Пронський В.М. Філософія науки - файл n1.doc

приобрести
Пронський В.М. Філософія науки
скачать (412.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc413kb.12.09.2012 19:39скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

"КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"

ФІЛОСОФІЯ НАУКИ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ДЛЯ АСПІРАНТІВ, ПОШУКАЧІВ ТА МАГІСТРІВ


КИЇВ НТУУ "КПІ"

ЗМІСТ
ВСТУП .....................................................................................................................................................2

РОЗДІЛ І. ФІЛОСОФІЯ НАУКИ: ГЕНЕЗИС, ЗМІСТ, СТРУКТУРА, ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

1. Філософія науки як галузь філософського знання ..............................................................................3

2. Філософський аналіз сутності науки і її соціальних функцій ............................................................7

3. Логічна структура науки ....................................................................................................................11

4. Філософсько - методологічні моделі розвитку науки .......................................................................16

5. Динаміка науки: філософський сенс закономірностей

і тенденцій розвитку наукового знання .............................................................................................20

РОЗДІЛ II. ФІЛОСОФІЯ ПРИРОДНИЧИХ І ТЕХНІЧНИХ НАУК: ЗАГАЛЬНІ І СПЕЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

6. Онтологічні проблеми науки .............................................................................................................24

7. Філософський аналіз процесу наукового пізнання.

Гносеологічні проблеми науки .........................................................................................................29

8. Методологічний арсенал науки ........................................................................................................36

9. Філософія природознавства ..............................................................................................................42

10. Філософські питання технічних наук .............................................................................................47
ЛІТЕРАТУРА .........................................................................................................................53
ВСТУП

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ДЛЯ АСПІРАНТІВ, ПОШУКАЧІВ ТА МАГІСТРІВ

В сучасних умовах, коли наука проникає у всі сфери суспільного життя, вона привертає до себе особливу увагу. Яким би актуальним не було вивчення спеціальних дисциплін, воно не знімає завдання філософського дослідження процесу власне наукового пізнання.

Більше того, оскільки філософія досліджує такий тип ставлення до дійсності, який характерний для науки як специфічної форми теоретичної свідомості, що визначає спосіб орієнтації людини у світі, виникає об'єктивна потреба у філософії як методологічній та світоглядній основі наукового пізнання. Разом з тим, підготовка висококваліфікованих спеціалістів передбачає глибоке знання не тільки загальних, а і спеціальних філософських проблем науки.

Значною мірою досягнення цієї мети здійснюється через засвоєння філософії науки як особливої галузі знання в рамках філософії і глибокого розуміння специфіки філософських проблем науки.

Все це зумовило необхідність переосмислення змісту філософської підготовки науковців, акцентуючи їхню увагу на вивчення філософських проблем науки. Такий новий підхід до вивчення філософії передбачає її осмислення і виклад у нетрадиційному вигляді, що дозволяє, по-перше, поглибити філософський та загальнонауковий рівень знань і, по-друге, вирішити важливе практичне завдання - створити передумови філософського осмислення науки, яке б переросло у здатність і потребу до активної наукової діяльності.

З метою надання допомоги у вивченні філософії в контексті наукового знання підготовлений конспект лекцій, який складається з двох розділів і десяти тем.

Зміст першого розділу конспекту лекцій охоплює не окремі проблеми наукознавства, а філософію науки як галузь філософського знання, науку в цілому як особливий соціокультурний феномен. Образ науки осмислюється через розкриття сутності і специфіки наукового знання, критеріїв його науковості і новизни, аналізу генези і соціальних функцій науки, її логічної структури, дослідження закономірностей і філософсько-методологічних моделей її розвитку.

У другому розділі конспекту лекцій досліджуються онтологічні, гносеологічні і методологічні проблеми сучасної науки, аналізуються філософські проблеми природничих наук (математики, фізики, кібернетики), розглядаються філософські питання техніки і технічних наук.

Конспект лекцій розрахований на аспірантів, пошукачів, магістрів, широке коло науковців. Автори сподіваються, що вивчення означених проблем допоможе підвищити методологічний рівень професійних наукових знань, глибше і повніше проникнути в суть явищ і процесів дійсності, сприятиме формуванню філософського бачення світу.

РОЗДІЛ І. ФІЛОСОФІЯ НАУКИ: ГЕНЕЗИС, ЗМІСТ, СТРУКТУРА,

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
1. ФІЛОСОФІЯ НАУКИ ЯК ГАЛУЗЬ ФІЛОСОФСЬКОГО ЗНАННЯ
1. Філософські проблеми науки та їх систематизація.

2. Феномен науки у структурі філософії науки.

3. Основні тенденції розвитку філософії науки.

Сучасна наука є складним та багаторівневим соціокультурним феноменом. Вона досліджується з різних точок зору цілим комплексом дисциплін. Зміст цих дисциплін визначається метою, яка стоїть перед ними. Потреба в управлінні та організації наукових досліджень, їх планування і впровадження одержаних результатів у виробництво, підготовка наукових кадрів, підвищення ефективності наукової творчості, аналіз взаємодії науки з іншими сферами суспільної діяльності, врахування впливу й на суспільний прогрес спричинили створення наукометрії, соціології науки, логіки науки, психології наукової творчості, економіки науки, етики наукової діяльності та ін. Нерідко весь цей комплекс наук про науку називається наукознавством.

Хоча перераховані вище дисципліни, до яких нерідко додають методологію науки, розглядають один і той же об'єкт - науку, вони підходять до його вивчення з різних боків і користуються методами, що часто не мають точок зіткнення.

Справді, наукометрія, що започаткована Прайсом і його школою, являє собою по суті застосування методів математичної стилістики до аналізу потоку наукових публікацій, посилкового апарату, росту наукових кадрів, фінансових витрат і т.ін. Соціологія науки вивчає динаміку наукових спілок вчених, динаміку їх стосунків у процесі наукових досліджень. Логіка науки переважно вивчає формальні структури наукового знання. Психологія науки цікавиться перш за все інтуїтивними механізмами, творчим станом вчених. Економіка науки визначає оптимальні режими фінансування та економічну ефективність упровадження науки у виробництво. Етика наукової діяльності вивчає співвідношення наукової істини та моральних цінностей, морального та наукового прогресу.

Поряд з цим існує філософський аналіз науки. У його рамках наука досліджується з точки зору різних підходів, в тому числі: логіко-методологічного - аналізується система наукового знання до певної міри безвідносно до розгляду науки як соціального інституту; соціологічного - досліджується соціальна система наукового виробництва; діяльнісного, який спрямований на вивчення системи науково-пізнавальної діяльності на основі синтезу логіко-методологічного та соціологічного підходів. Діяльнісний підхід виявився плодотворним і привів до серйозного збагачення образу науки, що складається тепер. Новим рівнем у його розвитку став культурологічний підхід, який одержав помітне розповсюдження в дослідженнях науки. Ці дослідження, спрямовані на подальше поглиблення образу науки, сприяють більш адекватному розумінню механізмів генезису, функціонування, розвитку знання, а у випадку наукових революцій - принципово нового знання.

Те, що звичайно називають наукою, являє собою складний феномен, що включає різні види знань, соціальні інститути та групи людей з особливою професіональною підготовкою та становищем у суспільстві. Різноплановість та різноманітність наукових знань, своєрідність форм організації та діяльності, особливе становище науки в системі економічних, політичних та інших культурних установ сучасного суспільства, широта та незвичайність методів дослідження, висока технічна та економічна ефективність пропонованих рішень - усі ці моменти, що знаменують реальну складність та високий рівень розвитку, обумовлюють необхідність філософського осмислення цього унікального феномена.

Про унікальність науки можна говорити не тільки тому, що неповторний і незрівнянний ні з чим попереднім вплив науки на сучасний технічний і економічний прогрес, не тільки тому, що унікальний її вплив на політичні процеси та революційні перетворення, унікальність науки полягає також у тому, що на відміну від релігії, мистецтва, моралі, права та політики, що мали місце в різні епохи від первісності та раннього рабовласництва до наших днів у різних народів і на всіх континентах, наука в сучасному точному розумінні - продукт європейської цивілізації, локалізований у часі і просторі.

Наука прогресує надзвичайно швидко, і ефективність дослідження її філософських проблем визначається тим, наскільки їх темпи будуть відповідати темпам розвитку самої науки.

Особливо важливо уявляти собі значущість дослідження філософських проблем науки для самої науки та її застосування, з одного боку, та для розробки світоглядної проблематики - з іншого.

За останні роки дослідження філософських проблем науки вступили в новий етап, відбувається зміна їх статусу. Зрозуміло, філософський аналіз наук, що знаходяться на "передньому краї сучасного природознавства, таких, як фізика, астрофізика, хімія, біологія та ін., зберігає своє значення. Але потрібно враховувати, що філософські проблеми окремих наукових дисциплін внаслідок наростаючих тенденцій взаємодії природничих, гуманітарних і технічних наук все більше зливаються в єдине ціле.

Дослідження та вивчення таких проблем мусить опиратись на сучасні засоби теоретичного аналізу, логіку, системно-структурний підхід тощо і разом з тим зберігати специфіку власне філософської проблематики, тому що предмет кожної дисципліни визначається змістом вирішуваних нею проблем

Сукупність філософських проблем науки (зважаючи на їх особливу важливість) виділилась в особливу галузь дослідження - філософію науки.

Оскільки поняття "філософія науки", "логіка науки", "методологія науки", "гносеологія науки" нерідко вживаються для визначення проблем тотожних або дуже схожих, слід розмежувати значення цих понять.

1. Епістемологія науки. Перш за все необхідно виділити особливий розділ пізнання - епістемологію. Інколи цей термін вживається як синонім терміну "гносеологія".

Наукове пізнання світу має ряд специфічних рис. яких ми не знаходимо в буденному, художньому, релігійному та іншому пізнанні. Оскільки дослідження пізнавальних операцій, критеріїв і способів утворення абстракцій, що здійснюються в науковій діяльності, являють для теорії пізнання великий інтерес, остільки в ній доцільно виділити особливий рівень, у якому зосереджені проблеми власне наукового пізнання, аналізу його найбільш загальних закономірностей, - епістемологію.

2. Методологія науки. Поняття "методологія науки" нерідко в літературі ототожнюється з поняттям "філософія науки". Методологія в широкому значенні - це сукупність загальних філософських установок і вихідних принципів, що регулюють та оцінюють наукову діяльність та наукове пізнання в цілому. У більш вузькому значенні термін "методологія науки" стосується вчення про норми і правила, що регулюють специфічну пізнавальну діяльність, спрямовану на досягнення спеціальних наукових істин у вигляді емпіричних законів або теорій будь-якої науки. Такі правила і норми називають методом і обумовлюють способи дослідження різних наукових проблем.

3. Соціологія науки - це вивчення соціальних факторів виникнення, розвитку та функціонування науки. При цьому соціальні фактори і умови не тільки звичайного (буденного), але й наукового пізнання розглядаються не як фон пізнавальної діяльності, а як її внутрішній механізм.

Філософію науки, таким чином, можна охарактеризувати як галузь філософського знання, що включає у себе епістемологію, методологію науки (в широкому і вузькому розумінні) і соціологію наукового пізнання, взяті разом і орієнтовані на розробку і вирішення філософських проблем науки.

Філософські проблеми науки в найбільш загальному вигляді можна розділити на три великі групи, що охоплюють не якісь окремі наукові дисципліни, а науку в цілому як особливий феномен, що склався історично.

До першої групи належать проблеми, що йдуть, так би мовити, від філософії до науки Це передбачає не тільки їх відокремлення, але певною мірою - їх протиставлення. Філософське знання за своїм змістом, метою і соціальним статусом істотно відрізняється від математики, природознавства, гуманітарних і технічних наук, що часто іменуються спеціальними. Якраз у цьому розумінні тут відбувається відмежування філософії від науки. Філософія перш за все прагне до універсального усвідомлення світу, до осягнення його загальних ознак у зв'язку з діяльністю та природою людини.

Друга група проблем виникає всередині самої науки, породжується механізмами і потребами, пов'язаними з їх повсякденною діяльністю. До неї входить аналіз особливих пізнавальних структур, процедур і дій, що зустрічаються в конкретних дослідженнях з точки зору достовірності одержуваних знань та ін. Проблеми цієї групи належать до теорії пізнання і виникають у ситуаціях, що вимагають застосування чи розробки нових прийомів пізнавальної діяльності, нестандартних дослідницьких процедур і т.ін.

До третьої групи проблем належать питання, присвячені взаємодії наукового та філософського знання. Філософські принципи, загальні світоглядні установки та спеціальні методологічні концепції чинять на розвиток науки значно більший вплив, ніж це здавалось раніше. Особливо помітний він в епохи великих наукових революцій, пов'язаних з виникненням античної математики і астрономії, геліоцентричної системи Коперніка, фізики Галілея -Ньютона, з переворотом у природознавстві в кінці XIX - початку XX ст. і ін.

Вивчення проблем цієї групи набуває особливого значення у період науково-технічного прогресу. Великий вплив науки на цей процес висуває на передній план питання про перспективи її власного розвитку, а як наслідок - і про детермінуючі його фактори, серед яких гідне місце посідають філософські принципи та методологічні установки.

Помітна зростаюча значущість систематичного філософського аналізу окремих галузей науки і наукового пізнання в цілому на основі комплексного підходу. Для вирішення таких проблем особливо важливо враховувати соціо-культурну обумовленість природничо-наукового пізнання.

Систематизація філософських проблем науки - це необхідний етап і передумова їх поглибленого дослідження. Ця систематизація вирішує принаймні два завдання.

1. Перше передбачає виділення філософії науки як особливої галузі дослідження в межах філософії і відмежування її від інших філософських дисциплін.

2. Друге зорієнтоване на те, щоб виявити специфіку філософських проблем науки на відміну від власне філософських проблем з одного боку і власне наукових проблем - з іншого.

Філософські проблеми сучасної науки систематизуються і класифікуються по різних групах згідно з аспектами її дослідження. Це - логіко-гносеологічні, онтологічні та аксиологічні проблеми науки.

1. Логіко-гносеологічні проблеми.

Класифікація різноманітних форм теоретичного знання, видів описування, пояснення і розуміння, передбачення та критеріїв вибору теорій.

Вплив математики на інші науки і навіть проникнення математичних методів у науки про суспільство і в гуманітарні науки породжує проблему математизації сучасної науки.

Різноманітність форм використання комп'ютерної техніки в сучасній науці спричинила багато проблем: комп'ютеризація та математизація наукових експериментів, машинне моделювання, комп'ютеризація і нові методи збереження і пошуку інформації, комп'ютер як основа нового світосприйняття і т.ін.

Проблема істини в сучасній науці і критерію вибору теорій ставилась неодноразово по мірі становлення і розвитку різних теорій і концепцій. Єдність знання, критерій вибору - це далеко не повний перелік питань, що виникають у межах проблеми істини та критерію вибору теорії.

Ця проблема передбачає дослідження різноманітних наукових дисциплін, особливості їх історичного розвитку, функціонування емпіричних та теоретичних засобів і методів дослідження. Широко досліджується проблема вироблення єдиних ідеалів та норм науковості в підходах до різних дисциплін.

Наукова картина світу, природа теоретичних об'єктів науки, види теоретичних об'єктів та їх ієрархія, явище ідеалізації, теоретичне конструювання та його роль у пізнанні та ін. - питання, що розкривають проблему реальності та співвідношення наукової картини світу з об'єктивною дійсністю, що існує незалежно від людини. Предмет науки та визначення її об'єктів, цілей, методів та засобів, дослідницьких програм - основні питання, на яких базуються дослідження проблеми предмета науки.

2. Онтологічні проблеми.

Проблема рівнів і форм організації реальності. Дослідження цієї проблеми приводить до появи більш вузьких проблем: сучасна уява про види матерії, рівні організації матеріального світу, типологія систем, самоорганізація відкритих систем, цілісність систем, частина і ціле та ін.

Проблема редукціонізму включає в себе дослідження різноманітності та специфіки об'єктів науки і законів, проблему самостійності наукових дисциплін, аналіз концепцій редукціонізму.

Проблема простору і часу передбачає аналіз специфіки просторово-часових відношень у неживому та живому світі, у світі культури і веде до виникнення нових проблем - взаємозв'язку простору і часу, відносності просторово-часових характеристик, проблеми безмежності і нескінченності простору і часу, необоротності часу та ін.

Проблема детермінізму. Основні риси сучасної картини світу не можна уявити без розгляду поняття детермінізму. Виникають при цьому окремі проблеми, що вимагають дослідження динамічних та статистичних закономірностей і їх співвідношення, законів збереження, законів саморегулювання, інформаційних відношень і їх закономірностей, свободи волі людини, фаталізму, волюнтаризму у тлумаченні дій людини і розвитку цивілізації та ін. Актуальним є аналіз обмеженості концепції лапласівського детермінізму як основи для побудови сучасної картини світу. Спроби створення еволюціоністської картини світу породили багато проблем та протиріч, над вирішенням яких працюють багато вчених: проблеми еволюції Землі, життя і розуму в контексті глобальної еволюції космосу. Розумова діяльність людини, як найважливіший фактор еволюції людства, веде до виникнення протиріч екологічного та етичного характеру і як наслідок - необхідність вирішення проблем, які виникають на цьому грунті.

3. Аксиологічні проблеми. Формування уявлень про специфіку цінностей наукового дослідження; прагнення до універсальності, всезагальності, об'єктивності знання; значення професіонального визначення в науці; аксиологічна суверенність науки і негативні наслідки науково-технічного прогресу (можливість ядерної катастрофи, наростання екологічної кризи, небезпечні медичні експерименти та ін.) - основні питання, що розглядаються в межах цієї проблеми.

Проблема різноманітності і суперечності ціннісних орієнтацій науки як соціального інституту передбачає аналіз таких її питань, як ідеали науковості; орієнтація на об'єктивне знання і практичну значущість науки; наукові дослідження та інженерні розробки; об'єктивна багатогранність функцій науки та різноманітність її ціннісних установок; завдання управління наукою та ін,

Різноманітність особистих мотивацій та ціннісних орієнтацій вченого спонукає до дослідження проблеми цінності науки, а також прагнення до істини та значущість професійної кар'єри в науковій творчості вченого. У зв'язку з цим робляться спроби сформувати моральний кодекс вченого.

Проблеми сцієнтизму та антисціентизму. У межах цієї проблеми можна виділити такі питання: прояв сцієнтизму в трактуванні гуманітарних проблем; абсолютизація соціокультурної ролі науки та ідеї технократизму; реальна багатоаспектність культури і помилковість альтернативи сцієнтиського та антисцієнтиського світогляду та ін.

Перераховані проблеми утворюють окрему галузь філософського знання - галузь філософії науки. Таким чином, філософія науки виступає не як самостійна філософська школа, система чи напрямок, що протистоїть основним філософським системам сучасності, а як сукупність певних проблем, що виділяються, зважаючи на їх особливу важливість, у спеціальний розділ філософського знання.

Філософія науки як спеціальна галузь філософського знання існує в рамках будь-якого філософського напрямку: логічного емпіризму, феноменології, загальної герменевтики, критичного раціоналізму, філософії лінгвістичного аналізу та ін. Зрозуміло, що в залежності від того, якою школою чи філософською системою розробляється дана галузь дослідження, одержані результати і висновки можуть більше чи менше відрізнятися. Сам перелік проблем, їх формування і зміст значною мірою залежать від загальнофілософських поглядів, у рамках яких вони ставляться і обговорюються.

Філософські дослідження науки, що здійснюються різними філософськими школами у різних напрямках, охоплюють різноманітні проблеми, використовують різноманітні методи аналізу, опираються на різні теоретичні передумови і дають різні результати. Тому нема підстав говорити про якусь єдину філософію науки, яка могла б замінити і тим більш відмінити всі існуючі філософські підходи і напрямки в дослідженні науки. Ці дослідження та їх проблематика історично залежать від рівня розвитку науки і культури в цілому.

Зміст кожної систематичної дисципліни, чи то природознавство, математика, чи філософія, значною мірою обумовлюється вибором і складом обговорюваних проблем, способом їх дослідження та вирішення. Більшість представників філософії науки, що працювали і працюють у руслі аналітичної філософії, обмежуються в основному теоретико-пізнавальним та логічним аналізом науки.

У їх працях соціальні, історичні, загальнокультурні та інші фактори, що впливають на динаміку, зміст, структуру, закономірності функціонування та зміни наукового знання, по суті не розглядаються. Окремі, дуже короткі, посилання на історичні факти мають чисто довідковий характер і ніяким чином не впливають на постановку, зміст та вирішення проблем.

У кінці XIX ст. і особливо в першій половині XX ст, концептуальний апарат, теоретичні структури та породжені ними дослідницькі процедури в математиці, природознавстві та суспільних науках настільки ускладнились, набули такого незвичного з точки зору класичної науки виду, що без ретельного логіко - гносеологічного аналізу не лише їх розвиток, але й проста систематизація стали дуже утрудненими.

Аналітична філософія науки значною мірою сконцентрувала свої зусилля на вирішенні завдання - логіко - гносеологічному аналізі науки, але, проголосивши її змістом всього завдання, різко лімітувала свої можливості і результати. Більш того, виникнувши як засіб задоволення потреб окремої галузі науки, головним чином математики і фізики, аналітична філософія була вимушена ігнорувати не тільки історичні умови свого виникнення, але й історичну умовність своїх методів дослідження і результатів. Цим здебільшого пояснюється певне розчарування в концепції науки, що розвивається в руслі аналітичної філософії. Аналогічні дослідження велись протягом усього XX ст в рамках інших напрямів сучасної філософії. У першу чергу це стосується герменевтики, феноменології і частково - екзистенціалізму та структуралізму.

Герменевтики від Шлейєрмахера і Дільтея до Бетті і Гадамера концентрували свої зусилля на розробці філософських основ суспільних наук ("наук про дух" за їх термінологією) і в першу чергу - історичної науки. і в останні десятиліття все частіше робляться спроби розповсюдити герменевтику і на галузь природничих, а також математичних наук і в певному розумінні синтезувати філософію історичного пізнання і природознавства в єдину герменевтичну філософію науки.

Розробка герменевтичної філософії науки, що супроводжується спробами асиміляції в ній окремих проблем і вирішень, що пропонуються представниками неопозитивізму, прагматизму та лінгвістичної філософії, не тільки не означає злиття цих шкіл, а з усією очевидністю демонструє принципові відмінності в підході до філософського дослідження науки

Для неопозитивізму в його логіко - емпіричній версії головним завданням як і раніше залишається формально-логічний аналіз штучних мовних систем, що фіксують "готове", стале знання безвідносно до способу та історичного генезису його виробництва, тоді як герменевтика акцентує увагу на змістовному підході до мови, розглядаючи слова не як символи і знаки, а як свого роду "відображення" відповідних явищ. А саме розуміння, навіть тоді. копи мова йде про природничі науки та математику, орієнтує на розгляд емпіричних основ, взятих в історичному русі.

Щодо гуссерлівської феноменології, то вона з часу свого виникнення була зорієнтована на дослідження принципів науковості та аналіз наукового мислення в самому широкому розумінні. Не тільки "Логічні дослідження" Гуссерля, а й інші його праці, особливо "Криза європейської науки", дають підстави стверджувати, що філософія науки складає певною мірою стержень феноменології. Фундаментальні для феноменологічного аналізу поняття "горизонт", "життєвий світ" та інші майже не підлягають однозначному пере-кладу "мовою" неопозитивізму. Через це феноменологічна філософія претендує на оформлення свого власного варіанта філософії науки. Ця тенденція особливо виразно простежується останнім часом.

Таким чином, кожен з розглянутих філософських підходів до дослідження науки відрізняється від інших проблематикою, методом аналізу, філософськими передумовами та висновками.

Протягом останніх десятиліть у філософсько - методологічних дослідженнях науки велика увага приділяється аналізу основ, що історично змінюються і виражають загальні уявлення про специфіку об'єктів наукового дослідження та пізнавальної діяльності на різних етапах прогресу науки і утворюють свого роду передумови знання. У центрі уваги філософії науки виявляються проблеми аналізу розвитку науки. З'являються концепції, що претендують на опис розвитку наукового знання в цілому або в окремі історичні періоди. Значного впливу набувають методологічна концепція Поппера, теорія наукової революції Куна, історична модель розвитку наукового знання Тулміна, концепція науково-дослідницької програми Лакатоса, а також теорії Дж. Агассі, У.Сел-ларса та ін. Для цих концепцій характерний тісний зв'язок з історією науки та критичне ставлення до неопозитивістської моделі науки.

Докорінні зміни в науці XX ст. пов'язані не тільки з інтенсивним розвитком нових засобів дослідження, а і з утворенням спеціальних дисциплін, які детально вивчають ці засоби. Це висунуло на перший план в сучасній філософії науки такі проблеми: аналіз структури наукової теорії та її філософії; поняття наукового закону; процедури перевірки, підтвердження та спростування наукових теорій, методи наукового дослідження; реконструкція розвитку наукового знання.

Поряд із традиційними типами філософських проблем науки поглиблюється та розширюється дослідження проблем, що виникли внаслідок розвитку науки сьогодення. До числа такого роду проблем належать, наприклад, вивчення світоглядної та методологічної ролі сучасної наукової картини світу; статус різних наукових дисциплін - фізики, біології та ін. у системі культури; аналіз глобальних проблем НТР; визначення ролі філософії в науковому пізнанні, в фундаментальних наукових відкриттях і у процесі засвоєння наукових ідей; з'ясування філософське методологічного аналізу процесів розвитку науки; характеристика стилю наукового мислення та закономірностей його історичних змін; дослідження структури наукового знання, еволюції структури науки та її методів; вивчення співвідношення факторів, умов та сутності процесу формування та зміни наукових теорій; аналіз понять "наука", "мова науки"; дослідження процесів диференціації та інтеграції наукових знань та ін.

До 60-х рр. розробка питань динаміки науки, генезису і еволюції теоретичних уявлень, формування концептуальних систем були поза увагою представників ведучих напрямків філософії науки. Домінуючим був вплив логічного позитивізму, який ці питання відносив до компетенції психології та історії науки. Сучасні філософії науки серйозно критикують таку точку зору. "Центр ваги" методологічних досліджень вони переносять на вивчення механізмів розвитку науки, на побудову різноманітних моделей динаміки наукового знання.

Нові тенденції в розвитку аналітичної філософії помітно впливають на постановку і вирішення проблем у всій філософії науки. Перш за все для аналітиків характерне нове ставлення до метафізики, відродження її в первісному значенні системи філософських тверджень про буття. В аналітичній філософії науки (особливо у Стросона) метафізика представ як програма філософського обгрунтування наукового знання. Філософський аналіз заміщає логічну модель науки, що досліджується логічним емпіризмом. Стросон піддає різкій критиці редукціоністське розуміння "аналізу" як поділу складного цілого на елементи - абсолютно прості поняття або значення - і пошук способів їх поєднання в первісне ціле. Згідно зі Стросоном, мова має йти швидше не про базисні поняття, а про базисну понятійну структуру, про систему взаємозв'язаних об'єктів, таких, де кожен із них може бути вірно зрозумілим лише тоді, коли буде виявлено його зв'язок з іншими об'єктами в системі Таким чином, сучасною аналітичною філософією поновлюється обговорення проблематики філософського обгрунтування науки, і це свідчить про те, що аналітична філософія науки представлена сьогодні не тільки постпозитивістським напрямом.

Можна констатувати, що до середини 80-х років у методології і філософії науки позначилась чітка тенденція підвищеного інтересу до характеристик суб'єкта наукового пізнання, до його соціальної, колективної природи. У цьому розумінні сучасна методологія науки все далі відходить від зразків "епістемології без пізнаючого суб'єкта", висунутих К.Поппером та його послідовниками.

Останні, звичайно, не заперечували очевидного впливу соціальних, соціально-психологічних та інших "зовнішніх" факторів на процеси наукового дослідження, проте виводили ці фактори за межі компетенції методології і філософії науки. "Демаркаціонізм", спроби чітко відокремити сферу раціонального наукового знання від усіх інших сфер інтелектуально-практичної діяльності, успадковане попперівцями від "логічного емпіризму", призводило до ряду розмежувань між контекстами відкриття і обгрунтування, когнітивними та соціальними детермінантами розвитку наукового знання, логікою дослідження і психологією пізнання, нормами раціональності і цінностями тощо. Зазначена вище тенденція у своєму розвитку спрямована на подолання "демаркаціонізму", поєднання традиційно-нормативних і суб'єктивно-орієнтованих аспектів у цілісну теорію наукового пізнання. Проте було б передчасно робити висновок, що така теорія уже створена. Йде лише "нащупування" основних понять такої теорії, первинних зв'язків між ними.

Поворот філософії та методології науки від досліджень переважно структур "готового", зафіксованого в теоріях і системах ідей, наукового знання до дослідження процесів його виникнення і розвитку й досі залишається найбільш помітною тенденцією. Але сама ця тенденція зазнає певних змін. Якщо в середині 70-х років вона головним чином виражалась у пошуку нових, більш адекватних у порівнянні зі стандартною концепцією наукової теорії моделей структури і генезису наукового знання, то тепер виявляється принципова обмеженість будь-яких таких моделей і допустимість певного плюралізму в цій сфері.

Сучасна філософія науки значною мірою звільнилась від нав'язаних їй позитивізмом перебільшень цінності формальних методів, хоча було б не меншою помилкою недооцінювати їх можливості. У даний час стоїть завдання інтегрування формальних, дескриптивних, історичних, соціологічних та інших методів дослідження науково-пізнавальних процесів. Мета таких комплексних досліджень - побудова більш адекватного образу науки, з'ясування механізмів його розвитку. На цьому шляху виникає ряд істотних труднощів, протиріч, вирішення яких значною мірою залежить від міцності філософської позиції методологів. Діалектична ідея розвитку через вирішення протиріч все більше входить у проекти сучасних методологічних концепцій.

Як і раніше, залишається актуальною проблема наукових революцій, яка розглядається як у концептуально-методологічному, так і в історико - наукових планах. Проте для сучасних досліджень по цій проблематиці характерні спроби відійти від надмірно абстрактних схем, притягти більш широке коло фактів, що підлягають поясненню, помістити процеси наукових революцій у максимально широкий контекст, що вимагає міждисциплінарного підходу. Пропонуються різноманітні типологізації наукових революцій.

Традиційно науку поділяють на природознавство, гуманістику (сукупність наукових дисциплін про людину) та соціальне знання; до цього додається інженерно-технічне знання. Значущість останнього досить велика (за кордоном розвивається навіть окрема галузь досліджень, що носить назву "філософія техніки" по аналогії з "філософією науки"), але останнім часом дослідники здебільшого говорять про те, що об'єднує наукові і технічні дисципліни, про загальні риси їх методологій і закономірності розвитку. Техніка і наука ідуть поряд, інколи випереджуючи одна одну в формуванні принципів, ідей, методів, взаємно збагачуються, беручи участь у побудові картини світу різної міри складності.

Методологічна специфіка наукових дисциплін може сильно впливати на методологічну свідомість науки в цілому, так що з'являється спокуса будувати загальну теорію методу і розвитку науки за прикладом цих дисциплін. Такий вплив спостерігаємо у математиці, теоретичній фізиці, кібернетиці. Сьогодні говорять про "еволюційну епістемологію", тобто про програму пояснення пізнавальної діяльності людини, в тому числі наукового пізнання, побудованого на принципах, на яких базується біологічна теорія еволюції. Цей напрямок примножує число своїх послідовників, приваблюючи своєю чіткою зорієнтованістю на природознавство, але він має недоліки, характерні для натуралізму, - абсолютизацію спеціально-наукових принципів, перетворення їх в універсальні "відмички" до всіх теоретико-пізнавальних проблем.

Хоч спроби "вивести" теорію наукового пізнання із "більш фундаментальних" (фізичних, математичних, біологічних) принципів рано чи пізно виявляють свою неспроможність, сама ідея ефективності епістемологічних досліджень, що опираються на досягнення науки, все більше стимулює зусилля методологів. Через це комп'ютеризація, математизація, системне моделювання - це не тільки інтегруючі тенденції науки сьогодення, але й дуже важливі фактори розвитку філософії та методології науки.

Ще одна тенденція сучасної філософії науки - експансія логіко - методологічних досліджень у галузі наукової творчості, що колись названа "контекстом відкриття". Очевидно, що така експансія супроводжується значними змінами самої методології, сприяє її "діалогові" з соціологічними, психологічними, історико - науковими дисциплінами.

Важливе місце в дослідженнях контексту відкриття займає вивчення особливостей образного та метафоричного мислення. Воно не лише прояснює загальні і специфічні риси наукової роботи в порівнянні з художньою творчістю, не тільки визначає "перехрестя" різних сфер методологічного аналізу, а і відкриває нові перспективи в теорії аргументації.

Загальна теорія систем і теоретична кібернетика радикально змінюють наукову картину світу та стиль мислення сучасного вченого. Комп'ютерна революція не повинна розглядатись як конгломерат математики, технології, фізики, хімії, психології, лінгвістики тощо. Це принципово нова форма організації наукового знання, його розвитку. Звідси - фундаментальне значення цієї революції для філософії науки як галузі філософського знання.

Перспективними є розробки філософських проблем розвитку науки в контексті культури. У цьому плані особливо цікаві обговорення питань про ідеали і норми наукового пізнання, про наукову картину світу, про стилі мислення і роль філософії в їх формуванні. Все більшого значення набуває потреба цілісного аналізу розвитку наукових знань, що враховує економічні, соціальні і особисті фактори їх розвитку.

Сучасні історичні дослідження в галузі філософії науки все тісніше пов'язуються з внутрішньою проблематикою цієї галузі, з загальною методологією науки. Фактично цей зв'язок став настільки органічним, що зараз уже варто розглядати історичні дослідження як складову частину цієї галузі, невід'ємну від останньої. Більш того, історичний аналіз є необхідною умовою успішного розвитку самих логіко - методологічних досліджень.


  1. ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ СУТНОСТІ НАУКИ І ЇЇ СОЦІАЛЬНИХ ФУНКЦІЙ


1. Генезис наукового знання.

2. Наука - цілісна соціальна система.

3. Наука як феномен культури.

Зростання ролі науки в суспільстві, збільшення її соціального престижу ставить високі вимоги до знань про науку. У сучасних умовах ці вимоги стрімко зростають і далі, стимулюючи поглиблення досліджень сфери науки в більш повному обсязі, в єдності всіх її галузей. Такий аналіз науки передбачає звернення до її виникнення і розвитку.

Передісторія науки, поява наукового знання має своє коріння в глибокому минулому. Становлення науки відбувалося на такому рівні розвитку людського суспільства, коли був накопичений певний мінімум наукових знань і вони застосовувались у різних видах практичної діяльності.

Практично зорієнтованим знанням спочатку була математика. Але появі математики як теоретичної науки передували вимоги практичної діяльності. Тому першим в історії способом організації математичного знання була так звана практична математика, яка виникає у Стародавньому Єгипті і Месопотамії як вид діяльності, спрямований на здійснення певних практичних дій.

Математичні тексти Стародавнього Єгипту і Месопотамії не містять розподілу знань на математичні дисципліни - геометрію і арифметику. Для них при встановленні схожості задач одна до одної вирішальним моментом був не їх математичний зміст, а чисто практичне призначення, тобто в одну групу об'єднані задачі, з якими доводилося мати справу в тому чи іншому випадку, виходячи з роду діяльності.

Таким чином, наукове знання спочатку вплетене в реальну тканину життя, а це приводить до висновку про те, що першою з усіх соціальних функцій науки виникає її практична функція. Далі відбувається виділення науки з реального практичного досвіду і поступове перетворення її у відносно самостійну від практики форму людської діяльності.

На відміну від практичної систематизації найважливішою особливістю теоретичного способу систематизації математичного знання виступає поєднання за допомогою доказів, логічний перехід від одних положень до інших. У кінцевому підсумку це призвело до якісного стрибка: утворилась чиста або теоретична математика.

У Стародавній Греції в VI ст. до н.е. наука (перш за все математика) існує вже як форма теоретичної свідомості. Античні греки хоча і опирались на пізнавальний досвід древніх цивілізацій Сходу, однак математичні знання для них виступали вже не як сукупність правил числення і розрахунку, а як особливого роду ідеальне буття.

Характеристика науки вперше була дана Арістотелем. Він створює науку як особливу форму знання - знання заради самого знання і в досягненні його бачить вищу мету людської діяльності.

Особливості середньовіччя і, перш за все, виключне положення релігії в феодальній Європі сприяли появі іншої особливості середньовічного вчення про природу, яка відсутня в науці періоду античності і повністю зникла в науці Нового часу. Це - алегоричність і більш моралістична спрямованість середньовічних трактатів про природу. В середні віки наука виступала служницею теології у вигляді схоластики.

Бурхливий розвиток промисловості і торгівлі, переворот у науковому світогляді, здійснений Коперником, який наніс перший удар по схоластичній філософії і теології, ряд досліджень і відкриттів у галузі механіки, оптики, магнетизму, техніки, біології, висунутих вимогами практичного життя, - все це було пов'язане з широких розвитком природознавства і наочно демонструвало відмінність нової епохи від попередньої. З цього часу починається звільнення науки від теології і формується її самостійність.

Успіхи природознавства епохи Відродження створили нову об'єктивну основу виникнення філософського дослідження науки, а необхідність та неминучість боротьби зі схоластикою стимулювали цей процес.

Подальший розвиток науки призвів до синтезу, органічного поєднання теоретичних і емпіричних методів дослідження. Такий тип наукового пізнання характерний для науки Нового часу. Родоначальником нового методу дослідження став Ф.Бекон. Наука за Беконом є історичним продуктом людської діяльності. У цей період наука являла собою єдине нероздільне ціле.

Лише у XVIII столітті завершився процес відгалуження від єдиного наукового знання таких важливих галузей природничих наук, як фізика, хімія, математика, біологія та інші. Почав визначатися більш чітко і предмет філософії.

На межі XVIII і XIX ст. під впливом французької буржуазної революції зародилася нова концепція, яка нерозривно зв'язала прогрес науки з суспільним прогресом. Родоначальником цієї концепції став французький просвітитель, філософ та політичний діяч буржуазної революції Ж.А.Кондорсе.

Промислова революція приводить до капіталізму і виникає наука нового типу: вона перетворюється у безпосередню продуктивну силу суспільства. Таке перетворення відбувається шляхом вдосконалення методів виробництва, пошуку та використання нових джерел енергії і створення штучних матеріалів, шляхом вдосконалення транспорту і скорочення часу перевезення людей та вантажів, шляхом зростання врожайності сільськогосподарських культур тощо.

Оскільки наука є діяльністю по виробництву знань, то критерій її періодизації повинен виражати функції цього виробництва, причому функції соціальне орієнтовані. Виникає питання: з якою соціальною метою продукуються наукові знання? Чи повинні вони Застосовуватись у технологічному перетворенні природи чи у "виробництві самої людини", в розвитку її духовного світу? Обидва ці види виробництва впливають один на одний, наукові знання використовуються по-різному в різні історичні етапи розвитку суспільства.

Розглядаючи ці питання, важливо визначити основну цільову орієнтацію науки в суспільстві, тому що лише вона може слугувати дійсним критерієм періодизації науки. Відповідно до цього критерію в історичному генезисі науки можна виділити три основних періоди.

1. Переважно особистісно - світоглядна орієнтація науки: від її виникнення до Галілея і Ньютона. Основною метою наукової діяльності в соціальному плані було формування загальної уяви про світ і місце в ньому людини

2. Переважно технологічна, матеріально-виробнича орієнтація науки: починаючи з XVII ст. і до нашого часу. Технічна орієнтація науки призвепа до революційних наслідків як для техніки, так і для самої науки. Техніка стає "певною силою знання" і все більше залежить від успіхів наукових досліджень. Наука стає фактором виробничого процесу, який у свою чергу стає сферою застосування науки. У цьому факті і виражається сутність нової цільової орієнтації науки, нового історичного етапу її розвитку.

3. Орієнтація на розвиток інтелектуального, творчого потенціалу особистості (сучасний етап). Якщо розвиток виробництва в XIX ст. здійснювався за рахунок удосконалення машин і технологічних процесів, то в наш час він рухається вперед також за рахунок духовного вдосконалення самої людини. У ході науково-технічного прогресу інтелектуальний, духовний розвиток людей стає провідним фактором зростання матеріального виробництва.

Все це є підставою для висновку про зміну сьогодні основної цільової орієнтації науки, про те, що вона все більш чітко проявляється в тенденції як наука, що орієнтується на розвиток інтелектуального, творчого потенціалу людини.

Розвиток науки в сучасному суспільстві приводить до "вертикальної'' інтеграції науки - тенденції до все більшого зближення науки з практикою, а у зв'язку з цим - до зближення між фундаментальними і прикладними науками. Відбуваються суттєві зміни в науці як системі знання, поглиблюються процеси диференціації і інтеграції наукового знання.

Результатом диференціації є поява окремих теоретичних систем і виділення їх в самостійні галузі науки із своїм предметом, мовою і методом. Диференціація наукового знання супроводжується його інтеграцією, яка являє собою не просто об'єднання існуючих систем в дещо єдине, не підсумовування знання, досягнутого різними науками, а прагнення у процесі взаємозв'язку запозичити один у одного і методи, і мову, щоб застосувати їх для дослідження свого об'єкта. Інтеграція шляхом переносу методів і мови науки є одним із показників глибокої єдності сучасного наукового знання.

Відбулись також, суттєві зміни у структурі наукового знання, в побудові наукових теорій. Сучасна наука характеризується виникненням метатеорій і метанаук як специфічних форм наукового знання, прагненням усвідомити основи, на яких базуються наукові теорії.

Сучасне наукове знання набуло вкрай абстрактного характеру, оскільки важко встановити зв'язок його понять з об'єктивною реальністю. Проте це не зробило його менш практичним, навпаки, абстрактні теоретичні системи науки нашого часу дають можливість в принципі оволодівати і керувати різними процесами природи.

Аналіз науки як цілісної системи обумовлений її багаторівневою сутністю. Сучасна наука досліджується у найрізноманітніших аспектах: політико - економічному, історико - науковому, науковознавчому, державознавчому, етичному, естетичному, прогностичному, психологічному та ін. Вирішальне значення для правильного визначення шляхів і подальшого розвитку науки має філософський, тобто логіко - гносеологічний і соціологічний аспекти дослідження.

З позицій логіко - гносеологічного підходу наука розглядається як система знань. Наукове знання являє собою ідеальне утворення, специфічне духовне явище. Зрозуміло, що знання - необхідна складова науки, без якої вона не існує як цілісність. Однак наукові знання - це ще не наука в повному розумінні. Такою наука стає лише тоді, коли здійснюється процес утворення нового знання. Продуктом науки є нові знання.

Дослідження процесу виникнення нового наукового знання в цьому аспекті передбачає свій підхід до проблеми, відмінний від того, що необхідний при логіко - гносеологічному аспекті аналізу того ж процесу.

Розуміння науки як системи знання цілком правомірне, оскільки її функцією є пізнання. і, звичайно, такий підхід до науки може бути цілком придатним для логіки науки. Але його обмеженість зразу виявляється, як тільки підійти до науки як до складного явища, спробувати з'ясувати її закономірності і соціальні функції.

При вирішенні цих питань логіко - гносеологічний підхід виявляється недостатнім, і його потрібно доповнити соціологічним аналізом науки. Соціологічний аналіз науки приводить до розуміння її як форми наукової діяльності, галузі духовного виробництва, певного соціального інституту.

У рамках духовного виробництва вихідним для розуміння і аналізу сутності науки виступають вже не самі наукові знання, а діяльність по їх виробництву - наукова праця. Тому аналіз науки як системи знань повинен бути доповнений її дослідженням як специфічного виду духовної праці. Наука - не лише сума знань, це - система знань, що постійно розвивається, і одночасно - специфічний вид духовного виробництва. Як система знань наука існує як реальний факт перш за все в самому процесі наукової діяльності і як результат наукової діяльності.

Соціологічний аналіз науки передбачає також розгляд її як певного соціального інституту. В науці як складній соціальній системі закладено свій механізм розвитку. Тому поняття "соціальний інститут" повинно сприяти виявленню внутрішньої суперечливості науки і механізмів її розвитку.

Аналіз інституціоналізованої науки як форми організації суспільних відносин у науковій діяльності дозволяє виділити такі її основні аспекти. Наука як соціальний інститут являє собою організацію людей, що займаються науковою діяльністю. Внутрішньонаукові стосунки набувають характеру зв'язку між суб'єктами наукової діяльності також і щодо матеріальних засобів її здійснення.

Тому наука як соціальний інститут є організацією не тільки людей, що займаються науковою діяльністю, але й організацією її матеріально-технічної бази. Таким чином, люди, професійно зайняті науковою діяльністю, і матеріальні засоби здійснення цієї діяльності є тими елементами, які необхідно організувати в соціальний інститут.

Отже, наука як соціальний інститут являє собою об'єднання професійно зайнятих науковою діяльністю людей і матеріальних засобів її здійснення у вигляді системи організацій і установ для виконання функцій свідомого і цілеспрямованого керування науковою діяльністю.

Іноді сутність науки намагаються визначити за допомогою кількісного переліку всіх її компонентів і проявів. Так, наука визначається як сфера дослідницької діяльності, яка спрямована на виробництво нових знань про природу, суспільство, мислення і включає в себе всі умови і моменти цього виробництва: вчених, методи науково-дослідної роботи, понятійний і категоріальний апарат і т. ін.

Безумовно, наука - надзвичайно складний і багатоаспектний соціальний феномен. Вона одночасно є системою об'єктивних знань і певним видом діяльності людей, засобом пізнання світу, найважливішим фактором розвитку виробництва і знаряддям перетворення світу.

Але оскільки наукове визначення є стислим виразом сутності предмета, в нього повинні ввійти не всі властивості і зв'язки науки, а тільки найбільш суттєві. Разом з тим, визначаючи поняття "наука", слід завжди Мати на увазі її багаторівневу сутність.

Крім того, необхідно враховувати зміни обсягу змісту цього поняття у процесі суспільного розвитку. Кожне наукове поняття виникає в певних історичних умовах. Але у зв'язку з тим, що процес пізнання безперервний, то відбувається і безперервна зміна змісту понять, які поглиблюються, розширюються, збагачуюються. уточнюються, стають більш конкретними. При цьому слід пам'ятати про умовне і відносне значення всіх визначень взагалі, які ніколи не можуть охопити всебічні зв'язки і явища в їх повному розвитку.

Системний підхід до вивчення науки дає можливість виявити її внутрішню природу як певну цілісну систему, яка являє собою органічну єдність взаємопов'язаних компонентів: наукового знання і наукової діяльності. Як така система, наука виконує роль соціального інституту.

Але у спробі співвіднести уявлення про науку як наукове знання з уявленням її як видом духовної діяльності, як правило, в літературі відсутнє ясне розуміння того, як повинні бути задані ці всі складові науки, щоб їх можна було співвіднести між собою.

Для того, щоб здійснити синтез цих двох складових науки, необхідно зафіксувати їх внутрішню єдність. Тому наукове знання і наукову діяльність треба розуміти як діалектичні протилежності, тобто як щось єдине і в той час відмінне в собі. Очевидно, ця проблема може бути правильно вирішена, якщо їх уявити як систему соціальної діяльності, субстанцією якої є наукове знання.

Інакше кажучи, система наукової діяльності являє собою процес циклічного руху наукового знання. Наукове знання в цій системі переходить із стану спокою у стан розвитку, тобто, із стану опредметненої наукової діяльності у стан живої наукової діяльності і навпаки.

Тоді те, що звичайно називають знанням, постає як опредметнена, "спокійна" наукова діяльність, а те, що називають науковою діяльністю, - як рухоме, змінне, таке, що розвивається, наукове знання. Стверджувати, що наука - це єдність знання і наукової діяльності, буде не зовсім вірно, оскільки знання також є науковою діяльністю (тільки опредметненою), а жива наукова діяльність також є знанням (тільки рухомим, що розвивається). Вірніше казати, що наука - це єдність живої і опредметненої наукової діяльності, або, що те ж саме, живого (рухомого) і опредметненого (у спокої) знання.

Уявлення про науку як цілісну соціальну систему-необхідно перш за все для того, щоб розкрити внутрішній механізм її саморозвитку. Такий підхід до науки дає можливість виробляти системне уявлення про її внутрішню структуру.

Наука, таким чином, виступає як соціальний організм, який включає в себе діяльність людей, спрямовану на отримання наукового знання, засоби цієї діяльності і безпосередній продукт - наукове знання. Ядром цього організму є наукова діяльність, без якої немає інших компонентів науки. Цілісність його базується на тому, що наука завжди виходить не лише із пізнання дійсності, але і з наявного наукового знання. Породжуючись науковою діяльністю, наукове знання активно впливає на неї і органічно вплітається в її тканину, тобто є продуктом попередньої і засобом подальшої наукової діяльності. Розгляд науки як єдності опредметненої діяльності (знання) і живої діяльності (отримання знання) долає традиційну обмеженість логіко - гносеологічного і філософсько - соціологічного підходів до неї.

Розглянуті елементи системи "наука", нерозривно пов'язані між собою, обумовлюють здатність науки виконувати певні соціальні функції, що відіграють важливу роль у розвитку суспільства. Реалізуючи свої соціальні функції, наука включається у процес розвитку як його інтегруючий фактор, а мета суспільства стає органічним стимулом розвитку науки. Соціальні функції науки мають об'єктивний характер і визначаються суспільними потребами.

З точки зору взаємовідносин суспільства і науки головною функцією є практична, прикладна Ті функція. Призначення науки не лише пояснювати світ, але і перетворювати його. Наука все більше перетворюється на безпосередню продуктивну силу суспільства. Концентрований вираз практична функція науки знаходить в умовах науково-технічного прогресу. Реалізація цієї практичної функції привела до формування системи ланок, необхідних для втілення відкриттів фундаментальних наук у технічні пристрої для впровадження їх у виробництво.

Відкриваючи об'єктивні закони природи і суспільства, наука сприяє розвитку суспільного виробництва, всіх сфер діяльності людини. Тому практична функція науки тісно пов'язана з гносеологічною функцією.

З розвитком науки постійно розширюються можливості пізнання дійсності. Це означає, що чим більш високий рівень розвитку науки, тим більш широкі можливості для подальшого пізнання вона відкриває, і це є одним з показників невичерпності пізнання.

Пізнавальна і практична функції науки обумовлюють одна одну, виступають у діалектичній єдності. Разом з тим пізнання здійснюється перш за все заради практичної мети, і отже, гносеологічна функція в цьому плані підпорядкована практичній.

Різні галузі знання реалізують гносеологічну функцію не однаковою мірою. Технічні науки покликані безпосередньо обслуговувати матеріальне виробництво, а тому вони мають прикладне значення. Природничі і гуманітарні науки переважно виконують пізнавальну роль

У сучасних умовах спостерігається виникнення і розвиток прогностичної функції науки як основи управління суспільними процесами. Наукові знання допомагають передбачати спрямованість розвитку дійсності.

Від науки чекають не лише розробки способів прискорення росту виробництва, але й відкриття нових напрямів його розвитку, нового типу його організації. Це принципово нові суспільні потреби, і в такій формі вони ніколи перед наукою не ставились. За допомогою науки можна передбачити виникнення суспільних і природних явищ, і це є показником її внутрішньої зрілості і ефективності.

Відмічаючи зростаюче значення науки для практики, все більш широке використання її в різноманітних сферах людської діяльності не можна прагматичне розуміти науку лише як засіб, від застосування якого можна чекати певної користі. Наукове знання являє собою цінність як результат людської праці, як основа формування наукового світогляду людей.

Засвоєння людиною наукових знань робить їх елементом культури, внаслідок чого питома вага науки в духовному житті суспільства зростає швидкими темпами. Наука сприяє формуванню наукового світогляду. Це означає, що наука як система знань і специфічний вид діяльності виконує певні культурно-світоглядні функції в суспільстві.

У реальному житті, однак, всі соціальні функції науки тісно взаємопов'язані, ніколи не виявляються в чистому вигляді, відокремлено. Соціальні функції науки впродовж усієї історії її розвитку не залишаються незмінними, бо на різних етапах розвитку суспільства принципово змінюється сама наука, розуміння її предмета і мети.

Розвиток сучасного наукового знання, яке за своїм характером інтегральне, вимагає подальшого поглиблення суміжних досліджень у науці. Інтегративні процеси в сучасній науці роблять необхідним міждисциплінарний, комплексний підхід до досліджуваних проблем. Такий підхід стає однією з головних особливостей розвитку науки в сучасних умовах, оскільки він базується на глибоких якісних перетвореннях у практиці науково-технічного і соціального прогресу, що обумовлює зміцнення зв'язків між різними структурними рівнями об'єктів, прискорення темпів процесів, що в них відбуваються.

Складний і взаємозалежний характер сучасного суспільного розвитку призводить до змін не лише у змісті, але й у структурі пізнання, виникнення його нових напрямів і рівнів. З'являються окремі напрями досліджень, які виступають міждисциплінарними, комплексними як за характером, так і за використаними засобами.

Разом з тим виникає необхідність не лише виявлення для досліджень нових комплексних проблем, але й аналізу, що передбачає глибокий зв'язок науки з людиною, її єдність із культурою в цілому, людське призначення наукових знань, їх культурну цінність. На шляху такої інтеграції культури і науки найбільше проявляється гуманістична спрямованість наукових досліджень, яка набуває зараз не лише теоретичного, але й зростаючого практичного значення.

Характер і спосіб функціонування науки в суспільстві обумовлені не лише потребами технічного розвитку, інтересами матеріальної практики, але й більш загальними цілями культурного порядку Наука у своєму розвитку також впливає на характер і зміст усіх культурних процесів у суспільстві, породжуючи при цьому якісно нову культурну ситуацію. Зміст наукового знання, характер розвитку в суспільстві можна вірно зрозуміти і всебічно розкрити, якщо врахувати включеність науки в загальний культурний контекст. Тому важливо розкрити також соціокультурний механізм функціонування науки, визначити її загальнокультурну значущість, цінність з точки зору історичної перспективи

Наука не лише співвідноситься з культурою, але і має власну культурну сутність, оскільки освоєння людиною об'єктивного світу (процес творення "другої природи") власне і є виразом культури

У сучасних умовах наука все більш перетворюється із засобу лише технологічного розвитку в органічну частину соціального і культурного розвитку, що охоплює не лише відношення людини до культурного розвитку, не лише відношення людини до природи, але і її відношення до інших людей і до самої себе Туї поєднуються технологічні, культурні, та гуманістичні потенції науки.

Результатом цього процесу є зростання продуктивності суспільної праці, причому не лише за рахунок нової техніки, а за рахунок її поєднання з підвищенням культури суспільної праці. Тому технологічне застосування наукового знання виступає культурною силою, культурним феноменом, оскільки воно одночасно є ї процесом розвитку самої людини.

Безпосереднім завданням науки є досягнення об'єктивно правильного знання про дійсність і на основі цього - створення більш ефективних і доцільних засобів і джерел виробництва матеріальних благ. Однак ні знання самі по собі, ні отримані матеріальні блага не є метою розвитку людини. Останні слугують лише основою для вирішення більш фундаментального завдання - всебічного розвитку людських сутнісних сил.

Система знань входить у культуру настільки, наскільки знання розпредмечуються у творчій діяльності - у виробництві, в мистецтві тощо, тобто в будь-якій сфері освоєння людиною дійсності, так як виявляються втягнутими у процес цього освоєння. Як процес виробництва нового знання, наука у той же час є виробництвом людини як суб'єкта культурно-історичного процесу. Цей суб'єкт повинен формуватись не як функція власної професійної діяльності, а як цілісна особистість, як представник суспільства, універсально.

Розкриваючи за допомогою науки закономірності природного і суспільного розвитку, перетворюючи на цій основі об'єктивні умови своєї праці і спілкування, люди створюють такі форми життєдіяльності, які мають відповідати їх дійсному культурному призначенню. Лише усвідомлення і практична реалізація цієї культурної потреби людини в науці надає її розвитку справді гуманістичного характеру.

У контексті культури наукове пізнання дійсності постає як цілісна творча діяльність, спрямована на її перетворення, що здійснюється самою людиною. Цілісність цієї діяльності забезпечується тим, що наукове пізнання світу людиною виступає як її самовизначення у цьому світі, а тим самим - самовиробництвом і самореалізаціею себе як суб'єкта. Тому пізнання світу виступає і як самосвідомість людини, і як формування її світогляду. Воно в собі містить гуманістичний зміст, зорієнтований на людину як єдину мету, а тому - і цінність.

При такому підході наука - це не лише форма духовного самопізнання людини, осягання нею своєї сутності, а і реальний спосіб практичного творення цієї сутності, конкретна історична умова формування людської особистості. Перетворюючи за допомогою науки об'єктивний світ, людина формує себе як людину.

Рівень оволодіння дійсністю, який досягається людиною через практичне використання і застосування науки, стає певною мірою визначником її власного культурного розвитку, мірою реального творення нею своєї сутності.

Усе це дозволяє зробити висновок про те, що наука, що спрямована на розвиток сутнісних сил людини, є феноменом культури. Звідси орієнтир науки на розвиток людини, її творчих здібностей, культури мислення. Отже, наука є явищем величезного культурного значення, що докорінно змінює всю систему людських зв'язків з природою і один з одним. З цієї точки зору розвиток науки збігається з розвитком культури.

У зв'язку з тим, що наука орієнтується на розвиток творчого потенціалу людини, вона стає органічним компонентом культури, а також фактором, що визначає тип цієї культури. Все це надає науці гуманістичної орієнтації. Не тільки наука детермінує культуру, але й культура впливає на появу у науки нової якості - гуманістичної спрямованості. Гуманістична спрямованість науки є джерелом могутніх моральних стимулів наукової творчості.

Наука в сучасних умовах характеризується тим, що вона все більше раціоналізує різноманітні форми життєдіяльності людей, інтелектуалізує всі компоненти духовної культури, є їх інтегративним фактором.

Наука є найважливішою сполучною ланкою, огранізуючим началом різних сторін культури, вона, з одного боку, все більше перетворюється в безпосередню продуктивну силу суспільства, а з іншого - є вищою формою пізнання дійсності, певним культурним феноменом. Наука, яка виступає культурним феноменом, є ефективним засобом інтелектуального розвитку людей, розвитку їх творчості, здібностей генерувати нові знання, створювати нові матеріальні і духовні цінності.

Гуманістичний характер науки виражається в тому, що вона як феномен культури звертається до людини, збагачує її духовний світ, впливає на її розвиток. Наука наповнює індивідуальний процес розвитку людини творчим змістом, служить розвитку людини як "родової істоти", виробляючи для цього соціальний механізм передачі знань новим поколінням, їх розповсюдження в суспільстві, включення індивідів у творчу діяльність.

Наука все більше стає найважливішою життєвою силою всієї культури суспільства: вона швидко розвивається як вирішальна сила прогресу її матеріальної сфери і як невід'ємний і найважливіший елемент сфери духовної, як культурний феномен. Відмічаючи зрослу значущість культурно-гуманістичної спрямованості науки, слід зауважити, що гуманізму протистоять не її соціально-економічні фактори, а корисливий утилітаризм, використання науки з метою експлуатації природи і людини. Тому не можна вважати, що чим більше наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу, тим більше вона перестає бути гуманістичною силою. Навпаки, оскільки гуманізм передбачає створення гідних людини матеріальних умов її життєдіяльності, наука реалізує своє гуманістичне призначення як безпосередньої продуктивної сили. Ці функції науки взаємопов'язані, інтегровані, і цей зв'язок опосередковується соціальними умовами.

Гуманістична сутність науки полягає в її здатності відтворювати універсально-практичний тип відношення людини до дійсності. Сутність гуманізму виражається в перетворенні цієї здатності в умову індивідуального розвитку і існування людини, у привласненні людиною гуманістичної сутності всієї матеріальної і духовної культури (в тому числі і науки), в перетворенні цього суспільного багатства в життєво необхідну умову існування і розвитку кожного індивіда.

Однією з ознак гуманізації науки є те, що чим далі, тим більше вона стає співвідносною з людськими потребами. Досягається це завдяки підвищенню ролі людини як суб'єкта наукової діяльності. Крім того, наука все більше включається не лише в суспільне, але і в індивідуальне життя людини, суттєво перетворюючи його. Внаслідок цього наука стає ще більше залежною від суспільства, але разом з тим цей зв'язок індивідуалізується, набуваючи особистісного характеру.

Реалізація закладених в науці соціокультурних можливостей передбачає особливу, відповідну цим можливостям, суспільну форму їх вияву, форму спілкування між людьми. Здатність науки створювати універсальний характер і спосіб відношення людини до світу проявляє себе по мірі того, як сама наука стає суспільною продуктивною силою, фактором, що впливає на розвиток людини.

Перед людством всім ходом об'єктивного розвитку історії поставлено завдання, від вирішення якого залежить і майбутнє науки: змінити соціальну спрямованість розвитку науки і зробити її органічним елементом гуманістично орієнтованої культури. Наука все більшою мірою стає тією культурною силою, яка в поєднанні з художньо-практичним освоєнням світу і поглибленням моральних засад суспільства виступає як один з найважливіших і найнеобхідніших факторів не тільки перетворення зовнішніх умов людської життєдіяльності, але й творчого розвитку самої людини, її потреб і здібностей. Тісний внутрішній інтегративний зв'язок між розвитком індивіда та розвитком сучасної науки стає в даний час все очевиднішим.

Наука сприяє розвитку людини тим, що вона допомагає позбавленню її від нетворчої, малопродуктивної праці, звільнюючи тим самим час, необхідний для розвитку індивіда. Наука створює для цього необхідні передумови і можливості. Таке розуміння науки, яке передбачає її загальнокультурну значущість, і, таким чином, її підпорядкування загальнолюдським цілям, відповідає потребам розвитку людини.

Наука для людини - лише така гуманістична орієнтація створює основу для оцінки науки з точки зору її спрямованості на людину, підпорядкування її іманентних цілей загальній меті соціального розвитку, в яких реалізація сутнісних сил людини стає самоціллю. Тому виникає питання не лише про цінність наукової істини, але й про її ціну, причому "точкою відліку" тут знову є людина.

Наука сприяє подальшій "гуманізації" самої людини, і відбувається це тому, що вона виступає певною культурною силою, власне культурою, що дозволяє більш глибоко пізнавати і оволодівати суспільною практикою. Таким чином, наука не лише за своїми потенціями, але і в дійсності, у своєму реальному практичному здійсненні поступово стає виразом і проявом потреби людини в універсальному розвитку.

У сучасних умовах створився такий тип науки, який відповідає найважливішій потребі людини в її творчому розвитку і сприяє становленню нового відношення людини до світу

Об'єктивною суспільно-культурною потребою в науці є фундаментальна потреба людини в універсальному розвитку своїх сутнісних сил і суспільних відносин. Новий тип науки виступає тим найважливішим засобом, який дозволяє людині долати обмеженість свого традиційного способу життєдіяльності і свідомості, напрацювати нові форми матеріального та духовного життя.

Наука, таким чином, виступає не лише продуктивною силою суспільства, а найбільш універсальною перетворюючою силою, і в цьому проявляється справді гуманістична сутність і культурна місія науки, її дійсне призначення як найважливішої умови створення нових форм праці, спілкування і свідомості людей, які втілюють у собі людську потребу в універсальному розвитку.

Наука все більше перетворюється у своєрідний епіцентр культури, все більше впливає на подальший її розвиток. Перетворення науки у феномен культури є важливим рівнем розвитку самої культури. У той же час цей процес є складовою частиною і необхідною передумовою розвитку самої людини. Культура формує творчий тип людини, надаючи їй наукові знання, за допомогою яких вона цілеспрямовано удосконалює і перетворює суспільний лад, а також естетичні, ціннісні і моральні норми, за допомогою яких здійснюється регуляція стосунків між окремими людьми і відносин між колективами всього суспільства.

Таким чином, комплексний підхід до розгляду науки, аналіз її як феномена культури дозволяє по-новому поглянути на науку, осмислити виникнення і перспективи розвитку такої системності, в якій знімається протиставлення принципів науки, спрямованої до об'єктивного світу, принципам культури, спрямованої до внутрішнього світу особи. Тим самим відкривається простір для гармонічного і поступального розвитку науки, її творчого потенціалу і гуманістичної спрямованості.


  1. ЛОГІЧНА СТРУКТУРА НАУКИ

  1   2   3   4   5   6   7


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации