Морковська Н.Г. (укладач) Технологія будівельного та ремонтно- будівельного виробництва - файл n1.doc

приобрести
Морковська Н.Г. (укладач) Технологія будівельного та ремонтно- будівельного виробництва
скачать (2456 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc2456kb.13.09.2012 11:02скачать

n1.doc

  1   2   3   4

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

КОНСПЕКТ ЛЕКЦIЙ
з курсу


?ТЕХНОЛОГІЯ БУДІВЕЛЬНОГО ТА РЕМОНТНО-БУДІВЕЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА?
(для студентів 3-4 курсiв денної форми навчання і екстернату спеціальності 6.050200 – "Менеджмент організацій")



ХАРКІВ – ХНАМГ – 2008



Конспект лекцiй з курсу ?Технологія будівельного та ремонтно- будівельного виробництва? (для студентів 3-4 курсiв денно ї форми навчання і екстернату спеціальності 6.050200 – "Менеджмент організацій") / Авт.: Морковська Н.Г. – Харкiв: ХНАМГ, 2008.- 130 с.



Укладач: Н.Г. Морковська
Рецензент: Кобзар l.l.
Рекомендовано кафедрою технологія будівельного виробництва і будівельних матеріалів, протокол № 5 от 27.12.2007 р.




ЗМIСТ

Модуль 1. Технологія зведення будівель і споруд....................................5

Лекцiя 1. Тема: ˝Загальні положення будівельного виробництва ...............5

1.1 Загальнi вiдомостi про будiвельнi процеси...................................5

1.2. Трудові ресурси..............................................................................8

1.3. Матеріальні елементи і технічні засоби будівельних процесів......................................................................................................11

1.4. Будівельні норми та правила.......................................................13

1.5. Комплексна механізація й автоматизація..................................16

1.6. Потоковість будівельних процесів.............................................16

1.7. Вимоги до якості будівельних робіт і продукції.......................23

1.8. Техніка безпеки............................................................................25

Лекцiя 2.Тема: Органiзацiя складського господарства...............................28

Лекцiя 3.Тема: Землянi роботи ......................................................................34

Лекцiя 4.Тема: Бетонні та залізобетонні роботи..........................................37

Лекцiя 5.Тема: Кам'яні роботи.......................................................................41

Лекцiя 6.Тема: Будівельно-монтажні роботи...............................................48

Лекцiя 7.Тема: Опоряджувальні роботи.......................................................61

Лекцiя 8.Тема: Гідрозахист будівель і споруд.............................................65
Модуль 2. Технологія ремонтно-будівельних робіт................................67

Лекцiя 1. Тема: Загальні положення за технологією ремонту

і реконструкції будинків.................................................................................67

1.1.Розробка технологiчних карт на виконання ремонтних робiт................................................................................................70

1.2. Оформлення документацiп на капiтальний ремонт житлових будинкiв...........................................................................................72

Лекцiя 2.Тема: Технiчне обстеження будинку.............................................75

Лекцiя 3.Тема: Заходи щодо пiдготовки майданчика для

ремонтно-будiвельних робiт ..............................................81

Лекцiя 4.Тема: Демонтажнi роботи.............................................................82

4.1. Загальний порядок демонтажу..................................................82

4.2. Технологія демонтажу конструкцій..........................................84

4.3. Техніка безпеки при демонтажних роботах.............................90

Лекцiя 5.Тема: Змiцнення пiдвалин i фундаментiв....................................91

5.1. Зміцнення підвалин під підошвою фундаментів....................91

5.2. Ремонт і зміцнення фундаментів..............................................97

5.3. Контроль якості і приймання робіт........................................101

Лекцiя 6.Тема: Ремонт гiдроiзоляцiп............................................................102

6.1. Загальні відомості......................................................................102

6.2. Ремонт і влаштування горизонтальної гідроізоляції стін......102

6.3. Ремонт і влаштування гідроізоляції поверхонь......................104

6.4. Техніка безпеки при гідроізоляційних роботах.....................109

Лекцiя 7.Тема: Ремонт і зміцнення кам'яних стін і перегородок.............110

Лекцiя 8.Тема: Ремонт і монтаж конструкцій............................................116

Список літератури.........................................................................................128

Модуль 1. Технологія зведення будівель і споруд
Лекцiя 1. Тема: Загальні положення будівельного виробництва
1.1 Загальнi вiдомостi про будiвельнi процеси
Будівельними процесами називають виробничі процеси, в яких робітники за допомогою технічних засобів із матеріальних елементів виробляють будівельну продукцію.

Для будівельних процесів характерним є те, що їх виконують здебільшого на відкритому повітрі під впливом різних природно-кліматичних явищ і те, що робоче місце постійно переміщується в просторі як по об'єкту, так і з будови на будову. Специфіка і різноманітність будівельної продукції, широкий спектр техноло­гій та матеріалів для її одержання також впливають на будівельні процеси.

За складністю виконання будівельні процеси поділяють на про­сті й складні (комплексні).

Сукупність кількості робочих рухів, що виконують за один ро­бочий прийом, складає робочу операцію — технологічно однорідний і організаційно неподільний елемент будівельного процесу, в ре­зультаті якого одержують первинну будівельну продукцію і який виконується постійним складом робітників зі сталим набором пред­метів та знарядь праці.

Простим робочим процесом називають сукупність технологічно пов'язаних робочих операцій, що виконує один і той же скла­д робітників (наприклад, монтаж колон).

Складним (комплексним) робочим процесом називають сукуп­ність простих процесів, які технологічно й організаційно пов'язані єдиною кінцевою продукцією (наприклад, монтаж збірних кон­струкцій каркаса будинку).

Залежно від ступеня механізації розрізняють такі ро­бочі процеси: автоматизовані, частково автоматизовані, комплексно механізовані, механізовані, частково механізовані та ручні.

За технологічними ознаками будівельні процеси по­діляють на заготівельні, транспортні, підготовчі (допоміжні) та монтажно-укладальні.

Заготівельні процеси призначені для забезпечення будівництва напівфабрикатами, деталями та виробами. Ці процеси виконують, як правило, поза будівельним майданчиком на спеціалізованих підприємствах (на заводах товарного бетону та розчину, заводах збірного залізобетону тощо) або на будівельному майданчику (на приоб'єктних вузлах для приготування бетону та розчину, майдан­чиках попереднього збирання монтажних блоків).

Транспортні процеси забезпечують доставляння матеріальних елементів і технічних засобів до місць зведення конструкцій. Для цих процесів використовують транспорт загального призначен­ня та спеціальний технологічний транспорт. Вони поділяються на два види: доставляння матеріалів i виробів на склади будівель­ного майданчика або до монтажного крана; подавання матеріалів до певного робочого місця. Транспортні процеси другого виду зав­жди виконують разом з монтажно-укладальними, вони є складовою частиною технологій зведення будинків.

Підготовчі (допоміжні) процеси виконують перед монтажно-укладальними або одночасно з ними. Вони забезпечують ефективне виконання основних процесів, поліпшення якості продукції або підвищення ступеня безпеки виконання робіт (наприклад, водозни­ження при влаштуванні котлована, роботи, пов'язані з вста­новленням тимчасового риштовання під час монтажу конст­рукцій) .

Монтажно-укладальні процеси здійснюють під час будівницт­ва об'єкта і основна їхня суть зводиться до переробки, зміни фор­ми або положення предметів праці, в результаті чого з'являється будівельна продукція у вигляді частин будинків і споруд. Як пра­вило, ідентичні монтажно-укладальні процеси мають загальні тех­нологічні особливості, а тому здебільшого не залежать від різно­видів об'єктів будівництва.

Монтажно-укладальні процеси можуть бути безперервні й пере­ривчасті. В безперервних процесах виробничі операції виконують одна за одною без перерв. У переривчастих процесах між окремими робочими операціями можуть бути так звані технологічні паузи які потрібні, наприклад, для затвердіння бетону, висихання фарби або мокрої штукатурки. Такі паузи ведуть до збільшення терміну будівництва, а тому досить часто в проектні рішення замість моно­літних конструкцій включають збірні, а замість мокрої штукатур­ки — облицювання збірними декоративними листами, плитами чи погонажем.

За значенням у виробництві процеси можуть бути провідними й сумісними. Провідні процеси входять до безперервної технологічної послідовності будівництва об'єкта і визначають тер­мін будівництва. Сумісні процеси виконують у певний час пара­лельно з провідними процесами. Суміщення процесів при виконан­ні правил техніки безпеки дозволяє зменшити термін будів­ництва.

Для виконання будівельного процесу слід правильно організу­вати робоче місце — простір, де перебувають працюючі (один або ланка) з необхідним оснащенням, знаряддями й предметами пра­ці. Робоче місце повинно бути просторим, зручним і безпечним.

Простір, що виділяють для роботи одного працівника або ланки, називають ділянкою, а для бригади — захваткою. Простір, на якому виконують комплексний процес, називають дільницею.

Сукупність будівельних процесів, у результаті виконання яких з'являється товарна будівельна продукція (у вигляді частин будин­ків або закінчених конструкцій), називають будівельними робота­ми. Окремі види будівельних робіт одержали свою назву залежно від виду матеріалу, які переробляються (земляні, бетонні, кам'яні), інші — відповідно до конструктивних елементів, які є продукцією цих робіт (покрівельні, ізоляційні).

Крім будівельних робіт, під час спорудження об'єктів вико­нують також спеціальні роботи, до яких належать групи виробни­чих процесів, що забезпечують виготовлення систем водопостачан­ня, водовідведення, енергопостачання, монтаж обладнання та ін­ших інженерних і спеціальних систем.

1.2. Трудові ресурси
Будівельні робітники. Операції, що входять до складу будь-якого будівельного процесу, розрізняються між собою за складністю, якістю i точністю виконання. Саме виконання їх ви­магає різного рівня знань i вміння. Узгодженість, злагодженість i безперервність дій будівельних робітників під час виконання різних робіт є показником їхньої кваліфікації, ступінь якої визна­чається залежно від знання виконуваної справи, наявності досвіду та вміння відповідно виконувати ту чи іншу робочу операцію.

З метою раціонального використання праці будівельних робіт­ників необхідно, щоб кожен із них виконував лише ті роботи, які властиві його професії (спеціальності) i кваліфікації. Тому під час виконання будь-якого процесу, що складається з кількох різ­нойменних операцій, потрібно мати відповідну кількість виконав­ців, які об'єднуються в ланки від двох до шести чоловік. У буді­вельному виробництві ланкова форма є найбільш прогресивною формою організації праці. Кілька ланок об'єднують у бригади. Залежно від спеціалізації ланок бригади можуть бути спеціалізо­ваними (складатися з ланок однієї спеціальності) i комплексни­ми (складатися з ланок різних спеціальностей).

Що ж таке спеціальність? У будівельному виробництві беруть участь робітники різних фахів. Фах будівельника визначається ви­дом роботи, яку він виконує (наприклад, муляр, покрівельник, опоряджувальник). Спеціальність же визначається більш вузьким поняттям фаху. Наприклад, покрівельники можуть влаштовувати жерстяні покрівлі або м'які, опоряджувальник може мати спеці­альності штукатура, маляра, лицювальника, паркетника.

Для виконання будівельних робіт потрібні робітники з різним рівнем підготовки, тобто різної кваліфікації. Кваліфікація визна­чається рівнем професійної майстерності виконання певного виду роботи.

Рівень кваліфікації визначається кваліфікаційними розряда­ми. В будівельному виробництві їх шість. Чим вищий розряд, тим досконалішою повинна бути праця робітника. Доручати робітнику нижчої кваліфікації виконання роботи, яку має виконувати ро­бітник більш високої кваліфікації і навпаки, з технологічних та економічних міркувань недоцільно.

Свою професійну майстерність робітники підвищують безпосе­редньо на робочих місцях або в учбових комбінатах. Підвищення розряду відбувається через показ робітником знань i вмінь ква­ліфікаційній комісії, до складу якої входять інженерно-технічні працівники, досвідчені робітники та представники громадських ор­ганізацій. При визначенні розряду члени комісії повинні керува­тись положеннями «Тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників, які займаються будівництвом та ремонтно-бу­дівельними роботами».

Будівельні робітники повинні знати правила техніки безпеки і мати відповідне посвідчення про це.

Продуктивність праці та норми продуктивності. Продуктивність праці — це корисний результат трудових витрат. Ефективність її визначається порівнянням затраченої праці з одержаним резуль­татом.

Підвищення продуктивності праці можливе при максимальному використанні досягнень науки і техніки, механізації будівельних робіт, використанні наукової організації праці та виробництва. Характерною ознакою підвищення продуктивності праці є те, що при однакових затратах матеріальних ресурсів без збільшення кіль­кості працівників збільшується випуск продукції.

Час, необхідний для виготовлення одиниці високоякісної про­дукції при правильній організації та наявних засобах вироб­ництва, називається нормою часу. В будівельному виробництві норма часу ототожнюється з нормою затрат праці, визначається згідно з відповідним збірником ЕНиР і вимірюється в людино-го­динах (люд.-год) на одиницю будівельної продукції.

Через норми часу можна легко перейти до визначення норм виробітку. Норма виробітку — це кількість будівельної продукції, яку виробляє виконавець (виконавці) за одиницю часу (годину, зміну, день і т. ін.); вимірюється фізичними одиницями виміру будівельної продукції та карбованцями.

Норма виробітку обернено пропорціональна нормі затрат праці:

Нвир = V1/Нз.п.; (1.1)

де V1 — одиниця кількості продукції, що враховують при визна­ченні норми затрат праці, м3, м2, шт.; Нз.п —норма затрат праці, люд.-год.

У будівельному виробництві крім зазначених показників ко­ристуються ще й іншими.

Норма машинного часу — це затрати машинного часу на виго­товлення одиниці доброякісної продукції; вимірюється в машино-годинах (маш.-год).

Трудомісткість — це загальні затрати праці робітників на ви­конання будівельного процесу; вимірюється в людино-змінах (люд.-зміни) або людино-годинах (люд.-год):

Q = Нз.п. х V, (1.2)

де V — обсяг виконуваних робіт, м2, м3.

Машиномісткість — це загальні затрати машинного часу на ви­конання будівельного процесу; вимірюється в машино-змінах (маш.-зміни).

Форми оплати праці робітників. Форма оплати праці визна­чається співвідношенням між виконаною робітником працею та розміром нарахованої йому за це заробітної плати.

Залежно від того, які показники приймаються за вимірник пра­ці — кількість виготовленої продукції або кількість відпрацьова­ного часу,— розрізняють відповідно такі основні форми оплати праці, як відрядна i погодинна. При розрахунках за відрядною формою розмір заробітку визначається кількістю та якістю виго­товленої продукції, а за погодинною формою розмір заробітку не залежить від кількості виготовленої продукції і визначається тіль­ки кількістю відпрацьованого часу. Перевагу, як прогресивніша, має відрядна форма. В свою чергу, її поділяють на пряму від­рядну, акордну, відрядно-преміальну та урочну форми оплати праці.

Крім прямої заробітної плати, робітники мають змогу поліпшу­вати свій добробут за рахунок різних форм стимулювання. При­буток, що одержує організація, залишається в її розпорядженні і направляється на розвиток самої організації, соціально-культурні заходи та житлове будівництво, матеріальне заохочення робітників.

Нові форми господарювання, однією з яких є госпрозрахунок, підвищують продуктивність праці, сприяють її стимуляції та органі­зації. Госпрозрахунок — це такий метод господарювання, що передбачає економічну та матеріальну заінтересованість і відпові­дальність підприємства за результати своєї діяльності.

Бригадний підряд—форма низового внутрішньобудівельного госпрозрахунку, що в свій час відіграв велику роль у розвитку будівельного виробництва. Бригадний підряд діє на основі дотри­мання договірних відношень між бригадою та вищим органом уп­равління. Недоліком цієї форми є розвиток її по вертикалі.

Колективний підряд—форма господарювання, що випливає з бригадного підряду, але спрямована на вдосконалення виробничих відносин по горизонталі, на перебудову всієї системи внутрішньо-будівельного господарювання.
1.3. Матеріальні елементи і технічні засоби будівельних процесів

Будівництво, що є однією з головних галузей народного господарства країни, не тільки забезпечує створення нових, роз­ширення і реконструкцію діючих основних фондів, а й само пов'я­зане зі споживанням великої кількості матеріальних елементів. До них насамперед слід віднести:

будівельні матеріали, що видобувають у кар'єрах і виробля­ють на промислових підприємствах;

будівельні деталі, вироби й конструкції, що виготовляються на підприємствах будівельної індустрії;

різноманітні вироби, матеріали, напівфабрикати, елементи ус­таткування будівель та інженерних споруд, що постачаються під­приємствами різних галузей промисловості;

технічні засоби для здійснення будівельних процесів — машини, механізми, інструмента, пристрої, устаткування для автоматизації технологічних процесів;

транспортні засоби, що забезпечують постачання на будівельні майданчики матеріалів, напівфабрикатів, виробів, конструкцій, тех­нічних засобів тощо.

Важливою умовою підвищення економічної ефективності буді­вельного виробництва є економія матеріально-технічних ресурсів, раціональне використання їх і поліпшення робочих параметрів тех­нічних і транспортних засобів. Економія найважливіших матеріа­лів (цементу, металу, скла) і паливно-енергетичних ресурсів може бути забезпечена раціональними проектними рішеннями і правиль­ною організацією будівельного виробництва, обережним транспортуванням і дбайливим складанням матеріалів, виробів і конст­рукцій.

Для створення будівельної продукції необхідно мати технічні засоби, що за використанням поділяють на дві групи.

До першої групи належать основні технічні засоби, по­трібні для виготовлення будівельних конструкцій та обробки їхніх поверхонь:

будівельні машини — стаціонарні або пересувні, оснащені двигуном і приводом від нього до робочого органу та сам робочий орган (різноманітні підйомні крани, бетоноукладачі й автобетоновози, екскаватори);

будівельні механізми, що на відміну від машин не мають свого двигуна (котки, ручні лебідки, талі);

пристосування—кріплення, естакади, риштовання, помости, опалубки, як правило, інвентарні переставні або котючі багатора­зового використання;

інструменти — це підручні технічні засоби, що мають невелику вагу та розміри і призначені для збільшення мускульних можли­востей при перетворенні одного виду механічного руху на інший (лопати, молотки, сокири, гайкові ключі, рулетки).

До другої групи належать допоміжні технічні засоби, без яких неможливо або недоцільно виконувати будівельні роботи:

технологічне оснащення, що забезпечує зручні умови праці, збе­реження матеріалів i безпеку виконання робіт (бункери, балони, відра, контейнери, касети);

енергетичне оснащення, необхідне для роботи будівельних ма­шин i механізованого інструменту, технологічних потреб (парові котли, трансформатори);

експлуатаційне оснащення, що має забезпечувати умови для нормальної експлуатації будівельних машин, механізмів, інстру­ментів та інших пристроїв (заряджувальні апарати, сигнальні при­строї, обмежувачі руху).

Одним з основних завдань технології будівельного виробництва є визначення складу й оптимальних параметрів будівельних ма­шин, механізмів та інших технічних засобів.
1.4. Будівельні норми та правила

Будь-яка операція чи процес будівельного виробництва регламентується будівельними нормами та правилами (СНиП). По­рушення норм призводить до ускладнень, зниження якості викону­ваних робіт i будівельної продукції, виникнення аварійних ситуа­цій i нещасних випадків.

Відповідно до класифікатора «Строительные нормы и правила» складаються з п'яти частин:

1. Організація, управління, економіка — об'єднує в собі 6 груп (01...06).

2. Норми проектування — 12 груп (01...12).

  1. Організація, виробництво і приймання робіт — 9 груп (01...09).

  1. Кошторисні норми.

  1. Норми затрат матеріальних і трудових ресурсів — 4 групи (01...04).

Шифр будівельних норм і правил записують так: СНиП 3.01.01-95. Літери означають назву документа. Перша цифра (3) — номер частини, наступні дві цифри (01) визначають номер групи, останні дві (01) — номер документа, дві цифри, вказані після дефі­су (95), визначають рік затвердження.

Крім основних норм i правил, будівельники користуються міждержавними стандартами (ГОСТ) , тех­нічними умовами (ТУ) i державними стандартами (ДСТ) України.

Як доповнення до основних будівельних норм і правил видають­ся відомчі, галузеві будівельні норми і правила, застосовувані тільки у відомстві, для якого вони видані. Для визначення норм затрат праці та заробітної плати робітникам користуються «Єди­ними нормами і розцінками на будівельні роботи» (ЕНиР), що регламентують норми затрат праці та розцінки на одиницю вико­нуваної роботи.

Усі зазначені документи необхідні для виконання будівель­них робіт, але недостатні для правильної організації як самого будівельного майданчика, так і процесів, що відбуваються на ньому під час створення будівельної продукції.

Організаційні документи, що регламентують вказані процеси, називають технологічними. Їх розробляють відповідно до СНиП 3.01.01-95 «Организация строительного производства». Ці докумен­ти містять загальні вимоги до організації будівельного виробницт­ва. Головним завданням технологічної документації є впроваджен­ня комплексу заходів, які забезпечують високу продуктивність пра­ці при найменших затратах ручної праці, підвищують комплексну механізацію процесів, зменшують затрати ресурсів, скорочують строки будівництва, сприяють впровадженню сучасних технологій будівництва.

Зведення будь-якого об'єкта розпочинають тільки після розроб­лення організаційних, технічних, технологічних i економічних рі­шень, які мають бути відображені в проекті організації будівницт­ва (ПОБ) та проекті виконання робіт (ПВР), ПОБ i ПВР прий­мають на основі варіантного пророблення основних рішень.

Технологічну документацію розробляють у два етапи. На пер­шому етапі складають проект організації будівництва одночасно з розробленням будівельної та інших частин технічного (техноробочого) проекту. Цим досягають узгодженості об'ємно-плануваль­них, конструктивних i технологічних рішень з умовами організа­ції будівництва й виконання робіт.

ПОБ складається з таких основних документів: календарного плану будівництва; будівельних генеральних планів на підготовчий та основний періоди будівництва; організаційно-технологічних схем; відомостей про обсяг будівельних робіт i про необхідність у будівельних конструкціях, виробах, матеріалах i обладнанні; гра­фіків потреби в основних будівельних машинах, кадрах будівель­ників; пояснювальної записки. Ці документи мають узагальнюючий характер і їх використовують для розподілу капітальних вкладень i обсягів будівельно-монтажних робіт за строками будівництва, а також обгрунтування кошторисів будівництва.

На другому етапі генеральна підрядна організація й органі­зації, які виконують окремі види монтажних i спеціальних робіт, розробляють проект виконання робіт.

Вихідними матеріалами для розробки проекту виконання робіт є такі: завдання від будівельної організації на розробку ПВР; проект організації будівництва; робочі креслення; умови щодо забезпечення конструкціями, напівфабрикатами й матеріалами; використання будівельних машин i кадрів; кошториси.

До складу проекту виконання робіт входять такі документи: календарний план будівництва; будівельний генеральний план; графіки забезпечення будівництва збірними деталями, напівфаб­рикатами i матеріалами; графіки руху робітників i основних бу­дівельних машин по об'єкту; технологічні карти; рішення з тех­ніки безпеки; переліки технологічного інвентаря, монтажного оснащення i схеми стропування вантажів; пояснювальна записка.

Головною складовою частиною ПВР є технологічні карти, що складають на всі робочі процеси. До технологічної карти входять: вказівка про її призначення; наочні схеми виконання процесу; тех­нологічні розрахунки й графік виконання процесу; вказівки до виконання робіт; заходи з техніки безпеки; техніко-економічні по­казники; таблиці й відомості про використані матеріали, ін­струменти й пристрої; умовні позначення.

Затверджує ПВР головний інженер генпідрядної організації після погодження з головним інженером субпідрядних організацій (відповідно кожен свій розділ проекту). Затверджений проект має бути переданий виконавцям на будівельний майданчик за два мі­сяці до початку будівництва для вивчення технологічних особли­востей об'єкта, що будуть зводити.
1.5. Комплексна механізація й автоматизація
Механізація будівельних процесів значно підвищує про­дуктивність праці, полегшує її, зменшує строки виконання, а також сприяє підвищенню якості будівельної продукції.

Застосування різноманітних будівельних машин дає змогу май­же повністю механізувати виконання більшості будівельних про­цесів (наприклад, земляних робіт — 97,1%, приготування бетону та розчину — 98 %). Але ще значну кількість будівельних робіт (до 50 %) виконують вручну, що знижує ефективність будівельної сфери.

Комплексна механізація — це механізація складного (комплекс­ного) будівельного процесу, тобто всіх його складових частин — простих процесів і операцій. Комплексна механізація вимагає ве­ликої кількості різновидів машин.

1.6. Потоковість будівельних процесів
Суть будівельного потоку можна проілюструвати моде­лями виготовлення т одиниць його продукції (рис. 1.1), які прий­нято називати захватками. Захватки—це частини громадських чи промислових будівель або інженерних споруд, що часто повторю­ються. Виготовлення т одиниць будівельної продукції можна ор­ганізувати послідовним, паралельним чи потоковим методом.

Послідовний метод (рис. 1.1, а) передбачає виконання робіт на кожній наступній захватці після їхнього завершення на попе­редній; паралельний (рис. 1.1, б) —одночасну роботу на всіх захватках; потоковий (рис. 1.1, в) — раціональне поєднання послідов­ного і паралельного методів виконання робіт.

При послідовному методі тривалість виготовлення m одиниць продукції

Т=т · tц, (1.3)

де tц— тривалість виробничого циклу.

При цьому споживання ресурсів у середньому залишається по­стійним.

При паралельному методі тривалість виконання робіт відпові­дає тривалості виробничого циклу tц:

Т = tц , (1.4)

але середня інтенсивність освоєння ресурсів збільшується в т ра­зів. Виробництво т одиниць будівельної продукції потоковим мето­дом потребує менше часу, ніж послідовним (Т<тtц), а середня інтенсивність освоєння ресурсів нижча, ніж при паралельному ме­тоді.

При виконанні робіт потоковим методом необхідно: розчлену­вати складний виробничий процес на прості процеси або операції; визначити склад виконавців для кожного з них; призначити одна­ковий час виконання їх на захватці; сумістити їхнє ритмічне здійс­нення за часом і у просторі. При цьому мають місце послідовне виконання однорідних процесів і паралельне — неоднорідних. Виробництво т одиниць будівельної продукції потоковим мето­дом потребує менше часу, ніж послідовним (Т<тtц), а середня інтенсивність освоєння ресурсів нижча, ніж при паралельному ме­тоді.

Розвиток будівельних процесів за часом і в просторі відобра­жають графічно у вигляді циклограми (організаційно-технологіч­ної моделі) (рис. 1.1, г), на координатній сітці якої на осі абсцис відкладають час, а на осі ординат — одиниці будівельної продук­ції (захватки). Кожний будівельний процес (частковий потік) на циклограмі зображають похилою лінією.

Тривалість окремого по­току на захватці (модуль циклічності), зміни, є проекцією похилої на вісь абсцис і визначається за формулою:
k =РНч/С?? , (1.5)
де Р — обсяг робіт простого будівельного процесу на захватці, м2, м3, шт.; Нч — норма часу для відповідного простого процесу, люд.-год; С — тривалість зміни, год; N—кількість робітників у ланці; а—1,1...1,15 — коефіцієнт виконання норм виробітку.






Рис. 1.1 - Методи організації будівельних процесів і етапи розвитку будівельних потоків:
а — послідовний метод; б — паралельний; в — потоковий; г — циклограма будівельного потоку з горизонтальною схемою руху; д — те саме, з горизонтально-висхідною схемою руху; е — схема сталого розвиненого потоку; є — те саме, несталого, але доведеного до повної вироб­ничої потужності; ж — те саме, несталого і не доведеного до повної виробничої потуж­ності.
Тривалість окремого потоку на т захватках у межах однієї дільниці залежить від схеми його руху (кількість дільниць на бу­дівлі залежить від кількості монтажних кранів чи інших будівель­них машин). Так, при зведенні підземної частини будівлі і вла­штуванні покрівлі має місце горизонтальна схема і тривалість кож­ного ритмічного окремого потоку становить (рис. 1.1, г)

і = кт. (1.6)

Зведення наземної частини будівлі й опорядження її поверхонь здійснюють за горизонтально висхідною схемою; при цьому трива­лість будь-якого ритмічного окремого потоку потребує в а разів більше часу порівняно з кт і становить (рис. 1.1, д)

і = кат, (1.7)

де а — кількість поверхів (ярусів) будівлі.

Кожний окремий потік потребує певної кількості виконавців:

? =Р/tS =q/t, (1.8)

де S—виробіток одного виконавця за одиницю часу; Р — обсяг робіт, м, м2, м3; q — трудомісткість робіт, чол.-год., чол.-зміни.

Продуктивність окремого потоку можна виразити обсягом про­дукції, що випускають за одиницю часу, м/зміну, м2/зміну, м3/зміну.

w = Р/t. (1.9)

Окремі потоки, поєднані кінцевою продукцією, створюють бу­дівельні потоки, які можуть призначатись для зведення відповід­них частин чи опорядження поверхні будівель або інженерних спо­руд (рис. 1.1, г, д).

Тривалість будівельних потоків на ділянці: при горизонтальній схемі руху

Т = k[(n -1) +m]+?tо+?tТ , (1.10)

при горизонтально висхідній

Т = k[(n -1)+По +аm]+?tо+?tТ , (1.11)

де п — кількість окремих потоків (простих або складних будівель­них процесів) у спеціалізованому потоці; По — організаційна пе­рерва потоку; ?tо,?tТ — загальна тривалість організаційних і технологічних перерв, дні.

У загальному вигляді продуктивність будівельного потоку
W = Р , (1.12)

к[(п— 1) + По + ат] + ?tо+?tТ

У розвитку будівельного потоку простежуються три періоди: перший - розгортання, нарощування виробничої потужності (Т1), другий — стале розвинення потоку 2), третій — згортання робіт (Т3). Тільки той потік, що характеризується рівномірним вико­ристанням усіх видів ресурсів протягом тривалого часу сталого періоду, відповідає вимогам потоковості будівельного виробницт­ва (рис. 1.1,е).

У початковий період розвитку будівельного потоку виділяють технологічний і виробничий цикли (рис. 1.1, г, д). Технологічний цикл вміщує окремі потоки, що створилися за період його розгор­тання.

Тривалість технологічного циклу

? =к(п— 1) + ?tо+?t (1.13)

По закінченні технологічного циклу починається період випус­ку будівельної продукції

tпр=km. (1.14)

Виробничий цикл вміщує всі окремі потоки, що розвиваються до початку випуску першої одиниці закінченої продукції — захватки. За час виробничого циклу незавершене будівництво переходить у закінчену продукцію. Обсяг незавершеного будівництва, що за­безпечує випуск готової продукції,— це заділ. Таким чином, три­валість виробничого циклу відповідає періоду створення будівель­ного заділу:

=t = кп + ?tо+?t (1.15)

Розвиток будівельного потоку в часі і просторі [фор­мули (1.5)...(1.15)] характеризують відповідні параметри:

просторові—монтажна чи опоряджувальна захватка (ділянка) (mм, то, bм, bо), поверх, ярус а;

часові — модуль циклічності к, тривалість часткових чи спеціа­лізованих потоків на ділянці t, Т, тривалість зміни С, тривалість організаційних і0 і технологічних перерв іТ;

технологічні — кількість простих чи складних процесів у спе­ціалізованих потоках п, кількість виконавців N, обсяг робіт Р, трудомісткість робіт д, Q;

організаційні — кількість робочих змін у добі А, кількість орга­нізаційних перерв По, що спричинені вимогами безпеки виконання

робіт, коефіцієнт кратності циклів с, коефіцієнт виконання норм виробітку а.

Різноманітність об'єктів будівництва, умов виробництва й особ­ливостей організаційно-технологічних рішень їхнього зведення ство­рюють можливості для використання різних форм будівельного по­току. За структурою можливі такі форми будівельних по­токів:

спеціалізовані — будівельні потоки, створені для виконання ро­біт за відповідними технологічними стадіями будівництва (напри­клад, зведення підземної чи наземної частини будівлі, влаштування покрівлі, опорядження поверхні) та ін.

об'єктні — група спеціалізованих за технологічними стадіями будівельних потоків, товарною продукцією яких є закінчені будівлі чи інженерні споруди;

комплексні — об'єднання об'єктних потоків для випуску ці­лих груп однотипних або різнотипних будівель чи інженерних спо­руд; товарна продукція — житлові мікрорайони, масиви, промисло­ві підприємства.

За характером ритмічності будівельні потоки поділя­ють на ритмічні й неритмічні; перші характеризуються однако­вістю чи кратнiстю окремих потокiв, вiдповiдно k1 = соnst, k2= ск, другі — k = соnst.

За структурою технологічні процеси можуть бути з пов­ним чи частковим розчленуванням; у першому випадку окремий потік —це простий будівельний процес, у другому — складний. За ступенем розвитку будівельні потоки можуть бути сталими і несталими. Несталі потоки не створюють умов для рівно­мірного виробництва, але їх використовують у практиці при органі­зації короткочасних будівельних потоків (зведення підземної ча­стини будівлі). Перехід до багаторічних рівномірних потоків дає можливість реалізації системи найбільш доцільного сталого на тривалий час будівельного потоку.
1.7. Вимоги до якості будівельних робіт i продукції

Якість у будівництві — це сукупність властивостей про­дукції, що задовольняє певні вимоги відповідно до її призначення. Якість визначається спільною оцінкою архітектурно-художніх рі­шень, технічного рівня проектних рішень, конструкторсько-технологічних параметрів, якості будівельних виробів, напівфабрикатів i матеріалів.

Якість робіт i продукції характеризується показниками якості.

Показник якості продукції — кількісна характеристика одної або кількох властивостей продукції, що складають її якість, розгляда­ється відповідно до певних умов її виготовлення й експлуатації або використання.

При визначенні рівня якості порівнюють відносну характерис­тику якості робіт чи продукції з відповідними базовими показни­ками. До показників, що знижують якість будівельної продукції, належать:

погіршення зовнішнього вигляду виробів, що призводить до не­обхідності виконання додаткових робіт з метою підвищення їхньої якості;

зменшення міцності й стійкості окремих конструкцій, виробів та будівель у цілому;

зниження експлуатаційних якостей будівель.

Одним з найважливіших завдань підвищення якості є створен­ня умов управління якістю. Під цим розуміють досягнення, за­безпечення та підтримку необхідного рівня якості робіт й продук­ції під час її проектування, виготовлення, експлуатації.

Управління якістю — це систематичний контроль i вплив на умови, що мають забезпечувати якість. Управління якістю вклю­чає: облік можливих джерел дефектів; встановлення шляхів запо­бігання їм i факторів, що впливають на якість. Вплив управлін­ня якістю може бути організаційним, соціологічним, технологічним, спрямованим на підвищення чи утримання на певному високому рівні якості продукції. Вплив управління може поширюватися та­кож і на збільшення кількості продукції, що вже буде управлін­ням не тільки якістю, а й кількістю виготовленої продукції.

У будівництві контроль за якістю здійснюють на всіх стадіях виробництва - при проектуванні, виготовленні будівельних деталей i виконанні будівельно-монтажних робіт.

Відповідає за якість будівельно-монтажних робіт i будівель­ної продукції інженерно-технічний персонал будов. Зовнішній конт­роль за якістю будівництва здійснює персонал технічного нагляду замовника й авторський нагляд проектних організацій.

У сучасному виробництві розрізняють такі види контролю:

залежно від місця виготовлення будівельних конструкцій i де­талей, напівфабрикатів i матеріалів — вхідний, поопераційний i приймальний;

залежно від охоплення контролем продукції — суцільний i ви­бірковий.

Вхідний контроль виконують при перевірці проектно-кошторис­ної документації, будівельних виробів, напівфабрикатів i мате­ріалів.

Поопераційний контроль здійснюють при виконанні окремих бу­дівельних процесів або ж при виготовленні деталей i конструкцій.

Приймальний контроль — це контроль готової будівельної про­дукції, який виконують по закінченні всіх будівельних робіт.

Суцільний контроль здійснюють при перевірці всіх без винятку деталей, конструкцій та елементів будівель.

Вибірковий контроль передбачає прийняття рішення про якість усього комплексу робіт або ж усієї продукції за результатами пе­ревірки лише окремих робіт чи елементів продукції.

Правильна організація управління якістю сприяє розробці та впровадженню у виробництво конкретних технічних заходів, що зумовлюють безперервне підвищення якості.
1.8. Техніка безпеки
Для виключення впливу на робітників небезпечних фак­торів у всіх галузях народного господарства діє система стандар­тів безпеки праці. Крім цієї системи, в будівництві діють СНиП Ш-4-80 «Техника безопасности в строительстве». Норми техніки безпеки в будівництві повинні гарантувати захист робітників від впливу небезпечних i шкідливих виробничих факторів, запобігати виникненню травм i нещасних випадків.

Будівельні норми виробничої санітарії та гігієни передбачають створення таких умов для працюючих, за яких підвищується їхня працездатність, усувається вплив шкідливих виробничих або ат­мосферних факторів; цими нормами також контролюють умови комфорту промислових і побутових приміщень, робочих місць.

У системі правових норм у галузі праці важливе місце відведене питанням регулювання праці жінок, молоді й осіб зі зниженою працездатністю.

Нагляд за виконанням законодавства про працю, будівельних норм і правил техніки безпеки та промислової санітарії здійснює система органів державного контролю та нагляду. Ці органи здій­снюють нагляд за дотриманням правил безпечного виконання робіт у гірничій промисловості, за дотриманням і виконанням діючих технічних умов i правил при налагодженні енергетичних установок, правил технічної експлуатації електричних i теплових устано­вок, раціонального використання електричної та теплової енергії в народному господарстві. Санітарний нагляд контролює виконан­ня санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил i норм, а також їхнє виконання при проектуванні й зведенні різних будівель та споруд. Пожежний нагляд контролює забезпечення по­жежної безпеки населених пунктів, будівель i споруд, сприяє підвищенню ефективності боротьби з пожежами та впровадженню заходів щодо запобігання їм.

Державний комітет України з нагляду за безпечним прове­денням робіт у промисловості і гірничому нагляду контролює ви­конання законів про охорону праці. Розслідування нещасних ви­падків та аварій здійснюють органи судочинства.

Керівники будов i працівники всіх рангів за порушення за­конодавства про охорону праці та затверджених норм і правил не­суть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідаль­ність. Відповідальність за загальний стан охорони праці покладено на майстрів, виконробів, начальників дільниць, головних інженерів будов.

Важливим фактором зниження виробничого травматизму та про­фесійних захворювань є правильна організація будівельного май­данчика та створення безпечних умов праці. У зв'язку з тим, що на будівельному майданчику одночасно працюють багато робіт­ників, кожен із них повинен виконувати свою роботу за умови безпеки праці для себе, членів бригади та всіх інших працюючих. Ефективним засобом у боротьбі з травматизмом на будівельному майданчику є використання знаків безпеки та написів, які за при­значенням поділяють на чотири типи: заборонні, попереджу­вальні, розпорядчі, вказівні.

До початку будівельних робіт кожен об'єкт повинен бути за­безпечений необхідною проектною та технологічною документаці­єю. При розробці проектів організації будівництва (ПОБ) та про­ектів виконання робіт (ПВР) питанням техніки безпеки при­діляють особливу увагу, що обґрунтовується в спеціальних роз­ділах.

Система заходів щодо безпечних умов i охорони праці робіт­ників обов'язкова для нормативно-технологічної документації, де фіксують конкретні норми та правила техніки безпеки і промис­лової санітарії для даного об'єкта.

Комплексна міська забудова охоплює великі території, на яких будівельне виробництво поєднується з проживанням, працею та відпочинком мешканців. Тому тут мають бути впроваджені заходи загальної безпеки не тільки будівельників, але й мешканців.

Чітке розмежування будівельних i експлуатаційних ділянок є однією з найважливіших умов безпечної комплексної забудови. З метою попередження застосовують плакати, написи, світлові, зву­кові та інші сигнали оповіщення. Окремі небезпечні зони відго­роджують суцільними чи ґратчастими парканами.

Одночасне виконання робіт інженерного, підземного та назем­ного циклів приводить до суміщення різних робочих зон, породжує неорганізованість і, як наслідок, порушення правил техніки безпе­ки. Тому важливою умовою безпечної комплексної забудови є роз­дільне виконання робіт різних стадій чи циклів та правильне роз­межування зон будівельних майданчиків на весь час виконання робіт.

Адміністративно-побутові зони слід розміщувати вздовж під'їз­дів, компактно в одному місці. На в'їзді слід вивішувати схему розташування робочих зон та шляхів переміщення ними.

Зони дії будівельних кранiв є місцем підвищеної небезпеки, тому їх позначають плакатами й написами, а місця пересування кранів огороджують; металеві підкранові колії обов'язково зазем­люють.

На кожному об'єкті повинні бути визначені правила роботи з шкідливими i токсичними матеріалами, заходи щодо пожежної безпеки.

Відходи з робочих місць слід видаляти сміттєпроводами з бункером унизу. Скидати сміття з поверхів категорично заборо­няється.

Для забезпечення нормальних умов роботи увечері та вночі, проходи та робочі місця, повинні бути освітлені. Крім того, весь будівельний майданчик повинен мати достатнє освітлення.

Лекцiя 2. Тема: Органiзацiя складського господарства
Дороги. Всі дороги, якими перевозять будівельні ван­тажі, поділяються на постійні та тимчасові. Постійними є до­роги за межами будівельного майданчика — міжміські й міські. Це залізниці, авбомобільні, водні й повітряні шляхи.

Т и м часовими є дороги, призначені для під'їздів до буді­вельних майданчиків та для переміщення самими майданчиками.

Конструктивно авто­мобільні шляхи складаються із земляного полотна та шляхового одягу, що складається з підстильного піщаного шару, основи й покриття .

Для забезпечення попереднього відведення поверхневих вод на прямих ділянках земляного полотна влаштовують двосхилі спади (укоси). Звичайно і верхня будова має ті ж самі схили.

З метою доставлення вантажів на будівельний майданчик об­ладнують тимчасові під'їздні та внутрішньоквартальні шляхи і про­їзди.

Для скорочення витрат на обладнання тимчасових шляхів до­цільно в межах будівельного майданчика, де це можливо, викори­стовувати постійні шляхи без верхнього покриття. Від­повідно до робочих креслень влаштовують земляне полотно, під­стильний шар та основу і в такому стані шлях передають будівель­никам. Після закінчення будівельних робіт виконують необхідний ремонт основи шляху, упорядковують верхнє покриття і передають в експлуатацію.

Тимчасові шляхи влаштовують разом з тими постійними, що будуть використані для будівельного транспорту. Всі вони скла­дають єдину транспортну мережу, що має забезпечити наскрізну або кільцеву схему руху.

Для зниження вартості робіт при влаштуванні тимчасових шля­хів застосовують залізобетонні конструкції багаторазового вико­ристання з суцільних або ґратчастих плит колійного типу та плит клиноподібної форми. Ширина проїжджої частини при проїзді транспорту тільки в один бік дорівнює З...3,5 м, при проїзді в обидва боки — 6 м. Радіуси заокруглення доріг залежать від маневрових можливостей автомашин i автопоїздів, але не повинні бути меншими 12 м.

Транспорт. Для зведення 1 м3 об'єму будівлі необхідно 150...400 кг вантажів, у зв'язку з чим на транспортування та вантажно-розвантажувальні роботи припа­дає до 25 % вартості та понад 40 % витрат усіх праць на зведення об'єкта. Будівельні вантажі (матеріали, напівфабрикати, будівельні кон­струкції та деталі) доставляють на майданчик зовнішнім транспор­том, а подальше переміщення їх виконують внутрішньобудівельним транспортом.

Зовнішні перевезення здійснюють усіма можливими видами транспорту: залізничним, автомобільним, водним та повітряним.

У межах населеного пункту найбільш доцільним є автомобільний транспорт, що зумовлюється порівняно невеликими відстанями пе­ревезень, відносно незначними партіями вантажів, необхідністю доставки вантажів у зону їх використання та переробки.

Вибір виду транспорту залежить від відстані, обсягу перевезень, наявності шляхів, виду вантажів, розташування баз відправлення-одержання їх, собівартості перевезення 1 т вантажів.

Внутрішньобудівельний транспорт використовують у межах бу­дівельного майданчика для доставки матеріалів, напівфабрикатів та конструкцій безпосередньо на робоче місце. За функціональним призначенням ці транспортні засоби поділяють на горизонтальні та вертикальні.

Горизонтальні засоби застосовують для переміщення вантажів територією будівельного майданчика; до них належать автомобі­лі різного призначення, автопоїзди, залізничні вагони й платфор­ми, стрічкові конвейєри, естакади, трубопроводи. За допомогою вертикальних засобів матеріали та деталі подають безпосередньо на робочі місця; до них належать різноманітні підйомні крани, промислові ліфти, бетононасоси, лебідки тощо.

При зведенні окремих будівель у зоні існуючої забудови або масового будівництва на вивільнених площах найбільш ефективним є автомобільний транспорт, оскільки такі умови, як обмежені роз­міри будівельних майданчиків, порівняно незначні обсяги робіт, якнайкраще підходять для використання маневреного автомобіль­ного транспорту.

За конструктивними ознаками автомобілі поділяють на панелевози, напівпричепи, колоновози, фермовози, бортові автомобілі, ав­тосамоскиди, тягачі, спеціальні автомашини .

Автосамоскиди використовують для перевезення в основному сипких вантажів, рідше — штучних (щебеню, бутового каміння), а бортові машини — для транспортування штучних вантажів, при розвантаженні яких не допускається перекидання кузова.

Тягачі в будівельному виробництві мають найширше застосу­вання, їх використовують для транспортування вантажів на напів­причепах, панелевозах та великовагових причепах безпосередньо з заводів-виготовлювачів та полігонів на будівельний майданчик. Завдяки їх мобільності використання тягачів дозволяє широко застосовувати монтаж будівель із транспортних засобів. При цьому один тягач може обслуговувати кілька причепів, витрачаючи час лише на проїзд від заводу до будівельного майданчика і назад та на маневри зчеплення та відчеплення в місцях завантаження та розвантаження причепів.

Спеціальні автомашини мають форму кузова, розрахованого на переве-зення певного вантажу (бітуму, цементу, вапняного тіста, рідин, лісоматеріалів тощо).

На вибір транспортних засобів впливають: вид вантажів, що підлягають перевезенню (штучні вироби, сипкі, в'язкі, порошкоподібні матеріали чи рідина); розміри та маса конструкцій (довгомірні, плоскі, тонкостінні, теплоізоляційні); габарити об'ємних елементів (сантехнічні кабіни, секції арок, блоки-кімнати); відстань транспортування вантажів; напрям транспортування (горизонтальний, вертикальний чи по­хилий) ; засоби розвантаження (в контейнерах чи пакетах, поштучне роз­вантаження краном, зсипання,виливання); температура вантажів та навколишнього повітря. Робота транспорту може бути організована таким чином, щоб кожна транспортна одиниця була спроможна перевезти найбільшу кількість вантажів за найкоротший час, дотримуючись при цьому технічних, технологічних i економічних умов.





















Рис. 2.1 - Транспортні засоби


У будівельному виробництві користуються двома основними схемами автотранспортних перевезень — маятниковою та човни­ковою.

При маятниковій схемі причепи не відокремлюють від тягача. Така схема доцільна при розвантаженні матеріалів на приоб'єктні склади та при зведенні будівель з однакових конструктивних еле­ментів.

При човниковій схемі один тягач використовують для обслуго­вування кількох причепів. Така схема ефективна при виконанні монтажних робіт із транспортних засобів, тобто збірні конструкції не розвантажують на майданчику, а безпосередньо з транспортних засобів подають на робочі місця, де їх встановлюють у проектне положення.

При проектуванні потокових методів роботи автотранспорту слід дотримуватись таких умов: 1) своєчасного завантаження тран­спорту на підприємстві-постачальнику; 2) вчасної доставки ванта­жів на будівельний майданчик; 3) швидкого розвантаження тран­спорту.

Робота транспорту в різних транспортно-технологічних ситуа­ціях описана графіками, наведеними на рис. 2.1.

Цикл роботи транспорту: за маятниковою схемою

tц = tp + td + th + t (2.1)

за човниковою схемою

t ц= tв + tп + 2tм (2.2)

де tз —час завантаження машин, хв; tв — перевезення вантажу, хв;

tp — розвантаження ма­шини, хв; tп — на повернення машини на завантаження, хв; tм — маневрів тягача (відчеп­лення та причеплення приче­па), хв.

Доставка будівельних ван­тажів пов'язана з необхідністю виконання вантажно-розванта­жувальних робіт. Надто великі затрати праці та висока вартість вантажно-розвантажувальних ро­біт пояснюються низьким рівнем їхньої механізації. Тому одним з найважливіших завдань є зниження рівня ручної праці та змен­шення кількості перевантажень. На вказаних роботах застосовують загальнобудівельні та спеціальні машини і механізми. За принци­пом роботи всі вантажно-розвантажувальні механізми поділяють на дві групи:

  1. механізми, що працюють незалежно від транспортних засо­бів (монтажні крани, автонавантажувачі, стрічкові конвейєри, ме­ханічні лопати);

  2. машини, що можна розвантажувати без сторонньої допомоги (автосамоскиди і транспортні засоби, обладнані платформами та пристроями, здатними до саморозвантаження, цементовози).

Заздалегідь проведена підготовка будівельного майданчика є запорукою досягнення високого культурно-технічного рівня орга­нізації праці. Цьому сприяє також організація раціонального склад­ського господарства.

Місця відкритих складів визначені в проекті виконання робіт — у будгенплані та робочих кресленнях розташування будівельних вантажів на складі. Вся вільна площа в зоні дії монтажного крана має використовуватись під складування збірних конструкцій.

Рокладання конструкцій та розміщення майданчиків складуван­ня слід здійснювати відповідно до технологічних рішень організа­ції складу. Раціональне розміщення збірних елементів на будівель­ному майданчику сприяє скороченню часу на встановлення еле­ментів та підвищенню виробітку механізмів за зміну. Штабелі з важкими елементами розміщують ближче до рейкового ходу крана, а з легшими — в глибині складу, ширина якого визначається ви­льотом стріли крана. Суміжні штабелі укладають на відстані не менш як 0,2 м один від одного. Поздовжній прохід повинен знахо­дитися посередині складу, а поперечні проходи — через кожні 25... З0 м при ширині їх не менш як 0,7 м.

Поверхня землі на місці складу повинна бути ретельно сплано­вана й ущільнена. Для відведення талих та дощових вод поверхня складу повинна мати уклон 1...2° у бік його зовнішнього контура.

Збірні залізобетонні та бетонні вироби складають у місцях, визначених будгенпланом та планом розміщення деталей, розроб­леними в проекті виконання робіт. Під час зберігання збірні виро­би по можливості повинні мати таке положення, яке б відтворю­вало умови їхньої роботи в будівлі, щоб не викликати перенапруги в бетоні. При зберіганні виробів у штабелях, тобто в горизонталь­ному положенні, перший елемент i всі наступні слід укладати на дерев'яні прокладки перерізом 6X6 або 10X10см.

Лекцiя 3. Тема: Земляні роботи
Загальні положення. Земляні роботи — один з найбільш трудомістких і найтяжчих процесів у будівельному виробництві.

З емляними спорудами називаються виїмки та насипи, які одержують в результаті розробки та переміщення грунту. Залежно від строку користування їх поділяють на постійні та тимчасові. До постійних земляних споруд належать споруди, призначені для експлуатації протягом тривалого часу (греблі, земляне полотно доріг, меліоративні канали, вирівняні будівельні майданчики, водоймища).

До тимчасових земляних споруд належать ті, що передують наступним роботам по зведенню об'єктів; їх використовують тільки під час виконання будівельних робіт, а потім або засипають (процес називається зворотною засипкою), або вони залишаються під зведеними конструкціями (наприклад, під підвальними частинами об'єктів, колекторами). Такими спорудами є котловани, траншеп водоперехоплюючі канави, шурфи, резерви, кавальєри.

Залежно від призначення до земляних споруд ставляться вимоги щодо якості та старанності обробки їхніх поверхонь, крутості укосів, ступеня ущільнення грунтів, стійкості до розмивання, фільтруючої здатності грунтів та інших механічних властивостей.

Вирівнювання майданчиків. До початку будівельних робіт вирівнюють поверхню відведеного під будівництво майданчика. Природний рельєф поверхні майданчика вирівнюють шляхом зрізування грунту, розташованого вище проектних позначок, та переміщення й підсипання його в місця, розташовані нижче проектних позначок.

При вирівнюванні майданчиків грунт розроблюють бульдозерами, скреперами й екскаваторами. Вирівнювальні роботи з застосуванням бульдозерів виконують при переміщенні грунту на відстань не більше як 100м; при відстанях понад 100 м використовують скрепери; при застосуванні екскаваторів необхідно, щоб висота забою забезпечувала наповнення ковша грунтом за одне черпання.

Бульдозер — це землерийно-транспортна машина на базі колісного чи гусеничного трактора, оснащеного спеціальним відвалом .За допомогою відвала бульдозер зрізує стружку грунту й переміщує його до місця відсипання.

Цикл роботи бульдозера складається з трьох основних операцій: зрізування та набирання грунту, його транспортування та вкладання.

Скрепер — це високопродуктивна землерийно-транспортна машина, оснащена ковшем з ножем у передній частині.

Зрізаний ножем грунт потрапляє в ківш, після заповнення якого скрепер рухається до місця розвантаження.

Порівняно з іншими землерийно-транспортними машинами скрепери більш легкі в керуванні, надійні в роботі. За способами тягового зусилля їх поділяють на причіпні й самохідні.




Розробка грунту екскаваторами. В масовому будівництві при влаштуванні виїмок розробку великих об'ємів грунту виконують землерийними машинами — одно- та багатоковшовими екскаваторами.

Рис. 3.1 - Спільна робота бульдозера й екскаватора






Одноковшові екскаватори класифікують за такими ознаками:

видом робочого оснащення — пряма чи зворотна лопата, драглайн, грейфер;

типом ходового оснащення — автомобільні, пневмоколісні, гусеничні, крокуючі;

системою керування — механічні, гідравлічні, пневматичні, електричні, комбіновані;

місткістю ковша —0,15; 0,25; 0,4; 0,5; 0,65; 1; 1,25; 1,6 та 2,5 м3.

Екскаватор з прямою лопатою (рис.3.2.) використовують при розробці грунтів І...VI груп та подрібнених скельних порід, вище рівня стоянки екскаватора.




Рис.3.2-Екскаватор, оснащений прямою лопатою

Екскаватор із зворот­ною лопатою (рис.3.3.) ви користовують при розробці траншей i котлованів із завантаженням транспортних засобів або ж у відвал.

При цьому виїмку грунту ведуть нижче рівня стоянки екскаватора, що знаходиться на поверхні землі. Розроблений грунт можна або відсипати у відвал біля виїмки, або завантажувати в транспортні засоби (автосамоскиди).




Рис.3.3-Екскаватор

із зворотньою ло­патою.
Драглайн— це екскаватор, на подовженій стрілі якого за допомогою металевого троса підвішено ківш. Він призначений для розробки грунту і розвантаження його у відвал, насип чи на транспорт.
  1   2   3   4


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации