Осокін В.В., Селезньова Ю.А. Охорона праці у торгівлі - файл n1.doc

приобрести
Осокін В.В., Селезньова Ю.А. Охорона праці у торгівлі
скачать (1739.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1740kb.12.09.2012 19:06скачать

n1.doc

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
3.9 Техніка безпеки при експлуатації

торгівельних автоматів і поточно-механізованих

ліній обробки товарів
3.9.1 Вимоги техніки безпеки до конструкції і експлуатації

торгівельних автоматів
Торгівельні охолоджуючі автомати призначені для продажу охолоджених рідких продуктів, продуктів, які швидко псуються, в упаковці, а також товарів, що продаються поштучно. Автомати бувають панельного і шафного типів.

Автомати встановлюють не ближче 0,5м від різних видів обладнання і товарів. Не допускається установка їх біля стін, а також приладів опалення. Механізми та агрегати торгівельних автоматів працюють при напрузі змінного струму 380 та 220В. Живлення їх електроенергією здійснюється від окремо прокладеної лінії. Для вмикання автоматів у мережу на головному або спеціальному щиті встановлюють відокремлені рубильники. Тут же знаходяться засоби захисту електричної схеми автоматів від струмів короткого замикання і перенавантажень.

У всіх автоматах каркас, корпус проміжного трансформатора і всі доступні для дотику обслуговуючому персоналу і споживачам металеві частини надійно заземлюють.

Залежно від конструкції і принципу дії автомати можуть мати різні засоби захисту, регулювання і контролю, обслуговування яких регламентується відповідними інструкціями. У торгівельних автоматах шафного типу передбачається блокування, що вимикає схему управління при відкритих дверях. При порушенні встановленого режиму роботи, а також після продажу всього запасу продуктів автомати вимикаються без втручання обслуговуючого персоналу.

Всі механізми і пристрої автоматів надійно огороджені. Двері автоматів замикаються на замок. Всі роботи, пов’язані з обслуговуванням автоматів, повинні здійснюватись після вимикання їх з електромережі. Забороняється виконання профілактичних робіт у автоматах, працюючих при підвищених тисках води, повітря або вуглекислого газу, без попереднього розрідження системи.

До обслуговування автоматів допускаються особи, що пройшли спеціальну підготовку і мають відповідне кваліфікаційне посвідчення.
3.9.2 Загальні вимоги техніки безпеки до поточно-механізованих ліній
Для розфасовки товарів у універсамах, на складах і базах використовуються поточні лінії (наприклад, вітчизняні аналоги ЛФК-1000, ЛУВГ-350), об’єднуючі машини, апарати, транспортні і допоміжні пристосування, а також системи управління, блокування і сигналізації. Звичайно лінія обробки товарів включає завантажувальні і розвантажувальні пристрої, транспортери, машини для поділення і пакування продуктів. Лінія складається з машин, що випускаються серійно, і мають колеса або катки.

Конструкція окремих агрегатів і ліній в цілому повинна відповідати вимогам ГОСТ 12.2.124-90. ССБТ. Оборудование продовольственное. Общие требования безопасности, ДСТУ EN 1672-1-2001. Завантажувальні і розвантажувальні пристрої повинні виключати заклинювання і зависання у них вантажу, утворення просипів. Всі рухомі частини машин, окрім робочої поверхні конвейєрів, повинні бути надійно огороджені. Відкидні, розсувні, знімні огорожі особливо небезпечних робочих органів (наприклад, каретки з голками) повинні бути електрично зблоковані з пуском машини або мати стопорні пристрої, що забезпечують механічний зв’язок огорож з укритими робочими органами для виключення можливості доступу до них під час руху.

На технологічній лінії, що складається з декількох послідовно встановлених і одночасно працюючих конвеєрів або з конвеєрів у сполученні з іншими машинами (наприклад, з машинами для пакування товарів), приводи конвеєрів і всіх машин повинні бути зблоковані так, щоб на випадок раптової зупинки будь-якої машини або конвеєра попередні машини або конвеєри автоматично вимикались, а подальші могли працювати до повного сходження з них вантажу, що транспортується. З місць обслуговування повинна бути передбачена можливість вимикання кожного конвеєра. При експлуатації лінії обробки товарів на випадок аварійного вимикання однієї з машин перемикають апаратуру управління у режим “Наладка” і вмикають у разі необхідності всі наступні (від місця аварії) по ходу технологічного потоку машини для доробки залишеного у них продукту. Пульти і пости управління, умонтовані у корпус машини, повинні розміщуватись на відстані 1,0 ... 1,2м від постійного робочого місця або біля головної частини машини при багатомісцевому її обслуговуванні. Органи ручного управління (кнопки, рукоятки) повинні знаходитись на висоті від підлоги 0,7 ... 1,1м - при роботі сидячи; 0,9 ... 1,3м - при роботі стоячи. Всі машини лінії і шафа управління повинні бути заземлені. Лінії встановлюють у спеціалізованих цехах. При установці ліній на перекриттях необхідно мати дозвіл відповідних проектних організацій. Приміщення, у якому встановлюється лінія, повинне мати природне освітлення. У цьому приміщенні для проведення санітарної обробки машин необхідно мати водопровід і каналізаційні стоки. Відстань між технологічними лініями, що стоять паралельно, повинна бути не менше 1,8м. У разі необхідності проїзду між лініями електронавантажувачів і електровізків ця відстань збільшується до 2,5м. Відстань від технологічного устаткування до стін повинна бути не менше 1,4м.

Розфасувально-пакувальне устаткування не повинне створювати у повітрі робочої зони концентрацію більше: 17,2 г/м3 - цукру; 10,3 г/м3 - борошна.

Монтаж і наладку ліній здійснюють ремонтно-монтажні організації. Наладку електроапаратів і механізмів доручають тільки особам, що пройшли спеціальну підготовку і мають відповідне кваліфікаційне посвідчення. До роботи на машинах лінії допускаються особи, ознайомлені з її улаштуванням, принципом дії і проінструктовані з техніки безпеки. Особи, призначені відповідальними за експлуатацію ліній, не мають права залишати без нагляду ввімкнуту електроапаратуру, зобов’язані записувати у журнал, складений за затвердженою формою, прийом і здачу зміни.

При експлуатації ліній необхідно дотримуватись деяких загальних правил. Перед вмиканням машин необхідно перевірити їх готовність до роботи і відсутність сторонніх предметів усередині і ззовні ліній. Пуск устаткування здійснюють після прийняття обслуговуючим персоналом запобіжного сигналу (наприклад, “Пуск”, “Руки”, “Ввімкнуто”). Роботу ліній з продуктом можна починати тільки після випробування на холостому ходу. Під час роботи забороняється здійснювати будь-які ремонтні роботи, знімати кожухи і огорожі, проштовхувати продукт руками. Обладнання ліній повинне триматись у чистоті. Всі види ремонтів ліній повинні проводитись ремонтно-монтажними комбінатами.
3.9.3 Основи безпечної експлуатації деяких поточно-механізованих ліній
Для механізації процесів переробки, розфасування і пакування картоплі у бавовняні сітки використовуються лінії, наприклад вітчизняний аналог ЛФК-1000. Ця лінія складається з контейнероперекидача КУП-1000, машини для переробки картоплі МПК-2В, транспортера - живильника ЛРЛ, вагів напівавтоматичних ДОФ-5, машини для пакування овочів і фруктів МУ, шаф управління.

Певну небезпеку при експлуатації лінії створюють електро-обладнання машин, контейнероперекидач, транспортери, механізми пакування.

З метою виключення небезпеки ураження людей електричним струмом передбачається заземлення всіх машин через заземлюючу жилу кабелів живлення. Захист машин забезпечується автоматичним вимикачем, реле блокування фаз і запобігачами, які разом з магнітним пускачем розміщено у шафі управління лінією. На зовнішній панелі шафи є сигнальний пристрій для контролю напруги, тумблер перемикання режиму роботи. Ваговий пристрій ДОФ-5 має свою шафу управління, що живиться від шафи управління лінії. При роботі ліній у зблокованому режимі першою вмикається перебиральна машина, потім живильник контейнероперекидача і інші машини. Електродвигуни транспортера-живильника ЛРЛ, а також електродвигун зшивної машини вмикаються від вагового пристрою. При зупинці перебиральної машини вимикається живильник контейнероперекидача, інші машини продовжують роботу.

У клітку контейнероперекидача контейнер з картоплею встанов-люється електронавантажувачем. У зоні роботи електронавантажувача забороняється знаходження сторонніх осіб. Не допускається загромадження контейнерами і тарою проїздів і проходів біля лінії.

При роботі ліній транспортери і роликовий стіл не створюють реальної небезпеки виробничого травматизму для кваліфікованого обслуговуючого персоналу при дотриманні вимог заводської інструкції. Робоча зона оператора, що обслуговує машину МУ, ізольована від робочого механізму (ножів, пуансонів, матриць та ін.). Не допускається втручання оператора у роботу цього механізму. Надівати сітку на розтруб можна тільки після вимикання поперечного транспортера і машини МУ. Такий же як розглянутий для ЛФК-1000 принцип роботи мають поточно-механізовані лінії для розфасування фруктів і овочів. Заходи безпеки при експлуатації всіх цих ліній однакові.

Для нарізання, зважування гастрономічних товарів і упакування їх під вакуумом у синтетичну плівку застосовують лінії, наприклад вітчизняний аналог ЛУВГ-350. Ця лінія складається з машини МРГУ-370М для нарізання гастрономічних продуктів з порцюючим транспортером, виробничого стола, настільних циферблатних вагів і машини МУВГ-350 для пакування продуктів під вакуумом. Заходи безпеки при експлуатації машин для нарізання гастрономічних продуктів розглянуто раніше.

Машина МУВГ-350 призначена для одночасного приготування пакетів з рулонного матеріалу, що термозварюється, і пакування під вакуумом зважених порцій продуктів. Машина приводиться у дію за допомогою кнопки “Пуск” або педалі 2 КП.

Для контролю за роботою машини і регулювання робочого процесу використовуються вакуумметр. Щоб уникнути ураження електричним струмом, одержання опіків і механічних травм, операторові не можна втручатись у технологічний процес під час роботи машини.
3.10 Вимоги безпеки до виконання окремих видів небезпечних робіт
3.10.1 Заходи безпеки при експертизі небезпечних речовин і вантажів
Перед проведенням експертизи небезпечних речовин необхідно ознайомитися із супровідними документами, у яких повинний бути зазначений клас їх небезпеки щодо хімічних властивостей.

Небезпечні речовини щодо хімічних властивостей підрозділяються на наступні класи:

Клас 1 – вибухові речовини, здатні вибухати, а також пристрої, що містять вибухові речовини і засоби вибухання, які призначені для створення піротехнічного ефекту;

Клас 2 – гази стиснені, зріджені і розчинені під тиском, загальна небезпечна властивість яких – швидке підвищення тиску при збільшенні температури, що може викликати ушкодження посудин і призвести до вибуху упакування з газом;

Клас 3 – легкозаймисті рідини, суміші рідин, а також рідини, що містять тверді речовини у вигляді розчину або суспензії, які виділяють легкозаймисті пари (температура спалаху в закритому тиглі 610С і нижче). Основна небезпека цих речовин – здатність виділяти пари, що займаються при короткочасній дії джерела запалювання (відкритого вогню, іскри, електричного розряду), і створювати з повітрям вибухонебезпечні суміші. Пари цих рідин можуть наркотично діяти на організм людини. Більшість рідин і їхніх пар являються високотоксичними;

Клас 4 – легкозаймисті тверді речовини, самозаймисті речовини і речовини, що виділяють займисті гази при взаємодії з водою, які здатні легко загорятися від зовнішніх джерел запалювання або нагрівання, при взаємодії з водою або вологою повітря, від спонтанних хімічних реакцій;

Клас 5 – речовини, що викликають процеси окислювання, і органічні пероксиди. Речовини цього класу виділяють кисень і викликають тим самим самозаймання горючих речовин, сприяють їхньому горінню, збільшують інтенсивність пожежі або утворюють з іншими речовинами вибухонебезпечні суміші;

Клас 6 – отруйні та інфекційні речовини, здатні викликати отруєння або захворювання при проникненні в організм, контакті зі шкірою або при вдиханні;

Клас 7 - радіоактивні речовини з питомою активністю більше 0,002мкКі/год, основна небезпека яких – здатність опромінювати як живі тканини, організми, так і матеріали;

Клас 8 – їдкі і (або) корозійні матеріали, основна небезпека яких – здатність ушкоджувати живі тканини і діяти руйнівно на різні матеріали;

Клас 9 – інші небезпечні речовини, що не відносяться до класів 1-8.

Робота з зазначеними речовинами здійснюється за нарядами-допусками відповідно до затверджених інструкцій і технологічних схем, які передбачають виконання вимог виробничої санітарії, пожежо- і вибухобезпеки. При цьому використовуються засоби індивідуального захисту: захисні окуляри (ГОСТ 12.4. 153-85); респіратори або протигази (ГОСТ 12.4.041-89); рукавиці гумові (ГОСТ 12.4.010-75); костюми або комбінезони бавовняні (ГОСТ 12.4.099-80, ГОСТ 12.4.100-80), захисні каски (ГОСТ 12.4.087-84).

Передбачаються наступні вимоги до стану небезпечних вантажів:

небезпечні вантажі всіх класів подаються в тарі та упаковці, що відповідають діючим стандартам і технічним умовам на дану продукцію (тара повинна бути міцною, справною і виключати витікання або розсип вантажу);

небезпечні вантажі, що виділяють легкозаймисті, отруйні, їдкі, корозійнонебезпечні гази або пари, вантажі, що стають вибуховими при висиханні або можуть небезпечно взаємодіяти з повітрям і вологою, а також вантажі, здатні викликати окислювальні процеси, повинні бути упаковані герметично;

небезпечні вантажі в скляній тарі повинні бути упаковані в міцні ящики (дерев'яні, полімерні, металеві) із заповненням вільного простору негорючими матеріалами, що поглинають рідину.

небезпечні вантажі в металевих або полімерних банках, бідонах і каністрах повинні бути додатково упаковані в дерев'яні ящики або обрешетувані;

на вантажних місцях з небезпечними вантажами повинне бути нанесене транспортне маркування;

на кожне вантажне місце повинне бути нанесене маркування, що характеризує вид і ступінь небезпеки вантажу і включає: знаки небезпеки, назву вантажу, класифікаційний шифр.

Ознаками можливих аварійних ситуацій при експертизі небезпечних речовин можуть бути: порушення цілісності упаковки небезпечного вантажу; порушення герметичності тари небезпечних вантажів, здатних виділяти легкозаймисті, отруйні, їдкі, корозійнонебезпечні гази або пари; пролиття шкідливих і небезпечних речовин; підвищення температури зовнішнього середовища до такого значення, при якому створюється небезпека вибуху посудин з газами (стиснутими, зрідженими або розчиненими); створення умов, у яких можливий вибух самих вибухових речовин.

Приміщення лабораторії для експертизи небезпечних речовин має бути ізольовано від адміністративної будівлі глухою негорючою перегородкою. Це приміщення обладнається витяжними шафами з верхніми і нижніми відсосами і бортиками, що запобігають стіканню рідин на підлогу. Крім загальнообмінної припливно-витяжної і місцевої витяжної вентиляції від лабораторних шаф, повинні бути пристрої для природного провітрювання (кватирки, фрамуги). Швидкість руху повітря при відкритих стулках витяжних шаф і працюючої вентиляції повинна бути не менше 0,5 м/с, а при роботі з їдкими, отруйними, неприємно пахнучими речовинами – не менше 1,0 м/с. У витяжних лабораторних шафах електричне освітлення повинне бути у вибухозахищеному виконанні, вимикачі розміщають за їх межами. Електроустаткування лабораторій повинне відповідати класу приміщень П – IIа (класифікація наведена у розділі ІV «Пожежна безпека в галузі»). Лабораторні автоклави повинні встановлюватися в окремих приміщеннях із припливно-витяжною вентиляцією. При роботі з ними необхідно керуватися Правилами будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском. Муфельні і тигельні печі, електроплитки, електричні лазні, електросушильні печі та інше устаткування необхідно встановлювати на столах, що обшиті металевими листами з негорючою прокладкою. Низькокиплячі речовини (ефір, ацетон та ін.), якщо об’єм їх перевищує 1л, повинні зберігатися в спеціальному приміщенні. Легкозаймисті і горючі рідини можуть зберігатися в лабораторному приміщенні, але тільки в товстостінному скляному посуді з притертими пробками, за умови розміщення його в спеціальному металевому ящику з кришкою, що щільно закривається. Вимоги до зберігання інших речовин (вибухових, наркотичних та ін.), що пред'являються на експертизу, визначаються відповідними інструкціями.

При проведенні митного огляду вантажів необхідно виконувати правила: не нюхати та не куштувати речовини, що знаходяться під підозрою як наркотики або хімікати, не розливати легкозаймисті рідини, не торкатися виявлених вибухових пристроїв, не знаходитися в небезпечній зоні вантажо-розвантажувальних робіт (під стрілою та піднятим вантажем), не стояти поруч зі штабелем, у якому вантаж незакріплено.

Виконання огляду цистерн, баків та інших ємкостей з-під небезпечних вантажів дозволяється тільки після проведення цільового інструктажу та оформлення наряду-допуску. Перед оглядом ємкості повинні бути очищені та продегазовані (продути стисненим повітрям).

При проливанні шкідливих та небезпечних речовин (етилованого бензину, антифризу, гальмівних рідин, нафти та ін.) необхідно засипати їх піском або тирсою, а потім зібрати суміші у металеві ящики с кришками.
3.10.2 Вимоги безпеки до виконання робіт на висоті
Роботи на висоті 1,5м і більше повинні здійснюватися за допомогою помістів, сходів. При роботі на приставних сходах на висоті більше 1,3м слід застосовувати запобіжний пояс, прикріплений до конструкції споруди або до сходів (за умови кріплення їх до зазначеної конструкції). Роботи на висоті більше 3м без риштовання виконуються за нарядом-допуском. Усі роботи, при виконанні яких основним засобом запобігання падінню працівника з висоти є запобіжний пояс, вважаються верхолазними роботами. Провадження робіт на висоті, а також робіт щодо підйому і переміщенню устаткування та інших важких вантажів повинно здійснюватися під безпосереднім спостереженням працівника, що несе відповідальність за правильний вибір способу і прийомів роботи та дотримання мір безпеки. Робітники, що виконують зовнішні роботи на висоті, забезпечуються запобіжними поясами, запобіжними канатами і касками. Необхідно застосовувати запобіжні пояси, що відповідають технічним вимогам ГОСТ12.4.089-86. Вони повинні випробуватися кожні шість місяців на статичне навантаження масою 400кг протягом 5 хв., про що повинен бути зроблений запис у місці нанесення маркування. Місця закріплення запобіжних поясів повинні бути заздалегідь вказані робітникам. Улаштування та експлуатація механізмів і пристосувань для роботи на висоті (колиски, лебідки, троси та ін.) повинні відповідати вимогам безпеки. Перед початком робіт необхідно провести ретельний огляд підйомних механізмів, гальмових пристроїв і запобіжних пристосувань, а також перевірити правильність і надійність стропування.
РОЗДІЛ 4 Пожежна безпека в галузі
4.1 Управління станом пожежної безпеки на підприємствах
В Україні забезпечує пожежну охорону населених пунктів і об'єктів, здійснює державний пожежний нагляд, координує діяльність міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо удосконалювання пожежної охорони Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Рішення його з питань пожежної безпеки є обов'язковими для органів державної виконавчої влади, а також підприємств, організацій і громадян.

Для захисту життя і здоров'я громадян, приватної, колективної і державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах створена в Україні пожежна охорона, яка поділяється на державну, відомчу, місцеву та добровільну. Основними підрозділами, які безпосередньо ведуть боротьбу з пожежами, є пожежні частини, що комплектуються спеціально навченими бійцями та командирами і закріплюються за певними територіями або об'єктами.

Закон “Про пожежну безпеку” передбачає державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності. У складі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи створено та функціонують Державний департамент пожежної безпеки, територіальні та місцеві органи державного пожежного нагляду. Органи державного пожежного нагляду здійснюють такі функції: розробляють і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки; погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил, технічних умов та інших нормативно-технічних документів щодо забезпечення пожежної безпеки; встановлюють порядок опрацювання і затвердження відповідних положень, інструкцій та інших нормативних актів, діючих на підприємстві, в установі та організації; здійснюють контроль за дотриманням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки керівниками різного рівня, посадовими особами та громадянами; проводять перевірки і дізнання за повідомленнями про пожежі та порушення правил пожежної безпеки. Посадові особи органів державного пожежного нагляду є державними інспекторами з пожежного нагляду України. Для координації роботи щодо забезпечення пожежної безпеки на різних об'єктах і контролю за її проведенням створюються відповідні служби – СПБ в апаратах міністерств, інших центральних органах державної виконавчої влади. Такі служби повинні бути в апаратах об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів і ін.) для виконання делегованих об'єднанню функцій в області пожежної безпеки.

Згідно з законодавством, в Україні можуть створюватися асоціації, товариства, фонди та інші добровільні протипожежні об’єднання громадян.

Знову створені підприємства можуть починати свою діяльність після одержання на це дозволу в органах державного пожежного нагляду (Постанова Кабінету Міністрів України № 150 від 14.02.2001р. Про затвердження Порядку видачі органами державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи підприємств і оренду приміщень з доповненнями згідно Постанов Кабінету Міністрів України № 873 від 4.06.2003р., № 17 від 11.01.2006р., № 856 від 22.06.2007р.). Машини, механізми, устаткування, транспортні засоби і технологічні процеси, впроваджувані у виробництві, а також продукція, у стандартах на яку є вимоги пожежної безпеки, повинні мати сертифікат, що засвідчує безпеку їхнього використання.

Відповідальність за забезпечення пожежної безпеки підприємств торгівлі і ресторанного господарства, баз і складів, інших об'єктів несуть їхні керівники і уповноважені ними особи.

Керівники підприємств, установ та організацій, а також орендарі, зобов'язані: розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки; розробляти і затверджувати діючі в межах підприємства положення та інструкції, здійснювати постійний контроль за їх дотриманням; забезпечувати дотримання протипожежних вимог стандартів, норм та правил, а також виконання розпоряджень (приписів) і постанов органів державного пожежного нагляду; подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об’єктів; організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо її забезпечення; утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар; створювати відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їхнього функціонування матеріально-технічну базу; здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж; своєчасно інформувати пожежну охорону про несправності пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і переїздів на своїй території; проводити службове розслідування випадків пожеж. Відповідальність за порушення пожежної безпеки розглянуто у першому розділі підручника.

З метою проведення заходів щодо запобігання пожежам та організації їхнього гасіння створюються на підприємствах і різних об'єктах з робітників, службовців, інженерно-технічних працівників і інших громадян не молодших 18 років добровільні пожежні дружини (команди), що функціонують відповідно до Положення про добровільні пожежні дружини (команди), затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 11.02.2004 р. Добровільна пожежна дружина (ДПД) створюється при чисельності працюючих, як правило, не менше 25 чоловік, вона може бути загальоб'єктова і (або) цехова залежно від структури та особливостей підприємства. На складах, у цехах та інших структурних підрозділах підприємства можуть створюватись відділення ДПД (бойові підрозділи) згідно з кількістю робочих змін.

Оплата праці членів добровільних пожежних дружин (команд) за час участі їх у ліквідації пожежі або наслідків аварії, проведення пожежо-профілактичних заходів, а також навчальної підготовки та чергувань проводиться з розрахунку середньомісячного заробітку за місцем роботи. Членам добровільних пожежних дружин (команд) можуть надаватися додаткова відпустка до 10 робочих днів на рік зі збереженням заробітної плати, видаватися премії та цінні подарунки. Члени добровільних пожежних дружин (команд) підлягають обов'язковому особистому страхуванню у розмірі десятирічної заробітної плати за посадою, яку вони займають, за рахунок коштів підприємств, установ та організацій.

На підприємстві, в установі, організації з чисельністю 50 і більше чоловік за рішенням трудового колективу створюється пожежо-технічна комісія (ПТК), яка діє відповідно до Типового положення про пожежо-технічну комісію, затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 11.02.2004 р. № 70. У виняткових умовах її функції може виконувати комісія з охорони праці. Наказами керівника підприємства (роботодавця) затверджуються положення про ПТК підприємства, її персональний склад і порядок роботи. До складу комісії включаються інженерно-технічні працівники, діяльність яких пов'язана з виконанням технологічних процесів, експлуатацією та обслуговуванням електроустановок, систем автоматичного протипожежного захисту та ін., а також керівник ДПД, спеціаліст з пожежної безпеки підприємства, уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, представник профспілкової організації. Очолює комісію головний інженер або один із заступників керівника підприємства. У функції ПТК будь-якого підприємства входять: обстеження один раз на квартал усіх виробничих будівель, споруд, складів, різних приміщень з метою виявлення порушень пожежної безпеки та визначення шляхів, способів та строків їх усунення. Результати такого обстеження оформляються актом, який затверджується керівником підприємства. ПТК бере участь у розробці діючих у межах підприємства положень, правил, інструкцій з пожежної безпеки, а також у службовому розслідуванні причин пожеж та розробці необхідних заходів щодо запобігання ним, вирішенні інших питань у цій області.

Усі працівники при прийнятті на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктажі з питань пожежної безпеки відповідно до Типового положення. Протипожежні інструктажі за призначенням та строком проведення поділяються на вступний і на робочому місці: первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний протипожежний інструктаж проводиться за програмою, затвердженою керівником (заступником керівника, головним інженером) підприємства, з усіма особами, які щойно прийняті на постійну або тимчасову роботу, а також прибули у відрядження або на практику (навчання) і повинні брати безпосередню участь у виробничому процесі. Цей інструктаж проводиться у спеціально обладнаному приміщенні фахівцем, на якого покладені ці обов'язки наказом по підприємству.

Первинний протипожежний інструктаж проводиться безпосередньо на робочому місці до початку виробничої діяльності працівників або участі прибулих на підприємство осіб у виробничому процесі, будівельно-монтажних, ремонтних та інших роботах. Програма цього інструктажу затверджується керівником відповідного структурного підрозділу або керівником підприємства (його заступником).

Програми вступного та первинного протипожежних інструктажів повинні бути узгоджені з начальником об'єктової пожежної охорони або керівником добровільної пожежної дружини.

Повторний протипожежний інструктаж, який включає питання вступного та первинного інструктажів, повинний проводитись на робочому місці з усіма працівниками не рідше одного разу на рік.

Позаплановий протипожежний інструктаж проводиться індивідуально або з групою працівників на робочому місці або в спеціально відведеному приміщенні в наступних випадках: введення в дію нових або доопрацьованих нормативних актів (правил, інструкцій тощо) з питань пожежної безпеки; зміни технологічного процесу; застосування нового або модернізація існуючого пожежонебезпечного устаткування; вимога державних інспекторів з пожежного нагляду, якщо встановлено незадовільне знання працівниками правил пожежної безпеки на робочому місці, невміння діяти при пожежі та користуватися первинними засобами пожежогасіння. Обсяг та зміст цього інструктажу визначаються причинами, що викликали необхідність його проведення.

Цільовий протипожежний інструктаж проводиться з працівниками перед виконанням ними разових (тимчасових) пожежонебезпечних робіт (зварювальних, розігрівальних та ін.), при ліквідації аварії, наслідків стихійного лиха.

Первинні, повторні, позапланові та цільовий протипожежні інструктажі проводяться безпосередньо керівниками робіт (начальниками цехів, дільниць), які пройшли навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки. Первинний, повторний та позаплановий інструктажі повинні завершуватись перевіркою знань. Перевірку знань здійснює особа, яка проводила інструктаж.

Допускається проводити протипожежні інструктажі разом з відповідними інструктажами з охорони праці.

Результати всіх видів протипожежних інструктажів, окрім цільового, реєструються в спеціальних журналах, окремо від інструктажів з питань охорони праці. Тут повинні бути підписи осіб, з якими проводився інструктаж, і осіб, що проводили його. Запис про проведення цільового протипожежного інструктажу робиться в документі (наряді-допуску), дозволяючому виконання пожежонебезпечних робіт.

На об'єктах з підвищеною пожежною небезпекою (наприклад, на складах товарів побутової хімії, тканин, папера, меблів, легкозаймистих рідин) працівники повинні проходити пожежо-технічний мінімум. Наказом керівника підприємства встановлюються порядок, форма та місце проведення пожежо-технічного мінімуму, а також конкретний перелік робіт та спеціальностей, стосовно до яких передбачається спеціальне навчання. Програма пожежо-технічного мінімуму розробляється, як правило, на підприємстві, затверджується його керівником та погоджується з місцевим органом державного пожежного нагляду. Після закінчення спеціального навчання комісія, яка утворюється наказом керівника підприємства, повинна прийняти від робочих та службовців заліки, результати яких оформляються протоколом. Особам, які успішно склали заліки, видається посвідчення відповідної форми. Надалі перевірка знань працівників з питань пожежної безпеки здійснюється комісією щорічно також з оформленням протоколу. При цьому до посвідчення про проходження спеціального навчання з пожежо-технічного мінімуму вносяться відповідні відмітки.

Посадові особи, від діяльності яких залежить протипожежний стан різних об'єктів та підприємства у цілому, перед початком виконання обов'язків та періодично (не рідше 1 разу на 3 роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

На основі діючих правил та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки з урахуванням специфіки пожежної небезпеки будівель, споруд, технологічних процесів та обладнання розробляються та затверджуються (роботодавцями) інструкції, які підрозділяються на види: загальні (загальоб'єктові) для підприємств, організацій, установ; для окремих цехів, виробничих дільниць, приміщень, лабораторій та ін.; з виконання пожежонебезпечних видів робіт, експлуатації технологічних установок, устаткування та ін. Інструкції встановлюють порядок та засоби забезпечення пожежної безпеки, обов'язки та дії працівників на випадок виникнення пожежі, включаючи порядок оповіщення людей та повідомлення про неї у пожежну охорону, евакуації людей та матеріальних цінностей, використання засобів пожежогасіння та взаємодії з підрозділами пожежної охорони. Ці інструкції повинні вивчатись при проведенні протипожежних інструктажів і проходженні пожежо-технічного мінімуму, а також у системі виробничого навчання та вивішуватися на видних місцях.

На підприємствах торгівлі, що мають два поверхи і більш, та інших аналогічних за призначенням об'єктах з масовим перебуванням людей (50 чоловік і більше) адміністрація зобов'язана розробити інструкцію, що визначає дії персоналу по забезпеченню безпечної і швидкої евакуації людей. Не рідше одного разу в півріччя здійснюються тренувальні дії працівників зазначених підприємств і об'єктів відповідно до цієї інструкції.

Відповідні інструкції розробляються на підприємствах для працівників охорони (сторожів, вахтерів, чергових).
4.2 Фактори пожежовибухонебезпеки, технічні та організаційні

рішення щодо усунення їх у галузі
4.2.1 Класифікація, розслідування та облік пожеж
Пожежі горючих речовин та матеріалів підрозділяються на класи: А - пожежі твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, папір); В - пожежі горючих рідин або твердих речовин, які плавляться; С - пожежі газів; D - пожежі металів та їх сплавів; Е- пожежі, пов'язані з горінням електроустановок.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обліку пожеж і їхніх наслідків від 26 грудня 2003р. №2030, розрізняють пожежі з великими та особливо великими матеріальними збитками: прямі збитки перевищують, відповідно, 300 і 1000 розмірів неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян.

Збитки від пожеж визначаються сумою прямих і побічних втрат за цінами, що діють на час пожежі. Прямі збитки – оцінені в грошовому вираженні матеріальні цінності, знищені та (або) пошкоджені внаслідок безпосереднього впливу небезпечних факторів пожежі. Побічні збитки – оцінені в грошовому вираженні витрати на гасіння пожежі (вартість вогнегасних речовин, пально-мастильних матеріалів тощо), ліквідацію її наслідків (враховуються соціально-економічні та екологічні втрати), у тому числі на відбудову об'єкта, а також втрати, зумовлені простоєм у виробництві, перервою в роботі, зміною графіка руху транспортних засобів тощо.

Факт пожежі підтверджується актом, що підписується членами комісії в складі не менше трьох чоловік, включаючи представника органа державного пожежного нагляду, представника адміністрації підприємства (установи, організації), де була подія, потерпілого.

Усі пожежі, незалежно від місця їхнього виникнення і наслідків, підлягають обліку.
4.2.2 Класифікація речовин і матеріалів за потенційною небезпекою

викликати пожежу, підсилювати її небезпечні фактори, впливати

на людину і навколишнє середовище
Залежно від температури спалаху пари рідини поділяються на легкозаймисті (ЛЗР) з температурою спалаху не вище 61оС у закритому тиглі або 66С у відкритому тиглі та горючі (ГР) з температурою спалаху вище зазначених величин. Бензин, розчинники - дуже небезпечні ЛЗР із температурою спалаху пари від -17 до +440С, до них відносяться також нітроемалі та більшість лаків. У виробничих приміщеннях тара з ЛЗР і ГР може зберігатись тільки у металевих шафах або ящиках, які щільно закриваються. Забороняється зберігати легкозаймисті і горючі рідини у відкритому або непридатному посуді, а також у посуді, який б’ється. Не допускається їхнє спільне зберігання з будь-якими іншими речовинами і матеріалами.

Самозаймисті матеріали і речовини можна розділити на три групи: самозаймисті при співдотику з повітрям - фосфор (білий), рослинні олії та жири, вологе борошно, сажа, металеві порошки (магнію, алюмінію та ін); самозаймисті при співдотику з водою - натрій, калій, карбіди та гідриди лужних металів тощо; органічні сполуки, що самозаймаються при контакті (співдотику та змішуванні) із твердими, рідкими або газоподібними окислювачами (хлором, бромом, фтором, азотною та сірчаною кислотами, селітрою, рідким та стиснутим киснем).

У практиці спостерігається чимало випадків самозаймання різних матеріалів і речовин. Самозаймаються промащені матеріали внаслідок окислювання у них киснем повітря оліфи, рослинних та мінеральних олій. Не можна зберігати промащені матеріали вкупі, особливо поблизу джерел тепловиділення. Промащені матеріали необхідно збирати у металеві ящики з кришками, які щільно закриваються. Не допускається зберігання на складі рослинних олій будь-яких інших матеріалів та продуктів, окрім тваринних жирів. Металеві порошки (алюмінію, магнію, нікелю), фосфор повинні зберігатись у герметично закритій тарі в окремих відсіках складів. Лужні метали слід зберігати у металевих банках або контейнерах під захисним шаром інертного газу, мінеральної олії, парафіну також в окремих відсіках (секціях). При зберіганні на базах і складах кислот повинні бути вжиті заходи щодо недопущення співдотику їх з деревиною, соломою та іншими речовинами органічного походження. Концентровану азотну кислоту не можна розливати у скляний посуд. У місцях зберігання кислот, що повинні бути позначені, необхідно мати готові суспензії крейди, вапна або розчин соди для нейтралізації пролитої рідини. Балони з киснем не повинні стикатись з промащеними матеріалами, мати сліди олій та жирів. Не допускається зберігання в одному приміщенні кисневих балонів та балонів з горючими газами, а також карбіду кальцію, фарб, олій і жирів.

Можливе самозапалювання матеріалів (речовин) під дією мікробіологічних і хімічних процесів, а також теплоти, що підводиться ззовні. Теплота передається матеріалам шляхом безпосереднього співдотику їх з нагрітими тілами, конвекції та випромінювання. Можливе, наприклад, самозапалювання деревини від співдотику з паропроводом. Горючі матеріали необхідно ізолювати від нагрітих тіл теплоізоляційним шаром (азбесту, повсті, просоченої глиняною суспензієй). Самозаймаються волокна та пил унаслідок тепловиділення при терті деталей у машинах і механізмах, при розрядах статистичної електрики. Для уникнення цього деталі слід вчасно змащувати, устаткування - заземлювати. Самозапалювання горючих речовин можливо під дією тепловипромінювань від відкритих джерел вогню та розжарених тіл, при зломлюванні променів Сонця лінзами або скляними посудинами з рідинами. Внаслідок цього можуть загорітись, наприклад, тканини, просочені горючими рідинами.

Небезпечними факторами пожеж є: токсичні гази, знижена концентрація кисню, висока температура, безпосередня дія іскор та полум'я, задимленість. Найбільш небезпечними речовинами в зоні задимленості є оксид вуглецю та синильна кислота (розчин в атмосферній волозі цианводню НСN). Пари синильної кислоти утворяться при горінні вовни, шовку, нейлону, багатьох пластмас і каучуку. Синильна кислота викликає отруєння організму людини навіть при дії її на непошкоджену шкіру. Перебування понад 5 хв. в атмосфері, яка містить 1% синильної кислоти, небезпечно для життя. Слід зазначити, що термічна деструкція матеріалів, що мають у своєму складі сполуки хлору, у першу чергу, пластмас (наприклад, поліхлорвинила) супроводжується виділенням диоксинів, які займають третє місце за ступенем небезпеки після кураре та ядів, що викликають ботулізм. Зниження концентрації кисню до 12..15% приводить до порушень м'язової координації, до 10..14% - до непритомних станів, до 6% та менше - смерті протягом 6..8 хв. У сухому повітрі з температурою 80..1000С та у вологому повітрі з температурою 50..600С людина може знаходитися без засобів захисту всього декілька хвилин. Втрата видимості у задимлених приміщеннях ускладнює своєчасну евакуацію людей із приміщень і будівель.

На підприємствах торгівлі, базах і складах наявні в обігу речовини, які самі по собі (аміак, пропан, бутан) або пари яких (лаки, фарби) здатні утворити з повітрям вибухонебезпечні суміші. Вибухи у виробничих умовах можуть стати причиною людських жертв, руйнування устаткування та будівельних конструкцій, зупинки виробництва і великого матеріального збитку.

Крім об'ємних меж, для пар ЛЗР та ГР встановлені нижня і верхня температурні межі вибуховості. Нижня температурна межа вибуховості вогненебезпечних рідин дорівнює температурі спалаху. Якщо ЛЗР зберігати у відкритій тарі, що сполучається з атмосферою, то при будь-якій (навіть мінусовій) температурі, коли вона вище температури спалаху даної рідини, можна очікувати утворення вибухонебезпечної концентрації пар у повітрі. Тому необхідно стежити у сховищах за тим, щоб тара з ЛЗР була щільно закрита.

За потенційною небезпекою викликати пожежу, підсилювати небезпечні фактори пожежі, отруювати навколишнє середовище (повітря, воду, ґрунт, флору та фауну), впливати на людину через шкіру, слизові оболонки органів дихання безпосередньо або на відстані речовини та матеріали поділяються на розряди: безпечні, малонебезпечні, небезпечні, особливо небезпечні. До безпечних належать негорючі речовини та матеріали в негорючій упаковці, які в умовах пожежі не виділяють небезпечних (горючих, отруйних, їдких) продуктів розкладу або окислення, не утворюють вибухових або пожежонебезпечних, отруйних, їдких, екзотермічних сумішей з іншими речовинами. Малонебезпечними є горючі речовини і матеріали, на які не поширюються особливі вимоги ГОСТ 19433-88, а також негорючі речовини та матеріали у горючій упаковці. Небезпечними вважаються горючі та негорючі речовини і матеріали, виявлення властивостей яких може призвести до вибуху, пожежі, загибелі, травмування, отруєння, опромінення, захворювання людей та тварин, пошкодження споруд, транспортних засобів, причому небезпечні властивості можуть виявитись у речовинах у чистому вигляді або при взаємодії їх із речовинами та матеріалами інших категорій (визначені у ГОСТ19433-88) у нормальних або аварійних умовах. До особливо небезпечних відносяться такі небезпечні речовини і матеріали, що не сумісні з речовинами і матеріалами однієї з ними категорії за ГОСТ 19433-88.

Вимоги до розподілу речовин та матеріалів при зберіганні містяться в Правилах пожежної безпеки в Україні. Окремо від інших речовин та матеріалів повинні зберігатись, наприклад: речовини в аерозольній упаковці; гази стиснені, зріджені та розчинені під тиском; отруйні гази; горючі гази; легкозаймисті рідини; легкозаймисті тверді речовини та деякі інші.
4.2.3 Урахування при організації торгівлі та зберіганні матеріальних цінностей наявності в обігу пожежовибухонебезпечних товарів
У житлових, громадських та адміністративно-побутових будівлях не допускається розміщувати магазини та склади товарів побутової хімії, ЛЗР та ГР, вогненебезпечних матеріалів (фарб, розчинників, лаків, пороху та ін.), балонів з газами. У підвальних та цокольних поверхах будь-яких будівель не допускається зберігання і використання ЛЗР та ГР, вибухових речовин, балонів з газами, целулоїду, горючої кіноплівки, карбіду кальцію та інших речовин і матеріалів з підвищеною вибуховопожежною небезпекою. Не дозволяється використовувати приміщення горищ та технічні поверхи для зберігання товарів, продукції, устаткування, меблів та інших предметів.

Не допускається розміщувати торгівельні підприємства для продажу ЛЗР, ГР (фарб, розчинників, інших пожежонебезпечних товарів побутової хімії) та горючих газів (балонів з газами), боєприпасів та піротехнічних виробів у будівлях іншого призначення.

У торгівельних центрах, універмагах, великих магазинах торгівля товарами з підвищеною пожежною небезпекою (сірниками, парфумерією, одеколонами, аерозольними упаковками тощо) повинна здійснюватись на верхніх поверхах. Ці товари необхідно зберігати окремо від інших у спеціально пристосованих приміщеннях. Не допускається зберігати в магазині одночасно більше 15 тисяч аерозольних упаковок і більше 2 тисяч фляшок (або більше 1м3) спирту та інших ЛЗР. Товари побутової хімії, лаки, фарби, розчинники, товари в аерозольній упаковці не дозволяється розміщувати ближче 0,5м від приладів опалення та у віконних вітринах. Не допускається торгівля пожежонебезпечними товарами побутової хімії, лаками, фарбами, розчинниками та іншими ЛЗР та ГР, розфасованими у скляну тару місткістю більше одного літра, а також пожежонебезпечними товарами без попереджувального напису “Вогненебезпечно”. Зберігати горючі товари або негорючі товари в горючій упаковці можна тільки в приміщеннях, що мають віконні отвори або спеціальні засоби димовидалення. Відділи, секції, прилавки для продажу пожежонебезпечних товарів повинні бути розташовані не ближче 4 метрів від виходів, сходових кліток та інших евакуаційних шляхів. Розфасовка пожежонебезпечних товарів (крохмалю, борошна, цукрового піску, крупи) повинна здійснюватись у спеціально пристосованих для цього приміщеннях. Забороняється користуватись побутовими електронагрівальними приладами у складських приміщеннях та приміщеннях для підготовки товарів до продажу.

Зберігання та продаж гасу, інших горючих рідин дозволяється лише в окремо розташованих будівлях, побудованих з негорючих матеріалів. У приміщеннях забезпечується іскробезпечність, не допускається зберігання горючих тари і пакувальних матеріалів (картону, паперу тощо). Тара з-під цих рідин повинна зберігатися на спеціальних майданчиках, ізольованих огорожею. Продаж гасу та інших горючих рідин з автоцистерн може здійснюватись на відстані не менше 15м від розташованих поблизу будівель.

Продаж боєприпасів та піротехнічних виробів дозволяється тільки на верхніх поверхах спеціалізованих магазинів, які мають центральне опалення. Зберігання цих товарів здійснюється у металевих шафах, які повинні знаходитись у пожежобезпечних приміщеннях. Безпосередньо у будівлях магазинів дозволяється зберігати лише по одному ящику димного та бездимного пороху (по 50кг) та до 15 тисяч споряджених набоїв.

Відповідні заходи пожежної безпеки передбачаються в матеріальних складах та базах загального призначення. Тут конторські та побутові приміщення мають бути ізольовані від складських приміщень. Робочі місця комірників (обліковців, відбракувальників, товарознавців) у складських приміщеннях необхідно огороджувати заскленими перегородками з негорючих матеріалів висотою 1,8м. Всі операції, пов'язані з розкриттям тари, розфасуванням продукції, приготуванням робочих сумішей вогненебезпечних рідин і дрібним ремонтом, здійснюються в ізольованих приміщеннях. Складські приміщення (відсіки), розташовані в підвальних або цокольних поверхах, повинні мати люки чи вікна розміром 0,9м х 1,2м із приямком для видалення диму у випадку пожежі. У складських приміщеннях від дверних отворів повинні бути проходи, що відповідають ширині дверей, але не менше 1м. При ширині складу більше 10м посередині його влаштовується поздовжній прохід, ширина якого приймається не менше 2м. Між штабелями передбачаються проходи шириною не менше 1м. Відстань від штабелів до стін приймається не менше 0,8м. Проходи та місця розташування штабелів позначають чіткими лініями на підлозі. Балони з горючими газами, ємкості з ЛЗР та ГР, аерозольні упаковки необхідно захищати від сонячного та будь-якого іншого теплового впливу. У складах загального призначення допускається зберігання не більше 5 тисяч аерозольних упаковок, в ізольованих протипожежних відсіках цих складів - не більше 15 тисяч упаковок. У багатоповерховому складі зберігання аерозольних упаковок допускається лише на верхньому поверсі у протипожежних відсіках, у кожному з яких може знаходитись не більше 150 тисяч цих упаковок. При цьому загальна місткість складу не може перевищувати 900 тисяч упаковок. На відкритих майданчиках або під навісом аерозольні упаковки повинні знаходитись в негорючих контейнерах, що замикаються. На зовнішньому боці дверей (воріт) складських приміщень, де зберігаються пожежовибухонебезпечні товари, речовини та матеріали (лаки, фарби, розчинники, сірники тощо), балони з газами і продукція в аерозольній упаковці, повинна бути вивішена інформаційна карта, яка характеризує їхню пожежонебезпеку та кількість, а також заходи, що вживаються при гасінні пожежі.

Балони з газами можуть зберігатися у спеціальних складах або на спеціальних майданчиках, захищених від опадів та дії сонячних променів. Склади для зберігання балонів з горючими газами повинні бути одноповерховими з легко скидаємим покриттям, без горищних приміщень. Покриття підлоги та рампи має бути таким, щоб при ударах не могли утворитися іскри. Для захисту балонів від прямої дії сонячних променів скла у вікнах складів слід зафарбовувати білою фарбою або затінювати сонцезахисними пристосуваннями. У цих складах необхідно мати постійно діючу примусову вентиляцію. Опалення в них має бути водяне, парове низького тиску або повітряне.

Специфічну небезпеку як речовина для зберігання в балонах являє собою ацетилен: при підвищенні тиску понад 0,1 МПа він вибухає. Для зберігання і перевезення ацетилену використовуються балони, заповнені пористою масою, просоченою ацетоном – розчинником його.

У приміщеннях для зберігання горючих газів необхідно мати газоаналізатори або здійснювати відбір та контроль проб повітря. Балони з горючими газами необхідно зберігати окремо від балонів з киснем, стисненим повітрям, хлором, фтором і іншими окислювачами. В одному відсіку складу можна розміщувати не більше 500 балонів з горючими або отруйними газами, 1 тис. балонів з іншими газами. У цілому на складі може зберігатися не більше 3 тис. балонів (у перерахунку на місткість кожного 40л). Балони з горючими газами, що мають башмаки, зберігають у вертикальному положенні в спеціальних гніздах або клітках, що виключає їхнє падіння. Балони без башмаків слід зберігати в горизонтальному положенні на дерев'яних рамах або стелажах. У цьому випадку висота штабеля не повинна перевищувати 1,5м. Між рядами балонів розміщують прокладки, що виключають їхнє розкочування та співдотик між собою. Вентилі балонів мають бути закриті запобіжними ковпаками і повернені в один бік. Обслуговуючий персонал повинний знати про пожежну небезпеку газів, що зберігаються, порядок евакуації балонів та гасіння пожеж, викликаних горінням цих газів.

4.2.4. Класифікація приміщень щодо вибухопожежної

і пожежної небезпеки
Виробництва і склади залежно від схильності до загоряння матеріалів та речовин, що застосовуються або зберігаються у них, поділяються за вибухопожежною і пожежною небезпекою на категорії: А, Б, В, Г, Д.

Категорії приміщень щодо вибухопожежної і пожежної небезпеки приймаються відповідно до ДНАПБ Б.03.002–2007. Дані з цього нормативного документа наведено в таблиці 10.

Таблиця 10

Категорії приміщень щодо вибухопожежної і пожежної небезпеки

Категорія приміщення

Характеристика речовин і матеріалів, що

знаходяться (обертаються) у приміщенні

1

2

А

вибухо-пожежо-небезпечна

Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28оС у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при запаленні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, який перевищує 5кПа. Речовини і матеріали, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або між собою, у такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5кПа.

Б

вибухо-пожежо-небезпечна

Горючі пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28оС, горючі рідини в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при запаленні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, який перевищує 5кПа.

В

пожежо-небезпечна

Горючі рідини, тверді горючі речовини і матеріали (у тому числі пил та волокна), речовини і матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або між собою тільки горіти, за умови, що приміщення, у яких вони є в наявності або обертаються, не відносяться до категорій А чи Б.

Г

Негорючі речовини і матеріали в гарячому, розпеченому або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистої теплоти, іскор і полум'я; горючі гази, рідини і тверді речовини, що спалюються або утилізуються як паливо.

Д

Негорючі речовини і матеріали в холодному стані. Допускається відносити до категорії Д приміщення, у яких знаходяться горючі рідини в системах змащення, охолодження і гідроприводу устаткування, у яких не більш 60 кг в одиниці устаткування при тиску не понад 0,2МПа, кабельні електропроводки до устаткування, окремі предмети меблів на місцях.


До категорії А належать: машинні, апаратні та конденсаторні відділення аміачних холодильних установок; склади товарів побутової хімії та легкозаймистих рідин (лаки, фарби на ацетоні, бензин побутовий, розчинники, ацетон у склотарі та ін.); приміщення для зберігання товарів у аерозольних упаковках; закриті склади зберігання спирту, коньяку, есенцій, ефірів та ін. ЛЗР; склади горючих газів, бензину і карбіду кальцію. Категорія Б включає, наприклад: відділення розмелу цукрового піску в пудру; відділення сушіння крохмалю, розфасовки та пакування крохмалю, розфасовки крупи, борошна та цукрового піску. До категорії В відносяться: склади меблів, тари (ящики, пакети, сітки), готового одягу, тканин, парфумерних товарів (духи, одеколони), галантереї, культтоварів, радіотоварів та телевізорів, взуття, килимів, пральних порошків в упаковках, тютюнових виробів, сірників, мила, кондитерських та бакалійних товарів, тарного зберігання борошна і цукру, соняшникової та інших рослинних олій, лікеро-горильчаних виробів та вина, паперу та готових пакетів; комори овочів, картоплі, сухих продуктів, тари; комори зберігання хутра; холодильні камери з температурою вище +10оС; деревообробні, столярні, бондарні і лісотарні цехи, а також приміщення для обслуговування, ремонту і налагодження ЕОМ. Виробництва категорії Г – це гарячі цехи підприємств харчування, пекарні відділення, приміщення обпалення птахів, варіння сиропів, вафельні відділення. До категорії Д належать, наприклад: приміщення хладонових холодильних установок, холодильні камери з температурою +10оС та нижче, відділення сульфітації та десульфітації продукції, охолоджувані камери напівфабрикатів, готової продукції, добового запасу сировини на фабриках-заготівельнях.

Залежно від категорії виробництва на підприємствах, в організаціях і установах розробляються відповідні міри пожежної безпеки.
4.2.5 Класифікація пожежо- і вибухонебезпечних зон
Технологічні процеси можуть створювати пожежо- або вибухонебезпеку. У зв'язку з цим розрізняють пожежо- і вибухонебезпечні зони відповідно ДНАОП 0.00-1.32-1. Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок.

Пожежонебезпечною зоною називається простір усередині та зовні приміщень, у межах якого постійно або періодично знаходяться (зберігаються або утворюються під час технологічного процесу) горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушеннях у такій кількості, що потрібні спеціальні заходи в конструкції електрообладнання при його монтажі та експлуатації. Пожежонебезпечні зони піділяються на класи: П-I, П-II, П-IIа, П-III (визначаються технологами разом з електриками проектної або експлуатуючої організації). Клас П-I – простір у приміщенні, в якому знаходиться горюча рідина, що має температуру спалаху більше +610С у відкритому тиглі (наприклад, на складах рослинних олій); клас П II – простір у приміщенні, в якому можуть виділятися і накопичуватися горючі пил або волокна (наприклад, на складах тарного зберігання борошна і цукру, у приміщеннях для їх просіювання); клас П-IIа – простір у приміщенні, в якому знаходяться тверді горючі речовини і матеріали (наприклад, у приміщеннях для обслуговування, ремонту і налагодження ЕОМ, на складах тканин, паперу, меблів, змішаних вантажів); клас П-III – простір поза приміщенням, у якому знаходиться горюча рідина з температурою спалаху більше +610С в відкритому тиглі або тверді горючі речовини (наприклад, відкриті склади мінеральних мастил або склади вугілля, торфу, деревини).

Відповідно до діючих правил, має бути забезпеченим захист будівель, споруд і зовнішніх установок з пожежонебезпечними зонами від прямих ударів блискавки і вторинних її проявів, а також захист у цих зонах від іскріння внаслідок можливого розряду статичної електрики. Залежно від класу пожежонебезпечної зони встановлений мінімальний ступінь захисту від агресивності навколишнього середовища оболонок електричних машин, апаратів, приладів, а також світильників. Щитки і вимикачі освітлювальних мереж рекомендується виносити за межі пожежонебезпечних зон будь-якого класу. Електричні машини з частинами, що нормально іскрять, повинні знаходитися на відстані не менше 1м від місця розміщення горючих матеріалів (речовин) або відгороджуватися від них екраном з негорючих матеріалів. При необхідності використання (за умовами виробництва) у пожежонебезпечних зонах будь-якого класу електронагрівальних приладів має бути забезпеченим захист від зіткнення робочих частин, що нагріваються, з горючими матеріалами (речовинами), при цьому самі прилади повинні встановлюватися на негорючій поверхні. Забороняється застосування нагрівальних приладів у пожежонебезпечних зонах будь-якого класу в складських приміщеннях. Для захисту ламп розжарювання світильники повинні мати суцільне скло; відбивач і розсіювач у них повинні бути виготовлені з негорючого матеріалу. Такі ж вимоги до відбивача і розсіювача пред'являються у світильниках з люмінесцентними лампами для пожежонебезпечних зон будь-якого класу складських приміщень. У переносних світильниках, що використовуються в пожежонебезпечних зонах будь-якого класу, скляний ковпачок має бути захищеним металевою сіткою. У пожежонебезпечних зонах будь-якого класу забороняється застосування неізольованих проводів, кабелів з горючою поліетиленовою ізоляцією.

Вибухонебезпечною зоною називається простір у приміщенні або навколо зовнішньої установки, в якому є присутнім вибухонебезпечне середовище або воно може створюватися внаслідок природних або виробничих факторів у кількості, що вимагає спеціальних мір у конструкції електрообладнання при його монтажі та експлуатації. Газо-, пароповітряні вибухонебезпечні середовища створюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні – вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22 (визначаються технологами разом з електриками проектної або експлуатуючої організації). Клас 0 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого періоду (у межах корпусів технологічного устаткування); клас 1 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище може створюватися при нормальній роботі (установка працює відповідно до розрахункових параметрів); клас 2 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище при нормальних умовах експлуатації відсутнє, а якщо виникає, то рідко і продовжується недовго; клас 20 - простір, у якому при нормальній експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто в кількості, достатній для створення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і (або) простір, де можуть створюватися пилові шари не передбаченої або надмірної товщини (звичайно це має місце усередині устаткування); клас 21 - простір, у якому при нормальній експлуатації можлива поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації (простір поблизу місця порошкового заповнення або осідання, можливої появи пилових шарів); клас 22 - простір, у якому вибухонебезпечний пил у зваженому стані може з'являтися не часто і перебувати не довго або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть перебувати та утворювати вибухонебезпечні суміші у випадку аварії (простір поблизу устаткування, що утримує пил, здатний звільнятися шляхом витоку і формувати пилові утворення).

Як приклад можна вказати: машинні та апаратні відділення аміачних холодильних установок відносяться до класу 2, простір під кожухом норії для транспортування сухого цукру або висушеного гніта – до класу 20.

Будівлі, споруди та зовнішні установки, які мають вибухонебезпечні зони, повинні бути забезпечені блискавкозахистом, а також захистом від статичної електрики. Електроустаткування, особливо з частинами, що утворюють іскри при нормальній роботі, а також апарати захисту і керування для освітлювальних мереж рекомендується встановлювати за межами вибухонебезпечних зон. У вибухонебезпечних зонах використовується вибухозахищене електротехнічне устаткування, в якому передбачені конструктивні заходи щодо зниження або усунення можливості запалювання навколишнього вибухонебезпечного середовища при його експлуатації. Вибухозахищене електроустаткування для роботи у вибухонебезпечній суміші повітря з горючими газами або парами ЛЗР (має відповідне нанесене на поверхню маркування) повинне застосовуватися тільки для тих категорій і груп вибухонебезпечних сумішей, для яких виконаний його вибухозахист. У вибухонебезпечних зонах класів 20, 21, 22 необхідно застосовувати електроустаткування, що має вибухозахист, який забезпечує безпеку при роботі у вибухонебезпечній суміші повітря з горючими пилом або волокнами. Встановлено необхідний ступінь захисту від агресивності навколишнього середовища оболонок вибухозахищених електричних машин, апаратів, приладів, а також світильників. У вибухонебезпечних зонах можуть застосовуватися електричні світильники тільки з відповідними рівнем вибухозахисту і ступенем захисту. Кожна електрична машина, встановлена у вибухонебезпечній зоні, має бути захищена від нагрівання, що перевищує допустимий рівень температури, і перевантажень. У вибухонебезпечних зонах класів 0, 20 необхідно, а у вибухонебезпечних зонах класів 1, 2, 21, 22 рекомендується використовувати захисне відключення електроустановок. Забороняється застосування неізольованих проводів, а також проводів і кабелів з поліетиленовою ізоляцією (оболонкою) у вибухонебезпечних зонах будь-якого класу.

Щоб уникнути пожеж або вибухів у пожежо- і вибухонебезпечних зонах необхідно використовувати електроустаткування у відповідному виконанні.
4.2.6 Класифікація будівель з вогнестійкості, урахування її

при забезпеченні пожежної безпеки
Залежно від межи вогнестійкості будівельних конструкцій і межи поширення вогню по них визначається ступінь вогнестійкості будівель (частин їх) виробничого і складського призначення.

Велику межу вогнестійкості мають конструкції з глиняної цегли (витримують нагрівання до температури 700…9000С), особливу пожежну небезпеку являють дерев’яні конструкції, полістирольний пінопласт (теплоізоляція), полімерні матеріали (оздоблювальні вироби).

Розрізняють вісім ступенів вогнестійкості будівель або їх частин: I, II, III, IIIa, ІІІб, IV, IVa, V. Найбільш високі межі вогнестійкості основних будівельних конструкцій є у будівлях I ступеня вогнестійкості; у будівлях кожного наступного ступеню вогнестійкості вони нижчі. Спалимі частини будівель не мають межі вогнестійкості.

Приміщення (відділення) категорій А і Б дозволяється розташовувати тільки в будівлях I та II ступенів вогнестійкості. Будівлі та ті їх частини, у яких розміщаються ЕОМ, повинні мати I або II ступінь вогнестійкості. Будівлі складів цукру при зберіганні його в тарі повинні бути не нижче III, а при безтарному зберіганні - не нижче II ступеню вогнестійкості. Спиртосховища слід розміщувати в заглиблених будівлях II ступеню вогнестійкості. Одноповерхові складські будівлі зі стелажами висотою від 5,5 до 25м необхідно проектувати II ступеню вогнестійкості з витяжними шахтами або ліхтарями на покритті для димовидалення.

Особливо небезпечні та небезпечні речовини і матеріали необхідно зберігати в складах I або II ступеню вогнестійкості. Склади особливо небезпечних речовин та матеріалів рекомендується розміщувати в окремих будівлях. Малонебезпечні речовини та матеріали можна зберігати в приміщеннях усіх ступенів вогнестійкості (окрім V), безпечні - у приміщеннях або на майданчиках будь-якого типу.

Кіоски та ларки, що встановлюються у будівлях та спорудах, мають бути виготовленими з негорючих матеріалів.

Ринки допускається розміщувати в будівлях І, ІІ, ІІІ, та ІІІа ступенів вогнестійкості. На територіях ринків спеціалізовані магазини з продажу твердих легкозаймистих матеріалів, ЛЗР та ГР (крім харчових продуктів), питоме навантаження яких становить не більше 50кг/м3, допускається розміщувати в будівлях не нижче ІІ ступеня вогнестійкості.

4.2.7 Запобігання розповсюдженню пожежі
Загальні вимоги системи протипожежного та противибухового захисту щодо будівель і споруд регламентуються ГОСТ 12.1.004-91. ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования, ДБН В.1.1-7-2002.

З метою запобігання розповсюдженню вогню з однієї будівлі на іншу між ними влаштовують протипожежні розриви.

В таблиці 11 наведені регламентовані ДБН 360-92** протипожежні відстані між допоміжними будівлями промислових підприємств (вказані в чисельнику), між адміністративно-побутовими і виробничими будівлями (вказані в знаменнику).

Таблиця 11

Протипожежні відстані між будівлями


Ступінь

вогнестійкості будівлі

Відстань (м) при ступіні вогнестійкості будівель

І, ІІ

ІІІ

ІІІа, ІІІб, IV, IVa, V

I, II

6/9

8/9

10/12

ІІІ

8/9

8/12

10/15

ІІІа, ІІІб, IV, IVa, V

10/12

10/15

15/18


Протипожежні розриви слід збільшувати в порівнянні з наведеними в таблиці даними: на 50 % для виробничих будівель з категоріями виробництв А і Б; на 25% для будівель І та ІІ ступенів вогнестійкості з категорією виробництва В. Відстань між стінами будівель без віконних отворів допускається зменшувати на 20%, за виключенням будівель ІІІа, ІІІб, IV, IVa, V ступенів вогнестійкості. Відстань між будівлями І та ІІ ступеней вогнестійкості допускається передбачати менше 6м, якщо стіна більш високого з них є протипожежною.

Кіоски, ларки, тимчасові споруди повинні розміщуватися на відстані не менше 10м від інших будівель та споруд. Будівельні норми і правила можуть передбачати більший протипожежний розрив або допускати розміщення їх біля зовнішніх протипожежних стін без отворів.

Кіоски, інвентарні будівлі мобільного типу тощо допускається розміщувати групами, але не більше 10 у групі та площею не більше 800м2. Відстань між групами цих будівель, а також від них до інших будівель та споруд слід приймати не менше 15м.

На ринках кількість кіосків, повільонів і контейнерів у одній групі не може перевищувати 20 і 10 при двох – та однорядному розміщенні їх, відповідно. Між групами кіосків і павільонів мають бути влаштовані проходи (проїзди) шириною не менше 4м. Загальна площа торгівельної групі, що складається з наметів, не може перевищувати 250м2. Розриви між такими торгівельними групами приймаються не менше 4м. Відкриті торгівельні місця можливо об’єднувати у групи кількістю 60 місць. При цьому відстань між зазначеними групами, між ними та групами торгівельних рядів із наметів приймається не менше, відповідно, 2 та 4м. Протипожежній розрив між місцем для збору горючих відходів і найближчим торгівельним місцем має бути не менше 15м.

Протипожежні розриви між різними об'єктами не дозволяється використовувати для складування матеріалів, устаткування та пакувальної тари, а також стоянки транспортних засобів і встановлення індивідуальних гаражів. У межах протипожежних розривів, а також на відстані менше 15м від будівель та споруд не допускається розведення вогнищ, спалювання відходів та тари. Не дозволяється складування горючої тари біля вікон торгівельних підприємств, житлових, адміністративних та інших будівель. Допускається тимчасове розміщення її на відстані не менше 15м від зовнішніх стін з отворами.

Для обмеження поширення вогню використовують протипожежні перешкоди: протипожежні стіни, перегородки та перекриття, протипожежні зони тощо.

Типи протипожежних перешкод та їх мінімальні межі вогнестійкості наведено в ДБН В.1.1-7-2002.

Протипожежні стіни застосовують для розділу: великих виробничих будівель на секції; розміщених в одному корпусі приміщень, що віднесені до різних категорій за вибухопожежною та пожежною небезпекою; складських та виробничих приміщень; складських приміщень на відсіки для зберігання різних за пожежною небезпекою матеріалів; виробничих та адміністративно-побутових приміщень, а також при малих протипожежних розривах між будівлями. Магазини, що розміщуються на перших поверхах будівель іншого призначення, повинні відділятись від інших приміщень протипожежними стінами (перегородками) та відповідними перекриттями.

Протипожежні перекриття встановлюються над підвальними приміщеннями магазинів. Протипожежними перегородками розділяють відділи з торгівлі ЛЗР та ГР, товарами побутової хімії та в аерозольній упаковці, целулоїдними виробами, іншими товарами з підвищеною пожежною небезпекою та інші приміщення магазинів непродовольчих товарів. Комори горючих товарів або товарів у горючій упаковці необхідно відділяти від торгівельних залів протипожежними перегородками 1-го типу. Комори, у яких зберігаються горючі товари, повинні розділятися протипожежними перегородками 1-го типу на відсіки площею не більше 700м2. При наявності автоматичних засобів пожежогасіння площа відсіків може бути збільшена вдвічі. Складські будівлі для зберігання інших горючих матеріалів повинні розділятись протипожежними стінами на відсіки площею не більше 1500м2.

Протипожежна зона являє собою вогнетривку смугу покриття та стін шириною не менше 12 або 6м (відповідно 1 і 2 типів), що перетинає будівлю по всій його ширині (довжині) та висоті. Ефективність протипожежних зон збільшують застосуванням водяних завіс, що перешкоджають поширенню вогню.
4.2.8 Загальні вимоги пожежної безпеки до інженерного обладнання
Для захисту електричних мереж від струмів короткого замикання та значних перевантажень застосовують плавкі запобіжники та автомати. На підприємствах, базах та складах використовують трубчасті запобіжники серій НПН і ПН, у низьковольтних установках малої потужності – запобіжники пробкові з різьбою. Застосування некаліброваних плавких вставок для захисту електромереж забороняється. Найбільш досконалими апаратами захисту від струмів короткого замикання та перевантажень в електричних мережах є автоматичні вимикачі серій АЕ, ВА, АП та ін. Номінальний струм запобіжників та автоматів повинен відповідати навантаженню та перетину електропроводів. За умовами пожежної безпеки апарати захисту виносять за межі вибухо- та пожежонебезпечних зон і встановлюють на панелях силових зборок, шаф, щитів таким чином, щоб уникнути утворення іскор та електричних дуг, короткого замикання та замикання на «землю», спалахування оточуючих предметів.

Ізоляція повинна надійно захищати як відкриті, так і приховані електропроводи від впливу навколишнього середовища. Відстань між електропроводами (кабелями) та трубопроводами встановлюється при паралельній прокладці їх не менше 0,1м, у місцях перетинання - не менше 0,05м. При наявності всередині приміщень трубопроводів з пожежонебезпечними рідинами ці відстані повинні бути не менше, відповідно, 0,25 та 0,1м. У всіх приміщеннях електропроводи та кабелі повинні проходити через поверхові перекриття та стіни у трубах. Простір між трубою та кабелем (проводом) щільно забивають азбестовою крихтою або іншим негорючим матеріалом заради уникнення проникнення вогню та продуктів горіння в суміжні приміщення.

Одним з основних протипожежних заходів при влаштуванні електричного освітлення на підприємствах є правильний вибір освітлювального устаткування залежно від параметрів навколишнього середовища. У магазинах із продажу малолітражних балонів зі зрідженим газом, гасу та інших горючих рідин, на складах та у коморах ЛЗР, ГР, нітрофарб і матеріалів на основі полімерів, які виділяють вогненебезпечні та вибухонебезпечні пари, світильники повинні бути у вибухозахищеному виконанні. При відсутності електричного освітлення дозволяється користуватися тільки вибухобезпечними ручними акумуляторними ліхтарями.

У торгівельних і складських приміщеннях з наявністю горючих матеріалів, товарів у горючій упаковці, а також у підсобних приміщеннях та над прилавками промтоварних та книжкових магазинів електричні світильники повинні мати виконання, що виключає можливість випадіння ламп або їх розпечених осколків на горючі матеріали. Відстань від світильників з лампами розжарювання до горючих матеріалів та будівельних конструкцій (за винятком груп горючості Г1, Г2) приймається залежно від їхньої номінальної потужності: 0,5, 0,8 та 1,0м при потужності, відповідно, 100, 300 та 500 Вт. Інші види світильників повинні розміщатися на відстані не менше 0,2 і 0,1м від будівельних конструкцій, виконаних з горючих матеріалів груп горючості, відповідно, Г3, Г4 і Г1, Г2, та не менше 0,5м – від товарів та тари, що знаходяться у магазинах та складських приміщеннях. Для зовнішнього освітлення необхідно використовувати світильники в бризкозахищеному виконанні (наприклад, типу СПО-30). Переносні світильники повинні мати скляні ковпачки, захищені сіткою. У світильниках аварійного та евакуаційного освітлення застосовують, як правило, лампи розжарювання. Для освітлення кіосків та ларків не можна використовувати свічки та інши джерела відкритого вогню. Не допускається знаходження горючих матеріалів під електрощитами і на відстані 1м та менше від електрообладнання.

Для опалення невеликих приміщень (кіосків, ларків) можна використовувати мастильні радіатори та нагрівальні електропанелі із закритими нагрівальними елементами. Відстань від цих приладів до горючих матеріалів і будівельних конструкцій приймається не менше 0,25м. Не допускається використання електронагрівальних приладів у приміщеннях категорій А та Б. При водяному та паровому опаленні перевага віддається нагрівальним приладам з гладкими поверхнями, оскільки на них осідає мало пилу і його легко видаляти. У приміщеннях категорій А, Б, В та зі значним пилоутворенням установлення таких опалювальних приладів є обов'язковим. У місцях перетинання спалимих конструкцій труби опалення з температурою теплоносія вище 100С слід укладати у гільзи з негорючих матеріалів. Можна влаштовувати також переділки товщиною 0,1 або 0,05м, відповідно, при паровому або водяному опаленні. Теплопроводи та нагрівальні прилади при температурі теплоносія вище 1000С повинні відстояти від спалимих конструкцій будівель на відстань не менше 0,1м. Сумісна прокладка або перетинання в одному каналі трубопроводів опалення з гарячою водою або паром та трубопроводів з горючими і вибухонебезпечними газами та ЛЗР не допускається. У приміщеннях складів категорій А, Б, В, у коморах та місцях, відведених для складування горючих матеріалів, у приміщеннях для наповнення і зберігання балонів зі стисненими та зрідженими газами опалювальні прилади повинні мати на відстані не менше 0,1м огороджуючі екрани з негорючих матеріалів. Повітряне калориферне центральне опалення безпечне в експлуатації, оскільки підігрівання повітря здійснюється у спеціальних пристроях - калориферах, які розміщуються в ізольованих приміщеннях. Відстань між калорифером та будівельними конструкціями з горючих матеріалів повинна бути не менше 1,5м при електричному або вогневому підігріванні повітря та не менше 0,1м при використанні у якості теплоносія води або пари.

Пожежна небезпека вентиляційних установок, що вилучають з приміщень пари, гази та пил, обумовлена можливістю утворення у повітроводах пожежо- та вибухонебезпечних сумішей. Джерелами запалювання горючих речовин або вибухонебезпечних сумішей можуть бути: загоряння ізоляції або іскріння в електродвигуні вентилятора, розряди статичної електрики та ін. Пожежна безпека вентиляційних установок може бути забезпечена виключенням утворення пожежо- та вибухонебезпечних сумішей, виникнення джерел запалювання та попередженням можливості розповсюдження пожежі повітроводами. Повітря, яке містить вибухонебезпечні відходи та пил, слід піддавати очищенню до надходження у вентилятор за допомогою фільтрів та пиловідділювачів. У приміщеннях категорій А, Б, в яких можливе виділення у великих кількостях вибухонебезпечних парів та газів або горючого пилу, повинна передбачатись аварійна витяжна вентиляція з восьмикратним обміном повітря. Для виключення утворення та накопичення статистичної електрики необхідно заземлювати металеві повітроводи, устаткування припливних та витяжних установок, а також підтримувати відносну вологість повітря в межах 75%. Захист від розповсюдження полум'я у вентиляційних установках досягається за допомогою вогнеперешкод, швидкодіючих заслінок, шиберів, відсікачів, водних завіс. Повітроводи, якими переміщаються вибухопожежонебезпечні гази, пари та пил, не повинні знаходитися в каналах під підлогою та в підвальних приміщеннях. Не допускається використовувати припливно-витяжні повітроводи та канали для відведення газів від приладів опалення, газових колонок та кип'ятильників, а також відведення газів, пилу, пари та інших речовин, які при змішуванні можуть викликати спалахи, горіння або вибух. Горючі матеріали або негорючі матеріали в горючій упаковці повинні знаходитись на відстані не менше 0,5м від повітроводів та іншого вентиляційного устаткування. Не можна випалювати жирові відкладання та інші горючі речовини, що накопичились у витяжних зонтах та повітроводах. На кожну вентиляційну установку має бути заведений журнал ремонту та експлуатації. Перевірку вентиляційних систем слід здійснювати не рідше двох разів на рік, а також після кожного капітального ремонту. При використанні побутових кондиціонерів, в радіусі 1,5м від кожного з них не повинно бути горючих конструкцій та матеріалів. У разі масового встановлення кондиціонерів у багатоповерхових будівлях кожен апарат повинен бути захищений зверху козирком, виступаючим за його габарити не менше ніж на 0,15м. У приміщеннях з виробництвами категорій А та Б не дозволяється застосування побутових кондиціонерів.

При експлуатації газового устаткування передбачаються заходи, що виключають небезпеку пожеж. Газові плити необхідно встановлювати біля стін з негорючих матеріалів на відстані від них не менше 0,06м або стін, захищених негорючими теплоізоляційними матеріалами (штукатуркою, покрівельною сталлю на негорючому теплоізоляційному матеріалі завтовшки не менше 3мм), на відстані від них не менше 0,07м. Ізоляція повинна виступати за габарити плити не менше ніж на 0,1м з кожного боку та на 0,8м зверху. Відстань між плитою і неізольованою стіною (перегородкою) з горючих матеріалів повинна бути не менше 1м. Проточні водонагрівачі встановлюються на обштукатурених або ізольованих негорючими матеріалами стінах (перегородках) на відстані від них не менше 0,03м. При цьому ізоляція повинна виступати за габарити корпусу водонагрівника не менше ніж на 0,1м. Газові опалювальні котли, опалювальні апарати, ємкісні газові котли, водонагрівачі, газобалонні установки слід встановлювати відповідно вимогам ДБН В.2.5.20-2001 і Правилам безпеки систем газопостачання України. Меблі та інші вироби (предмети) з горючих матеріалів розміщують не ближче 0,2м від газових апаратів.

Трубопроводи теплових мереж у місцях перетинання перекриттів, внутрішніх стін і перегородок необхідно укладати в гільзи з негорючих матеріалів. У місцях перетинання металевих обгороджуючих конструкцій з горючими полімерними покриттями такі трубопроводи повинні мати в радіусі 0,1м теплову ізоляцію з негорючих матеріалів. У приміщеннях, де є небезпека запалення газів, парів, аерозолів або пилу, температура теплоізольованої поверхні трубопроводів повинна бути не менше ніж на 20% нижче температури самозапалювання зазначених речовин.

Промислова каналізація повинна мати гідравлічні затвори (шар води не менше 0,25м) для відвернення розповсюдження вогню під час пожежі. Не допускається, навіть в аварійних ситуаціях, скидати (зливати) у каналізаційну мережу стоки, які містять ЛЗР та ГР, а також речовини (наприклад, негашене вапно або карбід кальцію), взаємодіючі з водою з виділенням теплоти або вибухонебезпечних газів.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


3.9 Техніка безпеки при експлуатації
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации