Осокін В.В., Селезньова Ю.А. Охорона праці у торгівлі - файл n1.doc

приобрести
Осокін В.В., Селезньова Ю.А. Охорона праці у торгівлі
скачать (1739.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1740kb.12.09.2012 19:06скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

3.4 Забезпечення електробезпеки



3.4.1 Технічні та організаційні основи електробезпеки
Захист людей від ураження електричним струмом при дотику до металевих неструмоведучих частин обладнання, які у нормальних умовах його експлуатації не знаходяться під напругою, але можуть виявитися під нею у результаті ушкодження ізоляції, повинні забезпечити захисне заземлення або занулення. Захисне заземлення слід виконувати навмисним електричним з'єднанням металевих конструкційних частин електроустановок з «землею» або її еквівалентом, занулення – електричним з'єднанням їх з заземленою точкою джерела живлення електроенергією за допомогою нульового захисного проводу.

Захисному заземленню або зануленню підлягають металеві частини електроустановок, доступні для дотику людини, які не мають інших видів захисту, що забезпечують електробезпеку. До частин, що підлягають заземленню або зануленню, відносяться: корпуси електричних машин, трансформаторів, світильників та ін.; приводи електричних апаратів; вторинні обмотки вимірювальних трансформаторів; каркаси розподільних щитів, а також щитів управління, щитків, шаф тощо; металеві конструкції розподільних пристроїв, оболонки і броня контрольних і силових кабелів, рукави і труби електропроводки та ін; металеві корпуси пересувних і переносних електроприймачів; електроустаткування, розміщене на машинах і механізмах, що рухаються.

Відповідно до ГОСТ 12.1.030-81, захисне заземлення або занулення електроустановок слід виконувати: при номінальній напрузі 380В і вище перемінного струму та 440В і вище постійного струму – у всіх випадках; при номінальній напрузі від 42В до 380В перемінного струму та від 110В до 440В постійного струму при роботах в умовах з підвищеною небезпекою та особливо небезпечних за ГОСТ 12.1.013-78. У вибухонебезпечних зонах (у складах безтарного збереження борошна, цукру, у відділеннях розмелу цукру, у приміщеннях мішкоочисних машин, у машинних, апаратних, конденсаторних відділеннях аміачних холодильних установок та ін.) електроустановки підлягають заземленню або зануленню незалежно від напруги перемінного і постійного струму.

В якості заземлюючих і нульових захисних провідників слід використовувати спеціально призначені для цієї мети провідники, а також металеві будівельні, виробничі та електромонтажні конструкції. У приміщеннях сухих, без агресивного середовища, заземлюючі і нульові захисні провідники допускається прокладати безпосередньо по стінах. В вологих, сирих і особливо сирих приміщеннях та в приміщеннях з агресивним середовищем заземлюючі і нульові захисні провідники слід прокладати на відстані від стін не менше 10мм. Кожна частина електроустановки, що підлягає заземленню або зануленню, повинна бути приєднана до мережі заземлення або занулення за допомогою окремого відгалуження.

Сукупність заземлюючих провідників і заземлювача (металевого провідника або групи провідників, що знаходяться в безпосередньому зіткненні з ґрунтом) називається заземлюючим пристроєм. Залежно від розташування заземлювачів відносно заземленого обладнання, заземлюючі пристрої бувають виносні (зосереджені) і контурні (розподільні). Заземлювачі контурного заземлення розташовують за периметром та всередині майданчика, на якому встановлене заземлююче обладнання (рис. 1а), заземлювачі виносного заземлення розташовують зосереджено на деякій відстані від заземленого обладнання (рис. 1б).




а б
Рис. 1 - Схеми контурного (а) і виносного (б) заземлюючих пристроїв: 1 – заземлювачі, 2 – заземлюване обладнання, 3 – магістраль заземлення
На рис.2 показані магістралі заземлення з використанням смугової (а) та круглої (б) сталі в приміщеннях вологих, сирих, особливо сирих і з агресивним середовищем.





мм

мм


а б


Рис. 2 - Схеми прокладки заземлюючих магістралей вздовж стін приміщень при використанні смугової (а) та круглої (б) сталі
Заземлювачі бувають природні – прокладені в землі трубопроводи (за винятком трубопроводів горючих рідин, горючих або вибухових газів і сумішей), металеві і залізобетонні конструкції будівель та споруд, що знаходяться в зіткненні з землею, свинцеві оболонки кабелів та ін., а також штучні – сталеві електроди, що мають надійний контакт із землею.

Заземлювачі, за невеликими виключеннями, наприклад, металеві оболонки кабелів, повинні бути приєднані до магістралей заземлювань не менше чим двома провідниками.

Опір заземлюючого пристрою, що використовується для заземлення електроустановок напругою до 1000В, повинен бути не більше 4 Ом. При потужності генераторів і трансформаторів 100 кВА і менше заземлюючі пристрої можуть мати опір не більше 10 Ом.

У мережах із зануленням обладнання при лінійній напрузі 380В опір заземлюючого пристрою, до якого приєднані нейтралі генераторів, трансформаторів, у будь-який час року повинен бути не більше 4 Ом.

Вимір опору заземлюючих пристроїв з оформленням протоколу здійснюється не рідше одного разу на рік. На кожен заземлюючий пристрій, який знаходиться в експлуатації, повинний бути паспорт, що містить схему заземлення, основні технічні дані (включаючи результати перевірки, відомості про характер ремонтів і змін).

Для захисту від ураження електричним струмом при ушкодженні ізоляції використовуються також: захисне відключення, розділяючий трансформатор, мала напруга (не більш 42В між фазами і відносно землі), ізоляція (додаткова, посилена або подвійна), вирівнювання потенціалів.

Існує правило: на 1 В робочої напруги приймається опір ізоляції провідників не менше 1 кОм. Відповідно до діючих правил, опір ізоляції струмоведучих частин приймається з визначеним запасом. Опір ізоляції в електроустановках напругою до 1000В повинен бути не менше 0,5 МОм. Відповідно до ГОСТ 12.2.092-94, в електромеханічному та електронагрівальному обладнанні для підприємств харчування опір основної ізоляції між струмоведучими частинами і корпусом приймається не менше 2 МОм, опір посиленої ізоляції – не менше 7 МОм.

Захист електричних машин і апаратів від перевантажень і коротких замикань здійснюється за допомогою плавких запобіжників або реле.

ЕОМ, периферійні пристрої та устаткування для її обслуговування, ремонту і налагодження, інше устаткування (апарати керування, контрольно-вимірювальні прилади, світильники тощо) повинні мати захист від струмів короткого замикання та інших аварійних режимів. При монтажі ліній електромережі забезпечується неможливість виникнення в процесі їх експлуатації електричного джерела загоряння внаслідок короткого замикання та перевантаження проводів, обмежується застосування проводів з легкозаймистою ізоляцією. Усі провідники повинні відповідати номінальним параметрам мережі і навантаження, умовам навколишнього середовища, умовам розподілу провідників, температурному режиму і типам апаратури захисту.

Лінія живлення ЕОМ, периферійних пристроїв і устаткування для її обслуговування, ремонту і налагодження виконується як окрема групова трьохпровідна мережа шляхом прокладки фазового, нульового робочого і нульового захисного провідників. Нульовий захисний провідник використовується для занулення електроприймачів. Використання

нульового робочого провідника як нульового захисного провідника забороняється. Нульовий захисний провід прокладається від стійки групового розподільного щита, розподільного пункту до розеток живлення. Не допускається підключення на щиті до одного контактного затиску нульового робочого і нульового захисного провідників. Площа перетину нульового робочого і нульового захисного провідників у груповий трьохпровідної мережі повинна бути не менше площі перетину фазового провідника.

У приміщенні, де одночасно експлуатується або обслуговується більше п'яти персональних ЕОМ, на помітному і доступному місці встановлюється аварійний резервний вимикач, що може цілком виключити електричне живлення приміщення, крім освітлення.

ЕОМ, периферійні пристрої та обладнання для її обслуговування, ремонту і налагодження повинні підключатися до електромережі тільки за допомогою справних штепсельних з'єднань і електророзеток заводського виготовлення. Штепсельні з'єднання та електророзетки повинні мати, крім контактів фазового і нульового робочого провідників, спеціальні контакти для підключення нульового захисного провідника. Конструкція їх повинна бути такою, щоб приєднання нульового захисного провідника відбувалося раніш, ніж приєднання фазового і нульового робочого провідників. Порядок роз'єднання при відключенні повинен бути зворотнім. Недопустиме підключення ЕОМ, периферійних пристроїв та обладнання для її обслуговування, ремонту і налагодження до звичайної двохпровідної електромережі, у тому числі - з використанням перехідних пристроїв.

Електромережі штепсельних з'єднань і електророзеток для живлення персональних ЕОМ, периферійних пристроїв і обладнання для її обслуговування, ремонту і налагодження слід виконувати за магістральною схемою, по 3–6 з'єднань або електророзеток в одному колі. Індивідуальні та групові штепсельні з'єднання і електророзетки необхідно монтувати на негорючих пластинах.

Штепсельні з'єднання та електророзетки для напруг 12 і 36 В за своєю конструкцією повинні відрізнятися від штепсельних з'єднань для напруг 127 і 220В. Штепсельні з'єднання та електророзетки, розраховані на напруги 12 і 36В, повинні бути пофарбовані в колір, що візуально значно відрізняється від кольору штепсельних з'єднань, розрахованих на напруги 127 і 220 В.

Електромережа штепсельних розеток для живлення персональних ЕОМ, периферійних пристроїв та обладнання для обслуговування, ремонту і налагодження при розташуванні їх вздовж стін приміщення прокладають біля них по підлозі, як правило, у металевих трубах і гнучких металевих рукавах з відводами відповідно до затвердженого плану розміщення обладнання і його технічних характеристик.

При розташуванні в приміщенні за його периметром до 5 персональних ЕОМ, використанні трьохпровідникового захищеного проводу або кабелю в оболонці з негорючого матеріалу дозволяється прокладка їх без металевих труб і гнучких металевих рукавів.

Електромережа штепсельних розеток для живлення персональних ЕОМ, периферійних пристроїв та обладнання для обслуговування, ремонту і налагодження при розташуванні їх у центрі приміщення прокладається у каналах або під знімною підлогою в металевих трубах або гнучких металевих рукавах, які повинні бути заземлені. При цьому не дозволяється застосовувати провід і кабель в ізоляції з вулканізованої гуми та інших матеріалів, що містять сірку.

Для підключення переносної електроапаратури застосовують гнучкі проводи в надійній ізоляції. Тимчасова електропроводка від переносних приладів до джерел живлення виконується найкоротшим шляхом без заплутування проводів у конструкціях машин, приладів і меблів. Доточувати проводи можна тільки шляхом пайки з наступним ізолюванням місць з'єднання.

У приміщеннях без підвищеної небезпеки монтаж електричних пристроїв може вироблятися з застосуванням проводів зі звичайною ізоляцією і з установкою будь-яких вимикачів, штепсельних розеток і світильників. Для особливо небезпечних приміщень передбачаються роздільна прокладка проводів з якісною ізоляцією, застосування спеціальної конструкції вимикачів, електродвигунів, пускової та освітлювальної арматури.

Захист від статичної електрики полягає у зніманні з ізольованих від землі металевих частин обладнання електричної напруги, яка виникає внаслідок статичної електризації при технологічних процесах, що супроводжуються тертям (змотування тканин, паперу, плівки), роздрібненням твердих тіл, пересипанням сипких матеріалів, переливанням рідин – діелектриків (бензину, гасу). Дія статичної електрики на людину може відчуватись у вигляді слабкого, помірного або навіть сильного уколу, який сам по собі не є небезпечним, але може бути непрямою причиною нещасного випадку внаслідок рефлекторного руху людини у небезпечній зоні. Розряди статичної електрики на землю або між частинами устаткування можуть бути причиною спалахів і вибухів газо-, паро- та пилоповітряних сумішей. Захист від статичної електрики забезпечується виконанням вимог ГОСТ 12.1.018-93, ГОСТ 12.4.124-83. Одним з найбільш ефективних і простих методів захисту від статичної електрики є заземлення не менше ніж у двох місцях одного приміщення наявних трубопроводів та апаратів.

Захист від атмосферної електрики (блискавкозахист) – комплекс захисних пристроїв, призначених для забезпечення безпеки людей, збереження будівель та споруд, устаткування та матеріалів від можливих вибухів, загорянь і руйнувань, що виникають під впливом блискавки. Для приймання електричного розряду блискавки і відводу струмів у землю служать стержневі, тросові і сіткові блискавковідводи. Захист від блискавки повинні мати, наприклад, будівлі аміачних холодильних установок та їх зовнішні конденсаторно-ресиверні пристрої.

Електрозахисні засоби (переносні і перевізні) служать для захисту людей, працюючих з електроустановками, від ураження електричним струмом, діяння електричної дуги та електромагнітного поля. Електрозахисні засоби бувають: ізолюючі та огороджуючі. Ізолюючі електрозахисні засоби підрозділяються на основні та додаткові. Основні ізолюючі електрозахисні засоби здатні тривалий час витримувати робочу напругу електроустановки, тому ними дозволяться торкатись частин, що проводять струм. До таких засобів належать: діелектричні гумові рукавиці, інструменти з ізольованими рукоятками і струмошукачі – в електроустановках напругою до 1000В; ізолюючі штанги і струмовимірювальні щипці, покажчики високої напруги – в електроустановках напругою вище 1000В. Додаткові ізолюючі електрозахисні засоби мають недостатню електричну міцність і призначені для посилення захисної дії основних ізолюючих засобів. До таких засобів належать: діелекричні калоші, боти, килими та ізолюючі підставки. Огороджуючі електрозахисні засоби призначені: для тимчасової огорожі частин, що проводять струм, (тимчасові переносні огорожі – щити, клітки, ізолюючі накладки і ковпаки); для тимчасового заземлення відключених частин, що проводять струм, з метою усунення небезпеки ураження працюючих струмом при випадковій появі напруги (тимчасове захисне заземлення).

Застосування і випробування електрозахисних засобів регламентуються відповідними правилами. Електрозахисні засоби перевіряють перед кожним застосуванням та, окрім того, періодично піддають випробуванню змінним струмом частотою 50 Гц: гумові діелектричні рукавиці 1 раз на 6 місяців, гумові діелектричні калоші 1 раз на 12 місяців, гумові діелектричні боти 1 раз на 36 місяців.

На електрозахисні засоби, що витримали періодичні електричні випробування, наносять спеціальний штамп. На електрозахисних засобах, що не витримали випробування струмом або стали непридатними з інших причин, цей штамп перекреслюється червоною фарбою. Всі електрозахисні засоби з гуми (рукавиці, боти, калоші, килими, доріжки) слід зберігати у темному приміщенні при температурі 5...20°С і вологості повітря не більше 70%.
3.4.2 Надання першої допомоги потерпилому від дії електричного cтруму
Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом перш за все повинне бути спрямоване на припинення дії його на людину шляхом вимикання рубильника або вимикача, відкидання від потерпілого проводу, що проводить струм, діелектричним предметом або віддалення потерпілого від джерела струму. Треба пам’ятати, що не можна торкатись ані проводу, ані самого потерпілого голими руками. При відсутності гумових рукавиць, той, хто надає допомогу, повинен обгорнути руки будь-якою частиною одежі, якщо можна, надіти калоші, гумові чоботи або стати на суху основу. Необхідність в ізоляції ніг виникає при звільненні потерпілого від провідника, що впав на землю. У таких випадках при відсутності ізолюючого взуття, людина, яка наближається до потерпілого, може опинитися під дією струму, зумовленого кроковою напругою. Віддаляючи потерпілого від джерела струму, треба брати його за одяг.

Після припинення дії на потерпілого струму подальші заходи по наданню допомоги залежать від його стану. Якщо потерпілий не втратив свідомості або опритомнів, то йому слід забезпечити повний спокій до прибуття лікаря. При відсутності свідомості, але при зберіганні дихання потерпілого слід зручно покласти, розстебнути на ньому здавлюючий одяг, забезпечити приплив свіжого повітря. Якщо дихання виявляється слабо або не виявляється, необхідно негайно приступити до проведення штучного дихання, супроводжуючи його закритим масажем серця.
3.5 Техніка безпеки при експлуатації підйомно-транспортного устаткування та електрифікованого підлогового транспорту
3.5.1 Вимоги техніки безпеки до вантажо-розвантажувальних робіт
Вантажо-розвантажувальні роботи слід виконувати відповідно до вимог ГОСТ 12.3.002-75, ГОСТ 12.3.009-76, ГОСТ 12.3.010-82, ГОСТ 12.3.020-80 і нормативно-технічної документації, затвердженої органами державного нагляду. Безпеку вантажо-розвантажувальних робіт і транспортних операцій на підприємствах забезпечують інженерно-технічні працівники, відповідальні за безпечне виконання робіт щодо переміщення вантажів, безпечну експлуатацію і утримання у справному стані підйомно-транспортного устаткування.

До вантажо-розвантажувальних робіт (обв’язування, зачеплення і переміщення вантажів) допускаються робітники не молодші 18 років, навчені за відповідною програмою і атестовані комісією підприємства. Перевірка знань цих робітників здійснюється не рідше одного разу на рік.

Робітники, допущені до виконання вантажо-розвантажувальних і транспортних операцій, підпорядковуються особі, відповідальній за безпеку робіт по переміщенню вантажів.

Маса вантажів, які переміщують робітники вручну, не повинна перевищувати встановлених норм.

Ручна укладка товару в штабель допускається на висоту не більше 2м. Піднімати або опускати вручну вантаж масою 60…80 кг повинні два або більше вантажників. Для полегшення укладки вантажів на майданчик товарних вагів при зважуванні використовують похилі містки.

Переміщення у технологічному процесі вантажів масою більше 20кг, а також вантажів будь-якої маси на відстань більше 25м здійснюється механізованим способом.

Для переміщення вантажів на підприємстві повинні бути розроблені транспортно-технологічні схеми.

На майданчиках для укладання вантажів необхідно позначити межі штабелів, проходи і проїзди між ними. Висота штабеля повинна бути визначена співвідношенням максимальної висоти його до меншого боку основи тари: для нерозбірної тари – не більше 6, для складної тари – не більше 4,5.

Мішки укладають у штабель трійниками або п'ятериками у вигляді зрізаної піраміди. Висота укладки бочок із соліннями в горизонтальному положенні - не більше трьох рядів. При цьому між рядами штабеля розміщують прокладки, а по боках його встановлюють стойки з підкосами для попередження розкочування бочок. На випадок щільної укладки бочок між двома стінами складу висота штабеля може бути збільшена до чотирьох рядів. Розбирання штабелів здійснюється тільки зверху вниз.

Відстані між рядами штабелів повинні бути визначені з урахуванням можливості застосування засобів механізації і створення необхідних протипожежних розривів. Проходи між штабелями у складах встановлюються не менше 1м.

З метою забезпечення безпеки і полегшення вантажо-розвантажувальних робіт при постачанні вантажів на склади транспортними засобами влаштовують платформи, рампи, естакади, майданчик яких повинен знаходитись на одному рівні з підлогою вагону, машини. Рампи з боку під’їзду транспортних засобів повинні бути шириною не менше 1,5м з нахилом не більше 5. Не допускається зберігання на рампах товарів і тари. Ширина естакади, призначеної для переміщення по ній транспортних засобів, приймається не менше 3м. При наявності великої щілини між естакадою і вантажним майданчиком транспортних засобів слід застосовувати містки з рифленої сталі товщиною не менше 5мм. Містки та сходні мають ширину не менше 0,8м – для однобічного руху та не менше 1,5м – для двостороннього руху з вантажем. Сходні, містки і трапи повинні мати поручні та закраїни. При довжині трапів і містків більше 3м під ними встановлюють проміжні опори. Прогинання настилу при максимальному розрахунковому навантаженні повинне бути не більше 20мм. Для перекриття щілини між рампою складського приміщення або приймальним майданчиком і платформою транспортного засобу використовують стаціонарні урівнювальні майданчики.

Для попередження нещасних випадків при русі автомобіля заднім ходом до місця розвантажування, не обладнаного естакадою, встановлюють обмежувачі ходу у вигляді дерев’яних брусків. При відсутності рамп для спуску з транспортних засобів бочок і інших вантажів, здатних перекочуватись, слід використовувати бочкопідйомники. При вантажо-розвантажувальних роботах транспортний засіб повинен знаходитись не ближче 0,8м від будівлі.

Підлоги, якими переміщають вантажі, повинні бути рівними, без ямок, порогів, набитих планок та гострих виступів.

Місця для вантажо-розвантажувальних робіт, включаючи проходи і проїзди, повинні мати достатнє природне та штучне освітлення відповідно до СНиП II-4-79. При проведенні вантажо-розвантажувальних робіт у закритих приміщеннях повинні бути передбачені санітарно-технічні пристрої, виключаючи наявність у повітрі пилу і шкідливих речовин у концентраціях, перевищуючих гранично допустими значення за ГОСТ 12.1.005-88. У місцях виконання цих робіт повинні бути знаки безпеки за ГОСТ 12.4.026-76.

Машини і механізми з електричним приводом, що використовуються для транспортування вантажів, повинні бути заземлені (занулені).

Робітників, що зайняті на вантажо-розвантажувальних роботах, забезпечують спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального захисту, санітарно-побутовими приміщеннями і доброякісною питною водою.

Особа, яка відповідальна за безпечне виконання робіт щодо переміщення вантажів, зобов’язана перевіряти до початку та під час роботи справність механізмів і тари. Використовувати несправні механізми і тару заборонено.
3.5.2 Вимоги до безпечної експлуатації підйомно-транспортного обладнання і тари
На підприємствах торгівлі при виконанні вантажо-розвантажу-вальних робіт використовуються крани, вантажопідіймальні талі, ліфти, підйомники, транспортери, рольганги, урівнюючі майданчики, самохідні вантажні машини, візки. Вибір підйомно-транспортних засобів залежить від характеру технологічного процесу, виду та маси вантажу, тари та ін. При улаштуванні, установці та експлуатації підйомно-транспортного устаткування необхідно керуватись галузевими правилами охорони праці, Правилами будови і безпечної експлуатації ліфтів, Правилами будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, ДСТУ pr EN 12937-2002, ГОСТ 12.2.003-91, а також вимогами безпеки, викладеними у стандартах і технічних умовах на устаткування інших видів. Підприємства торгівлі є власниками підйомно-транспортного устаткування. Проте технічне обслуговування цього устаткування і нагляд за ним здійснюють за договором, як правило, спеціалізовані організації.

Вантажопідіймальні машини перед пуском у роботу і періодично у процесі експлуатації піддають технічному опосвідченню (огляду і випробуванням). При повному технічному опосвідченні здійснюються огляд, статичні та динамічні випробування вантажопідіймальних механізмів.

Результати технічного опосвідчення вантажопідіймальних машин записують у їх паспорт та спеціальний журнал. На кожному ванта-жопідіймальному механізмі зазначають, окрім інвентарного номера, допустиме робоче навантаження.

Опосвідчення підйомно-транспортного обладнання здійснюється органами Держгірпромнагляду (крани, ліфти), спеціалізованою організацією, що обслуговує ліфти, або інженерно-технічним персоналом підприємства (крани з ручним приводом, поворотні крани, тельфери, електро- та автонавантажувачі, штабелеукладачі).

Знімні вантажозахоплювальні пристосування (траверси, стропи, ланцюги) і тара підлягають в процесі експлуатації періодичному огляду їх власником у строки, встановлені заводом-виготовлювачем. Вони повинні мати клеймо, табличку або напис з вказівкою власної маси і граничної маси вантажу, для транспортування якого вони призначені. Тара, що використовується на підприємствах, повинна відповідати вимогам ГОСТ 12.3.010-82 і Санітарним правилам організації технологічних процесів та гігієнічним вимогам до виробничого обладнання № 1042-73.

Обслуговування підйомно-транспортних машин і механізмів та управління ними доручають спеціально навченим і атестованим особам.

Ліфти, що встановлюються на підприємствах, підрозділяються на пасажирські, вантажні з провідником і без провідника. На торгівельних підприємствах використовуються також вантажні малі ліфти вантажопідйомністю 40, 100 або 250кг, у яких кабіна має площу підлоги 0.36, 0.64 або 1м2 та висоту 0,8 або 1,2м.

Ліфт містить лебідку і підвішені на її канатах (ланцюгах) кабіну і противагу, які переміщаються напрямними у спеціальній шахті. Шахта має огорожу з усіх боків і за всією висотою. Вхідні та вантажні отвори у шахті зачиняються дверима. Передбачається огорожа кабіни ліфта на всю висоту. Кабіна ліфтів пасажирських і вантажних з провідником повинна бути обладнана дверима. Можна не обладнувати дверима кабіну вантажних ліфтів без провідника.

Ліфти мають пристрої безпеки: кінцеві вимикачі, обмежувачі швидкості, уловлювачі, амортизатори, кнопки “Стоп”, автоматичні замки, контакти безпеки.

Кінцевий вимикач забезпечує автоматичне знімання напруги з електродвигуна лебідки і накладення механічного гальма при переході кабіною електричного ліфта верхньої зупинки не більше ніж на 200мм.

Обмежувач швидкості приводить у дію уловлювачі, якщо швидкість руху кабіни (противаги) вниз перевищить її номінальне значення не менше ніж на 15%.

Уловлювачі різкого або плавного гальмування повинні зупиняти та утримувати кабіну і противагу на напрямних при перевищенні допустимої швидкості руху вниз, включаючи і випадок обриву канату.

Амортизатори, встановлені у нижній частині шахти (в приямку), призначені для пом’якшення удару кабіни або противаги при переході ними нижнього робочого положення.

У кабіні ліфту пасажирського або вантажного з провідником на кнопочній панелі встановлюється кнопка “Стоп” для екстренної зупинки із сповільненням не більше 10 м/с2.

Кожні двері шахти ліфту обладнуються автоматичним замком, що замикає їх раніше, ніж кабіна відійде від рівня посадочного (завантажувального) майданчика на відстань 150мм.

Двері шахти і кабіни повинні бути обладнані контактами безпеки, що запобігають пуску і руху кабіни, якщо хоча б одна із частин дверей не зачинена.

Контакти рухомої підлоги кабіни пасажирського ліфта контролюють кількість пасажирів у кабіні.

Ліфти мають систему управління і освітлення.

Експлуатація ліфтів можлива тільки після реєстрації, технічного опосвідчення та одержання дозволу на пуск. Всі щойно встановлені ліфти, а також ті, що піддавались реконструкції, окрім вантажних малих ліфтів, реєструються у органах Держгірпромнагляду. Технічне опосвідчення щойно встановлених ліфтів проводить інспектор держнагляду, а ліфтів після реконструкції, капітального ремонту або закінчення строку роботи – інспектор держнагляду або спеціалізована організація.

Дозвіл на пуск ліфта в експлуатацію дає в зазначених випадках інспектор держнагляду чи спеціалізована організація на основі результатів технічного опосвідчення.

При технічному опосвідченні ліфта статичне випробування його здійснюється навантаженням, відповідним фактичній площі підлоги, займаної пасажирами, або вантажем, перевищуючим вантажопідйомність на 50 або 100%. Динамічне випробування ліфта здійснюється навантаженням, що перевищує його вантажопідйомність на 10%. Повне технічне опосвідчення ліфтів, що включає статичне і динамічне випробування, проводиться не рідше одного разу на три роки, періодичне (огляд з перевіркою спрацювання пристроїв безпеки) - не рідше одного разу на рік.

Вантажні малі ліфти враховують у журналі вантажопідіймальних машин підприємства. Технічне опосвідчення цих ліфтів проводять спе-ціалізовані організації.

Відповідальність за справний стан та безпечну дію ліфтів на підприємствах покладається наказом на представника спеціалізованої організації. Контроль за утриманням ліфтів цією організацією здійснюють органи Держгірпромнагляду.

Обслуговування пасажирських ліфтів доручають диспетчерам (операторам) або ліфтерам-обхідникам, управління вантажними ліфтами - провідникам або ліфтерам. Роботи по обслуговуванню таких ліфтів або управлінню ними можуть виконувати особи не молодші 18 років, які пройшли медичне опосвідчення, навчання за спеціальною програмою та склали екзамен у навчальному закладі.

Управління вантажними малими ліфтами, а також вантажними ліфтами без провідника з обслуговуванням більше ніж з одного вантажного майданчика може бути доручено робітникам (наприклад, вантажникам), що користуються ліфтами. Ці робітники повинні бути навчені за відповідною програмою і атестовані комісією даного підприємства-власника за участю особи, відповідальної за справний стан та безпечну дію ліфтів.

Технічне обслуговування ліфтів та їх ремонт проводять електромеханіки – особи не молодші 18 років, які пройшли медичне опосвідчення, навчання за спеціальною програмою і атестовані комісією з участю представника Держгірпромнагляду.

У випадку виявлення несправностей у роботі підйомної установки необхідно відключити її від електромережі, вивісити запобіжний плакат “Ліфт несправний – не включати!” та повідомити про зіпсування адміністрацію спеціалізованої організації.

Підйомники, призначені тільки для переміщення вантажів без провідника, враховують у журналі вантажопідіймальних машин підприємства. Технічне опосвідчення і обслуговування підйомників проводить спеціалізована організація. Порядок та строки технічного опосвідчення підйомників визначають Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів.

Підйомники не вимагають улаштування шахти та машинного приміщення. Транспортування вантажів здійснюється у кабінах або на платформах, що переміщуються напрямними на спеціальному каркасі. Двері у огорожах підйомника на поверхах мають блокуючі пристрої. Для аварійної зупинки його передбачені уловлювачі і кінцеві вимикачі. Платформу вантажних підйомників можна огороджувати з трьох боків при наявності пристроїв, що запобігають сповзанню вантажу за її габарити. Висота огорожі повинна бути не менше 1м з суцільною обшивкою внизу висотою не менше 0,2м. Для платформ, на які виключається вихід людей, висота огорожі може бути зменшена до 0,5м. До кнопочної станції управління підйомником підводиться сигналізація з усіх поверхів, на яких виконуються вантажо-розвантажувальні роботи. Тут повинні бути вивішені правила користування ним.

Управління підйомниками доручають навченим і атестованим робітникам підприємства, що залучаються до вантажо-розвантажувальних робіт.

При виявленні несправностей експлуатацію підйомника припиняють до усунення їх електромеханіком спеціалізованої організації.

Для переміщення вантажів використовують крани, електроталі і лебідки. Технічне опосвідчення їх проводиться перед пуском у роботу і потім періодично у строки: не рідше одного разу на рік – часткове, не рідше одного разу на три роки - повне опосвідчення (огляд, статичне та динамічне випробування). Статичне і динамічне випробування вантажопідіймальних машин здійснюються навантаженнями, що перевищують вантажопідіймальність відповідно на 25 % і 10%.

Для переміщення і укладання тарноштучних вантажів у стелажі або штабелі на великих складах підприємств торгівлі використовуються електричні мостові крани – штабелери опорного типу і електроталі. Електроталі переміщуються монорельсами – підвісними шляхами, які міцно прикріплюються до перекриття або до колон. Мінімальна відстань від підлоги до крюка електроталі, що знаходиться у верхньому положенні, повинна бути не менше 3м. Кожна вантажопідіймальна машина з електричним приводом оснащена кінцевим вимикачем для автоматичної зупинки механізму підйому вантажозахоплюючого органу. Кінцевий вимикач встановлюють так, щоб після автоматичної зупинки вантажозахоплюючого органу при підйомі без вантажу щілина між ним та упором була в електроталях не менше 50мм, у всіх інших вантажопідіймальних машинах – не менше 200мм. Для виключення перевантаження (як правило, не більше ніж на 25%) вантажопідіймальні машини обладнані обмежувачами вантажопідйомності. Вантажопідіймальні машини оснащені обмежувачами нижнього положення крюкової підвіски, гальмами, а деякі з них – кінцевими вимикачами автоматичної зупинки механізмів горизонтального пересування вантажу при підході до упорів, блокуваннями, аварійними вимикачами, засобами сигналізації, іншими пристроями та приладами безпеки.

Лебідки встановлюють і закріплюють на фундаменті або рамі, при цьому для забезпечення їх стійкості на раму вкладають баласт з урахуванням подвійного робочого навантаження. Зовнішні частини лебідки, що обертаються, окрім барабана, закривають знімними кожухами. Лебідки з електричним приводом обладнуються електромагнітним гальмом, автоматично діючим при відключенні електродвигуна, а лебідки з ручним приводом - храповим пристроєм і ручним стрічковим гальмом.

До експлуатації вантажопідіймальних машин, якими керують з підлоги, допускаються працівники, що залучаються до вантажо-розвантажувальних робіт та транспортних операцій.
3.5.3 Заходи безпеки при експлуатації внутрішньовиробничих транспортних засобів
Навантажувачі, електрокари (автокари) та штабелери використовуються для транспортування вантажів на базах і складах. До управління самохідними засобами транспорту допускаються особи, не молодші 18 років, що пройшли спеціальне навчання і досконало знають обладнання та правила експлуатаційних машин.

Навантажувачі з механічною системою підйому вантажу повинні мати кінцеві вимикачі. Електронавантажувачі та електроштабелери обладнують пристосуваннями, які запобігають перевантаженню механізмів підйому. При висоті підйому вантажу більше 2м над їх кабіною влаштовується огорожа. Не допускається експлуатація цих машин із зіпсованим робочим освітленням, а також із зіпсованими гальмами і засобами сигналізації.

При навантаженні та розвантаженні тарноштучних вантажів механізмами слід здійснювати їх пакетування з використанням піддонів, контейнерів та інших пакетоутворюючих засобів. Вантажі у пакетах повинні бути скріплені. Вилками навантажувача допускається піднімати вантаж при наявності щілини між ним і підлогою (майданчиком). При переміщенні тари машинами або механізмами з вилковими або телескопічними захоплювачами опорна поверхня тари повинна розміщуватись на вантажозахоплюючих пристроях стійко, без переваги на бік. Зміщення тари за межі довжини опорної поверхні захоплення не повинне перевищувати однієї третини довжини опорної поверхні тари. Транспортування тари на вилках навантажувача повинне бути на висоті не більше 300мм від рівня поверхні, якою він переміщується.

Ширина проїздів між штабелями повинна бути не менше максимальної ширини навантаженого транспортного засобу плюс 0,8м, а при двостороньому русі – не менше подвійної максимальної ширини навантаженого транспортного засобу плюс 1,5м. Шляхи руху транспортних засобів повинні бути освітлені. У виробничих приміщеннях максимальна швидкість руху транспортних засобів не повинна перевищувати 5 км/год.

Вантажні візочки призначені для транспортування невеликих вантажів. Вони повинні мати знімні або жорсткі пристосування, що забезпечують стійкість вантажів, і поручні для зручності їх переміщення. При експлуатації візочків з підйомними платформами перед установкою вантажу необхідно переконатись у справності підйомного механізму. Під час перевезення вантажів платформа візочків повинна бути повністю опущена.

Конвеєри підрозділяються на стрічкові, пластинчаті, скребкові та ін.

Конструкція конвеєрів повинна передбачати установку навантажувального і розвантажувального пристроїв для рівномірної і центрированої подачі вантажу у напрямку його руху. Швидкість руху стрічки конвеєрів при ручному розбиранні вантажу повинна бути не більше 0,5м/с – при масі вантажу, що відбирається, до 5кг; 0,3 м/с - при масі найбільшого вантажу більше 5кг. Привідні і натяжні пристрої, ремінні та інші передачі, шківи і муфти конвеєрів огороджують. У зоні, де можуть знаходитись працюючі, також огороджують: навантажувальні пристрої для сипких вантажів; приймальні пристрої, встановлені у місцях скидання вантажів з конвеєрів; ділянки траси конвеєрів, на які незаборонений прохід людей. Якщо конвеєри встановлені нижче рівня підлоги, то за всією довжиною їх огороджують поручнями висотою не менше 0,9м і0з зашивкою знизу бортів висотою 0,15м.

Конвеєри слід встановлювати так, щоб відстань по вертикалі від найбільш виступаючих частин вантажу, що транспортується, до нижньої поверхні виступаючих будівельних конструкцій або комунікаційних систем була не менше 0,6м.

Ширина проходів для обслуговування конвеєрів повинна бути не менше 0,7м – для конвеєру, що обслуговується з одного боку; 1,0м – для пластинчатого конвеєра, що обслуговується з двох боків, і між паралельно встановленими конвеєрами; 1,2м – між паралельно встановленими пластинчатими конвеєрами, що обслуговуються робітниками з двох боків. Відстань між конвеєром і колоною повинна бути не менше 0,6м.

Конвеєри у головній та хвостовій частинах обладнуються аварійними кнопками “Стоп”. Конвеєри з відкритою трасою довжиною більше 30м додатково обладнуються вимикаючими пристроями, які дозволяють зупиняти привід в окремих місцях проходу для обслуговування.

Рольганги для переміщення вантажів у тарі бувають горизонтальними і похилими. Відстань між роликами рольганга повинна бути такою, щоб вантаж при переміщенні опирався не менше ніж на три ролики. Кут нахилу рольганга повинен бути таким (3…5), щоб швидкість руху вантажу не перевищувала 3 м/с. На кінцях похилих рольгангів встановлюють гасителі швидкості. У місцях поворотів рольгангів необхідні запобіжні борти висотою 120…130мм. Рольганги, розташовані на висоті більше 1м, повинні мати огорожі за всією довжиною. Стіл рольганга при ручному завантаженні повинен мати нахил 2...3 у бік руху вантажів і висоту від підлоги не більше 0,9м.

Спуски і похилі площини застосовують для переміщення вантажів під дією власної ваги. Нахил роблять до 30 при висоті бортів 400мм. У кінці спуску, на приймальному майданчику встановлюють упори з пружинними амортизаторами. При нахилі менше 30 на приймальному майданчику встановлюють приймальний столик висотою 0,7…0,9 м. Для транспортування вантажів з висоти використовують гвинтові спуски. Висота бортів повинна бути не менше 450мм. Швидкість руху вантажу не повинна перевищувати 0,75 м/с.

Прорізи у підлогах для завантаження похилих транспортних засобів повинні мати міцні огорожі висотою не менше 0,9м. На підприємствах передбачають замкнений механізований цикл товароруху з використанням піддонів і тари – устаткування. Установка піддонів з товарами на яруси стелажів здійснюється навантажувачами, а також візками з підйомними вилками або з підйомною платформою.

При ручному розбиранні вантажів використовують зрівнювальні майданчики (підйомні платформи), які виконують функцію проміжного настилу між рампою і платформою транспортного засобу, а також забезпечують розташування навантажувального ярусу контейнера і вантажної гілки конвеєра на одному рівні. Навантаження контейнерів у автомашини здійснюється за допомогою вантажопідіймального борту. Для виключення розкочування контейнерів у кузові при транспортуванні їх розчалюють.

Для торгівельних складів та баз випускається комплексне устаткування, яке дозволяє максимально механізувати і забезпечити безпеку підйомно-транспортних робіт, наприклад, механізований комплектуючий склад.

Безпеку робіт при використанні комплексів і комплектного транспортного і вантажо-розвантажувального устаткування визначають інструкції та правила з їх експлуатації.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


3.4 Забезпечення електробезпеки
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации