якості продукції: обсяг і частку прогресивних видів виробів у загальному випуску, сортність (марочність), економічний ефект і додаткові витрати, що пов’язані з поліпшенням якості.

Комплексні показники характеризують кілька властивостей виробів, включаючи витрати, що пов’язані з розробленням, виробництвом і експлуатацією. У кожній галузі промисловості застосовуються свої специфічні комплексні показники (наприклад, комплексним показником якості електродвигуна є відношення кількості корисної механічної енергії, що виробляється двигуном за весь термін його служби, до сумарних витрат на виробництво та експлуатацію двигуна).

Одиничні показники якості характеризують одну з властивостей продукції (товарів) і класифікуються за такими групами:

Надійність — це властивість виробу зберігати технічні параметри в заданих межах і фіксованих умовах експлуатації, технічного обслуговування, ремонтів, зберігання, транспортування.

Безвідмовність — властивість об’єкта безперервно зберігати робочий стан протягом деякого часу. До показників безвідмовності належать: середнє напрацювання на відмову; інтенсивність відмов; параметр потоку відмов.

Довговічність — це властивість виробу зберігати працездатний стан до руйнації або іншого граничного стану за визначених режимів і умов експлуатації. До показників довговічності відносять: ресурс між середніми (капітальними) ремонтами; середній строк служби.

Ремонтоздатність — властивість виробу пристосовуватися до застережень та виявлення причин виникнення відмов, пошкоджень та відновлення і підтримання в робочому стані шляхом проведення технічного обслуговування та ремонту. До показників ремонтоздатності належать: імовірність відновлення робочих параметрів; середня трудомісткість ремонту та технічного обслуговування.

Збереженість — властивість виробу зберігати значення показників безвідмовності, довговічності і ремонтоздатності протягом та після зберігання або транспортування.

Оцінка рівня якості. Для визначення якості продукції звичайно порівнюють значення показників якості кількох видів продукції. На підставі порівняння можна зробити висновок про те, якість якої продукції буде вища (рис. 12.2).


Рис. 12.2. Класифікація методів визначення
показників якості продукції

Вимірювальний метод ґрунтується на інформації, що отримується з використанням технічних вимірювальних засобів. За допомогою вимірювального методу визначаються параметри показників якості, наприклад, маса виробу, частота обертання двигуна, розмір виробу, швидкість автомобіля, сила струму та ін. Показники якості продукції визначаються таким арсеналом методів:

Для кожного з перелічених показників якості необхідно знайти його значення шляхом вимірювання та оцінювання — методів, що належать до спеціальної сфери наукових знань — кваліметрії. Згідно з принципами кваліметрії кількісні значення показників якості продукції можуть визначатися на основі:

Відносною характеристикою якості продукції є оцінка технічного рівня продукції, яка визначається шляхом зіставлення значень показників її технічної досконалості з відповідними значеннями показників базового зразка (еталона).

Рівень якості продукції (технічного рівня) оцінюється за певними етапами (рис. 12.3) протягом усього життєвого циклу виробу: дослідження та конструювання (проектування), виробництво, оборот та реалізація, експлуатація та споживання.

Базовий зразок має поєднувати в собі певну кількість і перелік технічних та економічних показників, які найбільшою мірою відповідають вимогам конкретного ринку на момент запланованого виходу на нього з даним товаром. При цьому необхідно забезпечити максимальну близькість класифікаційних показників зразка та виробу, що порівнюється.

Виходячи з динаміки зміни ринкового середовища, що зумовлено конкуренцією, технологічним прогресом та вимогами споживачів, вибір базового зразка на кожній стадії життєвого циклу продукції має свої особливості і має коригуватися. Тому, орієнтуючись на найдосконаліший існуючий зразок, треба враховувати динаміку розвитку технічного рівня зразка на пер­спективу.



Рис. 12.3. Основні етапи оцінювання рівня якості продукції

Інформаційною базою для визначення критеріїв якості базового зразка (конкурента) можуть бути:

Рівень якості продукції (технічний рівень) одного виду оцінюється за допомогою диференційованих, узагальнюючих, змішаних та комплексних методів.

Диференційований метод, або метод відносних показників, ґрунтується на зіставленні одиничних показників якості оцінюваного та базового виробів. Відносний показник якості (Кя.в) визначається за формулою



де Різначення і-го показника виробу, що оцінюється;

Рі.бзначення і-го показника базового виробу (аналога);

n — кількість показників.

Такий метод при незначній кількості відносних показників дає змогу оперативно визначити рівень якості продукції на конкретному ринку.

Узагальнюючий метод використовується, коли важко надати перевагу будь-якому показнику з великої їх кількості.



де Кя.уз — узагальнюючий показник якості;

Кя.в.і — відносний показник якості;

n — кількість відносних показників.

Рівень якості продукції, що оцінюється залежно від значення узагальнюючого показника: при перевищенні одиниці рівень якості вищий базового зразка, при значенні меншому одиниці рівень якості менший базового зразка.

Змішаний метод поєднує диференційований і узагальнюючий методи. Його застосування доцільне у випадках недостатньо повного врахування узагальнюючим показником усіх існуючих властивостей виробу, що не дає змоги отримати висновки відносно кількох певних груп властивостей. За цим методом якість продукції оцінюється за такими правилами: найважливіші показники використовуються як одиничні, а інші об’єднуються в групи і для кожної з них визначається узагальнюючий показник; отримані узагальнюючі показники та одиничні показники оцінюють рівень якості виробу диференційованим методом.

Комплексний метод ґрунтується на використанні узагальнюючих показників якості продукції і розраховується шляхом відношення відповідних їх значень оцінюваної продукції до базового зразка. Суть його полягає в порівнянні узагальнюючих показників якості виробу, що оцінюється, базового зразка і сумарних витрат на їх придбання та експлуатацію. У такий спосіб визначається показник економічної ефективності (Ке):



де Кя.уз та Кя.уз.б — відповідно узагальнюючі та базовий (аналога) показники якості виробу, що оцінюється;

З та Зб — сумарні витрати споживачів на придбання та експлуатацію виробу, що оцінюється, та базового зразка.

Якщо узагальнюючий показник економічної ефективності перевищує одиницю, тоді доцільно замінювати застарілу продукцію.

Інтегральний показник якості продукції застосовується для продукції, що не має аналогів, і визначається як відношення сумарного корисного ефекту від використання зразка продукції за заданий період часу служби до сумарних витрат на її створення, експлуатацію та споживання. Він встановлюється за державними і міжнародними стандартами.

Стандартизація процесів, продукції, послуг. Важливим чинником впливу на якість продукції є стандарти. Стандарти — це нормативи, які є еталоном для порівняння параметрів продукції, що виробляється, з тими вимогами до якості продукції, які закріплені в них. Стандарти визначають набір показників якості продукції, рівень кожного з них, методи і засоби виміру, випробувань, маркування, упакування, транспортування, зберігання, експлуатаційного обслуговування, ремонту.

Створенню високоякісної продукції сприяє стандартизація, яка передбачає вибір і розроблення найоптимальніших рішень, що враховують тенденції і напрями технічного прогресу. Результатом діяльності зі стандартизації є поліпшення відповідності (придатності) продукції та послуг до їх функціонального призначення, що характеризує її як активну діяльність, яка спрямована на упорядкування не тільки в техніці, а й в інших галузях.

Документами Міжнародної організації зі стандартизації (ІSO) дається таке визначення: стандартизація — це діяльність, що полягає у виробленні набору рішень для завдань, що повторюються, у сфері науки, техніки й економіки, і яка спрямована на досягнення оптимального ступеня упорядкованості в певній галузі.

Головне завдання стандартизації — створення системи нормативно-технічної документації, що визначає прогресивні вимоги до продукції, яка виготовляється для задоволення потреб (економіки країни, її оборони, населення, експорту), та забезпечення контролю за правильністю використання цієї документації. Виконання вимог діючих стандартів є обов’язковою умовою діяльності будь-якого підприємства.

Система стандартизації дає змогу розробляти і підтримувати в належному стані: єдину технічну мову; уніфіковані ряди найважливіших технічних характеристик продукції (допуски і посадки, напругу, частоту тощо); ряди типорозмірів і типові конструкції виробів загального машинобудівного застосування (підшипники, кріплення, різальний інструмент та ін.); систему класифікаторів техніко-економічної інформації; достовірні довідкові дані про властивості матеріалів і речовин.

Залежно від масштабів роботи зі стандартизації вона поділяється на міжнародну, регіональну і національну.

Система міжнародних організацій зі стандартизації охоплює понад 450 всесвітніх та регіональних організацій, які поділяються на три групи:

1. Усесвітні спеціалізовані, які об’єднують країни всіх континентів і розробляють нормативно-технічні документи. Найбільшою і найавторитетнішою серед них є Міжнародна організація зі стандартизації (ІSO), яка створена в 1946 р. з метою сприяння стандартизації у всесвітньому масштабі для полегшення міжнародного товарообміну і взаємодопомоги; для розширення співробітництва у сфері інтелектуальної, наукової, технічної, економічної діяльності.

Основним видом діяльності ІSO є розроблення міжнародних стандартів, які мають статус добровільного застосування. Проте їх використання в національної стандартизації безпосередньо пов’язане з розширенням експорту, ринку збуту, підтримання конкурентоспроможності продукції, що випускається.

Стандартизацію в галузях електротехніки, електроніки, радіозв’язку, приладобудування здійснює Міжнародна електротехнічна комісія, яка створена в 1906 р.

2. Регіональні спеціалізовані створюють нормативно-технічні документи з урахуванням специфіки певних географічних зон. До таких організацій, наприклад, належать: Європейський комітет стандартів (СЕН), Міжскандинавська організація зі стандартизації (ІНСТА), Панамериканський комітет стандартів (КОПАНТ) та ін. Особливістю нормативно-технічних документів, що розробляються такими організаціями, є їх обов’язковість застосування в країнах, які до них приєдналися.

3. Неспеціалізовані всесвітні і регіональні об’єднують науково-технічні, професійні, соціальні та інші організації, що провадять стандартизацію поряд з основною діяльністю у відповідній сфері (наприклад, економічні комісії і спеціалізовані установи ООН, міжурядові організації, такі як Європейське об’єднання вугілля та сталі, Всесвітня організація інтелектуальної власності, та неурядові міжнародні організації — Міжнародний союз залізниць, Міжнародна торговельна палата та под.).

Система стандартизації України поступово гармонізується з міжнародними, регіональними і національними системами з метою забезпечення: захисту інтересів споживачів і держави в питаннях якості та номенклатури продукції, послуг і процесів, їх безпеки для життя і здоров’я людей, охорони навколишнього середовища; підвищення якості продукції з урахуванням досягнень науки і техніки, відповідно до потреб населення і народного господарства; сумісності і взаємозамінності продукції; економії людських і матеріальних ресурсів; поліпшення економічних показників виробництва; створення нормативно-технічної бази для соціально-економічних програм і великих проектів; усунення технічних бар’єрів у виробництві і торгівлі; забезпечення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку; ефективної участі в міжнародному поділі праці; безпеки загальногосподарських об’єктів країни з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій; сприяння підвищенню обороноздатності й мобілізаційної готовності.

Концепція системи стандартизації передбачає певні вимоги до формування фонду стандартів. Стандарти мають бути: соціально й економічно необхідними; мати певне коло користувачів і містити конкретні вимоги; не повинні дублювати один одного. У процесі їх розроблення необхідно домагатися згоди між усіма зацікавленими сторонами з номенклатури і якості продукції, процесів і послуг.

Стандартизація має бути комплексною, передбачаючи в стандартах різних країн обов’язковість наявності взаємоузгоджених вимог: стосовно всіх стадій життєвого циклу продукції — від розробки до утилізації; всіх рівнів розукрупнення — від матеріалів, речовин, технології до кінцевої продукції; всіх нових аспектів забезпечення якості, включаючи встановлення в стандартах взаємоузгоджених вимог до продукції, методів контролю й випробувань, метрологічного забезпечення.

Фонд державних стандартів будується виходячи з доцільної рів­новаги між двома принципами: не гальмувати науково-технічний і технологічний прогрес; мати стабільність вимог протягом визначеного періоду, особливо для основних і загальнотехнічних стандартів.

Взаємозв’язок стандартів забезпечується дотриманням таких правил: надання більшої свободи у виборі споживчих характеристик для кінцевої продукції; жорсткі вимоги до функціональних характеристик, уніфікації, взаємозамінності, сумісності мають установлюватися в стандартах на основні частини, комплектуючі елементи, матеріали.

В основу стандартизації покладені такі принципи:

При розробці вітчизняних стандартів ураховуються вимоги Міжнародної організації зі стандартизації (ІSО).

Державні стандарти України містять: обов’язкові вимоги до якості продукції, робіт і послуг, що забезпечують безпеку життя, здоров’я та майна, охорону навколишнього середовища; обов’яз­кові вимоги до техніки безпеки й виробничої санітарії; обов’язкові методи контролю якості; вимоги щодо сумісності та взаємозамінності продукції; параметричні ряди і типове конструювання виробів; основні споживчі та експлуатаційні властивості продукції, вимоги до упакування, маркування, транспортування та збереження, а також утилізації продукції; положення, що забезпечують технічну єдність при розробці, виробництві, експлуатації продукції та наданні послуг; правила забезпечення якості продук­ції, збереження і раціонального використання всіх видів ресурсів; терміни, визначення і позначення, метрологічні та інші загальнотехнічні правила і норми.

В Україні нормативні документи зі стандартизації підрозділяються на такі категорії: державні стандарти України (ДСТУ); галузеві стандарти (ГСТ); технічні умови (ТУ); стандарти підприємств і об’єднань підприємств (асоціацій, концернів, акціонерних товариств, міжгалузевих, регіональних та інших об’єднань) (СТП); стандарти науково-технічних товариств та інженерних союзів, асоціацій та інших громадських об’єднань (СТО).

Залежно від об’єкта стандартизації, його специфіки і змісту вимог, що розроблені до нього, стандарти підрозділяються на такі види: стандарти основні; стандарти на продукцію, послуги; стандарти на процеси; стандарти на методи контролю, випробувань, вимірів, аналізу.

З метою розроблення і впровадження стандартів та контролю за їх освоєнням створені спеціальні служби в галузевих комітетах, департаментах і на підприємствах. Керівництво цією роботою здійснює Держспоживстандарт України.

  1   2   3   4


РОЗДІЛ 12
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации