Осокін В.В., Селезньова Ю.А. Охорона праці у торгівлі - файл n1.doc

приобрести
Осокін В.В., Селезньова Ю.А. Охорона праці у торгівлі
скачать (1739.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1740kb.12.09.2012 19:06скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

В.В.Осокін, Ю.А.Селезньова
ОХОРОНА ПРАЦІ У ТОРГІВЛІ
Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для

студентів вищих навчальних закладів


Донецьк-2008

ББК 65.246.95я73

О-75

УДК [331.4:339.3] (075.8)
Рецензенти:

д-р техн. наук, професор Ю.Ф. Булгаков (Донецький національний технічний університет, завідувач кафедри охорони праці та аерології),

канд. техн. наук, професор Д.П. Лойко (Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, завідувач кафедри товарознавства і експертизи непродовольчих товарів),

полковник служби цивільного захисту В.М. Попович (заступник начальника Головного управління МНС України у Донецькій області)
Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (лист МОН України №1.4/18-Г-1626 від 7.07.08р.)
Осокін В. В.

О-33 Охорона праці у торгівлі: [текст] : підруч. для студ. вищ. навч. Закл. / М-во освіти і науки України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського ; Осокін В. В., Селезньова Ю. А. – Донецьк : ДонНУЕТ, 2008. – 183с.

ISBN

Зміст підручника і послідовність викладання учбового матеріалу відповідають програмам нормативної дисципліни «Охорона праці у галузі» для підготовки спеціалістів та магістрів для сфері торгівлі, економічної і комерційній діяльності, а також підприємств харчування. У підручнику є розділи: Законодавча та організаційна основа охорони праці в Україні, Забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних умов праці, Техніка безпеки у торгівлі, Пожежна безпека у галузі. Розглянуто питання економічного стимулювання охорони праці та ефективного управління нею при торгівельній, комерційній та економічній діяльності, а також з урахуванням її особливостей методи і засоби забезпечення встановлених нормативів гігієни праці і виробничої санітарії, техніки безпеки та пожежної безпеки. Матеріал викладено у повній відповідності з законами України «Про охорону праці», «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення», «Про пожежну безпеку» та інш., а також виданими на їх основі підзаконними актами.

Підручник забезпечує самостійне вивчення студентами охорони праці в галузі, корисний слухачам післядипломної освіти, практичним працівникам.




ISBN


ББК 65.246.95я73

© Осокін В.В., Селезньова Ю.А., 2008

© Донецький національний

університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, 2008

ПЕРЕДМОВА
Підручник «Охорона праці у торгівлі» призначений для вивчення студентами нормативної дисципліни «Охорона праці у галузі» у процесі навчання їх за фахами 7.050301, 7.091711, 8.05030, 8.091711. Основою для вивчення цієї дисципліни студентами є придбані ними знання при освоєнні навчальних програм освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр». Навчальна програма дисципліни «Охорона праці у галузі», відповідно до якої складений підручник, передбачає поглиблене вивчання питань охорони праці у сфері торгівлі, економічної і комерційної діяльності, а також на підприємствах харчування на етапі підготовки фахівців із професійно орієнтованих програм, розроблених відповідно до державних стандартів освіти, на основі знань дисципліни «Основи охорони праці» і профілюючих дисциплін з урахуванням специфічних особливостей зазначених спеціальностей.

Предмет дисципліни «Охорона праці у торгівлі»: нормативно-правова основа і система управління охороною праці; шляхи, методи і засоби нормалізації виробничого середовища і трудового процесу; забезпечення безпеки будівель, споруд, обладнання і потенційно небезпечних технологічних процесів; усунення пожежної небезпеки при експлуатації обладнання, виконанні технологічних процесів, збереженні і транспортуванні сировини і готової продукції, а також експертизі та реалізації товарів.

Ціль цієї дисципліни – формування в майбутніх фахівців знань стану і проблем охорони праці у галузі відповідно до напрямку їхньої підготовки, науково обґрунтованих методів і засобів забезпечення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці, а також практичних навичок у прийнятті відповідних управлінських рішень згідно з діючими в Україні законодавчими та іншими нормативно-правовими актами.

Основні задачі цієї дисципліни: вивчення нормативно-правової основи і системи управління охороною праці; придбання знань про умови праці на підприємствах, причини захворюваності працівників, виробничого травматизму, аварій і пожеж, а також методи і засоби нормалізації виробничого середовища і трудового процесу, забезпечення безпеки будівель, споруд і потенційно небезпечних технологічних процесів, виробничого обладнання, машин і апаратів, протипожежного захисту різних об'єктів; придбання навичок ефективного управління охороною праці на підприємствах галузі.
РОЗДІЛ 1 Законодавча та організаційна

основа охорони праці в Україні
1.1 Законодавча та нормативна основа охорони праці в галузі
Законодавство про охорону праці складається з законів України “Про охорону праці”, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про пожежну безпеку”, Кодексу Законів про працю України та ін. і прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Повний перелік діючих в Україні нормативно-правових актів про охорону праці приведений у Державному реєстрі міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці. До реєстру включені міжгалузеві і галузеві нормативні акти, міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ), державні стандарти України (ДСТУ), правила, норми, положення, інструкції, керівництва чи вказівки, вимоги, рекомендації, технічні умови безпеки і деякі інші нормативні документи. У цих нормативно-правових актах конкретизовані основні положення законодавства України про охорону праці.

Державна політика в галузі охорони праці базується на наступних принципах:

При укладанні трудового договору потенційний робітник має бути проінформований роботодавцем під підпис про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їхнього впливу на здоров'я, а також про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах згідно з законодавством та колективним договором.

Існує єдиний порядок організації і проведення попереднього (при прийомі на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на роботах важких, зі шкідливими або небезпечними умовами праці або таких, де є необхідність у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб у віці до 21 року. Працівники, що мають доступ до харчових сировини і продукції, повинні проходити обов'язковий профілактичний медичний огляд, як і працівники деяких інших професій, виробництв і організацій.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або людей, які його оточують, чи для виробничого або навколишнього середовища.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про охорону праці, не дотримує умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівнику виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку. Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню роботодавцем від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання.

Тривалість робочого часу працівників протягом кожного тижня встановлена Кодексом Законів про працю України. Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу встановлена: не більше 36 годин на тиждень - для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці; 36 годин на тиждень - для працівників віком від 16 до 18 років; 24 години на тиждень - для осіб віком від 15 до 16 років, а також учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул.

Відповідно до закону України “Про відпустки”, встановлені наступні види відпусток: щорічна основна і додаткова (надається: за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці; за особливий характер праці; в інших, передбачених законодавством випадках); додаткова у зв'язку з навчанням; творча; соціальна (надається: у зв'язку з вагітністю та пологами; для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; жінці, яка має двох і більш дітей у віці до 15 років, дитину-інваліда або всиновлену дитину; батьку, який виховує дитину без матері; особі, яка взяла дитину під опіку); без збереження заробітної плати. Тривалість щорічної основної відпустки не менше 24 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. Неповнолітнім працівникам гарантована 31 денна відпустка, інвалідам І і ІІ груп - не менше 30 днів, інвалідам ІІІ групи - не менше 26 днів.

Надається щорічна додаткова відпустка тривалістю: до семи календарних днів – працівникам з ненормованим робочим днем та ін., до чотирьох календарних днів – кухарям, кондитерам, працівникам, постійно зайнятим на роботах у морозильних і холодильних камерах, операторам ЕОМ і ін.

Соціальна відпустка встановлена відповідно до державної програми охорони материнства і дитинства. Тривалість відпустки в зв'язку з вагітністю та пологами становить 126 календарних днів, а у разі народження двох і більше дітей і ускладнення пологів - 140 календарних днів (в обох випадках тривалість відпустки до пологів – 70 календарних днів).

Відпустка без збереження заробітної плати надається працівнику в обов'язковому порядку або за згодою сторін – працівника і роботодавця (в останньому випадку тривалість її не більше 15 календарних днів протягом року).

Працівники, які зайняті на роботах з важкими і шкідливими умовами праці, безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою. При роз’їзному характері роботи в зазначених умовах цим працівникам виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або інших рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором. Працівники цієї категорії мають право на оплачувані перерви в роботі санітарно-оздоровчого призначення, скорочену тривалість робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці в підвищеному розмірі й інші пільги і компенсації, передбачені законодавством. Протягом дії трудового договору роботодавець повинен не пізніше чим за два місяці письмово інформувати працівників про передбачувані зміни виробничих умов і розмірів пільг і компенсацій, включаючи і надані йому додатково. Підставою для надання працівникам пільг і компенсацій є матеріали атестації робочих місць за умовами праці.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або виконуваних у несприятливих метеорологічних умовах, працівникам видаються безкоштовно відповідно до встановлених норм спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджуючі речовини. У випадку передчасного зносу засобів довгострокового користування не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок.

Робота в нічний час (з 22 до 6 годин) оплачується в підвищеному розмірі, який встановлений тарифною угодою та колективним договором, причому доплата за кожну годину роботи повинна складати не менше 20% тарифної ставки (окладу).

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до 18 років на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці. Вони не можуть залучатися до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Забороняється залучати неповнолітніх осіб до нічних і надурочних робіт та робіт у вихідні дні. Неповнолітні, як і інші особи віком до 21 року, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду. Неповнолітні особи під час проходження виробничої практики або виробничого навчання можуть знаходитись на виробництві і на робочих місцях, які пов'язані з важкими роботами і роботами із шкідливими чи небезпечними умовами праці, не більше 4-х годин на день за умови суворого дотримання там санітарно-гігієнічних норм. Роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на їх прохання. Допускається залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час за їхньою згодою, якщо це не заперечує рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії - МСЕК. Підприємства, що використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій МСЕК і індивідуальних програм реабілітації.

Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками: 10кг - при чергуванні з іншою роботою (до 2-х разів на годину), 7кг - постійно протягом робочої зміни. Сумарна маса вантажу, який переміщується жінкою протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: 350кг - при переміщенні вантажу з робочої поверхні, 175кг - з підлоги. При переміщенні вантажу на візках або у контейнерах докладене жінкою зусилля не повинне перевищувати 10кг.

Для неповнолітніх осіб встановлено граничні норми підіймання і переміщення вантажів (з урахуванням маси тари та упаковки) залежно від їхнього календарного віку (кількості повних років), статі і тривалості роботи (розрізняють роботи: короткочасну - до двох підіймань і переміщень вантажу протягом однієї години робочого часу; тривалу - більше двох підіймань і переміщень вантажу у той же проміжок часу). При короткочасній роботі ці норми для юнаків і дівчат, що мають календарний вік 14, 15, 16, 17 років, складають, відповідно, 5 і 2,5кг, 12 і 6кг, 14 і 7кг, 16 і 8кг. Неповнолітні особи віком 14 років до тривалої роботи щодо підіймання і переміщення вантажу не залучаються. Для юнаків і дівчат, що мають календарний вік 15, 16, 17 років, встановлено при тривалій роботі, відповідно, наступні норми: 8,4 і 4,2кг, 11,2 і 5,6кг, 12,6 і 6,3кг. При утриманні чи переміщенні вантажу з використанням засобів малої механізації додане цими особами м'язове зусилля не повинне перевищувати значень, відповідних вказаним вище граничним нормам маси вантажу при короткочасній роботі. Причому, тривалість м'язового зусилля повинна бути не більше трьох хвилин, а наступного відпочинку - не менше двох хвилин. Для неповнолітніх осіб встановлені також граничні норми сумарної маси вантажу, який піднімається чи переміщується протягом однієї години робочого часу, залежно від їхнього календарного віку, статі і розміщення на висоті поверхні, з якої підіймається чи переміщається вантаж. При переміщенні вантажу з рівня робочої поверхні (з рівня стола, конвеєра тощо) загальна маса його для юнаків і дівчат, що мають календарний вік 14, 15, 16, 17 років, не повинна перевищувати, відповідно, 10 і 5кг, 48 і 12кг, 160 і 40кг, 272 і 72кг, при переміщенні з підлоги - 7 і 3,5кг, 24 і 6кг, 80 і 20кг, 140 і 32кг. Для неповнолітніх осіб висота підйому вантажу та відстань його переміщення вручну не повинні перевищувати, відповідно, 1 та 5м.

Допустима маса піднімаємого і переміщуваного вантажу для чоловіків складає 30кг.

В Україні передбачене загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичних осіб від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату ними працездатності чи їхню загибель (смерть). Діє закон “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, що відповідає Конституції та Основам Законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Закон передбачає обов'язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, і громадян - суб'єктів підприємницької діяльності. Суб'єктами страхування є застраховані громадяни (в окремих випадках - члени їхніх родин та інші особи), страхувальники і страховик. Відповідно до зазначеного Закону, страхувальниками є роботодавці (в окремих випадках - застраховані особи), страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань має свої правління, виконавчу дирекцію, робочі органи її: управління (в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі) і відділення (в районах і містах обласного значення) зі штатом страхових експертів з охорони праці. Страхувальники повинні бути зареєстровані в робочому органі виконавчої дирекції (видається страхове посвідчення встановленої форми). Роботодавець як страхувальник повинний вчасно і цілком сплачувати у встановленому порядку страхові внески у Фонд соціального страхування (за прострочення сплати стягується пеня). У цілому фінансування Фонду соціального страхування здійснюється за рахунок: внесків роботодавців; капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників; прибутку, отриманого від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; добровільних внесків та інших надходжень, одержання яких не суперечить законодавству.

Страхові тарифи диференційовані за групами галузей економіки (видами робіт) залежно від класу професійного ризику виробництва. Кабінет Міністрів України затвердив Порядок визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Залежно від професійного ризику виробництва встановлено 67 класів галузей економіки і видів робіт (із збільшенням порядкового номера класу ступінь професійного ризику підвищується). Сфера торгівлі віднесена до 7-го класу. Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються у відсотках: для роботодавців - до сум фактичних витрат на оплату праці найманих робітників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні і компенсуючі виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці” і підлягають оподаткуванню з громадян; для добровільно застрахованих осіб - до мінімальної заробітної плати. Встановлено страхові внески для бюджетних установ і організацій у розмірі 0,2% від фонду оплати праці, для добровільно застрахованих фізичних осіб у розмірі однієї мінімальної заробітної плати на рік. Внески роботодавців у Фонд соціального страхування відносяться на підприємствах на валові витрати виробництва, вилучаються в бюджетних установах і організаціях з асигнувань, виділених на їх утримання і забезпечення. Працівники не несуть ніяких витрат на страхування.

Кабінет Міністрів України затвердив своєю постановою від 25.08.04р. №1112 Перелік обставин, при яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання.

При настанні страхового випадку Фонд виплачує: допомогу потерпілому у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; суми відшкодування працівнику шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я, або, у випадку смерті потерпілого, особам, що знаходилися на його утриманні; одноразову допомогу у разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; пенсію з інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомогу дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування жінки на виробництві або її професійного захворювання.

Фонд соціального страхування фінансує витрати на медичну і соціальну допомогу потерпілим, у тому числі на додаткове харчування, придбання лік, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потреба в них визначена висновками МСЕК (медико-соціальної експертної комісії), а також на проведення професійної і соціальної реабілітації. Потерпілому, який став інвалідом, компенсуються витрати на проїзд до місця лікування і на зворотній шлях, а особі, яка супроводжує його, - витрати на проїзд і житло відповідно до законодавства про службові відрядження.

При тимчасовій втраті потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання Фонд соціального страхування фінансує усі витрати на його лікування. Потерпілому виплачується допомога з розрахунку його середнього заробітку за період тимчасової непрацездатності. При цьому перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються роботодавцем або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства (установи, організації), подальші – Фондом соціального страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання. За потерпілим, тимчасово переведеним на більш легку нижчеоплачувану роботу, зберігається його середньомісячний заробіток на термін, визначений ЛКК (лікарсько-консультаційною комісією), або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності.

Ступінь втрати працездатності потерпілим (у відсотках від професійної працездатності, що існувала у нього) внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлюється МСЕК при участі Фонду соціального страхування. МСЕК установлює групу інвалідності потерпілого, визначає необхідні для нього види медичної і соціальної допомоги.

У випадку стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування здійснює одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається з розрахунку середньомісячного заробітку його за кожен відсоток втрати ним професійної працездатності, але не вище чотириразового розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої стягаються внески у Фонд. Розмір одноразової допомоги може бути зменшеним, але не більше ніж на 50 %, якщо з висновку комісії, що проводила розслідування нещасного випадку, він відбувся не тільки з вини роботодавця, але і внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці.

У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розмір одноразової допомоги родині з Фонду соціального страхування повинен бути не менше п'ятирічного заробітку його і, крім того, не менше річного заробітку на кожну особу, яка знаходилася на утриманні, а також на дитину, яка народилася протягом не більше десятимісячного терміну після смерті потерпілого. Витрати на поховання потерпілого несе Фонд соціального страхування.
1.2 Управління охороною праці на підприємствах галузі
В Україні діє Концепція управління охороною праці. У ній передбачено створення і забезпечення функціонування державної, галузевої, регіональної систем управління охороною праці, а також системи управління нею на підприємствах, в установах, організаціях. Управління охороною праці здійснюють: на державному рівні - Кабінет Міністрів України (реалізує державну політику щодо управління охороною праці через Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення), Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; на регіональному рівні – Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; на галузевому рівні - міністерства й інші центральні органи виконавчої влади. Рішення Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення і Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи є пріоритетними та обов'язковими для виконання органами управління охороною праці на регіональному і галузевому рівнях. До сфери управління охороною праці регіональних органів відносяться об'єкти комунальної власності та інші об'єкти господарювання недержавної форми власності, у першу чергу підприємства малого і середнього бізнесу, розташовані на відповідній території. Управління охороною праці на галузевому рівні здійснюють міністерства й інші центральні органи виконавчої влади щодо підприємств, які належать до сфери їхнього управління. З метою забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці в кожному структурному підрозділі і на кожному робочому місці, роботодавець повинен створити систему управління охороною праці і забезпечити її ефективне функціонування.

Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною управління підприємствами (установами, організаціями), що включає прогнозування та планування, організацію роботи, координацію та регулювання, активізацію та стимулювання, контроль, облік і аналіз. Об'єктом управління є діяльність функціональних служб і структурних підрозділів щодо забезпечення безпеки праці на робочих місцях, дільницях, у цехах та на підприємстві (в установі, організації) в цілому. Управління охороною праці на підприємстві (в установі, організації) здійснює роботодавець, у підрозділах і на дільницях – їх керівники. Для цього розробляється і затверджується Положення про систему управління охороною праці на підприємстві (в установі, організації).

Управління охороною праці дозволяє вирішувати наступні основні задачі: навчання працюючих безпеці праці та пропаганда досягнень охорони праці; забезпечення безпеки виробничого обладнання, виробничих процесів, а також будівель та споруд; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту; забезпечення оптимальних умов праці і відпочинку працюючих; організація лікувально-профілактичного та санітарно-побутового обслуговування працюючих, професійний добір працюючих за окремими спеціальностями.

Організаційно-методична робота щодо управління охороною праці, підготовка управлінських рішень та контроль за їх реалізацією здійснюються службою охорони праці, підпорядкованою безпосередньо роботодавцю (керівнику підприємства, установи, організації). Ця служба створюється на підприємстві (в установі, організації) з кількістю працюючих 50 і більше осіб. При меншій чисельності працюючих функції цієї служби можуть виконувати особи з відповідною професійною підготовкою за сумісництвом. Причому, на підприємстві з кількістю працюючих менше 20 чоловік для виконання зазначених функцій можуть залучатися сторонні фахівці на договірній основі. Служба охорони праці керується у своїй роботі розробленим на основі Типового положення про службу охорони праці (затверджено наказом Держнаглядохоронпраці 15.11.04р. №255) і затвердженим роботодавцем Положенням про службу охорони праці підприємства (установи, організації).

Служба охорони праці здійснює організаційно-методичну роботу з управління охороною праці, робить підготовку відповідних управлінських рішень і контролює їх виконання. Спеціалісти цієї служби контролюють стан охорони праці на різних об'єктах, проводять вступний інструктаж з питань охорони праці, беруть участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві як голови комісії, аналізують стан охорони праці, складають звіти про нещасні випадки, професійні захворювання і аварії. За участю служби охорони праці виконуються наступні види робіт: розробляються перспективні і поточні плани щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці, комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці і виробничої санітарії, а також положення, інструкції та інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства (установи, організації); здійснюються паспортизація цехів, дільниць, робочих місць на відповідність їх вимогам охорони праці та атестація робочих місць за умовами праці; складається розділ “Охорона праці” колективного договору; проводяться навчання, інструктажі і перевірка знань з питань охорони праці; організуються проходження попереднього і періодичного медичних оглядів працівників визначених категорій, а також забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, мийними речовинами та ін.

Спеціалісти служби охорони праці мають право: видавати керівникам структурних підрозділів обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків у забезпеченні безпеки праці; одержувати від них необхідні відомості, документацію та пояснення з питань охорони праці; вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачений законодавством медичний огляд, навчання, інструктаж, перевірку знань і не мають допуску до відповідних робот або не виконують вимоги нормативно-правових актів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги з охорони праці.

З метою залучення представників роботодавця та трудового колективу до співпраці у галузі управління охороною праці на підприємстві (в установі, організації) створюється комісія з питань охорони праці. Трудовий колектив на загальних зборах (конференції) затверджує Положення про комісію з питань охорони праці. До складу цієї комісії від роботодавця включаються спеціаліст служби охорони праці, спеціалісти виробничої, юридичної та інших служб, від трудового колективу - працівники основних професій, уповноважені з питань охорони праці, представник профспілкової організації. Основні задачі цієї комісії: захист законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці, підготовка рекомендацій роботодавцю і працівникам щодо профілактики виробничого травматизму і професійних захворювань, узгодження позицій сторін у вирішенні практичних питань охорони праці, розробка позицій щодо включення до колективного договору (укладається між роботодавцем і трудовим колективом) окремих питань з охорони праці та використання коштів на їх вирішення.

Для комплексного вирішення завдань охорони праці в Україні розробляються і підлягають реалізації загальнодержавна, галузеві і регіональні програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища. У розробці загальнодержавної і галузевої програм бере участь Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

На підприємствах (в установах, організаціях) планування робіт з охорони праці здійснюється в наступних напрямках: розробка довгострокових програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища; розробка перспективних планів для підприємства (установи, організації), поточних річних планів заходів щодо охорони праці, оперативних (квартальних, місячних) планів для керівників структурних підрозділів.

Істотне значення в системі планування роботи з охорони праці має розробка розділу “Охорона праці” колективного договору (угоди), що укладається між роботодавцем і трудовим колективом, за рішенням якого його інтереси може представляти також і профспілка.

Основою для планування заходів щодо охорони праці є матеріали атестації робочих місць, що повинні зберігатися на підприємстві не менше 50 років. Атестація робочих місць проводиться атестаційною комісією з періодичністю, встановленою колективним договором, але не більше 5 років.

Відповідно до закону України “Про охорону праці”, витрати на охорону праці повинні складати: не менше 0,5% від суми реалізованої продукції - для підприємств (незалежно від форм власності) або фізичних осіб, що використовують найману працю; не менше 0,2% від фонду оплати праці - на підприємствах (в установах, організаціях), що утримуються за рахунок бюджету.

На госпрозрахункових підприємствах витрати на охорону праці включаються у валові витрати (Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 27 червня 2003р. № 994 Перелік мір і засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат), на підприємствах, в установах і організаціях, що утримуються за рахунок бюджету, зазначені витрати здійснюються за рахунок бюджетних коштів.

На підприємстві (в установі, організації) розробляється і затверджується роботодавцем (уповноваженою ним особою) Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці (основою його є Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці- затв. наказом Держнаглядохоронпраці від 26.01.05р. №15), складаються плани-графіки виконання цієї роботи. Контроль за навчанням працівників і періодичністю перевірки їхніх знань здійснює служба охорони праці. Навчання проводиться в кабінеті промислової безпеки та охорони праці – при чисельності 100 і більше працівників, у спеціально обладнаному приміщенні – при меншій їх чисельності. Рекомендації щодо організації роботи кабінету промислової безпеки та охорони праці затверджено головою Держгірпромнагляду 16.01.2008 р.

Усі працівники при прийомі на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктажі з питань охорони праці. Інструктажі з питань охорони праці підрозділяються на вступний і на робочому місці. Розрізняють інструктажі на робочому місці: первинний, повторний, позаплановий і цільовий.

Вступний інструктаж проводиться за програмою, розробленою службою охорони праці і затвердженою керівником підприємства (виробництва), з усіма особами, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, а також прибули у відрядження чи на практику і повинні брати безпосередню участь у виробничому процесі. Цей інструктаж проводиться в кабінеті промислової безпеки та охорони праці або спеціально обладнаному для цього приміщенні спеціалістом служби охорони праці або особою, на яку наказом по підприємству покладено ці обов'язки. Запис про проведення його здійснюється в спеціальному журналі (знаходиться в службі охорони праці), а також у документі про прийом на роботу особи, що пройшла інструктаж.

Усі наступні інструктажі з питань охорони праці проводяться керівниками підрозділів або робіт безпосередньо на робочому місці.

Первинний інструктаж проводиться з особами, які щойно прийняті на підприємство чи відряджені для безпосередньої участі у виробничому процесі, а також із працівниками, які будуть виконувати нову для них роботу або переводяться з одного відділу (цеху) до іншого, та з прибулими на виробничу практику студентами (учнями). Програма цього інструктажу розробляється керівником структурного підрозділу зі службою охорони праці і затверджується керівником підприємства. Після первинного інструктажу працівники проходять стажування протягом 2-15 змін, потім допускаються до самостійної роботи.

Керівник підприємства своїм наказом може звільнити від стажування працівників, які мають стаж роботи з відповідної професії не менше трьох років, або при переведенні їх з одного цеху в іншій за умови, що характер роботи і тип обладнання, що обслуговується, не змінюються.

Повторний інструктаж за повною програмою первинного інструктажу проводиться з усіма працівниками у такі строки: 1 раз на квартал – при виконанні робіт з підвищеною небезпекою, 1 раз на півріччя – при виконанні інших робіт.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті промислової безпеки та охорони праці в наступних випадках: введення в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці; зміна технологічного процесу, заміна або модернізація устаткування; порушення працівником нормативно-правових актів з охорони праці, що могли призвести або призвели до аварій, травм або отруєння; вимога посадових осіб органу державного нагляду за охороною праці, вищестоящої господарської організації або державної виконавчої влади, якщо виявлено незнання працівником (студентом або учнем) безпечних методів, прийомів праці чи нормативно-правових актів з охорони праці; при перерві у виконанні роботи з підвищеною небезпекою більше ніж на 30 календарних днів, у виконанні інших робіт – більше 60 календарних днів. Обсяг і зміст цього інструктажу залежать від причин і обставин, що спричинили необхідність його проведення.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками перед виконанням робіт: за нарядами-допусками (дозволами); разових, безпосередньо не пов'язаних з обов'язками за фахом; щодо ліквідації аварії, стихійного лиха.

Інструктажі на робочому місці завершуються перевіркою отриманих знань і придбаних навичок з безпеки праці. У журналі реєстрації інструктажів, що є в кожному структурному підрозділі, робляться записи про проведення первинного, повторного, позапланового інструктажів, а також про стажування та допуск до роботи. При цьому обов'язкові підписи осіб, з якими проводився інструктаж, і керівника робіт. Запис про проведення цільового інструктажу робиться в наряді-допуску або іншому аналогічному документі.

Від зазначених інструктажів можуть бути звільнені особи, не пов'язані з обслуговуванням обладнання, використанням інструменту, збереженням сировини, матеріалів тощо. Перелік професій і посад працівників, які звільняються від інструктажів, затверджується керівником підприємства (установи, організації) після узгодження з державним інспектором, що здійснює нагляд за охороною праці.

Працівники, діяльність яких безпосередньо пов'язана з експлуатацією обладнання, машин і апаратів, проходять навчання за програмою технічного мінімуму. Таке навчання проводиться на діючому обладнанні кожні два роки, на новому – за надходженням його на підприємство. Навчання за програмою технічного мінімуму закінчується іспитом, результати якого оформляються протоколом.

Підготовка працівників для виконання робіт з підвищеною небезпекою, обслуговування об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки проводиться в спеціальних навчальних закладах (професійно-технічних училищах, учбово-курсових комбінатах, центрах підготовки і перепідготовки робочих кадрів), перевірка їх знань – щорічно в постійно діючій комісії, створеній наказом роботодавця. В сфері торгівлі до переліку робіт з підвищеною небезпекою відносяться, наприклад, роботи: розвантаження, складання, зберігання сипких матеріалів (насипом і в тарі); вантажно-розвантажувальні за допомогою машин і механізмів; зберігання, експлуатація балонів, контейнерів, інших ємкістей зі стиснутими, зрідженими, отруйними, вибухонебезпечними та інертними газами, їх заповнення, спорожнення та ремонт; обслуговування механічних та автоматичних ліній; на копіювальних і множувальних машинах та ін.

До переліку посад посадових осіб, які зобов'язані проходити перевірку знань з охорони праці до початку виконання обов'язків, а також періодично один раз на 3 роки, включені: керівники, заступники керівників, головні спеціалісти підприємств (установ, організацій), керівники, заступники керівників і спеціалісти їхніх структурних підрозділів, які безпосередньо пов'язані з проведенням робіт на виробничих дільницях, а також здійснюють контроль за технічним станом машин, механізмів, будівель та споруд, проведенням технологічних процесів; керівники і спеціалісти виробничо-технічних відділів, енергомеханічної і технологічної служб; посадові особи, які безпосередньо відповідають за пожежну безпеку і безаварійну експлуатацію об'єктів, проводять інструктажі з охорони праці для працівників; керівники і спеціалісти служб охорони праці.

Посадові особи і спеціалісти різного рівня проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці, відповідно, на самому підприємстві, у галузевих чи інших закладах освіти, у регіональних (галузевих) закладах освіти або навчальних центрах, у Головному учбово-методичному центрі.

На підприємствах розробляються і використовуються в системі навчання працівників інструкції з охорони праці. Інструкція – це наставлення працівнику щодо забезпечення безпеки праці на конкретному місці. Інструкції з охорони праці розробляються керівниками підрозділів підприємства або керівниками робіт за участю спеціалістів служби охорони праці. Кожна інструкція повинна містити вимоги безпеки: загальні, перед початком роботи, під час роботи, в аварійних ситуаціях і після закінчення роботи. Допускається використовувати типові інструкції з безпеки праці для окремих професій і на окремі види робіт з урахуванням конкретних умов.

Інструкції з охорони праці (іноді у вигляді особистих книжок) видаються працівникам після проведення інструктажів та інших видів навчання як посібник для закріплення отриманих знань. Стислі інструкції та керівництва у вигляді листків розміщають у робочих зонах на поверхні машин і апаратів (поблизу органів управління ними), на поверхні стін і колон.

Державний нагляд за дотриманням законів, нормативно-правових актів з охорони праці на підприємствах, в установах, організаціях здійснюють:

Державний комітет промислової безпеки, охорони праці та гірнічого нагляду (Держгірпромнагляд);

Державний департамент пожежної безпеки (Держпожнагляд) у складі Міністерства України з питань найдзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

Державна санітарно-епідеміологічна служба (Держсанепідслужба) Міністерства охорони здоров'я України;

Державний комітет ядерного регулювання України.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации